Academic literature on the topic 'Земельні ресурси регіона'

У статті висвітлені тенденції, підходи та особливості використання земельно-ресурсного потенціалу. Обґрунтовано, що концептуальні засади сталого розвитку пов’язані з збереженням та охороною довкілля. Доведена ключова роль земельних ресурсів у складі природно-ресурсного потенціалу. Досліджено роль земельних ресурсів, як базису економічної діяльності, територіального ресурсу, головного засобу виробництва. Уточнено понятійно-категоріальний апарат в контексті визначення понять: «потенціал», «природно-ресурсний потенціал», «земельно-ресурсний потенціал».Проведена загальна оцінка використання земельно-ресурсного потенціалу Одеського регіону в рамках стратегічних засад сталого розвитку та визначені напрями їх раціонального використання та охорони. Підкреслюється, що в структурі використання земельних ресурсів спостерігаються значні диспропорції: склався надзвичайно високий рівень господарського освоєння, значний рівень розораності, низька лісистість, низький рівень забезпеченості природоохоронними територіями, екологічна стабільність Одеської області характеризується як нестабільна та наявний високий рівень антропогенного навантаження, спостерігається загальна тенденція погіршення заходів з охорони земель. Наголошується, що питання розвитку регіону можуть бути вирішені тільки в комплексі з вирішенням соціальних, економічних і екологічних проблем, що є основоположною складовою концепції сталого розвитку.

Вирішення проблем сталого розвитку регіонів, екологічної безпеки довкілля, визначення правових відносин щодо землі та іншого нерухомого майна потребують всебічного кадастрового забезпечення. В Україні створюється нова земельно-кадастрова система на основі узаконених прав, яка представлятиме собою єдину державну геоінформаційну систему відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону. На цей час вона не містить повних правових, просторових, якісних характеристик про земельні ділянки, як природного ресурсу землі, що не дає змоги встановити всіх обмежень, обтяжень прав під час їх використання. Обґрунтовано потреба удосконалення методичних підходів до формування відомостей у системі Державного земельного кадастру. Через брак повної інформації про землю, відбувається накладання прав одних суб'єктів на права інших в межах однієї земельної ділянки. Перехід до світової практики в частині формування земельної ділянки дасть змогу визначити її як індивідуалізовану частину "землі" зі встановленими межами та сформованими правами щодо органічно поєднаних на ній ресурсів. З огляду на це необхідно шляхом розроблення проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимотвірних об'єктів сформувати відомості інших кадастрів у системі Державного земельного кадастру. Запропонований підхід через визначення, накладання і відображення відомостей про природні ресурси у вигляді окремих шарів на Публічній кадастровій карті дасть змогу сформувати повноту відомостей щодо обмежень у використанні земельних ділянок, удосконалити правові відносин, узгодити інтереси приватних і суспільних потреб, що сприятиме створенню інформативної та багатофункціональної системи Державного земельного кадастру. Нагромадження різноманітних даних у межах однієї системи значно поліпшить адміністрування цих даних та підвищить ефективність територіального використання земельної ділянки.

У статті розглянуто фінансовий механізм капіталізації земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств у взаємовідносинах з територіальними громадами, етапи його формування. Акцентовано увагу на необхідності ринкової капіталізації земель сільськогосподарського призначення у взаємовідносинах з територіальними громадами. Розглядається й аналізуються методичні підходи у грошовій оцінці земельних ресурсів. Відображено нормативну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення в Україні за сільськогосподарськими угіддями. Проведено аналіз орендної плати щодо використання земель сільськогосподарського призначення за регіонами. Досліджено основні види оцінки земельних ресурсів залежно від мети та методів її проведення. Здійснено аналіз нормативно-правових актів, які регламентують порядок проведення оцінки земельних ресурсів. З’ясовано, що вартість, за якою земельні ресурси відображаються в обліку залежить від способу набуття їх у власність та/або користування, а також від мети їх використання. Встановлено, що в бухгалтерському обліку для оцінки земельних ресурсів використовуються такі види вартостей, як: первісна (історична (фактична) собівартість або справедлива вартість) та переоцінена. У процесі дослідження використано такі основні методи: системно-структурний та абстрактнологічний (для теоретичних узагальнень результатів аналітичних розрахунків і формулювання висновків); аналізу і синтезу (для деталізації об’єкта дослідження через його поділ на окремі складові та зведення результатів їх вивчення в одне ціле); метод порівняльного аналізу (для обґрунтування застосування окремих інструментів регулювання виробничих і управлінських відносин); економіко-статистичний – групування, кореляційно-регресійний аналіз (для виявлення впливу чинників на окремі його критерії); розрахунковоконструктивний (в опрацюванні стратегії розвитку). Доведено, що з формуванням ринку земель питання з нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення набувають нового змісту та потребують подальшого дослідження. Звернута увага на взаємовідносини територіальних громад і сільськогосподарських підприємств щодо наповнення місцевого бюджету платою за використання земельних ресурсів. Визначено капіталізацію земельних ресурсів з поступовою трансформацією їх у капітал задля підвищення ринкової ціни. Виявлено значну диференціацію вартості сільськогосподарських земель у регіонах України за нормативно грошовою оцінкою. Зосереджено увагу на значній недооцінці земельних ресурсів та довгому терміні їх капіталізації. Із метою трансформації земельних ресурсів у фінансові активи обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення фінансового механізму капіталізації земельних ресурсів в аграрному секторі. Зокрема, наголошується на системі експертної та нормативно грошової оцінки земель, формування та розвитку інфраструктури ринку сільськогосподарських земель.

Стаття направлена на дослідження земельних питань, які є важливою складовою розвитку земельних відносин сільськогосподарських підприємств Івано-Франківської області. Визначено, що найбільш доцільним напрямком вирішення проблеми розвитку земельних відносин сільськогосподарських підприємств регіону стають території, які мають вигідне географічне розташування ОТГ, в яких знаходяться господарські одиниці із наявністю земельних ресурсів у складі яких питому вагу займають сільськогосподарські угіддя. Метою статті є дослідження земельних відносин сільськогосподарських підприємств, а саме землі як його ключового елемента, в складі територіальних громадах Івано-Франківської області. Для досягнення поставленої мети у статті використано наступні методи дослідження, а саме: системний аналіз – для вивчення економічних процесів у їх взаємозв’язку та взаємозалежності з урахуванням причинно-наслідкових зв’язків; синтез – для узагальнення розрізнених аспектів дослідження земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах; абстрагування – для формулювання узагальнених висновків; графічний – для наочного відображення результатів дослідження. У статті визначено основні переваги та недоліки формування об’єднаних територіальних; проаналізовано нормативно-грошову оцінку земельних угідь сільськогосподарського по областях України; обґрунтовано, що в сучасних економічних умовах функціонування господарських одиниць земельні ресурси можуть стати важливим джерелом розвитку громади та допомогти с формувати потужний механізм управління у сфері земельних відносин. Науковою новизною дослідження виступає групування та аналіз сільськогосподарських підприємств та використовуваних ними земельних угідь за місцем розташування, зв’язком та чисельністю щодо відповідної територіальної громади Івано-Франківської області та визначення коефіцієнта забезпеченості ОТГ земельними ресурсами. Результати наукового процесу можуть бути використані територіальними громадами та сільськогосподарськими підприємствами у процесі формування програми для розвитку земельних відносин.

Досліджено особливості формування і функціонування системи національної екологічної політики. Отримано висновок, що екологічна криза є наслідком недосконалості механізмів соціально-економічної системи. Визначено роль екологічної складової у вирішенні політичних та економічних проблем. Проаналізовано проблеми реалізації сучасної національної екологічної політики. Обґрунтовано необхідність її подальшого удосконалення і визначено пріоритетні напрями її подальшого розвитку. Проведення у процесі реформування національної економіки політики збалансованого використання і відтворення природних ресурсів та об’єктів у межах усіх виробничо-територіальних комплексів України, що вирізнялися високою ресурсо- та енергоємністю, було пов’язане, в першу чергу, з необхідністю подолання еколого-економічних кризових явищ. В еколого-економічному аспекті розвиток України в 1992-2015 рр. можна розділити на два етапи: - загальна еколого-економічна криза з одночасним суттєвим скороченням використання головних природних ресурсів (1992—2000) - водних, мінерально-сировинних, частково земельних, зниження викидів у повітря тощо; - відносна стабілізація і початок відродження (з 2000р.) про­мислового та аграрного виробництв зі зростанням в окремих регіонах об’ємів скидання забруднених вод, викидів шкідливих речовин та ін. Діюча в Україні система показників оцінки екологічного стану навколишнього середовища та використання природних ресурсів значною мірою ґрунтується на параметрах статистичної звітності 70-х років. Для зміни даної методики оцінки варто зосередити увагу на наступних напрямах щодо формування засад збалансованого використання і відтворення природних ресурсів: - наукового обгрунтування внутрішніх потреб України в різних видах природних ресурсів; - прискореного впровадження заходів щодо попередження незворотних порушень екологічного стану середовища в гірничодобувних регіонах та промислово-міських агломераціях, забезпечення його стійкого покращання та екологічно врівно­важеного стану; - виконання екологічно обґрунтованих оцінок питомої забезпе­ченості населення різними видами природних ресурсів, у тому числі життєзабезпечуючими; -удосконалення економічних важелів регулювання природоохоронної діяльності. Україна належить до числа країн, розвиток яких значною мірою залежить від збалансованості використання наявної бази природних ресурсів, у першу чергу, життєзабезпечуючих (земельних, водних, мінерально-сировинних). Дослідження й аналіз підтверджують, що, незважаючи на успадковані проблеми розвитку, Україна має власні можливості їх вирішення, насамперед шляхом ефективного викорис­тання всіх видів природних ресурсів. Якщо виходити з того, що промислова структура є ядром націо­нальної економіки, її динаміки і природоресурсомісткості, то пріори­тетним завданням є вдосконалення структури промисловості у напрямі підвищення її технологічності та надання переваг тим галузям і виробництвам, які випускають кінцеву екологічно немістку і екологічно чисту продукцію. Це проблема великої стратегічної мети, на яку має спрямовуватися державна політика. Таким чином, найбільш активним рівнем еколого-економічних систем є регіональний, оскільки регіон (область) є одночасно об’єктом управління, на цьому рівні формуються екологічні проблеми суспіль­ства, ставляться вимоги до екологізації виробництва і раціонального природокористування. Саме регіон поєднує конкретні пункти розміщення продуктивних сил, підприємства-забруднювачі і підприємства- природокористувачі, які є елементами його економічної структури. Структура і масштаб регіонального виробництва визначають характер і обсяги забруднень, інтенсивність впливу на природне середовище. Отже, розвиток національної економіки вимагає враховувати при­наймні три обставини: по-перше, природоресурсний потенціал національної території, який в Україні, як і у кожної країни, має свої обмеження, зокрема, коли йдеться про окремі базові елементи довкілля (воду, лісові ресурси тощо); по-друге, розвиток економічної, зокрема промислової структури, зорієнтованої на мінімізацію затрат природних ресурсів; по-третє, економне видобування і використання природних ресурсів, бо воно не тільки пов’язане з ефективністю економіки, але передусім із забрудненням повітряного басейну, водоймищ тощо. Чим потужніше природні ресурси залучаються у процес виробництва, тим більші можливості погіршення якості довкілля шкідливими промисло­вими і непромисловими викидами.

У статті розглядаються напрямки управління ефективністю розвитку туристично-рекреаційної галузі в умовах нестабільності ринку України. Відзначається актуальність туристично-рекреаційної галузі, яку вважають одним із перспективних напрямів соціально-економічного розвитку країни. Визначені загальноєвропейські принципи з розвинутою індустрією туризму, яка дозволяє надавати державну підтримку розвитку, зокрема у сфері інформаційно-рекламної діяльності. Зазначені загальнодержавні та регіональні чинники впливу на розвиток туристично-рекреаційних ресурсів. Об’єктом дослідження туристично-рекреаційної галузі є туристично-рекреаційні ресурси. З метою вдосконалення управління розмежовано вивчення питання розвитку туристично-рекреаційної галузі з точки зору соціального статусу регіону та його географічного розміщення, оскільки вплив цих чинників на галузь різний та неоднозначний. Запропоновано вирішення локальних проблем розвитку земельно-ресурсного потенціалу туристично-рекреаційної галузі та формування рекреаційно-туристичної інфраструктури на регіональному рівні через розробку стратегій з обґрунтуванням пріоритетних напрямів розвитку кожної окремої області західного регіону; розробку системи бюджетів для розвитку земельно-ресурсного потенціалу туристично-рекреаційної галузі в розрізі окремих сфер її діяльності; вдосконалення існуючих та створення нових маршрутів регіональних спеціалізованих туристичних напрямів; розробку планів залучення інвестиційних ресурсів для розвитку земельно-ресурсного потенціалу регіону тощо. Визначено можливі шляхи вдосконалення організаційно-економічного механізму туристично-рекреаційної діяльності.

Інтенсивне видобування корисних копалин зумовило істотне виснаження природних ресурсів, зокрема у гірничодобувних регіонах протягом останніх десятиліть техногенно-е- кологічні проблеми набули масштабного характеру, серед яких необхідно виділити високий ступінь техногенних навантажень та забруднення довкілля, активізацію і розвиток небез- печних геологічних процесів, порушення гідрогеологічних умов. В Україні виникає потреба вирішення низки питань щодо формування та ефективного використання земельних ресур- сів в умовах інтенсивного видобутку корисних копалин як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Ситуація у видобувній промисловості складна і вимагає комплексного підходу для забезпечення високого рівня економічної безпеки і збалансованого розвитку кра- їни. У статті розглянуто питання класифікації порушених земель та особливостей ре- культивації як основного заходу відновлення ландшафтів. Також приділено увагу проблемі рекультивації земель, яка недостатньо врегульована чинним законодавством.

Анотація. Мета дослідження полягає в обґрунтуванні конкурентоспроможного розвитку регіональних сільськогосподарських товаровиробників в умовах корекції їхньої галузевої структури в контексті євроінтеграційних процесів. Методологія / методика / підхід. Теоретичною і методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, системний підхід до вивчення економічних явищ і процесів, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з проблем теорії та практики забезпечення конкурентоспрожного розвитку аграрного товаровиробництва з урахуванням екзогенних та ендогенних факторів. Зі спеціальних методів дослідження використано економіко-статистичний — під час аналізу сучасного стану й прогнозування перспектив конкурентоспрожного розвитку регіональних аграрних товаровиробників в умовах євроінтеграційних процесів, графічний — для визначення прогнозованих обсягів тваринницької продукції у фермерських господарствах у розрізі областей Карпатського регіону України, абстрактно-логічний з метою обґрунтування інституціонально-економічного механізму конкурентоспроможного розвитку сільськогосподарських товаровиробників Карпатського регіону України в контексті корекції їхньої галузевої структури. Результати. У результаті проведеного дослідження виявлено, що з огляду на можливості налагодження транскордонного партнерства, поглиблення економічної євроінтеграції з країнами ЄС важливим економічним пріоритетом регіональних сільськогосподарських товаровиробників Карпатського регіону України є можливість формування ринку різних видів агропродовольчої продукції з географічним зазначенням. Карпатський регіон України володіє достатньо потужним земельно-ресурсним потенціалом для виробництва якісної і безпечної молочної продукції з високою доданою вартістю. Згідно з проведеними розрахунками за умови використання конкурентних переваг, які законодавчо закріплені у країнах ЄС, у досліджуваному регіоні потенційні обсяги виробництва найважливішої тваринницької продукції — молока у фермерських господарствах можуть зрости з 14 тис. тонн до 252 тис. тонн, або у 18 разів. У регіоні відродження традиційних напрямів спеціалізації в сільськогосподарському виробництві сприятиме корекції його галузевої структури, поліпшенню організаційно-економічних умов щодо самозабезпечення регіону тваринницькою продукцією, мінімізації економічного ризику внаслідок розширення напрямів спеціалізації, зниженню трансакційних витрат на транспортування і реалізацію завдяки розвиткові фірмової торгівлі, підвищенню рівня конкурентоспроможності аграрних підприємств різних організаційно-правових форм господарювання, що вироблятимуть продукцію з високою доданою вартістю. Оригінальність / наукова новизна. Уперше обґрунтовано організаційно-економічні засади оптимізації галузевої структури регіональних сільськогосподарських товаровиробників з урахуванням конкурентних переваг, які законодавчо закріплені у країнах ЄС. Практична цінність / значущість. Згідно з проведеними розрахунками в Карпатському регіоні врахування принципу боніфікації в розмірі 10,0 % на агропродовольчу органічну, приміром нішеву або крафтову тваринницьку продукцію, з географічним зазначенням, дозволить скоригувати галузеву структуру аграрних підприємств відповідно до науково обґрунтованих вимог і підвищити рівень рентабельності традиційно важливого виробництва і водночас життєвого необхідного виду продовольчої продукції — молока на 13,0—22,0 процентного пункту. Ключові слова: конкурентоспроможний розвиток, галузева структура, аграрна продукція, конкурентні переваги, екологічний маркетинг, регіон. Формул: 0; рис.: 4; табл.: 2; бібл.: 20.

У роботі проведено оцінку ландшафтів у сучасному землекористуванні Андрушівського району Житомирської області. Проаналізовано земельні ресурси під різними типами ландшафтів у сучасному землекористуванні регіону переважно у їх природному та антропогенно-з

Досліджено особливості природно-ресурсного потенціалу Турійської територіальної громади (ТГ) Волинської області. В процесі дослідження було зосереджено увагу на обґрунтуванні актуальності обраної тематики. Проаналізовано сучасні наукові публікації, насамперед регіонального напрямку, з даної проблематики. Вказано джерела та методи, що були використані у роботі. Охарактеризовано процес формування території Турійської ТГ. Приділено увагу вивченню кліматичних особливостей території, наявності сприятливих умов для здійснення рекреації впродовж року. Досліджено стан водних об’єктів, зокрема подано характеристики наявного річкового та озерного фонду. Оцінено бальнеологічні та земельні, лісові та лісомисливські ресурси, зокрема, наявний мисливський тваринний фонд, що є на території громади. Здійснено комплексну оцінку природно-заповідного фонду району. Виявлено особливості та перспективи використання різних видів наявних природних ресурсів для рекреаційних потреб регіону.

Детально проаналізовано земельні ресурси Криворіжжя, ґрунти, флору регіону. Доведено, що територія Криворіжжя має надзвичайно сприятливий для ведення сільського господарства рельєф. Наголошено, що особливістю Криворіжжя є те, що значна частина потенціальних ресурсів лікарської сировини, їстівних видів росте на забруднених ділянках, що суттєво обмежує її використання.