Journal articles on the topic 'Компетентність експерта'

Запропонована методика оцінювання компетентності експертів при виборі раціонального сценарію прийняття рішення на організацію інформаційно-психологічного впливу (ІПВ). Подана в загальному вигляді модель вибору сценарію прийняття рішення на організацію ІПВ, яка включає в себе елементи різних методів, в тому числі методу аналізу ієрархій. Оптимізація групового рішення здійснюється на основі обґрунтованої процедури узгодження. Особливістю моделі є те, що вона враховує показник пріоритету експерта в групі, який характеризує його компетентність (важливість) в галузі інформаційно-психологічної боротьби. Окрім того, для оцінювання компетентності експертів, що здійснюють вибір сценарію, враховані нестандартні характеристики, такі як творче мислення, багатоваріантність рішень, гнучкість, здібність до абстрактного мислення, креативність. Введення показника компетентності експерта дозволяє суттєво спростити методику обробки даних групової експертизи та зробити результати її застосування більш достовірними. Також запропоновано алгоритм розрахунку мінімальної чисельності експертів для проведення експертизи об'єктів впливу.

У статті здійснено структурно-системний аналіз визначення змісту, форм, методів і засобів формування науково-методичної компетентності за класифікаційними ознаками професіограм викладачів у післядипломній педагогічній освіті, зокрема викладачів-експертів,, концептуалізовано функції, принципи і технології їхньої підготовки зі сформованою компетентністю синергізму становлення і розвитку. Проаналізовано практику підготовки експертів у галузі освіти в рамках післядипломної освіти закладами вищої професійної освіти та на рівні магістерських програм, а також різними недержавними організаціями, що займаються питаннями оцінки якості. Означено й конкретизовано здатності, здібності, уміння, компетенції як складові частини професійно-педагогічної та науково-методичної компетентності викладачів-експертів у галузі освіти. Визначено функції, види діяльності, ролі та складники компетентності експертів у галузі освіти. Зазначено, що експерт у галузі освіти – це працівник післядипломної, вищої, фахової передвищої, професійно- технічної освіти, котрий, окрім високопрофесійної викладацької, здатен виконувати і діяльність, пов’язану із проведенням експертизи в галузі освіти, та спроможний: здійснювати консультування керівників закладів освіти з проблем вбудовування питань освіти в стратегію розвитку регіону; забезпечувати консультаційне супроводження процесів розвитку освіти і сприяння їхньому активному впровадженню в окремому закладі освіти, територіальній громаді чи регіональній системі; здійснювати оцінку й експертизу освітніх програм і проектів на високому рівні компетентності, дослідницького планування та виконання; надавати консультаційну допомогу колегам-педагогам, які впроваджують нові технології; допомагати колегам у процесі проведення ними оцінок та експертиз, використовуючи власні професійні знання, вміння, навички, компетентність. Проаналізовано принципи, форми, методологічні основні підготовки та діяльності експертів у галузі освіти, визначено наявні організаційні проблеми, пов’язані з означеним процесом.

У статті представлено результати емпіричного дослідження зі встановлення предикторів успішної (ефективної) професійної діяльності фахівців ДСНС. Дослідження проводилося в кілька етапів. На першому етапі його учасниками стали 25 звичайних громадян віком від 18 до 65 років і 15 фахівців, що мали досвід роботи в надзвичайних ситуаціях і представляли вікову групу 22–45 років. Було проведено дві фокус-групи: перша – зі звичайними громадянами (90 хв), друга – із фахівцями (120 хв). У результаті сформовано перелік професійних компетентностей фахівця екстремального профілю діяльності. Цей перелік містив також компетенції (оскільки частина респондентів через низький рівень обізнаності не розрізняла компетентності і компетенції) і складався із 27 пунктів. На другому етапі проводилося напівструктуроване інтерв’ю з кожним експертом (20 хв). Група експертів складалася з 12 осіб (поліцейські, військові, рятувальники, психологи). Добір експертів проводився з урахуванням таких критеріїв: стаж не менше ніж 5 років, участь у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (повеней, пожеж, воєнних дій, аварій). Зрештою з переліку компетентностей було вилучено помилково включені компетенції, а деякі – об’єднано в компетентності. У подальшому експертам пропонувалося визначити ті компетентності, які є найважливішими для прогнозування успішної професійної діяльності. Кожну професійну компетентність потрібно було оцінити за п’ятибальною шкалою. На основі отриманих даних підраховувалася частота представленості певної компетентності. Це дало змогу визначити предиктори успішної професійної діяльності фахівців ДСНС, зокрема такі компетентності, як толерантність до невизначеності і ризикова компетентність. У статті також наведено результати огляду теоретичних та емпіричних досліджень, присвячених вивченню феноменів «толерантність до невизначеності» і «готовність до ризику», а також представлено психологічний інструментарій для вивчення цих феноменів. Головний висновок нашого аналізу полягає в тому, що спроби, зроблені для кращого розуміння феноменів толерантності до невизначеності і готовності до ризику, не видаються наразі настільки ефективними, щоб досягнути єдиного концептуального визначення або задовільної емпіричної міри, яка б охоплювала весь спектр допустимості невизначеності та змісту ризиків. Це значно ускладнює практичне опанування компетентностей, необхідних для успішної (ефективної) професійної діяльності фахівців ДСНС. А опитувальні методики, які є основним психологічним інструментарієм, є надто суб’єктивними.

Малетов Д. В. Щодо поняття «компетентність» судді Вищого антикорупційного суду. - Стаття.
 У статті розглянуто зміст поняття «компетент­ність» в розрізі правової науки та теорії держави і пра­ва. Проаналізовано законодавство на наявність термі­нологічного визначення поняття «компетентність». Сформовано загальне уявлення щодо змісту поняття. При цьому наголошено, що поняття «компетентність» не може односторонньо застосовуватися в різних сфе­рах суспільних правовідносин. Зазначено, що відпо­відно до чинного законодавства закріплений поділ «компетентності судді» на три складники: професійна, соціальна та особиста компетентності.
 Досліджено наукові праці щодо поняття «компе­тентність судді», визначення його змісту та основних його складників. Наведено пропозиції щодо вдоскона­лення поняття та його нормативного закріплення. Ав­тором зосереджено увагу на тому, що для формування критеріїв оцінки кваліфікаційного іспиту для визна­чення компетентності судді Вищого антикорупційного суду ключовим є дотримання принципу спеціалізації. Досліджено аспекти оцінки компетентності суддів спеціалізованого антикорупційного суду. Відповідно до викладеного матеріалу особливість вимог до ком­петентності антикорупційного судді пов’язана з його спеціалізацією на здебільшого складних справах щодо розгляду кримінальних корупційних правопорушень і межуючих із ними злочинах.
 Однією з особливостей оцінювання компетентно­сті кандидата на посаду судді до Вищого антикоруп- ційного суду України є те, що у процесі добору суддів бере участь Громадська рада міжнародних експертів. Зроблено висновок, що Громадська рада міжнарод­них експертів є допоміжним суб’єктом оцінки компе­тентності судді Вищого антикорупційного суду, яка є додатковою унікальною гарантією забезпечення якіс­ної процедури оцінки критерію «компетентності» суд­ді Вищого антикорупційного суду України. У статті автором сформульовано поняття «відповідності кри­терію професійної компетентності судді Вищого ан- тикорупційного суду». Наголошено, що це здатність здійснювати правосуддя в антикорупційному суді з відповідною спеціалізацією на кримінальних коруп- ційних правопорушеннях і правопорушеннях, пов’я­заних із корупцією.
 Ключові слова: компетентність, компетентність судді, антикорупційний суд, спеціалізовані суди, Вищий антикорупційний суд України.

Сучасному соціуму вкрай потрібні висококваліфіковані, компетентні та конкурентоспроможні фахівці, здат- ні ефективно проводити спортивно-масові заходи, фізкультурно-оздоровчу роботу, відновлювати стан здоров’я людей і молоді. Отже, якісна професійна підготовка здобувачів вищої освіти з фізичного виховання і спорту є актуальною проблемою сучасності. Для експериментальної перевірки якісної професійної підготовки здобувачів вищої освіти з фізичного вихо- вання і спорту, а саме методики ефективності сформованості рефлексивного компонента готовності майбутніх фахівців із фізичного виховання i спорту до спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи було запропо- новано експертне оцінювання рівнів оволодіння професійною компетентністю рефлексивного компонента готов- ності майбутніх фахівців із фізичного виховання і спорту: проведено зіставлення розподілів здобувачів вищої освіти експериментальних і контрольних груп (порівнюваля відповідні розподіли на початку й у кінці форму- вального експерименту; кількісні та якісні результати констатуючого та формувального експериментів; визначено достовірності результатів та обґрунтовано висновки про педагогічний ефект експерименту). Результати констатуючого експерименту переконливо доводять суттєві позитивні зрушення у рівнях сформо- ваності рефлексивного компонента готовності здобувачів вищої освіти до спортивно-масової та фізкультурно- оздоровчої роботи: частка таких здобувачів вищої освіти зросла відповідно на високому рівні на 10%, на достат- ньому – на 20,3%. Експерти продемонстрували єдність думок у тому, що низький рівень рефлексивних здатностей притаманний лише 5,5% студентам експериментального масиву. У контрольних групах рівневі зрушення менш помітні: на 3,7% зросла частка здобувачів вищої освіти з високим і достатнім рівнями сформованості рефлексивно- го компонента готовності до спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи; практично не змінилася кіль- кість здобувачів вищої освіти з низьким рівнем сформованості названого компонента.

Визначено дидактичний та освітній потенціал змістового модуля «Засоби цифрової підготовки» навчальної дисципліни «Педагогіка» для розвитку цифрових компетентностей студентів гуманітарних та природничих спеціальностей. Індекс цифрової компетентності у двох групах Г1 (природничий факультет) та Г2 (гуманітарний факультет) було визначено за допомогою вхідної та підсумкової діагностики, які розроблені згідно з рамкою цифрової компетентності DigComp 2.0 та методикою «Індекс цифрової компетентності» (Г. Солдатова та інші). Про ефективність зазначеного змістового модуля та його суттєвий вплив на розвиток цифрової компетентності студентів свідчать отримані результати: на рівні А1 (Початківець. Потрібно розвивати цифрові навички) – 14,3% студентів групи Г1, та 10,5% групи Г2; на рівні А2 (Дослідник. Розуміє високий потенціал цифрових технологій, але ситуативно використовує цифрові інструменти для навчання) – 17,1% студентів групи Г1, та 10,5% групи Г2; на рівні В1 (Інтегратор. Експериментує з цифровими інструментами в різних контекстах, інтегрує їх у своїй навчальній діяльності) – 20,1% Г1 та 23,7% Г2), на рівні В2 (Експерт. Цілеспрямовано добирає цифрові інструменти для певної ситуації) – 14,3% Г1 та 21,1% Г2. На рівні С1 (Лідер. Володіє певним набором цифрових інструментів та знає, як обрати найбільш ефективний у певній ситуації) –17,1% в групі Г1 та 15,8% в групі Г2. На рівні С2 (Новатор. Експериментує з високо інноваційними цифровими технологіями та розробляє свої) –17,1% в групі Г1 та 18,4% в групі Г2. Результати моніторингових досліджень дають всі підстави стверджувати, що розроблений змістовий модуль «Засоби цифрової підготовки» як складова навчальної дисципліни «Педагогіка» сприяє підвищенню рівня сформованості цифрової компетентності студентів. При цьому бачимо суттєвіші відмінності між показниками студентів гуманітарних та природничих спеціальностей, що свідчить про те, що для гуманітаріїв потрібно збільшити кількість годин на вивчення зазначеного модуля або впровадити нову навчальну дисципліну.

Мета:розробити та теоретично обґрунтувати технологію формування управлінської компетентності майбутніх менеджерів фізичної культури. Матеріал і методи:проведено теоретичний аналіз сучасної літератури щодо досліджуваної проблеми; проаналізовано нормативно-правову базу підготовки майбутніх менеджерів фізичної культури; проведено опитування здобувачів освіти другого (магістерського) рівня вищої освіти (n=50); за допомогою методу парних порівнянь проведено експертну оцінку серед професорсько-викладацького складу Харківської державної академії фізичної культури (n=10). Результати:уточнено поняття «компетентність», «компетенція», «управлінська компетентність», «управлінські компетенції»; виявлено самооцінку та проведено самоаналіз здобувачів освіти другого (магістерського) рівня вищої освіти результатів навчання щодо рівня сформованості у них управлінських компетенцій; визначено найбільш значущі управлінські компетенції у майбутніх менеджерів фізичної культури. За результатами власного дослідження представлено матрицю управлінської компетентності менеджера фізичної культури. Розроблено та обґрунтовано технологію: методи, форми та засоби формування управлінської компетентності у майбутніх менеджерів фізичної культури. Висновки: визначено управлінські компетенції, які є найважливішими для здійснення майбутньої управлінської діяльності менеджерів фізичної культури, серед них перші п’ять позицій займають: лідерство, генерація ідей, комунікативність, володіння системою вирішення управлінських проблем та ділові якості. Ключові слова:здобувач вищої освіти, менеджер фізичної культури, компетентності, управлінська компетентність, управлінські компетенції.

The urgency of the research of the issue related to implementation of journalistic standards by TV broadcasters in Ukraine is due to rapid development of information TV channels. These TV channels work in the format of conversation, when during broadcasting the audience can hear the thoughts of experts in order to implement the standards of opinions and views. At the same time the Ukrainian news journalism not always maintain the standards of information broadcasting. Along with this the standards of balance and reliability, separation of facts from opinions, completeness, accuracy and reliability of information are outlined most often in the editorial statutes of TV companies. When analyzing the issue related to implementation of journalistic standards mentioned above, the author draws attention to the question of involvement of the experts into TV programs. The standard of balance of information or views and opinions means that all speakers can be heard on the conflict-related issues, in particular, those experts who have different point of views on the certain problem. The most part of things happening in Ukraine and in the world demands highly qualified comments from the specialists who are competent in the relevant issues. Such comments will ensure the standards of information broadcasting and the audience’s rights to obtain unbiased information. Consequently it is concluded that captioning of experts that determines their duties, organizations or businesses they represent cannot be considered as advertisement. This information must be regarded as implementation of the standards of information reliability.

У статті представлено структурно-системний аналіз процесу формування компетентності майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи у процесі професійної підготовки в закладах вищої освіти. На основі опрацювання досліджень науковців із проблеми підготовки майбутніх фахівців сфери обслуговування в закладах вищої освіти здійснено диференціацію низки компетентностей означених фахівців. Дефініцію «компетентність майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи» визначено як полікомпонентну динамічну комбінацію, представлену знаннями, вміннями, навичками, способами мислення, поглядами, цінностями, іншими особистими якостями, зреалізовану наскрізно на рівнях вищої освіти галузі знань 24 «Сфера обслуговування», спеціальності 241 «Готельно-ресторанна справа», формах організації навчання, що є комплексом інтегральної, загальних («м’які» навички) і спеціальних («тверді» фахові, предметні навички) компетентностей та визначає здатність здобувача освіти успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність, самостійно й цілеспрямовано підвищувати фахову компетентність, розбудовувати кар’єру та формувати власну концепцію життєвого успіху. До загальних компетентностей нами віднесено такі: культурологічну, полікультурну, морально-етичну, соціальну, здоров’язбережувальну, громадянську, релігієзнавчу, світоглядну, цивілізаційну, космополітичну, художньо-естетичну, мовно-комунікативну, полілінгвальну, риторичну, гуманітарну, психолого-фасилітативну, емоційно-інтелектуальну, самоосвітню, критичного мислення, креативну, інформаційно-цифрову, медіакомпетентність, інклюзивнау, рефлексивну. Відповідно до спеціальних компетентностей – конкретно-професійну, правову, науково-дослідницьку, експериментальну, екологічну, соціально-економічну, підприємницьку, інноваційну, інструментально-аналітичну, дискурсивну, технічну, технологічну, лідерсько-управлінську, моніторингово-діагностичну, експертну, прогностично-моделюючу, сталості.

Підвищення якості підготовки майбутніх інженерів сфер сільськогосподарського машинобудування та виробничої експлуатації сільськогосподарської техніки залишається актуальною проблемою національної системи освіти. Одним із шляхів вдосконалення навчального процесу є тісна співпраця університетів з роботодавцями сільськогосподарського виробництва та залучення їх до активної участі у формуванні компетенцій випускників, адекватних вимогам ринку праці. З огляду на важливість підвищення ефективності цієї співпраці в статті досліджуються взаємопов'язані поняття «компетенція», «компетенції», «компетентність», «компетентний». Пропонується перелік компетенцій інженера. Вивчається зміст сукупності значущих для випускника компетенцій, а також досліджується їх прояви у виробничих умовах, пов'язаних з необхідністю певного часу для адаптації випускника інженерного факультету. Основна мета дослідження — підвищити ступінь готовності студентів спеціальностей: галузеве машинобудування та агроінженерія, до швидкої адаптації в майбутній професійній діяльності. Для чого, на підставі результатів дослідження вимог роботодавців, відкоригувати змістовну складову сукупності професійних компетенцій. Для досягнення мети в лютому 2017 року по вересень 2018 року здійснювалось експертне опитування роботодавців. Брали участь в дослідженні випускники грудня 2016 роки (78 чол.), факультету конструювання та дизайну, а також механіко-технологічного факультету направлені на роботу в машинобудівні, дилерські, сервісні та виробничі сільськогосподарські організації різних форм власності. Результати проведеного опитування дозволили встановити саме які компетенції вимагають перегляду навчальних курсів і програм дисциплін для вдосконалення навчального процесу.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що на стадії переходу від постіндустріального етапу суспільного розвитку до інформаційної епохи інтенсивність науково-технічного прогресу стала справжнім випробуванням для біологічних, адаптаційних, соціальних та інших аспектів буття сучасної людини. Сучасному соціуму вкрай потрібні висококваліфіковані, компетентні та конкурентоспроможні фахівці, здатні ефективно проводити спортивно-масові заходи, фізкультурно- оздоровчу роботу, відновлювати стан здоров’я людей та молоді. Отже, якісна професійна підготовка здобувачів вищої освіти з фізичного виховання і спорту є актуальною проблемою сучасності. Для експериментальної перевірки методики ефективності сформованості діяльнісного компонента готовності майбутніх фахівців із фізичного виховання i спорту до спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи було запропоновано експертне оцінювання рівнів оволодіння професійною компетентністю майбутніх бакалаврів: проведено зіставлення розподілів здобувачів вищої освіти досліджуваних груп (порівнювалися відповідні розподіли на початку і в кінці формувального експерименту). Результати констатувального експерименту переконливо доводять необхідність суттєвої модернізації змісту освітньо-професійних програм підготовки бакалаврів із фізичного виховання і спорту, методів, форм, технологій формування готовності здобувачів вищої освіти до спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи. Констатовано, що зміст навчального матеріалу, відображений у програмах навчальних дисциплін, підручниках, навчально-методичних посібниках, індивідуальних навчальних завданнях, недостатньо орієнтований на розвиток професійної компетентності здобувачів вищої освіти, їхніх потреб, мотивів, інтересів до спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи.

У статті розглянуто поняття цифрової компетентності майбутніх економістів. Наголошено на тому, що розвиток цієї компетентності є невід’ємною характеристикою сучасного фахівця, зокрема економічної галузі, що знаходить підтвердження в закордонних і вітчизняних дослідженнях. Розвиток цифрової компетентності є процесом неперервним, що не завершується по закінченню певного навчального курсу, а триває впродовж усього життя. Водночас постає питання вимірювання й оцінювання рівня її розвитку у майбутніх економістів. Оскільки цифрова компетентність є складним інтегрованим поняттям, для вимірювання рівня її розвитку доцільно застосовувати більш загальні підходи, що зосереджуються на головних аспектах, залишаючи простір для адаптування залежно від конкретної цільової групи, потреб, задач тощо. Такий підхід пропонують рамки (цифрової) компетентності. Аналіз сучасних підходів (DigComp, DigCompEdu, DigCompOrg, OpenEdu, DigCompConsumers, EntreComp та ін.) показав, що рамки сприяють уніфікації розуміння головних категорій, спільному баченню еталонних результатів; на основі рамок можна розробляти більш вузько орієнтовані індикатори; рамки можуть слугувати інструментом для співставлення й порівняння навичок, компетентностей у національному і міжнародному контекстах та ін. Беручи до уваги міжнародні підходи до визначення рівнів розвитку цифрової компетентності, авторами розроблено проєкт рамки цифрової компетентності майбутніх економістів. У рамці представлено здатності, що складають компоненти цієї компетентності (робота з даними, комунікація, розробка контенту, безпека, вирішення проблем), індикатори та рівні розвитку (низький, базовий, достатній і високий). У результаті експертного оцінювання з’ясовано, що переважна більшість експертів (93,4 %) оцінюють запропонований проєкт рамки позитивно. Представлений проєкт рамки цифрової компетентності майбутніх економістів може слугувати основою для розроблення більш вузьких специфічних рамок для конкретних економічних чи суміжних спеціальностей.

Актуальність. Питання підвищення якості підготовки фахових молодших бакалаврів передбачає значне поліпшення контролю результатів навчання студентів як важливого засобу управління освітнім процесом. За допомогою педагогічного контролю розкривають рівень знань випускників та отримують інформацію про стан знань студентів у освітньому процесі. Шляхом контролю здійснюється систематичний зворотний зв’язок, що дозволяє будувати адаптивну компетентнісно орієнтовану програму навчання та своєчасне коригування дій викладачів і студентів у освітньому процесі. Тестовий контроль знань, як метод вимірювання і оцінювання знань, умінь та навичок студента найбільш повно відповідає вимогам законодавства у сфері освіти, щодо забезпечення релевантності, прозорості, надійності та об’єктивності оцінювання результатів навчання. Мета: метою даної статті є висвітлення методики апробація тестових завдань та аналіз їх якості для нестандартизованих тестів. Методи: теоретичного аналізу – для дослідження існуючих підходів до методики розроблення тестів, тестових завдань та перевірки якості тестових завдань; експертної оцінки – для визначення правильності формулювання тестових завдань та точності питань, і терміну виконання тестових завдань; апробація (пілотажне дослідження) – для перевірки розробленого інструментарію; коефіцієнта кореляції Пірсона – для визначення коефіцієнта кореляції балів завдання з сумарними балами тесту. Результати: розкрито зміст понять тест та тестовий контроль, визначено відмінність між стандартизованими та нестандартизованими тестами, охарактеризовано особливості здійснення експертної оцінки ефективності тесту та його перевірки в освітньому процесі в рамках пробного тестування, розкрито алгоритм аналізу якості тесту, визначено основні показники відбору завдань для нестандартизованих тестів та їх розрахунок. Висновки: У статті розглянуто апробацію нестандартизованих тестових завдань, їхня експертна перевірка на правильність формулювання завдань, точність формулювання питань, умови здійснення пробного тестування; критерії відбору тестових завдань: потенціал трудності; дисперсія балів; коефіцієнт кореляції балів завдання з сумарними балами тесту. Проте, подальшими напрямками розвідок є робота у напрямку проведення спеціального методологічного експерименту для створення стандартизованих тестів, а саме: перевірка надійності та валідності на основі репрезентативної вибірки.

Мета – визначити вплив фізичного навантаження на функціональний стан абітурієнтів протягомсеместру. Матеріал і методи. У дослідженні були задіяні 116 майбутніх фахівців водного транспор-ту. КГ – 58 здобувачів вищої освіти факультету «Судноводії» I курсу (навчались за звичайною про-грамою фізичного виховання); ЕГ – 58 здобувачів вищої освіти I курсу ХДМА факультету «Судноваенергетика» – 6 годин (4 год факультатив) на тиждень за спеціально розробленою методикою (доякої були включені вправи атлетичної гімнастики, настільний теніс, спортивний бадмінтон, теоре-тичний матеріал про вплив фізичної активності). Використовувалися такі методи дослідження, як:аналіз літературних джерел, визначення функціонально-резервних можливостей серцево-судинноїсистеми (проба Руф’є), математичний аналіз. Результати. Здоров’я можна розглядати з позиції здат-ності організму адаптуватися до умов навколишнього середовища. Процес адаптації спрямованийна збереження гомеостазу (стійкості). Разом із тим адаптація в життєдіяльності фахівця водноготранспорту, на відміну від простого пристосування, розуміється як його активна взаємодія із профе-сійними чинниками та соціальним середовищем екіпажу з метою досягнення оптимальних рівніввзаємодії за принципом гомеостазу. У ході дослідження використано визначення функціонально-резервних можливостей серцево-судинної системи (проба Руф’є). Дані переконливо свідчать прозростання рівня фізичної працездатності в ЕГ: 10 % – добрий рівень (на початку експерименту – 0);67,6 % – задовільний рівень (60 %); поганий – 20 %, залишився без змін; 2,4 – незадовільний рівень(20 %). Незначне зростання показників рівня фізичної працездатності в КГ: добре – із 7,1 % зріс до8 %; задовільно – із 42,9 % до 43 %; погано – із 42,9 % до 43,8 %; незадовільно – із 7,1 % зменшивсядо 5,2 %. Власне, проба Руф’є дає можливість оцінити не тільки фізичну працездатність, стан тре-нованості організму та функціональний резерв серця, але й надає важливу інформацію про перебігпристосувальних процесів у разі адаптації до фізичного навантаження.Висновки. Під час проведення дослідження виявлено позитивний вплив рухової активності наздоров’я ЗВО. Рівень фізичної працездатності в ЕГ зріс: 10 % – добрий рівень (на початку експери-менту – 0); 67,6 % – задовільний рівень (60 %); поганий – 20 %, залишився без змін; 2,4 – незадо-вільний рівень (20 %). Незначне зростання показників рівня фізичної працездатності в КГ: добре –із 7,1 % зріс до 8 %; задовільно – із 42,9 % до 43 %; погано – із 42,9 % до 43,8 %; незадовільно – із7,1 % зменшився до 5,2 %. Таким чином, можна констатувати, що рухова активність має вирішальнезначення, формуючи життєву компетентність студентської молоді у контексті теорії життєдіяльнос-ті. Обмеження спеціально організованої рухової активності є одним із провідних чинників знижен-ня фізичної підготовленості студентської молоді та резервів її здоров’я.

Мета – визначити вплив фізичного навантаження на функціональний стан абітурієнтів протягомсеместру. Матеріал і методи. У дослідженні були задіяні 116 майбутніх фахівців водного транспор-ту. КГ – 58 здобувачів вищої освіти факультету «Судноводії» I курсу (навчались за звичайною про-грамою фізичного виховання); ЕГ – 58 здобувачів вищої освіти I курсу ХДМА факультету «Судноваенергетика» – 6 годин (4 год факультатив) на тиждень за спеціально розробленою методикою (доякої були включені вправи атлетичної гімнастики, настільний теніс, спортивний бадмінтон, теоре-тичний матеріал про вплив фізичної активності). Використовувалися такі методи дослідження, як:аналіз літературних джерел, визначення функціонально-резервних можливостей серцево-судинноїсистеми (проба Руф’є), математичний аналіз. Результати. Здоров’я можна розглядати з позиції здат-ності організму адаптуватися до умов навколишнього середовища. Процес адаптації спрямованийна збереження гомеостазу (стійкості). Разом із тим адаптація в життєдіяльності фахівця водноготранспорту, на відміну від простого пристосування, розуміється як його активна взаємодія із профе-сійними чинниками та соціальним середовищем екіпажу з метою досягнення оптимальних рівніввзаємодії за принципом гомеостазу. У ході дослідження використано визначення функціонально-резервних можливостей серцево-судинної системи (проба Руф’є). Дані переконливо свідчать прозростання рівня фізичної працездатності в ЕГ: 10 % – добрий рівень (на початку експерименту – 0);67,6 % – задовільний рівень (60 %); поганий – 20 %, залишився без змін; 2,4 – незадовільний рівень(20 %). Незначне зростання показників рівня фізичної працездатності в КГ: добре – із 7,1 % зріс до8 %; задовільно – із 42,9 % до 43 %; погано – із 42,9 % до 43,8 %; незадовільно – із 7,1 % зменшивсядо 5,2 %. Власне, проба Руф’є дає можливість оцінити не тільки фізичну працездатність, стан тре-нованості організму та функціональний резерв серця, але й надає важливу інформацію про перебігпристосувальних процесів у разі адаптації до фізичного навантаження.Висновки. Під час проведення дослідження виявлено позитивний вплив рухової активності наздоров’я ЗВО. Рівень фізичної працездатності в ЕГ зріс: 10 % – добрий рівень (на початку експери-менту – 0); 67,6 % – задовільний рівень (60 %); поганий – 20 %, залишився без змін; 2,4 – незадо-вільний рівень (20 %). Незначне зростання показників рівня фізичної працездатності в КГ: добре –із 7,1 % зріс до 8 %; задовільно – із 42,9 % до 43 %; погано – із 42,9 % до 43,8 %; незадовільно – із7,1 % зменшився до 5,2 %. Таким чином, можна констатувати, що рухова активність має вирішальнезначення, формуючи життєву компетентність студентської молоді у контексті теорії життєдіяльнос-ті. Обмеження спеціально організованої рухової активності є одним із провідних чинників знижен-ня фізичної підготовленості студентської молоді та резервів її здоров’я.

Мета – визначити вплив фізичного навантаження на функціональний стан абітурієнтів протягомсеместру. Матеріал і методи. У дослідженні були задіяні 116 майбутніх фахівців водного транспор-ту. КГ – 58 здобувачів вищої освіти факультету «Судноводії» I курсу (навчались за звичайною про-грамою фізичного виховання); ЕГ – 58 здобувачів вищої освіти I курсу ХДМА факультету «Судноваенергетика» – 6 годин (4 год факультатив) на тиждень за спеціально розробленою методикою (доякої були включені вправи атлетичної гімнастики, настільний теніс, спортивний бадмінтон, теоре-тичний матеріал про вплив фізичної активності). Використовувалися такі методи дослідження, як:аналіз літературних джерел, визначення функціонально-резервних можливостей серцево-судинноїсистеми (проба Руф’є), математичний аналіз. Результати. Здоров’я можна розглядати з позиції здат-ності організму адаптуватися до умов навколишнього середовища. Процес адаптації спрямованийна збереження гомеостазу (стійкості). Разом із тим адаптація в життєдіяльності фахівця водноготранспорту, на відміну від простого пристосування, розуміється як його активна взаємодія із профе-сійними чинниками та соціальним середовищем екіпажу з метою досягнення оптимальних рівніввзаємодії за принципом гомеостазу. У ході дослідження використано визначення функціонально-резервних можливостей серцево-судинної системи (проба Руф’є). Дані переконливо свідчать прозростання рівня фізичної працездатності в ЕГ: 10 % – добрий рівень (на початку експерименту – 0);67,6 % – задовільний рівень (60 %); поганий – 20 %, залишився без змін; 2,4 – незадовільний рівень(20 %). Незначне зростання показників рівня фізичної працездатності в КГ: добре – із 7,1 % зріс до8 %; задовільно – із 42,9 % до 43 %; погано – із 42,9 % до 43,8 %; незадовільно – із 7,1 % зменшивсядо 5,2 %. Власне, проба Руф’є дає можливість оцінити не тільки фізичну працездатність, стан тре-нованості організму та функціональний резерв серця, але й надає важливу інформацію про перебігпристосувальних процесів у разі адаптації до фізичного навантаження.Висновки. Під час проведення дослідження виявлено позитивний вплив рухової активності наздоров’я ЗВО. Рівень фізичної працездатності в ЕГ зріс: 10 % – добрий рівень (на початку експери-менту – 0); 67,6 % – задовільний рівень (60 %); поганий – 20 %, залишився без змін; 2,4 – незадо-вільний рівень (20 %). Незначне зростання показників рівня фізичної працездатності в КГ: добре –із 7,1 % зріс до 8 %; задовільно – із 42,9 % до 43 %; погано – із 42,9 % до 43,8 %; незадовільно – із7,1 % зменшився до 5,2 %. Таким чином, можна констатувати, що рухова активність має вирішальнезначення, формуючи життєву компетентність студентської молоді у контексті теорії життєдіяльнос-ті. Обмеження спеціально організованої рухової активності є одним із провідних чинників знижен-ня фізичної підготовленості студентської молоді та резервів її здоров’я.

Кінець ХХ ст. в діяльності ЮНЕСКО, Світового Банку, освітніх департаментів Європейського Союзу та інших міжнародних організацій відзначений кількома важливими змінами:– безприкладним підвищенням уваги до вищої освіти та наукових досліджень як головної передумови стійкого соціального і економічного розвитку націй у ХХІ столітті (введення нових стандартів класифікації освіти в 1997 р., конференція 1998 р. в Парижі з вищої освіти та ін.);– акцентуванням проблеми вимірювання і забезпечення якості навчання і професійної підготовки, створення та поширення засобів об’єктивного оцінювання діяльності навчально-виховних закладів (здійснення проектів на кшталт PISA – масового тестування сотень тисяч учнів у десятках країн);– прискоренням розвитку фундаментальних наук і розширенням використання їх у системах освіти як незамінного засобу підготовки працівників ХХІ ст. і формування передумов для стійкого суспільно-економічного розвитку.Строго кажучи, останні два аспекти тісно поєднуються, оскільки високоякісна і сучасна освіта не може не включати вивчення точних наук і формування навичок використання новітніх інформаційних та інших “високих” технологій. Прикладом цього є рекомендації Всесвітньої конференції з точних наук, організованої під егідою ЮНЕСКО в Будапешті (26 червня – 1 липня 1999 р.) [1]. Для нас особливо важливим є та частина документів цієї конференції, де йдеться про безперспективність скорочення вивчення фундаментальних наук в системі обов’язкової освіти під фальшивим приводом їх “складності”, де пропонується змінювати й осучаснювати зміст природничо-математичної складової середньої та вищої освіти як фундаменту стійкого розвитку людства, збереження і поліпшення довкілля, забезпечення миру і стабільності.Однак, у деклараціях конференцій та інших працях експертів ЮНЕСКО мало мовиться про необхідність негайного подолання наслідків сучасного “інформаційного вибуху”, насамперед – браку в активного населення новітніх знань для ефективної й результативної діяльності. Пропонуємо називати це явище “ефект хоттабізації” на знак того, що все частіше і частіше кваліфіковані фахівці внаслідок незнання новітніх наукових досягнень повторюють дії дідугана Хоттабича, який намагався допомогти одному лінуватому підлітку скласти екзамен з фізичної географії на основі знань про довкілля, які існували за дві тисячі років до нашої ери на теренах Індії і Близького Сходу. Негативні наслідки ефекту хоттабізації загострюються тим, що нашими сучасниками є приблизно 90% всіх науковців, які жили на планеті, а продуктивність їхньої праці постійно зростає завдяки комп’ютерній техніці і створенню світових мереж для циркуляції наукової інформації та наукової співпраці (електронна пошта, Інтернет та ін.).Неусвідомлення загрози з боку ефекту хоттабізації вже привело в Україні до того, що у нас продовжують використовувати поняття “фундаментальні курси” в анахронічному аспекті як синонім тих усталених академічних знань, що датуються періодом становлення класичних наук. Наслідком цього, очевидно, стає зниження ефективності діяльності всієї системи освіти, а також певна втрата впливу наукової спільноти на громадську думку. Як відомо, цим негайно скористалися представники псевдонаук і невігласи, адепти релігійних й езотеричних вчень тощо.В Україні для вчителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів зникла можливість для ліквідації ефекту хоттабізації і безперешкодного отримання нових даних про результати наукових досліджень в десятках старих і молодих наук. Наукові матеріали чи повідомлення про відкриття займають маргінальне становище, зустрічаються в кількох газетах і науково-популярних журналах з мікроскопічним накладом. Не буде перебільшенням твердження, що сучасна Україна поступається більшості країн третього світу в увазі до поширення наукових знань, у виданні книг, журналів, газет, використанні спеціалізованих каналів телебачення тощо.Очевидно, що подібна деградація не віщує нам нічого хорошого у найближчому майбутньому й загрожує подальшим зниженням інтегральної виробничої компетентності населення України. Яскравий і виключно неприємний приклад стратегічно помилкових дій в освітній сфері – здійснення у нас на Кіровоградщині фінансованого зі США проекту “розвитку критичного мислення”, опис якого і перші “результати” можна знайти в статті [2]. Заокеанські “меценати” розвитку нашої школи безапеляційно оголосили всі тексти підручників “банальними й усім відомими знаннями”, а справжньою цінністю – те, що в ці книги не входить. Цим вони гранично активізували цікавість молоді до антинаукової інформації – переповідання старих релігійних текстів і псевдо-знань алхіміків, байок про легкість отримання “необмеженої енергії з вакууму” та здійснення всіх мрій людства на базі “торсійних полів”. Наслідок? Він дуже сумний – учні на заключних заняттях і залікових дискусіях затаврували всі фундаментальні науки, “довели шкідливість і помилковість” праць Ч. Дарвіна та безлічі інших геніальних вчених...Ми були б необ’єктивними, стверджуючи, що лише в Україні природничо-математичні науки страждають від активізації фанатизму і невігластва. Зауважимо, що і в зарубіжних країнах ситуація з оновленням комплексу навчальних дисциплін і врахуванням у них новітніх наукових відкриттів другої половини ХХ ст. залишається доволі строкатою. З міркувань лаконічності, вкажемо лише два приклади.На відміну від української практики 90-х років, що відзначається значним зниженням уваги до точних наук під гаслом кампанії з гуманізації та гуманітаризації діяльності системи освіти, політичне і адміністративне керівництво Франції інтенсифікувало рух у протилежному напрямі. Як свідчать останні матеріали про тенденції розвитку вищої школи Франції [7], країна обрала твердий курс на розширення охоплення молоді вищою освітою шляхом професіоналізації навчальних програм, широкого впровадження коротких професіоналізованих профілів підготовки кадрів, доповнення класичних спеціалізацій (філолога, історика тощо) додатковими – юриста середньої кваліфікації, соціолога, психолога та ін. Якщо у нас ключовим терміном є “інтелект”, то у сучасній Франції – “компетентність”. Зауважимо, що такою ж є освітня політика кількох інших розвинених країн – Фінляндії, Австрії, Нідерландів, – а також частини країн третього світу – Південної Кореї, Сінгапуру, Індії тощо.Інший приклад. Сучасна Росія, очевидно, успадкувала від СРСР не лише розташовану на своїй території мережу навчальних закладів, але й теоретично-методичний доробок науково-педагогічних дослідних установ, більшість яких концентрувалася в радянські часи у Москві. Нас особливо цікавлять досягнення в інтегруванні природничих наук, зокрема, створенні навчального курсу з інтегрованого “Природознавства”. Вже на початку 80-х років там розпочалися дослідження з диверсифікації старшої середньої школи і використання в навчальному процесі нових предметів і дисциплін.В Україні ці тенденції оновлення виявили себе у планах міністерства народної освіти ввести в майбутньому профільне навчання в старших класах середньої школи. Серед підготовчих кроків (очевидно, за дозволом Москви) воно у другій половині 80-х рр. проводило конкурс на створення програми інтегрованого предмету “Природознавство”, призначеного для заміни фізики, хімії і біології в гуманітарних профілях або потоках навчання. Протягом декількох років комісії відкинули багато невдалих варіантів. Організатори в 1990 р. запропонували автору взяти участь у конкурсі, що призвело до створення бажаної програми і закриття проблеми. Вперше нова програма з інтегрованого “Природознавства” була опублікована в №23 Інформаційного збірника міносвіти в 1991 р., а пізніше регулярно перевидавалася (напр., [3]).Ми переконані – головні ідеї цього нового предмету стають все більш актуальними. Про це свідчать і події в Росії, де експериментують з новою вузівською дисципліною “Концепції сучасного природознавства” і пропонують іншу – “Наукова картина світу” ([4] та ін.). Та вже побіжне ознайомлення з російськими варіантами інтегрованих природознавчих дисциплін засвідчує, що вони мають численні недоліки – еклектичність, відсутність певної інтегруючої ідеї, акцентування другорядної інформації та ін. Схоже, росіяни не змогли скористатися негативним досвідом країн Заходу, де у 80-х роках нова дисципліна “Наука (Science)” була найчастіше простим об’єднанням надмірно класичних фрагментів двох-трьох традиційних наук.Українська старша середня і вища школи мають врахувати вказані приклади і тенденції, створивши і використавши власний варіант дисципліни (чи групи споріднених дисциплін), де були б акумульовані й логічно поєднані в єдине ціле більшість головних відкриттів природничих наук останнього тридцятиріччя. Цей період виділений нами тому, що нові досягнення групи молодих наук дають змогу створити більш повне і сучасне уявлення про Всесвіт і довкілля, Землю і людство.Один з варіантів нових підходів ми пропонуємо у згаданому інтегрованому “Природознавстві”, яке може бути однаково корисним як у старшій середній школі, так і на базовому рівні вищої освіти.Основна особливість авторського “Природознавства” – акумуляція в ньому останніх відкриттів і досягнень цілої групи наук про природу і людину: астрофізики, ядерної і теоретичної фізики, нерівноважної термодинаміки, нелінійної хімії, геофізики і геохімії, етології, нейро- і молекулярної біології, генетики, теорії інформації, почасти, екології й ін.Розроблений варіант курсу складається з двох частин із подібними цілями, що послідовно висвітлюють сучасні уявлення про походження неживої (1-я частина курсу) і живої субстанції, їхній розвиток й постійне ускладнення, а також розглядають сучасний стан і шляхи подальшої еволюції косної і живої матерії у Сонячній системі. У центрі уваги – загальні й партикулярні закони, що детермінують цю еволюцію, а також “досягнення” людства в порушенні природної ходи подій та пошуки реального шляху ліквідації загроз його існуванню. Відсутність фінансування не дає змоги виділити півтора-два року на завершення цього досить складного проекту і створення серії підручників для навчальних закладів різного рівня (включаючи посібники для підготовки викладачів нової дисципліни). Поки-що є лише попередній текст першої частини “Природознавства” (приблизно 20 друкованих аркушів).Настільки детальна розповідь про нереалізований проект виправдана переконанням автора в тому, що в найближчому майбутньому в рамках переходу до 12-річної середньої освіти в Україні можуть активізуватися пошуки нових предметів і дисциплін для заключних рівнів первинної освіти (термін означає всю сукупність засобів і методів підготовки нових генерацій до активного життя). Наприклад, проблема адекватного викладу складних наукових аспектів сучасної екології як інтегративної науки найкраще вирішується саме в рамках ще більш інтегративного курсу “Природознавства”. Багато років автор використовував у різних комбінаціях інформацію з екології, природознавства і наукового людинознавства під час читання курсів “Вступ в екологію”, “Основи екології” і “Безпека життєдіяльності” в університетах та спеціалізованих середніх навчальних закладах Києва. Досвід показав, що учні і студенти негативно ставляться до викладу цих курсів на основі акцентування видів забруднень і правил цивільної оборони, віддаючи перевагу отриманню знань про закони живої і неживої природи та про особливості комплексних динамічних явищ довкілля.Наше заключне зауваження стосується ужитого терміну “наукове людинознавство” і, напевне, має особливе значення. Цієї науки ще немає, але існують і розширюються досить тривкі острівці наукових знань про сутність людини в рамках групи окремих молодих точних наук.Тисячоліттями сутність людини була об’єктом вивчення, аналізу і трактування гуманітарних наук і мистецтв. Накопичений ними океан знань відрізняється декількома особливостями, зокрема: а) колосальним обсягом; б) словесною або графічною формою; в) відсутністю надійного інструментарію для відділення істини від помилок і хибних гіпотез; г) непристосованістю до швидкої передачі молодим поколінням.Для автора друга половина ХХ ст. відзначена насамперед тим, що у своєму розвитку генетика, етологія, теорія інформації, нейро- і молекулярна біологія й інші точні науки “проникли” в сферу вивчення сутності людини. Багато чого з золотого фонду здогадок науковців-гуманітаріїв вони підтвердили у формі законів природи, виявивши одночасно хибність частини поширених ідей і постулатів (особливо в сфері психології й уявлень про мотиви поведінки людини, див. напр. [5,6]). Автор, зрозуміло, володіє лише частиною інформації зі сфери наукового людинознавства, але й вона чітко виявила свою виняткову ефективність у процесі виховання і викладання. Відзначимо, що окремі аналітики-прогнозисти серед педагогів-науковців (як Т. Левовицький у Польщі чи Б. Гершунський у Росії) пропонують розширити можливості педагогіки у ХХІ ст. шляхом залучення досягнень психології, соціології і кібернетики. Та значно більшого можна чекати від названих вище молодих наук, особливо етології, генетики і нейромолекулярної біології.Й досі педагоги або не підозрюють про існування, приміром, законів етології й нейрохімії людських емоцій, або, не вивчивши їх глибоко, відхиляють як небезпечну для їхньої науки єресь (“сьянтизм”). Звичайно, ці варіанти дій по-своєму логічні, але не мають перспективи з урахуванням необхідності переходу від адаптаційної до трансформаційної (існують також назви “гуманістична” і “критично-креативна”) парадигми освіти, формування в молоді потрібної в ХХI сторіччі неоцивілізаційної компетентності – фундаментальної передумови виживання людства і його стійкого прогресу.Свою частину рішення зазначених освітньо-виховних проблем може взяти на себе великий курс “Основи сучасного природознавства” як комплекс знань про походження, розвитку і сутності природи і людини, міру розумності і можливостей останнього.

Анотація. Стаття присвячена актуальним питанням, пов’язаних із застосуванням моделювання в оцінюванні проєктної діяльності учнів. Проаналізовано теоретичні здобутки з проблем моделювання як інструменту візуалізації процесу експертного оцінювання. Розкрито сутність експертного оцінювання проєктної діяльності як важливої̈ складової̈ сучасного освітнього процесу у закладі загальної середньої освіти. Запропоновано модель експертного оцінювання проєктної діяльності, яка складається з таких модулів: мотиваційно-цільового, теоретичного, суб’єктно-функціонального, організаційно-діяльнісного, діагностично-рефлексивного, результативного. Обґрунтовано структуру та зміст кожного модуля запропонованої моделі. Зокрема пояснено мету розробки цієї моделі-системи, звернено увагу на теоретичне та нормативно-правове забезпечення експертного оцінювання. Виділено суб’єктів експертного оцінювання, серед яких: керівник експертної групи, керівник закладу освіти, педагоги, інструктори, експерти. Окреслено їх функції відповідно до повноважень в експертному оцінюванні проектної діяльності учнів. Досліджено процедуру здійснення експертного оцінювання через функції, інструменти, методи, алгоритми та об’єкт (проєктну діяльність). Перевірка системи експертного оцінювання відображена у діагностично-рефлексивному модулі, яка проводиться через параметрично-критеріальне оцінювання, корекцію оцінок, самооцінювання та експертні висновки. В останньому результативному модулі розкрито головні та проміжні результати експертного оцінювання. До головних результатів функціонування системи експертного оцінювання проектної діяльності належать: сформований механізм експертного оцінювання, об’єктивна інформація про проєкти. зростаюча якість проєктів, сформована експертна компетентність педагогів. 
 Перспективами подальших досліджень – є розроблення критеріїв оцінювання доцільності кожного компонента моделі системи, обґрунтування структури компетентності педагога-експерта та прогнозування розвитку механізмів експертного оцінювання у закладах загальної середньої освіти.
 
 Ключові слова: модель, моделювання, проєктна діяльність; експертне оцінювання, функції, алгоритми, методи експертного оцінювання.

У статті автор розкрив сутність і значення компетентності педагогічного партнерства. З опорою на компетентнісний, діяльнісний, суб’єкт-суб’єктний, особистісноорієнтований підходи, принципів доцільної педагогічної підтримки, “рівний – рівному”, методології Gartner, охарактеризовано цільові, змістові і методичні аспекти формування компетентності педагогічного партнерства. Наголошено увагу на доцільності опори на піраміду Едгара Дейла у формуванні суб’єкт-суб’єктних взаємодій учасників – партнерів освітнього процесу.
 За принципом паритетності розкрито значення і способи співпраці та командної роботи із зацікавленими особами в якості освіти, фахівцями й експертами. Виразною умовою втілення компетентності педагогічного партнерства виділено когнітивний компонент педагогічної діяльності для забезпечення якості освіти. З позицій цінності для формування компетентності педагогічного партнерства творчо інтерпретовано рекомендації Й. Песталоцці А. Дістервега, Дж. Дьюї, С. Шацького, П. Блонського. Перспективою подальшої розробки проблеми формування компетентності педагогічного партнерства визначено ідеї модерації (К. Klebert, E. Schreder, W. Straub).

Обґрунтовано програму дослідження рольової компетентності як чин-ника ресоціалізації наркозалежних, виділено об’єктивні і суб’єктивні показникиресоціалізації, визначено етапи, методики та цільову групу дослідження. Тео-ретичні підходи до розуміння рольової компетентності класифіковано на фено-менологічний і структурний. Представлено модель емпіричного дослідження,що базується на гіпотетичній структурі рольової некомпетентності наркоза-лежного з відповідними сферами вияву та показниками. Так, до сфер вияву, якіокреслюють її зовнішню структуру, віднесено соціальні ролі наркозалежного(рольові відхилення від соціальних нормативних ролей, що сформувалисявнаслідок відчуження особистості від соціуму), його міжособові ролі (жертва,простак тощо), які створюють патологічні стереотипи соціальної взаємодії тавтягують у “нездорове” коло спілкування, а також особистісні життєві ролі, якіпризводять до самостигматизації (“Я – наркозалежний, ізгой”). До внутрішньоїструктури зараховано такі компоненти: когнітивний (обмеженість знань нарко-залежного про зміст ролей, про механізми рольової взаємодії, через які він неможе позбавитися від залежності та здійснити успішну ресоціалізацію); коно-тативний (володіння стереотипним репертуаром ролей, які не відповідаютьвіковим характеристикам наркозалежного і не сприяють становленню зрілої,автономної поведінки; некритичне сприйняття рольових очікувань вузькогокола спілкування; рольові конфлікти та емоційна напруженість) і мотиваційно-рефлексивний (неусвідомлене входження в роль, нездатність до ціннісноїрефлексії процесів рольової ідентифікації). Складено перелік інтегральних по-казників рольової некомпетентності наркозалежного: низька рольова варіатив-ність поведінки, рольова ригідність та глибока ідентифікація особистості ізсоціально-психологічною роллю наркозалежного. Висунуто гіпотезу, згідно зякою формування рольової компетентності за допомогою активних технологійвпливу на особистість наркозалежного сприятиме становленню його як суб’єктаролей, автономності його поведінки, а також усвідомленню ним власних змістіві цінностей життєдіяльності. Означено подальші перспективи дослідження, щополягають у верифікації емпіричної моделі в процесі формувального експери-менту з визначення впливу рольової компетентності колишнього наркозалеж-ного на успішність його ресоціалізації.

Мета роботи – на прикладі викладання теми «Функціональні гастроінтестинальні розлади у дітей (відповідно до Римських критеріїв ІV)» розглянути можливість застосування новітніх технологій у медичній освіті для розвитку клінічного мислення та професійної компетентності майбутніх лікарів, спонукання їх до самостійної роботи, ініціативного пошуку, аналізу досліджень міжнародної групи експертів з позицій доказової медицини та самореалізації.Основна частина. Інтеграція України в міжнародне науково-освітнє співтовариство та реформування системи охорони здоров’я в Україні потребують впровадження в освітньо-інтегративний процес міжнародних медичних та освітніх стандартів, підвищення інтелектуального, науково-освітнього, професійно-орієнтованого рівня майбутніх лікарів, забезпечення їх сучасними інноваційними та інформативними медичними технологіями. Інноваційний навчально-виховний процес повинен базуватися на засадах доказової медицини та бути орієнтованим на самостійну діяльність щодо здобуття знань, із використанням інноваційних технологій викладання, інтерактивних методик, запровадженням у навчальний процес сучасних наукових розробок.Висновки. Реформування медичної освіти в Україні та її модернізація на засадах світових стандартів та відповідно до вимог і потреб системи охорони здоров’я країни (впровадження інноваційних технологій, проблемно-орієнтоване навчання, використання світового досвіду) формує професійну компетентність майбутнього лікаря.