Journal articles on the topic 'Зовнішні форми підтримки'

У статті здійснено визначення змісту категорії конкурентоспроможності та встановлено її особливості щодо підприємств сільського зеленого туризму. Встановлено, що вони функціонують не стільки в умовах внутрішньогалузевої, але стільки міжгалузевої конкуренції. Для українського села більш традиційним і типовим є функціонування будь-яких за розмірами сільськогосподарських підприємств, які приносять прибутки практично за будь-яких умов на засадах диверсифікації виробництва. Виявлено, що за таких обставин безумовно наявні внутрішні та зовнішні конкурентні переваги підприємств сільського зеленого туризму повинні мати додаткову підтримку сільських громад, бюджетні та податкові преференції й інші форми та інструменти державної підтримки. Це дозволить зміцнити їх конкурентні позиції з метою не тільки отримання прибутків і задоволення потреб споживачів у відпочинку, але й збільшення зайнятості та рівня життя сільських жителів, зменшення виробничого навантаження на довкілля та вирішення екологічних проблем сільських територій, прискорення розвитку підприємств суміжних галузей та видів діяльності.

У статті визначено рівні прояву адиктивної поведінки підлітків з неповних сімей. Низький рівень виявлений у підлітків, яких відрізняли тривожність, невпевненість у собі та у своїх силах, слабка самокритика, а наявність частих конфліктів між членами сімʼї, неузгодженість виховних впливів в ній, заважали виробленню стійкої високоморальної життєвої позиції. Середній рівень встановлений у досліджуваних із неповних сімей, в яких матеріальний достаток у поєднанні з низькою духовністю, відсутністю адекватних вимог до дитини сприяли формуванню споживацтва. Підлітків відрізняли егоцентричність, негативізм; рівень вимог до оточуючих переважав натомість вимогливості до себе; простежувалися проблеми в навчанні та недисциплінованість. Високий рівень переважає у підлітків, в яких батько чи мати проявляли безвідповідальність та байдужість у ставленні до дитини. У досліджуваних виражені асоціальність, конфліктність, імпульсивність, впертість, а також виражена протидія виховним впливам. Емпіричне вивчення психологічних особливостей адиктивної поведінки підітків із неповних сімей дозволило визначити системоутворюючі внутрішні (незбалансованість локусу контролю; дезінтеграція між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності; суперечливість самооцінки; дисгармонійні емоційні стани (емоційна нестабільність, напруга, тривожність); несформованість навичок соціальної взаємодії) та зовнішні (дезадаптивні форми батьківського ставлення (директивність, ворожнеча, автономність, непослідовність); несприятливий психологічний клімат сімʼї, наявність конфліктів та напруженість між її членами; недостатня емоційна близькість з батьками та дефіцит спілкування з ними, їх підтримки та захисту; психогенні травмуючи події (стресори); низький соціометричний статус) чинники такої поведінки.

Мета статті – визначити соціально-психологічні особливості професійної реадаптації особистості в сучасному соціумі (на прикладі безробітних, що належать до внутрішньо переміщених осіб). Методи. У дослідженні використано комплекс емпіричних (спостереження, анкетування, інтерв’ювання, бесіди. метод експертних оцінок, вивчення документації громадських і волонтерських організацій) і теоретичних (аналіз наукових публікацій, програм підтримки внутрішньо переміщених осіб, порівняння отриманих даних і наукових поглядів, узагальнення й систематизація результатів) методів. Результати. З’ясовано, що безробітні, що належать до категорії внутрішньо переміщених осіб, переживають низку кризових станів, зумовлених зовнішніми і внутрішніми чинниками, відчувають труднощі під час адаптації до нових соціально-економічних умов, їм притаманна пасивно-очікувальна позиція. Обґрунтовано необхідність надання внутрішньо переміщеним особам психотерапевтичної допомоги та професійних консультацій фахівців-психологів для подолання кризових життєвих ситуацій. Визначено, що професійна реадаптація є показником успішності державної кадрової політики, а відповідно, і каталізатором процесів відбору, підготовки, перепідготовки і працевлаштування кадрів. Виявлено, що на психологічну підтримку внутрішньо переміщених осіб спрямовано низку державних, регіональних і обласних програм, а також соціально-психологічних досліджень. Зазначена проблема перебувала в центрі уваги низки волонтерських організацій, діяльність яких характеризувалася відсутністю комплексного системного підходу й браком компетентних фахівців. Висновки. Професійна реадаптація – це поступове пристосування особистості, що вже має досвід професійної діяльності, до її нових умов, при якому відбувається перебудова потребово-мотиваційної сфери особистості. Показником ефективної професійної реадаптації є гармонійні відносини між адаптаційним потенціалом особистості й новими умовами професійної діяльності. Доведено ефективність таких форм і методів психологічної підтримки, як спеціальні тренінги, ігрові технології, метою яких є подолання депресивних станів особистості, посилення її впевненості в собі, стимулювання особистісного і професійного розвитку.

Розроблено програмне забезпечення для побудови складних геометричних поверхонь природного походження – стовбура деревини за допомогою сплайн-функцій, що дає змогу підвищити точність та достовірність її обліку за різними розмірними характеристиками, а також випиляних з них пиломатеріалів у галузі деревообробки. З'ясовано, що метод побудови математичних моделей твірних поверхонь поперечного перерізу колод і їх поверхонь вздовж осі дає змогу на основі єдиного теоретичного підходу описати їх розміри та форму осей і зовнішніх поверхонь. Він заснований на вимірюванні координат певної кількості точок поперечного перерізу стовбура деревини уздовж її довжини і подальшої інтерполяції точкового базису. Встановлено, що математичний апарат – інтерполяційні кубічні сплайни, побудовані на невеликій кількості точок поверхні, дають змогу з достатньою точністю визначити розмірні показники і врахувати особливості форми стовбурів деревини (кривизну, збіжність, овальність), а також є адекватними індивідуальними моделями для обліку колод як деревини, так і випиляних з них пиломатеріалів. Реалізовано програмне забезпечення для побудови твірних поверхонь стовбурів деревини складної геометричної форми, яке дає змогу здійснити побудову моделей поверхонь колод сплайн-функціями. Наведено алгоритми обліку стовбура деревини і окремі алгоритми схем розкрою колод на пиломатеріали. Досліджено, що вихід пиломатеріалів після здійсненого математичного моделювання значно збільшується порівняно з класичними способами моделювання поверхонь колод. Встановлено, що метод індивідуальних моделей стовбурів деревини, їх математична, програмна й апаратна підтримка у вигляді математичних моделей, алгоритми реалізації та програмне забезпечення, результати і висновки поданих досліджень можуть бути використані при проектуванні виробничо-технологічних систем деревообробки, створення відповідних ресурсоощадних технологічних процесів на основі сучасного технологічного та вимірювального обладнання, методів і моделей інформаційних технологій.

Розроблено методологію моделювання складних геометричних поверхонь природного походження – стовбура деревини за допомогою сплайн-функцій, що дає змогу підвищити точність та достовірність її обліку за різними розмірними характеристиками, а також випиляних з них пиломатеріалів у галузі деревообробки. З'ясовано, що метод побудови математичних моделей твірних поверхонь поперечного перерізу колод і їх поверхонь вздовж осі дає змогу на основі єдиного теоретичного підходу описати їх розміри та форму осей і зовнішніх твірних поверхонь. Він заснований на вимірюванні координат певної кількості точок поперечного перерізу стовбура деревини уздовж її довжини і подальшої інтерполяції точкового базису. Встановлено, що математичний апарат – інтерполяційні кубічні сплайни, побудовані на невеликій кількості точок поверхні, дають змогу з достатньою точністю визначити розмірні показники і врахувати особливості форми стовбурів деревини (кривизну, сучкуватість і гнилину, механічні пошкодження), а також є адекватними індивідуальними моделями для обліку колод як деревини, так і випиляних з них пиломатеріалів. Реалізовано програмне забезпечення для побудови твірних поверхонь стовбурів деревини складної геометричної форми, яке дає змогу здійснити побудову моделей поверхонь колод сплайн-функціями. Наведено алгоритми обліку стовбура деревини та окремі алгоритми схем розкрою колод на пиломатеріали. Досліджено, що вихід пиломатеріалів після здійсненого математичного моделювання значно збільшується порівняно з класичними способами моделювання поверхонь колод. Встановлено, що метод індивідуальних моделей стовбурів деревини, їх математична, програмна й апаратна підтримка у вигляді математичних моделей, алгоритми реалізації та програмне забезпечення, результати і висновки поданих досліджень можуть бути використані для проектування виробничо-технологічних систем деревообробки, створення відповідних ресурсоощадних технологічних процесів на основі сучасного технологічного та вимірювального обладнання, методів і моделей інформаційних технологій.

Розглядається схема електроживлення електроприводу водяного насоса підвищувача тиску води системи внутрішнього протипожежного водопроводу від резервного джерела з акумуляторними батареями і автономними інверторами напруги, її математична модель та результати моделювання електромагнітних і електромеханічних процесів в двигуні під час пуску і роботи насоса у випадку відсутності основного електроживлення від мережі, що забезпечує використання внутрішнього протипожежного водопроводу при надзвичайних ситуаціях протягом розрахункового часу. Така резервна система може використовуватись також для підтримки неперервності технологічних процесів. Загальна математична модель електроприводу формувалась з математичних моделей окремих елементів схеми, які представлені багатополюсниками, а процеси в них описуються замкненою системою рівнянь, – диференційних, алгебраїчних та логічних. Розрахункову схему моделі електроприводу сформовано шляхом з’єднання між собою зовнішніх віток окремих елементів-багатополюсників, а саме: джерела живлення з акумуляторною батареєю, інверторів напруги(катодні та анодні вентильні групи), трансформаторів та асинхронного двигуна. Спосіб з’єднання між собою зовнішніх віток багатополюсників математично описується матрицями з’єднань, які складаються для кожного елемента за принципом: кількість рядків матриці рівна кількості незалежних вузлів схеми, а кількість стовпців рівна кількості зовнішніх віток елемента. Обчислення реалізовано мовою FORTRAN. Загальні підпрограми призначені для виконання математичних операцій над матрицями; чисельного інтегрування систем диференційних рівнянь методом Рунге-Кутта 2-го порядку; розв’язування систем алгебраїчних рівнянь методом Гауса; визначення моментів природного закривання вентилів. Отримано результати моделювання при прямому пуску асинхронного двигуна від мережі, встановлено струм статора; кутову швидкість обертання ротора та електромагнітний момент і момент навантаження. Результати обчислень підтверджені даними експериментальних досліджень, практично співпадають криві струму і напруги живлення асинхронного двигуна від мережі і автономного джерела з акумуляторною батареєю при пуску і роботі насоса, форма вихідної напруги джерела і тиску насоса, впродовж тривалої роботи електроприводу насоса.

Окупація Криму і підтримка Російською Федерацією сепаратистських рухів у Луганській та Донецькій областях засвідчили хибність актуальних до недавнього часу оцінок воєнно-політичної обстановки, що склалася навколо України, а також внутрішніх та зовнішніх загроз національним інтересам держави. Аналіз проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (операції Об’єднаних сил) свідчить, що системи тилового, технічного, медичного та інших видів забезпечення потребувала швидкої адаптації до реальної обстановки, форм та способів застосування частин (підрозділів) на різних етапах її проведення. В контексті європейської інтеграції і нових завдань Збройних Сил України, пов’язаних з участю України в антитерористичних операціях, в миротворчій діяльності під егідою НАТО та ООН, виникає потреба реформування військ (сил), видів тилового, технічного та медичного забезпечення відповідно до вимог стандартів НАТО. Збройні Сили України потребують створення єдиної системи матеріального, технічного, транспортного, інженерно-інфраструктурного та медичного забезпечення, задоволення потреб життєдіяльності військ (сил) – впровадженням логістики, як системи управління сумісної з системою логістики армій НАТО, яка охоплює широке коло різноманітних питань планування, управління та організації забезпечення Збройних Сил. Організація і управління господарською діяльністю в зв’язку з розвитком ринкових відношень і формування багатовекторних економічних процесів, вимагає більш глибокого вивчення і практичного використання положень нового наукового застосування – логістики, як системи управління матеріальними ресурсами.

Наведено інноваційні механізми неруйнівного контролю в умовах виробництва. Розкрито напрями за якими розподіляються засоби неруйнівного контролю, визначено, що основа вибору методу і приладу неруйнівного контролю для вирішення завдань дефектоскопії, товщинометрії, структуроскопії і технічного діагностування залежить від параметрів контрольованого об'єкта і умов його обстеження. Зазначається, що виявити поверхневі дефекти, як на зовнішніх поверхнях, так і у внутрішніх порожнинах виробів і виміряти їх параметри дозволяють візуальний і вимірювальний методи. У статті описано особливості радіаційного методу контролю, акустичного (ультразвукового) методу, магнітопорошкового або магнітолюмінесцентного методу, вихрострумового методу та теплового. Також, у рамках роботи наведено інноваційні механізми неруйнівного контролю в умовах виробництва у різних галузях: будівельної, аерокосмічної, мікроелектроніки, атомно-оптичної мікроскопії біологічних об'єктів. Для машинобудівних підприємств розкрито принципи перспективної розробки нових методів і засобів контролю. Окреслено технологію CALS, яка передбачає подання в електронній формі всіх даних і документів, що використовуються для опису виробу або того, як він виробляється і експлуатується, для інформаційної підтримки різних процедур, використовуваних протягом усього життєвого циклу виробу. Визначено місце персонального комп’ютера у системі CALS технологій, зазначено, що в автоматизованих засобах персонального комп’ютера всі процеси контролю і розсортування виробів виконуються автоматично без участі оператора, а до їх складу входять засоби переміщення контрольованих об'єктів, пристрої стабілізації їх положення в процесі контролю, системи механічного сканування перетворювачем поверхні виробу, сполучні елементи електричних виконавчих пристроїв, системи супроводу проконтрольованої продукції, блокувальні пристрої та інше

Питання управління конкурентоспроможністю вітчизняних агропідприємств та їх продукції на світовому ринку, яке зводиться до її (конкурентоспроможності) забезпечення, підтримування та розвитку, пов’язане насамперед із з’ясуванням поняття конкурентоспроможності та її адекватною оцінкою, оскільки ефективно управляти можна лише тим, що об’єктивно оцінено з позицій переваг і недоліків. У статті запро-поновано авторський погляд на категорію “конкурентоспроможність підприємства”. “Конкурентоспромож-ність підприємства” нами потрактовано як оціночні категорію і критерій щодо можливостей створювати підприємством конкурентні переваги за критичними факторами успіху в конкретному галузево-ринковому сегменті (ГРС) певного бізнесу та адаптуватися до змін цього бізнес-середовища і на цій основі досягати там кращих результатів, ніж діючі чи потенційні конкуренти.У контексті такого трактування конкурентоспро-можності підприємства в майбутніх публікаціях нами будуть розглянуті альтернативні методики її оцінки та універсальний механізм її забезпечення (як сукупність засобів, форм і заходів) у межах певного інтегровано-го (ресурсно-ринкового) підходу, який повинен для кожного конкретного підприємства персоніфікуватися в залежності від галузево-ринкового сегмента його бізнес-діяльності, специфіки ланцюжка вартості формуван-ня споживчої вартості продукту бізнесу цього підприємства (коротко - ланцюжка вартості) та його конку-рентної позиції в конкретному ГРС, оціненої за відповідною методикою, вибір якої продиктований насамперед наявністю відповідної (необхідної для оцінки конкурентної позиції підприємства, його конкурентної сили, тоб-то конкурентоспроможності за даною методикою) інформації про цей ГРС ведення бізнесу. В якості ключо-вого аспекту й етапу в процесі управління конкурентоспроможністю підприємства, який охоплює питання її оцінки, забезпечення, підтримки та розвитку, розглянуто процедуру її оцінки. Проаналізовані різноманітні підходи, методи і методики до проведення її оцінки як в тактичному, так і в стратегічному контекстах. Власне, адекватно оцінена конкурентоспроможність підприємства з огляду його конкурентної позиції в ГРС, з одного боку (ринковий аспект), і з огляду його специфіки ланцюжка вартості, з іншого (ресурсний аспект), дозволяє визначити адекватні заходи щодо підвищення його конкурентоздатності в певному бізнесі на кон-кретному ринку. Цьому мають слугувати розглянуті та проаналізовані в цій статті альтернативні методи, методики та показники оцінки конкурентоспроможності підприємства, які можна застосувати для визна-чення рівня та параметрів конкурентоспроможності вітчизняних агропродовольчих підприємств з огляду на можливості і загрози, обумовлені провадженням ними бізнесу в умовах зовнішньоекономічної лібералізації (як прояву економічної глобалізації) як в межах національного, так і в масштабах світового ринку.

Окупація Криму і підтримка Російською Федерацією сепаратистських рухів у Луганській та Донецькій областях засвідчили хибність актуальних до недавнього часу оцінок воєнно-політичної обстановки, що склалася навколо України, а також внутрішніх та зовнішніх загроз національним інтересам держави. Аналіз проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (Операції Об’єднаних Сил) свідчить, що системи тилового, технічного, медичного та інших видів забезпечення потребувала швидкої адаптації до реальної обстановки, форм та способів застосування частин (підрозділів) на різних етапах її проведення. В контексті європейської інтеграції і нових завдань Збройних Сил України, пов’язаних з участю України в антитерористичних операціях, в миротворчій діяльності під егідою НАТО та ООН, виникає потреба реформування військ (сил), видів тилового, технічного та медичного забезпечення відповідно до вимог стандартів НАТО. В зазначеній статті розроблено методику оцінювання ефективності логістичного забезпечення угруповання різнорідних сил (військ) Військово-Морських сил в особливий період. В ході проведеного авторами дослідження використані базові положення теорії складних технічних систем, теорії штучного інтелекту, таксономічного методу, а також загальнонаукові методи аналізу та синтезу. Зазначена методика дозволяє оцінити ефективність системи логістичного забезпечення угруповання різнорідних сил (військ) Військово-Морських сил в особливий період, визначити заходи спрямовані на удосконалення логістичного забезпечення. На основі зазначеної методики авторами буде проведено розробку рекомендацій щодо удосконалення логістичного забезпечення угруповання різнорідних сил (військ) Військово-Морських Сил в Азовській операційній зоні в особливий період.

У статті розглянуто модель мотивації навчальної діяльності студентів крізь призму її структури та процесу актуалізації. Авторами визначено теоретико-методичні аспекти формування зазначеної моделі, а також здійснено термінологічний аналіз основних композитів зовнішньої та внутрішньої мотивації; зазначені стратегічні умови реалізації потенціалу студента в процесі професійної підготовки у закладі вищої освіти. У статті доведено, що внутрішня і зовнішня мотивація навчальної діяльності є структурно неоднорідними, що відрізняються за структурою зв'язків з академічними досягненнями і психологічним благополуччям, в основі яких лежать базові психологічні потреби студентів. Водночас, виразність мотиваційних складових навчальної діяльності визначається особливостями освітнього середовища, рівнем її складності, мірою задоволення в ній базових психологічних потреб. У результаті дослідження було встановлено, що мотивація навчальної діяльності включає свідомі та несвідомі причини, які спонукають людину здійснювати навчальну діяльність, та зроблено висновок, що загалом, оскільки навчальна діяльність є не лише інтелектуальною діяльністю, а й значною мірою соціальною, її оптимально функціонуюча мотивація – це поєднання внутрішніх та продуктивних форм зовнішньої мотивації, де ми приписуємо мотиви, які служать задоволенню основних потреб особистості, з домінуванням внутрішніх виховних мотивів. Автори наголошують, що важливим моментом є те, що здійснення заходів, регульованих внутрішньою мотивацією, дає відчуття радості та щастя, що є ще одним аргументом на користь підтримки внутрішньої навчальної мотивації студентів. Унаслідок здійсненого аналізу було також доведено, що «мотивований» суб'єкт освітньої діяльності має цілу низку когнітивних характеристик, що забезпечують процеси постановки цілей, реалізацію намірів, планування діяльності, реагування на невдачі, прояв наполегливості, в сукупності призводять до високих результатів в виконуваної навчальної діяльності.

Акцентується увага на актуальності питання прискореного рівня політичного розвитку держави, оновлення пріоритетів та цінностей політичної культури населення України. Зазвичай такі інноваційні проце- си потребують формування нових завдань перед державною політикою в аграрному виробництві. Дослідження ґрунтуються на використанні інфор- маційних ресурсів, узагальненні наукових розробок вітчизняних і закордон- них вчених, особистих спостереженнях. Зазначено необхідність подолання кризових явищ у тваринництві як однієї з провідних галузей економічного зростання виробництва, які потребують відповідного впливу держави шля- хом формування системи державного управління та реалізації ефективної державної політики. Визначено сутність державної політики, що становить сукупність форм, методів, принципів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність тваринницьких підприємств та на функціо- нування ринку тваринницької продукції. Доведено, що одним із напрямів державної політики є розширення мож- ливостей тваринництва для використання сучасних технологій з метою виробництва нових видів високоякісної тваринницької продукції. Встанов- лено, що від існуючих проблем у тваринництві залежить не лише соціально- економічний розвиток держави, а й рівень її продовольчої безпеки. А тому державна політика за допомогою ухвалених державно-політичних рішень повинна регулювати постійно виникаючі людські потреби в продуктах тва- ринного походження з можливістю держави і суспільства їх задовольняти. Відповідно вказується на необхідність спрямування заходів державної по- літики на покращення державної підтримки, яка передбачає здійснення, за рахунок фінансування з державного бюджету, інноваційного оновлення і регулювання виробничої діяльності тваринницьких підприємств. Запропо- новано Міністерству аграрної політики України розробити заходи науково обґрунтованої та ефективної державної політики, яка б забезпечила розви- ток конкурентоспроможного тваринництва на внутрішньому та зовнішньо- му ринках.

The article reveals the peculiarities of accounting in public associations, taking into account the specifics of their operation, in partic-ular in the aspect of standard correspondence of accounts of the main operations of public associations with the status of a legal entity. Emphasis is placed on the use of targeted funding accounts, as well as revenues and expenditures of public associations. The peculiar-ities of the activity of public organizations and public unions as separate organizational and legal forms of public associations are given, taking into account the legal status of their founders and participants. It is established that the main differences of public associations that affect their accounting are: non-profit status – the lack of accounting for the concepts of “profit” and “loss”; non-entrepreneurial activity as a priority – focus on the satisfaction of public interests; voluntary participation – features of accrual and payment of entrance and annual membership fees; lack of property interest from the participants – the passive nature of the account of settlements with creditors; possi-bility of cooperation with international governmental and non-governmental organizations – conducting currency accounting; possibility of formation of separate subdivisions (acquisition of all-Ukrainian status) – keeping records of current internal settlements; the right to financial support from budgets of different levels – the formation of reports on the targeted use of budget funds; the target nature of the disposal of funds and other property – separate accounting of property by sources of income and areas of use; active interaction with public authorities and local governments – the possibility of funding through the Treasury; moderate external control over the activity – evidence of the legitimacy of the transactions. A combined version of the structure of sub-accounts of targeted funding and targeted rev-enues of public associations is proposed, which provides for the opening of analytical accounts of the second and third orders in terms of individual projects and budget items. Typical operations for public associations that determine the specifics of their accounting are: accrual and payment of membership fees, receipt of property from various sources, settlement with contractors in the implementation of individual projects, calculation of exchange rates, recognition of income and expenses.Keywords: accounting, public association, public organization, public union, targeted funding. У статті розкрито питання особливостей обліку у громадських об’єднаннях з урахуванням специфіки їх функціонування. Наведено особливості діяльності громадських організацій та громадських спілок як окремих організаційно-правових форм громадських об’єднань. Установлено, що основними відмінностями громадських об’єднань, які впливають на ведення ними бухгалтерського обліку, є: неприбутковий статус, непідприємницька діяльність як пріоритет, добровільність участі, відсутність майнового інтересу з боку учасників, можливість співробітництва з міжнародними урядовими та неурядовими організаціями, можливість утворення відокремлених підрозділів (набуття всеукраїнського статусу), право на фінансову підтримку з бюджетів різних рівнів, цільовий характер розпоряджання коштами та іншим майном, активна взаємодія з органами державної влади та місцевого самоврядування, помірний зовнішній контроль над діяльністю. Ключові слова: бухгалтерський облік, громадське об’єднання, громадська організація, громадська спілка, цільове фінансування.

Purpose. The purpose of this article is to present the results of theoretical and empirical research aimed at studying the features of psychological protection in people with different levels of aggression.Methods. The method “Life Style Index” by R. Plutchyk, G. Kellermann, H. Comte, adapted by L. Wasserman was used to diagnose the mechanisms of psychological protection. The method “Determination of integral forms of communicative aggression” by V. Boyko was used to study of communicative aggression.Results. The results of the correlation analysis between the indicators of the mechanisms of psychological protection and communicative aggression are presented. It was identified the positive and negative significant correlations between most indicators of psychological protection and communicative aggression. The profiles of features of psychological protection of “aggressive” and “non-aggressive” persons are considered. It is established that there are some differences in the manifestations of mechanisms of psychological protection in members of a group of people with different levels of aggression.Conclusions. Psychological protection is seen as a system of regulatory mechanisms of the psyche, which are aimed at eliminating or minimizing negative, traumatic personal experiences associated with internal or external conflicts, states of anxiety and discomfort. The function of psychological protection is to overcome feelings of insecurity, inferiority, protection of value consciousness and maintaining a stable self-esteem. Aggression is understood as a person’s behavior towards other people, which is characterized by a desire to cause them trouble, harm. Correlation analysis has shown that communicative aggression is most associated with psychological defense mechanisms such as displacement, regression, compensation, and substitution. The qualitative analysis was established that persons with a high level of communicative aggression are characterized by such mechanisms of psychological protection as regression, compensation and substitution. In the group of people with a low level of aggression is dominated such mechanisms of psychological protection as denial, compensation and reactive education.Key words: mechanisms of psychological protection, aggression, communicative aggression, personality trait, quantitative analysis, qualitative analysis. Метою статті є виклад результатів теоретико-емпіричного дослідження, спрямованого на вивчення особливостей психологічного захисту осіб з різним рівнем агресивності.Методи. Для діагностики механізмів психологічного захисту використовувалась методика «Індекс життєвого стилю» (Life Style Index) Р. Плутчика, Г. Келлерманна, Х. Конта, в адаптації Л.І. Васермана. Вивчення комунікативної агресивності здійснено за допомогою методики «Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності» В.В. Бойко.Результати. Наведено результати кореляційного аналізу між показниками механізмів психологічного захисту і комунікативної агресивності. Виявлено наявність додатних і від’ємних значимих кореляційних зв’язків між більшістю показників психологічного захисту і комунікативної агресивності. Розглянуто профілі особливостей психологічного захисту «агресивних» і «неагресивних» осіб. Встановлено, що існують певні розбіжності у проявах механізмів психологічного захисту у представників групи осіб з різним рівнем агресивності.Висновки. Психологічний захист розглядається як система регуляторних механізмів психіки, які спрямовані на усунення або зведення до мінімуму негативних переживань, що травмують особистість, пов’язаних із внутрішніми або зовнішніми конфліктами, станами тривоги та дискомфорту. Функцією психологічному захисту є подолання відчуття невпевненості в собі, власної неповноцін-ності, захисту ціннісної свідомості та підтримки стабільної самооцінки. Агресивність розуміється як поведінка людини щодо інших людей, яка відрізняється прагненням заподіяти їм неприємності, завдати шкоди. За результатами кореляційного аналізу встановлено, що комунікативна агресивність найбільш пов’язана з такими механізмами психологічного захисту, як витіснення, регресія, компенсація і заміщення. За допомогою якісного аналізу встановлено, що особам із високим рівнем комунікативної агресивності притаманні такі механізми психологічного захисту, як регресія, компенсація і заміщення. В групі осіб із низьким рівнем агресивності переважають такі механізми психологічного захисту, як заперечення, компенсація і реактивне утворення.Ключові слова: механізми психологічного захисту, агресивність, комунікативна агресивність, властивість особистості, кількісний аналіз, якісний аналіз

Притаманна нашому часу інформатизація всіх галузей народного господарства зумовлює необхідність формування у майбутніх кваліфікованих робітників інформаційної компетенції, як складової професійної компетентності, що забезпечує ефективну діяльність випускника ПТНЗ в умовах інтенсивного використання інформаційно-комунікацій­них технологій. Формування інформаційних компетенцій безпосередньо пов’язано з інформатизацією освіти.Інформатизація освіти – упорядкована сукупність взаємопов’яза­них організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-мето­дичних, науково-технічних, виробничих і управлінських процесів, спрямованих на задоволення інформаційних обчислювальних і телекомунікаційних потреб, що пов’язані з можливостями методів і засобів інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) учасників навчально-виховного процесу, а також тих, хто цим процесом управляє та його забезпечує [3, 360]. Процес інформатизації освіти охоплено відповідною нормативно-правовою та законодавчою базою: Концепція інформатизації освіти (1984), Постанова Уряду України щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів (1985), Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації»(1998) та ін.Проблемам інформатизації освіти присвячені праці Л. Білоусової, В. Бикова, І. Булах, Т. Волкової, Р. Гуревич, Ю. Дорошенка, М. Жалдака, С. Жданова, М. Кадемії, В. Кухаренка, С. Сисоєвої, М. Шкіля та ін. Інформаційно-комунікаційні технології, стрімко вдосконалюючись, нарощують свій освітній потенціал, проте практика навчання свідчить про відставання темпів впровадження новітніх досягнень зазначених технологій у реальний навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів України. Однією з вагомих причин такого відставання є недостатність спрямованості навчального процесу у ПТНЗ на забезпечення всебічної підготовки майбутнього кваліфікованого робітника до свідомого й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності.Вивчення проблеми впровадження інноваційних виробничих технологій у процес підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю забезпечило можливість виявити суперечності між зростанням обсягів роботодавців до знань, умінь та професійних компетенцій в цілому, які необхідні конкурентоздатному фахівцю поліграфічної галузі та недостатньою модернізацією, відсутністю системи в оновленні змісту освіти в ПТНЗ. Педагогічна практика свідчить, що сьогодні ще далеко не всі навчальні заклади використовують у повному обсязі інформаційні технології з метою формування у випускників інформаційних компетенцій. Причини різні: відсутність відповідної матеріально-технічної бази (більшість ПК, які надані ПТНЗ за Державною програмою комп’ютеризації на сьогодні відносяться до застарілих моделей ); наявна кількість не відповідає потребам навчального процесу (при наявності 1 – 2 кабінетів не можливо повноцінно забезпечити загальноосвітню підготовку з предметів «Інформатика», «Інформаційні технології» та професійно-практичну підготовку з професій, які пов’язані з використанням комп’ютерної техніки у професійній діяльності); відсутність необхідних професійно-прикладних програмних продуктів (інноваційного дидактичного інструментарію); відсутність підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, лабораторних робіт щодо оволодіння комп’ютерними технологіями професійно-орієнтованого змісту для учнів ПТНЗ; відсутність затверджених на державному рівні комплексних завдань та контрольних робіт з перевірки знань і умінь, навичок учнів з використанням тестових технологій (кожен навчальний заклад розробляє свої форми діагностики, що не сприяє уніфікації та стандартизації в освіті); відсутність внутрішньої мотивації як в учнів так і в педагогічних працівників до ефективного застосування інформаційних технологій у процесі підготовки до професійної діяльності); не розуміння педагогічними працівниками та адміністрацією ПТНЗ цілей використання інформаційних технологій.Сьогодення вимагає від педагога професійної майстерності не просто надання учням певних знань, а навчання їх мисленню, структуруванню інформації та цілеспрямованому відбору необхідного. Викладач спецтехнології і майстер виробничого навчання мають разом нести учням не просто нові знання, а новий тип оволодіння інформацією. У зв’язку з цим, особливого значення набуває переорієнтація мислення сучасного педагогічного працівника на усвідомлення принципово нових вимог до його педагогічної діяльності, до його готовності щодо використання засобів ІКТ у професійній діяльності як провідної педагогічної умови у процесі вивчення учнями ПТНЗ інноваційних виробничих технологій.Вивчаючи зарубіжний досвід, ми виокремили основні педагогічні цілі використання інформаційних технологій [1], [6], [8]:1. Розвиток особистості учня, підготовка його до продуктивної самостійної діяльності в умовах інформаційного суспільства, що включає: розвиток конструктивного, алгоритмічного мислення на основі спілкування з комп’ютером; розвиток творчого мислення за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності; розвиток комунікативних компетенцій на основі виконання сумісних проектів; формування уміння самостійно приймати рішення у складних виробничих ситуаціях; розвиток навичок дослідної діяльності (при роботі з моделюючими програмами та інтелектуальними навчальними системами); формування інформаційної культури, умінь обробляти інформацію.2. Реалізація соціального замовлення, яке обґрунтоване інформатизацією сучасного суспільства: професійна підготовка фахівців в галузі інформаційних технологій на різних рівнях (кваліфікований робітник, бакалавр, спеціаліст, магістр); підготовка учнів засобами педагогічних та інформаційних технологій до самостійної пізнавальної діяльності.Соціальне замовлення для освіти – вимоги зі сторони суспільства і держави до змісту освіти і якостей особистості, яка формується в освітній системі [8, 270].3. Інтенсифікація усіх рівнів навчально-виховного процесу: підвищення ефективності і якості навчання за рахунок використання інформаційних технологій; виявлення та використання стимулів пізнавальної діяльності; поглиблення міжпредметних зв’язків у результаті використання сучасних засобів обробки інформації при вирішенні завдань з різних предметів.Виходячи із цілей інформатизації освіти, розширенням масштабів упровадження засобів інформаційно-комунікаційних технологій у професійно-технічні навчальні заклади формуються нові завдання, які передбачають: створення автоматизованих систем з розроблення комп’ютерно-орієнтованих програмно-методичних комплексів, підтримки наукових досліджень, моніторингу результатів впровадження педагогічних інновацій, оцінювання і моніторингу результатів навчальної діяльності, підтримки процесу навчання, інформатизації бібліотечних систем, інформаційно-аналітичних систем управління освітою і навчальними закладами [3, 362]. Отже, діяльність педагога професійної майстерності має бути спрямованою на системне вивчення, оволодіння і використання комп’ютерних технологій, як педагогічної умови, що дозволяє активізувати діяльність учнів у будь-якій предметній області та формувати інформаційну компетенцію майбутніх випускників.Сьогодні відбувається перегляд Державних стандартів професійної освіти, розробляються нові стандарти на основі професійних компетенцій, які включають в освітній простір не тільки кваліфікаційні характеристики випускників по професії (що повинен знати чи вміти випускник ПТНЗ), а й ті компетенції, які формують учня як конкурентоздатного фахівця на ринку праці. До числа таких компетенцій ми відносимо інформаційну компетенцію.Інформаційна компетенція формується при допомозі реальних об’єктів (комп’ютер, телевізор, телефон тощо) та самих інформаційних технологій (ЗМІ, електронна пошта, Інтернет, мультимедіа). В її структуру входять уміння та навички учнів по відношенню до інформації, яка міститься в навчальних предметах і оточуючому світі: самостійно шукати, аналізувати і відбирати інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її [5, с. 57].Сьогодні багато українських економістів і політологів вважають, що зростання закордонних інвестицій на внутрішньому ринку – це нові високі технології, сучасна організація виробництва, випуск якісної, конкурентоздатної продукції [7, 153]. Динамічні зміни у видавничо-полігра­фічній галузі в останнє десятиріччя підтвердили цю істину. На зламі століть техніка і технологія галузі зазнала значних якісних змін. Усі підприємства впроваджують сьогодні найсучаснішу комп’ютерну техніку, принципово нове обладнання і матеріали. Широке впровадження цифрових технологій сприяло інтеграції видавничих і поліграфічних процесів, створенню настільних видавничо-поліграфічних систем. Відбувся безповоротний технологічний стрибок, який докорінно змінив характер роботи працівників галузі, а отже і вимагає оновлення і зміст професійної освіти поліграфічного профілю.Маркетингове дослідження поліграфічних підприємств показало, що роботодавці відмовляються від робітників, які мають вузьку спеціалізацію, а володіння інформаційними технологіями вони відносять до складу ключових соціально-професійних компетенцій. Сучасний кваліфікований робітник має уміти самостійно вносити в систему своєї діяльності наростаючий потік інформації. Інформаційна насиченість видавничо-поліграфічної галузі потребує перебудови усього навчального процесу у ПТНЗ. Отже, у процесі підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю маємо враховувати, що інформаційні технології є джерелом отримання інформації про інноваційні виробничі технології; сформовані в учнів інформаційні компетенції надають вагомої переваги при працевлаштуванні у галузі та подальшому кар’єрному зростанні. Отже, інформаційна компетенція майбутнього робітника видавничо-поліграфічної профілю – це задана соціальним замовленням норма (вимога) до професійної підготовки учня ПТНЗ, необхідна для його якісної продуктивної діяльності у галузі в умовах інформатизації суспільства, розвитку науки, комп’ютерної техніки, різноманітних програмно-технічних засобів, ресурсів, виробництва, технологій.В якості прикладу розглянемо кваліфікаційні вимоги до інформаційних компетенцій випускника ПТНЗ за професією «Оператор комп’ютерного набору; Оператор комп’ютерної верстки»: технічна підготовка: технічна робота з комп’ютером, управління файлами (архівування, створення копій), робота із замовником, планування і нормування; технічне обслуговування: проектування технічної системи, адміністрування технічних систем, технічна підтримка; верстання: коректура тексту, попередній дизайн видання, верстання сторінки, корекції технологічного процесу; отримання зображення: робота із сканером, цифрове перетворення, редагування зображення; виведення даних: спуск полос і шпальт, пробні відбитки, монтаж, виготовлення форм.Отже, процес формування інформаційних компетенцій майбутніх поліграфістів ґрунтується на знаннях та навичках з п’яти основних галузей: системотехніки, отримання зображення, верстання, електронного чи графічного виводу, технічного обслуговування. Інформаційні компетенції поліграфістів передбачають наявність таких професійно-важливих якостей: гнучкість і динамічність мислення, здатність аналізувати ситуацію, відповідальність, високий рівень розвитку концентрації та стабільності уваги, швидкість сприйняття, кольоровідчуття, просторова уява, координація рухів, естетичний і художній смак, оперативне мислення та пам’ять, стійкість до зовнішніх перешкод, уміння розподіляти та переключати увагу [4, 284].Педагогічний колектив Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій має значний досвід у системному оновленні змісту поліграфічної професійної освіти з врахуванням: потреб суспільства; нової техніки; технологій; результатів праці; взаємовідносин між замовником, роботодавцем, працівником тощо. Розробка нового змісту навчання з використанням інформаційних технологій вимагає дотримання системного професійного аналізу, формування в учнів інформаційних компетенцій як професійно важливих якостей. Вагомим внеском в оновлення змісту освіти стала розробка галузевого електронного «Термінологічного довідника (для учнів ПТНЗ поліграфічного профілю, майстрів виробничого навчання, викладачів)» [9]. Електронний довідник складається з двох розділів. Перший розділ «Терміни та визначення понять» містить українські видавничі та поліграфічні терміни пов’язані з професійною видавничою діяльністю і технологією виробництва паперу, фарб тощо. Терміни упорядковано в алфавітному порядку. Тлумачне визначення термінів здійснено українською мовою, крім того, дається англійська та російська назва кожного терміна. У другому розділі авторами презентовано огляд напрямів та технологічних процесів видавничо-поліграфічної галузі українською і англійською мовами, розділ унаочнено рисунками і фотографіями (загалом 35 рисунків двома мовами). Електронний довідник «загорнуто» в систему електронного пошуку, – пошук в якій організований таким чином, що система сканує весь зміст намагаючись знайти в ньому хоча б щось схоже на запит. Використання такого сучасного засобу навчання як електронний довідник дозволяє впроваджувати нову форму організації навчання – E-learning. Поняття «E-learning» походить від термінологічного словосполучення (Electronic Learning) і означає електронне навчання (або Інтернет-навчання). E-learning – це надання доступу до комп’ютер­них навчальних програм (coursware) через мережу Інтернет чи корпоративні Інтернет-мережі. Синонімом E-learning є термін WBT (Web-based Training) – навчання через веб [8, 185]. Використання інноваційних засобів навчання, нових форм організації навчання на основі комп’ю­терних технологій вирішує завдання: збагачення знаннями та вміннями у галузі інформаційних технологій; розвитку стійкої пізнавальної мотивації, інтелектуальних та комунікативних здатностей учнів ПТНЗ.Окремо слід зазначити, що в умовах інформатизації освіти, в професійно-педагогічній діяльності вчителя, поряд із традиційними функціями, з’являється необхідність виконання нових, які пов’язані з його особистою ІКТ-компетентністю. ІКТ-компетентність вчителя – комплекс якостей особистості, що забезпечують її гнучкість і готовність швидко прилаштовуватися до будь-яких змін у професійній діяльності в умовах інформатизації освіти, використовувати продуктивні ідеї, напрацьовані в одній галузі, до іншої, а також стимулюючий потяг до самовираження [2, 10].Таким чином, формування інформаційної компетенції майбутнього робітника видавничо-поліграфічної галузі, як складової соціально-професійної компетентності залежить від багатьох чинників – починаючи з комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, зокрема програмних засобів навчального призначення і закінчуючи ІКТ-компетентністю самих педагогічних працівників. На нашу думку, дослідження проблеми формування інформаційної компетенції майбутнього кваліфікованого робітника видавничо-поліграфічної галузі, як педагогічної умови впровадження інноваційних виробничих технологій у зміст освіти дасть змогу професійним навчальним закладам спрямувати психолого-педагогічне, методичне забезпечення навчального процесу в необхідному напрямі.

Пріоритетним напрямком розвитку вітчизняної школи на сучасному етапі є формування особистісно-орієнтованої системи шкільної освіти. Розвиток логічного мислення учнів у процесі опанування програмового матеріалу посідає чільне місце серед цілей і завдань вивчення окремих предметів шкільного курсу. Загальновизнано, що шкільний предмет математика створює чи не найсприятливіші умови для реалізації цього завдання. Високий рівень сформованості логічного мислення учнів виступає і як мета математичної освіти, і як основа, на якій опанування ними математичних знань проходить значно ефективніше. Проте, для найбільш ефективного розв’язання вказаної проблеми необхідно розробити, конкретизувати по класах і відпрацювати відповідні навчальні технології, які б враховували об’єктивні складності у процесі розвитку логічного мислення учнів.Необхідним, на нашу думку, є новий підхід до створення методики розвитку логічного мислення учнів у процесі опанування окремого навчального предмета. Важливо при цьому враховувати прояви і вплив несвідомих аспектів психіки. Така постановка питання диктується, з одного боку, їх роллю у протіканні процесу мислення, а з іншого боку, тими труднощами, які проявляються при намаганні управляти ними.Несвідоме не відділено від свідомого деякою непроникною стіною. Процеси, які починаються у несвідомому часто мають своє продовження у сфері свідомого, і, навпаки, багато усвідомлених фактів витісняється у сферу несвідомого. Існує постійний, живий, динамічний зв’язок між обома рівнями психічного відображення дійсності.. У ході навчання учитель повинен враховувати цей неявний зміст процесу логічного мислення учнів і глибинну взаємодію свідомих і несвідомих процесів психіки.Ще у XIX столітті У. Гамільтон дійшов висновку, що мислення людини ширше за обсягом, ніж словесна мова. Оскільки мова відображає лише миттєвий стан свідомості, а не багатство неявного несвідомого змісту цілісного мислення. “Предметом логіки являються закони, за якими у мисленні відбуваються переходи від одного миттєвого стану свідомості до другого його стану, що реалізується у мові переходом від одного речення мови до іншого. Виявляється, що під час цих переходів … активно приймають участь не тільки миттєві стани свідомості, але в той же час знання, що неявно мислимі” [3, с. 119]. У міркуваннях думки, звичайно, не повністю вербалізуються, багато засновків мислиться неявно.Зупинимося детальніше на співвідношенні свідомого і несвідомого в логічному мисленні. Нашою метою буде виявити співвідношення свідомого і мови (як експліцитного в логіці) із несвідомою імпліцитною стороною логічного мислення.Факти невідповідності мови і мислення були виявлені ще в логіці Жергона, який стверджував, що людина мислить в умі п’ять видів відношень обсягів двох понять, а в мові існує всього чотири види категоричних суджень. Відношення між обсягами термінів у судженні по Жергону, а відповідно, і види суджень наступні: виключення термінів (обсяги не перетинаються), схрещування термінів (обсяги перетинаються), співпадання термінів (обсяги співпадають), включення термінів (обсяг суб’єкта включається в обсяг предиката), підпорядкування термінів (обсяг суб’єкта включає в себе, тобто підпорядковує обсяг предиката).По суті останні два відношення є відношенням підпорядкування. Однак, терміни суб’єкт і предикат не можна ототожнювати. У випадку, коли обсяг суб’єкта включається в обсяг предиката, тоді має місце загально-ствердне судження: “Всі цілі числа – дійсні числа”. У випадку, коли обсяг предиката включається в обсяг суб’єкта, тоді має місце частково-ствердне судження: “Деякі дійсні числа є цілими”.Фактично відношення підпорядкування між обсягами термінів судження виражається різними формами суджень. Таким чином, у силогізмі по Жергону неявно мислиться відношення обсягів термінів, а по У. Гамільтону та ін. – кількісне розрізнення предиката. Свідоме не акцентує увагу на цьому, але несвідоме знання забезпечує правильний умовивід.Наведемо приклади. Візьмемо просте загально-стверджувальне судження: “Всі трикутники (A) – плоскі фігури (B)”. Обсяг поняття суб’єкта A (трикутники) входить в обсяг поняття предиката B (плоскі фігури), AB (співвідношення обсягів понять). Заштрихована частина показує те, на чому зосереджена увага свідомості, тобто те, що є предметом судження ( рис.1).Тепер візьмемо часткове судження: “Деякі трикутники (A) – тупокутні (B)”. В цьому випадку обсяг суб’єкта A (трикутники) включає в себе обсяг предиката B (тупокутні трикутники). Співвідношення обсягів: AB (рис. 2.).Інше судження: “Деякі трикутники (A) – рівносторонні фігури (B)”. Обсяг суб’єкта A (трикутники) перетинається з обсягом предиката B (рівносторонні фігури). Оскільки не всі трикутники – рівносторонні, а не всі рівносторонні фігури – трикутники. Співвідношення обсягів AB (рис. 3).І останній вид стверджувальних суджень: “Всі трикутники – тристоронні плоскі фігури”. Обсяг суб’єкта A (трикутники) співпадає з обсягом предиката B (тристоронні плоскі фігури). Співвідношення обсягів: A=B (рис. 4).Свідомість зосереджена на заштрихованій частині.Таким чином, утворюються наступні види стверджувальних суджень (таблиця 1).Таблиця 1.Види стверджувальних судженьСудженняСпіввідношення обсягівНа чому зосереджено свідомістьНазва судженняВсі A є (всі) BA=BЗагально-загальнеВсі A є (деякі) BABЗагально-частковеДеякі A є (всі) BABЧастково-загальнеДеякі A є (деякі) BABЧастково-частковеЗ наведених прикладів видно, що у стверджувальних судженнях кількісна характеристика предиката подвоюється. Вона може бути повною (всі) і неповною (деякі). Але значного розходження між логічним мисленням і словесною мовою не спостерігається, хоча ми рідко виражаємо в словесній формі неповний обсяг предиката. Він скоріше мається на увазі в думках, ніж виражається вербально. Значно простіше сказати: “Всі натуральні числа – цілі числа”, ніж “Всі натуральні числа є деякі цілі числа”.Ідею квантифікувати предикат у стверджувальних судженнях і створити “Нову Аналітику”, в якій предикат у засновках силогізму був би квантифікований, у ХІХ сторіччі сформулювали Дж. Бентам, У. Гамільтон, Томпсон, Де-Морган. Однак, вона не знайшла підтримки, наприклад, у Дж. Мілля з точки зору особливостей реального людського мислення. Хоча певні позитивні моменти і переваги, які вона дає для оцінки правильності умовиводу, були оцінені. Проте, явна квантифікація предиката у мовленні є штучною і не узгоджується із нормами людської мови.Інваріантом теорій квантифікації предиката і теорій, які відкидають цю ідею, був елементарний постулат логіки: “Явно (експліціте) висловлюється те, що мислиться неявно (імпліціте)”. Однак, людина неявно мислить кількісну характеристику предиката, хоч і не висловлює це у зовнішній мові. Певним чином проявляються невідповідності між експліцитним і імпліцитним у мисленні.Однак, важко погодитись з дещо категоричною думкою Ш.М. Адеішвілі про “вузькість, односторонність, обмеженість (метафізичність) людської свідомості і широту – багатогранність, безмежність (діалектичність) несвідомого (імпліцитного) мислення людини” [4, с. 135]. Таке протиставлення здається неконструктивним, бо процеси свідомого і несвідомого в мислення настільки взаємодоповнюють і взаємозбагачують один одного, що протиставлення їх не може бути доречним.Ми поділяємо думку тих психологів, які розглядають ці два процеси як взаємодіючі ланки певних блоків системи психологічної саморегуляції людини. Як доводить Ш.М. Чхартішвілі, свідомі і несвідомі психічні процеси створюють єдину цілісну структуру, в рамках якої протікає наше повсякденне духовне життя [1, c. 103]. Несвідоме і свідоме не протистоять одне одному, це – лише різні рівні психічного відображення [2, с. 69].Проте, за допомогою мови висловити думку щодо відношень взаємозаперечуючих або взаємодоповнюючих понять досить складно. Потрібно врахувати те, що несвідомо людина вільно оперує заперечувальними поняттями (непоет, нематематик, неспортсмен), перетинами їх обсягів в універсальному класі. Хоча існують специфічні труднощі виявлення різноманітності логічного змісту в основі заперечувального судження. Проблема квантифікації предиката у заперечувальному судженні є досить складною.Взагалі питання логічних операцій над заперечувальними судженнями привертає до себе увагу не тільки логіків (О.О. Івін, С.К. Кліні, А. Чьорч, А.А. Столяр та ін.), але і психологів (Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв, Г.А. Брутян, А.Д. Гетьманова та ін.).По аналогії з представленою у таблиці 1 розширеною класифікацією стверджувальних суджень, можна скласти розширену класифікацію заперечувальних суджень (Дж. Бентам, У. Гамільтон).Таблиця 2.Види стверджувальних судженьСудженняНазва судженняЖоден A не є жоден BЗагально-загальнеЖоден A не є деякий BЗагально-частковеДеякі A не є всі BЧастково-загальнеДеякі A не є деякі BЧастково-частковеОднак, якщо розширена класифікація стверджувальних суджень має підтвердження в емпіричних фактах мови та мислення і її можна проілюструвати, навівши приклади, то розширену класифікацію заперечувальних суджень, зокрема загально-часткові і частково-часткові заперечувальні судження, важко проілюструвати прикладами природньої мови. Таким чином, прослідковується невідповідність кількісних характеристик предиката у стверджувальних і заперечувальних судженнях.Тепер для більшої наочності зобразимо за допомогою Ейлерових схем співвідношення обсягів двох термінів у стверджувальних і заперечувальних судженнях.Оскільки суб’єкт судження А є головним у взаємовідношеннях понять, то на Ейлерових схемах заштриховуємо те, на чому зосереджується наша свідомість. Також наведемо декілька відповідних прикладів (табл. 3).Таблиця 3.Форма судженняПрикладиСпіввідношення обсягівЕйлерова схемаВсі А є (всі) ВВсі прямокутні паралелепіпеди – прямі чотирикутні призми, в основі яких лежить прямокутник або квадратA=BВсі А є (деякі) В Всі тетраедри – трикутні пірамідиABДеякі А є (всі) ВДеякі трикутні піраміди – є тетраедрамиABДеякі А є (деякі) ВДеякі прямокутники – ромбиABДеякі А є (деякі) не ВДеякі трапеції не є чотирикутниками з рівними протилежними сторонамиДеякі А є (всі) не ВДеякі паралелограми не є прямокутниками Всі А є (деякі) не ВЖоден конус не є неплоскою геометричною фігуроюВсі А є (всі) не ВЖодна плоска геометрична фігура не є непросторовою геометричною фігуроюСкористаємось аналізом поняття заперечення, зробленого А.Д. Гетьмановою. “Заперечення у формальній логіці представляє собою логічну операцію, яка протиставляє істинному судженню неістинне, хибному судженню – нехибне; операцію, що вказує на невідповідність предиката суб’єкту або утворює доповнення до даного класу” [3, с. 3]. Автор дає чотири означення поняття заперечення:заперечення представляє собою логічну операцію, що протиставляє істинному судженню неістинне, хибному судженню – нехибне;заперечення вказує на невідповідність предиката суб’єкту;заперечення утворює доповнення до заданого класу;заперечення відносить формулу А до спростовних, якщо А веде до протиріччя.Різноманітність означень слідує з того, що протиставляються одне одному різні об’єкти:1) істина – неістина; 2) відповідність – невідповідність предиката суб’єкту; 3) поняття – його доповнення в універсальному класі; 4) спростовність – неспростовність формули.Нас цікавить третє із запропонованих означень і його взаємовідношення з першим. Якщо ми маємо судження A: “Квітка є червона”, тоді його заперечення : “Квітка не є червона”. За першим означенням це означає: “Ця дана квітка не є червоною”.Але це твердження несвідомо нами сприймається ще і так: “Квітка є нечервоною”. Тобто існує знання про те, що крім червоних квіток існують ще нечервоні квітки, тобто, якщо дана квітка не належить до класу червоних, то вона належить до класу нечервоних квіток.Таким чином, заперечення перетворилось у ствердження, бо суб’єкт судження (квітка) перемістився із однієї частини універсума в іншу (рис. 5). Тому заперечення в цьому смислі (за третім означенням) не є запереченням істинності, а є переходом до ствердження доповнення до універсального класу.Реальне мислення людини відбувається таким чином, що заперечення наявності предиката і ствердження його доповнення до універсума не суперечать одне одному, а мисляться одночасно, але в різних сферах.Свідомо людина мислить за законом несуперечності і виключення третього, бо свідомість зосереджена на відсутності співпадання суб’єкта і предиката. Однак у пам’яті і підсвідомості є знання про те, що існують також інші кольори.Якщо заперечувальне судження перетворити у стверджувальне, а потім виконувати квантифікацію не предиката, а його доповнення в універсальному класі, то можливо прослідкувати, що у заперечувальних судження також відбувається подвоєння по кількості, однак, не предиката а його доповнення в універсальному класі.Таким чином, стає співвідносним кількісне подвоєння предиката у стверджувальних і заперечувальних судженнях. Хоча у першому випадку подвоюється сам предикат, а у другому – його доповнення в універсальному класі.Наведемо приклади, з яких можна починати ознайомлення учнів з ідеєю квантифікації предиката у стверджувальному судженні або його доповнення – у заперечувальному судженні (табл. 4). Зауважимо, що змістове наповнення таких вправ доцільно брати з повсякденного життя учнів, орієнтуватися на їх життєвий досвід. У подальшому можливо залучати фактичний матеріал певного навчального предмету. Як показує практика, така робота повинна мати поступовий, систематичний характер, і починати її доцільно вже у 5-6 класі.Отже, факти неспівпадання мислення і мови, а також протилежності свідомого і несвідомого у логічному мисленні людини призводять до певного неспівпадання форми і змісту у мисленні учнів. Цими проявами обґрунтовується об’єктивна складність завдання розвитку логічного мислення школярів у процесі навчання.Таблиця 4.Форма судженняЗміст судженняСпіввідношення обсягівПрикладВсі А є ВВсі А є (всі) ВA=BВсі паралелограми – чотирикутники з попарно паралельними сторонамиВсі А є (деякі) ВABВсі паралелограми – чотирикутникиДеякі А є ВДеякі А є (всі) ВABДеякі паралелограми – ромбиДеякі А є (деякі) ВABДеякі ромби – правильні многокутникиДеякі А є не-ВДеякі А є (деякі) не-ВДеякі ромби – не є правильними многокутникамиДеякі А є (всі) не-ВДеякі чотирикутники не є паралелограмамиВсі А є не-ВВсі А є (деякі) не-ВЖоден квадрат не має нерівних діагоналейВсі А є (всі) не-ВЖоден паралелограм не є чотирикутником лише з двома попарно паралельними сторонамиРеальне розв’язання цієї проблеми, на нашу думку, є можливим шляхом по-перше, виділення тих конкретних логічних знань та умінь, які у неявному вигляді закладені у певному навчальному предметі а також необхідні для успішного його оволодіння, по-друге, організація систематичної роботи у процесі навчання по формуванню виділених логічних знань та умінь учнів на основі використання відповідно побудованої системи диференційованих вправ з логічним навантаженням, по-третє, включення у таку систему вправ групи завдань, які передбачають неусвідомлене застосування логічних знань та умінь учнів.

У теперішній час розглядають три етапи розвитку дистанційного навчання. Перший етап почався з відомих проектів PLATO і TICET, які виконував Іллінойський університет на замовлення Департаменту освіти США. В основу тоді ще комп’ютерних курсів (лише у 1990-ті роки вони з’явилися в Інтернет) були покладені біхевіористська та когнітивна педагогічні теорії. До основних підходів та технологій можна віднести методику Ганьє (педагогічне проектування), поштові послуги, телебачення та радіо, книги, телефон, презентаційні технології на електронних носіях та інтерактивні технології (анімації, інтерактивні тести, адаптивна гіпермедіа на останніх етапах).Другий етап розвитку дистанційного навчання пов’язаний з використанням соціального конструктивізму, почався орієнтовно у 2000 році, коли в Україні почався розвиток дистанційного навчання. Домінуючими технологіями були електронна пошта, форуми, конференції. Це був крок уперед, але і біхевіористські підходи лишилися актуальними.З 2008 року почався третій етап розвитку дистанційного навчання, який базується на коннективістському підході. Домінуючими технологіями є блоги, вікі, соціальні закладки, обмін файлами, соціальні мережі, агрегатори та інші, які мають узагальнюючу назву «соціальні сервіси». Дистанційні курси на цьому етапі мають вільний та відкритий характер та спираються на вільні освітні ресурси, які почав 10 років тому назад пропонувати Массачусетський технологічний інститут.У теперішній час практично існують дистанційні курси усіх етапів та їх особливістю є наявність інформаційного освітнього середовища, для роботи у якому студент створює персональне навчальне середовище для роботи з навчальними ресурсами. Дехто вважає, що персональне навчальне середовище – це щось на зразок Moodle. Насправді, це набір інструментів (соціальних сервісів, які дозволяють організувати навчальний процес у Інтернет, наприклад, масові відкриті дистанційні курси).Біхевіористський підхід базується на роботах Е. Л. Торндайка, І. П. Павлова, Б. Ф. Скіннера. На основі цього підходу і під впливом ідей кібернетики – науки про оптимально організований процес діяльності, була створена система програмованого навчання, яка показала непогані результати у процесі алгоритмізації діяльності. Для керування навчальною діяльністю тут були запропоновані тести з відповідями «так» – «ні» і обов’язковий зворотний зв’язок для відпрацювання згідно з еталоном потрібної якості виконання дій. У відповідності до цього підходу, саме це свідчило, чи засвоїв студент матеріал заняття і як це відбивається на якості отриманого результату. До речі, ці ідеї вдало контактували з методами психологічної теорії поетапного формування розумової діяльності і методикою алгоритмізації навчальної діяльності (П. Я Гальперін, Н. Ф. Тализіна, Л. Н. Ланда та ін.).Це погляд на навчання, при якому не розглядаються внутрішні процеси мислення, а вивчається поводження, що трактується як сума реакцій на які-небудь ситуації [1]. Один з основоположників біхевіоризму Е. Л. Торндайк (1874–1948) вважав, що навчання людини повинне має будуватися на базі суто механічних, а не свідомих принципів. Тому він намагався описати навчання людини за допомогою простих правил, справедливих одночасно і для тварин. Серед цих правил виділимо два закони, що слугували платформою для подальшого розвитку цього погляду на процес навчання. Перший з них, названий законом тренування, говорить про те, що, чим частіше повторюється визначена реакція на ситуацію, тим міцніше буде зв’язок між ними, а припинення тренування (повторення) призводить до ослаблення цього зв’язку. Другий закон був названий законом ефекту: якщо зв’язок між ситуацією і реакцією супроводжується станом задоволеності індивіда, то міцність цього зв’язку зростає і навпаки: міцність зв’язку зменшується, якщо результат дії приводить до стану незадоволеності. Спираючись на ці закони, послідовник Торндайка Б. Ф. Скіннер (1904–1990) розробив на початку 50-х років минулого сторіччя дуже технологічну методику навчання, названу надалі лінійним програмуванням. В основу своєї методики Б. Ф. Скіннер поклав універсальну формулу: ситуація → реакція → підкріплення.Застосування програмованих посібників Б. Ф. Скіннера в професійно-технічних училищах США виявилося успішним: істотно скоротився час навчання, підвищилася кваліфікація студентів. Але одразу же виявилися і недоліки методики лінійного програмування: нудність і механістичність програмованих текстів; відсутність системності, цілісності в сприйнятті навчального матеріалу (велика кількість дрібних доз не сприяє узагальненням); правильність виконання простих завдань є позитивним підкріпленням лише спочатку читання посібника, надалі правильне виконання простих ситуацій уже не приносить почуття задоволеності; відсутність адаптації (всі учні виконують ту ж саму програму, йдуть по одній лінії).Незважаючи на гостру критику за принципове невтручання в мислення студента (біхевіористи керують лише його поводженням), біхевіористський підхід до навчання одержав широке поширення і був реалізований в ряді технічних навчальних закладів. І сьогодні універсальна схема цього підходу (ситуація – реакція – підкріплення) у її лінійній чи розгалуженій формі є стрижневим фрагментом багатьох комп’ютерних навчальних програм, користується популярністю у корпоративному навчанні СНД.Біхевіористська школа розглядає розум людини як «чорну скриньку» у тому сенсі, що реакція на стимул, зокрема, може розглядатися кількісно, повністю ігноруючи процес мислення.Особливості залучення у цьому випадку студентів до навчаннястудентам треба чітко формулювати кінцеві результати навчання таким чином, щоб вони могли визначитися щодо своїх дій і очікувань та зрозуміти, чи досягли вони результату наприкінці заняття;студентів треба тестувати, щоб визначити, чи досягли вони результатів навчання. Тестування та оцінювання мусять об’єднуватися у навчальну послідовність для перевірки рівня досягнень студентів та забезпечення відповідних відгуків;навчальні матеріали повинні об’єднуватися у такий спосіб, щоб вони забезпечували навчання. Форма об’єднання може бути від простого до складного, від відомого до невідомого, від знань до використання;студенти мають очікувати на своєчасний відгук викладача, щоб вони могли спостерігати за своїми успіхами та приймати відповідні дії для їх досягнення.Але оскільки алгоритми навчальної діяльності відтворювали її досить формально, деякі педагоги зазначали, що навчання – це процес, значно глибший, ніж тільки зміни у поведінці. Тому і з’явився пізнавальний (когнітивний) підхід, де за основу результатів навчання брали знання і роботу з ними.Когнітивний підхід стверджує, що навчання включає пам’ять, мотивацію та мислення, і що міркування грають важливу роль у навчанні. Когнітивісти розглядають навчання як внутрішній процес та звертають увагу на те, що кількість і якість отриманих знань залежить від здібностей студента, від якості і кількості досягнень, які зроблені під час навчального процесу, а також від рівня здібностей та існуючої структури знань студента.Цей підхід знайшов своє втілення у педагогічних технологіях розвиваючого навчання (В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін), проблемного навчання (І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, О. М. Матюшкін), особистісно-орієнтованого навчання (І. С. Якиманська) та ін. У цих технологіях знайшли відбиток усвідомлена навчальна діяльність, пошукове і творче мислення, врахування особистісних можливостей навчання у індивідуальному підході та ін.Когнітивний підхід розглядає навчання як внутрішній процес, який включає пам’ять, мислення, міркування, абстрагування, мотивацію та мету пізнання [2]. Цей підхід поглядає на навчання з точки зору процесу інформування, де студент використовує різні типи пам’яті під час навчання. Відчуття попадають через сенсори до сенсорного відділу перед переробкою інформації, де зберігаються протягом не більш за одну секунду. Тривалість короткотермінової робочої пам’яті 20 сек. і, якщо інформацію не буде оброблено, то вона не зможе перейти до довготермінової пам’яті на збереження. Якщо інформація не переходить до робочої пам’яті терміново, то вона втрачається назавжди.Кількість інформації, що запам’ятовується, залежить від уваги, яка була приділена інформації, та готовності структур пам’яті її прийняти.Отже при підготовці навчальних матеріалів, їх бажано поділяти на невеличкі порції, використовуючи принцип 7±2 (нові поняття) для компенсації обмежених можливостей короткотермінової пам’яті.Обсяг інформації, що перейшла до довготермінової пам’яті, залежить від якості та глибини обробки інформації у робочій пам’яті. У процесі засвоєння інформація змінюється, щоб відповідати існуючим у людини пізнавальним структурам.Технологія пізнавальної діяльності стверджує, що інформація розміщується у довготерміновій пам’яті у формі вузлів, які з’єднуються з вже існуючою мережею вузлів. З цієї нагоди корисно використовувати інформаційні карти пам’яті, які виявляють основні правила та взаємозв’язки у просторі відповідної теми. Як показують західні педагоги, карти пам’яті вимагають, у тому числі, критичного мислення і є засобом для формування пізнавальних структур у студента. Бажано рекомендувати студентам створювати особисті інформаційні карти пам’яті. Приклади таких карт і рекомендації з питань їхнього створення можна знайти у книжках відомого британського психолога Тоні Б’юзена [3]РекомендаціїТреба використовувати стратегії, що забезпечують максимальне сприйняття і розуміння інформації. Оскільки носієм окремих порцій інформації у тренінгу виступає поле екрана презентації, треба використовувати всі можливі засоби (колір, розташування, іконки, розмір та характер шрифту, побудову структурних схем та ін.), щоб підвищити ефективність сприйняття і визначення смислових взаємозв’язків між окремими фрагментами наведеної інформації. Це можуть бути такі рекомендації: а) важлива інформація має бути розміщена у центрі поля екрана; б) важлива інформація найвищого рівня має бути виділена у будь-який спосіб порівняно з рештою матеріалу, щоб привернути увагу студента. Наприклад, можна використовувати незвичайні або яскраві заголовки для упорядкування матеріалу; в) студенти мусять усвідомити, чому саме навчальний матеріал даного заняття вони мають опанувати протягом визначеного терміну; г) рівень складності первісного подання матеріалу зобов’язаний відповідати наявним пізнавальним здібностям студентів, щоб вони могли його зрозуміти і не виникало підстав для формування психологічних бар’єрів та інших перешкод.Стратегія пізнавальної діяльності має допомагати студентам формувати зв’язки у довготерміновій пам’яті між новою та існуючою інформацією для швидкого пошуку та вилучення звідти потрібної інформації. З цією метою стратегія мусить використовувати такі допоміжні засоби: ключові слова; вхідні тести для активізації студентів, які спрямовані допомагати у пригадуванні вивченого; питання самоконтролю, які активізують процес навчання і допомагають студентові вибрати особистий шлях вивчення матеріалу.Навчальну інформацію треба розбивати на смислові частини, щоб студент міг уникнути перевантаження під час обробки матеріалу у робочій пам’яті. На полі екрана повинно бути від п’яти до дев’яти пунктів, оскільки ця кількість відповідає умовам ефективної обробки інформації у робочій пам’яті. Якщо пунктів більше – треба конструювати допоміжні засоби навчання, наприклад інформаційну карту пам’яті всього заняття, і під час навчання – розглядати окремі його частини, не втрачаючи з уваги міжфрагментні зв’язки.Треба використовувати інші стратегії для організації аналізу, синтезу, оцінювання, які створюють умови переводу інформації з робочої пам’яті у довготермінову. Стратегії мусять допомагати студентам використовувати інформацію у реальному житті.Швидке зростання обсягів інформації і, у зв’язку з цим, необхідність у розвитку гнучкого ситуативного мислення і пов’язаної з ним діяльності наприкінці минулого сторіччя призвели до появи конструктивізму.Прибічники конструктивістського підходу (базується на роботах Л. С. Виготського) стверджують, що студенти розуміють інформацію та світ залежно від своєї персональної реальності, і вчаться через спостереження, участь та розуміння, які потім інтегрують як інформацію у свої знання. Тобто, конструктивізм певним чином змоделював відомий у техніці процес створення артефактів (у навчанні – особистих знань і умінь), у якому використовуються всі можливі корисні доробки у їх оптимальному поєднанні.Конструктивісти розглядають студентів як активних учасників навчального процесу [4]. Знання не переходять від когось, це індивідуальна інтерпретація студентів та обробка отриманої інформації. Студент знаходиться у центрі навчання з викладачем, який виконує роль радника та підтримує навчання. Основний акцент у цій теорії робиться на навчанні, яке проводиться у контексті. Якщо інформація має використовуватись у декількох контекстах, тоді треба забезпечити багатоконтекстні навчальні стратегії та впевнитись, що студенти можуть широко використовувати отриману інформацію. Навчання – це перехід від однобічних настанов до тлумачень, від відкриттів до знань.Навчання мусить бути активним процесом. Активний процес – це надання студентам завдань на використання отриманої інформації у практичних ситуаціях.Студенти повинні конструювати свої особистісні знання замість сприйняття без перетворення інформації від викладача.Повинні заохочуватись сумісне та кооперативне навчання. Робота студентів один з одним є життєвим досвідом для роботи у групах та дозволяє використовувати успіхи інших студентів і вчитися на них.Студентам треба надавати можливість контролювати навчальний процес.Студентам необхідно надавати час на роздуми і ретроспективний аналіз своєї діяльності (рефлексію).Студент мусить відчувати, що навчання має для нього особисте значення. Отже корисно, щоб навчальні матеріали містили приклади, що близькі інтересам студентів і цікаві як додаткова інформація.Навчання має бути інтерактивним з метою забезпечення його високого рівня та соціальної значущості. Навчання – це розширення простору нових знань, навичок та відношень при взаємодії з інформацією та середовищем.Конструктивістський простір навчання, який формує викладач, складається з 8 складових: активності, конструктивності, співробітництва, цілеспрямованості, комплексності, змістовності, комунікативності, рефлексивності.Конструктивізм набув широкого поширення на другому етапі розвитку дистанційного навчання, який орієнтовно розпочався після 2000 р.У коннективістському підході [5] навчання ‑ це процес створення мережі. Вузли такої мережі ‑ це зовнішні сутності (люди, організації, бібліотеки, сайти, книги, журнали, бази даних, або будь-який інший джерело інформації). Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів.Принципами коннективізму є: 1) різноманітність підходів; 2) представлення навчання як процесу формування мережі та прийняття рішення; 3) навчання і пізнання відбуваються постійно – це завжди процес, а не стан; 4) ключова навичка сьогодні – це здатність бачити зв’язки і розуміти смисли між областями знань, концепціями та ідеями; 5) знання можуть існувати поза людиною в мережі; 6) технології допомагають нам у навчанні. Коннективізм базується на концепції, що інновації потребують відкритості, яка породжує себе (масові відкриті дистанційні курси); відкритість та інновації вимагають творчості та участі; особисті знання повинні структуруватися та взаємодіяти; у студента повинна бути можливість розкрити себе. Ключовими компонентами коннективізму є автономія, зв’язність, різноманітність та відкритість. Він робить акцент [6] на використанні Веб 2.0 та вмінні вчитися; спонукає студентів досліджувати нові засоби сприйняття навчання та знань, пропонує їм бути незалежними, брати ініціативу та відповідальність за навчання на себе, заохочує студентів підключатися до інформації, ідеям та людям для створення мережі знань та сумісно конструювати знання, які є відносними та контекстними.Аналіз цих підходів показує, що у багатьох своїх ідеях та правилах вони збігаються, адже основною метою їх всіх є можливість удосконалення діяльності через інформацію.Проектування навчальних матеріалів для навчання може включати елементи усіх трьох підходів. Стратегії біхевіоризму можуть використовуватись для вивчення фактів («що»), когнітивізм – для вивчення процесів та правил («як»), а стратегії конструктивізму – для відповіді на питання «чому» (високий рівень мислення, який забезпечує персональне розуміння та навчання, згідно із ситуацією та контекстом).Всі псих

Стаття присвячена досвіду впровадження і використання системи підтримки навчання на базі Moodle, яка створена і використовується в Одеській національній академії харчових технологій з 2014 р. Відмічається, що на даному етапі використання ця система на базі Moodle застосовується в академії для підтримки традиційного навчання як денної, так і заочної форм навчання, зокрема для організації самостійної роботи студентів. Особлива увага приділяється тестовому контролю знань. Аналізується якість створення тестових завдань, наводяться параметри якості, пропонуються засоби покращити цю якість. Останнє можна зробити, в тому числі, за допомогою використання зовнішніх ресурсів в системі Moodle, наприклад, за допомогою онлайн-ресурсу LearningApps.org.

В статті розглядаються питання розвитку підприємств агропродовольчого комплексу, та ви-значення передумов розробки експортної стратегії подальшого їх розвитку. На підставі дослідженнярізних понять і підходів до формування стратегій розвитку, авторами надано власна трактовка до пе-редумов формування експортної стратегії. Це виділення ресурсної стратегії, техніко-технологічної тасоціально-економічної стратегій, які відображають розвиток підприємства як складної соціально-економічної системи.Стратегія – це сукупність форм, методів і способів організації довгострокових напрямів діяль-ності з реалізації мети або місії підприємства. В процесі розробки стратегії важливо враховувативплив зовнішніх і внутрішніх факторів, неврахування яких може привести до ризику втрати значнихресурсів. Тому значна увага має приділятися таким аспектам, як: хто буде реалізовувати експортнустратегію та рівень його компетенції, ступінь державної підтримки підприємств в частині отриманняінвестицій та впровадження інновацій, здатність підприємств забезпечувати конкурентні переваги зарахунок якості та безпеки експортної продукції.

В статті розглядаються питання формування, розподілу та використання власного капіталу якосновного джерела фінансування та розвитку підприємства. Задача полягає в ефективності розподілувласного капіталу між окремими елементами, тобто між основним і оборотним капіталом, матеріаль-ними і нематеріальними активами з метою досягнення максимального ефекту від його використання.Розглянуті різні підходи до поняття «власний капітал», а також визначені його функції, які по-винні забезпечити стабільність функціонування і розвитку підприємства, зменшити економічні ризики вумовах нестабільності розвитку країни. Проведено аналіз формування, розподілу та використаннявласного капіталу на підприємствах м'ясопереробної галузі України, розраховано ефективність вико-ристання власного капіталу. М’ясопереробні підприємства вибрані з урахуванням різної суми загаль-ної суми активів та власного капіталу. Результати дослідження дозволяють зробити висновки, що набільшості підприємств відсутні додаткові фонди, як елементи власного капіталу при значній збитково-сті діяльності підприємств, що значно зменшує частку власного капіталу в структурі всього капіталу ізбільшує частину позикового капіталу, через що підприємства стають неконкурентоспроможними наринку. Недостатність власних ресурсів та висока вартість зовнішніх коштів не дозволяє підприємст-вам впроваджувати новітні техніку та технології, переходити на інноваційні форми розвитку. Такожвідсутність державної підтримки, високі податкові навантаження спонукають використовувати схемиподвійної бухгалтерії, тіньового ринку.

Соціально-психологічна реабілітація особистості розглядається як по-кроковий процес, спрямований на послаблення негативних наслідків травматич-них подій або потрапляння в ситуації підвищеного ризику. До провідних засобівзміцнення психологічного здоров’я людини, що переживає наслідки травма-тичних подій, віднесено відновлення ресурсів життєздатності та актуалізаціюреабілітаційного потенціалу особистості. На основі емпіричних дослідженьвстановлено, що інтенсивна психологічна залученість у ситуацію загрози тапотенційної травматизації вивільняє природні індивідуальні форми протидіїнебезпеці, що розгортаються в площині копінг-меанізмів «конфронтація –уникнення». Показано, що ресурси життєздатності, які відображають механізминейтралізації зовнішніх ризиків, виявляються в таких особливостях динамічноїадаптації, як ризиковість і терпіння. На основі інтерпретації емпіричних данихдосліджено реабілітаційний соціально-психологічний потенціал опитуваних,який складають здатність до соціальної підтримки, здатність позитивно переос-мислювати складну ситуацію і здатність зважено ставитися до ризикогенних,травмонебезпечних подій. Визначено, головне завдання на шляху набуття жит-тєздатності – це реконструкція базових реабілітаційних ресурсів. До такихресурсів віднесено ті внутрішні ресурси людини (перш за все – довіру доінших та віру в контрольованість подій), які дають змогу приймати позитивнірішення в будь-яких, навіть дуже складних життєвих ситуаціях. Довіру в поєд-нанні з вірою визнано універсальним реабілітаційним ресурсом, що є основоювсього розмаїття життєконструювання особистості. Наголошується, що нашляху набуття особистістю життєздатності важливим завданням є формуваннявідповідальності за власну безпеку, здоров’я та життєконструювання.

У статті проаналізовано загальні підходи до особливостей застосування арт-терапії у роботі з страхами дітей молодшого шкільного віку. Презентовано різні наукові підходи до трактування терміну «дитячі страхи», зміст якого акцентує увагу на необхідності реальної допомоги дітям означеної категорії в освітньому процесі, надання підтримки та можливості самореалізуватися у процесі інтеграції в суспільство. Встановлено, що психологічними особливостями генезуі страхів у молодших школярів є залежність емоційногоі розвитку дитини від зовнішніх та внутрішніх факторів, що впливають на неї. Констатовано, що формуванняі страхів у молодших школярів відбуваєтьсяі на базі особистісних новоутворень означеного віку. В якості корекційно-терапевтично-реабілітаційної технології у роботі з страхами дітей молодшого шкільного віку пропонуємо використовувати метод арт-терапії, спеціалізованої форми психотерапії, заснованої на використанніі засобів мистецтва, мета якої полягає в гармонізаціїі розвитку особистості дитини через розвиток здатності до самовираженняі і самопізнання. Арт-терапія розглядається нами як метод розкриттяі переживань дитини, звільнення її від негативних емоційнихі станів, який допомагає дитині виявити власні внутрішніі неусвідомлені переживання та позбавитися від їх деструктивногоі впливу, за допомогою природнього для неї стануі гри та творчості. Теоретичне дослідження та аналіз особливостей прояву страхів дітей молодшого шкільного віку, вказують на необхідність впровадження спеціальної психолого-педагогічної роботи з метою оптимізації особистісно-емоційної сфери дітей. Враховуючи особливості актуального рівня страхів та станів тривожності у дітей, нами був розроблений алгоритм проведення арті-терапевтичних занять з дітьми молодшого шкільного віку. Він складався з шести етапів, кожен із яких обумовлений особливостями адаптації дитини до взаємодії з соціальним оточенням, а також тими труднощами, які відчувають діти в процесі шкільного навчання. Під час проведення арт-терапевтичних занять миі дотримувалися принципу наступності, забезпечуючи цілісністьі та системність психологічних впливів. Література Бандура, А. (2012). Теорія соціального навчання. Київ : Либідь. Арт-терапевтичні техніки у роботі практичного психолога: рекомендації щодо використання арт-терапевтичних технік у роботі практичного психолога закладів освіти. Режим доступу: https://static. klasnaocinka.com.ua /.../art_terapiya_u_roboti_ psiholo. Бех, І. (2003). Виховання особистості. Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. Кн. 1. Київ : Либідь. Вайнер, М.Е. (2014). Корекція неконструктивної поведінки школярів за допомогою гри. Початкова школа,1, 59–67. Вєтрова, О.Є. (2005). Психолого-педагогічний підхід до визначення поняття «страх». Педагогічна освіта та наука, 8, 37–41. Власюк, М. (2005). Арт-терапія: зцілення мистецтвом. Психолог, 39, 9–23. Гріньова, О.М. (2015). Особливості використання музикотерапії в роботі з дошкільниками. Практичний психолог: Дитячий садок, 10, 25–31. Вознесенська О. (2007). Арт-терапія в роботі практичного психолога: використання арт-технологій в освіті. Київ : Шкільний світ. Пантюк, Т.І. (2019). Основи корекційної педагогіки: навчально‐методичний посібник (2‐ге видання, доп. і перероб.). Дрогобич : Редакційно‐видавничий відділ ДДПУ. Сорока, О.В. (2003). Корекція страхів методами арт-терапії. Київ : Либідь. Тараріна, О.В. (2017). Глибинна арт-терапія: практики трансформацій. Київ : Астамір-В. Тараріна, О.В. (2018). Практикум з арт-терапії в роботі з дітьми. Київ : Астамір-В. Терлецька, Л.Г. (2016). Психологія здоров’я: арт-терапевтичні технології: навч.пос. Київ : Видавничий дім «Слово».