Journal articles: 'Комунікативна компетентність фахівця'

1

Красновська І. П. "Теоретичне обґрунтування комунікативної компетентності майбутніх моряків." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 46 (February 12, 2021): 157–63. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.122.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто й уточнено поняття комунікативної компетентності морських фахівців, а також обґрунтовано важливе значення комунікативної компетентності морського фахівця в професійній діяльності.Зазначено умовний поділ процесу становлення трьох історичних періодів вивчення комунікативної компетентності. Наприкінці 60-х – на початку 70-х років XX століття було зроблено перші спроби визначити комунікативну компетентність у межах уміння застосовувати лінгвістичну компетентність у різноманітних ситуаціях. Поступово сутність і структуру комунікативної компетентності було розширено та наповнено новим змістом. Від 80-х років минулого століття комунікативна компетентність аналізується вченими з урахуванням психологічного підґрунтя особистості. Починаючи з 2000 рр. активно впроваджують комунікативний підхід в освітніх закладах із професійною підготовкою фахівців різних галузей.Проаналізовано науковий доробок вітчизняних і зарубіжних дослідників Ю. Ємельянова, Л. Петровської, М. Пентилюк, Д. Хаймза, Н. Хомського, С. Савіньона, М. Свейна щодо сутності даного поняття. У своїх працях вони доводять, що під комунікативною компетентністю слід розуміти застосування вербальних та невербальних засобів спілкування під час навчання та виховання з метою взаємодії з людьми в різних соціально-побутових ситуаціях. Комунікативні компетенції, які базуються на знаннях, вміннях, навичках, способах комунікативної діяльності і проявах емоційно-ціннісного ставлення до неї, є складовими основи комунікативної компетентності.На основі аналізу наукової літератури запропоновано визначення поняття «комунікативна компетентність» морських фахівців. Виявлено, що вона є ключовою компетентністю робітників морського профілю, оскільки особливість специфіки професії вимагає постійного контакту між людьми та виконання ними щоденних обов’язків.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Лосієвська, Ольга. "Концептуалізація процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутніх фахівців-гуманітаріїв." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т3 (2021): 117–24. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-117-124.

Full text

Abstract:

У статті проведено концептуалізацію процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутніх фахівців-гуманітаріїв. Запропоновано концептуальне соціально-психологічне обгрунтування процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця гуманітарного профілю. Показано, що комунікативна компетентність не є спектральним набором певних компетенцій, а являє собою складну ієрархічну систему взаємозалежних, мінливих у часі компетенцій, різні рівні якої характеризують напрямки розвитку професійної траєкторії майбутнього фахівця-гуманітарія. При цьому комунікативні компетенції професіоналізму, як системні утворення та як функціональні системи, підпорядковуються у своєму системогенезі і у своєму функціонуванні та розвитку системно-генетичним законам та компетентнісній парадигмі професійної діяльності гуманітарного профілю. Чим більше безліч одиничних або елементарних комунікативних компетенцій, тим більшою є потужність безлічі потенційних композиційних компетенцій, з яких формуються компетентнісні новоутворення – функціональні системи, що забезпечують професійну успішність фахівця-гуманітарія, тим більшим стає потенціал комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця гуманітарного профілю. Ключові слова: майбутні фахівці гуманітарного профілю, компетенції професіоналізму, комунікативні компетенції, комунікативні компетенції професіоналізму, соціально-психологічні технології розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Haliyash, N. B., N. A. Bilkevych, and N. V. Petrenko. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНОЇ СКЛАДОВОЇ ПРОФЕСІЇ ЛІКАРЯ." Медична освіта, no. 2 (August 15, 2019): 67–74. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10346.

Full text

Abstract:

У статті сформульовано сучасну концепцію професійної (медичної) комунікативної компетентності та запропоновано підходи для її ефективної імплементації в систему підготовки медичних кадрів. Комунікативна компетентність медика розглядається як інтелектуально й мотиваційно обумовлена соціально-професійна характеристика, що базується на комунікативних здібностях, вміннях і знаннях та дозволяє лікарю самостійно й відповідально реалізовувати ефективні й адекватні комунікативні дії в конкретних ситуаціях міжособистісної взаємодії. Оволодіння комунікативною компетентністю в медицині передбачає засвоєння таких складових елементів, як ініціація спілкування, збір інформації, роз’яснення та планування діагностичних і лікувальних процедур, завершення розмови, застосування різних комунікативних методик тощо. Традиційно засвоєння навичок спілкування відбувалося після вивчення низки розрізнених теоретичних предметів на практиці за механізмом наслідування стилю поведінки лікарів-викладачів, які слугували взірцем. Втім, на сьогодні такий підхід має низку недоліків. Сучасний міжнародний досвід показує, що оволодіння даною компетентністю повинно починатися ще до початку роботи в клініці та вимагає виділення окремого циклу занять для формування початкових навичок спілкування, що і було впроваджено в 2018–19 навчальному році в ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України», а також видано посібник «Комунікативні навички в медицині» для забезпечення теоретичної та методичної бази формування комунікативної компетентності студентів. У сучасних умовах висококваліфікований фахівець, задля конкурентоспроможності на ринку праці, повинен досконало володіти комунікативними навичками. Здатність до ефективної комунікації є набутою, тому її необхідно розвивати та тренувати. Для досягання відповідності зростаючим вимогам щодо рівня володіння комунікативними навичками необхідна оптимізація навчальних програм та використання спеціальних педагогічних підходів при підготовці фахівців медичного профілю як на додипломному, так і на післядипломному рівні. Доцільним є розробка та впровадження наскрізної програми з медичної комунікації, що забезпечить методичний та системний підхід для трансформації теоретичних знань та початкових навичок спілкування у повноцінну комунікативну компетентність майбутнього фахівця медичного профілю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Забіяка, Ірина, and Світлана Лобанова. "МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ТЕХНІЧНОГО ТА ГУМАНІТАРНОГО ПРОФІЛЮ У КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ." Інноватика у вихованні 2, no. 11 (May 30, 2020): 120–27. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i11.220.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено проблемні питання формування та розвитку міжкультурної комунікативної компетентності у майбутніх фахівців технічного та гуманітарного профілю у контексті глобалізації освітнього простору. На підставі узагальнення основних наукових понятійно-категоріальних ознак досліджуваного феномену, міжкультурну комунікативну компетентність майбутнього фахівця технічного та гуманітарного профілю трактовано як інтегративну, динамічну, здатну до саморозвитку професійно-особистісну якість, що забезпечує успіх у розв’язанні завдань міжкультурної комунікації, адаптацію та самореалізацію фахівців технічного та гуманітарного профілю в іншомовному суспільстві. Розглянуто поняття «міжкультурна комунікативна компетентність», означено її структуру та основні складові, що мають бути закладені в основу її формування. Розкрито сутнісні характеристики структурних складових міжкультурної комунікативної компетентності та її компоненти як інтегративної якості особистості майбутнього фахівця. Обґрунтовано особливості формування міжкультурної комунікативної компетентності у майбутніх фахівців у процесі вивчення іноземних мов та визначено педагогічні технології, що забезпечують ефективне її формування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Лосієвська, Ольга. "Соціально-психологічні аспекти дослідження процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця гуманітарного профілю." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)T.1 (2021): 172–83. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-172-183.

Full text

Abstract:

У статті наголошується, що навчання у системі вищої освіти, передбачаючи інтенсифікацію процесу професійного становлення майбутнього фахівця гуманітарного профілю, має значний ресурс розвитку його комунікативних компетенцій професіоналізму. Експериментально визначено, що комунікативна компетентність не є спектральним набором певних компетенцій, а являє собою складну ієрархічну систему взаємозалежних, мінливих у часі компетенцій, різні рівні якої характеризують напрямки розвитку професійної траєкторії майбутнього фахівця-гуманітарія. При цьому комунікативні компетенції професіоналізму, як системні утворення та як функціональні системи, підпорядковуються у своєму системогенезі і у своєму функціонуванні та розвитку системно-генетичним законам та компетентнісній парадигмі професійної діяльності гуманітарного профілю. Розроблено системний програмно-цільовий проект соціально-психологічного супроводу процесу розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму майбутнього фахівця гуманітарного профілю та визначено основні умови його ефективної реалізації. Ключові слова: майбутні фахівці гуманітарного профілю, компетенції професіоналізму, комунікативні компетенції, комунікативні компетенції професіоналізму, соціально-психологічні технології розвитку комунікативних компетенцій професіоналізму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Жигаренко, Ігор, and Наталія Завацька. "Результативно-змістовні параметри особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічної галузі." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 1(54) (2021): 162–72. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-54-1-162-172.

Full text

Abstract:

У статті розкрито результативно-змістовні параметри особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічної галузі. Визначено діагностичні маркери мотиваційно-ціннісної (мотиваційні диспозиції особистості (потреби, мотиви, установки, ціннісні переживання), генеративність, просоціальна мотивація (орієнтація на альтруїзм), як основа професійної спрямованості особистості фахівця, та її взаємозвʼязок з ціннісними орієнтаціями і рівнем емоційного інтелекту); компетентнісно-функціональної (професійна компетентність (соціально-перцептивна, соціально-психологічна, аутопсихологічна, комунікативна складові); специфіка особистісно-професійного саморозвитку та його звʼязок з самоефективністю, психологічною і комунікативною компетентністю, а також з рефлексією, саморегуляцією і самоставленням; параметри самоактуалізації; рефлексивні і регулятивні особливості фахівця; рівень і структура професійного вигорання (емоційне виснаження, напруженість у роботі, професійний перфекціонізм, професійний розвиток та самовдосконалення, інтегративний індекс вигорання тощо));конативно-стильової (специфіка індивідуального стилю професійної діяльності за стильовими (відмінності складу компонентів, умов і параметрів діяльності, ієрархія механізмів адаптації) і рівневими (діапазон параметрів, кількісний склад компонентів і характер їх взаємозвʼязків) характеристиками; процесуальні показники діяльності за блоками професійної діяльності, професійного спілкування, особистості фахівця;рівні професійної культури; самооцінка індивідуального стилю діяльності за параметрами оригінальності і надситуативності, взаєморозуміння та можливостей корекції стилю діяльності) складових особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю. Проведено аналіз результативно-змістовних параметрів особистісно-професійної адаптації та виокремлено стадії (емпірично-репродуктивну, адаптивно-евристичну, результативно-продуктивну) цього процесу на різних етапах професіоналізації фахівців соціономічного профілю. Ключові слова: фахівці соціономічного профілю, особистісно-професійна адаптація, результативно-змістовні параметри особистісно-професійної адаптації, соціально-психологічні ресурси особистісно-професійної адаптації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Жигунова, Вікторія. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ІНШОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, no. 1 (June 12, 2021): 154–67. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.696.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються різні підходи щодо трактування принципу професійної спрямованості у навчанні. Визначається поняття “професійна спрямованість” та аналізується принцип професійної спрямованості в іншомовній підготовці майбутніх фахівців з міжнародної інформації. Визначаються такі поняття, як інтереси, знання, життєвий досвід та уміння вчитись як складові професійної іншомовної підготовки майбутніх фахівців-міжнародників. Розглядаються поняття: “компетентнісний підхід”, “компетентність”, “професійна компетентність” та “іншомовна компетентність”. Представлено умови розвитку професійної компетентності, взаємозв’язок між комунікативною культурою суб’єкта, що вивчає іноземну мову, та його іншомовною компетентністю, якої він набуває у процесі засвоєння мови. Автор зазначає, що іншомовна професійна компетентність складається з компетенції лінгвістичного рівня, компетенції соціолінгвістичного рівня та компетенції прагматичного рівня. Продано відношення компонентів іншомовної професійної компетентності у її структурі. Детально аналізуються компоненти іншомовної компетентності. Виділяється поняття “іншомовна комунікативна компетенція” як професійно-важлива риса особистості фахівця з такими компонентами: лінгвістичний, соціокультурний, стратегічний, професійний. Сформованість іншомовної готовності майбутніх фахівців з міжнародної інформації розуміється як сукупність послідовних педагогічних впливів на її мотиваційно-орієнтаційний, когнітивно-інтегративний та ситуативно-діяльнісний компоненти та визначаються критерії сформованості цих компонентів. Виділяються чотири рівні сформованості іншомовної компетентності: низький, середній, достатній та високий.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Dronenko, V. V. "ДОСЛІДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ." Медична освіта, no. 4 (September 24, 2018): 41–47. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2018.4.9249.

Full text

Abstract:

Мета роботи – діагностика комунікативної компетентності майбутніх лікарів. Основна частина. Успішність фахівця в медицині визначається професійними знаннями й навиками, досвідом і лікарською етикою, а також вмінням реалізувати їх у власній діяльності за рахунок певних особистісних якостей. У структурі комунікативної компетентності ми виокремлюємо комунікативний самоконтроль, толерантність, емпатію, бажання допомогти й орієнтацію на соціальну користь, прагнення до співпраці. У статті описані основні теоретичні підходи до визначення поняття “комунікативна компетентність майбутнього лікаря”, представлено результати діагностики цього особистісно-професійного утворення, описано орієнтовний зміст комунікативних тренінгових вправ для студентів медичного ВНЗ. Наголошено на необхідності формування навиків активного слухання, емпатії, продуктивних стратегій самопрезентації лікаря для успішного виконання своїх професійних обов’язків, для створення довірливих взаємин між лікарем і пацієнтом, для формування авторитету медика. Висновок. Доведено, що цілеспрямована систематична робота з формування комунікативної компетентності майбутнього лікаря впливає на зміни типів комунікативних реакцій, розвиток емпатії, комунікативного самоконтролю студентів медичного університету.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Forostyuk, Tetiana. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ СУЧАСНОЇ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ В ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ." HUMANITARIUM 45, no. 2 (July 3, 2020): 147–53. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-45-2-147-153.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено проблему формування комунікативної компетентності в майбутніх учителів початкової школи в процесі фахової підготовки. Проаналізовано наукові праці з проблеми. Узагальнено сучасні підходи до розв’язання актуальної проблеми сьогодення.У статті обґрунтовується думка про те, що підготовка майбутнього фахівця початкової школи буде найефективнішою, якщо здійснювати її з урахуванням компетентнісного підходу та особливостями формування комунікативної компетенції. Комунікативно-діяльнісний підхід у процесі фахової підготовки майбутніх учителів початкової школи сприяє ефективному формуванню комунікативної компетентності студентів, які в майбутньому зможуть формувати комунікативну компетентність учнів, готовність спілкуватися українською мовою в повсякденному спілкуванні, любов до рідного слова, інтерес і повагу до історичного минулого українського народу, до української мови.Досліджено сутність поняття «комунікативна компетентність», а також «комунікативна компетенція». Розглянуто визначення понять у науковій літературі.Розкрито й доведено необхідність використання ефективних методів, засобів і прийомів у процесі фахової підготовки майбутніх учителів початкової школи, зокрема на уроках української мови. Здійснено спробу узагальнити умови формування комунікативної компетентності в майбутніх учителів початкової школи в процесі фахової підготовки. Проаналізовано педагогічний досвід. Звертається увага на важливість упровадження в практику підготовки майбутнього вчителя інноваційних технологій, методів, прийомів, які сприятимуть формуванню комунікативної компетентності майбутніх учителів початкової школи. Пропонуються цікаві вправи та завдання, зокрема з української мови, які будуть ефективними під час формування комунікативної компетентності в майбутніх учителів початкової школи.Розглядається вербальне спілкування та невербальні засоби спілкування, етикет у спілкуванні. Звертається увага на можливі помилки в мовленні та спілкуванні. Пропонуються шляхи формування комунікативної компетентності майбутнього вчителя та учнів початкової школи, що сприятимуть ефективній комунікації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Аксьонова, Дар’я, and Юлія Кулінка. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ТА МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ОБСЛУГОВУВАННЯ." Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, no. 16 (December 9, 2021): 184–94. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.16.2021.246625.

Full text

Abstract:

Стрімкі соціально-економічні зміни в суспільстві є рушійною силою для розвитку усіх сфер життєдіяльності людини та вимагають перебудови та удосконалення підходів та методів на всіх етапах освітнього процесу. Стаття присвячена проблемі теоретичних аспектів формування мовної особистості фахівців сфери обслуговування, висвітлюється актуальність проблеми виховання висококваліфікованого фахівця сфери обслуговування, перераховуються основні закони та нормативно-правові акти, які регулюють вимоки до підготовки фахівців сфери обслуговування. Розглянуто компетентнісний підхід до формування фахівців сфери обслуговування, як підґрунтя мовно культурного розвитку, виділені та охарактеризовані основні варіанти класифікацій компетентностей. Розкривається поняття мовного вміння та різні підходи до диференціації та стратегій спілкування. Аналізується комунікативна компетентність та основне коло вмінь, які вона охоплює. Досліджено лінгводидактичну літературу та зроблена порівняльна характеристика таких понять як «мовленнєва компетентність» та «мовна компетенція», визначена суть, структура та їх основні функції і структурні компоненти. У статті висвітлюється важливість володіння відповідними мовними нормами та навичками для формування професійної особистості фахівця сфери обслуговування, важливість комунікативної культури як засобу й умови формування професійної особистості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Олексієнко, О. Г., and А. Г. Розсказов. "РОЗВИТОК УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, no. 1 (April 28, 2021): 125–37. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-125-137.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано важливість формування та розвитку управлінської компетентності у здобувачів вищої освіти, яка надає можливостей майбутньому фахівцю приймати адекватні рішення у відповідних ситуаціях, беручи на себе відповідальність за певну діяльність, застосовуючи ці знання, здійснювати адміністративно-управлінські функції, змінювати свої статусно-рольові характеристики у виконанні покладених функціональних обов’язків. Управлінська компетентність є важливою складовою та умовою формування загальної та педагогічної культури здобувачів вищої освіти як фахівців вищого кваліфікаційного рівня. Авторами розкрито теоретичні основи управлінської компетентності здобувачів вищої освіти. У статті розглянуто семантику поняття «управлінська компетентність». Запропоновано розглядати управлінську компетентність здобувачів вищої освіти як здатність і готовність майбутнього фахівця ефективно впливати на хід (виробничого, педагогічного, освітнього та ін.) процесу, виконувати завдання організаційного характеру, планувати та прогнозувати прийняття майбутніх власних управлінських рішень, а також здатність до рефлексії, як особистісної, так і професійної. Досліджено управлінську компетентність як складову частину професійної компетентності майбутнього фахівця, яка являє собою систему внутрішніх ресурсів, необхідних для організації ефективного досягнення поставлених особистих цілей та цілей організації відповідно до мети професійної діяльності. Виокремлено основні напрямки реалізації управлінської компетентності як складової професіоналізму майбутніх фахівців. Проаналізовано компоненти управлінської компетентності. На основі функціонально-аналітичного підходу виокремлено складові структури управлінської компетентності здобувача вищої освіти, такі як: соціально-комунікативна, методологічна, психолого-педагогічна, інформаційна, організаційна, загальнокультурна.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Mudryk, Alla, and Oksana Kykhtuik. "ДО ПИТАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЮРИСТА." Psychological Prospects Journal, no. 35 (August 3, 2020): 83–100. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-35-83-100.

Full text

Abstract:

У статті здійснено аналіз основних підходів, у межах яких вивчається професійна компетентність юриста. Описано феномени «компетентність», «професійна компетентність». На основі теоретико-методологічного аналізу наукової літератури узагальнено основні характеристики юридичної діяльності. Розглянуто психологічні особливості діяльності юриста, визначено систему особистісних якостей юриста, що зумовлюють ефективність професійної діяльності. Окреслено особливості формування професійної компетентності фахівця. Розглянуто компоненти особистості юриста, сукупність яких спрямовано на вдосконалення професійної діяльності. Зазначено, що професійна компетентність юриста характеризується сформованістю цілісного комплексу знань, умінь та навиків, психологічних якостей, професійних можливостей. Зазначено, що професійно-компетентна особистість – це особлива конкретизація категорії «особистість». Особистість фахівця являє собою систему певних психологічних властивостей та рис, які є необхідними для ефективного виконання професійної діяльності; професійно-компетентна особистість характеризує людину як фахівця, котрий має достатні професійні знання, уміння, навички, професійну зацікавленість, професійний інтерес і здібності, професійний підхід та професійне ставлення до своєї праці й спроможний ефективно реалізовувати професійну діяльність та передбачати її наслідки; професійно-компетентна особистість володіє відповідними професійними знаннями та вміннями (які визначають результативність професійної діяльності), а також комплексом професійно важливих якостей (сукупність психологічних якостей особистості, що визначають успішність навчання та ефективне виконання професійної діяльності), що в сукупності дають змогу людині реалізувати себе як професіонал. Запропоновано власне визначення професійної компетентності фахівця юридичної сфери діяльності, розкрито її структуру, де основними складовими компонентами є загальнокультурна компетентність; особистісно-мотиваційна компетентність; практично-діяльнісна компетентність; спеціальна; професійно-правова компетентність; персональна (особистісна) компетентність; комунікативна компетентність; психологічна компетентність; соціально-психологічна компетентність; соціальна-перцептивна компетентність; аутокомпетентність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Плужник, Оксана. "ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ." Society Document Communication, no. 14 (May 5, 2022): 266–84. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-266-284.

Full text

Abstract:

У статті досліджено поняття соціальних комунікацій, які через пандемію та стрімкий розвиток і масове використання інформаційних технологій, зазнали значних змін у нинішньому суспільстві. З’ясовано, що сьогодні конкурентоспроможний фахівець будь-якого профілю має досконало володіти фаховими компетентностями, вміти ефективно здійснювати різновиди соціальних дій, виконувати соціальні функції, встановлювати нормальні соціальні відносини, дотримуючись норм соціальної поведінки, взаємодіяти, а отже, бути соціально орієнтованою особистістю. Щоб зрозуміти сутність соціально-комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти, було проаналізовано та узагальнено наукові визначення даного поняття та його складових. Слід зазначити, що науковці здебільшого розглядають соціальну та комунікативну компетентність окремо, але визнають їх взаємозумовленість та взаємозалежність. На нашу думку, соціально-комунікативна компетентність – є невід’ємною складовою професійних якостей будь-якого фахівця та виявляється у здатності успішно й ефективно взаємодіяти з конкретними людьми або групами, досягаючи поставлених цілей. В ході дослідження підкреслено, що сучасна вища освіта переходить до нових форматів освіти, які зумовлені глобальною пандемією, тому змінюються і підходи до способів обміну інформацією між викладачем та студентом, а також між студентами. Акцентовано увагу на значне місце соціальних мереж у освітньому процесі під час дистанційного навчання. Розглянуто окремі платформи соціальних мереж, які викладачі можуть використовувати як інструменти навчання. З’ясовано, що для сучасних викладачів та педагогів в соціальних мережах корисними можуть стати такі функції, як: забезпечення відеозв’язку; спілкування та обмін файлами у створених групах, чатах; можливість групової діяльності; публікація навчальних матеріалів; обговорення публікацій, фото та відео; організація опитувань, анкетування та голосувань; пошук освітніх заходів, подій чи конференцій тощо. Використання соціальних мереж для освітніх цілей значно покращує соціально-комунікативні навички, формує лідерські якості, удосконалює цифрову обізнаність

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Greylih, Olga. "ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ." HUMANITARIUM 42, no. 1 (November 14, 2019): 49–58. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-42-1-49-58.

Full text

Abstract:

У статті розкрито сутність толерантності як базової складової комунікативної компетенції особистості. Проаналізовано теоретичні підходи до визначення поняття толерантність та комунікативна компетентність у діяльності педагога. Акцентовано важливість комунікативної компетентності для успішності реалізації професійного потенціалу вчителя. Обґрунтовано механізми комунікативної компетентності, де толерантність є одним з її механізмів. Зазначено специфіку комунікативної компетентності педагога, яка проявляється в тому, що вона має бути атрибутом як самого вчителя, так і метою його діяльності. Показано, що педагог повинен логічно мислити, чітко формулювати свою думку, аргументувати її, при цьому дотримуватися формальних та неформальних правил етики ділового спілкування, уміти читати невербальні знаки комунікації, налагоджувати зв’язок, проявляти емпатію та формувати компетентність в учнів. З’ясовано, що ефективність навчання та формування комунікативної компетентності і толерантності як її складової залежить від відповідних методик і технік, які сприяють не лише засвоєнню нових знань, а й мотивують до самоосвіти і саморозвитку. Визначено значущість формування комунікативної компетентності в ранньому віці. Запропоновано кейси «Один в групі», «Чужинець», «Я інший», «Я такий», «Чого не вистачає?», які сприяють формуванню толерантного ставлення учнів до представників різних соціальних груп, орієнтують дітей на вихід з власної зони комфорту та «примірювання» на себе інших соціальних статусів і ролей. Проаналізовано підходи до вивчення поняття комунікативної компетентності і толерантності майбутнього фахівця педагогічної сфери. Означено толерантність як сукупність комунікативних, перцептивних та інтерактивних знань і вмінь, які визначають спроможність суб’єкта орієнтуватися в міжособистісній взаємодії. Доведено, що сучасна освіта вимагає від педагога нових підходів до розуміння освітнього процесу через формування компетенцій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Стьопкіна, А. С., and І. В. Трубник. "ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, no. 1 (April 28, 2021): 247–56. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-247-256.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано актуальність формування соціально-комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери (спеціальності «Соціальна робота», «Соціальне забезпечення»), наведено соціально-комунікативні компетенції, зазначені в освітніх програмах відповідних спеціальностей. Автори пропонують застосовувати методи та прийоми проблемного навчання в процесі вивчення дисципліни «Соціально-комунікативний розвиток особистості» та інших фахових дисциплін з метою формування соціально-комунікативних компетенцій. Описують вимоги до проблемних ситуацій, їх будову, основні складові, умови ефективного вирішення проблемних ситуацій (питань, завдань), ступені складності проблемних ситуацій, етапи вирішення проблеми та інші особливості вирішення проблемних ситуацій професійного або науково-пошукового характеру в умовах аудиторної роботи з майбутніми фахівцями соціальної сфери; наводять конкретні приклади проблемних ситуацій. Автори доводять, що використання проблемних ситуацій у процесі формування соціально-комунікативної компетентності сприяє активізації соціальної взаємодії спочатку на заняттях, а потім з партнерами іншого соціокультурного середовища. У результаті сформована соціально-комунікативна компетентність розвиває не тільки комунікативні вміння, а й сприяє розвитку компетенцій соціальної взаємодії, розвитку творчих умінь здобувачів у межах компетентнісної парадигми сучасної освіти. Даний напрям сучасної освіти ефективно впливає на розвиток творчої особистості, яка вміє ставити і вирішувати проблеми соціального і професійного характеру.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Лютий, В. М. "СТАН РОЗРОБЛЕНОСТІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В ОФІЦЕРІВ ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 3 (April 29, 2021): 85–95. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-13.

Full text

Abstract:

Актуальність статті зумовлена наявністю розбіжностей у тлумаченні поняття «мовна компетентність», усвідомлення означеної проблеми, а також потребою вивчення стану розробленості проблеми формування мовної компетентності офіцера НГУ для більш ефективного її формування. Метою статті є з’ясування зміст терміна «мовна компетентність» і її місця в структурі професійної компетентності офіцера НГУ, узагальнення теоретичних підходів її формування із урахуванням принципів навчання, визначення використання різноманітних технологій навчання, методів і форм навчання, впровадження педагогічних, дидактичних, організаційних умов формування мовної компетентності офіцера. Як свідчить аналіз наукової літератури, вченими досліджено певні аспекти порушеної проблеми. А отже, нами проведено синтез отриманого в ході аналізу матеріалу для узагальнення результатів. Наукова новизна полягає у з’ясуванні змісту терміна «мовна компетентність» і її місця у структурі загальної та професійної компетентності офіцера НГУ. Визначено, що поняття «іншомовна компетентність», «іншомовна професійна компетентність», «іншомовна комунікативна компетентність» є дзеркальним відображенням сутності і структури базового поняття «мовна компетентність» з урахуванням особливостей професійної підготовки фахівця, і відрізняє їх від мовної компетентності лише додатковий фактор вивчення іноземної мови, а мовну компетентність можна формувати як на базі рідної мови, так і на базі іноземної мови. Узагальнено теоретичні підходи і технології, методики формування мовної компетентності із урахуванням принципів навчання, визначено використання різноманітних технологій навчання, методів і форм навчання, впровадження педагогічних, дидактичних, організаційних умов формування мовної компетентності офіцера. Доведено, що всі наявні дослідження стосуються переважно формування мовної компетентності майбутніх офіцерів, що ми і будемо враховувати у своєму подальшому дослідженні та спиратися на них. Перспективою подальших досліджень є діагностування стану сформованості мовної компетентності офіцерів НГУ у військових частинах, розробка інструментів її діагностики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

АВДИМИРЕЦЬ, Наталія. "Комунікативна компетентність як чинник ефективного спілкування студентської молоді: філософський вимір." EUROPEAN HUMANITIES STUDIES: State and Society, no. 2 (May 11, 2020): 114–24. http://dx.doi.org/10.38014/ehs-ss.2020.2.08.

Full text

Abstract:

У статті досліджено комунікативну компетентність, як підгрунтя ефективного спілкування та соціальної взаємодії студентської молоді. Висвітлена структура комунікативної компетентності, проаналізовані її складові, розглянуті актуальні сфери комунікативної компетентності студентської молоді. Обґрунтовано необхідність дослідження сучасною наукою комунікативної компетенції як складової професійних компетенцій майбутніх фахівців, а також – як чинника всебічного, гармонійного розвитку сучасної молоді та усталення її буття. Підкреслено, що комунікативна компетентність розвивається не тільки засобами освіти, а й засобами усіх сфер культурно-освітнього простору, у якому функціонує молода людина.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Левченко, Інна. "ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ (ОХОРОНА ПРАЦІ) У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ." Society. Document. Communication, no. 6/2 (July 3, 2019): 118–33. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-6/2-118-133.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто основні завдання, пов’язані з професійною компетентністю, які є специфічними для освітньої галузі «Охорона праці». На основі аналізу знань і вмінь, якими необхідно оволодіти майбутньому фахівцю з охорони праці для здійснення професійної діяльності та визначених завдань, виокремлено складові його професійної компетентності; сформульовано педагогічні умови процесу формування професійної компетенції майбутніх фахівців з охорони праці. Автором обґрунтовується необхідність зміни цілей освіти в умовах ринку праці, розкриваються особливості компетентнісного підходу в процесі підготовки фахівця з охорони праці, охарактеризовано ознаки виявлення базових і загальнофахових компетенцій, а також виокремлено шляхи їх формування в майбутній професійній діяльності. Проаналізовано головну мету формування професійної компетентності майбутнього викладача з охорони праці, конкретизовано основні завдання фахової підготовки. У статті розкриваються питання, пов`язані з формуванням професійної комунікативної компетенції, яка забезпечує ефективність підготовки та конкурентоспроможність молодого фахівця. Уточнено визначення понять «компетентність», «компетенції», «компетентнісний підхід». З’ясовано, що формування професійної компетентності майбутніх викладачів професійної освіти (охорона праці) слід розуміти як професійну здатність фахівця орієнтуватися в сучасному інформаційному просторі з метою отримання (пошуку, відбору й аналізу) інформаційних джерел та ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у майбутній професійній діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

ФІЛАТОВА, Оксана. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МЕДИЧНОГО ПСИХОЛОГА." Психологічне здоров’я, no. 2 (April 28, 2021): 98–107. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-2-10.

Full text

Abstract:

Постановка проблеми. Комунікативна компетентність медичного психо- лога є однією з складових його професійної діяльності, яка забезпечує можливість створен- ня оптимальних терапевтичних стосунків в діаді «консультант – хворий» та обумовлює високий рівень психотерапевтичної та психокорекційної роботи. Аналіз останніх дослі- джень та публікацій. Як свідчать дані вітчизняних та зарубіжних авторів, важливою умовою успішності комунікативної взаємодії між консультантом та пацієнтом стає оперування фахівцем цілим рядом як спеціальних медичних та психологічних знань, так і знань про правила організації спілкування, способах трансляції та адекватної інтерпрета- ції інформації, що надається, про особливості мовної поведінки пацієнтів, про потенційні комунікативні перешкоди, про засоби створення сприятливої психоемоційної атмосфери. Формулювання мети статті. Розвиток комунікативної компетентності повинен по- чинатися з перших кроків студента-медичного психолога на шляху оволодіння професією. Виклад основного матеріалу. Виборка дослідження складала 214 медичних психологів ві- ком від 28 до 42 років, яки висловлювали скарги, що під час клінічного інтерв'ю і протягом робочих сесій хворі виплескують весь накопичений негатив, агресію, роздратування. Ка- тарсис, пережитий пацієнтом, обертається для психологів когнітивними перевантажен- нями, емоційним виснаженням, підсвідомим бажанням відгородитися від лавини чужого не відреагованого матеріалу. Скаргами були: психоемоційне напруження, яке супроводжуєть- ся тривогою, має динамічний характер, з коливаннями глибини переживань в залежності від загального тонусу і зовнішніх обставин; невдоволення собою, обраною професією; слаб- ку комунікативну компетентність, недостатній розвиток фахової інтуїції. Обстежені відмічали в собі жорстку інтеріоризація обов'язків, ригідність рольового репертуару, не- вміння регулювати обставини діяльності, підвищене почуття відповідальності. Висновки та перспективи подальших досліджень. З метою підвищення рівню комунікативної компетентності використовуються особистісно- орієнтовні методики, які спрямовані на розвиток соціальної перцепції, поглиблення емпатії, вироблення вміння протистояти стресовим ситуаціям за допомогою адаптивних копінг-стратегій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Gomonyuk, Olena. "Формування ключових компетентностей майбутніх фахівців соціономічних професій у закладах вищої освіти." Освітній простір України, no. 14 (December 21, 2018): 146–54. http://dx.doi.org/10.15330/esu.14.146-154.

Full text

Abstract:

Ключові компетентності є знанням про найефективніші способи досягнення мети; здатністю ухвалювати самостійні рішення й обстоювати власні погляди, дотримуватися вимог, прагнути до розуміння власних почуттів; адекватне розуміння бажань, очікувань і вимог інших людей; повага прав людини та її обов’язків, осмислення свого призначення, життєвих цілей, смислу життя й організації життєвого шляху. Формування ключових компетентностей майбутніх фахівців соціономічних профе¬сій у закладах вищої освіти передбачає розвиток загальнокультурної, комунікативної, психолого-педагогічної, інформаційно-комунікаційної та соціальної компетентностей.Спільною ознакою загальнокультурної компетентності для всіх видів професійної діяльності є культура спілкування, готовність до діалогу в полікультурному комунікативному просторі.Володіння комунікативними навичками, компетентністю у спілкуванні допомагає сучасному фахівцеві виявити себе освіченою, інтелігентною людиною, сприяє кар’єрному росту і розвитку власної особистості. Інформаційна компетентність майбутнього фахівця соціономічних професій перед-бачає здатність його орієнтуватися в інформаційному просторі, одержувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного високотехнологічного суспільства. Психолого-педагогічну компетентність можна представити як узгодженість знань та практичних умінь із реальною поведінкою, що демонструються фахівцем соціономічних професій у процесі діяльності.Соціальну компетентність майбутніх фахівців соціономічних професій можна визначити як комплексну, багатогранну характеристику особистості, що містить систему здібностей, особистісних рис, набутих знань, умінь і навичок, поєднання яких забезпечує формування готовності до ефективної взаємодії, здатності аналізувати, оцінювати ризики, приймати рішення у ситуації невизначеності з урахуванням інтересів, цілей і потреб власних та інших осіб, що не суперечать нормам і цінностям суспільства. Адже саме соціальна компетентність надає можливість зберегти власну унікальність, враховуючи соціальні норми, права та погляди інших людей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Ворона, I. I., Г. Я. Кітура, and О. А. Маковська. "ПРОФЕСІЙНО-КОМУНІКАТИВНА КУЛЬТУРА МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ КРІЗЬ ПРИЗМУ ФАХОВОЇ ОСВІТИ." Медична освіта, no. 3 (December 16, 2021): 81–86. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12600.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена обґрунтуванню основних концептів професійно-комунікативної культури фахівців медичного профілю в контексті фахової освіти. З’ясовано суть професійної культури, що є важливою складовою професіограми майбутнього працівника охорони здоров’я. Наголошується, що формування професійно-комунікативної культури студента-медика є невід’ємним аспектом професійно орієнтованого навчання у медичному ЗВО і здійснюється шляхом опанування особливостей фахового спілкування. Увага акцентується на необхідності аналізу різноманітних методик та підходів щодо формування професійно-комунікативної культури у студентів із різним рівнем знань та навичок. Розглядаються питання змістового наповнення та ефективності процесу формування фахової компетентності, відбору навчального матеріалу, розвитку комунікативного компонента в процесі оволодіння студентом основами культури спілкування. Охарактеризовано ефективні шляхи формування повноцінної фахової комунікативної діяльності, розглянуто рівні професійної культури майбутніх фахівців, якими є професійна грамотність, професійна компетентність, мотиваційно-ціннісний та емоційно-чуттєвий компоненти; наголошено на необхідності засвоєння лексики для правильного оформлення висловлювання; окреслено основні домінанти комунікативної культури. Запропоновано констатувати професійно-комунікативну культуру майбутніх лікарів як складне динамічне особистісне утворення, що охоплює систему гуманістичних та професійних цінностей, мовленнєвих та етичних знань, комунікативних умінь і якостей, зразків поведінки, норм і правил здійснення професійної комунікативної діяльності, котрі пов’язані зі специфікою професії і забезпечують високу ефективність професійної комунікації лікарів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Галецький, Сергій Миколайович. "КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ." Інноватика у вихованні, no. 9 (June 11, 2019): 327–38. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.135.

Full text

Abstract:

Анотація. У статті розглянуто підходи до трактування комунікативної компетентності. Зазначено, що комунікативна компетентність є складовою професійно-педагогічної компетенції викладачів англійської мови. Рівень сформованості знань, комунікативних навичок, умінь майбутніх фахівців здійснює визначальний вплив на здатність реалізувати їх у педагогічному процесі, встановленні контактів, вихованні сучасної молоді, успішної діяльності в бізнес-середовищі. З’ясовано загальні і відмінні риси у таких її складових як «компетенція» і «компетентність», «спілкування» і «комунікація». Наголошено на необхідності більш чіткого використання таких загальнонаукових визначень як «термін», «поняття», «категорія». Важливо розрізняти у внутрішній організації явища співвідношення понять «загальне» і «часткове». Саме воно характеризує розмежування змісту явища і форми його прояву не тільки в якості внутрішньої субординації, а й їх діалектичної взаємодії. Процес розвитку явища проявляється в нерозривності та взаємопереході однієї категорії в іншу. Зроблено висновок, що відсутність узгодженості в підходах вчених щодо трактування сутності, складових, співвідношення багатьох понять часто пов'язано із нечітким вирізненням у внутрішній організації явища співвідношення понять «загальне» і «часткове».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

ЛАПІНА, Марина. "ФОРМУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНИХ КОМПОНЕНТІВ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 341–48. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-341-348.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено актуальній проблемі формування професіоналізму фахівців соціономічних професій, зокрема особистісної компетентності, яка є найважливішою частиною фахової майстерності педагогів, психологів, соціальних працівників, фахівців системи МВС тощо. Метою статті є створення психолого-педагогічної програми формування операційних компонентів особистісно-професійної компетентності фахівців соціальної сфери за допомогою методів соціального проєктування. У статті зазначено, що операційний компонент професійної компетентності становлять професійно-важливі якості фахівців соціальної сфери, безпосередньо пов'язані з реалізацією фахової діяльності та належні до різних рівнів психологічної структури особистості, а саме: сталі професійні знання, комунікативні, конфліктологічні, інформаційні компетенції фахівців, якості самоорганізації та самоконтролю, стресостійкість та вміння керувати своїми емоціями. Зміст психолого-педагогічної програми формування операційного компонента особистісно-професійної компетентності складають методи активного практикоорієнтованого творчого опанування психолого-педагогічними та конфліктологічними знаннями, методи активного соціально-психологічного навчання, а саме групового психологічного тренінгу із використанням вправ з розвитку здібностей саморегуляції та аутотренінгу. Запропонований контроль ефективності програми через використання методів психодіагностики відповідних професійно-важливих якостей фахівців. Очікуваними результатами реалізації програми формування операційних складників компетентності є отримання сталих соціально-гуманітарних знань, психолого-педагогічного мислення, комунікативних та організаторських навичок фахівців соціальної сфери, здатність керувати своїми емоціями та розвиток індивідуальних якостей стресостійкості в допомагаючий діяльності для збереження психічного здоров’я фахівця. Викладена програма формування операційних компонентів особистісної компетентності є спробою технологізації процесу професійного навчання задля отримання високої якості освіти та стабільного спрямованого розвитку інструментальних компонентів професіоналізму фахівців соціальної сфери. Ключові слова: фахівці професій соціальної сфери, професійна компетентність, операційні компоненти особистісно-професійної компетентності, психолого-педагогічна програма, активне практикоорієнтоване навчання, психологічний тренінг.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Павелків, Катерина. "ІНШОМОВНА КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ: СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ." Інноватика у вихованні, no. 9 (June 11, 2019): 193–202. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.126.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано необхідність іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери. Здійснено аналіз проблеми формування іншомовної компетентності фахівців різного профілю в різних аспектах: теорія, методологія і методика іншомовної підготовки фахівців. Висвітлено авторське опрацювання реалізації завдань діяльності закладу вищої освіти (за Законом України «Про вищу освіту») в іншомовній підготовці студентів. Акцентовано увагу на особливості структурування іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери на підставі аналізу наукових джерел, що представляють методологію, теорію і методику формування означеної компетентності, особливості її розвитку у процесі навчання у закладі вищої освіти, специфіку структурування іншомовної комунікативної компетентності як науково-педагогічного об’єкта. Схарактеризовано підходи (компетенційний та функціональний) до структурування іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери з урахуванням методології, теорії і методики формування означеної компетентності: компетенційний (розглядає різні компетенції в складі іншомовної комунікативної компетентності), функціональний (за якого кожен компонент несе на собі різне смислове навантаження, виходячи з процесів, які його забезпечують). Визначено орієнтовну структуру іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери у поєднанні чотирьох складників, як-то: мотиваційно-аксіологічний (мотиваційні чинники вивчення іноземних мов як важливої цінності для майбутньої професійної діяльності в соціальній сфері), когнітивний (сукупність знань з іноземної мови майбутніх фахівців соціальної сфери), діяльнісно-поведінковий (як процес навчання, засвоєння, відтворення знань з іноземної мови і як способи поведінки студентів в навчальній та квазіпрофесійній комунікативній діяльності іноземною мовою), рефлексивний (здатність студентів до адекватної самооцінки досягнутого рівня сформованості іншомовної комунікативної компетентності та інших само-процесів).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Поєзднік, Олександр. "ТЕОРЕТИЧНА МОДЕЛЬ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЕКОНОМІСТА." Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", no. 64 (2021): 82–96. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2021.64.05.

Full text

Abstract:

Актуальність дослідження: розвиток професійних якостей майбутніх економістів залежить від сформованості їх професійної компетентності, саме тому важливим виявляється питання про операціоналізацію поняття «професійна компетентність фахівця-економіста» у сучасній психології. Мета дослідження: концептуально обґрунтувати теоретичну модель професійної компетентності економіста. Методи дослідження: теоретичні (аналіз наукових літературих джерел, узагальнення теоретичних даних з проблеми професійної компетентності економіста. Результати дослідження: у статті представлені результати теоретичного аналізу феномену професійної компетентності фахівця економічного профілю, проаналізовано сутнісні її ознаки, побудовано теоретичну модель. Висновки:У результататі теоретичного аналізу проблеми професійної компетентності майбутніх економістів її було визначено як вмотивовану здатність до успішного здійснення професійної діяльності економіста, що забезпечується сукупністю професійно значущих знань та вмінь, когнітивних особливостей, регулятивних, організаційних, комунікативних та управлінських здатностей. Теоретичну модель професійної компетентності економіста сладають такі компоненти: ціннісно-мотиваційний (вмотивованість на професійну діяльність, інтерес до економіки кар’єрна спрямованість), регулятивно-вольовий (саморегуляція професійної діяльності, адаптивні копінг-стратегії, високий наполегливість, завзятість, стресостійкість, рефлексивність), організаційно-управлінський (афіліативна спрямованість, організованість, здатність до планування, контролю, оцінки поточної діяльності та прогнозування), комунікативно-коопераційний (комунікативні навички, здатність до конструктивного розв’язання конфліктних ситуацій, вміння працювати у команді, знання ділового етикету), когнітивний (обізнаність у професійній діяльності, метакогнітивні вміння), інформаційно-діяльнісний (інструментально-методологічна озброєність в економіці).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Потапчук, Тетяна Володимирівна. "ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ З ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Інноватика у вихованні 1, no. 11 (May 30, 2020): 45–51. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i11.236.

Full text

Abstract:

У статті подано, що майбутній фахівець з інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ) у закладі вищої освіти повинен володіти не тільки базовими професійними знаннями і вміннями, а й ціннісними орієнтаціями спеціаліста, мотивами його діяльності, стилем взаємин з людьми та колегами, комунікаційною та інформаційною культурою, здатністю до розвитку свого творчого потенціалу у професійній сфері. Відзначено, що організація професійної підготовки майбутнього фахівця з ІКТ у ЗВО повинна передбачати використання інформаційно-комунікаційних технологій як: знайомство з сучасними методами та технологіями обробки інформації, враховуючи специфіку організації інформаційних процесів у професійному середовищі майбутнього фахівця; інструменту для рішення професійних задач. Зазначено, що в сучасних умовах феномен професійна компетентність майбутнього фахівця з ІКТ придбав небувалу актуальність для педагогічної теорії і практики. Незворотні зміни в житті, зумовлені суспільством з ринковими відносинами, внесли корективи в сутнісні характеристики актуалізованої часом поняття «професійна компетентність майбутнього фахівця з ІКТ: за збереження соціокультурного, морального потенціалу професійна компетентність інтегрується в систему економічних відносин, бо вже сьогодні освіта стає економічною категорією. Тому у цьому сенсі компетенції збігаються з метою освіти, але ця мета формальна, операційно перевіряється. З одного боку, компетенція - більш дрібне ділення узагальнених цілей освіти та більш високий рівень конкретизації, з іншого боку, компетенція - діяльнісна складова отриманої освіти, яка допомагає проявитися (виявити) знання, уміння і навички в незнайомій ситуації, тобто є більш високим рівнем узагальнення останніх.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Бойко-Бузиль, Юлія. "Професійно-психологічна компетентністість як індикатор професіогенезу фахівця системи МВС." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т2 (2021): 89–100. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-89-100.

Full text

Abstract:

Акцентовано, що успішність функціонування та діяльності системи МВС України забезпечують фахівці, які не лише опікуються державною політикою у секторі безпеки та оборони, а своїми здібностями, надійністю та кваліфікованістю формують професійне ядро органів системи МВС. Підкреслено, що професійно-психологічна компетентність є індикатором професіогенезу фахівця, його вузловою категорією, яка мало досліджена, але перспективна у напрямку покращення кадрового забезпечення та підвищення кадрового потенціалу системи МВС України. Наголошено, що професійно-психологічна компетентність виступає особливим особистісним утворенням, яке визначає ефективність виконання професійної діяльності фахівця та обумовлює успішність його професіогенезу загалом. З огляду на наявний стан теоретичної розробленості обраної проблематики, доповнено праксеологічним підходом існуючі підходи (аксіологічний, компетентнісний, системний, діяльнісний) до вивчення професійно-психологічної компетентності фахівця. Обґрунтовано доцільність виділення когнітивного, мотиваційного, комунікативного та рефлексивного компонентів професійно-психологічної компетентності фахівця. Звернено увагу, що когнітивний компонент професійно-психологічної компетентності є показником теоретичної підготовки фахівця, мотиваційний компонент обумовлює спрямованість до професійної діяльності, комунікативний компонент свідчить про готовність до професійного спілкування та взаємодії, рефлексивний компонент визначає усвідомлення себе як фахівця та професіонала. На базі органів та підрозділів системи МВС України проведено емпіричне дослідження професійно-психологічної компетентності фахівця. Вивчення показників компонентів професійно-психологічної компетентності фахівця здійснено відповідно до таких етапів професіогенезу як: початковий (І етап), кваліфікації (ІІ етап), компетентності (ІІІ етап) та професіоналізму (ІV етап). За результатами здійсненої роботи підкреслено необхідність розроблення заходів щодо розвитку показників професійно-психологічної компетентності фахівця у відповідності до етапів його професіоналізації. Ключові слова: професіогенез, професійна діяльність, компетентність, професійно-психологічна компетентність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Василенко, Надія, Майя Семко, and Сергій Пойда. "ЕФЕКТИВНІ ФОРМИ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК ОСНОВИ РОЗВИТКУ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНОГО КЕРІВНИКА В УМОВАХ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ." Public management 23, no. 3 (March 20, 2020): 50–62. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-50-62.

Full text

Abstract:

Розглянуто проблему технологічної компетентності сучасного керівника з метою обґрунтування її значення для ефективного застосування професійних комунікацій в його управлінської діяльності; обґрунтовано роз- виток технологічної компетентності сучасного керівника в умовах публічно- го управління, яка розглядається як основа складової комунікативної ком- петентності фахівців з публічного управління; показано інноваційні підходи та ресурси керівника щодо розвитку його ефективних форм комунікативної компетентності шляхом формування професійних комунікацій; розроблено спеціальні правила професійних комунікацій щодо набуття керівниками не- обхідних знань, умінь з організації та проведення різних форм управлінських комунікацій, що дають можливість уникнути конфлікту сучасному керівни- ку в умовах публічного управління. Дослідження підтвердило, що наради, засідання, різні бесіди, дискусії, по- становка і роз’яснення завдань підлеглим, звіти перед колективом і керівниц- твом та ін. — усе це різні форми комунікативної компетентності, найпошире- нішими серед яких є ділова бесіда і ділова нарада. При цьому серед умов і чинників технологічної компетентності встанов- лено кілька ведучих управлінських комунікацій: комплекс специфічних знань у галузі публічного управління та адміністрування; вміння та навички керівника з ділового спілкування. Доведено, що технологічна компетентність виявляється в управлінських діях із застосуванням конкретних комунікативних засобів та прийомів, які забезпечують інтерес та засвоєння сучасним керівником накопичених кому- нікативним простором знань та вмінь про інноваційні комунікативні техно- логії управління, націлених на перспективний розвиток управлінської діяль- ності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Чернова, Ірина. "СУЧАСНІ ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ СТУДЕНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ." ΛΌГOΣ. МИСТЕЦТВО НАУКОВОЇ ДУМКИ, no. 8 (December 10, 2019): 111–13. http://dx.doi.org/10.36074/2617-7064.08.026.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу основних прогалин у вивченні української мови студентами—іноземними громадянами. Акцентується увага на сучасних вимогах до компетенції майбутніх фахівців, простежується місце комунікативної компетенції у професійній сфері. Окреслено здобутки вітчизняної мовної підготовки та типові помилки, пов’язані з перенесенням моделей навчання одній мові на вивчення іншої. Наголошується на суттєвих розбіжностях української та російської мов, що унеможливлює звичайне запозичення методик. Розкрито важливість соціокультурної складової освітньо-виховного процесу. Запропоновано найбільш ефективні методи опанування українською мовою, зокрема побудови індивідуальної траєкторії навчання, що дозволить належним чином сформувати у студентів комунікативну компетентність. Доведено, що лише комплексний підхід може бути запорукою якісної підготовки та комфортної адаптації в іншокультурному просторі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Шаргун Т. О. and Поцелуйко А. Б. "ЗНАЧЕННЯ ТА ПРОБЛЕМИ ВИВЧЕННЯ ЛІНГВОГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН ПРИ ПІДГОТОВЦІ ІНЖЕНЕРІВ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 49 (October 30, 2021): 242–50. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.282.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена одній з актуальних тем підготовки майбутніх інженерів залізничного транспорту – вивченню лінгвогуманітарних дисциплін, набуттю професійно спрямованої іншомовної компетентності. Розкривається сутність таких понять, як: стратегія навчання іноземних мов, комунікативна компетентність, особистісно орієнтований (особистісно розвиваючий) підхід в освіті, який передбачає навчально-професійний процес, де суб'єкту надається можливість реалізувати себе як особистість. Основна увага зосереджується на тому, що комунікативні вміння повинні розглядатись як важливий компонент структури професійної компетентності інженера будь-якого профілю, зокрема залізничного. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури обґрунтовується значення гуманістичного аспекту освітнього процесу, оскільки жорстке конкурентне середовище потенційно містить у собі загрозу дегуманізації, то надзвичайно важливим є ставити акцент на проблемі особистісного розвитку студента. Висвітлюється значення та роль євроінтеграційного процесу. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти визначають основні напрями професійної підготовки фахівців на початку ХХІ століття, що передбачає досягнення студентами технічного закладу освіти достатнього рівня іншомовної комунікативної компетенції у професійній сфері спілкування.Встановлено, що завдання формування лінгвогуманітарної культури у студентів передбачає: вивчення загальнотеоретичних основ культурного розвитку особистості студента і підготовку його до виконання ролі суб'єкта діалогу культур, з чого випливає визначення стратегії лінгвістичної освіти з урахуванням соціокультурного контексту вивчення іноземних мов і його ціннісно-орієнтаційного змісту. Особливу роль відіграє відбір культурознавчого матеріалу для заданих навчальних цілей, його дидактичне структурування та наукова розробка технологій реалізації для конкретних дидактичних контекстів (при ґрунтовному аналізі навчальної іншомовної літератури на предмет її придатності або адаптованості в заданих умовах).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

ЮДІНА, ОЛЬГА. "ІНТЕГРОВАНЕ НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ ФАХОВИХ ДИСЦИПЛІН ТА ІНОЗЕМНОЇ МОВИ НА ОСНОВІ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 339–49. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-339-349.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі інтегрованого навчання фахових дисциплін з менеджменту та іноземної мови з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Потреба сучасного суспільства у кваліфікованих менеджерах та необхідність забезпечення ефективної організації процесу фахової та іншомовної підготовки майбутніх фахівців на основі новітніх ефективних педагогічних технологій зумовили актуальність теми дослідження. У роботі здійснено спробу згідно з принципом реалізації компетентнісного підходу комплексно вирішити проблему оптимізації процесу як професійної, так і іншомовної підготовки майбутніх менеджерів з використанням інноваційних освітніх технологій. Наукова значущість роботи полягає в дослідженні механізмів застосування інформаційно-комунікаційних технологій в інтегрованому навчанні фахових дисциплін та іноземної мови. Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у створенні моделі інтегрованого навчання фахової дисципліни з менеджменту та англійської мови в умовах інформаційно-комунікаційного освітнього середовища. Проаналізовано організаційно-педагогічні умови інтегрованого формування фахової та іншомовної комунікативної компетентностей у майбутніх менеджерів у рамках моделі навчання дисциплін професійної та іншомовної підготовки із застосуванням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Акцентуючи увагу на дидактичних та методичних перевагах використання інформаційно-комунікаційних технологій, у процесі моделювання електронних освітніх ресурсів у інтегрованому навчанні враховано і недоліки застосування Інтернет-ресурсів для запобігання негативного впливу на якість формування фахової іншомовної комунікативної компетентності. Узагальнено досвід реалізації інформаційно-комунікаційних технологій в інтегрованому навчанні дисципліни з менеджменту та англійської мови. Обґрунтовано перспективи впровадження інноваційних технологій у процес професійної підготовки майбутніх менеджерів для забезпечення автономії, мобілізації пізнавальних здібностей студентів, підвищення мотивації, створення умов для самонавчання та самоаналізу, становлення активної суб’єктної позиції у навчальній діяльності. Ключові слова: інтегроване навчання, інформаційно-комунікаційні технології, інформаційно-комунікаційне освітнє середовище, фахова компетентність, іншомовна комунікативна компетентність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Івацко, Тетяна. "КОМУНІКАТИВНІ НАВИЧКИ ПУБЛІЧНОГО КЕРІВНИКА ДЛЯ ПОБУДОВИ ДІАЛОГУ." Public management 24, no. 4 (March 20, 2020): 125–35. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-125-135.

Full text

Abstract:

Розглянуто комунікативні навички керівника освіти для по- будови діалогу та цілеспрямованого формування нової генерації сучасного керівника. З’ясовано, що професійна компетентність публічного керівника є спеціально підготовленим глибинним процесом обміну смислами, під час яко- го відбуваються якісні зміни в стосунках між учасниками в умовах демокра- тичного розвитку суспільства. Встановлено, що у цьому контексті необхідним стає цілеспрямоване формування комунікативних умінь в умовах проведення діалогу як в організації внутрішніх, так і зовнішніх зв’язків в умовах нової ге- нерації професіоналів, які мають адекватно реагувати на суспільні виклики, впроваджувати та продукувати ідеї в умовах використання налагодження вза- ємин із громадськістю, ефективно транслювати соціальні й культурні цінно- сті, мати уміння ведення переговорів та ділового спілкування, обміну базови- ми суспільними цінностями та комунікації з масовим адресатом. Досліджено, що важливою умовою ефективності роботи фахівця з пу- блічного управління є врахування гендерної складової під час розгляду кон- фліктів у середовищі організації, уникнення гендерних стереотипів та фор- мування гендерної чутливості своєї та колег. Таке врахування відповідатиме вагомому кроку у побудові європейського освітнього простору та зменшен- ню рівня конфліктності в колективі; зазначено шляхи впровадження освіт- ньої програми “Базові навички медіатора в закладі освіті та громаді”, яка успішно апробована з 2015 року. Обґрунтовано, що комунікативні навички керівника освіти для побудови діалогу набувають нового змісту медіації та діалогу, який надасть можливість сформувати технології комунікації та ово- лодіти навичками в галузях етичних вимог демократії, відкритості публічної сфери, свободи ЗМІ, забезпечення національних інтересів тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Лагодинський, O. "ІНШОМОВНА КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ВІЙСЬКОВИХ ФАХІВЦІВ ЯК МЕТА І РЕЗУЛЬТАТ НАВЧАННЯ." Військова освіта 37, no. 1 (February 25, 2019): 181–87. http://dx.doi.org/10.33099/2617-1783/2018-1/181-187.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Тур, О. М. "Комунікативна компетентність майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності: лінгвокомунікативна складова." Bulletin of Alfred Nobel University. Series "Pedagogy and Psychology", no. 12 (2016): 320–24. http://dx.doi.org/10.32342/2522-4115-2016-0-12-320-324.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

МУКАН, Наталія, Мирослав КРИШТАНОВИЧ, Мар’яна ГАВРАН, and Олена МУКАН. "АНГЛОМОВНА КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ АВТОТРАНСПОРТНОГО ПРОФІЛЮ: ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ." Humanities science current issues 4, no. 27 (May 25, 2020): 110–17. http://dx.doi.org/10.24919/2308-4863.4/27.203945.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Багрій, Ганна, and Олена Войтюк. "ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ІНШОМОВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 13, no. 2 (February 20, 2020): 5–19. http://dx.doi.org/10.32453/5.v13i2.162.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена одному з основних аспектів професійної підготовки майбутніх філологів, зокрема формуванню та розвитку іншомовних здібностей. У статті досліджується іншомовна компетентність студентів, які вивчають переклад, а саме – аналіз психологічних аспектів вторинної мовної особистості, яка готова до професійного міжмовного та міжкультурного спілкування. Автор розкриває значення розвитку іншомовних здібностей філолога для майбутньої професійної діяльності та сутність поняття “іншомовні здібності”. Особливості та специфіка розвитку іншомовних здібностей висвітлюються у дослідженні на основі аналізу наукових поглядів щодо проблеми здібностей.Професійні іншомовні здібності вважаються стійкою сукупністю індивідуальних психологічних особливостей конкретних психомоторних та психічних процесів і характеристик майбутнього фахівця, що у взаємозв’язку з особистісними, комунікативними, емоційно-вольовими особливостями визначає швидкість, силу та відносну легкість опанування іноземної мови та її використання у професійній іншомовній діяльності. Структурні компоненти професійних іншомовних здібностей поділяються на когнітивні, мотиваційні, самооцінювальні, емоційні і комунікативні. У процесі дослідження було встановлено, що моделювання реальних життєвих ситуацій та використання рольових ігор допомагають закріпити навички і вміння іноземних комунікацій, розвивати цінності, створювати атмосферу співпраці та взаємодії. Особистісні і вольові якості студентів, індивідуальний стиль спілкування та належна психологічна підготовка викладача, комунікативний підхід до викладання і моделювання професійно орієнтованих проблемних ситуацій визначено як основні психолого-педагогічні умови розвитку професійних іншомовних здібностей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Черкашин, С. В. "ГОРИЗОНТАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ ЯК ЗАПОРУКА КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ НІМЕЦЬКИХ УНІВЕРСИТЕТІВ." Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, no. 50 (2018): 86–99. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2018.50.06.

Full text

Abstract:

Автор зазначає, що головним завданням професійної підготовки фахівців з академічною освітою є прищеплення студентам ключових компетенцій, у тому числі соціальних, комунікативних, медійних тощо. Проте на задній план відсувається компетентність, котра ґрунтується на наукових знаннях. Ця компетентність відповідає науковому елітарному характеру німецької університетської освіти і забезпечує підготовку тих спеціалістів, котрі можуть забезпечити вироблення університетами унікального освітнього продукту. Саме цього продукту потребує сучасний ринок освітніх послуг. Проте його продукування, на думку автора, можливо за умови диверсифікації і збереження елітарного характеру німецької університетської освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Ящук, Ольга. "ОСВІТНЬО-НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНШОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ІЗ КІБЕРБЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ: КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ВИМІР." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 1, no. 19 (June 10, 2021): 141–49. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(19).2021.141-149.

Full text

Abstract:

Оглядова стаття ґрунтується на вивченні теоретичних передумов іншомовної підготовки майбутніх фахівців із кібербезпеки. У наш час кібербезпека як сукупність професійних дій і заходів щодо програмного, технічного захисту стає дедалі затребуванішим напрямом діяльності, що актуалізує питання про шляхи вдосконалення професійної підготовки здобувачів, майбутніх фахівців у цій галузі в технічних університетах. Одним із суттєвих показників відповідності фаховим вимогам і виявом професійної компетентності є рівень сформованості іншомовного комунікативного потенціалу здобувачів. Зокрема, це зумовлено необхідністю активної комунікації для збагачення власного професійного, практичного досвіду інноваційними, прогресивними напрацюваннями іноземних спеціалістів. Теоретичне підґрунтя професійного вишколу становлять грамотно розроблені нормативні документи, що регулюють зміст підготовки. У статті проаналізовано базове освітньо-нормативне забезпечення й окреслено передумови, які визначають алгоритм іншомовної підготовки майбутніх фахівців і визначають рівень її результативності. З’ясовано, що опорні точки іншомовної підготовки фокусуються в компетентнісній парадигмі профілів нормативних документів. Наголошено на необхідності розвитку іншомовної комунікативної компетентності здобувачів у контексті збалансованого співвідношення загальної іноземної мови й іноземної професійного спрямування. Схарактеризовано основні суперечності, усунення яких уможливлює покращення якості іншомовної підготовки фахівців. Спрогнозовано подальший напрям наукового дослідження в порівняльному контексті діяльності британських університетів, що здійснюють підготовку інженерів із кібербезпеки. Ключові слова: кібербезпека; фахівець із кібербезпеки; компетентність; іншомовна підготовка.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

ДМИТРЕНКО, Н. С., О. М. СТОЛЯРЧУК, and М. А. ФЕДОРЕЦЬ. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ НА УРОКАХ МОВНО-ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 4 (April 19, 2022): 207–13. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.29.

Full text

Abstract:

У рамках нової парадигми системи освіти України визначено, що основним завданням діяльності суб’єктів освітнього процесу є формування ключових і предметних компетентностей школярів. Сучасні фахівці освіти повинні мати у своєму інструментарії компетентнісно орієнтовані технології, засоби й методи їх використання, спрямовані на вироблення життєво важливих умінь і навичок. Стаття присвячена викладенню одного з актуальних питань організації освітнього процесу початкової школи України, а саме особливостей формування комунікативної компетентності учнів на уроках мовно-літературної освітньої галузі (навчання грамоти (1 клас), української мови й літературного читання (2–4 класи), іноземної мови (1–4 класи)) в умовах дистанційного навчання через пандемію коронавірусу. У роботі здійснено аналіз та узагальнення практичного досвіду вчителів початкової освіти щодо формування ключових і предметних компетентностей учасників освітнього процесу в умовах дистанційного навчання, з одного боку, і створення мобільного освітнього середовища в умовах карантинних обмежень, з іншого боку. Запропоновано розробки методичного інструментарію для забезпечення ефективного навчання учнів початкових класів на уроках мовно-літературної освітньої галузі в цілому, і комунікативних (рідномовної та іншомовної) компетентностей зокрема. У статті представлено перелік цифрових ресурсів, сучасних педагогічних технологій, методів, засобів навчання та оцінювання, особливості планування та проведення онлайн-уроків, які уможливлюють ефективність організації освітнього процесу в умовах пандемії. Авторами особливо акцентовано на кардинальній зміні діяльності педагогів і школярів, зумовлену активним використанням цифрових ресурсів та інноваційних освітніх технологій в умовах дистанційного навчання. У режимі офлайн спосіб навчання, передачі знань і набуття життєво необхідних умінь і навичок є планованим і керованим учителем безпосередньо, і від нього залежать результати успішності учнів. У режимі онлайн першочергової важливості набуває роль учня, адже тут переважає самостійність, автономія, саморегуляція освітньої діяльності. Учитель, навчаючи предметів мовно-літературної галузі, виконує функції наставника-консультанта, тьютора, координатора пізнавальної діяльності, а учні стають активними учасниками динамічного процесу навчання, що забезпечує продуктивну імплементацію впровадження комунікативно-діяльнісного підходу до опанування предметних знань та умінь.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Скрипник, Надія. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО ОРІЄНТОВАНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Молодий вчений, no. 4.1(104.1) (April 30, 2022): 56–59. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-104.1-14.

Full text

Abstract:

Досягнення високого рівня готовності випускника гуманітарно-педагогічного коледжу до професійної діяльності може бути здійснене лише при побудові навчання як цілісної системи, під якою прийнято розуміти певне ціле, що складається з взаємопов’язаних між собою елементів, при чому закони, принципи чи порядок зв’язку цих елементів створюють внутрішню структуру системи, а характер її взаємодії з навколишнім середовищем – її функціонування. Мова змінюється й розвивається, інтелектуально зростає й сама людина. Сучасний світ потребує від здобувача освіти, майбутнього фахівця певної освітньої галузі, не тільки знання свого фаху, а й високого рівня володіння професійно орієнтованою комунікативно-мовленнєвою компетентністю. Проблема формування професійно орієнтованої компетентності майбутнього вчителя набуває в наш час особливої актуальності у зв’язку з модернізацією змісту освіти, що, згідно з вимогами Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, спрямована на становлення мовленнєво-мовної особистості, яка володіє нормами усного і писемного спілкування та вільно використовує мовні засоби в різних професійних ситуаціях. Процес удосконалення професійно орієнтованої діяльність майбутніх педагогів – очевидний. Адже фахова підготовки формується за загальними тенденціями розвитку та закономірностями функціонування сучасної української літературної мови. Основним завданням закладів вищої освіти є – удосконалення мовної, мовленнєвої культури студентів, майбутніх фахівців різних галузей освіти, котрі на належному рівні вміли б практично користуватися рідною мовою в найрізноманітніших життєвих ситуаціях. А становлення та актуальність професійно орієнтованої комунікативно-мовленнєвої компетентності є результатом внутрішньомовного процесу реагування на нові явища у житті носіїв мови, які вимагають сучасні мовні номінації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Prymachok, Liudmyla. "ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЕФЕКТИВНОГО ФАХОВОГО СТАНОВЛЕННЯ СПЕЦІАЛІСТА З ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ." Психологія: реальність і перспективи, no. 13 (December 26, 2019): 106–15. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.130.

Full text

Abstract:

В статті визначено професійну компетентність реабілітолога з огляду на аналіз його професійної діяльності в системі «людина – людина». Схарактеризовано систему загальнозначущих цінностей, необхідних для формування у майбутніх реабілітологів професійної компетентності. Актуалізовано проблему розрізнення термінів «компетенція» та «компетентність» за їх змістовим та сенсовим наповненням. Виокремлено показники, які входять до складу компетентностей фахівця з фізичної реабілітації. Зазначено, що професійна компетентність у фаховій діяльності фізичного реабілітолога – це здатність спеціаліста найбільшою мірою оптимально розв’язувати певне коло професійних завдань та задач. Визначено, що професіоналізм передбачає сформованість багатьох професійних умінь та навичок, а також і компетентностей, зокрема: компетентність професійної діяльності, компетентність в професійному спілкуванні, аутопсихологічна компетентність. В свою чергу, компетентності включають наступні показники. Компетентності професійної діяльності: спеціальні (знання своєї професії, вміння та навички); технологічні; суб’єктивні; правові; економічні; соціально-психологічні і т.д. Компетентності професійного спілкування: комунікативні (здатність до спілкування, співпраці та інтеракції); соціально-перцептивні; інтерактивні; диференційно-психологічні; діагностичні (здатність до вивчення оточуючого середовища); етичні; емпатійні; міжкультурні (терпимість до інших культур); протистояння конфліктам та ін. Компетентності в розвитку особистості професіонала: психологічні (вміння вивчати іншу людину); індивідуальні, аутопсихологічні (вміння вивчати себе); культурні (здатність до опанування культурними нормами, прийнятими в даному суспільстві як еталон для розвитку своєї особистості); рефлексивні та ін. Компетентності соціально-психологічні: здатність до спільного, колективного виконання професійної діяльності; оволодіння прийомами роботи в професійній групі, в команді; здатність до проектування (у разі необхідності) нового професійного середовища, оволодіння новими формами ділового і творчого спілкування та ін.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Вірна, Жанна, and Галина Гайдук. "ТОЛЕРАНТНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ПЕДАГОГА: КОНЦЕПЦІЯ Й ЕМПІРИЧНА ВЕРИФІКАЦІЯ." Psychological Prospects Journal, no. 36 (December 30, 2020): 67–85. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-36-67-85.

Full text

Abstract:

Мета. Стаття присвячена теоретико-емпіричному обґрунтуванню толерантної компетентності педагога. Метою презентованого матеріалу є теоретичне обґрунтування та емпірична верифікація толерантності педагога засобом операціоналізації мотиваційно-смислових індикаторів толерантної компетентності та механізмів її функціонування залежно від стажу його професійної діяльності. Методи. Основними методами є теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, систематизація), емпіричні (бесіда; спостереження; тестування) та методи математичної статистики (дискримінантний аналіз, критерій Краскела-Уолеса, факторний аналіз, множинний регресійний аналіз). Результати. В ходу теоретичного узагальнення основних тенденцій і концепцій вивчення професійної толерантності, запропоновано теоретичну модель структурної організації професійної толерантності педагога, у якій виокремлено когнітивно-інформативний, емоційно-регуляційний, особистісно-комунікативний і поведінково-нормативний компоненти та зазначено операційно-смисловий, рефлексивно-смисловий, мотиваційно-регуляційний та мотиваційно-контролюючий модуси їх продуктивного функціонування. Емпірично експліковано зміст прояву професійної толерантності засобом операціоналізації мотиваційно-смислових індикаторів толерантної компетентності у емоційно-раціональній, автономно-безкорисливій, статусно-нормативній та інтелектуально-продуктивній формах та механізми їх функціонування (адаптаційно-ідентифікаційний, ідентифікаційно-моральний, морально-продуктивний, продуктивно-адаптаційний) залежно від стажу професійної діяльності педагогів. Висновки. У висновках зазначено, що зосередження уваги на виокремлених механізмах функціонування толерантної компетентності педагога дасть змогу визначити адекватний вплив мотиваційно-смислової детермінації на систему професійної саморегуляції фахівця.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Бурак, Валентина. "Специфіка формування компетентності майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи у процесі професійної підготовки в закладах вищої освіти." New pedagogical thought 106, no. 2 (July 5, 2021): 32–38. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-32-38.

Full text

Abstract:

У статті представлено структурно-системний аналіз процесу формування компетентності майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи у процесі професійної підготовки в закладах вищої освіти. На основі опрацювання досліджень науковців із проблеми підготовки майбутніх фахівців сфери обслуговування в закладах вищої освіти здійснено диференціацію низки компетентностей означених фахівців. Дефініцію «компетентність майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи» визначено як полікомпонентну динамічну комбінацію, представлену знаннями, вміннями, навичками, способами мислення, поглядами, цінностями, іншими особистими якостями, зреалізовану наскрізно на рівнях вищої освіти галузі знань 24 «Сфера обслуговування», спеціальності 241 «Готельно-ресторанна справа», формах організації навчання, що є комплексом інтегральної, загальних («м’які» навички) і спеціальних («тверді» фахові, предметні навички) компетентностей та визначає здатність здобувача освіти успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність, самостійно й цілеспрямовано підвищувати фахову компетентність, розбудовувати кар’єру та формувати власну концепцію життєвого успіху. До загальних компетентностей нами віднесено такі: культурологічну, полікультурну, морально-етичну, соціальну, здоров’язбережувальну, громадянську, релігієзнавчу, світоглядну, цивілізаційну, космополітичну, художньо-естетичну, мовно-комунікативну, полілінгвальну, риторичну, гуманітарну, психолого-фасилітативну, емоційно-інтелектуальну, самоосвітню, критичного мислення, креативну, інформаційно-цифрову, медіакомпетентність, інклюзивнау, рефлексивну. Відповідно до спеціальних компетентностей – конкретно-професійну, правову, науково-дослідницьку, експериментальну, екологічну, соціально-економічну, підприємницьку, інноваційну, інструментально-аналітичну, дискурсивну, технічну, технологічну, лідерсько-управлінську, моніторингово-діагностичну, експертну, прогностично-моделюючу, сталості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

ВОРОХОБІНА, Діана. "ЛІДЕРСЬКА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ФАХІВЦІВ З НАВІГАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ СУДНОМ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, no. 1 (April 20, 2022): 20–33. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.953.

Full text

Abstract:

У статті узагальнено результати досліджень, публікацій та нормативно-правових актів, у яких розкриваються теоретичні аспекти лідерської компетентності фахівців з навігації та управління судном. З’ясовано, що лідерство є одним з найважливіших компонентів професійної компетентності фахівців з навігації та управління судном. На це наголошується у сучасних нормативно-правових документах, що регламентують підготовку майбутніх судноводіїв. У зв’язку із цими вимогами, а також сучасними викликами і загрозами у сфері судноплавства потребують ретельного аналізу результати навчання – знання, уміння, навички, способи мислення, ціннісні орієнтації, професійно важливі властивості фахівцівз на вігації й управління суднами, які складають зміст лідерської компетентності. З’ясовано, що важливі аспекти професійної підготовки майбутніх фахівців річкового та морського транспорту неодноразово привертали увагу науковців. Однак наукове завдання щодо формування і розвитку лідерської компетентності майбутніх фахівців з навігації та управління судном у процесі професійної підготовки не було предметом окремого дослідження. Зроблено висновок, що лідерська компетентність – це інтегроване поняття, що охоплює професійну компетентність і професійну мобільність, а також здатність швидко адаптуватися до нових умов, орієнтуватися в інформаційних потоках, оптимально вирішувати професійні й соціальні проблеми, здійснювати ефективне управління персоналом і вміння працювати в команді. Лідерська компетентність фахівців з навігації та управління судном охоплює досить значний перелік компонентів, серед яких знання (психології роботи з персоналом, особливостей управління людськими ресурсами, комунікації, особливостей формування команди тощо), уміння та навички (підтримувати серед членів суднової команди атмосферу взаєморозуміння, доброзичливості, взаємодопомоги, навички керівника і вміння працювати в команді, застосовувати методи ефективного управління ресурсами, здійснювати менеджмент та мотивацію персоналу суднової команди тощо), а також лідерські якості (організаторські, професійно-ділові, емоційно-комунікативні, інтелектуально-креативні та морально-вольові). Важливе значення в умовах сучасного мореплавання є володіння капітанами суден та їх помічниками міжкультурною та етнічною толерантністю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Баніт, Ольга. "АНАЛІЗ СТРУКТУРНИХ КОМПОНЕНТІВ АНДРАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ З РОЗВИТКУ ПЕРСОНАЛУ У СФЕРІ КОРПОРАТИВНОЇ ОСВІТИ." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 18, no. 2 (December 25, 2020): 54–65. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(18).2020.54-65.

Full text

Abstract:

В оглядовій статті представлено чотири структурні компоненти андрагогічної компетентності фахівців з розвитку персоналу у сфері корпоративної освіти: когнітивно-змістовий, ціннісно-мотиваційний, рефлексивно-оцінний, оперативно-діяльнісний. На основі аналізу їхнього змісту й сутності виокремлено критерії й показники. Когнітивно-змістовий компонент охоплює три групи критеріїв, пов’язаних із загальнопрофесійними знаннями, уміннями й навичками, психолого-педагогічними й андрагогічними знаннями, уміннями й навичками, а також низкою особистісних якостей, що сприяють ефективній професійній діяльності. Ціннісно-мотиваційний компонент характеризується трьома групами критеріїв, пов’язаних з особистісними, професійними й корпоративними мотиваційно-ціннісними установками. Рефлексивно-оцінний компонент розкривається через такі три критерії, як адекватність самооцінки й самоаналізу, усвідомлення власного потенціалу в професійній діяльності, здатність планувати, контролювати й адекватно оцінювати хід особистісного розвитку й професійного становлення. Оперативно-діяльнісний компонент проявляється через такі три критерії: корпоративна комунікативна діяльність, професійно-педагогічна діяльність, проєктування власного професійного розвитку. З’ясовано, що фахівцями, які проводять навчання в корпоративних навчальних центрах, є викладачі закладів вищої освіти, наукові співробітники, майстри професійного навчання, практики з досвідом роботи у своїй галузі. Загалом їх можна розподілити на дві групи: це теоретики, які проводять дослідження кожен у своєму напрямі, та практики, які досконало володіють своєю спеціальністю і можуть передавати знання й досвід іншим. Теоретикам не вистачає практичного досвіду, а практикам – наукового й дослідницького. Зроблено висновок, що і тим і іншим однаково потрібно розвивати андрагогічну компетентність. Ключові слова: андрагогічна компетентність; корпоративна освіта; розвиток персоналу; когнітивно-змістовий компонент; ціннісно-мотиваційний компонент; рефлексивно-оцінний компонент; оперативно-діяльнісний компонент.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Kozlova, Liudmyla, and Nadiya Kapustyna. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ТА ПОСАДОВИХ ОСІБ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ." Public Administration and Regional Development, no. 4 (June 25, 2019): 356–78. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.04.07.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто основні теоретичні питання щодо формування компетентностей державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, зокрема, науковий інтерес становили питання формування саме мовної та комунікативної компетентності. Стаття присвячена визначенню напрямів удосконалення професійної компетентності державних службовців. Для досягнення мети були вирішені наступні завдання: дослідити основні особливості компетентності та компетенції державних службовців на теоретичному рівні, визначити складності формування мовної компетентності, проаналізувати основні проблеми при формуванні компетентностей державних службовців, які виникають в практичній діяльності. Матеріалами для дослідження стали основні наукові праці вітчизняних дослідників та фахівців в сфері вивчення компетентностей та компетенції державних службовців, а також аналіз загальних проблем, які виникають в практичній діяльності державних службовців. Серед методів, які були використані в дослідженні, слід зазначити метод системного аналізу, методи порівняння та моделювання ситуацій. В результаті дослідження було визначено основні механізми формування мовних компетентностей державних службовців, місце та роль в комунікативній діяльності державних службовців, важливості цих компетентностей для професійної діяльності та відповідності професійним кваліфікаційним характеристикам працівників органів державної влади та місцевого самоврядування. Що пов’язано з такими ключовими категоріями проходження державної служби, як оцінка діяльності державного службовця, оцінка компетентностей державних службовців та її вплив на сумлінне ставлення до виконання поставлених обов’язків та викликів, які постають на державній службі. Таким чином, було досліджено зміст основних понять і термінів, встановлено відмінності між термінами компетентність та компетенція, вивчено їх вплив на процедуру оцінки діяльності державного службовця, проаналізовано основні елементи мовної компетентності та її роль і місце в контексті реформування державної служби.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Олішевич, Віолетта. "ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОЛІКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ." Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, no. 16 (December 9, 2021): 158–70. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.16.2021.246373.

Full text

Abstract:

У статті досліджується поняття полікультурної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови. Актуальність проблеми підсилюється активізацією міжкультурних інтеграційних процесів, змінами в галузі засобів комунікації, що призвели до кризи характерних для попередньої епохи монокультурних моделей розуміння суспільних процесів. Автором здійснено уточнення сутності поняття полікультурної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови та визначено історико-теоретичні аспекти його функціонування. Розглянуто близькі за змістом поняття «полікультурність», «мультикультурність», «міжкультурний», «крос-культурний», «інтеркультуралізм» та ін. Наголошено на необхідності вивчення культури народу, мова якого вивчається, а також рідної культури за принципом діалогу культур, що є умовою формування полікультурної компетентності. Надано авторське тлумачення поняття «полікультурна компетентність майбутнього вчителя іноземних мов» як інтегративної якості особистості майбутнього фахівця, що включає систему полікультурних знань, умінь, навичок, інтересів, потреб, мотивів, цінностей, полікультурних якостей, досвіду, соціальних норм і правил поведінки, які формуються в процесі професійної мовної підготовки через ознайомлення з культурою інших народів за принципом діалогу культур та в умовах неперервної комунікативної практики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

ГОРОБЧЕНКО, Н. В. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ДИСКУРСИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ ЗА УМОВ ЗМІШАНОГО НАВЧАННЯ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, no. 3 (November 18, 2021): 172–78. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.26.

Full text

Abstract:

Динамічний розвиток інформаційного суспільства, інформаційно-комунікаційних технологій висуває нові вимоги до освітньої підготовки майбутніх абітурієнтів. Майбутні фахівці повинні бути здатними вільно, активно та креативно мислити, самостійно генерувати та використовувати нові ідеї та технології, моделювати свою освіт- ню траєкторію, безперервно розвиватися. У центрі уваги сучасної школи є організація та впровадження дистан- ційного навчання, що дозволяє створити віртуальне освітнє середовище для кожного школяра й використовувати інноваційні методи навчання із застосовуванням комп’ютерних технологій. Здійснено аналіз законодавчих і наукових джерел стосовно вимог XXI століття за умов НУШ. Сам процес навчання іноземної мови має бути спрямований на розвиток особистості школяра, котрий здатний і бажає брати участь у міжкультурній комунікації та може самостійно вдосконалюватися у майбутній діяльності. Зазначимо, що вимоги НУШ визначають необхідність оволодіння комунікативною компетентністю старшокласників, одним із найважливіших компонентів якої є дискурсивний аспект, який передбачає наявність в учня вмінь орієнтуватися у ситуації спілкування, сприймати, розуміти, відтворювати та створювати власний дискурс відповідно до стиліс- тичних правил; об’єднувати окремі речення у зв’язні усні уривки дискурсу з використанням різних семантичних і синтаксичних засобів когезії; аналізувати ситуацію спілкування та її складники; брати до уваги контекст кому- нікативної взаємодії; проектувати спілкування, при цьому визначаючи модель побудови дискурсу та підбираю- чи мовні засоби для її реалізації; інтерпретувати дискурс відповідно до комунікативної ситуації [Kravets 2017]; структурувати дискурс за особливостями функціонального стилю та жанрової форми; контролювати та регулюва- ти загальну модальність дискурсу; виокремлювати лінгвістичні й екстралінгвістичні параметри дискурсу; виявля- ти й усвідомлювати зв’язок між мовними засобами та екстралінгвістичними аспектами мови. Змішана форма навчання у вивченні іноземної мови є цілісним навчальним процесом, що складається з двох частин пізнавальної діяльності учнів – живого навчання під керівництвом вчителя та дистанційного, з перева- жанням самостійних видів робіт. Поєднуючи кращі аспекти та переваги викладання в аудиторії та дистанційного навчання, модель змішаного навчання дозволяє реалізувати принципи наочності, адаптивності та зручності робо- ти у великих групах. За грамотного розподілу методичних ресурсів результатом стає високий рівень володіння учнів іноземною мовою, зокрема дискурсивною компетентністю старшокласників.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

ФЕДОРЕНКО, Олена, and Костянтин РАДЧЕНКО. "ФОРМУВАННЯ ДОСВІДУ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У МАЙБУТНІХ ВІЙСЬКОВИХ ЮРИСТІВ НА ЗАСАДАХ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 22, no. 3 (January 16, 2021): 213–26. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v22i3.523.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемі формування професійної компетентності у майбутніх юристів військових підрозділів. У статті конкретизовано сутність феномену «професійна компетентність майбутніх військових юристів» і визначено його як цілісне, складне особистісне утворення, інтегративну якість особистості, яка поєднує володіння майбутнім фахівцем системою знань, умінь та навичок військово-юридичного спрямування, сформованість професійно важливих якостей особистості юриста, що забезпечують ефективне виконання професійних функцій з метою дотримання й захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави в умовах мирного та воєнного часу. У структурі феномену виокремлено загально професійну, особистісну, комунікативну, фахову та військово-спеціальну складові даного феномену, надано їх характеристику. Визначено змістові компоненти професійної компетентності майбутнього військового юриста: знанієво-термінологічний (охоплює загально професійну складову компетентності); професійно-особистісний (поєднує особистісну, комунікативну складові, а також мотивацію до професійної діяльності); професійно-операційний (включає фахові та військово-спеціальні складові компетентності). У статті представлено алгоритм проведення різних типів занять, спрямований на відпрацювання практичних дій, умінь, навичок при вивченні дисциплін циклу професійної підготовки: сприйняття студентом нової інформації (зразків дій, прийомів); усвідомлення й фіксація нової інформації; ознайомлення зі сферою (ситуаціями) її застосування та прикладами використання; оволодіння практичними діями, прийомами самостійного застосування знань; самостійне застосування дій у різних ситуаціях (набуття досвіду практичної діяльності). Розкрито дидактичні можливості супроводження виробничої (юридичної) практики та військового стажування студентів задля набуття майбутніми військовими юристами досвіду практичної діяльності під час їх проходження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Ребуха, Лілія. "ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ТА ПЕДАГОГІЧНИХ СКЛАДОВИХ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 19, no. 4 (May 8, 2020): 337–47. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v19i4.277.

Full text

Abstract:

Міжкультурну компетентність розглядаємо як здатність майбутніх фахівців ефективно взаємодіяти з особами, котрі є представниками інших культур та здійснювати результативну професійну діяльність з урахуванням різниці між стереотипами мислення різних народів.Ефективне формування міжкультурної компетентності в майбутніх фахівців соціономічних професій у закладах вищої освіти уможливлене за зреалізування освітніх технологій, що ведуть до розуміння студентами власної культури та набуття особистісного культурного світогляду; об’єктивного ставлення до культурних відмінностей між народами; отримання знань щодо різних культурних світосприймань; набуття міжкультурних комунікативних навичок. У структуру формування соціально-психологічних та педагогічних складових міжкультурної компетентності майбутніх фахівців входить когнітивний, афективний, операційний та поведінковий компоненти. Обґрунтовано, що розвиток когнітивно-пізнавальних мотивів у навчальній аудиторії є важливою умовою вивчення і розуміння інших культур, а відтак формування міжкультурної компетентності студентів закладів вищої освіти.У даній статті зазначено можливі шляхи формування особистісної міжкультурної компетенції майбутніх фахівців за допомогою ігрових педагогічних технологій. Визначено велику роль педагогічних ігор в навчанні студентів соціономічних професій, так як вони характеризуються значним науковим та практичним потенціалом. В процесі гри студенти закріплюють знання про культуру інших націй і народностей, отримують досвід використання набутих знань на практиці та осмислено виробляють шанобливе ставлення до представників інших культур. Установлено, що формування міжкультурної компетенції відбувається за дієвого рольового розігрування міжкультурних ситуацій з уривків літературних та наукових творів, розв’язання творчо спрямованих на інокультуру кейсів та професійних задач.Визначено практичну спрямованість міжкультурної компетентності майбутніх фахівців соціономічних професій, сутність якої полягає у здатності студентів розуміти, спілкуватися і ефективно взаємодіяти з індивідами, що є представниками інших культур.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Комунікативна компетентність фахівця'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles