Journal articles: 'Злочинці'

1

Дмитращук, О. С. "КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИ, ЯКА ВЧИНЯЄ ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО." Juridical science, no. 2(104) (July 14, 2021): 19–26. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.03.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що однією зі складових предмета кримінології є вчення про особу злочинця. Без нього важко дослідити інші кримінологічні проблеми, зокрема, детермінанти злочинів та засоби боротьби з ними. З одного боку, чинники злочинності пов’язані з об’єктивними соціальними явищами, які негативно впливають на формування особи і проявляються в егоїстичних, антисуспільних поглядах і звичках, що лежать в основі кримінальної поведінки, а з іншого – з обставинами, що сприяють реалізації таких поглядів і звичок у конкретному злочині. Зазначені явища і обставини не залежать від людини, є зовнішніми стосовно неї, але свого криміногенного значення вони набувають, формуючи особу злочинця і таким чином трансформуючись у внутрішні детермінанти злочину. Стаття присвячена кримінологічній характеристиці особи, яка вчиняє злочинні дії в сімейно-побутовому осередку. З’ясовано існуючі доктринальні підходи до розуміння категорій «особа-кривдник» та «особа злочинець», на основі чого обґрунтовано, що кривдником є особа, що вчиняє систематичне фізичне, психологічне або економічне насильство відносно подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою особа перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах. Визначено соціально-демографічні властивості особи-кривдника, а саме: а) стать (переважна більшість осіб чоловічої статі); б) рівень освіти; в) вік; г) стан алкогольного сп’яніння; д) трудова зайнятість; є) наявність судимості. Встановлено кримінологічний портрет особи, яка вчиняє домашнє насильство (громадянин України чоловічої статі, 30-50 років, що має базову середню освіту, працездатний, але не працюючий, не судимий, схильний до вживання алкоголю). Резюмується, що особу, яка вчиняє домашнє насильство, слід віднести до насильницького типу особи злочинця, а за глибиною антисуспільної спрямованості до ситуаційно- нестійких злочинців. Наголошено, що структура особи злочинця передбачає наявність трьох груп ознак (властивостей, якостей): 1) соціально- демографічні (стать, вік, соціальне становище, рівень освіти, сімейний стан, рід занять тощо); 2) кримінально-правові (зміст і мотивація, одноосібний чи груповий характер злочинної діяльності, тривалість та інтенсивність злочинної діяльності, наявність чи відсутність судимості тощо); 3) соціально-психологічні властивості та якості осіб, які вчинили злочин (світогляд, інтереси та життєві установки).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Худавердова, Анна. "Соціально-психологічні уявлення військовослужбовців про злочин і злочинця." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т2 (2021): 300–310. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-300-310.

Full text

Abstract:

Метою статті є розкриття особливостей соціальних уявлень про злочин та злочинця у групах військовослужбовців з різним правовим статусом (законослухняні і правопорушники). Наголошено, що існує протиріччя між нормативними вимогами до поведінки військовослужбовця у воєнний та мирний час. Зазначено, що перебування особи в умовах бойових дій протягом тривалого часу приводить до певних деформацій у сприйнятті людиною таких категорій як злочин, правопорушення, закон тощо. Соціальні уявлення містять інформацію, переконання, думки, образи, установки щодо об’єкта уявлення. Вони орієнтують і «виправдовують» поведінку індивідів, сприяють соціальним комунікаціям. Різні досвід, групова приналежність, види діяльності - все це сприяє формуванню у індивідів неоднакових уявлень. Соціальні уявлення про злочини є складними системами, що складаються з ряду взаємозалежних елементів, структура їх не є однорідною, ступінь небезпеки злочинів розцінюється не однаково. У роботі розкрито особливості соціальних уявлень про злочинців і злочини у військовослужбовців, які є правосвідомими (перша група), і військовослужбовців, які скоїли злочини (друга група). Показано, що у групі військовослужбовців, які скоїли правопорушення, уявлення мають більш складну та суперечливу структуру; а у першій групі - законослухняних військовослужбовців - уявлення мають більш просту форму. В обох групах соціальні уявлення вибудовуються навколо таких категорій, як вид злочину (вбивство, злодійство тощо), негативні якості особистості злочинця та сильні негативні емоційні реакції. Соціальні уявлення про злочин містять ще й таку групу, як покарання. Ядра соціальних уявлень у кожному випадку утворені різними елементами залежно від групи. Досліджувані першої групи у своїх соціальних уявленнях є більш однозначними, суворими та схильними детермінувати злочинність тим, що людина «погана». Більшість схвалюють введення страти. Правопорушники навпаки, є більш гуманними, схильними детермінувати злочинність соціальними складнощами, вірити у можливість виправлення. Їм також характерна наявність такого конструкту, як страх і велика кількість посилань до законодавчих баз і нормативних документів. Крім того військовослужбовці, що скоїли злочини, схильні ставати на абстрактну позицію жертви. Ключові слова: соціальні уявлення, злочин, злочинець, правопорушення, покарання, військовослужбовці, поведінка, категорія, ядро уявлення, страта, жертва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Нікітіна-Дудікова, Ганна Юріївна. "СТРУКТУРА ОСОБИ ПОТЕРПІЛОЇ ДИТИНИ ЯК ЕЛЕМЕНТУ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ У ЗЛОЧИНАХ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 5 (February 1, 2022): 92–96. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.14.

Full text

Abstract:

Стаття є внеском у вирішення актуального наукового завдання, розв’язання практичної проблеми – виділення основних структурних ознак особи потерпілої дитини у злочинах проти статевої свободи та статевої недоторканості, оскільки особа потерпілого виступає джерелом інформації про подію злочину та особу злочинця, дозволяє з’ясувати дані, що стосуються його способу життя, соціально-демографічних та особистісних характеристик, що дозволяють висувати версії щодо мотивів злочину та особи злочинця. Визначається, що структура елементу «особа потерпілого» включатиме у себе: відомості анкетного характеру (стать, вік, сімейний стан); віктимність та риси характеру; особливості поведінки до злочинної події, в момент скоєння злочину, після його скоєння. Підсумовано, що у загальному масиві злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості переважають особи жіночої статі. Проте перевага за статтю залежить і від характеру вчинюваних дій. На підставі проведеного аналізу з’ясовано залежність виду та способу вчинюваних дій від віку потерпілої особи: чим старша дитина за віком, тим більше злочин характеризується наявністю фізичного контакту та проникнення у тіло потерпілої особи. І навпаки, чим дитина менша, злочин вчиняється здебільшого без наявності фізичного контакту між потерпілою особою та проникнення у тіло потерпілої особи, спрямовані в більшості на інтелектуальне розбещення дитини. Встановлено, що здебільшого потерпілими від злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості стають діти зі змістовно та структурно неблагополучних сімей, у третині випадків такі злочини були вчинені найближчими родичами. Визначається, що віктимність дітей завжди підвищена, здебільшого злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості дітей був вчинений особою, з якою потерпілі знайомі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Кучер, В. М. "Кримінологічний аналіз особи, яка вчинила незаконне заволодіння вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 22, 2020): 125–31. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2416.

Full text

Abstract:

У статті автор ставить за мету дослідження особливостей кримінологічного аналізу особи, що вчиняє незаконні заволодіння вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами. Під особою злочинця розуміється сукупність соціальних та соціально значущих властивостей (погляди, здібності, інтереси, потреби, моральні переконання тощо), відносин, що характеризують конкретну особу, яка вчинила злочин, у поєднанні з позаособистісними зовнішніми умовами й обставинами -властивостями, відносинами навколишнього середовища. Зазначеним поняттям охоплюються також соціальні та соціально значущі властивості, відносини всього кола осіб, які вчинили злочини. Тобто під особою злочинця розуміється певний соціальний тип. Особа, яка вчинила незаконні заволодіння вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, розглядається у статті як джерело індуктивного пошуку причин злочинної поведінки (злочину), його типів (видів злочинності, категорій злочинів), подібно до того, як за конкретним індивідуальним поступом складається стиль тієї чи іншої ходи. Вивчення цих осіб пропонується розглядати на двох рівнях: одиничному (конкретний злодій) і видовому (тип злодія). У статті звернено увагу на такі критерії кримінологічної характеристики осіб, які вчиняють незаконні заволодіння вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами: соціально-демографічні, кримінально-правові, морально-психологічні ознаки та соціальні зв'язки. У статті ці критерії поділені на дві групи - приватного та загального характеру. Критерії приватного характеру здебільшого формалізовані. Наприклад, у картці на особу, яка вчинила злочин, надано відносно повний перелік критеріїв: вік, стать, громадянство, національність, освіта, соціальне й посадове становище, місце роботи, навчання, кваліфікація злочину тощо. Загальні критерії - тією чи іншою мірою узагальнені характеристики особи, що даються, наприклад, експертами. Підсумовано, що частіше ці злочини вчиняють чоловіки, громадяни України, віком 29-39 років, які мають загальну середню освіту, на момент скоєння злочину не навчаються і не працюють. Крім того, третина цих злочинів були вчинені у групі; а третина злочинців мали не зняту і не погашену судимість на момент скоєння злочину.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Бурда, О. М. "Соціально-демографічна характеристика магазинного крадія." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 36–41. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1822.

Full text

Abstract:

У статті здійснено спробу встановити та проаналізувати питання соціально-демографічної характеристики магазинного крадія. Насамперед до уваги бралися визначення понять «особа злочинця» та «особистість злочинця», значення яких по-різному трактується авторами. Незважаючи на відмінності, як вітчизняні, так і зарубіжні кримінологи все ж мають спільну систему ознак особи злочинця. Для дослідження особи злочинця необхідно опиратися на соціальні риси та властивості, які є домінантними у виборі протиправної (антисуспільної) поведінки особи. До уваги бралися такі ознаки як стать, вік, рівень освіти, сімейний стан, рід занять. Наведені у статті цифрові показники були досліджені та проаналізовані на підставі вибіркового узагальнення матеріалів кримінальних проваджень. Було встановлено, що третя частина крадіжок, які вчиняються в мережі роздрібної торгівлі, здійснюється чоловіками. Їх увагу привертають дороговартісні товари (такі як ікра, алкоголь тощо). Тоді як жінками здійснюються крадіжки товарів життєвої необхідності (продукти харчування, засоби гігієни). Абсолютну більшість засуджених за крадіжки з мереж роздрібної торгівлі на момент вчинення злочину склали працездатні не працюючі особи. Окремої уваги потребують неповнолітні злочинці. Як відомо, кримінальна відповідальність настає з 16-річного віку, тому досить часто через недостатню вартість викраденого товару крадіжки неповнолітніх не можна кваліфікувати як адміністративне порушення. Тому більшість злочинів перебувають поза межею статистичного обліку. Щодо освітнього рівня, то майже половина злочинців має базову середню освіту, тобто є працездатною, але в силу тих чи інших обставин вони вимушені вибирати кримінальний шлях. Більшість серед працездатних осіб за родом занять виявилися різноробочими. Здебільшого це особи, які працюють на тимчасовій, непостійній роботі. Деякі професії пов'язані безпосередньо з місцем вчинення крадіжок. Крім того, слід звернути увагу на те, що майже всі крадії були неодружені (незаміжні), тому в них не було обов'язку утримувати сім'ю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

ОБОДОВСЬКИЙ, ОЛЕКСАНДР. "Про застосування статей про кримінальну відповідальність за бандитизм та за створення злочинної організації." Право України, no. 2019/02 (2019): 256. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-02-256.

Full text

Abstract:

Вчинення одного злочину однією особою – це найпростіша ситуація, яка може виникнути у правозастосовній практиці. Складнішими є ситуації, коли одна особа вчиняє кілька злочинів або один злочин вчиняється кількома особами (у співучасті). Ще більш складними є ситуації, коли кілька злочинів вчиняються кількома особами, а серед таких ситуацій – вчинення злочинів стійкими об’єднаннями, створення яких та участь у яких самі по собі є злочинними. І чи не найбільш спірним є вирішення питання про кваліфікацію злочинів, вчинених бандою і злочинною організацією. Мета статті – встановити, чи є особливості у застосуванні статей Кримінального кодексу України (КК України) про відповідальність за бандитизм і за створення злочинної організації в сучасних умовах, та визначити перспективи збереження відповідних статей у КК України. Підходи до кваліфікації злочинів, вчинених бандою, змінювалися кілька разів. Від самого початку складом бандитизму охоплювалися усі злочинні діяння, вчинені бандою, і такі діяння самостійної кримінально-правової оцінки не отримували. Ця позиція обґрунтовувалася тим, що бандитизм карався дуже суворо. Пізніше був запропонований інший підхід: ті злочини, які каралися більш суворо, ніж бандитизм, підлягали самостійній кримінально-правовій оцінці. А нині всі злочини (незалежно від суворості покарання, передбаченого за них) мають додатково кваліфікуватися за статтями про відповідальність за такі злочинні діяння. Цей же підхід запропонований і для кваліфікації злочинів, вчинених злочинною організацією. Зміна підходів до караності злочинів, вчинених бандою, призвела до того, що бандитизм поступово втратив свою сутність і зараз є лише оболонкою, яка вимагає внутрішнього наповнення. Самостійної сутності не має і такий злочин, як ство-рення злочинної організації (принаймні у формах створення злочинної організації, участі у ній та участі у злочинах, вчинюваних злочинною організацією). Доведено, що підхід, відповідно до якого злочини, вчинені бандою і злочинною організацією, підлягають додатковій кваліфікації за статтями про відповідальність за ці злочини, є вразливим. Ця вразливість виявляється, зокрема, у тому, що: пере більшуються превентивні можливості статей про відповідальність за бандитизм і за створення злочинної організації; порушується системність закону про кримінальну відповідальність; порушується принцип заборони подвійного інкримінування. Проблеми у застосуванні статей КК України про відповідальність за бандитизм і за створення злочинної організації можуть бути вирішені шляхом внесення змін до КК України (законодавчий рівень). До внесення таких змін – шляхом безпосереднього застосування норм Конституції України як норм прямої дії (правозастосовний рівень).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Гусар, Л. В. "Побудова пошукового портрета серійного злочинця." Прикарпатський юридичний вісник, no. 4(33) (November 25, 2020): 110–15. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.633.

Full text

Abstract:

Пошуковий портрет злочинців складається здебільшого під час розслідування серійних насильницьких злочинів - зґвалтувань, сексуальних вбивств, ритуальних вбивств. Криміналістична практика розробки і реалізації пошукових портретів серійних злочинців має багаторічну історію. Проте протягом багатьох років всі розшукові слідчі дії та виявлення й викривання злочинців базувались на практичному досвіді й «оперативному відчутті» тих, хто здійснював розслідування. Залежно від змісту й характеру отриманої інформації пошуковий портрет невідомого злочинця може містити такі дані: загальна характеристика особистості і формуюча мотивація поведінки; звички, схильності, навички та інші індивідуальні ознаки особистості; вікова група; район, де ймовірно проживає злочинець; район місця роботи, служби, навчання; рівень освіти й професійна діяльність; особливості родини та історія особистого життя; сімейний стан і наявність дітей; служба в армії, заняття спортом, робота з людьми; наявність судимості (кримінальна обізнаність); наявність психічної патології; антропологічна і функціональна характеристика. З метою підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів по розслідуванню серійних насильницьких злочинів пропонуємо такі рекомендації: 1) розробити принципово нову методику розслідування серійних насильницьких злочинів шляхом складання пошукових портретів злочинців; 2) створити інформаційну базу даних (інформаційно-пошукову систему) про серійних злочинців з урахуванням базових складників пошукового портрету злочинця (стать, вік, сімейний стан, освіта та інший); 3) запровадити нові експертні системи та системи підтримки прийняття рішень для роботи фахівців по складанню пошукових портретів злочинців (профілерів); 4) запровадити обов'язкову реєстрацію серійних злочинців, які мають певні відхилення психічного розвитку; 5) налагодити обмін інформацією про пошукові портрети злочинців зацікавленим відомствам, як в Україні, так і за її межами; 6) організувати відповідні наукові дослідження в галузі створення пошукових портретів злочинців.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Fedorchuk, O. "ДОПИТ ПІДОЗРЮВАНОГО, ПОТЕРПІЛОГО ТА СВІДКІВ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ КИШЕНЬКОВИХ КРАДІЖОК: ДЕЯКІ ТАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 158–67. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.20.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто особливості проведення допиту підозрюваного, потерпілого та свідків при розслідуванні кишенькових крадіжок. Звернуто увагу на те, що допит є найбільш поширеним способом отримання відомостей, але, у той же час, допит є однією із складних слідчих (розшукових) дій. Аналізуючи дослідження наукових джерел та практичної діяльності слідчих підрозділів визначено тактичні умови проведення допиту, які безпосередньо впливають на результативність допиту. Акцентовано увагу на наслідках допущення слідчих помилок при допиті. Охарактеризовано особливості встановлення контакту з потерпілим, якщо він певним чином своєю поведінкою дав привід або полегшив, зумовив вчинення злочину, а також особливості допиту підозрюваного. Зроблено висновок, що здійснюючи допит потерпілого, слід враховувати, що, переживши хвилювання, пов'язані з крадіжкою, він не завжди запам'ятовує окремі деталі події і часом необ’єктивно оцінює їх. Аналіз слідчої практики та наукових джерел свідчить, що існують випадки, коли окремі потерпілі, переслідуючи корисливу мету, свідомо перебільшували розміри викраденого; допитом свідків встановлюються дані про прикмети підозрюваного, час і спосіб вчинення крадіжки, про сліди або предмети, які залишили злочинці на місці злочину, викрадені предмети та їх індивідуальні особливості, про напрямок, в якому зникли злочинці, транспортні засоби тощо; допитуючи осіб, які затримали злочинця на місці злочину, слід встановити, за яких обставин вони його помітили, що навело їх на думку про вчинення ним крадіжки, які дії вжиті ними для затримання, як поводив себе затриманий (чи виявив опір, чи намагався втекти, позбутися викраденого майна), чи не було у нього співучасників; допит підозрюваного проводиться після затримання, особистого обшуку і освідування, обшуку за місцем проживання. Допитуваному слід запропонувати розповісти про факт крадіжки, пояснити, коли у зв’язку з чим виник намір учинити крадіжку, чи була підготовка до неї, хто сприяв крадіжці або знав про неї, як вчинена крадіжка, чи використовувалися технічні засоби і які саме, що викрадено, де сховано крадене, а якщо продано, то через кого, де, на яку суму, чи витрачені ці гроші, чи були спільники, хто саме, їх місцезнаходження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Батиргарева, В. С. "Рецидивні злочинці у ракурсі проблеми визначення феномену особи злочинця." Питання боротьби зі злочинністю, Вип. 13 (2007): 126–46.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Мохончук, С. М. "МІСЦЕ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ МИРУ ТА БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВАВ СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 129–34. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).409.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто поняття міжнародних пра-вопорушень, його еволюцію в науці, погляди вчених (українських і зарубіжних), і яке місце в цій системі правопорушень займають злочини проти миру та без-пеки людства. У статті досліджуються такі поняття, як «міжнародний злочин», «злочин міжнародного ха-рактеру», «злочин проти міжнародного права», «зло-чин згідно із міжнародним правом», «злочин за між-народним правом». Автор із посиланням на Резолюції Генеральної Асамблеї ООН стверджує, що основною проблемою щодо злочинів міжнародного характе-ру є відсутність єдиного критерію, який дозволив би виявити основні складові елементи визначення по-няття міжнародного злочину. За своєю юридичною природою більшість із досліджуваних злочинів автор відносить до загальнокримінальних злочинів, усклад-нених «іноземним елементом», оскільки такі діяння мають транснаціональний характер. У статті наголо-шується, що у постнюрнберзький період концепція міжнародного злочину була відображена і розвивала-ся у багатьох міжнародно-правових документах, та-ких як Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього (1948) і Конвенція про припинен-ня злочину апартеїду і покарання за нього (1973). На підставі аналізу міжнародних актів, вітчизняної та за-рубіжної літератури до основних особливих ознак між-народних злочинів автор відносить об’єкт (особливий) кримінально-правової охорони, специфіку об’єктивної сторони, високу суспільну небезпеку, застосування міжнародного режиму відповідальності. Також автор робить такі висновки: внаслідок вчинення міжнарод-них злочинів особливі правовідносини виникають між правопорушником і спільнотою держав загалом; із міжнародними злочинами пов’язують принцип універ-сальної юрисдикції; міжнародні злочини та пов’язані з ними кримінально-правові наслідки не залежать від позиції з цього приводу національного законодавства; відповідальність за вчинення міжнародних злочинів не тільки покладається на фізичних осіб, але визнаєть-ся і міжнародно-правова відповідальність держав.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Рожик, Є. "Класифікація наслідків злочину: криміналістичний аспект." Юридичний вісник, no. 6 (February 17, 2021): 278–87. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2057.

Full text

Abstract:

У статті проводиться теоретико-прикладне дослідження наслідків злочину в контексті їх поділу за різними критеріями. Так, на підставі вивчення теоретичних положень наук кримінального циклу, а також дослідження матеріалів практики розроблено класифікацію наслідків злочину. Залежно від значення, яке вони несуть для розслідування, наслідки бувають основні та додаткові. Основним є наслідок злочину, що безпосередньо визначений у нормах КК України. Додатковими наслідками є ті зміни в матеріальному середовищі та ідеальні відображення, що виконують орієнтувальну функцію для визначення основного наслідку злочину. Залежно від умислу злочинця до моменту вчинення злочину наслідки поділяємо на первинні (заплановані) та вторинні (незапланова-ні). Первинні (заплановані). Також варто розрізняти наслідки злочину за джерелом походження: виникли через діяльність суб'єкта злочинну (убивство тощо); спричинені впливом джерел живої природи (наприклад, залишений труп у лісі може бути переміщений дикими тваринами); спричинені впливом джерел неживої природи (переміщення тіла або предмета може відбуватися залежно від місця злочину, наприклад, на річці, в морі тощо). Залежно від можливості сприйняття наслідків злочину людиною вони поділяються на видимі і невидимі. Так, до видимих належать наслідки загальнокримінальної злочинності (вбивства, крадіжки, зґвалтування тощо). Невидимі наслідки злочинів більшою мірою пов'язані із злочинами, що в теорії кримінального права описані як злочини з формальним складом. Тобто настання матеріального результату злочину не є обов'язковим. У цьому контексті найбільш наглядними будуть саме економічні та кіберзлочини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Довбань, І. М. "Кримінологічна характеристика державних службовців, які вчиняють злочини." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 132–36. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).661.

Full text

Abstract:

У статті зазначено, що кримінологічні особливості особи державного службовця, порівняно з особою злочинців, засуджених за інші злочини, на цей момент залишаються маловивченими і не досить повно висвітленими у кримінологічній літературі. Це пов'язано з тим, що відомості про особу державного службовця у кримінальній статистиці відображаються не досить повно, а матеріали кримінальних проваджень про злочини у сфері службової діяльності хоча і можуть надати певну інформацію, але кримінологічно значущі відомості про таку особу правопорушника в них так само не представлені. Найбільш перспективними в плані вивчення особи злочинця, особливо його морально-психологічних властивостей, є соціологічні опитування, інтерв'ювання, методики психологічного тестування. Однак під час використання цих методів для вивчення особи державного службовця виникають значні труднощі, викликані тим, що зазначені особи порівняно рідко засуджуються до позбавлення волі (наприклад, в Україні до позбавлення волі засуджується лише близько 5% державних службовців). Зазначено, що оскільки державні службовці знаходяться найближче до населення, забезпечення їх нормального функціонування є одним із головних завдань держави. У зв'язку з цим питання недопущення порушень прав та свобод громадян та різного роду службових зловживань з боку державних службовців є одним із найбільш серйозних та складних питань за сучасних умов реформування держави. Наголошено, що кожен державний службовець, який вчинив злочин, - це продукт не лише існуючих зовнішніх впливів та відносин, а й розвитку власної самосвідомості. Стійкі антигромадські погляди й орієнтації не характерні усім без винятку особам, які вчинили злочини. Особливо це стосується державних службовців. Як показав аналіз кримінальних проваджень, мотивами злочинів, що їх вчинили державні службовці, найчастіше виступали корисливі або особиста зацікавленість. Досить часто рушійною силою злочину були заздрість, помста, бажання створити видимість активної (і результативної) службової діяльності, неправильне тлумачення поняття «службова потреба».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Краснощок, Ю. "Розшукуються державні злочинці." Вітчизна, no. 11/12 (2007): 45–89.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Краснощок, Ю. "Розшукуються державні злочинці." Вітчизна, no. 7/8 (2008): 116–27.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Краснощок, Ю. "Розшукуються державні злочинці." Вітчизна, no. 3/4 (2008): 76–107.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Краснощок, Ю. "Розшукуються державні злочинці." Вітчизна, no. 1/2 (2008): 75–106.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Краснощок, Юрій. "Розшукуються державні злочинці." Вітчизна, no. 11/12 (2008): 126–38.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Заворотько, І. Г. "Сексуальне і ґендерно зумовлене насильство, пов'язане з конфліктом, як міжнародний злочин у Нюрнберзькому процесі." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 22, 2020): 83–88. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2408.

Full text

Abstract:

У статті на основі аналізу основних документів доведено аргумент про кваліфікацію сексуального і ґендерно зумовленого насильства (СГОН), пов'язаного з конфліктом, як міжнародного злочину в Нюрнберзькому процесі. Авторкою схарактеризовано юрисдикційні межі Нюрнберзького трибуналу з позиції сексуального і ґендерно зумовленого насильства, пов'язаного із Другою світовою війною. У статті встановлено обмеженість юрисдикції, що полягає в тому, що переліки воєнних злочинів і злочинів проти людяності, які є «злочинами проти особи», не включають «класичні» акти сексуального і ґендерно зумовленого насильства, як-от зґвалтування, сексуальне рабство, примусова проституція, примусова вагітність, примусова стерилізація, будь-які інші форми сексуального насильства відповідної тяжкості. Доведено, що такий стан справ спричинений загальними паттернами міжнародного права того періоду. Крім того, міжнародна спільнота передбачила можливість кваліфікації сексуального і ґендерно зумовленого насильства в межах загальних актів воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Автором доведено, концепція загальних актів була використана Нюрнберським трибуналом для кваліфікації сексуального і ґендерно зумовленого насильства, пов'язаного з конфліктом, як воєнного злочину та злочину проти людяності. Конкретні приклади такої кваліфікації проаналізовані в межах обвинувального висновку та рішення. Крім того, доведено, що такі діяння є актами сексуального і ґен-дерно зумовленого насильства. Отже, ураховуючи викладене вище, у статті доведено аргумент про те, що сексуальне і ґендерно зумовлене насильство, пов'язане із Другою світовою війною, було предметом розгляду Нюрнберзького трибуналу та кваліфіковане як міжнародні злочини: воєнний злочині злочин проти людяності. Навіть більше, проведений аналіз дозволив виділити особливості кваліфікації сексуального і ґендерно зумовленого насильства, пов'язаного із Другою світовою війною, як міжнародного злочину. У статті схарактеризовано три головні з них, а саме: переліки воєнних злочинів і злочинів проти людяності не включають «класичні» акти сексуального і ґендерно зумовленого насильства; Нюрнберзький трибунал не виділяв особливості розслідування та збирання доказів під час кваліфікації сексуального і ґендерно зумовленого насильства, пов'язаного з конфліктом, як міжнародного злочину; сексуальне і ґендерно зумовлене насильство, пов'язане із Другою світовою війною, учинене проти представників єврейської національності з метою знищити їх національну групу, розглядається авторкою як ранні приклади сексуального і ґендерно зумовленого насильства, пов'язаного з конфліктом, як злочину геноциду.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Коваленко, В. В. "Типові способи, сліди й обстановка вчинення злочину як елементи криміналістичної характеристики торгівлі людьми." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 4, 2020): 182–86. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).589.

Full text

Abstract:

У статті на основі узагальнення спеціальної літератури та практики досудового розслідування і судового провадження за фактами торгівлі людьми розкрито сутність таких елементів криміналістичної характеристики цього виду злочинів, як типові способи, сліди й обстановка вчинення злочину. Зазначено, що спосіб вчинення злочину полягає у діях злочинця, виражених у певній послідовній системі операцій і прийомів, які спрямовані на досягнення злочинної мети, й охоплює способи готування (підшукування спеціальних знарядь і засобів (мобільні телефони, месенджери для зв'язку із жертвою та спільниками, транспортні засоби для транспортування жертви тощо), досягнення незаконної угоди із контрагентом щодо людини; підшукування жертв злочину в мережі інтернет тощо); вчинення (умовляння або примушування жертви; переміщення жертви; експлуатація жертви) та приховування (використання підроблених документів; повідомлення вербованим особам неправдивих відомостей про себе; використання спеціально придбаних одноразових мобільних телефонів і сім-карт тощо). Визначено, що типовими слідами вчинення торгівлі людьми є: сліди-документи, (трудові договори (контракти), укладені з потерпілими, проїзні документи (білети автобусного, залізничного й авіасполучення), паспорти потерпілих і злочинців, грошові знаки, кредитні карти, розписки тощо); відображення інформації про подію злочину в пам'яті свідків-очевидців, котрі допитувалися під час досудового розслідування (ідеальні сліди); речові докази (мобільні засоби зв'язку); цифрові сліди (застосунки та програми, що використовувалися злочинцями, електронні документи; збережені на носіях електронної інформації, фото-та відеозображення жертв тощо). Доведено, що з погляду криміналістичної характеристики торгівлі людьми значення має як конкретне місце здійснення вербування, транспортування (переміщення) й експлуатації потерпілого, так і країна, на території та під юрисдикцією якої було вчинено злочин. Криміналістичні ознаки обстановки місця вчинення торгівлі людьми мають взаємозумовлені зв'язки з іншими елементами криміналістичної характеристики цього виду злочинів, що має враховуватися слідчими під час висунення версій і планування розслідування на початковому його етапі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Пересада, В. А. "Криміналістична характеристика декларування недостовірної інформації." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 4, no. 84 (December 28, 2018): 266–73. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.84.266-273.

Full text

Abstract:

У статті визначено структуру криміналістичної характеристики злочинів, передбачених ст. 3661 КК України «Декларування недостовірної інформації». Указано, що криміналістична характеристика цього злочину являє собою сукупність взаємопов’язаних між собою значущих елементів, що мають значення для отримання доказової інформації, яка сприяє його розслідуванню. Зокрема, виділено й проаналізовано такі елементи: предмет злочину, час і обстановка вчинення злочину, способи вчинення злочину, сліди злочину й особа злочинця.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Нікітіна-Дудікова, Ганна Юріївна. "КРИМІНАЛІСТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ДІТЕЙ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 224–29. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.33.

Full text

Abstract:

У статті досліджено питання про визначення класифікаційних підстав до створення криміналістичної класифікації злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканості дітей. Установлено, що кpимiнaлicтична клacифiкaцiя злoчинiв cпpямoвaнa нa вдocкoнaлення i poзвитoк мeтoдик poзcлiдувaння oкpeмиx кaтeгopiй злoчинiв, cпpияючи дeтaлiзaцiï, з’яcувaнню ocoбливocтeй ïxніх кpимiнaлicтичних xapaктepиcтик. Визначено, що питaння пpo кpитepiï клacифiкaцiï є нaйвaжливiшим під час пoбудoви клacифiкaцiï злoчинiв, ocкiльки воно є детермінантом тeopeтичнoгo і пpaктичнoгo знaчeння класифікації загалом. Окреслено різні класифікації злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканості дітей, зупинившись окремо на найбільш значущих із них стосовно практики їхнього розслідування. Визначено суто криміналістичні ознаки як класифікаційну основу криміналістичної класифікації злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканості дітей: 1) особа злочинця; 2) особа потерпілого; 3) спосіб учинення злочину; 4) слідова картина; 5) обстановка вчинення злочину. Класифіковано особу злочинця за соціально-демографічними ознаками (статтю, віком, освітою, зайнятістю, наявністю попередньої судимості), за психологічними властивостями і моральними якостями, сексуальною орієнтацією, кількісним складом, характером вчинюваних дій. Особу потерпілого класифіковано за відомостями анкетного характеру (стать, вік, сімейний стан), віктимністю та рисами характеру, особливостями поведінки (до злочинної події, у момент учинення злочину, після його вчинення). Класифіковано спосіб учинення злочину: за стадією або за структурою способу вчинення злочину; за наявністю спротиву вчинюваним діям; за способом подолання опору дитини; за характером дій, спрямованих на досягнення злочинного результату. Слідову картину класифіковано за слідосприймаючим об’єктом; за наявністю геномної інформації людини; за процесуальним статусом особи, яка зберегла у своїй пам’яті ідеальні сліди. Обстановку вчинення злочину класифіковано за локалізацією злочинних дій, за ознаками місць безпосереднього вчинення злочинів, за часом доби.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Щербініна, І. Ю. "НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ ОБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЗАПОДІЯННЯ ЙОМУ ШКОДИ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 25, 2020): 166–70. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).381.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню проблеми розуміння об’єкта злочину у кримінальному праві та ме-ханізму завдання шкоди об’єкту злочину. Розглянуті основні наукові концепції вчених-криміналістів щодо розуміння об’єкта злочину у кримінальному праві. Встановлено, що проблема розуміння об’єкта злочину є однією з найважливіших і водночас найскладніших у науці кримінального права, а тому вибір, зроблений на підтримку того чи іншого підходу до розуміння об’єкта злочину, не може бути інтуїтивним або політично «забарвленим». Такий вибір має бути насамперед ретельно обґрунтованим, підкріпленим вагомими аргументами і зумовленим потребою дослідження конкретного соціально-правового явища. Останнім часом все більше вчених-юристів пропонують повернутися до концепцій, в основі яких лежить розуміння об’єкта злочину як охоронюваних кримінальним законом цінностей, інтересів і благ, проте, незважаючи на важливість зазначених цінностей, ототожнювати їх з об’єктом злочину не зовсім коректно у зв’язку з тим, що не в усіх злочинах законодавець ставить під охорону саме благо або інтерес (наприклад, злочини у сфері службової діяльності). Крім цього, злочини вчиняються не тільки стосовно чи у зв’язку з існуванням благ і цінностей, а і в деяких випадках стосовно явищ із певними негативними властивостями, так званих «антиблаг», «антицінностей». Найбільш обґрунтованою серед теорій розуміння об’єкта злочину крізь призму завдання йому шкоди варто вважати теорію суспільних відносин, адже таке розуміння об’єкта злочину надає можливість встановити характер і обсяг шкоди, що завдається правоохоронюваним відносинам, отже, визначити суспільну небезпечність злочину. Водночас характер і обсяг завданої шкоди тісно пов’язані зі структурою суспільних відносин. Саме триелементна структура суспільних відносин, яка складається з носіїв (суб’єктів) відносин, предмета, щодо якого існують відносини, та соціального зв’язку як змісту відносин, допомагає встановити механізм завдання шкоди об’єкту кримінально-правової охорони, адже під час учинення злочинів завжди відбувається посягання на той чи інший структурний елемент суспільних відносин.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Казарян, Е. Г. "УМИСНЕ ВБИВСТВО З МОТИВІВ РАСОВОЇ, НАЦІОНАЛЬНОЇ ЧИ РЕЛІГІЙНОЇ НЕТЕРПИМОСТІ ЯК ПРЕДМЕТ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (41) (May 20, 2021): 157–66. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-157-166.

Full text

Abstract:

У статті наголошується, що у кримінальному законодавстві України приділено значну увагу проблемі недопущення расизму, ксенофобії та іншим проявам дискримінації, оскільки передбачено перелік кримінально караних діянь, що пов’язані з проявами расової, національної чи релігійної нетерпимості. Встановлено, що підвищений характер суспільної небезпеки умисного вбивства з мотивів расової, національної та релігійної нетерпимості характеризується тим, що воно заперечує людську гідність, індивідуальність потерпілого і посягає на рівність всіх членів суспільства, що підриває основи демократичних прав і свобод, а отже, й існуючі суспільні відносини між різними групами населення. У досліджуваному злочині мотив виступає як ознака, наявність якої утворює кваліфікований склад злочину та характеризується трьома видами нетерпимості: расової, національної чи релігійної. При цьому для кваліфікації злочинних діянь достатнім є виявлення лише одного виду нетерпимості. З’ясовано, що расова, національна або релігійна нетерпимість являє собою обов’язкову мотиваційну складову досліджуваних злочинів та слугує основним елементом доказової інформації, виявленої, зібраної, зафіксованої під час криміналістичної діяльності. Виявлено, що потерпілими умисного вбивства з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості можуть бути лише представники певної раси, національності чи релігійної конфесії. Визначено, що основними елементами криміналістичної характеристики умисного вбивства з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості є: предмет злочинного посягання, спосіб вчинення злочину, слідова картина злочину, особа злочинця, особа потерпілого. Ключові слова: умисне вбивство, мотив расової, національної чи релігійної нетерпимості, дискримінація, потерпілий, криміналістична характеристика.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

СЛОБОДЯНЮК, ПАВЛО. "Захист прав людини від злочинних посягань – новий доктринальний підхід." Право України, no. 2018/05 (2018): 196. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-05-196.

Full text

Abstract:

Конституцією України закріплено норму, згідно з якою кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, та встановлено, що ці права і свободи захищаються судом. Це положення розкрите у ряді рішень: у Європейській конвенції щодо відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів (24 листопада 1983 р.) стосовно необхідності відшкодування потерпілому шкоди, що не тільки полегшить, наскільки це можливо, травму і страждання, яких він зазнав, а також припинить соціальний конфлікт, спричинений злочином; у рішеннях Конституційного Суду України (25 листопада 1997 р., 23 травня 2001 р.) щодо удосконалення законодавства стосовно розвитку та розширення судового захисту прав і свобод людини. Метою статті є аналіз окремих проблем, пов’язаних із забезпеченням прав людини від злочинних посягань у контексті нових доктринальних підходів у межах кримінально-правових відносин. Звернено увагу на прогалини у конституційному, кримінальному і процесуальному законодавстві України, які регулюють правовідносини судового оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів досудового розслідування і прокуратури з боку громадян, права і свободи яких порушуються злочином. Обґрунтовано, що права потерпілих від злочину осіб повинні максимально можливо захищатися уже на стадії досудового розслідування кримінального провадження, тобто до розгляду судом кримінальної справи по суті та захисту судом прав потерпілого. Пропонується доктринальне вирішення проблеми поняття потерпілого шляхом визнання його не тільки стороною кримінального провадження, а й суб’єктом кримінально-правових відносин, завдяки чому зміниться погляд на правову природу відносин щодо забезпечення її прав і свобод. Доведено, що людина, яка потерпіла від злочину, перебуває за рамками кримінально-правового відношення “держава злочинець”. Водночас як жертва злочинного посягання людина не залишається взагалі поза межами правовідносин. Кожна людина, яка перебу до ст. 3 Конституції України держава відповідає перед кожною людиною за свою діяльність та має обов’язок перед людиною утверджувати і забезпечувати її права і свободи. Кожна людина має право на захист державою її прав і свобод від злочинних посягань на них, а також на відновлення порушеного злочином права або компенсацію завданої правам людини шкоди. Тому особа, що потерпіла від злочину, перебуває з державою у конституційно-правових відносинах, в рамках яких для держави виникають обов’язки щодо забезпечення особі права на захист, відновлення порушених злочинним посяганням прав, компенсацію завданої шкоди. У зв’язку із цим немає потреби змінювати потерпілу від злочину особу в суб’єкта кримінально-правових відносин, які виникають з приводу скоєння злочину між державою та злочинцем, а не з приводу наслідків злочину, які можуть мати місце, а можуть і не виникнути. Пропонується запровадити презумпцію правоти потерпілого, як противагу презумпції невинуватості, що не суперечитиме таким засадам судочинства, як “рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом” та “змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості” (ст. 129 Конституції України, статті 10, 22 Кримінального процесуального кодексу України). В умовах сучасного реформування кримінального процесуального законодавства необхідні концептуальні зміни з тим, аби потерпілий від злочину набув статусу фігури номер один у кримінальному провадженні. Врешті, одним із правових наслідків вчинення злочину має стати реальне, повне і швидке відновлення справедливості в інтересах потерпілого, територіальної громади та держави в цілому.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Фєрьєва, Н. "Поняття та суспільна небезпечність злочину «Погроза або насильство щодо начальника»." Юридичний вісник, no. 2 (August 26, 2020): 253–59. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1730.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються питання суспільної небезпечності військового злочину, передбаченого ст. 405 Кримінального кодексу України, який передбачає кримінальну відповідальність за погрозу або насильство щодо начальника. Звертається увага на те, що й покарання за його вчинення має бути адекватне, відповідно до тієї шкоди, яка спричиняється військовому правопорядку в разі його вчинення. Зазначені фактори мають бути визначальними для посилення боротьби кримінально-правовими засобами з військовою злочинністю, яка досягла критичних масштабів протягом 2015-2019 рр. і є загрозою для воєнної безпеки нашої держави. Стаття розкриває питання військових злочинів, де законодавство неодноразово змінювалось, удосконалювалось, але злочини продовжують становити для військового правопорядку суспільну небезпеку, тому й залишаються у Кримінальному кодексі України у «статусі» військових злочинів (кримінальних правопорушень). У статті зазначається також, що суспільна небезпечність злочину за ст. 405 КК України визначається тим, що погроза порушує встановлений порядок тим, що може злякати начальника/командира, негативно вплинути на їхню службову діяльність, заподіяти шкоду життю, недоторканності командира й начальника, їх здоров'ю, особистій психічній і психологічній недоторканності. Злочин унеможливлює виконання ними статутних вимог щодо військової дисципліни та загалом заважає збереженню загальної поваги, взаємодії в досягненні спільних цілей, зокрема захисту громадян України від зовнішнього ворога. Крім того, загальною рисою щодо суспільної небезпеки цієї групи злочинів є заподіяння суттєвої шкоди суспільним відносинам, котрі забезпечують належну злагодженість, впорядкованість у військових частинах, боєготовність, боєздатність військових формувань на підставі врегульованого нормативними актами порядку підлеглості та військовій честі. Цей злочин посягає на можливість начальника/командира керувати діями підлеглих в інтересах військової дисципліни й порядку. Тим більше насильницькі дії щодо командира/начальника, яким підлеглий, відповідно до вимог військових статутів, зобов'язаний надавати повагу та яких повинен захищати в бою, є грубою формою порушення військової дисципліни, що ускладнює виконання командиром/начальником своїх обов'язків із військової служби й завдає шкоди його здоров'ю. Такі дії щодо командира/начальника можуть бути помстою за їхню справедливу вимогливість, тому кримінальний закон відносить розглянуте діяння до тяжких злочинів. Крім того, автор статті звертає увагу на необхідність у процесі здійснення судочинства виносити більш суворі вироки за скоєний злочин за ст. 405 КК України, погроза або насильство щодо начальника, задля забезпечення загального суспільного захисту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

КРАВЧЕНКО, СТАНІСЛАВ. "Злочини, що посягають на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого, у системі злочинів проти правосуддя." Право України, no. 2018/06 (2018): 210. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-210.

Full text

Abstract:

У доктрині кримінального права України дослідженню злочинів проти правосуддя завжди приділялася значна увага. Водночас постійне оновлення кримінального закону в частині встановлення відповідальності за злочини проти правосуддя ставить завдання визначити систему відповідної групи посягань з урахуванням всіх реалій сучасного законодавства. До того ж встановлення системи злочинів проти правосуддя є для нас лише першим кроком у висвітленні питання про місце злочинів, що посягають на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого, у відповідній системі. Метою статті є встановлення системи злочинів проти правосуддя. Для її досягнення поставлені такі запитання: а) чи виокремлювалася група злочинів, передбачених статтями 371–375 Кримінального кодексу України (далі – КК України), серед інших посягань на правосуддя?; б) якщо “так” – то за якою підставою (специфіка безпосереднього об’єкта, потерпілий, суб’єкт тощо), і яку назву мала така група?; в) якщо зазначені вище посягання не розглядались як окрема група – то до яких груп відносили злочини, передбачені статтями 371–375 КК України (або такі, що відповідали названим у Кримінальному кодексі України 1960 р.)? Тобто питання класифікації злочинів проти правосуддя залишається актуальним. У КК України відповідальність за злочини проти правосуддя регламентовано розділом XVIII Особливої частини, в якому міститься 33 статті, які мають як спільні (загальні) ознаки, так і відмінні. Це пов’язано, зокрема, з тими, що в розділі під охорону взято різні соціальні цінності. Існують різні класифікації злочинів проти правосуддя. У статті підтримується підхід щодо здійснення класифікації за об’єктом злочину. Аналіз наукової літератури дає підстави стверджувати, що злочини, передбачені статтями 371–375 КК України, в системі злочинів проти правосуддя на доктринальному рівні виділялися лише при здійсненні класифікації злочинів проти правосуддя на підставі суб’єкта злочину. Водночас процесуальні права підозрюваного, обвинуваченого повинні розглядатися в кримінальному праві як комплексний, змістовно пов’язаний об’єкт кримінально-правової охорони, на який посягають злочини, передбачені статтями 371–375 КК України. Отже, вважаємо за доцільне, при здійсненні класифікації злочинів проти правосуддя за об’єктом, виокремлювати групу посягань, передбачених статтями 371–375 КК України; при цьому допустимою є назва такої групи, як “злочини, що посягають на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого”.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Салагор, І. М. "ОБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 326 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ." Знання європейського права, no. 2 (October 27, 2020): 66–72. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.77.

Full text

Abstract:

Актуальність теми статті полягає в тому, що кожен злочин завжди посягає на певний об'єкт, заподіює йому шкоду або створює загрозу заподіяння такої шкоди. Будучи одним із чотирьох елементів складу злочину, об'єкт злочину дає можливість визначити суспільно-політичну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки. Чим більш важливим є об'єкт, тим більш небезпечним є злочин, а отже, тим більш пріоритетною повинна бути кримінально-правова охорона цього об'єкта. Таке концептуальне питання, як об'єкт злочину, не знайшло однозначного вирішення у кримінально-правовій теорії. У статті досліджено родовий, безпосередній основний і безпосередній додатковий об'єкти злочину, передбаченого ст. 326 КК України. Обґрунтовано доцільність визнання біологічної безпеки родовим об'єктом цього злочину. У межах концепції об'єкта злочину як суспільних відносин сформульовано визначення безпосереднього основного об'єкта злочину, передбаченого ст. 326 КК України, а також висловлено думку, що цей злочин має декілька альтернативних додаткових безпосередніх об'єктів. Наголошено, що однією з відмітних ознак згаданого поняття як родового об'єкта злочинів проти здоров'я населення є масштабність поширення таких діянь, а також той факт, що їх небезпечні наслідки не локалізуються на окремій персоні, а полягають у спричиненні шкоди великій кількості людей невизначено широкого кола. У цьому, зокрема, полягає їх відмінність від злочинів проти здоров'я особи. Зроблено висновок, що основним безпосереднім об'єктом досліджуваного злочину є суспільні відносини у сфері забезпечення біологічної безпеки, які регулюються встановленими правилами поводження з біологічними патогенними агентами. Зважаючи на особливості побудови диспозиції відповідної кримінально-правової норми, зокрема на альтернативність наслідків цього діяння, можна зробити висновок, що досліджуваний злочин має декілька альтернативних додаткових безпосередніх об'єктів: здоров'я конкретної особи; життя і здоров'я населення; екологічну безпеку; продовольчу безпеку; економічну безпеку; обороноздатність тощо. При цьому в кожному конкретному випадку один із цих додаткових об'єктів виступає як обов'язковий, а решта - як факультативні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Григорак, А. "Грішники і злочинці в українській правосвідомості та іконографії "страшного суду"." Наукові праці Кам"янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки 29 (2019): 155–64.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

АРКУША, Лариса Ігорівна, and Євгеній Миколайович СТЕПАНОВ. "СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ ТА РОЛЬ МОВНОГО ПРОСТОРУ У ВИКРИТТІ ДЕЯКИХ ЇЇ ПРОЯВІВ." Мова, no. 35 (July 29, 2021): 16–24. http://dx.doi.org/10.18524/2307-4558.2021.35.237791.

Full text

Abstract:

Мета статті полягає у класифікації соціальних чинників злочинності та визначенні ролі мовного простору у викритті окремих її проявів з урахуванням сучасних умов реформування правоохоронних органів та змін діючого законодавства. Об’єктом дослідження виступають лінгвістичні маркери злочинної діяльності. Предметом дослідження є соціально-мовні чинники злочинності та шляхи їх використання у розкритті злочину. Методологічною основою дослідження є система загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання. Методи формальної логіки (аналіз, синтез, дедукція, індукція, аналогія) використано для з’ясування змісту наявних проблем, що виникають при вчиненні злочинів; метод структурно-функційного аналізу застосовано для дослідження мовленнєвої діяльності злочинців; метод системного аналізу – для визначення оптимальної лінії поведінки при використанні лінгвістичних знань у протидії злочинності; статистичний метод дає змогу дійти висновків щодо рівня використання лінгвістичних знань залежно від виду злочину. На підставі вивчення різних наукових точок зору і аналізу мовленнєвої практики осіб, залучених до вчинення злочину, зроблено висновки щодо необхідності підвищення рівня ефективності застосування визначених шляхів використання лінгвістичних знань у викритті окремих категорій злочинів. Результати дослідження мають бути впроваджені в практику здійснення авторознавчих лінгвістичних експертиз, у тому числі в процесі розкриття певних злочинів, а також враховані при розробці освітніх програм підготовки фахівців зі спеціальностей 081 – Право, 262 – Правоохоронна діяльність, у заходах із підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Філей, Ю. В. "СПІВВІДНОШЕННЯ ГУМАНІЗМУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ЗАХОДІВ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕАГУВАННЯ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 22 (November 8, 2019): 130–35. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v22i0.582.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено співвідношенню гуманізму та ефективності заходів кримінально-правового реагування. У роботі зазначається, що мета закону не в тому, щоб покарати заради кари, а в тому, щоб за допомогою застосування заходів кримінально-правового реагування припинити злочинну діяльність і запобігти вчиненню нових злочинів. Запобігання злочинам будь-якою ціною не може бути принципом кримінальної політики нашої держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Михайлик, О. "ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО НАСИЛЬСТВА В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ." Вісник Пенітенціарної асоціації України, no. 1 (August 7, 2019): 97–104. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2019.1.08.

Full text

Abstract:

У статті наведено наукове й правове обґрунтування поняття та структури кримінально-правового насильства в установах виконання покарань. Сформульовано авторський підхід до структури кримінально-правового насильства в установах виконання покарань. Зокрема, в такій структурі запропоновано виділяти наступні групи злочинів: 1) насильницькі некорисливі злочини; 2) корисливі насильницькі злочини; 3) насильницькі злочини, що посягають на волю, честь і гідність особи, громадську безпеку, а також на авторитет органів державної влади; 4) насильницькі злочини, що посягають на правосуддя; 5) корупційні та інші злочини у сфері службової діяльності персоналу установ виконання покарань, а також з боку засуджених, яким властиві такі ознаки, як психологічне та економічне насильство по відношенню як до потерпілого, так і суб’єкта злочину.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Мицкан, Р. В., and Б. Л. Остафіїв. "ВИЯВЛЕННЯ, ФІКСАЦІЯ ТА ВИЛУЧЕННЯ СЛІДІВ ТКАНИНИ (РУКАВИЦЬ) ІЗ ПЛАСТИЧНИХ ВИБУХОВИХ РЕЧОВИН, ЯКІ ВИКОРИСТОВУВАЛИСЬ У ЗЛОЧИННИХ ЦІЛЯХ." Знання європейського права, no. 2 (October 27, 2020): 78–83. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.79.

Full text

Abstract:

Одними із найбільш жорстоких та резонансних злочинів, які призводять до загибелі великої кількості людей, є злочини з використанням вибухонебезпечних речовин та пристроїв. Метою даної статті є криміналістичний аналіз слідової інформації злочину із застосуванням пластичних вибухових речовин, які використовувались у злочинних цілях. Завданням даного дослідження є висвітлення та надання рекомендацій щодо виявлення, фіксації та вилучення слідів тканини (рукавиць) із пластичних вибухових пристроїв. Під час розслідування злочинів із використанням вибухових пристроїв та речовин у слідчо-оперативної групи виникають значні труднощі із виявленням та вилученням слідової інформації. Суттєву інформацію несуть сліди, які утворюються в результаті виготовлення, транспортування та встановлення вибухового пристрою до вибуху. Під час встановлення вибухового пристрою на вибуховій речовині (пластиді) залишаються сліди, залишені злочинцем у результаті стискання та розминання даної речовини. Використання захисних рукавиць під час підготовки вибухової речовини до вибуху нівелює можливості залишення злочинцями слідів біологічного чи дактилоскопічного походження. Але разом із тим надає можливість спеціалістам використовуючи досліджуваний метод виявити, зафіксувати та вилучити сліди тканини із пластичних вибухових речовин. Для вилучення слідів рукавиць та виготовлення їхніх об'ємних копій використовується двокомпонентна стоматологічна паста. Ступінь вираженості слідів надають можливість встановлення групової належності (наприклад, певного типу матеріалу), так і встановлення тотожності конкретному слідоутворюючому об'єкту. Для більшої наочності авторами наведено ілюстративний матеріал. Даний метод дослідження буде корисним для працівників вибухотехніч-них служб та експертів криміналістів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Шкута, О. "Проблема доведення суб’єктивної сторони вчинення засудженим у місцях несвободи насильницького злочину." Юридичний вісник, no. 1 (July 31, 2020): 77–84. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1563.

Full text

Abstract:

У статті досліджено проблему доведення суб'єктивної сторони вчинення засудженим у місцях несвободи насильницького злочину. У статті проаналізовано думки вітчизняних і зарубіжних учених, які вивчали проблеми доведення та кваліфікації суб'єктивної сторони насильницьких злочинів, скоєних у місцях несвободи, у кримінально-правовій науці та чинному кримінальному законодавстві. Автор вивчив практику роботи із засудженими в місцях несвободи Міністерства юстиції України. Автор проаналізував вчення про суб'єктивну сторону як елемент складу злочину, її ознаки та їхній прояв у злочинах з різними видами складів, а також особливості їх доказування в місцях несвободи. У статті визначено проблеми доказування прямого та непрямого умислу у злочинах, які вчинили засуджені в місцях виконання покарань. Автор провів аналіз судової практики щодо питань кваліфікації вини, мотиву й мети вчинення насильницьких злочинів у місцях несвободи. Автор стверджує, що мотиви й мета вчинення злочину впливають на кваліфікацію як кваліфікаційні ознаки, зокрема корисливі мотиви чи замовлення, хуліганські мотиви, мотиви расової, національної чи релігійної нетерпимості, помста засудженому за виконання громадських обов'язків зі зміцнення дисципліни й порядку в установі виконання покарань, виконання особою службового, професійного чи громадського обов'язку. Автор робить висновок, що вчинення насильницького злочину засудженим у місцях несвободи за своєю природою може бути тільки з умисною формою вини. Правильне встановлення спрямованості умислу вчинення засудженим у місцях несвободи насильницького злочину дає змогу відмежувати одне від одного діяння, повністю схожі за об'єктивними й частково суб'єктивними ознаками. Мотив, мета й емоції мають кримінально-правове значення у випадках, коли вони безпосередньо вказані в диспозиції кримінально-правової норми або випливають із формулювання норми закону як обов'язкові.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Потапенко, А. С., and С. В. Царюк. "Теоретичне пізнання кваліфікації злочинів, підслідних органам, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 199–204. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).545.

Full text

Abstract:

У статті розкривається теоретичний аспект по-няття «кваліфікація злочинів, підслідних органам, що здійснюють контроль за додержанням податко-вого законодавства» за допомогою визначень склад-ників поняття «кваліфікація злочину» та «контроль за дотриманням податкового законодавства», крім того, визначаються органи, які здійснюють контроль за до-держанням податкового законодавства. У результаті си-мбіозу понять автор подає визначення поняття «квалі-фікація злочинів, підслідних органам, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства».Для всебічної характеристики злочинів, підслід-них органам, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, автор аналізує осіб, які вчи-няють такі злочини. Адже кримінологічний портрет та-ких осіб, які вчиняють податкові злочини, істотно від-різняється від осіб, які вчиняють загальнокримінальні злочини. Узагальнення автором статистичних даних дає зрозуміти, що найчастіше від сплати податків ухи-ляються освічені чоловіки віком до 45 років, це поясню-ється тим, що більшість серед керівників підприємств – це чоловіки. Жінки серед осіб, які вчиняють податкові злочини, становлять меншість, оскільки вони тради-ційно обіймають посади, пов’язані з веденням бухгал-терського обліку та поданням звітності. Крім того, ство-рення злочинних угруповань є нетиповим: практично не зустрічаються факти створення злочинних груп, що складаються з чотирьох і більше осіб, загалом кількість учасників для вчинення податкових злочинів не переви-щує двох осіб – ними, як правило, є керівник і бухгалтер.На підставі вищевикладеного автор доходить висновків, що органи, які здійснюють контроль за додер-жанням податкового законодавства, виступають струк-турним елементом податкової системи країни, а отже, від чітко сформованої їх правової компетенції залежить ефективність окресленої системи. За своїм значенням злочини, підслідні органам, що здійснюють контроль за додержанням податково-го законодавства, мають подвійний руйнівний вплив: 1) вони руйнують податкову систему держави; 2) під-ривають сформований господарський механізм функ-ціонування держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Кравченко, Станіслав. "Загальна характеристика злочинів, що посягають на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого." Право України, no. 12/2018 (2018): 249. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-12-249.

Full text

Abstract:

У статті досліджується зміст загальних об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів, що посягають на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого. Метою статті є здійснення загальної характеристики злочинів, передбачених статтями 371–375 Кримінального кодексу України (КК України), а також виявлення тих ознак, які дають змогу виокремити відповідні посягання серед інших злочинів проти правосуддя та об’єднати їх в одну групу. Встановлено, що склади злочинів, передбачених ч. 2 ст. 371, статтями 372, 374 КК України, побудовані законодавцем із використанням типової юридичної конструкції, яка включає: а) об’єкт злочину – процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого; б) об’єктивну сторону – порушення (недотримання) закріплених у законодавстві процесуальних прав та інтересів підозрюваного, обвинуваченого; в) суб’єкт – службові особи органів, які здійснюють досудове розслідування, оперативно-розшукову діяльність, або судді; г) суб’єктивна сторона – вина у формі прямого умислу. При цьому окремі ознаки юридичних складів злочинів за ч. 1 ст. 371, ст. 374 КК України повною мірою не відповідають визначеній конструкції, оскільки передбачені процесуальним законом права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого для складів відповідних злочинів відіграють роль факультативного об’єкта кримінально-правової охорони. Визнається, що специфічні ознаки злочину відповідно до ст. 375 КК України очевидно виходять за межі наведеної юридичної конструкції: постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови можливе не лише у кримінальному, а й у всіх інших різновидах судового провадження, і, відповідно, заподіює або може заподіяти шкоду процесуальним правам та інтересам не тільки підозрюваного, обвинуваченого, а й інших учасників судово-го провадження. Водночас злочин за ст. 375 КК України, у разі його вчинення у межах кримінального провадження, може посягати на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого, з урахуванням чого відповідні цінності повинні визнаватися для цього злочину факультативним об’єктом кримінально-правової охорони. Отже, у наукових цілях дослідження злочину згідно зі ст. 375 КК України доцільно не відокремлювати від аналізу ознак інших посягань на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Гупалюк, А. С. "ХАРАКТЕРИСТИКА МОТИВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 4(39) (December 20, 2021): 47–50. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4(39).915.

Full text

Abstract:

Гупалюк А. С. Характеристика мотиваційного про-цесу особи злочинця. – Стаття.У статті розглянуто поняття, сутність мотива-ційного процесу особи злочинця, надано його харак-теристику. Сьогодні відомо, що поняття мотивації,мотиву і мотиваційного процесу є найскладнішимикатегоріями сучасної психології. Це внутрішні проце-си людини, які не підвладні людському оку, але є ру-шійною силою наших вчинків. Під час вчинення зло-чинів особа керується деякими мотивами та направляєсвою волю на досягнення певного результату – мети.Оскільки характер психічного ставлення особи зумов-люється певним мотивом і метою, вірно встановитидійсний склад вини неможливо без їх з’ясування. Щобправильно зробити висновки про те, усвідомлювала чині особа свої вчинки та їх наслідки, необхідно розумі-ти, якими факторами ці вчинки були спричинені та щозумовило бажання в особи вчинити злочин, які моти-ви були його основою. Не знаючи мотивів дій і вчинківособи, неможливо зрозуміти, чому особа прагне до од-нієї, а не іншої мети, відповідно, неможливо осягнутиістинний сенс дій особи злочинця. Необхідно достатнюувагу приділити дослідженню виникнення злочиннихмотивів в особи, зважити саме на психологічний ас-пект, адже з юридичної точки зору складно визначи-ти, що саме передувало вчиненню злочину, з’ясуватимотиви, які спонукають особу до злочинної поведінки,розкрити психологічні процеси, які виникали і сталипричиною злочинних дій, тощо. Знання цих елементівдозволить якісно та змістовно попередити настаннязлочинних ситуацій, полегшить, а отже, і покращитьроботу слідчого та весь процес розслідування, сприяти-ме вірній кваліфікації злочину та здійсненню необхід-них слідчих дій тощо. В процесі саморегуляції особоюповедінки існують тісні зв’язки між мотиваційною,емоційною, інтелектуальною та вольовою сферами.Взаємодіючи, вони всі чинять вплив на формування таперебіг мотиваційного процесу злочинця.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Єна, І. О. "САНКЦІЇ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ:ОКРЕМІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ПОБУДОВИ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 116–19. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).406.

Full text

Abstract:

У статті розглядається проблематика побудови санкцій за вчинення злочинів проти основ національ-ної безпеки України. Констатується, що в наукових працях сучасних учених приділяється недостатня ува-га дослідженню особливостей призначення покарання за злочини проти основ національної безпеки України. Також автор на ґрунті досліджених наукових праць стверджує, що, незважаючи на велику різноманітність наукових робіт, присвячених санкціям та особливостям їх побудови, питання їх архітектури не є остаточно вирі-шеним. Стверджується, що методологічно правильним під час дослідження порядку призначення покаран-ня за вчинення певної групи злочинів є першочергова наукова розвідка системи санкцій за злочини такого роду. На основі аналізу чинного законодавства про кри-мінальну відповідальність здійснюється класифікація санкцій за злочини проти основ національної безпеки та виокремлюються основні тенденції їх побудови. Визна-чено, що більшість санкцій є альтернативними, відносно визначеними та кумулятивними. Найбільш розповсю-дженим покаранням, що передбачено за вчинення зло-чинів проти основ національної безпеки, є позбавлення волі на певний строк, як додаткове покарання передба-чається конфіскація майна, що видається автору досить доречним. Визначається, що загалом побудова санкцій досліджуваної групи злочинів здебільшого відповідає загальним вимогам і принципам побудови санкцій. При цьому виділяються окремі моменти, що потребують подальшого дослідження, можливі зміни до чинного законодавства та аргументація їх упровадження. Звер-тається увага на необхідність чіткої взаємодії та взаємо-відношення санкцій простого та кваліфікованого скла-дів злочинів, що передбачаються ч. ч. 1 і 2 (3, 4 тощо) відповідних складів злочину. Уважається за необхідне здійснювати поступове зростання меж покарань у відпо-відних санкціях, зважаючи на зростання рівня суспіль-ної небезпеки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Бобошко, О. "Проблеми покарання неповнолітніх за кримінальні проступки." Юридичний вісник, no. 3 (February 4, 2020): 130–38. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.954.

Full text

Abstract:

У статті досліджено національне законодавство України про види покарання та заходи виховного характеру, що застосовуються до неповнолітніх, які скоїли кримінальні правопорушення за Кримінальним кодексом України та прийнятим Верховною Радою Закону України « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» No 2617-VIII від 22.11.2018 р .(далі – Закон). Закон зазначає, що кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі. В ході дослідження було проаналізовано те, що в існуючих класифікаціях видів правопорушень відмінність злочину від інших видів правопорушень різними вченими зводиться до відмінностей діяння за такими властивостями, як діяння шкідливого або небезпечного. Всі інші ознаки, такі як: протиправність, винуватість тощо – визнаються більшістю вченими як такі, що притаманні для всіх видів правопорушень, що нетяжкі злочини, які за новим законом стають проступками, становлять близько чверті від загальної кількості складів злочинів, визначених у Кримінальному кодексі. З огляду на те, що в даному Законі нормативно-правові приписи розповсюджуються на поняття суб’єктів, осудності та віку настання кримінальної відповідальності, то слід розуміти, що суб’єктом кримінального проступку виступає фізична особа, яка досягла віку 16 років та є осудною. Тому слід розуміти,що кримінально-правовий вплив на дітей, які вчинили кримінальний проступок можливий лише за умови досягнення такими шістнадцяти років. Доцільно також, звернути увагу на проблематику заходів кри- мінально-правового впливу на дітей в контексті запровадження інституту кримінального проступку. Згідно ч.2 ст. 98 КК дається вичерпний перелік покарань, які можуть бути застосовані судом до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину. Отже до неповнолітніх злочинців не може бути застосовано обмеження волі, довічне позбавлення волі, конфіскація майна, а за кримінальні проступки скасовується такий вид покарання, як позбавлення волі на певний строк. Але й ті види покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, мають значно обмежений, порівняно з можливостями їх застосування до дорослих злочинців, характер. Слід зазначити, що застосування штрафу до неповнолітніх вже давно викликає певні заперечення, тому що тільки певний і дуже низький відсоток дітей мають самостійний дохід, заробітну плату, кошти, майно чи частку майна, на яке може бути звернено стягнення. Викликає великі сумніви той факт, що передбачає сплату штрафу на підставі статті 99 Закону ( понад 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян). Кримінологічна характеристика злочинності серед неповнолітніх обумовлює доцільність пошуку нових кримінально-правових засобів впливу на підлітків. Зважаючи на категорії злочинів, що вчиняються неповнолітніми, можна припустити, що обмеження, як вид покарання, може застосовуватися до підлітків, що вчинили кримінальні проступки. Але в кримінальному законодавстві слід конкретизувати та розмежувати обмеження для неповнолітніх від примусових заходів виховного характеру з обов’язковим обмеженням дозвілля. Ця пропозиція є важливою з огляду на те, що вчені і практики пропонують, що б до неповнолітніх правопорушників застосовувалися різні психологічні і педагогічні заходи впливу, створювалися сприятливі умови життєдіяльності, з прикладами виховного характеру.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Prokopenko, O. Yu, D. O. Bulatin, and R. O. Kushnirenko. "Можливості використання досвіду країн ЄС у сфері здійснення поліцією превентивної діяльності в Україні." Law and Safety 83, no. 4 (December 1, 2021): 56–63. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2021.4.06.

Full text

Abstract:

Розглянуто особливості превентивної діяльності у країнах Європейського Союзу. Визначено підходи дослідників до розуміння поняття «превенція». Зазначено, що у вітчизняній юридичній думці відсутній єдиний підхід до розуміння цього поняття. Приділено увагу відомим методам превентивної роботи поліцейських зарубіжних країн, які дають змогу попереджати злочини і затримувати злочинця, який ще тільки готується вчинити злочин. Окреслено моделі забезпечення превентивної діяльності, які використовуються у країнах континентальної Європи. Звернено увагу на особливості здійснення превенції окремими членами Європейського Союзу, зокрема на профілактику польською поліцією рецидиву з боку осіб, які вже вчиняли правопорушення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Anastasiia, Grygorak. "Sinners and criminals in Ukrainian justice and iconography of the “Last Judgment”." Scientific Papers of the Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University. History 1, no. 29 (November 29, 2019): 155–64. http://dx.doi.org/10.32626/2309-2254.2019-29.155-164.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Antoniuk, N. O. "Множинність злочинів: до питання про вдосконалення диференціації кримінальної відповідальності." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (May 29, 2020): 6–13. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.01.

Full text

Abstract:

Кількість вчинених особою злочинів істотно підвищує суспільну небезпеку діянь винного. Адже і обсяг шкоди чи загрози заподіяння шкоди об’єкту, і формування злочинної спеціалізації, і створення ілюзії безкарності, і інші фактори свідчать на користь того, що множинність злочинів має значення як засіб диференціації кримінальної відповідальності. Втім, у чинному Кримінальному кодексі України множинність злочинів не завжди впливає на варіативну регламентацію заходів кримінально-правового впливу. Навпаки, значна кількість випадків сукупності злочинів (окрім сукупності, у якій хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким) практично не має кримінально-правового значення для обсягу кримінальної відповідальності. Також випадки повторного чи рецидивного вчинення злочину впливають на посилення кримінальної відповідальності, якщо у складі вчиненого винним злочину є відповідні кваліфікуючі ознаки. Якщо ж ці ознаки відсутні, суд може врахувати повторність чи рецидив як ознаку, яка посилює покарання. Проте у будь-якому разі правозастосувач не зможе вийти за межі санкції статті Особливої частини КК. Метою статті є виявлення недоліків диференціації кримінальної відповідальності у разі сукупності, повторності чи рецидиву злочинів. Також планується запропонувати шляхи вдосконалення диференційованого підходу до відповідальності за множинність злочинів, врахування одночасного впливу на посилення відповідальності інших типових кваліфікуючих ознак. Наукова новизна статті полягає у наданні рекомендації вдосконалення диференціації кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у сукупності, повторності та у разі рецидиву. Вирішено проблему одночасного врахування кваліфікуючої ознаки організованої групи та ознак множинності. Висновки. 1) Межі диференціюючого значення множинності злочинів для кримінальної відповідальності мають встановлюватися на рівні закону, а тому не потрібно делегувати цю роль суду без визначених у КК чітких правил визначення кінцевого покарання за множинність; 2) кваліфікуючі ознаки повторності та рецидиву можуть бути виключені зі статей Особливої частини КК і передбачені у Загальній частині з відповідними коефіцієнтами впливу на суворість кримінальної відповідальності; 3) призначаючи покарання за сукупністю злочинів, суд має мати можливість застосовувати покарання вище ніж те, що передбачене у статті Особливої частини КК, проте воно не повинно перевищувати розмір, встановлений у ст. 12 КК для злочину відповідного ступеня тяжкості; 4) якщо усі злочини, що входять у множинність, вчинено у складі організованої групи (якщо ця ознака передбачена як кваліфікуюча), то множинність не повинна посилювати кримінальну відповідальність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Сиводєд, І. С. "Криміналістична класифікація вбивств військовослужбовців під час особливого періоду." Актуальні проблеми політики, no. 66 (January 18, 2021): 23–29. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.703.

Full text

Abstract:

Із 17 березня 2014 року в Україні діє особливий період. За обставин особливого періоду значно зросла кількість військових і загально-кримінальних злочинів, які почали набувати поширення у військовому середовищі. Це підриває дисципліну, моральний дух військовослужбовців, негативно впливає на боєздатність і боєготовність Збройних Сил України, унеможливлює ефективне виконання завдань за призначенням. Одним із небезпечних злочинів вважається умисне протиправне позбавлення життя іншої люди-ни-військовослужбовця, яке відповідно до Кримінального кодексу України кваліфікується як умисне вбивство. Вказаний злочин відноситься до категорії особливо тяжких, за нього передбачено покарання від 7 до 15 років або довічне позбавлення волі з можливою конфіскацією майна. Розслідування злочинів цієї категорії порівняно з іншими відрізняється своєю складністю, важливістю та відповідальністю. Ефективність протидії таким злочинам є запорукою забезпечення постійної бойової готовності ЗСУ, їх можливості своєчасно здійснювати відповідні заходи для подолання будь-яких загроз, у тому числі незалежності та територіальної цілісності України. Вбивства військовослужбовців від цивільних осіб завжди відрізнялися своєю специфікою, розкриття яких залежно від обставин та особливостей потребувало застосування відповідних криміналістичних методів. Своєчасне не проведення невідкладних слідчих (розшукових) дій перешкоджає ефективності розслідування, ускладнює його розкриття. При вбивствах військовослужбовців у бойовій обстановці уповноважена особа, яка має проводити невідкладні слідчі (розшукові) дії перебуває в режимі обмеженого часу, сил і засобів, повинна спланувати їх завчасно, вжити додаткових заходів для забезпечення їх проведення. Ідея цієї статті полягає у розробленні криміналістичної класифікації вбивств військовослужбовців під час особливого періоду, тобто створення системи супідрядних понять щодо розподілу вбивств військовослужбовців за групами (класами) згідно заздалегідь визначених ознак. На підставі криміналістичної класифікації злочину можливо зробити його криміналістичну характеристику та побудувати систему криміналістичних рекомендацій, спрямованих на його розкриття. Існування такої класифікації дасть можливість виділити схожі проблеми при розслідуванні убивств військовослужбовців в особливий період, запропонувати шляхи їх вирішення, виокремити низку невідкладних заходів, які слід застосовувати в тих чи інших умовах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Кирбят’єв, О. О. "ПРОФЕСІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ТА ПЕРЕВИЩЕННЯ НИМИ ВЛАДИ: КРИМІНОЛОГІЧНИЙ ВИМІР." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 25, 2020): 147–51. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).377.

Full text

Abstract:

У статті розглянуті види правоохоронних органів, працівники яких є суб’єктом перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу. Визначені ознаки кримінологічної характеристики його особи. Серед цих ознак виділені найпоширеніші у цьому злочині ознаки особи злочинця. Стаття 365 КК України передбачає кримінальну відповідальність за перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу. Констатовано, що ознаки спеціального суб’єкта злочину, передбаченого ст. 365 КК України, визначені у диспозиції цієї статті словосполученням «працівник правоохоронного органу». Це визначення не містить усіх ознак суб’єкта аналізованого злочину. Для їх з’ясування необхідно звертатись до інших нормативно-правових актів. Тобто диспозиція ст. 365 КК України є бланкетною. Вивчені статистичні дані щодо кримінальних проваджень, відкритих за ст. 365 КК України з 2014 р., свідчать про майже нульовий відсоток таких проваджень, направлених до суду з обвинувальним актом, після внесених у 2014 р. змін до КК України щодо по-нять істотної шкоди та тяжких наслідків, передбачених приміткою до ст. 364 КК України. Для особи злочинця – працівника правоохоронного органу, який перевищує владу або службові повноваження, основною ознакою є приналежність до того чи іншого правоохоронного органу. Матеріали вивчених кримінальних справ та проваджень свідчать, що у 86% випадків перевищення влади або службових повноважень вчиняли працівники колишньої міліції або чинної Національної поліції. Попередження та усунення професійної деформації як загального феномену передбачає зусилля на рівні держави, правоохоронних органів у цілому, їх служб та підрозділів, які за своїми функціями покликані здійснювати контроль за станом дисципліни та законності, психологічним станом працівників.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Семак, С. В. "ДО ПИТАННЯ ДОВЕДЕННЯ ДО САМОГУБСТВА ОСОБИ, ЯКА ПЕРЕБУВАЛА В МАТЕРІАЛЬНІЙ АБО ІНШІЙ ЗАЛЕЖНОСТІ." Знання європейського права, no. 1 (March 27, 2022): 114–20. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.332.

Full text

Abstract:

У статті описано склад кримінального правопорушення «доведення до самогубства особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності», передбачений ч. 2 ст. 120 Кримінальним кодексом України, установлено особливості суїцидальної поведінки потерпілого, визначено форми вчинення кримінального правопорушення. Актуальність наукової розвідки обґрунтовано тим, що по-перше, доведення до самогубства потребує роз’яснення у зв’язку з останніми законодавчими доповненнями, а по-друге, не прокоментованим досі залишається поняття матеріальної або іншої залежності особи, що стало підставою скоєння суїциду. Проаналізовано важливість і особливості останніх змін, внесених до ст. 120 Кримінального кодексу України. Прокоментовано склад такого кримінального правопорушення. Здійснено спробу описати поняття матеріальної та інших видів залежностей від винуватого / винуватої, у яких може опинитися суїцидент / суїцидентка. Охарактеризовано поведінку потерпілого і його роль у механізмі скоєння такого злочину, оскільки відомості про характер участі потерпілого у злочині можуть мати важливе значення під час розслідування доведення до самогубства. Визначено додаткові фактори ризику доведення до самогубства через матеріальну чи іншу залежність від винуватого / винуватої. Наведено форми й способи доведення до самогубства, що їх слід розуміти як умисні дії або бездіяльність злочинця, що зумовлюють настання такого наслідку як самовбивство або замах на нього. Узагальнення і висновки, зроблені в праці,поглиблюють теорію та практику кримінального аналізу, процесуального доказування, криміналістики, оскільки дають змогу розширити коло питань, пов’язаних з усебічним дослідженням такого кримінального правопорушення, як доведення до самогубства. Перспективи подальших досліджень убачаємо в докладному студіюванні не прокоментованих у статті діянь, вчинених щодо двох або більше осіб, які перебували в матеріальній або іншій залежності від винуватого, а також якщо таке злочинне діяння було вчинене щодо неповнолітнього.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Бегма, А. П., and О. С. Ховпун. "Розслідування злочинів в ІТ-сфері." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28 (July 26, 2021): 12–19. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i0.691.

Full text

Abstract:

Комп'ютерні технологій проникли у сфери людської діяльності - економічну, соціальну, управлінську, культурну та інші. Діяльність впливає на життя соціуму та на злочинну діяльність. До злочинів у сфері інформаційних технологій слід віднести: привласнення, крадіжку, шахрайство, комп'ютерне шпигунство, крадіжка комп'ютерних послуг, злочини у банківській сфері, підробку документів, маніпулювання системою обробкою даних, протиправне копіювання програмних продуктів. Нова цифрова ера інформаційних технологій перетворила на невід'ємну частину життя суспільства, охопивши практично всі її сфери. Для того щоб об'єктивно оцінити їх безсумнівну користь, потрібно чітко уявляти масштаби шкоди, якої вони здатні заподіяти людству. Розвиток цифрових технологій постійно породжує нові види злочинів і способи їх вчинення та приховування. Злочини в ІТ-сфері набули поширення, а їх зміст охоплює весь спектр суспільно-небезпечних діянь у сфері використання інформаційних технологій. Практично всі види злочинів можуть бути вчинені за допомогою персонального комп'ютера, за винятком деяких протиправних дій проти життя і здоров'я громадян. Під час вчинення злочинів в ІТ-сфері здійснюються прямі атаки на комп'ютери або інші пристрої з метою виведення їх з ладу. Іноді атаковані комп'ютери використовуються для поширення шкідливих програм, незаконної інформації, зображень. У сучасних умовах до легального економічного обігу активно залучаються нетрадиційні види майна (інтернет-сайти, електронні гроші, технології мобільного зв'язку, інтернет-май-но). Види майна мають здатність приносити високі доходи, на них відповідним чином реагує кримінальне середовище. Масштабне поширення формує безмежні можливості для підготовки, вчинення і приховування злочинів абсолютно новими способами і засобами. Вони дозволяють розробляти і вдосконалювати методичні основи виявлення, розкриття і розслідування злочинів в ІТ-сфері, скоєних за допомогою різноманітних комп'ютерних та мережевих технологій, але це відбувається повільно. Особливості методики розкриття і розслідування злочинів полягає у використанні допомоги громадськості у розкритті злочинів, особливості особистості потерпілого; використання спеціальних знань під час розкриття і розслідування злочинів. Боротьба зі злочинами в ІТ-сфері є проблемою міжнародного масштабу, заходи щодо запобігання, виявлення, розкриття і розслідування злочинів, скоєних з використанням сучасних інформаційних технологій, не можуть бути результативними через масштабність мережі Інтернет. Збільшення чисельності користувачів не припиняється, що породжує залежність від інформаційного співтовариства і вразливість від посягань.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

АНТОНЮК, НАТАЛІЯ. "Засоби диференціації кримінальної відповідальності." Право України, no. 2020/02 (2020): 228. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-228.

Full text

Abstract:

Важливість проведення диференціації кримінальної відповідальності для забезпечення принципу справедливості не викликає сумнівів. Адже лише визначивши доцільність проведення такої диференціації та базуючись на її конкретних критеріях, можна забезпечити справедливий підхід до застосування норм кримінального закону. Водночас необхідно констатувати, що проведення диференціації кримінальної відповідальності забезпечується певними способами, прийомами, які є засобами диференціації кримінальної відповідальності. Важливість правильного виділення засобів диференціації кримінальної відповідальності ґрунтується на тому, що вони визначають спрямованість впливу законодавця на кримінально-правову норму. Засоби диференціації є тими способами, прийомами, які обумовлюють інструментарій забезпечення варіативності кримінально-правового впливу на кримінальну відповідальність загалом на рівні кримінального закону. Чітке розуміння того, якими повинні бути засоби диференціації кримінальної відповідальності, дає змогу досліджувати чинний Кримінальний кодекс України на предмет повноти і системності використання механізмів забезпечення неоднакового впливу кримінально-правовими засобами у межах принципу справедливості на осіб, які вчиняють злочини. Таким чином, можна виявляти слабкі місця кримінального закону в частині диференціації кримінальної відповідальності, а також робити пропозиції з усунення цих недоліків. Метою статті є розроблення поняття засобів диференціації кримінальної відповідальності та виділення їхнього кола, адже лише при такому комплексному підході можна визначити сам механізм проведення диференціації та виявити переваги й недоліки його застосування у реальності. Проаналізовано наукові підходи до розуміння засобів диференціації кримінальної відповідальності, аргументовано наведено перелік таких засобів, які виділені у доктрині кримінального права. Сформульовано власне розуміння засобів диференціації кримінальної відповідальності та запропоновано вважати ними прийоми законодавчої техніки, за допомогою яких законодавець відображає у кримінально-правових нормах типові ознаки складів злочинів та (або) різні типові форми потенційного обмежувального впливу на особу, що відповідатимуть характеру та ступеню суспільної небезпеки вчиненого та (або) суспільній небезпеці особи, яка вчинить такий злочин. Засобами диференціації кримінальної відповідальності є: 1) врахування кількості вчинених злочинів; 2) врахування кількості учасників злочину; 3) врахування етапу, на якому злочинний намір був завершений чи зупинений (припинений); 4) передбачення можливості звільнення від кримінальної відповідальності, покарання або його відбування; 5) встановлення декількох видів покарань, а також їхніх меж, встановлення строків зняття та погашення судимості; 6) конструювання норм, що перебувають у конкуренції, та норм, що містять суміжні склади злочинів; 7) врахування вікової ознаки особи, яка вчинила злочин. Наголошено на необхідності розмежування засобів диференціації кримінальної відповідальності як свідомої діяльності законодавця, спрямованої на забезпечення принципу справедливості кримінального права і кримінально-правової політики із проявами диференціації кримінальної відповідальності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Льйоса, Маріо Варгас. ""Саме за часів Толедо вперше в історії Перу злочинці, бандити, гангстери опинилися в тюрмах..."." Всесвіт, no. 5/6 (2008): 172–75.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Bazov , O. V. "Розвиток правових та інституційних засад діяльності Спеціалізованих судових палат і Спеціалізованої прокуратури по Косово." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 2, 2021): 6–13. http://dx.doi.org/10.32886/10.32886/instzak.2021.05.01.

Full text

Abstract:

Метою статті є дослідження розвитку правових та інституційних засад утворення та діяльності Спеціалізованих судових палат і Спеціалізованої прокуратури по Косово (Спеціалізованого суду по Косово) щодо розслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності та інших міжнародних злочинів, що були вчинені на території Косова, а також Албанії, який займає особливе місце в системі міжнародного кримінального правосуддя з огляду на специфічні особливості його утворення та діяльності, формування його міжнародного і національного компонентів. Наукова новизна полягає у проведенні комплексного дослідження розвитку правових та інституційних засад діяльності Спеціалізованого суду по Косово, утвореного Європейським Союзом з метою притягнення до відповідальності «переможців» – колишніх керівників так званої «Армії визволення Косово» («UÇK»), яких так і не було засуджено під час діяльності Міжнародного кримінального трибуналу по колишньої Югославії (МКТЮ) за вчинення воєнних злочинів, злочинів проти людяності та інших міжнародних злочинів в Косово. Висновки. Спеціалізований суд по Косово з місцезнаходженням за межами Косова у Гаазі (Нідерланди) та з ексклюзивною участю міжнародних суддів та прокурорів є важливою формою міжнародного кримінального правосуддя. Оскільки правові основи діяльності вказаного Спеціалізованого суду повною мірою відповідають нормам міжнародного права, зазначений Суд є міжнародним кримінальним судовим органом, хоча формально і входить до судової системи Республіки Косово, міжнародно-правовий статус якої потребує свого вирішення. Зазначений Суд, у формуванні правових та інституційних засад якого брали участь ООН, Рада Європи, НАТО, Європейський Союз та окремі держави, а також Республіка Косово, є не просто інтернаціоналізованим кримінальним судом зі складним правовим ландшафтом, а й уособлює в собі одну з необхідних можливостей добитися справедливості в Косово. Оскільки Міжнародний кримінальний трибунал по колишній Югославії завершив свою юрисдикційну діяльність, а Спеціалізований суд по Косово з певними труднощами її здійснює, історія притягнення до відповідальності осіб за вчинені міжнародні злочини на території Косова та Албанії, незалежно від посадового становища злочинців, ще далека від свого завершення. Представляється, що оцінка діяльності Спеціалізованого суду по Косово залежить від його здатності притягнути до відповідальності та покарати усіх осіб, які вчинили міжнародні злочини на території Косова та Албанії, що надасть відчуття справедливості, перш за все для потерпілих, та відчуття ефективної дії верховенства права.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Ісайкіна, Олена, and Алла Зленко. "ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАХИСТУ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДІАПРОСТОРУ." Society. Document. Communication, no. 8 (February 6, 2020): 134–55. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-8-134-155.

Full text

Abstract:

Публікація присвячена дослідженню інформаційної безпеки як передумови захисту вітчизняного інформаційного контенту, оскільки інформаційний фактор відіграє важливу роль у державотворенні та відстоюванні інтересів держави. Глобалізація масмедійних процесів, поширення і набуття популярності так званих цифрових медіа зумовили значне посилення впливу засобів масової комунікації на формування в суспільстві не тільки уявлень, установок, ціннісних орієнтацій та загальної картини світу, але й суспільної та індивідуальної свідомості в цілому. Особливе місце в цьому спектрі суспільних відносин займають проблеми забезпечення інформаційної безпеки. У статті за підсумками теоретичного аналізу наукових поглядів сучасних дослідників, зроблено висновок, що сьогодні під інформаційною безпекою розуміється кілька принципово різних за своєю природою завдань, а саме: захист ІТ-інфраструктури країни (так званого кіберпростору); протидія спеціальним операціям (провокаціям, диверсіям), здійснюваним за допомогою масмедіа; протидія ворожому (цілеспрямованому і деструктивному) ідеологічному впливу; протидія деструктивним впливам, які здійснюються за допомогою масмедіа (різного роду «токсичний» контент на зразок реклами деструктивних культів, жорстокості, девіантної поведінки) (ІБУ, 2014). Кожне з цих завдань характеризується різним співвідношенням об'єктивних і суб'єктивних факторів. Інформаційна безпека – стан захищеності інформаційного середовища суспільства, що забезпечує його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, організацій, держави. Загрози інформаційної безпеки – це зворотний бік використання інформаційних технологій. Джерелами таких загроз та викликів можуть бути міжнародні злочинні групи хакерів, окремі підготовлені у сфері ІТ злочинці, іноземні державні органи, терористичні угрупування, недержавні організації, політичні структури та неформальні об’єднання екстремістського спрямування, транснаціональні корпорації та фінансово-промислові групи тощо. Сучасна нормативно-правова база не охоплює всі основні елементи, необхідні для ефективної протидії інформаційним загрозам в Україні. У той же час, враховуючи, багатогранність та комплексність означеної проблеми, варто обумовити подальшу необхідність наукових досліджень механізмів забезпечення інформаційної безпеки в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Сілко, В. "ОБСТАВИНИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ З’ЯСУВАННЮ, У МЕТОДИЦІ РОЗСЛІДУВАННЯ НЕЗАКОННОГО ОБІГУ БУРШТИНУ." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2022): 215–22. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2286.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню обставин, що підлягають з’ясуванню, як складового елементу в структурі методики розслідування незаконного обігу бурштину. Автором проаналізовано наукові погляди щодо спів- відношення дефініцій обставин, що підлягають з’ясуванню, у розслідуванні зазначеного злочинів. Зроблено висновок, що обставини, які підлягають з’ясуванню, та криміналістична характеристика є відмінними за своїм змістом та функціональною спрямованістю. З’ясовано, що ситуаційний підхід при формуванні переліку обставин, доповнює традиційний та за таких обставин, слугує орієнтиром для слідчого та дозволяє більш чітко та конкретно сформулювати перелік обставин, що підлягають з’ясуванню, виходячи із слідчих ситуацій на певному етапі розслідування. На підставі узагальнення емпіричних даних та теоретичних положень визначено перелік обставин, що підлягають з’ясуванню, під час розслідування незаконного обігу бурштину, які автор поділив на наступні групи: подія злочину (предмет, місце, час, спосіб, знаряддя та засоби, обстановка та типові сліди), обставини, пов’язані із суб’єктом, суб’єктивною стороною (кількість осіб, що брали участь у реалізації злочинних дій або окремих етапів; демографічні дані та соціальний статус, наявність ознак організованості у діях групового суб’єкта, розподіл ролей у механізмі злочину, тривалість існування суб’єкта злочину, наявність злочинного досвіду та корупційних зв’язків у суб’єкта злочину, яким чином відбувався розподіл доходів від злочинної діяльності, відстань до місця проживання злочинців від місця події, форма вини та мотиви вчинення злочину), інші обставини (наслідки незаконного обігу бурштину, обставини, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що обтяжують покарання, обставини, що пом’якшують покарання, обставини, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження, обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Злочинці'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles