Journal articles on the topic 'Компетентності у читання'

У статті розглядаються вправи на інтегрований розвиток лексико-граматичних навичок і вмінь читання на основі ескізного будівельного проєкту як засобу розвитку англомовної лексико-граматичної компетентності у читанні. Мета роботи – продемонструвати зразки групи вправ із підгрупи вправ на інтегрований розвиток лексико-граматичних навичок і вмінь читання на основі ескізного будівельного проєкту для розвитку англомовної лексико-граматичної компетентності у читанні. Теоретична доцільність розроблення цієї групи вправ обґрунтовується наявністю наукових праць учених про лексико-граматичну компетентність як домінантного компонента мовної компетентності для майбутніх інженерів-будівельників. Методологія статті базується на етапах формування навичок, навчання граматики та на визначених і обґрунтованих теоретичних передумовах формування у майбутніх інженерів-будівельників англомовної лексико-граматичної компетентності у читанні. Наукова новизна полягає у розробленні вправ на основі ескізного будівельного проєкту як допоміжного засобу навчання до навчальних видань, які створені для студентів будівельних спеціальностей. Продемонстровано зразки вправ із зазначенням мети, виду, характеристики вправи та інструкції. Розроблено групу вправ, яка корелює із завершальним етапом формування лексико-граматичної компетентності у майбутніх інженерів-будівельників у читанні і містить відповідні підгрупи, що спрямовані на інтегрований розвиток лексико-граматичних навичок і вмінь у трьох видах читання. Продемонстровано умовно-комунікативну вправу на встановлення значення лексичних одиниць та граматичних структур із метою навчити студентів розуміти значення лексичних одиниць та граматичних структур на рівні тексту (ознайомлювальне читання). Показано умовно-комунікативну вправу із рефлексивним компонентом для навчання студентів розуміти лексичні одиниці та граматичні структури для співвіднесення вимог замовника із правильними інженерними рішеннями (до ескізного будівельного проєкту з їх подальшою презентацією) з метою розвивати навички встановлення смислових зв’язків між словами та реченнями (вивчаюче читання). Продемонстровано виконання вправ із поступовим нарощенням складності.

У статті розглядається проблема розвитку у школярів інтересу до читання. Увага зосереджена на причинах зниження інтересу до читання, що пов’язані насамперед з розвитком інформаційно-комунікаційних технологій. Акцентовно увагу на поняттях «читання», «читацька компетентність», актуалізовані завдання щодо розвитку читацької компетентності учнів початкової школи у відповідності з Державним стандартом початкової освіти. З’ясовано, що читання сприяє формуванню якостей розвиненої і соціально цінної людини. Виокремлено переваги читаючої особистості над нечитаючою, що полягають у таких здатностях: осмислювати проблеми категоріями, схоплювати ціле і виявляти суперечливі взаємозв’язки явищ; адекватніше оцінювати ситуацію і швидше знаходити правильне рішення; володіти активною творчою уявою; краще володіти мовою (вона виразніша і багатша за своїм вокабуляром); точніше формулювати і вільніше писати; бути більш критичними, самостійними в судженнях і поведінці. Актуалізовано досвід роботи Павлиської школи, очолюваної В.Сухомлинським, щодо формування в школярів інтересу до читання. Виокремлені форми роботи педагогічного колективу школи, зокрема: заняття мовно-літературних гуртків, свято рідного слова, свято книги, конкурси декламаторів, популяризація книг для самоосвіти і саморозвитку, створення власних бібліотек, можуть використовуватися у контексті вирішення сучасної проблеми освіти, пов’язаної з формуванням їх читацької компетентності учнів в умовах реалізації Концепції Нової української школи. Ідеї та досвід роботи В.Сухомлинського щодо розвитку в школярів інтересу до читання дозволили виокремити такі його функції: інформаційну, комунікативну, освітню, виховну, пізнавальну, регулятивну, релаксаційну, естетичну.

У дослідженні проаналізовано значення цифрових освітніх ресурсів, завдяки яким можна підвищувати якість навчально-виховного процесу та розв’язувати професійні задачі. Досліджено нормативні документи щодо використання цифрових освітніх ресурсів, а також питання державних стандартів повної загальної середньої освіти, які надають перевагу саме інформаційно-комунікаційній компетентності, в якій цифрова компетентність визнана ключовою. Зроблено аналіз літературних вітчизняних та закордонних джерел щодо тематики дослідження. Окреслено методику використання цифрових освітніх ресурсів майбутніми вчителями інформатики, розглянуто різні підходи щодо питань використання та створення цифрових освітніх ресурсів під час вивчення інформативних дисциплін. Висвітлено задачі, які необхідно виконувати вчителю для розвитку навчально-пізнавальної діяльності учнів. Розглянуто методику викладання курсу «Цифрові технології наукових досліджень в галузі освіти/педагогіки», проведено характеристику основних компетентностей майбутніх учителів в результаті вивчення даного курсу. Висвітлено методичну ціль читання лекцій, однією з яких є пізнавальна активність студентів, зацікавленість до навчального предмету та науки. Зроблено акцент на використанні спеціального обладнання при читанні лекцій та виконанні лабораторних робіт. Зроблено висновки та перспективи подальших досліджень.

У статті проведено теоретичний аналіз понять «компетенція», «компетентність» та, зокрема, «комунікативна компетентність» особистості молодшого школяра в науковій парадигмі. Виявлено багатогранність цих термінів, що пояснюється актуальністю та водночас складністю підходів до їх вивчення. Охарактеризовано структуру комунікативної компетентності. Встановлено, що навчання української мови, літературного читання потребує комунікативного спрямування, щоб діти у процесі навчально-мовленнєвої практики навчалися використовувати мову, засоби спілкування для побудови усних і писемних висловлювань у певному стилі, ураховуючи обставини мовлення.

У статті запропоновано систему вправ із використанням інтернет-технологій з урахуванням таких критеріїв, як «специфіка сприйняття інформації в Інтернеті» й «домінантна роль формованої компетенції» у процесі формування професійної компетентності майбутніх фахівців. Так, зокрема, за критерієм «специфіка сприйняття інформації в Інтернеті» виокремлюють вправи, спрямовані на: сприйняття електронного тексту (тобто швидкочитання); структуроване сприйняття інформації; антиципацію (здогадування, передбачення) змісту інформації. У свою чергу, за критерієм «домінантна роль формованої компетенції» виокремлюють вправи, спрямовані на формування: мовленнєвої компетенції (критичне читання й аудіювання); компенсаторної компетенції (вправи на розвиток здатності й готовності долати дефіцит іншомовних знань, наприклад, під час читання й аудіювання); навчально-пізнавальної компетенції (уміння користуватися довідковою літературою, різними словниками, інтернет-ресурсами).

У статті наголошується на важливому значенні іншомовного професійно-орієнтованого читання у формуванні фахової іншомовної комунікативної компетентності у студентів немовних факультетів. Автор розкриває роль автентичних іншомовних фахових текстів у вивченні термінологічної лексики, володіння якою є основним критерієм знання фаху. Наголошується, що вивчення іншомовної термінологічної лексики відповідно до фахової підготовки студентів, а відтак і формування їхньої іншомовної лексичної компетентності, буде тим успішнішим, чим краще зроблений відбір і методична класи-фікація фахового матеріалу, який використовується в навчальному процесі. Розглянуто три етапи вивчення термінологічної лексики на базі англомовних фахових текстів; дається опис вправ, які застосовуються при опрацюванні термінів на кожному етапі.

Стаття присвячена аналізу особливостей використання засобів доповненої реальності та містить основні аспекти формування читацької компетентності учнів початкових класів новими методами інформаційно-комунікаційних технологій. У роботі проаналізовано останні дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців, які розглядають доповнену реальність як сучасний засіб навчання та розглядають важливість залучення третьокласників до читання. Визначено, що використання засобів доповненої реальності можливе завдяки звичайним смартфонам, планшетам, окулярам доповненої реальності, стаціонарному екрану, проєкційному пристрою та інших технологій, а також роль засобів візуалізації об’єктів і явищ в освітньому процесі початкової школи. Проаналізовано особливості видань художніх творів українських і зарубіжних письменників у супроводі з AR-додатками, різновиди інтернет-сервісів доповненої реальності, які доречно використовувати в процесі формування читацької компетентності молодших школярів. З’ясовано важливість осучаснення освіти, відходу від застарілих форм і методів навчання, які на теперішній час не є достатньо актуальними та популярними в педагогічній практиці. У статті визначено особливості формування читацької компетентності учнів початкової школи на основі нових комп’ютерних засобів, проаналізовано різновиди інтернет-сервісів доповненої реальності, які доречно використовувати в процесі формування читацької компетентності молодших школярів: Assemblr, Quiver, BlippAR або спеціальні додатки, зокрема, City Lens для Windows Phone, завдяки чому поглиблюється емоційний резонанс від читання художнього твору та стає гарною мотивацією до читацької діяльності. Здійснено аналіз моніторингу учнів та вчителів початкових класів щодо процесу впровадження доповненої реальності в освітній процес та з’ясовано погляди вчителів та дітей на особливості технології доповненої реальності. Результати опитувань, дають можливість зробити висновки про ефективність використання засобів доповненої реальності як засобу формування читацької компетентності третьокласників.

У статті проаналізовано стан системи оцінювання знань учнів у контексті вивчення іноземних мов. Доведено, що сучасні учні з мовною різноманітністю інтенсивно залучаються до процесу європейської мобільності, співпраці та взаєморозуміння для сприяння навчальному процесу та міжкультурному спілкуванню. У статті подано аналіз Загальноєвропейських рамок, який розкриває загальний опис навчальних програм мови, шляхи оцінювання, освітні ресурси та стратегії навчання у всьому світі. Метою статті є привернення уваги до альтернативних систем оцінювання англомовної компетентності старших школярів із читання. У центрі уваги статті спостерігається Кембриджська система оцінювання як спосіб сприяння вдосконаленню освіти та якісному навчанню за допомогою використання альтернативних методів оцінювання. У статті проаналізовано рівень знань учнів, їх обізнаність щодо стратегій іспиту та готовність взяти участь у Кембриджському оцінюванні, яке є одним із найбільш загальновизнаних способів альтернативного оцінювання.

У статті розглядається методична проблема мовної підготовки іноземних студентів. Підкреслюється, що вивчення української мови як іноземної має бути скероване на формування соціально-культурної компетентності студентів, на підготовку їх до різних комунікативних ситуацій. Обґрунтовано доцільність читання текстів соціально-культурної тематики, подано зразок тексту, наведено приклади післятекстових запитань і завдань.

Під час формування літературної компетентності та педагогічної майстерності вихователя, учителя надзвичайно важливо розвивати професійні якості, навички комунікації, виразного читання. Пошуки ефективних шляхів досягнення цієї мети в сучасних освітніх умовах дистанційного чи змішаного навчання – актуальна проблема, яка потребує розгляду як на рівні науково-теоретичному, так і на рівні аналізу практичного досвіду. У статті проаналізовано змістові та методичні аспекти вивчення дисципліни «Виразне читання» студентами педагогічних спеціальностей з урахуванням викликів і потреб нашого часу; аргументовано актуальність курсу; окреслено пріоритети власного педагогічного досвіду.Інструментарій системно-діяльнісного підходу, типологічного зіставлення забезпечив аналіз тематичних блоків дисципліни та аргументацію її ролі у професійній підготовці педагога. Емпіричні методи дослідження (педагогічне спостереження за процесом, апробація традиційних і нових форм, методів й засобів навчання, анкетування), систематизація й узагальнення результатів практичного досвіду викладання дисципліни прислужилися для визначення особливостей методики викладання цього курсу в умовах очного та дистанційного навчання. Методика викладання цього курсу в умовах очного і дистанційного навчання вирізняється не змістом, а обраними методами і формами роботи, рівнем залучення цифрових інструментів та засобів інформацiйно-комп’ютерних технологій. Цікавими і продуктивними є авторські методи і форми роботи: літературні п’ятихвилинки, творче інтерактивне читання, конкурси відеозаписів виразного читання, підготовка й укладання портфоліо, участь у проектах.

У контексті затвердження нової редакції Базового компонента дошкільної освіти (Державний стандарт дошкільної освіти) у статті акцентовано увагу на важливості формування у дітей під час здобуття дошкільної освіти мовленнєвої компетентності. Зазначено, що саме на цьому рівні слід розвивати в них здатності, необхідні на наступних етапів шкільного життя, серед яких – здатність читати. Визначено причини, що спричиняють появу дислексії – порушення процесу читання, наголошено на своєчасності виявлення дітей групи ризику та наданні їм корекційно-розвиткової допомоги з метою уникнення в майбутньому негативних психосоціальних наслідків під час навчання в закладах освіти. Окреслено напрямки наукових пошуків ефективних засобів ранньої профілактики порушень процесу читання у дітей старшого дошкільного віку, узагальнені основні здобутки закордонних та вітчизняних учених у цій царині, висвітлені переваги використання в пропедевтичних цілях засобів інформаційно-комунікаційних технологій. Автор виклав власний погляд стосовно часткового розв’язання проблеми попередження появи порушень процесу читання у дітей старшого дошкільного віку шляхом використання цифрових ігор з метою надання корекційно-розвиткової допомоги. Зазначено, що досить важливим у цьому аспекті є поширення власних напрацювань, у яких висвітлюється практика їх використання для попередження дислексії у дітейстаршого дошкільного віку. У якості прикладу запропоновано декілька варіантів авторських цифрових ігор з означеної проблематики. Констатовано, що досягнення позитивного ефекту їх застосування вчителем-логопедом у корекційно-педагогічному процесі можливе за умови дотримання відповідних вимог. Доведено, що використання цифрових ігор при наданні корекційно-розвиткових послуг дозволяє організовувати відповідну роботу не тільки в синхронному, але й в асинхронному режимах, що доволі зручно, насамперед, при взаємодії з дітьми, що мешкають у географічно віддалених сільських місцевостях, важкодоступних до закладів освіти.

У статті проаналізовано сучасні підходи до навчання читання іноземною мовою, зокрема англійською. Розглянуто особливості й етапи роботи з автентичними текстами, які нині представлені в розвідках вітчизняних і зарубіжних мовознавців. Запропоновано комплекс завдань для формування мовної й мовленнєвої компетентності студентів спеціальних факультетів із використання автентичних текстів на базі оригінального роману К. Льюїса “Хроніки Нарнії: Лев, чаклунка і стара шафа”.

У статті аналізуються вимоги Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти для освітньої галузі «Технології». Визначається місце та завдання технологічного компоненту в трудовому навчанні учнів й звертається увага на його графічну складову. Розглядаються деякі умови формування проектно-технологічної компетентності школярів у графічній діяльності на уроках трудового навчання. Проводиться аналіз змісту цього навчального предмету через призму формування цілісного уявлення про розвиток матеріального виробництва, ролі техніки, проектування і технологій обробки матеріалів у розвитку суспільства.Анонсована компетентність розглядається на предмет виявлення можливостей формування техніко-технологічних знань, умінь і навичок на уроках трудового навчання. При цьому звертається увага на методи, які застосовуються у взаємодії вчителя і учня у педагогічному процесі в освітній галузі «Технологія» та дозволяють модернізацію навчання в загальноосвітній школіВизначено структуру та характеристики компетенцій учнів базової і повної загальної середньої освіти для освітньої галузі «Технології»: розрахунково-графічні; проектно-технологічні; техніко-технологічні; виробничо-технологічні; творчо-конструкторські, формування яких здійснюється технологічним компонентом у вигляді проектування. На основі цього доведено, що у проектній діяльності учні базової загальної середньої освіти реалізують графічну складову проектно-технологічної компетентності через розуміння і виконання елементів художнього конструювання за графічним зображенням або власним задумом, обрання та застосування методів художнього і технічного проектування, читання і розуміння графічних зображень, необхідних для виконання завдань проекту, тощо. Школярі повної загальної середньої освіти – різних сфер людської діяльності (технологічної, освітньої, мистецької, економічної, політичної тощо) та проведення художньо-конструкторського аналізу об’єкта проектування і т.п.

У статті проаналізовано можливості розвитку маркетингової компетентності керівників закладів освіти в умовах післядипломної освіти. Акцентовано, що сьогодні освітні заклади функціонують у ринкових конкурентних умовах, що безпосередньо впливає на формування та оновлення переліку освітніх послуг, побудову партнерських взаємовідносин між освітньою організацією та громадськістю, формування іміджу закладу освіти, розвиток інноваційного потенціалу та створення позитивного внутрішнього клімату. Це вимагає управління освітньою установою з точки зору маркетингового підходу і є одним із завдань сучасного менеджера. Для впровадження нових підходів до управління керівник освітньої установи повинен володіти відповідними професійно-особистісними характеристиками. Однією з них є його маркетингова компетентність.Схарактеризовано вимоги до сучасних керівників закладів загальної середньої та дошкільної освіти в контексті відповідних професійних стандартів, що надає змогу встановити необхідність оволодіння директорами освітніх установ маркетинговими знаннями, уміннями та навичками.Проаналізовано основні положення розвитку маркетингової компетентності керівника освітніх установ в умовах додаткової професійної освіти.Відмічено, що значний потенціал щодо позиціонування закладів освіти сьогодні мають інформаційно-цифрові технології, а інструменти цифрового маркетингу дають змогу побудувати взаємодію закладу освіти із кожним зацікавленим користувачем освітніх послуг. Акцентовано, що розвиток маркетингової компетентності керівники закладів освіти можуть здійснювати під час курсової (лекції, практичні, семінарські заняття, тренінги та ін.) та міжкурсової (семінари, вебінари, курси та ін.) підготовки в закладах післядипломної педагогічної освіти, а також шляхом самоосвіти (курси, відеокурси у мережі Інтернет, вебінари, читання літератури, участь у форумах, конференціях та ін.).

У статті розкрито особливості аналізу змістовно-фактуальної, змістовно- концептуальної та змістовно-підтекстової художньої інформації на уроках літературного читання у початковій школі, наведено приклади аналізу літературних творів. Установлено, що змістовно-фактуальна інформація розгортається в часі – реальному або створеному письменником, завжди виражається словом. Вона виявляється під час аналізу через репродуктивні запитання за змістом тексту (що? де? коли? куди? як? тощо). Такий вид інформації тексту є посильним для сприймання дітьми молодшого шкільного віку. Змістовно-концептуальна інформація літературного тексту передає авторське ставлення до подій, задум автора, це розуміння читачем причиново-наслідкових зв'язків. Здобуваючи її зі змісту твору, читач творчо переосмислює прочитане, спираючись на свій життєвий досвід. Змістовно-концептуальна інформація може по-різному визначатися, тлумачитися читачами. Учитель/учителька допомагає її визначити через причинно-наслідкові запитання (чому?) чи на етапі рефлексії, з’ясувавши, що хотів сказати своїм твором автор, чому навчити. Визначено, що змістовно-підтекстова інформація – це прихована інформація, вона «читається» здебільшого через засоби вторинної номінації (метафора, метонімія, словотворчі засоби, синтаксичні конструкції тощо), через художні деталі, через опис зовнішності, подій, уживання фразеологічних сполучень тощо. Появу засобів вторинної номінації пояснюють асоціативним характером людського мислення. Через аналіз мови тексту визначають імпліцитний сенс інформації твору, авторський стиль письменника. Шляхом аналізу забезпечуємо розуміння авторського задуму твору та формуємо в учнів власне ставлення до прочитаного, не нав’язуючи своєї думки через діалог із ними. У статті проаналізовано особливості сприймання художньої інформації як складової частини читацької компетентності. Висвітлено особливості комунікативного підходу в навчально-виховному процесі, його вплив на зміну підходів до аналізу літературного тексту, його інформації, осмислення ролі художньої літератури в розвитку особистості.

У статті уточнено методологічні підходи до розв’язання проблеми формування читацької компетентності школярів із низьким рівнем успішності під час вивчення української літератури та визначено методичні умови цієї роботи. З’ясовано зміст понять «учні з низьким рівнем навчальних досягнень», «компетенція», «компетентність» та подано їх тлумачення у площині методики навчання української літератури. Ключовими ідеями формування читацької компетентності «проблемних» учнів у ході вивчення художнього твору встановлено: необхідність урахування структури читацької компетентності як наукового підґрунтя розвивального навчання літератури; основними складниками читацької компетентності учнів є комплекс специфічних особистісних, когнітивних, естетико-комунікативних та ціннісних механізмів або сукупність визначених предметних компетенцій; діагностика реальних навчальних можливостей учнів як передумова індивідуалізації навчання; цілеспрямований розвиток особистісного потенціалу «неуспішних» учнів засобами мистецтва слова; потреба гуманізації педагогічних впливів; кореговане навчання літератури шляхом вивчення художнього твору в єдності думки та почуття; модельованість навчання літератури в напрямах корекції емоційно-вольових особливостей та розвитку пізнавальної сфери учнів; використання оптимального співвідношення методів навчання літератури, класифікованих за ознакою єдиного підходу до процесу навчання на методи організації, мотивації, контролю й самоконтролю читацької діяльності учнів із пізнавальними труднощами; технологізація корекційно-розвивальної роботи словесника на основі використання авторської типології навчальних завдань, спрямованих на підвищення ефективності читацької діяльності. Теоретичні положення проілюстровано на прикладі проєктування педагогічної допомоги для організації самостійного читання учнів, які мають низький рівень навчальних досягнень, специфіка якої полягає в розробленні орієнтовної системи запитань, що містить опорні вирази для ведення читацького щоденника такими учнями.

У рамках нової парадигми системи освіти України визначено, що основним завданням діяльності суб’єктів освітнього процесу є формування ключових і предметних компетентностей школярів. Сучасні фахівці освіти повинні мати у своєму інструментарії компетентнісно орієнтовані технології, засоби й методи їх використання, спрямовані на вироблення життєво важливих умінь і навичок. Стаття присвячена викладенню одного з актуальних питань організації освітнього процесу початкової школи України, а саме особливостей формування комунікативної компетентності учнів на уроках мовно-літературної освітньої галузі (навчання грамоти (1 клас), української мови й літературного читання (2–4 класи), іноземної мови (1–4 класи)) в умовах дистанційного навчання через пандемію коронавірусу. У роботі здійснено аналіз та узагальнення практичного досвіду вчителів початкової освіти щодо формування ключових і предметних компетентностей учасників освітнього процесу в умовах дистанційного навчання, з одного боку, і створення мобільного освітнього середовища в умовах карантинних обмежень, з іншого боку. Запропоновано розробки методичного інструментарію для забезпечення ефективного навчання учнів початкових класів на уроках мовно-літературної освітньої галузі в цілому, і комунікативних (рідномовної та іншомовної) компетентностей зокрема. У статті представлено перелік цифрових ресурсів, сучасних педагогічних технологій, методів, засобів навчання та оцінювання, особливості планування та проведення онлайн-уроків, які уможливлюють ефективність організації освітнього процесу в умовах пандемії. Авторами особливо акцентовано на кардинальній зміні діяльності педагогів і школярів, зумовлену активним використанням цифрових ресурсів та інноваційних освітніх технологій в умовах дистанційного навчання. У режимі офлайн спосіб навчання, передачі знань і набуття життєво необхідних умінь і навичок є планованим і керованим учителем безпосередньо, і від нього залежать результати успішності учнів. У режимі онлайн першочергової важливості набуває роль учня, адже тут переважає самостійність, автономія, саморегуляція освітньої діяльності. Учитель, навчаючи предметів мовно-літературної галузі, виконує функції наставника-консультанта, тьютора, координатора пізнавальної діяльності, а учні стають активними учасниками динамічного процесу навчання, що забезпечує продуктивну імплементацію впровадження комунікативно-діяльнісного підходу до опанування предметних знань та умінь.

Мета статті – визначення особливостей формування іншомовно-мовленнєвої компетентності майбутніх учителів початкових класів для викладання образотворчого мистецтва іноземною мовою. Використано методи: вивчення та аналіз лінгвістичної, дидактичної та методичної літератури за темою, моделювання процесу формування іншомовно-мовленнєвої компетентності стосовно педагогічної діяльності майбутніх учителів початкових класів для викладання образотворчого мистецтва іноземною мовою. У статті проаналізовано наявні визначення мовних і мовленнєвих складових іншомовно-мовленнєвої компетентності та визначено їхні особливості стосовно педагогічної діяльності майбутніх учителів початкових класів для викладання образотворчого мистецтва іноземною мовою, а саме: специфічна лексика, що пов’язана з образотворчим мистецтвом: назви видів живопису, інструменти створення малюнків, поверхня для малювання, матеріали, що утворюють колір, способи зображення малюнків; граматика, що включає: різні видочасові форми дієслова для характеристики образотворчих дій, активний і пасивний стан для порівняння образотворчих дій, емоційно-забарвлені граматичні висловлювання для проявів емоцій щодо створюваних малюнків; аудіювання, що охоплює прослуховування виступів англомовних художників, перегляд фільмів щодо проведення виставок, участь у комунікації із зарубіжними майстрами живопису; говоріння, що включає висловлювання точки зору щодо власної професійної діяльності як педагога, так і фахівця у галузі образотворчого мистецтва, спілкування із зарубіжними митцями; бесіди учасників міжнародних конференцій; обговорення картин у музеї; інтерв’ювання зарубіжних художників; читання, що включає реалізацію різних читацьких дій, пов’язаних із образотворчим мистецтвом; письмо, що включає писемний виклад змісту малюнків, листування із зарубіжними діячами образотворчого мистецтва; написання інструкцій для учнів щодо виконання покрокових дій малювання.

Стаття актуалізує роль фахової іншомовної підготовки та висвітлює особливості викладання іноземної мови за професійним спрямуванням. Незважаючи на загальне визнання необхідності розвитку комунікативної спрямованості в навчанні іноземних мов, викладання іноземних мов для немовних спеціальностей здебільшого спрямоване на формування у студентів умінь і навичок, необхідних для читання та перекладу фахової літератури, що є недостатнім для формування повноцінної іншомовної комунікативної компетентності. Автором визначено професійні компетентності, якими мають володіти студенти немовних спеціальностей (ключові, базові та спеціальні), та проаналізовано роль іншомовної компетентності в процесі фахової підготовки. Встановлено, що для успішного навчання фахової іноземної мови студентів немовних спеціальностей важливо поєднувати структурно- системний принцип викладання граматики з комунікативним підходом. Розглянуто основні вимоги до комунікативних ситуацій, що використовуються в процесі навчальної діяльності для формування навичок спілкування, та встановлено, що для формування та реалізації комунікативних здібностей у процесі навчання комунікативні ситуації мають задовольняти пізнавальний інтерес студентів немовних спеціальностей. Автор статті наголошує на тому, що володіння лексичним аспектом мови має першорядне значення в комунікативному навчанні, та наводить приклади методів викладання іноземної мови за професійним спрямуванням, які здатні забезпечити розуміння галузевих термінологічних одиниць та розвиток умінь практичного використання фахової лексики. Визначено критерії відбору спеціальних текстів як початкової бази для аналізу синтаксичних, лексичних граматичних та фразеологічних явищ. Публікація містить огляд оптимальних методів формування і розвитку лексичних навичок, вмінь та навичок усного та писемного мовлення, а також практичного володіння іноземною мовою у сфері фахової діяльності. Стаття становить інтерес для викладачів іноземної мови за професійним спрямуванням у ВНЗ.

У статті висвітлено проблеми формування та оцінювання іншомовної компетентності студентів вищих навчальних закладів; надано результати аналізу та характеристика основних міжнародних онлайн тестів для об’єктивного оцінювання рівня володіння англійською мовою студентами закладів вищої освіти. Такі тести можуть забезпечувати їхнє самонавчання та самооцінювання. Відтворено структури міжнародних онлайн тестів із англійської мови як іноземної та наведені приклади тестових завдань. Виокремлено, проаналізовано та схарактеризовано основні міжнародні онлайн тести для об’єктивного оцінювання рівня володіння англійською мовою студентами закладів вищої освіти. Виокремлено, проаналізовано та схарактеризовано основні міжнародні онлайн тести, що можуть забезпечувати самонавчання та самооцінювання, для об’єктивного оцінювання рівня володіння англійською мовою студентами закладів вищої освіти, а саме: тести Кембриджської шкали оцінки професійних компетентностей викладачів іноземної мови; тести Кембриджського екзамену, що містить у собі такі тести, як Ключовий тест з англійської мови; Попередній тест з англійської мови; Перший сертифікат з англійської мови; Сертифікат із прогресивним рівнем володіння англійською мовою; Сертифікат із майстерним рівнем володіння англійською мовою; Інтернет орієнтований тест з англійської мови як іноземної та Міжнародна тестова системи англійської мови. Аналіз цих тестів показав, що вони, загалом, складаються з чотирьох частин, таких як читання, слухання, говоріння, письмо, та базуються на Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання. Ці тести є зручним інструментом у процесах викладання англійської мови та навчання мові, оскільки забезпечують такі функції: викладачеві – зручну швидку перевірку рівня володіння студентом англійською мовою, можливість переглянути типові помилки та обговорити їх зі студентами для корегування їхнього подальшого плану навчання, можливість підвищити рівень викладання іноземної мови завдяки використанню онлайн тестів; студенту – можливості неперервного навчання англійській мові та постійного підвищення свого рівня володіння мовою для отримання в подальшому необхідного сертифіката. Перспективами подальших досліджень є впровадження міжнародних онлайн тестів в освітній процес закладу вищої освіти для проведення оцінювання рівня володіння англійською мовою та аналіз впливу цих інструментів на рівень іншомовної компетентності студентів.

У статті висвітлено особливості використання міжкультурного тренінгу для розвитку іншомовної компетентності майбутніх офіцерів-прикордонників, описано різновиди тренінгів, етапи проведення й прогнозовані результати. Тренінг у своїй структурі має три етапи: інформаційно-діагностичний, розвивальний та оцінювальний. Основною метою тренінгу комунікативних умінь є розуміння основних психологічних закономірностей комунікації, чинників, що впливають на її продуктивність, розвиток якостей і вмінь, необхідних для впевненого використання набутих знань. Під час проведення тренінгів проходить передача знань, розвиток і вдосконалення певних навичок, створення умов для самостійного пошуку учасниками способів вирішення завдань, що стоять перед ними. Діапазон методів, які використовуються, дуже широкий і включає інтерактивну взаємодію тренер-учасник, вправи в парах і малих групах, рольові ігри, групові дискусії, індивідуальні завдання, техніку мозкової атаки, відеотренінг, аналіз конкретних випадків, вирішення ситуаційних завдань. Завершується тренінг підведенням підсумків й аналізом результатів. Саме завдяки такому комплексному підходу тренінг є інструментом, головним завданням якого є сприяти підвищенню ефективності професійної діяльності. Після завершення тренінгу спостерігаються зміни у стилях міжособистісного спілкування учасників тренінгу. Вони стають відкритішими до співробітництва, дружелюбнішими, краще ставляться до навколишніх. Спостерігається тенденція до підвищення лідерських і домінувальних позицій, упевненості та незалежності. Використання тренінгу під час вивчення навчальних дисциплін «Іноземна мова» і «Іноземна мова за професійним спрямуванням» розвиває іншомовну комунікативну компетентність курсантів, що передбачає оволодіння усіма видами мовленнєвої діяльності, а саме: говоріння, слухання, читання та письмо. Курсанти покращують рівень іншомовної професійної компетенції, що сприятиме їх ефективній службовій діяльності в органах охорони державного кордону.

У статті обґрунтовано сутність і визначено основні складові комунікативного процесу. Конкретизовано умови спілкування. Резюмовано, що в процесі комунікативної взаємодії комуніканти використовують сукупність мовних засобів для організації обміну повідомленнями під час вербальної взаємодії (спілкування, комунікації), що має назву вербальний (мовний) код. Користування мовним кодом вимагає від комунікантів навичок володіння різними видами мовленнєвої діяльності: слухання (аудіювання) і говоріння, які застосовують в усному спілкуванні, та читання і письмо – у писемній комунікації. Розкрито сутність способів поводження з комунікативним партнером (співробітництво, партнерство, домінування, маніпуляція, конфлікт). Акцентовано увагу на доцільності використання інтерактивних технологій у підготовці майбутніх бакалаврів іноземної мови, як оптимального навчального середовища для опануванням студентами вміннями і навичками організації ефективного комунікативного процесу. Встановлено, що комунікативний акт – це концептуально і структурно організована комунікативна діяльність у межах вербального контакту мовців, в якому предметно-знаковим носієм є дискурс, що опирається на певну ситуацію. Конкретизовано актуальність застосування в процесі фахової підготовки майбутніх філологів інтерактивних педагогічних технологій з використанням змодельованих ситуацій (фрагментів об’єктивно існуючої реальності, частиною якої може бути і вербальна дія), в яких студенти набуватимуть практичного досвіду організації оптимальної комунікативної взаємодії. З’ясовано, що для участі в таких ситуаціях студенти повинні активізувати не тільки мовленнєву, а й мисленнєву діяльність. Проаналізовано змістове наповнення категорії «дискурс» – вербалізовано ї мовленнєво-мисленнєвої діяльності комунікантів у межах вербального контакту, пов’язаного з пізнанням, осмисленням і презентацією світу мовцем (адресантом) та осмисленням його мовної картини світу слухачем (адресатом).

Актуалізується необхідність удосконалення методичної роботи в закладі професійної (професійно-технічної) освіти (далі ЗП(ПТ)О) сфери ресторанного господарства з метою підвищення професійної компетентності майстрів виробничого навчання задля забезпечення якісної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників цієї сфери. Охарактеризовано ключові положення нормативних вітчизняних документів щодо організації методичної роботи в ЗП(ПТ)О. Представлено результати аналізу наукових праць, у яких висвітлено значення методичної роботи для підвищення професійної компетентності педагогічних працівників. Визначено основні підходи, на яких має ґрунтуватися процес управління розвитком професійної компетентності майстрів виробничого навчання: акмеологічний, аксіологічний, андрагогічний, антропологічний. Розкрито різні аспекти організації методичної роботи в ЗП(ПТ)О. Розглянуто можливості різних форм організації методичної роботи (традиційні, нетрадиційні) як засобу підвищення професійної компетентності майстрів виробничого навчання. Серед традиційних форм методичної роботи висвітлено колективні (педагогічна рада, інструктивно-методичні наради, методичні комісії, школи педагогічної майстерності, педагогічні читання) та індивідуальні (самоосвіта, індивідуальні консультації, наставництво). Охарактеризовано нетрадиційні форми організації методичної роботи: методичний бенефіс, методичний фестиваль, методичний ринг, ярмарок педагогічних ідей і знахідок. За результатами діагностики якісних результатів професійної діяльності майстрів виробничого навчання, які здійснюють підготовку кваліфікованих робітників для сфери ресторанного господарства в ДНЗ «Хмельницький центр професійно-технічної освіти сфери послуг», диференційовано три групи майстрів виробничого навчання: які працюють творчо, зі сталим стилем роботи, які вимагають посиленої уваги. Наведено порівняльний аналіз динаміки якісних результатів професійної діяльності майстрів виробничого навчання за три роки завдяки здійсненню різних форм методичної роботи в ЗП(ПТ)О. Виділено основні напрями методичної роботи: інформаційно-аналітичний, організаційно- методичний, діагностичний, консультаційний, інформаційний, науково-методичний, експериментально-інноваційний. Констатовано, що одним з основних чинників удосконалення рівня професійної компетентності майстрів виробничого навчання є їхня участь в усіх формах методичної роботи.

The article reveals the problem of forming subject-methodological competence in future teachers of primary educational institutions. The urgency of this problem is proved, which is confirmed by the progressive reforming of education in all its spheres.The effectiveness of scientific and pedagogical methods of research (analysis and synthesis, structural-systemic, pedagogical observation), which allowed to carry out the analysis of regulatory documents, to simulate the educational process of studying the disciplines of theoretical and methodological direction, to identify the formation of subject-methodological competence of future teachers of primary education institutions, has been proved.The analysis of the professional standard of the teacher was carried out. The objectives of the professional activity of a primary school teacher have been defined, which consists in the organization and implementation of educational activities of students, the process of formation of their key competencies, human and national values, as well as the development of intellectual and creative abilities necessary to implement successful self-realization.The components of subject-methodological competence have been justified, namely the ability to model educational content in accordance with compulsory learning outcomes, shape and develop students’ key competencies and skills, implement integrated teaching, select and use effective methods and technologies for teaching and educating students, develop critical thinking, assess and monitor students’ learning outcomes based on a competency-based approach, shape students’ value attitudes.This study reveals the process of formation of students’ subject-methodological competence in the study of such disciplines as: “Didactics”, “The methodology of teaching literary reading”, “The methodology of teaching the Ukrainian language”, “The methodology of teaching mathematics”, “The methodology of teaching an integrated course “I explore the world”, “Technological educational branch of methodology of teaching”, “Health-preserving education branch with the methodology of teaching”, “Fine arts with the methodology of teaching”, “Music art with the methodology of teaching”, “The methodology of teaching informatics at primary school”, “The newest educational technologies”, “Innovative technologies in primary education”.We obtained the results of the study indicating the effectiveness of the formation of subject-methodological competence of future primary school teachers in the study of pedagogical disciplines of the professional training cycle.Key words: professional training, competence, future teachers, primary school, professional teacher standard. У статті розкрито проблему формування предметно-методичної компетентності у майбутніх учителів закладів початкової освіти. Доведено актуальність такої проблеми, що підтверджується прогресивним реформуванням освіти в усіх її сферах.Доведено ефективність використання науково-педагогічних методів дослідження (аналіз і синтез, структурно-системний, педагогічне спостереження), які дозволили здійснити аналіз нормативних документів, змоделювати освітній процес вивчення дисциплін теоретичного та методичного спрямування, виявити сформованість предметно-методичної компетентності у майбутніх учителів закладів початкової освіти.Здійснено аналіз професійного стандарту вчителя. Визначено мету професійної діяльності вчителя початкової школи, яка полягає в організації та здійсненні освітньої діяльності учнів, процесі формування у них ключових компетентностей, загальнолюдських та національних цінностей, а також розвитку інтелектуальних і творчих здібностей, необхідних для здійснення успішної самореалізації.Обґрунтовано складники предметно-методичної компетентності, отже, варто: моделювати зміст освіти відповідно до обов’язкових результатів навчання; формувати та розвивати в учнів ключові компетентності та уміння; здійснювати інтегроване навчання, добирати і використовувати ефективні методики та технології навчання і виховання учнів; розвивати критичне мислення; здійснювати оцінювання та моніторинг результатів навчання на засадах компетентнісного підходу; формувати ціннісні ставлення в учнів.Розкрито процес формування предметно-методичної компетентності у студентів у разі вивчення дисциплін: «Дидактика», «Методика навчання літературного читання», «Методика навчання української мови», «Методика навчання математики», «Методика навчання інтегрованого курсу «Я досліджую світ», «Технологічна освітня галузь з методикою навчання», «Здоров’язбережувальна освітня галузь з методикою навчання», «Образотворче мистецтво з методикою навчання», «Музичне мистецтво з методикою навчання», «Методика навчання інформатики в початковій школі», «Новітні освітні технології», «Інноваційні технології у початковій освіті».Отримано результати дослідження, що свідчать про ефективність формування предметно-методич-ної компетентності у майбутніх учителів початкової школи в процесі вивчення педагогічних дисциплін професійного циклу підготовки.Ключові слова: професійна підготовка, компетентність, майбутні вчителі, початкова школа, професійний стандарт учителя

У статті розглянуто роль міждисциплінарної інтеграції як необхідної складової навчального процесу в системі медичної освіти, що дає змогу доповнити зміст однієї дисципліни знаннями з іншої та обґрунтовує можливість комплексного вирішення завдань медичної практики методом широкого інтегрування набутої під час вивчення різноманітних дисциплін інформації. Багаторічний досвід викладання навчальної дисципліни «Латинська мова та медична термінологія» свідчить про наявність тісних інтеграційних зв’язків з іншими дисциплінами, насамперед, анатомією людини, фармакологією, біологією тощо, а також у контексті значення латинської мови для формування термінологічної компетентності майбутніх медиків з усіма дисциплінами, які студенти вивчають на старших курсах. Сучасна анатомічна термінологія складається переважно з латинських термінів, тому формування на заняттях з латинської мови умінь правильного читання анатомічних термінів, засвоєння основ латинської граматики, необхідної лексики і греко-латинських словотворчих елементів сприяє виробленню навичок грамотного використання анатомічних номенклатурних найменувань і дозволяє студентам використовувати набуті теоретичні знання на заняттях з анатомії. Метою вивчення розділу «Фармацевтична термінологія» у курсі латинської мови є навчити студентів правильно виписувати рецепти на різні форми ліків, сприяти усвідомленому засвоєнню і вживанню фармацевтичних термінів і таким чином сформувати термінологічну основу для вивчення предмета «Фармакологія». Під час вивчення клінічної термінології студенти вчаться формулювати прості медичні діагнози, засвоюють загальні вислови, які описують властивості стану хвороби і способи її лікування.

У статті конкретизовано сутність методичної роботи з молодими педагогами в закладі дошкільної освіти; висвітлено основні підходи до її організації та наведено змістові характеристики її різновидів. Окреслено вимоги до організації методичної роботи з молодими педагогами у сучасному закладі дошкільної освіти: інноваційність, діалогічність, довіра, творчий характер, спрямованість на підтримку індивідуального розвитку педагога, надання необхідного простору для прийняття самостійних рішень, відповідальність, компетентність. Виокремлено традиційні (педагогічні ради, педагогічні читання, конференції, методичні семінари, методичні об’єднання, школи передового досвіду, школи молодого вихователя, ініціативні творчі групи) та інноваційні (використання сучасних діагностичних методик для виявлення рівня компетентності вихователів; реалізація методичного супроводу в закладі дошкільної освіти; залучення молодого педагога до інноваційної освітньої діяльності; покращення самоосвіти через застосування онлайн-ресурсів) форми організації методичної роботи з молодими педагогами в умовах закладу дошкільної освіти. Увагу акцентовано на тому, що тільки правильний підхід до вибору змісту, форм і методів методичної роботи, їх раціонально доречне поєднання дадуть змогу ліквідувати прогалини в теоретичних знаннях і практичних навичках молодих вихователів, дозволять досягти успіху та самореалізуватися в професії. Наголошено, що методичну роботу з молодими педагогами в закладі дошкільної освіти слід орієнтувати на: оновлення змісту дошкільної освіти, вивчення та застосування освітніх технологій; поглиблення та розширення знань молодих вихователів, активізацію їхнього творчого потенціалу; організацію дієвого освітнього простору для дітей; інноваційну діяльність фахівців тощо.

У статті представлено методичну розробку заняття з української мови як іноземної для викладачів закладів вищої освіти. Розглядаються 4 етапи практичного заняття, що сприяли розвитку живого, спонтанного мовлення студентів, розвитку уваги та когнітивного мислення, що дозволили закріпити необхідний лексичний мінімум, повторити пройдений синтаксичний і граматичний матеріал тощо. Мовне наповнення навчально-тренувальних вправ підпорядковане комунікативному підходу до навчання, який визначив наявність на занятті завдань, призначених для формування та розвитку різних видів мовленнєвої діяльності – слухання, говоріння, читання та письма. Сприйняття і розуміння нового матеріалу підсилювалося тим, що комплексно задіяно зорову (відеосупровід і роздатковий матеріал), слухову (пояснення викладача) і механічну пам’ять (запис студентами слів і словосполучень у зошити). Робота з текстом є важливою не лише для застосування на практиці граматичних знань, формування правильної вимови чи наголошування слів, а й для ознайомлення іноземних студентів із українською культурою, її традиціями і виховання в них поваги до нашої нації і держави. Знання лексики, вміння будувати монологічні висловлювання, ініціювати й вести діалог-розпитування на запропоновану тему, навички узгоджувати прикметники, особові та присвійні займенники з іменниками у роді, числі й відмінку дозволять забезпечити реалізацію комунікативних потреб іноземних студентів у різних сферах спілкування: побутовій, соціально-культурній, офіційно-діловій, навчально-професійній. Професійне спрямування вивчення цієї теми полягає у формуванні українськомовної фахової компетентності майбутнього спеціаліста, здатного брати участь у діалоговій комунікації, розв’язувати комунікативні завдання у сфері професійної діяльності. Розроблена система вправ відповідає програмі навчальної дисципліни «Українська мова як іноземна» для студентів спеціальності 222 «Медицина».

Стаття присвячена проблемі формування умінь розв’язувати сюжетні задачі в учнів початкових класів із дислексією. Наголошується, що сутність діяльності з розв’язування задач полягає у перетворенні учнем словесно заданого сюжету, що містить числові компоненти і характерну структуру, на мову арифметичного запису як перехід від словесної моделі до моделі математичної або схематичної. В основі здійснення цього переходу лежить аналіз тексту і виділення в ньому математичних понять і співвідношень. Вміння розв’язувати сюжетні задачі сприяють розвитку внутрішньої мотивації, інтересу до навчальної діяльності, виробленню в учнів спеціальних умінь та навичок; допомагають дітям засвоїти математичні поняття й закономірності, формують здатність до планування та самоконтролю Учні з труднощами у навчанні, у тому числі з дислексією, не здатні без застосування спеціальної педагогічної допомоги опанувати уміннями та навичками розв’язування задач. Авторами розкрито психофізіологічні механізми виникнення труднощів опанування навичками читання (дислексії) у молодших школярів, висвітлено їх вплив на формування математичної компетентності. Проаналізовано помилки, які виникають у дітей із дислексією під час розв’язування сюжетних задач, особливості сприйняття тексту задач та виконання арифметичних дій під час їх розв’язування. Визначено перспективні підходи, спрямовані на інтенсифікацію процесу навчання учнів із дислексією математики, особливу увагу зосереджено на особливостях використання загальнодидактичних та спеціальних методів та прийомів роботи вчителя початкових класів над сюжетними задачами, що передбачає тісний взаємозв’язок із корекційно- розвитковим логопедичним впливом. Специфіка освітнього процесу для дітей із дислексією полягає у використанні різних рівнів адаптації навчального матеріалу до пізнавальних можливостей та психофізіологічних особливостей учнів із дислексією. Врахування результатів дослідження може стати основою для створення нових навчальних технологій, які передбачають максимальну активізацію більш розвинутих ланок пізнавальної діяльності учнів із дислексією, сприяти профілактиці виникненню у них труднощів під час розв’язування сюжетних задач.

Дослідження спрямоване на аналіз суперечливої природи поняття «автономія вчителя», розгляд сучасних підходів до інтерпретації його сутності, типів, а також реалізації деяких цифрових дидактичних прийомів у процесі викладання англійської мови як іноземної. З точки зору психології автономія пов’язана з самовизначенням, заснованим на внутрішній мотивації. Під автономією вчителя розуміється ступінь самостійності особистості приймати рішення з будь-яких питань своєї професійної діяльності. Цей термін має різні прояви в різних культурах і детально описується за допомогою синергетичного та компетентнісного підходів. Мета статті – систематизувати сучасні дослідження в галузі автономії вчителя, а також продемонструвати на практиці те, як можна поєднувати сучасні вимоги до вчителя з опорою на нові освітні ресурси. Розрізняють три складові частини автономії вчителя: його здатність реалізовувати автономну діяльність, мотивацію до творчості та професійну незалежність. Інформаційна компетентність – невід’ємна частина професійної компетентності вчителя іноземної мови. Сучасні мультимедіа як форма комунікації об’єднують такі форми контенту: текст, аудіо, зображення, анімацію, відеоматеріали. Інтернет-сервіс LearningApps.org є додатком Web 2.0. З його допомогою можна успішно розробляти, зберігати інтерактивні завдання з різних предметних дисциплін. Учні можуть перевірити та закріпити свої знання в ігровій формі, що сприяє формуванню їхнього пізнавального інтересу, розвитку критичного та творчого мислення, учнівської автономії. Ця платформа також успішно використовується під час навчання іноземних мов, оскільки вона дозволяє використовувати або створювати різні вправи для відпрацювання всього спектра мовних навичок (читання, аудіювання, говоріння та письмо). Для ілюстрації переваг цього інтернет-сервісу ми розробили низку різнопланових вправ за темою «Індустрія моди» для студентів спеціалізованих вищих навчальних закладів та охоче ділимося своїм педагогічним досвідом у статті.

В Меморандумі неперервної освіти Європейського союзу зафіксовано, що «Європа вже вступила в «епоху знань»…». Тому сьогодні безперечною є теза про успішність переходу до економіки і суспільства, основаних на знаннях, за умов супроводу його процесом неперервної освіти – учіння довжиною в життя (lifelong learning) [7]. Відтак, концепція освіти впродовж всього життя у ХХІ столітті набула ключового значення.Очевидно, що необхідність у неперервній освіті, професійній підготовці виникає щоразу, коли людина зустрічається з чимсь новим, що з’являється в його професійному й особистому житті. Тому ця необхідність нині набуває все більшої актуальності. За результатами дослідження проблеми неперервності освіти в глобалізованому світі М. Вартанян дійшов висновку, що неперервна освіта має репрезентувати «не тільки освітній шлях людини довжиною в життя з широким спектром можливостей доступу до освіти, але й трьохмірний освітній простір, в якому кожна людина може і зобов’язана знайти свою освітню траєкторію, що відповідає її індивідуальним запитам і потребам суспільства, рівень глибини якої залежить лише від його здібностей» [1, 21]. Ця позиція науковця близька нам за суттю, оскільки відповідає потребам керівників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) з огляду на специфіку їх управлінської діяльності і може бути основою для побудови такої освітньої траєкторії кожного з них. Вона цілком органічно вбудовується в цілісну систему неперервної професійної освіти як її складова, забезпечуючи підвищення професіоналізму керівників ПТНЗ, їх потребу в постійному професійному вдосконаленні.Проблема неперервної професійної освіти знаходиться в центрі уваги відомих вітчизняних і зарубіжних учених, серед яких О. Гагаріна, Т. Десятов, С. Коваленко, Л. Кравченко, Л. Лукьянова, Н. Ничкало, В. Олійник, Л. Сігаєва тощо. Безумовно, що основною сферою реалізації неперервності підвищення професійного рівня управлінця (менеджера) є післядипломна освіта, додаткова освіта та самоосвіта. На переконання В. Олійника, самоосвіта керівного персоналу ПТНЗ (як окремий елемент системи післядипломної педагогічної освіти) має бути керованою в міжкурсовий період за акумулятивним принципом і становити фундамент для здобуття вищих освітньо-кваліфікаційних рівнів [1111, 252].Досліджуючи наукові основи підготовки менеджерів освіти у системі неперервної педагогічної освіти, Л. Кравченко модифікувала поняття «педагогічна професійна підготовка менеджера освіти» як «поетапний концентричний індивідуалізований процес цілеспрямованого формування особистісно і соціально значущих професійно-педагогічних компетентностей фахівця та його самоздійснення у системі освіти впродовж життя» [5]. Ідеї, сформульовані Л. Кравченко в концепції професійної підготовки менеджера освіти, можна вважати основоположними для розвитку інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) керівників ПТНЗ, оскільки вони відображають поступальне вдосконалення професіоналізму як індивідуального процесу довжиною в усе життя, висвітлюють наукові засади до організації керованої самоосвіти в міжкурсовий період.Відомо, що будь-який підхід визначається певною ідеєю, концепцією, принципом і базується на основних категоріях. Ідеї неперервності освіти людини в усі періоди її життєдіяльності, розвинуті до теоретичних положень, створили передумови для розробки і розвитку акмеології (акме в перекладі з давньогрецької – вища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора) як нової міждисциплінарної галузі наукового знання, що межує з усіма науками, які вивчають людину і які вивчає сама людина в процесі професійного становлення. Акмеологія цілеспрямовано виокремлює професіоналізм і чинники впливу на нього [6, 7]. Завданням акмеології є побудова, розроблення і вдосконалення систем професійної майстерності, для яких ключовими є поняття продуктивності і рівня професіоналізму [3].Здійснення науковцями досліджень в галузі акмеології стосуються вивчення і використання резервних можливостей педагога щодо стану професійного і особистісного зростання – акме. Однак, досягнення суб’єктом навчання вершини професійної майстерності було «природнім в умовах орієнтації освіти на підготовку необхідних для держави спеціалістів і при розгляді професійної освіти як головної цінності…» [16, 45]. Водночас, при такому підході ця парадигма також орієнтується на соціальні норми і фактично дублює андрогогічну. Тому, на думку Ю. Фокіна, цей напрям можна назвати професійною акмеологією. Очевидно, в реаліях сьогодення, коли здійснюється переорієнтація на особистість, її індивідуальні потреби, виникла необхідність змінити орієнтири. Вчений вважає, що при акмеологічному підході до процесів навчання було б більш природним орієнтуватись на потенціал суб’єкта учіння, на його індивідуальність (людина як унікальна самобутня особистість, яка реалізує себе в творчий діяльності). Тоді орієнтація на соціальні норми стає нераціональною і керуватись слід нормами, що залежать від індивідуальності суб’єкта навчання. У такому разі змінюються орієнтири акмеологічної парадигми – викладання має бути спрямоване на допомогу суб’єкту навчання в досягненні вершини його можливостей, в найбільш повній реалізації ним потенціалу своєї особистості. Тобто, той потенціал, яким володіє суб’єкт навчання, може бути розвинутим до таких висот специфічної діяльності, про існування яких інші люди й не здогадувались, а соціальні норми відсутні. В той час як суспільно визнану вершину професійної майстерності індивід досягти нездатний. Такий підхід зараз використовується в дефектології, але «для забезпечення досягнення вершини реалізації індивідуального потенціалу такого підходу потребує кожний, навіть із здібностями і можливостями для одержання установленої суспільством вищої освіти» [16, 46].Такий погляд близький нам за своєю сутністю, оскільки він відповідає особливостям управлінської діяльності керівного персоналу ПТНЗ. Адже в Україні функціонують різнотипні ПТНЗ різних форм власності та підпорядкування, які відрізняються за рівнем атестації, профілем підготовки кваліфікованих робітників для різних галузей виробництва, умовами соціально-економічного регіонального розвитку тощо.Для подальшого дослідження заявленої проблеми необхідно визначити сутність поняття «керівник ПТНЗ». Семантичний аналіз поняття «керівник» показав що це «той, хто керує ким-, чим-небудь, очолює когось, щось» [9, 827]. Це також менеджер – найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування підприємства, фірми, установи, наділений суб’єктом власності визначеними повноваженнями. До числа керівників відносять лінійних і функціональних керівників організації та її структурних підрозділів [2]. В сучасну професійну педагогіку вводяться нові поняття і категорії, що вказує на її постійний розвиток і конвергенцію з іншими науками, зокрема менеджментом. Так, в науковому дослідженні Л. Кравченко на основі авторського компетентнісно-концентричного наукового підходу репрезентовано поняття «менеджер освіти». Нею визначено, що це професіонал високого рівня, освітній лідер, організатор педагогічної взаємодії, що «має спеціальну професійну підготовку, конвергентний світогляд, наділений владними повноваженнями з боку держави чи власника закладу, професійно керує педагогічним колективом відповідно до мети, місії й освітніх стандартів та соціально значущих педагогічних вимог, забезпечує рентабельність і конкурентоздатність освіти, здійснює моніторинг внутрішнього і зовнішнього педагогічного середовища, проводить маркетинг освітніх послуг, налагоджує ефективні зв’язки з громадськістю, як креативна особистість займається оперативним упровадженням інновацій у практику діяльності закладу» [5]. Отже, на основі смислового визначення цього поняття керівниками є директор і його заступники, директор (завідувач) філіалу, завідувач відділення, старший майстер, тобто ті особи, які працюють на керівних посадах, визначених Типовими штатними нормативами ПТНЗ. Вони мають затверджені функціональні обов’язки, що корелюють із змістом наукової категорії «менеджер освіти», і виходять за межі педагогічної діяльності, чим і зумовлюється необхідність визначення індивідуальної траєкторії їх самоосвіти. Керівництво нею в міжкурсовий період сьогодні здійснюється обласними навчально-(науково-)методичними центрами професійно-технічної освіти, які, зазвичай, і визначають зміст самоосвітньої діяльності керівного персоналу ПТНЗ, виходячи з потреб регіону (планують семінари, круглі столи, педагогічні читання, надання методичної допомоги тощо). Однак, останнім часом спостерігається тенденція зростання потреби керівників ПТНЗ у дослідженні окремих проблем розвитку педагогічних процесів, що виражається в координації тем дисертацій, створенні експериментальних майданчиків, підписанні договорів з науковими установами про співпрацю, участь у міжнародних і всеукраїнських виставках, публікації статей у фахових виданнях, виступах на всеукраїнських науково-практичних та науково-методичних семінарах тощо. Реалізація цієї потреби і визначає індивідуальну траєкторію руху особистості керівника до тієї вершини професіоналізму (акме), яку сьогодні він визначає самостійно і здебільшого інтуїтивно. Водночас саме поняття «керована» (самоосвіта) передбачає визначення цілей, планування, організацію, координацію, контроль, при необхідності корегування, аналізу і обов’язково рефлексії.Стратегія управління сучасним ПТНЗ потребує від керівників знань, умінь, навичок і здатності приймати неординарні рішення, організовувати інноваційні, творчі процеси в умовах певної невизначеності, високої конкуренції на ринку освітніх послуг і ринку праці, що зумовлює необхідність постійного суб’єктивного розвитку та опанування різними компетентностями, зокрема інформаційно-аналітичною, яка науковцями визнана невід’ємною складовою управлінської діяльності. Педагогічна практика свідчить, що формування і розвиток інформаційно-аналітичної компетентності (ІАК) не носить цілеспрямованого і обґрунтованого характеру в системі підвищення кваліфікації керівників ПТНЗ. Прояв цієї компетентності здебільшого залежить від ситуативних чинників, а тому в практиці управління не корелює з професіоналізмом управлінця. Однак, нерідко її недостатній розвиток стає причиною невдач в управлінській діяльності [14, 449].Аналіз останніх досліджень і публікацій з філософії, соціології, менеджменту, педагогіки і психології засвідчує зростання інтересу вчених до інформаційного аспекту дійсності та діяльності, що виникає на її основі, та висвітлений в наукових працях Ю. Абрамова, Д. Блюменау, Н. Ващекіна, В. Глушкова, О. Єлчанінової, С. Злочевського, Л. Кедровської, О. Кузя, А. Урсула та інших. Значна увага приділяється вивченню проблеми інформаційного забезпечення управління організаціями (В. Афанасьєв, Г. Воробйов, В. Волович, Н. Дніпренко, Л. Козачкова, В. Тарасенко, С. Шапіро тощо). В. Биков, Г. Бордовський, І. Гришанов, Ю. Дорошенко, М. Жалдак, Л. Калініна, Т. Коваль, В. Лапінський, А. Олійник, Н. Островерхова, Т. Поясок, С. Сисоєва, Л. Сущенко, Н. Тверезовська, І. Утюж та інші розглядають інформаційно-аналітичну діяльність у контексті управління навчальними закладами та організації навчально-виховним процесом.Вивчення результатів науково-дослідної роботи вказує на те, що кожний окремо взятий процес управління в ПТНЗ здійснюється за допомогою інформації – її вивчення, аналізу і синтезу, якісно-смислової переробки, в результаті чого виникає нова інформація та нові знання. З кожним днем у практичних працівників зростає об’єм інформації, що потребує обробки, вивчення, осмислення та прикладного застосування. Тобто, постійний розвиток ІАК суб’єктів управління ПТНЗ є очевидною необхідністю. На це вказують і результати вивчення нами ступеня готовності керівного складу ПТНЗ до реалізації ІАК в практичній діяльності. Саме труднощі, що виникають у роботі з різною інформацією, брак часу, відсутність необхідних «знань, умінь і навичок» як фундаменту інформаційно-аналітичної діяльності (ІАД), часто демотивують керівників до вивчення наукових підходів здійснення управління педагогічним і учнівським колективами, вивчення сучасних тенденцій розвитку професійної освіти і навчання, досвіду роботи своїх колег як за кордоном, так і на теренах країни, тощо.Повертаючись до проблеми нашого дослідження, зазначимо, що ІАК керівників ПТНЗ за визначенням учених (О. Гайдамак, Н. Гайсинк, Т. Єлканова, Н. Зинчук, О. Назначило, В. Омельченко, Н. Рижова, І. Савченко, О. Філімонова, В. Фомін, Н. Фролова, В. Ягупов) є складним, інтегрованим, особистісним та індивідуальним утворенням, до складу якого обов’язково входять когнітивний і функціональний (діяльнісний, процесуальний) компоненти. Для їх розвитку в системі неперервної освіти, а також самоосвіти необхідно передбачити певний зміст – програму як інформаційну технологію розвитку ІАК керівного складу ПТНЗ. Саме її розроблення забезпечить керовану самоосвіту управлінців, а використання різних форм контролю і самоконтролю, самооцінки (рефлексії) – стимулювання до опанування наукових підходів у роботі з інформацією. Таким чином, окреслиться роль обласних навчально-(науково-)методичних центрів професійно-технічної освіти в реалізації акмеологічної парадигми щодо розвитку менеджерів освіти.Існують різні підходи до розроблення навчальних програм. У науковій літературі, що висвітлює результати дослідження проблеми розвитку ІАК, представлені програми формування і розвитку цього утворення у студентів і курсантів. У нашому дослідженні ми маємо справу з дорослими людьми з багатим досвід педагогічної роботи і управлінської діяльності, амбітними у визначенні життєвих і професійних цілей, що необхідно враховувати як при конструюванні змістової складової інформаційної технології розвитку в них ІАК, так і процесуальної. Тому вважаємо, що розроблення програми має здійснюватись на основі діагностики (для визначення рівня сформованої ІАК, потенціалу особистості керівника та його потреб). Адже в «самому загальному вигляді компетентність фахівця – це актуальна особиста якість людини, заснована на знаннях, інтелектуально і особисто зумовлених його соціально-професійними інтересами» [15, 14–15]. Вибір форм навчання також бажано узгоджувати. При цьому необхідно запропонувати декілька, щоб була альтернатива вибору. Не менш важливим є з’ясування очікувань учасників процесу розвитку ІАК щодо обраних ними інформаційних ролей (приймальник, розповсюджувач, оратор) [13]. Одним із методів з’ясування очікувань є робота з «листами очікувань», в яких пропонується закінчити одну із фраз (наприклад: «я сподіваюсь, що виконання цієї програми буде …», «я бажав би (бажала) унести з собою …», «я очікую, що …», «я буду розчарований (розчарована), якщо …» і т. ін.). Вони мають певне значення: для організаторів процесу навчання – дають інформацію про те, на що сподіваються учасники процесу, для самих керівників – це деякою мірою стимул для цілеспрямованої роботи.Ефективний розвиток ІАК керівників ПТНЗ у процесі неперервної професійної освіти, зокрема в міжкурсовий період, як зазначалось вище, передбачає визначення мети і завдань. Метою нашої програми є розвиток ІАК керівників ПТНЗ, а завдання полягають у: вивченні теоретичної основи ІАД (систему теоретичних і технологічних знань); розвинути в керівників інформаційно-аналітичні уміння, рефлексивні здібності, що допомагають усвідомлювати і оцінювати ІАД. Отже, реалізація програми розвитку ІАК дасть змогу її учасникам опанувати системою інформаційно-аналітичних знань (базовими поняттями, технологіями – способами і методами – здійснення ІАД; реалізувати їх на практиці (опанувати інформаційно-аналітичними уміннями); оцінювати і корегувати ІАД, визначати перспективи розвитку ІАК у межах власного потенціалу.При розробленні програми можливе використання блочно-модульного структурування навчального матеріалу з урахуванням рівня сформованості ІАК керівника. Ґрунтуючись на результатах попереднього опитування керівного персоналу ПТНЗ, зазначимо, що зміст програми може містити, наприклад, такі теми: основні теоретичні положення розвитку ІАК, організація ІАД, засоби забезпечення ІАД, інформаційний пошук, обробка і фіксація інформації, аналіз і синтез отриманої інформації, практичне використання інформації в управлінській діяльності, самодіагностика рівня ІАК.Для визначення блочно-модульного розподілу навчального матеріалу, орієнтуючись на загальну структуру діяльності і логіку управлінської діяльності керівників ПТНЗ, ми визначили структуру їх ІАД і виокремили інформаційно-аналітичні уміння, які необхідні в роботі з інформацією. Одержані результати показані на рис. 1, який ілюструє, що на першому етапі ІАД – мотиваційно-цільовому – керівник використовує управлінські уміння (коректне формулювання своїх інформаційних запитів; визначення потреби певного інформаційного ресурсу в межах оперативного і стратегічного управління ПТНЗ; сприйняття і активний пошук усіх різновидів і типів інформації; уміння, що запезпечують планування, організацію і регулювання інформаційно-аналітичної дільності; створення і забезпечення розвитку інформаційної системи ПТНЗ); на другому етапі – організаційно-виконавчому – затребувані

Паламар С. П. Формування предметних компетентностей учнів основної школи у процесі вивчення дисциплін гуманітарного циклу. У статті розкрито шляхи формування предметних компетентностей учнів основної школи у процесі вивчення української літератури, літературного краєзнавства та під час позакласного читання. Обґрунтовано мовно-літературні параметри роботи з художнім текстом.

У статті актуалізовано проблему модернізації змісту початкового курсу мовно-літературної освіти і підготовки інноваційного навчального забезпечення предмета «Літературне читання» для 2–4 класів у контексті ідей Нової української школи та в кореляції з новим Державним стандартом початкової освіти. Проаналізовано дидактико-методичні дослідження в галузі українського підручникотворення для початкової школи. Визначено цілі навчальної книги в умовах реалізації компетентнісного підходу в освітньому процесі. Уточнено функції підручника з літературного читання для початкової школи в умовах компетентнісно орієнтованого навчання, вимоги до його змістового наповнення, структурних компонентів та способів презентації дидактичного матеріалу. Розкрито компетентнісний потенціал чинних підручників «Українська мова та читання. Частина 2» для 2–4 класів (авторка О. Вашуленко) щодо реалізації вимог змістових ліній Типової освітньої програми. Зроблено висновок, що створення інноваційних підручників з літературного читання для початкової школи на засадах діяльнісно-результативної освіти є важливим завданням для Нової української школи. Методичний апарат та ілюстративне забезпечення авторських підручників з літературного читання, створено на засадах дитиноцентризму, який висуває на перше місце інтереси, потреби і можливості учнів. Процесуальне виконання завдань створює передумови для розвитку позитивних особистісних якостей дитини-читача. Змістове наповнення, структура і способи презентації дидактичного матеріалу в підручниках літературного читання підпорядковуються формуванню в молодших школярів читацької, комунікативної та інших ключових компетентностей. Статтю адресовано викладачам, науковцям, які вивчають проблему створення підручників для початкової школи, викладачам вищих педагогічних закладів освіти та інститутів післядипломної педагогічної освіти.

У статті розглядаються педагогічні аспекти формування професійних компетентностей концертмейстера у процесі вивчення дисципліни «Концертмейстерський клас» здобувачами вищої освіти за освітньою програмою «Музичне мистецтво. Фортепіано». Проаналізована концертмейстерська діяльність як найбільш поширена та доступна форма навчальної та виконавської роботи піаніста. Підкреслено, що у сучасних наукових та методичних виданнях питання підготовки концертмейстерів у закладах вищої освіти, зокрема викладання концертмейстерського класу, висвітлені недостатньо. Окреслено специфіку роботи концертмейстера, що полягає у розумінні ним ролі акомпанементу для створення високохудожнього музичного образу спільно із солістом або з групою виконавців. Схарактеризовано процес формування його професійних компетентностей, визначено завдання навчальної дисципліни «Концертмейстерський клас», що є обов’язковим компонентом освітньо-професійної програми «Музичне мистецтво. Фортепіано». У публікації окреслюється основа робочої програми означеної дисципліни, що базується на концепції концертмейстера як піаніста, який не тільки акомпанує, а й здатний працювати із солістом, розучувати з ним новий репертуар та знаходити способи вирішення його виконавських проблем. У статті розглядаються особливості взаємодії та основні елементи роботи концертмейстера із солістами під час вивчення аналізованої дисципліни: етапи роботи над акомпанементом, удосконалення навичок читання нот із листа, транспонування музичного матеріалу та ансамблевого музикування.

Кінець ХХ ст. в діяльності ЮНЕСКО, Світового Банку, освітніх департаментів Європейського Союзу та інших міжнародних організацій відзначений кількома важливими змінами:– безприкладним підвищенням уваги до вищої освіти та наукових досліджень як головної передумови стійкого соціального і економічного розвитку націй у ХХІ столітті (введення нових стандартів класифікації освіти в 1997 р., конференція 1998 р. в Парижі з вищої освіти та ін.);– акцентуванням проблеми вимірювання і забезпечення якості навчання і професійної підготовки, створення та поширення засобів об’єктивного оцінювання діяльності навчально-виховних закладів (здійснення проектів на кшталт PISA – масового тестування сотень тисяч учнів у десятках країн);– прискоренням розвитку фундаментальних наук і розширенням використання їх у системах освіти як незамінного засобу підготовки працівників ХХІ ст. і формування передумов для стійкого суспільно-економічного розвитку.Строго кажучи, останні два аспекти тісно поєднуються, оскільки високоякісна і сучасна освіта не може не включати вивчення точних наук і формування навичок використання новітніх інформаційних та інших “високих” технологій. Прикладом цього є рекомендації Всесвітньої конференції з точних наук, організованої під егідою ЮНЕСКО в Будапешті (26 червня – 1 липня 1999 р.) [1]. Для нас особливо важливим є та частина документів цієї конференції, де йдеться про безперспективність скорочення вивчення фундаментальних наук в системі обов’язкової освіти під фальшивим приводом їх “складності”, де пропонується змінювати й осучаснювати зміст природничо-математичної складової середньої та вищої освіти як фундаменту стійкого розвитку людства, збереження і поліпшення довкілля, забезпечення миру і стабільності.Однак, у деклараціях конференцій та інших працях експертів ЮНЕСКО мало мовиться про необхідність негайного подолання наслідків сучасного “інформаційного вибуху”, насамперед – браку в активного населення новітніх знань для ефективної й результативної діяльності. Пропонуємо називати це явище “ефект хоттабізації” на знак того, що все частіше і частіше кваліфіковані фахівці внаслідок незнання новітніх наукових досягнень повторюють дії дідугана Хоттабича, який намагався допомогти одному лінуватому підлітку скласти екзамен з фізичної географії на основі знань про довкілля, які існували за дві тисячі років до нашої ери на теренах Індії і Близького Сходу. Негативні наслідки ефекту хоттабізації загострюються тим, що нашими сучасниками є приблизно 90% всіх науковців, які жили на планеті, а продуктивність їхньої праці постійно зростає завдяки комп’ютерній техніці і створенню світових мереж для циркуляції наукової інформації та наукової співпраці (електронна пошта, Інтернет та ін.).Неусвідомлення загрози з боку ефекту хоттабізації вже привело в Україні до того, що у нас продовжують використовувати поняття “фундаментальні курси” в анахронічному аспекті як синонім тих усталених академічних знань, що датуються періодом становлення класичних наук. Наслідком цього, очевидно, стає зниження ефективності діяльності всієї системи освіти, а також певна втрата впливу наукової спільноти на громадську думку. Як відомо, цим негайно скористалися представники псевдонаук і невігласи, адепти релігійних й езотеричних вчень тощо.В Україні для вчителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів зникла можливість для ліквідації ефекту хоттабізації і безперешкодного отримання нових даних про результати наукових досліджень в десятках старих і молодих наук. Наукові матеріали чи повідомлення про відкриття займають маргінальне становище, зустрічаються в кількох газетах і науково-популярних журналах з мікроскопічним накладом. Не буде перебільшенням твердження, що сучасна Україна поступається більшості країн третього світу в увазі до поширення наукових знань, у виданні книг, журналів, газет, використанні спеціалізованих каналів телебачення тощо.Очевидно, що подібна деградація не віщує нам нічого хорошого у найближчому майбутньому й загрожує подальшим зниженням інтегральної виробничої компетентності населення України. Яскравий і виключно неприємний приклад стратегічно помилкових дій в освітній сфері – здійснення у нас на Кіровоградщині фінансованого зі США проекту “розвитку критичного мислення”, опис якого і перші “результати” можна знайти в статті [2]. Заокеанські “меценати” розвитку нашої школи безапеляційно оголосили всі тексти підручників “банальними й усім відомими знаннями”, а справжньою цінністю – те, що в ці книги не входить. Цим вони гранично активізували цікавість молоді до антинаукової інформації – переповідання старих релігійних текстів і псевдо-знань алхіміків, байок про легкість отримання “необмеженої енергії з вакууму” та здійснення всіх мрій людства на базі “торсійних полів”. Наслідок? Він дуже сумний – учні на заключних заняттях і залікових дискусіях затаврували всі фундаментальні науки, “довели шкідливість і помилковість” праць Ч. Дарвіна та безлічі інших геніальних вчених...Ми були б необ’єктивними, стверджуючи, що лише в Україні природничо-математичні науки страждають від активізації фанатизму і невігластва. Зауважимо, що і в зарубіжних країнах ситуація з оновленням комплексу навчальних дисциплін і врахуванням у них новітніх наукових відкриттів другої половини ХХ ст. залишається доволі строкатою. З міркувань лаконічності, вкажемо лише два приклади.На відміну від української практики 90-х років, що відзначається значним зниженням уваги до точних наук під гаслом кампанії з гуманізації та гуманітаризації діяльності системи освіти, політичне і адміністративне керівництво Франції інтенсифікувало рух у протилежному напрямі. Як свідчать останні матеріали про тенденції розвитку вищої школи Франції [7], країна обрала твердий курс на розширення охоплення молоді вищою освітою шляхом професіоналізації навчальних програм, широкого впровадження коротких професіоналізованих профілів підготовки кадрів, доповнення класичних спеціалізацій (філолога, історика тощо) додатковими – юриста середньої кваліфікації, соціолога, психолога та ін. Якщо у нас ключовим терміном є “інтелект”, то у сучасній Франції – “компетентність”. Зауважимо, що такою ж є освітня політика кількох інших розвинених країн – Фінляндії, Австрії, Нідерландів, – а також частини країн третього світу – Південної Кореї, Сінгапуру, Індії тощо.Інший приклад. Сучасна Росія, очевидно, успадкувала від СРСР не лише розташовану на своїй території мережу навчальних закладів, але й теоретично-методичний доробок науково-педагогічних дослідних установ, більшість яких концентрувалася в радянські часи у Москві. Нас особливо цікавлять досягнення в інтегруванні природничих наук, зокрема, створенні навчального курсу з інтегрованого “Природознавства”. Вже на початку 80-х років там розпочалися дослідження з диверсифікації старшої середньої школи і використання в навчальному процесі нових предметів і дисциплін.В Україні ці тенденції оновлення виявили себе у планах міністерства народної освіти ввести в майбутньому профільне навчання в старших класах середньої школи. Серед підготовчих кроків (очевидно, за дозволом Москви) воно у другій половині 80-х рр. проводило конкурс на створення програми інтегрованого предмету “Природознавство”, призначеного для заміни фізики, хімії і біології в гуманітарних профілях або потоках навчання. Протягом декількох років комісії відкинули багато невдалих варіантів. Організатори в 1990 р. запропонували автору взяти участь у конкурсі, що призвело до створення бажаної програми і закриття проблеми. Вперше нова програма з інтегрованого “Природознавства” була опублікована в №23 Інформаційного збірника міносвіти в 1991 р., а пізніше регулярно перевидавалася (напр., [3]).Ми переконані – головні ідеї цього нового предмету стають все більш актуальними. Про це свідчать і події в Росії, де експериментують з новою вузівською дисципліною “Концепції сучасного природознавства” і пропонують іншу – “Наукова картина світу” ([4] та ін.). Та вже побіжне ознайомлення з російськими варіантами інтегрованих природознавчих дисциплін засвідчує, що вони мають численні недоліки – еклектичність, відсутність певної інтегруючої ідеї, акцентування другорядної інформації та ін. Схоже, росіяни не змогли скористатися негативним досвідом країн Заходу, де у 80-х роках нова дисципліна “Наука (Science)” була найчастіше простим об’єднанням надмірно класичних фрагментів двох-трьох традиційних наук.Українська старша середня і вища школи мають врахувати вказані приклади і тенденції, створивши і використавши власний варіант дисципліни (чи групи споріднених дисциплін), де були б акумульовані й логічно поєднані в єдине ціле більшість головних відкриттів природничих наук останнього тридцятиріччя. Цей період виділений нами тому, що нові досягнення групи молодих наук дають змогу створити більш повне і сучасне уявлення про Всесвіт і довкілля, Землю і людство.Один з варіантів нових підходів ми пропонуємо у згаданому інтегрованому “Природознавстві”, яке може бути однаково корисним як у старшій середній школі, так і на базовому рівні вищої освіти.Основна особливість авторського “Природознавства” – акумуляція в ньому останніх відкриттів і досягнень цілої групи наук про природу і людину: астрофізики, ядерної і теоретичної фізики, нерівноважної термодинаміки, нелінійної хімії, геофізики і геохімії, етології, нейро- і молекулярної біології, генетики, теорії інформації, почасти, екології й ін.Розроблений варіант курсу складається з двох частин із подібними цілями, що послідовно висвітлюють сучасні уявлення про походження неживої (1-я частина курсу) і живої субстанції, їхній розвиток й постійне ускладнення, а також розглядають сучасний стан і шляхи подальшої еволюції косної і живої матерії у Сонячній системі. У центрі уваги – загальні й партикулярні закони, що детермінують цю еволюцію, а також “досягнення” людства в порушенні природної ходи подій та пошуки реального шляху ліквідації загроз його існуванню. Відсутність фінансування не дає змоги виділити півтора-два року на завершення цього досить складного проекту і створення серії підручників для навчальних закладів різного рівня (включаючи посібники для підготовки викладачів нової дисципліни). Поки-що є лише попередній текст першої частини “Природознавства” (приблизно 20 друкованих аркушів).Настільки детальна розповідь про нереалізований проект виправдана переконанням автора в тому, що в найближчому майбутньому в рамках переходу до 12-річної середньої освіти в Україні можуть активізуватися пошуки нових предметів і дисциплін для заключних рівнів первинної освіти (термін означає всю сукупність засобів і методів підготовки нових генерацій до активного життя). Наприклад, проблема адекватного викладу складних наукових аспектів сучасної екології як інтегративної науки найкраще вирішується саме в рамках ще більш інтегративного курсу “Природознавства”. Багато років автор використовував у різних комбінаціях інформацію з екології, природознавства і наукового людинознавства під час читання курсів “Вступ в екологію”, “Основи екології” і “Безпека життєдіяльності” в університетах та спеціалізованих середніх навчальних закладах Києва. Досвід показав, що учні і студенти негативно ставляться до викладу цих курсів на основі акцентування видів забруднень і правил цивільної оборони, віддаючи перевагу отриманню знань про закони живої і неживої природи та про особливості комплексних динамічних явищ довкілля.Наше заключне зауваження стосується ужитого терміну “наукове людинознавство” і, напевне, має особливе значення. Цієї науки ще немає, але існують і розширюються досить тривкі острівці наукових знань про сутність людини в рамках групи окремих молодих точних наук.Тисячоліттями сутність людини була об’єктом вивчення, аналізу і трактування гуманітарних наук і мистецтв. Накопичений ними океан знань відрізняється декількома особливостями, зокрема: а) колосальним обсягом; б) словесною або графічною формою; в) відсутністю надійного інструментарію для відділення істини від помилок і хибних гіпотез; г) непристосованістю до швидкої передачі молодим поколінням.Для автора друга половина ХХ ст. відзначена насамперед тим, що у своєму розвитку генетика, етологія, теорія інформації, нейро- і молекулярна біологія й інші точні науки “проникли” в сферу вивчення сутності людини. Багато чого з золотого фонду здогадок науковців-гуманітаріїв вони підтвердили у формі законів природи, виявивши одночасно хибність частини поширених ідей і постулатів (особливо в сфері психології й уявлень про мотиви поведінки людини, див. напр. [5,6]). Автор, зрозуміло, володіє лише частиною інформації зі сфери наукового людинознавства, але й вона чітко виявила свою виняткову ефективність у процесі виховання і викладання. Відзначимо, що окремі аналітики-прогнозисти серед педагогів-науковців (як Т. Левовицький у Польщі чи Б. Гершунський у Росії) пропонують розширити можливості педагогіки у ХХІ ст. шляхом залучення досягнень психології, соціології і кібернетики. Та значно більшого можна чекати від названих вище молодих наук, особливо етології, генетики і нейромолекулярної біології.Й досі педагоги або не підозрюють про існування, приміром, законів етології й нейрохімії людських емоцій, або, не вивчивши їх глибоко, відхиляють як небезпечну для їхньої науки єресь (“сьянтизм”). Звичайно, ці варіанти дій по-своєму логічні, але не мають перспективи з урахуванням необхідності переходу від адаптаційної до трансформаційної (існують також назви “гуманістична” і “критично-креативна”) парадигми освіти, формування в молоді потрібної в ХХI сторіччі неоцивілізаційної компетентності – фундаментальної передумови виживання людства і його стійкого прогресу.Свою частину рішення зазначених освітньо-виховних проблем може взяти на себе великий курс “Основи сучасного природознавства” як комплекс знань про походження, розвитку і сутності природи і людини, міру розумності і можливостей останнього.

Стаття присвячена аналізу наукових досліджень формування художньо-творчої компетентності майбутнього вчителя музичного мистецтва. Проаналізовано поняття «художня компетентність», «творча компетентність», «художньо-творча діяльність». Художня творча діяльність як комплексна технологія інтегрує в собі форми освіти, виховання, естетичного спілкування. Зазначено, що художньо-творча компетентність включає в себе оволодіння художньо-інтерпретаційними уміннями. Художня інтерпретація музичних творів – це форма творчої співпраці педагога й студента у процесі відтворення художнього задуму музичного твору, спрямованої на розвиток необхідних професійно- особистісних якостей студентів, музичного інтелекту та дослідницького мислення, комунікативного та виконавського досвіду, художньо- естетичної культури в цілому. Відзначено, що художньо-творча діяльність майбутнього вчителя музичного мистецтва пов’язана з реалізацією музично-творчих здібностей студента, музичним мисленням, особливостями творчого музичного сприйняття й уяви, майстерним читанням нот з листа, транспонуванням, підбором акомпанементу на слух, ансамблевим виконавством. Акцентовано, що художньо-творча діяльність майбутнього вчителя музичного мистецтва пов’язана зі створенням художньо-творчих проєктів. У статті висвітлюється художньо-творча діяльність, яка буде ефективною за умов єдності професійного та особистісного компонентів, реалізації творчого підходу у навчально-виховному процесі, формування мистецької компетенції майбутніх фахівців як основного напряму їхньої підготовки, розробки інноваційних програм підготовки студентів до здійснення художньо-творчої діяльності, впровадження експериментальних технологій перевірки готовності майбутніх учителів музичного мистецтва до художньо-творчої діяльності.

Background: The need to develop students’ socio-cultural competence is grounded in the socio-cultural framework which places a meaningful emphasis on interpersonal interaction as a significant motivating force of human learning and development. In this theoretical framework, ‘approaches’ and ‘principles’ of teaching foreign languages (FL) are viewed as the two essential methodology concepts affecting both FL learning and building socio-cultural competence. In a regular classroom, the suggestions to enhance socio-cultural competence through reading poetry are voiced. Socio-cultural implications for classroom activities include using specific approaches and principles which help identify a fundamental relationship between language and culture. Teaching a FL through poetry enables students to perceive the nature of the relationship between language and culture. Purpose: The article aims at selecting approaches to developing students’ socio-cultural competence in reading through poetry works. It presents the definitions, determines principles as well as provides analysis of the approaches in terms of their implementation in FL training. Results: The role played by culture and language in human development is an essential aspect of this research. The findings of the study prove that socio-cultural competence in reading emphasizes the interdependence of social and individual processes in the construction of FL knowledge. As a result of the research, this article shows that the theoretical basis is formed by the following approaches and principles in developing students’ socio-cultural competence in reading through poetry works: competency building, hermeneutic, communicative and country-study approaches. The article gives detailed analysis of each approach. The approaches and principles mentioned provide developing socio-linguistic competence in reading and can be integrated in the process of studying. Discussion: Authentic English poetry provides invaluable information about the life of British society. However, before using authentic poems in the classroom, they should be carefully selected against certain criteria of building socio-cultural competence in reading through poetry as well as pedagogical conditions which provide developing socio-cultural competence. Attention should be paid to motivate students’ interest towards the target culture enabling them to be culturally adequate speakers of English

Наукова новизна дослідження полягає у вдосконаленні визначення поняття «інтерактивне видання». Популярність інтерактивних видань на ринку зумовлена потребами часу та потужним розвитком технологій. Видавництва орієнтуються на новий формат видань, який одразу ж зацікавлює читача своїми альтернативними підходами та оригінальною структурою. Саме це пояснює тенденцію поширення інтерактивних видань та зумовлює потребу їх детального аналізу. Досліджено вплив інтерактивного видання на психіку дитини з урахуванням перцептивних особливостей дітей старшого дошкільного віку. Доведено, що характер впливу відрізняється залежно від виду видання (друковане, електронне, друковане з використанням гаджета). Зазначено, що те, як впливатиме видання на дитину, залежить не тільки від його функціональних можливостей, а й від батьків, які самі вирішують, скільки часу дитина проводитиме за читанням книги, як вона буде з нею ознайомлюватися (сама або за допомогою батьків) тощо. Розглянуто сутність професійної діяльності редактора та особистісні критерії в роботі, які визначають високий професіоналізм фахівця. Запропоновано методику редагування інтерактивних видань. Розроблена методика забезпечує високий рівень професійної діяльності редактора у створенні якісного кінцевого продукту та поєднує в собі набір основних особистісних якостей редактора; осучаснені прийоми редагування; методику роботи з основним текстом, ілюстративним і мультимедійним матеріалом. Результати дослідження можна використовувати для формування професійної компетентності майбутніх фахівців видавничої справи та редагування та для підвищення кваліфікації редакторів. Робота доводить доцільність та ефективність використання інтерактивних видань для навчання дітей старшого дошкільного віку.

У статті зроблено аналіз особливостей використання цифрових інструментів та організації інтегрованої з методикою навчання літературної освіти майбутніх учителів початкової школи в умовах дистанційного навчання. Зазначено, що в процесі підготовки студентів-педагогів у ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» дистанційне навчання відбувається на основі використання доступних платформ, ресурсів та цифрових інструментів. Розглянуто апробовані у 2020-2021 н.р. цифрові інструменти, інтегровані з методикою навчання літературної освіти студентів, – набір Інтернет-платформ, онлайн сервісів, програм, конструкторів, додатків та інших цифрових ресурсів, які дають змогу забезпечити формування літературної та методичної компетентностей здобувачів педагогічної освіти. Запропоновано огляд моделей взаємодії викладача і студентів, практикованих під час дистанційного вивчення дисципліни «Дитяча література та методика навчання літературного читання» (спеціальність «Початкова освіта»). Йдеться про синхронну взаємодію в реальному часі та єдиному віртуальному просторі через відеозв’язок (ресурси google meet, zoom); опосередковану (асинхронну) взаємодію під час виконання й перевірки завдань (d-learn, classroom); індивідуальну й колективну взаємодію з використанням приватних каналів спілкування (мобільний зв’язок, e-mail, viber, facebook). Охарактеризовано та класифіковано актуальні під час формування літературної та методичної компетентностей студентів цифрові інструменти чотирьох груп: платформи для організації онлайн навчання, пошукові системи, онлайн сервіси й комп’ютерні програми для створення цифрового контенту і медіапродуктів для професійної діяльності, програми для оцінювання знань. Подано перелік вебсервісів для створення інтерактивних плакатів (Thinglink, Glogster), інтерактивних часових стрічок подій з додаванням фото, аудіо та відеоматеріалів (Tiki-Toki, Time line JS, Time.Graphics), карт пам’яті, ментальних карт (FreeMind, iMindMap, Mindomo, Mindmeister, Spiderscribe), створення анімаційних роликів та відеоскрайбінгу (Powtoon.com, Sparkol VideoScribe), хмари слів (Mentimeter, Wordart.com, Word it out), інтерактивних вправ і завдань (Learning Apps) та ін. На підставі проведення емпіричного дослідження та результатів опитування майбутніх учителів початкової школи стверджено, що підвищенню пізнавального інтересу й мотивації до навчання студентів в умовах дистанційного навчання сприяють нетрадиційні й авторські методи та форми роботи, зокрема онлайн зустрічі з письменниками («Літературна академія»), учителями й бібліотекарями, майстер-класи, онлайн аукціони методичних ідей, організація інтерактивної взаємодії студентів під час підготовки та презентації групових проєктів. Зазначено позитивні й негативні аспекти дистанційного навчання.

Стаття присвячена проблемі використання наукової графіки під час навчання фізики і технічних дисциплін в умовах цифровізації освітнього процесу в закладах вищої освіти. Здійснений аналіз літератури, нормативних документів із проблеми цифровізації українського суспільства та європейських тенденцій цифровізації дав змогу акцентувати увагу на необхідності модернізації підходів і засобів навчання в нових умовах. Наголошено на потребі розмежування наукової та презентаційної наочності, що в ХХІ столітті стало потребою часу. Презентаційна наочність виконує функції безпосереднього унаочнення явищ і процесів, але її можливості обмежені. Ширші перспективи має наукова наочність, яка забезпечує реалізацію дослідницької та інформаційно-цифрової компетентностей під час навчання фізики та технічних дисциплін. У статті обґрунтовано використання наукової графіки в освітньому процесі з фізики і технічних дисциплін. Окреслено переваги мови програмування Python як засобу створення наукової графіки. Мова Python є популярною серед наукового співтовариства завдяки своїй зрозумілості та лаконічності, що забезпечує перевагу для так званого лабораторного програмування, яке здійснює дослідник, а не професійний програміст. Ця мова підтримується всіма провідними операційними системами безкоштовна, має простий синтаксис, що полегшує її вивчення та читання програм. У статті розглянуто декілька задач, які ми вважаємо за доцільне запропонувати студентам для здійснення комп’ютерного моделювання з використанням мови програмування Python та її модулів NumPy і Matplotlib. Наведено детальний хід їхнього розв’язку та фрагменти програмних кодів. Наголошено на можливостях зміни одного або декількох параметрів, що покращує не лише навички програмування, а й розуміння фізико-технічного змісту розв’язку поставленої задачі. Упровадження розробленої методики показало свою ефективність під час занять з фізики і технічних дисциплін, що підтверджено позитивною динамікою якості знань студентів.

Збереження та зміцнення здоров'я дитини, її самоцінності є першочерговим завданням сім'ї та закладів дошкільної освіти. На цьому наголошується у Державному освітньому стандарті дошкільної освіти, що визначає очікування суспільства з питань розвиненості, вихованості та освіченості дитини дошкільного віку, передбачає наявність сформованих у дитини компетентностей, які вказують на можливість активно проявляти особистісні надбання в різних самостійних та організованих за підтримки дорослого видах діяльності. Серед ключових для дошкільної освіти компетентностей нашу увагу привертає ігрова та художньо-мовленнєва. Саме ігрова компетентність реалізує можливість дитини застосовувати наявні та освоювати нові знання через провідний вид діяльності, а художньо-мовленнєва – відтворювати художньо-естетичні враження від сприйняття літературних і фольклорних творів засобами різних видів художньо-мовленнєвої діяльності. Значний внесок у розвиток ігрової діяльності зробили Г. Костюк, С. Русова, В. Сухомлинський, К. Ушинський та інші. На роль ігрової діяльності в розвитку і вихованні дошкільників вказували О. Безсонова, А. Богуш, Н. Бібік, А. Бондаренко, Н. Гавриш, А. Матусик, Д. Менджерицька, Т. Піроженко, І. Сікорський, О. Савченко, М. Шуть та інші. Художня література як вид діяльності, що сприяє розвитку дошкільників, була предметом дослідження А. Богуш, Н. Гавриш, В. Кузьменко, Д. Луценко, О. Кононко та інших. Проте, незважаючи на значну кількість досліджень у цьому напрямі, недостатньо дослідженим є питання організації ігрової діяльності у процесі ознайомлення дошкільників із художньою літературою. З огляду на це, мета статті – дослідити стан використання різних видів ігрової діяльності під час ознайомлення дітей дошкільного віку із творами художньої літератури та запропонувати можливі способи використання ігрових форм роботи під час ознайомлення дітей дошкільного віку із художніми творами. Відомо, що ігрова діяльність є найдоступнішим видом діяльності для дітей дошкільного віку, оскільки відповідає психічним властивостям дошкільників та сприяє розвитку їхніх інтересів та здібностей. Існує безліч класифікацій щодо видів ігрової діяльності: режисерські, сюжетно-рольові, конструкторсько-будівельні, ігри на теми літературних творів, рухливі, дидактичні, народні ігри тощо. Зрозуміло, що творчий вихователь у своїй діяльності зможе використати будь-який вид гри під час ознайомлення дітей із літературними творами (як із малим жанровим фольклором, так і з авторськими творами). Зазначимо, що, ознайомлюючи дітей із фольклором (забавлянками, примовками, мирилками, закличками тощо), можна запропонувати рухливі ігри, а для їх розучування можна використовувати мнемотаблиці. Під час читання та засвоєння казок (народних чи літературних) доречним буде проведення сюжетно-рольових або театралізованих ігор. Окрім того, існує багато дидактичних ігор, які сприятимуть кращому розумінню та аналізу дітьми змісту прочитаних казок. Серед таких дидактичних ігор можна назвати «Які права порушено у героїв казок», «Знайди в казці (творі) пару», «Відшукай тінь», «Впізнай казку за малюнком», «Збери казку», «Лото» тощо. Під час вивчення віршів (наприклад, П. Воронько «Їжачок-хитрячок», «Падав сніг на поріг», М. Познанська «Ромашка», П. Тичина «А я у гай ходила» тощо) та переказу творів (наприклад, Л. Українки «Мамо, іде вже зима», «Вишеньки», «На зеленому горбочку» тощо) можна використати мнемотаблиці або круги Лулія, які також використовують як дидактичну гру. Використання будь-яких ігор під час ознайомлення дітей із художніми творами сприяє розвитку у них пам'яті, уваги, закріпленню набутих знань і формуванню уміння використовувати їх на практиці. Головне, що процес навчання відбувається у цікавій формі та сприяє задоволенню однієї із природних потреб дошкільників – потреби у грі. Отже, розвиток креативності дошкільників буде залежати від творчого підходу дорослих у навчанні та вихованні дітей. Пропоновані нами види ігор під час ознайомлення дітей дошкільного віку з літературними творами не обмежують широкі можливості для інтеграції різних видів діяльності у роботі з дітьми дошкільного віку. Перспективи подальшого дослідження вбачаємо у дослідженні використання ІТ-технологій під час ознайомлення дітей дошкільного віку з літературними творами.

The study analyzes the problem of formation of academic integrity in modern graduates of higher education institutions.The purpose of the article is to analyze the innovative means of forming the academic integrity of future professionals in the maritime field.In the process of research the methods of analysis, synthesis, generalization, induction, and deduction were applied.The results of the scientific research allowed determining the interpretation of the key category of scientific research “academic integrity” in the context of state and regulatory documents that declare the requirements for the educational process in higher education. Emphasis is placed on the fact that the system of the second (master’s) level of higher education is dominated by the strategy of developing research skills of the future specialist. The production of new knowledge takes new forms: students not only master professional courses, but also work on their own research projects: qualification work, scientific article, report on preliminary defense and defense of research, student scientific readings, discussions, research studies and more. The article emphasizes that taking into account the professional capabilities of students of RVO “Master” and the trajectory of dual education in higher education, in the future they can teach some professional courses. Accordingly, the acquired knowledge, skills and abilities will contribute to the formation of professional and methodological competencies (ability to methodically, competently organize educational activities, work with scientific texts and scientific sources, etc.), help in work and communication in the team (both permanent and variable), social adaptation; will help to create a favorable emotional atmosphere around you.The logic of the study confirms the need for practical orientation of the educational process in the plane of development of scientific speech of students. It is noted that by means of the innovative strategy “Fishbone” applicants-future specialists in the maritime industry effectively master important categories that avoid plagiarism in their own texts (qualifications, course projects, research articles, reports, reviews, etc.). The article presents exercises and tasks that are practice-oriented to master the parameters of scientific identification ORCID, DOI, author’s h-index, etc.Conclusions. In the process of scientific research the need for development and improvement of scientific ethics of undergraduates-future specialists in the maritime field in the process of formation of academic integrity is substantiated; the method of applying the “Fishbone” strategy in the educational process of future marine specialists is represented.Key words: research competence, scientific ethics, language culture, scientific product. У дослідженні проаналізовано проблему формування академічної доброчесності у сучасних випускників закладів вищої освіти.Мета статті полягає в аналізі інноваційних засобів формування академічної доброчесності майбутніх фахівців морської галузі.У процесі дослідження застосовано методи аналізу, синтезу, узагальнення.Результати наукового пошуку дали змогу визначити трактування ключової категорії наукового дослідження «академічна доброчесність» у контексті державно-нормативних документів, які декла-рують вимоги до освітнього процесу у вищій школі. Акцентовано увагу на тому, що в системі другого (магістерського) рівня вищої освіти домінує стратегія розвитку дослідницьких навичок майбутнього фахівця. Продукування нових знань набуває нових форм, адже здобувачі освіти не тільки опановують фахові курси, але й працюють над власними науковими проєктами, зокрема кваліфікаційною роботою, науковою статтею, доповіддю на попередньому захисті та на захисті дослідження, студентських наукових читаннях, у дискусіях, наукових студіях. У статті підкреслено, що, враховуючи професійні можливості здобувачів освіти РВО «Магістр» та траєкторію дуальної освіти у вищій школі, в подальшому вони можуть викладати окремі фахові курси. Відповідно, набуті знання, уміння й навички сприятимуть формуванню професійно-методичних компетентностей (вмінню методично, грамотно організовувати освітню діяльність, працювати з науковими текстами та науковими джерелами тощо), допоможуть у роботі та спілкуванні в колективі (як у сталому, так і в змінному), соціальній адаптації, допоможуть створити навколо себе сприятливу емоційну атмосферу.Логіка дослідження підтверджує необхідність практичного спрямування освітнього процесу в аспект розвитку наукового мовлення здобувачів освіти. Відзначено, що засобом інноваційної стратегії «Фішбоун» здобувачі – майбутні фахівці морської галузі ефективно опановують важливі категорії, що дають змогу уникнути плагіату у власних текстах (кваліфікаційні роботи, курсові проєкти, наукові статті, доповіді, відгуки тощо). У статті репрезентовано вправи й завдання, які практико-орієнтовані на опанування параметрів наукової ідентифікації ORCID, DOI, h-індекс автора тощо.Висновки. У процесі наукового пошуку обґрунтовано потребу розвитку та вдосконалення науко-вої етики магістрантів – майбутніх фахівців морської галузі в процесі формування академічної добро-чесності; репрезентовано методику застосування стратегії «Фішбоун» в освітньому процесі майбутніх морських фахівців.Ключові слова: науково-дослідницька компетентність, наукова етика, мовна культура, науковий продукт.

У статті висвітлено теоретичне підґрунтя використання авторської типології навчальних завдань у процесі підвищення рівня читацької компетентності учнів основної школи під час вивчення української літератури та визначено методичні умови цієї роботи. Уточнено зміст понять «компетенція», «компетентність», «читацькі труднощі». Провідними положеннями вдосконалення читацької компетентності окремих учнів засобами використання системи навчальних завдань визначено: необхідність урахування структури читацької компетентності як наукової основи подолання пізнавальних труднощів учнів; основними складниками читацької компетентності учнів є комплекс специфічних особистісних, когнітивних, естетико-комунікативних і ціннісних механізмів або сукупність визначених предметних компетенцій; технологізацію формувальних упливів словесника, спрямованих на особистісно-діяльнісний розвиток читацьких якостей школярів із урахуванням специфіки мистецтва слова; проєктування навчальних завдань і відповідних їм алгоритмів розв’язання літературних завдань з опорою на динаміку проходження етапів навчання та збагачення компонентів саморегуляції; визначення оптимальної міри необхідної педагогічної допомоги на основі попереднього психолого-педагогічного вивчення учнів; використання відповідної логіці корекційної роботи проблемності навчальних завдань; індивідуалізацію та диференціацію навчальних завдань із літератури; особливу увагу до цілеспрямованого формування в учнів умінь виразного і вдумливого читання. Теоретичні ідеї конкретизовано на прикладі проєктування педагогічної допомоги для організації самостійного читання учнів 5–6-х класів, які мають пізнавальні труднощі, специфіка якої полягає в розробленні орієнтовної системи запитань, що містить загальні алгоритми-рекомендації у формі розробленої пам’ятки.