Academic literature on the topic 'Здоров’язбережувальна професійна діяльність'

У статті визначено політико-економічні, соціокультурні й освітні чинники, які впливали на розвиток професійної освіти дорослих в означений час у країнах Центральної та Східної Європи. Проаналізовано напрями теоретичних розвідок у галузі професійної освіти дорослих: визначення філософських підходів у вивченні професійної освіти дорослих; розробка дидактичних і методологічних концепцій професійної освіти дорослих; соціально-діагностичні питання професійної освіти дорослих як складової системи національної професійної освіти; формулювання мети професійної освіти дорослих і визначення її завдань; визначення змісту професійної освіти дорослих, що відображав необхідність розвитку як професійних умінь і навичок, так інтелектуальної і емоційної сфер людини; політичне значення розвитку професійної освіти дорослих. Установлено, що у досліджуваний час визначились дві форми здобуття професійної освіти дорослих: формальна і неформальна. Узагальнено зміст, форми та методи навчання дорослих у відповідності до сформованих напрямів (буржуазно-ліберальний, конфесійний, професійно-технічний, педагогічний, підготовка керівних кадрів). З’ясовано, що професійна освіта дорослих включала як фахову (вивчення іноземних мов, психології, соціології, основ торгівлі, бухгалтерії, інженерії, технічних дисциплін, агрономії, природознавства, художньої та мистецької справи, чоботарської справи тощо), так і загальноосвітню складову (компенсаційне навчання, загальнокультурний і соціальний розвиток, трудове виховання, громадянська та політична освіта, здоров’язбережувальна освіта). Неформальна професійна освіта також здобула активного розвитку і реалізовувалась через засідання соціальних клубів, професійних спілок і товариств, діяльність молодіжних, жіночих, ремісничих та робітничих об’єднань і асоціацій. Визначено деякі недоліки розвитку професійної освіти дорослих: андрагогічні дослідження цього етапу носили суб’єктивний характер та базувались на особистому досвіді науковців; теоретичні знання були позбавлені узагальнень, визначень, оцінок і порівнянь, виконували описову функцію; політизованість та перенасиченість ідеологічною пропагандою; недосконала нормативно-законодавча база.

У статті обґрунтовано діяльнісно-рефлексивний критерій готовності майбутнього вчителя фізичної культури до здійснення здоров'язбережувальної діяльності. Критеріями обґрунтування обрано: професійну спрямованість, професійну освіченість, професійно-ціннісні орієнтації, професійну рефлексію. Ознаками професійної спрямованості є такі аспекти: мотиваційний (стійка установка та спрямованість на здоров’язбережувальну діяльність; стійкий інтерес до особистості дитини); цільовий (готовність до самоосвіти, саморозвитку, самопізнання; бажання застосовувати педагогічні знахідки в своїй практиці); особистісний (наявність рис характеру: врівноваженості, активності, діалогічність, конгруентності, емпатії); професійна освіченість (теоретичний (система знань, умінь в області концепцій, підходів, методів, форм виховання основ цінностей здоров'я (харчування, психоемоційна стійкість, самооцінка і рівень домагань, мотивація досягнення, рухова активність тощо), готовність співвіднести з ними свою практику; методичний (професійна компетентність до здійснення здоров'язбережувальної діяльності, здатність застосовувати знання в практичній діяльності; наявність проблематики здоров'я в методичній роботі педагогів); поведінковий (наявність інтелектуально-творчої ініціативи; потреби і здатності до планування і проектування виховного процесу щодо взаємодії з підлітками, виробленні конструктивних прийомів взаємодії) аспекти; професійно-ціннісних орієнтацій (ціннісне ставлення до педагогічної діяльності (аксіологічна спрямованість, визначення мети і особистісного сенсу даної діяльності); ціннісне ставлення до особистості підлітка, ціннісне ставлення до колег, до себе самого як педагога); професійної рефлексії (рефлексивно-оцінний (потреба і здатність педагога до самоаналізу і самооцінки власної діяльності і самого себе як її суб'єкта); комунікативний (уміння аналізувати і рефлексувати комунікативну ситуацію, стиль спілкування, а також оцінювати результати спілкування з підлітками і власний стан). Ключові слова: діяльнісно-рефлексивний критерій, готовність, майбутній вчитель, фізична культура, здоров'язбережувальна діяльність

У статті розглянуто основні теоретичні питання щодо сутності та змісту формування професійної компетент- ності під час вивчення дисциплін професійного спрямування у підготовці майбутніх фізичних терапевтів, ерготе- рапевтів. Теоретично охарактеризовано соціально-психологічні та педагогічні здоров’язбережувальні технології у професійній діяльності фахівців із фізичної реабілітації. Обґрунтовано важливість ціннісної складової частини у процесі формування професійної компетентності, розкрито основи моделювання ціннісного світогляду май- бутніх спеціалістів, орієнтованого на формування професійного здоров’я. Обґрунтовано переваги використання стетотерапевтичних методів у роботі фахівців із фізичної реабілітації у професійній діяльності. Доведено, що ефективність процесу фізичної реабілітації залежить від готовності фахівців фізичної реабілітації використову- вати соціально-психологічні та педагогічні здоров’язбережувальні технології. Охарактеризовано чотири компо- ненти змісту освіти та їх вплив на майбутнього фахівця з фізичної реабілітації. Виділено основні принципи від- бору і структурування змісту дисциплін професійного спрямування у підготовці майбутніх фізичних терапевтів, ерготерапевтів, які забезпечать якісне формування професійної компетентності та цінностей майбутніх фахівців. Описано послідовність особливостей становлення професійної компетентності майбутніх фізичних терапевтів, ерготерапевтів. Розглянуті аспекти реалізації принципу зв’язку науки із професійною діяльністю, що забезпе- чує вагому підвалину для формування професійного здоров’я. Доведено, що вказані аспекти реалізації принципу зв’язку науки із професійним середовищем мають базуватися на передових наукових досягненнях, оскільки про- фесійна діяльність буде конкурентоспроможною лише за умови відповідності науково-технічному прогресу.

Актуальність проведеної роботи підкреслюється активізацією уваги до здоров’я студентів в процесі освіти, це пов’язано із зацікавленістю суспільства у самореалізації фахівців у професійній діяльності, занепокоєнням зростанням їх захворюваності в процесі професійної діяльності з наступним зниженням працездатності. З метою вивчення сучасного стану забезпечення освіти в напряму здоров’язбереження студентів в закладі вищої освіти було проведено дослідження, яке здійснювалося за допомогою анкетування, спостереження та бесіди. В дослідженні приймали участь викладачі та студенти Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. У результаті проведеної роботи з’ясовано, що молоді педагоги недостатньо використовують психолого-педагогічні знання щодо вікових та індивідуальних закономірностей розвитку особистості в студентському віці, в малому обсязі застосовують здоров’язбережувальні технології в процесі викладання. Спостереження за стилями педагогічної взаємодії досвідчених педагогів зі студентами засвідчило, що в цілому досвідчені педагоги грамотно структурують свою педагогічну діяльність. Наприклад, педагоги (переважно з педагогічним стажем 15 і більше років) активно взаємодіють зі студентами, застосовують у своїй професійній діяльності ефективні форми педагогічного спілкування. Також виявлено, що при проведення практичних занять педагоги залучають різні форми та методи активізації діяльності студентів, що забезпечує поглиблення та закріплення знань, отриманих в процесі викладання. Водночас, педагоги не готові до перебудови стереотипу як викладання, так і взаємин зі студентами. До того ж, педагоги мають низьку мотивацію зі збереження власного здоров’я в умовах професійної діяльності. Під час індивідуальної бесіди педагоги зазначили, що в освітньому процесі використовують традиційні методи й прийоми навчання, не приділяючи особливої уваги специфічним здоров’язбережувальним освітнім технологіям. Педагоги підкреслили, що важливим аспектом забезпечення здоров’язбережувальної діяльності є створення сприятливої навчальної атмосфери. Саме тому на лекційних та практичних заняттях педагоги використовують прийоми інтелектуальноемоційного стимулювання студентів, які створюють комфортне середовище, О.В. Кабацька 61 позбавлене страхів та стресів. У результаті проведеної роботи з’ясовано, що переважна більшість студентів взагалі не усвідомлюють свою роль у здоров’язбережувальному освітньому процесі, хоча всі (100 %) відзначають її важливість. Майже всі студенти (95 %), як і викладачі, мають не високу мотивацію до збереження власного здоров’я, вважаючи, що займатися здоров’ям їм заважає матеріальний стан, нестача часу для вживання оздоровчих заходів, відсутність мотивації. Значна кількість студентів (81,6 %) зазначили, що педагогам перешкоджає проводити роботу для збереження здоров’я студентів відсутність у закладі умов для проведення цієї роботи, відсутність стимулювання з боку адміністрації закладу, відсутність мотивації та недостатній рівень знань для використання здоров’язбережувальних технологій в освітньому процесі.

У статті представлено структурно-системний аналіз процесу формування компетентності майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи у процесі професійної підготовки в закладах вищої освіти. На основі опрацювання досліджень науковців із проблеми підготовки майбутніх фахівців сфери обслуговування в закладах вищої освіти здійснено диференціацію низки компетентностей означених фахівців. Дефініцію «компетентність майбутніх фахівців готельно-ресторанної справи» визначено як полікомпонентну динамічну комбінацію, представлену знаннями, вміннями, навичками, способами мислення, поглядами, цінностями, іншими особистими якостями, зреалізовану наскрізно на рівнях вищої освіти галузі знань 24 «Сфера обслуговування», спеціальності 241 «Готельно-ресторанна справа», формах організації навчання, що є комплексом інтегральної, загальних («м’які» навички) і спеціальних («тверді» фахові, предметні навички) компетентностей та визначає здатність здобувача освіти успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність, самостійно й цілеспрямовано підвищувати фахову компетентність, розбудовувати кар’єру та формувати власну концепцію життєвого успіху. До загальних компетентностей нами віднесено такі: культурологічну, полікультурну, морально-етичну, соціальну, здоров’язбережувальну, громадянську, релігієзнавчу, світоглядну, цивілізаційну, космополітичну, художньо-естетичну, мовно-комунікативну, полілінгвальну, риторичну, гуманітарну, психолого-фасилітативну, емоційно-інтелектуальну, самоосвітню, критичного мислення, креативну, інформаційно-цифрову, медіакомпетентність, інклюзивнау, рефлексивну. Відповідно до спеціальних компетентностей – конкретно-професійну, правову, науково-дослідницьку, експериментальну, екологічну, соціально-економічну, підприємницьку, інноваційну, інструментально-аналітичну, дискурсивну, технічну, технологічну, лідерсько-управлінську, моніторингово-діагностичну, експертну, прогностично-моделюючу, сталості.

У статті розкрито актуальність розвитку здоров’язбережувальної та емоційно-етичної компетентностей учителів, які є складовими їхньої професійної компетентності. Обґрунтовано теоретичну модель розвитку здоров’язбережувальної та емоційно-етичної компетентностей учителів у післядипломній освіті. Розкрито змістове наповнення мотиваційно-ціннісного, організаційно-змістового, діяльнісно-операційного та аналітико-результативного блоків розробленої моделі. Запропоновано впровадження у практику артвправ «Прорости зернятко», «Каракулі», «Люблю і роблю», «Моя тканина», «Чарівна паличка», які сприяють розвитку у вчителів навичок знаходження власних ресурсів для професійного вдосконалення та активної життєдіяльності.

У статті визначено основні компоненти формування соціального здоров’я майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності в професійній освіті: аксіологічний, гносеологічний, діяльнісно-вольовий. Представлено модель формування соціальної здоров’язбережувальної компетентності майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності у професійній підготовці у вигляді логічної структурно-організаційної схеми з основними взаємопов’язаними складниками: цільовий, методологічний, змістовно-процесуальний, діагностико-результативний. Діагностико-результативний складник моделі представлено критеріями (мотиваційно-рекреаційний, рефлексивно-корегувальний, соціокультурний), відображено в показниках (мотиваційно-рекреаційний, рефлексивно-корегувальний, соціокультурний), оцінювання яких виділено трьома рівнями (достатній, середній, конативний). Комплексне застосування визначених критеріїв і показників сприяло діагностуванню позитивної динаміки формування соціальної здоров’язбережувальної компетентності майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності, яка є результатом реалізації педагогічного експерименту. Експериментальна робота запрограмована на здійснення у три етапи: діагностико-констатувальний, формувально-моніторинговий та абл.ьню вальний. У процесі експериментального дослідження встановлено позитивну динаміку, обумовлену забезпеченням розробленого науково-методичного та інформаційного супроводу формування соціальної здоров’язбережувальної компетентності в умовах дуальної форми навчання.

У статті проведений аналіз сучасного стану та визначені основні напрями формування культури ведення здорового способу життя під час освітнього процесу майбутніми офіцерами-прикордонниками. Проблема здорового способу життя в українському суспільстві з інституційного рівня перейшла на загальнодержавний і міждержавний, що свідчить про її виняткову актуальність і першочергову важливість. Результати аналізу напрямів наукових досліджень свідчать, що у контексті підготовки майбутніх фахівців до здорового способу життя вчені обґрунтовували теоретичні та методичні основи формування культури здоров’язбереження з позицій поглядів і переконань майбутнього фахівця, визначали професійно-прикладні основи формування здорового способу життя майбутніх фахівців і використовували педагогічні здоров’язбережувальні технології в системі підготовки майбутніх фахівців. У сучасних умовах прикордонної служби, які пов’язані з великим навантаженням на персонал, складними умовами служби, перенапруженням упродовж робочого дня, актуальними стають загальні складові здорового способу життя, що включають систематичні фізичні вправи, правильне харчування, відмову від куріння і наркотичних засобів, обмежене вживання алкоголю, здатність долати стреси, уміння розслаблятися, профілактичні обстеження, відсутність несприятливих для здоров’я звичок. Здійснення усіх цих складових можливе лише за умови певних кроків, які досягаються високим рівнем самосвідомості у вигляді мотивів, інтересів, ціннісних орієнтацій, що активно скеровують практичну діяльність на формування здорового способу життя.Оскільки проблема формування здорового способу життя як складової частини культури здоров’язбереження майбутніх фахівців-прикордонників стосується найрізноманітніших сфер життя, вважаємо, що підхід до її вирішення повинен бути інтегративним .Готовність до здорового способу життя формується під час освітнього процесу в НАДПСУ упродовж усього періоду навчання практично на усіх кафедрах. Водночас формування основних складових проходить на кафедрі психології, педагогіки та соціально-економічних дисциплін, кафедрі фізичного виховання. Зокрема, курсанти, які навчаються за першим (бакалаврським) рівнем вищої освіти за різними спеціальностями, основні знання та навички щодо формування здорового способу життя отримують за рахунок навчальних дисциплін: психологія здоров’я; психогігієна та психопрофілактика; педагогіка і психологія; професійна педагогіка та морально-психологічне забезпечення; фізичне виховання. Формування компетентностей майбутнього офіцера-прикордонника, який веде здоровий спосіб життя, відбувається як під час реалізації заходів по роботі з персоналом, так і в освітньому процесі навчального закладу. За результатами проведеного аналізу зроблено висновок, що формування здорового способу життя – складний процес, який потребує залучення якнайбільшої кількості відділів, служб та кафедр, і насамперед – самих майбутніх прикордонників.

У статті розглядаються окремі аспекти професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи в контексті пріоритетів Концепції НУШ. На прикладі курсу “Методика навчання соціальної та здоров’язбережувальної освітньої галузі” запропоновано варіант організації квазіпрофесійної діяльності та наведено зразки навчально-дослідницьких завдань для здобувачів першого рівня вищої освіти освітньої програми 013 Початкова освіта. Доведено, що навчально-дослідницькі завдання сприяють більш осмисленому й самостійному оволодінню студентами майбутньою педагогічною діяльністю учителями початкової школи.

Актуалізація готовності майбутнього вчителя початкової школи до виховання у молодших школярів культури здоров’язбереження розглядається у контексті цілісної професійної підготовки студентів як цілеспрямований, організаційний процес включення майбутніх педагогів у активну здоров’язбережувальну діяльність; інтегроване утворення особистості; вміння і навички, необхідні для збереження, зміцнення і сприяння здоров’ю; психофізіологічний стан майбутнього педагога. Виокремлено ключові компоненти готовності майбутнього вчителя початкової школи до виховання у молодших школярів культури здоров’язбереження: мотиваційно-особистісний, когнітивний, операційно-діяльнісний та проаналізовано окремі аспекти їх характеристики.