Journal articles on the topic 'Колізійний метод'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Колізійний метод.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 18 journal articles for your research on the topic 'Колізійний метод.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Степанюк, А. "Колізійний метод міжнародного приватного права." Підприємництво, господарство і право, no. 2 (2006): 6–11.
Find full text
2
РЕБРИШ, БОГДАН. "Колізійно-правове регулювання у сфері транскордонної недобросовісної конкуренції: європейська теорія та законодавча практика в Україні." Право України, no. 2020/06 (2020): 147. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-147.
Full textAbstract:
Нині у багатьох європейських країнах, зокрема й тих, які не є учасницями Європейського Союзу (ЄС), діють спеціальні колізійні правила, що регламентують правила вибору права у приватних відносинах захисту від транскордонної недобро совісної конкуренції. До європейських країн, які на рівні свого законодавства закріпили окремі колізійні норми права щодо цивільних правопорушень у сфері недобросовісної конкуренції, можна віднести Швейцарію, Ліхтенштейн, Російську Федерацію, Албанію, Македонію, Молдову та ін. Невипадково такі норми знайшли своє відображення й у положеннях Регламенту (ЄС) Європейського Парламенту і Ради “Щодо права, яке підлягає застосуванню до позадоговірних зобов’язань (‘Рим II’)” (Регламент “Рим ІІ”), який сьогодні застосовується у всіх країнах – членах ЄС. На відміну від багатьох держав, у правовій системі України колізійні питання, що виникають у зв’язку з учиненням недобросовісної конкуренції, не врегульовані. Закон України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП), як і чинні міжнародні договори нашої держави, не містить спеціальних колізійних норм у зазначеній сфері. Безумовно, це викликає потребу детального вивчення європейського досвіду регламентації приватних відносин захисту від недобросовісної конкуренції з іноземним елементом з метою з’ясування доцільності впровадження у вітчизняну законодавчу й судову практику нових колізійних підходів, які широко застосо вуються у цих зарубіжних країнах. Метою статті є визначення особливостей спеціального колізійно-правового регулювання зобов’язань, що виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, у міжнародному приватному праві європейських країн, а також формулювання пропозицій і рекомендацій з удосконалення вітчизняного Закону про МПрП у цій сфері. У статті висвітлені особливості спеціального колізійно-правового регулювання зобов’язань, що виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, у міжнародно-му приватному праві окремих європейських країн, а також сформульовано пропозиції та рекомендації з удосконалення Закону про МПрП. Зокрема, автором здійснений детальний аналіз колізійних норм ст. 6 Регламенту “Рим II”, розкриті особливості їх інтерпретації та застосування європейською докт риною і практикою, а також порівняно релевантні норми з подібними спеціальними колізійними правилами законодавства тих європейських країн, у яких Регламент “Рим II” не застосовується. Висвітлені основні причини деталізації колізійних правил вибору права щодо вказаної категорії деліктів у законодавстві переважної більшості європейських країн, а також продемонстровані переваги й недоліки спеціальних норм, присвячених зобов’язанням, що виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, які містять ся у Регламенті “Рим II”. Зроблені висновки стосовно необхідності запровадження у національне колізійне законодавство окремих правил вибору права щодо недоговірних зобов’язань, які виникають унаслідок недобросовісної конкуренції, а також сформульовані пропозиції та рекомендації з удосконалення вітчизняного Закону про МПрП у цій сфері, через доповнення новою ст. 501 щодо недоговірних зобов’язань із недобросовісної конкуренції.
3
СТРЕЛЬЦОВА, ЄВДОКІЯ. "Міжнародне приватне морське право України: сучасний стан системи колізійних норм." Право України, no. 2020/06 (2020): 95. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-095.
Full textAbstract:
Відмінності у правових нормах, що регулюють відносини у сфері торговельного мореплавства, відмінності у змісті понять та інститутів морського приватного права різних країн створюють невизначеність щодо юрисдикції спору, застосовного матеріального права, а також виконання рішень компетентного правозастосовного органу на території іноземної держави, тим самим породжуючи колізійну проблему. Дієвим методом подолання колізій у цій сфері вбачається колізійно-правовий метод, який, проте, має бути здійснений з урахуванням сучасних тенденцій переосмислення його ролі та функцій. Метою статті є виявлення, на основі комплексного аналізу теоретичних і законодавчих положень, сучасного стану системи колізійних норм міжнародного приватного морського права України для формування уявлення про рівень їхньої ефективності та відповідності сучасним тенденціям розвитку міжнародного приватного права. Зазначено, що проблема подолання колізій у морському праві частково вирішена через міжнародно-правову уніфікацію матеріальних норм, проте загалом цей процес є напруженим і надто політизованим, може супроводжуватися труднощами теоретичного та практичного характеру, що підштовхує до переосмислення ролі колізійного метода, оновлення, можливо, масиву колізійних норм, застосування комбінованих форм і методів зближення та взаємодії національних правових систем. Доведено, на основі аналізу теоретичних положень міжнародного приватного права, колізійних норм і принципів, закріплених у національному законодавстві (Кодекс торговельного мореплавства України (КТМ України) і міжнародних договорах України наявність в українському праві великого масиву колізійних норм, які підлягають застосуванню до широкого кола відносин у сфері торговельного мореплавства. Обґрунтовано виокремлення у межах міжнародного приватного права спеціальної підгалузі – міжнародного приватного морського права, що з урахуванням перспективного розвитку морської індустрії України є важливим. Визначено, що особливості відносин у сфері торговельного мореплавства зумовили і специфіку методів вирішення колізій, що проявилося у виробленні специ-фічних колізійних прив’язок-принципів: закон прапора, різні модифікації закону порту, закон місця зіткнення тощо. Зазначено, що тенденція розвитку колізійних норм проявляється у збільшенні варіативності колізійних норм, у зміні домінуючої ролі односторонніх колізійних прив’язок, у зміні способів регулювання “морських” колізій: від жорстких до гнучких. Зроблено висновок, що система колізійних норм міжнародного приватного морського права України володіє ефективним інструментарієм подолання колізій і розвивається у дусі сучасних тенденцій розвитку міжнародного приватного права загалом. Обґрунтовано необхідність ревізії КТМ України з метою удосконалення систематизації колізійних норм, запропоновано виокремити спеціальний розділ для об’єднання усіх колізійних норм, бо це забезпечило б більшу чіткість цієї системи та зручність у використанні.
4
Буквич, А. В. "Колізійний метод регулювання клірингово-розрахункової діяльності в acquis ЄС відповідно до директив 98/26 ЄС." Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 105, (ч. 1) (2012): 85–92.
Find full text
5
МАЙДАНИК, РОМАН. "Правове регулювання відносин сурогатного материнства з іноземним елементом. Імплементація кращого досвіду в Україні." Право України, no. 2020/03 (2020): 121. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-121.
Full textAbstract:
Необхідність усталеного розвитку вітчизняного права в умовах євроінтеграції та глобалізації зумовлює потребу у формуванні та застосуванні в Україні законодавства і правозастосовної практики про сурогатне материнство з урахуванням кращого іноземного досвіду. Мета статті полягає у проведенні загальної характеристики сурогатного материнства з іноземним елементом, матеріально-правового та колізійно-правового регулювання зазначених відносин, колізійних прив’язок встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, як базових елементів імплементації у вітчизняне право кращого іноземного досвіду у цій сфері. Судова практика в Україні при вирішенні спорів щодо встановлення споріднення між фактичними батьками і дитиною, народженою із застосуванням сурогатного материнства, дотримується позиції, згідно з якою відмова органів іноземної держави у визнанні факту реєстрації заявниці матір’ю дитини порушує її права та права дитини, оскільки зі статусом матері пов’язані всі права та обов’язки її щодо дитини, зокрема матеріального забезпечення та піклування, які вона набула відповідно до законодавства України. Суди виходять із того, що таке порушення прав заявниці може бути усунуто через встановлення факту родинних відносин у суді України за місцем народження дитини з ухваленням відповідного судового рішення. Колізійне регулювання сурогатного материнства відображає сучасні підходи диференціації та ускладнення колізійних норм, а також тенденцію до переходу від жорсткого до гнучкого правового регулювання шлюбно-сімейних відносин. Законодавство іноземних держав до встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої сурогатною матір’ю, застосовує кілька колізійних прив’язок:право держави дитини, громадянином якої вона є; особистий закон дитини (з моди фікаціями); особистий закон одного або обох батьків дитини; право держави, з якою подружжя мають найбільш тісний зв’язок; одностороння колізійна прив’язка, згідно з якою встановлення та оспорювання батьківства на території держави проводиться відповідно до законодавства цієї держави. Колізійні прив’язки встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, необхідно тлумачити і застосовувати відповідно до положень принципу найкращих інтересів дитини. Оптимальною формулою прикріплення для встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої сурогатною матір’ю, є особистий закон дитини на момент здійснення сурогатного материнства або одного з її батьків, з урахуванням найкращих інтересів дитини. Під державою місця здійснення сурогатного материнства доцільно розуміти державу місця імплантації ембріона, оскільки саме ця медична процедура є першим етапом, який має вирішальне значення для реалізації цього методу допоміжних репродуктивних технологій. Доцільним є внесення змін до ст. 65 Закону України “Про міжнародне приватне право”, а саме, доповнення статті ч. 2: “Встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, визначається особистим законом дитини на момент здійснення сурогатного материнства або одного з її батьків, з урахуванням найкращих інтересів дитини”.
6
МИХАЙЛІВ, МАРІЯ. "Колізійне регулювання спадкових відносин у міжнародному приватному праві України." Право України, no. 2020/06 (2020): 127. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-127.
Full textAbstract:
Євроінтеграційні процеси та модернізація європейського законодавства призвели до потреби перегляду й удосконалення законодавства України у сфері міжнародних приватноправових відносин. Це, зокрема, стосується і колізійного регулювання міжнародних спадкових відносин. Існування колізій у спадкових відносинах з іноземним елементом зумовлене різними підходами як у міжнародних договорах, так і в національному законодавстві держав до регулювання таких відносин за допомогою матеріальних та колізійних норм. Сучасний стан колізійного регулювання спадкових відносин в Україні вказує на потребу перегляду підходів та удосконалення існуючих колізійних конструкцій, а також на напрацювання понят тєвого інструментарію, що, зі свого боку, допоможе вирішити проблеми, які виникають у судовій та нотаріальній практиках із питань спадкування у міжнародному приватному праві. Метою статті є аналіз колізійних норм у сфері спадкових відносин у міжнародному приватному праві, вивчення способів та засобів колізійного регулювання міжнародних спадкових відносин, а також викладення власного бачення з удосконалення механізмів їх колізійного регулювання, вироблення теоретичних дефініцій і пропозицій у досліджуваній сфері. Встановлено, що Закон України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП) не проводить чіткої диференціації колізійних норм, виходячи із видів спадкування та предмета спадкових відносин, що ускладнює можливість належного регулювання цих відносин. Закріплюючи універсальну колізійну прив’язку останнього місця проживання спадкодавця до відносин спадкування, Закон про МПрП не передбачає дефініції поняття “останнє місце проживання”. Визначення поняття відсутнє і в законодавстві України. Це дає змогу трактувати його по-різному як у доктрині, так і на практиці. Як наслідок, запропоновано до відносин спадкування застосовувати колізійну прив’язку “останнього постійного місця проживання”. З’ясовано, що Закон про МПрП із питань колізійного регулювання здатності особи на складання і скасування заповіту, а також форми заповіту й акта його скасування закріплює колізійну прив’язку права держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання у момент складення акта або в момент смерті. Проте, якщо спадкодавець тимчасово проживав на території іноземної держави в момент складення акта або в момент смерті, законодавство якої встановлює інші вимоги щодо здатності складати заповіт, чи в цьому випадку це не буде мати правовим наслідком недійсність форми заповіту. Вважаємо, що таку ситуацію можна вирішити через закріплення колізійної прив’язки права держави місця складення заповіту, проте питання, пов’язані з прийняттям спадщини, повинні регулюватися правом держави, на території якої розміщене спадкове майно, якщо спадкодавцем не визначено інше право у самому заповіті. У сфері міжнародного спадкування залишається чимало питань, які є нез’ясованими та недостатньо врегульованими, зокрема, це стосується колізійного регулювання спадкування окремих видів прав спадкодавця, визначення меж автономії волі спадкодавця у сфері спадкування тощо. Тому удосконалення колізійного регулювання міжнародних спадкових відносин допоможе вирішити чимало проблем, які існують у судовій та нотаріальній практиці.
7
ВИГОВСЬКИЙ, ОЛЕКСАНДР. "Урегулювання нових інститутів міжнародного приватного права в оновленій цивільно-правовій кодифікації України." Право України, no. 2020/06 (2020): 82. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-082.
Full textAbstract:
Рекодифікація норм із міжнародного приватного права у межах оновленого Цивільного кодексу України (ЦК України) має супроводжуватися формулюванням нових статей і внесенням додаткових положень, сфера застосування яких охоплювала б ті інститути приватного права, які не були врегульовані під час попередньої автономної кодифікації. Зокрема, зведення колізійних норм має бути доповнене положеннями щодо цінних паперів, які існують у документарній та бездокументарній формах, і щодо неттінгу як способу припинення цивільних зобов’язань. Метою статті є висвітлення ключових проблемних аспектів колізійного регулювання транскордонних правовідносин щодо цінних паперів і неттінгу та шляхів їх вирішення, які мають бути враховані при формулюванні змісту відповідних колізійних норм у межах нового розділу ЦК України, який міститиме норми з міжнародного приватного права. Встановлено, що різні колізійні принципи мають бути покладені в основу регулювання “речового статуту” та “зобов’язального статуту” цінних паперів, а також по-різному має здійснюватися локалізація цінних паперів у різних формах існування. Адаптація класичного колізійного принципу lex situs до цієї категорії об’єктів цивільних правовідносин ускладнюється неможливістю визначення їх місцезнаходження із використанням звичних критеріїв та потребою пошуку додаткових факторів локалізації. У випадку з цінними паперами, які обліковуються у депозитарній системі та перебувають у володінні посередників, колізійне регулювання має спиратися на спеціальні принципи вирішення цього питання, закріплені на міжнародному конвенційному рівні та застосовні у світовій практиці. З’ясовано, що розв’язання колізійного питання щодо правочинів відносно неттінгу за відсутності вибору права сторонами цих правочинів пов’язане з об’єктивними труднощами, обумовле-ними специфікою функціонування цього договірного інституту, і має відбуватися з урахуванням всіх обставин конкретних правовідносин. Автор доходить висновку, що доповнення української кодифікації норм із міжнародного приватного права положеннями щодо транскордонних правочинів із цінними паперами та правочинів відносно неттінгу сприятиме наближенню вітчизняного законодавства у цій сфері до кращих стандартів європейського колізійного права та створенню адекватного правового поля для інтеграції України до міжнародного фінансового простору.
8
ДОВГЕРТ, АНАТОЛІЙ. "Доктрина міжнародного приватного права в Україні на зламі століть." Право України, no. 2020/06 (2020): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-013.
Full textAbstract:
Основним чинником переосмислення і розвитку доктрини міжнародного приватного права у сучасній Україні став процес кодифікації його норм. Під час підготовки проєкту кодифікації в середині 1990-х років виявилося, що всі елементи фактично радянської теорії міжнародного приватного права треба було сумлінно “перебрати”, як деталі у двигуні автомобіля. Праця над кодифікацією поста вила питання про зміни насамперед підходів до колізійного вчення. Пізніше це позначилося на формуванні нових наукових уявлень щодо інших аспектів парадигми міжнародного приватного права. Мета статті полягає у з’ясуванні змісту реконцептуалізації доктрини міжнародного приватного права в Україні на зламі століть унаслідок успішної кодифікації колізійного права (конфлікт законів та юрисдикцій). Встановлено, що вітчизняна доктрина колізійного права оновлювалася за такими основними напрямами: (і) переведення колізійного права на приватноправові начала; (іі) надання колізійним нормам більшої гнучкості з одночасним збереженням їхньої визначеності; (ііі) “матеріалізація” вибору права; (іv) прийняття одновекторного (unilateral) підходу до вирішення колізійного питання. Автор доходить висновку, що українська “колізійна” кодифікація на зламі століть сприяла переходу вітчизняної доктрини міжнародного приватного права на теоретичну платформу західно-європейських країн і міжнародних організацій. За допомогою принципу, прив’язки та інших граней найтіснішого зв’язку українське колізійне право було фактично переписане заново. Тепер воно характеризується високою диспозитивністю, регулятивністю та гнучкістю. Сприйнявши модерний багатовекторний (multilateral) метод вибору права, для становлення якого так багато зробив Ф. Савіньї, вітчизняна доктрина міжнародного приватного права не відмовилася від елементів матеріалізації колізійного права (його націлення на матеріальний результат рішення у конкретній справі – material justice) та від одновекторного (unilateral) підходу до вирішення колізійного питання. Сьогодні нова вітчизняна доктрина пропонує також зміст основних напрямів рекодифікації (оновлення) міжнародного приватного права. Важливим завданням оновлення є, на думку автора, повернення кодифікації до структури Цивільного кодексу України у вигляді завершальної книги про міжнародне приватне право.
9
ТРОЩЕНКО, ІРИНА. "Колізійне регулювання недоговірних зобов’язань у міжнародному приватному праві України та шляхи його вдосконалення на підставі досвіду європейських країн." Право України, no. 2020/06 (2020): 111. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-111.
Full textAbstract:
Колізійне регулювання недоговірних зобов’язань у міжнародному приватному праві України здійснюється відповідно до положень Закону України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП). Основними формулами прикріплення, що використовується згідно з Законом про МПрП, є прив’язка до місця вчинення дії, що призвела до виникнення зобов’язання або правопорушення – lex loci actus і lex loci delicti commissi. Незважаючи на те, що зазначені формули прикріплення є традиційними для недоговірних зобов’язань, уніфіковане колізійне право країн Європейського Союзу (ЄС) щодо недоговірних зобов’язань, втілене у Регламенті ЄС № 864/2007 щодо права, що підлягає застосуванню до недоговірних зобов’язань, відійшло від використання зазначених прив’язок на користь прив’язки до місця настання шкідливих наслідків – lex loci damni. Метою статті є аналіз колізійного механізму застосування до недоговірних зобов’язань, закріпленого у чинному законодавстві України з метою визначення наявних проблем його використання, зокрема й через аналіз судової практики застосування існуючих формул прикріплення і через аналіз чинного права ЄС щодо недоговірних зобов’язань, з метою визначення необхідності реформування чинного законодавства України та формулювання пропозицій щодо внесення змін до Закону про МПрП. У результаті проведеного дослідження було визначено, що основними формулами прикріплення, які використовуються для визначення права, яке підлягає застосуванню до недоговірних зобов’язань згідно з чинним законодавством України, є прив’язка до місця вчинення дії, що призвела до виникнення зобов’язання або правопорушення – lex loci actus і lex loci delicti commissi. Крім того, Законом про МПрП передбачено низку спеціальних прив’язок, зокрема: до права спільного доміцилію сторін та права найбільш тісного зв’язку. Також правом України передбачено спеціальні формули прикріплення зобов’язань, що виникають зі шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) та щодо зобов’язань із набуття, збере-ження майна без достатньої правової підстави. Регламент ЄС № 864/2007 щодо права, що підлягає застосуванню до недоговірних зобов’язань, закріплює як основне правило прикріплення – прив’язку до місця настання шкоди lex loci damni, якщо сторонами не було реалізовано вибір права відповідно до lex voluntatis, а також містить низку спеціальних колізійних прив’язок, згідно з якими визначається застосовне право у численних окремих видах правовідносин. Було сформульовано висновки щодо доцільності внесення змін до законо давства України, а саме Закону про МПрП, направлені на закріплення місця настання шкоди lex loci damni на рівні основної формули прикріплення та закріплення спеціальних колізійних прив’язок для окремих видів правовідносин, зокрема щодо зобов’язань, які виникають унаслідок завдання шкоди навколишньому середовищу та внаслідок страйків чи локауту й усунення інших прогалин законодавства.
10
Овечкіна, О. С. "Вирішення колізійних питань правового статусу юридичних осіб у законодавстві ФРН: сучасний стан та перспективи." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 5, 2020): 120–30. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2808.
Full textAbstract:
У статті досліджується питання вирішення правових колізій, що зумовлені відсутністю єдиного підходу до регулювання приватноправового статусу юридичних осіб законодавствами сучасних держав. Вирішення питання регулювання приватно-правого статусу юридичних осіб в науці міжнародного приватного права вже традиційно вважають одним із найскладніших, оскільки правові системи держав містять суттєві відмінності в обсязі правоздатності юридичних осіб, регламентації щодо порядку їх створення та функціонування, що призводить до правових колізій. Актуальність дослідження регулювання приватноправового статусу іноземних юридичних осіб у ФРН зумовлюється тим, що юридичні особи України вже традиційно співпрацюють з юридичними особами ФРН, яка є одним із найбільших торгових партнерів України. Встановлено, що Ввідний закон до Німецького цивільного уложення не містить колізійної норми, що визначає правовий статус юридичної особи. Німецькою доктриною та судовою практикою закріплено критерій фактичного (реального) місцезнаходження в разі встановлення особистого закону юридичної особи. Щодо іноземних юридичних осіб, котрі належать до держав, які не є державами-членами ЄС, німецькими судами застосовується, як правило, критерій фактичного місцезнаходження. Застосування критерію осілості в державах-членах ЄС фактично перешкоджає реалізації принципу свободи заснування, визначеному установчими договорами ЄС, що засвідчує прецедентна практика Суду ЄС. Прецедентне право Суду ЄС змінює принципи, за якими держави-члени мають вирішувати колізійні питання регулювання статусу юридичних осіб. У рамках ЄС з метою подолання проблем, що викликані розбіжностями колізійно-правового регулювання статусу юридичних осіб, здійснюються процеси гармонізації національних законодавств держав-членів з окремих питань правового статусу та діяльності юридичних осіб, а також створення нових організаційно-правових форм юридичних осіб, правовий статус та діяльність яких регулюється правом ЄС. Згідно з Директивою ЄС 2019/2121 має бути гармонізовано норми законодавств держав-членів ЄС щодо транскордонного перетворення, злиття та поділу товариств з обмеженою відповідальністю.
11
Степанюк, А. А. "Матеріальний і колізійний методи міжнародного приватного права." Проблеми законності, Вип. 79 (2006): 85–91.
Find full text
12
Лукань, М. О. "Сутність принципів конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 23, 2020): 132–38. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2422.
Full textAbstract:
У статті автор розкриває структуру та зміст «Принципів конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності» (Принципи CLIP), їх значення в регулюванні конфліктних відносин інтелектуальної власності в Європейському Союзі.
Ці принципи є набором альтернативних доктринальних правил регулювання конфліктів інтелектуальної власності в Європейському Союзі, які мають на меті уніфікувати колізію законів, що стосуються конкретних відносин інтелектуальної власності, з метою усунення регуляторних прогалин та неефективних підходів у реґламентах Європейського Союзу в цій галузі.
Правила реґламентів Європейського Союзу, які містять колізійні норми у спорах щодо інтелектуальної власності в наукових колах, піддаються критиці. Підстави для цієї критики в узагальненому розумінні зводяться до неефективності та непрактичності підходів, визначених реґламентами щодо вибору закону, який застосовуватиметься, та встановлення юрисдикції у спорах щодо інтелектуальної власності, зважаючи на особливий статус, специфіку інтелектуальної власності; відсутність законодавчих норм для вирішення зазначених спорів щодо Інтернету.
Зокрема, положення «Принципів конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності» передбачають можливість відхилення від необхідності та доцільності залежно від обставин справи, відхилення від суворого дотримання принципу "lex loci protectionis", застосування принципу "lex voluntatis" навіть у позадоговірних зобов'язаннях щодо інтелектуальної власності, також регулювались питання щодо численних відповідачів та певних правил юрисдикції у спорах щодо інтелектуальної власності, пов'язаних з Інтернетом та засобами масової інформації.
«Принципи конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності», як передбачається, мають високі шанси вплинути на майбутній розвиток міжнародного європейського приватного права, що змінить наявну правову базу Європейського Союзу.
Ми вважаємо, що «Принципи конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності» можна розглядати як джерело для створення нового необхідного законодавства на рівні Європейського Союзу про колізійне регулювання відносин інтелектуальної власності.
Оскільки «Принципи конфлікту законів у сфері інтелектуальної власності» містять важливі положення, які усувають прогалини в законодавстві Європейського Союзу в цій галузі, наприклад, щодо безлічі відповідачів у спорах щодо інтелектуальної власності, уперше намагаються забезпечити юридичне врегулювання конфліктів щодо спорів, пов'язаних з інтелектуальною власністю в Інтернеті.
13
НИКИТЧЕНКО, НАТАЛІЯ, and СЕРГІЙ ДОНКОВ. "Особливості процедур банкрутства об’єктів державної власності." Право України, no. 2020/04 (2020): 216. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-216.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу правових норм, що регулюють процедури банкрутства суб’єктів господарювання державного сектору економіки, а також виявленню колізійних норм у чинному законодавстві України про банкрутство та приватизацію. Зокрема, Урядом оголошено реалізацію програми приватизації. Близько 960 державних підприємств передано Фонду державного майна України для приватизації. Постановка проблеми, проаналізованої авторами статті, полягає у тому, що переважна більшість цих підприємств має велику заборгованість перед кредиторами. Така ситуація породжує низку конфліктів у застосуванні на практиці різних нормативно-правових актів, які так чи інакше торкаються сфери банкрутства. Мета статті полягає у дослідженні проблеми правового регулювання банкрутства об’єктів державної власності. Основні результати полягають у рекомендації щодо недоцільності встановлення надмірних обмежень і мораторіїв на застосування процедур банкрутства відносно підприємств державного сектору управління. Зазначена практика адміністративноправового регулювання господарсько-правових відносин, як правило, має небажані економічні наслідки. Такі обмеження призведуть до негативного економічного ефекту як для підприємств державного сектору, зокрема, так і для економіки загалом, що позначиться на міжнародних рейтингах інвестиційної привабливості України. У результаті дослідження можна зробити висновки про необхідність удосконалення механізмів практики застосування законодавчих норм, що регулюють процеду ри банкрутства відносно підприємств із часткою державної власності понад 50 %. Таке вдосконалення можливе через активізацію взаємодії між органами державного управління, судової влади та суб’єктами професійного громадського суспільства, зокрема, з професійними саморегулівними організаціями арбітражних керуючих України з метою уніфікації практики застосування, вирішення колізійних питань та підвищення ефективності реалізації процедур банкрутства.
14
Чернявська, Б. В. "ЮРИДИЧНІ ДЕФЕКТИ У ПРАВОВОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА СВОБОДУ ОБ’ЄДНАННЯ У ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 24, 2020): 123–28. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).372.
Full textAbstract:
У статті автор досліджує питання дефектності права на свободу об’єднання громадян в Україні. Метою є ана-ліз нормативно-правового регулювання права фізичних осіб на свободу об’єднання у громадські організації на предмет виявлення наявних колізій та прогалин і вироблення відповідних рекомендацій, спрямованих на нейтралізацію цих негативних чинників.
Для початку автором було розкрито поняття «юридичний дефект» та обрано класифікацію, на підставі якої здійснювався подальший аналіз. Критерієм класифікації було взято особливості прояву юридичних дефектів у механізмі правового регулювання, в залежності від його елементів.
Першим видом юридичних дефектів були юридичні дефекти правових норм, а саме: логіко-структурні та техніко-юридичні. Автор загострив увагу на недосконалості категоріального (термінологічного) апарату та необхідності приведення його до єдиних стандартів, адже навіть норми Конституції та Закону «про громадські об’єднання» суперечать у цьому плані. Також автор звернув увагу на надмірну конкретизацію та невиправдану деталізацію деяких норм, що регулюють досліджувані правовідносини.
До другого виду юридичних дефектів можна віднести дефекти джерел права. Автор знаходить певні суперечності між приписами нормативно-правових актів. Автор дійшов висновку, що потребують перегляну як норми Конституції, так і норми законів, що регулюють питання реалізації права на об’єднання.
Третім видом юридичних дефектів у залежності від елементів механізму правового регулювання є юридичні дефекти правовідносин. Так, зокрема, багато колізійних питань щодо суб’єктного складу досліджуваних правовідносин. По-перше, невирішеним є питання на-лежності деяких конституційних прав громадським об’єднанням. По-друге, існують суперечності між поло-женнями нормативно-правових актів щодо того, хто має право на свободу об’єднання у громадські організації.
Зроблено узагальнюючі висновки про те, що нагальним є приведення чинного законодавства до єдиних стандартів та норм, у тому числі міжнародних, по відношенню до яких Україна взяла зобов’язання, а також наголошено на необхідності перегляду усіх нормативно-правових актів, що стосуються реалізації права приватних осіб на об’єднання на предмет дублювань, розбіжностей, нераціонального розміщення норм.
15
КУЧИНСЬКА, ОКСАНА, and ЮЛІЯ ЦИГАНЮК. "Актуальні питання пред’явлення та вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні: системний аналіз." Право України, no. 2018/08 (2018): 34. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-08-034.
Full textAbstract:
Відповідно до ч. 5 ст. 128 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв’язку з цивільним позовом, КПК України не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Враховуючи нову редакцію ЦПК України від 03 жовтня 2017 р., яка врегулювала низку нових інститутів цивільного процесуального права, зокрема відзив, відповідь на відзив, заперечення тощо, а також сучасну судову практику, постала потреба детального науково-практичного аналізу меж застосування норм ЦПК України при пред’явленні, розгляді та вирішенні цивільного позову у кримінальному провадженні, а також проблемних та колізійних питань, що виникають під час реалізації норм ЦПК України в кримінальному провадженні. Метою статті є аналіз наукових джерел та судової практики, у яких розкрито проблемні системні питання застосування норм ЦПК України під час пред’явлення, розгляду та вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні, положень чинного законодавства України, обґрунтування можливих шляхів вирішення проблемних питань реалізації потерпілими, цивільними позивачами та цивільними відповідачами своїх прав. У статті проаналізовано публічний характер цивільного позову у кримінальному провадженні, звернено увагу на його правову природу як позитивного зобов’язання держави. Визначено особливості колізій та прогалин норм права у сучасній судовій практиці при пред’явленні та вирішенні цивільного позову в кримінальному провадженні. Обґрунтовано науково-практичні пропозиції до практики застосування норм ЦПК України під час пред’явлення та вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні та зміни до законодавства. Встановлено, що практика застосування судами положень Закону України “Про судовий збір” при вирішенні цивільного позову у кримінальному провадженні є помилковою та такою, що суперечить чинному законодавству. Водночас, застосування судами норм ЦПК України про відзив, відповідь на відзив, заперечення та пояснення третьої особи щодо позову або відзиву є такою, що відповідає як засадам КПК України, так і здійснюється з метою реалізації прав, свобод та інтересів цивільного позивача та цивільного відповідача, і є позитивною. Також наголошено на потребі включення ч. 8 до ст. 128 КПК України такого змісту: “Цивільний позивач і цивільний відповідач звільняються від сплати судового збору під час розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні в усіх судових інстанціях”, а також викладенні у новій редакції п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”: “6) позивачі – у справах про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення;”.
16
Лазебний, А. М., and І. І. Божук. "АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРИЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНИХ СУДОВИХ ЕКСПЕРТИЗ В УКРАЇНІ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (41) (May 20, 2021): 68–76. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-68-76.
Full textAbstract:
У статті досліджено основні проблемні питання при призначенні та проведенні судової експертизи, що впивають на терміни та результати експертних досліджень, а також вирішення цих питань при розслідуванні у кримінальних провадженнях.
На підставі аналізу наукових домок та правової регламентації, розроблено авторське визначення терміну «судова експертиза». Проведено аналіз чинного кримінального процесуального законодавства України та визначено основні проблеми та колізійні моменти.
З урахуванням сучасних тенденцій розвитку судової експертології як науки виокремлено, що існує нагальна потреба в однозначному термінологічному визначенні понятійного апарату, встановлення правового статусу експерта та регламентації комплексної експертизи в кримінальному провадженні.
Аргументовано необхідність внесення змін до порядку та підстав проведення судової криміналістичної експертизи, з метою уникнення узурпації такого права слідчим суддею.
До основних проблем застосування чинних норм права віднесено, перш за все ст. 244 чинного КПК України, відповідно до якої «експерта може залучити слідчий суддя за клопотанням сторони захисту в разі відмови слідчого, прокурора в задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта». Застосування цього положення тягне за собою ряд проблем, серед яких: санкціонування слідчим суддею процедури проведення судової експертизи є недоцільним, оскільки більшість експертиз у кримінальному провадженні є обов’язковими, а тому перекладання функції призначення і так обов’язкових експертиз на суд лише затягне процес розгляду справи; за таких обставин не можливо забезпечити оптимізацію судових витрат на проведення судових експертиз; це спричиняє дисбаланс сторін кримінального провадження, що тягне за собою неефективність способів захисту та правосуддя в цілому, а також протирічать засаді свободи в поданні сторонами до суду своїх доказів та доведенні їх переконливості; це веде до невиправданих формальних i неформальних обмежень у використанні засобiв доказування та нівелювання принципу змагальностi сторiн кримінального процесу.
Запропоновано вирішити проблемні аспекти термінологічного апарату, визначення статусу експерта та комплексної експертизи, а також порядку на підстав проведення судової експертизи у кримінальному провадженні у новому проекті Закону України «Про судово-експертну діяльність».
Ключові слова: експерт, суд, кримінальне провадження, досудове розслідування, слідчий суддя, слідчий, суддя, реформи, правосуддя.
17
Водянніков, Олександр. "Прогалина в праві як предмет конституційної скарги." Право України, no. 12/2018 (2018): 128. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-12-128.
Full textAbstract:
Змінами до Конституції України 2016 р. був запроваджений механізм конституційної скарги. Нормативна модель конституційної скарги, обрана українським конституцієдавцем, дає змогу особі після вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту оскаржити до Конституційного Суду України (КСУ) консти туційність закону, застосованого в її остаточному рішенні. Право на звернення до КСУ з конституційною скаргою є конституційним правом, гарантованим ч. 4 ст. 55 Конституції України, а тому має тлумачитися у спосіб, що забезпечує ефективність цього положення. У такому контексті постає питання, чи може бути предметом конституційної скарги прогалина в праві, адже конституційні права і свободи можуть зазнавати порушень не тільки внаслідок дій органів державної влади, а й бездіяльності. Метою статті є дослідження умов, за яких прогалина в праві може бути предметом конституційної скарги. Виокремлення питання прогалин у праві в окремий предмет дослідження відбувається в XVIII–XIX ст. у період народження модерної держави і системи права, коли на місце полінормативності домодерного суспільства приходить ідея законодавчої монополії держави. Крім того, у цей період стає наочним таке явище, як lacuna legis, або прогалина в праві. Адже законодавча монополія і мононормативність, властиві модерній державі, витіснили і маргіналізували інші нормативні порядки, якими послуговувалася домодерна юриспруденція. У статті здійснюється розрізнення між прогалинами права і прогалинами в праві. Прогалина права означає ситуацію ultra legem, тобто відсутність правового регулювання певних суспільних відносин. Натомість прогалина в праві охоплює два випадки: 1) “прогалини формулювання”, або “технічні прогалини”, коли відсутні нормативно-правові приписи у правовій системі, які суддя може використати для вирішення конкретної справи, або такі норми є неповними; 2) “аксіологічні”, або “оцінні”, прогалини, коли наявне правоположення не є належним, задовільним чи справедливим. Прогалини права не можуть внаслідок самої своєї природи бути предметом конституційного контролю і, відповідно, предметом конституційної скарги. Однак прогалини в праві мають бути предметом конституційного контролю за конституційними скаргами. Адже в такому разі йдеться як про якість “закону” загалом, так і про дотримання державою своїх позитивних обов’язків зокрема. І тому прогалини в праві, будь-то аксіологічні чи технічні (явні, теологічні, колізійні чи реальні) можуть бути предметом конституційної скарги, якщо їх наслідком є порушення будь-якого з прав і свобод, гарантованих розділом ІІ Конституції України. Оскільки визначення змісту закону і, відповідно, прогалин в законі неможливе без звернення до судової практики, поняття “закон” для цілей ст. 1511 Конституції України має включати і практику його застосування судами. Зміст “закону” для цілей цієї статті має визначатися відповідно до тлумачення, яке надається йому судом. У цьому, власне, й полягає один із важливих мотивів встановлення вимоги щодо вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту. Прогалини в праві є саме тим мостом, який із точки зору юридичної техніки й аргументації пов’язує конституційні права і свободи та позитивні обов’язки держави для цілей конституційної скарги. Для цілей дієвості конституційного права на конституційну скаргу, гарантованого ст. 55 Конституції України прогалини в праві не тільки можуть бути предметом конституційної скарги, а й становлять той юридичний механізм, який поширює конституційний контроль на позитивні обов’язки держави через механізм конституційної скарги.
18
Shulgin, Vladimir, and Volodymyr Pashynsky. "Особливості реалізації «деокупаційного законодавства» України в умовах проведення операції об’єднаних сил." Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 9, no. 4 (August 25, 2019). http://dx.doi.org/10.33445/sds.2019.9.4.1.
Full textAbstract:
У статті аналізуються теоретико-правові, законотворчі та нормотворчі аспекти ефективності юридичного механізму реалізації «деокупаційного законодавства» України особливого періоду. З’ясовано, що стартовий законодавчо-нормативний блок містить окремі деструктивні юридичні конструкції, які здатні деформувати підзаконний (військово-відомчий) рівень процесу реалізації військового законодавства України в умовах проведення операції об’єднаних сил. Запропоновано шляхи нейтралізації деструктивних (формальних, дублюючих, декларативних, колізійних) юридичних конструкцій з метою оптимізації дієвого, військово-силового та організаційно-правового механізму повернення тимчасово окупованих територій на Сході України.