Journal articles on the topic 'Зловживання процесуальними правами'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Зловживання процесуальними правами.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 39 journal articles for your research on the topic 'Зловживання процесуальними правами.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
ТКАЧУК, АНЖЕЛІКА. "Правова природа зловживань процесуальними правами у цивільному судочинстві та фіктивність процесуальних дій." Право України, no. 2018/02 (2018): 233. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-02-233.
Full textAbstract:
Питання зловживання учасниками цивільного судочинства своїми процесуальними правами та зумовлена таким зловживанням фіктивність процесуальних дій залишається актуальною вже тривалий період часу, зважаючи на недосконалість чинного процесуального законодавства та низький рівень правової культури громадян. Метою статті є розкриття правової природи зловживання цивільними процесуальними правами, виокремлення і характеристика його ознак, а також формулювання дефініції цього поняття. Доведено, що фіктивність процесуальних дій при зловживанні правом проявляється у здійсненні процесуальних дій та функцій всупереч завданням і меті цивільного судочинства. Аргументовано, що зловживання правом не може розцінюватись як цивільно-правовий делікт, оскільки питання про кваліфікацію певних дій як зловживання правом і проблема деліктної відповідальності за шкоду, завдану такими діями, мають різну природу. Обґрунтовано, що, по-перше, міжгалузеве розуміння фіктивності дає змогу зробити висновок про неможливість зловживань у вигляді бездіяльності, по-друге, особа має усвідомлювати факт зловживання процесуальними правами і такі дії мають бути її свідомим вибором, а якщо ж особа не має незаконної мети, вчиняючи певні процесуальні дії, які за інших обставин могли б кваліфікуватись як зловживання процесуальними правами, то її дії не можуть визнаватися зловживанням процесуальними правами. Зловживання процесуальним правом характеризується такими ознаками: наявність в особи конкретного процесуального права на момент зловживання ним; усвідомлення особою факту зловживання процесуальним правом; може бути вчинене лише шляхом дії; формальна відповідність реалізації процесуальних прав вимогам закону, однак здійснення їх всупереч меті, з якою вони надані учасникам судочинства, а також всупереч завданням і меті цивільного судочинства; не є цивільно-правовим деліктом. Таким чином, зловживання процесуальним правом являє собою реалізацію процесуальних прав всупереч меті та завданням цивільного судочинства, а також меті наданих особі відповідних процесуальних прав, що тягне за собою фіктивність відповідних процесуальних дій, які завдають шкоди публічним інтересам в ефективному та справедливому здійсненні правосуддя у цивільних справах і приватним інтересам учасників справи.
2
Капліна, Г. А., and Д. О. Лєонова. "ЗЛОВЖИВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПРАВАМИ: ПУБЛІЧНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (41) (May 20, 2021): 62–67. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-62-67.
Full textAbstract:
У статті проаналізовані публічно-правові наслідки зловживання процесуальними правами у цивільному судочинстві. Встановлено зв’язок між зловживанням сторонами процесуальними правами та нівелюванням деяких основних завдань судочинства.
Робиться висновок, що проблема зловживання процесуальними правами повинна розглядатися не лише як порушення прав іншої сторони, але і як нанесення репутаційної та матеріальної шкоди судовій владі.
Ключові слова: зловживання процесуальними правами, затягування цивільного процесу, недобросовісне користування процесуальними правами, публічно-правовий інтерес держави.
3
Гарасимчук, Н. "ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ЗЛОВЖИВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПРАВАМИ АДВОКАТОМ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ." Юридичний вісник, no. 2 (July 6, 2021): 211–18. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2175.
Full textAbstract:
Стаття присвячена з'ясуванню поняття «зловживання адвокатом процесуальних прав у кримінальному провадженні» як правового явища, яке негативно впливає на розвиток кримінального провадження, порушує (загрожує порушенням) права та/або законні інтереси інших учасників. При цьому ознаки вказаного поняття розглядаються як ті, що сформо
вані як на позитивістському, так і природно-правовому підґрунті типу праворозуміння.
Автор доходить висновку, що не всі із наявних у науковій доктрині ознаки вказаного поняття є сут- нісними за своїм змістом та дають змогу відмежувати таке від правомірних діянь. Обґрунтовується невдалість поглядів на те, що зловживання процесуальними правами є реалізацією норми права та діянням усупереч призначенню норми права. Втім автор наголошує на тому, що зловживання процесуальними правами суперечить таким принципам, як добросовісність та розумність.
У статті стверджується про необхідність відійти від наголосу на суб'єктивній стороні зловживання (умислі, необережності), а також з'ясування мети, якої намагається досягти адвокат, здійснюючи певне процесуальне право. Натомість автор вважає за необхідне сфокусуватись на наслідках таких діянь, що зумовлені зловживаннями процесуальними правами, як бар'єрами на шляху до досягнення завдань кримінального провадження.
Водночас автор доходить висновку, що не всі перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження можуть свідчити про наявність зловживання процесуальними правами, а виключно ті, що створюють істотну перевагу інтересів особи, яка здійснює право, порівняно з іншими учасниками кримінального провадження, суспільством та державою, тобто проявляються у непропорційному перешкоджанні (загрозі перешкоджання) досягненню завдань кримінального провадження, визначених у вітчизняному кримінальному процесуальному законі.
У подальшому перспективними дослідженнями у межах окресленої тематики є класифікація зловживань, відмежування таких від суміжних понять, формування
тактичних аспектів зловживань, а також комплексу виявлення та протидії таким діянням.
4
Базилевський, С. "Зловживання процесуальними правами." Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. Серія. Юридичні науки, no. 5 (94) (2017): 13–23.
Find full text
5
Тріпульський, Григорій Яковлевич, and Інна Михайлівна Іліопол. "СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА ЗАТЯГУВАННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ТА СПОСОБИ ПРОТИДІЇ." New Ukrainian Law, no. 5 (November 29, 2021): 22–28. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.3.
Full textAbstract:
Затягування цивільного процесу та зловживання цивільними процесуальними права- ми є одними з найобговорюваних питань у науковому просторі цивільного процесуально- го права України. Багато років поспіль у судовій практиці існувала проблема порушення розумних строків розгляду справи, зокрема із причин затягування цивільного процесу. Велика кількість звернень громадян до Європейського суду з прав людини проти Укра- їни спричинила необхідність вирішення цієї проблеми та вдосконалення законодавства, запровадження нових інститутів і принципів та розроблення способів протидії затягуванню цивільного процесу. Затягування судового процесу як термін не має законодавчого закріплення, однак було предметом дослідження на практичному і теоретичному рівнях, особливо адвокатами та суд- дями, адже вони часто стикаються з такою проблемою. Затягування цивільного процесу є одним з інструментів використання цивільних процесу- альних прав із метою зловживання процесуальними правами. Але варто розмежовувати ці два поняття, виходячи з їхніх характерних ознак. Отже, метою написання статті є окреслення наявних способів затягування цивільного процесу та способів зловживання цивільними процесуальними правами з метою затягування цивільного процесу як основних видів процесуальних правопорушень, а також формування способів протидії цим негативним явищам цивільного судочинства. Окреслено механізми припинення затягування цивільного процесу та запобігання такому. Систематизація способів затягування цивільного процесу має теоретичне та практичне значення, адже сформовані висновки щодо способів протидії затягуванню цивільного про- цесу направлені на вдосконалення механізмів запобігання цивільним процесуальним право- порушенням, що сприяє ефективності здійснення цивільного судочинства.
6
Рєзнікова, В. "Зловживання процесуальними правами: господарсько-процесуальний аспект проблеми." Слово Національної школи суддів України, no. 3 (4) (2013): 124–37.
Find full text
7
Токарєва, К. С. "Правове регулювання протидії зловживанню правами у сфері медіації." Ірпінський юридичний часопис, no. 2(4) (April 5, 2021): 90–98. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2(4).2020.90-98.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню перспективних напрямів формування та вдосконалення правового регулювання протидії зловживанню правами у сфері медіації. Інститут медіації досі зустрічає чимало перешкод на шляху свого становлення в українському суспільстві. Зловживання процесуальними правами є негативним явищем, яке має місце у всіх видах судочинства.
8
Штефан, А. "Зловживання цивільними процесуальними правами як процесуальний юридичний факт." Теорія і практика інтелектуальної власності, no. 2 (94) (2017): 62–70.
Find full text
9
Бобровник, О. "Зловживання процесуальними правами в цивільному процесі." Право України, no. 7 (2008): 27–29.
Find full text
10
Базилевський, С. "Зловживання процесуальними правами в адміністративному процесі." Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. Серія. Юридичні науки, no. 2 (97) (2018): 70–81.
Find full text
11
Смітюх, А. "Критерії та механізм кваліфікації зловживання процесуальними правами." Юридичний радник, no. 6 (2006): 55–59.
Find full text
12
ШАБАЛІНА, КАТЕРИНА. "Дотримання вимоги розумності строку судового розгляду в умовах реформування цивільного процесуального законодавства України." Право України, no. 2018/04 (2018): 261. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-04-261.
Full textAbstract:
Невід’ємним елементом права на справедливий судовий розгляд, який безпосередньо закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є розумний строк судового розгляду. Чинний Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України) містить багато новел, які так чи інакше стосуються питання дотримання розумних строків розгляду справ. Ідеться передусім про закріплення у цивільному процесуальному законодавстві поняття “розумний строк” та розумності строків як одного з основних принципів цивільного судочинства, реформування підготовчого провадження, введення процедури спрощеного провадження та інституту врегулювання спору за участю судді, регламентацію положень щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами з метою затягування розгляду справи та відповідальності за вчинення зазначених дій. На сьогодні ці питання є малодослідженими, а тому важливим є їхній аналіз у контексті реформи цивільного процесуального законодавства. Метою статті є аналіз основних змін у цивільному процесуальному законодавстві, зумовлених прийняттям ЦПК України у редакції 2017 р., які стосуються тривалості розгляду судових справ, нових для цивільного процесуального законодавства інститутів, спрямованих на процесуальну економію та зменшення навантаження на суди, а також оцінка відповідності положень чинного ЦПК України міжнародним стандартам справедливого судочинства. У статті зазначаються критерії, які враховуються при оцінці строку як розумного, а також момент початку та закінчення цього строку. Вказується на наявність в Україні проблеми невиконання судових рішень упродовж розумного строку. Порівнюється природа розумного строку за ЦПК України в редакції 2004 р. та чинним ЦПК України. Розглянуто особливості нових для цивільного процесуального законодавства інститутів: спрощеного провадження, підготовчого провадження, врегулювання спору за участю судді, зловживання процесуальними правами. Наголошується на необхідності впровадження механізму захисту від дій судді, які призводять до затримок у розгляді справи, зокрема, обмеження дискреційних повноважень, встановлення відповідальності суддів за затягування справи та надання особам можливості оскарження неправомірних дій або бездіяльності суддів, що призводять до надмірної тривалості розгляду справ.
13
Ткачук, А. О. "Окремі форми зловживання процесуальними правами у цивільному судочинстві." Часопис цивільного і кримінального судочинства, no. 5 (38) (2017): 141–55.
Find full text
14
Андрієнко, І. С. "ЗЛОВЖИВАННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПРАВАМИ У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ: ОКРЕМІ ПИТАННЯ." South Ukrainian Law Journal, no. 3 (2019): 96–99. http://dx.doi.org/10.32850/sulj.2019.3-23.
Full text
15
Рєзнікова, В. "Зловживання процесуальними правами в господарському судочинстві: поняття, ознаки, види." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, вип. 95 (2013): 31–36.
Find full text
16
Настюк, В. "Зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві як прояви корупційних ризиків." Право України, no. 1 (2017): 45–53.
Find full text
17
Кузнець, О. М. "Зловживання процесуальними правами сторонами виконавчого провадження, їх представниками та державним виконавцем." Часопис Київського університету права, no. 1 (2015): 178–83.
Find full text
18
Ткачук, А. О. "Принцип добросовісності учасників цивільного судочинства та заборона зловживання цивільними процесуальними правами." Проблеми законності, Вип. 141 (2018): 94–103.
Find full text
19
БУТИРСЬКА, ІРИНА. "Відвід (самовідвід) судді у господарському судочинстві." Право України, no. 2018/07 (2018): 58. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-07-058.
Full textAbstract:
Закріплення у господарському процесуальному законодавстві інститутів відводу та самовідводу судді спрямоване, перш за все, на виключення упередженості судді під час вирішення справи та ухвалення законного і справедливого рішення. Норми, що регламентують процедуру відводу (самовідводу) судді, на сучасному етапі набувають особливого значення, оскільки вони тісно пов’язані з антикорупційними заходами, що активно здійснюються керівництвом нашої держави. Крім того, 15 грудня 2017 р. набули чинності нові редакції процесуальних кодексів, зокрема Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), що зумовлює необхідність дослідження інститутів відводу та самовідводу судді у контексті нової редакції зазначеного Кодексу. Метою статті є наукове осмислення та вироблення цілісного уявлення про інститути відводу та самовідводу судді у господарському судочинстві, а також викладення власного бачення перспектив удосконалення нормативно-правового регулювання цих процесуальних інститутів. Досліджено підстави для відводу та самовідводу судді у господарському судочинстві. На основі аналізу практики Європейського суду з прав людини наголошено, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб’єктивний та об’єктивний аспект. Проведений аналіз вітчизняної правозастосовної практики показав, що право учасника судового процесу на відвід судді не є безмежним, оскільки, розглядаючи заяву про відвід судді, необхідно враховувати, чи взагалі є можливість розгляду справи у разі задоволення заяви про відвід. Нова редакція ГПК України, серед іншого, визначає заявлення завідомо безпідставного відводу як зловживання процесуальними правами. Однак поняття “безпідставності” Кодекс не розкриває, у зв’язку з чим автором обґрунтовано, що на практиці можуть виникати проблеми у правозастосуванні. Інститут самовідводу судді також є гарантією розгляду справи незалежним і безстороннім судом, однак, на відміну від інституту відводу, застосовується виключно за ініціативи судді. Наголошено, що закріплена у ГПК України процедура розгляду суддею самовідводу є недосконалою і містить у собі ризики для потенційних зловживань з боку недобросовісних суддів, зокрема, з метою самоусунення від “небажаної справи”. З метою уникнення таких зловживань наголошено на необхідності передавати розгляд заяви про самовідвід судді на розгляд іншому судді, як це передбачено у разі незгоди судді з заявленим відводом.
20
Ткачук, А. "Зловживання процесуальними правами за проектом нової редакції Цивільного процесуального кодексу України: поняття, ознаки, шляхи протидії." Право України, no. 8 (2017): 205–14.
Find full text
21
Uzhakin, Yurii. "THE GROUNDS OF JUDICIAL DISCRETION IN ESTABLISHING THE FACT OF PROCEDURAL RIGHTS ABUSE IN THE ECONOMIC PROCESS." Entrepreneurship, Economy and Law 12 (2019): 124–29. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2019.12.23.
Full text
22
Берназюк, Ян. "Поняття зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві та його вплив на довіру до судової гілки влади." Expert: Paradigm of Law and Public Administration 17, no. 5 (2021): 23–39. http://dx.doi.org/10.32689/2617-9660-2021-5(17)-23-39.
Full text
23
Кузнець, О. М. "Окремі повноваження і роль суду під час виконання судових рішень та можливі варіанти зловживання ним процесуальними правами." Цивілістична процесуальна думка, no. 2 (2016): 56–62.
Find full text
24
ЩЕРБИНА, ВАЛЕНТИН, and ВІКТОРІЯ РЄЗНІКОВА. "Основні засади (принципи) господарського судочинства України." Право України, no. 2018/07 (2018): 13. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-07-013.
Full textAbstract:
У статті, на основі положень Конституції України та нової редакції Госпо дарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), розкривається зміст основних засад (принципів) господарського судочинства України як загальних керівних положень, що визначають характер діяльності суду щодо здійснення судочинства в господарських відносинах. Зазначається, що оновлений ГПК України розширив коло основних засад господарського судочинства, зокрема завдяки таким принципам, як верховенство права, диспозитивність, пропорційність, розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення; цілком справедливо принципи судоустрою (здійснення правосуддя виключно судом, незалежність суддів, право на справедливий і поважний суд, мова судочинства і діловодства в судах тощо) ні Конституцією України, ні ГПК України не віднесені до принципів господарського судочинства. Водночас розтлумачується алогічність розміщення статей, у яких розкривається зміст зазначених принципів. У статті детально розкривається кожен із новітніх принципів господарського судочинства. Аналізується та висвітлюється досвід Європейського суду з прав людини щодо розуміння змісту зазначених принципів. Автори доходять висновків, що загалом закріплені в ГПК України принципи господарського судочинства відповідають основним конституційним засадам судочинства, хоча норми щодо них і потребують подальшого удосконалення як шляхом узгодження їхнього найменування з найменуваннями, вжитими в Конституції України, так і шляхом більш повного розкриття їхнього змісту. Зокрема, звертається увага на ті проблеми у законодавчому закріпленні основних засад господарського судочинства, які не були вирішені в оновленому ГПК України (зокрема, не розкрито змісту принципу верховенства права, не поширено дію принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом на фізичних осіб — підприємців, не визнано самостійним принципом рівність сторін, звужено зміст принципу обов’язковості судового рішення тощо). Конституційні засади судочинства доповнені в ГПК України міжгалузевими принципами судочинства. Водночас певна уніфікація принципів судочинства привела до того, що оновлений ГПК України не містить галузевих принципів, які були б притаманними лише господарському судочинству і відображали його особливості. Крім того, вважають автори, в законодавстві доцільно більш чітко розмежувати принципи судоустрою і принципи процесуальної діяльності судів.
25
НІКОЛЕНКО, ЛЮДМИЛА, and СЕРГІЙ МАСЛОВСЬКИЙ. "Деякі аспекти врегулювання спору за участю судді у господарському судочинстві." Право України, no. 2020/07 (2020): 110. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-110.
Full textAbstract:
Високий рівень та якість здійснення правосуддя у країнах із розвиненою правовою системою демонструє не тільки існуюча узгоджена судова система, а й система примирливих процедур. До таких процедур можна віднести інститут врегулювання спору за участю судді, який забезпечує справедливе, законне вирішення спору та є гарантією і можливістю реалізації основної мети господарського судочинства. Дослідження інституту врегулювання спору за участю судді обумовлене також тим, що примирливі процедури є альтернативою звичній судовій. Однак порівняно з останньою дають змогу сторонам самостійно визначити шляхи взаєморозуміння та знайти найбільш взаємовигідне вирішення спору. Метою статті є визначення особливостей врегулювання спору за участю судді з урахуванням змін у законодавстві та процесів реформування судочинства України, встановлення шляхів удосконалення правових норм щодо врегулювання спору за участю судді, що є важливим як із погляду теорії процесуального права, так і з погляду судової практики. Визначено, що врегулювання спору за участю судді слід розглядати як інститут господарського процесуального права, який включає систему норм, що спрямовані на мирне врегулювання відносин між сторонами спору за участю судді, з метою вирішення по суті спору, на підставі конфіденційності, добровільності та взаємопорозуміння. Запропоновано удосконалення порядку врегулювання спору за участю судді, а саме: обов’язків судді; форми проведення; строку врегулювання спору тощо. За результатом дослідження запропоновано відповідні зміни та доповнення до Господарського процесуального кодексу України щодо удосконалення врегулювання спорів за участю судді з метою найбільш ефективного застосування. Автори доходять висновку щодо необхідності подальшого розвитку інституту врегулювання спору за участю судді. Наголошено, що розвиток цього інституту розвантажить суддів, прискорить вирішення спорів та, як наслідок, зменшить кількість апеляційних і касаційних скарг. У деяких випадках цей інститут може бути використаний як засіб для затягування розгляду справи, зміни судді, тобто зловживання процесуальними правами. Але його треба розглядати, насамперед як засіб правового виховання та впровадження правової культури не тільки учасників справи, а й зміни суспільної свідомості та переорієнтації її на вирішення спорів на засадах примирення.
26
Іліопол, Інна Михайлівна. "ПОВНОВАЖЕННЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ." Знання європейського права, no. 3 (February 7, 2020): 109–23. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.27.
Full textAbstract:
На підставі порівняльно-правового аналізу попередньої редакції ЦПК України та діючої, була встановлена основна ідея оновлення повноважень суду апеляційної інстанції – посилити позицію апеляційного суду з метою запобігання зловживанню процесуальними правами. Встановлено, що діюче процесуальне законодавство замінило термін «ухвали та рішення апеляційного суду» на термін «постанови суду апеляційної інстанції». Сьогодні термін «рішення суду» залишився тільки в суді першої інстанції. Доведено, що судові рішення ухвалюються судами першої інстанції у зв’язку із розглядом справи по суті, а в апеляційній інстанції приймаються постанови, оскільки суд апеляційної інстанції здійснює перевірку законності та (або) обґрунтованості судового рішення першої інстанції, а також, що постанова як термін має більш остаточний характер, ніж судове рішення. Сформульовано науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства України, що регулює апеляційне провадження.
Оновлення повноважень суду апеляційної інстанції має своєю метою посилити позицію апеляційного суду в конкретних повноваженнях з метою запобігання зловживанню процесуальними правами відповідно до принципу правової визначеності та остаточності судового рішення. За правилами ЦПК України зміна рішення можлива не тільки при допущенні помилки у застосуванні норм матеріального, а й процесуального права. Зміна рішення при порушенні норм процесуального права відбувається, наприклад, при зміні розміру судових витрат, встановлених судом першої інстанції. Також слід зазначити, що ЦПК України виключив можливість оскаржити в апеляційному порядку судовий наказ, що здається позитивною зміною в апеляційному провадженні у зв’язку з тим, що метою наказного провадження є спрощений порядок розгляду таких справ та швидке їх виконання. А можливість апеляційного оскарження судових наказів ускладнює досягнення такої мети.
27
Ткачук, А. "Правова природа зловживань процесуальними правами у цивільному судочинстві та фіктивність процесуальних дій." Право України, no. 2 (2018): 233–48.
Find full text
28
Селіванов, Максим. "Електронний суд: ІТ-технології в судовому процесі як спосіб покращення прогнозованості судових рішень." Право України, no. 2018/01 (2018): 114. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-01-114.
Full textAbstract:
Як убачається з практики правозастосування (навіть із використанням електронного документообігу), рішення судових органів, зокрема й вищих судових інстанцій, у подібних ситуаціях різняться. Один із варіантів розв’язання окресленої проблеми – заміна висновків суддів висновками статистичних, евристичних алгоритмів. Метою статті є виявлення та обґрунтування напрямів і підходів до введення у судові процедури машинних (обчислювальних) алгоритмів, висвітлення можливостей IT-технологій у судовому процесі як способу покращення прогнозованості судових рішень, а також наведення окремих випадків із практики застосування IT-технологій у судовому процесі. На прикладі процесуальної дії – порушення провадження в справі, встановлено, що у сучасний період застосування IT-системи дає змогу скоротити кількість процесуальних помилок, пов’язаних із неуважністю, та зводить нанівець такий спосіб зловживання процесуальним правом, як віяльне подання позовів із метою обрати “потрібного” суддю. Обґрунтовано необхідність зміни підходів до вирішення справи судом. Згідно з принципами змагальності та диспозитивності суд має розглядати справу в межах заявлених сторонами вимог, обраної ними норми права та на підставі наданих сторонами доказів. Це надасть можливість суттєво спростити алгоритмізацію, адже визначеності набудуть не тільки фактичні обставини (менша посилка), а й норма права (більша посилка). Таким чином, за допомогою сучасних IT-технологій суттєво можна покращити прогнозованість судових рішень, що вплине на їх надійність, допомогти судді в судовому процесі, зменшити навантаження на окремого суддю та знизити рівень ризиків суддівських помилок.
29
Соловйов, О. Л. "ОСОБЛИВОСТІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ У СПРОЩЕНОМУ ПОЗОВНОМУ ПРОВАДЖЕННІ В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 6(35) (May 7, 2021): 38–42. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).682.
Full textAbstract:
Соловйов О. Л. Особливості розгляду справи у спрощеному позовному провадженні в господарському судочинстві. - Стаття.
У статті досліджено порядок розгляду справи у спрощеному позовному провадженні в господарському судочинстві. Визначено, що існування інституту спрощеного позовного провадження пов’язане з необхідністю оптимізації судочинства з метою розгляду деяких категорій господарських спорів без обтяжливих процедур. Обґрунтовано, що саме прискорений розгляд є основною особливістю спрощеного позовного провадження. Виявлено інші особливості інституту спрощеного позовного провадження, а саме: особлива процесуальна форма, яка ґрунтується прискореному розгляді справи; розгляд справ залежить від якості та повноти наданих позивачем документів, в тому числі доказів; добровільність застосування зацікавленими особами; визначення передумов розгляду в спрощеному позовному провадженні у процесуальному законодавстві України; особливий порядок застосування доказів; скорочення кількості процесуальних дій або системна зміна способу їх вчинення; звуження процесуальних можливостей суду й учасників процесу; обмеженість застосування щодо визначеного кола справ; завершеність процесуального циклу в межах певної судової інстанції; особливий порядок перегляду судових рішень, ухвалених за результатами розгляду справи.
Наголошено, що спрощене позовне провадження характеризується вилученням деяких стандартних складників, які властиві загальному позовному провадженню (підготовче засідання, судові дебати), але воно все одно відповідає меті судочинства та здійснюється відповідно до встановленої процесуальної форми. Визначено, що подальше удосконалення інституту спрощеного позовного провадження спрямовано на зменшення можливостей для зловживання процесуальними правами сторонами по справі та затягування процесу вирішення справи по суті.
Доведено, що удосконалення інституту спрощеного провадження відповідно до визначених європейських стандартів і принципів сприятиме не тільки ефективному та справедливому розгляду справи, а й підвищенню правової культури, відповідальності та сумлінності учасників справи. На законодавчому рівні повинна бути визначена можливість розширення переліку справ, які суд може розглянути в порядку спрощеного позовного провадження.
30
Kravtsov, S. "EXECUTIVE PROCEEDINGS AS THE FINAL STAGE OF THE TRIAL IN LIGHT OF ECHR PRACTICE AND ANTI-VIOLATION OF EXECUTIVE PROCEEDINGS PARTICIPANTS' PROCEDURAL RIGHTS." Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Legal Studies, no. 112 (2020): 36–43. http://dx.doi.org/10.17721/1728-2195/2020/1.112-7.
Full textAbstract:
The paper explores the issues on the enforcement of judgments and its effectiveness, as well as the access to justice in civil cases. Based on the materials analyzed, the nature of the execution of civil decisions and enforcement proceedings in general is clarified. The abuse of law in the execution of court decisions is investigated. Based on the above analysis, the following types are distinguished: abuse by the claimant of the right to choose the place of enforcement proceedings commencing, the registration by the debtor at his place of residence (which is the sole property of the debtor that can be recovered) of a minor child, the cancellation of the results of electronic bidding through formal technical mistakes of the electronic auction organizer, abuse of the debtor's right to privacy, the initiation of parallel litigation by the debtor on the results of electronic bid- ding while the new owner sues the court to remove obstacles to the use of the premises and evictions, contemptuous attitude of enforcement pro- ceedings participants to the executor while the complaint against the executor's actions is under the court's consideration. The availability of justice in civil cases and the effectiveness of the mechanism for the protection of rights, freedoms and interests are directly linked to the observance of the requirement for irrevocable implementation of court decisions at the level of national law and the existence of effective enforcement mechanisms. The question of the nature of enforcement proceedings and their place in the legal system remains debatable in the civil procedural literature. As a rule, consideration of abuse of procedural rights is conducted in two directions, which do not exclude each other – from the point of view of the evaluation of abuse as a negative procedural phenomenon oranalysis of certain forms of abuse of procedural rights. There are also studies that deny the legitimacy of the design abuse of procedural rights.
31
Кравцов, С. "Виконавче провадження як завершальна частина судового розгляду у світлі практики ЄСПЛ та протидія зловживанням процесуальними правами учасників виконавчого провадження." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, вип. 1 (112) (2020): 36–43.
Find full text
32
КОТ, ОЛЕКСІЙ. "Розвиток доктрини приватного права у сфері захисту суб’єктивних цивільних прав." Право України, no. 1/2019 (2019): 217. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-01-217.
Full textAbstract:
Питання захисту суб’єктивних цивільних прав вже не перше десятиліття залишається об’єктом ретельної уваги цивілістів. При цьому акценти доктринального обґрунтування набувають неповторного вираження у зв’язку з характером приватноправової політики, що проявляється в основному акті цивільного законодавства. Прийняття Цивільного кодексу України (ЦК України) у 2003 р. як конституції приватного права для майбутнього громадянського суспільства з розвиненою ринковою економікою мало наслідком значну активізацію наукових пошуків у сфері відповідної проблематики. Положення чинного ЦК України, якими значною мірою було сформовано сучасний інститут захисту суб’єктивних цивільних прав, стали суттєвим чинником розвитку вітчизняної цивілістичної доктрини у пострадянський період. Метою статті є аналіз та визначення загального вектору розвитку доктрини приватного права у сфері захисту суб’єктивних цивільних прав з урахуванням змін, які відбулися у правовому регулюванні інституту захисту суб’єктивних цивільних прав у результаті прийняття чинного ЦК України та реформування процесуального законодавства України в межах здійснення судової реформи. Акцентовано увагу на необхідності розмежування права на захист від захисту прав як реальних дій, безпосередньо спрямованих на захист порушеного права. Зроблено висновок про необхідність розгляду категорії захисту прав, передусім у системі механізму здійснення цивільних прав. При цьому стадію захисту права визнано факультативною стадією механізму здійснення суб’єктивного цивільного права та відокремлено від інших стадій, оскільки їй властиві характерні риси, що унеможливлюють її об’єднання зі стадією формування суб’єктивного права, так само як і його реалізації. Розкрито співвідношення між захистом прав та іншими цивілістичними категоріями, такими як охорона прав, охоронюваний законом інтерес і цивільно-правова відповідальність. У межах дослідження інституту захисту прав проаналізовано правовий феномен зловживання правом. Запропоновано підхід до юридичних наслідків кваліфікації способу захисту як загального чи спеціального в контексті правозастосовної практики. Загальним вектором розвитку доктрини приватного права у сфері захисту суб’єктивних цивільних прав на сучасному етапі визнано забезпечення ефективного захисту суб’єктивних цивільних прав. Установлено, що відповідні зміни пронизують увесь інститут захисту прав, починаючи від його доктринального тлумачення та взаємодії з іншими суміжними інститутами і закінчуючи впливом доктрини на формування нових законодавчих підходів та актуальної судової практики, оскільки превалюючим завданням судочинства за новим процесуальним законодавством є забезпечення ефективного захисту прав особи, яка звертається до суду.
33
КРАВЧУК, ВОЛОДИМИР. "Проблеми визначення складу суду касаційної інстанції." Право України, no. 2018/02 (2018): 136. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-02-136.
Full textAbstract:
Судом касаційної інстанції є Верховний Суд. Проте Верховний Суд діє у різних складах. Кожен із них має визначену законом компетенцію з перегляду справ як суд касаційної інстанції. Водночас для забезпечення єдності та сталості судової практики законом запроваджено новий алгоритм визначення складу касаційного суду шляхом “уступки” юрисдикції від колегії і аж до Великої Палати. Метою статті є аналіз окремих проблем, пов’язаних із визначенням повноважного складу суду касаційної інстанції та забезпеченням права особи на “суд, встановлений законом” (в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а також розробка пропозицій щодо шляхів їх розв’язання. Виявлено основні практичні проблеми застосування “принципу ієрархії” щодо: механізму передачі справи на розгляд палати, об’єднаної палати чи Великої Палати; незгоди з декількома правовими висновками; послідовності уступки юрисдикції; прийняття і відмови у прийнятті переданої справи до провадження; поняття “висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах”; зловживання з передачею справи на розгляд Великої Палати; поняття “необхідність відступити” від висновку; розголошення думки суддів по суті справи до її вирішення. Механізм уступки юрисдикції загалом відповідає завданню Верховного Суду щодо забезпечення єдності та послідовності судової практики. Водночас процесуальне законодавство містить положення, які на практиці можуть бути витлумачені неоднозначно і призвести до процесуальних ускладнень. Запропоновано викладені нижче шляхи їх запобіганню. У разі необхідності відступити від двох чи більше висновків колегії, палати або об’єднаної палати, передати справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду. Запровадити послідовний механізм уступки юрисдикції: колегія – палаті; палата – об’єднаній палаті; об’єднана палата (по суті, вищий орган відповідного касаційного суду) – Великій Палаті. Право передавати справу з мотивів виключної правової проблеми має бути компетенцією об’єднаної палати. У такий спосіб усувається ризик зловживань із передачею справ, а основним органом забезпечення єдності практики стають касаційні суди. Велика Палата не повинна відмовляти у прийнятті справи до розгляду, якщо вона передана об’єднаною палатою відповідного касаційного суду. Перевіряти обґрунтованість скарги в частині доводів про порушення юрисдикції та якщо Велика Палата вже висловлювала правовий висновок, колегія має діяти з урахуванням цього висновку, якщо ні – передавати до Великої Палати. Визначитися з критеріями “відступлення” і загалом концепцією взаємодії між суддями з метою забезпечення єдності судової практики.
34
Мороз, В. "Процесуальні особливості розгляду податкових спорів із застосуванням принципу належної обачності." Юридичний вісник, no. 6 (February 17, 2021): 344–50. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2065.
Full textAbstract:
Стаття присвячена питанням розвитку податкового законодавства крізь призму процесуальних особливостей розгляду податкових спорів із застосуванням принципу належної обачності. У межах статті досліджено поняття податкового адміністрування, проблематику податкового адміністрування в Україні, визначено сутність принципу належної обачності, проаналізовано проблеми застосування принципу належної обачності у вітчизняній судовій практиці та перспективи розвитку вітчизняного законодавства з метою уникнення ризиків застосування принципу належної обачності. У межах статті встановлено, що суть принципу (доктрини) належної обачності полягає у тому, що платник податку - покупець не несе відповідальність у вигляді позбавлення права на податковий кредит або витрати за податкові зловживання свого постачальника або його контрагентів, якщо він проявив належну обачність і обережність і йому не було відомо про зловживання своїх контрагентів. При цьому проаналізовано законодавчу новелу, якою закріплено, що особа вважається винною в скоєнні правопорушення, якщо в установленому законом порядку буде встановлено, що така особа мала змогу дотриматись правил і норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, але не вжила достатніх заходів для їх дотримання. Також досліджено критерії відповідальності платника податків за порушення принципу належної обачності, згідно з якими умисними, якщо є підтверджені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім невиконання або неналежне виконання вимог, встановлених Податковим Кодексом та іншим законодавством, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Також обґрунтовано, що обов'язок доказування обізнаності платника податків із тим, що його контрагент порушив податкове законодавство, покладається на податкові органи як відповідача у відповідному податковому спорі.
35
Shchavynska, Yu. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВИЙ ТА СУДОВИЙ ЗАХИСТ РЕЧОВИХ ПРАВ В УКРАЇНІ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 164–70. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.20.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що право має бути захищеним нормами права, а також відповідними інструментами, що практично втілюється в правореалізацію. У сфері адміністративно правового захисту права власності особливе місце займає захист речових прав, адже до них належать практично всі об’єкти нерухомості, а також інші найбільш важливе для громадян і суспільства майно. Провідним інструментом публічного адміністрування у сфері адміністративно-правової охорони речових прав є інститут державної реєстрації. Проте як у будь-якій іншій сфері, у процесі реєстрації речових прав можуть виникнути помилки, а то і зловживання. Їх необхідно виправляти. Саме для цього законодавець передбачив таку стадію реєстрації речових прав, як оскарження рішень (актів) державних реєстраторів. Це може здійснюватися у квазісудовий (адміністративний) та судовий способи. У статті з’ясовано зміст і сформовано поняття «адміністративно-судовий захист речових прав в Україні». Доведено, що це адміністративна діяльність суб’єктів публічної адміністрації, вищих за ієрархією щодо державних реєстраторів, а також системою господарських судів. Вона спрямована на виявлення за змістом і сутністю порушених прав та інтересів власників речових прав, здійснених актом державної реєстрації речового права, та відновлення їх у процесі ухвалення апеляційного за своєю сутністю юридичного рішення. Зроблено висновок, що адміністративно-правий та судовий захист речових прав в Україні – це адміністративна діяльність суб’єктів публічної адміністрації, вищих за ієрархією щодо державних реєстраторів, а також системою господарських судів, направлена на виявлення за змістом і сутністю порушених прав та інтересів власників речових прав, здійснених актом державної реєстрації речового права та відновлення їх у процесі ухвалення апеляційного за своєю сутністю рішення. Адміністративно-правий та судовий захист речових прав в Україні щодо оскарження актів рішень державних реєстраторів стосовно реєстрації речових прав є складною міжгалузевою конструкцію правознавства, в якій беруть участь норми цивільного права (щодо встановлення права власності), адміністративного (стосовно реєстрації речових прав), адміністративного при здійсненні квазісудового оскарження рішень державних реєстраторів та господарсько-процесуальних норм права при здійсненні судового оскарження.
36
Бегма, А., О. Ховпун, and Т. Часова. "Забезпечення збереження інформації під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2021): 132–37. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2038.
Full textAbstract:
У науковій статті приділено увагу негласним слідчим (розшуко-вим) діям як одному з видів доказів у процесі розслідування кримінального провадження. Розглядається вплив такого виду доказів на швидкість та об'єктивність досудового розслідування. Проведення таких дій потребує ретельної підготовки слідчого та прокурора, оскільки неправильне отримання дозволу, проведення негласних слідчих (роз-шукових) дій та закріплення їх результатів з порушенням дають змогу в подальшому визнати доказ недопустимим. Проведення негласних дій обмежує конституційні права осіб, тому після проведення таких дій та закріплення результату підозрюваний, захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про такі дії.
Досліджено теоретичну складову частину проведення негласних дій та позиції науковців щодо збереження інформації під час їх проведення, розглянуто питання правового регулювання негласних дій та роль результатів як доказів.
Окрему увагу приділено дослідженню рішень, винесених Касаційним кримінальним судом Верховного Суду по виправдувальних вироках. Однією з підстав залишення виправдувального вироку в силі стало визнання результатів негласних слідчих (розшукових) дій недопустимими. До основних порушень слід віднести не розсекречення матеріальних носіїв інформації; не роз'яснення прав; не доведення законності підстав проведення дії, оскільки не надано відповідної постанови прокурора, а також ухвали апеляційного суду про дозвіл на здійснення аудіо-, відео-контролю за особою; ігнорування реалізації права на захист; протоколи негласних дій є допитом, а не втручанням у приватне життя.
Під час проведення першочергових (невідкладних) дій в ході розслідування кримінального провадження важлива швидкість реакції, тому розширення повноважень деяких процесуальних суб'єктів буде слугувати позитивним елементом розкриття злочинів. При цьому існує думка серед практиків і науковців про те, що розширення повноважень може обернутися зловживаннями з боку посадових осіб, а інформація, отримана під час негласної дії, буде використана в корупційних або особистих цілях інших осіб.
37
СТЕПАНОВА, ТЕТЯНА. "Місце похідного позову в системі захисту у господарському судочинстві." Право України, no. 2020/07 (2020): 44. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-044.
Full textAbstract:
Корпоративні правовідносини в Україні постійно розвиваються та вдоско налюються. І чинне процесуальне законодавство намагається не відставати від них і “підставляти плече” у разі необхідності захисту прав учасників (акціонерів, власників). Загальновідомо, що в 2015 р. до Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) було внесено положення, згідно з яким акціонерам (учасникам, засновникам, власникам) юридичної особи була надана можливість подавати позови на захист інтересів цієї юридичної особи у випадках, коли керівництво (орган управління, якому це право надано законом) ухиляється від подачі позову до особи, яка завдала цій юридичній особі збитків. Однак не всі основні елементи цих правовідносин чітко та одноманітно встановлені законодавством і підтверджені судовою практикою. Метою статті є дослідження похідного позову як способу захисту у господарському судочинстві, виявлення прогалин його регулювання і розроблення пропозицій з удосконалення господарського процесуального законодавства з окресленого питання. Виявлено та систематизовано ознаки похідного позову. Обґрунтовано, що юридична конструкція похідного позову дотепер остаточно не сформована на законодавчому рівні, і деякі питання вирішуються на рівні судової практики. У загальному вигляді похідний позов можна визначити як право акціонерів та (або) учасників юридичної особи звертатися до суду від імені та в інтересах такої юридичної особи з вимогою про відшкодування посадовою особою завданих її діями чи бездіяльністю збитків, зокрема й після припинення повноважень такої посадової особи. І хоча конструкція похідного позову видається досить ефективним засобом захисту прав власників (акціонерів, учасників) юридичної особи, однак слід визнати, що законодавчий масив містить деякі недоліки та неузгодженості, які законодавцеві необхідно усунути найближчим часом. Аргументовано доцільність чіткого визначення ГПК України права звертатися з похідними позовами власникам (учасникам, акціонерам), які сукупно є власниками 10 % і більше статутного капіталу юридичної особи. Зроблено висновок, що при оцінці дій посадової особи юридичної особи як винних дій, що завдали збитків останній, господарським судам слід виходити з того, що посадова особа на момент розгляду господарської справи може вже не бути посадовою особою позивача, проте займала відповідну керівну посаду на момент укладення оспорюваної угоди і від її вольових дій залежало укладення або неукладення такої угоди. Вказане повинно знайти відображення у процесуальному законі, що усуватиме можливості зловживань сторонами процесу та різноманітного тлумачення цих норм господарськими судами.
38
Cherevatenko, Iryna, Kateryna Karachevtseva, Roman Krokhmal, and Anna Kovalchuk. "ABUSE OF CIVIL PROCEDURAL RIGHTS." International scientific journal "Internauka". Series: "Juridical Sciences", no. 12(46) (2018). http://dx.doi.org/10.25313/2520-2308-2021-12-7829.
Full textAbstract:
In the article, the authors reveal a topical issue in the field of civil procedural law, which concerns the abuse of civil procedural rights. Abuse of procedural rights is a significant obstacle to the administration of effective justice. The current level of regulation is in fact unsatisfactory. The correct definition of the criteria for the possible recognition by the court of the exercise by a party of procedural rights as an abuse is of great importance for the application of measures of procedural coercion. In general, to define the action as an abuse of rights, we should talk about a number of specific features: the exercise of the right against its purpose and its exercise outside the permitted limits. From which it can be argued that abuse can be both a specific action and inaction in the form of unjustified failure to perform a specific procedural duty. The question of the limits of the use of rights is more in line with the question of the proportionality of the procedural action and decision. According to part 2 of Art. 44 of the Civil Procedural Code of Ukraine established such a sign of abuse of rights as a contradiction of the principles of civil procedure. That is, an abuse of rights may be an act aimed at preventing a fair, impartial and timely consideration and resolution of cases, effective protection of rights or interests in accordance with part 1 of Art. 2 of the Civil Procedural Code of Ukraine. The authors of this article also analyze aspects of the concept of abuse of civil procedural rights. The problematic aspect is that the general tools of court authorization of abuse of rights (except of deprivation of the opportunity to take procedural action): warning, removal from the courtroom, temporary seizure of evidence for trial, reason, fine, seems questionable. Thus, the authors analyzed the theory, legislation and case law (including the case law of the European Court of Human Rights) on the abuse of procedural rights; systematized the available information and conceptually rethought the mechanism for preventing and authorizing the abuse of procedural rights. They also offered their vision of solving the problem.
39
Андрушко, Олександр. "ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ: ПРОБЛЕМИ СИСТЕМНОГО ТА ЕЛЕМЕНТАРНОГО ХАРАКТЕРУ." Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: юридичні науки, no. 3 (December 9, 2019). http://dx.doi.org/10.32453/2.vi3.14.
Full textAbstract:
У статті розглянуті питання дисциплінарної відповідальності за правопорушення в кримінальному процесі через призму її системних проблем вищого порядку, пов’язаних попервах з вадами правових гарантій від незаконного втручання виконавської влади в діяльність судової, організаційно-правових дефектів дисциплінарної влади, ризиків, пов’язаних з ними тощо. Необхідність кардинальних змін цього інституту юридичної відповідальності продиктована серйозними недоліками дисциплінарної практики, що досліджені у цій публікації, і обумовлені: запитами суспільства на ефективність усіх гілок влади, реальну їх функціональність, особливо судової та правоохоронної системи; наявністю легітимних чужорідних елементів в системі правосуддя, чим конституюються передумови «ефективного» контролю за носіями судової влади шляхом її установлення, зміни та припинення завдяки широким дисциплінарним повноваженням; природною потребою забезпечення реальної незалежності та самостійності суб’єктів судової влади та суб’єктів кримінального провадження, що забезпечують утвердження верховенства права в кримінальному судочинстві; істотними вадами матеріального та процесуального законодавства про дисциплінарну відповідальність, а відповідно суперечлива та неузгоджена практика, що не сприяє утвердженню правових цінностей. Зроблено висновки про доцільність розробки державної доктрини дисциплінарної юстиції. Основними канонами цієї доктрини повинні бути ідеї про: 1) законність, невідворотність, реальність, пропорційність, індивідуальність дисциплінарної відповідальності, процесуальної форми її реалізації на засадах змагальності, презумпції невинуватості, забезпечення права на захист, права на оскарження, рівності усіх учасників судового процесу, неприпустимості зловживання процесуальними правами та ін.; 2) виключно судовий порядок вирішення дисциплінарних спорів та повноважень адміністративних (дисциплінарних) судів на застосування екстремальних та загальних дисциплінарних стягнень за істотні проступки; 3) реальне обмеження командно-адміністративного елементу в дисциплінарних провадженнях; 4) кодифікацію дисциплінарного законодавства, результатом чого повинен стати новий Кодекс про дисциплінарні проступки; 5) розвиток нової самостійної галузі права, законодавства та науки – дисциплінарного права.