Academic literature on the topic 'Компетенція суб’єктів військового управління'

Метою статті є вивчення системи управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва. В межах визначеної мети дослідження основним завданням вбачається розкриття, на основі структурно-функціонального методу, окремих елементів вказаної системи та аналіз їхньої взаємодії і залежності між ними в рамках єдиного цілого.Наукова новизна статті полягає у використанні структурно-функціонального методу як найбільш прийнятного у дослідженні суб’єктів управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва, оскільки за допомогою визначення компетенції вказаних суб’єктів можливо проаналізувати їх регулюючий вплив на об’єкт управління, а саме на установи, задіяні в процесі підготовки фахівців цивільно-військового співробітництва як структурні елементи системи військової освіти та безпосередньо на самих фахівців цивільно-військового співробітництва.Висновки. У статті визначено, що систему цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України очолює Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України, яке є органом військового управління Збройних Сил України та одночасно органом, що координує діяльність військових навчальних закладів щодо підготовки фахівців із цивільно-військового співробітництва. Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України є замовником на підготовку фахівців із цивільно-військового співробітництва у вищих військових навчальних закладах та одночасно здійснює управлінські (адміністративно-правові повноваження) у сфері такої підготовки.Управлінська компетенція – це сукупність правових засобів, які надаються суб’єкту управління (Управлінню цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України) для виконання відповідних функцій (завдань), повноважень у сфері публічного управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва, в тому числі з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів учасників такої підготовки. Компетенція Управління цивільно-військового співробітництва реалізується в актах і діях та включає функції та повноваження, а адміністративні або управлінські повноваження зводяться в основному до вирішення представницьких, організаційних та координаційних питань.Аргументовано, що для побудови ефективної системи управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва необхідне досягнення таких цілей: 1) створення умов для підготовки фахівців цивільно-військового співробітництва в рамках програм міжнародного співробітництва, а також запровадження системи підготовки військових фахівців для системи цивільно-військового співробітництва у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 2) створення кадрового резерву з військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, які мають досвід цивільно-військового співробітництва, для їх оперативного використання в інтересах забезпечення діяльності Збройних Сил України; 3) розробка стандартів діяльності груп цивільно-військового співробітництва та протоколів дій у штатних ситуаціях взаємодії; розробка структури та механізму залучення цивільного потенціалу в інтересах діяльності Збройних Сил України.

Охорона та захист власності (майна) вимагають наявності чіткого правого регулювання. Визначення дієвих адміністративно-правових механізмів можливе лише за наявності наукового підґрунтя. Наразі в теорії адміністра-тивного права не існує класифікації суб’єктів, які здійснюють охорону та захисту військового майна. Відповідно в законодавстві України не визначено державний орган або систему органів, відповідальних за виконання функцій охорони та захисту військового майна. Дане питання вимагає запровадження чітких державних механізмів контролю за охороною та захистом військового майна, оцінки їхньої ефективності. У статті розглядається така правова категорія, як адміністративно-правовий статус. Більш детально увага автора зупинилася на особливостях правового статусу суб’єктів, які здійснюють охорону та захист військового майна. Аналізуються такі правові категорії як компетенція, завдання, функції та повноваження, права та обов’язки, їх співвідношення між собою. Запропоновано авторське визначення понять «компетенція» та «повноваження».

У статті на основі аналізу правового статусу суб’єктів військового управління України виокремлено спеціальні повноваження суб’єктів військового управління у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України, убезпечення національного інформаційного простору від інформаційних диверсій та інших недоброзичливих дій, що можуть призвести до негативних наслідків

Мета статті – проаналізувати пріоритизацію лідерських компетенцій майбутніми офіцерами, через оцінку ними значення поведінкових стандартів для ефективного виконання місії та удосконалення структури військового формування. Респондентами були обрані курсанти, які навчаються у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації за спеціальністю «Військове управління», – майбутні офіцери по роботі з особовим складом. Кількість респондентів, які були обрані для участі в опитуванні, склала 50 осіб, серед них 37 чоловіків й 13 жінок. Основу діагностичного опитувальника склав перелік поведінкових стандартів як показників лідерських компетенцій, визначених у відповідності з Доктриною ADP 6-22 «Army Leadership and the Profession». Отримані результати вказують, що чільне місце у відповідях респондентів займає лідерська компетенція, яка проявляється у вмінні змусити підлеглих вийти за рамки своїх особистих інтересів й працювати на загальне благо. Нами були встановлені певні гендерні відмінності у пріоритетах курсантів-жінок та курсантів-чоловіків. Так, курсанти-жінки вбачають розвиток лідерського потенціалу в пріоритизації компетенції управління людськими ресурсами, а саме – у володінні навичками ефективного спілкування і здатності зміцнювати довіру в колективі. При цьому лідерські компетенції розглядаються ними як результат прагнення до саморозвитку. Для курсантів-чоловіків визначальною є функціональна спрямованість лідерських компетенцій, оскільки вони розглядають лідерські поведінкові стандарти як практичні інструменти постановки і досягнення мети. Вони вважають, що між лідером та іншими членами групи має зберігатися певна дистанція, критерієм його ефективності служать не міжособистісні відносини з підлеглими, а виконання завдання, яке він повинен забезпечити. Курсанти обох статей демонструють інтегральний підхід до розуміння військового лідерства, яке поєднує парадигми командного духу і харизматичності особистості. Квінтесенція інтегрального підходу полягає в об’єднанні індивідуальної та командної природи лідерства, при якому реалізується іманентна потреба особистості в пошуках своєї ідентичності, коли індивідуальність схвалюється, і вміння підпорядковувати свої інтереси інтересам військової організації (місії)

В статті розглянуто історичні аспекти та сучасний стан ведення лісового господарства на землях, наданих для потреб оборони. Досліджено проблематику організації ведення лісового господарства суб’єктами лісогосподарської діяльності, органом управління яких є Міністерство оборони України. Проведений автором статті аналіз дозволив йому дійти висновку про те, що з 1991 року постійно змінювалась і перекручувалась основна мета створення та функціонування у сфері оборонного відомства лісогосподарських підрозділів. На момент створення у 1949 році військові лісгоспи забезпечували організацію ведення взірцевого лісового господарства та відтворення лісів на землях оборони навколо військових аеродромів, полігонів, арсеналів тощо. Натомість, на цей час основна мета діяльності лісогосподарських суб’єктів господарювання, органом управління яких є Міністерство оборони України, була зведена до отримання прибутку. Крім того, зловживання посадовими особами різних рівнів та бездіяльність оборонного відомства, як органу управління майном, призвели до безпідставного відчуження земельних ділянок та засобів виробництва, якими лісогосподарські підрозділи наділялись при створенні та в процесі функціонування. Безпідставність відчуження майна лісогосподарських підрозділів оборонного відомства, на думку автора, зумовлена особливим статусом майна військових лісгоспів. Аналіз національного законодавства засвідчив, що з набуттям Україною незалежності майно установ і організацій, які увійшли до складу Збройних Сил України набуло статусу військового майна. Отже, відчуження такого майна неможливе без прийняття урядом України відповідних рішень. Також, на думку автора, в реаліях сьогодення ведення лісового господарства на землях оборони має бути організовано неприбутковими лісогосподарськими підрозділами зі сфери управління Міністерства оборони України.

Статтю присвячено висвітленню результатів поглядів вітчизняних і зарубіжних вчених щодо проблематики розвитку професійного мислення з використанням методу проблемного навчання. Розкрито та охарактеризовано основні етапи проблемного навчання. За результатами теоретико-методологічного аналізу подано ознаки, умови та рівні оптимізації розвитку професійного мислення під час проблемного навчання. Висвітлено характеристику переліку спеціальних проблемних методів викладання з метою покращення якості навчального процесу в системі професійної освіти вищого військового навчального закладу Державної прикордонної служби України (далі – ДПСУ). З’ясовано, що цей метод є досить дієвим для розвитку професійного мислення майбутніх офіцерів-прикордонників в системі простійної підготовки ДПСУ. Активне впровадження цього методу може здійснюватись без докорінних змін традиційних форм надання освітніх послуг з принципово новою подачею інформації – на засадах проблемного викладання навчального матеріалу. З метою підвищення розвитку професійного мислення майбутніх офіцерів-прикордонників під час проблемного навчання у системі професійної підготовки ДПСУ проаналізовано аспекти застосування психологічних механізмів управління учбовою діяльністю на концептуальних положеннях Ю. І. Машбиця. Визначено, що головними способом розвитку професійного мислення охоронців кордону є розвиток їх здатності до самостійного та групового дослідницького пошуку під час розв’язування професійних задач в системі «викладач – суб’єкт навчання» на основі принципу проблемності засвоєння навчального матеріалу. Під час розвитку професійного мислення суб’єктів навчання викладачеві необхідно будувати інтеракцію з урахуванням психологічних механізмів, які розглянуті в нашому дослідженні.

Сусак М. С. Процесуальний розсуд адміністратив­ного суду першої інстанції у компетенційних спорах. - Стаття. У статті на підставі узагальнення та порівняння чин­ного адміністративно - процесуального законодавства, судової практики адміністративного судочинства досліджено особливості процесуального розсуду адмі­ністративного суду першої інстанції у компетенційних спорах. З’ясовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, і на публічно - правові спори між суб’єктами владних повноважень з приво­ду реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (компетенцій- ний спір), а також з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адмі­ністративних договорів. Автором на основі комплексного аналізу положень статтей КАС України розглянуто та з’ясовано, що яв­ляє собою компетенційний спір, що розуміють під по­няттям «компетенція», визначено та розглянуто по­няття адміністративного договору та встановлено, які основні ознаки притаманні саме адміністративному договору. На підставі проведеного дослідження, авто­ром встановлено, що на сьогоднішній день в Україні на законодавчому рівні в адміністративному праві від­сутній спеціальний закон, який регулює правовідно­сини з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. У зв’язку з чим, нерідко в судовій практи­ці адміністративного судочинства трапляються ви­падки, коли адміністративні договори співвідносять, наприклад, з цивільними, господарськими договора­ми, а цивільні, господарські помилково вважають ад­міністративними договорами, або виникають спори стосовно правомірності укладання адміністративних договорів в тій чи іншій управлінській сфері та ін. Тому, автором, з метою подолання існуючих проблем на законодавчому рівні запропоновано прийняти За­кон України «Про адміністративні договори», в нор­мах якого закріпити поняття, види, ознаки, особливос­ті, передумови та ін. з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними ад­міністративних договорів аби мінімізувати, або навіть унеможливити виникнення спірних правовідносин з даного питання. Також, автором на основі комплек­сного аналізу судової практики адміністративного судочинства проаналізовано судові рішення адміні­стративних судів України ухвалених у компетенцій- них спорах, та встановлено, що нерідко компетенція суб’єктів владних повноважень може пересікатися і як наслідок виникає компетенційний спір. Установлено, що судді адміністративного суду пер­шої інстанції наділені правом на реалізацію процесу­ального розсуду у компетенційних спорах. Процесу­альний розсуд адміністративного суду першої інстанції реалізується суддею відповідно до положень статтей КАС України, а також здійснюється на підставі крите­ріїв процесуального розсуду (норм права, фактичних обставин, судової практики, навантаження) з моменту отримання суддею позовної заяви та завершується ух­валенням остаточного судового рішення по адміністра­тивній справі у компетенційному спорі.

У статті обґрунтовано актуалізацію загроз, пов’язаних з важливими державними об’єктами, що розташовані на території України. Відомо, що Національна гвардія України є одним з основних суб’єктів забезпечення безпеки даних об’єктів. Для успішного виконання покладеної на Національну гвардію України функції з охорони важливих державних об’єктів першочергове значення має вивчення факторів, що впливають на ступінь захищеності об’єктів охорони. Проведено класифікацію цих факторів за принципом об’єднання широкого кола факторів у групи. З використанням методу експертного оцінювання була визначена сукупність факторів, що впливають на ступінь захищеності важливих державних об’єктів. Встановлено, що основними фак-торами, які впливають на ступінь захищеності об’єктів охорони, є фактори групи мезорівня. До них належать: некеровані або слабокеровані фактори (рівень складності оперативної обстановки в районі виконання завдань, тривалість виконання завдань бойової служби, рівень всебічного забезпечення, очікувані втрати сил та засобів в ході виконання завдань, рівень підготовки противника) і керовані фактори (чисельність сил та засобів охорони об’єктів, способи організації бойової служби та охорони об’єктів, рівень підготовки особового складу, обсяг службово-бойових завдань та бойової служби). З використанням методу апріорного ранжирування була визначена величина впливу на ступінь захищеності об’єктів охорони кожного із цих факторів. Результати проведення ранжирування показали, що найбільш суттєвий вплив на ступінь захищеності важливих державних об’єктів мають такі фактори: чисельність сил та засобів охорони об’єктів, рівень підготовки особового складу, обсяг службово-бойових завдань та бойової служби, способи організації бойової служби і охорони об’єктів. Наведено рекомендації щодо використання отриманих результатів у практичній діяльності органів військового управління Національної гвардії України і визначено напрями подальших досліджень.

Охорона та захист власності (майна) вимагають наявності чіткого правого регулювання. Визначення дієвих адміністративно-правових механізмів можливе лише за наявності наукового підґрунтя. Наразі в теорії адміністративного права не існує класифікації суб’єктів, які здійснюють охорону та захисту військового майна. Відповідно в законодавстві України не визначено державний орган або систему органів, відповідальних за виконання функцій охорони та захисту військового майна Дане питання вимагає запровадження чітких державних механізмів контролю за охороною та захистом військового майна, оцінки їхньої ефективності. У статті розглядається така правова категорія, як адміністративно-правовий статус. Більш детально увага автора зупинилася на особливостях правового статусу суб’єктів, які здійснюють охорону та захист військового майна. Аналізуються такі правові категорії як компетенція, завдання, функції та повноваження, права та обов’язки, їх співвідношення між собою. Запропоновано авторське визначення понять «компетенція» та «повноваження».

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право». – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2020. Дисертація є однією з перших у вітчизняній юридичній доктрині комплексних наукових праць, у якій викладено результати дослідження проблематики реалізації існуючих адміністративно-правових засад організації функціонування суб’єктів військового управління у сфері забезпечення національної безпеки та оборони України. У роботі наведено результати доктринального аналізу здійснення компетенції суб’єктами військового управління як інституціями забезпечення національної безпеки і оборони держави. Обґрунтовано авторські пропозиції щодо удосконалення актів національного законодавства, які регулюють означену сферу відносин і, зокрема, Закон України «Про Збройні Сили України».