Journal articles on the topic 'Земельне питання'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Земельне питання.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Земельне питання.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
ШУЛЬГА, МИХАЙЛО. "Право спільної часткової власності на земельну ділянку в земельно-правовій доктрині України." Право України, no. 2020/05 (2020): 116. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-116.
Full textAbstract:
Реформування відносин власності на землю, започатковане з набуттям Україною незалежності, торкнулося передовсім відносин власності на землю. Актуаль ність теми дослідження зумовлена тим, що в умовах сучасного реформування земельних відносин у країні та з огляду на активні процеси формування ринку земель важливого теоретичного та практичного значення набувають проблеми правового режиму земельних ділянок, які перебувають у спільній власності. Метою статті є аналіз особливостей процедури виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку з урахуванням ознак, притаманних об’єкту цього права. У статті наголошується, що оновлене вітчизняне земельне законодавство закріпило на рівні спеціальних законів багатосуб’єктність права власності на цей об’єкт. Окремо унормовані відносини права спільної власності на земельну ділянку. Останнім часом актуалізується зацікавленість суб’єктів щодо упорядкування режиму права спільної часткової власності на земельну ділянку, зокрема виникнення такого права з метою здійснення спільної господарської та іншої діяльності. Натомість низка питань, які стосуються підстав і процедури виникнення такого права, залишаються поки що відкритими та потребують окремої уваги. З’ясовано, що об’єктом права спільної часткової власності на земельну ділянку може бути лише єдина земельна ділянка, яка має бути сформована, наприклад, об’єднанням декількох (двох і більше) самостійних земельних ділянок в одну, що належатиме в подальшому декільком співвласникам. Встановлено, що набуття права власності на земельну ділянку конкретним суб’єктом, тобто трансформація об’єктивного права в суб’єктивне, здійснюється за наявності закріплених у законі підстав, а саме – відповідних юридичних фактів. Право спільної часткової власності на земельну ділянку порівняно з правом такої власності на інші майнові об’єкти характеризується певною специфікою, зумовленою особливістю об’єктно-суб’єктного складу. Презюмується, що правова регламентація відносин права спільної власності на земельну ділянку, зокрема спільної часткової власності на цей об’єкт природи цивільним і земельним законодавством України, зумовлює необхідність визначати співвідношення між відповідними нормами названого законодавства. У цьому разі має йтися про загальне (цивільне) та спеціальне (земельне) законодавство. Саме норми останнього мають здійснювати повне і детальне врегулювання відповідних відносин та визначати правовий режим цієї власності з урахуванням особливостей земельної ділянки як об’єкта права.
2
Алимов, О. "Земельне питання крізь нову інституціональну призму." Економіст, no. 11 (2008): 10.
Find full text
3
Алимов, О. "Земельне питання крізь нову інституціональну призму." Економіст, no. 11 (2008): 10.
Find full text
4
Ничкалюк, В. Г. "Земельне питання в науковій спадщині професора К.Г. Воблого." Історія науки і техніки 8, вип. 1 (12) (2018): 149–57.
Find full text
5
Ничкалюк, В. Г. "Земельне питання в науковій спадщині професора К.Г. Воблого." Історія науки і техніки 8, вип. 1 (12) (2018): 149–57.
Find full text
6
Боднарчук, О. Г., and О. І. Боднарчук. "ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНО¬СИН ЩОДО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ (СУПЕРФІЦІЮ) В УКРАЇНІ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (July 22, 2020): 19–24. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.656.
Full textAbstract:
Стаття присвячена подальшому дослідженню проблемних питань правового регулювання відносин щодо користування чужою земельною ділянкою (суперфіцію) в Україні. Встановлено, що субінститути суперфіцію та емфітевзису були започатковані в сучасному цивільному праві України, що регламентує їх порядок встановлення та припинення щодо нерухомого майна. Також ці субінститути сформувалися на основі положень римського права, але, зважаючи на специфіку регулювання земельних відносин, в українській державі, були модифіковані у відповідності до сучасних потреб регулювання земельних відносин. Проаналізовано визначення поняття «суперфіцію» та з'ясовано специфічні ознаки, зокрема: може відчужуватися землекористувачем або передаватися в порядку спадкування на підставі договору чи заповіту, а також дає право землевласнику на прибуток від промислових об'єктів, збудованих на наданій земельній ділянці на умовах суперфіцію. Щодо права користування чужою земельної ділянкою, то воно може бути встановлено на визначений або на невизначений строк. Предметом користування виступають: земельна ділянка із цільовим призначенням для будівництва та експлуатації житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельна ділянка для індивідуального дачного будівництва.
Досліджено, що право суперфіцію може виникати на підставі договору та заповіту. Проаналізовано, що правове регулювання здійснення забудови на чужій земельній ділянці не є досконалим. Існує багато проблем правового регулювання відносин щодо користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), такі як: відсутність у законодавстві вимог до форми договорів про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію); відсутність істотних умов договору суперфіцію, відсутність спеціальних вимог, передбачених для недійсності або розірвання договору про встановлення суперфіційного права та припинення користування земельною ділянкою тощо. Вироблені конкретні пропозиції та рекомендації для вдосконалення правового регулювання відносин щодо користування чужою земельною ділянкою (суперфіцію) в Україні.
7
ТЕРЛЮК, ІВАН. "Становлення українського національного законодавства у сфері соціально-економічних відносин (1917–1921 роки)." Право України, no. 2020/01 (2020): 180. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-180.
Full textAbstract:
Проблема становлення українського національного законодавства у сфері соціально-економічних відносин (1917–1921 рр.) завжди залишатиметься актуальною з огляду на повсякчасну потребу історичної легітимізації сучасної Української держави та історичну тяглість між сучасним процесом українського державотворення та українськими національними державними формаціями доби Української революції 1917–1921 рр. Як 100 років тому, так і зараз головна увага українського законодавця зосереджується на законодавчому регулюванні соціальноекономічної сфери – земельних і трудових відносин. Стаття не претендує на емпіричну чи фактологічну вичерпність. Її основна мета – дослідити особливості нормативно-правового регулювання земельних і трудових відносин нової української державності революційної доби як процес закладення основ національного земельного та трудового й соціального законодавства. Стверджується, що реальний процес вироблення правових основ урегулювання соціально-економічних проблем новітньої української національної державності розпочався щойно після ІІІ Універсалу Української Центральної Ради (УЦР). Ним уперше оприлюднено соціальну програму УЦР, визначено орієнтири правової політики проголошеної Української держави, зокрема й у сфері правового вирішення земельного та трудового питань. Спроба законодавчого розв’язання останніх розглядається крізь призму ідеологічних підходів, демонстрованих, з одного боку, обома соціалістичними Українськими Народними Республіками, а з другого – несоціалістичною Українською гетьманською державою. Зокрема, земельне питання досліджується як перебіг законодавчого забезпечення розподілу та перерозподілу землі. З царини земельних відносин аналізуються базові земельні закони УЦР, Директорії та Гетьманату. В основі перших лежали соціалістичні принципи щодо ліквідації приватної власності на землю, її націоналізації тощо, а в другому – визначалися особливості набуття землі у власність різними соціальними категоріями. Автор робить висновок, що гетьманська влада через реалізацію цього закону по-ставила за мету вирішення суспільно-політичного завдання – створення середнього класу селян-власників, які мали стати її опорою. Наголошується на тому, що фактор праці як один із соціально-економічних чинників у процесі формування й еволюції правової політики українських національних урядів був контроверсійним, а сама “трудова” – політика малоефективною. Обґрунтовується думка, що законодавче регулювання трудових відносин, яке поєднувалося зі спробами вирішити правовими засобами численні соціальні проблеми, започаткувало ще й українське національне соціальне законодавство. Висловлюється переконання, що загальний стан законодавчого вирішення земельної проблеми й недооцінка гострих питань ефективного законодавчого врегулювання трудових відносин значною мірою позначилися на успіху/неуспіху українців у розбудові власної національної державності.
8
Орехівський, Г. А. "Креативність думок М.І. Туган-Барановського про земельне питання в Україні." Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Економіка, аграрний менеджмент, бізнес, Вип. 177, ч. 1 (2012): 158–65.
Find full text
9
Колосова, Ю. В. "Земельне питання у працях М.І. Тугана-Барановського: досвід минулого, погляд сучасності." Вісник Донецького інституту соціальної освіти. Економіка 1, no. 1 (2005): 15–24.
Find full text
10
Колосова, Ю. В. "Земельне питання у працях М.І. Тугана-Барановського: досвід минулого, погляд сучасності." Вісник Донецького інституту соціальної освіти. Економіка 1, no. 1 (2005): 15–24.
Find full text
11
НОСІК, ВОЛОДИМИР. "Земельне право і законодавство України: системна криза чи зміна парадигми в умовах реалізації Цілей Сталого Розвитку в Україні до 2030 року?" Право України, no. 2020/05 (2020): 76. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-076.
Full textAbstract:
Розглядаються методологічні, науково-теоретичні, конституційні та законодавчі основи сучасного стану і перспектив еволюції доктрини земельного права та законодавства у контексті реалізації Цілей Сталого розвитку (ЦСР) в Україні на період до 2030 р. Мета статті – провести науково-теоретичний аналіз і зробити фахову оцінку сучас ного стану земельно-правової доктрини, системи і структури земельного права і законодавства та їх функціонального призначення як складових національної правової системи у забезпеченні механізму правового регулювання земельних відносин у контексті реалізації ЦСР і на цій основі сформулювати висновки і зр обити рекомендації з розбудови земельного права, удосконалення системи, структури та змісту законодавства відповідно до Конституції України у контексті ЦСР в Україні як у демократичній, правовій і соціальній державі. Стверджується, що з причин об’єктивного і суб’єктивного характеру назріла потреба у перегляді усталених у теорії земельного права ідей, поглядів, концепцій на юридичну природу сучасного земельного права і законодавства та поступового переходу до нової парадигми правового регулювання земельних і поєднаних із ними інших суспільних відносин з огляду на взяті Україною зобов’язання з реалізації ЦСР до 2030 р. Встановлено, що в сучасній доктрині земельного права України залишаються не дослідженими теоретичні і практичні питання правового забезпечення реа лізації таких ЦСР, як подолання бідності, запобігання голоду, забезпечення екосистемного підходу у використанні земель та інших природних ресурсів у сільському, лісовому і водному господарстві. Тому у чинному земельному та поєднаному з ним аграрному, екологічному та іншому законодавстві не знаходять свого законодавчого вираження і нормативного закріплення юридичні, інституційно-функціональні та інші засоби забезпечення реалізації ЦСР. Зроблено висновок про те, що зміна парадигми правового регулювання земельних відносин відповідно до Конституції України у контексті реалізації ЦСР із необхідністю потребує пере-гляду системи і структури земельного законодавства з огляду на заплановані заходи з рекодифікації цивільного законодавства України. Запропоновано переглянути всю систему земельного законодавства на предмет відповідності його Конституції України, відмовитися від подальшої кодифікації земельного законодавства у формі Земельного кодексу, розробити і прийняти такі основоположні закони: “Про власність на землю Українського народу”, “Про використання землі в Україні”, “Про охорону землі як основного національного багатства Українського народу”, “Про державне регулювання земельних відносин у ринкових умовах”, а також функціональні закони з питань публічного адміністрування у сфері земельних відносин.
12
Камаралі, С. Є. "УКРАЇНСЬКА УРЯДОВА ПОЛІТИКА В ГАЛУЗІ АГРАРНОГО ПИТАННЯ: ІСТОРИКО- ПРАВОВИЙ ВИМІР." Ірпінський юридичний часопис, no. 1(5) (September 7, 2021): 13–22. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.13-22.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню різних історико-правових аспектів діяльності уряду гетьмана П. Скоропадського в аграрній галузі. Визначені пріоритетні вектори земельної політики в період кризи державотворення. З використанням широкого кола архівних матеріалів автором висвітлені процеси вироблення земельного закону, організації спеціальних державних установ; подані матеріали активної співпраці міністерств Української Держави із представниками аграрно-промислових кіл; проаналізована законотворча діяльність міністерства земельних справ. Мета статті реалізована в проведеному аналізі законотворчої діяльності Ради міністрів у рамках реформування аграрного сектору економіки України. Визначені негативні чинники, що впливали на державну політику. Особлива увага присвячується заходам влади, спрямованим на подолання наслідків наказу Г. фон Ейхгорна – голови німецької адміністрації в Україні, про негайний засів ланів та запровадження німецьких військових судів на території України. Автором визначено, що відкрите втручання у внутрішні справи України з боку австрійського командування, селянські повстання, відсутність політичної єдності в національних колах, складні умови Брест-Литовських зобов’язань ставили перед урядом гетьмана необхідність прискорення процесу створення земельного закону, здійснення комплексної програми реформування і пояснення процесу земельного реформування населенню. Зроблено висновок, що в основу земельної реформи були покладені такі принципи: 1) уряд бере на себе цілковиту відповідальність за проведення реформи і її наслідки; 2) створюється державний земельний фонд за рахунок державних, церковних, монастирських і частини приватних земель (з повним відшкодуванням їхнім власникам вартості відчужених ділянок); 3) проводиться продаж ділянок малоземельним селянам і козакам; 4) держава сприяє створенню дрібних, але економічно міцних господарств; 5) провадиться докорінне поліпшення справи дрібного сільськогосподарського кредиту. Але всі ці заходи щодо землеволодіння та землекористування, повернення права на врожай 1918 року, заміна земельних комітетів земельними й земельно-ліквідаційними комісіями тощо не дали бажаних результатів в умовах економічної нестабільності і політичної кризи в Українській Державі.
13
РІПЕНКО, АРТЕМ. "Судова експертиза у вирішенні земельних спорів щодо використання земель для містобудівних потреб: проблеми теорії та практики." Право України, no. 2020/05 (2020): 187. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-187.
Full textAbstract:
У процесі проведення сучасної земельної реформи відбулася зміна харак теру та змісту земельних відносин. Одночасно змінилася і юридична природа земельних спорів: причини виникнення, умови і порядок їх розгляду та вирішення. Причиною земельних спорів (конфліктів) є соціально-економічні, психологічні та інші протиріччя інтересів певних суб’єктів, властиві будь-якому суспільству загалом, певній спільності індивідів, а також окремим особам зокрема. У разі виникнення спору щодо використання земель для містобудівних потреб, в основі такого спору перебуває конфлікт містобудівних інтересів певних суб’єктів щодо використання земель (земельних ділянок) для містобудівних потреб. Проте у доктрині земельного права дотепер системно не розглядалися питання використання висновків судових експертів (експертів), експертів з питань права, наукових і науково-правових висновків під час вирішення земельних спорів щодо використання земельних ділянок для містобудівних потреб. Мета статті полягає у розкритті поняття земельного спору, значення судової експертизи у вирішенні земельних спорів щодо використання земельних ділянок для містобудівних потреб, висвітленні проблемних питань теорії та практики проведення земельної і будівельної судових експертиз. У процесі дослідження проаналізовано поняття земельного спору, співвідношення категорій “спір” і “конфлікт”, сформульовано визначення земельного спору. Обґрунтовується, що для вирішення земельних спорів щодо використання земель для містобудівних потреб частіше за все виникає потреба у проведенні земельної та будівельної судової експертизи (експертних досліджень). На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що залучення висновку судового експерта при розгляді земельних спорів як у судовому, так і у позасудовому порядку сприятиме об’єктивному розгляду такого спору, адже без спеціальних знань судового експерта встановлення відповідних фактів та обставин є у багатьох випадках неможливим.
14
БАСОВА, Ірина. "ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки 59, no. 1 (February 23, 2022): 5–11. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2020.1.1.
Full textAbstract:
Реформування земельного сектору є одним з пріоритетних напрямків державної політики України. Створення ефективного правового механізму реалізації громадянами свого права у сфері земельних відносин загалом, та розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення зокрема є запорукою розвитку демократичної держави. Метою статті є аналіз особливостей правового регулювання ринку землі сільськогосподарського призначення. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки завдань, як-то: 1) аналіз окремих аспектів земельної реформи з початку незалежності України; 2) дослідження особливостей Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення»; 3) формулювання положень щодо удосконалення правового регулювання ринку землі сільськогосподарського призначення в Україні. Наукова новизна. Опрацювання положень нормативно-правового регулювання ринку землі сільськогосподарського призначення, зокрема Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» дозволило дійти висновку про необхідність розроблення спеціального нормативно-правового акту щодо охорони ґрунтів i збереження їх родючості, оскільки положень, що містить Земельний кодекс України недостатньо. В умовах реалізації громадянами свого права власності на землю є необхідність доповнення Земельного кодексу України окремим розділом, який чітко визначить права i обов’язки учасників ринку землі сільськогосподарського призначення - іноземних громадян та юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є іноземні громадяни, а також з метою запобігання надмірної долі іноземців на українському ринку землі варто законодавчо закріпити додаткові обмеження. У зв’язку з цим, слід доповнити Земельний кодекс України окремим розділом, який урегулює порядок набуття права власності іноземцями на земельні ділянки в Україні та обмежить кількість землі, яка може перебувати у власності іноземних громадян чи юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є громадяни інших держав. Потребує ґрунтовної інвентаризації усі земельні ділянки сільськогосподарського призначення України, створивши Єдиний реєстр земель України. Як висновок, у статті розглядаються етапи впровадження земельної реформи починаючи з часів незалежності України по сьогодні, вивчаються основні нормативно-правові акти, що були прийняті законодавцем задля її реалізації. Дослідження питання розвитку земельної реформи крізь призму історичної ретроспективи дало підстави стверджувати, що в Україні тривалий час існувала монополія державної власності на землю. Визначені права та гарантії громадян у сфері земельних відносин, мали загалом декларативний характер. З прийняттям Земельного кодексу України завершився довготривалий і складний законодавчий шлях від командно-радянської системи до сучасної демократичної системи земельних відносин, де забезпечення реалізації прав людини стало пріоритетним. Тобто проголошувалась рівність права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; гарантувалось невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом тощо. Обґрунтовано, що створення та впровадження ринку землі є необхідним, першочергово з огляду на те, що на сьогодні можна спостерігати велику кількість правочинів щодо купівлі-продажу в обхід передбаченого законодавством мораторію. Доведено, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» став першим нормативно-правовим актом за часів незалежної Україні, що дозволяє власникам землі вільно розпоряджатися нею, більш того він встановлює механізм ринку землі і вводить цю практику у правове поле держави. Дієвість земельної реформи має забезпечуватися комплексною взаємодією Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, Міністерства юстиції, Міністерства розвитку громад та територій, місцевих громад та груп громадянського суспільства.
15
Заплітна, Ірина Анатоліївна, and Ростислав Мирославович Маркевич. "ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ЖИТЛОВОЇ ТА ГРОМАДСЬКОЇ ЗАБУДОВИ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 187–91. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.28.
Full textAbstract:
У поданій статті приділено увагу з’ясуванню перспективи розвитку вивчення та аналізу питання правового режиму земель житлової та громадської забудови в Україні. Установле- но, що зміст таких відносин характеризується зумовленістю містобудівної документації прав та обов’язків землекористувачів і власників земельних ділянок. Підсумовано, що для земельного права України притаманна чимала кількість наукових робіт, які аналізують певні сторони питання правового режиму земель житлової та громад- ської забудови в Україні. Однак натепер у державі відсутнє ґрунтовне й комплексне вивчен- ня питання. Підіймається проблема юридичної долі земельної ділянки й розташованої на ній будівлі та її приналежності й аналізуються шляхи її розв’язання, такі як: розуміння земельної ділянки й об’єкту нерухомості самостійними об’єктами обороту; ідея єдиного об’єкта неру- хомості; принцип єдності юридичної долі земельної ділянки й розташованих на ній об’єктів нерухомості. Досліджено, що положення статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України закріплюють принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі розміщеного на ній об`єкту нерухомості та є усталеним, а його відмінність із започаткованим у римському приватному праві принципом “superficies solo cedit” полягає в тому, що в його основу покладено слідування землі за об`єктом нерухомості. Авторами надано правову оцінку прийнятого 02 лютого 2021 року Верховною Радою України в другому читанні Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо єдиної правової долі земельної ділянки й розміщеного на ній об’єкта нерухомості)» і зроблено висновок про його неефективність через неможливість реального розв’язання нормами цього закону наявних проблем, оскільки вони також не передбачають автоматич- ності переходу прав на земельну ділянку до нового власника будівлі й не захищають нового власника будівлі, тому що не виключають його обов’язкової взаємодії з попереднім власни- ком чи органом місцевого самоврядування. Зроблено висновок про необхідність прийняття дієвих змін до законодавства, які б забез- печили реальну спроможність автоматичного переходу прав на земельну ділянку до нового власника будівлі.
16
Лесик, О. В. "Розвиток земельних правовідносин у Західно-Українській Народній Республіці (1918-1919 рр.)." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 14, 2020): 121–32. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1858.
Full textAbstract:
Сучасні умови реформування правового регулювання земельних відносин спрямовані на забезпечення раціонального й ефективного використання земельних ресурсів, як важливого чинника побудови сильної та незалежної держави. Реформування земельного законодавства України не можливе без вивчення і врахування історичного досвіду становлення й розвитку правового регулювання земельних відносин на українських землях від найдавніших часів і до сьогодні.
В 1918 р. Австро-Угорська монархія фактично припинила існувати, а на її руїнах виникли нові національні держави, з-поміж яких і Західно-Українська Народна Республіка. Цього ж року українські військові формування встановили контроль над найважливішими стратегічними об'єктами Львова та Східної Галичини. Ця подія увійшла в історію як «листопадовий чин». У зв'язку з цим особливий інтерес викликає історико-правовий аналіз розвитку земельних правовідносин в Західно-Українській Народній Республіці (1918-1919 рр.).
У статті проаналізовано особливості розвитку земельних правовідносин в Західно-Українській Народній Республіці (1918-1919 рр.). Зазначено, що влада Західно-Української Народної Республіки намагалася уникнути популістського розв'язання земельного питання в Галичині. Державний секретаріат шукав компромісу в складних соціальних обставинах, дотримуючись принципів правового регулювання і поваги до виробленого в галицьких селян почуття приватної власності. Зважений підхід до питання з мало- і безземеллям, яке багато років не могла вирішити в краї австрійська влада, ще не означав успішної реалізації аграрної реформи.
Зазначено про земельну реформу в Західно-Українській Народній Республіці, яка мала соціальний характер і західноєвропейську спрямованість. Земельний закон від 14 квітня 1919 р. не мав завершеного вигляду, бо уникав розв'язання деяких складних питань до зібрання майбутнього Сейму. Показано, що реалізації аграрної реформи і становленню нових правовідносин у земельній сфері українських селах завадили зовнішньополітичні обставини та припинення існування Західно-Української Народної Республіки як незалежної держави.
17
Nichkaluk, V. "Land issue in the scientific resources of professor K. G Vobliy." History of science and technology 8, no. 1(12) (June 27, 2018): 149–57. http://dx.doi.org/10.32703/2415-7422-2018-8-1(12)-149-157.
Full text
18
Барабаш, Алла Георгівна, and Анастасія Юріївна Лось. "МОРАТОРІЙ НА ВІДЧУЖЕННЯ ЗЕМЕЛЬ ТОВАРНОГО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА: НОВЕЛИ ЗАКОНОДАВСТВА." Часопис цивілістики, no. 37 (July 29, 2020): 103–7. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i37.358.
Full textAbstract:
Статтю присвячено характеристиці правового регулювання мораторію на відчуження земель товарного сільськогосподарського виробництва. Авторами висвітлено способи обходу мораторію, які застосовувалися протягом його існування, та положення законів, які удосконалювали заборону на відчуження.
Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що питання обігу земель сільськогосподарського призначення є одним із найгостріших питань в українському суспільстві протягом останніх двох десятиліть. Прийняття Верховною Радою України Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» від 31.03.2020 є визначальною подією в правовому та економічному житті нашої країни. Звідси особливого значення набувають питання характеристики змісту цього Закону.
Метою статті є визначення основних змін у правовому регулюванні мораторію на відчуження земель товарного сільськогосподарського виробництва. Особлива увага приділяється тлумаченню основних положень прийнятого Верховною Радою України Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» від 31.03.2020.
Охарактеризовано етапи запровадження обігу земель сільськогосподарського призначення, визначено склад суб’єктів, які зможуть набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, а також перелік об’єктів, на які розповсюджується дія прийнятого Закону. Проаналізовано вимоги Закону щодо ціни земельної ділянки, переважного права орендаря на купівлю земельної ділянки. Обґрунтована точка зору щодо участі іноземних осіб у вітчизняному ринку земель сільськогосподарського призначення.
Автори доходять висновку, що новоприйнятий Верховною Радою України Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» скасовує мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення приватної власності частково, а також не врегульовує питання участі в земельному ринку іноземних фізичних та юридичних осіб, характеризується встановленням низки обмежень та заборон.
19
Кушнір, Вікторія. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ РОЗГЛЯДУ ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРІВ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ПРИ ФОРМУВАННІ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК." Молодий вчений, no. 4 (92) (April 30, 2021): 260–64. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-56.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню окремих аспектів розгляду земельних спорів, які виникають при формуванні земельних ділянок. Розглянуто поняття земельної ділянки і відповідно до нормативного визначення зазначеного поняття виділено його основні ознаки. Аналізуючи формування земельних ділянок, автор зазначає про наявність різних процедур, залежно від способу формування. Висвітлено дискусійне питання стосовно доцільності надання приватним організаціям можливості розроблення землевпорядної документації нарівні із державними органами. Приділено увагу особливостям розмежування юрисдикції органів, що вирішують земельні спори залежно від предмета спору, їх суті, характеру спірних правовідносин та суб’єктного складу. Також розглянуто практику розмежування юрисдикцій судів у земельних спорах з урахуванням позиції Верховного суду.
20
УРКЕВИЧ, ВІТАЛІЙ. "Право постійного користування земельною ділянкою: проблеми теорії та практики." Право України, no. 2020/05 (2020): 143. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-143.
Full textAbstract:
Стаття присвячена характеристиці такого речового права, як право постійного користування земельною ділянкою. Метою статті є актуалізація наявних доктринальних розробок щодо права постій ного користування земельною ділянкою, висвітлення існуючих правозастосовних проблем у сфері його реалізації, внесення рекомендацій щодо вдосконалення земельного законодавства. Розкрито приписи земельного законодавства України щодо окресленого права постійного користування, наведено наукові підходи до сутності та складників такого права. Окремо наголошено на існуючих правозастосовних проблемах щодо реалі зації відповідними суб’єктами права постійного користування земельною ділянкою з наведенням судової практики щодо їх вирішення. Стверджується, що право постійного користування земельною ділянкою займає самостійне місце в системі речових прав на землю. Автор доходить висновку, що отримати землі у постійне користування сьогодні можуть виключно юридичні особи – як суб’єкти господарювання, так і громадські, релігійні організації чи заклади освіти. Такі юридичні особи покликані виконувати певні публічні, соціальні, освітянські функції або ж надавати послуги загального користування значній кількості споживачів. Потребує невідкладного вирішення проблема “переведення” цього права, отриманого за раніше чинним земельним законодавством особами, які нині не можуть отримати земельні ділянки на підставі такого речового права, в нормативно закріплені речові права на землю – право власності або право оренди землі. При цьому слід надати право постійним землекористувачам самостійно визначати, на якому речовому праві вони продовжуватимуть використовувати відповідні земельні ділянки. Стверджується, що законодавчо врегульованими є лише питання державної реєстрації права постійного користування землями, що надаються у таке користування відповідним суб’єктам із земель державної чи комунальної власності. Відносини ж щодо державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, яка надавалася свого часу фізичній особі та, приміром, використовуєтьсязаснованим нею фермерським господарством, залишаються нормативно нерегламентованими.
21
Kalyna, T., S. Shushulkov, and T. Arzumanian. "Земельно-ресурсний потенціал і його роль у сталому розвитку регіону." Bulletin of Sumy National Agrarian University, no. 4 (82) (December 23, 2019): 78–82. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.4.15.
Full textAbstract:
У статті висвітлені тенденції, підходи та особливості використання земельно-ресурсного потенціалу. Обґрунтовано, що концептуальні засади сталого розвитку пов’язані з збереженням та охороною довкілля. Доведена ключова роль земельних ресурсів у складі природно-ресурсного потенціалу. Досліджено роль земельних ресурсів, як базису економічної діяльності, територіального ресурсу, головного засобу виробництва. Уточнено понятійно-категоріальний апарат в контексті визначення понять: «потенціал», «природно-ресурсний потенціал», «земельно-ресурсний потенціал».Проведена загальна оцінка використання земельно-ресурсного потенціалу Одеського регіону в рамках стратегічних засад сталого розвитку та визначені напрями їх раціонального використання та охорони. Підкреслюється, що в структурі використання земельних ресурсів спостерігаються значні диспропорції: склався надзвичайно високий рівень господарського освоєння, значний рівень розораності, низька лісистість, низький рівень забезпеченості природоохоронними територіями, екологічна стабільність Одеської області характеризується як нестабільна та наявний високий рівень антропогенного навантаження, спостерігається загальна тенденція погіршення заходів з охорони земель. Наголошується, що питання розвитку регіону можуть бути вирішені тільки в комплексі з вирішенням соціальних, економічних і екологічних проблем, що є основоположною складовою концепції сталого розвитку.
22
Andriyash, Victoria, Alexander Еvtushenko, Tetyana Lushahina, and Oksana Lininska. "Проблемні питання щодо планування земель в умовах децентралізації." Public Administration and Regional Development, no. 11 (March 31, 2021): 52–76. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.11.03.
Full textAbstract:
У статті розглядаються теоретичні питання нормативно-правового врегулювання земельних взаємовідносин у сфері державного управління. Наголошено, що аналіз та оцінка нинішньої правової ситуації у землекористуванні є свідченням не лише її надзвичайної гостроти, особливо після прийняття закону про продаж землі, але й про невирішеність багатьох проблем управлінського характеру. Обґрунтовано особливості перспектив практичної реалізації законодавчих основ земельних взаємовідносин, сформульованих в якості різноманітних актів та програм різного рівня, котрі зіткнулися з цілою низкою проблем в сфері права, управління та самої політики земельної реформи в умовах децентралізації, що потребує чіткого встановлення сутності та змісту основних понять щодо земельних взаємовідносин в сфері управління. Досліджуються питання основних форм планування земель об’єднаних територіальних громад в умовах децентралізації. Наголошено, що наука державного управління набуває статусу певної продуктивної сили, котра спроможна вносити вагомий вклад у розвиток вітчизняних земельних взаємовідносин ринкового типу, забезпечувати високий рівень ефективності суб’єктів господарювання, консолідувати, інтегрувати та організовувати в управлінському просторі нормативно-правову поведінку всіх учасників земельних відносин.
23
Shaulska, H. M. "Взаємозв’язок розвитку ринку землі та громадянського суспільства в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (November 15, 2019): 86–95. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.06.10.
Full textAbstract:
У статті досліджуються процеси земельної реформи (моделі ринку землі) та їхній взаємозв’язок із формуванням і розвитком громадянського суспільства в Україні. Автор також коротко аналізує сучасний стан українського громадянського суспільства, наголошуючи, що його проблеми є складовою реформування більшості сфер, у тому числі й земельних відносин.
Метою дослідження є аналіз процесів земельної реформи та їхній взаємозв’язок із формуванням і розвитком громадянського суспільства в Україні; формулювання деяких пропозицій та рекомендацій теоретичного і практичного значення.
Наукова новизна статті полягає в аналізі запропонованих урядом моделей ринку землі і процесів, які гальмують впровадження земельної реформи. Дослідження стану громадянського суспільства (як рушійної сили демократичних та соціально-економічних перетворень держави) надає можливість з’ясувати проблеми його формування в Україні, сформулювати конкретні пропозиції та рекомендації, які сприятимуть його зрілому розвитку.
Висновок. Питання впровадження земельної реформи, зокрема продажу земель сільськогосподарського призначення, окрім заполітизованості, ускладнюються проблемами комунікації влади і суспільства, нерозвиненістю громадянського суспільства в Україні. Запропоновані урядом моделі ринку землі, пропозиції аграрних інституцій щодо створення Земельного банку; проведення інвентаризації земель і оцінки їхньої якості; заборони на продаж землі іноземцям; обмеження площі, яку може купити один власник, щоб убезпечитися від монополій; прозорості процедур придбання землі у власність; поступового відкриття ринку землі; підвищення ефективності роботи органів влади і т. ін. –переконують: яка б модель не була створена, вона буде мати переваги і недоліки, як у будь-якій іншій країні світу. Але земельну реформу потрібно продовжувати, модернізуючи механізми комунікації влади і суспільства, адже знову накладати мораторій на продаж землі – означає стримувати подальший розвиток громадянського суспільства, формування спільноти вільних громадян-власників, здатних до економічного, політичного і морального саморегулювання, готових взяти на себе всю повноту господарської та політичної відповідальності за стан суспільства.
24
Motenko, Yaroslav, and Eugenia Shyshkina. "LAND QUESTION AS A CONFLICTOGENIC FACTOR DURING THE REVOLUTIONARY EVENTS OF 1917-1921 IN KHARKIV GUBERNIYA." Almanac of Ukrainian Studies, no. 24 (2019): 91–95. http://dx.doi.org/10.17721/2520-2626/2019.24.16.
Full textAbstract:
In the proposed article, on the example of the revolutionary events of 1917-1921 in Kharkiv Government, the interconnection between internal political stability and the solution of the land issue is shown. The object of the study is agrarian question as a conflict factor, which made the relations between the authorities and the population of the region more complicated. Having gained the control over the region the opposing governments had to solve not only military but also economic questions. The most difficult problem was to address the agrarian issue, as well as to determine the governments’ share in the total volume of production grown by the peasantry. To solve these problems the political regimes combined repressive actions, methods of encouraging local people’s collaboration, and information warfare. Despite the lack of the Ukrainian national political regimes’ support the agrarian population of Kharkiv Government resisted the «White» and «Red» terror and policy of War Communism. The most common forms of resistance of the peasantry in Kharkiv region were: illegal active struggle (armed uprisings, creation of rebel forces, terrorist acts), illegal passive struggle (desertion, concealment of food, sabotage of duties), legal active struggle (village meetings, peasant conferences) and legal passive struggle (refusal to work in local authorities, unwillingness to join the political party). In summing up authors pointed out that the conflict factors in the region included: the frequent change of the military-political situation, lack of reliable information in the countryside, popularity of Utopian ideas among the masses, food confiscations, terror of the repressive bodies, and spontaneity of the peasant rebellion movement.
25
Шульга, Андрій Михайлович. "ЧИННИКИ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ ПОСЯГАНЬ НА ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ." New Ukrainian Law, no. 1 (March 31, 2022): 166–71. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.25.
Full textAbstract:
У статті розглядаються основні питання підстав встановлення кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні і протиправні діяння, що вчиняються щодо земельних ресурсів. Актуальним визнається виявлення соціально-правової зумовленості кримінально-правової норми та визначення залежно від її змісту, конкретних соціальних умов, які складалися і існують сьогодні. Своєю чергою норми, якими встановлюється кримінальна відповідальність за суспільно небезпечні посягання на земельні ресурси, потребують теоретичного осмилення і розуміння з позиції її соціальної зумовленості та змісту. Необхідність дослідження цього питання зумовлена також конституційним закріплення положення про те, що земля є головним елементом довкілля, основним національним багатством країни і знаходиться під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України). Зазначений конституційний припис є належною базою для здійснення правової охорони земельних ресурсів не тільки як складової частини навколишнього природного середовища, але й як об’єкта права власності та господарювання. Детермінанти суспільно небезпечних посягань на земельні ресурси можуть мати різноманітний характер. Практика свідчить, що такі посягання можуть супроводжуватися не тільки банальним забрудненням земель відходами життєдіяльності людини, а й великими промисловими аваріями, наприклад, катастрофою на Чорнобильській атомній станції, що сталася у 1986 році. Через цю антропогенну проблему виникла нагальна потреба скоротити площу земель, придатних для проживання та сільськогосподарського виробництва. Аналіз процесу причинності, детермінанти злочинності, механізму злочинної поведінки, який проводився вченими-кримінологами, дає змогу використати весь арсенал науки для дослідження такого специфічного об’єкта, як причина кримінально-протиправних посягань на земельні ресурси та зумовленість встановлення кримінальної відповідальності за скоєння таких посягань. Найбільш глибоке і комплексне дослідження підстав і принципів криміналізації суспільно небезпечних діянь було пов’язане зі спробою побудувати на підставі загальної концепції ролі та з урахуванням соціальних функцій кримінального права раціональну систему принципів криміналізації суспільно небезпечних діянь, а також визначити зміст кожного із цих принципів. З огляду на систему принципів криміналізації доцільно розглядати і соціальну зумовленість кримінально-правової заборони суспільно небезпечних посягань на земельні ресурси. Але при цьому необхідно враховувати особливості землі як особливого об’єкта природи, господарювання та права власності.
26
Savchak, V. V. "ВИРІШЕННЯ СУДОВОЮ ЕКСПЕРТИЗОЮ ПИТАНЬ, ПОВ'ЯЗАНИХ ІЗ ВИЛУЧЕННЯМ ЗЕМЕЛЬ ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ." Scientific Bulletin of UNFU 25, no. 9 (November 25, 2015): 177–84. http://dx.doi.org/10.15421/40250927.
Full textAbstract:
Досліджено процедуру вилучення земель лісогосподарського призначення з погляду питань, які вирішує судова експертиза. Земельна ділянка, яка перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, може бути передана фізичній або юридичній особі у власність або користування тільки після її вилучення з користування такого підприємства. Часто землі лісогосподарського призначення, зокрема і землі лісового фонду, передаються у власність громадян як землі запасу, не надані у власність та користування, під сільськогосподарськими угіддями. Внаслідок таких незаконних операцій чисельна кількість земель лісового фонду просто зникає. Зроблено висновки, що під час проведення судової експертизи з питань землеустрою безпосередньо підлягають встановленню: місце розташування досліджуваної території відносно меж населених пунктів; типи угідь, розташованих у межах досліджуваної земельної ділянки; дата вилучення земель; види використання, для яких виконано вилучення земель.
27
Levandivskyi, O. T., I. F. Balaniuk, D. I. Shelenko, and L. S. Sas. "ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ КАПІТАЛІЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ РЕГІОНУ У ВЗАЄМОВІДНОСИНАХ ІЗ ТЕРИТОРІАЛЬНИМИ ГРОМАДАМИ." Actual problems of regional economy development 2, no. 17 (November 30, 2021): 124–34. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.17.124-134.
Full textAbstract:
У статті розглянуто фінансовий механізм капіталізації земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств у взаємовідносинах з територіальними громадами, етапи його формування. Акцентовано увагу на необхідності ринкової капіталізації земель сільськогосподарського призначення у взаємовідносинах з територіальними громадами. Розглядається й аналізуються методичні підходи у грошовій оцінці земельних ресурсів. Відображено нормативну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення в Україні за сільськогосподарськими угіддями. Проведено аналіз орендної плати щодо використання земель сільськогосподарського призначення за регіонами.
Досліджено основні види оцінки земельних ресурсів залежно від мети та методів її проведення. Здійснено аналіз нормативно-правових актів, які регламентують порядок проведення оцінки земельних ресурсів. З’ясовано, що вартість, за якою земельні ресурси відображаються в обліку залежить від способу набуття їх у власність та/або користування, а також від мети їх використання. Встановлено, що в бухгалтерському обліку для оцінки земельних ресурсів використовуються такі види вартостей, як: первісна (історична (фактична) собівартість або справедлива вартість) та переоцінена.
У процесі дослідження використано такі основні методи: системно-структурний та абстрактнологічний (для теоретичних узагальнень результатів аналітичних розрахунків і формулювання висновків); аналізу і синтезу (для деталізації об’єкта дослідження через його поділ на окремі складові та зведення результатів їх вивчення в одне ціле); метод порівняльного аналізу (для обґрунтування застосування окремих інструментів регулювання виробничих і управлінських відносин); економіко-статистичний – групування, кореляційно-регресійний аналіз (для виявлення впливу чинників на окремі його критерії); розрахунковоконструктивний (в опрацюванні стратегії розвитку).
Доведено, що з формуванням ринку земель питання з нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення набувають нового змісту та потребують подальшого дослідження. Звернута увага на взаємовідносини територіальних громад і сільськогосподарських підприємств щодо наповнення місцевого бюджету платою за використання земельних ресурсів. Визначено капіталізацію земельних ресурсів з поступовою трансформацією їх у капітал задля підвищення ринкової ціни.
Виявлено значну диференціацію вартості сільськогосподарських земель у регіонах України за нормативно грошовою оцінкою. Зосереджено увагу на значній недооцінці земельних ресурсів та довгому терміні їх капіталізації. Із метою трансформації земельних ресурсів у фінансові активи обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення фінансового механізму капіталізації земельних ресурсів в аграрному секторі. Зокрема, наголошується на системі експертної та нормативно грошової оцінки земель, формування та розвитку інфраструктури ринку сільськогосподарських земель.
28
Поклонська, О. Ю., and М. І. Мамчур. "ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ НОРМ ЗЕМЕЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 23, 2020): 3–7. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).347.
Full textAbstract:
У статті розкриваються особливості застосування заходів юридичної відповідальності та її різновиди за порушення норм земельного законодавства. Звертається увага на невідповідність положень різних галузей права, проаналізовано чинне законодавство та охарактеризовано особливості адміністративної, кримінальної та цивільної відповідальності за порушення норм земельного законодавства.
Особливість цієї теми полягає в тому, що відповідальність можна охарактеризувати з різноманітних сторін, а також описуються її особливості в кожній галузі права.
Визначено сутність та характерні особливості притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності у сфері земельних відносин. За результатами дослідження було виявлено, що адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства відрізняється власною нормативною підставою у вигляді правових норм, закріплених у статтях Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших нормативно-правових актах, а також особливим порядком притягнення та накладення адміністративних стягнень.
Розглянуто сучасний стан правового забезпечення кримінальної відповідальності у сфері земельних відносин в Україні. Проаналізовано зміст основних нормативно-правових актів, що стосуються питань регулювання відповідальності за правопорушення у сфері земельних відносин. Також було розглянуто дисциплінарну відповідальність, яка характеризується тим, що до осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, винних у вчиненні дисциплінарних проступків земельно-правового характеру, застосовуються заходи особистого впливу у вигляді накладення дисциплінарних стягнень.
У статті розкриваються норми цивільно-правової відповідальності. Зазначено, що вона застосовується за земельні правопорушення, які характеризуються збитками, наприклад, за використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, тому норми земельного законодавства тісно пов’язані із нормами цивільного законодавства, а тому такий вид відповідальності потребує окремої уваги та ретельного аналізу. Таким чином, юридична відповідальність постає необхідною правовою гарантією законності у сфері земельних відносин.
29
ДРОБОТОВА, ТЕТЯНА, ЛЮДМИЛА КАРПЕНКО, and МИРОСЛАВА РОМАНІВ. "Актуальні питання застосування Закону України “Про оренду землі”. Практика Верховного Суду." Право України, no. 2020/05 (2020): 171. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-171.
Full textAbstract:
Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Нині оренда землі є важливим правовим інструментом забезпечення ринкового обігу земельних ділянок. При цьому сучасний етап земельної реформи в Україні характеризується прискореним розвитком земельно-орендних відносин,що зумовлено більшою доступністю оренди порівняно з можливістю набуття права власності. Аналіз правозастосовної практики свідчить, що сьогодні укладення договору найму (оренди) земельної ділянки є найпоширенішою підставою виникнення зобов’язання з передачі земельної ділянки у тимчасове користування, а також найбільш ефективною формою її використання в умовах розвитку економіки. Виняткове значення орендних відносин акцентовано і прийняттям спеціального Закону України “Про оренду землі”, що визначає особливості правового регулювання відносин, пов’язаних з орендою землі. У цьому контексті вкрай важливою є практика українських судів, зокрема Верхов ного Суду, із вирішення спорів, які виникають із орендних правовідносин, а також щодо правильного розуміння та застосування положень Закону України “Про оренду землі”. Мета статті – дослідити практику Верховного Суду, зокрема й Великої Палати, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування положень Закону України “Про оренду землі” у контексті найактуальніших проблемних питань, які постають перед судом. Авторки проаналізували низку рішень Верховного Суду щодо застосування норм Закону України “Про оренду землі”, виокремили правові позиції, які нині є усталеними та не викликають сумнівів, а також висвітлили проблемні питання правового регулювання орендних відносин, які потребують невідкладного вирішення.
30
Гулкевич, О. "Правовий режим земель історико-культурного призначення." Юридичний вісник, no. 2 (September 1, 2020): 297–305. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1736.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню поняття «правовий режим земель історико-культурного призначення» та місця цієї правової категорії у земельному праві, запропоновано власне визначення правового режиму цієї категорії земель. Автором досліджено чинне законодавство України та наукову літературу в цій сфері. Наведено різні підходи до розуміння правового режиму як юридичної категорії. Досліджено розуміння правового режиму земель як загалом, так і земель історико-культурного призначення. Окреслено проблематику щодо відмінностей правового режиму земель історико-культурного призначення, охоронних зон, історичних ареалів міст та охоронюва-них археологічних територій. Окрім того, автор підтверджує зв'язок між правовим режимом пам'яток та земельними ділянками, на яких вони розташовуються. Саме пам'ятка культурної спадщини є тим об'єктом, що зумовлює наявність правового режиму земель історико-культур-ного призначення. Наголошується, що особливості правового режиму земель історико-культурного призначення зумовлені потребою охорони і збереження об'єктів культурної спадщини. Проаналізовано розподіл повноважень у сфері охорони культурної спадщини та її територій, що належать Кабінету Міністрів України, Міністерству культури та інформаційної політики України, а також місцевим органам охорони культурної спадщини. Проаналізовано обмеження щодо набуття об'єктів культурної спадщини, а також певних земельних ділянок істори-ко-культурного призначення у приватну власність. Автор звертає увагу на важливість укладення охоронних договорів, визначаючи у них обов'язки власників та перелік робіт, що необхідно здійснити. Досліджено питання дозволів на проведення будь-яких земляних чи будівельних робіт або іншої господарської діяльності на земельних ділянках істори-ко-культурного призначення. Проаналізовано засади припинення прав на земельні ділянки історико-культурного призначення та відповідальності за порушення у їх використанні чи інші порушення законодавства про охорону культурної спадщини.
31
Лісова, Т. В. "Деякі актуальні питання правового забезпечення відновлення земель." Актуальні проблеми держави і права, no. 90 (August 9, 2021): 94–103. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3213.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню проблем правового забезпечення відновлення земель. Наголошується, що значна частина земель незалежно від їх цільового призначення вимагає проведення невідкладних заходів відновлення. Звертається увага на декларативність правових приписів, спрямованих на відновлення стану земель, наявність юридичних прогалин і колізій у вказаній сфері. Запропоновано критерії розмежування понять «відновлення» та «відтворення», зауважено, що вказані поняття не є тотожними. Наголошено на невідтворюваності земель як природного об’єкта.
Зазначено, що під час відновлення земель відбувається приведення стану земель від існуючого негативного до притаманного їм первісного якісного стану. Підкреслюється необхідність документальної фіксації змін стану земельної ділянки. Запропоновано дефініцію поняття «відновлення земель». Наголошено на різних його правових аспектах.
Запропоновано класифікацію заходів відновлення земель. Особливу увагу привернуто до основних заходів відновлення останніх. Пропонується відрізняти відновлення земель у широкому розумінні від вузького розуміння вказаного терміну. Наголошується на особливостях відновлення земель різних категорій. Акцентовано увагу, що насамперед землі потребують відновлення через неправомірні дії, водночас у певних випадках стан земель може бути погіршеним і через дії правомірні.
Досліджено правову природу норм, що регулюють суспільні відносини у сфері відновлення земель, їх місце у системі земельного права. Запропоновано обґрунтовані критерії розмежування охорони та відновлення земель, проаналізовано їх взаємозв’язок.
Розглянуто особливості та місце відновлення стану земельної ділянки в системі способів захисту порушених прав на землю.
Проведено аналіз правових норм, які регламентують права та обов’язки у відповідній сфері. Виявлено прогалини у правовому регулюванні у вказаній царині та зроблені відповідні пропозиції. Зроблено висновок про слабкий економічний механізм та необхідність посилення юридичної відповідальності у сфері забезпечення відновлення земель. Зроблено висновок про необхідність надання відновленню системного характеру та розробки й прийняття необхідних нормативно-правових актів.
32
Лазарєва О.В. "ЕКОНОМІКА ЗЕМЛЕУСТРОЮ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ОСОБЛИВОСТІ ТА МОЖЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ДО УКРАЇНСЬКОГО ПРОСТОРУ." Економічний форум 1, no. 3 (September 25, 2021): 9–16. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-3-2.
Full textAbstract:
В статті проаналізовані питання, пов’язані з успішністю ведення економіки землеустрою. Ціллю дослідження є вивчення основних аспектів здійснення економіки землеустрою в країнах ЄС та на цій основі обґрунтування перспектив здійснення економіки землеустрою в Україні.
Проаналізовано досвід орендних відносин, грошової оцінки, переоцінки землі. Діагностовано ціни на земельні ділянки в європейських країнах.
Вивчено такий метод економіки землеустрою як економічне стимулювання. З’ясовано, що він в основному стосується надання різноманітних субсидій і прямих виплат фермерам на дотримання ними стандартів охорони земельних ресурсів. Вивчення пріоритетів здійснення економіки землеустрою в країнах Євросоюзу дозволило окреслити можливості її адаптації до українського простору.
Встановлено, що основними показниками економіки землеустрою є структура земельних угідь, питома вага сільгоспугідь та ріллі в загальній площі, питома вага ріллі та багаторічних насаджень в сільгоспугіддях, питома вага умовної площі в площі сільгоспугідь, структура посівів, середньорічна чисельність робітників на 100 га сільгоспугідь (трудозабезпеченість), фондооснащеність (фондозабезпеченість), фондо- та енергоозброєність, відносні затрати на внутрігосподарський землеустрій, відносна величина витрат на проектні вишукувальні роботи по землеустрою, капітальні вкладення по організації території.
З’ясовано, що основними перспективами здійснення економіки землеустрою в українських реаліях є обов’язкова розробка схем землеустрою і техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель, запровадження повноцінного ринку землі, стратегічне планування використання земель, визначення вартості земельних ділянок, виходячи з рівня окупності витрат культур, справедливе визначення нормативної грошової оцінки землі, залучення іноземних інвестицій, надання кредитної підтримки малому та середньому бізнесу, обов’язкове визначення показників економіки землеустрою.
33
Kovtun, A. V. "Проблеми правового регулювання охорони земель сільськогосподарського призначення в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 2, 2021): 14–20. http://dx.doi.org/10.32886/10.32886/instzak.2021.05.02.
Full textAbstract:
Метою статті є дослідження проблем правового регулювання охорони земель сільськогосподарського призначення та можливих шляхів їх вирішення на основі аналізу досвіду зарубіжних країн.
Наукова новизна полягає у: 1) поглибленому аналізі законодавства зарубіжних країн, що стосується правового забезпечення раціонального використання й охорони земель сільськогосподарського призначення, та оцінці можливості й необхідності впровадження зарубіжного досвіду в національне земельне законодавство; 2) визначенні основних проблем в правовому механізмі охорони земель сільськогосподарського призначення в Україні; 3) наведенні шляхів ефективного подолання зазначених проблем.
Висновки. Конституція України визначає землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Тому головною метою земельної політики має бути стабільність та ефективність функціонування системи сільськогосподарського землекористування, зорієнтованої на вирішення питань продовольчої безпеки країни та досягнення добробуту сільських громад і територій. З цією метою, зважаючи на досвід розвинених країн, необхідно визначити науково обґрунтовані моделі, систему законодавчих норм і стандартів користування сільськогосподарськими землями в Україні. Дуже важливим є наявність збалансованого та дієвого законодавства, яке забезпечило б ефективну охорону сільськогосподарських земель від зловживань їх власників та землекористувачів.
Правове регулювання охорони земель сільськогосподарського призначення повинно ефективно здійснюватися як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях. Заходи щодо підвищення продуктивності земель та їх охорона мають реалізовуватись комплексно, відповідно до чітких вимог правових норм.
34
Качановський, О. І. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПОРУШЕНИХ ЗЕМЕЛЬ." Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, no. 4 (December 16, 2020): 140–47. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2020.4.17.
Full textAbstract:
Інтенсивне видобування корисних копалин зумовило істотне виснаження природних ресурсів, зокрема у гірничодобувних регіонах протягом останніх десятиліть техногенно-е- кологічні проблеми набули масштабного характеру, серед яких необхідно виділити високий ступінь техногенних навантажень та забруднення довкілля, активізацію і розвиток небез- печних геологічних процесів, порушення гідрогеологічних умов. В Україні виникає потреба вирішення низки питань щодо формування та ефективного використання земельних ресур- сів в умовах інтенсивного видобутку корисних копалин як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Ситуація у видобувній промисловості складна і вимагає комплексного підходу для забезпечення високого рівня економічної безпеки і збалансованого розвитку кра- їни. У статті розглянуто питання класифікації порушених земель та особливостей ре- культивації як основного заходу відновлення ландшафтів. Також приділено увагу проблемі рекультивації земель, яка недостатньо врегульована чинним законодавством.
35
МІРОШНИЧЕНКО, АНАТОЛІЙ. "Земельна ділянка як об’єкт права: абстракція чи реальність?" Право України, no. 2020/05 (2020): 91. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-091.
Full textAbstract:
Поняття “земельна ділянка” є ключовим для науки земельного права. Хоча практично всі визначення земельної ділянки пов’язують цей об’єкт із певною частиною земної поверхні, постає низка теоретичних і практичних питань, які стосуються відмінностей між описом земельної ділянки у певних документах, Державному земельному кадастрі ( ДЗК) та її позначенні в натурі (на місцевості). Постають і питання більш фундаментального характеру щодо правового значення різних описів. Метою статті є з’ясування правової природи опису земельної ділянки та прав на неї, з одного боку, у ДЗК і Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ДРРП), а з другого – її позначення на місцевості, визначення належних способів захисту у разі неналежного опису земельної ділянки або її неправильного винесення в натуру. Встановлено, що помилки, похибки і неточності як в описі меж у кадастрі, так і при перенесенні в натуру запроєктованих ділянок є невідворотними. У сучасних умовах реєстр прав, який ґрунтується на описі земельної ділянки, що міститься у кадастрі, є інструментом так званого “книжного володіння”. Особа, вказана у реєстрі, завжди є “книжним володільцем”, але зовсім необов’язково є власником (носієм іншого вказаного у реєстрі права). Із цієї загальної тези випливає, що межі земельної ділянки в реєстрі (“на папері”) також необов’язково є правильними. Так само не завжди правильними є ті межі, які відображені “в натурі” (на місцевості), не кажучи вже про те, що фактичне становище досить часто не дає змоги точно визначити, де саме проходить межа. Земельна ділянка є об’єктом, який може описуватися різними способами: за допомогою переліку поворотних точок межі в базі даних, за допомогою межових знаків на місцевості, за допомогою посилання на поштову адресу та площу тощо. Однак і при описі земельної ділянки в базах даних (реєстрах), і при її відображенні на місцевості неминуче траплятимуться похибки та помилки. З огляду на це будь-який опис земельної ділянки непотрібно абсолютизувати. Серед практичних проблем, пов’язаних з описом земельної ділянки, слід виділити проблему так званих “накладок”. Якщо цю проблему не вдається вирішити у безспірному порядку, належним способом захисту у таких випадках є віндикація. На підставі рішення суду про задоволення віндикаційної вимоги відповідні зміни мають вноситися до ДЗК.
36
Радкевич, Олександр. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ СИСТЕМ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ І НАВЧАННЯ В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 15 (May 14, 2018): 162–68. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.15.162-168.
Full textAbstract:
У статті розкриваються питання правового забезпечення розвитку професійної освіти і навчання в країнах Західної Європи. Приділено увагу основним законодавчим актам, що регулюють розвиток загальної та професійної освіти в Австрії, Люксембурзі, Німеччині, Франції. Схарактеризовано додаткові джерела права в частині функціонування професійної освіти і навчання.Розкрито особливості вертикального та горизонтального управління закладами професійної освіти і навчання із залученням представників різних громадських організацій, земель, кантонів тощо. Зосереджено увагу на взаємодії соціальних партнерів у частині консультування Уряду країн щодо цілей розвитку професійної освіти і навчання та планування ресурсів для цього.Приділено увагу питанню підготовки кваліфікованих працівників (учнів, студентів) в системі двоступеневого учнівства та розвитку системи безперервного професійного навчання. Розглянуто питання професійного навчання дорослого населення для здобуття ними професійних кваліфікацій.Представлено інформацію про професійну спрямованість навчання учнів, починаючи з початкової школи. Розкрито особливості об’єднання навчальних закладів у регіональні центри професійного навчання. Акцентовано увагу на питаннях створення для промисловості нових мульти-кваліфікацій, що сприятиме збільшенню інвестицій у розвиток професійної освіти і навчання.
37
Кулинич, П. Ф. "Правові питання використання меліоративних земель в умовах земельної реформи." Бюлетень Міністерства юстиції України, no. 10 (2006): 44–54.
Find full text
38
Сіра, А. В. "РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО БОРОТЬБУ З КОРУПЦІЄЮ»ВІД 5 ЖОВТНЯ 1995 р. У ВСТАНОВЛЕННІ ІНСТИТУТУ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПОВ’ЯЗАНІ З КОРУПЦІЄЮУ СФЕРІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 22, 2020): 173–76. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).458.
Full textAbstract:
У статті здійснено дослідження ролі та значення За-кону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. у встановленні інституту адміністративної від-повідальності за правопорушення, пов’язані із коруп-цією у сфері земельних відносин.
Визначено, що рівень корупції в Україні є над-звичайно високим, що підтверджено незалежними міжнародними установами. Окрім того, якщо порів-нювати рівень сприйняття корупції в Україні за 2018 та 2019 роки, то Україна знову повернулася до рівня 2017 року та займає лише 126 місце серед 180 країн світу. Така статистика свідчить про те, що Україна є вразливою навіть до найменших корупційних проявів.
Було з’ясовано, що після того, як Верховною Радою УРСР у 1990 році було прийнято Постанову «Про зе-мельну реформу», а пізніше Земельний кодекс УРСР, постало питання про надання права фізичним та юри-дичним особам, отримувати у свою приватну власність земельні ділянки. Зважаючи на такі обставини, особи, що займали керівні посади, мали змогу самостійно визначити подальшу долю земельних ділянок, а також способи надання чи ненадання таких ділянок у приват-ну власність.
У статті визначено, що Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 року вперше закріпив поняття корупції, а також визначив, що за вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов’я-заних із корупцією загалом (можливим є виділити «і у сфері земельних відносин» зокрема), законодавством України встановлюється відповідальність.
У статті підтверджується те, що цим законом не визначаються особливості адміністративної відпові-дальності саме за правопорушення, пов’язані із коруп-цією у сфері земельних відносин. В той же час вперше надається загальне визначення поняття корупції як де-структивного явища, що в майбутньому потребувати-ме врегулювання додатковими нормативно-правови-ми актами, що будуть безпосередньо спрямованими на удосконалення інституту адміністративної відпові-дальності за правопорушення, пов’язані із корупцією в усіх сферах суспільного життя, у тому числі і у сфері земельних відносин.
39
ГЕТЬМАН, АНАТОЛІЙ, and ГАННА АНІСІМОВА. "Теоретико-методологічні засади формування національної доктрини земельного права." Право України, no. 2020/05 (2020): 29. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-029.
Full textAbstract:
Формування сучасної національної доктрини земельного права пов’язано з низкою питань, зокрема й теоретико-методологічного характеру. Спираючись на методологічні підходи, земельно-правову доктрину розглянуто як галу зеву юридичну основу земельного права, державної земельної політики, що інституціоналі зована в земельному законодавстві і є інтегруючою сукупністю юридично-наукових трактувань і суджень про право, в межах яких розробляються юридичні форми пізнання права і правових явищ, принципи, поняття, терміни та конструкції, обґрунтовуються способи, засоби, прийоми сприйняття, розуміння і тлумачення його джерел, системи, структури тощо. Метою статті є огляд і впорядкування теоретико-методологічних засад формування земельно-правової доктрини, окреслення перспективних напрямів становлення та визначення особливостей її застосування при вдосконаленні національної політики, зокрема для реформування земельних правовідносин, і подальшій система тизації земельного законодавства в умовах євроінтеграції і сталого розвитку, а також викладення власного бачення окресленої проблематики. Для досягнення поставленої мети використано комплексний підхід, що передбачає застосування широкого кола загальнофілософських, загальнонаукових, спеціально-наукових і, власне, правових методів. Історичний метод став у нагоді при вивченні генези доктрини земельного права і законодавства. Діалектичний метод дав змогу всебічно розглянути й обґрунтувати закономірний характер формування (через динаміку, постійне оновлення й удосконалення) земельно-правової доктрини. За допомогою системно-структурного методу визначено місце земельноправової доктрини в архітектоніці системи національної правової доктрини. Теоре тико-прогностичний метод застосовано при прогнозуванні подальшого вдосконалення положень національної земельно-правової доктрини й земельного законо давства, а метод розумового моделювання – у процесі конструювання та модернізації правових норм, запропонованих з метою внесення змін до чинного законодавства. Використання статистичного методу дало змогу довести негативний вплив колізійності й неузгодженості норм земельного законодавства на механізм правового регулювання земельних відносин. Ці та інші методи використовувалися у взаємо зв’язку, що сприяло повноті дослідження та обґрунтованості сформульованих висновків і пропозицій. При цьому енвайронменталізм став оптимальною методологічною основою при формуванні доктрини земельного права. Крім того, завдяки комплексному підходу до вивчення зазначеної проблеми доведено, що подальша систематизація земельного законодавства має відбуватися на підставі опрацювання єдиної наукової доктрини, що сприятиме правильному тлумаченню юридичних норм, подоланню суперечностей, колізій і прогалин у чинному земельному законодавстві України, а також сформульовано пропозиції з удосконалення цього законодавства та зроблено висновок, що головним завданням нашої країни в умовах євроінтеграції є створення цілісної, логічно узгодженої національної земельно-правової доктрини як теоретичної основи нормотворчих процесів і формування єдиного правового простору.
40
KALYNIAK, Lev. "ЕКОНОМІЧНІ ІНІЦІЯТИВИ В ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛЬСЬКИХ СЕЛЯНСЬКИХ ПАРТІЙ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ (1919–1926)." Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, no. 21 (October 24, 2020): 102–13. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2020.21.3536.
Full textAbstract:
Розглянуто позиції провідних польських селянських партій Західної України в питанні захисту економічних інтересів селянства. Після закінчення Першої світової та польсько-української 1918–1919 рр. воєн, особливо гострими були проблеми державних кредитів на відбудову селянських господарств, відсутність будівельних матеріялів, палива, насіння тощо. На першому місці з-поміж них стояла необхідність реалізувати земельну реформу. Надання у власність селянам значної частини земельних володінь місцевих латифундистів вважалося важливою передумовою відродити село.
41
Гаманюк, Віта Анатоліївна. "Іншомовна підготовка у школах ФРН : національні традиції та загальноєвропейські тенденції." Освітній вимір 45 (June 25, 2015): 230–37. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v45i0.2621.
Full textAbstract:
Гаманюк В. А. Іншомовна підготовка у школах ФРН : національні традиції та загальноєвропейські тенденції.
У статті порушуються питання впливу мовної політики на організацію та зміст навчання іноземних мов у системі шкільної освіти у ФРН. Досліджуються підходи до навчання іноземних мов з огляду на мультикультурний характер суспільства та певну автономію федеральних земель у розв’язанні освітніх питань. Вказується на проблемні місцяв розв’язанні питань іншомовної підготовки й дискусійні питання в науковому просторі ФРН, які торкаються організації навчання іноземних мов.
42
Подрєз, Ю. В., and В. О. Оліцький. "ЕКОЛОГІЧНИЙ ВИМІР ЗМІН У ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ ТА ФОРМАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ (1990 – 2000-і роки)." Історія та географія, no. 58 (2020): 43–51. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.58.07.
Full textAbstract:
Стаття присвячена вирішенню не дослідженому у наукових працях питанню екологічного виміру земельних відносин та господарювання в аграрному секторі України у 1990–2000-і роки. Автором проаналізовано спробу держави розробити та запровадити концепцію розвитку ринкових земельних відносин та спроби наукового середовища і окремих агровиробників втілити передові досягнення галузі. Визначено умови функціонування аграрної галузі в Україні та їх вплив на екологічний вимір діяльності. Наголошується на відсутності базового документа, який би спрямовував нормативну базу даного питання, що призвело до розпорошеності та безсистемності, а відповідно неефективності вітчизняної нормативно-правової бази. Відзначається, що через відсутність відповідного досвіду, наукового обґрунтування та відповідної нормативно-правової бази, в Україні ні орендарі, ні орендодавці не піклувалися про відтворення земельних ресурсів, екологічність агровиробництва.
43
Polska, L. "ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ." Theory and Practice of Public Administration 2, no. 69 (May 26, 2020): 224–32. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.02.27.
Full textAbstract:
Розглянуто шляхи вдосконалення системи управління земельними відносинами, а саме реформування спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), шляхом передачі частини повноважень органам місцевого самоврядування, створення Державної агенції земельних ресурсів та розвитку сільських територій і Державного земельного фонду, для здійснення державного контролю використання та охорони земель, а також здійснення державного нагляду (контролю) за ринком земель сільськогосподарського призначення, для унеможливлення всілякого роду корупційних та спекулятивних дій.
44
Самородов, Артем Сергійович. "ОСОБЛИВОСТІ КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ ЗЕМЕЛЬ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ ТА РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 192–98. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.29.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу наукових джерел та останніх законодавчих змін досліджуються основні види контролю за використанням та охороною земель в Україні. Проведено деталь- ний аналіз дієвості та ефективності державного та громадського контролю у цій сфері. Автором проаналізовано положення Закону України «Про внесення змін до деяких зако- нодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» у контексті внесених цим Законом змін до законодавчих актів щодо регулювання відносин у сфері контролю за використанням та охороною земель. Аргументовано неузгодженість Закону України «Про внесення змін до деяких законодав- чих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земель- них відносин» з конституційними принципами формування повноважень органів місцевого самоврядування та участі громадянського суспільства в управлінні державними справами. Обґрунтовано необхідність вдосконалення земельного законодавства України у сфері конт- ролю за використанням та охороною земель в Україні. У результаті проведеного дослідження автор доходить висновку, що прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення сис- теми управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» не усунуло недоліки правового регулювання відносин у сфері використання та охорони земель, зокрема, щодо концентрації в одного і того ж суб’єкта владних повноважень – Держгеокадастру, управлінських, конт- рольних та наглядових повноважень у сфері земельних відносин. У висновках автор зауважує, що перспективою подальших наукових розробок у напряму порушених проблемних питань може бути використання отриманих результатів у наступних дослідженнях для удосконалення правового регулювання відносин у сфері використання та охорони земель для реформування системи державного управління та дерегуляції у сфері земельних відносин.
45
Кривенко, Ю. В. "ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЩОДО ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА МАЙНО РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(26) (November 28, 2019): 54–57. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).11.
Full textAbstract:
Стаття присвячена питанням права власності на майно релігійних організацій. Релігійний вплив на суспільне життя стає останнім часом усе більш відчутним як у його позитивних, так і в негативних проявах. Зростає інтерес до релігії, з’являються нові парафії, громади, місії різних релігійних напрямів. Тривалий час питання права власності вирішувалося аж ніяк не на користь релігійних організацій. Натепер у власності релігійних організацій можуть бути будівлі, земельні ділянки, об’єкти виробничого, соціального, благодійного, культурно-просвітницького та іншого призначення, в тому числі, які визначенні як історично-культурна пам’ятка. Майно, яке в своїй діяльності використовують релігійні організації, залежно від того, хто є власником, можна поділити на дві частини: майно, яким володіють на праві власності релігійні організації, та майно, яке належить на праві власності державі, іншим юридичним та фізичним особам. Необхідно звернути увагу на майно релігійного призначення, яке належить релігійним організаціям. Нерухомим майном релігійного призначення є: культові будівлі із земельними ділянками, які до них належать, монастирські та інші культові комплекси, побудовані для здійснення та забезпечення богослужінь, молитовних і релігійних зібрань, інших релігійних обрядів і церемоній, а також будівлі професійної релігійної освіти. Рухомим майном релігійного призначення є предмети інтер’єру культових будівель або предмети, призначені для богослужбових та інших релігійних цілей. Майно релігійного призначення використовується у відповідності до призначення та зумовлює особливий правовий режим – на рухоме і нерухоме майно богослужбового призначення не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів. Слід зазначити, що законодавець більш детально регулює питання щодо нерухомого майна релігійного призначення, визначаючи історичну та культурну цінність, а от щодо рухомого майна релігійного призначення є низка питань, які потребують подальшого урегулювання.
46
Погрібний, О. О. "Окремі питання вирішення земельних спорів." Проблеми законності, Вип. 100 (2009): 175–87.
Find full text
47
Ivaniuk, T. L. "ФОРМУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ОБ'ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД РЕГІОНУ У КОНТЕКСТІ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ." Actual problems of regional economy development 2, no. 17 (November 30, 2021): 148–58. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.17.148-158.
Full textAbstract:
Стаття направлена на дослідження земельних питань, які є важливою складовою розвитку земельних відносин сільськогосподарських підприємств Івано-Франківської області. Визначено, що найбільш доцільним напрямком вирішення проблеми розвитку земельних відносин сільськогосподарських підприємств регіону стають території, які мають вигідне географічне розташування ОТГ, в яких знаходяться господарські одиниці із наявністю земельних ресурсів у складі яких питому вагу займають сільськогосподарські угіддя.
Метою статті є дослідження земельних відносин сільськогосподарських підприємств, а саме землі як його ключового елемента, в складі територіальних громадах Івано-Франківської області.
Для досягнення поставленої мети у статті використано наступні методи дослідження, а саме: системний аналіз – для вивчення економічних процесів у їх взаємозв’язку та взаємозалежності з урахуванням причинно-наслідкових зв’язків; синтез – для узагальнення розрізнених аспектів дослідження земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах; абстрагування – для формулювання узагальнених висновків; графічний – для наочного відображення результатів дослідження.
У статті визначено основні переваги та недоліки формування об’єднаних територіальних; проаналізовано нормативно-грошову оцінку земельних угідь сільськогосподарського по областях України; обґрунтовано, що в сучасних економічних умовах функціонування господарських одиниць земельні ресурси можуть стати важливим джерелом розвитку громади та допомогти с формувати потужний механізм управління у сфері земельних відносин.
Науковою новизною дослідження виступає групування та аналіз сільськогосподарських підприємств та використовуваних ними земельних угідь за місцем розташування, зв’язком та чисельністю щодо відповідної територіальної громади Івано-Франківської області та визначення коефіцієнта забезпеченості ОТГ земельними ресурсами.
Результати наукового процесу можуть бути використані територіальними громадами та сільськогосподарськими підприємствами у процесі формування програми для розвитку земельних відносин.
48
Писаренко, П. В., А. О. Тараненко, Д. В. Чальцев, О. О. Кахикало, К. Є. Гришина, and О. П. Корчагін. "ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МІЖРЕГІОНАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У СФЕРІ ПОВОДЖЕННЯ З ТВЕРДИМИ ВІДХОДАМИ (НА ПРИКЛАДІ ПРОГРАМИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ЗАБРУДНЕНИХ ЗЕМЕЛЬ)." Вісник Полтавської державної аграрної академії, no. 4 (December 25, 2020): 120–27. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2020.04.14.
Full textAbstract:
Одним із найважливіших завдань організації міжрегіональних взаємодій у сфері поводження з ві-дходами є скорочення площі забруднених земель, утворення яких обумовлене функціонуванням цієї сфери. Нині через розвиток ринкових відносин особливого значення набувають питання, пов’язані з функціонуванням ринку земельних ділянок. Тому на сьогодні досить актуальним є виявлення чинників, їхніх взаємозв’язків і залежностей, що мають вагомий вплив на вартісні характеристики земельних ресурсів цілих районів або значних їхніх частин. Оцінка рівня екологічної небезпеки звалища проведе-на за допомогою еколого-аудиторської оцінки. Розрахунок розсіювання шкідливих речовин проводили за методикою ОНД-86 на базі програмного забезпечення ЕОЛ 2000. У дослідженні розроблені мето-дичні підходи до створення програми реабілітації забруднених твердими відходами земель, реаліза-ція якої, зважаючи на порівняно невеликі витрати дасть змогу не лише повернути природно-антропогенне середовище до стану, адекватного існуючій природно-соціальній ситуації в ареалі, але і суттєво поліпшити вартісні й інші економічні показники земель цілого району. Визначені чинники забезпечення якості життя населення міста і приміської зони, мінімізації витрат за умови захоро-нення міських відходів, зважаючи на екологічний фактор, та проведена оптимізація цих факторів на прикладі м. Полтави та приміської території. Проведені розрахунки мінімізації витрат на облаш-тування звалища ТВ, зважаючи на мінімізацію екологічного ризику для навколишнього середовища дадуть змогу встановити допустиме навантаження обсягу міських відходів на приміську зону з ура-хуванням рівності умов для населення. Обґрунтована необхідність введення комплексних (територі-альних) нормативів утворення відходів виробництва і споживання, лімітів на їхнє розміщення для території загалом, а також обґрунтована доцільність створення спеціалізованого фонду, що забез-печує залучення і раціональне використання засобів ресурсокористувачів для безпосереднього вико-нання комплексу реабілітаційних заходів
49
Нечипорук, Н. В. "Актуальні питання бухгалтерського обліку земельних ресурсів." Агросвіт, no. 10, травень (2018): 58–64.
Find full text
50
Лейба, Л. В. "Деякі питання судового захисту земельних прав." Земельне право України, no. 4 (2006): 11–17.
Find full text