Journal articles on the topic 'Когнітивна емпатія'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Когнітивна емпатія.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 29 journal articles for your research on the topic 'Когнітивна емпатія.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Пілецький, Віктор. "Соціально-психологічні умови розвитку емпатії у підлітків." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т3 (2021): 165–79. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-165-179.
Full textAbstract:
В статті розглянуто емпатію як специфічну психічну діяльність. Об'єктом емпатії виступають переживання іншої людини, предметом – способи, якими можна забезпечити благополуччя іншої людини. Мотивуючою потребою, що приводить в дію процес емпатії, є потреба у благополуччі іншої людини. Емпатійні дії спрямовані на надання допомоги іншій людині, яка в емпатогенній ситуації є носієм переживань неблагополуччя (горе, печалі). Тим самим, результатом емпатії для її суб'єкта виступає переживання досягнутого благополуччя. Автор визначає рівні володіння емпатійними діями: предметний, перцептивний, смисловий.Рівень розвитку емпатійних дій визначають такі критерії:ступінь усвідомленості, розгорнутості і диференційованості дій;повнота реалізації емпатійного процесу;стійкість (емпатійна чуйність стосовно різних «об’єктів»);ступінь розвитку емоційного, когнітивного і поведінкового компонентів.Проведене емпіричне дослідження дозволило автору зробити висновки, що оволодіння емпатією підлітками знаходиться на перцептивному рівні розвитку, що характеризує часткову реалізацію емпатійного процесу і найчастіше випадає ланка сприяння, іноді співчуття. Досліджувані підлітки не здатні планомірно реалізувати емпатійний процес, відчувають труднощі на тому чи іншому етапі його здійснення. Перцептивний рівень розвитку емпатії характеризується нестійкістю емпатійної чуйності. Прояв емпатії пов’язаний у них з орієнтацією на соціальні норми, на соціальне схвалення.В ході дослідження встановлено, що у досліджуваних підлітків всі три компоненти емпатійної здатності мають середній рівень розвитку (найменший розвиток має когнітивний компонент). Ключові слова: емпатія, підлітки, емпатійні дії, емпіричне дослідження, компоненти емпатії.
2
Ушаков, А. С. "КРИТЕРІЇ Й ПОКАЗНИКИ СФОРМОВАНОСТІ ОДУХОТВОРЕНОГО ОБРАЗУ ЛЮДИНИ КУЛЬТУРИ В СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, no. 2 (May 13, 2020): 214–29. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-214-229.
Full textAbstract:
У статті розглядаються критерії і показники сформованості одухотвореного образу людини культури в студентської молоді. Обґрунтовано вибір груп критеріїв сформованості одухотвореного образу людини культури в студентської молоді, окреслено критерії сформованості образу людини культури та подано їх змістовні характеристики, схарактеризовано показники, які відповідають визначеним критеріям.
До аксіологічної групи віднесено ціннісно-смисловий та естетичний критерії, що показують сформовану систему духовних і культурних цінностей і світоглядних уявлень про сенс буття, сформований ціннісний, гуманістичний світогляд, ціннісне ставлення до національної культури, наявність естетичних і художніх потреб, здатність насолоджуватися прекрасним, сформовані естетичні смаки, прагнення до естетичного ідеалу, систему естетичних цінностей, художньо-естетичну компетентність.
До складу потребово-мотиваційної групи віднесено емоційно-оцінний та мотиваційний критерії, де показниками є: емпатія, переживання катарсису, прагнення до творчого самовияву, мотивація до оцінювання моральних якостей особистості, внутрішня потреба реалізації потенціалу носія культури, зацікавленість у наслідуванні культурних традицій, прагнення до культурної самоідентифікації.
Когнітивна група представлена когнітивним критерієм, що характеризується засвоєнням базових понять і категорій культури, вмінням оперувати цими поняттями в побудові власних суджень, етнокультурна компетентність, критичне й інноваційне мислення.
Поведінкова група представлена операційно-дійовим і діяльнісним критеріями з показниками: соціокультурна адаптивність, готовність особистості до самостійної діяльності, культуротворча і духотворча діяльність.
3
Гречуха, Ірина. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЯЦІЇ ЕМОЦІЙ ЛІТЕРАТУРНО ОБДАРОВАНИХ СТАРШОКЛАСНИКІВ." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, no. 10(55) (June 10, 2020): 15–25. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.10(55).02.
Full textAbstract:
Статтю присвячено вивченню регуляції емоцій старшокласників, які займаються літературною діяльністю. Проаналізовано сучасні погляди на регулювання емоцій і шляхи й можливості здійснення ефективної емоційної регуляції. Психологічні труднощі, які виникають у школярів із регуляцією їх емоційного стану, можна пояснити за допомогою такого психологічного явища, як алекситимія, а стримуючим фактором до її розвитку є емпатія. Схарактеризовано ранній юнацький вік, як сприятливий період для розвитку емпатійності. Розвиток емпатії в ранньому юнацькому віці дає можливість літературно обдарованим школярам через літературну творчість виявити свою найвищу емпатійність, а також є ресурсом до регуляції емоцій і профілактики алекситимії в цьому віці. В статті розкрито сутність таких психологічних понять, як: «емоційна сфера», «емоційна регуляція», «алекситимія», «емпатія», «емпатійність». Проаналізовано діагностичні можливості методів вивчення когнітивної емоційної регуляції, алекситимії та емпатії в ранньому юнацькому віці. Описано результати емпіричного дослідження особливостей розвитку емпатії старшокласників (її форм і рівнів розвитку). Емпіричним шляхом встановлено, що рівень розвитку емпатії школярів, які займаються літературною діяльністю, є вищим, порівняно з пересічними школярами. Переважаючими формами емпатійного реагування в літературно творчих школярів є «Реальне сприяння не на шкоду собі» та «Альтруїзм», а в пересічних школярів – «Реальне сприяння не на шкоду собі», «Альтруїзм», «Індиферентність» і «Внутрішнє сприяння». В школярів раннього юнацького віку (як у літературно творчих, так і таких, що літературною творчістю не займаються) спостерігається низький рівень алекситимії, а також вони демонструють широкий спектр використання як адаптивних, так і неадаптивних копінг-стратегій регуляції емоцій. У літературно творчих школярів виявлено більшу кількість емпатійних корелятів когнітивних стратегій емоційної регуляції, порівняно з пересічними школярами.
4
Кузьміна, Вікторія, Ольга Гульбс, and Світлана Діхтяренко. "РОЗВИТОК ЕМПАТІЇ У СТУДЕНТІВ ПСИХОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ В ГРУПАХ АКТИВНОГО СОЦІАЛЬНО ПСИХОЛОГІЧНОГО НАВЧАННЯ (АСПН)." Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", no. 63 (2020): 117–32. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.63.08.
Full textAbstract:
Актуальність дослідження. Актуальність досліджуваної проблеми зумовлена необхідністю пошуку прогресивної концепції підготовки майбутнього психолога. Вивчення особливостей розвитку емпатії у студентів психологічного профілю в групах активного соціально психологічного навчання (АСПН) затребуване професійною діяльністю психолога, що потребує конкретних даних про розвиток емпатії студентів майбутніх психологів та взаємообумовлені якісні зміни в їх особистості. У зв'язку з цим виявлення умов і факторів, що детермінують розвиток емпатії майбутнього психолога, є актуальною науково-практичною проблемою, вирішення якої дозволить керувати процесом розвитку емпатії у студентів. Результати. У статті розглядається актуальна проблема розвитку емпатії у студентів психологів в групах активного соціально психологічного навчання (АСПН). Розкриваються професійні якості студентів психологів, що допоможуть їм досягати успіху у своїй майбутній роботі. Показано, що у професійній діяльності психолога емпатія є найважливішим чинником регуляції пізнавальної діяльності, обміну інформацією, встановлення комунікації. Розроблена корекційно-розвиваюча програма розвитку емпатії у студентів психологічного профілю в групах АСПН, описано емпіричне дослідження, його результати та перспективи. Висновки. Активне соціально психологічне навчання студентів є ефективним методом розвитку їх емпатії при дотриманні наступних умов: робота з групою повинна починатися з глибокого психологічного дослідження, спрямованого на діагностику виявлення рівня емпатії студентів; програма розвитку емпатії студентів враховує наступні компоненти: когнітивний, комунікативний, емоційний та конативний (поведінковий); у учасників групи АСПН необхідно сформувати високий рівень мотивації до розвитку емпатії згідно з корекційно-розвиваючою програмою.
5
КОГУТЯК, Надія. "Засоби навчання емпатії дітей з розладами спектру аутизму." EUROPEAN HUMANITIES STUDIES: State and Society, no. 1 (April 14, 2020): 126–39. http://dx.doi.org/10.38014/ehs-ss.2020.1.10.
Full textAbstract:
У статті розглядається емпатія як афективно-когнітивний феномен, дефіцит якого характеризує розлади спектру аутизму. Опираючись на визначення емпатії як інтегрального соціально-психологічного явища, що поєднує у собі емоційний, когнітивний та поведінковий компоненти, автори розкрили основні засоби навчання емпатії дітей з ознаками аутизму. Здібності до емпатії у дітей з аутизмом були визначені як здатність розуміти і поведінково реагувати на емоційні стимули, запропоновані дослідником. У емпіричному дослідженні взяли участь 24 дитини (у супроводі батьків) віком від 4 до 8 років, з них 13 дітей мали ознаки аутизму, а 11 були визначені як діти з нейротиповим розвитком та з відсутніми складними соматичними захворюваннями. Гіпотеза дослідження: форма та засоби презентації емоційних виразів вливає на успішність засвоєння (навчання) емпатійної реакції та відрізняється у дітей з РСА та дітей із нейротиповим розвитком. Методи дослідження: Стандартизоване спостереження C.A.R.S (Childhood Autism Rating Scale) та експеримент для діагностики мімічної експресії дітей у статичній та динамічній формах. Аналіз отриманих результатів дозволяє зробити наступні висновки: негативні емоцій швидше аніж позитивні засвоюються у обох групах дітей; динамічна форма презентації емоційного стимулу краще диференціюється нейротиповими дітьми, але складніше дітьми з ознаками аутизму; емоції на схематичних зображеннях дітям з дослідної групи легше впізнавати, аніж на фото з людьми. Динамічна форма навчання емпатії досягає більшої ефективності (збільшується час концентрації уваги та зменшується кількість відволікань) для дітей з ознаками аутизму при багаторазовому повторенні.
6
Leshchenko, Mariya P., and Larysa I. Tymchuk. "ПІДХОДИ ДО СТАНДАРТИЗАЦІЇ СФОРМОВАНОСТІ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ: ПОЛЬСЬКИЙ ДОСВІД." Information Technologies and Learning Tools 42, no. 4 (September 26, 2014): 33–46. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v42i4.1118.
Full textAbstract:
У статті схарактеризовано зарубіжний, зокрема, польський досвід діагностики інформаційно-комунікаційних компетентностей учнів. Сучасні пошуки зарубіжних вчених сконцентровані на визначенні умінь учнів використовувати Інтернет. Визначені польськими дослідниками стандарти багатофункціональні і дозволяють визначити когнітивні, оцінювальні, творчі й соціальні уміння учнів функціонувати у мережі. Опрацьовано структуру семи стандартів (грамотний і успішний пошук інформації; критична оцінка інформації; творення, перетворення і презентація інформаційного змісту; правові засади творення й поширення інформаційного змісту; емпатія й образотворення; безпека та приватність; участь в мережних спільнотах) їх складників та відповідних ознак. Представлено загальні результати досліджень польських науковців.
7
Kriachkova, L. V., V. M. Lekhan, and L. V. Krotova. "УРАХУВАННЯ КАР’ЄРНИХ ПРАГНЕНЬ ТА ІНШИХ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНИХ ЧИННИКІВ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ІНТЕРЕСУ СТУДЕНТІВ-МЕДИКІВ ДО ГРОМАДСЬКОЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 2 (October 18, 2019): 76–83. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.2.10484.
Full textAbstract:
Мета: вивчити кар’єрні орієнтації студентів–медиків і чинників що на них впливають, для визначення шляхів підвищення інтересу майбутніх лікарів до громадської охорони здоров’я.
Матеріали і методи. Проведено соціологічне та психодіагностичне обстеження серед 163 студентів-медиків I–IV курсів навчання ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» із застосуванням методик: «Якір кар’єри» Е. Шейна в адаптації А. А. Жданович; багатофакторного опитувальника емпатії М. Davis, (1983) в адаптації Т. Д. Карягиної та Н. В. Кухтової, (2016) та методики Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) вивчення якості життя, пов’язаної зі здоров’ям (ЯЖ) за 8-ма запитаннями (ВООЗ ЯЖ-8). Конфіденційність інформації була захищена деперсоніфікацією ідентифікаторів студентів. Статистичний аналіз, що включав методи описової та аналітичної статистики, здійснювали за допомогою STATISTICA 6.1 (StatSoftInc., серійний № AGAR909E415822FA).
Результати. Дослідження показало, що питаннями планування власної кар’єри опікується половина з опитаних та їх частка закономірно зростає з віком і курсом навчання.
Серед кар’єрних орієнтацій студентів-медиків домінує націленість на інтеграцію стилів життя – спосіб життя, який гармонійно поєднує інтереси сім’ї, кар’єри та саморозвитку (24,5 %), за ним слідує стабільність місця роботи (23,9 %) та служіння на користь людям (22,7 %). Для третини обстежених характерною є орієнтація на вертикальну чи горизонтальну кар’єру. Не виявлено розбіжностей у кар’єрних прагненнях за віком та статтю.
Одними із чинників, що впливають на формування кар’єрних прагнень, є емпатія студентів та їх якість життя, яка, у свою чергу, формується переважно за рахунок навколишнього середовища. Більшість опитаних оцінила власну якість життя як середню та добру (78,8 %). Меншою мірою студенти задоволені соціальними взаємозв’язками (49,1 % позитивних оцінок). Частка студентів із рівнем емпатії вище середнього становила для когнітивної складової 43,6 %, для емоційної – 41,7 %. Виявлено множинні кореляційні зв’язки між емпатичними характеристиками, сферами якості життя, кар’єрними якорями студентів та іншими чинниками.
Висновки. Під час навчального процесу у вищих медичних навчальних закладах доцільно запроваджувати підходи, спрямовані на підвищення обізнаності та залучення студентів до громадської охорони здоров’я. Це вимагає стратегій активного навчання, на кшталт спеціальних груп інтересів (гуртків), текстових та фото есе, паралельної підготовки студентів як за програмою магістра медицини, так і за програмою магістра громадського здоров’я.
8
Шпак, Марія. "ПСИХОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ОСОБИСТОСТІ В ОНТОГЕНЕЗІ." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, no. 10(55) (May 26, 2020): 125–34. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.10(55).12.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано концептуальні основи розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі, визначено теоретико-методологічні підходи, які дають змогу створити цілісне уявлення про сутність емоційного інтелекту людини з точки зору: системного підходу (природа, структура, функції, психологічні механізми розвитку, форми і рівні розвитку в онтогенезі); суб’єктно-діяльнісного підходу (через характеристику основних структурних компонентів діяльності – мотиваційного, змістового, операційного та результативного; визначення сенситивного періоду – найбільш сприятливого для розвитку емоційного інтелекту; аналіз особливостей його прояву в суб’єкта діяльності); особистісно-орієнтованого підходу (через прояв індивідуально-психологічних особливостей розвитку емоційного інтелекту); компетентнісного підходу (шляхом розвитку і формування емоційної компетентності молодших школярів, учителів початкових класів, шкільних психологів, батьків учнів).Визначено, що емоційний інтелект є інтегральною властивістю особистості, яка відображає пізнавальну здатність людини до розуміння емоцій та управління ними шляхом когнітивної обробки емоційної інформації та забезпечує психологічне благополуччя особистості й успішність соціальної взаємодії. Відповідно до рівнів психічного відображення (сенсорно-перцептивного, когнітивного, особистісного, суб’єктного, духовного) виокремлено форми (емоційний інтелект як властивість: індивіда, суб’єкта діяльності, особистості, суб’єкта життєтворчості, суб’єкта життєдіяльності), психологічні механізми (ідентифікація, наслідування, емоційне зараження, рефлексія, емоційна децентрація, емоційна саморегуляція, антиципація, емпатія), критерії та рівні розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі (психофізіологічний, когнітивний, соціопсихологічний, креативно-суб’єктний, екзистенційно-духовний). На основі результатів емпіричного дослідження здійснено порівняльний аналіз особливостей розвитку емоційного інтелекту в старшому дошкільному, молодшому шкільному і підлітковому віці. Доведено, що молодший шкільний вік є сенситивним періодом розвитку емоційного інтелекту.
9
Voloshina, Oksana. "Компонентна структура, критерії сформованості професійної майстерності майбутніх педагогів." Педагогічний дискурс, no. 29 (October 20, 2020): 19–23. http://dx.doi.org/10.31475/ped.dys.2020.29.03.
Full textAbstract:
У статті порушено проблему виокремлення компонентної структури, визначення критеріїв сформованості професійної майстерності майбутніх педагогів. Для виокремлення компонентної структури сформованості професійної майстерності майбутніх педагогів визначено функції професійної діяльності сучасного вчителя, що реалізуються в цілісній структурі особистісної компетентності, а саме перцептивну, адаптивну, координаційну, рефлексивну функції. Розкрито професійно-значущі особистісні якості педагога, які розглядаємо як компоненти здатності педагога до професійної майстерності: емпатія (сприяє реалізації перцептивної функції), самоконтроль (основа для реалізації адаптивної функції), організаторські здібності (сприяє реалізації координаційної функції) і рефлексія (є основою для реалізації рефлексивної функції). Охарактеризовано критерії визначення рівня сформованості педагогічної майстерності: мотиваційний; когнітивний; функціональний.
10
Targoniі, Ivanna. "Толерантність студентів педагогічних коледжів: стан вихованості." Освітній простір України 17 (November 15, 2019): 278–84. http://dx.doi.org/10.15330/esu.17.278-284.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано стан вихованості толерантності у студентів педа-гогічних коледжів. Розроблено критерії та відповідні показники вихованості толерантності у студентів педагогічних коледжів: когнітивний (знання щодо сутності толерантності; усвідомлення значущості толерантності у суспільстві; знання про якості толерантної особистості); емоційно-ціннісний (розвинена емпатія; мотивація на виявлення якостей толерантної особистості; прагнення до діалогічного спілкування); поведінковий (вміння: виявляти гуманність, терпимість, доброзичливість, чуйність, володіти своїми емоціями та поведінкою; взаємодіяти, співпрацювати та вступати в діалогічне спілкування; знаходити способи попередження та вирішення конфліктів). Здійснено добір діагностичного інструментарію відповідно до проблематики дослідження, вікових особливостей раннього юнацького віку; виявлено та схарактеризовано рівні вихованості толерантності у студентів педагогічних коледжів.
11
Квітка, Аліна. "ДІАГНОСТИЧНИЙ АПАРАТ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ СФОРМОВАНОСТІ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, no. 1 (April 26, 2021): 180–91. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.638.
Full textAbstract:
У статті розкрито діагностичний апарат для визначення сформованості соціально-комунікативної компетентності майбутніх офіцерів Державної кримінально-виконавчої служби. З’ясовано, що про сформованість зазначеної професійно важливої властивості можна зробити висновок на основі оцінки особистісних якостей курсантів, необхідних для соціально-комунікативної взаємодії, мотивації до вивчення проблем соціально-комунікативної компетентності, знань, умінь і навичок, необхідних для належної соціально-комунікативної взаємодії у професійному середовищі. Запропоновано три критерії для діагностики співробітників Державної кримінально-виконавчої служби України з питань соціальної та комунікативної компетенції з урахуванням її структури. Ці критерії характеризують його структурні компоненти, включаючи особистісний, когнітивний та активний, а також відповідні показники. Особистому критерію соціальної та комунікативної компетентності відповідають такі показники, як стійкі пізнавальні інтереси у сфері соціальної та комунікативної взаємодії, позитивна внутрішня мотивація розвитку соціальної та комунікативної компетентності; соціальний інтелект, тобто емпатія – здатність співчувати, поставити себе на місце когось іншого; толерантність як здатність прийняти іншу людину з її перевагами та недоліками, готовність зрозуміти думку інших; комунікабельність, готовність установлювати і підтримувати контакти з іншими людьми, орієнтація на партнерство; здатність аналізувати свою комунікативну діяльність, бажання розширити комунікативний потенціал до саморозвитку та самовдосконалення. Про формування соціальної та комунікативної компетентності за когнітивним критерієм свідчать такі показники, як знання сутності професійного спілкування, його специфіки, усвідомлення морально-етичних норм і правил професійно орієнтованої комунікативної діяльності, знання особливостей міжособистісної взаємодії, загальних закономірностей групової діяльності, комунікативних стратегій і взаємодії з різними категоріями осіб (засудженими, їх родичами, представниками громадськості). Показниками активного критерію є: здатність чітко будувати ділові розмови, налагоджувати контакт і підтримувати взаємодію, долати бар’єри та комунікативні відхилення у професійному спілкуванні, проводити дискусію та переконувати з метою зменшення кількості випадків примусових заходів. Використовуючи ці критерії, пропонується виділити такі рівні формування соціальної та комунікативної компетентності: початковий, достатній та оптимальний.
12
Марійчин, Андрій. "Емпіричне дослідження особливостей впливу комунікативної компетенткості на професійну мобільність спортсменів." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(55) (2021): 113–22. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-113-122.
Full textAbstract:
В статті представлені результати емпіричного дослідження особливостей впливу комунікативної компетентності на професійну мобільність спортсменів. Показано, що показником високої професійної мобільності спортсменів є комунікативна компетентність. Теоретично обґрунтовано складові компоненти комунікативної компетентності: когнітивний, соціально-перцептивний, інтерактивний, комунікативно-мовленнєвий. Визначено специфіку впливу компонентів комунікативної компетентності на професійну мобільність особистості спортсменів-гірськолижників. Встановлено, що для горизонтального вектору кар’єрного розвитку досліджених спортсменів визначальним є інтенсивність соціальної взаємодії в зонах включення та афекту. Показано, що для вертикального вектору кар’єрного розвитку досліджених спортсменів визначальними є вміння долати різноманітні труднощі у спілкуванні, висока самооцінка своїх комунікативних навичок, усвідомлення відповідальності за якість і результати своєї комунікації, спирання на інформацію про ситуаційну адекватність тієї чи іншої поведінки. Ключові слова: комунікативна компетентність, складові комунікативної компетентності, професійна мобільність спортсменів, вектори кар’єрного розвитку, комунікація, кар’єра, емпатія, кар’єрний розвиток.
13
РАЄВСЬКА, Яна, and Ольга СОЛЯКОВА. "РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ДИСКУРС." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, no. 3 (52) (February 21, 2022): 127–32. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.18.
Full textAbstract:
У статті здійснено спробу розкрити сутність феномена емоційної компетентності особистості, а також проаналізувати типи компетентностей особистості та на їх основі визначити компоненти та маркери рівня розвитку емоційної компетентності. Продемонстровано різноманітність підходів до визначення компетентності. Проаналізовано конструкт емоційної компетентності, що складається з чотирьох базових компонентів – рефлексії, саморегуляції, регуляції взаємин та емпатії, які утворюють чотири функціональні блоки – поведінковий, когнітивний, інтраперсональний та інтерперсональний. Визначено, що близькими до поняття «емоційна компетентність» є «особистісна компетентність», «соціальна компетентність», «соціально-психологічна компетентність», «рольова компетентність» та «комунікативна компетентність». Поняття «емоційна компетентність» визначено як готовність і здатність людини гнучко управляти власними емоційними реакціями та реакціями інших людей, адекватно до ситуацій і умов, що змінюються, та використовувати ці здатності для досягнення важливих цілей як у житті загалом, так і у професійній діяльності зокрема. У структурі емоційної компетентності особистості виокремлено компоненти (афективно-когнітивний, ціннісно-мотиваційний, поведінково-діяльнісний) та рівні (високий, достатній, середній, низький). Подано особистісну характеристику емоційно компетентної людини, якій властиві врівноваженість, сумлінність, доброзичливість, комунікабельність, відкритість; людина, яка легко уживається з іншими й перебуває у злагоді із собою, здатна контролювати власні емоції, адекватно оцінюючи їх природу й причину. Констатовано, що наявні наукові здобутки є недостатніми для чіткого розуміння феномена емоційної компетентності та основи вивчення психологічних підходів до розуміння емоційної компетентності, обґрунтовано визначення цього феномена як методологічного фундаменту конструювання та реалізації розвивальних програм. Перспективою дослідження визначено з’ясування функціональних конструктів розвитку емоційної компетентності особистості.
14
Маслова, В. А. "ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА КОМУНІКАЦІЯ ЯК УМОВА РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ПЕДАГОГА." Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, no. 3 (February 17, 2022): 81–85. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.16.
Full textAbstract:
У статті досліджується професійно-педагогічна комунікація як умова розвитку комунікативних можливостей педагога. Проаналізовано теоретичні підходи до трактування сутності категорії «професійно-педагогічна комунікація», яка визначається як форма психологічної взаємодії вчителя з учнями під час освітнього процесу та спрямована на його всебічний розвиток, створення умов для реалізації творчих здібностей. Відображено структуру, основні функції професійно-педагогічної комунікації та зв’язки її суб’єктів. Проаналізовано структуру професійно-педагогічної комунікації, яка складається з чотирьох етапів: прогностичного, комунікативної атаки, управління, заключного. Визначено, що значущими для професійно-педагогічної кому- нікації є особистісні показники педагога за такими векторами: індивідуально-особистісним, комунікативним, соціально-психологічним, морально-політичним. Визначено провідні здібності педагога в педагогічній діяльності, як-от комунікативність (прихильність до людей, доброзичливість, товариськість); перцептивні (професійна пильність, емпатія, педагогічна інтуїція); динамізм особистості (здатність до вольового впливу і логічного переконання); емоційна стійкість (здатність володіти собою); оптимістичне прогнозування; креативність (здатність до творчості). Проаналізовано такі три компоненти професійно-педагогічної комунікації, як когнітивний, естетичний, поведінковий. У результаті проведеного дослідження встановлено, що професійно-педагогічна комунікація відіграє важливу роль у розвитку комунікативних можливостей педагога. Стратегія розвитку полягає в організації цілеспрямованого і неперервного освітнього процесу на засадах гуманістичного, особистісно орієнтованого, суб’єкт-суб’єктного підходів; у саморозвитку, самоорганізації особистості педагога, яка є джерелом активності в процесі професійної діяльності.
15
Kravchuk, Svitlana. "Концептуалізація феномену прощення в міждисциплінарному дискурсі." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 47(50) (July 3, 2021): 32–48. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi47(50).210.
Full textAbstract:
Метою дослідження є концептуалізація прощення як соціально-психологічногофеномену, виокремлення критеріїв прощення шляхом аналізу, систематизації та узагальненнянаукових поглядів вітчизняних та зарубіжних учених на цей феномен. В емпіричномудослідженні використовувались опитувальник «Шкала прощення як риси характеру» (автори– Дж. В. Беррі, E. Л. Уортінгтон, Л. Е. О’Коннор, Л. Парротт, Н. Г. Уейд (Berry et al., 2005));методика «Діагностика депресії та тривоги» (автор – Л. Р. Дерогатіс (Derogatis, 2001));методика «Діагностика рівня емпатійних здібностей» (автор – Бойко В. В.); методикадослідження соціального інтелекту Дж. Гілфорда (в адаптації О. Михайлової). Зробленовисновок, що феномен прощення є багатовимірним та різнорівневим явищем, яке маєбагатокомпонентну структуру та містить у собі когнітивний, афективний, конативний,мотиваційний компоненти. Визначено критерії прощення: 1) подолання негативних афектів ісуджень щодо кривдника, тобто відмова скривдженої людини від гніву та образи, ненависті,обурення, суму; 2) заміна негативних почуттів до кривдника на більш нейтральні і, нарешті,позитивні, зокрема терпимість, прояви емпатії у вигляді співчуття, співпереживання,милосердя. Доброзичливість до кривдника є позитивним виміром прощення; 3) відмова відмстивої поведінки щодо кривдника; 4) подолання мотивації уникнення щодо кривдника.Прощення може виконувати різні функції, може мати різні умови свого розвитку, різні види,різну модальність, рівні усвідомленості, різні предметні змісти, різний вплив на особу.Натомість непрощення є більш складним конструктом, ніж просто протилежністю прощення.Так, злочини проти людяності не піддаються прощенню. Здатність до прощення визначаєтьсярозвиненістю ряду механізмів соціального пізнання (соціального та емоційного інтелекту,емпатії щодо кривдника). Прощення пов’язане з рефлексивною менталізацією, свідомоюпереробкою і перебудовою свого ставлення до кривдника і ситуації образи. Перспективиподальшого дослідження вбачаються у визначенні низки соціально-психологічних чинниківпрощення залежно від його предметного змісту, рівня усвідомленості, видів та модальності.
16
Дерев'янко, Світлана Петрівна. "ЕМОЦІЙНИЙ ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ." Information Technologies and Learning Tools 81, no. 1 (February 23, 2021): 192–209. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v81i1.3281.
Full textAbstract:
Статтю присвячено визначенню можливостей застосування знань про емоційний штучний інтелект у процесі викладання курсу «Загальна (когнітивна) психологія» для студентів-психологів. Уточнено визначення поняття «емоційний штучний інтелект»: це інтелектуальні системи, які здатні розпізнавати емоції людини та інтерпретувати їх. Запропоновано комплекс навчальних завдань, спрямованих на вивчення емоційного штучного інтелекту майбутніми психологами: збір наукової інформації про феномени штучного інтелекту та емоційного штучного інтелекту, зображень про емоційний штучний інтелект; аналіз художніх відеофільмів про емоційний штучний інтелект; аналіз комп’ютерних ігор на основі емоційного штучного інтелекту. Проаналізовано результати навчальної діяльності студентів-психологів з вивчення проблематики емоційного штучного інтелекту у формі психологічних есе та мультимедійних творчих проєктів. Виділено типові помилки, які були допущені авторами мультимедійних творчих проєктів (велика кількість слайдів, відсутність чіткого плану, перенасиченість текстом, анімацією). Презентовано накопичені цифрові ресурси з художніми відеофільмами та комп’ютерними іграми на основі емоційного штучного інтелекту. Продемонстровано зміну уявлень студентів після активного збору інформації про емоційний штучний інтелект (стосовно параметра рефлексивності). Визначено, що застосування знань про емоційний штучний інтелект у процесі професійної підготовки майбутніх психологів сприяло реалізації їх рефлексивних та творчих можливостей. Відзначено ряд загальних та фахових компетентностей, які формуються у студентів при вивченні проблематики емоційного штучного інтелекту, зокрема це вміння самостійно збирати та критично аналізувати інформацію щодо феноменів інтелекту, штучного інтелекту, емоційного штучного інтелекту; здатність до професійного самовдосконалення засобом усвідомлення власних емоційних здібностей (здатності розпізнавати емоції, здатності розуміти власні емоції, управляти ними, здатності до емпатії).
17
Єфименко, Л. М. "ЗМІСТ І СТРУКТУРА ВИХОВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, no. 5 (November 29, 2019): 77–85. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-77-85.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано актуальність проблеми виховання комунікативної толерантності у майбутніх вихователів як одне з найважливіших завдань нашого суспільства, а також системи освіти. Проаналізовано зміст поняття «комунікативна толерантність» на основі досліджень різних науковців (В. Бойко, Є. Гребенець, Є. Касьянова, А. Ніколаєва, О. Романчук, А. Скок). У якості основного змісту досліджуваного поняття автори називають такі ключові елементи, як: «характеристика ставлення особистості до людей», «здатність людини до взаємодії з іншими» тощо.
Визначено, що комунікативна толерантність вихователя дошкільного закладу – це професійно значуща якість особистості, що підпорядковується завданням, змісту, характеру його діяльності та проявляється у встановленні ефективних комунікативних взаємин з суб’єктами педагогічного процесу.
Наголошено на тому, що виховання комунікативної толерантності майбутніх фахівців дошкільної освіти – це організований педагогічний процес, спрямований на особистісний розвиток студентів, удосконалення їх індивідуальних особливостей, що виявляються в міжособистісних взаєминах та діяльності.
Установлено, що комунікативна толерантність майбутніх вихователів має передбачати наявність емпатії, доброти, терпимості, спілкування, поваги, довіри, витримки, доброзичливості, самоконтролю, емоційної стійкості у різних ситуаціях.
У результаті аналізу наукової літератури з’ясовано, що до компонентів комунікативної толерантності майбутніх вихователів дошкільного закладу доцільно віднести когнітивний, емоційний, мотиваційно-ціннісний
Ключові слова: толерантність, комунікативна толерантність, спілкування, комунікація, зміст, структура, компоненти.
18
КАНІШЕВСЬКА, Любов. "ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ ДО ВІДПОВІДАЛЬНОГО БАТЬКІВСТВА В СТАРШОКЛАСНИКІВ ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДІВ ЯК НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 29, 2021): 171–82. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-171-182.
Full textAbstract:
У статті розкрито особливості формування готовності до відповідального батьківства старшокласників інтернатних закладів, що зумовлені: 1) специфікою контингенту вихованців (соціальне сирітство, наявність деприваційного синдрому; відсутність можливості засвоєння позитивного соціального досвіду батьків); 2) особливостями організації життєдіяльності вихованців шкіл-інтернатів (вимушена адаптація до великої кількості однолітків; звуження діапазону статевих ролей); 3) урахуванням потенційних можливостей позаурочної діяльності інтернатних закладів; 4) сенситивністю раннього юнацького віку в контексті зазначеної проблеми (вироблення ідеалів жіночності та мужності, зверненість у майбутнє, побудова життєвих планів). Визначено структуру поняття «готовність до відповідального батьківства у старшокласників інтернатних закладів», що включає такі компоненти: когнітивний – знання основ законодавства про сім’ю та шлюб; знання про функції сім’ї; про сутність батьківства; усвідомлення значущості батьківства; знання та вміння з основ репродуктивної культури і сімейної педагогіки; емоційно-ціннісний – цінності, потреби, позитивні мотиваційні установки на створення сім’ї, народження дітей у майбутньому; збагачення емоційної сфери почуттями радості, любові, переживання за інших; поведінково-діяльнісний – вміння гармонійної взаємодії з іншими людьми; потреба у вдосконаленні себе як майбутнього батька/матері; вміння, спрямовані на збереження та зміцнення репродуктивного здоров’я. Критеріями готовності старшокласників загальноосвітніх шкіл-інтернатів до відповідального батьківства визначено такі, які відповідають компонентам готовності до відповідального батьківства в зазначеного контингенту учнів, а саме: когнітивний (знання про функції сучасної сім’ї; щодо сутності відповідального батьківства; з основ репродуктивного здоров’я), емоційно-ціннісний (позитивні мотиваційні установки на створення сім’ї, на народження дитини у майбутньому; здатність до емпатії; потреба в спілкуванні та міжособистісній взаємодії), поведінково-діяльнісний (вміння гармонійної взаємодії з іншими людьми; набуття вмінь, спрямованих на зміцнення репродуктивного здоров’я; здатність до самовдосконалення себе як майбутнього батька/матері). Результати дослідження свідчать, що високий рівень готовності до відповідального батьківства виявили 25,8 % старшокласників інтернатних закладів; середній рівень – 34,4 %, низький рівень – 39,8 % . Ключові слова: готовність до відповідального батьківства, старшокласники інтернатних закладів, структура, критерії і показники готовності до відповідального батьківства, особливості формування готовності до відповідального батьківства, педагогічні умови.
19
ГАРМАШ, Олена, and Світлана ОМЕЛЬЧЕНКО. "СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ ТЬЮТОРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 202–12. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-202-212.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню проблеми моделювання структури та змісту тьюторської компетентності майбутніх учителів іноземних мов. Автором зазначено, що в професійній педагогіці сьогодні актуальною постає проблема пошуку шляхів забезпечення реалізації індивідуального запиту на освіту кожної дитини. Можливим рішенням цього завдання є організація навчання за допомогою тьюторського супроводу, що вимагає належної підготовки здобувачів педагогічних закладів вищої освіти. Проаналізовано дотичні наукові джерела з метою встановлення підходів науковців у розумінні компонентів структури тьюторської компетентності та характеристиці її змістового наповнення. Визначено власну структуру тьюторської компетентності майбутніх учителів іноземних мов як сукупність взаємопов’язаних компонентів: мотиваційно-ціннісного, когнітивного, діяльнісного, особистісно-рефлексивного. Встановлено, що мотиваційно-ціннісний компонент складається з мотивів до опанування необхідних знань та зміни своєї професійної ролі з “останньої інстанції знань” на того, хто супроводжує й інтересів до тьюторської діяльності. а також дотриманні тьюторських цінностей. Когнітивний компонент представлено як сукупність педагогічних, психологічних, методичних знань та знань щодо ефективного налагодження комунікації. Діяльнісний компонент складається з фасилітативних, організаційних, аналітичних і комунікативних умінь. Особистісно-рефлексивний компонент розглянуто як сукупність значущих особистісних та професійних якостей (комунікабельність, кооперація, відповідальність, активне слухання, емпатія, адаптивність, емоційна стабільність, інноваційність), а також здатність до рефлексії. Наголошено, що рефлексія в діяльності вчителя-тьютора займає важливе місце, оскільки вона (діяльність) спрямована на залучення учнів до постійного аналізу власних успіхів і невдач на шляху досягнення мрій, пошук конструктивного вирішення проблем, пошук методів і засобів в досягненні очікуваних результатів, що є підґрунтям для налагодження суб’єкт-суб’єктної взаємодії. Ключові слова: тьюторська компетентість, тьютор, структура, зміст, вчитель іноземних мов.
20
Ксьондзик, Олена. "ОПИТУВАЛЬНИК СЦЕНІЧНОЇ ТРИВОГИ МУЗИКАНТІВ Д.КЕННІ (K-MPAI-R): КОНФІРМАТОРНИЙ ФАКТОРНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКОЇ ВЕРСІЇ." Psychological Prospects Journal, no. 36 (December 30, 2020): 144–58. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-36-144-158.
Full textAbstract:
Мета. Сценічна тривога є одною з центральних психологічних проблем у професійній діяльності музикантів. Однак в українській клінічній практиці та дослідженнях існує нестача валідних інструментів для її вимірювання. Ця публікація презентує результати психометричного аналізу україномовної версії К-МРАІ-R (переглянута версія опитувальника сценічної тривоги музикантів Д.Кенні). Базуючись на теорії тривожних розладів Д. Барлоу, даний опитувальник вимірює когнітивні, афективні, фізіологічні та поведінкові ознаки сценічної тривоги музикантів, а також її етіологічні аспекти. Метою даного дослідження було перевірити факторну структуру методики за допомогою конфірматорного факторного аналізу та визначити її надійність за критерієм альфа Кронбаха.
Методи дослідження. В емпіричному дослідженні взяло участь 164 студенти вищих музичних навчальних закладів та 240 професійних музикантів (вік = 18-72; середній вік = 35.32, стандартне відхилення = 13.28; 63% жінок та 37% чоловіків) з різних регіонів України.
Результати. Результати показали, що модифікований варіант україномовної версії К-МРАІ-R має високі психометричні показники, підтверджені за допомогою конфірматорного факторного аналізу. Дво-, три- та восьмифакторні моделі не досягли прийнятного рівня. Однак після виключення питань, що показали низькі факторні навантаження, модифікова шестифакторна модель продемонструвала задовільні індекси відповідності (χ²/df = 1.75; CFI = 0.940 і TLI = 0.931; RMSEA =0.047; SRMR = 0.048).
Надійність за внутрішньою узгодженістю шкал була підтверджена високим коефіцієнтом альфа Кронбаха (добрий рівень показників для підшкал «соматичні ознаки тривоги» (.864), «занепокоєння/страх (негативні думки)» (.818), «депресія/безнадія» (.742), «тривожне передчуття» (.839) та прийнятний – для підшкал «батьківська емпатія»(.645) і «міжпоколінна передача тривоги» (.658).
Висновки. Українська версія К-МРАІ-R може використовуватися в якості валідного та надійного інструменту для діагностики та досліджень сценічної тривоги музикантів. Перспективами подальшого дослідження україномовної версії К-МРАІ-R є перевірка її конвергентної та дивергентної валідності, а також тест-ретестової надійності.
21
Mishenina, Tetyana M., and Iryna A. Selyshcheva. "Формування змісту інтегративного курсу «Лінгвокультурологія» у фаховій підготовці філологів із додатковою спеціальністю «Історія»." Educational Dimension 56, no. 4 (March 29, 2021): 143–61. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v56i4.4439.
Full textAbstract:
Публікація присвячення питанню формуванню змісту інтегративного курсу «Лінгвокультурологія» у процесі фахової підготовки філологів із додатковою спеціальністю «Історія».
Зміст курсу розглядається з огляду на провідну функцію як основу для інтегрування змісту фахового навчання на фундаментальному й методологічному рівнях. У процесі розроблення курсу інтегрування ураховувався ступінь інтегрування предметний (у межах курсу); міжпредметний (у межах суголосних дисциплін, важливим чинником є врахування засвоєння категорійного апарату галузі в тісному взаємозв’язку з іншою (Лінгвістика й Історія); ролі курсу в системі, взаємовплив курсів фахового спрямування (у змісті освітнього процесу). Міждисциплінарна взаємодія у процесі підготовки майбутніх філологів забезпечує ефективність у формуванні компетентностей, необхідних для розширення уявлення про лінгвокультурологію, яка визначає взаємозв’язок і взаємодію культури й мови у їх функціонування й узагальнює цей процес як цілісну структуру одиниць у їх єдності мовного й культурного змісту.
Обґрунтовано змістові блоки у структурі курсу «Лінгвокультурологія»: Лінгвокультурологія як наука і навчальна дисципліна. Дискурсивно-прагматичні характеристики лінгвокультурних універсалій. Історико-культурні дескриптори лінгвокультурологічного дискурсу.
Категорійно-понятійний апарат у змісті інтегративного курсу подається відповідно до теми.
Зміст виокремлених тем (1.1. Онтологія лінгвокультурології. Взаємозв’язки лінгвокультурології з іншими галузями знання. 1.2. Ціннісно-комунікативна природа лінгвокультурології. Поняття лінгвокультуреми в інформаційно-семіотичному полі культури. 1.3. Мовна картина світу. Мовно-культурна особистість. 2.1. Моделі світу як історичний тип культури і когнітивно-культурний сценарій діяльності особистості. Вербалізація моделей світу в українській та інших лінгвокультурах: зіставний аспект. 2.2. Поняття про фонові знання. Функційний і світоглядний складники безеквівалентної й еквівалентної лексики як механізм вираження етнокультурної специфіки. Концепт та його репрезентація в різних видах мистецтва. 2.3. Пареміологічна репрезентація етномовної свідомості в українській й інших лінгвокультурах: зіставний аспект. 3.1. Лінгвокультурема в ґенезі української культури: традиції і трансформації. 3.2. Релігійні й культурно-рефлексійні детермінанти культури. Толерантність й емпатія як дескриптори сучасної моделі міжкультурної комунікації.) описано з урахуванням принципів науковості, наступності і послідовності.
22
ШТИК, Вікторія. "ДІАГНОСТИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДІ В ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ." Humanitas, no. 4 (November 25, 2021): 64–69. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.4.10.
Full textAbstract:
У статті розглянуто проблему формування та діагностики соціальної компетентності молоді в діяльності громадських організацій. Проаналізовано наукові підходи до структурних компонентів та показників соціаль- ної компетентності й обґрунтовано показники сформованості соціальної компетентності молоді в діяльності громадських організацій. Розкрито критерії соціальної компетентності: мотиваційно-особистісний, когнітив- но-ціннісний, комунікативний, діяльнісний. Представлено соціальну компетентність, яка охоплює професійну, навчальну, громадську, особистісну сфери життєдіяльності людини. З’ясовано, що соціальна компетентність є найважливішою для встановлення соціальних контактів, розуміння суті міжособистісної взаємодії. Запро- поновано комплекс діагностичних методик для визначення рівня соціальної компетентності молоді в діяльнос- ті громадських організацій. Обґрунтовано доцільність представлених методик вивчення рівня сформованості соціальної компетентності. З’ясовано, що методики дозволять дослідити навички критичного мислення, кре- ативності, комунікативно-особистісний потенціал, рівень управління своїми емоціями, потребу в спілкуванні, самооцінку, емпатійні навички, мотив досягнення успіху, здатність до критичного аналізу інформації, технік переконання, відволікання уваги тощо. Представлено короткий опис методик, як-от «Вимірювання комуніка- тивної й соціальної компетентності» КОСКОМ В.М. Куніциної, «Адаптований тест критичного мислення» Л. Старкі, опитувальник Ю.М. Орлова «Потреба в спілкуванні», «Тест емоційного інтелекту EQ» Н. Холла, опитувальник М. Шерер та Дж. Маддукс «Шкала самоефективності», «Діагностика особистісної креативнос- ті» Є. Тунік, опитувальник А. Реана «Мотивація успіху та страх невдачі», «Діагностика оцінки самоконтролю в спілкуванні» М. Снайдера, «Діагностика рівня емпатії» І. Юсупова.
23
Омельченко, Марина. "ПРОФЕСІЙНИЙ І ОСОБИСТІСНИЙ АСПЕКТИ У СТРУКТУРІ СВІДОМОСТІ КОРЕКЦІЙНОГО ПЕДАГОГА." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, no. 3 (February 1, 2020): 275–90. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.86.
Full textAbstract:
У статті автор здійснює аналітичний огляд проблеми визначення співвідношення особистісного й професійного в структурі свідомості корекційного педагога як фахівця. Визначено актуальність проблематики, розглянуто результати наукових розробок провідних вчених з вивчення взаємозв‘язку свідомості з професійною діяльністю особистості, вплив професійних і особистісних факторів на професіоналізацію фахівця, структурні елементи професійної свідомості, представлені в психологічній літературі. З огляду на теоретичний аналіз наукових джерел, автор робить спробу модифікувати структуру професійної свідомості відповідно до виокремлення в ній п‘яти ключових блоків: когнітивного, рефлексивного, аксіологічного, мотиваційного, афективного. За цією структурою, кожен блок має відповідні показники. Функціонування когнітивного блоку професійної свідомості корекційного педагога проявляється формуванням і збагаченням професійних знань; рефлексивний блок – формуванням професійної Я-концепції, адекватної самооцінки, можливостями самоусвідомлення; аксіологічний блок – розвитком орієнтаційно-ціннісної системи, стійкими професійними інтересами, формуванням, визначенням пріоритетів та авторитетів; афективний блок – регулюванням професійних емоцій і почуття, здатністю до емпатії, стійкістю до емоційного вигорання. Всі визначені блоки й їхні показники чинять прямий вплив на особистість корекційного педагога, що показано в структурі, а також обґрунтовано в викладенні основних результатів дослідницької роботи; окрім цього визначається взаємовплив блоків когнітивний-рефлексивний, рефлексивний-аксіологічний, аксіологічний-мотиваційний, мотиваційний-емоційний. Аналізуючи всі ці аспекти, автор вказує, з одного боку, на взаємозв‘язок блоків професійної свідомості з загальним світосприйняттям людини, з іншого боку, їх уособленість, відокремленість від особистісної свідомості. В якості основних критеріїв оцінки професійної свідомості корекційного педагога зазначено рівні сформованості кожного з її блоку.
24
СУХОПАРА, Ірина. "КРИТЕРІЇ ТА РІВНІ СФОРМОВАНОСТІ ЕМОЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (September 2020): 357–66. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-357-366.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема емоційної компетентності, яка допомагає вчителю встановлювати партнерські стосунки з учнями, їхніми батьками, колегами, володіти технологіями впливу на інших, організовувати освітнє середовище, освітній процес на емоційній основі, що важливо в умовах реалізації концепції Нової української школи. Емоційна компетентність майбутніх учителів початкової школи розуміється як сукупність поглядів, цінностей, набутих знань, сформованих вмінь та навичок в емоційній сфері, їх розуміння, вираження, регулювання та дозволяє успішно організовувати освітній процес на емоційній основі, засадах емпатії, поваги, співпраці з школярами, їх батьками, колегами, реалізовувати себе в особистісній і професійній діяльності. Метою статті є вивчення та теоретичне обґрунтування критеріїв, рівнів і показників сформованості емоційної компетентності майбутніх учителів початкової школи. Для вирішення проблеми застосовувалися методи аналізу психолого-педагогічної літератури, систематизації та узагальнення теоретичного матеріалу, вивчення досвіду. На основі змістових і структурних компонентів зазначеного феномену розроблено когнітивний (сукупність знань про емоції, почуття, емоційні стани, способи їх вираження, причини виникнення, вікові особливості емоційної сфери молодших школярів), ціннісний (сукупність мотивів та цінностей гуманного спілкування, взаємодії, досягнення успіху) і діяльнісний (сукупність умінь та навичок адекватно сприймати емоції учнів, розуміти їх почуття і власний емоційний стан, виражати власні емоції, керувати ними) критерії, наведено відповідні показники сформованості емоційної компетентності майбутніх педагогів. Враховуючи ступневий характер оволодіння компетентністю, визначено низький, середній і високий рівні сформованості емоційної компетентності майбутніх учителів початкових класів, описано їх характеристики. Сукупність професійних цінностей, мотивів, знань, вмінь, що належать до визначених критеріїв і показників емоційної компетентності майбутніх фахівців є важливою для здійснення професійної діяльності. Ключові слова: емоційна компетентність, майбутні вчителі початкової школи, критерії, показники, рівні, сформованість.
25
ЗАВИДІВСЬКА, ОЛЬГА. "РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ УПРОВАДЖЕННЯ КОМПЛЕМЕНТАРНО-ІНТЕГРАТИВНОЇ ЗДОРОВ’ЯОРІЄНТОВАНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 268–79. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-268-279.
Full textAbstract:
Розкрито сутність та представлено результативність упровадження авторської комплементарно-інтегративної здоров’яорієнтованої педагогічної технології навчання в систему професійної освіти майбутніх менеджерів. Йдеться про зміну парадигмальних уявлень, а саме про те, що пропонована педагогічна комплементарно-інтегративна технологія навчання передбачає формування системи нетрадиційних поглядів на розуміння процесів здоров’яорієнтованого управління, безпосереднє залучення майбутніх менеджерів у простір оздоровчих методик і технологій, де домінуватимуть загальнолюдські цінності. Змістовна сутність комплементарно-інтегративної технології формування в майбутніх менеджерів готовності до створення здоров’яорієнтованого середовища організації спрямована на всебічний розвиток людини, праці і сфери управління. У дослідженні було використано такі методи: аналіз, синтез, систематизація, порівняння інформації у філософській, спеціальній педагогічній та економічній літературі з проблеми дослідження; а також педагогічний експеримент: формувальний етап, що передбачав упровадження авторської технології здоров’яорієнтованого професійного навчання студентів-управлінців. Виокремлено компоненти для оцінювання рівнів готовності майбутніх менеджерів до створення здоров’яорієнтованого середовища організації: мотиваційно-особистісний, когнітивно-інтелектуальний, комунікативний (здатність до емпатії), соціально-ціннісний, організаційно-діяльнісний. Визначено абсолютні середні значення приросту результатів у студентів контрольних і експериментальних груп після експерименту та обчислено коефіцієнт ефективності впровадження авторської педагогічної технології. Результати самооцінки студентами власної спрямованості на певні види управлінської діяльності вказують на те, що після експерименту майже на половину збільшилася кількість прихильників здоров’яорієнтованого управління серед студентів експериментальної групи. У контрольних групах суттєвих змін не відбулося. Декларовано, що пріоритети професійної освіти студентів-управлінців ґрунтуються на розумінні того, що “здоров’я” є невід’ємною складовою економічного багатства будь-якої держави, тим фактором, від якого залежать як матеріальне, так і духовне збагачення людини в поточному та перспективних періодах. Готовність майбутніх менеджерів до створення здоров’яорієнтованого середовища організації розглядається як їхня здатність скористатися знаннями в інноваційному режимі і вирішувати управлінські завдання через прогностичний спосіб моделювання. Ключові слова: комплементарно-інтегративна педагогічна технологія, компоненти, результативність, майбутні менеджери, здоров’яорієнтоване управління.
26
Kotyk, Tetiana. "ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 23 (November 24, 2020): 14–19. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.14-19.
Full textAbstract:
Переорієнтація сучасної української школи із знаннєвої на компетентнісну має на меті формування в учнів життєвого досвіду, необхідних знань, умінь та цінностей, важливих для успішної реалізації в швидкозмінюваному суспільстві.Концепція Нової української школи проголошує особистісно зорієнтоване навчання, тобто орієнтоване не на звичайне засвоєння знань, а на формування особистості самої дитини, її характеру, ставлення до світу. Мета модернізації системи освіти – переведення вектора пізнання із зовнішнього світу дитини, створеного природою та людиною, на засвоєння процесів взаємодії з цим світом, розуміння смислів власної діяльності.Відтак особливої актуальності набуває наукове обґрунтування процесу підготовки вчителів до реалізації завдань Нової української школи, зокрема в аспекті розвитку такої особистісної якості учнів, як емоційний інтелект. У статті розкрито сутність емоційного інтелекту як психолого-педагогічного феномену, вимоги до емоційного інтелекту вчителів початкової школи та особливості його розвитку в сучасних учителів. Висвітлено різні дефініції поняття «емоційний інтелект» та узагальнено його сутність і структуру відповідно до професійної діяльності вчителя молодших класів, визначено емоційніскладові професійних компетентностей учителя початкової школи. Висвітлено результати аналізу професійного стандарту «Учитель початкових класів закладу загальної середньої освіти» та Типової освітньої програми для підвищення кваліфікації педагогічних працівників щодо самоосвіти вчителів з розвитку емоційного інтелекту самих педагогів. Дійшли висновку, що обов’язковою трудовою функцією вчителя є необхідність самооцінювання й визначення сильних і слабких сторін власноїпедагогічної діяльності, у тому числі її емоційної складової. Зважаючи на такий висновок, звернулися до праць психологів, в яких висвітлено особливості емоційного інтелекту сучасних учителів початкової школи. Було встановлено, що більшість учителів не розуміють емоцій інших людей за зовнішніми проявами та відчувають значні труднощі в керуванні власними емоціями, дуже песимістично оцінюють власні можливості впливати на емоційні стани учнів та їх змінювати. Найбільшпроблемними компонентами власного емоційного інтелекту вчителі визнали здатність, а точніше нездатність, керувати власними емоціями, невміння здійснювати емоційну саморегуляцію. Проаналізовано та узагальнено думки психологів щодо моделі емоційного інтелекту педагога, на основі чого дійшли висновку, що незважаючи на розбіжності в трактуванні змісту та компонентів емоційного інтелекту вчителів, науковці спільні в думці про те, що це інтегроване динамічне утворення, структуру якого складають емоційний, когнітивний та діяльнісний компоненти, які в єдності забезпечують вимоги педагогічної професії, її гуманістичної сутності. Відтак, встановили значущість для педагогічної діяльності вчителів початкової школи таких особистісних якостей і складових емоційного інтелекту, як емпатія, здатність до саморегуляції, комунікативність.
27
Кірносова, Марина, and Олена Савічевич. "ВИКОРИСТАННЯ КАРТ ЕМПАТІЇ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТОВАРІВ НА РИНКУ." Economy and Society, no. 22 (December 15, 2020). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2020-22-24.
Full textAbstract:
У статті розглядається побудова «карт емпатії» споживачів та їх використання для підвищення клієнтоорієнтованості бізнесу. Визначено актуальність використання даного інструменту для формування конкурентоспроможних товарних пропозицій. Розглянуто значення розуміння глибинних потреб споживачів у сучасних умовах ведення бізнесу. Визначено, для яких задач маркетингу доцільно розроблювати карти емпатії споживачів. Розглянуто процес побудови карти емпатії клієнта. Досліджено основні помилки при складанні карти емпатії. Визначено умови отримання ефективної карти емпатії, на основі якої можна приймати маркетингові рішення. Розглянуто значення емоційного інтелекту та когнітивної емпатії у розумінні потреб клієнтів підприємства. Визначено джерела отримання інформації для побудови карти емпатії.
28
Долинська, Любов, and Ганна Чернякова. "ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНИХ КОПІНГ-СТРАТЕГІЙ БАТЬКІВ У ВИХОВАННІ ПІДЛІТКІВ." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, April 29, 2022, 15–25. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2022.17(62).02.
Full textAbstract:
У статті розглядаються копінг-стратегії батьків як індивідуальні способи подолання проблемних ситуацій та стресових впливів, пов’язаних із вихованням підлітків. Презентовано аналіз зарубіжних і вітчизняних досліджень щодо проблеми копінг-поведінки особистості, а також проблеми батьківського виховання у підлітковий період. Проаналізовано основні підходи до вивчення проблеми копінгу: его-орієнтований, диспозиційний, динамічний. За результатами теоретичного дослідження презентовано розроблену модель феномену копінгу, яка включає основні категоріальні та типологічні позиції щодо його розуміння: структуру копінг-процесу, чинники та копінг-ресурси, а також основні функції копінг-поведінки. Подано короткий огляд психологічних досліджень, присвячених проблемі підвищення ефективності копінг-стратегій та особливостей їх формування серед різних цільових груп, зокрема педагогів. Висвітлено короткий аналіз результатів емпіричного дослідження індивідуальних способів подолання батьками стресових ситуацій, пов’язаних із вихованням підлітків та їх індивідуально-психологічних властивостей: рефлексивності, емпатійності, рівня саморегуляції, ціннісних орієнтацій та типу батьківського ставлення. Виявлено взаємозв’язки між особливостями батьківських копінг-стратегій та їх індивідуально-психологічними властивостями. Презентовано програму розвитку ефективних копінг-стратегій батьків, яка розроблена відповідно до моделі розвитку ефективних копінг-стратегій батьків у вихованні підлітків та спрямована на гармонізацію когнітивно-рефлексивного, емоційно-ціннісного та поведінково-регулятивного компонентів копінг-поведінки батьків з урахуванням психологічних умов її розвитку. Програма складається з 4 модулів, що вміщують 11 занять. Доцільність програми обґрунтовано та підтверджено результатами формувального експерменту. Констатовано, що підвищення ефективності батьківських копінг-стратегій засобами соціально-психологічного тренінгу є можливим завдяки розвитку навичок рефлексії, емпатії, саморегуляції, роботі з ціннісними орієнтаціями батьків, а також завдяки розширенню репертуару ефективних батьківських копінг-стратегій у вихованні підлітків.
Література
Буякас, Т. (2000). Личностное развитие в условиях работы самопонимания, опосредованное символами. Вопросы психологии, 1, 96–108.
Дементій, Л. (2004). До проблеми діагностики соціального контексту та стратегій копінг-поведінки. Журнал прикладної психології, 3, 20–25.
Нартова-Бочавер, C. (1997). «Coping behavior» в системе понятий психологии личности. Психологічний журнал. (Т.–18 (5), с. 58–91).
Сидоренко, А. (2012). Психологічні особливості копінг-поведінки вчителів у педагогічній взаємодії з підлітками-девіантами. (Дис. канд. психол. наук). Київ.
Чернобровкін, В. (2007). Психологія прийняття рішень у педагогічній діяльності. (Дис. канд. психол. наук). Київ.
Haan, (1977). Coping and Defending: Processes of Self-Environment Organization. New York : Academic Press
Heim, E. (1995). Coping-based intervention strategies. Patient Education and Counseling, 26(1–3), 145–151. https://doi.org/10.1016/0738-3991(95)00733-G
Lazarus, R.S., & Folkman, S. (1991). The concept of coping. In A. Monat & R.S. Lazarus (Eds.). Stress and coping: An anthology (pp. 189–206). New York : Springer Publishing Company.
Menninger, (1963). The vital balance: The life processes in mental health and illness. New York : Macmillan.
Moos, R.H., & Billings, A.G. (1982). Conceptualizing and measuring coping resources and processes. In L. Goldberger and S. Breznitz (Ed.), Handbook of stress: Theoretical and clinical aspects (pp. 212–230). New York, NY : Free Press.
29
Шевченко, Наталія, and Олена Рожкова. "РОЗВИТОК ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СПІВРОБІТНИКІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ АПАРАТУ СУДУ." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, March 31, 2021, 113–24. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2021.13(58).11.
Full textAbstract:
Статтю присвячено визначенню напрямів розвитку особистісно-професійного потенціалу співробітників державної служби апарату суду на основі результатів емпіричного дослідження. Особистісно-професійний потенціал визначено як системне утворення, яке формується у людини як суб’єкта трудової діяльності, забезпечуючи його поступальний розвиток. Презентовано структуру особистісно-професійного потенціалу співробітників державної служби апарату суду, що складається з когнітивного (професійні компетенції, система засвоєних особистістю знань), мотиваційного (індивідуальна система мотивів і смислів професійної діяльності – мотивація досягнення успіху; професійно-важливі якості працівника апарату суду – етична та нормативна відповідальність) та діяльнісного (вибір та реалізація певної лінії поведінки і вчинків у професійних ситуаціях – усвідомлена саморегуляція діяльності) компонентів. Результати вивчення комунікативної компетентності (когнітивний компонент) засвідчили, що в досліджуваних більш розвинутими є гностичний (рівень уявлень, знань) і конативний (уміння, навички) компоненти комунікативної компетентності; емоційно-мотиваційний компонент (емпатія, гуманістична настанова) розвинений в меншому ступені. Результати вивчення нормативної й етичної відповідальності (мотиваційний компонент) дозволили зробити висновок, що відповідальність досліджуваних до виконання будь-якої діяльності є вибірковою, а також заради прагнення підтримати певні встановлені норми і традиції. В процесі дослідження мотиваційного компонента зафіксовано переважання мотивації уникнення невдач. Отримані дані за діяльнісним компонентом засвідчили, що в більшості респондентів компоненти системи саморегуляції розвинені на високому і середньому рівнях. Сприяння розвитку особистісно-професійного потенціалу найбільш ефективно може реалізовуватися у формі психологічного супроводу, який повинен містити комплекс організаційних, психологічних і педагогічних заходів, спрямованих на формування і розвиток у працівників професійно значущих особистісних якостей, компетенцій, власного ставлення до професійної діяльності. Визначено основні напрями діяльності практичного психолога з розвитку особистісно-професійного потенціалу співробітників апарату суду. Розвиток особистісно-професійного потенціалу повинен мати багатовекторний характер, враховувати визначені структурні компоненти, а також бути особистісно-зорієнтованим.
Література
Александров, Д.О. (2015). Альтернативні методи перевірки надійності персоналу на основі автоматизованої формалізованої методики скринінгової психодіагностики. Використання поліграфа в правоохоронній діяльності: проблеми та перспективи: матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 7–8 листоп. 2015 р.), (с. 63–66). Київ: Нац. акад. внутр. справ.
Аліманова, А.О. (2016). Підвищення рівня професійної компетентності працівників апарату суду. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «ПРАВО», 22, 202–205.
Дудченко, О.Ю. (2015). Правовий статус осіб, які займають адміністративні посади в суді. (Монографія). Харків : Право.
Зеер, Э.Ф., & Павлова, А.М. (2008). Теоретико-методологические основы оценки профессионально-личностного потенциала предпринимателей по ремесленным видам деятельности : Научн.-метод. разработка. Екатеринбург : ГОУ ВПО «Рос. гос. проф.-пед. ун-т».
Кочарян, И.А. (2008). Опросник диагностики личностного симптомокомплекса ответственности (ОДЛСО) и оценка его психометрических характеристик. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 807(40), 179–186.
Леонтьев, Д.А. (Ред.). (2011). Личностный потенциал: структура и диагностика. Москва : Смысл.
Моляко, В.О. (2004). Психологія творчості – нова парадигма дослідження конструктивної діяльності людини. Практична психологія та соціальна робота, 8, 1–4.
Моросанова, В.И. (2001). Индивидуальный стиль саморегуляции: феномен, структура и функции в произвольной активности человека. Москва : Наука.
Овсяннікова, О.О. (2016). Професійна етика суддів та працівників суду як чинник, що впливає на формування громадської думки. Підприємництво, господарство і право, 8, 196–200.
Павлова, А.М. (2004). Психологические особенности профессионально-личностного потенциала субъекта трудовой деятельности. (Дис. канд. психол. наук). Казань.
Поліщук, І.В. (2018). Механізми забезпечення розвитку професійного потенціалу державних службовців в Україні. (Дис. канд. наук з державного управління). Київ.
Помиткін, Е.О. (2015). Духовний потенціал особистості: психологічна діагностика, актуалізація та розвиток. Київ : Внутрішній світ.
Пономаренко, В.А. (2019). Психология духовности профессионала. Москва, Саратов: ПЕР СЭ, Ай Пи Эр Медиа.
Старинська, Н.В. (2017). Адаптаційний потенціал як чинник професійної самореалізації особистості. Психологія: реальність і перспективи, 8, 259–263.
Фетискин, Н.П., Козлов, В.В., & Мануйлов, Г.М. (2002). Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп. Москва : Институт Психотерапии.
Холодная, М.А. (2019). Психология интеллекта. Парадоксы исследования (3-е изд.). Москва : Юрайт.
Черновський, О.К. (2015). Судова психологія: парадигма сучасного розвитку. (Дис. докт. юр. наук). Київ.
Черновський, О.К. (2014). Юридико-психологічна характеристика суб’єкта суддівської діяльності. Європейські перспективи, 2, 159–166.
Шевченко, Н.Ф., & Рожкова, О.О. (2020). Дослідження особливостей особистісно-професійного потенціалу співробітників державної служби апарату суду. Проблеми сучасної психології, 1(17), 69–77.
Шевченко, Н.Ф., & Шевчук, З.М. (2014). Духовний потенціал сучасної молоді. (Монографія). Запоріжжя : Запорізький національний університет.
Шпенова, П.Ю. (2019). Апарат суду в системі організаційного забезпечення судової діяльності. (Дис. канд. юр. наук). Харків.
Vernon, D. (2009). Human Potential: Exploring Techniques Used to Enhance Human Performance. London; New York : Routledge.
Weiner, Irving B., & Greene, Roger L. (2017). Handbook of Personality Assessment. New Jersey : Wiley.