Academic literature on the topic 'Когнітивна емпатія'

В статті розглянуто емпатію як специфічну психічну діяльність. Об'єктом емпатії виступають переживання іншої людини, предметом – способи, якими можна забезпечити благополуччя іншої людини. Мотивуючою потребою, що приводить в дію процес емпатії, є потреба у благополуччі іншої людини. Емпатійні дії спрямовані на надання допомоги іншій людині, яка в емпатогенній ситуації є носієм переживань неблагополуччя (горе, печалі). Тим самим, результатом емпатії для її суб'єкта виступає переживання досягнутого благополуччя. Автор визначає рівні володіння емпатійними діями: предметний, перцептивний, смисловий.Рівень розвитку емпатійних дій визначають такі критерії:ступінь усвідомленості, розгорнутості і диференційованості дій;повнота реалізації емпатійного процесу;стійкість (емпатійна чуйність стосовно різних «об’єктів»);ступінь розвитку емоційного, когнітивного і поведінкового компонентів.Проведене емпіричне дослідження дозволило автору зробити висновки, що оволодіння емпатією підлітками знаходиться на перцептивному рівні розвитку, що характеризує часткову реалізацію емпатійного процесу і найчастіше випадає ланка сприяння, іноді співчуття. Досліджувані підлітки не здатні планомірно реалізувати емпатійний процес, відчувають труднощі на тому чи іншому етапі його здійснення. Перцептивний рівень розвитку емпатії характеризується нестійкістю емпатійної чуйності. Прояв емпатії пов’язаний у них з орієнтацією на соціальні норми, на соціальне схвалення.В ході дослідження встановлено, що у досліджуваних підлітків всі три компоненти емпатійної здатності мають середній рівень розвитку (найменший розвиток має когнітивний компонент). Ключові слова: емпатія, підлітки, емпатійні дії, емпіричне дослідження, компоненти емпатії.

У статті розглядаються критерії і показники сформованості одухотвореного образу людини культури в студентської молоді. Обґрунтовано вибір груп критеріїв сформованості одухотвореного образу людини культури в студентської молоді, окреслено критерії сформованості образу людини культури та подано їх змістовні характеристики, схарактеризовано показники, які відповідають визначеним критеріям. До аксіологічної групи віднесено ціннісно-смисловий та естетичний критерії, що показують сформовану систему духовних і культурних цінностей і світоглядних уявлень про сенс буття, сформований ціннісний, гуманістичний світогляд, ціннісне ставлення до національної культури, наявність естетичних і художніх потреб, здатність насолоджуватися прекрасним, сформовані естетичні смаки, прагнення до естетичного ідеалу, систему естетичних цінностей, художньо-естетичну компетентність. До складу потребово-мотиваційної групи віднесено емоційно-оцінний та мотиваційний критерії, де показниками є: емпатія, переживання катарсису, прагнення до творчого самовияву, мотивація до оцінювання моральних якостей особистості, внутрішня потреба реалізації потенціалу носія культури, зацікавленість у наслідуванні культурних традицій, прагнення до культурної самоідентифікації. Когнітивна група представлена когнітивним критерієм, що характеризується засвоєнням базових понять і категорій культури, вмінням оперувати цими поняттями в побудові власних суджень, етнокультурна компетентність, критичне й інноваційне мислення. Поведінкова група представлена операційно-дійовим і діяльнісним критеріями з показниками: соціокультурна адаптивність, готовність особистості до самостійної діяльності, культуротворча і духотворча діяльність.

Статтю присвячено вивченню регуляції емоцій старшокласників, які займаються літературною діяльністю. Проаналізовано сучасні погляди на регулювання емоцій і шляхи й можливості здійснення ефективної емоційної регуляції. Психологічні труднощі, які виникають у школярів із регуляцією їх емоційного стану, можна пояснити за допомогою такого психологічного явища, як алекситимія, а стримуючим фактором до її розвитку є емпатія. Схарактеризовано ранній юнацький вік, як сприятливий період для розвитку емпатійності. Розвиток емпатії в ранньому юнацькому віці дає можливість літературно обдарованим школярам через літературну творчість виявити свою найвищу емпатійність, а також є ресурсом до регуляції емоцій і профілактики алекситимії в цьому віці. В статті розкрито сутність таких психологічних понять, як: «емоційна сфера», «емоційна регуляція», «алекситимія», «емпатія», «емпатійність». Проаналізовано діагностичні можливості методів вивчення когнітивної емоційної регуляції, алекситимії та емпатії в ранньому юнацькому віці. Описано результати емпіричного дослідження особливостей розвитку емпатії старшокласників (її форм і рівнів розвитку). Емпіричним шляхом встановлено, що рівень розвитку емпатії школярів, які займаються літературною діяльністю, є вищим, порівняно з пересічними школярами. Переважаючими формами емпатійного реагування в літературно творчих школярів є «Реальне сприяння не на шкоду собі» та «Альтруїзм», а в пересічних школярів – «Реальне сприяння не на шкоду собі», «Альтруїзм», «Індиферентність» і «Внутрішнє сприяння». В школярів раннього юнацького віку (як у літературно творчих, так і таких, що літературною творчістю не займаються) спостерігається низький рівень алекситимії, а також вони демонструють широкий спектр використання як адаптивних, так і неадаптивних копінг-стратегій регуляції емоцій. У літературно творчих школярів виявлено більшу кількість емпатійних корелятів когнітивних стратегій емоційної регуляції, порівняно з пересічними школярами.

Актуальність дослідження. Актуальність досліджуваної проблеми зумовлена необхідністю пошуку прогресивної концепції підготовки майбутнього психолога. Вивчення особливостей розвитку емпатії у студентів психологічного профілю в групах активного соціально психологічного навчання (АСПН) затребуване професійною діяльністю психолога, що потребує конкретних даних про розвиток емпатії студентів майбутніх психологів та взаємообумовлені якісні зміни в їх особистості. У зв'язку з цим виявлення умов і факторів, що детермінують розвиток емпатії майбутнього психолога, є актуальною науково-практичною проблемою, вирішення якої дозволить керувати процесом розвитку емпатії у студентів. Результати. У статті розглядається актуальна проблема розвитку емпатії у студентів психологів в групах активного соціально психологічного навчання (АСПН). Розкриваються професійні якості студентів психологів, що допоможуть їм досягати успіху у своїй майбутній роботі. Показано, що у професійній діяльності психолога емпатія є найважливішим чинником регуляції пізнавальної діяльності, обміну інформацією, встановлення комунікації. Розроблена корекційно-розвиваюча програма розвитку емпатії у студентів психологічного профілю в групах АСПН, описано емпіричне дослідження, його результати та перспективи. Висновки. Активне соціально психологічне навчання студентів є ефективним методом розвитку їх емпатії при дотриманні наступних умов: робота з групою повинна починатися з глибокого психологічного дослідження, спрямованого на діагностику виявлення рівня емпатії студентів; програма розвитку емпатії студентів враховує наступні компоненти: когнітивний, комунікативний, емоційний та конативний (поведінковий); у учасників групи АСПН необхідно сформувати високий рівень мотивації до розвитку емпатії згідно з корекційно-розвиваючою програмою.

У статті розглядається емпатія як афективно-когнітивний феномен, дефіцит якого характеризує розлади спектру аутизму. Опираючись на визначення емпатії як інтегрального соціально-психологічного явища, що поєднує у собі емоційний, когнітивний та поведінковий компоненти, автори розкрили основні засоби навчання емпатії дітей з ознаками аутизму. Здібності до емпатії у дітей з аутизмом були визначені як здатність розуміти і поведінково реагувати на емоційні стимули, запропоновані дослідником. У емпіричному дослідженні взяли участь 24 дитини (у супроводі батьків) віком від 4 до 8 років, з них 13 дітей мали ознаки аутизму, а 11 були визначені як діти з нейротиповим розвитком та з відсутніми складними соматичними захворюваннями. Гіпотеза дослідження: форма та засоби презентації емоційних виразів вливає на успішність засвоєння (навчання) емпатійної реакції та відрізняється у дітей з РСА та дітей із нейротиповим розвитком. Методи дослідження: Стандартизоване спостереження C.A.R.S (Childhood Autism Rating Scale) та експеримент для діагностики мімічної експресії дітей у статичній та динамічній формах. Аналіз отриманих результатів дозволяє зробити наступні висновки: негативні емоцій швидше аніж позитивні засвоюються у обох групах дітей; динамічна форма презентації емоційного стимулу краще диференціюється нейротиповими дітьми, але складніше дітьми з ознаками аутизму; емоції на схематичних зображеннях дітям з дослідної групи легше впізнавати, аніж на фото з людьми. Динамічна форма навчання емпатії досягає більшої ефективності (збільшується час концентрації уваги та зменшується кількість відволікань) для дітей з ознаками аутизму при багаторазовому повторенні.

У статті схарактеризовано зарубіжний, зокрема, польський досвід діагностики інформаційно-комунікаційних компетентностей учнів. Сучасні пошуки зарубіжних вчених сконцентровані на визначенні умінь учнів використовувати Інтернет. Визначені польськими дослідниками стандарти багатофункціональні і дозволяють визначити когнітивні, оцінювальні, творчі й соціальні уміння учнів функціонувати у мережі. Опрацьовано структуру семи стандартів (грамотний і успішний пошук інформації; критична оцінка інформації; творення, перетворення і презентація інформаційного змісту; правові засади творення й поширення інформаційного змісту; емпатія й образотворення; безпека та приватність; участь в мережних спільнотах) їх складників та відповідних ознак. Представлено загальні результати досліджень польських науковців.

Мета: вивчити кар’єрні орієнтації студентів–медиків і чинників що на них впливають, для визначення шляхів підвищення інтересу майбутніх лікарів до громадської охорони здоров’я. Матеріали і методи. Проведено соціологічне та психодіагностичне обстеження серед 163 студентів-медиків I–IV курсів навчання ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» із застосуванням методик: «Якір кар’єри» Е. Шейна в адаптації А. А. Жданович; багатофакторного опитувальника емпатії М. Davis, (1983) в адаптації Т. Д. Карягиної та Н. В. Кухтової, (2016) та методики Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) вивчення якості життя, пов’язаної зі здоров’ям (ЯЖ) за 8-ма запитаннями (ВООЗ ЯЖ-8). Конфіденційність інформації була захищена деперсоніфікацією ідентифікаторів студентів. Статистичний аналіз, що включав методи описової та аналітичної статистики, здійснювали за допомогою STATISTICA 6.1 (StatSoftInc., серійний № AGAR909E415822FA). Результати. Дослідження показало, що питаннями планування власної кар’єри опікується половина з опитаних та їх частка закономірно зростає з віком і курсом навчання. Серед кар’єрних орієнтацій студентів-медиків домінує націленість на інтеграцію стилів життя – спосіб життя, який гармонійно поєднує інтереси сім’ї, кар’єри та саморозвитку (24,5 %), за ним слідує стабільність місця роботи (23,9 %) та служіння на користь людям (22,7 %). Для третини обстежених характерною є орієнтація на вертикальну чи горизонтальну кар’єру. Не виявлено розбіжностей у кар’єрних прагненнях за віком та статтю. Одними із чинників, що впливають на формування кар’єрних прагнень, є емпатія студентів та їх якість життя, яка, у свою чергу, формується переважно за рахунок навколишнього середовища. Більшість опитаних оцінила власну якість життя як середню та добру (78,8 %). Меншою мірою студенти задоволені соціальними взаємозв’язками (49,1 % позитивних оцінок). Частка студентів із рівнем емпатії вище середнього становила для когнітивної складової 43,6 %, для емоційної – 41,7 %. Виявлено множинні кореляційні зв’язки між емпатичними характеристиками, сферами якості життя, кар’єрними якорями студентів та іншими чинниками. Висновки. Під час навчального процесу у вищих медичних навчальних закладах доцільно запроваджувати підходи, спрямовані на підвищення обізнаності та залучення студентів до громадської охорони здоров’я. Це вимагає стратегій активного навчання, на кшталт спеціальних груп інтересів (гуртків), текстових та фото есе, паралельної підготовки студентів як за програмою магістра медицини, так і за програмою магістра громадського здоров’я.

У статті обґрунтовано концептуальні основи розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі, визначено теоретико-методологічні підходи, які дають змогу створити цілісне уявлення про сутність емоційного інтелекту людини з точки зору: системного підходу (природа, структура, функції, психологічні механізми розвитку, форми і рівні розвитку в онтогенезі); суб’єктно-діяльнісного підходу (через характеристику основних структурних компонентів діяльності – мотиваційного, змістового, операційного та результативного; визначення сенситивного періоду – найбільш сприятливого для розвитку емоційного інтелекту; аналіз особливостей його прояву в суб’єкта діяльності); особистісно-орієнтованого підходу (через прояв індивідуально-психологічних особливостей розвитку емоційного інтелекту); компетентнісного підходу (шляхом розвитку і формування емоційної компетентності молодших школярів, учителів початкових класів, шкільних психологів, батьків учнів).Визначено, що емоційний інтелект є інтегральною властивістю особистості, яка відображає пізнавальну здатність людини до розуміння емоцій та управління ними шляхом когнітивної обробки емоційної інформації та забезпечує психологічне благополуччя особистості й успішність соціальної взаємодії. Відповідно до рівнів психічного відображення (сенсорно-перцептивного, когнітивного, особистісного, суб’єктного, духовного) виокремлено форми (емоційний інтелект як властивість: індивіда, суб’єкта діяльності, особистості, суб’єкта життєтворчості, суб’єкта життєдіяльності), психологічні механізми (ідентифікація, наслідування, емоційне зараження, рефлексія, емоційна децентрація, емоційна саморегуляція, антиципація, емпатія), критерії та рівні розвитку емоційного інтелекту в онтогенезі (психофізіологічний, когнітивний, соціопсихологічний, креативно-суб’єктний, екзистенційно-духовний). На основі результатів емпіричного дослідження здійснено порівняльний аналіз особливостей розвитку емоційного інтелекту в старшому дошкільному, молодшому шкільному і підлітковому віці. Доведено, що молодший шкільний вік є сенситивним періодом розвитку емоційного інтелекту.

У статті порушено проблему виокремлення компонентної структури, визначення критеріїв сформованості професійної майстерності майбутніх педагогів. Для виокремлення компонентної структури сформованості професійної майстерності майбутніх педагогів визначено функції професійної діяльності сучасного вчителя, що реалізуються в цілісній структурі особистісної компетентності, а саме перцептивну, адаптивну, координаційну, рефлексивну функції. Розкрито професійно-значущі особистісні якості педагога, які розглядаємо як компоненти здатності педагога до професійної майстерності: емпатія (сприяє реалізації перцептивної функції), самоконтроль (основа для реалізації адаптивної функції), організаторські здібності (сприяє реалізації координаційної функції) і рефлексія (є основою для реалізації рефлексивної функції). Охарактеризовано критерії визначення рівня сформованості педагогічної майстерності: мотиваційний; когнітивний; функціональний.

У статті проаналізовано стан вихованості толерантності у студентів педа-гогічних коледжів. Розроблено критерії та відповідні показники вихованості толерантності у студентів педагогічних коледжів: когнітивний (знання щодо сутності толерантності; усвідомлення значущості толерантності у суспільстві; знання про якості толерантної особистості); емоційно-ціннісний (розвинена емпатія; мотивація на виявлення якостей толерантної особистості; прагнення до діалогічного спілкування); поведінковий (вміння: виявляти гуманність, терпимість, доброзичливість, чуйність, володіти своїми емоціями та поведінкою; взаємодіяти, співпрацювати та вступати в діалогічне спілкування; знаходити способи попередження та вирішення конфліктів). Здійснено добір діагностичного інструментарію відповідно до проблематики дослідження, вікових особливостей раннього юнацького віку; виявлено та схарактеризовано рівні вихованості толерантності у студентів педагогічних коледжів.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 – германські мови. – Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника МОН України. – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна МОН України, Харків, 2017. Дисертація присвячена вивченню лінвокогнітивних та прагматичних аспектів вербалізації емпатії в дитячій англомовній прозі фентезі. У роботі розкрито глибинну природу емпатії з позиції когнітивної лінгвістики, лінгвістичної емотіології та прагмалінгвістики. Вивчено особливості вербалізації емпатії в англомовній дитячій прозі фентезі, а саме: лексико-граматичні засоби вербалізації відповідних концептів та емпатійні іллокутивні типи психологічної підтримки в дискурсивних контекстах англомовної дитячої прози фентезі. Залучення результатів як прагматичних так і лінгвокогнітивних досліджень у ракурсі когнітивно-дискурсивної парадигми дозволило повною мірою описати засади концептуалізації емпатії та багатовимірність контексту емпатійних висловлень. Емпатія є універсальною довербальною когнітивно-афективною формою психічного відображення, що визначає поведінку суб’єкта в ситуації соціальної взаємодії та вербалізується знаком, набуваючи аксіологічних смислів. Будучи з одного боку зверненою на соціальне функціонування, а з іншого – на мислення та емоції, емпатія постає суспільно-психологічним подієвим концептом. Як подієвий концепт, ЕМПАТІЯ виникає у свідомості та вербальній поведінці під впливом людської діяльності в певній комунікативно-прагматичній ситуації, постаючи в різноманітті конституантів КОГНІТИВНОЇ та АФЕКТИВНОЇ парцел домену ЕМПАТІЯ та розгортаючись у двох скриптах, які представляють її активні та пасивні прояви. Інтерпретація смислу емпатії здійснюється шляхом застосування інструментарію схемного та метафоричного когнітивного мапування, а також шляхом встановлення кореляції детермінант емпатії в дискурсивних контекстах, що представляють комунікативну стратегію емпатії. Процес емпатії структурується схемним образом ШЛЯХ, де байдужість (indifference) є початковою точкою, активні прояви емпатії (compassion, tact) є кінцевою точкою, а пасивні когнітивні та афективні типи є проміжними точками. Компонентний аналіз значень виявлених у тезаурусах лексем на позначення емоційних та когнітивних станів, що пов’язуються з емпатією (симпатія, розуміння, співчуття та ін.) та їх антонімів, а також визначення ваги та ієрархії сем у словниковому визначенні, показали, що загальноприйнятий та підтверджений емпіричними дослідженнями умовний розподіл емпатії на когнітивну та афективну відображається в мові. Аналіз засвідчує наявність сем, що виражають емоційність (feeling, sympathy, sorrow) та когніцію (knowledge, ability, understanding) у визначеннях станів емпатії, та дозволяє віднести їх до афективного чи когнітивного типу емпатії відповідно. Разом з тим, ті стани емпатії, що належать до певного когнітивного чи афективного типу, не є рівнозначними за ступенем вираження емпатії. Поряд з когнітивними чи емотивними семами, деякі з них містять діяльнісні семи (doing, sharing, saying, showing) і відповідно виражають вищий рівень когнітивної чи афективної емпатії та структуризацію емпатії схемним образом ШКАЛА (SCALE), позитивний вектор якої осмислюється як ШЛЯХ (PATH) – рух ВГОРУ (UP) від байдужості до емпатії та ВНИЗ (DOWN) до станів, що характеризуються низьким рівнем вираження когнітивної чи афективної емпатії. Чинником переходу на вищий чи нижчий рівень є дія. Байдужість (indifference) в емпатії відображає середню параметричну норму, по обидва боки якої знаходяться протилежні полюси вираження ознаки. Параметрична норма збігається з об’єктивною серединою, є відсутністю ознаки, нейтральною зоною. Проте аксіологічна норма лежить не в середині шкали, а збігається з її позитивним краєм. Емоційне й раціональне в оцінці виражають два аспекти відношення суб’єкта до об’єкта. Вони співвіднесені з типами емпатії – афективною та когнітивною. Образи ШКАЛА (SCALE) та ВЕРХ-НИЗ (UP-DOWN) не лише представляють структуру лексичної репрезентації емпатії, а й виражають аксіологічні компоненти її сприйняття, де Up is Good, Down is Bad. Процес емпатії структурується схемним образом ШЛЯХ. Початковою фазою емпатії є сприйняття та резонанс. Тобто когнітивний компонент є базовим: емоційне співпереживання неможливе без попереднього когнітивного сприйняття. Байдужість (indifference) є початковою точкою, активні прояви емпатії (compassion, tact) є кінцевою точкою, а пасивні когнітивні та афективні (understanding, pity, sympathy) типи є проміжними точками. Образно-ціннісний складник концепту ЕМПАТІЇ осмислюється як сила, ліки, звільнення від тягаря, підняття настрою (EMPATHY IS MEDICINE, EMPATHY IS POWER TO FREE FROM BURDEN, EMPATHY IS POWER TO RAISE SPIRIT). На основі класифікації Г. Баретт-Леннарда та аналізу когнітивних метафор, виявлених у тексті, побудовано когнітивну модель процесу емпатії, що базується на схемному образі ШЛЯХ. Шляхом функціонально-прагматичного аналізу встановлено іллокутивний потенціал емпатійних висловлень, диференційовано конвенційні та емпатійні експресиви, проаналізовано функціонування детермінант емпатії в емпатійних висловленнях. Мовленнєві акти, спрямовані на реалізацію певних соціальних ритуалів, належать до категорії експресивів. Вони зазвичай виражаються певними соціальними формулами (вдячність, вибачення, співчуття в зв’язку із втратою, привітання тощо) і дієсловами на позначення відповідних дій, що вживаються як перформативи і завжди розраховані на позитивну емоційну реакцію. Висловлення, спрямовані на емоційну реакцію називаємо оцінними експресивами. Їхньою іллокутивною метою є вираження власного емоційного стану та/або здійснення певного емоційного впливу на адресата. Оцінні експресиви виражають почуття та ставлення, допомагаючи реалізувати інтенцію емпатії. Емпатійні експресиви спрямовані на зміну емоційного стану адресата, тоді як наративи емпатії описують вираження емоційно-когнітивного резонансу адресанта. Такі оцінні висловлення мало пов’язані з соціальними нормами і стереотипами, їх очікуваним прелокутивним ефектом є зміна емоційного стану адресата та його безпосередня емоційна реакція. Основними рисами оцінних експресивів є оцінність та експресивність. Природа перлокутивного ефекту у власне експресивах та мовленнєвих актах, спрямованих на реалізацію певних соціальних ритуалів, теж різна. У подяках, вибаченнях та інших мовленнєвих актах, що спираються на соціальні конвенції, на перший план виступає раціональне. У власне експресивах превалює емоційний фактор. Перлокутивний ефект конвенційних експресивів є опосередкованим (соціально обумовлена позитивна реакція), в той час як відповідь на оцінний експресив завжди безпосередня. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в роботі розроблено типологію емпатії та встановлено особливості її вербалізації в англомовній дитячій прозі фентезі, змодельовано шкалу градуювання емпатії та побудовано аксіологічну шкалу емпатії; на основі когнітивно-дискурсивного підходу змодельовано подієвий концепт ЕМПАТІЯ, описано концепти, котрі профілюються на фоні домену ЕМПАТІЯ на матеріалі англомовної дитячої прози фентезі; описано кореляцію детермінант емпатії в текстах англомовної дитячої прози фентезі та встановлено іллокутивний потенціал емпатійних висловлень; диференційовано конвенційні та емпатійні експресиви. Розкриття змісту концепту ЕМПАТІЯ та визначення іллокутивного й аксіологічного потенціалу емпатійних висловлень є внеском у розв`язання актуальних питань когнітивної лінгвістики, когнітивної аксіології, теорії концептуальної метафори та лінгвопрагматики. Практична цінність роботи полягає в можливості використання її результатів у лекційних курсах когнітивної лінгвістики (розділ “Когнітивна поетика”), теорії мовної комунікації, лінгвопрагматики (розділ “Прагматика ввічливості”), соціолінгвістики (розділ “Мова і суспільство”), загального мовознавства (розділи “Мова і мислення”, “Мова і мовлення”) та спецкурсах з лінгвістичної аксіології й теорії концептуальної метафори. Пропонована дисертація відкриває перспективи здійснення подальших досліджень у таких напрямах: висвітлення лінгвопрагматичних характеристик втілення емпатії в різних типах дискурсу, вивчення суб’єкта та об’єкта емпатії як мовних особистостей, дослідження гендерних маркерів реалізації емпатії, аналіз інших когнітивно-афективних утворень на основі розробленої методики.