Academic literature on the topic 'Зовнішня політика держав'

Стаття продовжує серію публікацій, присвячених дослідженням підвалин формування політики безпеки держав регіону довкола України. Результати досліджень, викладених у статті, є основною частиною вихідних даних, потрібних для формування та обґрунтування воєнної політики України.

Проаналізовані інтереси та зовнішньополітичні стратегії великих держав у регіоні Близький Схід. Визначені основні протиріччя та виклики, які визначають архітектуру регіональної системи міжнародних відносин в останні 50 років. Послідовно розкриті позиції та інтереси США, Великої Британії, Франції, Росії та Туреччини щодо близькосхідних країн. Визначено, що з останньої чверті ХХ ст. на Близькому Сході утвердилось лідерство США у визначенні політичного порядку денного. Американська геополітична стратегія у регіоні полягає у підтримці сильних союзницьких держав (Ізраїлю, Єгипту, Саудівської Аравії), збереженні військової присутності та стримуванні регіональних амбіцій Туреччини та Ірану. Стратегічні інтереси Британії на Близькому Сході полягають у можливості впливати на нафтову цінову політику та боротьбі з міжнародним тероризмом. Виходячи з домінування США, Лондон з початку 1970-х рр. тісно координує свою позицію з Вашингтоном, виступаючи його надійним союзником. Французька зовнішня політика у регіоні балансує між інтересами США, власними пріоритетами і збереженням підтримки в арабському світі. Основними інтересами Парижу на Близькому Сході є просування французьких компаній, боротьба з міжнародним тероризмом, стримування потоку мігрантів з регіону до Європи. Франція прагне зберегти домінуючий вплив у деяких країнах регіону, які у минулому входили до її колоніальної імперії (Ліван, країни Магрибу). Дипломатична стратегія Франції включає як двосторонню комунікацію, так і спроби створення неформальних альянсів. Туреччина з початку 2000-х рр. активно поширює свій вплив на близькосхідні країни шляхом нарощення товарообороту з ними та розгортання військової присутності. Метою Анкари є повернення вагомого впливу на справи на Близькому Сході (неосманізм) та перетворення на регіональну державу. У цьому контексті інтереси Туреччини протирічать американському домінуванню у регіоні. Участь у близькосхідній політиці розглядається російськими політичними колами як один із атрибутів великої держави. РФ послідовно виступає проти військових інтервенцій західних держав у країни Близького Сходу, вважаючи, що такі дії підривають політичну стабільність регіону. Також Москва підтримує регіональні амбіції Ірану на противагу впливу Туреччини та Саудівської Аравії.

Досліджено особливості зовнішньої політики Польщі щодо України в період каденції Л. Качинського (2005–2010 рр.). Як ніколи, відчувалася підтримка Республіки Польща, яка вже була членом Європейського Союзу та НАТО, а Україна, що перебувала в постреволюційному стані, лише прагнула до євроатлантичної інтеграції. Ці два факти сформували особливий інтерес Польщі до України та навпаки, оскільки такий вектор зовнішньополітичної орієнтації міг значно зміцнити позиції обох держав. За основу в зовнішньополітичних орієнтирах Польщі в східному напрямі в період президентської каденції Л. Качинського (2005–2010 рр.) взято програму «Європейська політика сусідства» На базі опрацьованих матеріалів та документів установлено, що східному вектору зовнішньої політики Республіки Польща в Україні надавали пріоритетного значення. Окреслено основні напрями співпраці, які є взаємновигідними для країн Євроатлантичного простору й України. З’ясовано, що програма «Європейська політика сусідства» спрямована на розвиток двосторонніх відносин між країнами-партнерами ЄС і її членами й сприяє можливому поступовому приєднанню до європейської політики та програм. Республіка Польща ініціює створення програми «Європейська політика сусідства», у рамках якої й здійснювалася реалізація східного напряму зовнішньої політики РП щодо України. Однак половинчасті дії українського політикуму стосовно демократизації суспільства, помірковані кроки на шляху до впровадження реформ та низка гучних заяв сприяли охолодженню відносин із Республікою Польща. А після трагічних подій 2010 р. під Смоленськом та зміною очільника України світова спільнота однозначно констатувала, що ера адвокатування українських інтересів польськими президентами закінчилась зі смертю Л. Качинського. Установлено, що зовнішня політика Республіки Польща щодо України у 2005–2010 рр. продовжила загальні тенденції, закладені у двосторонніх відносинах у попередні роки, відтак напряму залежала від рішень і дій президентів, чим і надалі підтримувала особливий простір польсько-українського співробітництва – прези­дентський вимір.

Стаття присвячена аналізу таких доктрин, як зовнішня політика і міжнародні відносини, з точки зору міждисциплінарного підходу, оскільки, маючи багато схожих рис, це все ж таки різні науки. Хоча з точки зору державного управління держава тримає основні позиції у цих двох векторах, тому дуже часто в галузі саме державного управління ці детермінанти використовуються або як синоніми, або як поняття, близькі за значенням. Тому, здійснюючи свої зовнішньополітичні функції, кожна держава проводить певну політику за межами своєї країни, на міжнародній арені у взаємодії з іншими країнами та міжнародними організаціями. Зовнішня політика держави є похідною ознакою міжнародних відносин. Зовнішня політика держави визначається її внутрішнім життям і внутрішньою політикою, яка саме і зумовлює механізми та інструменти (напрями, форми і засоби) формування та реалізації зовнішньої політики держави. Досліджено, що міжнародні відносини і зовнішня політика на рівні держави здійснюються одними і тими самими інституціями, які діють на території держави та поза її межами і представляють державу в її офіційних відносинах з іншими державами та суб’єктами міжнародного права. Досліджено, що слабкістю теорії міжнародних відносин є відсутність науково апробованої теорії, тому виникає потреба у можливості широкого застосування міждисциплінарних сучасних наукових методів та підходів. Розкрито, що у реалізації інтересів у сфері міжнародних відносин використовуються наявні методи та засоби, якими оперує держава у разі виконання основоположних засад внутрішньої та зовнішньої політики, зокрема економічними, політичними, ідеологічними, дипломатичними, оборонними, і всі вони перебувають під впливом тенденцій глобалізації. Теорія міжнародних відносин є відносно молодою наукою і не має у своєму арсеналі набору власних методів дослідження, тому проводить відбір щодо свого об’єкта загальнонаукових методів і методів інших дисциплін наукового пізнання. Саме це визначило, що до аналізу зовнішньої політики і міжнародних відносин треба застосувати міждисциплінарний підхід, який дасть змогу використати більше інструментів з інших галузей наукового пізнання, які раніше не бралися до уваги у разі вивчення процесів формування та реалізації зовнішньої політики держави.

У статті проаналізовано практику застосування в ЄС гнучкої інтеграції у сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки / європейської політики безпеки і оборони (СЗППБ/ЄПБО). Визначено, що гнучка інтеграція у рамках Європейської політики безпеки і оборони в реальності з’явилася раніше самої політики, правда, поза інституціональними рамками ЄС. У середині 1990-х рр. найбільш перспективною для застосування майбутніх положень про просунуту співпрацю вбачалася сфера «другої опори» (СЗППБ). Виявлено, що на практиці Спільна зовнішня політика і політика безпеки була виключена зі сфери застосування просунутої співпраці в Амстердамському договорі. У рамках СЗППБ була передбачена можливість конструктивного утримання. Крім того, в цій сфері Амстердамський договір залишав відкритим значний простір для співпраці ad hoc поза договором. До набуття чинності Ніццького договору реалізація гнучкої інтеграції у сфері безпеки і оборони багато в чому здійснювалася поза правовими рамками ЄС. Такий стан речей був обумовлений, з одного боку, відсутністю необхідних положень в Амстердамському договорі, а з іншого боку, об’єктивною необхідністю і бажанням держав-членів розвивати співпрацю в цій сфері. Результатом стала участь країн Євросоюзу в різних об’єднаннях, що займаються забезпеченням безпеки і оборони і створених на базі міжурядової співпраці. В ході дослідження з’ясовано, що Ніццький договір істотно розширив можливості використання гнучкої інтеграції в правових рамках ЄС. У той же час продовжувала розвиватися і міжурядова співпраця поза інституціональними рамками ЄС. Оскільки впровадження просунутої співпраці в сферу оборони не відповідало положенням Ніццького договору, то глави чотирьох держав запропонували внести відповідні зміни в майбутню Конституцію ЄС, яка не набула чинності. Досліджено, що Лісабонський договір створив інституціональну і правову базу для функціональної єдності СЗППБ і ЄПБО і одночасно істотно розширив можливості застосування просунутої співпраці (у вигляді постійної структурованої співпраці) в цій галузі, що стало відповіддю на реально існуючу проблему розвитку гнучких форм інтеграції у військовій сфері поза інституціональними рамками ЄС. Згідно з положеннями Лісабонського договору, в цій сфері відкриті найбільші можливості для реалізації проектів просунутої співпраці.

Мета дослідження полягає у розкритті передумов становлення та розвитку дипломатичних систем і підготовки дипломатичних кадрів у державах Вишеградської четвірки (V 4) у 1991–2004 рр. Методологія дослідження. В основі методології дослідження лежать принципи історизму, об'єктивності, системності, науковості, а також використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українські та зарубіжній науці розглянуто передумови становлення дипломатичних систем та підготовки дипломатичних кадрів у державах V 4 (1991–2004 рр.) в органічній єдності, виокремлено групи зовнішніх та внутрішніх чинників, які впливали на ці процеси, проаналізовано особливості становлення та розвитку дипломатичних систем та підготовки відповідних фахівців у кожній з держав V 4. Висновки. Виокремлені чинники, які впливали на формування та розвиток дипломатичних систем та підготовку дипломатичних кадрів у державах V 4 (1991 – 2004 рр.), умовно згруповано в зовнішні (макрочинники: розпад Радянського Союзу, падіння Берлінської стіни, крах комуністичного режиму, набуття незалежності та суверенітету Польщею, Чехословаччиною, Угорщиною, організація дипломатичних служб цих держав, зміцнення власного іміджу на міжнародному рівні, участь держав у міжнародних структурах, міжнародна політика, освітні ініціативи ЄС тощо) та внутрішні (мезо- та мікрочинники: суспільно-політична ситуація в державах V 4, розвиток дипломатичної служби, зовнішньополітичний курс держави, офіційна політика Вишеграду та Болонська система, національна освітня політика кожної з держав, належна нормативно-законодавча база, розвиток вищої освіти у кожній з держав, освітні системи в Радянському Союзі і в Україні, де теж готувалися кадри фахівців з міжнародних відносин, іншомовна освіта як пріоритетна державна політика тощо). Ці групи детермінант взаємопов’язані і творять складну систему, що програмувала створення дипломатичних служб, розвиток дипломатичної освіти у державах V 4.

У статті з’ясовано сутність, основні засади співвідно-шення і взаємодії державної і політичної влади. Окрес-лено єство монополії на законне застосування насиль-ства як однієї з визначальних рис держави. Виявлено властивості, що якісно відрізняють державну владу від політичної. Вказано на виключні прерогативи держав-ної влади. Зроблено застереження стосовно небезпеки зазіхання політичної влади на виключні прерогативи державної влади, а також стосовно небезпеки одер-жавлення всієї повноти та багатоманітності політичної влади тощо. Автори дійшли висновку, що державна влада – це основний різновид політичної влади, що перебуває в руках панівного «режиму», здійснюється органами державної влади, визначає політику держави в пе-ріод свого правління (яка, в ідеалі, має відповідати ін-тересам держави) та володіє монополією на законне насильство. Головною рисою державної влади є моно-полія на законне застосування насильства, водночас насильство є джерелом утворення держави, знаряддям її панування та тим благом, що убезпечує суспільство від насильства з боку неуповноважених суб’єктів, зо-крема зовнішніх ворогів і злочинців. Тож, справедливе і виправдане в розумних межах державне насильство є благом. Автори дійшли висновку, що основними властивос-тями, що якісно відрізняють державну владу від по-літичної є: служіння державному інтересу, виключне право на законне насильство, представництво всього народу, первинність, універсальний характер, створен-ня права державою, єдність державної влади в межах певної території, згуртованість суспільства державою, належність державі суверенітету та виключних преро-гатив тощо. Підкреслено неприпустимість злиття дер-жавної та політичної влади.

Акцентується увага на актуальності питання прискореного рівня політичного розвитку держави, оновлення пріоритетів та цінностей політичної культури населення України. Зазвичай такі інноваційні проце- си потребують формування нових завдань перед державною політикою в аграрному виробництві. Дослідження ґрунтуються на використанні інфор- маційних ресурсів, узагальненні наукових розробок вітчизняних і закордон- них вчених, особистих спостереженнях. Зазначено необхідність подолання кризових явищ у тваринництві як однієї з провідних галузей економічного зростання виробництва, які потребують відповідного впливу держави шля- хом формування системи державного управління та реалізації ефективної державної політики. Визначено сутність державної політики, що становить сукупність форм, методів, принципів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність тваринницьких підприємств та на функціо- нування ринку тваринницької продукції. Доведено, що одним із напрямів державної політики є розширення мож- ливостей тваринництва для використання сучасних технологій з метою виробництва нових видів високоякісної тваринницької продукції. Встанов- лено, що від існуючих проблем у тваринництві залежить не лише соціально- економічний розвиток держави, а й рівень її продовольчої безпеки. А тому державна політика за допомогою ухвалених державно-політичних рішень повинна регулювати постійно виникаючі людські потреби в продуктах тва- ринного походження з можливістю держави і суспільства їх задовольняти. Відповідно вказується на необхідність спрямування заходів державної по- літики на покращення державної підтримки, яка передбачає здійснення, за рахунок фінансування з державного бюджету, інноваційного оновлення і регулювання виробничої діяльності тваринницьких підприємств. Запропо- новано Міністерству аграрної політики України розробити заходи науково обґрунтованої та ефективної державної політики, яка б забезпечила розви- ток конкурентоспроможного тваринництва на внутрішньому та зовнішньо- му ринках.

У статті досліджено проблему тлумачення поняття «світова політика». Висвітлено підходи до його трактування українськими та зарубіжними вченими. Наведено приклади його вживання у науковій літературі. Дослідники послуговувалися цим поняттям ще на початку ХХ століття, описуючи колоніальну політику провідних держав Європи. Від середини ХХ століття і дотепер опубліковано чимало праць, у назві яких є термінологічне словосполучення «світова політика». Труднощі інтерпретації поняття насамперед зумовлені неоднозначністю трактування змісту його складових частин – «світова» і «політика». Світову політику трактують як з макрополітичної точки зору, відштовхуючись від глобальної системи з проекцією на діяльність різних учасників міжнародних відносин, так і з мікрополітичної, приймаючи за точку відліку взаємодію міжнародних акторів у глобальному вимірі. Деякі дослідники визначають поняття «світова політика» через зіставлення з поняттям «міжнародні відносини» і трактують його як відносини у політичній сфері, як сучасний етап розвитку міжнародних відносин або як тотожний міжнародним відносинам термін. Показано взаємозв’язок понять «глобальна політика», «міжнародна політика», «світова політика». Визначальним при розгляді світової політики є поняття глобалізації, адже вона є однією з провідних тенденцій розвитку світу та сприяє його формуванню як єдиного економічного, культурного, політичного простору. Отже, світова політика охоплює проблеми, які стосуються усього людства. Однак існує й інша думка, згідно з якою досліджуваний термін тлумачиться як сукупність зовнішніх політик держав на глобальному рівні. Висвітлено низку проблем, які входять у поняття «світова політика», та наголошено на їх взаємозалежності.

У роботі розглядається еволюція теорії зовнішніх ефектів економічної діяльності у різних напрямах економічної теорії. Визначаються особливості державного регулювання зовнішніх ефектів економічної діяльності з різними масштабами впливу й особливості та перспективи застосування методів державного стимулювання економічної діяльності з позитивними зовнішніми ефектами в європейських країнах. Визначено напрями підвищення ефективності державного впливу на економічну діяльність з негативними зовнішніми ефектами в умовах України та напрямки формування системи державного стимулювання економічної діяльності з позитивними зовнішніми ефектами в умовах вітчизняної економіки.
The evolution of the theory of external effects of economic activity in different directions of economic theory is considered in the work. Peculiarities of state regulation of external effects of economic activity with different scales of influence and features and prospects of application of methods of state stimulation of economic activity with positive external effects in European countries are determined. The directions of increase of efficiency of the state influence on economic activity with negative external effects in the conditions of Ukraine and directions of formation of system of the state stimulation of economic activity with positive external effects in the conditions of domestic economy are defined.

У роботі розглядаються теоретичні аспекти: сутність зовнішньої заборгованості та її класифікація, управління зовнішнім боргом України,. Проаналізовано: сутність терміну «зовнішня заборгованість» та її класифікація; роль боргової політики в укріпленні фінансової безпеки держави; поняття «боргова безпека» та фактори, які на неї впливають; етапи становлення та розвитку боргової політики в Україні; моніторинг динаміки державних зовнішніх запозичень; вплив боргової політики на фінансову безпеку держави; зарубіжний досвід управління державним зовнішнім боргом; методичні рекомендації щодо оцінювання боргової безпеки держави; основні напрями підвищення ефективності управління державним зовнішнім боргом. Запропоновано: прийняти низку нормативно-правових актів; розробити та впровадити середньострокову програму управління державним боргом; розробити стратегію переорієнтації на внутрішні джерела запозичень на період нестабільності національної валюти; підвищити контроль за цільовим використанням державних зовнішніх запозичень; покращити структуру зовнішньої заборгованості шляхом переведення її на більш довгострокове обслуговування; оптимізувати платежі за зовнішніми запозиченнями таким чином, щоб зменшити навантаження на бюджет у «пікові» періоди сплати.
Diploma thesis deals with theoretical aspects of: the nature of external debt and its classification, the management of external debt of Ukraine, financial security of the state. Analyzed: the essence of the term "External debt" and its classification; the role of debt policy in strengthening the financial security of the state; the concept of "debt security" and the factors that affect it, the stages of formation and development of debt policy in Ukraine; monitoring the dynamics of government loans, the impact of debt policy on the financial security of the state; foreign experience in public external debt management; methodical recommendations for assessing the debt security of the state, the main directions of improving the efficiency of public external debt management. Proposed: to adopt a number of regulations; develop and implement a medium-term public debt management program; develop a strategy for reorientation to domestic sources of borrowing for the period of instability of the national currency; increase control over the targeted use of government external borrowing; improve the structure of external debt by transferring it to longer-term servicing; optimize payments on external borrowings in such a way as to reduce the burden on the budget during "peak" payment periods.

У роботі розглядаються теоретичні аспекти: сутність зовнішньої заборгованості та її класифікація, управління зовнішнім боргом України, фінансова безпека держави. Проаналізовано: сутність терміну «зовнішня заборгованість» та її класифікація; роль боргової політики в укріпленні фінансової безпеки держави; поняття «боргова безпека» та фактори, які на неї впливають; етапи становлення та розвитку боргової політики в Україні; моніторинг державних зовнішніх запозичень; вплив боргової політики на фінансову безпеку держави; зарубіжний досвід управління державним зовнішнім боргом; методичні рекомендації щодо оцінювання фінансової безпеки держави; основні напрями підвищення ефективності управління державним зовнішнім боргом. Запропоновано: прийняти низку нормативно-правових актів; розробити та впровадити середньострокову програму управління державним боргом; зменшити обсяг позик гарантованих урядом; розробити стратегію переорієнтації на внутрішні джерела запозичень на період нестабільності національної валюти; переглянути граничний рівень відношення державного боргу до ВВП; підвищити контроль за цільовим використанням державних зовнішніх запозичень; покращити структуру зовнішньої заборгованості шляхом переведення її на більш довгострокове обслуговування; оптимізувати платежі за зовнішніми запозиченнями таким чином, щоб зменшити навантаження на бюджет у «пікові» періоди сплати.
У роботі розглядаються теоретичні аспекти: сутність зовнішньої заборгованості та її класифікація, управління зовнішнім боргом України, фінансова безпека держави. Проаналізовано: сутність терміну «зовнішня заборгованість» та її класифікація; роль боргової політики в укріпленні фінансової безпеки держави; поняття «боргова безпека» та фактори, які на неї впливають; етапи становлення та розвитку боргової політики в Україні; моніторинг державних зовнішніх запозичень; вплив боргової політики на фінансову безпеку держави; зарубіжний досвід управління державним зовнішнім боргом; методичні рекомендації щодо оцінювання фінансової безпеки держави; основні напрями підвищення ефективності управління державним зовнішнім боргом. Запропоновано: прийняти низку нормативно-правових актів; розробити та впровадити середньострокову програму управління державним боргом; зменшити обсяг позик гарантованих урядом; розробити стратегію переорієнтації на внутрішні джерела запозичень на період нестабільності національної валюти; переглянути граничний рівень відношення державного боргу до ВВП; підвищити контроль за цільовим використанням державних зовнішніх запозичень; покращити структуру зовнішньої заборгованості шляхом переведення її на більш довгострокове обслуговування; оптимізувати платежі за зовнішніми запозиченнями таким чином, щоб зменшити навантаження на бюджет у «пікові» періоди сплати.
В работе рассматриваются теоретические аспекты: сущность внешней задолженности и ее классификация, управление внешним долгом Украины, финансовая безопасность государства. Проанализированы: сущность термина «внешняя задолженность» и ее классификация; роль долговой политики в укреплении финансовой безопасности государства; понятие «долговая безопасность» и факторы, которые на нее влияют; этапы становления и развития долговой политики в Украине; мониторинг государственных внешних заимствований; влияние долговой политики на финансовую безопасность государства; зарубежный опыт управления государственным внешним долгом; методические рекомендации по оценке финансовой безопасности государства; основные направления повышения эффективности управления государственным внешним долгом. Предложено: принять ряд нормативно-правовых актов; разработать и внедрить среднесрочную программу управления государственным долгом; уменьшить объем займов гарантированных правительством; разработать стратегию переориентации на внутренние источники заимствований на период нестабильности национальной валюты; пересмотреть предельный уровень соотношения государственного долга к ВВП; повысить контроль за целевым использованием государственных внешних заимствований; улучшить структуру внешней задолженности путем перевода ее на более долгосрочное обслуживание; оптимизировать платежи по внешним заимствованиям таким образом, чтобы уменьшить нагрузку на бюджет в «пиковые» периоды уплаты.
Diploma thesis deals with theoretical aspects of: the nature of external debt and its classification, the management of external debt of Ukraine, financial security of the state. Analyzed: essence of the term "external debt" and its classification; the role of debt policy in strengthening the financial security of the state; the notion of "debt security" and the factors affecting it; stages of formation and development of debt policy in Ukraine; monitoring of state external borrowings; influence of debt policy on financial security of the state; Foreign experience in the management of public external debt; methodical recommendations for assessing financial security of the state; the main directions of improving the efficiency of public external debt management. Proposed: adopt a number of legal acts; to develop and implement a medium-term public debt management program; reduce the amount of loans guaranteed by the government; to develop a strategy of reorientation to domestic sources of borrowing for the period of instability of the national currency; to review the limit of the ratio of public debt to GDP; to increase control over the purposeful use of state external borrowings; improve the structure of external debt by transferring it to longer-term care; optimize payments for external borrowings in such a way as to reduce the burden on the budget in the "peak" periods of payment.

Висвітлено еволюцію становлення організаційної системи публічної дипломатії США з початку 60-х і до середини 80-х років ХХ століття – моменту найбільш гострого протистояння з Радянським Союзом. На базі розсекречених документів показано, як відбувався цей процес, які організації були до нього долучені, як вибудовувалася система координації різних відомств та якою мірою до публічної дипломатії було залучене розвідувальне товариство. Подано висновки для української управлінської практики та надано рекомендації щодо можливостей імплементації цього досвіду при становленні системи публічної дипломатії в Україні. Матеріал буде цікавий державним службовцям, які відповідають за публічну дипломатію в Україні й залучені до розбудови системи стратегічних комунікацій України, фахівцям з національної безпеки (щодо практики координування діяльності різних безпекових відомств у США), науковцям (державне управління, політологія, міжнародні відносини, історія, американістика) та особам, які вивчають розбудову державної інформаційної політики та зовнішніх комунікацій держави.

Після переоцінки загроз безпеці та оновлення місії НАТО після 2014 р. стратегічними пріоритетами організації визначено стримування й оборону, а також поширення стабільності й зміцнення безпеки поза межами території Альянсу. Це зумовлює активізацію відносин НАТО з країнами-партнерами на східному та південному флангах. Попри те, що оборонні зобов’язання у рамках НАТО не поширюються на регіони, в яких найбільшим є ризик виникнення воєнного конфлікту між США та КНР, Вашингтон зацікавлений у всебічній взаємодії з Альянсом для здобуття переваг у глобальній конкуренції. Консолідація позицій держав-членів НАТО, розпочата за нової адміністрації США, посилює позиції Альянсу щодо стримування агресивних дій РФ. Безпрецедентний масштаб і кількість одночасних викликів та їхній комплексний характер, суперечності національних інтересів членів Альянсу, що становить загрозу його єдності, формують потребу подальших реформ НАТО. Принцип ухвалення рішень консенсусом за сучасних умов часто обмежує ефективність реакції організації. Подолання згаданих викликів пов’язано зі спроможністю Альянсу знайти шляхи вирішення внутрішніх проблем і протистояти зовнішнім загрозам, зокрема завдяки зближенню позицій США та ЄС. Іншою умовою є раціональна оцінка загроз європейськими державами-членами, відокремлення економічних інтересів від оборонної політики.