Journal articles on the topic 'Компетенція органів місцевого самоврядування'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Компетенція органів місцевого самоврядування.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Компетенція органів місцевого самоврядування.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Bula, Svitlana. "Співвідношення локальної демократії та вертикалі влади." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (May 29, 2017): 15–33. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-02-15-33.
Full textAbstract:
У статті визначено моделі взаємодії місцевого самоврядування та центральних органів влади: модель партнерства та модель агента. Локальна демократія передбачає відносини партнерства з органами центральної влади, ба більше, питання, що стосуються інтересів територіальної громади, мають належати лише компетенції органів місцевого самоврядування. Виділено три основні системи здійснення публічної влади на місцях: англосаксонська, романо-германська, іберійська. Розглядаються різні підходи до законодавчого закріплення та регулювання компетенцій місцевих органів влади. Встановлено принципи співвідношення локальної демократії та вертикалі влади: законність (розподіл компетенцій має бути законодавчо закріплений); пріоритетність інтересу громади; автономія (зокрема фінансова) органів локальної демократії, що дозволяє здійснювати належне врядування, формувати органи самоорганізації населення; представництво, участь громадян; контроль (і з боку громадян, і з боку центральних органів влади). Наголошено, що головним інструментом локальної демократії, а також принципом співвідношення з органами державної влади є самоорганізація. Зазначено, що в розвинених демократіях інститути локальної демократії перебувають у відносинах партнерства з органами центральної влади. У перехідних суспільствах на початкових етапах транзиту органам локальної демократії не приділяють належної уваги, органи місцевого самоврядування намагаються перетворитись на агентів державної влади. Як засвідчує історія європейських країн, кожна з них проходила свій власний шлях побудови дієвого місцевого та регіонального врядування, і не обійшлося без помилок, тому виокремлено деякі аспекти цього досвіду, які доцільно впровадити в діяльність районних рад в Україні.В нашій державі досі зберігається модель агента, органи місцевого самоврядування не володіють належною автономією, не здатні самостійно реалізувати інтереси територіальних громад.
2
Ladychenko, V. V., and Yu P. Maksimenko . "Статус і повноваження виконавчого комітету в системі місцевого самоврядування України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 27, 2021): 37–48. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.04.
Full textAbstract:
Мета статті. У статті досліджується статус та повноваження виконавчого комітету з точки зору застосування механізму стримувань і противаг у системі місцевого самоврядування України. Характеризуються місце та роль, які обіймає виконавчий комітет у взаємовідносинах із представницьким органом місцевого самоврядування (радою) та сільським, селищним, міським головою. Наведено приклади існуючих виконавчих колегіальних органів у зарубіжних країнах та перелік повноважень виконавчого комітету у доконституційний період у порівнянні із чинним законодавством.
Наукова новизна. Наукова новизна полягає у висвітленні правового статусу, складу та повноважень виконавчого комітету в системі органів місцевого самоврядування в аспекті механізму стримувань і противаг на основі законодавчо закріпленого принципу розподілу повноважень. Із метою розкриття сутності виконавчого комітету детально досліджено його склад, порядок затвердження, розпуску, наведено два основні види складу виконкому та класифікацію його повноважень.
Висновки. Підсумовуючи результати дослідження, наведено характерні ознаки статусу виконавчого комітету як динамічного органу, члени якого є виборними особами, що затверджуються радою, як окремого органу, не підпорядкованого ні голові, ні раді чи її депутатам, як паритетного органу, наділеного власними повноваженнями, рішення якого є частиною місцевого законодавства, та як центрального, вищого органу в системі виконавчих органів місцевого самоврядування на рівні ОТГ, наділеного вищими виконавчими повноваженнями по відношенню до всіх інших виконавчих органів відповідної ради та їх посадових осіб, які йому підпорядковані. На підставі наведених результатів запропоновано на законодавчому рівні закріпити за виконавчим колегіальним органом загальної компетенції статус юридичної особи, а його найменування (виконавчий комітет, магістрат, управа чи ін.) потенційно віднести до компетенції місцевих рад ОТГ, які їх утворюють. Також наведено аргументи для звернення більшої уваги законодавця на місцеве самоврядування саме з точки зору застосування в діяльності його органів механізму стримувань і противаг, вибудовування більш збалансованого такого механізму задля врівноваження владних повноважень в ієрархії органів місцевого самоврядування.
3
Чиркін, А. С. "Компетенція органів місцевого самоврядування Польщі, Чехії та Угорщини." Державне будівництво та місцеве самоврядування, Вип. 31 (2016): 227–41.
Find full text
4
Лененко, І. "Компетенція органів місцевого самоврядування країн Балтії: порівняльний аналіз." Державне управління та місцеве самоврядування, Вип. 3 (34) (2017): 149–58.
Find full text
5
Гончарова, К. А. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: ПОСТАНОВКА ПИТАННЯ." Знання європейського права, no. 3 (February 7, 2020): 34–42. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.17.
Full textAbstract:
У статті досліджені нормативні дефініції поняття «організаційно-правова форма» та положення законодавства України, що містять це словосполучення. Сформульовано висновок, що відповідно до чинного законодавства України значення поняття «організаційно-правова форма», закріплене у положеннях актів приватно-правових галузей, не розповсюджується на органи місцевого самоврядування. На підставі цього запропоновано застосування поняття «організаційно-правова форма місцевого самоврядування» для характеристики організації місцевого самоврядування в конкретній адміністративно-територіальній одиниці з точки зору утворюваних органів, посадових осіб місцевого самоврядування, їх компетенції та взаємодії. Запропоновано вбачати перспективи подальших досліджень у цьому напрямі у формулюванні пропозицій про внесення відповідних змін та доповнень до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».
В Україні застосування поняття «організаційно-правова форма» є більш поширеним у приватно-правових дослідженнях, ніж у працях публічно-правового спрямування. Це пов’язано з тим, що положення законодавства приватно-правових галузей не тільки містять це словосполучення, але й конкретизують його значення. Відповідно до чинного законодавства України значення поняття «організаційно-правова форма», закріплене у положеннях актів приватно-правових галузей, не розповсюджується на органи місцевого самоврядування. Це надає підстави запропонувати застосування поняття «організаційно-правова форма місцевого самоврядування» для характеристики організації місцевого самоврядування в конкретній адміністративно-територіальній одиниці з точки зору утворюваних органів, посадових осіб місцевого самоврядування, їх компетенції та взаємодії.
6
Польщиков, І. "Теоретичні моделі місцевого самоврядування: порівняльно-правовий аналіз." Юридичний вісник, no. 4 (November 3, 2020): 195–200. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1989.
Full textAbstract:
У статті розглядаються сутність та юридичний зміст сучасних моделей місцевого самоврядування через здійснення порівняльно-правового аналізу англосаксонської, континентальної (романо-герман-ської), іберійської та «радянської» моделей.
Зазначається, що висхідні тенденції глобалізації актуалізують питання розвитку основоположних суспільних цінностей, управлінського забезпечення розбудови громадянського суспільства, пошуку балансу між свободою та публічною владою, потребу в гармонічному поєднанні яких значною мірою може задовольнити місцеве самоврядування. Становлення та розвиток місцевого самоврядування як основоположного інституту громадянського суспільства вимагає з'ясування сутності теоретичних моделей місцевого самоврядування, які вказують на зміст і головні напрямки діяльності органів і посадових осіб територіальних громад.
Наголошується, що за таких умов виникає необхідність суттєвого вдосконалення моделей організації місцевого самоврядування з метою задоволення наросталь-них потреб людини, територіальних громад і суспільства в цілому щодо організації місцевого управління, злагодженого функціонування всіх інститутів громадянського суспільства, що є головною передумовою демократичних трансформацій, створення ефективної системи забезпечення реалізації муніципальних прав і свобод людини й громадянина.
Визначено, що теоретичні моделі місцевого самоврядування в різних правових системах світу безпосередньо сформувалися під впливом основних теоретико-ме-тодологічних концепцій, таких, як громадська, державницька, муніципального дуалізму тощо, наслідком чого стало створення декількох основних парадигм організації та діяльності самоврядних інститутів залежно від сутності місцевого самоврядування, компетенції органів місцевого самоврядування та типу їхніх взаємовідносин із державними органами публічної влади, втіленої в нормах чинного законодавства, включаючи конституційний рівень регулювання суспільних відносин.
У результаті проведеного дослідження зроблено висновок, що в сучасному світі теоретичні моделі місцевого самоврядування (англосаксонська, континентальна, іберійська, «радянська») класифікуються та відрізняються в залежності від: сутності місцевого самоврядування; юридичного суб'єктно-об'єктного змісту компетенції органів місцевого самоврядування; типу взаємовідносин органів місцевого самоврядування з державними органами публічної влади, втіленого в нормах чинного законодавства, включаючи конституційний рівень регулювання суспільних відносин.
7
Shaulska, H. M. "Реформування сучасної системи місцевого самоврядування в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 27, 2019): 154–62. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.17.
Full textAbstract:
У статті досліджується питання реформування діючої моделі місцевого самоврядування в Україні. Автор звертає увагу на те, що вона й досі містить велику кількість залишків радянської системи, а це гальмує, серед іншого, і розвиток громадянського суспільства. Адже місцеве самоврядування, за умови функціонування ефективної моделі, сприяє його розвитку.
Метою дослідження, окрім аналізу реформування діючої моделі місцевого самоврядування, є надання деяких пропозицій щодо формування нової моделі. Аналіз також допомагає з’ясувати механізми публічного адміністрування, удосконалення яких сприятиме модернізації системи публічного управління і розвиткові громадянського суспільства в країні.
Наукова новизна статті полягає у вивченні результативності реформ на предмет правової, організаційної та фінансової автономій органів місцевого самоврядування. Зроблено спробу проаналізувати правову автономію, яка зводиться до функціонування повноважень, визначених Конституцією та іншими законами. Такі повноваження повинні бути повними і винятковими, в їх межах органи місцевого самоврядування мають отримувати свободу дій з метою здійснення власних ініціатив з питань, які відносяться до їх компетенції. Надана оцінка організаційної автономії, яка надає можливість органам місцевого самоврядування самостійно визначати свою внутрішню структуру (відповідно до місцевих особливостей) з метою забезпечення ефективного управління. Наголошено, що організовуючи в межах законодавства свою діяльність, органи місцевого самоврядування не повинні підпорядковуватися іншим органам, а адміністративний контроль за їхньою діяльністю може відбуватися лише з метою дотримання конституційності та законності. Зроблено короткий аналіз фінансової автономії органів місцевого самоврядування щодо права в межах державної політики володіти та вільно розпоряджатися власними коштами при здійсненні своїх повноважень.
Висновок. Для майбутньої моделі публічного управління України місцеве самоврядування має одне з першочергових значень. Завдяки йому кожен громадянин має можливість відчути, що реалізація демократії можлива за особистої участі кожного. І конституційне право на свободу, серед іншого, якраз і здійснюється через право на місцеве самоврядування. Але для цього потрібно, щоб місцеве самоврядування перетворилося на дієве й ефективне, його сучасна модель позбулася залишків радянської системи, а його органи повноцінно відновили правову, організаційну і фінансову автономії. За таких умов можна створювати багаторівневу модель публічного управління, вибудовуючи її від людини (а не територіальної громади) як головної одиниці цієї моделі.
8
КарабінТ, Ю. "Компетенція місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування: теоретико-термінологічні аспекти." Держава і право, Вип. 29 (2005): 221–28.
Find full text
9
СОЛЯННІК, КОСТЯНТИН. "Реформа місцевого самоврядування в Україні: концептуальні проблеми конституційно-правового забезпечення та перспективи розвитку." Право України, no. 2018/05 (2018): 207. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-207.
Full textAbstract:
Проведення муніципальної реформи в Україні залишається актуальним питанням державно-правової дійсності. Забезпечення європейських стандартів організації місцевої демократії, напрацювання вітчизняних учених мають стати основою подальшого розвитку інституту місцевого самоврядування. Наявні проблеми правового характеру створюють дискусію щодо законодавчого забезпечення процесу реформування, певним чином блокують подальший розвиток місцевого самоврядування. Метою статті є аналіз конституційного забезпечення реформи місцевого самоврядування у сучасній Україні, надання авторської позиції щодо деяких напрямів її здійснення, вироблення рекомендацій стосовно загальнодержавного та локального нормотворення окремих питань розвитку місцевої влади. Встановлено, що реформуванню цього публічно-правового інституту має передувати внесення змін до Конституції України як першооснови змін законодавства. Сучасна ситуація щодо можливості Верховною Радою України розглядати зміни до Основного Закону на будь-якій наступній сесії призводить до негативних явищ, закріплення у чинному законодавстві норм, які не повною мірою співвідносяться з нормами Конституції. Вирішення такої юридичної колізії, що склалася у вітчизняному конституційному процесі, є нагальною проблемою задля розблокування належного законодавчого забезпечення проведення муніципальної реформи. Концептуальним питанням проведення реформи є визначення у законодавстві основного суб’єкта місцевого самоврядування. Закріплення територіальної громади як такого не відповідає нормам Європейської Хартії місцевого самоврядування, яка бачить представницький орган місцевого самоврядування. Інші підходи до формування компетенції органів та посадових осіб через окреслення предметів відання сприятимуть децентралізації в державі, окресленню відповідальності самоврядних структур у здійсненні муніципальної політики. Сучасний стан правового забезпечення створює загрозу подальшому розвитку всіх інститутів місцевої демократії, оскільки з боку законодавця простежується непослідовність у діях щодо юридичного забезпечення процесу реформування. Фактично Верховна Рада України заблокувала подальший розвиток місцевого самоврядування, адже попередньо схваливши зміни до Конституції України, не схвалила їх як закон. Вперше у вітчизняному конституційному процесі виникатиме питання щодо юридичної можливості скасування попередньо схваленого законопроекту про внесення змін до Основного Закону або внесення в нього змін та доповнень, що не передбачено статтями 157 та 158 Конституції України. Подальшого наукового опрацювання потребують питання, вирішення яких безпосередньо впливатиме на належний розвиток відносин у сфері місцевого самоврядування: територіальна основа діяльності муніципальних структур і, зокрема, об’єднаних територіальних громад, організаційна будова місцевої ради, порядок та спосіб закріплення компетенції всіх учасників муніципальних відносин, доцільність існування головного суб’єкта місцевого самоврядування як основного носія всіх прав та обов’язків – територіальної громади.
10
Павлович-Сенета, Ярина. "ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ БЮДЖЕТНО-ФІНАНСОВОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ." Молодий вчений, no. 3 (91) (March 31, 2021): 301–5. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-63.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу теоретико-правових підходів щодо проведення в Україні муніципальної реформи, що пов’язана з реформуванням територіального устрою та формуванням фінансової автономії новостворених об’єднаних територіальних громад. Досліджуються уже реалізовані заходи щодо організації фінансової самостійності місцевих бюджетів та розглядаються перспективи подальшого впровадження заходів зазначених реформ. На підставі проведеного наукового аналізу організаційних та інституційних засад бюджетно-фінансової децентралізації в Україні авторами висловлюються власні пропозиції спрямовані на подальше зміцнення матеріальної та фінансової бази розвитку об’єднаних територіальних громад. Зазначено, що головною метою реформи місцевого самоврядування та територіального устрою, що тривають сьогодні в Україні, є створення умов для надання якісних публічних послуг на найближчому до громадянина рівні. Проміжними цілями реформи є оптимізація структури адміністративно-територіального устрою для створення ефективної системи публічної адміністрації через широку децентралізацію виконавчої влади та перетворення місцевого самоврядування у фінансово спроможний, ефективний та відповідальний інститут публічної влади. Муніципальна реформа включає оптимізацію фінансово-економічної бази органів місцевого самоврядування, оптимізацію міжбюджетних відносин, формування дієвих місцевих бюджетів, які здатні забезпечити виконання функцій місцевого самоврядування Під поняттям бюджетної децентралізації пропонується розуміти процес передачі повноважень (функцій, компетенції, відповідальності) від центральних органів влади до місцевих, тобто перерозподіл функцій і повноважень єдиної державної влади між відповідними органами державної влади з одного боку, і органами місцевого самоврядування з іншого. Зазначено, що важливими джерелами забезпечення матеріально-фінансової самостійності органів місцевого самоврядування і економічного зростання адміністративно-територіальних одиниць є комунальна власність, природні ресурси, земля.
11
СЕРЬОГІН, ВІТАЛІЙ, and СВІТЛАНА СЕРЬОГІНА. "Децентралізація і місцеве самоврядування у контексті зміцнення народовладдя в Україні." Право України, no. 2019/10 (2019): 158. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-158.
Full textAbstract:
За останнє десятиліття вектор демократичних рухів і реформ досяг глобального масштабу, а демократична децентралізація поширилася по всьому світу. Як наслідок, нині близько 95 % демократичних країн мають органи влади субнаціонального (регіонального чи місцевого) масштабу, яким передаються політичні, фіскальні та адміністративні повноваження. Твердження на користь демократичної децентралізації та зміцнення місцевого самоврядування часто ґрунтуються на тому, що демократизація і розширення повноважень субнаціональних о рганів влади призведуть до більшої підзвітності й відповідальності публічної влади перед місцевими жителями і зроблять врядування більш адаптованим до місцевих потреб та уподобань. Метою статті є розгляд сутності і типів децентралізації, переваг і недоліків, розкриття її співвідношення з народовладдям та визначення тих моделей демократії, які найбільше корелюють із реформою щодо децентралізації й можуть бути найбільш ефективними в умовах розширення компетенції місцевого са-моврядування в Україні. Здійснено кваліфікацію реформи територіальної організації влади та місцевого самоврядування в Україні, розпочатої в 2014 р., із точки зору типів децентралізації та очікуваної моделі локальної демократії, котрої планується досягти. Звертається увага на правові межі реформи децентралізації, характер тих функцій, що підлягають розподілу, на необхідність забезпечення додаткових повноважень місцевого самоврядування достатніми мате ріальнофінансовими ресурсами, на проблему місцевої автономії та систему стримувань і противаг у відносинах між центральними й місцевими органами влади, на роль неурядових організацій у розгортанні реформи та зміцненні місцевого самоврядування. Обґрунтовується думка, що реформа децентралізації не повинна обмежуватися інституційними змінами (змінами конституційного дизайну на субнаціональному рівні), а має забезпечити перехід від консультативної до партисипативної демократії, коли кожен член територіальної громади матиме право і реальну здатність безпосередньо або через виборних представників впливати на процес вироблення і зміст публічно-владних рішень, які безпосередньо визначають умови життя на відповідній території. Стверджується, що саме партисипативна демократія може слугувати ефективним інструментом протидії консолідації влади в руках зацікавлених бізнес-груп та політичних еліт, що захищають свої корпоративні інтереси. Звертається увага на необхідність підвищення легальної громадянської активності на місцевому рівні та посилення ролі органів самоорганізації населення як “інститутів сусідського самоврядування”.
12
Фролов, О. О. "Правове регулювання компетенції органів місцевого самоврядування: зарубіжний досвід." Державне будівництво та місцеве самоврядування, Вип. 30 (2015): 40–48.
Find full text
13
Ситницька, О. А. "ПРОБЛЕМИ НАЛАГОДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ РАЙОННИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УМОВАХ НОВОГО АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 3 (February 18, 2022): 124–30. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.17.
Full textAbstract:
У статті розглядаються основні проблеми налагодження ефективної взаємодії районних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування територіальних громад в умовах нового адміністративно-територіального устрою. Головні результати закінчення реформи децентралізації пов’язані із ліквідацією та реорганізацією районів в Україні. На їхній основі зроблені перші аналітичні висновки. Управлінці територіальними громадами та представники державної влади на місцях перейшли у новий формат відносин, не закріплений на законодавчому рівні. У практичній площині охарактеризовані зміни адміністративно-територіального устрою, основні функції та повноваження як органів місцевого самоврядування, так і місцевих державних адміністрацій у нових умовах, можливості ефективного та результативного поєднання загальнодержавних і місцевих інтересів. Подальше використання непропорційної й архаїстичної радянської моделі адміністративно-територіального устрою як фундаменту функціонування нераціональної організації влади спричиняє конфлікт компетенцій між органами місцевого самоврядування та місцевими адміністраціями, що призводить до неефективного управління суспільно-економічним розвитком у відповідних територіальних утвореннях. Наведено перелік факторів, які спричиняють труднощі у відносинах районних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування й основні проблеми, пов’язанні з їхнім впливом. Виокремлено та проаналізовано основні можливі моделі та механізми заблансування обох систем влади на законодавчому рівні. Відповідно до проведеного аналізу та визначення основних проблемних моментів співпраці між різними представниками влади на місцях намічено шляхи їх подолання для найбільш ефективної результативності такої взаємодії.
14
Ladychenko , V. V., O. V. Gulac , and Yu V. Danyliuk . "Забезпечення безпеки та правопорядку органами місцевого самоврядування: сучасний стан та шляхи врегулювання." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 21, 2021): 31–39. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.03.
Full textAbstract:
Мета статті. У статті досліджується питання сучасного стану забезпечення органами місцевого самоврядування безпеки та правопорядку в територіальних громадах. Науковому дослідженню присвячено аналіз законодавства щодо утворення органами місцевого самоврядування муніципальних правоохоронних утворень, а також юридичні підстави їх існування на сучасному етапі, правовий статус таких утворень та шляхи врегулювання цього питання в правовому полі держави.
Наукова новизна. Науковою новизною є акцентування уваги на вирішенні актуальної проблеми врегулювання в законодавстві питання утворення, правового статусу, компетенції та взаємовідносин муніципальних правоохоронних утворень з органами Національної поліції та держави загалом, з метою запобігання, у першу чергу, дублюванню таких повноважень у процесі їх діяльності.
Висновки. Підсумовуючи всі результати дослідження, у висновках наведено обґрунтовані пропозиції щодо найменування муніципальних правоохоронних утворень, визначення їхньої територіальної та предметної юрисдикції, встановлення рівноправних взаємовідносин по відношенню один до одного місцевих правоохоронців та співробітників Національної поліції. Запропоновано також надати муніципальним правоохоронним утворенням єдиний правовий статус виконавчих органів місцевого самоврядування, а їхніх співробітників прирівняти до посадових осіб місцевого самоврядування. Щодо форми управління муніципальними правоохоронними утвореннями, – звернуто увагу на варіанті виборного керівника такого органу, що надасть їм певну автономність по відношенню до голів громад, але під подвійним контролем та підзвітністю як місцевій раді, так і органам державної виконавчої влади, таким, як Міністерство внутрішніх справ України, Державне бюро розслідувань, місцеві державні адміністрації, а в перспективі, – префектам.
15
Магновський, І. Й. "Правове осмислення розвитку місцевого самоврядування в Україні в контексті становлення громадянського суспільства." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (July 26, 2021): 80–88. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.699.
Full textAbstract:
Стаття присвячена висвітленню у правовому аспекті осмислення розвитку місцевого самоврядування в Україні у процесі становлення громадянського суспільства, в умовах викликів сьогодення. Наголошується на особливому місці місцевого самоврядування, яке є однією із фундаментальних демократичних засад та виступає одним із ключових факторів інтеграції у європейську спільноту. Указано на ефективність та значимість місцевого самоврядування як інституту громадянського суспільства. Зазначається, що роль місцевого самоврядування у функціонуванні громадянського суспільства України підвищується через імператив щодо реалізації безпосередньої демократії. Інститути місцевого самоврядування задовольняють потреби громадянського суспільства в самоорганізації, а також заповнюють нестаток регулюючих функцій держави, знижують ступінь втручання у приватні справи. Звернено увагу на європейську континентальну модель місцевого самоврядування, яка характерна для України й концептуально грунтується на діалектичному поєднанні місцевого державного управління на місцях і місцевого самоуправління, а також характеризується певною підпорядкованістю нижчих ланок вищим. котра заснована на поєднанні, з одного боку, виборності всіх представницьких та виконавчих органів на первинному рівні самоврядування та, з другого - призначення і з «центру» на місця повноважних представників державної влади на регіональному рівні. Акцентується значимість громадських інститутів, котрі формуються і функціонують на засадах самоврядування, із характерною ознакою, що вони утворюються не державою, а самими індивідами для спільної реалізації своїх інтересів, де їх функціонування є показником громадянської зрілості індивідів і суспільства, усвідомлення ними можливостей реалізації власних потреб та інтересів, від ефективності їх діяльності залежить авторитет та реальні можливості впливу громадської думки на державно-владні інститути. Самоврядність громадських інститутів забезпечується гарантованою правовими нормами можливістю прояву ініціативи, активної поведінки, підвищенні ролі людського фактору у процесі вирішення питань суспільного значення. Підсумовується, що розвиток місцевого самоврядування передбачає створення умов для формування ефективної, відповідальної місцевої влади, здатної забезпечити достатнє середовище для проживання людей на всій території України, включаючи передачу повноважень, ресурсів та компетенції вирішувати основні питання життя на найбільш наближеному до громадян рівні. У цьому контексті місцеве самоврядування розглядається саме як форма утвердження локальної демократії та забезпечення цілісного комплексу муніципальних прав, як основоположний інститут, складова частина громадянського суспільства зі створенням базового суб'єкта місцевого самоврядування - дієвої територіальної громади.
16
Яковенко, Ю. Л., Ю. В. Деркаченко, С. В. Кухтик, and Д. О. Березовський. "Шляхи удосконалення системи кібербезпеки в Україні." Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, no. 1 (October 20, 2021): 87–93. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue1-2021-13.
Full textAbstract:
Досліджено нормативно-правову базу кібербезпеки України. У статті розглядаються поняття кіберпростір, кібербезпека, кіберзагроза та кіберінтервенція. Проаналізовано наукові праці вітчизняних та зарубіжних дослідників із питань забезпечення кібербезпеки. Процес діджиталізації в Україні зумовлює необхідність нового формату взаємодії органів місцевого самоврядування з громадянами. Наголошено на необхідності забезпечення компетенції цифрової грамотності в органах місцевого самоврядування. Проаналізовано проблеми в процесі створення безпечного кіберпростору в Україні. Встановлено, що одним із можливих шляхів до створення безпечного кіберпростору є розвиток відповідної освіти в Україні. Громадяни мають бути забезпечені знаннями щодо захисту особистих даних, продуктів власної творчості, ділової інформації та мати відповідні вміння щодо безпечного використання інформаційного середовища. Доведено важливість поширення комп’ютерної грамотності серед студентів. Виявлено необхідність подальшої роботи з конкретизації Стратегії кібербезпеки України.
17
Нестор, В. Р. "Столичне самоврядування у Сполученому Королівстві Великобританії і Північної Ірландії." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 49–52. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).644.
Full textAbstract:
Метою статті є огляд столичного самоврядування в Лондоні, а також формулювання висновків та пропозицій на підставі проведеного дослідження.
Лондон (Великий Лондон) вважається окремим регіоном. Це єдиний регіон Англії, який має свій індивідуальний адміністративно-територіальний поділ. Столичне самоврядування регламентується окремими нормативно-правовими актами, основним з яких є Акт про органи муніципального управління Великого Лондона 1999 року.
Великий Лондон у цілому (як один з дев'яти регіонів Англії) має такі органи місцевого самоврядування, як : Асамблея Лондона (представницький колегіальний орган, що складається з 25 членів) та мер (обирається населенням). Слід звернути увагу на назву «Асамблея», а не «рада». В юридичній літературі часто висловлюється думка, що така назва споріднює цей представницький орган не з органами муніципального управління, а з парламентами історичних частин Сполученого Королівства -Асамблеєю Уельсу, Асамблеєю Північної Ірландії.
У кожній з 33-х адміністративно-територіальних одиниць столиці Сполученого Королівства - у Сіті Лондон та у 32-х лондонських бургах - також функціонують муніципальні органи. Кожен з лондонських бургів має свою раду та мера (ця посадова особа в деяких бургах обирається муніципальною радою бурга, а в деяких бургах - населенням), а також виконавчий орган.
Сіті Лондон здійснює муніципальне управління зі збереженням традицій, до числа муніципальних органів належать Корпорація Сіті Лондон (обирається мешканцями та представниками бізнесу), Лорд-мер, два шерифи, Головний клерк, фрімени, суд олдерменів та інші церемоніальні органи та посадові особи. Дослідження структури та компетенції цих органів представляє здебільшого історичний інтерес. Сіті є найбільш старою частиною Лондону та досі зберігає значну частину привілеїв, які для інших сіті були скасовані разом зі скасуванням їхніх хартій у ХІХ столітті. До того ж завдяки збереженню традицій у міському самоврядуванні Лондону на території Сіті діє багато юридично значущих та церемоніальних звичаїв. Варто відмітити, що до цих звичаїв ставляться з повагою не тільки суб'єкти міського самоврядування, ретельно підтримуючи їх існування, але й монарх Сполученого Королівства.
18
Shchebetun, I. S. "COMPETENCE OF LOCAL AUTHORITIES IN THE ENVIRONMENTAL BUSINESS." Economics and Law, no. 1 (May 30, 2018): 98–104. http://dx.doi.org/10.15407/econlaw.2018.01.098.
Full text
19
Kozlova, Liudmyla, and Nadiya Kapustyna. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ТА ПОСАДОВИХ ОСІБ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ." Public Administration and Regional Development, no. 4 (June 25, 2019): 356–78. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.04.07.
Full textAbstract:
У статті розглянуто основні теоретичні питання щодо формування компетентностей державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, зокрема, науковий інтерес становили питання формування саме мовної та комунікативної компетентності. Стаття присвячена визначенню напрямів удосконалення професійної компетентності державних службовців. Для досягнення мети були вирішені наступні завдання: дослідити основні особливості компетентності та компетенції державних службовців на теоретичному рівні, визначити складності формування мовної компетентності, проаналізувати основні проблеми при формуванні компетентностей державних службовців, які виникають в практичній діяльності. Матеріалами для дослідження стали основні наукові праці вітчизняних дослідників та фахівців в сфері вивчення компетентностей та компетенції державних службовців, а також аналіз загальних проблем, які виникають в практичній діяльності державних службовців. Серед методів, які були використані в дослідженні, слід зазначити метод системного аналізу, методи порівняння та моделювання ситуацій. В результаті дослідження було визначено основні механізми формування мовних компетентностей державних службовців, місце та роль в комунікативній діяльності державних службовців, важливості цих компетентностей для професійної діяльності та відповідності професійним кваліфікаційним характеристикам працівників органів державної влади та місцевого самоврядування. Що пов’язано з такими ключовими категоріями проходження державної служби, як оцінка діяльності державного службовця, оцінка компетентностей державних службовців та її вплив на сумлінне ставлення до виконання поставлених обов’язків та викликів, які постають на державній службі. Таким чином, було досліджено зміст основних понять і термінів, встановлено відмінності між термінами компетентність та компетенція, вивчено їх вплив на процедуру оцінки діяльності державного службовця, проаналізовано основні елементи мовної компетентності та її роль і місце в контексті реформування державної служби.
20
Легка, О. "Актуальні проблемні питання адміністративно-правового статусу окремих категорій державних службовців." Юридичний вісник, no. 1 (July 31, 2020): 117–24. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1568.
Full textAbstract:
У статті окреслено проблемні питання щодо неоднозначності правового регулювання адміністративно-правового статусу окремих категорій державних службовців. З'ясовано, що посади державних службовців класифікуються з урахуванням організаційно-правового рівня органу, обсягу й характеру повноважень особи на певній посаді, ролі та місця посади у структурі державного органу. Суб'єктами правового регулювання статусу державного службовця є державні органи, які згідно з компетенцією реалізують свої повноваження з питань державної служби, зокрема щодо права на державну службу. На основі комплексного дослідження, аналізу доктри-нальних позицій правознавців, чинного законодавства України з'ясовано сутність та особливості понять «правовий статус державного службовця», «адміністративно-правовий статус». Визначено особливості законодавчого регулювання статусу державного службовця, критерії поділу та категорії державних службовців, загальні засади діяльності, обмеження загального та спеціального характеру. Розкрито сутність адміністративно-правового статусу державних службовців органів суду та місцевого самоврядування. Визначено їхні основні складники з урахуванням відмінностей цих категорій державних службовців. Теоретично обґрунтовано, що державна служба в судових органах є складним державно-правовим і соціальним інститутом, який встановлює і регулює відносини держави з працівниками суду. Статус державного службовця судового органу є родовим поняттям такої категорії, як правовий статус державного службовця органу публічної адміністрації. Проаналізовано правові колізії чинного законодавства у зв'язку із втратою помічниками суддів статусу державних службовців та окреслено шляхи врегулювання цього питання. Обґрунтовано думку щодо доцільності якнайшвидшого правового урегулювання у чинному Законі України «Про державну службу» неоднозначності щодо трактування окремих положень, що стосуються категорій і рангів державних службовців органів місцевого самоврядування, що, як наслідок, призводить до порушення одного з основних прав державного службовця - оплати праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу.
21
Вербицький, О. "Система суб’єктів забезпечення власної безпеки в органах поліції." Юридичний вісник, no. 6 (February 17, 2021): 288–95. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2058.
Full textAbstract:
Сьогодні захист поліцейських є однією з важливих умов ефективної діяльності Національної поліції. Соціально-політичні перетворення в нашій країні та проведення інституційних реформ у системі правоохоронних органів обумовлюють потребу в уточненні суб'єктного складу (інституційної складової частини) адміністративно-правового механізму забезпечення власної безпеки в органах поліції. Об'єктом цього дослідження є суспільні відносини у сфері забезпечення власної безпеки поліцейських від протиправних посягань, пов'язаних з виконанням ними службових обов'язків. Метою статті є визначення поняття системи суб'єктів забезпечення власної безпеки в органах поліції, окреслення переліку таких суб'єктів та їх систематизація. Для досягнення поставленої мети використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пошуку. За результатами дослідження сформульовано поняття системи суб'єктів забезпечення власної безпеки в органах поліції. Встановлено, що систему таких суб'єктів утворюють органи (інституції) загальної та галузевої компетенції, такі як Верховна Рада України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Президент України, Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, Кабінет Міністрів України, МВС України, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; органи спеціальної (функціональної) компетенції, такі як прокуратура України, Служба Безпеки України, Державна кримінально-виконавча служба України, Національна поліція України, у складі якої можна виділити основні спеціальні органи та допоміжні спеціальні органи; безпосередньо керівники органів та підрозділів поліції щодо забезпечення власної безпеки в цих органах (підрозділах) та підлеглих працівників.
22
Kychko, Iryna Ivanivna, and Alla Kholodnytska. "МОТИВАЦІЙНИЙ ІМПЕРАТИВ РЕАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКИХ КОМПЕТЕНЦІЙ ТА ЗБАЛАНСУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, no. 1(25) (2021): 7–14. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2021-1(25)-7-14.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз впливу пандемії COVID-19 на ринок праці. Виявлено сучасні проблеми збалансування ринку праці в Україні в контексті демографічних та міграційних процесів. Запропоновано й обґрунтовано доцільність диверсифікації управлінських компетенцій, а також інтенсифікації мотиваційних функцій менеджерів вищої ланки з метою впливу на реалізацію соціально-економічних відносин на рівні суб’єктів господарювання, органів місцевого самоврядування та держави.
23
Мельниченко, Олександр, Вікторія Старусева, Олеся Шмуліч, and Катерина Єрьоменко. "ІНСТИТУЦІОНАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВПЛИВУ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ НА ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ." Науковий вісник: Державне управління, no. 1(11) (April 18, 2022): 114–27. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-114-127.
Full textAbstract:
Незворотні зміни навколишнього природного середовища в результаті господарської діяльності людини вийшли за межі окремих територій і почали набувати глобальних масштабів. Це наочно свідчить про низьку результативність державної екологічної політики, під якою слід розуміти цілеспрямовану діяльність уповноважених органів публічного управління, спрямовану на зниження негативного впливу суб’єктів господарювання на навколишнє природне середовище, а також належне реагування на надзвичайні ситуації техногенного чи природного характеру, зміну клімату тощо задля збереження природного розмаїття та мінімізацію шкоди, що завдається здоров’ю населення. Реалізацією державної екологічної політики опікуються різні інституції (не лише уповноважені органи державного управління, а й органи місцевого самоврядування, представники бізнесу та громадськості), міра та спосіб залучення яких визначаються їхніми компетенціями. Застосовувані ними засоби публічного управління залежать від специфіки наявної проблеми й можливостей їх вирішення. Несвоєчасне реагування на потенційні та фактичні виклики в цій царині призводить до негативного впливу на здоров’я населення, що знаходить свій прояв у виникненні захворювань, які почасти переходять у хронічну форму та/чи призводять до летальних випадків. Подальші наукові розвідки мають бути присвячені розробці теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення державної екологічної політики та публічного управління розвитком сфери охорони здоров’я.
24
Балюк, Тетяна. "ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА У СПРАВАХ ПРО НАДАННЯ ПРАВА НА ШЛЮБ." KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 1, no. 8 (July 13, 2021): 151–56. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.1.22.
Full textAbstract:
У науковій статті досліджено еволюцію правового регулювання цивільного судочинства у справах про надання права на шлюб. Обґрунтовано, що інститут цивільного судочинства у справах про надання права на шлюб у своїй еволюції пройшов декілька етапів, які співпадають із відповідними етапами кодифікації законодавства України, серед яких доцільно виокремити: 1) етап зародження правового регулювання інституту надання права на шлюб, під час якого відповідні суспільні відносини регулювалися нормами звичаєвого права (ХVІІ ст. – початок ХХ ст.); 2) етап правового регулювання інституту надання права на шлюб нормами сімейного законодавства УРСР, який характеризувався віднесенням компетенції щодо «зниження шлюбного віку» до юрисдикції органів місцевого самоврядування (початок ХХ ст. – 2002 р.); 3) етап комплексного правового регулювання інституту надання права на шлюб нормами сімейного та цивільного процесуального законодавства України, особливістю якого є перехід цивільної юрисдикції щодо розгляду справ про надання права на шлюб до суду, а також визначення цивільної процесуальної форми розгляду даної категорії сімейних справ (2002 р. – до сьогоднішнього часу).
25
Дмитрук, І. М. "Правові інструменти впровадження децентралізації в Україні." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 77–82. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1828.
Full textAbstract:
Досліджується впровадження та посилення таких правових інститутів, як місцевий референдум та адміністративний договір на теперішньому етапі децентралізації в Україні. Проводиться аналіз нормативно-правової бази, в результаті якого формуються висновки про відсутність достатнього правового регулювання місцевого референдуму, що суперечить нормам Конституції України.
Референдум повинен існувати в демократичному суспільстві, адже він може бути використаний як противага рішенням органів державної влади та місцевого самоврядування, які інколи піддаються суперечливим мотиваціям найактивнішими громадянами. Місцевий референдум допоможе жителям громади легітимізувати свої рішення безпосередньо. Установча влада в Україні належить до виключного права українців, тому найближчим часом необхідно прийняти Закон «Про місцеві референдуми», щоб ввести в українське законодавство ключовий інструмент демократії та підкріпити норми Конституції не формальними положеннями, а дієвими кроками.
Адміністративний договір, як інструмент договірного врегулювання правових відносин, що можуть скластися чи складатимуться з органами влади та територіальною громадою, потребує частішого використання на практиці. Причиною виникнення адміністративного договору може бути як закон, де чітко мають встановлюватися умови таких правових відносин, так і рішення ради про делегування публічно-владних управлінських функцій для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних повноважень, для перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом, замість видання індивідуального акта для врегулювання питань надання адміністративних послуг.
Тут договір постає як необхідність врегулювання правових відносин між суб'єктами цих відносин, одним із яких є суб'єкт публічного права. Правова природа таких договорів є досить дискусійною. Використання адміністративного договору прискорить ефективну діяльність територіальних громад і органів державної влади та надихне їх до значно оперативнішого впровадження прийнятих рішень у життя. Не можливо впроваджувати процеси децентралізації без розширення правових інструментів, які мають бути справедливо ввірені саме народу.
26
Колесник, Володимир. "СУБ’ЄКТ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ЯК СТОРОНА ПУБЛІЧНО-ПРАВОВИХ СПОРІВ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 105–18. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-105-118.
Full textAbstract:
Порушена проблематика застосування публічно-правових спо- рів як можливого механізму встановлення, формування та реалізацій по- вноважень органів публічної влади. Зокрема, йдеться про поняття “суб’єкт владних повноважень” з позиції аналізу його інституційних та статусних змістових характеристик як однієї зі сторін публічно-правового спору з ме- тою можливого подальшого застосування у сфері встановлення, розмежу- вання та реалізації компетенцій, а у вузькому значенні повноважень органів публічної влади.
У статті здійснено узагальнену характеристику суб’єктного складу пу- блічно-правових спорів. Зокрема, йдеться про статус суб’єктів владних по- вноважень, який є однією з основних ознак для питань визначення, аналізу та вивчення способів вирішення публічно-правових спорів. Публічно-право- ві спори виникають між фізичними та юридичними особами, з одного боку, та органами публічної влади, з іншого. У статті піднято проблематику визна- чення суб’єктної складової публічно-правових спорів як органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб та інших суб'єктів, які здійснюють владні управлінські функції на основі зако- нодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За функціо- нальною ознакою виявлено інституції, які наділені представницькими функ- ціями, у той час як інші суб’єкти володіють управлінськими функціями, що вказує на наявність владних повноважень для їх реалізації.
Акцентовано увагу на такій позиції, за якою захист інтересів держави ма- ють здійснювати відповідні суб'єкти владних повноважень та розглянуто випадки неможливості здійснення такого захисту. Узагальнення норматив- но-правової основи діяльності суб’єкта владних повноважень як однієї зі сто- рін у розгляді публічно-правових спорів дозволило виявити особливості та недоліки інституційного та статусного характеру у формуванні суб’єктного складу правовідносин у публічно-правових спорах.
27
КОМАРОВ, ВЯЧЕСЛАВ, and ВІКТОРІЯ БАРАНКОВА. "Нотаріат України та перспективи його розвитку." Право України, no. 2020/09 (2020): 43. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-09-043.
Full textAbstract:
У правовій системі нотаріат відіграє значну роль як орган безспірної цивільної юрисдикції та превентивного правосуддя. Не втрачають надзвичайної актуальності проблеми вдосконалення нотаріального законодавства. На жаль, процес оновлення законодавчого унормування нотаріату та нотаріальної діяльності не можна вважати вдалим, зокрема через відсутність зрозумілих підходів до визначення правового характеру й сутності нотаріальної діяльності та, як наслідок, неможливості ефективного вирішення найбільш складних та актуальних питань функціонування нотаріату. Зазначене зумовлює нагальну необхідність подальшого розроблення доктрини нотаріального процесу, а також наукового обґрунтування оновлення нотаріального законодавства, що дасть змогу позбутися еклектичності та суперечливості нормотворчої роботи у цій галузі. Метою статті є визначення ступеня відповідності законодавства України про нота ріат загальним засадам нотаріату класичного (латинського) типу, а також розроблення пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення законодавства України про нотаріат з огляду на необхідність його гармонізації з міжнародними принципами класичного нотаріату. У статті розглядаються питання функціонування нотаріату України як нотаріату класичного (латинського) типу. У цьому контексті досліджуються основні організаційні аспекти його модернізації та законодавчого врегулювання: створення єдиного нотаріату, визначення системи та компетенції нотаріальних органів, функцій і статусу нотаріуса, оплати нотаріальних дій тощо. Запропоновано виключити із системи нотаріальних органів посадових осіб органів місцевого самоврядування, надавши їм лише можливість посвідчувати заповіти та довіреності, що дорівнювалися б до нотаріально посвідчених. Встановлено, що відсутність обмеження кількості посад нотаріусів у межах нотаріального округу не відповідає основним засадам і принципам діяльності нотаріату. Обґрунтовано висновок про те, що приватно практикуючий нотаріус є одночасно посадовою особою, наділеною державною владою, і спеціалістом вільної юридичної професії. З’ясовано, що діяльність нотаріату є різновидом правозастосовної, юрисдикційної діяльності, зачіпає найбільш важливі й істотні аспекти здійснення прав громадянами та юридичними особами, а тому має здійснюватися у процесуальній формі, баланс публічних і приватних інтересів. З огляду на характер нотаріальної діяльності як процесуальної та правозастосовної обґрунтовується необхідність розроблення та прийняття Нотаріального процесуального кодексу України.
28
Гнатовська, А. І. "Концепція «сервісної держави»: досвід іноземних держав та особливості впровадження в Україні в умовах цифровізації." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (July 26, 2021): 37–43. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.694.
Full textAbstract:
У статті розглянуто підходи до визначення поняття публічних послуг в європейських країнах. Охарактеризовані концепції розуміння, втілення та використання «сервісної держави» в іноземних державах та особливості надання публічних послуг. Поняття «публічної послуги» має сьогодні різні визначення та аспекти розуміння. Це означає, що, з одного боку, можна і, безумовно, потрібно досліджувати його правову природу та його сутнісні ознаки, аналізуючи в тому числі розробки вчених різних галузей права національних та зарубіжних країн. Вказується на вагомий вплив впровадження електронного урядування на процес надання послуг державою. Суспільству потрібен чіткий, простий, ясний і доступний для громадян порядок, що надає високий ступінь прозорості, стабільності та гарантованості всіх життєвих процесів, а також оптимальний обсяг нормативно-правових актів за рахунок збільшення спільності правових приписів, оптимального механізму державного управління з метою усунення дублювання функцій органів публічної влади і точного встановлення обсягу їх компетенції. Для успішного втілення концепції «сервісної держави» як ідеї та забезпечення повної реалізації всіх її переваг нашій державі, безперечно, необхідно пройти шлях наближення системи публічного адміністрування до європейських стандартів. При цьому перехід від традиційного управління до надання публічних послуг за допомогою системи електронного урядування має відбуватися поступово та супроводжуватися відповідними змінами у розвитку суспільства, що сприятиме його стабілізації. Електронний уряд закладає ідею комплексного перетворення принципів організації адміністрування державою. Упровадження порталу Дія, який призначений для реалізації права кожного на доступ до електронних послуг та інформації про адміністративні та інші публічні послуги, звернення до органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та отримання інформації з національних електронних інформаційних ресурсів, яка необхідна для надання послуг, а також для проведення моніторингу та оцінки якості послуг, дає надзвичайний поштовх та гарантую справжню реалізацію концепції «сервісної держави» в Україні.
29
Kurchin, Oleh. "Topical issues of improving the competence of local governments in the field of urban planning in the context of municipal reform." Vìsnik Marìupolʹsʹkogo deržavnogo unìversitetu. Serìâ: Pravo 10, no. 19 (2020): 118–24. http://dx.doi.org/10.34079/2226-3047-2020-10-19-118-124.
Full textAbstract:
The article is devoted to the study of topical issues of improving the competence of local governments in the field of urban planning activities in the context of municipal reform. It is argued that the implementation of the European legal standards of urban planning activities of local self-government should be dialectically combined with the general adaptation of Ukrainian land, urban planning, architectural legislation to universal and European principles and norms, in particular with respect to the proper standardization of state architectural and construction control with the transfer of most of the relevant powers to level of executive bodies of local self-government. Thus, European legal standards of urban planning of local governments are framework, creating a certain conceptual standardized model of representative and executive local institutions as urban entities, which is filled with standardized, objectified and filled with specific functions and powers at the national level through the adoption of special institutions, legislative acts. At the same time, the optimal in the current conditions of constitutional decentralization form of implementation of European legal standards of urban planning of local governments is the transformation of the basic principles of sustainable urban development, embodied in universal and regional (European) sources of recommendation. It is emphasized that local self-government today is an integral part of the implementation and livelihood of the population, acting within a single policy of public authorities of each country. In today's world, local self-government is also the basis for the development of democracy, the formation of a common interest and responsibility of residents in the development and resolution of issues at the local level, including urban planning as one of the most important key issues of local importance. At the present stage, the role of international (universal and regional) legal standards for the regulation of urban planning is constantly growing, which requires the development of appropriate ways to implement such standards in the national legal system. It is argued that integrated urban development policies can help to improve these factors, for example, through the cooperation of all participants, support for the creation of network models and the optimization of local structures. The policy of integrated urban development promotes social and intercultural dialogue.
30
Купчак, Мар’яна Ярославівна, and Андрій Вікторович Саміло. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ В УКРАЇНІ: УПРАВЛІНСЬКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ." New Ukrainian Law, no. 1 (March 30, 2022): 109–13. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.16.
Full textAbstract:
У статті досліджено сутність та зміст публічного адміністрування, проведено співвідношення понять «державне управління», «публічне управління» та «публічне адміністрування». Визначено, що публічне адміністрування є різновидом управлінської діяльності інституцій публічної влади. Досліджено механізм публічного адміністрування, який являє собою систему, що забезпечує практичну реалізацію публічного адміністрування для досягнення визначених цілей, а також має свою структуру, важелі, інструменти і методи впливу на об’єкт управління з відповідним правовим та інформаційним забезпеченням. З’ясовано мету вдосконалення механізму публічного адміністрування. Такою метою є створення ефективної системи прийняття та виконання управлінських рішень; переорієнтація державного апарату переважно з контрольно-репресивних функцій на функції захисту громадян та інших прав і свобод; реалізація Конституції України в сфері діяльності виконавчої влади. Досліджено здатність публічних суб’єктів впливати на відносини між людьми з приводу організації їхньої діяльності на основі реалізації публічного інтересу. Проведено наукові пошуки для з’ясування механізму противаг та стримувань між гілками влади як важливої умови демократії, що розкривається через здатність органів державної влади та місцевого самоврядування забезпечувати їх стабільну роботу з гарантуванням принципів законності, незалежності і дотриманням прав і свобод. Механізм публічного адміністрування включає практичне виконання суб’єктами публічного адміністрування їхніх адміністративних зобов’язань відповідно до наданої законодавством компетенції. Ідеться про такі зобов’язання: прояв публічного інтересу; вплив на поведінку суб’єктів суспільства; виконання владних приписів; реалізацію закріпленої за цими суб’єктами компетенції. Визначено шляхи удосконалення механізму публічного адміністрування в Україні.
31
Сіроха, Д. І. "ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ ТА КОРПОРАТИВНОЇ НОРМОТВОРЧОСТІУ ТРУДОВОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 94–98. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).402.
Full textAbstract:
У статті на підставі аналізу доктринальних джерел і положень правових актів розглянуто сутність публічної і корпоративної нормотворчості в трудовому праві Укра-їни. Автором з’ясовано, що проблема удосконалення на-ціонального трудового законодавства кілька десятиліть визначає спрямованість зусиль науковців і практиків. Багато правових норм, які регулюють трудові відносини, приймалися за умов, коли основним роботодавцем висту-пала держава, а правам і свободам учасників трудових відносин не приділялося достатньої уваги. Удосконалення правових актів, якими регулюються трудові відносини, потребує розмежування компетенції суб’єктів нормотвор-чості. Мета статті полягає у визначенні кола компетен-ції суб’єктів публічної і корпоративної нормотворчості і здійснення розмежування їх повноважень у досліджува-ній сфері. У статті розглянуто особливості нормотворчості Президента України, Верховної Ради України, Кабіне-ту Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, роботодавців та їх об’єднань, професійних спілок, трудових колекти-вів. Охарактеризовано властивості публічної та корпора-тивної нормотворчості з урахуванням відмінностей між ними. З’ясовано, що завдяки колективним договорам і угодам надається можливість членам громадянсько-го суспільства, роботодавцям і працівникам самостійно встановлювати права і обов’язки, обмежувати втручання держави у сферу, що становить приватний інтерес. Зро-блено висновок, що поряд із державною або централізо-ваною нормотворчістю суб’єктів трудового права існує й корпоративна нормотворчість, суб’єктами якої виступа-ють роботодавці та їх об’єднання, професійні спілки та їх об’єднання, трудові колективи. Автор констатує, що кор-поративні норми заповнюють прогалини в нормативній системі права і мають допоміжний характер. Предметом регулювання корпоративних норм є відносини усереди-ні колективу (встановлення умов праці, заохочення пра-цівників, порядок застосування заходів відповідальності тощо). Корпоративні норми права є результатом правової спеціалізації, встановлюються з метою конкретизації та деталізації, обліку своєрідності конкретних відносин.
32
Сірант, М. "Мета та завдання державного екологічного нагляду у сфері поводження з відходами." Юридичний вісник, no. 5 (December 8, 2020): 88–97. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2006.
Full textAbstract:
У статті розглянуто мету та завдання державного екологічного нагляду у сфері поводження з відходами. Проаналізовано чинне національне законодавство та нормативно-правові акти Європейського Союзу в зазначеній сфері діяльності. На підставі Положення про Державну екологічну інспекцію України визначено мету та завдання забезпечення дотримання законодавства у сфері поводження з відходами. Розглянуто завдання державного екологічного нагляду у сфері, що досліджується. Це постійний моніторинг нормативно-правової бази регіональних органів державної влади, органів місцевого самоврядування та вжиття заходів щодо узгодження її із законодавством, зобов'язаннями названих органів забезпечити правове регулювання відносин у сфері поводження з відходами; періодична оцінка повноти заходів, що вживаються органами державного екологічного нагляду щодо виявлення та припинення правопорушень у сфері поводження з відходами; постійний моніторинг стану законності у сфері поводження з відходами високих класів небезпеки; забезпечення засобами державного екологічного нагляду реалізації норм законодавства з упровадження маловідход-них технології.
Підкреслено, що кожен напрям державного екологічного нагляду робить свій внесок у вирішення спільних завдань. Обсяг і зміст вкладу визначаються спеціальними завданнями, що стоять тільки перед конкретним напрямом державного екологічного нагляду. Їхня суть випливає із загальних завдань і визначається компетенцією в кожному з напрямів державного екологічного нагляду. Рішення загальних і спеціальних завдань державного екологічного нагляду здійснюється у процесі наглядової діяльності шляхом застосування правових засобів. Під час застосування цих засобів ставлять конкретні завдання та вирішують їх. Такі завдання називаються приватними завданнями державного екологічного нагляду. Вони набагато різноманітніші та численніші, ніж загальні та спеціальні.
Вказано, що приватні завдання розрізняються залежно від напряму державного екологічного нагляду та виду застосовуваного правового засобу. У числі приватних завдань як приклад називають такі, як отримання повної інформації про порушення конкретного закону, витребування правових актів для перевірки відповідності закону або скасування незаконного акта в найкоротші строки після видання.
Акцентовано, що першочергові завдання державного екологічного нагляду за дотриманням екологічного законодавства випливають з основного завдання Державної екологічної інспекції - здійснення нагляду за дотриманням Конституції та чинних на території України законів юридичними та посадовими особами, з фактичного стану навколишнього природного середовища в регіонах та у країні, що відображає рівень дотримання екологічного законодавства. Пріоритетним завданням державного екологічного нагляду за дотриманням екологічного законодавства є зниження числа екологічних правопорушень.
33
Алмаші, І. М., and М. М. Алмаші. "СТАРОСТА В РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, no. 29 (January 25, 2022): 10–18. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.710.
Full textAbstract:
Алмаші І. М., Алмаші М. М. Староста в реалізації права на місцеве самоврядування: окремі аспекти законодавчого регулювання. – Стаття.
У даній статті досліджено окремі аспекти правового регулювання старости як інституції, спрямованої на забезпечення реалізації права жителів територіальних громад, які не є адміністративним центром, на місцеве самоврядування. Розкрито історико-правовий аспект виникнення посади старости, компетенцію старости за чинним законодавством.
Проаналізовано пропозиції щодо зміни законодавства в даній сфері, досліджено поняття старостинського округу та запропоновано зміни до законодавства в частині регулювання правового статусу старости.
Із метою створення у громадах умов для належного представлення інтересів всіх жителів у вирішенні питань місцевого значення були внесені зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і включена до системи місцевого самоврядування України нова посадова особа місцевого самоврядування – староста. Така посада є виборною і може бути утворена місцевою радою об’єднаної територіальної громади в усіх населених пунктах у межах її юрисдикції, за винятком поселення, що є адміністративним центром об’єднаної територіальної громади. Інститут старости з власними повноваженнями і відповідальністю перед людьми, які його обрали, набуває нині великого значення. Зменшення дистанції між громадянином і уповноваженим органом є однією із головних цілей децентралізації. Староста у багатьох селах України є найближчим до людей представником місцевого самоврядування. Це лідер, якому громадяни виразили підтримку, і нова інституція, утворена для того, щоби інтереси усіх жителів сіл в об’єднаних територіальних громадах були враховані, щоб соціальні, побутові й інші потреби мешканців села були задоволені, щоб проблеми місцевого значення вирішувалися відкрито, швидко і зрозуміло.
З огляду на важливість діяльності старости для розвитку громади та значимість для територіальної громади його компетенції необхідно внести зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зокрема, потрібно встановити вимоги щодо віку, освіти, володіння державною мовою та строку проживання на території відповідного старостинського округу.
34
МАРТИНЮК, Яна. "ОРГАНІЗАЦІЯ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ." Humanitas, no. 6 (February 23, 2022): 38–43. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.6.
Full textAbstract:
В Україні динамічно розвивається державна політика з питань децентралізації влади та створення територіальних громад, що передбачає передачу повноважень із державного рівня до органів місцевого самоврядування громади. Все більше прав, компетенцій, можливостей, коштів переходить у розпорядження територіальної громади та її мешканців. Одним із важливих інструментів змін є волонтерська діяльність та активізація мешканців щодо покращення життя у громаді своїми силами. Залучення мешканців до визначення нагальних проблем спільноти, зацікавленість жителів у пошуку шляхів їх вирішення спонукає до рішучих дій щодо впровадження визначених кроків із вирішення проблем громади. Від соціальної активності та згуртованості мешканців залежить те, наскільки швидко відбудуться зміни в їх громаді, які сфери життя буде охоплено та за якими напрямами буде налагоджена волонтерська робота. Якщо грамотно підійти до організації волонтерської діяльності в територіальній громаді, залучивши мешканців до роботи та створивши ініціативні волонтерські групи, можна вирішити проблеми громади, тим самим покращити життя її мешканців, підняти громаду на новий рівень. Однією з інноваційних форм роботи із громадою є онлайн-волонтерство, що полегшує організацію волонтерської діяльності у громаді. Мета статті полягає в розгляді основних ознак територіальної громади та аспектів волонтерської діяльності, які впливають на розвиток та організацію волонтерства у територіальній громаді. Гостро постає питання відсутності сталих алгоритмів та етапів організації волонтерської діяльності в територіальній громаді щодо вирішення соціальних проблем її мешканців. Автором досліджено сутність територіальної громади як об'єкта волонтерської діяльності; розкрито уявлення про організацію волонтерської діяльності в територіальних громадах, особливості роботи волонтерів в умовах сьогодення; обґрунтовано основні поняття: «територіальна громада» та «волонтерська діяльність у територіальній громаді». Також автором виокремлено основні ознаки територіальної громади та схарактеризовано специфіку організації волонтерської діяльності в територіальній громаді.
35
Нестерович, В. Ф. "Особливості проведення виборів до органів місцевого самоврядування в Україні." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 2, no. 86 (July 3, 2019): 52–68. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.86.52-68.
Full textAbstract:
У статті розкрито особливості проведення виборів до органів місцевого самоврядування в Україні. Указано, що вибори до органів місцевого самоврядування є найбільш наближеним до громадян видом виборів. Чергові вибори до органів місцевого самоврядування є чи не найбільш складними. При проведенні виборів до органів місцевого самоврядування в Україні мають місце вісім основних особливостей, які помітно вирізняють цей вид виборів від парламентських та президентських в Україні.
36
Литвин, Наталія. "ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ФІНАНСОВОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 145–53. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-145-153.
Full textAbstract:
Розглянуто основні проблеми, що виникають у процесі фінан- сової децентралізації в Україні. Виявлено неналежне фінансове забезпечення органів місцевої влади. Запропоновано шляхи вирішення проблем та вдоско- налення фінансової автономії органів місцевого самоврядування. Розвиток будь-якого суспільства багато в чому визначається системою багаторівнево- го управління — від центрального до муніципального. Добре налагоджений механізм взаємодії й розподілу повноважень — основа стабільності будь-якої держави.
Демократична держава передбачає, що носієм суверенітету і єдиним дже- релом влади в країні є народ. Свою владу народ здійснює різними способами, у тому числі за допомогою органів місцевого самоврядування.
На сьогодні тема розвитку місцевого самоврядування одна з найбільш ак- туальних в Україні.
Політична і правова реформи в Україні привели до зміни правового ме- ханізму регулювання організації та здійснення місцевого самоврядування в країні. Посилюється інтерес як науки, так і практики до питань створення оптимальної системи місцевого самоврядування та підвищення ефективності діяльності органів місцевого самоврядування. Однією з найважливіших проблем є фінансове забезпечення органів місцевого самоврядування. Ефек- тивний розвиток системи місцевого самоврядування неможливий без належ- ної підтримки з боку органів державної влади.
Розглядаючи проблему взаємодії держави та місцевого самоврядування, органи державного управління й органи місцевого самоврядування можна трактувати як елементи єдиної системи соціального управління, публічної влади, що забезпечує життєдіяльність суспільства як єдиного цілого.
37
Barabash , B. A. "Принцип місцевого самоврядування (Home rule) та його роль у системі поділу влад." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 27, 2021): 6–18. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.01.
Full textAbstract:
Метою статті є розгляд ролі, значення та місця у загальній системі публічної влади принципу місцевого самоврядування (Home rule), структурної побудови органів місцевого самоврядування як самостійного рівня такої влади. Детально аналізуються відмінності органів місцевого самоврядування від місцевих органів державної влади, в контекстуалізації чого автор приділяє велику увагу економічним та політичним аспектам здійснення влади на місцях. Доведено, що місцеве самоврядування при всіх суперечностях, які мають місце, виявляє стійку тенденцію до посилення значущості своєї ролі на фоні децентралізації влади. Констатується, що принцип місцевого самоврядування (Home rule) виступає одним із найважливіших принципів становлення, розвитку та вдосконалення сучасної демократичної правової державності. Процеси, які скеровані на поглиблення демократичних принципів управління, розширюють права органів місцевого самоврядування, роблячи їх фундаментом всієї вертикалі публічної влади, причому як державної, так і самоврядної (муніципальної) влади.
Наукова новизна дослідження полягає в критичному розгляді місця органів місцевого самоврядування в системі організації публічної влади, який зроблений на базі класичних та новітніх наукових робіт. Автор також досліджує принципи здійснення публічної влади органами місцевого самоврядування у розвинутих державах світу.
Висновки. Місцеве самоврядування при усіх суперечностях, притаманних цьому інституту, виявляє стійку тенденцію до посилення значущості своєї ролі у процесі становлення демократичної правової державності, особливо на фоні процесів децентралізації повноважень публічної влади. Процеси, що скеровані на поглиблення демократичних принципів управління, об’єктивно розширюють права органів місцевого самоврядування, трансформуючи їх у фундамент всієї вертикалі публічної влади.
38
Ющенко, Т. В. "Перспективи використання польського досвіду адміністративної правосуб’єктності органів місцевого самоврядування в Україні." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 2, no. 86 (July 3, 2019): 204–16. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.86.204-216.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу польського досвіду адміністративної правосуб’єктності органів місцевого самоврядування. Аналізується стан нормативно-правового забезпечення функціонування органів місцевого самоврядування як суб’єктів адміністративного судочинства. Охарактеризовано адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування як суб’єктів адміністративного судочинства. Визначені конкретні напрями реформування вітчизняного адміністративного судочинства як дієвого правозахисного інструменту в Україні.
39
Денисова, А. В. "Реформування органів місцевого самоврядування." Південноукраїнський правничий часопис, no. 1 (2015): 74–76.
Find full text
40
Нестерович, В. Ф. "Удосконалення правового регулювання проведення громадської експертизи діяльності органів місцевого самоврядування в Україні." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 1, no. 85 (January 15, 2019): 45–54. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.85.45-54.
Full textAbstract:
У статті розкрито питання удосконалення правового регулювання проведення громадської експертизи діяльності органів місцевого самоврядування в Україні. Вказується, що конституційно-правове регулювання проведення громадської експертизи почалося в окремих сферах діяльності органів публічної влади вже з перших років здобуття незалежності України. Проведення громадської експертизи є важливою формою взаємодії громадськості та органів місцевого самоврядування при прийнятті нормативно-правових актів, сприяє залученню різних соціальних і корпоративних груп експертну грошову оцінку не тільки діяльності органів місцевого самоврядування, а й прийнятих ними рішень і наслідків їх впровадження. Відзначено, що найбільш вразливим питанням в правовому регулюванні громадської експертизи діяльності органів місцевого самоврядування є її недостатня правова визначеність на рівні законодавчих актів.
41
Власюк, Н. І., and О. І. Пікулик. "ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ У КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 64 (October 7, 2021): 36–42. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-64-06.
Full textAbstract:
Без реформування місцевого самоврядування, здійснення процесів децентралізації неможливо подолати негативні процеси в соціально-економічному та культурному розвитку територіальних громад і регіонів, забезпечити суттєве підвищення рівня та якості життя більшої частини громадян України. Ключові напрями реформування системи місцевого самоврядування в Україні – розмежування повноважень між ними та органами виконавчої влади, між органами місцевого самоврядування різних рівнів, визначення територіаль-ної основи органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, закріплення за кожним рівнем ор-ганів влади необхідного обсягу ресурсів та встановлення відповідальності органів місцевого самоврядування перед виборцями і державою. Недостатність власних стабільних джерел доходів значно обмежує вплив місцевих органів влади на соціально-економічний розвиток регіонів. Тому розширення та оптимізація джерел наповнення місцевих бюджетів є надзвичайно важливим завданням, вирішення якого сприятиме підвищенню рівня фінансової незалежності органів місцевого самоврядування і якісному виконанню покладених на них зав-дань і функцій. Питання удосконалення процесу формування доходів місцевих бюджетів та пошук резервів їх збільшення є надзвичайно актуальним в умовах бюджетної децентралізації та значного розширення повнова-жень, якими наділяються органи місцевої влади. У статті проведено аналіз сучасного стану формування та використання коштів місцевих бюджетів в умовах децентралізації фінансових ресурсів та реформування місцевого самоврядування, а також визначено основні шляхи нарощення власної фінансової бази органів місце-вої влади для забезпечення ефективного виконання покладених на них функцій.
42
Косач, І. А., and О. С. Кулик. "Децентралізація в Україні: тенденції та проблемні аспекти." Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, no. 2 (January 5, 2022): 61–66. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue2-2021-11.
Full textAbstract:
У статті розглянуто основні теоретико-методологічні підходи до розгляду процесів децентралізації влади в Україні у контексті адміністративної реформи та охарактеризовано органи місцевого самоврядування як децентралізовану форму управління. Зазначено, що процеси децентралізації спрямовані на підвищення якості життя населення та забезпечення відтворення природних систем на основі ефективного комплексного економічного та соціального розвитку регіону, що досягається завдяки раціональній організації територіального господарства. Представлено порівняльний аналіз системи органів публічної влади на місцях та запропоновано рекомендації проведення реформи місцевого самоврядування України. Запропоновано модель децентралізації влади, із акцентом на контрольну та фінансову функцію органів місцевого самоврядування, а також центральних органів виконавчої. Досліджено поетапну реалізацію реформи місцевого самоврядування в Україні в контексті сталого розвитку. Обґрунтовано загальні аспекти застосування реформи місцевого самоврядування в Україні.
43
Черній, В. Д. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: УРОКИ З КОНСТИТУЦІЙНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ." Знання європейського права, no. 3 (February 3, 2021): 131–34. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.113.
Full textAbstract:
У статті зазначено, що триваюча в Україні адміністративна реформа привертає увагу до дослідження широкого спектра питань, пов'язаних з її проведенням. Сучасний (поточний) етап цієї реформи передбачає, по-перше, зміни в адміністративно-територіальному устрою, по-друге, зміни у системі місцевих виконавчих органів, по-третє, компетенційні зміни у системі органів місцевого самоврядування у контексті подальшої децентралізації публічної влади. Таким чином, питання адміністративно-правового регулювання функціонування системи органів місцевого самоврядування в Україні є нагальною темою для наукових досліджень.
До числа авторів - фахівців з конституційного права, праці яких найбільше стануть у нагоді під час дослідження питань адміністративно-правового регулювання функціонування системи органів місцевого самоврядування в Україні, слід уважати належними В.І. Борденюка, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова, П.М. Любченка, Н.В. Мішину.
Так, О.В. Батанов значну частину своїх публікацій присвятив проблематиці місцевого самоврядування у контексті його первинного суб'єкта - територіальної громади. Однак з точки зору адміністративно-правових досліджень являють інтерес ті його праці, які стосуються питань становлення та розвитку національного муніципального права. Він зробив значний внесок у розвиток тезаурусу відповідних досліджень, сформулював низку інноваційних висновків та пропозицій щодо тих суспільно-політичних умов, які впливають на подальший розвиток місцевого самоврядування, проаналізував питання нормативно-правової регламентації місцевого самоврядування з урахуванням процесів глобалізації та європейської інтеграції.
В.І. Борденюк розмірковував над місцем місцевого самоврядування в механізмі держави, зробив внесок у визначення поняття «регіон» у контексті державної регіональної політики, охопив увагою концептуальні основи співвідношення функцій місцевого самоврядування та його органів з функціями держави, а також співвідношення функцій державного управління з функціями управління, що здійснюються в процесі місцевого самоврядування. Дослідник також не оминув увагою і проблеми методології - він проаналізував основи співвідношення методів державного управління та методів здійснення місцевого самоврядування.
44
АНТОНЮК, ОЛЕНА. "Юрисдикційний елемент права на доступ до суду у справах щодо захисту права власності." Право України, no. 2018/07 (2018): 177. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-07-177.
Full textAbstract:
Юрисдикційна складова права на доступ до суду має одне з вирішальних значень з огляду на те, що правова невизначеність критеріїв розмежування компетенції різних видів судів робить ілюзорним конвенційне право на справедливий суд, обумовлюючи ситуацію, за якої одна й та сама справа може бути прийнята до розгляду різними судами, або ж особі може бути відмовлено у відкритті провадження судами різних юрисдикцій з огляду на різні підходи до розуміння судової юрисдикції. Аналіз судової практики свідчить про найбільшу кількість “конфліктів” у визначенні юрисдикції справ щодо захисту права власності, зокрема, в яких беруть участь суб’єкти владних повноважень. Оновлення процесуального законодавства позитивно вплинуло на деталізацію відповідних критеріїв, сприяло конкретизації юрисдикції справ, у яких захищається право власності. Метою статті є розкриття критеріїв визначення належного суду як передумови права на доступ до суду у справах щодо захисту права власності. Звернення на захист приватного права, навіть за умови участі у справі суб’єкта владних повноважень, не підпадає під адміністративну юрисдикцію і залежно від суб’єктного складу має вирішуватися у межах цивільної або господарської юрисдикції. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб’єктний склад, характер спірних правовідносин і мета звернення до суду. У визначенні предметної юрисдикції господарського суду використано два різних підходи – віднесення до неї всіх спорів, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності, а інших справ – лише якщо це передбачено у законі. Важливе значення під час розмежування господарської та адміністративної юрисдикції має предметна характеристика справи, тобто характер спірних правовідносин. Необхідною умовою адміністративної юрисдикції є спір із суб’єктом владних повноважень, що здійснює владні управлінські функції у таких спірних правовідносинах. Акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права й обов’язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їхнього оскарження мають приватноправовий характер. Такий підхід сприяє правильному визначенню належних відповідачів і дотриманню правил суб’єктної юрисдикції. Нормативне врегулювання меж господарської юрисдикції досліджуваних справ забезпечує правову визначеність у питаннях реалізації права на доступ до суду.
45
Панчишин, Р. І. "МУНІЦИПАЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ." Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика), no. 3-4 (November 27, 2018): 22–27. http://dx.doi.org/10.33244/2521-1196.3-4.2018.22-27.
Full textAbstract:
Стаття присвячена висвітленню поняття та особливостей муніципально-правової відповідальності органів місцевого самоврядування. Проведено аналіз наукових концепцій щодо регулювання місцевого самоврядування; визначено основні форми організації місцевого самоврядування та місця серед них об’єднаної територіальної громади. На підставі проведеного наукового дослідження сформульовано висновок про основні переваги об’єднаної територіальної громади як форми організації місцевого самоврядування.
46
Костенюк, Наталія. "АРХЕТИПІКА РЕІНЖИНІРИНГУ В КОНТЕКСТІ УДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ." Public management 18, no. 3 (May 29, 2019): 252–61. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-252-261.
Full textAbstract:
Розглянуто поняття реінжинірингу в контексті удосконален- ня діяльності органів місцевого самоврядування на основі архетипіки. Про- аналізовано проведення структурних реформ у діяльності органів місцевого самоврядування за допомогою архетипіки, які дають змогу досягти стійкого економічного ефекту за умови гармонізації пріоритетів і етапів реформуван- ня діяльності органів місцевого самоврядування.
Схарактеризовано, що орган місцевого самоврядування виступає як центр адміністративно-управлінських процесів. Реінжиніринг встановлює процеси, які орієнтовані на певні цілі. Поставлені цілі досягаються впливом кадрами і засобами виробництва на інформацію, матеріальні блага і послуги. В умовах реформування діяльності ОМС залишається вищою метою надання послуг населенню. Зацікавлені особи отримують можливість реалізації управлінських цілей. При цьому необхідно враховувати як поточні, так і майбутні наслідки управлінських дій.
Основою системи місцевого самоврядування є два головні суб’єкти: дер- жава і громада. Роль держави полягає у законодавчій регламентації процесу місцевого управління. Механізмом формування демократичного і ефектив- ного місцевого самоврядування є децентралізація, що забезпечує передачу частини владних повноважень самоврядним структурам. Об’єктом децен- тралізації виступає громада — локальна соціальна система, яка спроможна реалізовувати управлінську функцію. Ефективність діяльності ОМС за- лежить від рівня взаємодії з громадянами і підприємствами, якості роботи кожної установи, взаємодії органів влади між собою. Розвиток відповідної технічної бази не вирішить усіх проблем у системі місцевого самовряду- вання, але може істотно підвищити ефективність її роботи на різних рівнях. Застосування сучасних ІКТ супроводжується оптимізацією організаційних процедур, що робить їх більш простими і логічно витриманими.
47
Вовна, Н. "Фінансове забезпечення органів місцевого самоврядування." Схід, no. 4 (104) (2010): 17–24.
Find full text
48
Величко, В. О. "Фінансова самостійність органів місцевого самоврядування." Державне будівництво та місцеве самоврядування, Вип. 30 (2015): 49–61.
Find full text
49
Могильна, О. І. "Особливості організації органів місцевого самоврядування." Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки 5 (2020): 40–44.
Find full text
50
Нікітіна, Л. О. "Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування." Держава і право, Вип. 34 (2006): 354–61.
Find full text