Journal articles on the topic 'Класифікація медичних даних'

У публікації узагальнено та проаналізовано досвід застосування електронних інформаційних систем із використанням баз даних. Коротко проаналізовано розвиток ідеї інформаційних систем та досліджено їх зразки, розроблені для медицини та біології, що описано у численних науково-технічних публікаціях (близько 370). Виконана класифікація таких систем, що традиційно були розроблені для медицини та біології. Далі розглянуто різні приклади таких інформаційних систем, а також систем, що мають характеристики як медичних, так і біологічних, щоб полегшити розроблення майбутніх досконаліших версій. Продемонстровано, що можна виділити кілька основних типів інформаційних систем із базами даних для медицини, біології. Виконуючи їх класифікацію, нами впорядковано такі системи відповідно до кількості публікацій, присвячених кожному типу. За результатами дослідження зроблено ряд висновків: 1. Медичні інформаційні системи характеризуються найбільшою чисельністю, різноманітністю та наближеністю до практики. 2. Електронні інформаційні системи в нейрофізіології, біології характеризуються більшою наближеністю до наукових досліджень. 3. Основна увага розробників зосереджена зараз на розробленні: медичних інформаційних систем загального призначення, електронних бібліотечних систем, електронних систем для роботи з документами, експертних систем і телекомунікаційних систем, що з'явилися в цих списках останнім часом, з початку пандемії SARS-CoV-2 (2019-nCoV). Інші типи були представлені менше, ніж зазначені.

Розглядаються задачі прогнозування можливості зміни стану об’єкта на основі його оцінки за множиною критеріїв. До таких задач відносять задачі медичного прогнозування, тобто прогнозування можливості виникнення в майбутньому у особи загрозливого для неї стану. Цю задачу можна сформулювати як задачу класифікації, де один з класів відповідатиме великому ступеню ризику виникнення загрозливого стану, а інший – низькому ступеню ризику. В такій інтерпретації задача класифікації може бути розв’язана за допомогою методу послідовного аналізу Вальда, який базується на теоремі Байєса та враховує інформативність ознак, за якими проводиться класифікація. Такий підхід має ряд особливостей, пов’язаних з визначенням порогів та опрацюванням тих значень ознак, які близькі до порогових. В статті показано, що при застосуванні методу Вальда для об’єктів із значеннями ознак, близькими до порогових, можливі випадки отримання протилежних рішень. З метою підвищення ефективності класифікації запропоновано метод нечіткої класифікації. Особливістю розробленого методу є те, що особа, яка приймає рішення, може вказати характер функції належності для визначення близькості заданих значень до порогових і таким чином задати інтервал допустимої зміни порогових значень. Алгоритм обчислює ступені належності заданого об’єкта до кожного з класів. Виконано експериментальну верифікацію розробленого методу для задачі прогнозування невиношування вагітності. На етапі формалізації медичних знань відібрані показники, які можуть бути використані для прогнозування, створена база даних клінічного матеріалу. На модельних прикладах продемонстровано перевагу розробленого методу в порівнянні з методом послідовного аналізу Вальда. Отримані в дослідженні результати можуть використовуватися при побудові прогностичних алгоритмів в медицині.

Актуальність. Мостові інсульти є складними в діагностиці і, порівняно з півкульними інсультами, мають гірший прогноз та перебіг. Проте мало наукових праць опубліковано про класифікацію мостових інсультів. Ми прагнули надати місткий та короткий огляд наукової медичної літератури щодо класифікації мостових інсультів. Матеріали та методи. Проведено комплексний електронний пошук літератури у базах даних Scopus, Web of Science, MEDLINE, SciЕLО, PubMed, The Cochrane Library, EMBASE, Global Health, CyberLeninka, RINC, а також у базах даних державних наукових бібліотек України, Європейського Союзу, Великобританії, США з метою виявлення наукових публікацій, у яких обговорювалася класифікація мостових інсультів. Результати. Наведено та обговорено огляд наукової медичної літератури про класифікацію мостових інсультів. Висновки. Ми надали докладний огляд класифікації мостових інсультів.

Швидкий розвиток комп'ютерної техніки формує передумови для розробок нейрокомп'ютерів (тобто комп'ютерів 6-го покоління), які, за прогнозами в галузі штучного інтелекту, активно будуть використані для перероблення будь-якої інформації, за тими ж принципами, що й біологічні нейронні мережі – такі як людський мозок. Тому попит на використання нейромережеві технології поступово охоплює дедалі ширший коло користувачів зокрема й у галузі охорони здоров'я. Досліджено можливості застосування штучних нейронних мереж для оброблення даних регіональної охорони здоров'я. Нейронні мережі – потужний метод моделювання, що дає змогу відтворювати складні нелінійні залежності, що актуально для систем прийняття рішень управління пацієнтопотоком у медичних закладах. Запропоновано інформаційну технологію оброблення медичних даних за допомогою штучних нейронних мереж, що дасть змогу підвищити ефективність надання медичної допомоги під час профілактичних медоглядів, ніж відомі інформаційні технології класифікації. Розглянуті такі положення: принципи дії штучних нейронних мереж, переваги і недоліки їх використання та основні функції. Також наведено перспективи використання штучних нейронних мереж щодо класифікації пацієнтів для проходження профілактичного медичного огляду.

На основі аналізу комплексу наукових дисциплін, які вивчаються студентами спеціальності «Медицина», а саме фундаментальних біомедичних і хімічних, клінічних та соціально-гігієнічних дисциплін, здійснено їх класифікацію для побудови змішаного графу з метою встановлення міждисциплінарної інтеграції з медичною інформатикою. Показано, що для того, щоб сформувати в студентів-медиків цілісне уявлення про професійні сфери застосування інформатики та мотивувати їх до отримання нових знань, необхідно посилити міждисциплінарну інтеграцію дисципліни «Медична інформатика». Результати аналізу зв’язків між елементами субграфів свідчать, що оптимальним є той випадок, коли деякий елемент з кожного кластеру «дисципліна» з’єднаний ребрами з деяким елементом кластера «навчальна тема» з урахуванням множини загальних ознак кожної дисципліни, при цьому відповідно реалізуються випереджальні й зворотні зв'язки змісту навчання. За такої побудови послідовностей зв’язків практичних занять з комплексом наукових дисциплін можна отримати позитивний ефект від застосування міждисциплінарного підходу, оскільки відбуватиметься актуалізація навчального матеріалу, яка сприятиме систематизації й узагальненню знань, формуванню цілісного уявлення про професійні сфери застосування інформатики, створенню мотивації до використання комп’ютерних технологій в професійній діяльності медика. Також побудовано «радіальну» модель, яка відображає поточний стан міждисциплінарних зв’язків та встановлено, що інтеграція навчальних тем реалізується вибірково. Розглянуто ключові аспекти, котрі забезпечують максимальну міждисциплінарну інтеграцію такого практичного заняття, як «Аналіз біосигналів. Методи опрацювання біосигналів. Візуалізація медико-біологічних даних. Оброблення та аналіз медичних зображень». Шляхом анкетування студентів-медиків щодо визначення характеру інтеграції навчальних тем з медичної інформатики та мотивації до використання комп’ютерних технологій в майбутній професійній діяльності отримано результати, які підтверджують доцільність міждисциплінарної інтеграції.

В даній роботі проведено аналіз ефективності застосування штучних нейронних мереж для вирішення задачі класифікації для невеликих наборів медичних даних із сфери діагностування. Для дослідження було обрано два набори даних: дані про серцево-судинні захворювання та про хвороби печінки. Отримані результати було порівняно з результатами точності для стандартних методів машинного навчання, що використовуються в задачах класифікації Для проведення дослідження було обрано модель багатошарового перцептрона. Програмним засобом для реалізації став Python, що надає можливість використовувати допоміжні бібліотеки при роботі з методами машинного навчання.

У роботі запропоновано та побудовано систему розпізнавання томографічних і рентгенівських знімків для пошуку і локалізації патологій. Дана система включає блоки: введення інформації про пацієнта, обробки медичних зображень, для встановлення висновку, для класифікації виявлених патологій, базу даних, підготовки звіту. У статті приділено увагу особливостям розробки згорткової нейронної мережі для класифікації томографічних і рентгенівських знімків в системі розпізнавання, призначеної для пошуку і локалізації патологій. В результаті, було запропоновано згорткову нейронну мережу для класифікації томографічних і рентгенівських знімків в запропонованій системі розпізнавання, призначеної для пошуку і локалізації патологій.

У статті запропоновано та побудовано систему розпізнавання томографічних і рентгенівських знімків для пошуку і локалізації патологій. Дана система включає блоки: введення інформації про пацієнта, обробки медичних зображень, для встановлення висновку, для класифікації виявлених патологій, базу даних, підготовки звіту. У запропонованій системі початковим етапом є отримання томографічних чи рентгенівських знімків, які, далі, поступають до блоків введення інформації про пацієнта і обробки медичних зображень. Інформація про пацієнта в результаті введення потрапляє до бази даних разом із томографічними чи рентгенівськими знімками. У пропонуємій системі розпізнавання томографічних і рентгенівських знімків для пошуку і локалізації патологій існує можливість для лікаря-діагноста самому виділяти підозрілу з його точки зору область і надалі обробити тільки цю область або за допомогою існуючих загорткових нейронних мереж виділити області патологій-новоутворень, або вибрати конкретні алгоритми обробки медичних зображень.

У статті запропоновано та побудовано систему розпізнавання томографічних і рентгенівських знімків для пошуку і локалізації патологій. У даній статті необхідно розробити систему розпізнавання томографічних і рентгенівських знімків для пошуку і локалізації патологій та розглянути принципи ручної обробки медичних зображень лікарем-діагностом. Для пошуку і локалізації аномалій на томографічних і рентгенівських знімках пропонується система, яка буде складатися з наступних блоків : блок введення інформації про пацієнта; блок обробки медичних зображень, що включає: згорткову нейронну мережу (ЗНМ) для класифікації томографічних і рентгенівських знімків; ЗНМ для визначення залежностей значень просторового фактора від стандартизованих -значень і з наступним розрахунком коефіцієнту загальної просторової автокореляції; ЗНМ для сегментації томографічних і рентгенівських знімків; підсистему ручної обробки медичних зображень, що представлена лікарем-діагностом;блок для встановлення висновку, що включає нейронну мережу (НМ), призначену для порівняння отриманих результатів; блок для класифікації виявлених патологій, що включає НМ; базу даних, як вже існуючих знімків, так і нових, у т.ч. з результатом оброблення; блок підготовки звіту.

Наведено принципи медичної діагностики онкологічних захворювань шкіри людини за допомогою штучних нейронних мереж. Розкрито аспекти розвитку штучного інтелекту, які дозволяють створювати на базі біологічних підходів інтелектуальні системи в різних областях застосування. Охарактеризовано етапи онкологічної діагностики, які є обов’язковими та мають фундаментальний вплив на подальше лікування пацієнта у разі діагностування злоякісного раку шкіри, результатом кожного з етапів є клінічний діагноз, морфологічний діагноз та патоморфологічний діагноз. Окреслено поняття меланоми та особливості її розвитку. Досліджено алгоритми автоматизованого комп'ютерного аналізу дерматологічних зображень, які забезпечують допомогу лікарям у постановці діагнозу та сприяють підвищенню точності діагностики. Розроблено структурну схему діагностування онкологічних захворювань шкіри людини за допомогою штучних нейронних мереж. В основі завдання диференціації патологій шкірних покривів людини лежить умовний поділ на 4 частини для вирішення завдань бінарної класифікації. Підкреслено, що навчання штучної нейронної мережі відбувається за допомогою наборів даних. Наголошується, що враховуючи завдання бінарної класифікації, у кожному напрямку застосування, наборам даних присвоюються мітки класу нуль та один, представлені у вигляді масиву. У статті розроблено детальний алгоритм, наведений у вигляді блок-схеми, здатний здійснювати постановку остаточного медичного діагнозу щодо захворювання шкіри на онкологічні патології за допомогою штучної нейронної мережі. Описаний алгоритм розроблений на основі штучних нейронних мереж, навчених вирішувати завдання бінарної класифікації. Результатом роботи штучної нейронної мережі є висновок приналежності вхідного значення до класів, на яких описана нейромережа проходила етап навчання.

На сьогодні на основі технології Neural Network розроблено безліч програмних комплексів для прогнозування різних явищ, статистичного оброблення даних, методів класифікації даних, розпізнавання образів, оптимізації деяких процесів тощо. Здатність до самонавчання та вилучення знань з даних є одним з найкорисніших та вражаючих властивостей штучних нейронних мереж, успадкованих ними від мозку, як від свого прототипу. Світова практика використання штучного інтелекту свідчить про можливості отримувати нові, невідомі раніше закономірності, які не відразу знаходять пояснення, а іноді і не вкладаються в рамки офіційної науки. У багатьох параметрах технології нейронних мереж перевершують наявні традиційні алгоритми, тому по праву вважаються актуальними для активного застосування на цей час. Нейронні мережі – потужний метод моделювання, що дає змогу відтворювати складні нелінійні залежності, що актуально для систем прийняття рішень в управлінні пацієнтопотоком у медичних установах. У цьому дослідженні розглянуто сутність нейронних мереж, їх особливості здатності до навчання (налаштування архітектури і синаптичних зв'язків). Також виявлено і перспективи розвитку застосування і використання штучних нейронних мереж для застосування розподілу пацієнтів для здійснення профілактичного медичного огляду.

Цифрова патологія є невід'ємним технологічним елементом науково-лабораторного середовища та відіграє важливу роль у сучасній клінічній практиці. Мета огляду полягала в аналізі сучасного стану розвитку цифрової патології, її можливостей та ролі в розвитку патології як невід'ємної складової персоналізованої медицини. Отримання повноцінних віртуальних препаратів полегшило б роботу з зображеннями, надало можливість перегляду та обміну зображень між патологами і фахівцями інших спеціальностей. Розроблення відповідного програмного забезпечення та рішень про зберігання й обмін цифрових зображень визначила також широке використання цифрової патології в освітньому процесі при навчанні цитопатологів, патологоанатомів і молекулярних патологів. Окрім зручних інструментів діагностики, отримання другої думки, проведення мультидисциплінарних консиліумів і безперервного навчання патологів, цифрова патологія скоро стане технологічною вимогою в науковому та лабораторно-діагностичному середовищі. У підсумку, впровадження систем штучного інтелекту у діагностику онкологічної патології свідчить про можливість інтеграції патогістологічних даних із результатами клінічного обстеження, лабораторними показниками, даними радіологічного дослідження та результатами молекулярно-генетичного тестування, що надає змогу для повноцінної діагностики та вибору лікування відповідно до вимог персоналізованої медицини. Водночас підкреслено необхідність створення єдиної професійної мови та багатовимірних класифікацій станів пацієнтів, що підлягають комп'ютерному розпізнаванню.

Розглянуто актуальну проблему визначення правильності одягнення медичної маски у людини. Для її вирішення запропоновано побудування моделі з використанням штучного інтелекту. Розглянуто механізм класифікації та обробки вхідних даних. Розроблено структуру згорткової нейронної мережі у вигляді моделі послідовної реалізації шарів згортки, агрегування, повного зв’язку. Обґрунтовано доцільність використання функції ReLU для активації вузлів. Застосовано метод Dropout для запобігання перенавчанню нейронної мережі. Вихідний шар реалізовано у вигляді одного нейрону з використанням функції активації сигмоїда. Оптимізація згорткової нейронної мережі здійснена методом стохастичного градієнтного спуску. Використано метод зворотного поширення помилки для навчання нейронної мережі. Розроблено програмний додаток на мові програмування Python. Використано бібліотеку Keras для забезпечення точності, правильності, повноти побудованої моделі. Проведено компіляцію з використанням бінарної перехресної ентропії в якості цільової функції. За допомогою розробленого додатку проведено ефективне навчання згорткової нейронної мережі на тестових вхідних зображеннях. Зважаючи на значні вимоги до апаратного забезпечення і програмних ресурсів, цей процес було здійснено під керуванням операційної системи Linux. Обмежена кількість періодів навчання забезпечила зменшення підсумкового часу навчання. Здійснено перевірку побудованої системи на контрольній множині. Отримано високі показники розпізнавання зображень. Працездатність програмного додатку перевірена з використанням різної апаратної і програмної конфігурації. Розроблена система може бути використані у галузях, які потребують контролю виконання правил безпеки під час пандемії.

Робота базується на вивченні літератури та власному досвіді лікування пацієнтів із переломами проксимального епіметафізу великогомілкової кістки. Мета робота – підвищити рівень знань студентів вищих медичних закладів, магістрів, лікарів-інтернів та аспірантів за спеціальністю «ортопедія та травматологія» задля підвищення якості лікування даних пошкоджень шляхом систематизації сучасних підходів до діагностики, планування й оптимізації хірургічних втручань, залежно від типу перелому. Тип перелому визначався за класифікаціями Schatzker та AO/ОТА. Диференційований вибір техніки та засобів фіксації кістково-хрящових фрагментів, залежно від типу перелому, є головним чинником відновлення функції пошкодженого колінного суглоба. Технологія артроскопічно-контрольованого остеосинтезу забезпечує зменшення травматизації внутрішньо- та навколосуглобових тканин, візуальний контроль репозиції фрагментів, можливість визначення корекції пошкоджень м’яких тканинних структур, оптимальні умови перебігу репаративного процесу та післяопераційного відновлювального лікування. На підставі аналізу власного клінічного матеріалу, із застосуванням багатофакторного кореляційно-регресійного аналізу встановлено основні чинники, що впливають на прогресування після травматичного остеартрозу і призводять до незадовільних результатів. Ключові слова: перелом, проксимальний епіметафіз великогомілкової кістки, хірургічне лікування, артроскопічна техніка, остеосинтез.

У роботі розглянуто головні чинники виникнення дисплазії кульшових суглобів у дітей, супутні патології, які зустрічаються в дітей, ефективні засоби фізичної терапії та вплив засобів фізичної терапії на процес відновлення дітей при дисплазії кульшових суглобів. Гідрокінезіотерапія є одним зі складників індивідуальної програми фізичної терапії при дисплазії кульшових суглобів у дітей. Мета дослідження – теоретично обґрунтувати вплив та особливості застосування гідрокінезіотерапії в комплексній програмі фізичної терапії при дисплазії кульшових суглобів і супутній патології. Матеріал і методи дослідження: теоретичний аналіз спеціальної медичної літератури, інформаційних джерел та узагальнення даних, клініко-інструментальні методи дослідження (огляд, пальпація, гоніометрія, мануально-м’язове тестування). Результати досліджень. Дисплазія кульшових суглобів – це патологічний процес, який полягає в неправильному розвитку кульшового з’єднання. Види дисплазії: ацетабулярна (патологічний процес у вертлюжній западині, при навантаженнях за межу суглобової капсули виходить з’єднання); епіфізарна (патологія в шийці стегна, яка призводить до тугорухливості); ротаційна (порушене розташування суглобових поверхонь у результаті недостатнього розвитку). Класифікація за тяжкістю патологічного процесу: передвивих (1 ступінь) – зміщена голівка стегнової кістки щодо правильної анатомічної її форми; підвивих (2 стадія) значно утруднюється кровообіг у результаті порушення положення капсули суглоба; вивих (3 ступінь) – найбільш складний і важкий стан, змінюється повністю анатомічна конфігурація, кровообіг і порушена іннервація, хрящова тканина втягнута всередину. Нозологічна форма за МКХ-10 і клінічними класифікаціями: нестійке стегно (схильність до природженого вивиху або підвивиху стегна Q65.6), природжений підвивих стегна однобічний Q65.3, двобічний Q65.4, природжений вивих стегна однобічний Q65.0, двобічний Q65.1. Програма фізичної терапії при дисплазії кульшових суглобів складається індивідуально з урахуванням віку дитини, ступеня дисплазії, наявності супутньої патології в дитини, ураховуючи етап лікування, рухові режими, головні принципи застосування методів і засобів фізичної терапії. У реабілітації дітей застосовується постуральна терапія – застосування ортопедичних засобів (стремена Павліка), вітамінотерапія, лікувальний масаж, кінезіотерапія (лікувальні вправи), преформовані фізичні чинники (медикаментозний електрофорез; залежно від супутньої патології та ступеня дисплазії додавання низькочастотної магнітотерапії та лазерного випромінювання на ділянку ураженого кульшового суглобу. Застосування гідрокінезіотерапії, за рахунок виконання вправ у теплій воді розслабляються спазмовані м’язи, покращується м’язовий тонус, укріплюється зв’язковий апарат, покращуються трофічні процеси, скорочуються строки формування голівки стегна, вертлюгової западини, що сприяє активному розвитку рухової активності, гармонійному розвитку дитини, покращується ефективність диференційного лікування дітей з дисплазією кульшових суглобів і супутніми патологіями. Висновки. Програма фізичної терапії для дітей при дисплазії кульшових суглобів повинна складатися індивідуально з урахуванням ступеня дисплазії, віку дитини та наявності супутньої патології. Засоби терапевтичного впливу в складі комплексної програми покращують процес лікування, запобігають затримці фізичного розвитку дитини, покращують рухову активність дітей, пришвидшують процес відновлення, прискорюють формування голівки стегна та вертлюгової западини, скорочують строки їх дозрівання.

Актуальність. В наш час збільшується тенденція до зростання кількості переломів вертлюгової западини. Сучасні оперативні підходи до лікування даного перелому не зменшують відсоток інвалідності серед пацієнтів. Це в першу чергу пов’язане з структурними та функціональними змінами, які виникають в кульшовому суглобі після перелому та оперативного лікування. Доцільно крім якісної медичної допомоги проводити комплексну фізичну терапію, яка має відбуватися шляхом встановлення реабілітаційного діагнозу на основі Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я (МКФ) та Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10). Мета дослідження. Встановити реабілітаційний діагноз пацієнтам після остеосинтезу вертлюгової западини на основі МКФ. Матеріали і методи дослідження. У дослідженні приймали участь 48 пацієнтів віком від 32 до 36 років після остеосинтезу вертлюгової западини. Основні методи дослідження: теоретичні, ґрунтувалися на аналізі, оцінці та синтезу сучасних знань вітчизняних та закордонних авторів з питання застосування МКФ у відновленні осіб після остеосинтезу вертлюгової западини, клініко-інструмен- тальні та шкальні оцінювання. Результати роботи: МКФ допомагає максимально точно відобразити наявні проблеми у осіб після остеосинтезу вертлюгової западини на рівні структури та функції, діяльності та участі, факторів зовнішнього середовища та особистісних факторів, на основі отриманих даних поставити реабіліта- ційний діагноз. Встановлений реабілітаційний діагноз пацієнтів після остеосинтезу вертлюгової западини: виявленні структурні зміни тазового поясу (s 740.0), зв’язки та фасції тазового поясу (s 740.3) порушена структура шкірного покриву тазового поясу (s 810.3), наявний біль у нижній кінцівці (b28015), наявні проблеми у зміні основного положення тіла (d 410), утримання положення тіла стоячи (d 415.4), переміщення (d 465), ходьба на далекі дистанції (d 450.1), особистої гігієни (d 530), проблеми з одяганням (d 540), знижена толерантність до загальної витривалості (b 455.0), погіршення функція рухливості декількох суглобі (b 710.1), зниження м’язового тонусу (b 735). Виявлені обмеження в участі значно вплинули на емоції хворих (b152), їхнє постійне занепокоєння з приводу їхньої професійної діяльності, оскільки вони всі були працездатного віку. Висновки. Поставлений реабілітаційний діагноз для пацієнтів після остеосинтезу вертлюгової западини на основі МКФ із зазначення порушень на рівні структури, функції, діяльності та участі, факторів зовнішнього середовища та особистісних факторів, які дозволять мультидисциплінарній команді підібрати втручання, що підвищать ефективність відновлення.

Анотація. Мета дослідження – вивчити шкідливі чинники (фактори) – тяжкість та напруженість праці на робочому місці лікарів-стоматологів. Методи дослідження. Проведено оцінку тяжкості та напруженості праці на робочому місці 148 лікарів стоматологів, які працюють у державних ЛПЗ та приватних стоматологічних кабінетах у містах Закарпатської області віком від 25 до 63 років. Дано оцінку факторам трудового процесу, визначено професійні ризики залежно від умов праці. Здійснено хронометражні спостереження за тяжкістю та напруженістю праці на робочих місцях; використано статистичні методи: пакет програми Statsoft. Inc STATISTICA 6.0 2300 East 14th Street Tulsa, ОК 74104 США. Об’єкт дослідження – оцінка тяжкості та напруженості праці на робочому місці 148 лікарів стоматологів, які працюють у державних ЛПЗ та приватних стоматологічних кабінетах у містах Закарпатської області віком від 25 до 63 років. Предмет дослідження – оцінка тяжкості та напруженості праці на робочому місці лікарів-стоматологів. Наукова новизна. Висока поширеність захворювань серцево-судинної та нервової систем, а також опорно-рухового апарату є наслідком несприятливого впливу високої напруженості та тяжкості трудового процесу серед лікарів-стоматологів під час виконання медичних маніпуляцій і зумовлена робочою позою, яка є вимушеною та фіксованою. Висновки. На підставі отриманих даних у разі порівняльного аналізу та відповідно до прийнятої класифікації умови праці лікарів- стоматологів-терапевтів та хірургів, які працюють на амбулаторному прийомі з використанням сучасних технологій, оцінені як шкідливі (3-й клас) 1-го ступеня, а умови праці лікарів-стоматологів-ортопедів як шкідливі (3-й клас) 2-го ступеня. Висока поширеність захворювань серцево-судинної та нервової систем, а також опорно-рухового апарату є наслідком несприятливого впливу високої напруженості та тяжкості трудового процесу серед лікарів-стоматологів. Основним обтяжуючим фактором в оцінці тяжкості праці лікарів стоматологічних спеціальностей є незручна фіксована поза.

Вступ. Підготовка фахівців у галузі охорони здоров’я з фізичної терапії та ерготерапії передбачає наявність клінічної бази для забезпечення практичного освоєння необхідних знань та навичок. Кафедри фізичної терапії та ерготерапії змушені укладати договори на спеціальну підготовку з медичними закладами та приватними реабілітаційними центрами. Але студенти практично не мають можливості працювати самостійно з пацієнтами, що суттєво знижує цінність випускника кафедри на ринку праці. Ця ситуація негативно впливає на підготовку наукових кадрів та виконання конкурентоспроможних наукових досліджень у галузі. Позбутися цих недоліків можливо через створення власної університетської реабілітаційної клініки. Така база може поєднати в собі навчання, практику, наукові дослідження і сам процес фізичної терапії пацієнтів. Методи дослідження: аналіз та узагальнення даних науково-методичної та спеціальної літератури, логіко-теоретичний аналіз та системний підхід. Результати дослідження. Для забезпечення реабілітаційно-діагностичного процесу, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів, а також проведення науково-дослідної роботи, навчання студентів створено клініку з відділеннями фізіотерапії, ерготерапії та фізичної терапії, телемедицини, ЛФК, бальнеології. Основні завдання і напрями діяльності: організація і надання реабілітаційної допомоги пацієнтам; розробка і впровадження реабілітаційних технологій, клінічних рекомендацій, стандартів, забезпечення умов для оволодіння студентами практичних навичок; максимальне використання сучасних інформаційних технологій; створення і впровадження конкурентоспроможних реабілітаційних технологій. Висновки. Практична підготовка спеціалістів на базі клініки дозволяє створити мультидисциплінарну команду і поєднати педагогічний, науково-дослідний та лікувальний процеси. Перспективи подальших досліджень. Дана модель передбачає використання міжнародної класифікації функціонування (МКФ), застосування методів оцінки вимірювання структурних змін та порушених функцій організму, трактування отриманої інформації, демонструючи доказове прийняття рішень.

Резюме. Хронічна травматична енцефалопатія (ХТЕ) – унікальна нейродегенеративна таупатія – вперше описали в боксерів, а згодом, у спортсменів контактних видів спорту, військових ветеранів та цивільних, які піддавалися повторним легким черепно-мозковим травмам. Мета дослідження – проаналізувати світовий досвід останнього десятиліття у дослідженні поширеності, факторів ризику, патогенезу та діагностики хронічної травматичної енцефалопатії. Матеріали і методи. Здійснено аналіз доступних інформаційних ресурсів мережі «Internet», іноземних фахових видань, медичної бази даних MEDLINE/PubMed за останні десять років. Застосовано метод інформаційного пошуку та аналітико-порівняльний. Результати. Експериментальні та клінічні роботи останнього десятиліття спрямовані на вирішення численних проблем, зокрема встановлення поширеності ХТЕ, факторів ризику, основних патогенетичних механізмів, удосконаленні морфологічних та клінічних критеріїв, спробах класифікувати ХТЕ, пошуку біомаркерів та специфічних нейровізуальних критеріїв. Клінічно для патології властиві прогресуючі когнітивні (пам’ять, виконавча дисфункція, візуально-просторова дисфункція) й поведінкові (збудливість, агресія) розлади, зміни настрою (депресія, суїцидальність) та рухові порушення (дисфагія, брадикінезія, тремор, ригідність, порушення ходи, падіння тощо). Триває пошук консенсусу щодо клінічної класифікації ХТЕ. Морфологічно ХТЕ характеризується процесами накопичення фосфорильованого тау (р-тау) у верхівках і навколосудинних ділянках, мікрогліозу та астроцитозу, що призводить до прогресуючої нейродегенерації. Ураження зазнають в основному лобна, скронева та потилична частки. Встановлено роль контактних видів спорту, віку, в якому було отримано першу черепно-мозкову травму (критично 9–12 років), тривалості спортивної кар’єри. Висновки. Незважаючи на майже столітню історію вивчення ХТЕ, з часом кількість питань, які потребують вирішення, – зростає. Перспективним є пошук діагностичних критеріїв, які дозволять не лише прижиттєво підтвердити діагноз ХТЕ, але і встановити маркери (нейрональної, аксональної та астрогліальної травм), що прогнозуватимуть ризик розвитку нейродегенеративної патології після черепно-мозкової травми.

У даній статті про «Поняття соціального захисту співробітників правоохоронних органів» автором було проаналізовано законодавство України та наукову літературу. Питання соціального захисту зумовлено об'єктивною потребою суспільства в ефективній системі забезпечення правопорядку, здат­ної гарантувати захист особи­стості, суспільства і держави від злочинних посягань. Правоохоронні органи відіграють важливу роль у механізмі сучасної держави. Від ефективності їх діяльності багато в чому залежать рівень законності і правопорядку в країні, безпека гро­мадян, ступінь захисту їх прав та законних інтересів. У свою чергу, ефективність діяльності правоохо­ронних органів перебуває в прямій залежності від рівня соціального захисту їх працівників і членів сімей співробітників. Однак як показує статистика, в даний час рівень соціального захисту працівників правоохоронних органів та членів їх сімей ще далекий від необхідного. Специфіка правоохоронної служби, в тому числі обмеження на службі, вимагає забезпечення співробітників не тільки грошовим утриманням. Важливе значення мають охорона здоров'я, в тому числі медична допомога, медика­ментозне забезпечення, санатор­но-курортне лікування та відпо­чинок працівників і членів їх сімей, утримання дітей співробітників у дитячих дошкільних установах, соціально-побутове забезпечення співробітників та їх сімей, пенсійне забезпечення, інші заходи соціальної захисту. Усе сказане вище зумовило актуальність теми цієї статті і визначило її вибір. У нормативних правових актах і науковій літературі нерідко вжи­вається словосполучення «соці­альні гарантії». Це має місце як у найменуванні деяких норма­тивних правових актів, так і в їх утриманні. Однак легального визначення поняття соціальних гарантій досі немає. Водночас є нагальна необхідність дослідити це поняття. Таке поняття є загаль­ним і охоплює всі гарантії, неза- лежно від їх змісту. У комплексі вони створюють можливості для здійснення громадянами своїх прав і виконання обов'язків. Існує необ­хідність у класифікації гарантій із тих чи інших підстав. Якщо взяти за основу різні аспекти стану гро­мадянина в суспільстві (економіч­ний, політичний, соціальний, право­вий), то можна виділити відповідні їм гарантії.

У перекладі з грецької мови діагностика (diagnōstikos) означає здатність до розпізнання [1, 223]. «Педагогічна діагностика нараховує стільки ж років, як і уся педагогічна діяльність» [2, 6], але поняття «педагогічна діагностика» є відносно новим у світовій науці. Як відмічає К. Інгенкамп, він запропонував це поняття «... за аналогією з медичною і психологічною діагностикою у 1968 р. ...» [2, 6].Аналіз літератури [2–11] та ін. свідчить, що педагоги одностайні у визнанні необхідності діагностики особистісних якостей тих, хто навчається, і систематичного докладного аналізу їх навчальних досягнень з метою оптимізації навчального процесу. З цього приводу Ю. Бабанський підкреслює, що «... сама структура процесу навчання передбачає функціонування компонента зворотного зв’язку, без якого неможливо забезпечити регулювання і коригування цього процесу, проектування і конкретизацію нових цілей навчання» [12, 36].Педагогічна діагностика є багатоплановим напрямом педагогічної науки, який швидко розвивається. Тому не дивно, що існує багато підходів до визначення змісту цього поняття. Розпочнемо аналіз з авторського визначення педагогічної діагностики, яке запропоновано К. Інгенкампом:«Педагогічна діагностика призвана, по-перше, оптимізувати процес індивідуального навчання, по-друге, в інтересах суспільства забезпечити правильне визначення результатів навчання и, по-третє, керуючись критеріями, що заздалегідь розроблені, звести до мінімуму помилки під час переводу тих, хто навчається, з однієї навчальної групи до іншої, під час направлення їх на різноманітні курси і вибору спеціалізації навчання. Для досягнення цих цілей у ході діагностичних процедур, з одного боку, встановлюються передумови, що мають окремі індивіди і представники навчальної групи у цілому, а з іншої, визначаються умови, які необхідні для організації планомірного процесу навчання і пізнання. За допомогою педагогічної діагностики аналізується навчальний процес і визначаються результати навчання. При цьому під діагностичною діяльністю розуміється процес, у ході якого (з використанням діагностичного інструментарію або без нього), додержуючись необхідних наукових критеріїв якості, вчитель спостерігає за тими, хто навчається, та здійснює анкетування, обробляє дані спостережень і опитувань та повідомляє про отримані результати з метою описати поведінку, пояснити мотиви або передбачити поведінку в майбутньому» [2, 8].К. Інгенкамп підкреслює, що існує протиріччя між педагогічними і суспільними задачами педагогічної діагностики. У залежності від того, яка саме задача вирішується, відрізнятимуся функції і принципи діагностики. Деякі методи діагностики можуть ефективно застосовуватися тільки для вирішення однієї з цих задач. Тому для прозорості подання матеріалу будемо застосовувати поняття педагогічна експертиза, для підкреслення, що розуміється саме педагогічна діагностика в інтересах суспільства, на відміну від педагогічної діагностики, яка застосовується для оптимізації процесу навчання, тобто в інтересах того, хто навчається.Проведений аналіз науково-педагогічної літератури [2; 3; 12; 7; 4; 5; 8; 10; 11] та ін. свідчить, що серед дослідників немає суперечностей щодо таких ознак педагогічної діагностики:реалізує зворотний зв’язок в системі управління навчальним процесом;здійснюється з метою покращення процесу навчання (індивідуального або освіти у цілому) через вплив на умови і методи навчання;здійснюється невідривно від процесу навчання і є складовою цього процесу;передбачає здійснення педагогічного діагнозу, тобто детальний аналіз стану і динаміки розвитку студента, виявлення обставин недоліків, що дозволяє класифікувати студента за певним комплексом параметрів;передбачає аналіз передумов навчання, що мають окремі студенти або група у цілому;передбачає аналіз умов навчання, тобто перебігу навчального процесу і впливових факторів;забезпечує прогнозування перебігу навчального процесу.Деякі дослідники також включають до ознак діагностики здійснення оцінювання ([10; 5; 7] та ін.) і заохочення [5; 2] тих, хто навчається. На наш погляд, реалізація функції заохочення шляхом позитивної або негативної оцінки не є ознакою діагностики і більш притаманна контролю. Якщо припустити, що заохочення є необхідною функцією діагностики, арсенал методів діагностування суттєво звузиться. Чи будуть студенти відверто відповідати на запитання анкети, якщо вони знають, що за результатами дослідження їх похвалять або оцінять негативно? Чи скористається студент у вільний від аудиторних занять час автоматизованою системою тестування з метою закріпити власні знання і спрямувати навчальні зусилля, якщо виставлена системою оцінка може вплинути на підсумкову. Діагностика передбачає докладний аналіз не тільки навчальних досягнень, але і здібностей до певних дій, тобто властивостей особистості. По-перше, це висуває підвищені вимоги до докладності інформації про студента, тому не можна нехтувати високоінформативними методами діагностики, в тому числі такими, що не захищені від умисного спотворення результатів студентами. Потрібна довіра студентів до діагностичних заходів, їх впевненість, що результати не викликатиме негативних емоцій або інших наслідків. По-друге, докладна діагностика особистості є дуже делікатною сферою діяльності, спроби емоційно-ціннісного оцінювання здібностей можуть викликати неадекватну реакцію з боку студента, оскільки здібності у студентському віці здебільшого сформовані і їх розвиток дуже ускладнений. Психологи, наприклад, ніколи не оцінюють властивості випробуваних як добрі або погані: мова завжди йде про те як вибрати сферу діяльності, щоб оптимально реалізувати власну особистість.Щодо оцінювання, то воно має дві складові. По-перше, оцінка –«вимірювання знань, умінь, навичок, погляд на їх рівень» [3, 362], і у такому розумінні оцінювання, безумовно, є функцією педагогічної діагностики. З іншого боку оцінка передбачає вплив на особистість «... вона може виявитися у похвалі словом, жесті, міміці вчителя, короткому судженні, догані, оціночному вислові» [3, 362]. Така емоційно-ціннісна оцінка, на наш погляд, не відповідає завданням педагогічної діагностики, як було показано вище. І. Підласий застосовує термін «оцінювання» у зв’язку з метою педагогічної діагностики: «Метою дидактичного діагностування є своєчасне виявлення, оцінювання і аналіз перебігу навчального процесу у зв’язку з його продуктивністю» [7, 544]. Але це не оцінювання учня як особистості. Мова йде про аналіз навчального процесу з точки зору його продуктивності. І. Підласий також розглядає оцінку як «... спосіб раціонального визначення особистого рейтингу ...» [7, 546], – такий підхід насамперед передбачає не оцінку, а самооцінку за результатами вимірювання окремих властивостей особистості та її навчальних досягнень. Щоб уникнути багатозначності поняття «оцінювання», пропонуємо для педагогічної діагностики застосовувати терміни «вимірювання» і «аналіз».Сказане не заперечує високого значення оцінювання і заохочення для управління навчальною діяльністю студента.Якісне визначення поняття педагогічної діагностики не можливе без встановлення зв’язків між ним і традиційним поняттям педагогічного контролю. Традиційно педагогічна діагностика розвивалася як складова педагогічного контролю. Це знайшло відображення у науковій і навчальної педагогічної літературі ([3; 13; 4] тощо), і закріплено у «Критеріях оцінювання навчальних досягнень» [14] через виділення діагностико-керуючої функції педагогічного контролю «... що допомагає виявити причини труднощів, які виникають в учня у навчанні, прогалини у знаннях і вміннях, і визначити конкретні шляхи усунення недоліків» [3, 363]. Таким чином, сутність діагностико-керуючої функції педагогічного контролю відповідає сутності педагогічної діагностики.В. Бондар розглядає педагогічну діагностику як новий рівень педагогічного контролю: «контроль з боку вчителів за результатами діяльності учнів трактується як педагогічна діагностика і виходить за межі перевірки й оцінювання знань, вмінь та навичок. За педагогічної діагностики, яка здебільшого застосовується до виховання, враховуються індивідуальні особливості учнів: їхні інтереси, потреби й мотиви; захоплення, нахили, здатності та здібності; особливості перебігу психічних процесів – мови й мислення; уваги, уяви і фантазії; пам’яті, емоцій, волі тощо» [8, 183].І. Підласий [7], Н. Морзе [10] і Л. Крившенко [15] розглядають педагогічний контроль як складову педагогічної діагностики.Г. Атанов виділяє два підходу до проведення контролю: на основі «... інтегральної оцінки того, що знає або вміє той, хто навчається ...» [16, 154] або на основі педагогічної діагностики, яка «... проводиться з метою управління навчальним процесом, його корекції ...» і передбачає визначення того, «що саме не знає / не вміє той, хто навчається ...» [16, 155]. Таким чином бачимо, що є спільні методи, що застосовуються і для контролю, і для діагностики. Однак, є методи контролю, що визначають інтегральну оцінку результату навчальної діяльності студента, такі методи не дають достатньої інформації з точки зору діагностики. З іншого боку, частина методів діагностики, таких як, наприклад, анкетування не можуть застосовуватися для здійснення контролю, оскільки студент може умисно спотворити результати з метою отримання позитивної оцінки.На нашу думку педагогічний контроль і педагогічна діагностика відрізняються за метою і спрямованістю результатів, тому це різні, хоча і дуже близькі поняття. Мета педагогічного контролю – корекція особистості студента, його дій, ставлення до навчання, крім цього, контроль виконує і діагностичну функцію. Мета діагностики – інформаційне забезпечення системи управління навчальним процесом, вибір оптимального методу навчання у конкретний момент навчального процесу.Педагогічна діагностика і педагогічний контроль здійснюються невідривно від навчального процесу і є компонентами навчального процесу, методи контролю і діагностики виконують навчальну функцію і можуть розглядатися як своєрідні методи навчання [7, 545]. У практиці навчання діагностика і контроль здебільшого здійснюються спільно: з одного боку, діагностика є однією з функцій педагогічного контролю, з іншого боку, педагогічний контроль часто застосовує методи діагностики. Але різна спрямованість педагогічного контролю і педагогічної діагностики змушує розглядати їх окремо як різні підсистеми педагогічної системи. З урахуванням поглядів на педагогічну систему як багатовимірну «... з такими основними векторами: організаційним, управлінським, діалогічним ...» [17] можна сказати, що педагогічний контроль відноситься до організаційного вектору, а педагогічна діагностика до управлінського. У таблиці 1.1 наведено фактори що зумовлюють диференціацію понять педагогічна діагностика і педагогічний контроль.Таблиця 1.1. педагогічний контрольпедагогічна діагностикаі контроль, і діагностика є компонентами педагогічної системидіагностика є однією з функцій контролюпедагогічний контроль застосовує деякі методи діагностикиконтролювати можна тільки те, що свідомо формується (навчальні досягнення, поведінку тощо)педагогічній діагностиці підлягають не тільки навчальні досягнення студента, але і його початкова підготовка, мотиви, деякі психофізіологічні властивості, що впливають на ефективність навчання, тощоконтроль передбачає прямий вплив на студента: заохочення або покараннядіагностика передбачає непрямий вплив на студента через рекомендації щодо вибору методу навчанняконтроль може здійснюватися як на основі діагностики шляхом узагальнення результатів, так і за допомогою інтегральних методів, що перевіряють сформованість професійної компетентності через виконання комплексних практичних завданьдіагностика завжди передбачає детальний аналіз за елементами, що складають очікуваний результат навчання діагностика передбачає виявлення причин труднощівконтроль включає в себе інтегральну оцінку навчальної діяльності студента та його досягненьдіагностика передбачає обробку даних: інтерпретацію, класифікацію, формування рекомендацій щодо корекції навчання, прогнозуванняконтроль передбачає емоційно-ціннісну оцінку особистостірезультати діагностики емоційно-нейтральніконтроль передбачає оперативну реакцію на виявлені порушення або успіхиінтерпретація результатів діагностики здійснюється після накопичення необхідного об’єму данихмета контролю – корекція особистості студента, його дій, ставлення до навчання мета діагностики – інформаційне забезпечення системи управління навчальним процесом щодо вибору змісту і методів навчанняТаким чином педагогічна діагностика і педагогічний контроль є окремими підсистемами навчального процесу, але деякі їх функції співпадають за змістом, хоча і реалізуються у різному ступені.

Мета роботи. Узагальнити дані літературних джерел щодо переваг та недоліків, класифікації, особливостей технології трансдермальних терапевтичних систем.Матеріали і методи. У роботі використано методи інформаційного пошуку, аналізу даних літератури щодо трансдермальних систем та перспектив їх використання у медичній практиці.Результати й обговорення. Трансдермальні терапевтичні системи доставки лікарських речовин успішно розвиваються як альтернатива системному введенню ЛР та являють собою препарати, які наносяться на поверхню тіла і призначені для доставки певної дози активного фармацевтичного інгредієнта через шар шкіри безпосередньо в кров’яне русло або ж сприяють загоєнню травмованої ділянки тіла. Усі трансдермальні системи класифікують за трьома поколіннями розвитку. Залежно від методу введення лікарських речовин в систему, вони поділяються на три категорії: системи матричного, резервуарного та мікрорезервуарного типів.Висновки. Переваги таких лікарських засобів та позитивні рішення впровадження розробок трансдермальних терапевтичних систем у промислове виробництво активізували науково-дослідницьку діяльність у даному напрямку.