Journal articles on the topic 'Знання наукове'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Знання наукове.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Знання наукове.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Буяшенко, Вікторія. "УНІВЕРСИТЕТСЬКА НАУКА СЬОГОДЕННЯ: КІЛЬКІСТЬ ЧИ ЯКІСТЬ." Вісник Академії праці, соціальних відносин і туризму, no. 1 (May 8, 2019): 7–12. http://dx.doi.org/10.33287/11191.
Full textAbstract:
Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність» [1], ухвалений 2015 р., вважається вихідним пунктом початку реформ науки в нашій країні. У пункті 12 статті 1 виразно визначено, що наукова діяльність – це «інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження», а в пункті 22 цієї ж статті стверджується, що науковий результат – це «нове наукове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях інформації». Семантичною єдністю цих двох словосполучень є елемент новизни, саме він утворює сутнісний зміст як наукової діяльності, так і наукового результату.
2
Ящук, В. І. "МЕТОДИ ТА МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ ГАЛУЗІ ЗНАНЬ “СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ”." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 60 (July 3, 2020): 118–22. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-60-19.
Full textAbstract:
У статті досліджуються питання сутності методів та методології наукових досліджень при підготовці фахівців галузі знань “Сфера обслуговування”. Зокрема, питання суті методів та методології нау-кових досліджень, класифікації методів та їхніх властивостей, відмінності методики від методу та природ-ничої методології від методології гуманітарних наук, окреслюються історичні форми, які приймала наукова методологія. Обґрунтовується необхідність подальшого розвитку науки, упорядкування системи наукових знань, підвищення ефективності наукових досліджень з позицій не тільки самої науки, але і суспільної практи-ки. Також обґрунтовується подальше розроблення теорії методології наукового пізнання та дослідження, що пояснюється потребами сучасного науково-технічного та соціального прогресу суспільства та ускладненням процесу наукового пізнання, дослідження та подальшою диференціацією та інтеграцією наукового знання. Запропоновано вирішення проблеми методології наукового пізнання здійснювати у двох основних напрямах - суб’єктивної та об’єктивної діалектики. Під методом у статті розуміється набір прийомів і правил, необхід-них для практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретної наукової задачі. Під методологією розуміється вчення про метод, а також сама система організуючих і регулюючих наукове дослідження методів. Сформовано рекомендації для підготовки фахівців галузі знань “Сфера обслуго-вування” щодо оволодіння методологією наукових досліджень, вміння визначати пріоритетні напрями, галузі, сфери проведення досліджень, оформлення технічних завдань на проведення досліджень та розрахунку техні-ко-економічної ефективності досліджень.
3
Фур"єр, І. А. "Наукове знання як дискурс." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія, вип. 84/86 (2007): 85–89.
Find full text
4
Оліфер, Олена Євгеніївна. "Карл Поппер. Логіка наукового відкриття. Огляд деяких фундаментальних проблем." Актуальні проблеми духовності, no. 22 (November 21, 2021): 170–92. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i22.4462.
Full textAbstract:
Ця стаття – український переклад першого розділу книги К. Поппера «Логіка наукового відкриття». Переклад було виконано з навчальною метою: ознайомити студентів із філософськими поглядами К. Поппера та навчити їх аналізувати та перекладати першоджерела. Переклад виконано в рамках проєкту кафедри філософії, спрямованого на розвиток творчого потенціалу студентів у студентських проблемних групах та наукових гуртках у Криворізькому державному педагогічному університеті. Перекладачі намагалися дотримуватися структури оригіналу та авторського стилю. Цей розділ містить основні гносеологічні ідеї філософії К. Поппера: його погляди щодо ненадійності індукції як методу наукового дослідження, введення фальсифікації як критерію демаркації та спроба розв’язати проблему «емпіричного базису». Стаття складається з восьми розділів: (1) проблема індукції, (2) відмова від психологізму, (3) дедуктивна перевірка теорій, (4) проблема демаркації, (5) досвід як метод, (6) фальсифікованість як критерій демаркації, (7) проблема «емпіричного базису», (8) наукова об'єктивність і суб'єктивна переконаність. К. Поппер вважає проблемним обґрунтування індуктивного умовиводу, тобто умовиводу, який робиться посилок – одиничних суджень. Науковцям необхідно з’ясувати, за яких умов таке обґрунтування є надійним. Ця проблема відома як проблема індукції. На думку Поппера, науковець не може уникнути цієї проблеми, оскільки наукова робота полягає у висуванні та перевірці теорій. Можливий спосіб усунути її – розробити дедуктивну перевірку. Задля виконання цього завдання К. Поппер розробляє процедуру дедуктивної перевірки теорій. Він висуває фальсифікацію як дедуктивний метод перевірки. Фальсифікованість означає потенційну можливість спростування висновків і умовиводів, зроблених з одиничних суджень. К. Поппер пропонує її як критерій демаркації, тобто процедури, яка відмежовує наукове знання від ненаукових поглядів, що називаються «метафізичними». Характерною рисою наукового знання є його об’єктивність. На думку К. Поппера, об’єктивне знання передбачає інтерсуб’єктивну перевірку. Він визнає, що така перевірка може тривати вічно, а це також породжує проблему. А втім, наукові твердження повинні бути здатними до такої перевірки.
5
Кузьменко, Е. "ФІЛОСОФСЬКИ ГЛИБОКА І НАПРУЖЕНА ЖИТТЄВА ПРАВДА Л.Г. ФРІЗМАНА." Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 4, no. 94 (2019): 96–107. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2019.4.94.07.
Full textAbstract:
Книги відомого українського, харківського літературознавця Л.Г. Фрізмана належать світовій культурі та літературі, затребувані в багатьох країнах світу, на багатьох мовах. Мета роботи – показати становлення і розвиток Л.Г. Фрізмана як відомого вченого, дослідника, педагога, літературознавця, який належить не тільки російській, українській, а й світовій культурі. Енциклопедичні знання, найширша ерудиція, велике наукове спілкування сприяли появі блискучих критичних праць Л.Г. Фрізмана. У дослідженнях з історії літератури і літературного побуту минулих епох, що вивчаються в їх нерозривній єдності й неподільності, поступово вимальовувався своєрідна постать Л.Г. Фрізмана – глибокого дослідника і мудрої людини. Головними напрямками наукових інтересів Л.Г. Фрізмана стали історія російської літератури і громадської думки XIX– XX століть, пушкінознавство, що закріпило за ним місце «першого пушкініста України», романтизм, поетика літературних жанрів. Набагато пізніше проявився інтерес Л.Г. Фрізмана до літературознавства в книзі «У колах літературознавців: Мемуарні нариси». Книга Л.Г. Фрізмана «Така доля. Єврейська тема в російській літературі» являє собою еволюцію єврейського питання. Історико-філософський роздум Л.Г. Фрізмана про Н. Коржавіна відображено в останній роботі «Незакінчене означає недомовлене». У роботі ми прийшли висновку, що Л.Г. Фрізман блискуче вникав як в найскладніші наукові тексти, так і в науково-популярні книги. Своєрідність наукової манери Л.Г. Фрізмана і його літературознавчий талант, живе людське тепло одушевляють вимогливу читацьку аудиторію. Його високий професіоналізм літературознавця, його інтелект і самовіддану працю, всупереч перешкодам і бар’єрам життєвих труднощів, збагачують як національну, так і світову наукову скарбницю життєвої правди.
6
Шашкова, Л. О. "Наукове і релігійне знання: можливості співставлення." Філософські проблеми гуманітарних наук, no. 21 (2012): 62–65.
Find full text
7
Briukhovetskyi, Mykola. "Фiлософське i наукове знання: проблема спiввiдношення." Актуальні проблеми духовності, no. 12 (July 2, 2017): 131–37. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i12.1781.
Full textAbstract:
Автор виокремлює спiльнi та вiдмiннi характеристики фiлософського та наукового знання й доходить висновку, що фiлософiя i наука мають спiльну сферу, проте не є тотожними. Таким чином, вiдношення фiлософiї та науки можна схематично репрезентувати у виглядi логiчного вiдношення перетину.
8
Lazarenko, Nataliia, Alla Kolomiets, and Yevhen Hromov. "ЗАКОРДОННЕ СТАЖУВАННЯ ВИКЛАДАЧІВ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ: МОЖЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ." UNESCO Chair Journal "Lifelong Professional Education in the XXI Century", no. 1 (May 12, 2020): 45–52. http://dx.doi.org/10.35387/ucj.1(1).2020.45-52.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано тенденцій розвитку європейської системи освіти; з’ясовано нові функції вчителя та викладача педагогічного університету в умовах євроінтеграції; проаналізовано пропозиції європейських країн щодо програм наукового стажування; визначено су-часний стан і можливості закордонного стажування для професійного розвитку викладачів українських педагогічних університетів; окреслено перспективи організації наукового стажування для закордонних колег.З метою підготовки нового європейського вчителя викладачі педагогічних університетів мають бути добре ознайомлені з досвідом підготовки майбутніх учителів у країнах Європейського Союзу. Найефективнішою формою вивчення європейського досвіду є закордонне стажування викла-дачів.З’ясовано, що отримані під час наукового туристичного туру нові знання, навички, інформацію викладачі педагогічних університетів активно використовують у подальшій практичній професійній діяльності. Використання європейського досвіду значно пришвидшує наближення української педагогічної освіти до європейських стандартів.Зроблено висновок, що для того, щоб адекватно відреагувати на загальносвітову тенденцію міграції студентів і викладачів, а також привабити представників міжнародної наукової спільно-ти, потрібно вжити ряд організаційних заходів. Основним завданням визначено розроблення рекламних заходів, що презентують світу наші наукові та освітні здобутки. Потрібно також розвивати інфраструктуру та заохочувати діяльність інститутів, університетів, науково-дослідних центрів, спрямовану на освітнє та наукове міжнародне співробітництво.
9
Лихолат, А. О. "Организация научных исследований в академическом и вузовском секторах Киева в период независимости Украины (1991-2017 годы)." Studies in history and philosophy of science and technology 28, no. 2 (November 27, 2019): 41–50. http://dx.doi.org/10.15421/271913.
Full textAbstract:
Аналізуєються стан і проблеми розвитку наукової сфери України на сучасному етапі, її кадровий потенціал, фінансове забезпечення та перспективи входження до європейського науково-технологічного простору в контексті євроінтеграційного курсу України. Наука покликана знайти такі рішення, які б дозволили здійснити оновлення суспільства, забезпечити перехід економіки на шлях інноваційного розвитку. Саме наука, генеруючи та поширюючи наукові знання, відкриває нові технології, альтернативні джерела енергії, що сприятиме підвищенню рівня життя і переходу на якісно новий рівень прогресу. Високий теоретичний рівень та глибина інноваційних процесів забезпечуються фундаментальними і прикладними дослідженнями. Практикою доведено, що науковий потенціал як визначальний фактор суспільного прогресу дає найкращі результати при умові збалансованої взаємодії фундаментальної науки, де здобуваються новітні наукові знання, прикладних досліджень, які збагачують знання і допомагають його практичному застосуванні, та розробок, за допомогою яких наукові знання трансформуються в новітні технології і товари. У таких умовах принципового значення набуває об’єктивна оцінка роботи окремих дослідників та інститутів у цілому. Існують різні точки зору щодо оцінювання роботи дослідників не тільки в суспільстві, але й у самому науковому середовищі. Уже впродовж тривалого часу триває дискусія щодо необхідності реформування самої НАН України. Новий закон про наукову і науково-технічну діяльність не вирішує усіх складових проблем внутрішнього устрою, взаємин наукової спільноти з суспільством та владою, бачення майбутнього української науки в цілому і НАН України зокрема. Становище вітчизняного наукового комплексу України впродовж останніх десятиліть дуже змінилося внаслідок відсутності з боку влади стратегічного бачення його ролі, затяжних економічної і політичної криз та особливо внаслідок вкрай недостатнього фінансування наукових досліджень, яке не йде в порівняння з зарубіжною практикою. Дослідники вважають дуже незадовільним ставлення до вітчизняної науки з боку держави, суспільства, ЗМІ та бізнес-структур. В Україні склалася хибна практика орієнтації на запозичення науково-технічних результатів та імпорт зарубіжної продукції замість реалізації вітчизняних наукових та науково-технічних досліджень.
10
Герасименко, Л. В. "ПРОБЛЕМА НАСЛІДКІВ МАСОВІЗАЦІЇ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 2, 2022): 19–24. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1019.
Full textAbstract:
Герасименко Л. В., Лебединська Г. О. Проблема наслідків масовізації наукової діяльності. – Стаття. У статті аналізуються проблеми взаємозв’язку моральних норм наукової діяльності та розвитку науко- вого пізнання. У процесі ускладнення та поглиблення наукового пізнання відбувається концептуалізація образу та ідеї етичного потенціалу науки. Актуальність теми пов’язана з поширенням плагіату та боротьбою з цим явищем у науці. У статті розглядаються проблемні контури масовізації наукового знання. Масовізація науки – аксіологічний процес проникнення в наукове буття ціннісних установок та імперативів масової культури, які, стосуючись особистості вченого, проникають через нього в буття усіх її системоутворювальних граней. На- укова діяльність поступово набула сучасного вигляду та виявів, втративши спочатку властиві їй риси соціокуль- турної винятковості, неформальності, фрагментарності та езотеричності і набувши сталого статусу масової про- фесії. Виявом масовізації наукової діяльності стала її широка формалізація – використання під час написання наукових праць прийомів, що конституюють їхню «науковість» лише за суто формальними ознаками та критеріями. Написані в межах «формального» підходу роботи не відрізняються ні пізнавальною новизною, ні дослідницькою глибиною, ні справжнім розкриттям предмета вивчення, ні дійсною актуальністю та є скла- деними на завуальованій реферативно-плагіативній основі. Наступним виявом масовізації інституту науки є зниження особистісних критеріїв та якостей сучасного вченого, а також тих моральних та етичних вимог, які висуває до нього наукова спільнота та суспільство загалом. Сам спосіб життя масової цивілізації, що характеризується калейдоскопом ідентичностей, розмиває в цьому сенсі елітарний етос науки й образ ученого, який усе більше набуває рис менеджера, а не виробника знань. Автори звертають увагу на етичні підстави відпо- відальності вченого в реалізації соціальних цілей розвитку наукового пізнання.
11
Khai, Mykhailo. "Супровідний інструментарій кобзарсько-лірницької традиції." Музичне мистецтво і культура, no. 19 (October 10, 2014): 9–21. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2014-19-9-21.
Full textAbstract:
В статті пропонується новітній, методологічно й науково адекватний системно-етнофонічний підхід до вивчення автентичних інструментів давньоруської/давньоукраїнської билинної (гусла) та пізнішої думової (старосвітська бандура, кобза О. Вересая та колісна ліра) епічно-старцівської традиції. Саме він має вивести українське наукове знання про кобзарський інструментарій із псевдонаукових нетрів на шлях системного наукового вивчення.Ключові слова: гусла, старосвітська бандура, кобза О. Вересая, колісна ліра, системно-етнофонічна метода.
12
Раллє, Н. В. "Державне управління економікою: практичний досвід та наукове знання." Формування ринкових відносин в Україні, no. 12 (199) (2017): 32–35.
Find full text
13
Абдуллін, Р. "Державне управління економікою: практичний досвід та наукове знання." Підприємництво, господарство і право, no. 8 (164) (2009): 164–67.
Find full text
14
Мамренко М.А. "Науково-педагогічна школа як предмет історико-педагогічного дослідження." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 46 (February 12, 2021): 252–58. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.135.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз науково-педагогічної школи як предмета історико-педагогічного дослідження. Розглянуто основні підходи до визначення понять «наукова школа», «науково-педагогічна школа». Висвітлено методи дослідження наукової школи (метод теоретичного аналізу і синтезу, метод класифікації), подано перелік ознак науково-педагогічних шкіл (розробка нових оригінальних напрямків науки; спільність основних науково-дослідних завдань, які вирішуються науковою школою; спільність провідного принципу і методичного прийому вирішення поставленого науково-дослідного завдання; навчання молодих поколінь учених основам майстерності наукової творчості), проаналізовано основні аспекти діяльності науково-педагогічної школи (педагогічний, виробничий, культурологічний) з метою опису її сутнісних характеристик. Виділено специфічні риси у визначенні сутності науково-педагогічної школи. Виокремлено істотні ознаки, які дозволяють ідентифікувати наукову школу як явище (апробовані механізми в наступності, формування традицій, індивідуальний педагогічний стиль діяльності представників науково-педагогічної школи), а також розкрито основні її функції, а саме: виробництво наукових знань (дослідження і навчання); поширення наукових знань (комунікація); підготовка обдарованих вихованців (відтворення). Висвітлено специфічні принципи ефективної діяльності науково-педагогічної школи, схарактеризовано критерії та показники її сформованості для дотримання єдності підходів у визначенні сутності даного поняття, до яких належать: захист дисертацій, наявність відкриттів, видання монографій, тощо. Визначено перспективи подальшого дослідження : з’ясування ґенези, розвитку і теоретико-методологічних засад науково-педагогічних шкіл у закладах вищої освіти Херсонщини.
15
Крапівцев, О. О. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УЧАСТІ СПЕЦІАЛІСТА-КРИМІНАЛІСТА В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ НА СТАДІЇ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ: ПРОЦЕСУАЛЬНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ." Криміналістичний вісник 35, no. 1 (June 18, 2021): 58–69. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2021-35-1-58.
Full textAbstract:
Метою статті є розроблення теоретичних положень і наукове обґрунтування в процесуальному та організаційному контексті практичних рекомендацій щодо забезпечення участі спеціаліста-криміналіста в кримінальному судочинстві на стадії досудового розслідування. Методологія. Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено застосуванням загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання. Зокрема, аналіз, синтез, узагальнення дозволили докладно вивчити нормативну базу щодо напряму дослідження. Метод наукової абстракції сприяв формулюванню позиції щодо змісту діяльності спеціаліста-криміналіста із застосування спеціальних знань і техніко-криміналістичних засобів, доцільності внесення змін до законодавства України щодо розмежування понять «спеціаліст» і «спеціаліст-криміналіст». Наукова новизна. Обґрунтовано необхідність на законодавчому рівні розмежувати поняття «спеціаліст» і «спеціаліст-криміналіст», окреслити завдання, визначити функції і повноваження, компетенції спеціаліста-криміналіста як учасника кримінального провадження, діяльність якого здійснюється під керівництвом і контролем слідчого. При цьому передбачити розроблення механізму регулювання діяльності спеціаліста-криміналіста, спрямованої на підвищення професійної мотивації результативності використання спеціальних знань і навичок, належного техніко-криміналістичного супроводження кримінального провадження і процедури перевірки рівня фахових знань та практичних навичок із метою періодичного підтвердження кваліфікації «спеціаліст-криміналіст». Висновки. У результаті дослідження констатовано, що поняття і сутність терміна «спеціальні знання» на законодавчому рівні не витлумачені, бракує спільної думки щодо цього й серед науковців. Викликає певні дискусії і термін «криміналістичні знання», хоча, убачається, найбільше відповідає суті діяльності спеціаліста-криміналіста як посадової особи, що володіє й на професійному рівні використовує такі знання. Бракує одностайності й щодо форм використання спеціальних знань. Проте, в контексті нашого дослідження, насамперед варто говорити про такі процесуальні форми, як участь спеціаліста (спеціаліста-криміналіста) у кримінальному провадженні. При цьому, вважаємо, до основних форм використання спеціальних знань належать консультації спеціалістів-криміналістів. Комплексне застосування окреслених форм забезпечить об’єктивність, повноту і всебічність досудового розслідування. Окреслено напрями розроблення механізму регулювання діяльності спеціаліста-криміналіста, спрямованої на підвищення професійної мотивації результативності використання спеціальних знань і навичок, належного техніко-криміналістичного супроводження кримінального провадження. Надано деякі практичні рекомендації щодо забезпечення участі спеціаліста-криміналіста в кримінальному судочинстві на стадії досудового розслідування і пропозиції щодо запровадження організаційно-правових засад визначення порядку отримання та підтвердження кваліфікації «спеціаліст-криміналіст», вжиття заходів контролю за результативністю його діяльності.
16
Kushynska, M. Ye, O. Ya Chupashko, and Z. D. Vorobets. "НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОФЕСОРА О. І. ЖУРБІНА – ЗАВІДУВАЧА КАФЕДРИ МЕДИЧНОЇ БІОЛОГІЇ (1949–1970)." Медична освіта, no. 1 (May 8, 2019): 169–71. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.1.10102.
Full textAbstract:
Мета роботи – ретроспективне дослідження життєвого шляху та основних напрямків наукової діяльності завідувача кафедри медичної біології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (1949–1970) професора Олексія Івановича Журбіна.
Основна частина. Висвітлено сторінки біографії, простежено становлення О. І. Журбіна як науковця, показано основні напрямки наукових досліджень у галузі ботаніки і паразитології. Зокрема, акцент зроблено на його дослідженнях з йодування рослинних продуктів харчування з метою профілактики та лікування ендемічного зоба та атеросклерозу, що не втратили актуальності дотепер. Проаналізовано наукові роботи професора О. І. Журбіна щодо виведення і розмноження нових гібридів тополь, для озеленення міст та екології видового складу синантропних мух і комарів Львівської області та Українського Полісся, їх епідеміологічне значення в поширенні гельмінтозів та інших захворювань людини. Наголошено, що науковою школою професора О. І. Журбіна були випробувані і запропоновані санепідемстанціям нові інсектициди для боротьби з мухами, комарами і клопами.
Висновок. Дане наукове повідомлення на основі аналізу архівних матеріалів працівниками кафедри медичної біології, паразитології та генетики дозволило висвітлити сторінки наукової біографії завідувача кафедри медичної біології професора О. І. Журбіна, проаналізувати його наукову спадщину, що стосувалась актуальних проблем ботаніки і паразитології.
17
Рускуліс, Л. В., and М. О. Ковалик. "МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ РОБОТИ З НАУКОВИМ ТЕКСТОМ У ЗВО: ТЕОРЕТИКО-ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, no. 2 (November 12, 2021): 69–45. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-06.
Full textAbstract:
У статті наголошено, що домінантним завданням закладів вищої освіти є формування науково зрілого студента, який здатен створювати і продукувати наукову продукцію; на основі аналізу наукових джерел з’ясовано поняття «науковий текст», який визначено як засіб передавання наукового способу мислення, наукових знань про той чи той науковий предмет дослідження, який впливає на науковий прогрес людства; звернено увагу на поділ текстів за будовою на: первинні (основна мета – передавання первинної інформації, здобутої під час наукових студіювань (монографія, дисертація, дипломні роботи бакалавра та магістра)); вторинні (основна мета – аналіз змісту первинних текстів (наукова стаття, тези, реферати, анотації, огляди, звіти тощо)); охарактеризовано принципи укладання наукових текстів: змістовної насиченості; наукової інформативності; новизни наукового тексту; змістової завершеності; проблемності; доступності фахівцеві тієї чи тієї галузі; інтертекстуальності; доведено, що принцип інтертекстуальності дає можливість виокремити різновиди текстів, які є складниками наукового, а саме оглядового, методологічного, емпірико-фактологічного, теоретичного, пояснювального й додаткового текстів; висвітлено вимоги до наукового тексту: чітка структура; обдумане використання графічного матеріалу; системність у процесі написання тексту; виправдане використання цифр і фактів тощо; розроблено та запропоновано систему завдань, які пропонують роботу над текстами, що є взірцями різних підстилів наукового стилю (власне науковий, науково-методичний, науково-інформаційний, науково- діловий, науково-фантастичний); передбачено, що студенти не тільки аналізуватимуть тексти на лексичному, граматичному та стилістичному рівнях, а й самостійно укладатимуть словник термінів майбутньої професії; працюватимуть над написанням наукових статей та тез, укладаючи список необхідної літератури та reference.
18
Korzun, Olena. "СПІВРОБІТНИЦТВО НІМЕЦЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ ВЧЕНИХ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ЗА МЕМУАРАМИ НІМЕЦЬКОГО БОТАНІКА, ПРОФЕСОРА ГЕНРІХА ВАЛЬТЕРА (1898–1989)." ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 11 (December 15, 2019): 129–50. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2019.11.05.
Full textAbstract:
У статті за мемуарами всесвітньо відомого біолога, вченого в галузі фітогеографії Генріха Вальтера (1898–1989) «Сповідь еколога» аналізується сприйняття німецьким вченим наукового життя на окупованих українських землях часів Другої світової війни, відносини з українськими науковцями. Доля Г. Вальтера тісно пов’язана з українськими землями – він тут народився, провів перші двадцять років свого життя, а згодом повернувся під час Другої світової війни. Мемуари німецького вченого вітчизняні та зарубіжні науковці використовують як джерело для вивчення історії науки, однак поза увагою залишається дослідження його оцінки подій суспільного, наукового життя часів Другої світової війни, взаємовідносин з українськими фахівцями, які залишились на окупованих землях.
Після початку німецької воєнної експансії відбулись зміни в завданнях сільськогосподарських досліджень німецької аграрної науки. Війна надала можливість підпорядкувати всі cільськогосподарські наукові установи та насіннєві станції на східних окупованих територіях та привласнити результати їхньої наукової роботи. Одночасно вивчення та включення генетичних ресурсів та наукового потенціалу окупованих території в сільськогосподарську дослідну справу Німеччини мало слугувати «свободі харчування» для німців.
У 1942–1943 рр. українські землі стали своєрідним дослідним майданчиком для багатьох німецьких науковців. Воєнний період «за Вальтером» сприймається як низка можливостей для наукового зростання німецького науковця – освоєння нових територій, знайомство з іншими науковими школами, вченими, внесок у наукове забезпечення ефективного використання cільськогосподарського потенціалу окупованих земель. Але з іншого боку – це можливість продемонструвати своє служіння державі через практичне використання набутих наукових знань як фахівця, знавця місцевих природничих умов окупованих земель, російської мови тощо. Незважаючи на більш як сорокарічний період, що розділяє описані події з датою публікації мемуарів, автор продовжує симпатизувати нацистській політиці в багатьох питаннях.
Зображені мемуаристом картини життя українського наукового співтовариства демонструють, що українські науковці використовували різні стратегії виживання в умовах окупації. Робота в створених окупаційною владою науково-дослідних інституціях давала можливість не тільки покращити матеріально-побутові умови життя, а й продовжити науково-дослідну діяльність, давала шанс зберегти наукові колекції у воєнному лихолітті. Умови війни стимулювали також постійно змінювати критерії у сприйнятті людей за принципом «свій-чужий», незважаючи на пропаганду та нав’язані стереотипи. Однак колоніальний характер окупаційної політики створював імітацію свободи наукової думки, інтеграції українського наукового соціуму в німецький науковий простір. Науковий потенціал українських земель використовувався німецькою окупаційною владою лише для максимального освоєння в усіх вимірах захопленої території.
Ключові слова: Друга світова війна, Україна, аграрна наука, сільськогосподарська дослідна справа, окупація, картографічна експедиція, Крайовий інститут сільськогосподарської ботаніки, Г. Вальтер, Г. Махов, Ю. Клеопов.
19
Кушерець, Василь. "Знання як святість. Наукове та духовне просвітництво професора Володимира Шинкарука." Психологія і суспільство, no. 4 (34) (2008): 5–12.
Find full text
20
Губеладзе, Ірина Гурамівна, Анна Володимирівна Яцишин, and Аліса Сергіївна Сухіх. "РОЛЬ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ФОРМУВАННІ ПОЧУТТЯ ВЛАСНОСТІ МОЛОДОГО ВЧЕНОГО." Information Technologies and Learning Tools 85, no. 5 (November 1, 2021): 304–22. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v85i5.4533.
Full textAbstract:
Застосування цифрових технологій суттєво змінило специфіку науково-дослідної діяльності. Підвищення власної цифрової компетентності є важливим для наукових і науково-педагогічних працівників, аспірантів та докторантів, оскільки саме вони здійснюють наукові дослідження і популяризують науку серед широкої громадськості. Нині цифрові технології є ефективним засобом не тільки для проведення, представлення і впровадження результатів наукових досліджень у практику, а й для формування у молодого вченого відчуття спільності з науковою спільнотою своєї установи, країни і світу загалом, почуття власності та створення власного наукового продукту. Під почуттям власності ми розуміємо суб’єктивне емоційне переживання людини щодо належності їй певних об’єктів власності, що відображає зміст та значення, яке мають для неї реальні або абстрактні, конкретні або узагальнені об’єкти власності, тобто все те, що може назвати своїм («мою установу», «моє робоче місце», «моя наукова праця», «мої матеріали»). Представлено результати емпіричного дослідження, які підтвердили позитивний взаємозв’язок між рівнем прояву почуття власності, рівнем задоволеності науковою діяльністю, психологічним благополуччям і відчуттям ефективності й потрібності власної наукової діяльності. Розроблено рекомендації для формування почуття власності серед аспірантів і молодих учених і посилення його із застосуванням цифрових технологій. Запропоновано та обґрунтовано перелік цифрових технології, що доцільно застосовувати для формування почуття власності молодих учених, зокрема сайт установи, сторінки в соціальних мережах: Facebook, Instagram, канал YouTube, е-пошта, Google Форм, Telegram, Viber, Google Meet, Zoom, Microsoft Teams та ін. Наголошено на важливості застосування цифрових технологій для формування почуття власності аспірантів і молодих учених. Визначено, що створення системи соціально-психологічного супроводу аспіранта і молодого ученого для входження в наукове середовище позитивно позначиться на рівні психологічного благополуччя молодих дослідників та на забезпеченні можливостей побудови ними успішної наукової кар’єри та підвищенні відчуття життєвої успішності.
21
Марущак, М. І., Л. П. Мазур, І. Я. Криницька, and І. М. Кліщ. "ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ ТРЕТЬОГО ОСВІТНЬО-НАУКОВОГО РІВНЯ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ 223 «МЕДСЕСТРИНСТВО»." Вісник медичних і біологічних досліджень, no. 3 (December 8, 2021): 54–57. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.3.12570.
Full textAbstract:
Резюме. З метою підготовки висококваліфікованих, конкурентоспроможних, інтегрованих у європейський та світовий науково-освітній простір фахівців у галузі охорони здоров’я, здатних генерувати нові ідеї, розв’язувати комплексні проблеми та проводити оригінальні самостійні наукові дослідження в медсестринстві, спроможні забезпечувати трансфер сучасного знання, здійснювати науково-педагогічну діяльність у Тернопільському національному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського МОЗ України, розроблено і затверджено освітньо-наукову програму підготовки доктора філософії в галузі знань 22 «Охорона здоров’я» за спеціальністю 223 «Медсестринство».
Мета дослідження – проаналізувати освітні програми закладів вищої освіти Америки та Канади, де реалізуються освітньо-наукові програми за спеціальністю «Медсестринство» та виокремити кращі наукові практики.
Матеріали і методи. Проаналізовано освітньо-наукові програми за спеціальністю «Медсестринство» в The Johns Hopkins School of Nursing, Emory University's Nell Hodgson Woodruff School of Nursing, Pace University College of Health Professions, Hahn School of Nursing and Health Science University of San Diego, the University of North Carolina at Chapel Hill.
Результати. При розробці освітньо-наукової програми підготовки доктора філософії в галузі знань 22 «Охорона здоров’я» за спеціальністю 223 «Медсестринство» вивчено досвід запровадження програм підготовки аспірантів-медсестер у закладах вищої освіти США та Канади. В рамках співпраці із закордонними університетами-партнерами проведено стажування та онлайн-курси з вивчення особливостей проведення наукових досліджень медсестрами, при цьому основну увагу приділено якісним методам дослідження. При формуванні складових програми навчання внесено ряд нових предметів, специфічних для підготовки медсестер-аспірантів.
Висновки. Безсумнівно, освіта – це шлях підвищення медичною сестрою своєї кваліфікації. Разом з тим національний дефіцит викладачів медсестринських дисциплін, де відбувається штучна їх заміна викладачами-лікарями чи педагогами, досягає критичних значень, що має значний вплив на освітні програми та на здатність виховувати майбутні покоління студентів – медсестер. В Україні критичний рівень (або повна відсутність) фахових викладачів-медсестер з науковим ступенем, що створює необхідність підтримки і сприяння для існування освітньо-наукової програми «Медсестринство» підготовки доктора філософії в галузі знань 22 «Охорона здоров’я» за спеціальністю 223 «Медсестринство», яка поєднує в собі кращі наукові практики.
22
Holovkova, M. М., and Yu I. Yermak. "ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 1 (September 8, 2021): 117–23. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-18.
Full textAbstract:
На підставі аналізу науково-педагогічних джерел із теми дослідження доведено, що науково-дослідницька діяльність майбутніх фахівців є невід’ємним елементом у системі вищої педагогічної освіти, важливим складником освітнього процесу та засобом формування професіоналізму майбутніх педагогів. У статті висвітлюються особливості організації науково-дослідницької діяльності здобувачів вищої освіти. Дано більш розгорнуте визначення поняття «науково-дослідницька діяльність студентів». Окреслено мету та головні завдання науково-дослідницької діяльності. Здійснений науковий пошук дав змогу виявити основні принципи реалізації науково-дослідницької діяльності в закладі вищої освіти на рівні студента: самостійності, опори на попередній досвід, ініціативності, усвідомленості, гласності, керованості. Аналіз літератури дав змогу виділити форми науково-дослідницької роботи студентів, які умовно поділяють на дві основні групи: ті, що є складовою частиною освітнього процесу, й ті, що виконуються в поза навчальний час. Установлено, що наукове дослідження слід розглядати як процес, що складається з чітких послідовних дій, під час якого заздалегідь виконані дії є необхідною умовою для виконання наступних, а також окреслено основні етапи педагогічного дослідження. Надано характеристику етапам науково-дослідницької діяльності залежно від рівня сформованості знань здобувачів вищої освіти, що проводиться під час навчання, та умовам, які можуть наповнити новим змістом науково-дослідницьку діяльність студентів, урізноманітнити її форми, сформувати стійкий інтерес до наукових досліджень. Доведено, що успішне виконання здобувачам вищої освіти науково-дослідницької роботи буде ефективним за дотримання таких умов, як: активна участь студентів у дослідницькій діяльності протягом усього періоду навчання; поступове ускладнення завдань з орієнтацією студента за напрямом його спеціальності; забезпечення взаємодії в науковій роботі студентів усіх курсів; тісний зв’язок наукової роботи з навчальною і науковою діяльністю кафедри.
23
Kazarian, H. H., and R. V. Gryshova. "Державне регулювання у напрямку соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 10, 2019): 105–16. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.11.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню питань державного регулювання у напрямку соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. З’ясовано, що нині існує нагальна необхідність у розробці сучасної стратегії та в цілому моделі соціально-економічної політики щодо осіб з інвалідністю.
Метою статті є дослідження та узагальнення проблем державного регулювання у напрямку соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в сучасних умовах та забезпечення їх вирішення шляхом виконання cтрaтeгiї соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні.
Наукова новизна. Запропоновано cтрaтeгiю соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні, що мaє cтaти бaзовим докумeнтом cтрaтeгiчного плaнувaння у нaпрямку розвитку cиcтeми соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю i визнaчaє комплeкc взaємопов’язaних прiоритeтiв, цiлeй, зaвдaнь тa зaходiв. Бaзовою мeтою cтрaтeгiї є визнaчeння модeлi дiй i зacобiв cиcтeми соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю тa розробкa оcновних нaпрямiв, форм, мeтодiв i зacобiв доcягнeння cтрaтeгiчних цiлeй. Виділено нові основні аспекти механізмів формування стратегії соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю: соціально-економічні; політико-правові; організаційно-управлінські; науково-методологічні; морально-етичні; інформаційні.
Висновки. При формуванні стратегії соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю доцільно брати за основу їх сукупний попит на робочі місця.
Виходячи з важливості та актуальності наукових досліджень, необхідно організувати постійне науково-методичне забезпечення і супроводження усіх політичних, економічних програм, планів, заходів, що зачіпають інтереси інвалідів, як на національному, так і на регіональних, місцевих рівнях.
Існує потреба у науково-експериментальному вивченні проблем організації комплексної системи допомоги інвалідам, їх професійної, трудової, соціальної реабілітації з урахуванням місцевих особливостей і можливостей, змін економіко-політичної ситуації. На особливу увагу заслуговують дослідження та наукове обґрунтування стратегії соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю, які проживають у сільській місцевості. Саме ця категорія інвалідів нині найбільш обділена через зубожіння, неможливість знайти роботу та отримати професійні знання за місцем проживання.
24
Yarmysh, Oleksandr. "REVIEW OF THE MONOGRAPH "ORGANIZATIONAL AND LEGAL PRINCIPLES OF ESTABLISHMENT AND ACTIVITY OF THE MILITIA OF INDEPENDENT UKRAINE" DOCTOR OF LAW, PROFESSOR E. V. ZOZULYA AND CANDIDATE OF LAW O. V. BARANOVSKY." Ukrainian polyceistics: theory, legislation, practice 2, no. 2 (2021): 187–89. http://dx.doi.org/10.32366/2709-9261-2021-2-2-187-189.
Full textAbstract:
Загалом наукова новизна одержаних результатів полягає в тематиці дослідження, яка до цього часу не була предметом спеціального комплексного вивчення в історико-правовому аспекті. Крім того, внесок авторів у досліджувану проблему визначається тим, що вперше в українській історико-правовій науці ними виявлено та введено в науковий обіг архівні документи 1991–2015 років галузевого й центральних архівів МВС України, архівних підрозділів Головних управлінь МВС (ГУМВС) України у м. Києві, у Донецькій області, архіву Донецького юридичного інституту МВС України (нині – Донецького державного університету внутрішніх справ), які комплексно висвітлюють питання правового, організаційного, кадрового забезпечення, створення та діяльності міліції суверенної держави. Сформовані в монографії наукові висновки заслуговують позитивної оцінки і, на наш погляд, також мають суттєве наукове та практичне значення для поліпшення практичної діяльності правоохоронних органів України. Можна стверджувати, що проведеним дослідженням автори монографії зробили значний внесок у розвиток історико-правової науки, що дає змогу вдосконалити базу теоретичних та історико-правових розробок щодо подальшого покращення нормативно-правової та організаційно-управлінської діяльності правоохоронних Загалом наукова новизна одержаних результатів полягає в тематиці дослідження, яка до цього часу не була предметом спеціального комплексного вивчення в історико-правовому аспекті. Крім того, внесок авторів у досліджувану проблему визначається тим, що вперше в українській історико-правовій науці ними виявлено та введено в науковий обіг архівні документи 1991–2015 років галузевого й центральних архівів МВС України, архівних підрозділів Головних управлінь МВС (ГУМВС) України у м. Києві, у Донецькій області, архіву Донецького юридичного інституту МВС України (нині – Донецького державного університету внутрішніх справ), які комплексно висвітлюють питання правового, організаційного, кадрового забезпечення, створення та діяльності міліції суверенної держави. Сформовані в монографії наукові висновки заслуговують позитивної оцінки і, на наш погляд, також мають суттєве наукове та практичне значення для поліпшення практичної діяльності правоохоронних органів України. Можна стверджувати, що проведеним дослідженням автори монографії зробили значний внесок у розвиток історико-правової науки, що дає змогу вдосконалити базу теоретичних та історико-правових розробок щодо подальшого покращення нормативно-правової та організаційно-управлінської діяльності правоохоронних Загалом наукова новизна одержаних результатів полягає в тематиці дослідження, яка до цього часу не була предметом спеціального комплексного вивчення в історико-правовому аспекті. Крім того, внесок авторів у досліджувану проблему визначається тим, що вперше в українській історико-правовій науці ними виявлено та введено в науковий обіг архівні документи 1991–2015 років галузевого й центральних архівів МВС України, архівних підрозділів Головних управлінь МВС (ГУМВС) України у м. Києві, у Донецькій області, архіву Донецького юридичного інституту МВС України (нині – Донецького державного університету внутрішніх справ), які комплексно висвітлюють питання правового, організаційного, кадрового забезпечення, створення та діяльності міліції суверенної держави. Сформовані в монографії наукові висновки заслуговують позитивної оцінки і, на наш погляд, також мають суттєве наукове та практичне значення для поліпшення практичної діяльності правоохоронних органів України. Можна стверджувати, що проведеним дослідженням автори монографії зробили значний внесок у розвиток історико-правової науки, що дає змогу вдосконалити базу теоретичних та історико-правових розробок щодо подальшого покращення нормативно-правової та організаційно-управлінської діяльності правоохоронних органів, насамперед органів Національної поліції України, у напрямі боротьби зі злочинністю, побудови нового правоохоронного відомства європейського зразка. У цілому можна зазначити, що наукові підходи, рівень аргументації, методологія вирішення наукових завдань, форма викладу матеріалу в монографії «Організаційно-правові засади становлення та діяльності міліції незалежної України» доктора юридичних наук, професора Є. В. Зозулі та кандидата юридичних наук О. В. Барановського відповідають сучасному рівню розвитку української юридичної науки та становлять науково-теоретичний і практичний інтерес для наукової спільноти, органів державного управління, правоохоронних органів, здобувачів вищої освіти юридичного профілю.
25
Блага, Вікторія, Віталій Благой, and Ірина Хорошилова. "НАУКОВІ ШКОЛИ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ІННОВАЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА." Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, no. 26 (June 26, 2021): 25. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.26.25.
Full textAbstract:
УДК 330.341.1; JEL Classification: O33
Мета: дослідити вплив наукових шкіл, що надають знання фундаментального характеру, на інноваційний розвиток будь-якої галузі господарства та визначити їх місце в інноваційному середовищі з точки зору національних інтересів. Методика дослідження: аналіз значення науки як специфічної галузі людської діяльності та оцінка місця наукових шкіл в інноваційному середовище країни – для обґрунтування актуальності теми, мети за завдань дослідження; методи системного аналізу – для обґрунтування існуючого опосередкованого впливу наукових шкіл на майбутній еволюційній або революційній розвиток техніки і технологій в країні. Результати дослідження: визначено, що саме освітянська наука не повинна бути безпосереднім виробником нового продукту ринку або нового практично використовуваного технологічного процесу. Саме сукупне знання суспільства, що кристалізується в науково-викладацькому середовищі, є основою виробництва конкурентоспроможної продукції і благополуччя суспільства в цілому. Так, абсолютно неможливо передбачити безпосередній економічний ефект від витрат на систему науки і освіти, неможливо навіть припустити кількість інновацій, яка зародиться саме завдяки функціонуванню системи. Наукова новизна: дістали подальшого розвитку функціональні особливості наукових шкіл, за рахунок включення опосередкованого впливу на майбутній еволюційній або революційній розвиток техніки і технологій в країні, що надає сучасні можливості прикладному сектору у виробництві і сприйняття нових технік і технологій. Практична значущість: визначено та обґрунтовано, що розвинена система освіти і науки є саме тим «інноваційним середовищем», без якого неможливе виробництво таких нових знань, які безпосередньо комерціалізуються і тим самим забезпечують не тільки конкурентоспроможність окремих корпорацій, але й є двигуном конкуренції між країнами. При цьому основною складовою частиною цього інноваційного середовища повинні бути наукові школи, здатні виробляти, зберігати і передавати знання в першу чергу фундаментального характеру.
26
СІЛЬВЕЙСТР, Анатолій, and Микола МОКЛЮК. "РЕАЛІЗАЦІЯ МІЖДИСЦИПЛІНАРНИХ ЗВ’ЯЗКІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ФІЗИКИ У СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ ХІМІЧНИХ І БІОЛОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 6 (February 14, 2022): 168–74. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.26.
Full textAbstract:
У статті розглядається реалізація міждисциплінарних зв’язків під час вивчення фізики у системі підготовки студентів хімічних і біологічних спеціальностей педагогічних університетів. З’ясовано, що реалізація міждисциплінарних зв’язків сприяє систематизації, глибині та міцності знань, допомагає студентам бачити цілісну картину світу. Водночас підвищується ефективність освітнього процесу, забезпечується можливість наскрізного застосування знань, умінь, навичок, які студенти здобувають на заняттях як з фізики та дисциплін хімічного та біологічного спрямування. Такий міждисциплінарний підхід у певному сенсі допомагає в опануванні тією чи іншою міждисциплінарною теорією та сприяє подальшому вдосконаленню освітнього процесу у закладах вищої освіти. Встановлено, що необхідність здійснення міждисциплінарних зв’язків у закладах вищої освіти як дидактичної умови приводить до підвищення якості знань студентів та їх ролі у розвитку діалектичного мислення студентів, що не викликає сумніву. Дослідження показали, що немає єдиної інтерпретації понять законів, теорій, загальних для циклу природничих дисциплін, та наступності у їхньому формуванні. Слабке відображення у них взаємозв’язку між явищами природи призводить до того, що знання студентів із дисциплін природничо-наукового циклу виявляються розрізненими. Тому у студентів відсутнє наукове розуміння закономірностей розвитку навколишнього світу, уміння комплексно застосовувати знання, отримані ними щодо основ природничих наук у закладах вищої освіти. Розкриття міждисциплінарних зв’язків може відіграти вирішальну роль у подоланні низки недоліків в умовах сучасної системи вивчення курсу фізики у поєднанні з основами природничих наук у закладах вищої освіти, сприятиме розвитку у студентів предметних і професійних компетентностей, а отже, їх формуванню як майбутніх педагогів.
27
Чернявський, С. С., and В. В. Юсупов. "Розвиток криміналістичних наукових шкіл Національної академії внутрішніх справ." Криміналістичний вісник 35, no. 1 (June 18, 2021): 7–18. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2021-35-1-7.
Full textAbstract:
Мета статті полягає у висвітленні процесу формування та розвитку криміналістичних наукових шкіл Національної академії внутрішніх справ. Методологія. Під час опрацювання матеріалу статті застосовувалися історичний, історіографічний, термінологічний, системно-структурний, формально-логічний, порівняльно-правовий і статистичний методи. Наукова новизна. Обґрунтовано, що осередком розвитку криміналістичних наукових шкіл у Національній академії внутрішніх справ є кафедра криміналістики. Систематизовано та висвітлено основні напрями досліджень криміналістичних наукових шкіл Національної академії внутрішніх справ. Доведено, що криміналістичні школи Національної академії внутрішніх справ розвиваються на основі започаткування двох наукових векторів – інноваційні дослідження нетрадиційних слідів злочину (школа професора М. В. Салтевського) та удосконалення слідчої діяльності й методик розслідування кримінальних правопорушень на підставі вивчення тактики злочинців, сучасних досягнень науки і техніки (школа професора В. П. Бахіна). Засвідчено наукові зв’язки криміналістичних шкіл Національної академії внутрішніх справ з іншими криміналістичними школами та центрами науково-дослідних установ, закладів вищої освіти, правоохоронних органів. Висновки. Унаочнено роль керівників кафедр і провідних професорів Національної академії внутрішніх справ у започаткуванні криміналістичних наукових шкіл. Окреслено основні напрями досліджень криміналістичних наукових шкіл Національної академії внутрішніх справ. Констатовано в результаті узагальнення доробку криміналістичних наукових шкіл академії та розкриття його значення у розвитку юридичної науки і освіти в Україні, що криміналістичний науковий осередок Національної академії внутрішніх справ робить вагомий внесок у розвиток юридичної науки і освіти, сприяє формуванню високого рівня професіоналізму правоохоронців та юристів, забезпечує єдність правозастосовної практики й освітньо-наукової діяльності у закладі вищої освіти.
28
Гнатенко Т. С. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ НЕПЕРЕРВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ В ПРАКТИЦІ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (January 22, 2022): 93–101. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.307.
Full textAbstract:
У статті розглянуто концептуальні засади неперервної професійної підготовки в практиці фармацевтичної діяльності. Проаналізовано чинні нормативні кваліфікаційні характеристики професійної діяльності спеціалістів фармацевтичної сфери; наукові праці, в яких висвітлювалися проблемні питання щодо професійної підготовки. Розкрито основну складову професійної діяльності фармацевтів. У наукових дослідженнях науковця І. Бойчука зазначено, що професійна підготовка спеціалістів фармацевтичного профілю базується на оволодінні продуктивними знаннями, уміннями та навиками з метою гармонійного розвитку професійної самореалізації особистості. Проаналізувавши наукові педагогічні джерела, термін «професійна підготовка» окреслюємо як цілісний процес формування професійних знань, умінь і навичок, практичного досвіду і належних етичних норм поведінки, за допомогою яких реалізується ефективна професійна діяльність. А інші вчені вбачають значення такої професійної підготовки у здобутті фахівцем професійної освіти, в результаті чого відбувається оволодіння продуктивними знаннями, інтегративними уміннями та формування важливих індивідуально-професійних якостей.На основі аналізу наукових досліджень виокремлено ряд основних завдань неперервної професійної освіти. Сформовано професійну модель фахівця фармацевтичного профілю. Є підстави вважати, що модель особистості спеціаліста фармацевтичного профілю має включати опис системи його якостей, які забезпечують ефективну реалізацію професійних завдань, а також його саморозвитку, враховуючи динамічність розвитку індивіда, майбутньої професійної діяльності. Таким чином, формування цієї моделі стає основною метою професійної неперервної підготовки. Таким чином, професійна модель фармацевта акцентує увагу науково-педагогічних працівників на вдосконаленні їхньої професійної підготовки у системі неперервної освіти, яка є найважливішою на сучасному етапі розвитку фармацевтичної сфери.
29
Костючков, С. К. "Пандемія короновірусної хвороби-2020: біополітична інтерпретація." Актуальні проблеми політики, no. 65 (September 2, 2020): 117–24. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.315.
Full textAbstract:
У статті розглянуто окремі аспекти сучасних біополітичних знань, виявлено їхній зв'язок із природничими та соціальними науками; показано різноманітність визначень поняття «біополітика» від зародження науки до сьогодення. Розкрито змістову цінність біополітики на рівні практичної політики, зважаючи на те, що широкий спектр сощально-поттичних проблем мають чітко виражений біопо-літичний характер; визначено роль біополітичних знань у процесі трансформації політичних ідей та цінностей, які постають домінуючими в сучасних моделях світооблаштування. Підкреслено, що в умовах сьогодення загострюється потреба корегувати через політичні інститути і процеси біополітичний контекст суспільного життя, а саме - демографічну ситуацію і стан здоров'я населення в різних регіонах планети, епідеміологічну ситуацію у країнах світу, розвиток біотехнологій тощо. Проаналізовано гіпотези виникнення вірусів на Землі та характер розповсюдження короновірусної хвороби COVID-19 у 2020 році. Авторську увагу акцентовано на тому, що пандемія коронавірусної інфекції COVID-19 активувала цілу низку проблем у всіх сферах суспільного життя, для розв'язання яких має бути залучено біополітичне знання в різних його аспектах. Запропоновано розглядати біополітичні знання та засновані на них технології як такі, що мають актуалізувати потребу орієнтувати наукове та медичне співтовариство на розробку ефективних вакцин для боротьби з вірусними захворюваннями. Автором розглянуто характер пандемічної експансії та боротьби з нею на трьох рівнях - глобальному, державному та локальному. Показано, що політична влада в умовах сучасності перетворюється на «біовладу», держава реалізує прерогативу щодо можливості розпоряджатися життям людини через застосування таких практик, як охорона здоров'я, санітарія та гігієна. Політичним імперативом держави щодо людини є вимога бути здоровою, піклуючись водночас про здоров'я інших членів суспільства. Зроблено висновок про те, що сучасна біополітика, досліджуючи вплив мікросвіту вірусів і бактерій на соціальний макросвіт, потенціює перспективний розвиток нової галузі біополітичного знання - мікробіополітику.
30
Галян, Оксана. "МЕТОДОЛОГІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ФІЗИЧНОЇ ТЕРМІНОСИСТЕМИ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ." Актуальні питання іноземної філології, no. 12 (June 22, 2021): 46–51. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-12-8.
Full textAbstract:
У роботі розглянуто послідовність проведення наукової розвідки щодо аналізу теоретичної та емпіричної інформації для пізнання спеціальних понять у фізичній терміносистемі. Виділено два рівні методологічного аналізу: загальнонауковий, пов'язаний із аналізом методів, принципів, форм знань із різних наукових галузей у відповідності до об’єкта і предмета дослідження та конкретно-науковий, зумовлений обґрунтуванням принципів, норм та методів в конкретній науковій діяльності. Для характеристики елементів фізичної терміносистеми необхідно застосувати описовий та структурний методи, а також систематизацію отриманої інформації. Встановлено, що аналіз складних фізичних термінів необхідно здійснювати поєднанням компонентного аналізу та зіставного методу. Це дозволить виділити терміноелементи і зіставити їх значення з лексемами, які мають спільну семантику. За допомогою семного аналізу встановлено семантичну структуру термінологічних одиниць, виділено смислові елементи (семи) та прокласифіковано за родовою/видовою ознаками. Метод моделювання використано для аналізу багатокомпонентних терміносполук, а з допомогою індуктивного аналізу виділено родові та видові наукові поняття. Смисл наукового фізичного поняття розкрито за допомогою дефініцій, але поле його поширення визначено ознаками, відповідно до яких відбувається класифікація термінів. Унаслідок класифікаційного поділу утворено підкласи із предметів, явищ, процесів, властивостей і т. ін., що охоплює загальне наукове поняття. Для дослідження термінів-словосполучень у терміносистемах проведено морфологічний аналіз їхніх компонентів та встановлено взаємозв’язок між ними. Порівняння таких даних із дослідженнями інших терміносистем та словосполучень із загальновживаною лексикою дозволило спрогнозувати ймовірні тенденції розвитку сучасної терміносистеми французької мови. Методика дослідження скорочених словоформ полягає у виявленні закономірностей, принципів утворення абревіатур та функціонування у фаховому тексті. Встановлення повної вихідної форми лексичних словоформ є недостатнім для розуміння смислу абревіатури, оскільки значення останньої в конкретному контексті може дещо змінюватись.
31
Pocelujko, A. O. "Соціальна перцепція: історико-філософські та загальнопсихологічні передумови дослідження." Grani 18, no. 4 (March 3, 2015): 54–61. http://dx.doi.org/10.15421/1715079.
Full textAbstract:
У статті досліджуються передумови аналізу соціальної перцепції в різних гносеологічних, загальнопсихологічних (периферійносоціальнопсихологічних) теоріях. Гносеологія є розділом філософії, який досліджує загальні передумови пізнавальної діяльності, співвідношення пізнання і дійсності, встановлення умов істинного та достовірного знання створює стійкий фундамент для дослідження соціального сприйняття. В залежності від тієї чи іншої гносеологічної концепції, можна вирізняти різне розуміння образу в матеріалістичній та ідеалістичній гносеології, в раціоналізмі та емпіризмі. В матеріалістичній гносеології розуміння образу від початку пов’язується із тілом, психікою та суспільством, що дає підстави вести мову про об’єктивізм, психологізм та соціологізм в інтерпретації соціального сприйняття в тих соціологічних концепціях, які спиратимуться на цю гносеологію. Це означатиме, що соціальне сприйняття буде досліджуватись як похідне від соціального середовища, його індивідуальних та соціальногрупових особливостей та від суспільства в цілому. В ідеалістичній гносеології в тлумаченні соціального сприйняття переважає фікціоналістське розуміння. Це означає, що соціальне сприйняття розглядається в його феноменальному вимірі (вимір явищ), в той же час цьому феноменальному виміру ідеалістична гносеологія протиставляє ноуменальний вимір, у зв’язку з чим соціальне сприйняття виноситься за межі істинного знання. В залежності від тієї чи іншої гносеологічної концепції по різному розв’язується питання про джерело соціального сприйняття. В раціоналістичних концепціях джерелом соціального сприйняття стає мислення, переважно наукове. Через це соціальне сприйняття розглядається як те, що дозволяє категоризувати різні феномени соціальності, себто створювати фрейми визначеності на кшталт наукових. В гносеологічному емпіризмі соціальне сприйняття розглядається на засадах переважання в ньому чуттєвої компоненти, яка може бути як тим, що забезпечує відповідність соціального сприйняття дійсності, так і тим, що виступає джерелом різних викривлень.
32
Бєліков, Олександр. "МОДЕЛІ НАУКОВИХ КОМУНІКАЦІЙ У ВІТЧИЗНЯНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ (ПОЧАТОК ХХІ СТ.)." Гуманізація навчально-виховного процесу, no. 1(100) (December 3, 2021): 71–77. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245400.
Full textAbstract:
Доведено, що ефективність включення українських наукових колективів в міжнародні комунікації визначається значною мірою поширеністю та інтенсивністю як формальних, так і неформальних наукових комунікацій. Внутрішні українські комунікації більш стабільні й продовжують зв'язки, які беруть початок з радянських часів; пострадянський простір характеризується «обірваними і поновленими зв'язками»; динамічно розвиваються комунікації зі світовим науковим співтовариством. Важливим джерелом у системі наукової комунікації, її найбільш успішним та вдалим засобом, як відомо, є науковий журнал – першоджерело для опублікування наукових ідей, теорій, результатів досліджень, місце для критичного розгляду нових ідей тощо. Нову еру у науковій комунікації кінця XX – початку XXI ст. відкрили електронні журнали (як і електронні видання в цілому), забезпечуючи таку оперативність і повноту задоволення інформаційних потреб у знаннях, якої не могло бути в еру друкованих журналів. Нові технології спричинили та запропонували альтернативні моделі (2 моделі: відритий архів чи інституційний репозитарій та «журнали відкритого доступу»).
33
Tushko, K. Yu. "ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ АНАЛІЗУ РИЗИКІВ В АРМІЯХ КРАЇН ВИСОКОГО РІВНЯ РОЗВИТКУ ЯК НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, no. 6 (November 29, 2019): 263–70. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-263-270.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемам модернізації соціальних фундаментальних структур суспільства України. З-поміж низки проблем українського суспільства виокремлено труднощі реформування освітньої системи Державної прикордонної служби України. Задля розкриття мети статті проаналізовано відповідну наукову педагогічну літературу, як вітчизняного, так і зарубіжного авторства. Більшість наукових джерел належать зарубіжним вченим, оскільки західна наукова сфера вважається основоположною для методу аналізу ризиків.
Наголошено на тому, що українські викладачі не володіють методикою викладання навчальних дисциплін, мета яких оволодіння методом аналізу ризиків. В основному змісті представленої статті подано матеріал щодо сутності методу аналізу ризиків, частково – історичних аспектів його виникнення. Проаналізовано значення та особливості застосування методу аналізу ризиків у професійній підготовці фахівців в арміях США, Великобританії, Швейцарії, Німеччини.
Автор здійснив спробу розкрити значення методу аналізу ризиків закордоном, з метою розробки педагогічних засад щодо подальшого його активного використання в Україні, у навчальних закладах, як військових, так і правоохоронних структур.
Проведене наукове дослідження є основою для викладання такої навчальної дисципліни, як «Аналіз та оцінка ризиків» для курсантів третього курсу спеціальності «Безпека державного кордону». Автор виокремив ті напрями педагогічних наукових пошуків, що можуть бути актуальними у запропонованій проблемі. Аналіз змісту та генези методу аналізу ризиків дасть змогу представникам науково-педагогічного складу академії прикордонної служби створити відповідні навчальні плани та програми для дисципліни «Аналіз та оцінка ризиків».
34
Zinkevich, Vasyl I. "ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ПІДХІД ЯК ІНСТРУМЕНТ АНАЛІЗУ СИСТЕМИ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ОСВІТИ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 11, no. 2 (December 25, 2019): 37–43. http://dx.doi.org/10.15421/351916.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовується гіпотеза про те, що сучасні проблеми розбудови освіти ХХІ ст. сучасні філософія освіти і педагогіка вирішити не спроможні, оскільки їх методологічні засоби не здатні це зробити. Тому пропонується звернутися до теорії пізнання основним методом якої «є ідеальне розумове відтворення предмета вивчення у відповідних категоріальних структурах». На цій основі здійснити раціональну реконструкцію предмету дослідження – соціальну систему індустріальної освіти, як найбільш вивчену і реально ще діючу цілісність. Для ефективного відтворення її структурних і функціональних параметрів пропонується звернутися до парадигми «життєвого циклу освітніх систем у контексті цивілізаційного підходу» на основі використання когнітивного аналізу. Її перевага полягає тільки у тому, що даний концепт «схоплює» явище освіти в цілому. Це означає, що явище цивілізаційної освіти вивчається у якості соціального інституту і соціальної системи індустріального суспільства.При цьому сила когнітивного аналізу полягає у тому, що у якості вихідних одиниць аналізу виступає накопичено світовою спільнотою наукове знання про освіту. Новим є виявлення діалектики суб’єктного та об’єктного виміру когнітивних практик. Це дозволяє проводити дослідження когнітивного виміру еволюції сфери знання на основі системних відносин, які складаються в процесі формування нових проблемних областей. Цей висновок має принципове значення, оскільки є потреба у подальшому дослідити проблему становлення глобальної освіти у горизонті саморозгортання інформаційної цивілізації. Нова форма життєустрою планетарного світу, ще тільки народжується, тому спрогнозувати саморозгортання і форму системи освіти можна тільки на основі вивчення загальних алгоритмів зміни форм його буття на попередніх етапах. При цьому звертається увага на той факт, що освіта інформаційної цивілізації не виростає з освіти індустріальної доби.
35
Пришляк, В. "Інтеграція освіти, науки та виробництва в системі підготовки агроінженерів до інноваційної проектної діяльності на засадах вчення акад. П.М. Василенка." Науковий журнал «Інженерія природокористування», no. 2(16) (December 23, 2020): 84–92. http://dx.doi.org/10.37700/enm.2020.2(16).84-92.
Full textAbstract:
У статті висвітлено результати наукових досліджень розвитку інноваційних технологій підготовки майбутніх фахівців з агроінженерії до проектної діяльності. Під час проведення наукових досліджень виявлено та проаналізовано основні фактори зростання якісних показників навчання й формування професійних компетентностей агроінженерів відповідно до вимог, передбачених стандартами освіти. Встановлено вплив, а також ефективність інтеграції аграрної освіти, науки та виробництва в системі підготовки агроінженерів до інноваційної проектної діяльності на формування професійних компетентностей майбутніх фахівців, їх знання теорії робочих процесів, необхідних для високоефективного функціонування агропромислового виробництва, проведення наукових досліджень, спрямованих на вдосконалення існуючих і створення нових машин на засадах вчення акад. П.М. Василенка.Процес підготовки агроінженера до проектної діяльності ускладнюється тим, що об’єктом дії машин, знарядь і механізмів аграрної галузі є об’єкти, матеріали, середовища з різноманітними механіко-технологічними, агротехнічними та зооветеринарними властивостями. Тобто, як правило, об’єктами є біологічно живі організми, а тому переносити форми і методи педагогічних технологій з промисловості, машинобудування, будівельної чи транспортної інженерії інколи не ефективно і недоцільно. Потрібні нові наукові підходи із широкомасштабним залученням наукової складової, котрі максимально зорієнтовані на об’єкти виробничої діяльності майбутніх агроінженерних фахівців. Сучасний, підготовлений на науковій основі, із знанням особливостей агропромислового виробництва агроінженер – це ключовий суб’єкт технічного забезпечення технологічних процесів рослинництва, тваринництва та переробної галузі. Технічному забезпеченню агропромислового виробництва, а особливо, творчій проектній діяльності П.М. Василенко приділяв велике значення. Він вважав, що першочерговим у проектуванніта конструюванні машин повинні бути фундаментальні знання із технологій землеробства, агрофізичних і механіко-технологічних властивостей с.-г. матеріалів як об’єктів, з якими взаємодіють робочі органи машин, змінюючи їх стан, характеристики, положення тощо. Інтеграція аграрної освіти, науки та виробництва в системі підготовки агроінженерів до інноваційної проектної діяльності на засадах вчення акад. П.М. Василенка позитивно впливає на формування професійних компетентностей майбутніх фахівців агропромислового комплексу. Саме через таку кооперацію можливе суттєве зростання валового національного продукту, збільшення та розширення експортного потенціалу країни, поліпшення фінансово-економічного та соціального рівня життя людей.
36
Belchev, P. V., and O. G. Burtseva. "ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МАТЕМАТИКИ ЗАСОБАМИ МЕДІАОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 1 (September 8, 2021): 206–11. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-32.
Full textAbstract:
У статті подане наукове обґрунтування та експериментальна перевірка методичної системи формування інформаційної компетентності майбутніх учителів математики засобами медіаосвітніх технологій. Зважаючи на те, що модернізація суспільства вимагає докорінних змін у підходах до формування висококваліфікованих спеціалістів, вивчення проблеми формування інформаційної компетентності майбутніх учителів математики засобами медіаосвітніх технологій стає дуже в нагоді. Сучасний кваліфікований фахівець серед численних програмних засобів повинен вміти відшукати той, що досить швидко й ефективно допоможе досягти потрібного результату. Саме тому в процесі навчання викладач має формувати в здобувачів уміння правильно здійснювати постановку задачі, прогнозувати та передбачати її результати; свідомо й творчо обирати оптимальні способи її розв’язання з урахуванням наслідків; оволодівати медіаосвітніми технологіями. Упровадження в практику педагогічної підготовки майбутніх учителів математики цифрових засобів, зокрема медіаосвітніх, спрямованих на інтенсифікацію освітнього процесу, удосконалення форм і методів організації навчання, окреслює процес інформатизації освіти, у якому головним рушієм прогресу є індивідуальний розвиток особистості. Професійна діяльність сучасного молодого фахівця, на жаль, не є активно зумовленою постійною трудовою активністю, а тому потребує безперервної освіти, постійного підвищення професійної компетентності. У професійній підготовці особливе місце займає оволодіння майбутніми педагогами системою професійних умінь, що становлять зміст педагогічної діяльності, оскільки якість професійної підготовки великою мірою залежить від двох важливих чинників: глибини й міцності засвоєння професійних знань та оволодіння вміннями використовувати ці знання на практиці. Ефективність реалізації розробленої методичної системи формування інформаційної компетентності майбутніх вчителів математики засобами медіаосвітніх технологій у ході педагогічного експерименту досліджувалась на вивченні прикладів як навчальних досягнень здобувачів, так і їхньої здатності на практиці застосовувати здобуті знання в професійній діяльності.
37
ОЛИЦЬКА, Олена. "М.М.ДАРМАНСЬКИЙ – ОСВІТЯНИН, НАУКОВЕЦЬ, УПРАВЛІНЕЦЬ: ШТРИХИ ДО ПРОФЕСІЙНОГО ПОРТРЕТА." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 21, no. 2 (September 12, 2020): 134–46. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v21i2.425.
Full textAbstract:
У статті автором окреслено основні штрихи до професійного портрета видатного науковця, освітянина та талановитого управлінця М.М.Дарманського. Розглянуто та проаналізовано становлення науково-педагогічних поглядів відомого подільського педагога-новатора Миколи Дарманського під час здобуття ним досвіду в сфері освітньої діяльності. Встановлено актуальність розглянутих ним проблем і питань в освітній діяльності для сучасної освіти. Розкрито основні ідеї талановитого управлінця Миколи Миколайовича Дарманського щодо організації та введення ступеневої освіти в Хмельницькому педагогічному училищі. Розглянуто та узагальнено запропоновані освітянином методи і форми навчання і виховання, націлені на розвиток фізичних та розумових здібностей.
У статті подано аналіз окремих наукових досягнень та результати впровадження великим педагогом-новатором науково-педагогічних ідей в практику діяльності закладів освіти. Проаналізовано поняття «ступенева підготовка педагогічних кадрів». Розглянуто роботу М. Дарманського зі студентами, будучи на посаді ректора. Досліджено і розкрито ключові аспекти освітньої, наукової та управлінської діяльності Миколи Миколайовича Дарманського. Розглянуто особисті здобутки — наукові праці М.М.Дарманського, в яких відображені ідеологічні, педагогічні, наукові та управлінські погляди досліджуваної персоналії, їх теоретичне та практичне значення, проаналізовано науково-практичні посібники та встановлено актуальність розглянутих ним проблем і питань в освітній діяльності для сучасної освіти. Розглянуто пріоритетні напрями розвитку освіти області у 1987–1992 рр.
Матеріали даної статті можна використати для здобуття досвіду в сфері освітньої та управлінської діяльності.
38
Вітченко, A. O. "ЛІДЕРСЬКА СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ: НАСЛІДУВАННЯ ЧИ ЗМАГАЛЬНІСТЬ?" Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, no. 3 (June 29, 2020): 112–23. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-112-123.
Full textAbstract:
Статтю присвячено осмисленню сучасної стратегії розвитку української педагогічної науки, розкриттю сутності лідерства в науково-педагогічній діяльності.
З’ясовано, що внаслідок суттєвого корегування вектору цивілізаційного прогресу, стрімкого зростання людського чинника у процесі суспільних перетворень, надання людській діяльності випереджального та культуротворчого спрямування неабиякого значення набуває лідерська позиція вченого-педагога, його вплив на поширення педагогічних інновацій. З цією метою уточнили професіографічний портрет науковця-лідера, сформулювали критеріальні показники його лідерської діяльності (самостійність, ініціативність, ентузіазм, сміливість, рішучість, гнучкість у розв’язанні проблем, принциповість, відповідальність). До специфічних ознак науково-педагогічного лідерства віднесли те, що воно ґрунтується на беззаперечному моральному авторитеті вченого, критичному ставленні до результатів будь-якої науково-дослідницької, професійно-практичної діяльності; наукові здобутки втілюються в освітньо-виховний процес, відображаються на конкретних показниках освітньої підготовки вихованців, закладають підґрунтя для подальшої їх життєвої і професійної успішності.
Визначено умови поширення лідерства у педагогічній науці: усвідомлена потреба колективу в лідері, успішне розв’язання завдань, інноваційний науковий пошук; особиста мотивація вченого на лідерську позицію, готовність до співпраці; змагальність, конкурентне наукове середовище; сприйнятливість колег, учнів, академічного середовища до нових ідей; особиста налаштованість на співпрацю і спільний успіх. Наголошено на тому, що поширення ідеї лідерства в академічному середовищі передбачає утвердження активного культуротворчого ставлення до розв’язання актуальних проблем навчання, виховання та розвитку особистості в сучасних соціокультурних координатах.
39
Іотковська, Марина. "МЕНТОРСЬКИЙ СУПРОВІД І РОЛЬ ОЧІЛЬНИКІВ КАФЕДР ДОШКІЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ (1991 – 2010 РР.)." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 1, no. 19 (June 10, 2021): 159–70. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(19).2021.159-170.
Full textAbstract:
В оглядовій статті досліджуються питання організації та досвіду наукової діяльності кафедр дошкільної педагогіки в закладах вищої педагогічної освіти України. Проаналізовано стан професійної діяльності колективу та очільників кафедр дошкільної ланки закладів вищої педагогічної освіти. Висвітлено наукові доробки в рамках окресленої проблеми та схарактеризовано еволюцію наукової думки. Акцентовано увагу на тих питаннях, які залишилися поза увагою вітчизняних дослідників на науковців сьогодення. Наголошено, що в науково-педагогічній літературі висвітлено окремі аспекти становлення й розвитку кафедр дошкільної педагогіки у структурі закладів вищої педагогічної освіти. Зазначено, що відсутність об’єктивної інтерпретації специфіки становлення й розвитку кафедр дошкільної освіти в системі вищої освіти України не дозволяє відтворити цілісну картину щодо особливостей їх розвитку, що спонукає до здійснення більш детального історико-педагогічного дослідження з метою вивчення науково-педагогічного досвіду із подальшим упровадженням його конструктивних ідей, що мають прогностичне значення. Зауважено, що за останні десятиріччя українська історико-педагогічна наука, зокрема дошкільна, переживає складні, суперечливі трансформації: відбуваються переосмислення наукових парадигм, а отже, й пошуку нових теоретико-методологічних орієнтирів. Акцентовано увагу на тому, що зростає потреба в оновленні змісту та напрямів наукової діяльності кафедр дошкільної педагогіки, що зафіксовано у відповідних законодавчих документах. Наголошено, що розвиток історико-педагогічної науки має практико орієнтовану спрямованість на очільника, тобто лідера, діяльність якого відповідає завданням удосконалення системи вищої освіти та дошкільного виховання у питаннях, окреслених в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року.
Ключові слова: кафедра дошкільної педагогіки; завідувач кафедри, наукова думка; історико-педагогічний аналіз; науково-дослідницький потенціал, заклад вищої освіти.
40
Кін, О. М. "НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ГРОМАДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ ХХ СТ." Педагогіка та психологія, no. 63 (April 2020): 69–79. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.08.
Full textAbstract:
У статті представлені різні наукові підходи, що дозволяють ґрунтовно дослідити та проаналізувати проблему розвитку громадської діяльності студентської молоді вищих навчальних закладів України ХХ століття. Актуальність проблеми зумовлена суперечностями, зокрема: між необхідністю врахування впливу процесів громадської діяльності студентів на формування особистості й недостатністю дослідження національного молодіжного руху як інституту соціалізації і виховання молодого покоління. Метою статті є вивчення та аналіз різних наукових підходів до дослідження проблеми розвитку громадської діяльності студентської молоді вищих навчальних закладів України ХХ століття. Автором були використані такі методи дослідження: аналіз, узагальнення, систематизація історикопедагогічних, науково-методичних праць учених з проблеми розвитку громадської діяльності студентської молоді. У статті показано, що для здійснення об’єктивного і комплексного дослідження розвитку і організації громадської діяльності студентів ХХ століття в Україні доцільно використовувати сукупність науково-методологічних підходів. Було доведено, що базовими для нашого дослідження стали такі підходи: системний, синергетичний, історіографічний, культурологічний, хронологічний, історичний феноменологічний, аксіологічний, цивілізаційний, парадигмальнопедагогічний. Автором представлено змістовну характеристику кожного з наукових підходів, визначено їхню сутність, особливості використання у науково-дослідній практиці. У статті простежено закономірності виникнення та розвитку кожного з підходів, встановлено їхнє місце і практичне значення у науковому полі досліджуваної проблеми. Було доведено, що система зазначених наукових підходів дозволить відобразити цілісність досліджуваних процесів і явищ, обґрунтувати закономірності розвитку і становлення даної наукової проблеми, дати об’єктивну і змістовну характеристику основним науковим категоріям дослідження, простежити тенденції і закономірності розвитку громадської діяльності студентської молоді України ХХ століття.
41
Polovka, S. G., O. D. Lavryk, S. M. Dovbysh, and O. А. Polovka. "Доробок професора Володимира Христофоровича Геворк’яна в пізнанні дна акваторії Світового океану (до 85-річчя з дня народження)." Вісник Дніпропетровського університету. Геологія, географія 26, no. 1 (March 30, 2018): 150–57. http://dx.doi.org/10.15421/111816.
Full textAbstract:
Здійснено історичний зріз основних віх життя і висвітлено наукові напрацювання, організаційну і громадську діяльність відомого в Україні та за її межами морського геолога, доктора геолого-мінералогічних наук, професора Володимира Христофоровича Геворк’яна. Персоналізація геології океанів і морів в Україні дає можливість визначити етапи подальшого розвитку її наукових напрямів й надає історії української науки та освіти портретної конкретики. Вказані аспекти визначають актуальність дослідження. Тому за мету статті обрано висвітлення історичних віх життєвого шляху і наукової, дослідницької і педагогічної та громадської діяльності професора В. Х. Геворк’яна. Показано коло його наукових інтересів та акцентовано увагу на започаткованих науковцем трьох нових наукових напрямах у галузі геології океанів і морів в Україні. Значна частина статті присвячена розкриттю новітніх теоретичних напрацювань В. Х. Геворк’яна: висунення та обґрунтування нової концепції – аседиментаційної трансформації і мобілізації осадових порід та відкладів через вплив на них глибинних флюїдів; ролі органічної речовини в процесах аутигенного мінералоутворення, її значенню для формування горючих корисних копалин і для з’ясування більш загальних питань колообігу вуглецю у біосфері Землі; однієї з моделей відродження науково-дослідного флоту в Україні.
42
Доронкіна, Н. Є. "ДОСЛІДЖЕННЯ АРГУМЕНТАТИВНОЇ СТРУКТУРИ АНГЛІЙСЬКОМОВНОЇ ОГЛЯДОВОЇ СТАТТІ." Nova fìlologìâ 1, no. 81 (June 23, 2021): 102–7. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-1-16.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу й виявленню особливостей аргументативних структур, притаманних англійськомовним оглядовим статтям. Як приклад використано огляд вібраційних та акустичних методів вимірювання для виявлення дефектів підшипників. Оглядова стаття розглядається як різновид жанру наукової статті, яку вважають центральним домінантним жанром наукового дискурсу, оскільки їй властиві всі його ознаки, важливе місце серед яких займають аргументативні стратегії. З’ясовано, що відносно стала композиція оглядової статті визначається низкою чинників, серед яких наукове завдання – оцінити переваги та недоліки приладів, методів чи наукових досягнень у певній галузі знання, а також комунікативне завдання – зорієнтувати читача. Сукупність композиції та аргументативної стратегії, що залежить від комунікативної цілі, передбачає наявність типових аргументативних структур, які реалізовано як у формі аргументативних фрагментів, так і в загальній аргументативній схемі цілої статті. Зазначено, що основою аргументативного фрагменту є аргумент, який має логічну структуру, визначену моделлю Тулміна. Виокремлення аргументативних фрагментів з тексту відбувається відповідно до низки критеріїв за допомогою інтенційного, жанрового й функційного аналізу. Виявлено, що про наявність аргументативних фрагментів у тексті свідчить маніфестація автором наміру переконати читача. Ідентифікація цього наміру відбувається або шляхом аналізу лексико-граматичних засобів, тобто інтенційного аналізу, або за допомогою розбору жанрової композиції, яка визначена комунікативною метою. З’ясовано, що аргумент складається з двох частин: тези та доводу на її користь чи проти неї, який спирається на факти чи інші правдиві дані, причому теза повинна виводитися з даних. Визначено, що типова аргументативна схема оглядової статті складається з двох частин: 1) обґрунтування доцільності огляду, чому присвячена вступна частина статті; 2) аргументації, тезою якої слугують висновки статті, розташовані у відповідному підрозділі, причому обидва види аргументації мають оціночний характер.
43
Козак, О. М. "ЕВОЛЮЦІЯ УПРАВЛІННЯ ЗНАННЯМИ У ПУБЛІЧНОМУ СЕКТОРІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 3 (February 18, 2022): 37–46. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.6.
Full textAbstract:
У статті досліджено процес формування та становлення управління знаннями. Описано еволюцію наукових підходів до застосування управління знаннями у публічному секторі й узагальнено основні визначення цього поняття. Представлено інструменти з управління знаннями, які дозволили забезпечити трансформацію неформалізованих знань, досвіду та навичок публічних службовців у формалізовані знання публічних органів влади. Встановлено, що поштовхом до активного застосування теорії управління знаннями у системі публічних відносин стала поява у 80-х рр. минулого сторіччя управлінської концепції Нового публічного менеджменту. Доведено, що іншим стимулюючим фактором активного застосування управління знань у системі публічного управління став розвиток сучасного суспільного стану як постіндустріального інформаційного суспільства, у якому провідну роль відіграють науково-технічні досягнення. Стосовно значення управління знаннями в електронному уряді зазначено, що управління знаннями забезпечують загальну стратегію управління змістом електронного врядування, надаючи інструменти та методи організації знань, відстежуючи актуальність змісту знань і надаючи громадянам усю необхідну інформацію. Установлено переваги у застосуванні управління знаннями в електронному урядуванні, які сприяють підвищенню компетентності урядів, підвищенню якості публічних послуг і здоровому розвитку електронного врядування. Визначено, що управління знаннями у публічних органах влади є надзвичайно складним процесом багаторазової взаємодії формалізованих і неформальних знань, який супроводжується формуванням нової організаційної культури, створенням команди однодумців, котрі спільно працюють над вирішенням конкретних проблем. Обґрунтовано те, що у системі публічної влади знаннями необхідно керувати ефективно у часі та з огляду на витрати, щоб поєднувати громадян із громадянами та громадян із владою і, навпаки, для прийняття державних політик і рішень за участю громадськості.
44
ВОРОХОБІНА, Діана. "ЛІДЕРСЬКА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ФАХІВЦІВ З НАВІГАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ СУДНОМ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, no. 1 (April 20, 2022): 20–33. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.953.
Full textAbstract:
У статті узагальнено результати досліджень, публікацій та нормативно-правових актів, у яких розкриваються теоретичні аспекти лідерської компетентності фахівців з навігації та управління судном. З’ясовано, що лідерство є одним з найважливіших компонентів професійної компетентності фахівців з навігації та управління судном. На це наголошується у сучасних нормативно-правових документах, що регламентують підготовку майбутніх судноводіїв. У зв’язку із цими вимогами, а також сучасними викликами і загрозами у сфері судноплавства потребують ретельного аналізу результати навчання – знання, уміння, навички, способи мислення, ціннісні орієнтації, професійно важливі властивості фахівцівз на вігації й управління суднами, які складають зміст лідерської компетентності. З’ясовано, що важливі аспекти професійної підготовки майбутніх фахівців річкового та морського транспорту неодноразово привертали увагу науковців. Однак наукове завдання щодо формування і розвитку лідерської компетентності майбутніх фахівців з навігації та управління судном у процесі професійної підготовки не було предметом окремого дослідження. Зроблено висновок, що лідерська компетентність – це інтегроване поняття, що охоплює професійну компетентність і професійну мобільність, а також здатність швидко адаптуватися до нових умов, орієнтуватися в інформаційних потоках, оптимально вирішувати професійні й соціальні проблеми, здійснювати ефективне управління персоналом і вміння працювати в команді. Лідерська компетентність фахівців з навігації та управління судном охоплює досить значний перелік компонентів, серед яких знання (психології роботи з персоналом, особливостей управління людськими ресурсами, комунікації, особливостей формування команди тощо), уміння та навички (підтримувати серед членів суднової команди атмосферу взаєморозуміння, доброзичливості, взаємодопомоги, навички керівника і вміння працювати в команді, застосовувати методи ефективного управління ресурсами, здійснювати менеджмент та мотивацію персоналу суднової команди тощо), а також лідерські якості (організаторські, професійно-ділові, емоційно-комунікативні, інтелектуально-креативні та морально-вольові). Важливе значення в умовах сучасного мореплавання є володіння капітанами суден та їх помічниками міжкультурною та етнічною толерантністю.
45
Моцюк, Ю. Б. "СКЛАДОВІ НОВОЇ АКАДЕМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ." Медична освіта, no. 3 (December 16, 2021): 123–28. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.3.12324.
Full textAbstract:
У статті висвітлено особливості складових нової академічної культури науково-педагогічних працівників. Доведено, що поняття академічної культури багатогранне і поєднує психолого-педагогічну та навчально-методичну культуру в університеті, цінності, традиції, норми, правила проведення наукового дослідження, і про наукову мовленнєву культуру, культуру високої духовності й моралі, спілкування зі студентами, культуру наукової праці і соціальної, моральної відповідальності за результати, культуру толерантності та педагогічного оптимізму, що формується в культурно-освітньому просторі закладу вищої освіти. Академічна культура – сукупність способів і методів діяльності університетської спільноти, її системна інтегрована якість, що відбиває досягнутий рівень розвитку. Вона виступає як сукупність соціальних норм і цінностей, що генетично не успадковуються, а сформувалися історично і притаманні конкретній суспільній системі. Академічна культура включає певні явища, процеси, відносини, що якісно відрізняють науково-педагогічних працівників, студентів та адміністративно-господарський персонал ЗВО від інших спільнот та соціальних груп суспільства і є результатом соціальної взаємодії. Основними елементами академічної культури виступають знання і переконання, якими керуються члени академічної спільноти у своїй повсякденній діяльності і які визначають їх духовне становище. Переконання характеризуються нероздільністю інтелектуально-раціонального, чуттєво-емоційного і вольового компонентів. Переконання охоплюють всю структуру певних відомостей про явища суспільного життя, зміст і значення норм, принципів поведінки, тобто знання. В структуру переконань обов’язковим компонентом входять певні особисто значущі знання. Зростання ролі закладів вищої освіти як центрів культури, знань та досліджень у культурному, соціальному і науково-технічному розвитку свідчить, що майбутнє людства все більше залежить від сучасних університетів. Академічна культура є складною композицією важливих цінностей і принципів, норм, традицій, способів діяльності, які приймаються академічною спільнотою, а формування та відтворення основних її принципів пов’язані не тільки з університетським середовищем, а й інститутом вищої освіти в цілому.
46
Лимар, Л. В. "СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ АНГЛОМОВНОЇ АКАДЕМІЧНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ДОКТОРІВ ФІЛОСОФІЇ ГАЛУЗІ «ОХОРОНА ЗДОРОВʼЯ»." Медична освіта, no. 4 (February 2, 2022): 90–96. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.4.12491.
Full textAbstract:
Освітньо-наукова програма навчання майбутніх докторів філософії спеціальності «Охорона здоровʼя» передбачає формування англомовної професійної комунікативної та академічної компетентності протягом навчання. Автором визначено англомовну професійну комунікативну та академічну компетентність як сукупність знань, умінь та навичок застосування загальної, медичної та академічної англійської мови при взаємодії в медичному та академічному середовищі, з метою досягнення комунікантом поставлених професійних та наукових цілей. Аналіз наявних структур та особистий досвід автора привели до формулювання структури англомовної академічної медичної комунікативної компетентності, в межах якої було визначено три підтипи компетентності: мовну (загальномовна компетентність), соціокультурну (академічна) та професійну (медична мовна). Кожний із підкомпонентів має три частини: когнітивну (знання компонента та способи його вивчення, представлене терміном знання), практичну (практичне застосування, представлене терміном уміння та навички) та індивідуальну (що являє індивідуальні особливості особи, які впливають на презентацію компонента). Визначено, що високий рівень розвитку англомовної академічної медичної комунікативної компетентності характеризується: високим рівнем (С1) сформованих знань, умінь і навичок застосування загальної, академічної та медичної англійської мови при фаховій та академічній комунікації, ефективній взаємодії комуніканта, обранням правильних стратегій комунікації, відповідно до існуючих етичних та біоетичних стандартів медичної та наукової взаємодії, позитивною комунікативною настановою, сформованою «Я-концепцією» себе як науковця і медика, здатністю до продуктивної взаємодії. Сформованість даної структури є метою вивчення майбутніми докторами філософії медичних спеціальностей курсу «Англійська мова академічного та медичного спрямування».
47
Варава, І. М. "ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ЗВО ДО НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ЗАСАДАХ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 3 (April 29, 2021): 162–67. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-24.
Full textAbstract:
У статті розглянуто особливості реалізації педагогічного супроводу формування готовності студентів ЗВО до науково-дослідницької діяльності на засадах академічної доброчесності. Звертається увага, що для сучасного випускника ЗВО не менш актуальною, ніж наявність глибоких предметних знань і практичних умінь і навичок, є сформованість у нього готовності до науково-дослідницької діяльності, під час здійснення якої найважливіша умова – це дотримання принципів академічної доброчесності. Вивчено наукові підходи вітчизняних та зарубіжних учених до цього питання, підкреслюється їхня загальна позиція, що життя та діяльність ученого (у тому числі вченого-початківця, студента-дослідника) повинні відповідати стандартам і традиціям академічної доброчесності, щоби протидіяти суттєвій деформації освітнього середовища. Аргументується вибір як основи педагогічного супроводу педагогічної технології формування готовності студентів ЗВО до науково-дослідницької діяльності на засадах академічної доброчесності. Наведено опис змісту та основних елементів складників технології формування готовності студентів закладів вищої освіти до науково-дослідницької діяльності на засадах академічної доброчесності: описово-цільового, наукознавчого, процесуально-дієвого, оцінно-рефлексивного. Наведено комплекс заходів, що були реалізовані у процесі педагогічного супроводу формування готовності студентів ЗВО до науково-дослідницької діяльності, таких як: мотивація студентів до наукового пізнання, самовиявлення у різних видах науково-дослідницької діяльності; розвиток інтересу до змісту дисципліни; оволодіння студентами знаннями, що дають цілісне уявлення наукову комунікацію, правила виконання науково-дослідних робіт і принципи академічної доброчесності; роз’яснення студентам цілей академічної сумлінності, причин та видів порушень; розроблення та прийняття студентами «Кодексу наукової етики»; підтримка їх взаємодії із суб’єктами наукової та професійної спільноти тощо. Робиться висновок, що презентована у статті педагогічна технологія є орієнтиром для розвитку методичної компетентності викладачів у процесі педагогічного супроводу формування готовності студентів ЗВО до науково-дослідницької діяльності на засадах академічної доброчесності і дає змогу впроваджувати й удосконалювати цей процес на практиці.
48
МАРТИНЮК, Анатолій. "ВИЗНАЧНІ ПЕРСОНАЛІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ XX СТОЛІТТЯ В НАУКОВОМУ ОСМИСЛЕННІ АКАДЕМІКА ІВАНА ГАМКАЛА." Human Studies Series of Pedagogy, no. 45 (December 9, 2021): 52–57. http://dx.doi.org/10.24919/2413-2039.13/45.7.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано творчу і мистецьку діяльність визначних вітчизняних персоналій української музичної культури в науковому осмисленні академіка Івана Гамкала. Висвітлено роль теоретичних знань і практичних умінь у професійному становленні майбутнього митця. Визначено, що на основі аналізу наукових праць видатного диригента, педагога, науковця, громадського діяча надається можливість опанування знань, навичок і вмінь диригентського мистецтва. Акцентується, що науковий доробок Івана Гамкала окреслює коло питань, пов’язаних із проблемами диригентського виконавства, формує професійні навички майбутніх диригентів, сприяє інтелектуальному розвитку, виховує любов до своєї професії. У своїх наукових працях І. Гамкало застосовує історико-порівняльний метод, що використовувався в багатьох науках і був покладений в основу принципу історизму в сучасному музикознавстві та суміжних галузях науки. Таким чином, висвітлена творча діяльність визначних музичних діячів у наукових працях вплинула на формування світогляду творчої особистості в умовах освітнього простору. У статті узагальнено, що творча і мистецька діяльність відомих вітчизняних персоналій української музичної культури в науковому осмисленні академіка Івана Гамкала відіграє важливу роль у становленні національної музичної культури. Факти наукової діяльності Івана Гамкала дають можливість говорити про вплив його особистості на стан музичної освіти в Україні, що здійснюється як важлива складова частина культурно-історичного процесу. Отже, наукове вивчення праць І. Гамкала створює глибинне перетворення традиційного світогляду, що первинно проявляється як універсалізація інструментарію культуротворчої діяльності, виробленого на її художньо-естетичних теренах.
49
Гребінь, Світлана, and Лілія Васильченко. "Трансдисциплінарність у змісті природничо-математичної освіти." New pedagogical thought 108, no. 4 (January 6, 2022): 124–28. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-124-128.
Full textAbstract:
У статті аналізуються світові трансформаційні зміни в різноманітних сферах життєдіяльності суспільства, що сприяють процесу реформування освіти в Україні. Нова українська школа пропонує нові підходи і технології, що відповідають запитам суспільства та забезпечують формування конкурентоспроможності сучасної молоді на міжнародному ринку праці. У публікації окреслюється один із таких підходів – трансдисциплінарний, що поєднує в єдине ціле дисципліни та наукове знання. Переосмислюються деякі аспекти впровадження означеного підходу в природничо-математичній галузі в закладах середньої освіти, розглядається вектор розвитку організації освітнього процесу від дисциплінарності до трансдисциплінарності. Підкреслюється, що вітчизняні науковці та соціальні інституції розуміють неможливість неврахування такого важливого аспекту як «трансдисциплінарність», у зв’язку з чим вимушені залишити поле своєї діяльності та функціонування і поринути в інноваційний простір. Ключову роль за цієї умови надано природничо-математичному напряму. Зазначається, що в освітні програми природничих наук сучасної України передбачено запровадження трансдисциплінарного підходу (реалізація STEM-освіти) від початкової школи до вищої та професійної.
Трансдисциплінарний підхід до навчання дає змогу поєднати науку, технології, інженерію та математику, є одним із основних щодо впровадження STEM-освіти та підвищення якості викладання природничо-математичних дисциплін в Україні. Автори підкреслюють, що запити суспільства та потреби сучасної економіки роблять природничо-математичну освіту ключовим напрямом, одним із основних чинників інноваційного розвитку освіти та складовою української державної політики щодо зміцнення людського капіталу та підвищення конкурентоздатності української молоді.
50
Мінгальова, Юлія Ігорівна. "ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНФОРМАТИКИ." Information Technologies and Learning Tools 85, no. 5 (November 1, 2021): 175–88. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v85i5.4110.
Full textAbstract:
Стаття присвячена визначенню рівнів сформованості компетентності з використання інформаційно‑комунікаційних технологій (ІКТ) для здійснення організації науково‑дослідної роботи майбутніми вчителями інформатики на формувальному етапі педагогічного експерименту. Належний рівень досліджуваної компетентності може значно покращити організацію науково‑дослідної роботи майбутніх учителів інформатики, сприяти науковому розвитку здобувача вищої освіти та його адаптації до освітніх технологічних змін. Аналіз наявних інформаційно‑комунікаційних технологій дозволив виокремити такі типи засобів для організації науково‑дослідної роботи майбутніх учителів інформатики: засоби пошуку, збереження та розміщення наукових матеріалів; засоби ІКТ для спільної роботи; засоби ІКТ для перевірки матеріалів виконаних наукових робіт; засоби перевірки програмного коду на плагіат; засоби ІКТ для підтримки ведення експериментальної наукової діяльності; засоби ІКТ для створення демонстраційного матеріалу. Сформульовано характеристики ІКТ для здійснення організації науково‑дослідної роботи: індивідуалізація наукової роботи; оптимізація пошукової діяльності; створення науковим керівником власного електронного курсу та інші. Завдяки проведеному науковому аналіз літератури визначено форми та етапи науково‑дослідної роботи. У роботі представлено визначення поняття «компетентності з використання інформаційно‑комунікаційних технологій для здійснення організації науково‑дослідної роботи майбутніх учителів інформатики». Запропоновано авторську методику, що сприяє підвищенню рівня сформованості компетентності з використання інформаційно‑комунікаційних технологій для здійснення організації науково‑дослідної роботи майбутніх учителів інформатики. У ході дослідження визначено критерії (мотиваційний, діяльнісно‑когнітивний, адаптивно‑рефлексивний) оцінювання рівня сформованості компетентності з ІКТ для здійснення організації науково‑дослідної роботи майбутніх учителів інформатики та її показники. Вказано рівні (елементарний, базовий, достатній, високий) та показники сформованості досліджуваної компетентності. Результати проведеного педагогічного експерименту підтвердили результативність авторської методики. Окреслено наступні напрямки наукових розвідок з представленої проблеми.