Journal articles on the topic 'Комунікативний смисл'

Розвідка присвячена теоретичному обґрунтуванню понять дискурс жахів і текст жахів на засадах лінгвістичної прагматики й ставить за мету дослідити особливості текстів як каналів комунікації автора й читача в дискурсивному просторі жахів. Актуальність і перспективність дослідження зумовлені наявним попитом на теоретико-методологічне й практичне вивчення комунікативних процесів у різних дискурсах і формах. Запропонована спроба обґрунтування понять дискурс жахів і текст жахів дає передусім відповіді на питання існування критеріїв аналізу комунікації, ускладненої пристрасним компонентом. Ключові слова: дискурс жахів, дискурсивний простір, текст, комунікація, комунікативний смисл «страх».

У статті досліджено джерела концепції комунікації, що сформувалась у філософії «Іншого». Виявлено особливості побудови дискурсу з «Іншим» на основі філософії діалогу. Взаємодія з «Іншим» тут здійснюється через артикуляцію «Іншого», звернення і відповідь на звернення «Іншого», інтенційність, рефлексивність, взаємну направленість. Визначено специфіку орієнтації на особистісну, індивідуальну основу спілкування, що здійснюється у персоналістській філософії. Концепти відкритості, чутливості, небайдужості, відповідальності є визначальними для побудови комунікації у персоналістській філософії. Визначено критерії інтерпретації чуттєвих даних «Іншого» на підставі образу, поведінки, накопиченого життєвого досвіду, які розроблюються у соціологічній феноменології. Формування соціальних зв’язків відбувається на основі сприйняття мотивів, поведінки і реакцій «Іншого» у повсякденності. Механізми соціального пізнання, успішної взаємодії з «Іншими» та самопізнання розкриваються у сучасних теоріях комунікації. Вони поглиблюють розуміння соціального пізнання через ставлення до «Іншого» у різних процесах, від емпатії до членства у групі. Комунікативний простір досліджено як сферу діяльності, що поєднує у собі взаємозв'язки внутрішніх мотивів і особистісних установок індивіда із загальними цінностями, ідеалами й нормами інших людей. Перспектива дослідження обраної проблеми охоплює сучасні розробки концепції «Іншого», які поглиблюють розуміння того, що такі механізми соціального пізнання, як емпатія чи членство у групі, розкривають значення успішної взаємодії з іншими у соціальному світі.

Research in the field of advertising discourse is relevant, since advertising plays an important role in the modern society. The meaning content of the advertisement depends on the communicative parameters of the messages, which in their turn are determined by a whole number of extralinguistic factors and contextual conditions. In general, sense is a wide notion, whose search is a permanent problem of humanity. Many scientists have long been trying to give a definition of the sense that would perfectly represent its nature. The article deals with the study of the process of sense generation during communicative interaction between the addresser and the addressee in the French advertising discourse of "luxury goods". While considering the mechanisms of sense generation, the communicative activity of the person is the focus of attention and it "launches" the sense mechanisms of actualization and contextualization. The author uses the three-level classification of operators to analyze the French advertising discourse of "luxury goods" and discribes what kind of communicative actions will happen on each level. The space of discursive senses is elaborated by the valorisation of certain configurations of categorical features, expressed by discursive instances and their relations. The author examines the discursive instances of the I and the Other and illustrates the relations they mostly maintain with different examples of the recent French advertisement in the field of "luxury goods". The article reveals how the communicative syncretism of the French advertising discourse in the field of "luxury goods" manifests itself and what kind of senses this discourse valorizes. Also the attention is paid to the notion of hyperreality and the place which it takes in the French advertising discourse of "luxury goods". Hyperreality is a new linguistic state of society, in which simulation in advertising as a sign system becomes a generator of reality, and through advertisement the society of mass culture and consumption continuously ratifies itself. There is also established the main function of interaction between the discursive instances and detected how the fixation of senses discloses in the French advertising discourse of "luxury goods” on the level of their generalization.

Актуальною проблемою лінгводидактики є пошук нових методів і прийомів роботи з текстом, які ґрунтуються на текстоцентричному підході до мовної підготовки. У статті виявлено та схарактеризовано дидактичні можливості застосування лінгвостилістичного аналізу тексту на уроках російської мови як іноземної. Визначено причини необхідності роботи з текстом як із найвищою комунікативною одиницею: 1) твори різних стилів і жанрової приналежності використовуються на мовних уроках в якості дидактичного матеріалу при формуванні мовної компетенції; 2) до задач розвитку мовленнєвої компетенції відноситься навчання різних видів аналізу текстів; 3) на підґрунті тексту формується комунікативна компетенція. Виявлено цілі застосування тексту, в тому числі й художнього, на уроках російської мови як іноземної: 1) мовні та мовленнєві (збагачення словникового запасу; демонстрація можливостей граматичної системи; текст як стимул для дискусії); 2) соціокультурні (знайомство з культурою країни, мова якої вивчається; «культура, яку описує мова»); 3) етико-естетичні (гуманістичні та естетичні цінності; навички естетичного сприйняття художньої літератури). Установлено критерії відбору тексту як навчального матеріалу: відповідність тексту навчальним цілям; інформативність; доступність; культурологічна значущість; виховна спрямованість; когнітивна та етико-естетична цінність. Ефект повідомлення залежить не лише від смислу одиниць висловлювання, але й від контекстуального оформлення, від ідеї твору та замислу автора, авторських інтенцій. Лінгвостилістичний аналіз тексту, зокрема художнього, є важливим методом у методиці російської мови як іноземної: він уможливлює формування в тих, хто навчається, свідоме відношення до мовленнєвої діяльності, розвиток естетичних почуттів і смаків, засвоєння російської мови та російського мовлення в їх єдності, вдосконалення мовної, мовленнєвої та комунікативної компетенцій. Таке вивчення російської мови допомагає подолати сухість і штамп у викладанні мови, підвищити його виховний потенціал.

Стаття присвячена теоретичному аналізу специфіки впливу інформаційно-комунікативних технологій на формування кліпової свідомості (індивідуальної та суспільної) та кліпового мислення як її складової. Констатується, що кліповий характер інформаційного середовища дозволяє використовувати досить багато маніпулятивних технологій цілеспрямованого соціально-психологічного впливу, перевантажуючи мозаїчністю інформаційно-комунікативні марафони задля нав’язування «потрібного» смислу сприйняття того чи іншого інформаційного контексту. Визначена роль кліпової хаотичності подачі інформації у ЗМІ та Інтернеті у формуванні кліпового мислення, як складової кліпової свідомості, та психологічні особливості його прояву. Зроблено висновок, що кліпове мислення вже стало частиною інформаційного простору та сучасного життя і світовідчуття людини, а зростаючий і швидкий потік інформації, в якому необхідно відшукати потрібне, ставить перед сучасною людиною вимогу адаптуватися до вимог ситуації, розвиваючи не лише швидкість сприйняття інформації, але й здатність вирізняти у безперервно змінюваному потоці важливе. Ключові слова: кліпове мислення, інформаційно-мережева комунікація, соціальний вплив, інформаційна технологія, кіберпростір, кліпова хаотичність.

У статті досліджується прагматичний потенціал мовностилістичних засобів, помічених у романі «Зло» П. Загребельного. Установлюється список авторських стилістем і визначаються комунікативно-прагматичні смисли в структурі їхніх цілісних значень. Описуються функційно-класифікаційні особливості стилістичних фігур, проводиться їх семантичне та прагматичне маркування.

Проаналізовано результати дослідження комунікативних практик громадянської самоідентифікації молоді в ракурсі перспектив розвитку компетентної громадянської поведінки. Експліковано смисли комунікативних практик студентства, які гальмують, а почасти й унеможливлюють розвиток громадянської компетентності, та визначено обставини, сприятливі для трансформування цих смислів у бажані (можливі, ідеальні). З’ясовано, що становлення громадянської компетентності гальмується: а) невідрефлексованістю ціннісних смислів громадянської активності (чому це потрібно мені, спільноті, державі?); б) уявленнями молоді про сучасність і актуальність сенсів індивідуалізації на противагу ідентифікації; в) неартикульованістю цілей громадянської активності молоді (що саме я можу змінити у своєму житті і функціонуванні держави?), що гальмує конструювання прогностичних моделей громадянської активності та її результатів, тож студентство не бачить реальних можливостей для самореалізації у власній державі; г) обмеженістю смислів, що репрезентують інструментальні аспекти громадянської самоідентифікації; д) екстернальністю молоді, яка артикулює прагнення змінювати і контролювати своє життя і водночас відповідальність за все покладає на владу, не переживаючи при цьому когнітивного дисонансу; е) практикуванням молоддю міфів стабільності і справедливості, зокрема і в електоральному виборі; є) схематичністю і дискретністю смислів відповідальності, взаємодії участі, добробуту, які артикулюються як метафори-шаблони, без аналізу детермінант, засобів і форм та наслідків. Визначено ресурси комунікації, які можуть бути задіяні для конструювання тих смислів громадянської активності, які зумовлюють компетентну громадянську поведінку. Змодельовано ситуації комунікації, які стимулюватимуть трансформування метафоричних компонентів комунікативних практик громадянської самоідентифікації молоді.

У статті розроблено проблему впливу емоційного інтелекту на транзитивність художньо-естетичного смислу музичного твору в процесі його виконання в сучасній жанрово-стилістичній концертно-комунікативній ситуації. Вказані методи розвитку емоційного інтелекту музиканта як важливої складової артистичної техніки виконавця. Виявлено три щаблі розвитку емоційного інтелекту, які сприяють успішній творчій реалізації музиканта в соціумі.Ключові слова: асоціювання, візуалізація, відпускання емоцій, депрограмування, емоційний інтелект, емоційне мислення, емоційна обдарованість, емоційний словник, перепрограмування.

У цій статті увага зосереджується на майстерності використання лексики, що сприяє просуванню туристичної діяльності на просторах інтернету. Також на розкритті семантичних значень лексичних одиниць, що застосовуються для опису реалій і на виділенні окремих лексико-семантичних груп. Показати, що невід’ємною складовою будь-якої онлайн платформи, вебсайту – є приваб-ливі зображення, знімки самої місцевості, описи поїздок та її маршрутів, що виконанні майстрами своєї справи, адже візуальний ефект відіграє важливу роль у сприйнятті і подальшому виборі. Нас цікавили англомовні сайти і для того щоб чіткіше окреслити тип матеріалу, відбиралися веб-аплікації відомих і загальнонаціональних компаній. Ми провели лінгвістичний аналіз матеріа-лу в ручну. Для цього важливим аспектом, насамперед було наявність сайту і подача інформації загалом разом із зображенням, так як туристичний дис-курс можна розглядати як мультимодальний тип дискурсу. Ілюстрації в на-шій роботі помагали краще розкрити всі аспекти теми, визначення поняття модус та його ролі для досягнення поставленої мети. Аналізувати текст, при цьому не досліджувати вплив використаного фото, фону, кольорів, чи шриф-тів – це те саме як слухати розмову з середини, або чути лише початок, але ніколи її кінцівки. Саме зображення і виступає тим втраченим пазлом, без якого ви попросту не зможете повноцінно усвідомити інформацію. Туризм і надалі лишається невивченою областю в сфері лінгвістики, так як щораз з’являються нові ідеї щодо можливостей привернути увагу потенційних від-відувачів. Ми ще дуже багато чого не знаємо про манеру спілкування в ту-ристичному бізнесі, тому напрямки для розвитку і детального вивчення за-лишаються все ще відкритими. За останні десятиліття туристична галузь роз-глядалася як велике джерело фінансової вигоди для багатьох країн світу. Це робить туристичний дискурс надзвичайно важливим і потрібним, оскільки краще розуміння основних систем формування смислу і значення в ньому сприятиме розробці туристичних текстів, які можуть залучити більшу кіль-кість охочих.

Ключові компетентності є знанням про найефективніші способи досягнення мети; здатністю ухвалювати самостійні рішення й обстоювати власні погляди, дотримуватися вимог, прагнути до розуміння власних почуттів; адекватне розуміння бажань, очікувань і вимог інших людей; повага прав людини та її обов’язків, осмислення свого призначення, життєвих цілей, смислу життя й організації життєвого шляху. Формування ключових компетентностей майбутніх фахівців соціономічних профе¬сій у закладах вищої освіти передбачає розвиток загальнокультурної, комунікативної, психолого-педагогічної, інформаційно-комунікаційної та соціальної компетентностей.Спільною ознакою загальнокультурної компетентності для всіх видів професійної діяльності є культура спілкування, готовність до діалогу в полікультурному комунікативному просторі.Володіння комунікативними навичками, компетентністю у спілкуванні допомагає сучасному фахівцеві виявити себе освіченою, інтелігентною людиною, сприяє кар’єрному росту і розвитку власної особистості. Інформаційна компетентність майбутнього фахівця соціономічних професій перед-бачає здатність його орієнтуватися в інформаційному просторі, одержувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного високотехнологічного суспільства. Психолого-педагогічну компетентність можна представити як узгодженість знань та практичних умінь із реальною поведінкою, що демонструються фахівцем соціономічних професій у процесі діяльності.Соціальну компетентність майбутніх фахівців соціономічних професій можна визначити як комплексну, багатогранну характеристику особистості, що містить систему здібностей, особистісних рис, набутих знань, умінь і навичок, поєднання яких забезпечує формування готовності до ефективної взаємодії, здатності аналізувати, оцінювати ризики, приймати рішення у ситуації невизначеності з урахуванням інтересів, цілей і потреб власних та інших осіб, що не суперечать нормам і цінностям суспільства. Адже саме соціальна компетентність надає можливість зберегти власну унікальність, враховуючи соціальні норми, права та погляди інших людей.

За результатами емпіричного дослідження виокремлено базові конструкти самосвідомості молоді, які актуалізуються в процесі комунікації та визначають національну і громадянську самоідентифікацію студентської молоді. До конструктів, що репрезентують національне самовизначення студентів, віднесено: етнокультурну належність, позитивні настановлення щодо своєї політичної нації, громадянську й особистісну суб’єктність. З’ясовано, що усвідомлення своєї національної ідентичності артикулюється молоддю переважно в конструктах національних почуттів і переживань, а громадянської – у конструктах обов’язків та функцій. Встановлено конструкти самосвідомості, що визначають громадянську самоідентифікацію студентства: номінальне (формальне, за фактом народження і проживання) громадянство, етнокультурні ознаки, позитивне емоційне ставлення до членства в громаді й державі, громадянські чесноти та суб’єктність. Зауважено, що зміст громадянської ідентичності переважно насичений смислами, пов’язаними із владою, державою, та навантажений негативно зарядженими емоційно-оцінними ставленнями молоді. Водночас практично не актуалізовано смисли, пов’язані з громадою, громадянською спільнотою, взаємодією з іншими громадянами. З огляду на це визначено напрями трансформування комунікативних практик розвитку самосвідомості студентської молоді: активізація потенціалу громадянської суб’єктності; актуалізація особистісних смислів громадянської ідентичності та усвідомлення потенціалу комунікативних практик для самопізнання і конструювання власної ідентичності.

Статтю присвячено дослідженню функцій скальдичного кеннінґу у «Младшей Эдде». «Младшая Эдда» – підручник скальдичного мистецтва ХІІІ століття, укладений ісландським скальдом Сноррі Стурлусоном та перекладений радянським лінгвістом О.О. Смірницькою російською мовою в 1963 році. Автор підручника детально описує й ілюструє поетичну мову скальдів – поетів-співаків без музичного супроводу. Основним стилістичним засобом поетичної мови вважають кеннінґ. Природа кеннінґу гетерогенна й етнічно забарвлена, поєднує в собі два й більше поняття. Етимологія кеннінґу лишається відкритою. Передбачають логічний зв’язок із титулом наведеного вище підручника, назвою хутора Одді, де виховувався автор, та семантичний зв’язок із «поетикою», «поезією» або «бабусею», «прабабусею». Сюди додають також і метафору. Скальдичний кеннінґ походить від еддичного кеннінґа й означає «поетичне позначення», «заміна назви», «дво- або багаточленний замінювач іменника звичайного мовлення», «троп», «описовий поетичний зворот», «різновид метафори», «поетичний прийом», «складова частина ісландської поезії ХІІІ століття». Виокремлено три основні різновиди моделей скальдичних кеннінґів: 1) одно-, 2) дво- і 3) багатокомпонентні, визначено їхню семантику, що охоплює збірність, святість, число, рід занять (однокомпонентні моделі), узагальнення і множинність/ одиничність, інтимні стосунки, кревну спорідненість (двокомпонентні моделі), інтенсивність самостійного переміщення в повітрі, табуйованість одного з учасників невербального спілкування (багатокомпонентні моделі), розрізнено варіанти, а саме: відкеннінґи, саннкеннінґи й кеннінґи для затемнення смислу. Доведено, що вибирання певного скальдичного кеннінґа залежить від творчої уяви поета та прагматики поезії. Функції аналізованих кеннінґів розмаїті: від семіотичної, номінативної, будівельної, комунікативної, естетичної, інформативної, волютативної (вплив) до характерологічної, текстотвірної, світоглядної, образотворчої, трансформаційної, аксіологічної, функцій категоризації, прирощення смислу, накладання та затемнення інтерпретації образу.

Розглянуто питання варіювання порядку слів і фразового наголосу в англійській мові. Особливу ува- гу приділено питанням функціонування мови. Підкреслено, що головна функція мови – комунікативна. Йдеться про сегментні та супрасегментні елементи мови. Відзначено, що порядок слів і фразовий на- голос є супрасегментними одиницями, що впливають на зміну смислу ідентичних за набором слів англійських висловлювань. На основі розгляду речень з праці М. Хані показано результати впливу варіювання порядку слів на значення висловлювань, що складаються з однакових слів. Констатується, що фіксований порядок слів в англійській мові компенсується можливостями фразового наголосу. Описано компоненти інтонації. Наведено визначення фразового наголосу. Досліджено передумови значущості англійського фразового наголосу для вимови у реченні. Встановлено критерії виділення слів фразовим наголосом. Подано характеристику ступенів фразового наголосу. Зазначено, що голов- ний фразовий наголос, виділяючи інформаційний центр синтагми, відіграє значну роль у формуванні сенсу висловлювання. Наведено акустичні кореляти фразового наголосу. Аналізуючи ідентичні вислов- лювання, автор описує вплив фразового наголосу. Розглянуто і розкрито значення ідентичних речень з різними фразовими наголосами. На основі фонетичного аналізу прикладів подано авторську розроб- ку мелодійного контуру декількох речень і показано різну мелодичну структуру ідентичних висловлю- вань.

У статті йдеться про особливості формування психолінгвістичного образу кіноперсонажа за психологічним архетипом «Жінка-месія». Розвідка є частиною комплексного дослідження цілісної системи психолінгвістичних образів персонажів англомовного кінодискурсу масової культури ХХІ сторіччя, що визначає її актуальність і новизну. Дослідження виконано на матеріалі фентезі-фільму Дж. Кемерона Avatar (2009). Методи роботи: описовий, метод суцільної вибірки, метод контекстуального і статистичного аналізів. За основу визначення основних психологічних рис персонажів взято класифікацію В. Шмідт (2007). До архетипу «Жінка-месія» в досліджуваному фільмі віднесено Ґрейс Оґустін, визначальними рисами якої є такі: 1) «Жінка-месія» – це шлях до любові та просвітництва; її підсилено другорядним архетипом «Ментор», головна функція якого – навчити героя; у мовленні персонажа ця риса актуалізована використанням апелятивів на позначення Джейка Саллі, прямих і непрямих директивів, лексики зі значенням позитивної оцінки; 2) її віра – непорушна, а смисл усього життя – змінити життя тисяч людей; риса актуалізована використанням конфронтативного комунікативного стилю в спілкуванні з антагоністами Паркером Селфріджем і Майлзом Кворічем; 3) її послання можуть бути як фемінними (про любов і співчуття), так і маскулінними (про порятунок, боротьбу, вигнання загарбників); риса актуалізована застосуванням кооперативного й конфронтативного комунікативних стилів; використанням лексем з позитивним і негативним оцінним значенням, зниженої лексики; 4) вона живе в гармонії з природою, кожна жива істота для неї – утілення вищої сили; риса актуалізована за допомогою позитивно маркованої оцінної лексики; 5) вона піклується більше про інших, ніж про себе, і переймається тільки тим, що її сім’я може постраждати внаслідок її дій; риса актуалізована частотним використанням займенника другої особи ‘you’, першої особи множини ‘we’ й апелятивів на позначення команди науковців, яких Ґрейс уважає своєю сім’єю.

В умовах суспільної кризи, яка супроводжується загостренням міжособистісних стосунків, розбіжністю інтересів соціуму й особистості, зростанням конкурентної боротьби, актуалізується потреба підготовки майбутніх практичних психологів і соціальних працівників до професійної комунікації в умовах конфлікту. Людиновимірність професій практичних психологів і соціальних працівників пов’язують зі світоглядними домінантами професійних міжсобистісних відносин, що виявляються як на рівні об’єкта (соціальних груп та окремих людей, які потребують психологічної допомоги та соціальної підтримки), так і суб’єкта (фахівців, які цю допомогу та підтримку забезпечують). Їхня професійна діяльність передбачає постійне, часом тривале контактування з людьми, переважно комунікативну взаємодію з ними в різноманітних, у тому числі емоційно напружених і суспільно нестабільних ситуаціях, які можуть призвести до конфлікту. У статті обґрунтовано конфлікт як закономірний компонент професійної діяльності практичних психологів і соціальних працівників; розглянуті конструктивні функції конфлікту, які забезпечують його продуктивність щодо взаємопізнання учасників, оптимізації міжособистісних взаємин, сприяння самовдосконаленню особистості фахівця соціономічної сфери і, як наслідок – поліпшення якості його професійної діяльності. Їх ефективна реалізація опирається на концепцію діяльнісного опосередкування особистості А. Петровського, згідно з якою усталені міжособистісні стосунки можна зрозуміти лише в контексті змісту, цінностей і смислу спільної діяльності. Розкрито сутність раціонально-інтуїтивного методу подолання конфліктів на основі залучення «соціального інтелекту» (Дж. Г. Скотт), дотримання правил ключових елементів спілкування. Висвітлені окремі методичні аспекти підготовки майбутніх фахівців соціономічної сфери до ефективного професійного спілкування в можливих конфліктних ситуаціях.

Наукова стаття включає теоретичне вивчення з проблеми дослідження мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку з порушеннями зору. Метою наукового дослідження є теоретичне обґрунтування позицій щодо мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку з порушеннями зору до навчання у шкільних умовах. Завдання статті передбачає теоретичний аналіз наукової літератури з вивчення досвіду класичних та сучасних досліджень вітчизняних та зарубіжних учених, які висвітлюють проблему мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку з порушеннями зору; визначення основних порушень мовлення; вивчення впливу порушень зору на особливості розвитку мовлення та мовленнєву готовність до школи дітей старшого дошкільного віку. Методами дослідження в нашій роботі є використання наукових експериментальних та методичних джерел з спеціальної педагогіки та психології. Підчас аналізу науково-теоретичного дослідження було визначено, що в залежності від тяжкості порушень зору (сліпі, що мають повну відсутність зорового відчуття або діти зі зниженим зором, у яких порушується сприймання кольору, світла) розвиток мовлення в цієї категорії дітей набуває своєрідних особливостей, що відповідно впливає на їх мовленнєву готовність до школи. Встановлено, що діти з порушеннями зору (сліпі та зі зниженим зором) мають специфічне сприймання навколишнього світу. Компенсаторні можливості відбувається за допомогою збереженої аналізаторної системи (слуху, тактильного відчуття тощо). Спостерігається порушення предметного, дієвого співвіднесення зі значенням слова; страждає комунікативне мовлення. Мовленнєва готовність до шкільного навчання дітей старшого дошкільного віку з порушеннями зору передбачає використання спеціально розроблених навчально-корекційних програм. Основою мовленнєвої готовності вважають сформованість у дітей усіх компонентів мовлення фонематичного (сприймання мовлення), фонетичного (звуковимова), лексичного, розуміння смислу слів, збагачений словниковий запас, граматичного, дискурсивного, соціокультурного, етнокультурного. Ключові слова: мовленнєва готовність, діти старшого дошкільного віку, порушення зору.

Статтю присвячено аналізу соціолінгвального й емотивного потенціалу, яким наділений бренд-сторітелінг – інструмент маркетингу з використання оповідання для побудови іміджу бренду, пояснення його цінностей та створення емоційного зв’язку зі споживачем. Сторітелінг як форма комунікації, у якій використовується оповідання для опису подій або речей, є трансляцією історій зі «змістом». Оповідання бренду зберігає автентичність і специфіку мови зазначеного бренду, складається з фактів, почуттів та інтерпретацій. Сторітелінг несе імпліцитне повідомлення, яке має вплинути на емоції споживачів. Бренд- сторітелінг дозволяє споживачам будувати смисли таким чином, щоб це відповідало їхньому особистому досвіду життя. У сторітелінгу бренд постає в контексті наративу, а не у традиційній торговій формі, де основна увага приділяється продажу. Таким чином у свідомості споживачів він набуває нового значення. Замість отримання економічних характеристик бренду споживачі мають змогу дізнатися про нього за допомогою оповідання. Згідно з маркетинговими дослідженнями, харчові бренди посідають друге місце з використання сторітелінгу. У статті проаналізовано вибірку сторітелінгу англомовних харчових брендів. У сучасному розумінні брендингу продукт або послуга стають брендом тільки тоді, коли про них можна розповісти історію. Лінгвальний потенціал сторітелінгу сприяє розвитку образного мислення, породжує емпатію, таким способом зміцнює взаємини між продавцем і покупцем. Бренд-сторітелінг є емоційно навантаженими розповідями- монологами, значний вплив на комунікативну структуру яких здійснюють дейктичні елементи. Ядром розповіді стають предикати, що становлять лінію розповідних дій адресанта. Бренд-сторітелінг надає продукту культурного значення, опосередковує та сприяє споживанню, діє як постійний діалог між компанією та споживачем, а також слугує для диференціації від конкурентів. Визначено типи сторітелінгу харчових брендів, а саме: традиційні, сучасні, художні, оповідання-легенди, персоніфіковані та спеціалізовані оповідання.

Андрієнко Т. Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську). Монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2016. 340 с. ISBN 978-966-489-360-9 Andrienko, T. (2016). Strategies and Tactics of Translating: Cognitive and Discursive Aspect (Based on Literary Artistic Translation from English into Ukrainian and Russian). Monograph. Kyiv: Dmytro Burago Publishing House. 340 p. ISBN 978-966-489-360-9 (in Ukrainian) Рецензент: Сергій Засєкін s.zasyekin@gmail.com Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна Поява монографії Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» в семіотичному просторі українського перекладознавства – непересічна й визначна наукова подія, що засвідчує поступ українського перекладознавства у світі. Її автор – досвідчений український теоретик і практик у галузі перекладу, яка вже понад півтора десятиліття після захисту фундаментальної праці в галузі прагматики художнього дискурсу (Андрієнко, 2002) актуалізує когнітивно-дискурсивний підхід й успішно торує йому шлях у перекладознавстві України. Метою праці є здійснення інтегрального комплексного спеціалізованого аналізу дискурсотворчої ролі стратегій перекладу й механізмів їхньої реалізації. Уведення вченою до перекладознавчого наукового обігу понять стратегії й тактики, на моє переконання, – досить виважене рішення, позаяк синтез когнітивної й прагматичної перспектив слугує профілактикою суб’єктивності дослідника-перекладознавця й сприяє кращому розумінню ним багатогранності процесу перекладу. Антропоцентричність підходу до перекладу зумовила застосування методу моделювання перекладацької діяльності, у центрі якої перебуває мовна особистість перекладача. Саме через мовну особистість тлумача як провідної ланки інтеракційної моделі перекладу пролягає місток між інтенцією автора вихідного тексту (ВТ) та кінцевим інтерпретатором тексту перекладу (ПТ), з’єднуючи різномовні комунікативні «береги» потоку текстової реальності. Із такого погляду, перекладну версію читач бачить як модель світу автора першоджерела. Якість і вірність цієї моделі залежить від ступеня «видимості» перекладача у ПТ. Тому логічно, що Т. Андрієнко послуговується венутівською парою: «очуження» й «одомашнення» (Venuti, 1995). У цьому сенсі перекладач – цілковито проактивна сторона процесу перекладу, або «перемовин», за термінами У. Еко (2004), що мають за мету порозуміння між учасниками проекту. Відтак, здобуття перекладачем агентивного статусу спонукає науковців аналізувати його продукт в аспекті самостійності, що означає результат певної стратегії породження «тексту для когось» (Тороп, 2015:169). Праця робить важливий унесок до чіткішого розуміння перекладацької стратегії, адже термін «стратегія» сьогодні доволі вільно тлумачать не лише лінгвісти, а й перекладознавці, як-от: процедура, техніка, прийом, метод, підхід тощо. Попри те, що ці синонімічні одиниці мають зони спільності значення, навряд чи по-науковому вдало звучать, наприклад, комбінації «локальна процедура» чи «глобальна техніка». Тому локальними чи глобальними можуть бути стратегії, що й доводить автор у своїй монографії, здійснивши спробу об’єднати їхнє когнітивне (Lörscher, 1991) та текстуальне розуміння (Chesterman, 1997). Такий синтез водночас сприяє кращому усвідомленню усталених опозицій «послівний» (word-for-word) та «смисловий» (sense-to-sense) переклад; «орієнтований на джерело» та «орієнтований на рецептора» (source- vs. target-oriented) переклад; «формальна й динамічна еквівалентність» (formal vs. dynamic equivalence) (Nida, 1964); «семантичний і комунікативний» переклад (semantic vs. communicative translation) (Newmark, 1988) і, нарешті, «очуження й одомашнення» (foreignization vs. domestication) (Venuti, 1995). Це – базові речі, без «стратегічного» опрацювання яких у книзі було б дуже непросто опанувати перекладацькі підходи, пояснити цілі й прагматичні ефекти перекладу. Заслуговує на увагу чітке структурування й змістове наповнення авторкою п’яти розділів, логічність викладу інформації. Упадає в око багатий арсенал методів аналізу художнього тексту. Одним із найпомітніших інструментів обчислення смислової інформації на основі семіотичного розуміння багатозначності смислів, що їх інферують читачі (Лотман, 2004), застосовано метод визначення міри інформаційної ентропії тексту оригіналу в зіставленні з даними тексту перекладу. Відтак, дослідниця послуговується в монографії терміном «перекладна ентропія», визначаючи її як суму ентропії ВТ та ентропії мови перекладу. Перша з цих складових реалізується на етапі інтерпретації ВТ, друга – на етапі синтезу – кодування смислу ПТ. Саме з різним рівнем інформаційної невизначеності текстів різних функціональних стилів дослідниця пов’язує можливість стандартизації перекладів конкретних типів текстів (див. Додатки Б, В), а також межі й кількість інтерпретацій і множинності перекладів (с. 111). Авторка монографії органічно інтегрує до власного дослідження ще одну важливу сторону перекладацької діяльності, – аналіз стратегій відтворення реалій, тропів, власних назв. Цікавим видається підхід до алюзій як когнітивних реалій, відтворення яких в іншій культурі еквівалентне відтворенню інтертекстуальних зв’язків у перекладі. Така позиція суголосна ідеї семіотика Тартуської школи П. Торопа стосовно того, що алюзію слід визначати як засіб активізації одночасно двох текстів (Тороп, 2015:169). Підкреслю, що Т. Андрієнко слушно акцентує ті питання, що часто залишалися поза увагою науковців. І позитивом є те, що з набиранням обертів дескриптивного напряму перекладознавство поступово зміщує фокус від сприйняття перекладу як функції до його бачення як перекладацької дії. Авторка своєю монографією доводить, що перекладацька особистість, її когніція, дискурсивний і психолінгвальний статус повинні бути центральною темою наукових дискусій. Хоч і невидимий, перекладач сьогодні таки «говорить», про що свідчить і рецензована праця, і непомітні, на перший погляд, події на загальному науковому тлі. Ось, наприклад, конференція “The Translator Speaks: Literature, Language and the Art of Translation,” що відбулася в м. Вільямстаун, штат Массачусетс (США). Її назва говорить, що перекладачеві потрібно більше приділяти уваги, почути його, шанувати його професію, адже переклади не беруться нізвідки. Вони є результатом напруженої роботи мозку перекладача, наслідком лінгвосеміотичної реалізації його когнітивних планів, балансуванням між домінуванням авторської інтенції та задоволенням читача, між імпліцитними та експліцитними смислами, перекладацьких відкриттів і рутинних рішень, успіхів і невдач. Суголосно цим ідеям, в інтеракційній моделі перекладу перекладач визначається як центральний антропокомпонент комунікативної взаємодії в перекладі, організатор віртуального комунікативного акту «автор – читач», а його комунікативний статус вважається вищим за статуси автора й читача. Отже, монографію Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» вирізняє доступність думок й легкість стилю, чіткість і влучність відбиття наукових ідей. Переконаний, що ця праця стане в пригоді багатьом молодим і зрілим дослідникам у галузі перекладознавства та суміжних галузей науки. References Андрієнко Т. П. (2002). Мовленнєвий акт іронії в англійській мові (на матеріалі художньої літератури XVI - XX століть) : Дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Andrienko, T. (2002). Speech Act of Irony in the English Language (On the Material of Belletristic Literature of the 16th and 20th Centuries). Ph.D. dissertation. Kharkiv: V. Karazin National University of Kharkiv. Baker, M. (1992). In Other Words. London and New York: Routledge. Chesterman, A. (1997). Memes of Translation: The Spread of Ideas in Translation Theory. Amsterdam & Philadelphia: John Benjamins. Eco, U. (2004). Mouse or Rat? Translation as Negotiation. L.: Phoenix. Lörscher, W. (1991). Translation Performance, Translation Process, and Translation Strategies: A Psycholinguistic Investigation. Tübingen: Narr. Лотман Ю. (2004). Семиосфера. СПб.: Искусство СПБ. Lotman, Yu. (2004). Semiosphere. S-Petersburg: Iskusstvo SPB. Newmark, P. (1988). Approaches to Translation. London & New York: Prentice Hall. Nida, E. A. (1964). Toward a Science of Translating. Leiden: Brill. Тороп, П. (2015). Тотальний переклад. Пер. з рос. О. А. Кальниченка, О. І. Оржицького. Вінниця: Нова книга. Torop, P. (2015). Total Translation. Translated by O. Kalnychenko. O. Orzhytskyi. Vinnytsia: Nova Knyha. Venuti, L. (1995). The Translator's Invisibility: A History of Translation. London & New York: Routledge.

У сучасному глобалізованому світі під впливом різноманітних суспільно- політичних, економічних, релігійних та інших факторів прояви тероризму та терористичні атаки стають все частотнішими та жорстокішими. Уряди багатьох країн включили попередження та боротьбу з тероризму до головних пріоритетів своєї діяльності. Тероризм розглядають як одну з багатьох форм відносин між індивідами, групами, певними суспільствами або режимами правління та їх громадянами, яка має дуже специфічний характер. В останні десятиліття значна увага приділяється аналізу причин виникнення таких відносин, що могло б допомогти виявляти потенційну терористичну діяльність та запобігати їй. Серед головних напрямів дослідження тероризму як явища можна виокремити аналіз проблеми визначення тероризму, способів та засобів протидії терористичній діяльності, використання дипломатичних методів та міжнародної співпраці, міжнародного фінансування тероризму тощо. Проте все ще недостатня увага приділяється залученню лінгвістів-криміналістів до аналізу оперативних даних, які можуть слугувати доказами в суді. Статтю присвячено проблемі застосування методів лінгвістичного аналізу до оброблення даних, що використовуються у розслідуваннях чи судових процесах, пов’язаних з попередженням, протидією чи боротьбою з тероризмом. Головними критеріями успішних розслідувань вважають наявність достатніх підстав для підозри щодо потенційної терористичної діяльності, розроблення плану для затримання підозрюваних за умови переконливих доказів, вміння виокремити на записах мовний матеріал, що переконливо доводить вину підозрюваних, а не відображає штучно створену самим агентом ситуацію, ретельне оброблення, зокрема лінгвістичне, отриманих оперативних даних. Головними комунікативними стратегіями, які використовують агенти під прикриттям, вважаються надання можливості підозрюваним говорити вільно і в такий спосіб генерувати свою вину власноруч; надання натяків і недомовок, якими може скористатись підозрюваний, щоб розкрити власну вину; чітке та недвозначне розкриття незаконності справи, яка планується. Лінгвістичний аналіз записів, отриманих у результаті таємної операції, дає можливість виявити імпліцитні та експліцитні смисли, які вкладають у значення певних мовних одиниць підозрювані та агент, виокремити стратегії, які вони використовують, визначити ступінь залучення агентів у створення та постановку ситуації, отже, довести чи спростувати вину підозрюваних.

Стаття порушує питання наповнення змісту навчання іноземної мови професійного спілкування майбутніх економістів, а саме: включення основних ділових ситуацій професійного спілкування, особливостей дискурсу, комунікативних стратегій. У методиці викладання іноземних мов існують різні підходи до трактування комунікативних стратегій, набору їхніх складових. На основі аналізу праць дискурсознавців розуміємо комунікативну стратегію як модель спілкування з відповідними компонентами: мовленнєвий намір, смисл та обсяг інформації, мовленнєві засоби, тип мовлення, стиль, жанр мовлення. Ділова презентація – це професійно підготовлене монологічне висловлювання, яке має чітку структуру побудови, містить результати аналітичного дослідження (певної економічної проблеми), спрямоване на інформування, мотивування та переконання аудиторії у важливості поданої інформації, перевагах представленого предмета. Комунікативний намір презентації-доповіді – інформувати слухачів про стан бізнес-процесу. Виклад матеріалу, який дотримується послідовності: проблема – тема – тези – аргументи, використання спеціальних прийомів (цитата, риторичне запитання), фонологічних прийомів (зміна висоти тону, інтонації) викликає інтерес аудиторії, спонукає її до певної дії. Використання засобів міжфразового зв’язку забезпечують експліцитну зв’язність презентації, використання мовних засобів, які експліцитно чи імпліцитно містять прагматичну установку аргументації, забезпечують можливість регулювання поведінки слухачів. Мовленнєві кліше підвищують ситуативну заданість мовлення, його стійкість, стислість та виразність. Виявлено, що граматичні явища, лексичний запас, синтаксичні конструкції, прагматичні установки інформативних, спонукальних, аргументативних комунікативних стратегій забезпечують ефективність представлення презентації-доповіді.

Мета статті – визначити місце словесного образу у формуванні мовної та художньо-поетичної картин світу, з’ясувати співвідношення понять «словесний образ» і «літературний (художній) образ».У статті окреслено роль словесного образу у формуванні мовної та художньо-поетичної картин світу. Запропоновано альтернативну до традиційної (логіко-понятійної) схему співвіднесеності рівнів мовної картини світу з відповідними одиницями знань. Роль словесного образу як одиниці МКС протиставлена ролі цього ж образу, що входить у поетичний дискурс, набуваючи крім інформативної естетичну функцію: якщо для МКС словесний образ є важливим як стереотип, що несе загальну інформацію, то для поетичної картини світу акцент зміщується на естетичні смисли, закладені в образ як цінності. Досліджено роль словесного поетичного образу в художньому моделюванні дійсності, що проявляється в двох аспектах: семіотичному та комунікативно-прагматичному. Відповідно до першого з них, мовний образ виступає знаком, який співвідносить лінгвальні засоби образності зі смислом тексту. Другий аспект передбачає розгляд словесного образу як одиниці естетичного спілкування, що бере участь у творенні нових смислів завдяки своїй здатності до комунікативної трансформації.Як одиниця художнього дискурсу мовний образ тісно пов’язаний з літературним. Обидві категорії здебільшого аналізують у системі твору. Однак існує інший аспект співвідношення цих понять; їх можна зіставляти крізь діаду «дійсність-текст», де літературний образ ближчий до тексту, а словесний – до дійсності.Перспективу дослідження вбачаємо у подальшому вивченні співвідношення понять «мовний образ» і «словесний поетичний образ» на конкретному ілюстративному матеріалі.

Обґрунтовано припущення щодо зумовленості громадянської і національної самоідентифікації метафорами, які обирає молодь, характеризуючи різні аспекти взаємодії з державою, владою, спільнотою тощо. Показано, що типові метафоричні практики не просто відображають реальні комунікативні процеси, а й активно спрямовують їхній розвиток, відіграють важливу роль не лише в конструюванні картини світу особистості, а й у позиціюванні щодо окремих її систем, зокрема таких, як “людина – держава”, “людина – спільнота”, “людина – нація”. Представлено результати емпіричного дослідження метафоричних моделей громадянської і національної самоідентифікації молоді. За результатами факторного аналізу встановлено, що самоідентифікування студентської молоді вибудовується з метафори, базовим смислом якої є уявлення про цінність держави. Більше ніж половина респондентів вибудовують ідентичність з моделі обміну (“держава цінна для людей тоді, коли захищає їхні інтереси”), кожен п’ятий – з моделі беззаперечної цінності держави, третя за чисельністю група респондентів прагне ідентифікуватися заради впевненості і стабільності, і найменшою виявилася частка тих, хто вважає, що держава не може бути цінною. Показано, що самоідентифікування респондентів, які послуговуються різними метафоричними моделями, відповідає логіці засадничої метафори, що підтверджується результатами аналізу метафоричних смислів факторів. Встановлено, що переважна більшість метафоричних моделей громадянської та національної самоідентифікації молоді відповідає дискурсивному рівню, тобто метафоричні смисли обмежуються констатацією і не зумовлюють жодної активності. Концептуальні метафори вищого рівня (онтологічні), які структурують внутрішній світ і поведінку особистості, представлені в моделі епізодично і переважно зумовлюють національне самоідентифікування. Загалом рівень концептуалізації метафоричних практик національної самоідентифікації молоді вищий, ніж рівень практик громадянської самоідентифікації.

Статтю присвячено визначенню напрямів розвитку особистісно-професійного потенціалу співробітників державної служби апарату суду на основі результатів емпіричного дослідження. Особистісно-професійний потенціал визначено як системне утворення, яке формується у людини як суб’єкта трудової діяльності, забезпечуючи його поступальний розвиток. Презентовано структуру особистісно-професійного потенціалу співробітників державної служби апарату суду, що складається з когнітивного (професійні компетенції, система засвоєних особистістю знань), мотиваційного (індивідуальна система мотивів і смислів професійної діяльності – мотивація досягнення успіху; професійно-важливі якості працівника апарату суду – етична та нормативна відповідальність) та діяльнісного (вибір та реалізація певної лінії поведінки і вчинків у професійних ситуаціях – усвідомлена саморегуляція діяльності) компонентів. Результати вивчення комунікативної компетентності (когнітивний компонент) засвідчили, що в досліджуваних більш розвинутими є гностичний (рівень уявлень, знань) і конативний (уміння, навички) компоненти комунікативної компетентності; емоційно-мотиваційний компонент (емпатія, гуманістична настанова) розвинений в меншому ступені. Результати вивчення нормативної й етичної відповідальності (мотиваційний компонент) дозволили зробити висновок, що відповідальність досліджуваних до виконання будь-якої діяльності є вибірковою, а також заради прагнення підтримати певні встановлені норми і традиції. В процесі дослідження мотиваційного компонента зафіксовано переважання мотивації уникнення невдач. Отримані дані за діяльнісним компонентом засвідчили, що в більшості респондентів компоненти системи саморегуляції розвинені на високому і середньому рівнях. Сприяння розвитку особистісно-професійного потенціалу найбільш ефективно може реалізовуватися у формі психологічного супроводу, який повинен містити комплекс організаційних, психологічних і педагогічних заходів, спрямованих на формування і розвиток у працівників професійно значущих особистісних якостей, компетенцій, власного ставлення до професійної діяльності. Визначено основні напрями діяльності практичного психолога з розвитку особистісно-професійного потенціалу співробітників апарату суду. Розвиток особистісно-професійного потенціалу повинен мати багатовекторний характер, враховувати визначені структурні компоненти, а також бути особистісно-зорієнтованим. Література Александров, Д.О. (2015). Альтернативні методи перевірки надійності персоналу на основі автоматизованої формалізованої методики скринінгової психодіагностики. Використання поліграфа в правоохоронній діяльності: проблеми та перспективи: матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 7–8 листоп. 2015 р.), (с. 63–66). Київ: Нац. акад. внутр. справ. Аліманова, А.О. (2016). Підвищення рівня професійної компетентності працівників апарату суду. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «ПРАВО», 22, 202–205. Дудченко, О.Ю. (2015). Правовий статус осіб, які займають адміністративні посади в суді. (Монографія). Харків : Право. Зеер, Э.Ф., & Павлова, А.М. (2008). Теоретико-методологические основы оценки профессионально-личностного потенциала предпринимателей по ремесленным видам деятельности : Научн.-метод. разработка. Екатеринбург : ГОУ ВПО «Рос. гос. проф.-пед. ун-т». Кочарян, И.А. (2008). Опросник диагностики личностного симптомокомплекса ответственности (ОДЛСО) и оценка его психометрических характеристик. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 807(40), 179–186. Леонтьев, Д.А. (Ред.). (2011). Личностный потенциал: структура и диагностика. Москва : Смысл. Моляко, В.О. (2004). Психологія творчості – нова парадигма дослідження конструктивної діяльності людини. Практична психологія та соціальна робота, 8, 1–4. Моросанова, В.И. (2001). Индивидуальный стиль саморегуляции: феномен, структура и функции в произвольной активности человека. Москва : Наука. Овсяннікова, О.О. (2016). Професійна етика суддів та працівників суду як чинник, що впливає на формування громадської думки. Підприємництво, господарство і право, 8, 196–200. Павлова, А.М. (2004). Психологические особенности профессионально-личностного потенциала субъекта трудовой деятельности. (Дис. канд. психол. наук). Казань. Поліщук, І.В. (2018). Механізми забезпечення розвитку професійного потенціалу державних службовців в Україні. (Дис. канд. наук з державного управління). Київ. Помиткін, Е.О. (2015). Духовний потенціал особистості: психологічна діагностика, актуалізація та розвиток. Київ : Внутрішній світ. Пономаренко, В.А. (2019). Психология духовности профессионала. Москва, Саратов: ПЕР СЭ, Ай Пи Эр Медиа. Старинська, Н.В. (2017). Адаптаційний потенціал як чинник професійної самореалізації особистості. Психологія: реальність і перспективи, 8, 259–263. Фетискин, Н.П., Козлов, В.В., & Мануйлов, Г.М. (2002). Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. Москва : Институт Психотерапии. Холодная, М.А. (2019). Психология интеллекта. Парадоксы исследования (3-е изд.). Москва : Юрайт. Черновський, О.К. (2015). Судова психологія: парадигма сучасного розвитку. (Дис. докт. юр. наук). Київ. Черновський, О.К. (2014). Юридико-психологічна характеристика суб’єкта суддівської діяльності. Європейські перспективи, 2, 159–166. Шевченко, Н.Ф., & Рожкова, О.О. (2020). Дослідження особливостей особистісно-професійного потенціалу співробітників державної служби апарату суду. Проблеми сучасної психології, 1(17), 69–77. Шевченко, Н.Ф., & Шевчук, З.М. (2014). Духовний потенціал сучасної молоді. (Монографія). Запоріжжя : Запорізький національний університет. Шпенова, П.Ю. (2019). Апарат суду в системі організаційного забезпечення судової діяльності. (Дис. канд. юр. наук). Харків. Vernon, D. (2009). Human Potential: Exploring Techniques Used to Enhance Human Performance. London; New York : Routledge. Weiner, Irving B., & Greene, Roger L. (2017). Handbook of Personality Assessment. New Jersey : Wiley.