Journal articles: 'Звання українців'

1

Shchupak, Igor. "ПАМ’ЯТЬ І ДОКУМЕНТИ ПРО РЯТУВАННЯ ЄВРЕЇВ УКРАЇНИ В ПЕРІОД ГОЛОКОСТУ: МІЖ МІФАМИ ТА ФАКТАМИ." ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 11 (December 15, 2019): 163–85. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2019.11.07.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена одному з малодосліджених і міфологізованих аспектів історії Голокосту – проблемі рятування євреїв у часи Другої світової війни. Незважаючи на широкий масив джерельної бази, яка, по суті, і продукує низку хибних узагальнень щодо історій порятунку євреїв від знищення нацистами, оскільки ґрунтується на спогадах тих, хто пережив Голокост, історики стикаються із складністю інтерпретації і достовірності цих матеріалів. Специфіка використання наративів вимагає особливо ретельного наукового аналізу та зіставлення отриманих даних з іншими джерелами інформації. Фактично дослідники звернулися до теми порятунку євреїв України в період Голокосту лише в пострадянський період. Нетривалість людської пам’яті є причиною великих розбіжностей між інформацією, яку можна було б отримати одразу по завершенню подій Другої світової війни і через двадцять, п’ятдесят, а тим більше сімдесят років. Проте спогади очевидців, рятівників і порятованих, інтерв’ю у вигляді відео- чи аудіозаписів у пропонованій статті доповнені низкою документальних джерел, що зберігаються в різних архівних установах України. У статті проаналізовано деякі з існуючих міфів щодо порятунку євреїв неєврейським населенням України в часі Голокосту, зокрема міф про антисемітські настрої українців, про безкорисливість рятівників тощо. Для спростування міфу про антисемітські настрої українців, передусім у Західній Україні, розглянуто регіональний аспект рятування, з’ясовано розподіл українських Праведників народів світу за областями і регіонами країни. Оперуючи кількісними даними, доведено особливий статус Вінницької області, яку виділено в окремий регіон. Варто зазначити, що для порівняння взято лише тих рятівників, яких офіційно визнано Яд Вашем, тобто присвоєно звання «Праведник народів світу», але у статті наведено історії й інших рятувань, зазвичай невдалих, оскільки саме матеріали судових справ німецьких окупантів проти місцевих мешканців збереглися в архівах. Розглядаючи приклади рятування євреїв на окупованій території України, доходимо до висновків щодо основних мотивів людей, які ризикували не лише своїм власним життям, а (що траплялося частіше) життям своїх рідних. Наведено приклади рятування євреїв членами подружніх національно змішаних пар, їхніми рідними, а також людьми, які мали романтичні почуття чи дружні стосунки. Природними виглядають історії порятунку єврейського населення представниками релігійних громад. Ключові слова: Голокост, Праведники народів світу, рятування, врятовані, рятівники євреїв, очевидці подій, міф, усна історія.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Шопіна, Ірина Миколаївна. "ІМІТАЦІЯ ПІДГОТОВКИ НАУКОВИХ КАДРІВ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ ДОНЕЦЬКОЇ ТА ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ: СПРОБА НАУКОВОГО АНАЛІЗУ1." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 1 (May 10, 2022): 98–103. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.15.

Full text

Abstract:

Мета статті полягала в тому, щоб визначити тенденції підготовки наукових кадрів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської області. З’ясовано, що об’єктивної інформації щодо реального стану розвитку освіти і науки на тимчасово окупованих територіях України не вистачає для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Аргументовано необхідність наукових пошуків у вказаному напрямі. Визначено тенденції розвитку наукової діяльності на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської області.По-перше, така діяльність має активний характер. На теперішній час лише у так званому ДНР більше 100 осіб мають фейкові дипломи доктора наук, більш ніж 400 осіб – кандидата наук. Щонайменше 4 так званих доктори юридичних наук підготовлені на тимчасово окупованих територіях Луганської області. Аналіз текстів, доступних у мережі Інтернет, свідчить, що частина вказаних текстів носить не науковий, а ідеологічний характер, в них обстоюються ідеї «Російського світу», а процеси, що відбуваються в Україні, подаються у викривленому розумінні. По-друге, тенденційне сприйняття української реальності притаманно й процесу так званої вищої освіти на відповідних територіях. Теми та ідеї сумісних публікацій студентів та викладачів, формулювання питань на державні іспити свідчать про цілеспрямоване формування у молодих людей не наукового, а ідеологічного світогляду. По-третє, методологія та джерельна база деяких досліджень викликає сумніви як така, що може не відповідати не лише українським, а й загальносвітовим вимогам до якості наукових досліджень. По-четверте, спроби легітимізації процесу підготовки так званих наукових кадрів включають активне залучення науковців Російської Федерації. Вони включаються до складу редакційних колегій так званих фахових видань, запрошуються у якості офіційних опонентів на так звані захисти дисертаційних робіт, виступають провідними організаціями. Вказане дає представникам Російської Федерації змогу системно та систематично впливати на процеси підготовки так званих наукових кадрів на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської області, у тому числі й в ідеологічному та пропагандистському аспекті. Зроблено висновок, що запровадження процедури підтвердження набутих на тимчасово окупованій території України знань, вмінь, навичок та кваліфікацій має розпочинатися із визначення актуального стану системи так званих вищої освіти та наукової діяльності – коли це стане можливим завдяки відновленню над цими територіями контролю України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Дубровіна, Ірина, and Катерина Дерда. "ІГРОВЕ ДОЗВІЛЛЯ В УКРАЇНІ ЯК НАПРЯМ ФОЛЬКЛОРНОЇ АТРИБУЦІЇ У ФОНДАХ НБУВ." Молодий вчений, no. 9 (97) (September 30, 2021): 43–47. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-9-97-10.

Full text

Abstract:

У статті досліджено історичні передумови розвитку ігрового дозвілля в Україні, яке відроджує традиційну обрядовість, відображає основи життєдіяльності селянства та духовних цінностей народної календарної звичаєвості. Окреслено проблематику вітчизняного ігрового дозвілля як напрям фольклорної атрибуції, що має багатовікову спадщину. Календарні звичаї і обряди українців формально узгоджувалися з річним літургійним циклом православної церкви, головними віхами якого були так звані дванадесяті свята і пости. Доведено, що високохудожні елементи календарних звичаїв знаходять своє сучасне життя у творчості професійних і самодіяльних артистів, використовуються у декоративно-прикладному і театральному мистецтві, продовжують існувати у повір’ях та особистих ставленнях людей як зразок історичної пам’яті народу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Андрейчук, С. К., О. О. Морушко, and М. С. Гасяк. "Стан пенсійного забезпечення військовослужбовців і членів їхніх сімей." Scientific Bulletin of UNFU 31, no. 2 (April 29, 2021): 75–80. http://dx.doi.org/10.36930/40310212.

Full text

Abstract:

Проаналізовано стан пенсійного забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей та осіб, звільнених з військової служби, в Україні та можливості адаптації зарубіжного досвіду до вітчизняних умов. Тема реформування пенсійної системи України є однією з найболючіших та найактуальніших тем останніх десятиліть. Відновлення справедливості у визначенні пенсійних виплат є основною метою всіх кроків пенсійної реформи. Водночас, пенсійне забезпечення є однією з найбільших проблем державної політики ХХІ ст. не тільки в Україні. Саме тому аналіз набутого досвіду реформ інших країн може дати змогу уникнути багатьох проблемних моментів реформування та допомогти виокремити основні найефективніші кроки процесу трансформації пенсійної системи України. Предметом цього дослідження є пенсійне забезпечення військовослужбовців. Адже останні роки затяжного збройного конфлікту на Сході України актуалізували питання соціальної захищеності саме категорії військовослужбовців і членів їхніх сімей. Вирішення цих питань пришвидшить темп становлення стандартів соціального захисту військових Збройних Сил України. Розглянуто соціальний захист військовослужбовців як діяльність держави у сфері соціальної політики, яка спрямована на забезпечення гідного рівня життя для військовослужбовців та членів їхніх сімей. Описано багаторівневу ієрархію системи соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України. Проаналізовано функції Міністерств та інституцій, які забезпечують функціонування системи соціального захисту військовослужбовців загалом. Здійснено аналіз видів пенсійного забезпечення, на які мають право особи, звільнен і з військової служби в нашій країні. Розмір пенсійних виплат та інших видів грошового забезпечення є базою для нарахування пенсій військовослужбовцям нашої держави. Актуальним завданням реалізації пенсійної реформи є уникнення "зрівнялівки" у розмірах пенсій різних категорій населення. У разі нарахування пенсій військовослужбовцям перерахунок пенсій здійснюють з порушеннями, зокрема ігноруючи певні складові грошового забезпечення, а саме: оплату за науковий ступінь, оплату за вчене звання та низку надбавок, серед яких надбавки за спортивні звання, за почесні звання та за виконання певних спеціальних функцій у межах службових повноважень. Одним із кроків поліпшення ефективності механізму соціального захисту є вивчення, аналіз та переймання досвіду аналогічної роботи закордонних інституцій. Для визначення шляхів реформування пенсійного забезпечення військовослужбовців здійснено порівняння аналогічного досвіду пенсійного забезпечення військовослужбовців і членів їхніх сімей на приклад і провідних країн – членів НАТО (США, Великобританії, Франції). Вибір цих країн зумовлений тим, що реформування вітчизняної системи пенсійного забезпечення військовослужбовців у пострадянській Україні багато в чому ґрунтується на запозиченні досвіду названих країн. Зроблені висновки містять рекомендації щодо рефорування системи пенсійного забезпечення військовослужбовців України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Sorochenko, A. V. "Публічно-приватне партнерство у сфері науки і техніки." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (June 21, 2019): 133–42. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.03.14.

Full text

Abstract:

Метою статті є дослідження проблем використання форм публічно-приватного партнерства у сфері інновацій, імплементації «моделі потрійної спіралі» (більш тісного і конструктивного співробітництва між державою, приватним бізнесом та науковими установами) до законодавства України, а також напрацювання шляхів вирішення зазначених питань. Наукова новизна. У статті доведено необхідність імплементації до законодавства поняття «суб’єкт господарювання у сфері інновацій». Акцентовано увагу на доцільності визначення особливого статусу Національної академії наук України у сфері відносин публічно-приватного партнерства. Досліджено міжнародний досвід реалізації проектів публічно-приватного партнерства у сфері науки і техніки (зокрема, на прикладі Великобританії, Мексики та інших країн). Проаналізовані наукові точки зору щодо актуальності запровадження в Україні основних форм так званої «Приватної фінансової ініціативи» як прообразу сучасних моделей публічно-приватного партнерства. Запропоновано закріпити на законодавчому рівні функцію «мобільності капіталів/людських ресурсів», а саме: можливість продажу приватному партнеру-інвестору частини акцій державного акціонерного товариства (публічного партнера), можливість викупу публічним партнером частини акцій товариства, створеного приватними особами. Висновки. Активне запровадження в Україні «моделі потрійної спіралі» має складатися з таких кроків: 1) активний розвиток шляхів використання інституційної/корпоративної форми ППП у сфері інновацій; 2) закріплення на законодавчому рівні функції «мобільності капіталів/людських ресурсів»; 3) імплементації до законодавства України поняття «суб’єкт господарювання у сфері інновацій»; 4) можливості під час реалізації проектів ППП у сфері інновацій активно використовувати так звані саморегулівні організації у відносинах між партнерами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Gots, Alina A. "Міжнародна трудова міграція українців в умовах воєнного конфлікту на сході країни." Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, no. 3 (April 19, 2018): 6–11. http://dx.doi.org/10.15421/10.15421/171831.

Full text

Abstract:

Проведено аналіз міграційних процесів в Україні, зокрема приділено увагу зовнішній трудовій міграції в умовах воєнного конфлікту на сході України. Встановлено, що міграція населення є так званим «лакмусовим папером», що відображає проблеми в країні, є своєрідною реакцією на зміни у політичній та соціально-економічній сферах суспільства. Найбільше піддаються міграційним переміщенням особи, що мешкають у прикордонних регіонах Західної та Східної України. Виявлено, що дещо змінилися причини переміщень, якщо в 90-і роки причиною було тотальне безробіття та занепад країни, то сьогодні мігрантів манить кращий добробут інших держав, більш високі зарплати у порівнянні з Україною. Питання міграції для України актуалізувалось в останні роки у зв’язку з воєнним конфліктом на Донбасі, тому причинами трудової міграції жителів сходу є, перш за все, втрата житла або збереження життя родини, а також заробіток через втрату місць роботи у зв’язку з воєнними діями. Загалом українці найбільш часто обирають для виїзду такі країни, як Росія, Польща, Італія, Чехія, Іспанія тощо. Як суспільне явище трудова міграція має позитивні і негативні сторони, а його масштаби зумовлюють необхідність державного регулювання міграційними процесами. Тобто, показано що міграція на сьогодні має довгостроковий характер, заробітчани роблять все можливе, щоб не повертатися на батьківщину, особливо в умовах воєнного часу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Житар, М. О., and В. С. Зелінська. "НЕОБАНКІНГ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА УКРАЇНСЬКА ПЕРСПЕКТИВА." Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, no. 2 (February 12, 2020): 81–95. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.2.2019.81-95.

Full text

Abstract:

У статті авторами досліджено економічну суть нового виду банків, так званих «необанків». З’ясовано основні переваги необанків над традиційнимибанками, досліджено проблеми та недоліки розвитку віртуальних банків. Розглянуто зарубіжний досвід розвитку необанків та представлено топ-10 інтернет-банків світуу 2019 році за версією GoBannkingRate. Також досліджено єдиний український необанк – Monobank, особливості його функціонування. На підставі проаналізованих даних зроблено висновки щодо перспектив розвитку необанків в Україні в реаліях сьогодення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Каменський, Д. "«Податкова амністія» у правовій державі: зарубіжний досвід, вітчизняні перспективи." Вісник Пенітенціарної асоціації України, no. 2 (October 20, 2021): 5–16. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2021.2.01.

Full text

Abstract:

У науковій статті здійснено авторську спробу критично проаналізувати новели, передбачені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету». На підставі активного звернення до попередньої законотворчої роботи та опрацювання відповідного зарубіжного досвіду, спрогнозовані деякі перспективи реалізації в Україні так званої податкової амністії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Mrozinska, Ruslana. "Каллімах і Григорій Саноцький (До питання про українсько-італійські філософські зв’язки в ХV ст.)." Multiversum. Philosophical almanac, no. 7-8 (May 18, 2018): 50–55. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.7-8.05.

Full text

Abstract:

У статті на основі фактичного матеріалу висвітлюються зв’язки відомого італійського гуманіста Філіппо Буонаккорсі Каллімаха (Philippus Callimachus Experiens; 1437–1496), який входив до складу так званої Платонівської Академії в Римі, з Григорієм Саноцьким (1406–1477) – архієпископом львівським, професором Краківської академії, ренесансним гуманістом, критиком схоластики i поетом. Саноцький був засновником першого гуманістичного гуртка в Україні, куди входив і Каллімах, який після втечі з Італії жив у домі Львівського архієпископа. Він залишив спогади про спілкування з Григорієм Саноцьким.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Минюк, О. Ю. "Зарубіжний досвід правового регулювання депозитарної та клірингової діяльності на фондовому ринку." Ірпінський юридичний часопис, no. 1 (April 10, 2019): 59–65. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1.2019.59-65.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена вивченню зарубіжного досвіду правового регулювання депозитарної та клірингової діяльності на фондовому ринку, здійснено аналіз складу власників центральних депозитаріїв цінних паперів у країнах ЄС, звернуто увагу на основну проблему щодо врегулювання депозитарної та клірингової діяльності між Європейським Союзом та Сполученим Королівством Євросоюзу, яка виникла під час підготовки до офіційного виходу Великобританії з Євросоюзу, так званий Брекзіт (Brexit), що відбувся 29 березня 2019 року, виокремлено позитивний зарубіжний досвід Німеччини та Польщі у цій сфері та можливості напряму його імплементації в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Бендер, Юрій. "Події на Сході України крізь призму дослідження британського журналіста." Український інформаційний простір, no. 2(8) (November 15, 2021): 74–97. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.2(8).2021.245828.

Full text

Abstract:

Українськомовний варіант цієї статті став вислідом захищеної в Кембриджському університеті (Велика Британія) дисертації на ступінь магістра міжнародних відносин британським журналістом українського походження Юрієм Бендером. Дисертація виконувалася під керівництвом доктора Рорі Фінніна – доцента катедри українознавства Кембриджського університету. Автор досліджує події на Сході України, що призвели до відокремлення так званих Донецької Народної Республіки та Луганської Народної Республіки та їхні подальші спроби функціонувати як окремі автономні регіони. Дослідження це зроблене не стільки на основі аналізу значного масиву наукової літератури, що з’явилася у світ на Заході за останні роки, а передусім за результатами власних кількох поїздок автора на східні терени України до й після початку російсько-української війни. Неможливість відвідати самопроголошені державні об’єкти, так звані ДНР і ЛНР, унеможливила проведення бесід у контрольованих неурядовими організаціями районах, за винятком телефонних розмов. Однак автор провів понад 40 напівструктурованих інтерв’ю з елітарними представниками, а також представниками широкої української громадськості. Особливий акцент був спрямований на «надання голосу» простим українцям, які позбавлені права голосу політичною та медіасистемою, у яких панують та домінують олігархічні інтереси. Ці голоси, деякі представлені в цій статті, матимуть вирішальне значення для визначення майбутнього України, так як вони сформували недавню й довгострокову історію. Дослідження базується на вивченні впливу економіки та ідентичності населення, підкріплених зовнішньою політикою Москви в країнах «ближнього зарубіжжя». Ключові економічні чинники тимчасового відокремлення «автономних регіонів» відбувалися на тлі зміни ідентичності та елітарної поведінки. Вивчення цих питань є життєво важливим для визначення того, чи мають «республіки» довгострокове автономне майбутнє. Події на Донбасі розглядається через теоретичні призми, включаючи «Дике поле» історика Гіроакі Куромії, оскаржуване олігархами, злочинними угрупуваннями і політичними кланами; та євроазіатський «Хартленд» географа Халфорда Макіндера, що історично боровся та відстоював східні та західні держави. Спираючись на власні інтерв’ю, проведені під час неодноразових поїздок до України, автор прагне зробити свій внесок у дискусію щодо майбутньої траєкторії проблемних східних прикордонних територій України та пролити світло на їхнє недавнє минуле.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Скаленко, Олексій. "ГЛОБАЛЬНОСИСТЕМНІ ВИМІРИ ВСЕСВІТНЬО-ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ: ШЛЯХ ВІД ІМПЕРСЬКОГО ДО ДЕМОКРАТИЧНОГО MODUS VIVENDI." Аннали юридичної історії (The Annals of Legal History) 3, no. 3-4 (December 2019): 68–91. http://dx.doi.org/10.38129/ann.yur.ist.2019.3.3.4.68.

Full text

Abstract:

У даній роботі концептуально представлена авторська наукова «карта руху» історичного процесу від «проімперського до демократичного модусу вівенді», заснована на інноваційному глобально-системному підході. Автором зафіксовані феноменологічні реалії та тенденції соціально-економічного поступу світу протягом XX-XXI століть, в яких поряд з інерцією імперського мислення активізувалися всі сили демократизації суспільного життя. Наприклад, запущені процеси державного будівництва в Україні, розвивається практика так званих гібридних воєн. Основною причиною активізації процесу демократизації в світі, на думку автора, є критична маса накопичених інформаційних знань. Ключові слова: глобально-системний підхід, імперія, Modus Vivendi, демократія, інформатизація, криза, цивілізація, дефіцит.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Тимошенко, Юрій. "Особливості сокільської діяльності українських організацій у Чехословаччині у міжвоєнні роки." Теорія і методика фізичного виховання і спорту, no. 3 (April 20, 2021): 101–7. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2020.3.101-107.

Full text

Abstract:

Анотація. У статті poзглянуто діяльність українських cокільських організацій міжвоєнного чaсу у Чехословаччині. З об’єктивних причин ці джepeла все ще залишаються поза увагою дослідників. Мета. Ознайомити читача з новими архівними матеріалами. Методи. Історичний аналіз архівних джерел. Результати. Було встановлено, що українські товариства «Сокіл» за межами своєї батьківщини формуються з 1922 р. в новопосталій Чехословацькій Pеспубліці і наступні кілька poків проводять в opганізаційних турботах у різних містах цієї кpаїни, де українці ще не становили організаційної єдності. Роз’єднаність і автономність українських «Соколів» припиняється у 1926 р., кoли у Празі проводиться VIII Сокільський Здвиг. У березні 1927 р. представники всіх українських сокільських організацій провели установчий з’їзд, який пpoголосив створення громадського об’єднання «Союз українських сокільських оргaнізацій у Чехословаччині». Фінансова проблема, повернення значної частини українців на батьківщину призвели до того, що в найближчі кілька років діяльність товариства припинилася. Багато українських соколів пepeїхали до Аргентини, що сприяло появі там українських фізкультурних організацій. Taким чином, у 1928 р. закінчується перший період організаційного існування українських сокільських організацій у ЧСР. Після ліквідації Союзу вся активна діяльнiсть зосepeджується у м. Подебради, що на певний час стає таким собі неофіційним центром українського сокільського життя. Biйськовe знищення мирних громадян України в Польщі (так звані «пацифікації») змусило українську еміграцію в Чехословаччині висловити свою позицію щодо цього злочину. 3 грудня 1930 р. «Український Сокіл» у Подебрадах схвалив протест проти польського терору, під яким підписалися українські соколи з Брно, Ржевниці, Пшибраму та Праги. Протест було надіслано до Президії Чехословацької Сокільської громади. Поява українських сокільських організацій за межами ЧСР поставила на порядок денний потребу створення Союзу Українського Сокільства за кордоном (СУСЗАК), який з’явився в 1931 р. Президентом було обрано В. Прохода. До середини 1930-х років українська еміграція була дуже політизованою. У попередні роки цього не спостерігалося. Трагізм такої ситуації полягає в тому, що протистояння йде не так по лінії комуністи-націоналісти, скільки в середовищі національно свідомого українства. Після нацистського загарбання Чехословаччини українські сокільські товариства відмовилися від підтримки окупаційної влади і саморозпустилися. Ключові слова: сокільство, руханка, здвиг, українська еміграція.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Shugailo, O.-i., O. Kazymyrska, D. Brik, B. Chumel, and S. Banko. "Основні вимоги до TLAA та практика їх застосування в Україні та світі." Nuclear and Radiation Safety, no. 2(90) (June 14, 2021): 29–41. http://dx.doi.org/10.32918/nrs.2021.2(90).04.

Full text

Abstract:

Управління старінням розглядається як один з основних факторів забезпечення безпеки ядерних установок на етапах проєктної та довгострокової експлуатації. Тому аналізу стану питання управління старінням приділяється відповідна увага і в Україні й у світі. Однією з основних складових робіт з управління старінням є виконання аналізів старіння, що визначають строк служби, так званих – TLAA (Time Limited Ageing Analysis). Фактично саме результати TLAA можуть бути інтерпретовані як строк продовження експлуатації конкретного елемента або конструкції. У цій статті наведені основні результати аналізу практики застосування TLAA у країнах Європи та США, досвіду України щодо переходу до довгострокової експлуатації на основі TLLA, виконано співставлення національних та міжнародних підходів до вимог TLAA, а також зроблено відповідні висновки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Блага, А., and О. Мартиненко. "Концепція перехідного правосуддя в Україні." Юридичний вісник, no. 4 (February 5, 2020): 30–35. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.941.

Full text

Abstract:

У статті досліджено процес впровадження концепції перехідного правосуддя до сфери інтересів національних вчених-правників. Автори відзначають, що існуючі підходи до подолання наслідків збройного конфлікту (концепція побудови миру, реформа сектору безпеки, перехідне правосуддя) реалізуються в Україні фрагментарно. Однак, на жаль, цілісне законодавче бачення їх змісту, способів реалізації, а також їх потенційної взаємодії в державному управлінні ще не встановлено. Автори віддають перевагу концепції перехідної правосуддя, тому стаття знайомить професійну аудиторію з поняттям, змістом, історією становлення та основними напрямами перехідного правосуддя: кримінальне переслідування, репарації, оприлюднення правди та інституційні реформи. Акцентовано увагу на необхідності розробки національної моделі перехідного правосуддя для подолання наслідків збройного конфлікту. Автори аналізують діяльність академічної спільноти та експертів громадських організацій протягом 2014-2019 років, що дозволяє розробити пакет рекомендацій державним органам у сфері здійснення перехідного правосуддя. Рекомендації включають такі аспекти, як: запобігання безкарності та ефективне розслідування воєнних злочинів, відновлення правових зв’язків та надання правовової допомоги цивільному населенню окупованих територій, документування процесу збройного конфлікту, реконструкція історичної правди, надання компенсації жертвам війни. У статті робиться висновок, що формування сфери наукових досліджень, спрямованих на впровадження принципів перехідного правосуддя, є фактом української юридичної науки, що має місце. Автори роблять акцент на таких перспективних сферах юридичної діяльності, як: інклюзивний розвиток української моделі перехідного правосуддя; розробка інформаційної стратегії комунікації з цільовими групами щодо принципів, цінностей та світового досвіду перехідного правосуддя; розробка так званої «дорожньої мапи» реалізації перехідного правосуддя; детальне опрацювання питань щодо притягнення до відповідальності воєнних злочинців, запровадження часткової амністії для деяких категорій учасників бойових дій, здійснення люстраційних процесів, відновлення прав жертв війни

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Герасимчук, С. С. "ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ." Знання європейського права, no. 1 (April 27, 2021): 26–30. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.165.

Full text

Abstract:

У статті розглядається питання формування правових засад розвитку в Україні громадянського суспільства в умовах перехідного періоду. Автор статті звертає увагу на проблеми нерозвиненості методів і форм впливу гро¬мадськості на прийняття органами влади управлінських рішень, що призводить до дисбалансу між суспільними і державними інтересами, а також поглиблення соціальних конфліктів. Акцентовано увагу на тому, що означе¬на проблема активізується в умовах перехідного періоду, на етапі якого перебуває Україна, оскільки з’являєть¬ся потреба впровадження додаткових механізмів захисту прав і свобод громадян. Саме тому за мету статті автор ставить комплексний теоретико-правовий аналіз впливу перехідного правосуддя на процес розбудови в Україні громадянського суспільства. В статті проаналізовано основні нормативно-правові акти, в яких закріплено пра¬вові засади розбудови громадянського суспільства в Україні, з подальшим визначенням ключових недоліків, які заважають зміні парадигми відносин між владою та громадськістю. Автор доходить висновку, що перспектив¬ними напрямами розвитку громадянського суспільства в Україні в умовах перехідного періоду є: чітке розмежу¬вання понять «участь громадськості в реалізації державної політики» та «неправомірне втручання громадськості в діяльність органів влади»; впровадження системи зрозумілих та реальних критеріїв оцінки стану розвитку гро¬мадянського суспільства в Україні; перегляд доктрини участі інститутів громадянського суспільства у законотво¬рчості та прийнятті інших, важливих для держави рішень. Автор доводить, що принципи та напрями перехідного правосуддя відіграють значну роль у розвитку громадянського суспільства в Україні, розширюючи функціональ¬ні можливості інститутів громадянського суспільства. Автор також детально аналізує наступні напрями пере¬хідного правосуддя, які сьогодні впливають на процес становлення в Україні громадянського суспільства: кон¬статація істини (визначення так званих «пункту відправлення» та «пункту прибуття»); інституційні реформи (впровадження механізмів взаємодії та координації влади і громадськості в різних галузях суспільного життя); удосконалення законодавства та практики його застосування (розвиток громадянського суспільства не можливий без модернізації відповідного законодавства).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Коцур, Віталій, Леся Коцур, and Ірина Іваннікова. "МЕДІАПРОСТІР НА НЕПІДКОНТРОЛЬНИХ УКРАЇНІ ТЕРИТОРІЯХ ЛУГАНСЬКОЇ ТА ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ У 2014- 2020 РР. В УМОВАХ РОСІЙСЬКО- УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ." Society. Document. Communication, no. 11 (May 3, 2021): 135–59. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-11-135-159.

Full text

Abstract:

З огляду на сучасне геополітичне становище України та інформаційно-комунікаційні виклики з боку Росії, яка веде окупаційно-гібридну війну проти нашої держави, особливу увагу потрібно звернути на формування світогляду населення на непідконтрольних Україні територіях Луганської та Донецької областей через медіа у 2014-2020 р. Важливу роль у формуванні російського світогляду населення на непідконтрольних Україні територіях відіграють медіа так званих «ЛНР» та «ДНР», які діють за допомогою методів тотальної пропаганди, залякування та маніпулювання. Засоби масової інформації невизнаних республік Російська Федерація ефективно використовує як інструмент впливу на інформаційний та економічний простори окупованих територій. У даному огляді автори розкривають зміни, що відбулися у цифровому медіапросторі й друкованих ЗМІ після 2014 року на непідконтрольних Україні територіях. Визначено вплив місцевих мас медіа на формування світогляду населення Луганської та Донецької областей. З’ясовано, що упродовж останніх п’яти років на непідконтрольних Україні територіях Луганської та Донецької областей були витіснені практично усі українські канали подачі інформації. Їх замінили російські, або проросійські місцеві мас-медіа, метою яких була пропаганда ціннісно- світоглядних наративів «русского міра» на цих територіях. Доведено, що населення Луганської та Донецької областей фактично опинилося в інформаційному вакуумі, за кожним постом, твітом чи статтею слідкують «органи державної влади ЛДНР». У пунктах продажу преси відсутні українські газети й журнали, водночас переважають російські друковані ЗМІ. Визначено, що у місцевих жителів на непідконтрольних територіях штучно формують почуття страху до політики Української держави. У місцевій пресі насамперед публікуються статті про «шпигунів» й «агентів» СБУ, а також, створюється ностальгія за Радянським Союзом, шляхом героїзації безвісти зниклих солдатів «Великої Вітчизняної війни».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Дудяк, Н. В., and І. Ю. Баруліна. "РОЗВИТОК СІТІ-ФЕРМЕРСТВА В УКРАЇНІ ЯК ПЕРСПЕКТИВНИЙ ШЛЯХ ПОДОЛАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ КРИЗИ." Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, no. 12 (May 23, 2022): 20–28. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2022.12.3.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються основні проблеми, які може вирішити розвиток ринку сіті-фермерства. До уваги було взято прогнози ООН, які свідчать, що до 2050 року населення світу становитиме понад 9 мільярдів осіб, тому постає питання продовольчої безпеки. Вже сьогодні частка місцевого населення більш ніж удвічі перевищує сільське і цей процес буде продовжувати рости. Людство має шукати альтернативні способи землеробства, більш екологічні, продуктивніші та надійніші. Для вирішення цих проблем на початку ХХ століття почали створюватися міські ферми, що вирощують продукти харчування в межах міста, це, так звані, сіті-ферми, які дозволяють отримувати більший та екологічно безпечний врожай з меншої площі при значному зниженні витрат на доставку до кінцевого споживача. У статті подано короткий аналітичний опис існуючих сіті-ферм в Україні та вітчизняних розробників автоматизованого обладнання для їх облаштування. Встановлено, що питання перспективи розвитку сіті-фермерства в Україні, а особливо з економічної точки зору, практично не висвітлюється у публікаціях вітчизняних науковців, відсутні змістовні дослідження ринку сіті-фермерства тому дане питання є досить актуальним та потребує подальшого дослідження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

ЄВГРАФОВА, ЄЛИЗАВЕТА, and ЄВГЕН ТЕПТЮК. "Судовим реформам в Україні – науково-доктринальну основу." Право України, no. 2021/02 (2021): 75. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-02-075.

Full text

Abstract:

Метою статті є визначення доктринальних орієнтирів для комплексної судової реформи як складової процесу втілення в життя принципу конституційної законності. Стаття присвячена дослідженню актуальних питань забезпечення ефективності судової системи, незалежності судової влади та необхідності формування науково обґрунтованої, вільної від суб’єктивних уподобань концепції розвитку судової системи. У статті стверджується, що внаслідок так званих “судових реформ” в останнє десятиліття національна судова влада виявилася розбалансованою, спотворено функцію правосуддя. Наголошено, що захист права у правовій державі, якої прагне Україна, має розпочинатися на конституційному рівні – із захисту самої Конституції та втілення в життя принципу конституційної законності. Як головне завдання судової реформи в доктрині визначається максимальне зменшення адміністративно-бюрократичного впливу на судову владу та істотне посилення підконтрольності судової системи установчій і контрольній владі народу та його представницьким органам. Серед важливих чинників забезпечення ефективності судової системи у статті визначаються легітимне й повноцінне представництво громадянського суспільства та його інститутів у процесі судочинства, зокрема народних засідателів і присяжних, а також унормування праці судді та оплати цієї праці, яка б стимулювала зростання професійної кваліфікації суддів. Відстоюється необхідність спрощення судової системи, а також відзначено потребу відновити систему військового правосуддя. Обґрунтовується необхідність розроблення на єдиних концептуальних основах комплексного реформування правоохоронної системи та послідовна реалізація низки реформ за окремими напрямами (реформа слідства, реформа конституційної юстиції, реформа судів загальної юрисдикції, реформа прокуратури тощо), синхронізуючи їх із проведенням інших видів судової (правоохоронної) реформи, з одночасним узгодженням із парламентською, адміністративними та муніципальними реформами. Зроблено висновок, що тільки системний комплексний підхід до реформи судової влади в Україні можна вважати насправді науково обґрунтованим, і саме на такий підхід повинна орієнтувати законодавця юридична доктрина України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Beresten, D. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДОБОРУ НА ПОСАДУ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО В УКРАЇНІ." Juridical science 1, no. 5(107) (April 3, 2020): 50–59. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.06.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що у процесі реформування правоохоронної системи України державою були сформульовані у тому числі засади нової кадрової політики Міністерства внутрішніх справ України, адже не викликає сумнівів, що саме від рівня організації роботи з кадрами у першу чергу залежить ефективність виконання функцій і завдань, поставлених перед Національною поліцією України. Водночас, формування, розвиток та ефективність реалізації кадрової політики безпосередньо пов’язані з наявністю досконалої, адекватної відповідному історичному етапу розвитку держави законодавчо-нормативної бази. Так, позитивні наслідки реформування МВС України у сфері кадрових відносин знайшли своє втілення у новоприйнятому Законі «Про Національну поліцію», який змінює підхід не лише до кадрових процедур, але й до інституту поліції в цілому, підвищуючи рівень суспільної довіри до неї, взаємодії з громадськістю та перехід на надання так званих «сервісних» поліцейських послуг. У статті розглядаються особливості проведення професійного добору на посаду поліцейського в Україні. Акцентується увага на використанні нормативно-правових засад добору на посаду поліцейського. На основі аналізу проведення поліцейського добору на сучасному етапі становлення української державності пропонуються нові підходи в сфері вдосконалення механізмів та процедур добору на посаду поліцейського в Україні. Зроблено висновок про те, що адміністративно-правові засади добору на посаду поліцейського в Україні на сьогодні є достатньо врегульованими, проте у деяких напрямах (обов’язкове проведення конкурсу для керівних посад, процедура атестування колишніх співробітників тощо) дане регулювання має дещо декларативний характер і потребує подальшого удосконалення та конкретизації у відомчих нормативно-правових актах та безпосередньо у правозастосовній діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Яструбецька, Л. С. "КОМПЛЕКСНА МЕТОДИКА ОЦІНКИ РІВНЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ ЗА УМОВ ГІБРИДНИХ ЗАГРОЗ." Підприємництво та інновації, no. 17 (April 30, 2021): 75–82. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/17.15.

Full text

Abstract:

В умовах пандемії COVID-19 суттєвих змін зазнали як світова економічна система, так і фінансова система кожної держави та ділової одиниці зокрема. Карантинні заходи сприяли ще більш стрімкому впровадженню інформаційних технологій у фінансові процеси, зумовивши виникнення оновленого формату функціонування суб'єктів підприємництва з одночасним поширенням і нових гібридних загроз їх фінансовій безпеці. У цьому контексті у статті обґрунтовано необхідність ефективного управління фінансовою безпекою суб'єктів підприємництва, ключовим етапом якого є оцінка рівня фінансової безпеки. Здійснено порівняльний аналіз різних наукових підходів до такої оцінки та запропоновано авторське бачення даного управлінського процесу. Зокрема, акцентовано на необхідності зважання під час оцінки фінансової безпеки не лише фінансові показники підприємства, а й на якісні параметри кожного зі складників фінансової безпеки. Окрім того, акцентовано на важливості врахування під час оцінки фінансової безпеки суб'єктів господарювання принципів системності, інтегрованості, доступності, конструктивності та стратегічного бачення. Формалізовано сукупність етапів та заходів оцінки фінансової безпеки підприємств у вигляді організаційної моделі, яка дасть змогу підвищити ефективність управління фінансовою безпекою ділових одиниць та зменшити трудові та часові затрати на його реалізацію.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Слугоцька, Вікторія Михайлівна. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ УНИКНЕННЯ ПОДВІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ." New Ukrainian Law, no. 6 (December 27, 2021): 136–41. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.20.

Full text

Abstract:

Стаття є дослідженням теоретико-правових аспектів уникнення подвійного оподаткування в Україні. Нами визначено, що подвійне оподаткування є економічним явищем, коли конкретний суб’єкт оподатковується більше одного разу однорідним податком. Подвійне оподаткування може виникати, коли оподатковуються прибутки, отримані резидентами за кордоном; у разі змішаного порядку сплати податку; у випадку, коли оподатковується частина прибутків підприємства, які підлягають розподіленню. З’ясовано, що законодавство різних країн світу має певні особливості оподаткування доходів громадян і різниться рівнем розвитку та податковим навантаженням, унаслідок чого виникає міжнародне подвійне оподаткування. Правове регулювання діяльності держави у сфері уникнення подвійного оподаткування в Україні регулюється Податковим кодексом України та міжнародними угодами, які підписала наша держава. Недосконалість національного податкового законодавства призводить до подвійного оподаткування в межах країни. Досліджено, що в Україні основні положення щодо усунення подвійного оподаткування регулюються ст. 13 ПК України, відповідно до чого суми податків і зборів, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків і зборів в Україні за правилами, встановленими цим Кодексом. Виокремлено, що подвійне оподаткування має негативні наслідки не тільки для держави, але і для платників податків. Воно призводить до того, що збільшується податковий тягар у кілька разів та виникають додаткові податкові зобов’язання для платника, унаслідок чого скорочується прибуток і зникає зацікавленість платника у господарській діяльності. У межах національного законодавства інструментом вирішення проблеми подвійного оподаткування найчастіше є так звані податковий кредит і податкова знижка. Визначено, що застосування податкового кредиту зумовлює ситуацію, за якої податки, сплачені іноземними державами, прирівнюються до податків своєї держави. Під податковою знижкою розуміють податок, сплачений в якості витрат, на які зменшується сума доходів, що підлягають оподаткуванню.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Fufalko, I. Yu. "РОЛЬ ФІНАНСОВИХ ІНСТИТУЦІЙ ДЛЯ РОЗВИТКУ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ." Actual problems of regional economy development 2, no. 12 (April 26, 2016): 26–32. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.12.26-32.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню ролі фінансових інституцій, таких як банки, страхові компанії та інститути спільного інвестування, на фінансовому ринку України та Європейського Союзу, а також визначенню впливу кожного з них на ринок цінних паперів. Шляхом аналізу структури фінансових ринків України та ЄС було визначено, яку частку активів займає кожен вид фінансових інституцій. Це дозволило оцінити їх роль на відповідному фінансовому ринку в цілому, а напрями інвестування цих активів дозволили визначити їх внесок в розвиток власне ринку цінних паперів. В ході аналізу визначено, що значення банків для розвитку ринку цінних паперів в ЄС не є визначальним. Значну частку своїх активів у цінних паперах розміщують страхові компанії, пенсійні фонди та, так званий, альтернативний банківський сектор (в Україні – інститути спільного інвестування). Саме тому, пропорційний та паралельний розвиток усіх вищезгаданих видів фінансових інституцій є необхідною передумовою розвитку ринку цінних паперів України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Коцур, Віталій. "УКРАЇНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ В УМОВАХ «ГІБРИДНОЇ» ВІЙНИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ." Society Document Communication, no. 13 (January 10, 2022): 83–105. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-83-105.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена викликам української ідентичності в умовах російсько-української війни. Розкрито особливості російської кампанії спрямованої на етнополітичну дестабілізацію, поляризацію українського суспільства, формування проросійського руху тощо. Встановлено основні методи і засоби російського впливу в Україні на сучасному етапі. Висвітлено тенденції розвитку російської агресії в інформаційній, політичній, дипломатичній, військовій сферах і наслідки для української національної і громадянської ідентичності. З’ясовані ймовірні загрози національній безпеці в умовах російської агресії й ведення так званої «гібридної» війни, зокрема поява конфліктів на етнічному, релігійному, мовно-культурному ґрунті. Все це зумовлюється постійним тиском в інформаційній і політичній сферах Росії. Розглянуто реакцію сусідніх країн на російську агресію і встановлено взаємозв’язок між активізацією національних організацій і впливом зовнішнього чинника на політичні процеси в Україні. Особливу увагу акцентовано на стимулюванні діяльності окремих організацій з антиукраїнським характером в окремих регіонах України, зокрема русинські. Вагоме значення російської підривної діяльності мало етнічне питання. У дослідженні висвітлено основні пріоритети російської зовнішньої політики щодо росіян закордоном. Російський етносі в Україні займав чільне місце у поширенні ідей «русского мира». Чільне місце у цьому аспекті займало мовне питання. Російська пропаганда створювала негативний імідж новому освітньому і мовному закону, шукаючи підтримку серед інших країн. Водночас, реалізовуючи власну неоімперську політику через проросійських політиків, Кремль намагався посилити поляризацію суспільства за мовним чинником. Підривна діяльність російських спецслужб здійснювалася й через релігійні організації, а отже окреме місце в статті займало питання діяльності РПЦ та УПЦ МП. Детальний аналіз наявних наукових досліджень, джерел, документальних матеріалів дозволяє осмислити виклики російської «гібридної» війни для української ідентичності, а також спрогнозувати ймовірні сценарії їхнього розвитку. Це безумовно актуалізує дослідження у цьому напрямку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Шекета, Є. Ю., and Л. С. Кухній. "ВПЛИВ ПАНДЕМІЇ НА ДІДЖИТАЛІЗАЦІЮ ЗАЙНЯТОСТІ В УКРАЇНІ." Actual problems of regional economy development 2, no. 16 (November 25, 2020): 106–13. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.16.106-113.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню впливу пандемії Covid-19 на сферу зайнятості в Україні, зокрема, на поширення дистанційної зайнятості та надомної праці через інформаційні та телекомунікаційні технології доступу до робочого місця. Розглянуто вплив стрімкого зростання дистанційної зайнятості в час пандемії, відтворюючи роботу як суміш віртуального та фізичного досвіду, що допоможе працівникам зосередитись на важливих аспектах організації власного робочого часу з метою адаптації до нових трудових реалій. Компаніям довелося швидко створювати нові цифрові робочі місця, перепрофілювати існуючі, окреслити для своїх співробітників рамки ділової етики в онлайн-доступі до всіх ресурсів компанії, забезпечити їх необхідними інструментами співпраці та спілкування, які необхідні для нормальної фінансово-господарської діяльності і продуктивності праці. Компанії, які врахували потреби своїх співробітників та клієнтів, для забезпечення їх безпечної онлайн-взаємодії та створення гармонічних відносин зуміли перейти на якісно новий рівень організації робочого часу у своїй діяльності. Досліджено рівень використання інформаційно-комунікаційних технологій вітчизняним підприємствами та динаміку зростання підприємств, які проводили навчання свого персоналу цифровим навикам. За допомогою методології SWOT - аналізу сформовано переваги і недоліки впливу процесу діджиталізації на структуру зайнятості на ринку праці Україні, що дозволило окреслити можливості та загрози подальшого розвитку. Зроблено висновок про те, що ключовим елементом успіху компаній-лідерів є їх персонал, працівники з активним і нестандартним мисленням та широким набором цифрових компетентностей, тобто, так звані “працівники знань”, головним інструментом яких є розумова діяльність. Запропоновано технічні рішення для он-лайн навчання, професійного розвитку, набуття цифрових навиків і компетентностей персоналу на основі безкоштовних он-лайн платформ, мобільних додатків чи комп’ютерних програм.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Ганущин, С. Н. "МЕТОДОЛОГІЯ ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКОГО КОНТЕНТУ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 16–21. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.3.

Full text

Abstract:

Вивчено методологію публічно-управлінського контенту формування громадянського суспільства в Україні. З’ясовано, що реальна свобода особи уможливлюється в суспільстві правдивої демократії, де не держава, а політична влада панує над суспільством та його членами, а суспільство має безумовну першість (примат) стосовно держави. Перехід до такого суспільства – історично тривалий процес, пов’язаний із формуванням громадянського суспільства. Якими ж є внутрішні механізми громадянського суспільства, що дають змогу розвиватися економічним, соціально-культурним, політичним відносинам у режимі демократії, поваги до людської особи, гарантування її прав і свобод? Аби відповісти на це питання, найперше в методологічному аспекті, слід звернути увагу на те, що між поняттям «громадянське суспільство» й однопорядковим йому поняттям «суспільство» є не лише очевидний взаємозв’язок, але і доволі суттєві розбіжності. Обґрунтовано, що суспільство як громада, сукупність людей стає громадянським тоді, коли поміж людських відносин виникають принципово нові якісні стани, засновані на розвинених формах його самоорганізації і саморегуляції, на оптимальному співвідношенні публічних (державно-суспільних) і приватних (індивідуально-суспільних) інтересів за визначального значення останніх і безумовного визнання як вищої цінності такого суспільства, такої суспільної організації. Тому громадянському суспільству протистоїть не просто так зване «негромадянське» суспільство, тобто суспільство, що не володіє якостями громадянського, а суспільство насилля, утисків особи, державного тотального контролю за соціально значущою та приватною життєдіяльністю учасників громади.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Сарнацький, О. П., and Б. В. Бондаренко. "ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКИХ ЕМІГРАНТІВ У ТАБОРАХ ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ НІМЕЧЧИНИ ТА АВСТРІЇ У 1945–1952 РР." Visnik Zaporiz'kogo nacional'nogo universitetu. Ekonomicni nauki, no. 2 (50) (August 12, 2021): 114–21. http://dx.doi.org/10.26661/2414-0287-2021-2-50-22.

Full text

Abstract:

У статті аналізується господарське життя українських емігрантів у табо- рах переміщених осіб Німеччини та Австрії у 1945–1952 рр. Після Дру- гої світової війни мільйони українців опинилися на території Німеччини та Австрії. Згідно до угоди між СРСР, США та Великою Британією. Радянські громадяни підпадали під репатріацію СРСР. Таємна угода передбачала і примусову репатріацію. Значну групу переміщених осіб складали українці. Це були полонені, остарбайтери, учасники колабора- ціоніських формувань, біженці. З політичних та національних причин багато українців не бажали повертатися до СРСР. Незважаючи на при- мусову репатріацію біля 450 тис. українців не повернулися до СРСР. Вони склали так звану третю хвилю української еміграції. Джерельною базою статті стали статистичні дані з документів того часу, спогади, періодична преса 1945–1952 років. Розглядається історіографія проб- леми. Проблема репатріації діяльності таборів інтернованих, пересе- лення в нові країни перебування, громадсько-політична діяльність нової хвилі еміграції стали предметом вивчення дослідниками. Зазначимо, що гостра заполітизованість теми й відсутність доступу до архівних дже- рел не сприяли вивченню її радянськими істориками до кінця 1980-х рр. Усе ж таки, окремі радянські історики вивчали репатріацію радянських громадян після війни та виникнення нової еміграції. У збірнику, присвя- ченому радянсько-французьким відносинам, згадувалося й про угоду із Францією про репатріацію і проблеми її проведення [1]. Радянські вчені, досліджуючи долю військовополонених і остарбайтерів, приділяли увагу і їхньому поверненню до СРСР [2]. Робилися спроби спростувати дослі- дження західних істориків, прикладом є стаття, присвячена дослідженню Миколи Толстого, у якій повторювалися пропагандистські твердження про добровільність репатріації, відсутність репресій щодо репатріантів, перешкоди західних союзників [3]. Незважаючи на заангажованість, увагу дослідників привертає монографія М. Павленка, у якій не тільки розгля- дається політика СРСР і союзних держав щодо репатріації, але й дається характеристика нової хвилі української еміграції [4]. Отже, радянські історики не зробили значного внеску у вивчення «третьої хвилі» україн- ської еміграції. У 1950–1980-х рр. історію нової хвилі української емі- грації почали досліджувати історики-емігранти. Безпосередні учасники подій намагалися оцінити чисельність, соціальний склад, країни посе- лення й особливості цієї хвилі української еміграції [5]. Детально вивча- лася діяльність українських політичних партій у 1945–1952 рр. і їхній вплив на еміграцію та стосунки з урядами зарубіжних країн [6]. Най- більш фундаментальною й ретельною працею була монографія Володи- мира Маруняка [7]. Західна історіографія, аналізуючи долю колабораці- оністських збройних формувань після війни, звертала увагу на проблеми репатріації, життя в таборах переміщених осіб, утворення нової хвилі антирадянської еміграції [8]. Отже, зарубіжна українська і західна істо- ріографії зробили певний поступ у дослідженні проблеми, хоча мали недоліки, серед яких обмежена джерельна база й заідеологізованість. Наприкінці 1980-х рр. для дослідників стали доступними раніше закриті архіви. З’явився доступ до документів радянських репатріаційних орга- нів, дипломатичних установ та органів державної безпеки. Одним із перших, проблему почав досліджувати російський історик Віктор Зем- ськов [9–12]. Він не тільки ретельно проаналізував статистичні дані та напрями радянської політики щодо репатріації, але й звернув увагу на зародження нової хвилі еміграції. Науковець хоча й визнавав порушення прав людини з боку СРСР щодо репатріантів і репресії проти них, але зазначав їхню обмеженість і вимушеність в умовах того часу. В. Земськов доводив порушення угод з боку західних союзників СРСР і їхні пере- шкоди в репатріації. Автор одним з перших висвітлив чисельність, склад, країни перебування емігрантів після Другої світової війни. Цікавий ста- тистичний матеріал у його працях є і про українську еміграцію. Іншу позицію ми знаходимо у працях Павла Поляна, який безумовно засуджує примусову репатріацію й репресії, визначає причини нової хвилі емігра- ції, і вважає дії радянського керівництва брутальним порушенням прав людини [13–15]. Наведені ним статистичні дані не збігаються з даними В. Земськова в деяких цифрах до того ж відрізняються й дефініції. Під- сумовуючи, зазначимо, що російська історіографія багато уваги приді- лила репатріації радянських громадян і значно менше зародженню нової хвилі еміграції. Відсутні комплексні дослідження післявоєнної еміграції із СРСР. У 1990-х рр. українські дослідники вивчали «третю хвилю» української еміграції на основі нових архівних джерел. Спеціальні дослідження з проблеми репатріації українських біженців і переміще- них осіб, їхнього проживання в таборах, переселення у країни Америки і Австралії з’явилися тільки на зламі ХХ– ХХІ ст. Людмила Стрільчук у дисертації і статтях визначила чисельність, склад, особливості нової хвилі української еміграції та діяльність міжнародних організацій щодо роботи з ними [16–18]. Політику західних країн щодо переселення українських емігрантів до США і Канади розглянув в дисертації Сергій Рудик [19]. У дисертації Михайла Куницького проаналізовані причини, порядок та наслідки примусової рапатріації громадян СРСР [20]. Історик вивчає боротьбу між країнами антигітлерівської коаліції щодо проблеми репатріації. Він досліджує подальшу долю репатріантів у СРСР та за її межами. На наш погляд, «третя хвиля» української еміграції потребує подальшого ретельного вивчення українськими істориками, особливо після завершення переселення з таборів переміщених осіб. Дослідивши джерела автор у статті дійшов до наступних висновків. Що у таборах переміщених осіб українські емігранти відродили традиції кооператив- ного руху в Україні при чому кооперативи відіграли значну роль у фінан- суванні культурно-освітнього життя таборів та наданні соціальної допо- моги. Кустарні та народні промисли знайшли подальший розвиток серед емігрантів і допомогли не тільки вижити їм фізично але і розвиватися духовно. Після від’їзду більшості емігрантів з Німеччини та Австрії та передачі таборів до управління владою ФРН, господарське життя в табо- рах занепадає. Досвід який українські емігранти набули у господарській діяльності у таборах переміщених осіб вони перенесли до нових країн свого поселення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Spirina, I. D., S. V. Rokutov, E. S. Fedenko, A. V. Shornikov, and R. M. Tymofieiev. "ОПТИМІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ “ПСИХІАТРІЯ. НАРКОЛОГІЯ” В СУЧАСНИХ УМОВАХ." Медична освіта, no. 4 (September 17, 2018): 178–81. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2018.4.9008.

Full text

Abstract:

Мета роботи – аналіз методів та засобів навчання, направлених на оптимізацію викладання дисципліни “Психіатрія. Наркологія” на кафедрі психіатрії, загальної та медичної психології Державного закладу “Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров’я України”. Основна частина. Враховуючи розповсюдженість психічних розладів в Україні та світі, постала необхідність змінити ставлення у студентів медичних вузів до проблем, якими десятиліттями займалися лише лікарі-психіатри. Для підвищення якості освіти, інтересу до предмета, а також задля розвитку у студентів нестандартного, творчого мислення на кафедрі психіатрії, загальної та медичної психології ДЗ “ДМА” широко застосовуються такі завдання, як кросворди, кейси, в тому числі і відеокейси, рольові ігри. Для оцінки ефективності запропонованих форм оцінки знань студентів було розроблено уніфікований опитувальник. Для виключення суб’єктивності при оцінці цих знань, а також для оптимізації і стандартизації роботи викладачів, введена багаторівнева система навчання і оцінювання, яка заснована на так званих “рівнях навчання” за В. П. Беспальком. Висновок. Постійне вдосконалення процесу викладання дозволяє поглиблювати знання майбутніх лікарів з дисципліни “Психіатрія. Наркологія”.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Magomedov, Andriі. "Міжнародні військові навчання країн-членів НАТО за участю підрозділів Збройних сил України та програми Альянсу з підтримки миру в Україні." Pereiaslav Chronicle, no. 15 (August 20, 2019): 37–44. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7732-2019-1(15)-37-44.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто питання анексії РФ в Україні Кримського півострова та подальшого розгортання сепаратистського руху в південно-східних областях, який згодом переріс у збройний конфлікт на Сході України. Проаналізовано напрями і характер співпраці між Збройними силами України та військовими підрозділами Альянсу. Визначено ступінь практичної взаємодії в межах діючих програм двостороннього партнерства на рівні Україна – НАТО, включаючи військово-навчальну підготовку. Досліджено хронологію трансформації організаційних форм присутності української армії на Сході України від Антитерористичної операції до Операції Об’єднаних Сил і роль НАТО в цьому процесі. Безпосередньо вказано на складові елементи впливу Північноатлантичного Альянсу на реформування українського війська відповідно до вимог і стандартів, визначених Організацією. Відображено роль розташованого у м. Києві Офісу зв’язку НАТО та Центру захисту й обробки інформації. Окрему увагу приділено питанню боротьби з кіберзлочинністю та захисту інформаційних систем держави від впливу ззовні. Зокрема, мова йде про захист об’єктів критичної інфраструктури держави (атомні електростанції, стратегічні державні підприємства тощо), електронних реєстрів виборчих списків громадян, баз даних банківської системи держави. Зазначено про діяльність операційних центрів НАТО з протидії кіберзлочинам та створення подібних установ в Україні. Відмічено морську складову взаємодії у співпраці України та Організації Північноатлантичного договору, особливу актуальну на тлі загострення ситуації в Азово-Чорноморському регіоні протягом 2018 року, пов’язаної з проходом українських військових кораблів Азовської флотилії Військово-морських сил України Керченською протокою, яка перебуває під контролем окупаційних військ Збройних сил Російської Федерації, і викликаних цим так званих «прикордонних конфліктів», останній із яких у листопаді минулого року призвів до захоплення росіянами українських військових суден та полону українських військових моряків.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Д. А. Селіхов. "УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВИХ ОСНОВ СИСТЕМИ ДРІБНОГО СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО КООПЕРАТИВНОГО КРЕДИТУ В УКРАЇНІ ЗА ЧАСІВ СТОЛИПІНСЬКИХ РЕФОРМ (1906-1917 рр.)." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, no. 90 (August 26, 2020): 59–69. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.90.59-69.

Full text

Abstract:

У статті досліджено процес формування правових основ системи дрібного сільськогосподарського кооперативного кредиту, початок якому було покладено «Зразковим статутом» ощадно-позичкових товариств, схваленим Міністерством фінансів Російської імперії 19 липня 1871 р. Згідно з цим правовим актом, основним завданням ощадно-позичкових товариств було формування обігових коштів, необхідних дрібним сільськогосподарським товаровиробникам з ряду непривілейованих станів для купівлі насіння, худоби, знарядь праці, без чого господарювати на землі практично неможливо. У наступні десятиліття імперський центр вжив цілу низку актів нормативного характеру, з тим щоб унеможливити масове розорення широких мас так званих «сільських станів», які, як відомо, були основними платниками податків і, відповідно, від яких залежало формування державного бюджету. Наступним, після 1871 року, ключовим етапом у становленні кооперативного кредиту на українських землях Російської імперії були: «Положення про установи дрібного кредиту» від 1 червня 1895 року та «Положення про установи дрібного кредиту» від 7 червня 1904 року. Останній законодавчій акт став своєрідним фундаментом цілої низки правових актів 1906–1917 років, результатом яких у тогочасній країні сформувалась чітка система кредитної кооперації, якою досить активно користувалися непривілейовані стани від початку столипінських перетворень і до відомих соціальних потрясінь 1917року.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Якимчук, Мирослава Юріївна. "ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРОТИДІЇ КІБЕРЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 182–86. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.27.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто основні аспекти правового регулювання кіберзлочинності в націо- нальному праві через призму міжнародного. Проаналізовано визначення поняття «кіберз- лочинність», його історичний розвиток. Дослідження наукових студій дало змогу уточнити визначення поняття «міжнародна кіберзлочинність», яке ми будемо розуміти як протиправну поведінку міжнародного значення, яка здійснена за допомогою комп’ютерної техніки задля несанкціонованого отримання інформації. У статті згадано і проаналізовано резонансний приклад кібератаки, якого названо вірусом «Petya». У сучасному світі країни розробляють нові методи боротьби з такими злочинами, зокрема зазначено, що США сформувала так звані «NIST Cyber security Framework» – стандарти з безпеки, які дозволяють виявляти, реагувати і навіть запобігати кіберзлочинам; Каліфорнія випустила Акт про повідомлення щодо порушення правил безпеки «Notice of Security Breach Act», згідно з яким компанії мають право вільно вибрати для себе спосіб забезпечення приватності своїх систем; Євро- пейський Союз прийняв Директиву щодо мережевої та інформаційної безпеки «NIS Directive on security of network and information systems», що визначив важливе значення надійності й безпеки мережевих та інформаційних систем для економічної та суспільної діяльності; Україна створила підрозділ «CERT-UA», який у межах своїх повноважень проводить аналіз та накопичення даних про кіберінциденти, веде державний їх реєстр. Узагальнюючи все проаналізоване вище, ми зробили висновки, що в сучасному світі існує багато видів кіберз- лочинів: комп’ютерне шпигування, поширювання комп’ютерних вірусів, інтернет-шахрай- ство, дефейс, кібертероризм тощо – ці злочини можуть мати більш масштабний об’єм і загро- жувати міждержавній безпеці. У статті згадано і виокремлено умовні групи злочинів проти приватності, цілісності інформаційних даних, за Конвенцією про кіберзлочинність. Аналіз наукової літератури дав можливість констатувати, що кіберзлочинність дійсно є актуальною проблемою сучасності, проте світове співтовариство спрямувало свої сили на її розв’язання через прийняття відповідних документів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Виговський, Микола. "Більшовицька термінологія ідеологічного впливу на українських освітян у роки репресій (1927-1937 рр.)." Старожитності Лукомор'я, no. 4 (August 23, 2021): 153–60. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.4.100.

Full text

Abstract:

У статті досліджено ідеологічну термінологію, яку більшовики використовували проти освітян України у роки масових репресій. Основний перелік понять складено за матеріалами періодичної преси та опублікованими архівними документами. Висвітлено найбільш використані терміни у 1927-1933 та 1934-1937 рр., зазначено їх персоніфіковане та політичне походження. Ідеологічні ярлики («український фашизм», «буржуазний націоналізм», «український шовінізм» та інші) не відповідали реальним подіям та явищам в Україні. Їх застосовували для маніпуляції суспільною свідомістю, а також для ідеологічної профілактики в інститутах і загальноосвітній школі. Кожен термін означав вибір жертви політичних репресій: персональної, національної, соціальної або професійної групи. Політичні ярлики «хвильовизм», «шумськизм», «волобуєвщина», «троцькісти» й інші виконували функцію ідеологічної профілактики освітніх установ. Використання спеціальної термінології державними органами та її поширення у пресі створювало образ внутрішнього ворога, підвищувало так звану «політичну пильність» у суспільстві. Партійні організації та підрозділи ДПУ здійснювали «кадрові чистки» в інститутах, університетах і школах, шукали серед педагогів та учених «буржуазних націоналістів», «петлюрівців», «махновців» і різних «шкідників». Поширенням агресивної термінології займалися центральні, обласні, районні й інститутські газети.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Королевська, Н. Ю. "СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА В УКРАЇНІ: ЗАКОНОПРОЄКТНІ РОБОТИ ЗА ЧАСІВ ПАНДЕМІЇ КОРОНАВІРУСУ (ЧАСТИНА ПЕРША)." Знання європейського права, no. 5 (December 22, 2021): 24–27. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i5.273.

Full text

Abstract:

Автором підкреслено, що низька соціальна орієнтованість державної політики, що спостерігається з 2014 року,а також пандемія коронавірусу, яка вкрай загострила ситуацію на ринку праці, викликали шокові соціально-еко-номічні наслідки для українських громадян. І за таких складних умов важливим науковим завданням є розробканизки заходів для забезпечення для них належного соціального захисту і підтримки. Варто зазначити, що пози-тивним кроком є те, що за останні два роки мінімальна заробітна плата була підвищена до 5 000 гривень, із 1 січня2021 року – до 6 000 гривень на місяць. Із 1 грудня 2021 року очікується ще одне її підвищення – до 6 500 гривеньна місяць.Автор обґрунтовує, що навряд чи можна погодитись із тим, що при цьому не були підвищені інші базові соці-альні стандарти, як-от розміри прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп насе-лення (найбільш вразливих). Із точки зору конституційного права це можна розглядати як порушення принци-пу рівності. Здавалося б, щодо найбільш уразливих груп населення принцип рівності порушувався завжди, алеце було виявом так званої позитивної дискримінації. Особливе занепокоєння викликає те, що стосовно цих группорушення принципу рівності зараз може вважатися не позитивною, а негативною дискримінацією.Автором проаналізовано проєкт закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів Українищодо створення передумов для підвищення прожиткового мінімуму на рівень, не нижчий рівня фактичного про-житкового мінімуму» від 05 червня 2020 року за реєстр. № 3515-1, урядовий проєкт з аналогічною назвою від29 травня 2020 року за реєстр. № 3515, а також проєкт закону України «Про внесення змін до деяких законівУкраїни щодо встановлення і затвердження окремих державних соціальних гарантій» від 16 вересня 2019 рокуза реєстр. № 2146. На підставі цього авторка доводить, що одним із пріоритетних антикризових заходів має ста-ти перехід до фактичного показника прожиткового мінімуму та його подальше щорічне закріплення в законіпро Державний бюджет, робить інші висновки та пропозиції.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Ковбас, І. "Державні нагороди за законодавством України: системний галузевий аналіз." Юридичний вісник, no. 1 (July 31, 2020): 202–11. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1580.

Full text

Abstract:

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу різноманітних тематичних джерел розглянути ресурс нагород у системному аспекті для ефективного використання нагороди під час розроблення положень нового нагородного законодавства України. Об'єкт дослідження формують суспільні відносини, пов'язані з використанням ресурсу нагород. Предмет дослідження - теорети-ко-методологічні засади системного аналізу державних нагород, передбачених у законодавстві України. Методи дослідження - сукупність загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання, зокрема діалектичного, системно-структурного, логіко-юридичного, порівняльно-правового, прогнозування, моделювання. Для з'ясування реального ресурсу нагороди, її унікальності й багатоманіття важливим є системний аналіз її різновидів. При цьому систему нагород варто розглядати в розумінні поєднання її елементів, зв'язків між ними, а також наявності тих унікальних ознак, які в сукупності й формують систему. Доцільним є погляд на передбачені в чинному законодавстві України державні нагороди як певне поєднання кількох підсистем (ордени, медалі, почесні звання тощо), які не тільки об'єднуються в межах саме цих підсистем, а й перебувають у зовнішніх зв'язках з іншими підсистемами, формуючи тим саме системну нагородну єдність України. У системі нагород, передбачених у законодавстві України, варто виокремлювати: а) елементи, якими є безпосередньо самі державні нагороди, що, у свою чергу, об'єднуються в підсистеми, б) зв'язки між елементами при цьому з розподілом їх на внутрішні (у межах самих підсистем) і зовнішні (між підсистемами), які й дають змогу зберігати певну єдність під-системну та єдність системи нагород загалом; в) ознаки системності (історичну зумовленість, динамізм, мобільність, структурованість тощо). Саме такий («широкий») доктринальний погляд на систему нагород, передбачених у законодавстві України, дає змогу вести мову про унікальність нагородного феномена, який охоплює, залежно від безпосередніх підстав, різні види заслуг осіб (колективів) осіб перед державою, українським народом. Системний погляд на нагороду дає змогу з'ясувати історичну зумовленість її зовнішніх форм існування, її назви, її розподіл на види, а також її адап-тивність до «зовнішніх» факторів впливу, що й свідчить про мобільність, динамізм, певну стабільність, структурованість тощо, а отже, і перспективність подальшого існування в умовах реформування нагородної справи загалом в Україні. Саме такий підхід варто покласти в основу формування наукового базису для підготовки новітнього вітчизняного нагородного законодавства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Коцур, Леся. "ЕТНОПОЛІТИЧНІ ВИКЛИКИ В УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ 1980-Х У 1990-Х РР.: ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ." Society. Document. Communication, no. 9/2 (February 28, 2021): 88–125. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-9/2-88-125.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено негативним тенденціям, які мали місце в українській етнополітиці наприкінці 1980-х у 1990-х роках. У запропонованій публікації в хронологічному порядку зображено як формувалися осередки етнополітичної нестабільності в різних регіонах України (Крим, Закарпаття, Буковина, Бессарабія, південно-східні області). Висвітлено специфіку тих чи інших проявів міжнаціональної напруги. Особливу увагу приділено зовнішньополітичним чинникам, які мали безпосередній плив на формування небезпечних для України етнополітичних тенденцій. Зокрема, наведено приклади зовнішньополітичного тиску на Україну з боку Російської Федерації через осіб, які належать до числа російської національної меншини, російські національно-культурні товариства та російськомовних українців. Відзначено, що подібні практики простежувались і в зовнішньополітичних діях Угорщини та Румунії, які через національно-культурні товариства угорців та румун активно поширювали в частині регіонів України (Закарпаття, Буковина, Одещина) ідеї автономізації України з елементами сепаратизму. Також стаття дозволяє простежити історію політизації мовного питання та використання цього чинника для розпалювання міжнаціональної ворожнечі, особливо у Криму та південно-східних областях України. Дає можливість скласти уявлення про автономістські прагнення так званих русинських національно-культурних товариств Закарпаття, метою яких була політична дестабілізація України підтримувана ззовні; простежити хорологію громадсько-політичної активності кримських татар та представників інших національностей, передусім йдеться про національно-культурні товариства греків, поляків, євреїв, німців, молдован тощо. Водночас, обмежений обсяг статті не дозволяє висвітлити усю повноту етнополітичного менеджменту 1990-х рр. щодо негативних проявів в етнополітичній сфері. Зазначимо лише, що відновлення міжнаціональної стабільності в регіонах України час від часу вимагало прийняття жорстких рішень з боку центральної влади. Проте такі рішення приймались вкрай рідко, адже у більшості випадків в місцях міжнаціональної напруги проводилась профілактичні роз’яснювальні бесіди, спрямовані на побудову конструктивних відносин між національними меншинами й органами влади.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Ісайкіна, Олена, and Алла Зленко. "ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАХИСТУ НАЦІОНАЛЬНОГО МЕДІАПРОСТОРУ." Society. Document. Communication, no. 8 (February 6, 2020): 134–55. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-8-134-155.

Full text

Abstract:

Публікація присвячена дослідженню інформаційної безпеки як передумови захисту вітчизняного інформаційного контенту, оскільки інформаційний фактор відіграє важливу роль у державотворенні та відстоюванні інтересів держави. Глобалізація масмедійних процесів, поширення і набуття популярності так званих цифрових медіа зумовили значне посилення впливу засобів масової комунікації на формування в суспільстві не тільки уявлень, установок, ціннісних орієнтацій та загальної картини світу, але й суспільної та індивідуальної свідомості в цілому. Особливе місце в цьому спектрі суспільних відносин займають проблеми забезпечення інформаційної безпеки. У статті за підсумками теоретичного аналізу наукових поглядів сучасних дослідників, зроблено висновок, що сьогодні під інформаційною безпекою розуміється кілька принципово різних за своєю природою завдань, а саме: захист ІТ-інфраструктури країни (так званого кіберпростору); протидія спеціальним операціям (провокаціям, диверсіям), здійснюваним за допомогою масмедіа; протидія ворожому (цілеспрямованому і деструктивному) ідеологічному впливу; протидія деструктивним впливам, які здійснюються за допомогою масмедіа (різного роду «токсичний» контент на зразок реклами деструктивних культів, жорстокості, девіантної поведінки) (ІБУ, 2014). Кожне з цих завдань характеризується різним співвідношенням об'єктивних і суб'єктивних факторів. Інформаційна безпека – стан захищеності інформаційного середовища суспільства, що забезпечує його формування, використання і розвиток в інтересах громадян, організацій, держави. Загрози інформаційної безпеки – це зворотний бік використання інформаційних технологій. Джерелами таких загроз та викликів можуть бути міжнародні злочинні групи хакерів, окремі підготовлені у сфері ІТ злочинці, іноземні державні органи, терористичні угрупування, недержавні організації, політичні структури та неформальні об’єднання екстремістського спрямування, транснаціональні корпорації та фінансово-промислові групи тощо. Сучасна нормативно-правова база не охоплює всі основні елементи, необхідні для ефективної протидії інформаційним загрозам в Україні. У той же час, враховуючи, багатогранність та комплексність означеної проблеми, варто обумовити подальшу необхідність наукових досліджень механізмів забезпечення інформаційної безпеки в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

МАЛИНЕВСЬКИЙ, В. В., О. М. МАНЗЯК, and Л. Г. НІКОЛАЙЧУК. "СУЧАСНА ВІЙСЬКОВА ФОРМА ЯК ВИД СПЕЦОДЯГУ ТА ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ В УКРАЇНІ." Товарознавчий вісник 1, no. 14 (March 13, 2021): 227–37. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2310-5283-2021-14-21.

Full text

Abstract:

Мета. Існує нагальна потреба вивчення сучасного стану та обґрунтування пріоритетного розвитку вітчизняного одягу різного цільового призначення (побутового, медичного, спеціального, а саме військовослужбовців України). Одяг спеціального призначення займає важливу нішу на українському ринку текстильних матеріалів та одягу, тому вимагає глибоко вивчення та визначення напрямів покращання, особливо це стосується військової форми в світлі останніх років діючої операції об’єднаних сил. Методика. Досягнення цієї мети відбувалося аналітичним методом. Виконали огляд джерел товарознавчої та медичної літератури, здійснили моніторинг і систематизацію отриманих даних. Результати. Тема є актуальною та має важливе значення, тому що у побуті військовослужбовців одяг посідає значне місце. Він використовується для захисту тіла від несприятливих впливів зовнішнього середовища: холоду, надмірної сонячної радіації, вітру, дощу та снігу. Крім того, одяг захищає тіло людини від механічних ушкоджень, від пилу, бруду та укусів різних комах. Військовий одяг має також і естетичне значення, тому що він прикрашає людину і дає можливість розпізнавати військовослужбовців служб, а також за їх військовими званнями. Польова форма одягу повинна полегшувати бойову діяльність військовослужбовців: маскувати їх на місцевості, бути зручною при обслуговуванні бойової техніки і озброєння, не заважати при подоланні різних перешкод у тому числі і водних, лісистих, болотистих місць, гір та інших. Однак найважливіше значення одягу є зниження втрат тепла організмом людини і забезпечення найсприятливіших умов для підтримки температури тіла на постійному рівні. Одяг закриває більш як 80% поверхні тіла людини. З його допомогою навкруг тіла утворюється штучний клімат (мікроклімат), який повинен бути найбільш сприятливим (комфортним). Наукова новизна. Українські фахівці групи з реформування речового забезпечення Міноборони розробили унікальний камуфляж для українських бійців, який не фіксують прилади нічного бачення, було проведено позитивне дослідне носіння в зоні ООС, але не було введено в ЗСУ. Практичне значення. В сучасних умовах ведуться пошуки нових способів і форм матеріального забезпечення військ, створення побутових умов на рівні достатньої комфортності для військовослужбовців ЗС України. В статті було проаналізовано існуючій військовий одяг, подано інформацію про нові розробки та запропоновано перспективні напрями удосконалення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Юрчишин, Василь Михайлович. "ГЕНЕЗА ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ІНСТИТУТУ СПЕЦІАЛЬНОГО ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ (IN ABSENTIA)." Знання європейського права, no. 3 (February 7, 2020): 173–83. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.32.

Full text

Abstract:

Публікація присвячена дослідженню ґенези становлення інституту спеціального досудового розслідування в кримінальному процесі України. Проведено аналіз загальних положень кримінального процесуального законодавства присвяченого здійсненню спеціального досудового розслідування за відсутністю обвинуваченого та його правові наслідки в Україні. Регламентація особливостей спеціального досудового розслідування (in absentia) в КПК України носить, певним чином, лаконічний характер, що викликає багато запитань щодо юридичної визначеності передбачуваних процедур та відповідності їх принципу верховенства права. Забезпечення можливості чути та бачити хід судових дій, ставити питання й отримувати відповіді від допитуваних осіб, реалізовувати інші надані процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки, а також необхідність законодавчого врегулювання питань застосування сучасних комп’ютерних технологій для отримання, фіксації і зберігання доказової інформації, реалізація так званої концепції «електроного правосуддя» є головними проблемами при забезпеченні верховенства права під час проведення спеціального досудового розслідування. Здійснення спеціального досудового розслідування щодо інших злочинів не допускається, крім випадків, коли злочини вчинені особами, які переховуються від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності або оголошені у міждержавний та/або міжнародний розшук, та вони розслідуються в одному кримінальному провадженні зі злочинами, зазначеними у цій частині, а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Бакумов, О. С. "РЕАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ «ДЕРЖАВА У СМАРТФОНІ» ЯК НАПРЯМ ПІДВИЩЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 10, 2020): 15–22. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).387.

Full text

Abstract:

У статті виявляються особливості реалізації концепту «держава в смартфоні» як напряму підвищен-ня юридичної відповідальності держави в сучасній Україні. Вказується, що Україна, як і більшість інших сучасних держав, вступила в цифрову добу, закономірності суспільного розвитку якої вимагають глибоких наукових досліджень. Цифровізація суспільних відносин зумовила виникнення нової форми сучасної держави – електронної або цифрової. Своєю чергою у наукових дослідженнях, що акцентують увагу довкола цього феномену, виокремлюються дві провідні парадигми: одна наголошує на компліментарності електронної держави до тієї системи державного управління, що виробилася на основі попередніх адміністративних практик, тоді як друга наполягає на принциповій новизні сутності електронної держави, яка суттєво модифікує як внутрішню інституційну будову держави, так і специфікує механізм її взаємодії з громадянами та сферою приватного бізнесу. У контексті розгляду електронної держави потребує переосмислення юридична відповідальність такої держави, зумовлена як інституційними зрушеннями в самій електронній держави, так і суттєвим розширенням каталогу людських прав, зокрема включенням до нього так званих цифрових прав. Зроблено висновок, що українське законодавство досить стрімко розвивається в напрямі супроводження процесів цифровізації, хоча досі не відзначається системним та завершеним характером. Додаткового імпульсу цьому розвиткові надала концепція «держава в смартфоні», що передбачає комплекс масштабних зусиль держави в напрямі цифровізації більшості публічних послуг населенню та супроводжується набли-женням цих послуг до споживача. Водночас означена програма змін не містить системних заходів щодо зміцнення юридичної відповідальності держави з метою уникнення ситуацій використання електронних засобів та методів для відходу від демократичних принципів і засад управління, подолання цифрової нерівності, захисту особистих даних, які містять електронні реєстри, від можливих уражень. Загалом, у контексті реалізації концепту «держава в смартфоні» порушується питання істотного розширення меж і подальшої конституційно-правової специфікації юридичної відповідальності держави перед особою та суспільством.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Кочина, Олександра Сергіївна. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ ДОСВІД ЗАХИСТУ АВТОРСЬКИХ ПРАВ У ВСЕСВІТНІЙ ІНТЕРНЕТ-МЕРЕЖІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ." Часопис цивілістики, no. 37 (July 29, 2020): 93–97. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i37.356.

Full text

Abstract:

Наукова стаття присвячена дослідженню сучасного стану міжнародно-правового регулювання захисту авторських прав в Інтернет-мережі у перспективі його впровадження у законодавство України. Проаналізовано Закон США про авторське право у цифрову епоху (DMCA) від 12 жовтня 1998 року, який вважається першим у світі нормативно-правовим актом з регулювання авторсько-правових відносин у цифровому середовищі. Одним із основних принципів DMCA є забезпечення так званої «безпечної гавані» для постачальників онлайн-послуг, яка полягає в тому, що постачальник онлайн-послуг звільняється від відповідальності за розміщення інформації з порушенням авторських прав, якщо відповідає на заяву про видалення розміщеного з порушенням авторських прав контенту в найкоротший строк. Встановлено, що схожий принцип знайшов втілення і в Директиві 2001/29/ЄС Про гармонізацію деяких аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві. Україна, спираючись на досвід США та ЄС, законодавчо закріпила порядок припинення порушень авторського права з використанням мережі Інтернет лише в 2017 році. Автор зазначає, що найважливіше значення для боротьби з порушеннями авторських прав в інтернеті має Директива 2019/79/ЄС Про авторські та суміжні права на єдиному цифровому ринку. Найбільший резонанс у суспільстві викликала норма ст. 17 зазначеної Директиви, якою передбачена можливість притягнення до відповідальності інтернет-платформи для обміну контентом (такі як YouTube, Vimeo тощо) за публічне надання контенту, який порушує авторські права, навіть якщо він був завантажений їх користувачами. Такий підхід є безпрецедентним зрушенням у сфері відповідальності за порушення авторських прав в інтернет-просторі. З метою запровадження європейського досвіду обґрунтовано необхідність продовження процесу адаптації українського законодавства в сфері захисту авторських прав до законодавства ЄС, взявши курс на посилення відповідальності інтернет-платформ обміну інформацією за публічне надання контенту, який порушує авторські права, завантаженого їх користувачами.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Зубко, Владислав. "Аналіз сучасних методів і приладів для вимірювання твердості ґрунту." Науковий жарнал «Технічний сервіс агропромислового лісового та транспортного комплексів», no. 22 (December 7, 2020): 52–63. http://dx.doi.org/10.37700/ts.2020.22.52-63.

Full text

Abstract:

В статті описано вплив твердості ґрунту на розвиток сільськогосподарських культур починаючи від проростання та до формування врожаю. Названо основні фактори, які впливають на формування не бажаного явища в ґрунті, так званої плужної підошви. Викладено аналіз сучасних існуючих методів і засобів визначення та вимірювання твердості ґрунту, як вітчизняного так і іноземного виробника, починаючи від лабораторних методів і закінчуючи ґрунтовими сканерами. Найбільш поширені в наш час твердоміри Горячкіна, Качинського, Голубєва, Ревякіна, Висоцького, Оганесяна. У дослідницькій практиці східно-європейських країн також використовували велику кількість пенетрометрів (Кіріце, Кунце, Флореску-Зелінгера, Гетко, Боріша та інших). Також розглянуто нові прилади, які дозволяють вести вимірювання в режимі безперервної реєстрації одночасно з обробітком ґрунту, вимірювати вологість і деякі інші показники, акумулювати результати, статистично і графічно їх обробляти. Це твердоміри американського і голландського виробництва, які серійно випускаються, а також твердоміри зі Словаччини і Швеції. Подібні розробки ведуться і в Україні (М.М Сурду, В.В. Медведєв). Однак більш повну інформацію може дати безперервний вимір твердості поля з кореляцією по щільності ґрунту, накладкою координат по GPS і побудова електронних карт щільності ґрунту. Питання твердості ґрунту було і є актуальним, тому що від цього залежить формування врожайності і відповідно прибуток фермерів. Таким чином, існує актуальне завдання вдосконалення методів і засобів вимірювання твердості ґрунту. Піднято питання про розробку більш дешевшого методу, на відміну від ґрунтових сканерів, для визначення плужної підошви, але ж не менш ефективних від них.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

ФЕДОРЕНКО, ВЛАДИСЛАВ. "Демократія, демократизація та феномен “електоральної революції” 2019 року в Україні." Право України, no. 2019/11 (2019): 200. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-200.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена проблемам становлення і розвитку демократії та демократизації в Україні й за кордоном. Досліджуються витоки і генезис доктрини демократії, визначаються її сутність і зміст. Зроблено висновок, що демократія (із грец. Δῆμοςράτία – “влада народу”, “народне управління”) – це історично сформований тип політико-правового режиму, за якого єдиним джерелом легітимної влади у державі є народ, який здійснює її безпосередньо та (або) через представницькі інституції. Наголошується, що наприкінці XX – на початку XXI ст., поряд із безпосередньою (вибори, референдуми тощо) і представницькою демократією, набуває популярності демократія участі, або ж так звана партисипаторна (від англ. participate – “брати участь”) демократія. Остання є формою політико-правового режиму, що передбачає організацію всього суспільного та державного життя з залученням громадськості до розробки й прийняття владних та управлінських рішень. Метою статті є виявлення походження, сутності та змісту демократії, встановлення шляхів і форм демократизації в XXI ст., а також феноменології “електоральної революції” 2019 р. у контексті розвитку нових напрямів демократизації в Україні. Звертається увага на нагальну потребу визначитися з доктриною демократії, яка буде креативною основою для розвитку збалансованої системи народовладдя в Україні, з її наступним унормуванням у Конституції та законах України. При цьому слід врахувати поширені нині в світі конституційні теорії та доктрини демократії й демократизації. Здійснено стислий огляд і характеристику відповідних теорій (елітарна, або ж “реалістична”, теорія демократії Й. Шумпетера та М. Вебера; теорія легальної (“влади закону”), або ж ліберальної, демократії А. фон Гаєка, Л. Даймонда та інших; поліархічна теорія демократії Р. Даля; плюралістична, або конкурентна, модель демократії; теорія процедурної, або ж консоціональної, демократії А. Лейхарта та інших), а також зроблено висновок про близькість для України теорій і моделей ліберальної демократії. Досліджено співвідношення категорій “демократія” та “демократизація”, які характеризують статичні та динамічні властивості народовладдя, перехід від ідей, цінностей і принципів – до практики їх реалізації людиною, громадянським су с піль ством і державою. Обґрунтовується висновок, що демократизація – це система конституційних правовідносин, спрямованих на трансформацію країни від недемократичного (частково демократичного) до повністю демократичного політичного режиму й до повсюдного впровадження елементів народовладдя у суспільстві та державі, а також широкого залучення громадян та інститутів громадянського суспільства до управління державними справами і здійснення місцевого самоврядування. Досліджено феномен “електоральної революції” як одного з трендів демократизації політико-правових режимів держав Східної Європи, який втілився у процесі та в результатах виборів Президента України і народних депутатів України у 2019 р. Визначається поняття та сутнісні ознаки “електоральної революції” в Україні. Зокре ма, під категорією “електоральна революція” (з лат. “revolutio” – “повернення”, “пере творення”) запропоновано розуміти новітній тип революції, заснованої на цінностях демократії, конституціоналізму та поваги до прав людини, що передбачає докорінну зміну внаслідок і за результатами проведення виборів старих політичних еліт на нові, а також формування нових цілей, завдань і пріоритетів розвитку держави у взаємодії з громадянським суспільством.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Shpylevsky, V., and I. Krupov. "COORDINATES SYSTEMS HARMONIZATION IN THE FRONTIER DISTRICTS OF THE DANUBE." Shipping & Navigation 30, no. 1 (December 1, 2020): 152–63. http://dx.doi.org/10.31653/2306-5761.30.2020.152-163.

Full text

Abstract:

Геодезична мережа як віртуальна, так і реальна розглядається сьогодні як важлива інфраструктура подібна електричним мережам або транспортним. Кожна країна має свою національну мережу, яку будують так, щоб вона була якомога близько до поверхні геоїда цієї країни. Але геоїд не є правильною геометричною фігурою і саме тому при зустрічі геодезичних мереж на кордоні сусідніх країн існує так званий координатний стрибок Δx; Δy; Δz, який треба знайти та розподілити у вигляді поправок до геодезичних пунктів, розташованих близько кордону. Що стосується висотної референсної системи, то вихідні дані відлікових рівневих поверхонь також можуть відрізнятися на суттєві значення. Референсна система імплементована у вигляді закріплених на місцевості геодезичних пунктів. Так наприклад в Європі використовують такі референсні системи як ETRS (European Terrestrial Reference System) i ERTF (European Reference Terrestria Frame), а також EVRS (V- Vertical) i EVRF. В Україні використовують для планової системи координат еліпсоїд WGS 84 з визначеними параметрами та Балтійську систему висот. В роботі розглянуто можливість приведення систем координат на прикордонних ділянках на річці Дунай до загально обраної референсної системи. Метою даного дослідження є намір розробити такий алгоритм, який дозволив би привести всі системи координат, що використовують придунайські країни до гармонізованого стану, шляхом введення постійно діючих величин на кордоні цих країн. В роботі показано як можна це реалізувати на прикладі прикордонних геодезичних мереж між Україною, Румунією та Болгарією. Запропоновано використання програмного продукту DaWAT, який дозволяє автоматично трансформувати дані з вертикальної референсної системи Румунії (MN75) До Української і Болгарської (Балтійська система висот).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Буга, Г. "КРЕДИТНА СПІЛКА НА РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ." Юридичний вісник, no. 5 (December 21, 2021): 46–54. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2245.

Full text

Abstract:

У статті встановлено, що дозаконодавчих ознак фінансовихпослуг кредитних спілок належать:здійснення операцій із фінансо-вими активами, що пропонуєтьсявважати «учиненням фактичнихта/або юридичних дій з фінансо-вими активами»; дії з фінансовимиактивами провадять в інтересахтретіх осіб. Доводиться, що фінан-сова послуга – це господарськаоперація з грошовими коштами,цінними паперами та борговимизобов’язаннями, що здійснюєтьсяна платній або безоплатній основібанківськими або небанківськимифінансовими установами в інтере-сах замовників послуг – споживачівта можливих третіх осіб за влас-ний рахунок фінансових установ,або за рахунок споживачів чи тре-тіх осіб, або за рахунок грошовихкоштів, залучених від інших осіб, ізметою збереження їх реальної вар-тості, а у випадках, передбаченихдоговором, – отримання прибуткуспоживачем. Нині неабиякої значу-щості набувають фінансові уста-нови, діяльність яких спрямованана соціальний розвиток, зокремана захист населення від знеці-нення коштів, надання громадя-нам фінансових послуг. Такі ознакипритаманні так званим кредитнимкоопераціям, які в Україні діють яккредитні спілки. Встановлено, щокредитна спілка створюється тафункціонує на базі певного моноліт-ного об’єднання людей відповіднодо їхніх інтересів, спільної діяльно-сті або компактного місця прожи-вання. Завдяки кредитним спілкамособи, кооперуючи свої зусилля,ідеї та кошти, можуть отриматинеобхідні послуги значно дешевше,ніж якщо б кожен із них намагавсядіяти самостійно. Надано поняттякредитної спілки як неприбутковоїнебанківської фінансової установи,створеної на кооперативних заса-дах шляхом об’єднання фізичнихосіб для задоволення їхніх фінансо-вих потреб, які уособлюють поєд-нання ознак юридичної особи таспецифічних ознак (ознак фінан-сової установи, неприбутковийхарактер діяльності, ознак коопе-ративу, ознак суб’єкту некомерцій-ного господарювання та небанків-ської установи), які у сукупностіі визначають її реальний право-вий потенціал, та визначено пра-вові основи її діяльності на ринкуфінансових послуг.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

ДЯКОВИЧ, МИРОСЛАВА. "Особливості правового статусу нотаріуса в Україні: теоретичні та практичні аспекти." Право України, no. 2020/09 (2020): 97. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-09-097.

Full text

Abstract:

Нотаріус в Україні має спеціальний статус, який визначений Законом України “Про нотаріат” та виникає з моменту вступу на посаду державного нотаріуса або з початком роботи приватним нотаріусом в установлений законом строк. Нотаріуси діють у межах правил і процедур, нотаріального процесу, які визначені законом та чітко ними дотримуються. На нотаріат покладається обов’язок із захисту та охорони прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб у приватноправовій сфері. Нотаріус повсякденно забезпечує реалізацію багатьох прав і свобод, які визначені Конституцією України, тому є невід’ємним елементом у механізмі будь-якої правової держави. У наш час розвиток судової і нотаріальної реформ – це реальний внесок у формування України як правової держави. Користь та унікальність нотаріату, зокрема приватного, який сформувався на принципах латинського нотаріату, а також його економічність для сучасного українського суспільства, полягає у тому, що нотаріат дає змогу забезпечити правоохоронні функції, законність і правомірність юридичних дій без витрат із боку держави. Крім того, сучасний нотаріат замінив для держави успішне виконання не тільки її правоохоронних функцій, а й фіскальних і реєстраційних. Метою статті є огляд та впорядкування за визначеними у доктрині нотаріального права і процесу критеріями напрямів і підходів до означення особливостей правового статусу нотаріуса в Україні та виокремлення завдань, які держава ставить перед ним. Встановлено, що нотаріат виступає гарантом законності дій осіб, які звертаються до нього, та реалізовує настання бажаних юридичних наслідків через посвідчення прав, а також фактів, що мають юридичне значення. Водночас, вчиняючи інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності, він забезпечує охорону і здійснює захист прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Допомога нотаріуса у реалізації прав проявляється також у наданні роз’яснень і правових консультацій, аби юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.Запропоновано нові підходи до правового статусу нотаріуса та його місця у правовій системі. Зокрема, запропоновано продовжити реформування українського нотаріату у напрямі створення такого правового інституту, який би доповнив структуру юрисдикційних органів, а нотаріус виконував би одну з правоохоронних функцій – охорону і захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб. Створення електронного нотаріату, розширення різноманітних “послуг”, якими пла нують наділити нотаріусів, підмінюючи посвідчення нотаріусом юридичних фактів, наділенням їх правом надавати так звані “послуги” у сфері реєстрації актів цивільного стану, потребують особливої уваги та уважності як із боку законодавця, так і нотаріальної спільноти, а також їхньої співпраці. Як висновок наголошується, що головним завданням нотаріальної спільноти є не захопитись цими процесами, а отже, не втратити головне – професію нотаріуса з особливостями, які сьогодні вже утверджені та виокремлюють його як представника юрисдикційного органу, функцією якого є охорона і захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб. Для забезпечення практичних аспектів у виробленні сучасних підходів до правового статусу нотаріуса запропоновано внести низку змін до чинного законодавства України, зокрема Цивільного кодексу України та Закону України “Про нотаріат”.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Бельо, Л. Ю. "Сучасний стан та перспективи розвитку правового регулювання використання допоміжних репродуктивних технологій." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 2, 2020): 23–27. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).558.

Full text

Abstract:

У статті розглядається проблема правового регулювання застосування допоміжних репродуктивних технологій. Проаналізовано праці науковців із даної теми, а також досліджено законодавство, без чого повне розуміння даної теми було б неможливим. В умовах демографічної кризи гостро постає питання допомоги у випадку безплідного шлюбу. Стан народжуваності та демографічні процеси вимагають нових розробок, із чим успішно справляється галузь медицини, однак потребують уваги правові аспекти застосування програм допоміжних репродуктивних технологій. Репродуктивні права є частиною природних прав, які повинні бути врегульованими та забезпеченими нормативно. Допоміжні репродуктивні технології є одним із вагомих досягнень людства та дієвим механізмом вирішення проблеми безплідності. За допомогою застосування ДРТ вирішується так зване «соціальне безпліддя», що викликане не медичними показниками, а відсутністю партнера. ДРТ на практиці випереджає формування правової бази в цій галузі. Чинні нормативно-правові акти в Україні стосовно допоміжних репродуктивних технологій загалом спрямовані на закріплення права на застосування ДРТ та регулювання медичної сторони даного питання, залишаючи юридичний аспект без належної уваги. Проблема охорони репродуктивного здоров'я та репродуктивних прав людини й громадянина, включно із правом на використання ДРТ, являє собою найважливіший напрям державної політики, і саме на державу покладено обов'язок її належного юридичного забезпечення. Правова база ДРТ потребує подальшого розвитку та вдосконалення. Особи, що потребують медичних послуг у спеціалізованих установах, які втілюють методи ДРТ, мають знати актуальний стан українського законодавства в цій галузі, яке б мало беззаперечний характер та чіткий механізм його правового беззастережного застосування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Бурдюг, М. М. "Чинники зростання популізму в умовах ліберальної демократії." Актуальні проблеми політики, no. 66 (January 18, 2021): 89–97. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.712.

Full text

Abstract:

Проаналізовано сучасний популізм як виклик ліберальній демократії. Основним чинником зростання популізму визначено зниження привабливості ліберальних рішень у сферах політики, економіки та культури, наростання настроїв «відмови» від емпіричної політичної свідомості, зростання популярності політики заперечення. Визначено характерні ознаки популізму як неінтелектуального, примітивного характеру, але дуже дієвого методу впливу на політичну аудиторію. Популізм є вагомим методом боротьби за владу в умовах нестабільного розвитку. Узагальнено, що популізм з'явився наприкінці ХІХ століття як громадський рух, ідеологія і вид політичної діяльності, який з того часу міцно зайняв свої позиції в політичній свідомості мас, набуваючи нових рис і активізуючись у періоди, коли країни переживали переломні етапи своєї історії. Динаміку розвитку популізму як суспільно-політичного феномену в Україні проаналізовано на прикладі зростання популярності всеохопних партій (catch-all parties) і тенденцій ідеологічної деради-калізації (індоктринації) політики загалом. На прикладі низки європейських партій досліджено феномени популізму та євроскептицизму як дві різні сторони одного протестного руху, що становить так звану «політичну альтернативу». Як політологічна конструкція популізм ще не має достатнього теоретичного обгрунтування, проте має цілісну структуру. Наголошено, що популізм є загрозою не для демократії, а для провідного ліберального варіанту демократії. Завдання популізму - перетворити народні уподобання на державну політику без перешкод, які заважали ліберальним демократіям ефективно реагувати на нагальні проблеми (неліберальна демократія). Важливим чинником зростання популізму визначено недостатню дієвість конституціоналізму та інших формальних, обмежених інститутів, процедур для забезпечення принципів народного суверенітету, демократії, справедливості, забезпечення інтересів більшості в сучасному світі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Крамар, Юрій. "ПОЛІСЬКЕ ВОЄВОДСТВО В КОНЦЕПЦІЯХ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УРЯДІВ МІЖВОЄННОЇ ПОЛЬЩІ." Litopys Volyni, no. 24 (July 9, 2021): 159–64. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.25.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються програми державної політики з національного питання, які реалізовувались польськими урядами на території Поліського воєводства в міжвоєнний період (1921–1939 рр.). Показано специфіку регіону під кутом зору національної структури його мешканців. Акцентовано на тому, що понад 75% населення воєводства становили представники слов’янських меншин – білоруси, українці, росіяни і так звані «тутейші». Остання етнічна група була найчисельнішою (700 тис. з понад 1,1 млн загалу мешканців) і не мала виразної національної ідентичності. Це дало підстави польській владі втілювати політику, націлену на прискорену полонізацію населення краю усіма доступними для цього засобами. Упродовж 1920–1930-х рр. було опрацьовано кілька урядових програм державної політики на Поліссі, головна мета якої полягала у зміцненні польської державності на північно-східних землях та їх якнайшвидшій інтеграції до політичної та соціально- економічної системи Речі Посполитої. У 1920–1930-х рр. ці програми реалізовувались поліськими воєводами С. Довнаровичем, Я. Крагельським, В. Костек-Бєрнацьким. Основними засобами політики національно- державної асиміляції на Поліссі у 1920–1930-х рр. були: розширення сфери вживання польської мови в усіх сферах життя з одночасним обмеженням використання української та білоруської мов; заборона діяльності українських, білоруських, російських громадських, культурних, релігійних, кооперативних організацій і това- риств; закриття шкіл із національними мовами викладання; поступова полонізація Православної церкви шляхом впровадження польської мови до внутрішньоцерковного життя; нейтралізація впливів українського і білоруського рухів на Поліссі, які розглядались виключно в категоріях антидержавних. Зауважимо, що упро- довж міжвоєнного двадцятиліття жодна з державних програм, запропонованих польськими урядами для вирішення національного питання, не привела до врегулювання міжнаціональних відносин на східних землях, а подекуди їх загострила. Це вилилось у драматичні події на західноукраїнських та західнобілоруських землях напередодні та в роки Другої світової війни.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Брага, Д. "Скасування «адвокатської монополії» на представництво особи в суді: до актуальності питання." Юридичний вісник, no. 2 (September 1, 2020): 306–14. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1737.

Full text

Abstract:

У статті розкривається питання доцільності скасування так званої «адвокатської монополії» на представництво особи у суді. Сьогодні участь адвоката як захисника у кримінальному процесі не викликає жодних заперечень, проте виключне право представництва особи у судах цивільної, господарської, адміністративної юрисдикції адвокатом спонукає до жвавих дискусій серед науковців-про-цесуалістів та юристів-практиків. Дане питання досліджується через призму аналізу судової практики КСУ, чинного законодавства, наукових позицій «за» та «проти» скасування «адвокатської монополії», а також думок практикуючих правни-ків. У статті також розглядається зарубіжний досвід регулювання представництва осіб у судах. Зроблено спробу навести переконливі аргументи недоцільності скасування «адвокатської монополії» в Україні. Автором доводиться думка про правову та соціально-економічну недоцільність конституційних змін у частині адвокатської монополії, оскільки відсутній баланс між зацікавленими цілями та наслідками такої монополії. На думку автора, інститут адвокатури є єдиним професійним інститутом, який може запровадити реалізацію ефективного механізму захисту прав та інтересів у суді. Держава гарантує надання професійної правничої допомоги громадянам через високі вимоги до кандидатури адвоката. Разом із тим, як зазначає автор, ліквідація монополізації адвокатури відкриває доступ на ринок правничих послуг юристів без відповідного свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, що, безумовно, вплине на якість правничих послуг громадянам. У статті зазначено, що скасування «адвокатської монополії» - це поворот назад від проєвропейського вектору нашої держави, оскільки, як показує практика передових країн Євросоюзу, зокрема Німеччини, Італії, Бельгії, Норвегії, Нідерландів, монополія адвокатури на представництво у суді позитивно сприяє професійному правничому захисту клієнтів та їхніх інтересів, а високий рівень захищеності прав і свобод громадян репрезентує належний рівень розвитку громадянського демократичного суспільства, до якого тяжіє Україна.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Школьна, Ольга Володимирівна. "ПАШОТНИЦІ ТА КОДЛЕРИ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ФАРФОРІ-ФАЯНСІ." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 45 (December 17, 2021): 46–53. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247342.

Full text

Abstract:

Мета дослідження — окреслити специфіку форм для подачі яєць, виконаних у фарфорі та фаянсі, у французькій та англійській традиціях, поширених в Україні. Методологія дослідження включає принцип всебічності, мистецтвознавчий і культурологічний підходи; основні засади дослідження базуються на онтологічному, аксіологічному, герменевтичному, типологічному методах та методі мистецтвознавчого аналізу. Наукова новизна полягає у порівнянні конструкції та функції означених предметів, уточненні даних щодо випуску означеної продукції провідними європейськими підприємствами. Висновки. Охарактеризовано художні особливості фарфоро- фаянсових форм для яєць, що випускалися на Києво-Межигірській фаянсовій фабриці упродовж ХІХ століття, Баранівському фарфоровому заводі протягом ХХ століття та низці тонкокерамічних підприємств Європи протягом ХІХ – початку ХХІ століть. Виявлені різні конструктивні варіації пашотниць (вертикальних і горизонтальних, комбінованих) і кодлерів на одне-два та кілька яєць. З’ясовано, що деякі з них входили до сніданкових сервізів за традицією англійських сніданків, а також егоїстів, солітерів, тет-а-тетів, дежене, кабаре (так званих скорочених сервізів для сніданків) у французькій традиції, а також являли собою великодні підставки для яєць. Розглянуто типорозміри кодлерів, розрахованих на різний об’єм місткості. Зазначено, що зазвичай цей посуд поділяють на standart — для одного яйця, king size — на два яйця, jumbo — на три-чотири яйця та maxime — на чотири-шість яєць. Сьогодні ці вироби, як вінтажного походження, так і сучасні, мають особливий попит у поціновувачів англійського посуду, колекціонерів та аукціоністів. Водночас особливо цінується марка «egg coddler» від Роял Ворчестер, що є незмінним лідером виробництва цього сегмента виробів на світовому ринку, хоча з нею конкурують як численні британські компанії з виготовлення тонкокерамічних виробів, так і іспанські та навіть китайські й японські.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Звання українців'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles