Journal articles: 'Зовнішня політика держав'

1

Погорєлова, І. С. "Зовнішня політика адміністрації Б.Обами щодо корейських держав." Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 107, (ч. 2) (2012): 21–27.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Свєшніков, С. В., В. П. Бочарніков, and П. А. Ковальчук. "Зовнішня політика Грузії в контексті кавказької єдності." Наука і оборона, no. 4 (February 13, 2020): 11–15. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2016-0-4-11-15.

Full text

Abstract:

Стаття продовжує серію публікацій, присвячених дослідженням підвалин формування політики безпеки держав регіону довкола України. Результати досліджень, викладених у статті, є основною частиною вихідних даних, потрібних для формування та обґрунтування воєнної політики України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Pashkov, Viktor, and Valeriy Mischenko. "БЛИЗЬКИЙ СХІД НА ПЕРЕТИНІ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ІНТЕРЕСІВ ВЕЛИКИХ ДЕРЖАВ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (9) (February 9, 2021): 18–33. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-18-33.

Full text

Abstract:

Проаналізовані інтереси та зовнішньополітичні стратегії великих держав у регіоні Близький Схід. Визначені основні протиріччя та виклики, які визначають архітектуру регіональної системи міжнародних відносин в останні 50 років. Послідовно розкриті позиції та інтереси США, Великої Британії, Франції, Росії та Туреччини щодо близькосхідних країн. Визначено, що з останньої чверті ХХ ст. на Близькому Сході утвердилось лідерство США у визначенні політичного порядку денного. Американська геополітична стратегія у регіоні полягає у підтримці сильних союзницьких держав (Ізраїлю, Єгипту, Саудівської Аравії), збереженні військової присутності та стримуванні регіональних амбіцій Туреччини та Ірану. Стратегічні інтереси Британії на Близькому Сході полягають у можливості впливати на нафтову цінову політику та боротьбі з міжнародним тероризмом. Виходячи з домінування США, Лондон з початку 1970-х рр. тісно координує свою позицію з Вашингтоном, виступаючи його надійним союзником. Французька зовнішня політика у регіоні балансує між інтересами США, власними пріоритетами і збереженням підтримки в арабському світі. Основними інтересами Парижу на Близькому Сході є просування французьких компаній, боротьба з міжнародним тероризмом, стримування потоку мігрантів з регіону до Європи. Франція прагне зберегти домінуючий вплив у деяких країнах регіону, які у минулому входили до її колоніальної імперії (Ліван, країни Магрибу). Дипломатична стратегія Франції включає як двосторонню комунікацію, так і спроби створення неформальних альянсів. Туреччина з початку 2000-х рр. активно поширює свій вплив на близькосхідні країни шляхом нарощення товарообороту з ними та розгортання військової присутності. Метою Анкари є повернення вагомого впливу на справи на Близькому Сході (неосманізм) та перетворення на регіональну державу. У цьому контексті інтереси Туреччини протирічать американському домінуванню у регіоні. Участь у близькосхідній політиці розглядається російськими політичними колами як один із атрибутів великої держави. РФ послідовно виступає проти військових інтервенцій західних держав у країни Близького Сходу, вважаючи, що такі дії підривають політичну стабільність регіону. Також Москва підтримує регіональні амбіції Ірану на противагу впливу Туреччини та Саудівської Аравії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Kliuchuk, Iulia. "Зовнішня політика Республіки Польща щодо України в період президентства Л. Качинського крізь призму програми «Європейська політика сусідства»." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (3) (April 26, 2018): 3–11. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-01-03-11.

Full text

Abstract:

Досліджено особливості зовнішньої політики Польщі щодо України в період каденції Л. Качинського (2005–2010 рр.). Як ніколи, відчувалася підтримка Республіки Польща, яка вже була членом Європейського Союзу та НАТО, а Україна, що перебувала в постреволюційному стані, лише прагнула до євроатлантичної інтеграції. Ці два факти сформували особливий інтерес Польщі до України та навпаки, оскільки такий вектор зовнішньополітичної орієнтації міг значно зміцнити позиції обох держав. За основу в зовнішньополітичних орієнтирах Польщі в східному напрямі в період президентської каденції Л. Качинського (2005–2010 рр.) взято програму «Європейська політика сусідства» На базі опрацьованих матеріалів та документів установлено, що східному вектору зовнішньої політики Республіки Польща в Україні надавали пріоритетного значення. Окреслено основні напрями співпраці, які є взаємновигідними для країн Євроатлантичного простору й України. З’ясовано, що програма «Європейська політика сусідства» спрямована на розвиток двосторонніх відносин між країнами-партнерами ЄС і її членами й сприяє можливому поступовому приєднанню до європейської політики та програм. Республіка Польща ініціює створення програми «Європейська політика сусідства», у рамках якої й здійснювалася реалізація східного напряму зовнішньої політики РП щодо України. Однак половинчасті дії українського політикуму стосовно демократизації суспільства, помірковані кроки на шляху до впровадження реформ та низка гучних заяв сприяли охолодженню відносин із Республікою Польща. А після трагічних подій 2010 р. під Смоленськом та зміною очільника України світова спільнота однозначно констатувала, що ера адвокатування українських інтересів польськими президентами закінчилась зі смертю Л. Качинського. Установлено, що зовнішня політика Республіки Польща щодо України у 2005–2010 рр. продовжила загальні тенденції, закладені у двосторонніх відносинах у попередні роки, відтак напряму залежала від рішень і дій президентів, чим і надалі підтримувала особливий простір польсько-українського співробітництва – президентський вимір.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Дурман, Олена Леонідівна, and Микола Олександрович Дурман. "МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ПІДХІД ДО АНАЛІЗУ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 1 (May 10, 2022): 13–19. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.2.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу таких доктрин, як зовнішня політика і міжнародні відносини, з точки зору міждисциплінарного підходу, оскільки, маючи багато схожих рис, це все ж таки різні науки. Хоча з точки зору державного управління держава тримає основні позиції у цих двох векторах, тому дуже часто в галузі саме державного управління ці детермінанти використовуються або як синоніми, або як поняття, близькі за значенням. Тому, здійснюючи свої зовнішньополітичні функції, кожна держава проводить певну політику за межами своєї країни, на міжнародній арені у взаємодії з іншими країнами та міжнародними організаціями. Зовнішня політика держави є похідною ознакою міжнародних відносин. Зовнішня політика держави визначається її внутрішнім життям і внутрішньою політикою, яка саме і зумовлює механізми та інструменти (напрями, форми і засоби) формування та реалізації зовнішньої політики держави. Досліджено, що міжнародні відносини і зовнішня політика на рівні держави здійснюються одними і тими самими інституціями, які діють на території держави та поза її межами і представляють державу в її офіційних відносинах з іншими державами та суб’єктами міжнародного права. Досліджено, що слабкістю теорії міжнародних відносин є відсутність науково апробованої теорії, тому виникає потреба у можливості широкого застосування міждисциплінарних сучасних наукових методів та підходів. Розкрито, що у реалізації інтересів у сфері міжнародних відносин використовуються наявні методи та засоби, якими оперує держава у разі виконання основоположних засад внутрішньої та зовнішньої політики, зокрема економічними, політичними, ідеологічними, дипломатичними, оборонними, і всі вони перебувають під впливом тенденцій глобалізації. Теорія міжнародних відносин є відносно молодою наукою і не має у своєму арсеналі набору власних методів дослідження, тому проводить відбір щодо свого об’єкта загальнонаукових методів і методів інших дисциплін наукового пізнання. Саме це визначило, що до аналізу зовнішньої політики і міжнародних відносин треба застосувати міждисциплінарний підхід, який дасть змогу використати більше інструментів з інших галузей наукового пізнання, які раніше не бралися до уваги у разі вивчення процесів формування та реалізації зовнішньої політики держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Savka, Vitalii Yanovych. "ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ ГНУЧКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ, ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, no. 1 (July 24, 2021): 87–95. http://dx.doi.org/10.15421/352110.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано практику застосування в ЄС гнучкої інтеграції у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки / європейської політики безпеки і оборони (СЗППБ/ЄПБО). Визначено, що гнучка інтеграція у рамках Європейської політики безпеки і оборони в реальності з’явилася раніше самої політики, правда, поза інституціональними рамками ЄС. У середині 1990-х рр. найбільш перспективною для застосування майбутніх положень про просунуту співпрацю вбачалася сфера «другої опори» (СЗППБ). Виявлено, що на практиці Спільна зовнішня політика і політика безпеки була виключена зі сфери застосування просунутої співпраці в Амстердамському договорі. У рамках СЗППБ була передбачена можливість конструктивного утримання. Крім того, в цій сфері Амстердамський договір залишав відкритим значний простір для співпраці ad hoc поза договором. До набуття чинності Ніццького договору реалізація гнучкої інтеграції у сфері безпеки і оборони багато в чому здійснювалася поза правовими рамками ЄС. Такий стан речей був обумовлений, з одного боку, відсутністю необхідних положень в Амстердамському договорі, а з іншого боку, об’єктивною необхідністю і бажанням держав-членів розвивати співпрацю в цій сфері. Результатом стала участь країн Євросоюзу в різних об’єднаннях, що займаються забезпеченням безпеки і оборони і створених на базі міжурядової співпраці. В ході дослідження з’ясовано, що Ніццький договір істотно розширив можливості використання гнучкої інтеграції в правових рамках ЄС. У той же час продовжувала розвиватися і міжурядова співпраця поза інституціональними рамками ЄС. Оскільки впровадження просунутої співпраці в сферу оборони не відповідало положенням Ніццького договору, то глави чотирьох держав запропонували внести відповідні зміни в майбутню Конституцію ЄС, яка не набула чинності. Досліджено, що Лісабонський договір створив інституціональну і правову базу для функціональної єдності СЗППБ і ЄПБО і одночасно істотно розширив можливості застосування просунутої співпраці (у вигляді постійної структурованої співпраці) в цій галузі, що стало відповіддю на реально існуючу проблему розвитку гнучких форм інтеграції у військовій сфері поза інституціональними рамками ЄС. Згідно з положеннями Лісабонського договору, в цій сфері відкриті найбільші можливості для реалізації проектів просунутої співпраці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

САВЧУК, Андрій, and Ігор ЦЕПЕНДА. "ПІДГОТОВКА ДИПЛОМАТИЧНИХ КАДРІВ У ДЕРЖАВАХ ВИШЕГРАДСЬКОЇ ЧЕТВІРКИ (1991–2004 рр.): ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ." Східноєвропейський історичний вісник, no. 19 (June 30, 2021): 191–203. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233840.

Full text

Abstract:

Мета дослідження полягає у розкритті передумов становлення та розвитку дипломатичних систем і підготовки дипломатичних кадрів у державах Вишеградської четвірки (V 4) у 1991–2004 рр. Методологія дослідження. В основі методології дослідження лежать принципи історизму, об'єктивності, системності, науковості, а також використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українські та зарубіжній науці розглянуто передумови становлення дипломатичних систем та підготовки дипломатичних кадрів у державах V 4 (1991–2004 рр.) в органічній єдності, виокремлено групи зовнішніх та внутрішніх чинників, які впливали на ці процеси, проаналізовано особливості становлення та розвитку дипломатичних систем та підготовки відповідних фахівців у кожній з держав V 4. Висновки. Виокремлені чинники, які впливали на формування та розвиток дипломатичних систем та підготовку дипломатичних кадрів у державах V 4 (1991 – 2004 рр.), умовно згруповано в зовнішні (макрочинники: розпад Радянського Союзу, падіння Берлінської стіни, крах комуністичного режиму, набуття незалежності та суверенітету Польщею, Чехословаччиною, Угорщиною, організація дипломатичних служб цих держав, зміцнення власного іміджу на міжнародному рівні, участь держав у міжнародних структурах, міжнародна політика, освітні ініціативи ЄС тощо) та внутрішні (мезо- та мікрочинники: суспільно-політична ситуація в державах V 4, розвиток дипломатичної служби, зовнішньополітичний курс держави, офіційна політика Вишеграду та Болонська система, національна освітня політика кожної з держав, належна нормативно-законодавча база, розвиток вищої освіти у кожній з держав, освітні системи в Радянському Союзі і в Україні, де теж готувалися кадри фахівців з міжнародних відносин, іншомовна освіта як пріоритетна державна політика тощо). Ці групи детермінант взаємопов’язані і творять складну систему, що програмувала створення дипломатичних служб, розвиток дипломатичної освіти у державах V 4.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Кононенко, Ю. С., and С. В. Джолос. "ДЕРЖАВНА ВЛАДА ЯК РІЗНОВИД ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 21, 2020): 18–23. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).428.

Full text

Abstract:

У статті з’ясовано сутність, основні засади співвідно-шення і взаємодії державної і політичної влади. Окрес-лено єство монополії на законне застосування насиль-ства як однієї з визначальних рис держави. Виявлено властивості, що якісно відрізняють державну владу від політичної. Вказано на виключні прерогативи держав-ної влади. Зроблено застереження стосовно небезпеки зазіхання політичної влади на виключні прерогативи державної влади, а також стосовно небезпеки одер-жавлення всієї повноти та багатоманітності політичної влади тощо. Автори дійшли висновку, що державна влада – це основний різновид політичної влади, що перебуває в руках панівного «режиму», здійснюється органами державної влади, визначає політику держави в пе-ріод свого правління (яка, в ідеалі, має відповідати ін-тересам держави) та володіє монополією на законне насильство. Головною рисою державної влади є моно-полія на законне застосування насильства, водночас насильство є джерелом утворення держави, знаряддям її панування та тим благом, що убезпечує суспільство від насильства з боку неуповноважених суб’єктів, зо-крема зовнішніх ворогів і злочинців. Тож, справедливе і виправдане в розумних межах державне насильство є благом. Автори дійшли висновку, що основними властивос-тями, що якісно відрізняють державну владу від по-літичної є: служіння державному інтересу, виключне право на законне насильство, представництво всього народу, первинність, універсальний характер, створен-ня права державою, єдність державної влади в межах певної території, згуртованість суспільства державою, належність державі суверенітету та виключних преро-гатив тощо. Підкреслено неприпустимість злиття дер-жавної та політичної влади.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Лаврук, Олександр. "ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У РОЗВИТКУ ТВАРИННИЦТВА УКРАЇНИ." Public management 16, no. 1 (January 30, 2019): 74–83. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-16-1-74-83.

Full text

Abstract:

Акцентується увага на актуальності питання прискореного рівня політичного розвитку держави, оновлення пріоритетів та цінностей політичної культури населення України. Зазвичай такі інноваційні проце- си потребують формування нових завдань перед державною політикою в аграрному виробництві. Дослідження ґрунтуються на використанні інфор- маційних ресурсів, узагальненні наукових розробок вітчизняних і закордон- них вчених, особистих спостереженнях. Зазначено необхідність подолання кризових явищ у тваринництві як однієї з провідних галузей економічного зростання виробництва, які потребують відповідного впливу держави шля- хом формування системи державного управління та реалізації ефективної державної політики. Визначено сутність державної політики, що становить сукупність форм, методів, принципів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність тваринницьких підприємств та на функціо- нування ринку тваринницької продукції. Доведено, що одним із напрямів державної політики є розширення мож- ливостей тваринництва для використання сучасних технологій з метою виробництва нових видів високоякісної тваринницької продукції. Встанов- лено, що від існуючих проблем у тваринництві залежить не лише соціально- економічний розвиток держави, а й рівень її продовольчої безпеки. А тому державна політика за допомогою ухвалених державно-політичних рішень повинна регулювати постійно виникаючі людські потреби в продуктах тва- ринного походження з можливістю держави і суспільства їх задовольняти. Відповідно вказується на необхідність спрямування заходів державної по- літики на покращення державної підтримки, яка передбачає здійснення, за рахунок фінансування з державного бюджету, інноваційного оновлення і регулювання виробничої діяльності тваринницьких підприємств. Запропо- новано Міністерству аграрної політики України розробити заходи науково обґрунтованої та ефективної державної політики, яка б забезпечила розви- ток конкурентоспроможного тваринництва на внутрішньому та зовнішньо- му ринках.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Telenko, O. M. "Проблема наукової інтерпретації поняття «світова політика»." Grani 18, no. 9 (June 14, 2015): 16–21. http://dx.doi.org/10.15421/1715169.

Full text

Abstract:

У статті досліджено проблему тлумачення поняття «світова політика». Висвітлено підходи до його трактування українськими та зарубіжними вченими. Наведено приклади його вживання у науковій літературі. Дослідники послуговувалися цим поняттям ще на початку ХХ століття, описуючи колоніальну політику провідних держав Європи. Від середини ХХ століття і дотепер опубліковано чимало праць, у назві яких є термінологічне словосполучення «світова політика». Труднощі інтерпретації поняття насамперед зумовлені неоднозначністю трактування змісту його складових частин – «світова» і «політика». Світову політику трактують як з макрополітичної точки зору, відштовхуючись від глобальної системи з проекцією на діяльність різних учасників міжнародних відносин, так і з мікрополітичної, приймаючи за точку відліку взаємодію міжнародних акторів у глобальному вимірі. Деякі дослідники визначають поняття «світова політика» через зіставлення з поняттям «міжнародні відносини» і трактують його як відносини у політичній сфері, як сучасний етап розвитку міжнародних відносин або як тотожний міжнародним відносинам термін. Показано взаємозв’язок понять «глобальна політика», «міжнародна політика», «світова політика». Визначальним при розгляді світової політики є поняття глобалізації, адже вона є однією з провідних тенденцій розвитку світу та сприяє його формуванню як єдиного економічного, культурного, політичного простору. Отже, світова політика охоплює проблеми, які стосуються усього людства. Однак існує й інша думка, згідно з якою досліджуваний термін тлумачиться як сукупність зовнішніх політик держав на глобальному рівні. Висвітлено низку проблем, які входять у поняття «світова політика», та наголошено на їх взаємозалежності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Гребенюк, Максим. "ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 66–78. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-66-78.

Full text

Abstract:

Розглянуто проблеми реформування вітчизняної спецслужби як відповідального суб’єкта забезпечення державної безпеки України. Ви- значено актуальні питання реалізації державної безпекової політики з метою пошуку оптимальних шляхів підвищення ефективності системи державного управління у сфері державної безпеки. Аргументовано стратегічну мету та завдання реформування спецслужби як важливої складової сектору безпеки і оборони України. Деталізовано перспективи розбудови вітчизняної спец- служби з урахуванням надбань позитивного досвіду і кращих практик про- відних держав ЄС. Аргументовано необхідність функціональної модерніза- ції забезпечення державної безпеки, особливо в умовах агресивної політики Кремля. Особливої уваги надано питанням недопущення дублювання функ- цій правоохоронних органів між собою за результатами реформування сило- вого блоку. Узагальнено ключові пріоритети державної політики безпеки та на їх основі сформульовано шляхи удосконалення її концептів. Визначено заходи, практична реалізація яких дасть можливість сформувати позитивний імідж вітчизняної спецслужби як суб’єкта забезпечення державної безпеки в українському соціумі так і з боку європейської спільноти. Регламентовано стратегічні завдання реформування Служби безпеки України як державно- го органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, що за- безпечує державну безпеку. Підсумовано, що державна безпекова політика має містити комплекс основних заходів, спрямованих на створення ефектив- них, динамічних та гнучких в управлінні, фахових, забезпечених сучасними матеріальними і технічними засобами органів та підрозділів контррозвідки європейського рівня, приведення завдань, функцій і напрямів їх діяльності відповідно до сучасних потреб забезпечення національних інтересів, захисту прав людини і громадянина, суспільства і держави від зовнішніх та внутріш- ніх загроз; формування простору довіри до діяльності вітчизняної спецслуж- би у контексті державно-приватного партнерства, сприяння громадянських інституцій цьому процесу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Tkach , D. I., and O. V. Horbachenko . "Генезис зовнішніх функцій Угорської держави від її створення до Першої світової війни (історико-правовий аспект)." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 21, 2021): 104–12. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.11.

Full text

Abstract:

У статті досліджено питання генезису зовнішніх функцій Угорської держави від її створення до Першої світової війни. При цьому наголос робиться саме на історико-правовому аспекті. Особливу увагу приділено становленню зовнішньої політики Угорщини у різні історичні проміжки її існування. Показано, що оскільки у цей період у країні була головним чином монархічна форма правління, то рішення тієї чи іншої проблеми міжнародного життя залежало від волі та розсуду короля. Проаналізовано дії у цій царині найвидатніших керманичів Угорської держави від правління Святого Стефана І до жовтня 1914 року, коли була створена Національна рада Угорщини й оголошено про вихід країни з Австро-Угорської імперії. Метою статті є визначення генезису зовнішніх функцій Угорської держави від її створення до Першої світової війни. Наукова новизна полягає в тому, що в українській науковій літературі практично не досліджувалася проблема генезису зовнішніх функцій Угорської держави від її створення до Першої світової війни. Особливо з позиції аналізу історико-правових аспектів. Висновки. У статті визначено, що в різні періоди свого існування Угорщина прагнула проводити таку зовнішню політику, яка б забезпечила країні входження в існуючу систему європейських держав, незалежність, сталий розвиток та захист власних територій. Серед найвизначніших керманичів Угорської держави, які внесли великий вклад у формування та здійснення зовнішньої політики країни, варто назвати: Святого Стефана І, Святого Ласло I, Кальмана Книжника, Гезу II, Белу III, Андраша II, Лайоша I (Великого), Жигмонда Люксембурзького, Хуняді Матяша, Ференца II Ракоці, Лайоша Кошута, Міхая Каройі. Щодо засадничих правових документів, які суттєво вплинули на зовнішню політику, то тут варто назвати Золоту Буллу, видану у 1222 році при правлінні короля Андраша II. Цей документ не містив якихось положень про зовнішню політику Угорщини, але створював умови для укріплення державного ладу в країні і тим самим для здійснення успішної міжнародної діяльності. Черговим правовим документом, який визначив угорську юрисдикцію на багато років вперед, став Тріпартітум (звід звичаєвого права Угорського королівства в трьох частинах) – правовий кодекс, складений королівським протонотарієм Іштваном Вербеці. Був представлений на розгляд так званого Дикого сейму 1514 року і схвалений королем. Отримавши офіційну санкцію в 1517 році, став основою юрисдикції Угорського королівства (до 1848 року). Цей документ також не стосувався зовнішньої політики Угорщини, але систематизував звичаєве право і королівські закони з деякими запозиченнями з римського та канонічного права, що укріплювало міжнародний авторитет країни. Далі Угорщина знаходилася під правлінням Габсбургів і в країні діяли австрійські закони. Ситуація змінилася під час існування Австро-Угорської імперії, але все одно з верховенством імперського права.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Дурман, Олена. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ." Litopys Volyni, no. 24 (July 9, 2021): 212–18. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.34.

Full text

Abstract:

У статті аналізується така складна державно-управлінська проблема, як формування та реалізації зовнішньої політики України. Зазначається, що формування та реалізація ефективної зовнішньої політики дер- жави відбувається на основі нормативно-правового забезпечення. Автор проводить дослідження складників нормативно-правового забезпечення та пропонує його структурну класифікацію. Також визначаються суб’єкти нормотворення (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, інші органи публічної влади) та акти, які вони ухвалюють на виконання своїх повноважень у зовнішньополітичній сфері. Верховна Рада України реалізує свої повноваження, передусім, через норми Конституції та відповідних законів України. Президент України має повноваження у сфері формування та реалізації зовнішньої політики, визначені Конституцією України, а реалізує ці повноваження, видаючи відповідні Укази. Указами Президента України вводяться в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України, яка в сучасних реаліях має суттєвий вплив на формування зовнішньополітичного курсу нашої держави, особливо у сфері зовнішньої безпе- ки. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади здійснює зовнішню політику, а також реалізує зовнішню політику України, сформовану Верховною Радою України та Президентом України. Особлива увага в статті приділяється таким політично-правовим документам, як стратегії, що описують стратегічні напрями формування та реалізації зовнішньої політики або окремих, дотичних до неї сфер. Ці доку- менти не є класичними нормативно-правовими актами, проте мають суттєвий вплив на формування держа- вою свого зовнішньополітичного курсу. Визначено, що нині в Україні відсутня Стратегія зовнішньополітичної діяльності, яка має вказати цілі, мету та напрями зовнішньої політики України та включати в себе План заходів із реалізації стратегії, в якому будуть прописані конкретні кроки з досягнення поставленої мети. У висновку зазначається, що з огляду на суттєві зовнішні виклики для України необхідним є вдосконалення нормативно-правового забезпечення формування та реалізації зовнішньої політики України з урахуванням поло- жень правового та організаційного механізмів державного управління.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Тихоненко, Ірина, and Михайло Хамула. "Багатостороння дипломатія Монгольської народної республіки у ХХІ столітті." Старожитності Лукомор'я, no. 5 (November 3, 2021): 156–64. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.5.121.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена розвитку багатосторонньої дипломатії Монголії у ХХІ ст., зважаючи на участь держави у міжнародних міжурядових організаціях. Монголія, маючи специфічне геополітичне положення – між Росією та Китаєм, у ХХІ ст. намагається вийти з-під тотального впливу цих двох держав, реалізовуючи концепцію «третього сусіда» у зовнішній політиці. Автори дійшли висновку, що взаємодія Монголії з міжнародними організаціями має позитивний вплив на позиціонування держави на міжнародній арені та є варіантом модернізації концепту «третього сусіда»: 1) розширення співробітництва з ООН, ШОС, АСЕАН та ОБСЄ сприяє залученню до взаємодії більшої кількості держав як на глобальному, так і регіональному рівнях; 2) участь у СОТ дозволяє розвивати торгівельну політику та інвестиційний потенціал держави; 3) співробітництво з НАТО та залучення США – перспективи модернізації армії, хоча і перетворення Монголії на інструмент «стримування» Китаю у зовнішній політиці Вашингтону.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Мудренко, Наталія. "СФЕРА ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН: СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ." Public management 16, no. 1 (January 30, 2019): 146–53. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-16-1-146-153.

Full text

Abstract:

Реформування органів виконавчої влади, виникнення нових політико-правових реалій потребує переосмислення низки науково-теоре- тичних положень щодо здійснення державного управління у сфері зовніш- ніх зносин з метою пошуків нових форм та механізмів, які б дали можли- вість підвищити ефективність реалізації зовнішньої політики України задля забезпечення національних інтересів і безпеки нашої держави в умовах без- прецедентних викликів та загроз, викликаних російською агресією “гібрид- ного” характеру, турбулентних змін міжнародного безпекового середовища, а також глобальних трансформацій світової політичної архітектоніки. У цьому контексті актуально визначити сутність поняття “сфера зов- нішніх зносин” та обґрунтувати доцільність застосування його в сучасному державному управлінні. Оскільки доволі часто в сучасній українській нау- ковій літературі, офіційних документах, законодавчих актах зустрічаються синонімічні вживання термінів “зовнішні зносини”, “зовнішні відносини”, “закордонні справи” та “міжнародні відносини”, а також “сфера зовнішніх зносин” і “галузь закордонних справ”, що далеко не завжди точно характери- зують предмет і поле діяльності. Розкрито сутність поняття “сфера зовнішніх зносин” та визначено, що це — сфера, яка охоплює офіційні, підтримувані за допомогою особливих державних органів, зв’язки і відносини між державами та іншими суб’єкта- ми міжнародного права з метою здійснення їх зовнішніх функцій мирними засобами відповідно до основних принципів міжнародного права. Встановлено сутність категорій: “зовнішні зносини”, “зовнішні відноси- ни”, “закордонні справи” та “міжнародні відносини”, та проведено співвідно- шення між ними.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Євсєєв, С. Є., and І. В. Тодріна. "ТНК ЯК СУБ’ЄКТИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВ." Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 1, no. 20 (2020): 51–60. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.20.1.05.

Full text

Abstract:

Глобальна економіка сприяє створенню нових центрів розподілу ресурсів і влади в світовому масштабі. Повноцінними суб’єктами міжнародної політики стали транснаціональні корпорації (ТНК). Феномен ТНК доцільно розглядати в рамках двох підходів: • як інструмент проведення зовнішньої політики розвинених країн у відношенні країн, що розвиваються; • в якості самостійного актора, здатного своїми діями впливати на зовнішню і внутрішню політику не лише країн, що розвиваються, але й індустріально розвинених країн. Незалежно від того, наскільки саме самостійним актором є ТНК, вона так чи інакше впливає на зовнішню політику країни походження та країни базування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Petryk, Sergiy. "ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ІНСТРУМЕНТ ТРАНСФОРМАЦІЇ ФОРМ РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ." Public Administration and Regional Development, no. 7 (April 7, 2020): 309–33. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.15.

Full text

Abstract:

Роль держави постійно змінюється в системі реалізації проектів державно-приватного партнерства. Функції держави маючи суто теоретичне підґрунтя розвитку державного управління про трансформуються через практичну реалізацію механізмів. Так, формування інноваційних механізмів державного управління в сфері охорони здоров’я вимагає перегляду змісту та форуми реалізації функцій держави. Зміна функцій держави понукає до трансформації системи державного управління, які пов’язують зі зміною геополітичних викликів, що змінюють ідеологічні, соціальні та політичні процеси в державах. Зміст та склад основних функцій держави є мінливим до історичного розвитку суспільства в більшій мірі функції змінюють форми своєї реалізації зі зміною політичних, ідеологічних та економічних умов. Через реалізацію проектів державно-приватного партнерства в сфері охорони здоров’я реалізуються сукупність функцій держави, що обумовлено функціональною спрямованістю, об’єктною приналежністю, формою реалізації соціальної функції. В контексті дослідження ролі держави в реалізації проектів державно-приватного партнерства вагоме значення надається трансформації функціональної ролі держави. Для визначення напрямів трансформації функцій держави в статті розглянуто підходи до їх класифікації, в результаті чого виділено пріоритетні функції, до яких віднесено забезпечення національної безпеки в умовах зовнішніх загроз (військових); економічна політика держави в умовах світової фінансової кризи та високого ризику дефолту; реалізація політки сталого розвитку в умовах екологічної кризи; політика щодо біженців, яка характерна для окремих країн Європейського Союзу в умовах напливу біженців з країн Близького Сходу; політика сфері охорони здоров’я в умовах пандемії коронавірусу. Окрім того, визначено функції держави за характером їх реалізації в контексті впровадження механізмів державно-приватного партнерства в сфері охорони здоров’я.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Tsybka, A. A. "Енергетична політика України: конституційно-правовий аспект." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 48–54. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.05.

Full text

Abstract:

Метою статті є окреслення загального підходу до розуміння енергетичної політики України у контексті конституційної теорії та дослідження її основних конституційно-правових засад. Наукова новизна статті полягає у формуванні єдиного підходу до розуміння енергетичної політики в теорії конституційного права, структуруванні та встановленні зв’язків з дотичними поняттями. Висновки. У конституційно правовому розумінні енергетичну політику доцільно розглядати в якості однієї з основних складових енергетичної безпеки держави, яка (енергетична політика) охоплює енергетичну стратегію, внутрішню і зовнішню енергетичну політику, а також енергетичну дипломатію, як основний інструмент здійснення зовнішньополітичної діяльності у цій сфері. Спрямованість енергетичної політики держави на максимальне підвищення енергетичної незалежності та захист енергетичних інтересів має також враховувати ряд конституційних засад та принципів, які значною мірою впливають на формування такої політики, як то визнання людини найвищою соціальної цінністю, дія принципу верховенства права, забезпечення екологічної безпеки, превалювання мирного вирішення проблем та співробітництва у сфері зовнішньополітичної діяльності України. Ефективне здійснення енергетичної політики, в свою чергу, залежить від вдалої співпраці та взаємодії Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України, які мають ключові повноваження у цій сфері відповідно до Конституції України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Конончук, І. "Інституційний механізм спільної зовнішньої політики Європейського Союзу." Історико-правовий часопис 14, no. 2 (February 18, 2021): 56–60. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/10.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано акти первинного і вторинного права, що регулюють інституційний механізм спільної зовнішньої політики Європейського Союзу (далі - ЄС). Досліджено правовий статус і повноваження інститутів ЄС у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Визначаються зміни, що відбулися у сфері спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС після набуття чинності Лісабонським договором. З'ясовано, що повноваженнями у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки наділено як головні інститути ЄС (Європейську раду, Європейську комісію, Європейський парламент), так і систему спеціальних органів для реалізації відповідної політики ЄС (Високий представник ЄС із зовнішніх справ та політики безпеки, Європейська служба зовнішньої діяльності, Комітет з питань політики і безпеки та робочі групи з проблем спільної зовнішньої та безпекової політики). Висвітлено питання розподілу повноважень між інститутами ЄС. З'ясовуються особливості функціонування інституційного механізму в рамках співпраці держав-членів у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Інституційний механізм спільної зовнішньої політики ЄС спрямований на забезпечення цілісності, послідовності й ефективності зовнішньої діяльності ЄС. Лісабонський договір чітко окреслив інституції, які здійснюють спільну зовнішню політику ЄС. Уведення посади Верховного представника Союзу із зовнішніх справ та політики безпеки є найбільш важливим нововведенням у сфері спільної зовнішньої політики й політики безпеки, оскільки він виступає основним суб’єктом підготовки й реалізації всіх заходів ЄС на міжнародній арені.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Дурман, Олена Леонідівна. "АНАЛІЗ ДЕЯКИХ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ." Науковий вісник: Державне управління 3, no. 5 (September 15, 2020): 87–100. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-87-100.

Full text

Abstract:

В статті здійснюється аналіз механізмів державного управління формування зовнішньої політики держави на основі синтезу сучасних досліджень та системного підходу. Досліджується, що розвиток зовнішніх функцій держави супроводжується динамічною зміною, тобто відбувається еволюційний розвиток структури зовнішніх функцій, еволюція зовнішньополітичного механізму. Описується поділ органів зовнішніх зносин на дві групи: внутрішньодержавні (центральні) та закордонні. а повсякденну оперативну діяльність, пов’язану із зовнішніми зносинами держави, в першу чергу, здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади, який курує сферу міжнародних відносин – Міністерство закордонних справ України. Вказується, що успішна реалізація Україною своїх зовнішньополітичних можливостей залежить, в першу чергу, від комплексу конституційно-правових, організаційних та дипломатичних заходів що здійснюються суб’єктами державного управління у сфері зовнішньополітичній діяльності України, які об’єднуються у політико-дипломатичний механізм у сучасній зовнішньополітичній діяльності України. Проте, якими б не були механізми формування зовнішньої політики, різко змінити зовнішньополітичний курс держави рішеннями певних осіб чи органів практично неможливо – цьому буде перешкоджати самі ці механізми (які). Це буде відбуватися з різних причин, але нам цікаво дослідити це з точки зору поєднання системного підходу і такого поняття як «лійка причинності». Проаналізовано, що проблеми зовнішньої політики держави мають складний, комплексний характер, і це вимагає більш скоординованої і єдиної співпраці окремих організаційних структур, які і являють собою механізми зовнішньої політики держави, які будуть нести за вирішення зовнішніх проблем всю повноту відповідальності. Місце та роль уряду в механізмі здійснення зовнішньої політики залежить насамперед від форми правління в державі й політичної системи суспільства. Узагальнено, що використання нових підходів до аналізу процесів формування зовнішньополітичного курсу країни на основі системного підходу та методів, що застосовуються у суспільних науках, дає можливість поглянути на ці процеси з нового боку і отримати нове бачення механізмів державного управління, що використовуються у цих процесах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Tykhomyrova, Yevheniia. "Особливості сучасної кліматичної дипломатії." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (3) (April 26, 2018): 18–23. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-01-18-23.

Full text

Abstract:

У статті зазначено, що сьогодні в українському науковому дискурсі вкрай недостатньо наукових праць, у яких би розглядались основні аспекти теорії й практики кліматичної дипломатії. Дослідження стосовно розв’язання проблем зміни клімату в політологічному значенні, як їх презентує сучасна західна політична наука, відсутні. Нами здійснено аналіз особливостей кліматичної дипломатії, які випливають із тих змін, що відбулись у світі сучасної дипломатії, зокрема зростання кількості учасників світових справ і типів суб’єктів міжнародних відносин; зміна рівнів залучення дипломатії та дипломатичної діяльності – від місцевого, внутрішньодержавного, до двостороннього, регіонального та глобального; розширення сфери й обсягу об’єктів дипломатії; зміна апарату та механізмів зовнішніх зв’язків і дипломатів; зміна режимів, типів та техніки дипломатії. У статті констатовано, що держави залишаються одним із головних суб’єктів кліматичної дипломатії, хоча кожна з них має різне значення й різні стратегії переговорів із кліматичного питання. Водночас у формуванні та реалізації політики з актуальних питань важливу роль відіграють недержавні суб’єкти: глобальні банки, регіональні, міжнародні та наднаціональні організації, неурядові організації та навіть субнаціональні державні органи. Саме серед них стає дедалі більше активних учасників архітектури зміни клімату, а отже, суб’єктів кліматичної дипломатії. У багатостороннє розв’язання глобальних проблем, зокрема й проблеми зміни клімату, зробили свій внесок також учасники громадянського суспільства, а відтак вони належать до суб’єктів сучасної кліматичної дипломатії. Вважаємо, що варто враховувати те, що кліматична дипломатія здійснюється на різних рівнях – від місцевого до глобального; зараз настав час інтегрувати екологічну політику загалом і, зокрема, кліматичну в класичну зовнішню політику; кліматична дипломатія увібрала в себе фактично всі канали, що передбачають сучасні напрями дипломатії, перетворившись на інструментарій прийняття колективних рішень, пошуку компромісів, які задовольняють усі сторони переговорів щодо кліматичних змін.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Дурман, О. Л., and М. О. Дурман. "ПОЛІТОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО КУРСУ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 38–46. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.6.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемам зовнішньополітичного курсу України за часів незалежності у призмі політологічного аналізу. Вказано, що за свій тридцятирічний період незалежності пріоритети щодо розвитку зовнішньої політики держави постійно змінювалися. Причиною цього були і є як зовнішні, так і внутрішні чинники політичного характеру. Проаналізувавши стратегічний зовнішньополітичний курс України через призму ціннісно-політичних орієнтацій та застосовуючи політологічні підходи до його аналізу, виокремлено п’ять історичних періодів розвитку, що є результатом діяльності державних керманичів, який спрямовано більше на задоволення корпоративних інтересів, аніж на реалізацію державотворчого процесу: постсоціалістичний, самостійницький, проєвропейський, проросійський та євроінтеграційний. Досліджено, що зовнішня політика є одним із найскладніших предметів наукового дослідження, яке ускладнюється тим, що значна частина процесів та явищ, які є невід’ємними складниками зовнішньополітичного курсу України, ще не завершилися і тривають. Проаналізовано, що зовнішньополітичні доктрини завжди відігравали в минулому і відіграють на сучасному етапі розвитку світової цивілізації значну роль у діяльності будь-якої держави на міжнародній арені. Для українського суспільства задля визначення перспектив міжнародних відносин головними факторами, що впливали на формування ціннісних орієнтацій щодо можливих векторів міжнародної інтеграції у перші роки незалежності, була ізольованість українського суспільства від цивілізованого світу, згодом, після змін соціально-політичних та економічних умов життєдіяльності, у свідомості людей виникла нова орієнтаційна детермінанта у вигляді надії на майбутній успішний розвиток країни, що суттєво вплинуло на підвищення національного самовизначення, і вже після подій 2013–2014 років Україна спрямувала погляди стратегічного розвитку на євроінтеграційний курс. Обґрунтовано, що за тридцять років незалежності наша країна набула значного досвіду у формуванні та реалізації зовнішньої політики, у тому числі й суб’єктності у світовій політиці. Нині у суспільстві відбувається переорієнтація на цінності західної демократії, що підтверджується опитуваннями та пронизує медіапростір України. Проте залишаються проблеми у розробленні та ефективному використанні інструментів забезпечення руху по європейському вектору зовнішньої політики України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Хачатрян, В. В., О. М. Ткачук, and О. М. Менчинська. "СВІТОВІ ТРЕНДИ ПРОСТОРОВОГО НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО РОЗВИТКУ БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ." Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, no. 6 (January 12, 2021): 145–57. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.6.2020.145-157.

Full text

Abstract:

У статті досліджено основні пріоритети просторового розвитку бізнес-процесів та можливості їх імплементації в зовнішню економічну політику України. Визначено базові поняття зовнішньої та внутрішньої просторової політики, критерії її оцінювання. Встановлено, що стратегічні пріоритети просторового розвитку світових бізнес-процесів являють собою систему цілей і завдань просторових одиниць (міста, регіону, держави, міждержавних об’єднань) щодо управління адміністративним, економічним і соціальним розвитком окремої територіальної одиниці з урахуванням реалізації механізмів просторового регулювання. За результатами дослідження зроблено висновки про те, що державне регулювання варто спрямовувати на просторову інтеграцію країни в світові бізнес-процеси, проведення відповідної податкової політики, раціоналізацію використання унікальних природних ресурсів у ряді районів, створення і реалізацію важливих цільових програм.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Голованова, Наталя. "ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЯК ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ЗАГРОЗ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)." Public management 18, no. 3 (May 29, 2019): 144–58. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-144-158.

Full text

Abstract:

Представлено джерела антропоцентричної матриці понять та ідей в інформаційній сфері. Зазначено виклики і загрози інформаційній сфері України. Уточнено зовнішні та внутрішні чинники цих загроз. Розгля- нуто конкретні факти загроз у світі. Проаналізовано особливості регулятор- ної політики європейських держав у напрямі протидії загрозам та правово- го забезпечення інформаційної безпеки як підгалузі інформаційного права. Визначено ландшафт загрози інформаційної безпеки 2019 р. Приведено механізм етнічного лобізму як інструменту “м’якого” права. Наголошено на тенденції прагнення громадян не до безпеки, а до свободи. Виявлено, що заходи безпеки є одночасно факторами обмеження свободи громадян. Під- креслено важливість запуску системи протидії антиукраїнському мовленню в зоні проведення антитерористичної операції на Сході України у квітні 2018 р. та заходів у межах Рамкової програми співробітництва України з Ра- дою Європи та Євросоюзом. Для протидії пропаганді запропоновано засто- совувати та вдосконалювати універсальне міжнародно-правове регулюван- ня медіапростору, будувати єдиний європейський простір. Визначено зміст національних інтересів України згідно з Доктриною інформаційної безпеки України. Об’єктами національних інтересів у інформаційній сфері названо інформацію, інформаційну інфраструктуру і статус суб’єкта в інформацій- ній сфері. Наголошено на ціннісному наповненні інформаційної політики держави. Реалізацію і виживання окремої особи, суспільства та держави ви- значено як мету інформаційної політики в умовах сучасних загроз. Безпеку держави, економічне процвітання, розвиток суспільства і гармонійне існу- вання країни у світовому контексті зазначено як результат ефективної ін- формаційної політики. Запропоновано спиратися на державницькі підходи, притаманні історичному Києву та сучасній українській державі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Chervyakova, Olga. "Державне регулювання в контексті зовнішніх впливів: економічні аспекти розвитку країни." Theory and Practice of Public Administration 2, no. 65 (May 15, 2019): 122–27. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.02.15.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано фактори зовнішніх впливів на економічні аспекти розвитку країни, серед яких, зокрема: перехід від індустріального до постіндустріального (інформаційного) суспільства, в якому базовим ресурсом є інформація; суттєве збільшення кількості країн, які застосовують ринкову модель економіки; посилення глобалізаційних та інтернаціоналізаційних процесів в економіці; втрата державою контролю за внутрішніми процесами в економіці; збільшення кількості інституцій, здатних впливати на регулювання економіки; збільшення розмірів і масштабів впливу інтеграційних міждержавних об’єднань, що призводить до деформації територіальних та/або економічних меж окремих країн; розширення переліку суб’єктів міжнародних економічних відносин, здатних впливати на державну політику щодо регулювання національної економіки; суттєве обмеження монополії держави на реалізацію регуляторної функції; взаємозв’язки держави та недержавних інституцій глобального масштабу. Встановлено, що фактори зовнішнього впливу на державне регулювання економіки мають як позитивні, так і негативні наслідки. Одним з найбільш суттєвих негативних наслідків є загострення проблем в сфері державних фінансів. В останні десятиріччя чітко простежується тенденція до розбалансованості національних бюджетів, причому це стосується, як країн, економіка яких лише переходить до ринкової, так і високорозвинених країн. В результаті виявляється зростання державного боргу та часткова втрата суверенітету щодо здійснення державного регулювання національної економіки, адже кредитори отримують додаткові важелі впливу на внутрішньоекономічні процеси всередині країни. В статті запропоновано науково-обґрунтовані підходи щодо державного регулювання економічною сферою, які дають можливість інтегруватись у сучасних світовий простір без додаткових ризиків.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Середюк, Назар. "Українсько-японські відносини та їхній вплив на розвиток Української держави." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 42 (February 23, 2021): 89–98. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.89-98.

Full text

Abstract:

У статті розкрито результати дослідження українсько-японських відносин і їхній вплив на розвиток Української держави. Зовнішня політика Японії щодо України є частиною загальної стратегії «Дуги свободи та процвітання в Євроазії», і, водночас, одним з основних принципів зовнішньої політики Японії. Відповідно до цього підходу Токіо прагне підтримати формування кола успішних і процвітаючих країн. Кроки до взаємної довіри та дружніх відносин робиться шляхом офіційних зустрічей між японськими та українськими державними діячами та політиками. З 1994 року представники обох країн здійснили офіційні поїздки та провели переговори, які відкрили шлях для розвитку двох сторонніх відносин. У парламенті Японії функціонує Асоціація «Японія-Україна», відповідальна за відносини з Києвом. Подібна група працює в українському парламенті, який відповідає за відносини з Японією. «Кусаноне» є основною програмою допомоги Україні, в рамках якої реалізується до 15 проєктів щорічно. Так, з 2004 року Японією було реалізовано 103 проекти загальною вартістю 7,5 млн. доларів. Через проекти програми «Кусаноне» Японія також опосередковано сприяє розвитку України, оскільки надає різноманітну фінансову та технічну допомогу. Офіційно надаючи допомогу, Токіо сприяє зміцненню демократії, розвитку інфраструктури та правової бази з урахуванням історичного та культурного розвитку країни.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Yarovoі T. . "ЗАВДАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ." Theory and Practice of Public Administration, no. 4 (67) (November 26, 2019): 188–96. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.04.24.

Full text

Abstract:

Досліджено проблематику визначення завдань державної політики у сфері національної безпеки. Здійснено спробу визначити прогалини в політиці національної безпеки. Висловлюється необхідність термінового формування єдиного, загальнодержавного бачення національних інтересів і національних цінностей, яке має базуватися на відповідних наукових дослідженнях. Як приклад обстоювання національних інтересів наведено позицію Віконта Пальмерстона щодо інтересів Англії, які є пріоритетом у зовнішній та внутрішній політиці держави. З огляду на європейський вибір України наші науковці та політики мають орієнтуватися саме на такі приклади, а не ідеологічні штампи радянської доби. Одним із важливих інструментів формування та реалізації ефективної державної політики у сфері національної безпеки в умовах демократичної держави автор вважає формування дієвої системи регулювання лобізму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Гурковський, Володимир, Володимир Колесник, and Олександр Бажора. "ТРАНСФОРМАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН: ВИКЛИКИ ТА ЗАГРОЗИ СВІТОВІЙ БЕЗПЕЦІ." Public management 24, no. 4 (March 20, 2020): 74–93. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-74-93.

Full text

Abstract:

Проаналізовано особливості сучасного розвитку системи між- народних відносин, зроблено висновок стосовно зміцнення американської та китайської геополітичних позицій та оцінено можливості України щодо участі в міжнародних відносинах. Досліджено геополітичні концепції про- відних держав світу, зокрема, американська геополітика, російське “неоєв- разійство”, “китаєцентрична” експансія та європейський “континенталізм” з метою визначення найефективніших геополітичних підходів, які визна- чатимуть майбутній формат міжнародних відносин, побудованих на основі поліцентричної концепції. Викладено окремі аспекти згаданих геополітичних концепцій, які визначають основні напрями зовнішньої політики провідних держав світу вже сьогодні. Щоб зберегти високий темп економічного зростання, Китай здійснює “м’яку” експансію для реалізації національних інтересів, що створює суперечності у відносинах з країнами Заходу. Росія, яка відчуває еконо- мічний занепад, вживає заходи для збереження провідної позиції у світі та проводить агресивну антизахідну політику, засновану на “неоєвразійстві”. Своєю чергою, США та європейські держави, які тривалий час виступали “модераторами” глобалізації, перебувають у політичній кризі, наслідком якої є посилення популістських політичних сил та політики ізоляціонізму. Активні геостратегічні діючі актори активізують діяльність за межами своїх національних кордонів з метою зміни геополітичної ситуації у на- прямі побудови багатополярного світоустрою. Зусилля таких акторів зосе- реджені насамперед на збільшення своїх можливостей щодо забезпечення економічного зростання. Вони прагнуть забезпечити собі свободу діяль- ності на міжнародній арені, в тому числі шляхом відмови від “незручних домовленостей” та збільшення кількості партнерів або союзників з числа геополітичних центрів. Незважаючи на стратегічні завдання, активні акто- ри об’єктивно змушені застосовувати багатовекторну зовнішню політику. Такий підхід до реалізації національних інтересів у багатополярному світі призводить до міждержавної конкуренції та пошуку нового формату гло- балізації. У наведених умовах відбувається ускладнення політичної і без- пекової обстановки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

СТРІЛЬЧУК, Людмила, and Олександр ДОБРЖАНСЬКИЙ. "ТРАДИЦІЇ ТА НОВАЦІЇ У ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ ПОЛЬЩІ ЩОДО УКРАЇНИ (ХХ – ПОЧ. ХХІ СТ.)." Східноєвропейський історичний вісник, no. 18 (March 30, 2021): 219–28. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226553.

Full text

Abstract:

Анотація. У сучасному світі зовнішня політика держави є однією із несучих підвалин державності, а тому вивчення досвіду формування та реалізації зовнішньополітичних концепцій є актуальним і необхідним для розбудови сучасних міждержавних і добросусідських відносин України та Республіки Польща. У польської політичної еліти, в різні історичні періоди, чітко вирізнялися бачення щодо України, її ролі та значення для Речі Посполитої, і ці бачення залишалися сталими, актуалізуючись у часі, чи ж навпаки, набували нових обрисів і забарвлення. З початку ХХ століття головними зовнішньополітичними концепціями Польщі були і продовжують залиштися п’ястівська та ягелонська теорії, і, саме на основі них створювалися нові чи розбудовувалися уже існуючі доктрини зовнішньої політики. Представлена стаття є спробою проілюструвати еволюцію зовнішньополітичних концепцій Польщі щодо України, зокрема, та східного вектору польської політики, загалом. Мета статті полягає в аналізі та порівнянні еволюції зовнішньополітичних концепцій Польщі щодо України та дослідженні чинників, котрі впливали на трансформацію цих концепцій. Методологічну основу становлять принципи історизму в єдності всіх його компонентів, системності та науковості. Міждисциплінарне дослідження орієнтоване на залучення історико-порівняльного й історико-системного методів, прийомів мікроісторичного аналізу. Наукова новизна полягає у продовженні студій, започаткованих вітчизняними, польськими та іншими зарубіжними дослідниками, зокрема щодо формування та реалзації зовнішньополітичних концепцій Польщі у східному напрямку і щодо України зокрема. Висновки. Історичні традиції східного зовнішньополітичного вектору Польщі очевидні, і, хоча, могли змінюватися форми польської східної політики, зміст її балансував поміж двома усталеними концепціями: ягелонською та п’ястівською. Використовуючи позитивний досвід минулого, прагнучи мати надійного союзника за своїм східним кордоном Республіка Польща, у кращих традиціях, ягелонської зовнішньополітичної доктрини вибудовує вектор сучасної східної політики у якій Україні відводиться одна із чільних ролей. Ключові слова: Польща, Україна, зовнішня політика, ягелонська концепція, п’ястівська концепція, прометеїзм, інкорпорація, східна політика.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Alieksieiev, S. O. "Імплементація норм міжнародного права як конституційно-правовий засіб взаємодії міжнародного та національного конституційного права." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 10, 2019): 60–74. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.07.

Full text

Abstract:

В умовах правової глобалізації активізуються процеси взаємодії та взаємовпливу національного конституційного права держав і міжнародного публічного права, результатом чого виступає формування та прояв стійкої тенденції конституціоналізації міжнародного публічного права і інтернаціоналізації конституційного правопорядку держав. Єдиним засобом взаємодії норм цих двох самостійних та автономних правових систем є запозичення норм міжнародного права національними правовими системами держав через механізм імплементації, коли норми міжнародного права входять до національної системи законодавства, отримуючи статус його норм. Метою статі виступає дослідження імплементації норм міжнародного права як конституційно-правового засобу взаємодії міжнародного та національного конституційного права. Наукова новизна. У статті розкрита роль і значення феноменології імплементації як міжнародного та конституційно-правового інституту, стратегії державного управління, державної політики, технологічного засобу у вузькому розумінні (прийом юридичної техніки) та технологічного засобу в широкому розумінні (як технології поведінки держави). Висновки. Підсумовуючи результати дослідження, можна охарактеризувати імплементацію норм міжнародного права в норми національного права як феноменологічне явище, що може бути визначене наступним чином: імплементація – це а) правовий інститут міжнародного публічного і національного конституційного права, що складається із сукупності міжнародних і національних конституційних норм, які регламентують і регулюють відповідні правила поведінки, що виникають в процесі виконання державами своїх міжнародно-правових зобов’язань, узятих ними в рамках підписаних міжнародних договорів, з метою їх виконання в рамках національного законодавства на своїх теренах; б) це стратегія державного управління, яка запозичена із однієї з найважливіших галузей міжнародного публічного права – права міжнародних договорів, з метою реалізації міжнародно-правової позиції держави по найважливішим питанням зовнішніх та внутрішніх відносин та розвитку у її внутрішньо політичній діяльності через здійснення відповідних організаційних, нормативних та процесуально-процедурних заходів, що здійснюються уповноваженими органами державної влади та державного управління в межах їх компетенційних повноважень; в) державна політика, що може бути визначена як сукупність телеологічно спрямованих дій відповідних уповноважених органів держави, передбачених конституційним законодавством, здійснюваних у відповідних організаційних та процесуально-процедурних формах, метою яких є досягнення відповідного соціального результату з питань взаємного співробітництва держав, що володіє відповідним соціальним ефектом, завдяки реалізації договірних домовленостей з державами-членами міжнародної універсальної чи регіональної спільноти; г) технологічний спосіб (у вузькому розумінні), що містить в собі відповідні діяльнісно-поведінкові та функціонально-інструментальні настанови-предикати, входить до арсеналу юридичної техніки з обслуговування, супроводження та забезпечення реалізації настанов демократичної правової державності, завдяки якому можуть бути здійсненими в практичній діяльності держави її міжнародно-правові зобов’язання за міжнародними договорами; ґ) технологія поведінки держави (у широкому розумінні), завдяки якій реалізується її облігаторно-діяльнісна програма дій на міжнародній арені, що повинні знайти своє відповідне відображення та реалізацію всередині держави у діяльності її органів, посадових та службових осіб, а також всіх інших суб’єктів національного конституційного права.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Павліченко, О. О. "ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ П.СКОРОПАДСЬКОГО: АВСТРО-УГОРСЬКИЙ НАПРЯМОК." Історія та географія, no. 57 (2020): 36–42. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.06.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано діяльність В. К. Липинського на посаді посла Австро-Угорщини й розкрито його ставлення до збереження територіальної цілісності етнічних земель у складі Української Держави. Під час його діяльності постало питання про українську Галичину, на яку мали намір поширити свою владу польські політичні кола. Саме про це вони таємно домовились з австро-угорською стороною. Розуміючи, що така таємна дипломатія загрожує не тільки міжнародному авторитету молодої держави, але і її територіальної цілісності, В. К.Липинський запропонував досить радикальне рішення, щодо припинення економічної допомоги Німеччині та Австро-Угорщині. Такі рішучі дії досить позитивно вплинули на швидке вирішення цієї ситуації на користь Української Держави. Активна діяльність В. К. Липинського брав активну участь у вирішенні питання долі військовополонених українців років Першої світової війни. Він не тільки домовлявся про їхній обмін, але й опікувався належними умовами їхнього утримання в полоні.Показано роль В.К. Липинського у створенні українських консульств у Відні та Будапешті, Львові, Трієсті, Празі та віце-консульство у Чернівцях. Визначено особливості діяльності вченого у ключовому напрямку зовнішньої політики Української Держави П. Скоропадського. В.К. Липинський зумів налагодити зв’язки з місцевими українськими політичними силами.Одночасно з дипломатичною діяльністю В.К. Липинський розгорнув активну інформативну діяльність з метою пропагування ідеї української державності. Перебуваючи на посаді посла, він опікувався збереженням маєтків Поділля та Волині, власники яких виїхали за кордон.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Олійник, Оксана Вікторівна, and Валентина Віталіївна Ксендзук. "Державна зовнішньоторговельна політика як об’єкт дослідження в наукових працях українських та закордонних дослідників." Економіка, управління та адміністрування, no. 4(94) (December 29, 2020): 123–30. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2020-4(94)-123-130.

Full text

Abstract:

Актуальність теми дослідження пов’язана зі зростанням публікаційної активності в сфері зовнішньоторговельної політики та ґрунтується на здійсненні аналізу таких публікацій у найбільшій у світі реферативній базі даних Scopus. Метою є характеристика напрямів дослідження в сфері державного управління зовнішньоторговельною діяльністю, що реалізується на основі використання методу бібліометричного аналізу наукових досліджень у міжнародній наукометричній базі Scopus. Здійснення аналізу дозволило окреслити предметно-об’єктну сферу зовнішньоторговельної політики в різні періоди протягом 1974–2020 рр. Позитивна тенденція зростання кількості публікацій у базі Scopus за досліджуваною тематикою підтверджується тим фактом, що дослідження в сфері публічного управління активізувалися в 80-х роках ХХ ст. В цілому за досліджуваний період найбільше статей опубліковано за такими галузями, як: економіка, економетрика, фінанси, соціальні науки, що становить майже половину наукових досліджень у сфері зовнішньоторговельної політики. Дослідження в 1974–1979 рр. присвячені розкриттю проблем зовнішньої торгівлі та формуванню напрямів зовнішньої політики країн світу в сфері наук про навколишнє середовище та наук про землю і планети. Натомість сучасні наукові пошуки (2016–2020 рр.) стосуються таких проблем, як: управління ланцюгами поставок, участь країн в глобальних ланцюгах створення вартості, діджиталізація торгівлі, торговельні війни, що супроводжується ризиками зовнішньоторговельної діяльності. Проаналізовано зв’язки між основними ключовими термінами, що зустрічаються в досліджуваній тематиці, та сформовано 6 кластерів (світова торговельна політика; зовнішня торгівля ЄС та США; наслідки зовнішньої торгівлі на соціо-еколого-економічну світову систему; стратегічні напрями розвитку зовнішньої торгівлі; принципи СОТ та політика країн-учасниць; політика протекціонізму (тарифні та нетарифні методи). Визначено, що завданням публічного сектору є формування ефективних механізмів державного управління зовнішньоторговельною діяльністю на підставі виявлення проблемних питань у сфері зовнішньої торгівлі та застосування результатів зовнішньої політики країни.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Єлова, Тетяна. "ТРАДИЦІЇ ЯГЕЛЛОНСЬКОЇ ТА П’ЯСТІВСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЙ У СУЧАСНІЙ ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ ПОЛЬЩІ." Litopys Volyni, no. 23 (April 20, 2021): 92–95. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.16.

Full text

Abstract:

У статті здійснено спробу проаналізувати традиції сучасної польської зовнішньої політики, що беруть свій початок від історично апробованих ягеллонської та п’ястівської концепцій, що були сформульовані польсь- кою політичною елітою в попередні століття. Концепції отримали свої назви за домінуючими кoролівськими динaстіями Польської держави періоду середніх віків – «П’ястівська» і «Ягеллонська». П’ястівська та ягеллонська концепції – найдавніші політичні польські доктрини, що корінням сягають періодів розквіту польської держави, часів величі і могутності, саме той період слугує взірцем для наслідування і проєктується сучасниками на власні реалії. Перша зі згаданих концепцій спрямована на активізацію співпраці з Німеччиною та паралельне пасивне ставлення до взаємин або навіть конфронтаційні стратегії у відносинах із східними сусідами. Друга, ягеллонська зовнішньополітична концепція, на противагу, ставить у центр активну експансію в напрямі Білорусі, Литви, України та Росії. Ягеллонська концепція, по суті, сповідує ідею «підкорення Сходу» та утворення багатонаціональної держави із центром у Варшаві. У ХХ столітті п’ястівська та ягеллонська концепції отримали нове дихання і проявилися через концепції федералізму та прометеїзму, запропоновані польським політичним діячем Ю. Пілсудським, проявилися через інкорпоративну політику польських ендеків та Р. Дмовського, отримали нове трактування польською політичною еміграцією на шпальтах паризької «Культури», реалізовувалися на практиці у 90-х роках ХХ – на початку ХХІ століття урядами Республіки Польща. Саме ягеллонська та п’ястівська зовнішньополітичні доктрини лягли в основу формування концепцій зовнішньої політики Другої та Третьої Речі Посполитої. Традиції реалізації зовнішньої політики Польщі щодо українців, що сформувалися в попередні століття, приможилися і доповнилися новим баченням, були адаптовані до нових геополітичних реалій та набули нових особливостей прояву у ХХ – на початку ХХІ століття.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Неймарк, О. А. "ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРОСТОРУ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 3 (February 18, 2022): 77–84. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.11.

Full text

Abstract:

У статті висвітлюється важливість і актуальність формування єдиного гуманітарного простору країни, який буде сприяти консолідації українського народу, його об’єднанню в умовах посилення зовнішніх загроз, зокрема гібридної агресії з боку Російської Федерації, формуванню загальноукраїнської ідентичності. Підкреслюється, що саме гуманітарні чинники лежать в основі й економічної, і військової безпеки, оскільки, коли нівелюється національна самосвідомість, втрачається власна мова, історія, почуття патріотизму та пошани до рідної держави, то нація та держава приречені на деградацію та вимирання. Серед проблем, що гальмують розвиток гуманітарної політики в Україні, слід виділити: недостатність фінансування (здебільшого культура фінансується за залишковим принципом), недостатній рівень розвитку державного менеджменту, недосконалість законодавчої бази, недостатню ефективність гуманітарної політики на різних рівнях управління, відсутність потужного аналітичного забезпечення галузі, низький рівень матеріально-технічного й кадрового забезпечення тощо. Акцентується увага на необхідності підтримки української мови, культури, збереження та популяризації вітчизняної історико-культурної спадщини, розвитку освіти, науки тощо. Зазначається, що державна мова є потужним безпековим чинником, основними ознаками-проявами якого є утвердження єдиної національної ідентифікації та консолідація українського суспільства на базі єдиного мовно-культурного простору; усвідомлення окремішності, самостійності та самодостатності свої нації-держави. Наголошується на важливості формування ефективної державної інформаційної політики, яка повинна протидіяти інформаційним загрозам із боку Російської Федерації та сприяти побудові у країні потужного демократичного інформаційного суспільства, активному його входженню у світовий інформаційний простір.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Кінаш, Н. Б. "НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА ТА ЗАХИСТ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 38 (November 5, 2021): 8–13. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i38.886.

Full text

Abstract:

Кінаш Н. Б. Національна безпека та захист грома-дянства України: реалії сьогодення, перспективи май-бутнього. – Стаття.У статті з'ясовано, що однією з основних причинзменшення чисельності населення України є тим-часова окупація національної території, а також за-значено, що акт агресії Російської Федерації протиУкраїни призвів та призводить до набуття громадя-нами України альтернативного громадянства іншоїдержави, що також є загрозливим викликом у сферінаціональної безпеки. Політика держави у сфері реа-лізації захисту громадянства за обставин тимчасовоїокупації частини державної території України вима-гає концентрованого дуалізму, зокрема концептуаль-но-національного та конструктивно-міжнародногопідходів. Установлено, що у нинішніх умовах захистгромадянства України є об’єктивною реакцією суве-ренної держави на зовнішні виклики. Це передбачаєрозроблення Концепції правової політики державиу сфері захисту громадянства за обставин тимчасо-вої окупації частини державної території Українивід загроз національній безпеці, вироблення новоїта вдосконалення чинної нормативно-правової базиу цій сфері, а також судової системи, зокрема шля-хом ратифікації Статуту Міжнародного криміналь-ного суду. Участь України у міжнародних урядовихорганізаціях та приєднання до міжнародних угоднадає низку можливостей для використання міжна-родної правозахисної мережі як додаткового дієвогоінструментарію впливу на захист громадянства за об-ставин тимчасово окупованої території України, щозначно підвищує здатність та результативність йогореалізації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Богаченко, М. М. "Сучасні наукові концепції політичного менеджменту." Актуальні проблеми політики, no. 67 (May 25, 2021): 47–52. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1149.

Full text

Abstract:

У статті показано, що пандемія коронавірусу та спроби її подолання в Україні чітко виявили відсутність як ефективного управління ресурсами нашої країни, що втілюється у внутрішніх і зовнішніх втратах, так і тривалого стратегування на тлі уявлення про образ майбутнього як ціль політичного розвитку. Ці обставини актуалізували необхідність розгляду наукових концепцій дослідження проблематики політичного менеджменту. Акцентовано увагу на понятті і розумінні поняття політичного менеджменту для зарубіжної політичної та вітчизняної політичної науки. Стаття присвячена комплексному дослідженню проблематики і методології досліджень і виявленню проблем політичного менеджменту в сучасному світі. Визначено, що ключовим чинником формування політичного менеджменту в державі є істинне трактування та розуміння суті двох базових категорій цього явища: менеджменту – як науки про ефективне управління саме людськими ресурсами, а також політики – як мистецтва управління різними суспільними групами, державою, народом із метою здобуття або утримання державної влади. Розглянуто основні підходи до визначення політичного менеджменту з погляду західної науки, вітчизняної науки, їх спільне та відмінне. Проаналізовано вже усталені часом види політичного менеджменту за основними сферами людської діяльності, серед яких соціально-політичний менеджмент або адміністративно-державне управління. Виділено форми самого політичного менеджменту: державний, державно-адміністративний, урядовий і технологічний. У сучасному політичному процесі значення політичного менеджменту постійно зростає. Це спричинило його більшу професіоналізацію та диференціювання. Підвищення інтересу до політичного менеджменту зумовлено звуженням можливостей силового подолання проблем у сфері політичних владних відносин, утвердженням цінностей і принципів правової держави, ідеологічного і політичного плюралізму, поваги до прав меншості, свободи опозиції, толерантності. Ефективність політичного менеджменту, в тому числі і державного управління, має досягатися на основі засобів, які забезпечують виконання прийнятих рішень без репресивних інструментів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Порайко, Устим. "ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНІМИ ЗАПОЗИЧЕННЯМИ В УКРАЇНІ." Public management 20, no. 5 (December 29, 2020): 178–88. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-5(20)-178-188.

Full text

Abstract:

Досліджуються питання формування механізмів та ін- струментів державної політики у сфері розробки та реалізації програм зовнішніх запозичень і фінансової допомоги Україні в умовах глобаліза- ції. Розкрито шляхи та методи державного управління формування сфери розробки та реалізації програм зовнішніх запозичень і фінансової допомоги Україні в умовах глобалізації. Доведено, що державне управління та його складова — державне регу- лювання у сфері формування зовнішніх запозичень і фінансової допомоги Україні — одна з найважливіших проблем публічного управління та адміні- стрування в національній господарській системі. Визначено, що необхідність дослідження механізмів державного управ- ління зовнішніми запозиченнями та фінансової допомоги викликана його важливістю як одного з провідних напрямів сталого розвитку національної економіки та ефективного шляху державотворення в Україні. Недостатня науково-теоретична розробка управлінських аспектів формування держав- ної політики, механізмів, інструментів (методів) у сфері та реалізації про- грам зовнішніх запозичень і фінансової допомоги Україні зумовили вибір теми статті та сформували напрями подальших досліджень цієї проблема- тики за умов глобалізації. Проведений аналіз засвідчив, що починаючи з 2000 р. усі Програми ді- яльності Кабінету Міністрів України, які затверджуються Постановами Ка- бінету Міністрів України, впроваджують заходи дієвого механізму співпраці органів державного управління з донорами та міжнародними організаціями з питань реалізації фінансової допомоги Україні. Проаналізовано та визначено, що конкретними дослідженнями системи управління у сфері формування та реалізації зовнішніх запозичень і фінан- сової допомоги Україні наука майже не займалася. Деякі науково-теоретич- ні розробки цієї проблеми можливо знайти у дослідженнях фахівців, які прийшли до державного управління з економіки. Обґрунтовано, що основні причини збільшення системою управління зо- внішніми запозиченнями в 2018 р. державного та гарантованого державою боргу — здійснення фінансування бюджету за рахунок державних запози- чень, у тому числі за рахунок залучення коштів від Європейського Союзу та до капіталізації нових і старих державних банків.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Паламар, А. С. "Вплив «Братів-мусульман» на зовнішню політику Туреччини у ХХІ столітті." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 8, 2021): 151–58. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.937.

Full text

Abstract:

З моменту свого заснування у 1928 році ісламістська асоціація «Брати-мусульмани» розвилась у потужну регіональну мережу, до якої входили політичні, громадські та військові підрозділи у багатьох країнах арабського світу. З приходом «арабської весни» 2011 року «Брати» нарешті отримали шанс очолити Єгипет. Це могло відіграти дуже вагому роль у посиленні позицій Туреччини в регіоні, оскільки ще за кілька років до революційних заворушень події на геополітичному просторі Близького Сходу яскраво вказували на формування братсько-катарсько-турецької політичної вісі. Повалення режиму Хосні Мубарака та прихід до влади «Братів» у Єгипті, а також прогнозоване падіння режиму Башара Асада в Сирії за певного перебігу подій доволі ймовірно могли утворити потужний союз ісламських держав сунітського толку, таких як Катар, Туреччина, Єгипет, Сирія, загальна міць яких не давала б жодної можливості Ізраїлю, Саудівській Аравії чи Ірану претендувати на серйозну вагу на Близькому Сході. Такі прогнози спровокували появу в керівництва Туреччини доволі серйозних регіональних амбіцій. Проте відсутність професіоналізму та навичок управління державою, велика ворожість з боку частини місцевих еліт та політичних опонентів зумовила те, що «Брати-мусульмани» втратили підтримку значної частини населення АРЕ. У липні 2013 року єгипетські військові здійснили переворот, скинули президента Мухаммеда Мурсі і визнали «Братів-мусульман» терористичною організацією. Ці події спричинили серйозну кризу в турецько-єгипетських стосунках, оскільки ідеологічна близькість «Братів» та правлячої в Туреччині Партії справедливості та розвитку слугувала основою для їх тривалої беззаперечної обопільної підтримки. У статті розглянуто динаміку відносин між Анкарою та Каїром протягом останніх двох десятиліть, а також проаналізовано потужний вплив асоціації «Брати-мусульмани» на зовнішню політику обох держав.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Pipchenko, Nataliia. "Поняттєво-категоріальні характеристики міжнародної Інтернет-комунікації як інструментарію зовнішньополітичної діяльності." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (May 29, 2017): 104–15. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-02-104-115.

Full text

Abstract:

Проаналізовано поняттєво-категоріальні характеристики міжнародної інтернет-комунікації як інструменту зовнішньополітичної діяльності. Зазначено, що наукові дослідження у сфері комунікації, характеризуються такими етапами розвитку як здійснення емпіричних спостережень у сфері комунікації, розробка теорії масової комунікації, аналіз ролі масової комунікації в політичних процесах та формулювання теоретичних термінів, розробка методології та методів дослідження у сфері комунікації та розширення можливостей мас-медіа засобами «електронної революції», використання інноваційних комунікативних підходів до взаємодії у межах світового співтовариства. З’ясовано етапи формування підходів до трактування міжнародної інтернет-комунікації у контексті зовнішньої політики. Встановлено, що використання сучасного інструментарію міжнародної інтернет-комунікації привело до зміни усталених уявлень про роль і можливості участі міжнародних акторів у зовнішньополітичному процесі, зокрема щодо дій окремих нетрадиційних акторів міжнародних відносин у межах існуючих правових норм, спрямованих на процеси прийняття зовнішньополітичних рішень. Обґрунтовано наявність асиметричності міжнародної інтернет-комунікації та доведено її диференційований (позитивний/негативний) вплив на систему міжнародних відносин. Подано авторське визначення поняття «міжнародна інтернеткомунікація», яке використовується у сучасній науковій практиці як тотожне поняттям «соціальні медіаплатформи», «соціальні мережі», «нові медіа» та «комп’ютерно-опосередковані комунікації», і вживається для позначення взаємозв’язків, які складаються між міжнародно-політичними або суспільними акторами внаслідок використання сучасних мережевих технологій. Зазначено основні функції міжнародної інтернет-комунікації та зовнішньополітичної діяльності, такі як пояснювальна, прогностична, синтезуюча, методологічна, практична, а також проаналізовано вплив та структуру кожної функції зокрема. Встановлено, неоднозначність впливу соціальних медіаплатформ на зовнішню політику. Зазначено проблеми для міжнародної комунікації, такі як сприяння розвитку екстремістських рухів, недотримання безпеки збереження персональних даних, порушення авторських прав, поширення недостовірної та неправдивої інформації, що може впливати на політичні процеси в державі, зовнішньо-політична пропаганда.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Петренко, Олександр. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ МІСЬКОГО ПАСАЖИРСЬКОГО ТРАНСПОРТУ." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 167–76. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-167-176.

Full text

Abstract:

Розглянуто узагальнення теоретико-методологічних засад дер- жавного регулювання діяльності міського пасажирського транспорту. Визна- чено, що ринковий механізм не здатний вирішити в повному обсязі існуючі та виникаючі економічні проблеми та надання соціально значущих послуг, до яких відносяться послуги міського пасажирського транспорту. Доведено, що проблема організації ефективного регулювання міського пасажирського транспорту залишається однією з найскладніших, оскіль- ки послуги міського пасажирського транспорту є соціально значущими, і в зв’язку з цим необхідне державне регулювання цією галуззю, яке має адмі- ністративно-правову і економічну форми, і здійснюється органами держав- ного і місцевого управління. При цьому в процесі децентралізації економіки України зросла роль місцевих органів влади в загальній системі державного регулювання. Перехід на ринкову економіку створив нові й посилив вже існуючі про- блеми у сфері перевезень, основними з яких є погіршення стану основних виробничих фондів транспорту, зниження інвестицій в транспортну галузь, відсутність чіткої державної політики, спрямованої на сприяння формуван- ню і розвитку конкурентного ринку транспортних послуг, на прискорення процесів переходу транспортних підприємств на більш високий організацій- но-управлінський і технологічний рівень і на більш високий рівень якості на- даних транспортних послуг. Для подолання кризового стану необхідна державна участь у всіх сферах господарсько-виробничої діяльності транспортних підприємств: норматив- но-правової, податкової, ліцензійної, фінансової та тарифної. У сфері тран- спорту повинна превалювати тенденція протекціонізму з боку держави, що вимагає чіткої розстановки пріоритетів, а також конкретного визначення в бюджеті розмірів коштів, які передбачається виділяти на субсидування утри- мання й розвиток транспортної інфраструктури Для вирішення протиріч у системі міського пасажирського транспорту необхідна зовнішня контролююча сила, яка виступає в особі суспільства та держави. Доведено, державним регулюванням міського пасажирського тран- спорту є створення комплексу умов формування адекватних соціально-еко- номічних відносин для забезпечення цілеспрямованого розвитку системи, яка має високу соціальну значущість.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Хассун, Мухамед Абдель Маджет. "ЕВОЛЮЦІЯ СТАНОВЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДИПЛОМАТИЧНОЮ ПОЛІТИКОЮ." Public management 23, no. 3 (March 20, 2020): 178–85. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-178-185.

Full text

Abstract:

Здійснено аналіз еволюційних процесів становлення механіз- мів державного регулювання дипломатичною політикою. Обгрунтовано, що у зовнішніх відносинах між країнами однією із найстаріших та найважливі- ших управлінських інституцій політичної діяльності є інституція регулюван- ня дипломатичних відносин. З появою міждержавних зносин стародавнього світу як мирних, так і воєнних, політичні діячі античних Єгипту, Індії, Греції, Риму, Китаю та інших країн розвивали напрями вдосконалення державної політики у сфері дипломатичної діяльності. Розглядаючи державність Ста- родавньої Індії, у контексті розвитку механізмів публічного адмініструван- ня галуззю дипломатичних відносин зазначено, що використання у практиці міжнародної політики дипломатичних привілеїв та імунітетів є одним з най- давніших і загальновизнаних способів регулювання цієї діяльності у міжна- родному праві. Доведено, що проблематика пошуку балансу в напрямі закономірностей розвитку механізмів публічного адміністрування у галузі дипломатичної діяльності порушувалась у Стародавньому Китаї раніше, ніж у європейських державах. Мистецтво дипломатичних відносин, як провідного інструмента- рію впровадження зовнішньополітичної стратегії, є важливим елементом по- літичної культури громади та невід’ємним інструментом безпеки державних інтересів. Констатовано, той факт, що сучасні історики та державні управлін- ці доводять, що у Давній Греції існували певні закономірності, які полягали в наявності доволі розвиненої і потужної системи регулювання зовнішньопо- літичної діяльності та, зокрема, дипломатичних відносин. Зазначено, що в дипломатичній діяльності Стародавньої Індії заслугову- ють особливої уваги Закони Ману, які сягають 1 тисячоліття до нашої ери. Згідно з цими нормативно-правовими актами галузі дипломатичних відносин, уникнення військових дій та укладення миру залежали від мистецтва ведення переговорів дипломатичних послів. Відзначено, що принцип недоторканості представників дипломатичних відносин віддзеркалений і в цій державі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Новоскольцева, Людмила. "Україна в сучасних глобалізаційних процесах: виклики національній державі." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 42 (February 23, 2021): 70–76. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.70-76.

Full text

Abstract:

В умовах формування глобального порядку і пов’язаної з цим зміни міжнародної системи, що склалася, все гостріше стоїть завдання визначення історичних перспектив держави. Зростаючу напруженість між суб’єктами міжнародних відносин супроводять і зміни наших уявлень про найкращу форму організації публічної влади - ідеальний політичний інститут, його роль, місце і призначення в сучасному суспільстві. У ХХ-ХХІ столітті світ зіштовхнувся з прискоренням транснаціоналізації, посиленням взаємозалежності держав і становленням міжнародного порядку за допомогою ООН та інших міжнародних організацій, а також з таким явищем як ”розмивання” державного суверенітету. Інформаційна революція та взаємодія культур і цінностей посилили тенденцію до побудови демократичних суспільств і боротьби за права та свободи людини. Глобалізація підриває здатність держави підтримувати кордони та здійснювати суверенітет. Держави сьогодні можуть бути юридично суверенними, але на практиці вони вимушені вести переговори з усіма акторами світової сцени, унаслідок чого свобода їхніх дій значно обмежується. Держава, що виступала на різних етапах історичного розвитку в якості упорядковуючого начала суспільства, у своєму нинішньому стані стала недостатньо ефективним інструментом для досягнення глобальних цілей цивілізації. Розвиток сучасного світу характеризується процесами глобалізації, що посилює універсалізацію всіх сфер життя суспільства і безумовно не може не впливати на функціонування національних держав. Глобалізація змушує переглядати традиційні принципи суверенітету у зв’язку зі змінами уявлень про різницю між внутрішньою і зовнішньою, державною і міжнародною, територіальною й не територіальною політикою. Основним ризиком сучасних глобалізаційних процесів є утвердження принципів загальної стандартизації та уніфікації суспільного життя, яке супроводжується втратою національної специфіки й позначається на етиці стосунків між людьми, організаціями і державами. В сучасних умовах глобалізації й інтенсивної трансформації цивілізаційних процесів розвитку посилюється тенденція до збереження і захисту права на ідентичність кожного окремого соціуму. Набуття Україною незалежності передбачає формування цілісної громадсько-політичної, самоідентифікованої спільноти, спроможної протистояти внутрішнім і зовнішнім викликам. В Україні триває процес становлення повноцінної держави-нації зі своїми інтересами. Дана проблема також актуалізована амбітною метою, що поставлена, щодо входження України до сорока найрозвиненіших країн світу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Кириченко, Н. В., and Г. В. Жосан. "НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ СТРАТЕГІЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ТОРГОВОГО ПІДПРИЄМСТВА." Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, no. 10 (December 30, 2021): 45–50. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.10.6.

Full text

Abstract:

В статті розкриваються основні напрями удосконалення стратегії конкурентоспроможності торгового підприємства. Визначено фактори, що впливають на конкурентоспроможність: комунікативна політика компаній-суперників; розробка нових товарів та присвоєння торгових брендів та марок; привабливість та якість пакування товарів; ефективність і організація сервісної політики фірм-конкурентів; організація збуту продукції у суперників (конкурентів); раціональність каналів просування товарів у підприємств-аналогів. Встановлено, що поняття конкурентоспроможність практично складається з чотирьох груп факторів: техніко-економічні, комерційні, нормативно-правові, соціальні. З’ясовано, що на конкурентоспроможність впливають як зовнішні (державні, ринкові, соціально-політичні), так і внутрішні (організаційна структура підприємства, фактор інновації продукції (робіт, послуг), якість продукції (робіт, послуг)) фактори.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Yakovlyev, Maksym. "МЕТОДОЛОГІЯ КЕМБРИДЖСЬКОЇ ШКОЛИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ ТА ДИСКУРС ПРО РОЛЬ УКРАЇНИ НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, no. 2 (December 21, 2020): 125–35. http://dx.doi.org/10.15421/352042.

Full text

Abstract:

Методологія Кембриджської школи інтелектуальної історії, ключовий підхід якої отримав назву «контекстуалізм» і в якій особлива увага приділяється аналізу політичних ідіом (мов) в конкретному суспільно-політичному контексті для пошуку відповіді на ключове питання «що намагався зробити автор, коли робив свої висловлювання?» використовується для окреслення можливостей дослідження внутрішньоукраїнського дискурсу про роль України на міжнародній арені на прикладі тези про уявне «зовнішнє управління». Саме поняття «інтелектуальна історія» застосовується до широкого спектру об’єктів досліджень, що відкриває можливості для дослідження дискусій про зовнішньополітичній вектор України та її відносин з іншими державами та міжнародними акторами саме як інтелектуальної історії, яку можна реконструювати шляхом аналізу мовних форм політичних спільнот, що встановлюють рамки можливих висловлювань про політику та дозволяють краще зрозуміти використання концептів в різних політичних контекстах. Риторичний і практичний узус формує погляди політичних акторів та розширює або обмежує спроможності дискурсивної дії. З позицій представників Кембриджської школи, дослідження політичних ідіом дозволяє з’ясувати, яким чином змінюються парадигми опису та розставляються політичні акценти. На прикладі дискурсу про роль України на міжнародній арені показано, що політичні актори через висування тези про «зовнішнє управління» по відношенню до нашої держави ставлять під питання її суверенітет та міжнародну суб’єктність, але за допомогою цього риторичного прийому також відмежовують Україну від Заходу (який, зокрема, активно наполягає на боротьбі з корупцією) і відкривають можливості для її зближення з Росією через переформатування позиції цієї країни всередині внутрішньополітичного українського дискурсу – з країни-агресора на можливого партнера чи навіть кредитора або фінансового донора. За допомогою такого прийому також відбувається зміщення уваги від тих сил, які всередині країни мають негативний плив на її внутрішню та зовнішню політику (олігархи) на тиск ззовні. Подальші дослідження процесів виробництва і розуміння висловлювань в українській політиці, зокрема й щодо її місця та ролі на міжнародній арені, з використанням методології Кембриджської школи інтелектуальної історії, можуть також посилити міждисциплінарні зв’язки між гуманітарними та суспільствознавчими науками.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

КРЕСІН, ОЛЕКСІЙ. "Перспективи миротворчої діяльності Європейського Союзу в Україні у контексті орієнтирів його зовнішньої та безпекової політики." Право України, no. 2020/12 (2020): 42. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-042.

Full text

Abstract:

Аналізуються нормативно визначені пріоритети Спільної зовнішньої і безпекової політики Європейського Союзу (ЄС). На основі цього досліджується політика ЄС щодо безпеки Східної Європи. Виокремлено основні концепти ЄС у сфері миротворчості й управління кризами: 1) самодостатність, “стратегічна автоно мія” в ухваленні рішень і здійсненні діяльності; 2) корпоративність інтересів, або “філософія принципового прагматизму”, що фактично ставить безпеку та інтереси ЄС вище за підтримання миру і поширення європейських цінностей у світі; 3) означення території відповідальності ЄС, що виходить з ідеї становлення “кооперативних безпекових порядків” у світі; 4) ідея зони впливу ЄС, що пов’язує безпеку ЄС із безпекою і стабільністю сусідніх держав; 5) підхід “м’якої сили”, в якому миротворчість ігнорується як цілісне явище з його військовими аспектами, натомість обґрунтовується ідея управління кризами. Стверджується, що позиція ЄС щодо безпеки Східної Європи, і зокрема України, тривалий час визначалася загальними ідеями безпечного сусідства та недоцільності політичної інтеграції цих країн через те, що це наближає кордони Союзу до небезпечних регіонів і може провокувати конфлікти. Показаний зв’язок між формуванням Східного партнерства та російською агресією в Грузії, але фактичним ігноруванням питань регіональної безпеки. Вказується на суттєві зміни у зовнішній політиці ЄС унаслідок агресії Російської Федерації (РФ) в Україні. Аналізується діяльність цивільних місій ЄС в Україні та їх поки що не задіяний потенціал. Робить ся висновок щодо суттєвого значення інструментів зовнішньої політики ЄС у стримуванні агресії РФ, підвищенні стійкості й сприянні економічному розвитку України, її модернізації, але малоймовірності вирішальної участі ЄС у відновленні її територіальної цілісності за допомогою миротворчої діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Kryshtanovych ,, M. F. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАЛТІЙСЬКО-ЧОРНОМОРСЬКИМ ПАРТНЕРСТВОМ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ УКРАЇНИ ТА ПОЛЬЩІ." Theory and Practice of Public Administration 2, no. 73 (March 19, 2021): 188–95. http://dx.doi.org/10.34213/tp.21.02.21.

Full text

Abstract:

Досліджено питання державного регулювання Балтійсько-Чорноморського партнерства у зовнішній політиці України та Польщі. Слід зазначити, що в умовах існування СРСР, польські урядовці не наважилися тоді на цілковите визнання української держави та встановлення з Україною повноцінних дипломатичних відносин. Встановлено, що тісні контакти між Україною і Республікою Польща відбулося після того, як 2 грудня 1991 р. Польща першою у світі визнала суверенність України. На особливу увагу заслуговує також те, що вже 4 січня 1992 р. між країнами були встановлені дипломатичні відносини, що сприяло налагодженню регулярних стосунків між країнами, адже тепер обидві стали незалежними державами та повноцінними суб’єктами міжнародної політики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Komlichenko, Albina. "ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА СТРАТЕГІЯ КНР." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, no. 1 (July 21, 2021): 95–104. http://dx.doi.org/10.15421/342111.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу зовнішньополітичної стратегії КНР на світовій арені. Мета дослідження – дати комплексний аналіз основних вимірів зовнішньополітичної стратегії КНР на сучасному етапі.Охарактеризовано геополітичні та геоекономічні чинники становлення стратегії КНР. Було підкреслено, що стрімко змінювана економічна позиція Китаю на світовій арені також впливає на її глобальну політику. Проаналізовано регіональний вимір сучасної зовнішньополітичної поведінки КНР та його вплив на формування загального бачення китайського керівництва ролі країни на міжнародній політичній арені. У світлі подій, що відбуваються, особливої важливості набуває політика КНР. Очевидно, що ця країна відіграє дуже важливу роль у світовій політиці і згодом ця роль буде все більше зростати. Ряд відомих експертів та аналітиків вже зараховують КНР до економічної супердержави. Деякі експерти навіть вважають, що якщо в перші 30 років здійснення економічних реформ в якості основного імперативу виступала інтеграція Китаю із зовнішнім світом, то протягом наступних трьох десятиліть основний акцент КНР буде вже ставити на формування глобального світопорядку.Доведено, що головним фокусом активної зовнішньополітичної діяльності КНР з набуття статусу провідної регіональної та глобальної держави залишається економіка.З’ясовано основні виміри реалізації національних інтересів Пекіна на сучасному етапі. Припущено, що національні інтереси КНР на даному етапі перебувають на стадії трансформації. Деякі науковці говорять про те, що основні інтереси Китаю вже виходять за рамки простого суверенного територіального обмеження.Зроблено висновок, що надзвичайно амбітні зусилля Китаю під керівництвом Сі Цзіньпіна спрямовані на розширення своєї сфери впливу та контролю на весь світ та щодо становлення глобальної економічної держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Редькіна, В. А. "Зовнішньо-торговельна політика держави та теорія міжнародної торгівлі." Економіка та держава, no. 1 (73) (2009): 53–55.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Хома, Наталія. "Неоосманізм як підґрунтя близькосхідної політики Турецької Республіки." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 42 (December 15, 2020): 99–108. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.99-108.

Full text

Abstract:

У статті акцентовано на процесах розвороту в постбіполярний період зовнішньополітичного курсу Туреччини у східному керунку, що увиразнюється останні два десятиліття в намаганнях турецького істеблішменту активізувати співпрацю з країнами Близького Сходу. Авторка доводить: ці процеси ґрунтуються на ідеології неоосманізму, що зумовило озвучення Туреччиною претензій (наразі нерезультативних) на регіональне лідерство. Авторка розглядає неоосманізм як ідеологію, що ґрунтується на ідеї минулої величі Османської імперії, яка в часи свого піднесення контролювала великі території (Балкани, частину Близького Сходу та Північної Африки, Кавказ). Відтак цим у статті пояснюється посилення ролі Туреччини в цих регіонах. Відзначено: замість очікуваного лідерства Туреччини на Близькому Сході, відносини з більшістю акторів близькосхідної політики погіршуються (винятками названо ті держави, з якими в Туреччини сформувалося прагматичне партнерство, наприклад, Катар). Посилення близькосхідного вектора авторка пояснює комплексом причин, найперше – побоюваннями Туреччини залишитися периферійною державою через нереалізовану наразі перспективу членства в ЄС, що спричинило поворот до традиційних основ турецької зовнішньої політики – османізму (неоосманізму) та пантюркізму (неопантюркізму). Зауважено, що неоосманський дискурс відображає формування нової турецької ідентичності. У статті представлені підходи, запропоновані у зарубіжній політичній думці щодо змісту неоосманізму. Авторка аргументує, за якими параметрами неоосманізм у зовнішній політиці Туреччини кардинально відходить від прозахідного кемалізму. Відзначено, що хоч поняття «неоосманізм» від початку XXI століття широко використовується на позначення політики Туреччини щодо відродження османських традицій і культури, але його тлумачення та змістове наповнення залишаються дискусійними.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Даниленко, С. "Інформаційний чинник у зовнішній політиці держави." Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Журналістика, Вип. 4 (1997): 97–102.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Зовнішня політика держав'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles