Academic literature on the topic 'Комерційна інформація'

У статті досліджені особли-вості надання проектно-кошто-рисної документації, яка містить комерційну таємницю, за запи-тами на інформацію, поданими в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації». Наведено нормативно-правовий аналіз підстав надання проек-тно-кошторисної документації, яка містить комерційну таємницю, за запитами на інформацію. Про-ведено аналіз судової практики у справах про оскарження відмови в задоволенні запиту на інформацію в частині ненадання копій проек-тно-кошторисної документації та зобов’язання розглянути запит із дотриманням Закону України «Про доступ до публічної інформації» і надати запитувану інформацію. У результаті проведеного дослі-дження виявлена наявність неод-накової судової практики під час вирішення справ про оскарження відмови в задоволенні запиту на інформацію в частині ненадання копій проектно-кошторисної доку-ментації. Зроблені висновки про необхідність під час розгляду справ про оскарження рішень розпоряд-ників інформації про відмову у її наданні, в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», досліджу-вати таку інформацію в судовому засіданні, для з’ясування даних про те, яка інформація дійсно міститься у проектно-кошторис-ній документації і чи може така інформація вважатися інформа-цією з обмеженим доступом. Крім того, визначено, що у випадку надходження запиту, поданого в порядку Закону України «Про доступ до публічної інфор-мації», про надання документів, в яких міститься комерційна таєм-ниця, розпоряднику інформації слід виходити з того, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Комерційна інформація має бути вилучена з документа, у спосіб, який унеможливлює її з’ясування, та документ підлягає наданню за виключенням такої інформації.

У статті розглянуто поняття та характерні ознаки, притаманні комерційній таємниці у трудових відносинах. Зроблено висновок, що розгляд інституту комерційної таємниці саме крізь призму відносин роботодавця та найманого працівника дозволить глибше, ґрунтовніше зрозуміти сутність комерційної таємниці та її місце в економічній безпеці підприємства, принципову відмінність від інших видів інформації з обмеженим доступом. Звернено увагу на декілька важливих моментів, а саме: обов'язок нерозголошен-ня комерційної таємниці повинен бути належним чином визначений у корпоративних чи нормативних актах; інформація про наявність використання комерційної таємниці у процесі виконання посадових обов'язків має обов'язково бути закріплена під час укладення трудового договору; у роботодавця повинна бути реальна можливість дострокового припинення трудових відносин у разі порушення працівником вимог нерозголошен-ня; наявність механізму відшкодування працівником збитків, завданих неправомірним розголошенням комерційної таємниці. Комерційну таємницю у трудових відносинах розглянуто як відомості економічного, виробничого, технічного й організаційного характеру, які стали відомі працівникові через специфіку виконання посадових обов'язків та повинні зберігатися ним у таємниці, а їх розголошення має спричиняти для нього негативні наслідки відповідно до закону та норм укладеного договору. До характерних ознак комерційної таємниці віднесено такі: закріплення обов'язку не розголошувати комерційну таємницю; інформація про наявність використання комерційної таємниці у процесі виконання посадових обов'язків має обов'язково бути закріплена під час укладення трудового договору; наявність у роботодавця реальної можливості дострокового припинення трудових відносин у разі порушення працівником вимог нерозголошен-ня; наявність механізму відшкодування працівником збитків, завданих неправомірним розголошенням комерційної таємниці; можливість притягнення до різних видів юридичної відповідальної за скоєння працівниками під час виконання трудових функцій діянь, що посягають на правовий режим обігу комерційної таємниці.

Проблема розкриття та здійснення досудового роз-слідування, зокрема, і проведення слідчих (розшуко-вих) дій у кримінальних провадженнях, розпочатих за фактами незаконного збирання з метою викори-стання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю суб’єкта господарської діяльно-сті, а також розголошення комерційної таємниці, без-перечно є. Вона зумовлена відсутністю достатніх пра-вових знань з організації та методики розслідування, тактики проведення слідчих (розшукових) дій слідчи-ми органами, а також відсутністю юридичної літерату-ри та наукових розробок із цієї тематики.У статті частково розкрито та проаналізовано першо-чергові слідчі (розшукові) дії, які необхідно проводити при отриманні інформації про факти незаконного збиран-ня з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю. Водночас у статті виокремлені типові слідчі ситу-ації, характерні для початкового етапу розслідування незаконного збирання та розголошення комерційної або банківської таємниці, та встановлено, що черговість слідчих (розшукових) дій у кримінальних проваджен-нях, розпочатих за фактами незаконного збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю або банківську таємницю, а також розголошення комерційної або бан-ківської таємниці, їх послідовність залежить від кон-кретної слідчої ситуації, що склалася на початковому етапі розслідування.Вперше визначено, які саме слідчі (розшукові) дії необхідно проводити в першу чергу в процесі розсліду-вання незаконного збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю або банківську таємницю. Розглянуто про-цесуальний порядок та тактику їх проведення.Проведення вказаних слідчих (розшукових) дій із дотриманням наукових рекомендацій та врахуванням певних тактичних особливостей сприятиме отриманню криміналістично значимої доказової інформації вже на початковому етапі розслідування незаконного зби-рання та розголошення комерційної таємниці.

У статті досліджується облік законодавства як один із видів діяльності, змістом якої є упорядкування інформації про законодавство. Облік законодавства не пов'язаний прямо з якими-небудь змінами самого законодавства (його якість щодо змісту та/або форми залишається незмінною). Об'єктом діяльності з обліку законодавства є інформація про законодавство, а результатом - новий якісний стан інформації про законодавство. Облік законодавства - діяльність, пов'язана зі збиранням, фіксуванням, класифікацією, зберіганням, підтриманням у контрольному (актуальному) стані нормативно-правових актів, а також наданням інформації про них (тексту нормативно-правового акта офіційного або інформаційно-довідкового характеру), що може здійснюватися як органами публічної влади, так і іншими суб'єктами (підприємствами, установами та організаціями, фізичними особами). Залежно від того, на яких носіях збирається, фіксується та зберігається інформація про законодавство, розрізняють картковий, журнальний та електронний облік. За журнального та карткового обліку вся інформація про нормативно-правові акти зберігається на паперових носіях, а за електронного - на електронних носіях інформації (електронні сервери, жорсткі диски комп'ютерів, компакт-диски тощо). Залежно від суб'єктів обліку законодавства слід розрізняти офіційний, офіціозний (напівофіційний) та неофіційний облік законодавства. Офіційний та офіціозний облік законодавства здійснюється органами публічної влади відповідно до їхніх повноважень, визначених нормативно-правовими актами, а неофіційний - усіма іншими суб'єктами (юридичними та фізичними особами) за власною ініціативою для задоволення власних потреб або на комерційній основі. Результатом офіційного обліку є упорядкування офіційних текстів нормативно-правових актів, а результатами офіціозного та неофіційного - упорядкування текстів нормативно-правових актів довідково-інформаційного характеру.

У статті визначено шляхи створення та розвитку електронних ресурсів органів влади, в частині надання адміністративних послуг, здійснення державного нагляду та контролю, ведення баз даних, реєстрів та здійснення аналізу аналітичної інформації, обмін інформацією між органами влади у онлайн режимі та запровадження смарт систем. Створення таких систем розглянуто у розрізі загальнодержавних тенденцій та нормативно правового регулювання, кращої практики країн Європейського Союзу та необхідністю забезпечення обміном інформацією із цими країнами. Такі системи мають бути відкритими для суспільства із метою інформування останнього та надання йому фактичний інструментів впливу на процеси через прозорі механізми. Такий розвиток електронних систем має включати у себе запровадження смарт систем контролю та подальшу повну автоматизацію забезпечення виконання контролюючих функцій, що значно зменшить корупційні ризики, покращить якість виконання таких функцій та наддасть можливість перерозподілу людських ресурсів. Однак, важливим елементом, який впливає на ефективність реалізації даного напрямку розвитку держави являється – прийняття єдиної концепції, об’єднання спільних зусиль з метою її досягнення та системний підхід у запровадженні реформ.

У роботі визначено захищеність інформаційно-комунікаційної системи під якою ми вважатимемо її здатність забезпечувати цілісність, конфіденційність та доступність інформації, виявляти зловмисні втручання та не допускати їх впливу на інформацію. Наведено комерційні методики визначення рівня захищеності інформаційно-комунікаційної системи орієнтовані на реалізацію функцій, узгоджених з менеджментом та працівниками компанії, визначено позитивні аспекти такого підходу та недоліки. Проведено аналіз стандартів, що у свою чергу не дало вичерпної відповіді на питання побудови інформаційно-комунікаційної системи заданого рівня захищеності, оскільки положення стандартів дають можливість оцінити ризики кібербезпеки, а не захищеність. Ступінь ризику найчастіше оцінюється як низький, середній, високий чи критичний. За результатами огляду положень міжнародних стандартів інформаційної безпеки та нормативних документів України, що регламентують розробку та безпечне функціонування інформаційно-комунікаційних систем можемо констатувати факт, що питанню числового вимірювання рівня захищеності увага не приділяється. Враховуючи вектор загроз інформаційній безпеці та різноманіття засобів захисту корпоративної мережі здійснено огляд сучасних інструментів кібербезпеки, що існує на ринку, та встановлено, що користуються попитом багатофункціональні платформи, які поєднують кілька інструментів (антивірус, міжмережевий екран, сканер вразливостей тощо). Виявлено, що актуальним є питання вибору інструментарію захисту інформації в інформаційно-комунікаційній системі, враховуючи необхідні функції забезпечення безпеки та наявні ресурси підприємства.

У статті автор здійснив дослідження кібербезпеки адвокатської діяльності в Україні та світі в її теоретичному та практичному сенсі. Актуальність дослідження зумовлена значним збіль- шенням кібератак на юридичні фірми; хакери прагнуть отримати доступ до конфіденційних даних, які можуть бути будь-якими, від комерційної таємниці до інформації про майбутні злиття, доступ до фінансових рахунків. Запропоновано авторське розуміння «кібербезпеки діяльності адвоката» – стан захищеності інформації в кіберпросторі, що становить пред- мет адвокатської таємниці, за якого забезпечуються її конфіденційність, цілісність і доступ- ність. Важливими аспектами дослідження стали акценти щодо значної маргіналізації кібер- безпекової політики у сфері надання юридичних послуг в Україні, здійснено узагальнення кращих практик протидії кібератакам на юридичні фірми у провідних країнах світу. Про- аналізовано способи кібератак на юридичні фірми: fishing (фішинг), ransomware (програ- ма-вимагач), malware (шкідливе програмне забезпечення) та spyware (шпигунське про- грамне забезпечення), cryptojacking (криптоджекінг). Установлено причини, через які юридичні компанії є зручною мішенню для кіберзлочинців, запропоновано групування таких причин за такими блоками: one-stop shopping (універсальна покупка), particularly useful information (особливо корисна інформація), low hanging fruit (фрукти, що низько висять). Досліджено стандарти кібербезпеки адвокатської діяльності. Запропоновано заходи захисту та гарантування безпеки юридичної фірми та її клієнтів від кібератак. Висновується, що прийшов час зробити кібербезпеку пріоритетною і в адвокатській діяльності, що вимагає застосування професійних знань, сучасних стратегій та комп- лексних технологій.

Стаття присвячена вивченню керівних принципів діяльності митних адміністрацій в умовах транскордонної електронної комерції: підвищенню компетентності митних адміністрацій, включаючи ліквідацію цифрової нерівності, шляхом технічної допомоги, навчання й освіти, інтегруванню досвіду різних зацікавлених сторін у царині електронної комерції. Проаналізовано норми міжнародних договорів і конвенцій щодо електронної комерції. У статті висвітлюється проблема появи нових торгових схем, що тягнуть за собою вирішення таких питань, як ріст транзакцій між комерційною організацією й споживачами, взаємини між споживачами, підвищення ролі споживачів в індивідуальних транзакціях тощо. У статті наголошуєтьсяна важливості ролі митних адміністрацій у здійсненні транскордонної електронної комерції та принципах їх діяльності у нових умовах. У статті розглядається цифрове перетворення економіки як одного з ключових факторів у світі торгівлі. Методи збору доходів, які нині використовуються, не досить ефективні для динаміки та тенденцій потоків електронної торгівлі. Транскордонна електронна торгівля характеризується, крім іншого, такими особливостями, як: онлайн-ініціація, транскордонна транзакція/постачання, матеріальні товари призначені для споживання (комерційні та некомерційні). Тому є потреба у належному вимірі потоків транскордонної електронної торгівлі. Важливість ролі митних адміністрацій у цьому разі є надзвичайно важливою, оскільки потрібно приймати необхідні рішення з повною обізнаністю, проводити оцінки ризиків, аналізувати статистику торгівлі та доходів, вимірювати показники ефективності та обмінюватись інформацією.

Химуля, А. В. Система управління людськими чинниками у питанні нерозголошення комерційної таємниці : дипломна робота : 125 - Кібербезпека / А. В. Химуля ; керівник роботи В. І. Гур’єв ; НУ "Чернігівська політехніка", кафедра кібербезпеки та математичного моделювання. – Чернігів, 2021. – 53 с.
Метою даної кваліфікаційної роботи є повне дослідження поняття комерційної таємниці та розробка системи управління людськими чинниками у питаннях нерозголошення комерційної таємниці. Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу розголошення комерційної таємниці. Предметом дослідження є сукупність норм, які регулюють відносини у сфері комерційної таємниці. У цій роботі я використовувала теоретичні методи дослідження, а саме: аналіз, пояснення, синтез, узагальнення з ціллю виконання мети кваліфікаційної роботи. Результати та новизна: досліджено поняття комерційної таємниці, встановлено основні види розголошення комерційної таємниці, наведено приклади розголошення, визначено ряд методів захисту інформації від розголошення, досліджено поняття розголошення комерційної таємниці, описано наслідки розголошення даних, з’ясовано що таке договір про нерозголошення комерційної таємниці і чи потрібно його підписувати, описано систему управління людськими ресурсами, а також розроблено узагальнену систему управління людськими чинниками у питаннях нерозголошення комерційної таємниці. Вперше запропоновано систему управління людськими чинниками у питаннях нерозголошення комерційної таємниці, яка містить три групи та чотири підсистеми, а також методи побудови, дослідження, аналізу та обґрунтування цієї системи. Галузь застосування: компанії України, які працюють з секретною та конфіденційною інформацією.

Міжнародні стандарти по захисту комерційної таємниці встановлені в Паризькій конвенції з охорони промислової власності (далі – Конвенція), яка закріпила положення щодо необхідності припинення недобросовісної конкуренції. У ст. 10bis Конвенції закріплено, що країни Союзу зобов’язані забезпечити громадянам країн-учасниць, ефективний захист від недобросовісної конкуренції. Актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах. Під промисловими і торговельними справами розуміється також використання та передача комерційної таємниці, секретів виробництва, ноу-хау. Таке широке визначення недобросовісної конкуренції конкретизується в національних законодавчих актах за допомогою загальних критеріїв цивільного права, які широко застосовуються (особливо в країнах германської системи права) – «добрих нравів», «доброї совісті», «звичаїв ділового обороту».

У правовій доктрині інститут комерційної таємниці розглядається,по перше, як самостійній інститут цивільного та комерційного права, в якому провідне місце посідають цивільно-правові норми, що регулюють цивільний (торговий) оборот комерційної таємниці й охорону її конфіденційності, по-друге, цей інститут містить інші норми, що регулюють відносини з приводу використання та охорони конфіденційності комерційної таємниці всередині організації (корпоративне й трудове), відносини з приводу надання комерційної таємниці (адміністративне право) та захищають інтереси власника комерційної таємниці в судовому порядку.

У збірнику подано тези доповідей восьмої міжнародної науково-технічної конференції “Проблеми інформатизації”. Розглянуті питання за такими напрямами: інформатизація навчального процесу; безпека функціонування, застосування та експлуатація телекомунікаційних систем та мереж; комп’ютерні методи і засоби інформаційних технологій та управління; методи швидкої та достовірної обробки даних в комп’ютерних системах та мережах; сучасні інформаційновимірювальні системи; цивільна безпека (інформаційна підтримка).

Вислоцька Т.Ю. Кримінально-правова охорона таємниці в Україні: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Вислоцька Тетяна Юріївна. – Львів: ЛьвДУВС, 2017. - 275 с.
Дисертація є комплексним дослідженням охорони таємниці. У роботі проаналізовано стан теоретичного дослідження питання кримінально-правової охорони таємниці та розвиток нормативного закріплення охорони таємниці в пам’ятках вітчизняного кримінального права. Констатовано, що попри відповідну увагу до охорони таємниці в теорії кримінального права, сьогодні вчені одностайні лише щодо того, що таємниця є інформацією, обмеженою в доступі, відомості (інформація), що складають ту чи іншу таємницю, повинні розцінюватися в кримінальному праві як предмет кримінально-правової охорони, питання захисту тієї чи іншої таємниці повинні бути врегульовані нормами Особливої частини КК України, таємниця має свою видову класифікацію в кримінальному праві, пов’язану з особливостями предмета охорони. Водночас низка інших питань, які стосуються охорони таємниці, залишаються недослідженими або ж дискусійними. Досліджено історію становлення охорони таємниці в кримінальному законодавстві України. Аргументовано, що норми про охорону таємниці були розміщені в Литовських статутах. Поступово законодавець виокремлює окремі види таємниці, охоронюваної у кримінальному законі. Спочатку своє закріплення знайшли норми про охорону державної таємниці, згодом - сімейної та особистої таємниці, таємниці листування, різновидів професійної таємниці, комерційної таємниці тощо. Рівень захисту таємниці в кримінальному законодавстві залежав від конкретної історичної епохи. Здійснено порівняльний аналіз нормативної регламентації охорони таємниці в кримінальних законах України та окремих зарубіжних держав. Встановлено, що положення більшості проаналізованих кримінальних законів мають, порівняно зі законодавством України, низку як спільних, так і відмінних рис. До спільних, зокрема, належать: відсутність законодавчого визначення поняття таємниці та однозначності його тлумачення; закріплення норм про охорону окремих видів таємниці в кримінальному законі; тощо. Аналіз санкцій за посягання на таємницю, що охороняється нормами кримінального права, свідчить про те, що в КК зарубіжних держав по-різному визначена суспільна небезпечність аналізованих діянь. Узагальнено систему норм та дано загальну характеристику типових посягань на таємницю. Автором систематизовано норми в залежності від суб’єкта, якому належить таємниця. Зокрема запропонована класифікація передбачає поділ таємниць на приватні (що належать фізичним і юридичним особам, які вправі самостійно визначати, яка інформація повинна залишатися в обмеженому доступі) і публічні (що належать державі)). Обґрунтовано доцільність перегляду особливостей побудови Особливої частини КК України. З метою систематизації та згрупування в межах певного структурного елементу КК України норм про охорону таємниці, запропоновано в Особливій частині передбачити розділи «Злочини проти приватного життя фізичної особи», «Злочини проти приватного життя юридичної особи» та ін. розмістити окремі види таємниці, що охороняються нормами кримінального законодавства. Проаналізовано види діянь, пов’язані з посяганням на таємницю, яких є більше 10, зокрема розголошення, збирання, порушення, передача, зберігання, використання, знищення, поширення, зміна, втрата, отримання (з метою розголошення). Доведено, що державна таємниця захищена гірше ніж комерційна чи банківська, оскільки не передбачено кримінальну відповідальність за незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять державну таємницю за відсутності ознак державної зради або шпигунства. Сформульовано дефініцію поняття таємниці та визначено її істотні ознаки. Встановлено співвідношення поняття таємниця та секрет. Розглянуто класифікацію таємниць, що охороняються нормами кримінального права. Запропоновано для виділення критерію класифікації таємниць, які охороняються кримінальним законодавством, врахувати такі основні умови: 1) критерієм класифікації повинні стати істотні ознаки поняття таємниці; 2) він повинен виражати найбільш характерну, суттєву ознаку кола таємниць, що охороняються кримінальним законодавством; 3) критерій повинен бути спроможним виступати в якості підстави для поділу. Наведено приклади класифікації таємниць з використанням різних критеріїв в доктрині кримінального права та критично проаналізовано позитивні та негативні особливості запропонованих варіантів класифікації таємниці. Обґрунтовано положення класифікувати таємницю в залежності від суб’єктного складу правовідносин. Здійснено комплексне дослідження меж кримінально-правової охорони таємниці за чинним КК України. Встановлено, що особиста і сімейна, професійна і службова, медична і лікарська, комерційна і банківська таємниці комерційна таємниця та ноу-хау є пов’язаними між собою, однак їх не можна ототожнювати. Конкретизовано перелік відомостей, що характеризують зміст різних видів таємниці. Удосконалено підхід про недоцільність встановлення кримінальної відповідальності за порушення священнослужителем таємниці сповіді, оскільки для реагування на відповідне діяння достатньо засобів, які містяться в нормах канонічного права. Наведені додаткові аргументи щодо необхідності встановлення кримінальної відповідальності за розголошення адвокатської і нотаріальної таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку із професійною діяльністю. Зроблено висновок щодо доцільності законодавчого закріплення визначених критеріїв оцінки інформації, що належить до державної таємниці, розробки критеріїв здійснення поділу відомостей за ступенем таємності відповідно до розміру можливих суспільно-небезпечних наслідків за спеціально розробленою методикою, перегляду відомостей, що входять до ЗВДТ-2005 щодо їх відповідності принципу законності та усунення суб’єктивного фактору на визначення цінності інформації та надання їй відповідного грифу таємності. Встановлено співвідношення складів злочинів, які забезпечують охорону таємниці, між собою та з іншими складами злочинів. В процесі розмежування складів злочинів, що посягають на таємницю, приділено увагу конкуренції кримінальних норм. Проаналізовано змістову конкуренцію норм, що посягають на таємницю, зокрема: 1) конкуренцію загальної і спеціальної норми; 2) конкуренцію частини і цілого. Проведено порівняння об’єктивних та суб’єктивних ознак посягання на таємницю з метою встановлення правильної кваліфікації злочинних діянь, предметом яких є таємна інформація. Розглянуто недоліки правозастосовної практики у частині призначення покарання за посягання на таємницю. Доведено непослідовність законодавця при конструюванні санкцій статей Особливої частини КК України щодо таємниці. Обґрунтовано, що призначення такого покарання як виправні роботи у складах злочинів передбачених в ст.ст. 381, 387 (ч. 2) КК України є неможливим, зважаючи на те, що відповідно до ч. 2 ст. 57 КК України виправні роботи не застосовуються, з-поміж інших, до працівників правоохоронних органів, прокурорів, службових осіб, якими прийнято рішення про відповідні заходи, якими і є працівники правоохоронних органів, прокуратури тощо. У зв’язку із цим, даний вид покарання має бути вилучений законодавцем із відповідних санкцій. Констатовано, що при реалізації кримінальної відповідальності, доцільно виходити з того, що чим вищий рівень таємності відомостей, що становлять державну таємницю, тим суворішим має бути покарання за посягання на даний вид таємниці. Запропоновано зміни до статей Загальної та Особливої частин КК України, пов’язаних з охороною таємниці, з метою вдосконалення практики їх застосування. The dissertation is a comprehensive research on secrecy. The article analyzes the state of theoretical study of the issue of criminal-legal secrecy and the development of normative securing of secrecy in the monuments of domestic criminal law. It is stated that despite the appropriate attention to the protection of secrecy in the theory of criminal law, today scientists are unanimous only about that the secret is information restricted in access, data (information), which constitutes one or another of the secrets, should be regarded as the subject of criminal law protection of criminal law, the issues of protection of one or another secret must be regulated by the norms of the Special Section of the Criminal Code of Ukraine, the secret has its own classification in criminal law, related to the peculiarities of the subject of protection. At the same time, a number of other issues relating to the protection of secrecy remain unexplored or controversial. The history of secrecy in the criminal legislation of Ukraine has been researched. It is argued that the rules on the protection of secrecy were placed in Lithuanian statutes. Gradually, the legislator distinguishes certain types of secrets protected by the criminal law. At first, the rules on the protection of state secrets were established, and then family and personal secrets, the secrets of correspondence, types of professional secrecy, commercial secrets, etc. The level of protection of secrecy in criminal law depended on a particular historical epoch. A comparative analysis of regulatory regulation of secrecy in the criminal laws of Ukraine and certain foreign countries was carried out. It is established that the provisions of the majority of analyzed criminal laws have a range of both common and distinctive features, in comparison with the legislation of Ukraine. Common ones include, in particular, the lack of a legislative definition of the concept of secrecy and the uniqueness of its interpretation; securing the rules on the protection of certain types of secrecy in the criminal law; etc. Analysis of sanctions for encroachment on the secrets protected by the rules of criminal law, shows that in the Criminal Code of foreign countries differently defined the social danger of the analyzed acts. The system of norms is generalized and the general characteristic of typical encroachments on the secret is given. The author systematized the rules, depending development of normative securing of secrecy in the monuments of domestic criminal law. It is stated that despite the appropriate attention to the protection of secrecy in the theory of criminal law, today scientists are unanimous only about that the secret is information restricted in access, data (information), which constitutes one or another of the secrets, should be regarded as the subject of criminal law protection of criminal law, the issues of protection of one or another secret must be regulated by the norms of the Special Section of the Criminal Code of Ukraine, the secret has its own classification in criminal law, related to the peculiarities of the subject of protection. At the same time, a number of other issues relating to the protection of secrecy remain unexplored or controversial. The history of secrecy in the criminal legislation of Ukraine has been researched. It is argued that the rules on the protection of secrecy were placed in Lithuanian statutes. Gradually, the legislator distinguishes certain types of secrets protected by the criminal law. At first, the rules on the protection of state secrets were established, and then family and personal secrets, the secrets of correspondence, types of professional secrecy, commercial secrets, etc. The level of protection of secrecy in criminal law depended on a particular historical epoch. A comparative analysis of regulatory regulation of secrecy in the criminal laws of Ukraine and certain foreign countries was carried out. It is established that the provisions of the majority of analyzed criminal laws have a range of both common and distinctive features, in comparison with the legislation of Ukraine. Common ones include, in particular, the lack of a legislative definition of the concept of secrecy and the uniqueness of its interpretation; securing the rules on the protection of certain types of secrecy in the criminal law; etc. Analysis of sanctions for encroachment on the secrets protected by the rules of criminal law, shows that in the Criminal Code of foreign countries differently defined the social danger of the analyzed acts. The system of norms is generalized and the general characteristic of typical encroachments on the secret is given. The author systematized the rules, depending The comprehensive study of the criminal law secrets under the current Criminal Code of Ukraine was conducted. It has been established that personal and family, professional and service, medical, commercial and banking secrets and know-how are interrelated, but they cannot be identified. A list of information characterizing the content of different types of secrets is specified. The approach to the inappropriateness of establishing criminal liability for the violation of a clergyman’s secrecy of confession is improved, so far as for responding to the relevant act there are sufficient means, which are contained in the norms of canon law. The additional arguments regarding the need to establish criminal liability for the disclosure of lawyer’s and notary’s secrecy by a person to whom they became aware in connection with professional activities are described. The conclusion is made on the appropriateness of the legislative consolidation of stated criteria for the evaluation of information that is classified as state secrets, the development of criteria for the division of information by degree of secrecy in accordance with the size of possible social and dangerous consequences by a specially designed methodology, revision of the information included in the code that constituting the state secret-2005 on their compliance the principle of legality and the elimination of the subjective factor in determining the value of information and giving it an appropriate privacy seal. The correlation of the body of crimes, securing the secrecy, between themselves and with others body of crimes is established. In the process of delimiting the body of crimes that encroach on the secret, attention is paid to the competition of criminal norms. The content competition of the norms encroaching on the secret is analyzed, in particular: 1) competition of general and special norms; 2) competition part and whole. The comparison of objective and subjective features of encroachment on secrets was conducted in order to establish the correct qualification of criminal acts, the subject of which is secret information. The shortcomings of the practice of law enforcement in the part of imposing punishment for encroachment on the secret are considered. The inconsistency of the legislator in the designing of sanctions on articles of the Special Section of the Criminal Code of Ukraine on secrecy has been proved. It is motivated that the purpose of such a punishment as correctional practice in the body of the crimes provided in Art. 381, 387 (part 2) of the Criminal Code of Ukraine is impossible, considering that in accordance with Part 2 of Art. 57 of the Criminal Code of Ukraine correctional practice is not applied, among other things, to law enforcement officers, prosecutors, officials who have decided on appropriate measures, that are the employees of law enforcement agencies, prosecutors, etc. In this regard, this type of punishment should be removed by the legislator from the appropriate sanctions. It is stated that in the realization of criminal liability, it is reasonable to proceed from the fact that the higher the level of secrecy of the information constituting the state secret, the more severe should be punishment for encroachment on this kind of secrecy. The changes to articles of the General and Special Sections of the Criminal Code of Ukraine related to the protection of the secrecy, with the aim of improving the practice of their application are proposed.

Перехід України від індустріального до інформаційного суспільства супроводжується такими негативними явищами, як недобросовісна конкуренція, монополізація ринку, корупція, криміналізація виробничих відносин, тиск з боку державних органів, контроль кримінальними структурами цілих галузей економіки, замовні вбивства бізнесменів, боротьба за перерозподіл власності, рейдерство, кіберзлочинність, активізація конкурентної розвідки і промислового шпигунства з незаконним використанням спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації тощо. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/31349