Journal articles on the topic 'Збірник наукових праць'

«Лінгвістичні дослідження» – фаховий збірник наукових праць кафедри української мови ХНПУ імені Г. С. Сковороди, що виходить з 1988 року й репрезентує широкий спектр актуальних лінгвістичних проблем: питання лексикології, граматики, текстознавства, дискурсології, лінгвопоетики, лінгвоконцептології, історії мови та ін., висвітлення яких здійснюється в річищі сучасних наукових парадигм. Крім того, видання містить рецензії на книги, хроніки наукових подій. До актуальних напрямів сучасного мовознавства, проблем якого торкаються автори згаданого вище наукового видання, належать питання лінгвоаксіології – лінгвістичної теорії цінностей, що займається вивченням відображення в мові ціннісних аспектів буття.

Політичні та соціально-економічні перетворювання в сучасному суспільстві актуалізують нові запити системі освіти та основні напрямки її реформування. Створена на основі демократичних і еколого-гуманістичних орієнтирів система загальної та вищої освіти покликана забезпечити підготовку творчо активної особистості, здатної будувати свою країну як суспільство, що розвивається на принципах соціоприродної гармонії. Метою роботи було теоретичне обґрунтування актуалізації формування екологічної культури освітянської молоді та узагальнення досвіду кафедри ботаніки та екології щодо організації екологічної діяльності. Дослідження проводилося на основі наукових публікацій, що стосуються екологічної освіти та її розвитку на кафедрі ботаніки та екології Криворізького державного педагогічного університету. Зазначається, що новому періоду розвитку людства має відповідати нова філософія освіти, нові освітні системи, нові моделі навчання. При цьому, одним із найважливіших напрямків модернізації освіти виступає екологічна освіта, котра спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, задоволення їх інтересів та потреб у професійному визначенні. Розвиток екологічної освіти на кафедрі ботаніки та екології Криворізького державного університету мав три етапи: 1) зародження екологічної освіти (1930-1941 рр.); 2) становлення екологічної совіти (1944-1986 рр.); 3) імплементація екологічної освіти (1986 р до нашого часу). Найбільш важливими досягненнями екологічної освіти були: створення та активна діяльність наукового та науково-методичного екологічного центру, ліцензування у 2003-2004 н.р. спеціальність «Екологія та охорона навколишнього середовища» освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, акредитація у 2008-2009 н.р. цієї спеціальності, проведення у 2002-2009 рр. вісім Міжнародних науково-практичних конференції «Проблеми екології та екологічної освіти», видання у 2002-2015 рр. збірника наукових праць «Екологічний вісник» (у 2015 р. відбувся його ребрендинг – нове видання отримало назву Збірник наукових та науково-методичних праць «Екологічний вісник Криворіжжя»»), видання низки наукових монографій та статей, підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій екологічної тематики. У подальшому екологічна освіта на кафедрі ботаніки та екології Криворізького державного педагогічного університету має бути спрямована на: по-перше, підготовку професійних кадрів; по-друге, формування екологічних знань та екологічної культури на неперервній та міждисциплінарній основі.

У статті з нагоди 30-річчя кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича висвітлюється пройдений нею шлях: заснування, формування колективу, керівництва, кардинальне оновлення освітніх програм, дисциплін, забезпечення навчальною літературою. Велика увага приділена науковій роботі, методології, тематиці, діяльності наукових шкіл буковинознавства і козакознавства, захисту дисертацій, публікації наукових досліджень, використання їх у навчальній роботі.У статті простежено науковий і творчий шлях упродовж тридцятирічного періоду існування (1990 – 2020 рр.) одного з провідних підрозділів ЧНУ імені Юрія Федьковича – кафедри історії України.Ще із створенням у 1875 р. в Чернівцях австрійського університету у ньому на філософському факультеті читалася така дисципліна, як історія, в основному історія Австрії, західноєвропейська історія, при цьому згадувалося і про Україну та українців. Тільки при відновленні роботи Чернівецького університету восени 1944 р. було дозволено тимчасово створити кафедру історії УРСР, але у 1949 р. вона була об’єднана з кафедрою історії СРСР.У період хрущовської «відлиги» на прохання керівництва факультету, університету кафедру історії СРСР було перейменовано на кафедру СРСР і УРСР. Це дещо сприяло у навчальній і особливо у науковій роботі кафедри: майже всі науковці цієї кафедри перейшли на тематику з історії України.Кафедра історії України на тодішньому історичному факультеті Чернівецького державного (нині національного) університету імені Юрія Федьковича почала діяти з 1990/91 н.р. під керівництвом кандидата історичних наук (далі – к.і.н.), доцента (далі – доц.), з 1996 р. – доктора історичних наук (далі – д.і.н.), з 1998 р. – професора (далі проф.) Василя Ботушанського (по 2005 р.). У 2005 – 2015 рр. кафедру очолював проф. Олександр Добржанський, з 2016 і понині – В. Ботушанський.З 1997 по 2018 р. кафедра видавала щорічний фаховий збірник наукових праць «Питання історії України», у якому було вміщено 884 публікації.Кафедра причинилася до важливої справи – підготовки молодих фахівців-істориків, обговорюючи щороку по кілька дисертацій на предмет рекомендації їх до захисту, даючи при цьому цінні поради як з боку наукових керівників, так і з боку рецензентів.

Високий рівень професійної компетентності є ознакою педагогічної майстерності педагога. Професійна компетентність педагога характеризується глибокими професійними знаннями, навичками та вміннями, професіоналізмом у галузі психології та педагогіки, досконалою методикою здійснення навчально-виховних заходів [3, 10]. Обов’язковою умовою професійної компетентності сучасного педагога є володіння інформаційно-комп’ютерними технологіями. Тому формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання засобами педагогічної інформатики є важливим завданням дидактики вищої школи.Як показав аналіз наукових джерел, проблема формування професійної компетентності педагогів постійно знаходиться в центрі уваги науковців. Утім, в умовах переходу від знаннєвої до компетентнісної парадигми вищої освіти виникло протиріччя між вимогами до готовності випускників практично вирішувати професійні завдання й змістом підготовки педагогів, який залишається переважно орієнтованим на засвоєння теоретичних знань. То ж, для вирішення проблеми формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання необхідно розв’язати зазначене протиріччя.Мета статті – обґрунтувати значущість розроблених практичних завдань для формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання.Формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання потребує створення у ВНЗ умов для формування цінністно-мотиваційного, когнітивного, праксеологічного та суб’єктного компонентів майбутньої професійної діяльності.Праксеологічний компонент як системне психічне утворення педагога визначає практичну готовність фахівця до виконання професійної діяльності, виражену в системі практичних знань, умінь і здатностей. Найвища якість людини як фахівця, виявляється в його професійних уміннях, які є кінцевою метою навчального процесу професійної підготовки й визначаються О. М. Новіковим як структурні психічні утворення, що містять почуттєві, інтелектуальні, вольові, творчі, емоційні якості особистості, завдяки яким забезпечується досягнення поставленої мети діяльності [2, 125].Педагога-майстра характеризує високий рівень педагогічної самоорганізації, який виявляється у здатності до самостійного проектування професійної діяльності. Самоорганізація індивіда стає можливою лише за наявності стратегічних умінь, необхідних для самостійного визначення мети діяльності, етапів її досягнення, оптимального вибору засобів, методів, технологій навчання й творчого їх застосування.Проектна компетентність педагога професійного навчання є складовою його педагогічної компетентності, отже, її формування має бути етапом загального процесу формування педагогічної майстерності майбутнього фахівця. Застосування засобів педагогічної інформатики для розв’язання педагогічних задач ми розглядаємо як операційно-технологічний компонент проектувальної діяльності педагога і поділяємо думку Г. М. Алєксєєвої про ресурсність електронного навчання для успішного формування операційно-технологічного компоненту у підготовці майбутніх педагогів [1, 43].На нашу думку, впровадження в процес підготовки інтегрованих практично орієнтованих дисциплін сприятиме формуванню професійної компетентності майбутнього фахівця. Тому для формування проектувальної компетентності як складової педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання металургійного профілю нами було розроблено навчальну програму й методичне забезпечення дисципліни «Педагогічний практикум».Для підготовки до практичних занять студентам пропонується виконати ряд вправ, деякі з них наведені нижче.Вправа 1. Ознайомтесь із переліком адрес наукової періодики України, розміщених он-лайн:http://library.uipa.kharkov.ua/library/ – архів номерів збірника наукових праць «Проблеми інженерно-педагогічної освіти»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzspp/ – архів номерів збірника «Наукові записки. Серія «Психолого-педагогічні науки»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ptipo/index.html – архів номерів збірника «Проблеми трудової і професійної підготовки;http://intellect-invest.org.ua/pedagog_editions_collection_of_scientific_ labours_arhiv_gnvp/ – архів номерів збірника наукових праць «Гуманізація навчально-виховного процесу»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpbdpu/index.html – архів номерів збірника наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки);http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znppn/index.html – архів номерів збірника наукових праць (педагогічні науки) Херсонського державного університету.Дослідіть їхню професійну спрямованість, структуру, інформаційні ресурси. Підготуйтесь до обговорення на тему «Застосування ресурсів електронних бібліотек для формування педагогічної майстерності викладача».Вправа 2. Створіть електронний каталог «Проблеми інженерно-педагогічної освіти». Створіть файл «Зміст номерів за останній рік» і помістіть його в каталог. Відкрийте архів збірника наукових праць «Проблеми інженерно-педагогічної освіти». Скопіюйте у файл зміст усіх номерів збірника «Проблеми інженерно-педагогічної освіти» за останній рік. Проаналізуйте зміст одного номера збірника. Визначте одну актуальну проблему організації навчання майбутніх інженерів-педагогів у ВНЗ і підготуйтесь до її обговорення.Вправа 3. Створіть електронний каталог «Збірник «Проблеми трудової і професійної підготовки». Створіть файл «Зміст номерів за останній рік» і помістіть його в каталог. Зайдіть в архів збірника наукових праць «Проблеми трудової і професійної підготовки». Скопіюйте у файл зміст усіх номерів збірника «Проблеми трудової і професійної підготовки» за останній рік. Поверніться до архіву номерів, оберіть один збірник і проаналізуйте його зміст. Визначте одну актуальну проблему формування професійної компетентності педагога професійного навчання і підготуйтесь до її обговорення.Вправа 4. З переліку тем оберіть одну, найцікавішу для Вас: «Технології формування внутрішньої навчальної мотивації учнів ПТНЗ», «Використання ресурсів мультимедійних засобів на уроках в ПТНЗ», «Методи організації педагогічної взаємодії у ПТНЗ», «Інноваційний урок у ПТНЗ», «Робота куратора групи у ПТНЗ», «Формування професійно мобільного кваліфікованого робітника», «Робота куратора групи з батьками учнів ПТНЗ», «Психологічна культура педагога у роботі з дітьми-сиротами», «Педагогічна фасилітація як фактор гуманізації освіти», «Педагогічна майстерність педагога професійного навчання».Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, підготуйте інформацію з обраної теми. На її основі розробіть конкретну ситуацію для аналізу.Вправа 5. Створіть каталог «Мультимедійні засоби у викладанні технічних дисциплін». Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, знайдіть публікації, присвячені зазначеній проблемі й помістіть їх у каталог. Підготуйтесь для обговорення проблеми. Здійсніть рефлексію: з якими проблемами Ви стикнулись при виконанні завдання? Які прийоми, на Вашу думку, сприяють оптимізації пошуку і обробки інформації?Вправа 6. Відкрийте створений раніше електронний каталог «Проблеми трудової і професійної підготовки». Створіть в ньому підкаталог «Методики викладання технічних дисциплін». У підкаталозі «Методики» створіть наступні підкаталоги: «Методики викладання у ПТУ і технікумах», «Методики викладання у ВНЗ». Поверніться в каталог «Проблеми трудової і професійної підготовки» і відкрийте файл під назвою «Зміст номерів за останній рік». Прогляньте його, знайдіть в архіві номерів статті, які стосуються проблем методики викладання технічних дисциплін, скопіюйте і розподіліть їх по підкаталогах «Методики викладання у ПТУ і технікумі» й «Методики викладання у ВНЗ». Проаналізуйте по одній статті з кожного каталогу. Підготуйтесь до обговорення.Вправа 7. З наданого переліку тем оберіть найцікавішу для Вас: «Технології формування внутрішньої навчальної мотивації в учнів технікуму», «Використання ресурсів мультимедійних засобів на нетрадиційних уроках у технікумі», «Інноваційний урок у технікумі», «Специфіка роботи куратора групи з формування професійно мобільного кваліфікованого робітника», «Робота куратора групи з батьками учнів ПТНЗ», «Психологічна культура педагога професійного навчання в роботі з дітьми-сиротами», «Стратегії вирішення педагогічних конфліктів», «Педагогічна фасилітація», «Педагогічний тренінг», «Кейс-метод у викладанні технічних дисциплін», «Роль педагогічних працівників в організації соціального партнерства».Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, попередні наробітки з дисципліни, підготуйте інформацію з однієї обраної теми. Підготуйтесь до її обговорення.Вправа 8. Відкрийте створений раніше каталог «Методики викладання в ПТУ і технікумі». В ньому створіть файл «Бібліографія», в якому складіть бібліографічний перелік з 20 номерів, оформлений за вимогами ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».За допомогою поштового сервера обміняйтеся з одним із студентів Вашої групи електронним листом-повідомленням і файлом з бібліографією. Перевірте один одного щодо слушності оформлення бібліографічних переліків. Обміняйтесь листом-коментарем, у якому, пам’ятаючи про етику ділового спілкування, повідомте про результати взаємоперевірки.Висновок. Запропоновані вправи з дисципліни «Педагогічний практикум» спрямовані на формування практичних умінь студентів, враховують сучасні вимоги щодо формування професійної компетентності педагога засобами педагогічної інформатики, що свідчить про доцільність їх застосування для формування професійної компетентності майбутніх педагогів професійного навчання. Перспективи подальшого дослідження вбачаємо в експериментальній перевірці впливу дисципліни «Педагогічний практикум» на формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання.

Автором оглядової статті здійснено наукометричний аналіз наукового доробку С. Гончаренка. Здійснено класифікацію джерел за змістом, визначаючи суто наукові дослідження (монографії, наукові статті, дисертації), популяризаторські праці (публіцистика, науково-популярні видання), навчальні (посібники, підручники), довідкова література (енциклопедії, бібліографічні покажчики, словники тощо), хрестоматійні видання (збірки документів, видання творів та ін.). Визначено проблематику наукових розвідок Семена Устимовича, виокремлено їх пріоритетні напрями: дидактика фізики, проблеми розвитку вітчизняної освіти, загальна дидактика, методологія педагогіки. Зазначено, що систематизація науково-педагогічної спадщини вченого за різними критеріями дозволила отримати уявлення про різноплановість доробку вченого та коло проблем, які були предметом його дослідження. Обґрунтовано, що оприлюднення інформаційних ресурсів вченого в електронній бібліотеці сприяє поширенню та забезпечує відкритий доступ до результатів його наукових досліджень. Зазначено, що внесення інформаційних ресурсів до електронної бібліотеки (оприлюднення), завантаження ресурсів (розповсюдження), цитування наукової продукції (використання) є впровадженням наукових результатів науковця. Представлено бібліометричний профіль С. Гончаренка за допомогою найважливіших критеріїв оцінювання наукового рівня (h-індекс, і10-індекс). Отримано адекватну оцінку наукової продуктивності С. Гончаренка, визначено загальну кількість публікацій та загальне число цитувань вченого. Зроблено висновок, що праці академіка С. Гончаренка є досить цитованими і нині: як у текстах дисертаційних робіт, авторефератів, так і в найновіших працях нинішніх вчених з проблем історії педагогіки, дидактики, теорії виховання, національної освіти, внеску конкретних персоналій у розвиток вітчизняної педагогіки. Ключові слова: С. Гончаренко, наукові праці, критерії, наукометричний аналіз, бібліометричний профіль.

Стаття присвячена питанням створення системи шкільних засобів навчання, які використовувались при викладанні географії в середніх закладах освіти з середини 30-х до середини 50-х рр. XX ст. З’ясовано, що на підготовку засобів навчання вплинули політичні і культурно-історичні умови того часу. Зокрема, постанови ЦК ВКП (б) «Про початкову і середню школу» (5 вересня 1931 р.) і «Про навчальні програми і режим у початковій і середній школі» (25 серпня 1932 р.), які обумовили радикальний поворот в шкільній освіті і на десятиліття вперед визначили розвиток шкільної освіти у вигляді нормативно-уніфікованої моделі. Необхідність за- Збірник наукових праць «Історія та географія» / Харк. нац. пед. університет імені Г. С. Сковороди. Випуск 56. Харків, 2019. 117 безпечити виконання завдань на практиці спочатку обумовила підготовку програм шкільних предметів, потім стабільних підручників, посібників, зокрема, з методики викладання географії та окремих її шкільних курсів, а згодом створенні (в загальних рисах) системи засобів навчання. Вона включала програмно-нормативні (програми), навчальні (підручники, географічні карти, атласи, контурні карти, картини, макети, колекцій гірських порід і мінералів, гербарії, діапозитиви, навчальні кінострічки, прилади, обладнання), навчально-методичні (методичні посібника для вчителів різного типу, періодичні журнали) і додаткові, підтримуючі (хрестоматії, довідники, науково-популярні видання та) засоби. Центральне місце в цій системі зайняли програми і створені на їх основі стабільні підручники з усіх шкільних курсів. Їх текст був ідеологічно витриманим і виконував функцію виховання в дусі комуністичних ідей. Зросла кількість і якість методичних посібників, географічних карт, з’явились науково-популярні та навчальні кінострічки. Створення системи шкільних засобів навчання на десятиліття вперед визначило розвиток шкільної географії та методики у вигляді нормативно-уніфікованої моделі. Склалися умови для розробки науковопрактичних питань з проблем конструювання і використання системи засобів навчання географії. В той же час централізація та ідеологізація освіти обумовили різке зниження творчих пошуків і ініціативи на місцях.

У статті автор досліджує суспільно-політичні і церковно-релігійні причини виникнення розколу на єпархіально-регіональному рівні в межах тогочасної Харківській єпархії Українського Екзархату Російської Православної Церкви у 20-х роках ХХ ст. У зазначений період релігійне життя характеризувалось надмірною політизацією, яка була обумовлена атеїстичною політикою комуністичної влади. Комуністична влада свідомо стимулювала внутрішньоцерковні розколи у середині Українського Екзархату Російської Православної Церкви. Автор зосередив свою увагу на автокефальній, обновленській і лубенській течіях у середині Харківської єпархії. Наведено численні факти внутрішньоцерковної боротьби за храми та вірян, а також доведено безпосереднє втручання органів радянської влади у справи Російської Православної Церкви в Україні. Це втручання носило системний характер і призвело до перманентної кризи в церковно-православному середовищі на Харківщині у досліджуваний період. Автор статті наголошує, що перманентна криза в церковноправославному середовищі Харківській єпархії Українського Екзархату Російської Православної Церкви призвела до незворотних негативних трансформацій, посіяла ворожнечу серед кліру і вірян. Логічним і трагічним результатом втручання органів радянської влади у справи Російської Православної Церкви в Україні стало істотне послаблення позицій Церкви у суспільному житті, а подекуди і повне витіснення релігії з життя суспільства. Тогочасна специфіка церковно-релігійної ситуації в Збірник наукових праць «Історія та географія» / Харк. нац. пед. університет імені Г. С. Сковороди. Випуск 56. Харків, 2019. 67 цілому в Україні і Харківщини зокрема характеризувалась відсутністю чіткої перспективи розв’язання проблеми надання автокефалії для Української Православної Церкви.

Гнізділова О. А. Зміст і напрями діяльності наукової школи професора Н. В. Гавриш. У статті висвітлено основні здобутки представників наукової школи доктора педагогічних наук, професора, завідувача кафедри дошкільної та початкової освіти Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» Наталії Василівни Гавриш. Головну увагу зосереджено на розкритті основних граней її науково-педагогічної діяльності як автора численних наукових публікацій, наукового керівника дисертаційних праць, редактора фахових наукових збірників і часописів, члена спеціалізованих учених рад, лідера науково-педагогічної школи «Психолого-педагогічні та соціальні аспекти дошкільної і початкової освіти».

Ця робота - фрагменти одного з розділів монографії «Про все потроху. Косий погляд на право », написання якої сподіваюся завершити в цьому році, якщо доживу. Попередня публікація її частини обумовлена ​​винесенням на обговорення підготовленого проекту Загальної частини Кримінального кодексу України. У складі розробників зірки вітчизняної науки кримінального права, однак спірні позиції є. Вважаю своїм обов'язком своєчасно довести їх до відома колег. Тривожить головне. Кримінальне право покликане забезпечувати безпеку кожної людини в усіх його відносинах. Але регулюються вони цілим комплексом галузей права. У кожній з них свої протиріччя. Наприклад, в екологічному праві головна проблема - глобальне потепління. Воно загрожує підйомом рівня води в океанах. Однак висох Арал, очікується зниження рівня води в Каспійському морі Не виключена загроза настання льодовикового періоду. Створене водосховище в .Китаї зрушив земну вісь. Набирає чинності впевненість в тому, що Земля саморегулююча система і контролює навантаження, керуючи чисельністю населення періодичними епідеміями. Досліджують все це самостійні групи екологів. Медики знають, що деякі ліки одних лікують, інших калічать, однак коня і трепетну лань в праві запрягають в одну упряж. Подібне відбувається в усіх галузях, але вузька група фахівців кримінального права вважає, що їм під силу самотужки створити єдину систему забезпечення безпеки суспільства. Кримінальний кодекс, щоб бути робочим інструментом, а не науковим твором, в значній частині повинен бути підсумком спільного дослідження представників багатьох галузей наукових знань з припинення загроз громадській безпеці, запобігти які з використанням імітаційних та інших прогресивних технологій в рамках вузької професійної спеціалізації не представилося можливим. У стратегічній перспективі рішення бачиться в розробці методики корекції соціальної орієнтації людини шляхом вдосконалення його генома. Фахівці кримінального права повинні виступати в цьому в якості експертів. Я вдячний керівництву Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, яке з урахуванням завершення найближчим часом роботи по створенню Особливої ​​частини КК України надало можливість довести розробникам настільки великий аналіз недоліків відправних позицій загальної конструкції, опублікувавши таку розлогу статтю на сторінках видання «Актуальні проблеми ПРАВА: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА. Збірник наукових праць». Висловлюю глибоку подяку професору А. А. .Дулорову і доценту р. н. Шеховцову, який знайшов час ознайомитися зі справжньою роботою і висловив критичні зауваження. Я звертався до професора Н.І. Хавронюк з проханням надати інформацію про основні положення готується Проекту КК України, але отримав відповідь, що автори не вважають за можливе розголошувати її до завершення дослідження. Тому справжня робота через дефіцит часу носить ескізний характер, і я буду надзвичайно радий отримати критику читачів, якщо такі, на щастя, виявляться. Для зв'язку: rozovskiy@rambler.ru телефон: + 38 095 697 36 81 Ключові слова: закон, право, кримінальне право, злочин, покарання, відповідальність держави за необгрунтоване засудження людини.

A cognitive turn in contemporary methodologies of teaching foreign languages is primarily associated with employment of the brain / mind covert potential (memory capacities, emotional responses, particulars of the individual’s perceptions, etc.) in language learning. Meanwhile, the cognitive approach to language teaching takes little notice of such powerful tool as conceptual structures that underpin linguistic structures and, therefore, facilitate their understanding and acquisition. The nature of relations between linguistic and conceptual structures is focused on in Semantics of Lingual Networks (SLN) — a theoretical conception extended into the felds of applied cognitive linguistics, with lexicography and language teaching among them. This article demonstrates how SLN 18 ISSN 2311-2425 (Print) ISSN 2412-2491 (Online) Філологічні студії. Збірник наукових праць • Випуск 13, 2019 contributes to developing the Linguacon (Lat. Lingua + Conscientia) system of teaching English via application of conceptual schemas and conceptual ontologies. The paper proposes a brief discussion of the SLN issues, demonstrates their projection upon the Linguacon system, and describes the procedure of compiling a combinatory thesaurus which is the pivot of this system. In the Linguacon system, the combinatory thesaurus performs several functions: (1) it structures information within the topic of discussion, (2) it provides systematized sets of phrasal linguistic expressions necessary for this discussion, (3) it links teaching grammar to a thematically homogeneous vocabulary, (4) it changes the traditional “text → lexicon” vector of teaching a foreign language to the “lexicon → text” vector, when the lexicon (in its phrasal version least conspicuous in conventional teaching practices) is adopted for text production. An illustration is provided by the “SCHOOL” combinatory thesaurus. It exemplifes the data which are applied in the classroom to teach grammar and develop texts relevant for the discussed topic. Presumably, the described principles of compiling combinatory thesauri used in teaching English are applicable for compiling similar thesauri for teaching other foreign languages.

Статья посвящена неизученной проблеме: система кладки блоков в крупнейшей в бассейне Дона белокаменной крепости. Тема мало разработана и для других белокаменных крепостей Хазарского каганата. В основе статьи – материалы раскопок южной и восточной стен Правобережной крепости в 1987-1990 и 2007-2010 г. (рис. 1). Хорошо сохранились необработанные плиты основания крепостных стен. Но лежавших на них блоков в положении in situ сохранилось очень мало. Авторы были вынуждены прибегнуть к реконструкциям. Для южной стены еще в 1994 г. была выполнена «идеализированная» реконструкция (рис. 2, 3). Осторожнее выполнены реконструкции на восточной стене (рис. 5-7). Предложена новая реконструкция башни IV– «по И. Сациперову». Теперь ширина башни достигла 12 м. В нее включены блок 2003 г. и блок 3. Осталось неясным, был ли в башне проезд / проход. Самым «загадочным» остался блок, вкопанный вертикально среди плит (рис. 8). Из полученного опыта реконструкций авторы пришли к заключению: реконструкция – не более, чем инструмент исследования. Одному варианту реконструкции может быть противопоставлен другой, примеры чего часто встречается в публикациях. Библиографические ссылки Антонова В., Витлянов Ст. Плиска. Западна крепостна стена – сектор Север (Археологически разкопки 1973–1975 г.) // Плиска-Преслав, том 4. / Гл. ред. Димитр Ангелов. София: Издателство на БАН, 1985. С. 44−78. Артамонов М.И. Средневековые поселения на Нижнем Дону / ИГАИМК. Вып. 131. Л.: ОГИЗ, 1935. С. 29, рис. 11. Биджиев Х.Х. Хумаринское городище. Черкесск: Ставропольское кн. из-во , 1983. 168 с. + 58 илл. Гатев П. Северната крепостна стена на Вътрешния град на Преслав по данни от разкопки (1973–1977) // Плиска-Преслав, том 4. / Гл. ред. Дм. Ангелов. София, Издателство на БАН, 1985. С. 189−200. Ивик О., Ключников В. Хазары. М., Ломоносовъ, 2013. 336 с. Кузев А. Островна крепост до Дръстър // Български средновековни градове и крепости. Т. I. Градове и крепости по Дунав и Черно море / Сост. А. Кузев, В. Гюзелев. Варна: «Георги Бакалов», 1981. С. 196−200. Плетнева С.А. Правобережное Цимлянское городище. Раскопки 1958-1959 гг. // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. Вып. IV. Симферополь, 1995. С. 271–369. Флёров В.С. Правобережная Цимлянская крепость: план и реконструкция (научные проблемы в преддверии гибели памятника) // Средневековая археология евразийских степей. Вып. 2. Мат. Учредительного Междунар. конгресса. Т. II. / Ред. Ф.Ш. Хузин, А.Г. Ситдиков. Казань: Ин-т. истории АН РТ, 2007. С. 145−152. Флёров В.С. Правобережное Цимлянское городище в свете раскопок в 1987–1988, 1990 гг. // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. Вып. IV / Ред.-сост. А.И. Айбабин, С.А. Плетнева. Симферополь: Таврия, 1995. С. 441–516. Флёров В.С., Флёрова В.Е. Верхне-Ольшанское городище: извлечение из Отчета о раскопках в 1991 году // Салтово-маяцька археологічна культура: проблеми та дослідження: збірник наукових праць, присвячених проблемам та перспективам салтовознавства, за матеріалами Міжнародної наукової конференції "XVI Слобожанські читання" / Гл. ред. Г.Э. Свистун. Харків: Видавець Савчук О.О. ОКЗ "Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини", 2012. С. 90−95, 142−147.

Статья посвящена рисунку известного археолога, искусствоведа и художника Н.Е. Макаренко, случайно найденного несколько лет назад в Донецке. Библиографические ссылки Анисимов Н. «Диалог миров» в матрице коммуникативного поведения удмуртов / Dissertationes folkloristicae Universitatis Tartuensis. 26. Tartu: University of Tartu Press, 2017. 286 с. Букатевич Н.І. Чумацтво на Україні: історично-етнографічні нариси / Господарство та право: Записки Одеського інституту народного господарства. Одеса, 1928. 89 c. Величко Т. Традиції народного харчування гуцулів Верховинського району Івано-Франківської області // Народна творчість та етнологія. 2013. № 6 (346). С. 49–56. Воспоминания Елены Николаевны Екимовой, жены Виктора Михайловича Евсеева / Вел беседу и запись – А.В. Колесник. Донецк, обл. Дворец пионеров, 4 декабря 1986 г. // Рукопись. Архив А.Н. Усачука. В.Щ. Пища и питье крестьян-малороссов, с некоторыми относящимися сюда обычаями, поверьями и приметами // Этнографическое обозрение. 1899. № 1–2, кн. XL–XLI. С. 266–322. Галайчук В. Народний календар зарічненщини в обрядах, звичаях та фольклорі // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. Вип. 13–14. Львів, 2012–2013. C. 43–83. Галайчук В., Рачковський Г. Розділ XVIІI. Календарна обрядовість // Етнографія українців / За ред. проф. С.А. Макарчука. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2015. С. 503–547. Граб В. Екслібріс Миколи Макаренка і бібліофіли // Книжник. Ч. 1 (18). Київ, 1993. С. 21–22. Граб В.И., Супруненко А.Б. Из эпистолярного наследия Н.Е. Макаренко // Донецкий археологический сборник. Вып. 3. / Науч. ред. В.А. Посредников. Донецк: Аверс Ко ЛТД, 1993. С. 36–45. Грошева Г.B. Глава 3. Чулымские тюрки // Этнография народов Томской области: Учебное пособие / Отв. ред. А.Г. Тучков. Томск: Изд-во Томского государственного педагогического университета, 2018. С. 41–50. Гуменний В.Д., Денисюк О.В., Остапенко А.І., Миронов О.С., Горячковський А.С. Чумацькі шляхи України // Актуальні питання технології продукції тваринництва: Збірник статей за результатами всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції студентів і молодих учених. Полтава, 2016. С. 111–126. Гуржій О.І. Чумацтво як всеукраїнське явище найму робочої сили (друга половина XVII – XVIII ст.) // Гуманітарний вісник. Сер.: Історичні науки. Ч. 21, Вип. 5(1). 2014. С. 18–33. Гюнтер Д. Бумага ручной вычерпки и поверхностная проклейка // Производство полуфабрикатов и бумаги. Т. III. Ч. I. М.: Промиздат, 1927. 57 с. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4-х томах. Т. 2. И – О. М.: Русский язык, 1979. 779 с. Данилова Н.К. «Вещный мир» в сакральном пространстве: ритуальная атрибутика в контексте знаковой информации (архетипы, образы и символы) // Человек и культура. 2020. № 5. С. 1–10. Демченко В. Свят-вечір та коляда на західноукраїнських землях кінця ХІХ-40-х років ХХ ст. (на матеріалах етнографічних експедицій Чернівецького університету) // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. Т. 2. Чернівці, 1999. С. 243–250. Длужневская Г.В. Археологические исследования в Европейской части России и на Кавказе в 1859–1919 гг. (по документам Научного архива Института истории материальной культуры РАН). СПб.: ЛЕМА, 2014. 218 с. Ермолин Д.С. Погребально-поминальная обрядность и культура захоронений // Новик А.А., Бучатская Ю.В., Ермолин Д.С., Дугушина А.С., Морозова М.С. «Приазовский отряд». Язык и культура албанцев Украины / Отв. ред. А.А. Новик. Часть I. Т. 1. Санкт-Петербург: МАЭ РАН, 2016. С. 727–909. Завадська В. Ложка як антропоморфний образ української міфології // Матеріали до української етнології. Збірник наукових праць НАН України ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. Асоціація етнологів. Вип. 4 (7). Київ, 2004. С. 232–236. Завадська В. Ложка як відповідник людської душі у фольклорі та матеріальній культурі українців // Українознавство. 2005. Ч. 3. С. 247–252. Завадська В. Символіка ложки у міфологічному світогляді слов’ян // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Вип. 36. Присвячений дослідженню творчої спадщини Л.Ф. Дунаєвської. Київ, 2012. С. 105–115. Звагельський В. Справа Макаренка // Червоний Промінь. 1989. 15 липня. № 29. С. 4. Звагельський В.Б. Нові матеріали про Миколу Макаренка (розшуки 1988-1990 рр.) // Вивчення історичної та культурної спадщини Роменщини: проблеми і перспективи. Тези доповідей та повідомлень до наук.-практичної конференції. Суми; Ромни, 1990а. С. 23–29. Звагельський В.Б. Хроніка життя і діяльності М. Макаренка // Вивчення історичної та культурної спадщини Роменщини: проблеми і перспективи. Тези доповідей та повідомлень до наук.-практичної конференції. Суми; Ромни, 1990б. С. 53–60. Звагельський В.Б. Невтомний у праці (М.О. Макаренко) // Репресоване краєзнавство (20-30-і роки). Київ: «Рідний край», 1991. С. 161–167. Звагельський В.Б. Нове про професора Миколу Макаренка // Шоста Всеукраïнська наукова конференція з історичного краєзнавства. Луцьк, 1993а. С. 233–234. Звагельський В. Микола Макаренко: «Iстина мусить стояти на першому місці» // Червоний Промінь. 1993б. 17 квiтня. № 16. С. 4–5. Звагельський В. Нове про професора Миколу Макаренка // Червоний Промінь. 1993в. 18 грудня. № 51. С. 3. Иванова С.В. Добыча соли в Северном Причерноморье и Крыму (по археологическим и историческим данным) // Археологія: можливості реконструкцій / Археологія і давня історія України. Вип. 2 (13). Київ, 2014. С. 7–17. Календарные обряды и обрядовая поэзия Воронежской области. Афанасьевский сборник. Материалы и исследования. Вып. III. / Сост. Т.Ф. Пухова, Г.П. Христова. Воронеж: ВГУ, 2005. 249 с. Каталог. Памятные и наградные медали XVIII - нач. XX в. из фондов Донецкого областного краеведческого музея / Авторы-составители Т.П. Койнаш, С.М. Радюк. Донецк, 2003. 48 с. Клюев Н. Избранное. Томск, 2015. 348 с. Коваль-Фучило І. Похоронний обряд на Косівщині: семантика і номінація // Народна творчість та етнологія. 2013. № 6 (346). С. 65–79. Кожанов К.А. Сглаз в традиции цыган-кэлдэраров России // Живая старина. 2018. № 4 (100). С. 40–44. Коренюк Ю. Микола Макаренко – дослідник середньовічного стінопису // Студії мистецтвознавчі. Ч. 3 (19). Архітектура. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво. Київ: ІМФЕ, 2007. С. 39–62. Косиков В.А. Новые находки рисунков Н.Е. Макаренко // Вивчення історичної та культурної спадщини Роменщини: проблеми і перспективи. Тези доповідей та повідомлень до наук.-практичної конференції. Суми; Ромни, 1990. С. 44–48. Косиков В.А. История исследования археологических памятников Донбасса. Донецк: Истоки, 2001. 84 с. Косикова Е.В. Возвращенное имя // Донецкий археологический сборник. Вып. 3. / Науч. ред. В.А. Посредников. Донецк: Аверс Ко ЛТД, 1993. С. 3–17. Косикова Е.В., Косиков В.А. Возвращенное наследие Н.Е. Макаренко // Человек в современном мире: Тезисы докладов Межрегионального научно-практического семинара 28 декабря 1991 г. М.; Донецк: Моск. отд. ФО СССР, Донецк. отд. ФО Украины, МНПП «Возрождение», 1991. С. 28–29. Кузьминых С.В., Усачук А.Н. «Милльон этой власти проклятий!..» (письма Н.Е. Макаренко А.М. Тальгрену) // История археологии: личности и школы. Материалы Международной научной конференции к 160-летию со дня рождения В.В. Хвойки / Отв. ред. Н.И. Платонова. СПб: Нестор-История, 2011. С. 195–216. Кузьминых С.В., Усачук А.Н. «Глубокоуважаемый и дорогой друг Михаил Маркович!» (Хельсинкская коллекция писем Н.Е. Макаренко А.М. Тальгрену) // Interactions, Changes and Meanings. Essays in honour of Igor Manzura on the occasion of his 60th birthday / Edited by Stanislav Ţerna and Blagoje Govedarica. Kishinev: Stratum Plus, 2016. С. 379–427. Клейна / Отв. ред. Л.Б. Вишняцкий. СПб.: Нестор-История, 2017. С. 64–92. Кузьминых С.В., Усачук А.Н. «С нетерпением жду ответа от Вас» (письма Н.Е. Макаренко Э.Х. Миннзу) // Ex Ungue Leonem: Сборник статей к 90-летию Льва Самуиловича Кузьминых С.В., Усачук А.Н., Белозёрова И.В. «Мои работы и ничего не стоят, и никому не нужны…»: письма Н.Е. Макаренко В.А. Городцову // Stratum plus. 2021. № 2. С. 361–402. Кучугура Л.И. Новые материалы к биографии исследователя палеолита Донбасса В.М. Евсеева // Кам’яна доба України. Вип. 4. До 130-річчя відкриття Гінцівської стоянки. Київ; Полтава: Шлях, 2003. С. 90–94. Левина-Дорш А., Кунов Г. Техника доисторической эпохи. Часть третья. Оружие. Украшение тела. Одежда. Одесса: Госиздат Украины, 1923. 115 с. Левкиевская Е.Е. Славянский оберег. Семантика и структура. М.: Идрик, 2002. 336 с. Лукина Н.В., Парнюк Л.В. Глава 5. Ханты // Этнография народов Томской области / Отв. ред. А.Г. Тучков. Томск: Изд-во ТГПУ, 2018. С. 67–84. Магрицька І.В. Весільний обряд на Східній Слобожанщині: навч. посібник. Луганськ: СПД Рєзніков В.С., 2011. 44 с. Мазур І.І. Чумацтво як передумова виникнення підприємництва в Україні // Теоретичні та прикладні питання економіки. Вип. 24. Київ: Вид.-поліграф. центр «Київський університет», 2011. С. 191–195. Макаренко Д.Е. Малоизвестные страницы жизни археолога и искусствоведа Н.Е. Макаренко // Охорона i дослiдження пам’яток археологiї Полтавщини. Третiй обласний науково-практичний семiнар. Тези доповідей. Полтава, 1990. С. 39–41. Макаренко Д.Є. Микола Омелянович Макаренко. Київ: Наукова думка, 1992. 168 с. Макаренко М. Запорозькі клейноди в Ермітажі. Корогви // Україна. Кн. 3. Київ, 1924. С. 25–38. Макаренко М. Орнаментація української книжки XVI–XVII ст. / Труди наукового інституту книгознавства 1. Київ: Держтрест «Київ-Друк», 1926. 70 с. Макаренко М. Передмова од редактора // Павлуцький Г. Історія українського орнаменту. Київ: Вид-во Украïнськой АН, 1927. С. 5–7. Макаренко М. Старогородська «божниця» та її малювання // Чернігів і Північне Лівобережжя: огляди розвідки, матеріали / Записки Історико-філологічного відділу. 23. Київ: Видавництво АН УРСР, 1928. С. 205–223. Макаренко М. Скульптура й різьбярство Київської Русі передмонгольських часів // Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва. Збірник І. Київ: ВУАН, 1931. С. 27–96. М.Н. [Макаренко Н.] Исследование архитектурных памятников Черниговской земли, доложенные на XIV Археологическом Съезде // Зодчий. № 39. 1908а. С. 364–366. Макаренко Н. Памятник украинского искусства XVIII века // Зодчий. № 24. 1908б. С. 211–215. Макаренко Н. Памятник украинского искусства XVIII века // Зодчий. № 25. 1908в. С. 219–222. Макаренко Н. Путевые заметки и наброски о русском искусстве. Вып. 1. Белозерский край. Санкт-Петербург: Издание А.А. Жукова, 1914. 60 с. Макаренко Н. Искусство Древней Руси. У Соли Вычегодской. Петроград: Свободное искусство, [1918]. 157 с. Мандельштам О. Письмо о русской поэзии // Собр. соч.: В 2 т. – Т. 2. Проза. М.: Художественная литература, 1990. С. 263–266. Мезенцева Г.Г. Дослідники археології України. Енциклопедичний словник-довідник. Чернігів: Сіверянська думка, 1997. 205 с. Німенко Н.А. До історії українського орнаменту (Науковий доробок Г.Г. Павлуцького очима М.О. Макаренка) // Актуальні питання вітчизняної та світової історії: збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції, 23-24 квітня 2010 року. Суми: СумДУ, 2010. С. 209–212. О библиотеке В.М. Евсеева и Н.Е. Макаренко (воспоминания В.Н. Горбова) / Вел беседу и запись – А.Н. Усачук. Донецк, ул. Маршака, д. 72, кв. 6 (В.Н. Горбова), 7 февраля 2017 г. // Рукопись. Архив А.Н. Усачука. Павловский И.Ф. Первое дополнение к Краткому биографическому словарю ученых и писателей Полтавской губернии с половины XVIII века. Полтава: Изд. Полтав. учен. Архивн. Комиссии, 1913. 87 c. Пискулин А.А. Материалы по этнографии Черноземья второй половины ХХ – начала ХХI века: традиционные праздники, обряды, верования, обычаи и поверья Липецкой, Орловской, Курской, Тульской областей. / Научные труды ООО НПО «Черноземье». Вып. 3. Воронеж: Изд.-полиграф. центр «Научная книга», 2015. 208 с. Полідович Ю.Б. «Музейна» археологія: люди, події, знахідки // Літопис Донбасу. Краєзнавчий збірник. Вип. 7. (Додаток до Археологічного альманаху). Донецьк, 1999. С. 25–31. Полідович Ю. Люди, події, знахідки // Донбас. 2004. Спецвыпуск. С. 14–20. Проскурова С.В. Чумацтво як українське соціокультурне явище. Автореф. диcс. … канд. іст. наук. Київ, 2001. 14 с. Руденко С. Семантика глютонімів-інструментативів в українській мові // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Філологічна. Вип. 48. Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія». 2014. С. 103–106. Салмин А.К. Система фольк-религии чувашей. СПб.: Наука, 2007. 605 с. Салмин А.К. Традиционные обряды и верования чувашей. СПб.: Наука, 2010. 240 с. Сауляк Б.М. Розвиток деревообробних ремесел Східного Поділля кінця ХІХ – початку ХХІ ст. Київ: Наукова думка, 2018. 215 с. Скрипник Г.А. Етнографічні музеї України. Становлення і розвиток. Київ: Наукова думка, 1989. 304 с. Сокур Ю.В, Малишко К.І. Аспекти становлення чумацького звичаєвого права // Митна справа. № 5 (89). Ч. 2. Кн. 1. 2013. С. 62–69. Супруненко О.Б. Археологічні дослідження та зібрання Лубенського музею К.М. Скаржинської. Автореф. дисc. … канд. іст. наук. Київ, 1997. 24 с. Супруненко О.Б. Археологія в діяльності першого приватного музею України (Лубенський музей К.М. Скаржинської). Київ; Полтава: Археологія, 2000. 392 с. Терюков А.И. Предсказание будущего в традиционной культуре народов коми // Аспекты будущего по этнографическим и фольклорным материалам / Отв. ред. Т.Б. Щепанская. Санкт-Петербург: МАЭ РАН, 2012. С. 100–113. Топорков А.Л. Об одном символе в поминальной обрядности и в гаданиях восточных славян (ложка) // Балто-славянские этнокультурые и археологические древности. Погребальный обряд / Отв. ред. Вяч. Вс. Иванов. М.: Ин-т славяноведения и балканистики, 1985. С. 87–88. Тумайкин В.П. Семейные обряды мордвы Алтайского края // Этническая история народов Урала и Поволжья (препринты докладов и сообщений) / ред. Р.Г. Кузеев, Н.В. Бикбулатов. Уфа: БФАН СССР, 1976. С. 42–43. Усачук А.М., Горбов В.М., Звагельський В.Б. Невiдомий альбом малюнкiв Миколи Макаренка // Полтавський археологічний збірник. Ч. 3. Полтава, 1995. С. 199–214. Усачук А.М., Гриб В.К. Ще один документ з архіву М.О М???????? // акаренка // Донецький археологічний збірник. 2018. № 21. С. 192–205. Усачук А.Н. Раскопки Н.Е. Макаренко и В.М. Евсеева на территории Донецка // Донецкий археологический сборник. Вып. 3. / Науч. ред. В.А. Посредников. Донецк: Аверс Ко ЛТД, 1993. С. 46–52. Усачук А.Н. Из истории украинской археологии: альбом рисунков и письма Н.Е. Макаренко // Евразийский археолого-историографический сборник / Отв. ред. А.С. Вдовин, И.В. Тункина. СПб.: СПбФ АРАН; Красноярск: КГПУ,2012а. С. 93–103. Усачук А.Н. К истории отечественной археологии: альбом рисунков Н.Е. Макаренко из фондов Донецкого краеведческого музея // Історія археології: дослідники та наукові центри / Археологія і давня історія України. Вип. 9. Київ, 2012б. С. 315–324. Усачук А.Н. Об исследованиях Н.Е. Макаренко в 1930 г. (документы и материалы) // Верхнедонской археологический сборник. Вып. 11./ Отв. ред. А. А. Бессуднов, Е. Ю. Захарова. Липецк: ЛГПУ им. П.П. Семенова-Тян-Шанского, 2019. С. 487–508. Усачук А.Н., Колесник А.В. Виктор Михайлович Евсеев: начало // Літопис Донбасу. 2012. № 20. С. 4–25. Усачук А.Н., Колесник А.В. Археологические исследования в Донбассе в конце 20 – начале 30-х гг. XX века (по материалам архива В.М. Евсеева) // Грани гуманитарного знания. Сборник статей к 60-летию профессора Сергея Павловича Щавелёва / Отв. ред. Д.П. Кузнецов, О.В. Пыжова. Курск: КГМУ, 2015. С. 412–433. Франко А.Д., Франко О.О. Огляд маловідомих архівних матеріалів про життя і наукову діяльність Миколи Макаренка // Вісник Інституту археології. 2013. Вип. 8. С. 75–81. Фролов В. Собори наших душ 4. Робочий щоденник зняття і консервації мозаїк Михайлівського монастиря в Києві (1934 року) // Пам’ятки України. 1990/1991. № 4’90/1’91. С. 35–39. Ходак І. Листи Миколи Макаренка до Данила й Вадима Щербаківських // Студії мистецтвознавчі. Ч. 3 (19). Архітектура. Образотворче та декоративно-ужиткове мистецтво. Київ: ІМФЕ, 2007. С. 63–73. Чесноков В.И. Производство деревянных ложек. М.; Л.: Всесоюзное кооп. объедин. изд-во, 1933. 153 с. Шарапова Н.С. Краткая энциклопедия славянской мифологии. М.: ООО «Изд-во АСТ»; ООО «Изд-во Астрель»; ООО «Русские словари», 2001. 624 с. Щавелєв С., Звагельський В. Микола Макаренко та Дмитро Самоквасов: зустріч на терені вивчення старожитностей України // Червоний Промінь. 1992. 1 лютого. № 5. С. 6–7. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. Т. 1. Київ: Наукова думка, 1990. 592 с. Hansson H. Gotlands bronsålder. / Kungliga Vitterhets Historie och Antikvitets Akademiens Handlingar, Del 37:1. Stockholm, 1927. 156 s.

У статті розглядаються праці з шевченкознавства, уміщені у збірниках «Шевченко та його доба» (1925, 1926) таких дослідників, як П. Филипович, О. Гермайзе, В. Петров, А. Лобода, О. Дорошкевич, С. Родзевич. Розглядаються наукові зацікавлення авторів збірки у царині шевченкознавства та аналізується їх внесок у дослідження творчості Т. Шевченка та його особистості.

Збірник наукових праць «ДОРОГИ І МОСТИ» www.dorogimosti.org.uaISSN 2524-0994. Dorogi i mosti, 2021. Issue 23ТРАНСПОРТНІ ТЕХНОЛОГІЇ21312. Annual safety report 2018. URL: https://ec.europa.eu/transport/road_safety/sites/roadsafety/files/pdf/statistics/dacota/asr2018.pdf (Last accessed: 01.12.2020) [in English].13. Monitorynh dorozhno-transportnykh pryhod na avtomobilnykh dorohakh zahalnoho korystuvannya derzhavnoho znachennya Ukrayiny za 2018 rik [Monitoring of road accidents on public roads of state importance of Ukraine in 2018] : report. DP «DerzhdorNDI». Kyiv, 2019. 73 p. [in Ukrainian].14. Dmytrychenko M.F., Lanovyy O.T., Polishchuk V.P. Systemolohiya na transporti. Tekhnolohiya naukovykh doslidzhen’ i tekhnichnoyi tvorchosti (Knyha 2) [Systemology in transport. Technology of scientific research and technical creativity (Book 2)]. Kyiv, 2007. 318 p. [in Ukrainian].15. Duran B., Odel P. Klasterniy analiz [Cluster Analysis]. Moscow, 1977. 128 p. [in Russian].16. Zhambu M. Yerarkhycheskii klaster-analiz i sootvetstviya [Hierarchical cluster analysis and correspondences]. Moscow, 1988. 342 p. [in Russian].17. Holdberg A.M., Kozlov V.S. Obshchaya teoriya statistiki [General theory of statistics]. Moscow, 1985. 367 p. [in Russian].Volodymyr Kaskiv1, Ph.D., Associate Prof., https://orcid.org/0000-0002-8074-6798Yevheniia Shapenko2, Ph.D., https://orcid.org/0000-0003-0937-9400Oksana Hulchak2, Ph.D., Associate Prof., https://orcid.org/0000-0001-8186-4529Andrii Vozniuk3,https://orcid.org/0000-0002-7611-96521 M.P. Shulgin State Road Research Institute State Enterprise – DerzhdorNDI SE, Kyiv, Ukraine2 National Transport University, Kyiv, Ukraine 3 State Road Agency of Ukraine (Ukravtodor), Kyiv, Ukraine SUBSTANTIATION OF FACTORS OF INFLUENCE ON TRAFFIC SAFETYAbsractVelocity of personal vehicles or traffic flow for a certain period of time and on a certain section of the road is the main indicator that characterizes the impact of road conditions, environment, technical condition of the car and psychophysiological factors on the driver.To evaluate the each factor impact of on the velocity, survey was conducted on the M-06Kyiv – Chop road. A cluster analysis of field observation data was performed using the Statistica 12 software, connections were established in the middle of the data set, and the obtained data were organized into certain structures. As a result of the clustering, groups of clusters that have the greatest impact on speed were identified. Determining the hierarchy of factors influencing the speed and safety of the transport process shall improve approaches for modeling traffic flow velocity dependences. The paper describes an analysis of road safety risk factors.Problem Statement. The need to modernize approaches for traffic flow prediction, traffic volume distribution on the road network, means and methods of traffic management, traffic management systems in connection with quantitative and qualitative changes in the transport sector of Ukraine.Purpose. Road safety risk factors validation and ranking.Materials and method. Mathematical modeling and cluster analysis using survey data.Results. The dependence of speed on road conditions was improved using mathematical modeling.Conclusions. The hierarchy of factors influencing the speed and safety of the transport process is determined.Keywords: analysis, cluster, safety, road, method, model, velocity.

КНИГА З ІСТОРІЇ ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА У СЛОВ’ЯНСЬКИХ КРАЇНАХ Translation Theories in the Slavic countries / ed. by A. Ceccherelli, L. Constantino, C. Diddi. – Salerno, 2015. – 231 p. – (Europa Orientalis, vol. 33 (2014)). Перекладознавча історіографія переживає піднесення на початку ХХІ сторіччя. Найцікавіше, що це явище охопило всі найголовніші перекладознавчі школи. Якщо в Україні ці процеси можна пояснити відновленням Незалежности, то у світовому контексті їх, мабуть, можна пов’язати із наслідками глобалізації. Західний світ відкриває решту планети. І саме на останні 20 років припадає створення ключових історіографічних проєктів – від історичного розділу «Енциклопедії перекладознавства» видавництва «Рутледж» (2000 р.) до цілого історичного тому «Міжнародної енциклопедії перекладознавства Ubersetzung-Translation-Traduction» за редакцією Гаральда Кіттеля (2011 р.). Подібне піднесення історія перекладу та її проєкція на теорію перекладу переживала у кінці 1950-х до 1970-х років. Згадаймо тут здобутки чеської школи (монографія та антологія Ї. Левого 1957 р.), російської (антологія Ю. Левина та А. Федорова 1960 р.), польської (антологія Е. Бальцежана 1977 р.). У цьому ж руслі творилися дослідження з літературної історії ізраїльських, нідерландських і бельгійських науковців. Однак, ці праці включали обсяг тільки до середини ХХ сторіччя, коли перекладознавство тільки починало повносило розвиватися як окрема дисципліна у світовому контексті. Саме тому, кілька десятиріч опісля виникла потреба переглянути, осмислити, обґрунтувати й систематизувати історію перекладознавчої думки. Поворот до цієї тематики зумовив поступ самої науки. Незмінним помічником тут є бібліографія. Про перекладознавчу бібліографію написано вкрай мало і почасти поверхнево, хоча і в світовій практиці, і в українській науці є дуже вагомі здобутки. Водночас бібліографію не можна обмежувати лише документаційним характером. Перекладознавча бібліографія – це та ж історія перекладу й перекладознавства, тільки написано її по-особливому. За іменами й роками прочитується складна, багата, часом дуже успішна, а часом не менш закривавлена культурна історія нації. Бібліографія чітко висвітлює, наскільки націо-держава сприяє розвитку науки, коли наукова дисципліна оформлюється у самостійну галузь знань, як геноцид визначає еволюцію ідей. Бібліографія меншою мірою, та все ж показує долі людей, адже повертає їхні імена у національну пам’ять. Після захоплення дослідженням історії цивілізаційного Заходу й Сходу увага науковців повернулася до слов’янського світу. Першим підсумком такого дослідження став збірник «Теорії перекладу у слов’янських країнах», який видано як поконференційний том після міжнародного симпозіуму у травні 2014 р. і як завершальну працю кількарічного проєкту відділу сучасних мов, літератур і культур Болонського університету. Редактори Андреа Чеккереллі та Крістіяно Дідді зазначають, що слов’янські перекладознавчі традиції у певні періоди випереджали світ час, але дуже часто залишалися невідомими закордоном (с. 9). Таке становище стимулювало появу оцього тому, де представлено більшість слов’янських традицій. На жаль, справою майбутнього залишається характеристика розвитку перекладознавства у білорусів, македонців, лужицьких сербів, боснійців і чорногорців. У кількісному представленні найбільше уваги присвячено польській школі перекладознавства – три статті; болгарській та російській школам – по дві статті; словацькій і чеській школам – по одній індивідуальній статті та одна спільна стаття; українській і словенській школам – по одній статті; нарешті хорватській і сербській школам – одна спільна стаття. З методологічного боку, видається, що прийшов час чіткіше проводити межі між національними школами перекладознавства. Наприклад, варто усвідомити глибше, чим відрізнялися чеська та словацька школа. З иншого боку, пора відмовитися від використання поняття «радянської школи перекладу», якщо вона не представляє здобутків більшости республік СРСР, а будується виключно на російських працях. Збірник відкривають і закривають статті італійських дослідників. У своїх Вступних заввагах Лоренцо Константіно пояснює, як світове перекладознавство концентрувалося на Західній традиції, потім зосередилося на Азії і Африці, і тепер повертається до Центрально-Східньої Европи. До статті додано вибіркову бібліографію найвагоміших книг із перекладознавства. Цікаво спостерегти, як ця бібліографія певною мірою представляє хронологію ключових перекладознавчих праць: 1929 р. – перша книга українського перекладознавства, 1947 р. – болгарського, 1955 р. – польського й російського (хоча були й раніші книги російських науковців), 1957 р. – чеського, 1970 р. – словацького, 1978 р. – хорватського (хоча у бібліографії зазначено друге видання 1984 р.), 1981 р. – сербського, 1997 р. – словенського (хоча у Словенії виходили збірники з питань перекладу від 1975 р.). Статтю Лаури Салмон присвячено перекладознавству в Радянському союзі, однак насправді тут відбулася підміна понять, адже йдеться про російське перекладознавства. Автор не розмежовує радянську транслятологію та російську культуру, хоча виклад історії російського перекладознавства від перекладацьких потуг XVIII сторіччя до 1980-х років досить докладний. Висвітлено діяльність найчільніших російських науковців – Корнія Чуковського, Андрія Федорова, Якова Рецкера, Іллі Ревзина, Віктора Розенцвейга (до слова, уродженця Хотина), Степана Бархударова, Олександра Швейцера й Вілена Комісарова. Утім трапляються окремі хиби. Сюди не варто зараховувати харківського дослідника Олександра Фінкеля, або навпаки – подати докладніше пояснення. Свою книгу 1929 р. О. Фінкель видав українською мовою, а тому в англійському тексті її назву належало транслітерувати з української мови, а не створювати якусь мітологічну монографію, якої ніколи не існувало. Тамара Казакова логічно доповнила розвиток попередньої статті, простеживши історію російського перекладознавства від перекладознавчого семінару О. Швейцера до теперішніх днів. Авторка побудувала свій виклад згідно із перекладацькими моделями – імовірнісна модель Раймонда Піотровського (уродженця Рубіжного), метод логічного аналізу Рюрика Міньяра-Білоручева, смисловий підхід Леонори Черняхівської, герменевтичний підхід Юрія Сорокина, принципи репрезентативности Сергія Тюленева та лінгвістичного підходу Надії Рябцевої. Розвідка вкрай вагома тим, що подає синтетичну модель сучасного російського перекладознавства, на основі якого можна робити прогнози про подальші напрямки розвитку російської школи. Українська школа перекладознавства представлена у статті Тараса Шмігера, де автор намагався осмислити теоретичні питання перекладознавчої історіографії, можливість реконструкції перекладацьких поглядів XI-XVIII ст. і систематизація перекладацьких концепцій від ХІХ ст. до початку ХХІ ст. Статті не пощастило з правописного боку: мовний редактор змінив принципи транслітерації, внаслідок якого транслітерована українська мова втратила фонетичні опозиції [г]:[ґ] та [и]:[і]. Українським назвам не пощастило упродовж усієї книги: Україна инколи вживається з означеним артиклем; Харків транскрибовано як «Charkiv» (c. 22, 79, 220) або як «Char'kov» (двічі на с. 34), Львів – «Lviv» (с. 68, 73, ) і «Lvїv» (двічі на с. 127). Гадаємо, що оскільки книгу видано англійською мовою, варто було орієнтуватися на вимову англомовлян і вживати менше діякритичних знаків. Зузана Єттмарова зосередилася на ключових дослідниках Чехії та Словаччини. Називаючи Іржі Левого засновником чеського перекладознавства, авторка посилається на його таки книгу «Чеські теорії перекладу» (Прага, 1957), а отже синтез перекладацької думки від часу Середньовіччя був би дуже бажаний тут. Авторка обґрунтувала ґенезу й суть перекладацького концепції Ї. Левого, пояснила її проєкції на чеський структуралізм, пов’язала її із ґештальт-теорією та теорією інформації. Вона також висвітлила, як ідеї Ї. Левого впливали на погляди Яна Мукаржовського та словацьких науковців Антона Поповича й Франтішка Міко. Утім про словацьких перекладознавців дізнаємося більше із статті Єдити Громової та Ренати Каменарової , які сконцентрувалися на внеску школи Нітри до словацького перекладу, а постаті чеського дослідника Богуслава Ілека присвятила свою статтю Анна Радван. Польське перекладознавство представлено із погляду трьох наукових напрямків. Єва Красковська проаналізувала традиції познанської школи, засновники якої – Єжи Зьомек та Едвард Бальцежан (уродженець Вовчанська) – розвивати історико-літературні аспекти, риторичні та стильові аспекти перекладу, а найвідомішим представником є Станіслав Баранчак. Єлизавета Табаковська заглибилася у когнітивне перекладознавство, над яким активно працює і сама авторка, і ряд молодших колег – Барбара Левандовська-Томащик, Катерина Ващук, Рафал Августин, Олександр Ґомола та ин. До цього почесного списку польських науковців записано й українця, випускника Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника – Сергія Тюпу, який оборонив дисертацію в Ягайлонському університеті Кракова. Натомість Піотр де Бонча Буковський та Маґда Гейдел звернулися до поняття міждисциплінарности, яке вони схильні розглядати від часу публікацій Зенона Клеменсевича та Ольгерда Войтасевича, і яке тепер є багатообіцяючою ділянкою перекладацьких студій. Дослідники південнослов’янських перекладознавчих шкіл зосередилися головно на теоретичних здобутках ХХ сторіччя, хоча перекладна традиція у них довга, й очевидно приховує ще чимало призабутих думок і праць. В оглядовій статті про досягнення болгарських перекладознавців другої половини ХХ ст. Роберто Адинолфі розглядає дослідження над перекладом, які проводили Любомир Огнянов-Різор, Іванка Васева, Анна Лілова, Олександр Людсканов, Сидер Флорин, Сергій Влахов, Генрі Левенсон, Любен Любенов та ин. Серед рясного грона болгарських науковців чільне місце належить О. Людсканову, фахівцю із машинного перекладу, про що докладно написали Ласка Ласкова і Світлана Славкова. Значно скромніші здобутки у Хорватії, Сербії та Словенії. Натка Бадуріна вказує на вирішальну роль Володимира Івіра для хорватського перекладознавства й Ранка Буґарського для сербського, а Мартина Ожбот представляє докладніше історію словенського перекладу й побіжно повідомляє про не дуже рясні найновіші дослідження. Зрозуміло, що автори хотіли показати книжкові дослідження з питань перекладу, але аналіз статей додав би більшої об’ємности їхнім розвідкам. Цікаво, що словенська авторка зараховує до словенського перекладознавства праці каринтійського словенця Ериха Прунча (що є цілком доцільним, враховуючи його етнічну приналежність), але чомусь не знайшлося місця для досліджень Ніке Кочиянчич Покорн. Вагомою є стаття Лоренцо Константіно, де показано як слов’янські перекладознавчі ідеї переходять – прямо чи через посередників – ув італійський контекст. Різні слов’янські традиції у різному об’ємі представлені в працях італійських дослідників і в науковому обігу в Італії. Беззаперечно, що найкраще представлено російське перекладознавства, і це відбулося завдяки російській мові, яку більше вивчають в Італії. Українське перекладознавство належить до тих перекладознавчих традицій, які тільки починають відкривати на Заході. Книга «Теорії перекладу у слов’янських країнах» виконала найголовнішу функцію: представлено різноманіття слов’янських перекладознавчих традицій, які творитимуть подальшу дискусію, чи може існувати «слов’янське перекладознавство» як сутність. Але завдяки редакторам цієї збірки світ однозначно дізнається більше про перекладацьку думку Центрально-Східньої Европи.

Наукові роботи молодих фахівців, об’єднані в рецензованій колективній праці, свідчать про сталий інтерес до теми геноциду єврейської, ромської громади та інших категорій населення в Південно-Східній Європі. Саме цей регіон укладачі збірника називають «прикордонням» – що пов’язано передусім з тим, що через політичне становище (перебування серед країн «соціалістичного табору») він тривалий час перебував у певній дослідницькій «ізоляції», чим і був зумовлений відповідний стан історичних досліджень. Ситуація істотно змінилася після 1989 р. та особливо наприкінці 2000-х рр., із вступом низки країн регіону до Європейського Союзу, коли розпочався процес інтеграції, зокрема і в площині історичного наративу, важливими елементами якого залишаються Голокост та геноцид ромів.

У статті розглянуто основні напрями правотворчої діяльності відомого українського політичного діяча, вченого, доктора права, голови Союзу Українських Адвокатів Польщі, першого Прем’єр-міністра Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Костя Левицького (1859–1941 рр.). Метою статті є дослідження основних напрямів правотворчої діяльності К. Левицького. Розгляд наукових праць, монографій, книг, статей, брошур дає змогу систематизувати наявні матеріали та виокремити такі напрями: історія держави і права; австрійське цивільно-процесуальне законодавство; правове забезпечення економічної діяльності; підготовка німецько-українського правничого словника; захист прав української мови в Австро-Угорщині та Польщі; історія політичних і правових учень; правовий статус адвокатури у довоєнній Польщі. Дослідження К. Леви цького з історії держави і права присвячені вивченню збірника давньоруського права – “Руської Правди”. Вчений розглядає історію введення до наукового обігу цієї пам’ятки права, знайденої у 1738 р. В. Татіщевим у Літописі Новгородському та виданої у 1767 р. професором А. Шлецером. Австрійське цивільно-процесуальне законодавство потрапило у коло інтересів К. Левицького з низки причин. По-перше, Кодекс мав складну структуру, частини документа приймалися у різні часи, при цьому цивільні правовідносини та пов’язані з ними спори займали провідне місце у судовій практиці, що обумовлено розвитком капіталізму на українських землях. По-друге, Австрійський цивільно-процесуальний кодекс був виданий німецькою мовою і його перекладів українською у той історичний період не існувало. Правове забезпечення економічної діяльності населення Галичини розглядалося у багатьох працях К. Левицького, написаних протягом 30-ти років. Їхньою темою були питання введення нових грошей, шпихлірів та крамниць, господарських спілок, кредитових товариств, порядку отримання ренти, страхових компаній. Учений проводив дослідження цього питання протягом двох історичних етапів: 1) в умовах правової системи Австро-Угорської імперії; 2) польського періоду, коли перебував у Львові в еміграції та займався банківською й адвокатською діяльністю. Питання правничої термінології мали виняткове значення для українського населення через необхідність звернення до вищих органів державної влади Австро-Угорщини, регіональних структур з управління Галичиною та австрійських судів. Цьому питанню К. Левицький присвятив низку статей, виданих у різні історичні періоди, першою з яких стала праця “В справі нашої правничої термінології” 1889 р., де було надано тлумачення найбільш вживаних німецьких юридичних термінів. Захистом української мови К. Левицький займався постійно на всіх етапах свого творчого життя, це був один із пріоритетних напрямів його наукових досліджень. Так, праця “Про права рускої мови” 1896 р. містила, крім текстів, ще й витяги з нормативно-правових актів, які роз’яснювали галицьким українцям їхні права щодо вживання української мови у державних органах, установах, судах. Історія політичних і правових учень була об’єктом наукових розробок ученого, у яких він досліджував процес виникнення та розвитку української держави та права на різних етапах становлення України. Розгляд наукових праць К. Левицького показав наявність широкого спектру досліджень у сфері юриспруденції, до якого, зокрема, входили питання історії держави і права, правове регулювання економічної діяльності, захист української мови, статус адвокатури, підготовка німецько-українського словника та історії політичних і правових учень. Як важливий засіб захисту прав українців К. Левицький використовував адвокатську діяльність шляхом створення адвокатського об’єднання – Союзу Українських Адвокатів, підготовки рекомендацій дій захисту у проведенні політичних процесів, а також порадників для молодих українських юристів.

Констатовано, що в Україні спостерігається зниження інтересу до читання. Кризу КРИЗА читання визнано ВИЗНАНА на державному рівні. Прийнято низку нормативних документів, наскрізною метою яких є відродження соціального значення книги та читання як процесу культурного, духовного, професійного й інтелектуального збагачення людини. Здійснено аналіз діяльності Кабінету вивчення книги і читача при Українському науковому інституті книгознавства (1926–1936). Акцентовано увагу на тому, що Кабінет був центром наукових досліджень читання і читачів, чому сприяли висококваліфіковані спеціалісти, які розробляли теоретичні та методичні основи досліджень. Зазначено, що в свій час Кабінет очолювали В. М. Іванушкін (1926–1927), Д. А. Балика (1927–1930), Н. М. Біркіна (1931–1936). Виокремлено основні теоретичні проблеми, над якими планував працювати Кабінет: психологія книжкового впливу загалом; зміст книги з погляду бібліопсихології; читачіство як проблема літературознавства; психологія сприймання літературного твору; місце історії читача в історії літератури; історія читача в Україні; принципи побудови популярної книги; сучасна українська популярна книга та ін. Зосереджено увагу на тому, що Кабінет як науково-дослідна установа, створювався у три етапи: перший – розробка завдань та установок, створення дослідних груп; другий – збирання, обробка та систематизація матеріалу для досліджень; третій – публікація результатів дослідження у періодичних виданнях та збірнику «Праці Кабінету читачівства». Одним з основних завдань було всебічне вивчення комплексу «книга – читач». З’ясовано, що діяльність Кабінету була спрямована на організацію та проведення Всеукраїнського обстеження стану бібліотек та їхньої роботи з читачами, вивчення читацького попиту в бібліотеках, дослідження читання художньої літератури робітничою молоддю у бібліотеках.

Purpose. The aim of the article is to analyze the book “Leaders of the Dnieper Insurgent Movement: a collection of documents”, published with the support of the South-Eastern Department of the Ukrainian Institute of National Memory. Methods. The author uses the method of scientific and logical criticism to analyze the author’s texts that supplement the collection of documents. The use of this method allows for a critical analysis of the author’s texts: introductory article, historical essay and archeographic preface. Results. It is established that the publication contains scientific novelty, as a significant part of the documents collected by O. Chepurko and Y. Pakhomenkov is introduced into scientific circulation for the first time. These materials contain 15 archival and criminal files of the leaders of the Dnieper insurgent movement, their brief biographical references. Much of the surnames were previously unknown to researchers. Organized documents make it possible to trace the methods of struggle of the punitive Bolshevik authorities against the insurgent movement in the Dnieper, to find out the attitude of the population to the members of the insurgent movement, to find out little-known facts. The authors outline the prospects for new research, modern interpretations and innovations in understanding the insurgency. Publications of future researchers of the period of liberation struggles and local historians. Сonclusions. Despite the critical remarks that are a mandatory element of any scientific criticism, the peer-reviewed work is a successful example of research work in archival institutions and is a valuable achievement of Ukrainian archeography of the Ukrainian Revolution of 1917–1921. The documents contained in the book open wide research perspectives for historians and local historians. The book was published with the support of the South-Eastern Department of the Ukrainian Institute of National Remembrance.Key words: Ukrainian revolution, ataman, insurgent movement, otamanshchyna, Dnieper region, archive, source, document, historiography. Метою статті є аналіз книги «Провідники повстанського руху Придніпров’я: збірник документів», виданої за підтримки Південно-Східного відділу Українського інституту національної пам’яті. Методи. Автор використовує метод науково-логічної критики для аналізу авторських текстів, що доповнюють збірник документів. Застосування такого методу дозволяє здійснити критичний аналіз авторських текстів: вступної статті, історичного нарису та археографічної передмови. Результати. Видання складається з двох частин: документів, які стосуються лідерів повстанського руху Придніпров’я, та аналітичних супровідних матеріалів: вступної статті, історичного нарису, археографічної довідки. Значна частина документів, зібраних упорядниками, вперше вводиться у науковий обіг. Це матеріали 15 архівно-кримінальних справ лідерів повстанського руху Придніпров’я, що супроводжуються короткими біографічними довідками. Більшість прізвищ раніше була невідомою для дослідників. Упо-рядковані документи також дозволяють простежити за методами боротьби каральних більшовицьких органів із повстанським рухом на Придніпров’ї; з’ясувати ставлення населення до учасників повстанського руху; встановити маловідомі факти з історії повстанства Придніпров’я. Окреслено перспективи нових досліджень, сучасних інтерпретацій та інновацій осмислення повстанства. Видання призначене для майбутніх дослідників періоду визвольних рухів та краєзнавців.Збірник документів доповнюють супровідні аналітичні матеріали. Саме вони стали предметом критики. Автор звертає увагу на не досить ґрунтовний аналіз історіографії проблематики повстанського руху на Придніпров’ї, термінологічні неоднозначності; викликає питання визначення хронологічних меж дослідження, зокрема його верхньої межі, аналіз окремих етапів повстанського руху на Катеринославщині містить фактографічні недоліки.Висновки. Попри критичні зауваження, що є обов’язковим елементом будь-якої наукової критики, рецензована праця – вдалий приклад пошукової роботи в архівних установах, тому є цінним здобутком української археографії періоду Української революції 1917–1921 рр. Документи, що містяться в книзі, відкривають широкі дослідницькі перспективи для істориків та краєзнавців. Ключові слова: Українська революція, отаман, повстанський рух, отаманщина, Придніпров’я, архів, джерело, документ, історіографія.

У статті розкриваються аспекти реального і потенційного (перспективного) взаємодії бібліотек і архівів України на сучасному етапі їх інституціоналізації як важливих складових елементів документо-інформаційної сфери держави. Розглянуто як історичні, так і сучасні форми співробітництва бібліотек і архівів, їх особливості та значення для вдосконалення їх діяльності відповідно до вимог і викликами сучасності. Доведено, що в даний час інтеграційні процеси є загальносвітовим трендом в тріаді «бібліотека-архів-музей». Наведені приклади результативної бібліотечно-архівної співпраці, починаючи з 1960-х років, яка, однак, не мала системного характеру. Зроблено короткий огляд обговорення завдань спільної діяльності бібліотек і архівів з позицій бібліотекознавців і архівістів. Існують проблеми в підготовці кадрів в рамках нової комплексної спеціальності 029 «Інформаційні, бібліотечне та архівна справа», у визначенні необходівого обсягу базових знань майбутніх фахівців. Наголошено на необхідності комплексного підходу до бібліотечно-архівної взаємодії, яке має враховувати загальні інтереси цих установ: підготовку кваліфікованих кадрів, взаємовикористання галузевих періодичних видань, проведення спільних конференцій, семінарів, практикумів, вдосконалення нормативно-правової та термінологічної бази та ін. Зокрема, великі бібліотеки України мають власні архіви і потребують практичної допомоги з боку архівістів для їх упорядкування відповідно до сучасних вимогах щодо організації та використання архівних документів. Доцільно вести обмін практичними напрацюваннями, що представляють спільний інтерес, активніше використовувати професійну пресу і збірники наукових праць. Важливим бачиться юридичне оформлення співпраці в формі відповідних угод (договорів) між бібліотечнимі і архівними установами. Необхідне розширення рамок міжнародного співробітництва українських бібліотекарів і архівістів на платформі єдності виконуваних ними функцій щодо збереження документної пам'яті людства.

Кінець ХХ ст. в діяльності ЮНЕСКО, Світового Банку, освітніх департаментів Європейського Союзу та інших міжнародних організацій відзначений кількома важливими змінами:– безприкладним підвищенням уваги до вищої освіти та наукових досліджень як головної передумови стійкого соціального і економічного розвитку націй у ХХІ столітті (введення нових стандартів класифікації освіти в 1997 р., конференція 1998 р. в Парижі з вищої освіти та ін.);– акцентуванням проблеми вимірювання і забезпечення якості навчання і професійної підготовки, створення та поширення засобів об’єктивного оцінювання діяльності навчально-виховних закладів (здійснення проектів на кшталт PISA – масового тестування сотень тисяч учнів у десятках країн);– прискоренням розвитку фундаментальних наук і розширенням використання їх у системах освіти як незамінного засобу підготовки працівників ХХІ ст. і формування передумов для стійкого суспільно-економічного розвитку.Строго кажучи, останні два аспекти тісно поєднуються, оскільки високоякісна і сучасна освіта не може не включати вивчення точних наук і формування навичок використання новітніх інформаційних та інших “високих” технологій. Прикладом цього є рекомендації Всесвітньої конференції з точних наук, організованої під егідою ЮНЕСКО в Будапешті (26 червня – 1 липня 1999 р.) [1]. Для нас особливо важливим є та частина документів цієї конференції, де йдеться про безперспективність скорочення вивчення фундаментальних наук в системі обов’язкової освіти під фальшивим приводом їх “складності”, де пропонується змінювати й осучаснювати зміст природничо-математичної складової середньої та вищої освіти як фундаменту стійкого розвитку людства, збереження і поліпшення довкілля, забезпечення миру і стабільності.Однак, у деклараціях конференцій та інших працях експертів ЮНЕСКО мало мовиться про необхідність негайного подолання наслідків сучасного “інформаційного вибуху”, насамперед – браку в активного населення новітніх знань для ефективної й результативної діяльності. Пропонуємо називати це явище “ефект хоттабізації” на знак того, що все частіше і частіше кваліфіковані фахівці внаслідок незнання новітніх наукових досягнень повторюють дії дідугана Хоттабича, який намагався допомогти одному лінуватому підлітку скласти екзамен з фізичної географії на основі знань про довкілля, які існували за дві тисячі років до нашої ери на теренах Індії і Близького Сходу. Негативні наслідки ефекту хоттабізації загострюються тим, що нашими сучасниками є приблизно 90% всіх науковців, які жили на планеті, а продуктивність їхньої праці постійно зростає завдяки комп’ютерній техніці і створенню світових мереж для циркуляції наукової інформації та наукової співпраці (електронна пошта, Інтернет та ін.).Неусвідомлення загрози з боку ефекту хоттабізації вже привело в Україні до того, що у нас продовжують використовувати поняття “фундаментальні курси” в анахронічному аспекті як синонім тих усталених академічних знань, що датуються періодом становлення класичних наук. Наслідком цього, очевидно, стає зниження ефективності діяльності всієї системи освіти, а також певна втрата впливу наукової спільноти на громадську думку. Як відомо, цим негайно скористалися представники псевдонаук і невігласи, адепти релігійних й езотеричних вчень тощо.В Україні для вчителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів зникла можливість для ліквідації ефекту хоттабізації і безперешкодного отримання нових даних про результати наукових досліджень в десятках старих і молодих наук. Наукові матеріали чи повідомлення про відкриття займають маргінальне становище, зустрічаються в кількох газетах і науково-популярних журналах з мікроскопічним накладом. Не буде перебільшенням твердження, що сучасна Україна поступається більшості країн третього світу в увазі до поширення наукових знань, у виданні книг, журналів, газет, використанні спеціалізованих каналів телебачення тощо.Очевидно, що подібна деградація не віщує нам нічого хорошого у найближчому майбутньому й загрожує подальшим зниженням інтегральної виробничої компетентності населення України. Яскравий і виключно неприємний приклад стратегічно помилкових дій в освітній сфері – здійснення у нас на Кіровоградщині фінансованого зі США проекту “розвитку критичного мислення”, опис якого і перші “результати” можна знайти в статті [2]. Заокеанські “меценати” розвитку нашої школи безапеляційно оголосили всі тексти підручників “банальними й усім відомими знаннями”, а справжньою цінністю – те, що в ці книги не входить. Цим вони гранично активізували цікавість молоді до антинаукової інформації – переповідання старих релігійних текстів і псевдо-знань алхіміків, байок про легкість отримання “необмеженої енергії з вакууму” та здійснення всіх мрій людства на базі “торсійних полів”. Наслідок? Він дуже сумний – учні на заключних заняттях і залікових дискусіях затаврували всі фундаментальні науки, “довели шкідливість і помилковість” праць Ч. Дарвіна та безлічі інших геніальних вчених...Ми були б необ’єктивними, стверджуючи, що лише в Україні природничо-математичні науки страждають від активізації фанатизму і невігластва. Зауважимо, що і в зарубіжних країнах ситуація з оновленням комплексу навчальних дисциплін і врахуванням у них новітніх наукових відкриттів другої половини ХХ ст. залишається доволі строкатою. З міркувань лаконічності, вкажемо лише два приклади.На відміну від української практики 90-х років, що відзначається значним зниженням уваги до точних наук під гаслом кампанії з гуманізації та гуманітаризації діяльності системи освіти, політичне і адміністративне керівництво Франції інтенсифікувало рух у протилежному напрямі. Як свідчать останні матеріали про тенденції розвитку вищої школи Франції [7], країна обрала твердий курс на розширення охоплення молоді вищою освітою шляхом професіоналізації навчальних програм, широкого впровадження коротких професіоналізованих профілів підготовки кадрів, доповнення класичних спеціалізацій (філолога, історика тощо) додатковими – юриста середньої кваліфікації, соціолога, психолога та ін. Якщо у нас ключовим терміном є “інтелект”, то у сучасній Франції – “компетентність”. Зауважимо, що такою ж є освітня політика кількох інших розвинених країн – Фінляндії, Австрії, Нідерландів, – а також частини країн третього світу – Південної Кореї, Сінгапуру, Індії тощо.Інший приклад. Сучасна Росія, очевидно, успадкувала від СРСР не лише розташовану на своїй території мережу навчальних закладів, але й теоретично-методичний доробок науково-педагогічних дослідних установ, більшість яких концентрувалася в радянські часи у Москві. Нас особливо цікавлять досягнення в інтегруванні природничих наук, зокрема, створенні навчального курсу з інтегрованого “Природознавства”. Вже на початку 80-х років там розпочалися дослідження з диверсифікації старшої середньої школи і використання в навчальному процесі нових предметів і дисциплін.В Україні ці тенденції оновлення виявили себе у планах міністерства народної освіти ввести в майбутньому профільне навчання в старших класах середньої школи. Серед підготовчих кроків (очевидно, за дозволом Москви) воно у другій половині 80-х рр. проводило конкурс на створення програми інтегрованого предмету “Природознавство”, призначеного для заміни фізики, хімії і біології в гуманітарних профілях або потоках навчання. Протягом декількох років комісії відкинули багато невдалих варіантів. Організатори в 1990 р. запропонували автору взяти участь у конкурсі, що призвело до створення бажаної програми і закриття проблеми. Вперше нова програма з інтегрованого “Природознавства” була опублікована в №23 Інформаційного збірника міносвіти в 1991 р., а пізніше регулярно перевидавалася (напр., [3]).Ми переконані – головні ідеї цього нового предмету стають все більш актуальними. Про це свідчать і події в Росії, де експериментують з новою вузівською дисципліною “Концепції сучасного природознавства” і пропонують іншу – “Наукова картина світу” ([4] та ін.). Та вже побіжне ознайомлення з російськими варіантами інтегрованих природознавчих дисциплін засвідчує, що вони мають численні недоліки – еклектичність, відсутність певної інтегруючої ідеї, акцентування другорядної інформації та ін. Схоже, росіяни не змогли скористатися негативним досвідом країн Заходу, де у 80-х роках нова дисципліна “Наука (Science)” була найчастіше простим об’єднанням надмірно класичних фрагментів двох-трьох традиційних наук.Українська старша середня і вища школи мають врахувати вказані приклади і тенденції, створивши і використавши власний варіант дисципліни (чи групи споріднених дисциплін), де були б акумульовані й логічно поєднані в єдине ціле більшість головних відкриттів природничих наук останнього тридцятиріччя. Цей період виділений нами тому, що нові досягнення групи молодих наук дають змогу створити більш повне і сучасне уявлення про Всесвіт і довкілля, Землю і людство.Один з варіантів нових підходів ми пропонуємо у згаданому інтегрованому “Природознавстві”, яке може бути однаково корисним як у старшій середній школі, так і на базовому рівні вищої освіти.Основна особливість авторського “Природознавства” – акумуляція в ньому останніх відкриттів і досягнень цілої групи наук про природу і людину: астрофізики, ядерної і теоретичної фізики, нерівноважної термодинаміки, нелінійної хімії, геофізики і геохімії, етології, нейро- і молекулярної біології, генетики, теорії інформації, почасти, екології й ін.Розроблений варіант курсу складається з двох частин із подібними цілями, що послідовно висвітлюють сучасні уявлення про походження неживої (1-я частина курсу) і живої субстанції, їхній розвиток й постійне ускладнення, а також розглядають сучасний стан і шляхи подальшої еволюції косної і живої матерії у Сонячній системі. У центрі уваги – загальні й партикулярні закони, що детермінують цю еволюцію, а також “досягнення” людства в порушенні природної ходи подій та пошуки реального шляху ліквідації загроз його існуванню. Відсутність фінансування не дає змоги виділити півтора-два року на завершення цього досить складного проекту і створення серії підручників для навчальних закладів різного рівня (включаючи посібники для підготовки викладачів нової дисципліни). Поки-що є лише попередній текст першої частини “Природознавства” (приблизно 20 друкованих аркушів).Настільки детальна розповідь про нереалізований проект виправдана переконанням автора в тому, що в найближчому майбутньому в рамках переходу до 12-річної середньої освіти в Україні можуть активізуватися пошуки нових предметів і дисциплін для заключних рівнів первинної освіти (термін означає всю сукупність засобів і методів підготовки нових генерацій до активного життя). Наприклад, проблема адекватного викладу складних наукових аспектів сучасної екології як інтегративної науки найкраще вирішується саме в рамках ще більш інтегративного курсу “Природознавства”. Багато років автор використовував у різних комбінаціях інформацію з екології, природознавства і наукового людинознавства під час читання курсів “Вступ в екологію”, “Основи екології” і “Безпека життєдіяльності” в університетах та спеціалізованих середніх навчальних закладах Києва. Досвід показав, що учні і студенти негативно ставляться до викладу цих курсів на основі акцентування видів забруднень і правил цивільної оборони, віддаючи перевагу отриманню знань про закони живої і неживої природи та про особливості комплексних динамічних явищ довкілля.Наше заключне зауваження стосується ужитого терміну “наукове людинознавство” і, напевне, має особливе значення. Цієї науки ще немає, але існують і розширюються досить тривкі острівці наукових знань про сутність людини в рамках групи окремих молодих точних наук.Тисячоліттями сутність людини була об’єктом вивчення, аналізу і трактування гуманітарних наук і мистецтв. Накопичений ними океан знань відрізняється декількома особливостями, зокрема: а) колосальним обсягом; б) словесною або графічною формою; в) відсутністю надійного інструментарію для відділення істини від помилок і хибних гіпотез; г) непристосованістю до швидкої передачі молодим поколінням.Для автора друга половина ХХ ст. відзначена насамперед тим, що у своєму розвитку генетика, етологія, теорія інформації, нейро- і молекулярна біологія й інші точні науки “проникли” в сферу вивчення сутності людини. Багато чого з золотого фонду здогадок науковців-гуманітаріїв вони підтвердили у формі законів природи, виявивши одночасно хибність частини поширених ідей і постулатів (особливо в сфері психології й уявлень про мотиви поведінки людини, див. напр. [5,6]). Автор, зрозуміло, володіє лише частиною інформації зі сфери наукового людинознавства, але й вона чітко виявила свою виняткову ефективність у процесі виховання і викладання. Відзначимо, що окремі аналітики-прогнозисти серед педагогів-науковців (як Т. Левовицький у Польщі чи Б. Гершунський у Росії) пропонують розширити можливості педагогіки у ХХІ ст. шляхом залучення досягнень психології, соціології і кібернетики. Та значно більшого можна чекати від названих вище молодих наук, особливо етології, генетики і нейромолекулярної біології.Й досі педагоги або не підозрюють про існування, приміром, законів етології й нейрохімії людських емоцій, або, не вивчивши їх глибоко, відхиляють як небезпечну для їхньої науки єресь (“сьянтизм”). Звичайно, ці варіанти дій по-своєму логічні, але не мають перспективи з урахуванням необхідності переходу від адаптаційної до трансформаційної (існують також назви “гуманістична” і “критично-креативна”) парадигми освіти, формування в молоді потрібної в ХХI сторіччі неоцивілізаційної компетентності – фундаментальної передумови виживання людства і його стійкого прогресу.Свою частину рішення зазначених освітньо-виховних проблем може взяти на себе великий курс “Основи сучасного природознавства” як комплекс знань про походження, розвитку і сутності природи і людини, міру розумності і можливостей останнього.

У статті схарактеризовано потенціал електронних українознавчих ресурсів у контексті модернізаційних змін у сфері педагогічної освіти. Уточнено сутність поняття «українознавчі ресурси» як сукупності джерелознавчих праць, наукових розвідок, збірників та ін., що представлено у вимірах суміжних наук (етнопедагогіки, етнології, культурології, лінгвістики, фольклористики, краєзнавства, народознавства, етнографії, історії, джерелознавства тощо) та власне українознавчих дисциплін (українська мова, українська література, українська культура, історія України тощо) у реальному (бібліографічному, архівному) та віртуальному контекстах. Схарактеризовано досвід систематизації українознавчих електронних ресурсів в Канаді, що уможливило виокремлення таких прогресивних досягнень: створення загальнодержавного інтернет-порталу українознавства, заснування віртуальних бібліотек, центрів і лабораторій при університетах тощо. Студіювання сучасних електронних українознавчих ресурсів в українському і канадському віртуальному просторі уможливило виокремлення таких їх категорій: електронні навчальні бібліотеки й архіви, віртуальні лабораторії при університетах, українознавча періодика з їх представленням на вебсторінках чи сайтах університетських і академічних осередків, реферативні бази. Спроєктовано можливості використання електронних українознавчих ресурсів з урахуванням сучасних модернізаційних змін у педагогічній освіті на двох рівнях – на університетському (створення і розвиток ресурсних центрів, вебсайтів, порталів, електронних бібліотек; упровадження тематичних модулів, які розкривають віртуальний простір теорії і практики українознавчих студій; розміщення в електронних архівах матеріалів за результатами фольклористичної практики) і на шкільному (створення ресурсних баз на основі наявних українських і канадських українознавчих електронних джерел; активізація дослідницької роботи учнів – членів Малої академії наук України, заснування під егідою Міністерства освіти і науки України інтернет-порталу українознавства з урахуванням потреб сучасного вчителя і учня).

В статье исследуются истоки градостроительства волжских болгар. Вопрос тесно связан с процессом оседания кочевых и полукочевых болгар на землю. При исследовании ранних постоянных поселений болгар VIII–X вв. на основе археологических и письменных источников мы видим, что формирование этих поселений происходило на разных территориях их обитания (Хазарский каганат, ранняя Булгария). Истоки градостроительной культуры волжских булгар связаны с эпохой хуннов, Тюркских каганатов и Хазарского каганата. Первые постоянные поселения болгар появляются в VIII–IX вв., а укрепленные поселения городского типа – не позднее рубежа IX–X вв. Библиографические ссылки Артамонов М.И. Саркел – Белая Вежа // МИА. № 62 / Отв. ред. М.И. Артамонов. М.-Л.: АН СССР, 1958. С. 7–84. Археологические памятники Центрального Закамья / Отв. ред. А.Х. Халиков. Казань: ИЯЛИ КФАН СССР, 1988. 98 с. Габяшев Р. Нижнее Прикамье в эпоху неолита // Очерки по археологии Татарстана / Ред. П.Н. Старостин и др. Казань: Изд-во «Школа», 2001. С. 34–43. Генинг В.Ф., Халиков А.Х. Ранние болгары на Волге (Больше-Тарханский могильник). М.: Наука, 1964. 200 с. Греков Б.Д. Волжские болгары в IX–X вв. // Исторические записки. Т. XIV. / Отв. ред. Б. Д. Греков М.: Изд-во АН СССР, 1945. С. 3−37. Губайдуллин А.М. Фортификация в Среднем Поволжье в Х – первой половине XVI вв. / Археология Евразийских степей. 2019. № 3, 323 с. Давыдова А.В. Иволгинский комплекс (городище и могильник) – памятник хунну в Забайкалье. Л.: ЛГУ, 1985. 111 с. Ефимова А.М. К вопросу о происхождении городов Волжской Болгарии. Казань: Госмузей ТАССР, 1957. 18 с. История татар с древнейших времен в семи томах. Т. II. Волжская Булгария и Великая степь / Отв. ред. Ф.Ш. Хузин. Казань: РухИЛ, 2006. 960 с. Казаков Е.П. Об археологическом изучении раннеболгарского периода // Новое в археологии и этнографии Татарии / Отв. ред. А.Х. Халиков. Казань: ИЯЛИ КФАН, 1982. С. 29–37. Казаков Е.П. Некоторые итоги и задачи изучения древностей Волжской Болгарии // Научное наследие А. П. Смирнова и современные проблемы археологии Волго-Камья. Тезис. науч. конф. М., 1999. С. 96−99. Казаков Е.П. Памятники эпохи бронзы // Очерки по археологии Татарстана / Отв. ред. П.Н. Старостин. Казань: Школа, 2001. С. 56–73. Казаков Е.П., Старостин П.Н., Халиков А.Х. Археологические памятники Татарской АССР. Казань: Татар. кн. изд-во, 1987. 240 с. Красильников К. И. Возникновение оседлости у праболгар Среднедонечья // СА. 1981. № 4. С. 110−125. Кызласов Л.Р. Городская цивилизация Срединной и Северной Азии: исторические и археологические исследования. М.: Вост. лит., 2006. 360 с. Марков В.Н. Общая характеристика раннего железного века. Памятники Нижнего Прикамья VIII–V вв. // Очерки по археологии Татарстана / Отв. ред. П.Н. Старостин. Казань: Школа, 2001. С. 74–83. Матвеева Г.И. Могильники ранних болгар на Самарской Луке. Самара: Самарский университет, 1997. 226 с. Надырова Х.Г. Градостроительная культура Татарского народа и его предков. Казань: КГАСУ, 2012. 291 с. Плетнева С.А. Кочевнический могильник близ Саркела–Белой вежи // МИА. № 109. М.: Наука,1963. С. 216−259. Плетнева С.А. Маяцкое городище // Маяцкое городище / Отв.ред. С.А. Плетнева. М.: Наука, 1984. С. 3–19. Руденко К. А. Возникновение городов в Волжской Булгарии и Булгарской области Золотой Орды (по данным археологии) // Поволжская археология. 2012. №1. С. 68–77. Семыкин Ю.А. К вопросу о поселениях ранних Болгар на Самарской Луке // Культуры Евразийских степей второй половины I тысячелетия н. э. / Отв. ред. Д.А. Сташенков. Самара: Самарский областной историко-краеведческий музей им. П.В. Алабина, 1996. С. 66−82. Смирнов А.П. Волжские булгары / Труды ГИМ. Вып. XIX. М.: ГИМ, 1951. 275 с. Старостин П. Н. Именьковская культура // Очерки по археологии Татарстана / Ред. П. Н. Старостин. Казань, 2001. С. 100–118. Флеров В.С. Три проблемы в истории Хазарского каганата // Салтово-маяцька археологічна культура: 110 років від початку вивчення на Харківщині: збірник наукових праць, присвячений проблемам та перспективам салтовознавства, за матеріалами Міжнарод. наук. конф. «П’ятнадцяті слобожанські читання» / упоряд. Г.Є. Свистун. Харьков: Видалець Савчук О.О., 2011. С. 97−104. Халиков А.Х. Древняя история Среднего Поволжья. М.: Наука, 1969. 394 с. Халиков А. Х. К вопросу о начале тюркизации населения Поволжья и Приуралья // СЭ. 1972. № 1. С. 110−118. Халиков А.Х. Татарский народ и его предки. Казань: Татар. кн. изд-во, 1989. 221 c. Халиков А.Х. Основы этногенеза народов Среднего Поволжья и Приуралья. Часть I. Происхождение финноязычных народов (Учебное пособие). Казань: изд-во Казан. ун-та, 1991. 108 с. Халиков Н. Сельское хозяйство. Промыслы // История татар с древнейших времен (в семи томах). Том II. Волжская Булгария и Великая Степь / Отв. ред. Ф.Ш. Хузин. Казань: РухИЛ, 2006. С. 236−239. Хвольсон Д.А. Известия о хозарах, буртасах, болгарах, мадьярах, славянах и руссах Абу-Али Ахмеда бен Омар Ибн-Даста, неизвестного доселе арабского писателя начала Х века, по рукописи Британского музея. СПб.: Тип. Импер. акад. наук, 1869. 199 с. Хузин Ф.Ш. Болгарский город в начале X–XIII вв. Казань: Мастер Лайн, 2001. 480 с. Хузин Ф.Ш. Ранние булгары и Волжская Булгария (VIII – начало XIII вв.). Казань, 2006. 583 с. Artamonov M.I. Hazar Tarihi. İstanbul: Selenge, 2008. 670 s. Mumford L. Tarih Boyunca Kent: Kökenleri, Geçirdiği Değişimler ve Geleceği. İstanbul: Ayrıntı Yayınları, 736. Ögel B. İslamiyetten Önce Türk Kültür Tarihi. Ankara, 2014. 455 s. Şeşen R. İslam Coğrafyacılarına Göre Türkler ve Türk Ülkeleri. Ankara: TTK Basımevi, 2001. 300 s. Gumilev L. N. Hunlar. İstanbul: Selenge, 2003. 665 s. Kaşgarlı Mahmud. Dîvanû lügâti’t-Türk, Giriş-Metin-Çeviri-Notlar-Dizin. Haz. A. Ercilasun ve Z. Akkoyunlu. Ankara: TDK, 2015. 995 s. Taşağıl A. Göktürkler I-II-III. Ankara: TTK, 2018. 473 s.

Introduction. As the foreign experience of many countries of the world shows, a fairly common practice in determination of the road works cost is the use of works cost evaluation method with the help of designed and constructed objects on the roads. Actually, for the preliminary evaluation of the road works cost on the early stages of design in Ukraine the method of evaluation of objects-analogues by using a comparative approach becomes more common. The comparative approach is one of the main scientific methods, which by comparison determines common and different characteristics, parameters in the process of objects studying, etc.Problem Statement. The research of the construction industry problems, in particular the determination of construction and designing works cost became the main topic of works of many scientists, in particular Berkuta A. V., Khaikin G. M., Kolesnikov O. V. and others. In general, the scientists raised questions of the construction works cost at different stages of project development, because the obtaining of such information gives an opportunity to perform economic evaluation of new projects and determine the effectiveness of the design solutions. The need for rapid cost information obtaining at the initial stages of project development is also particularly important, as this information serves as a benchmark for cost projections for the implementation of new objects. These factors are a prerequisite for the need to create a database of objects-analogues.Scientific justification of any process has a great importance in selection of the most effective ways for its realization. Economic science is facing new targets and objectives, the solution of which contributes to its development. An important task in this case is to implement and maintain the achievements of scientific and technological progress of the investment process. When developing a new investment project of new construction or reconstruction of a motor road a significant load falls on the pre- Збірник наукових праць «ДОРОГИ І МОСТИ» www.dorogimosti.org.uaISSN 2524-0994. Dorogi i mosti, 2021. Issue 23ЕКОНОМІКА. МЕНЕДЖМЕНТ19investment stage, which lays the foundation for the future facility and the success of its implementation. The pre-investment stage includes the development and approval of project documentation, which contains a feasibility study (drawings, explanation reports) and other needed documents. This stage is extremely important, because the development of the project is an important component in the overall implementation of the object and connects science with the construction process. The efficiency of future investments, the estimated cost of construction of the investment object and the terms of its implementation depend on the quality of the technological justification and the level of design solutions.The information and analytical system on the designed and constructed objects-analogues allows the customer to perform a preliminary evaluation of the road works cost at the early stages of designing. It is the study of the basic parameters and conditions that are essential prior to the beginning of the construction and that precede the implementation of construction solutions and identify a system of key indicators (economical, structural, technical) to compare the built object with the object, which is under construction. Indicators and criteria defined for the comparison of road objects, which are designed with the completed objects, make it possible to receive extended information and analyze it in the environment of the information and analytical system, which is based on the method of analog determination of the cost of road objects.Purpose. The purpose of this study is to analyze the information and analytical system for constructed and designed objects - analogues on public roads for prompt obtaining the information on technical, structural, economic indicators for preliminary evaluation by the customer of works cost within the documentation at early stages of designing.Materials and methods. The necessity of considering this topic is based on the application of one of the priority approaches to the cost evaluation - comparative, which determines the cost of the evaluated object by taking into account availability or lack of certain characteristics by this object in comparison with similar objects. The implementation of such comparative approach is possible when the needed information is available on the indicators of objects-analogous that are compared with the designed object. The comparative approach of evaluation involves carrying out a wide range of procedures with the validation of features (elements) of the comparison of the evaluated object and the objects-analogues; determination of quantitative dependencies of the parameters used for evaluation, adjustment of values of the investigated indicators and determination of summary results. During comparative evaluation of the objects a very important aspect is the validation of values (parameters) by which the comparison of road works objects is carried out.Results. Determination and analysis of the main criteria that affect the cost of construction and data collection on designed and constructed facilities on public roads, design documentation of which is agreed and approved in the prescribed manner, became the basis for creating of information and analytical system. Information and analytical system use makes it possible to determine the preliminary road works cost at the pre-investment stage of the project. This information shows the investor an approximate amount of investment required for road works on public roads and transport facilities on them.Conclusions. The method of comparative approach is one of the possible in the process of formation of the road works market cost as by both the customer and the contractor. The basis of the information and analytical system is the method of analog comparison based on a comparative approach. The comparative approach is applied by the analysis and comparison of technical and economic indicators of objects-analogues (identical or similar objects of construction), and therefore its application allows to receive real road works market cost. The use of this method is effective for determination of value of the object at the early stages of development of investment projects (feasibility study developed on the basis of initial data for linear objects of engineering and transport infrastructure, which require detailed rationale of relevant decisions and determination of options and feasibility of the object construction).Keywords:information and analytical system, road works, object - analogue

В роботі проведено вивчення сучасного стану галузі свинарства в Україні та світі. Зокрема, було досліджено по-точний рівень розвитку виробництва свинини як в загальному плані – по окремим країнам-виробникам, так і більш дета-льно – по Україні. Було висвітлено економічне середовище та державна політика щодо вирощування свиней, виробницт-ва м’яса та формування кон’юктури ринку свинини. Зосереджуючись на поточній ситуації, в статті також розглянуто тенденції майбутнього розвитку вітчизняного свинарства. В роботі окремо вказано основні причини проблемних пи-тань, що є актуальними дотепер та дестабілізують галузь, стримуючи її розвиток. Крім того авторами окреслені шляхи виходу із сьогоднішньої кризи та намічені перспективні напрями роботи виробників свинини на майбутнє. Матері-алом для дослідження слугували праці сучасних науковців, дослідників та експертів у галузі свинарства, статистичні збірники та бази даних, які були узагальнені, проаналізовані, порівняні в розрізі актуальності наукових поглядів, показни-ків виробництва свинини, зміни поголів’я свиней, динаміки та структури показників функціонування ринку свинини. Вста-новлено, що свинарство в світі перебуває в стані відновлення після тимчасової кризи, яка була спричинена глобальним поширенням африканської чуми свиней та пандемії COVID-19. Світове виробництво свинини характеризується зрос-танням як обсягів, так і цін на продукцію, перебуваючи в стані високо-конкурентної боротьби, трансформації техноло-гій, інноваційного прогресу. Одночасно галузь свинарства в Україні знаходиться в стані незначної стабілізації після три-валого глибокого занепаду та повільної адаптації до динамічних змін внутрішньої та зовнішньої макроекономічної, конку-рентної і епізоотичної обстановки, впровадження нових технологій, нових вимог до якості продукції та способів ведення господарства та змін споживчих настроїв. Вважаємо необхідні кроки з реанімації та інтенсифікації галузі свинарства в Україні варто почати з посилення інвестиційної та інноваційної активності, відродження селекційно-племінної роботи і модернізації сільськогосподарських підприємств та домогосподарств в техніко-технологічному, санітарному, екологіч-ному аспектах в рамках загальногалузевого інтеграційного процесу.

Письма А.И. Тереножкина 1939–1941 гг. относятся к периоду поиска ученым своего научного пути и началу его работы в Узбекистане. В них он делится с В.А. Городцовым первыми результатами исследований в зоне строительства Большого Ташкентского канала и на городище Ак-Тепе, знакомит учителя с Чимбайлыкским кладом и советуется по поводу его хронологии. Послания 1941–1942 гг. написаны с фронтовых дорог, но их главной темой по-прежнему является археология. В.А. Городцов в своих письмах отмечает важность новейших археологических открытий в Туркестане, делится новостями о ходе работы над 2 томом «Археологии», призывает бить врага. Публикуемая переписка приоткрывает для нас завесу в диалоге Учителя и ученика. Библиографические ссылки Аржанцева И.А. Хорезм. История открытий и исследований. Этнографический альбом. Ульяновск: Артишок, 2016. 288 с., 654 илл. Археологические экспедиции Государственной Академии истории материальной культуры и Института археологии Академии наук СССР (1919–1956 гг.): Указатель / Ред. Н.Н. Воронин, М.А. Тиханова. М.: АН СССР, 1962. 264 с. Балахонова Е.И. В.В. Троицкий и его коллекция в Музее антропологии // Вестник МГУ. Сер. XXIII: Антропология. 2009. № 3. С. 55–65. Балабина В.И. О прекрасной даме, ее рыцарях и бардах (Т.С. Пассек, Б.А. Латынин и А.А. Потапов) // Stratum plus. 2001–2002. № 2. С. 14–31. Белозëрова И.В., Гайдуков П.Г., Кузьминых С.В. К юбилею Института археологии РАН: Московская секция РАИМК–ГАИМК, Московское отделение ГАИМК–ИИМК // РА. 2019. № 4. С. 102–117. Белозёрова И.В., Кузьминых С.В. Жизненный и научный путь В.А. Городцова (по архивным документам и воспоминаниям) // Городцов В.А. Дневники. 1928–1944: в 2 кн. Кн. 1: 1928–1935 / Сост. И.В. Белозёрова, С.В. Кузьминых. М.: Триумф принт, 2015. С. 12–72. Бернштам А.Н. Археологические работы в Казахстане и Киргизии // ВДИ. 1939. № 4. С. 169–181. Бернштам А.Н., Бибиков С.Н. Н.И. Репников (1882–1940) [Некролог] // КСИИМК. 1941. Вып. IX. С. 121–123. Болелов С.Б. Толстов Сергей Павлович // БРЭ. 2016. Т. 32. С. 240. Борисковский П.И., Окладников А.П. Д.Н. Лев (1905–1969) [Некролог] // СА. 1970. № 3. С. 298–299. Бочкарев В.С. Этапы развития металлопроизводства эпохи поздней бронзы на юге Восточной Европы // Stratum plus. 2017. № 2. С. 159–204. Буряков Ю.Ф. Пскентские наусы // СА. 1968. № 3. С. 131–136. Буряков Ю.Ф. Генезис и этапы развития городской культуры Ташкентского оазиса. Ташкент: Фан, 1982. 212 с. Василий Афанасьевич Шишкин как ученый-археолог и общественный деятель (к 70-летию со дня рождения) // История материальной культуры Узбекистана. Вып. 6. / Отв. Ред.. Б.В. Лунин. Ташкент: Наука, 1965. С. 5–16. Васильев И.Б. К вопросу о двух ямно-полтавкинских поселениях в Куйбышевском Заволжье // Очерки истории и культуры Поволжья. Вып. 2. / Отв. ред. Е.И. Медведев. Куйбышев: Куйбышев. гос. ун-т, 1976. С. 97–112. Виноградов А.В. Неолитические памятники Хорезма. М.: Наука, 1968. 180 с. Гольмстен В.В. Археологические памятники Самарской губернии // В.А. Городцову – XL / ТСА РАНИОН. Т. IV. / Ред. В.М. Фриче и др. М.: РАНИОН, 1928. С. 125–137. Городцов В.А. Бытовая археология. Курс лекций, читанных в Московском Археологическом Институте. М.: Печ. А.И. Снегиревой, 1910. 474 с. Городцов В.А. Культуры бронзовой эпохи в Средней России // ОИРИМ за 1914 год. М.: Синод. тип., 1915. С. 121–226. Городцов В.А. Археология. Т. 1. Каменный период. М.–Пг.: Гос. изд-во, 1923. 397 с. Городцов В.А. Бронзовый век на территории СССР // БСЭ. 1927. Т. VII. Стлб. 610–626. Городцов В.А. К вопросу о киммерийской культуре // ТСА РАНИОН. М.: РАНИОН, 1928. Т. II. С. 46–60. Городцов Василий Алексеевич. Дневники (1928–1944): в 2-х кн. Кн. 1: 1928–1935 / Сост. И.В. Белозёрова, С.В. Кузьминых. М.: ИД Триумф принт, 2015а. 687 с. Городцов Василий Алексеевич. Дневники (1928–1944): в 2-х кн. Кн. 2: 1936–1944 / Сост. И.В. Белозёрова, С.В. Кузьминых. М.: ИД Триумф принт, 2015б. 695 с. Граков Б.Н. Работы в районе проектируемых южно-уральских гидроэлектростанций // Археологические работы Академии на новостройках 1932–1933 гг. Вып. 2. / Известия ГАИМК Вып. 110. / Отв. ред. И. Мещанинов. М.-Л.; Соцэкгиз, 1935.С. 91–119. Граков Б.Н. Археологические раскопки близ Никополя // ВДИ. 1939. № 1. С. 271–276. Гремяцкий В.А. Памяти В.В. Троицкого // Вопросы антропологии. 1963. Вып. 14. С. 112–114. Григорьев Г.В. Поселения древнего Согда: (По данным исследования городищ Самаркандского района) // КСИИМК. 1940. Вып. 6. С. 24–34. Григорьев Г.В. Находка мустьерского остроконечника в Самарканде // КСИИМК. 1940а. Вып. 8. С. 89–90. Джуракулов М.Д. Самаркандская стоянка и проблемы верхнего палеолита в Средней Азии. Ташкент: Фан, 1987. 171 с. Итина М.А. К 90-летию С.П. Толстова и 60-летию Хорезмской археолого-этнографической экспедиции // РА. 1997. № 4. С. 189–199. Канторович А.Р. Заметки о преподавательской деятельности В.А. Городцова в Московском университете // Хорошие дни. Памяти Александра Степановича Хорошева / Сост. А.Е. Мусин. М.: ЛеопАрт, 2009. С. 309–313. Каргин Ю.Ю. Полевые археологические исследования И.В. Синицына: (К 110-летию со дня рождения) // Археология Восточно-Европейской степи. Вып. 8. / Отв. ред. В.А. Лопатин. Саратов: ИЦ «Наука», 2010. С. 7–29. Китова Л.Ю. История сибирской археологии (1920–1930-е годы): изучение памятников эпохи металла. Новосибирск: ИАЭТ СО РАН, 2007. 272 с. Клюшкина И.В. (сост.). Отдел археологических памятников Государственного исторического музея: краткая историческая хроника. Часть первая: 1873–1935 гг. // Государственный исторический музей и отечественная археология. К 100-летию отдела археологических памятников / Тр. ГИМ. Вып. 201. / Отв. ред. Д.В. Журавлев, Н.И. Шишлина. М.: ГИМ, 2014. С. 232–288. Козенкова В.И. Евгений Игнатьевич Крупнов (к 90-летию со дня рождения) // РА. 1994. № 1. С. 191–196. Конопацкий А.К. Прошлого великий следопыт. Академик А.П. Окладников: страницы биографии. Кн. 1. Новосибирск: Сиб. хронограф, 2001. 492 с. Конопацкий А.К. Прошлого великий следопыт. Академик А.П. Окладников: страницы биографии. Кн. 2. М.: АИРО-XXI, Нов. хронограф, 2009. 549 с. Крайнов Д.А. Памяти В.А. Городцова // Проблемы изучения древних культур Евразии / Отв. ред. Д.А. Крайнов. М.: Наука, 1991. С. 12–27. Крупнов Е. К 50-летнему юбилею научной деятельности проф. В.А. Городцова // ВДИ. 1938. № 3. С. 236–238. Кузьминых С.В. Граков Борис Николаевич // БРЭ. 2007. Т. 7. С. 611. Кузьминых С.В., Сафонов И.Е., Сташенков Д.А. Вера Владимировна Гольмстен: материалы к биографии. Самара: Офорт, 2007. 168 с. Кызласова И.Л. Об археологе В.П. Левашевой и ее отце, протоиерее П.Н. Левашеве // Человек и древности: памяти Александра Александровича Формозова (1928–2009) / Отв. ред. И.С. Каменецкий, А.Н. Сорокин. М.: Гриф и К, 2010. С. 751–769. Лев Д.Н. Самаркандская палеолитическая стоянка (предварительное сообщение) // История материальной культуры Узбекистана. Вып. 6. / Отв. ред. Б.В. Лунин. Ташкент: Наука, 1965. С. 22–29. Лунин Б.В. В.А. Шишкин [Некролог] // СА. 1967. № 2. С. 301. Максимов Е.К., Малов Н.М. Профессор Иван Васильевич Синицын – советский археолог XX века // Взаимодействие и развитие древних культур южного пограничья Европы и Азии / Ред. Е.К. Максимов и др. Саратов: СГУ, 2000. С. 9–19. Мелюкова А.И., Свиридов А.В. Борис Николаевич Граков (1899–1970) // Портреты историков. Время и судьбы. Т. 3: Древний мир и Средние века / Отв. ред. Г.Н. Севостьянов, Л.Т. Мильская. М.: Наука, 2004. С. 45–63. Мизинова В.П., Сальников К.В. Памяти В.В. Гольмстен // СА. 1962. № 4. С. 121–123. Молодин В.И. Академик Окладников – страницы творчества (в честь 105-юбилея). Новосибирск: НГУ, 2013. 96 с. Молодин В.И. Окладников Алексей Павлович // БРЭ. 2014. Т. 24. С. 26–27. Мунчаев Р.М. Евгений Игнатьевич Крупнов: к столетию со дня рождения // РА. 2004. № 1. С. 5–14. Найденко А.В. Старейший археолог Северного Кавказа: (Памяти Т. М. Минаевой, 1896–1973) // МИСК. 1976. Вып. 14. С. 327–332. Неразлик Е.Е. Сергей Павлович Толстов // Портреты историков. Время и судьбы. Т. 4: Новая и новейшая история / Отв. ред. Г.Н. Севостьянов. М.: Наука, 2004. С. 462–484. Окладников А.П. Неандертальский человек и следы его культуры в Средней Азии. (Предварительные данные и выводы о раскопках в гроте Тешик-Таш) // СА. 1940. T. VI. С. 5–19. Отрощенко В. Проблема формування наукових шкіл на прикладі відділу археології енеоліту та бронзового віку ІА АН УРСР // Наукові студії: Збірник наукових праць. Львів-Винники: Апріорі, 2013. Вип. 6. С. 3–12. Отрощенко В.В. О.І. Тереножкін як дослідник бронзової доби в Степовій Україні // Ранній залізний вік Євразії: до 100-річчя від дня народження О.І. Тереножкіна / Відп. ред. С.А. Скорий. Київ–Чигирин: Формат, 2007. С. 13–14. И жизнь, и слезы, и любовь / сост. Плешивенко А.Г. Запорожье: ООО «ЛИПС» ЛТД, 2011. 368 с. Потапов А.А. Обзор тепе среднего течения Чирчика / Архив ГУОПМК УзССР. Ташкент, 1929. Д. 96. Потапов А.А. Пскентский курганный могильник / Архив ГУОПМК УзССР, 1930. Д. 31. Равдоникас В.И. Неолитический могильник на Онежском озере: (Предварительное сообщение) // СА. 1940. Т. VI. С. 46–62. Рапопорт Ю.А., Левина Л.М., Неразик Е.Е., Гертман А.Н., Болелов С.Б. Приложение 1. Хроника работ Хорезмской археолого-этнографической экспедиции // Аржанцева И.А. Хорезм. История открытий и исследований. Этнографический альбом. Ульяновск: Артишок, 2016. С. 198–234. Саєнко В. Порівняльні життєписи: Борис Миколайович Граков та Олексій Іванович Тереножкін // МДАПВ. 2015. Вип. 19: Історія археології: міжособистісні та інституціональні комунікації. С. 123–135. Сафонов И.Е. Подготовка В.А. Городцовым второго тома серии «Археология» // Археология в российских университетах / Отв. ред. А.Д. Пряхин. Воронеж: ВГУ, 2002. С. 62–70. Синицын И.В. Кремневые орудия с дюнных стоянок Калмыцкой области // ИНВИК. 1931. Т. IV. С. 81–91. Скаков А.Ю. Крупнов Евгений Игнатьевич // БРЭ. 2010. Т. 16. С. 128–129. Смирнов А.П. М. В. Городцов [Некролог] // СА. 1969. № 4. С. 320. Сташенков Д.А., Кочкина А.Ф. Страницы истории самарской археологии: к юбилею В.В. Гольмстен. Самара: СОИКМ, 2020. 48 с. Столяр А.Д. Деятельность Владислава Иосифовича Равдоникаса // Тихвинский сборник. Вып. 1: Археология Тихвинского края / Науч. ред. Г.С. Лебедев. Тихвин, 1988. С. 8–30. Тереножкин А.И. Памятники материальной культуры на Ташкентском канале // ИУзФАНСССР. 1940а. № 9. С. 30–36. Тереножкин А.И. Археологические разведки в Хорезме // СА. 1940б. Т. VI. C. 168–189. Тереножкин А.И. О древнем гончарстве в Хорезме // ИУзФ АН СССР. 1940в. № 6. С. 54–64. Тереножкин А.И. Жилые постройки XI–XII вв. н. э. в Кара-Калпакской АССР // ИУзФ АН СССР. 1940г. № 7. С. 58–73. Тереножкин А.И. Раскопки холма Ак-Тепе близ Ташкента в 1940 г. // ИУзФ АН СССР. 1941. № 3. С. 30–36. Тереножкин А.И. Холм Ак-Тепе Ташкента (раскопки 1940 г.) // ТИИА АН УзССР. 1948. Т. І. С. 71–133. Тереножкин А.И. Согд и Чач (Автореф. канд. дисс.) // КСИИМК. 1950. Вып. 33. С. 152–169. Тереножкин А.И. Основы хронологии предскифского периода // СА. 1965. № 1. С. 63–85. Тереножкин А. И. Киммерийцы. Киев: Наукова думка, 1976. 223 с. Тереножкин А.И. Из жизни Алексея Тереножкина (написано его рукой, собрано его сыном). Киев: Корвин пресс, 2006. 112 с. Тихонов И.Л. Равдоникас Владислав Иосифович // БРЭ. 2015. Т. 28. С. 113. Толстов С.П. Древний Хорезм. Опыт историко-археологического исследования. М.: МГУ, 1948. 433 с. Тункина И.В. Репников Николай Иванович / Биобиблиографический словарь членов РАО (1846–1924) // С.А. Жебелёв. Русское археологическое общество за третью четверть века своего существования. 1897–1921: Исторический очерк. Изд. 2. М.: Индрик, 2017. С. 512–513. Формозов А.А. К столетнему юбилею В.И. Равдоникаса // РА. 1996. № 3. С. 197–202. Черных Е.Н. Древняя металлообработка на Юго-Западе СССР. М.: Наука, 1976. 302 с. Шишкин В.А. Исследование городища Варахша и его окрестностей // КСИИМК. 1941. Вып. 10. С. 3–15. Шишкин В.А. Варахша. Опыт исторического исследования. М.: АН СССР, 1963. 250 с. Щапов А.П. Историко-географическое распределение русского народонаселения // Русское Слово. 1865. №№ 6, 7, 8, 9.

Анотація. Розглянуто і проаналізовано виступи українських спортсменів на Іграх ХХХII Олімпіади, а також здійснено аналіз досліджень проблеми удосконалення їх підготовки. Мета. Проаналізувати спортивні досягнення українських фехтувальників на Іграх Олімпіади в Токіо. Методи. Аналіз літературних джерел, даних мережі Інтернет, технічних протоколів. Результати. У ході дослідження виявлено, що результати виступів збірної команди України на Іграх ХХХII Олімпіади можна вважати задовільним. Відмічається, що сьогодні система розвитку фехтування в Україні не є оптимальною. Спостерігається явний дефіцит сучасних центрів підготовки спортсменів, неефективне бюджетне і позабюджетне фінансування, недосконалість нормативно-правового, організаційно-управлінського, науково-методичного, медичного, інформаційного та кадрового забезпечення. Таким чином, стратегія розвитку фехтування у сучасних умовах розвитку України вимагає формування та наукового обґрунтування концептуальних основ для успішного та динамічного розвитку цього виду спорту. Для оцінювання сучасного стану функціонування і розвитку фехтування було проведено PEST-аналіз. Встановлено, що в групі політико-правових факторів найбільш значущими є: законодавча підтримка розвитку видів спорту; у групі економічних – фінансування і матеріально-технічне забезпечення спортивних шкіл; у групі соціальних – рівень тренерсько-викладацьких кадрів та умов праці у спортивних школах; в групі технологічних – інноваційні технології та їх вплив на розвиток фехтування. Результати проведеного дослідження свідчать, що розвиток фехтування гальмує ряд факторів макросередовища і умов, які потребують проведення певних реформ. Як показує дослідження, процес функціонування і розвитку фехтування в сучасних умовах потребує формування принципово нових економічних основ і пошуку організаційно-правових форм їх функціонування. На нашу думку, це перехід від екстенсивної моделі розвитку видів спорту, яка сьогодні використовується в Україні, до інноваційної. Таким чином, для забезпечення у подальшому завоювання призових місць на Олімпійських іграх необхідна розробка моделі інноваційного розвитку фехтування на основі стратегічного партнерства між державою, громадськими спортивними організаціями, наукою, сферою освіти і бізнесу. Ключові слова: Ігри Олімпіад, підсумки, PEST-аналіз, фехтування.

Статтю присвячено обґрунтуванню критеріїв розвитку професійного самовизначення у старшокласників сільських шкіл та висвітленню його психологічних особливостей на основі результатів емпіричного дослідження. Професійне самовизначення випускників сільських шкіл визначено як «процес відрефлексування власних здібностей у відповідності з вимогами майбутньої професії, її вибір в залежності від ціннісного ставлення до неї та утвердження власного «Я» засобом реалізації у перспективі своїх професійних планів для підтримки як власного благополуччя, так і близьких людей». Критерії розвитку професійного самовизначення випускників загальноосвітніх шкіл: повнота уявлень про себе та про світ професій; ціннісне ставлення до вибору майбутнього фаху; проектування свого професійного майбутнього. Презентовано модель професійного самовизначення випускників як складноорганізовану систему пов’язаних між собою складових і їх конструктів: когнітивного, емоційно-ціннісного та орієнтовно-поведінкового. Результати дослідження когнітивного компонента засвідчили, що більшість сільських випускників продемонстрували нижчу (порівняно з респондентами міських шкіл) поінформованість про світ професій, орієнтування на традиційні професії; констатовано більший вплив батьків та інших значущих дорослих на вибір професії. Результати вивчення професійних ціннісних орієнтацій (емоційно-ціннісний компонент) показали, що як і сільські, так і міські старшокласники зорієнтовані на матеріальні цінності, працю і спілкування, проте у перших вибір професійного майбутнього визначається більшою мірою альтруїстичною мотивацією та сімейними цінностями. Отримані дані за орієнтовно-поведінковим компонентом засвідчили меншу рішучість у виборі професії, на відміну від міських школярів, а також менший прояв такого показника професійної готовності як планування. Проаналізовано кількісні та якісні показники розвитку досліджуваного утворення за означеними критеріями, а також здійснено кількісний розподіл старшокласників сільських шкіл за рівнями розвитку професійного самовизначення у цілому. На основі порівняльного аналізу визначено специфіку професійного самовизначення у сільських школярів випускних класів. Література Вітковська, О.І. (2002). Психологічні умови професійного самовизначення випускників середніх шкіл у процесі профконсультації. (Дис. канд. психол. наук). Київ. Волошина, В.В. (2011). Мотиваційна готовність майбутнього психолога до професійної діяльності. Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький держ. пед. університет ім. Г.Сковороди»: збірник наукових праць, 21, 356–361. Головаха, Е.И. (1999). Жизненная перспектива и профессиональное самоопределение молодежи. Киев : Наукова Думка. Гріньова, О.М. (2018). Психологія проектування життєвого шляху особистістю юнацького віку. (Автореф. дис. д-ра психол. наук). Київ. Режим доступу: http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/24033/100355088.pdf?sequence=1 Омельчук, В.А., Калюжна, Є.М., & Омельчук В.В. (2018). Прийняття рішення особистістю: філософсько-психологічний і правовий аспект. Проблеми сучасної психології: збірник наукових праць Запорізького національного університету та Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України, 2(14), 89–96. org/10.26661/2310-4368-2018-2-14-14 Помиткіна, Л.В. (2013). Особливості готовності студентів до прийняття стратегічного життєвого рішення з професійного самовизначення. Педагогічний процес: теорія і практика : зб. наук. пр., 2, 215–225. Попіль, М.І. (2009). Психологічні особливості становлення професійної ідентичності майбутніх медсестер. (Автореф. дис. канд. психол. наук). Івано-Франківськ. Радчук, Г.К. (2012). Особистісне та професійне самовизначення як чинник професійного становлення особистості. Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України, 5, 47–54. Становських, З.Л. (2005). Рефлексивні компоненти професійного самовизначення старшокласників. (Автореф. дис. канд. психол. наук). Київ. Тарасюк, І.П. (2006). Теоретичний аналіз проблеми періодизації професійного самовизначення. Гуманіт. вісн. Держ. вищого навч. закл. «Переяслав-Хмельниц. держ. пед. ун-т ім. Г. Сковороди». Педагогіка. Психологія. Філологія. Філософія: наук.-теорет. зб., 10, 210–213. Федоренко, Л.П. (2020). Психологічні особливості професійного самовизначення випускників сільських шкіл. (Автореф. дис. канд. психол. наук). Київ. Федоренко, Л.П. (2018). Ціннісний аспект професійного самовизначення старшокласників сільських шкіл. Проблеми сучасної психології: збірник наукових праць Запорізького національного університету та Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, 2(14), 144–150. Чернобровкін, В.М. (2010). Психологія прийняття педагогічних рішень. (Монографія). Луганськ : ДЗ «ЛНУ ім. Тараса Шевченка». Шевченко, Н.Ф. (2016). Навчально-професійна настанова в структурі професійної свідомості майбутіх фахівців. Проблеми сучасної психології: збірник наукових праць Запорізького національного університету та Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, 32, 558–571. Шевченко, Н.Ф., & Волобуєва, О.С. (2019). Особистісні та професійні аспекти ідентичності в ранньому юнацькому віці. Проблеми сучасної психології: збірник наукових праць Запорізького національного університету та Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, 1(15), 152–158. https://doi.org/10.26661/2310-4368-2019-1-15-23 Shevchenko N., & Lisianska N. (2020). Experimental study of psychological conditions of development of high school students’ independence in planning of the professional prospects. Збірник наукових праць «Проблеми сучасної психології» Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнката Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, 50, 308–327. https://doi.org/10.32626/2227-6246.2020-50.308-327 Weinhardt, M. (2016). Der Einfluss von Werten auf die Berufswahl und die intergenerationale Transmission sozialer Ungleichheit. http://dx.doi.org/10.17169/refubium-7568

У статті презентовано результати теоретичного дослідження психологічних джерел з проблеми мотивації професійної діяльності дорослих. Розкрито теоретичні положення мотивів дорослих як детермінантів їх професійної діяльності у працях зарубіжних та вітчизняних психологів. Визначено структуру мотивації професійної діяльності у дорослому віці та виокремлено три її складові: внутрішня мотивація, зовнішня позитивна мотивація та зовнішня негативна мотивація. Внутрішня мотивація виникає з потреб людини та пов’язана безпосередньо з процесом і результатом її професійної діяльності. Зовнішня позитивна мотивація містить мотиви, які лише опосередковано пов’язані з процесом і результатом професійної діяльності людини. Зовнішня негативна мотивація включає мотиви, що не пов’язані безпосередньо з процесом і результатом професійної діяльності, але які мають негативне емоційне забарвлення щодо уникнення покарання, критики, осуду тощо. Доведено, що професійна мотивація людини одночасно є відносно стійким, і відносно мінливим динамічним психологічним утворенням. Зосереджено увагу на впливі зовнішніх і внутрішніх факторів на професійну діяльність дорослої особистості. Визначено зміст мотивації професійної діяльності особистості дорослого віку: наявність мотиву, акцентування на процесі діяльності, зумовленість дії зовнішніх та внутрішніх чинників. Емпірично вивчені рівні мотивації професійної діяльності дорослих. Досліджувані з високими якісними показниками продемонстрували наявність внутрішніх позитивних мотивів, що визначають їх прагнення до особистісного та професійного зростання. Досліджуваним з середнім рівнем властива орієнтація на зовнішні позитивні мотиви (висока заробітна плата, керівна посада тощо). У досліджуваних з низькими показниками переважає зовнішня негативна мотивація. Для них професійна діяльність сприймається як важкий та складний процес. Констатовано, що наявність сформованої, стійкої та усвідомленої мотивації є важливою умовою для ефективної професійної діяльності дорослих. Підкреслено значущість для подальшого вивчення ціннісного компонента професійної діяльності у дорослому віці. Література Алфьорова, М.В. (2020). Мотивація вибору професії як фактор привабливості та успіху в професійній діяльності. Конференція «Досягнення фундаментальної, клінічної медицини та фармації» (м. Витебск, 29-30 січня. 2020р.), (с. 575–578). Вітебськ : Вітебський державний медичний університет. Байтимірова, А. (2013). Сутність та структура поняття «Професійний інтерес». Теорія та практика суспільного розвитку, 4. Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/suschnost-i-struktura-ponyatiya-professionalnyy-interes Барчі, Б. (2011). Вивчення мотивів вибору професії у психологічних дослідженнях. Збірник наукових праць КПНУ імені Івана Огієнка, Інститут психології ім. Г.С. Костюка НАПН України. Проблеми сучасної психології, 12, 60–72 . Бех, І. (2015). Вибрані наукові праці. Виховання особистості. Чернівці : Букрек. Волянюк, Н. (2007). Психологічні основи прогнозування у системі професійної соціалізації особистості. Збірник наукових праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України. Проблеми загальної та педагогічної психології, 4(4), 215–222. Єрохін, С., Нікітіна І., & Нікітін, Ю. (2011). Концепція професійної мотивації студентів як фактор конкурентності на ринку праці. Юридична наука, 1, 20–27. Ебзеєв, М. (2013). Професійний інтерес як комплексний показник відношення студентів до здобуваючої професії. Наукові записки університету Лесгафта, 9(103), 195–200. Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/professionalnyy-interes-kak-kompleksnyy-pokazatel-otnosheniya-studentov-k-osvaivaemoy-professii Замфір, К. (1983). Задоволеність працею. Москва : Політіздат. Занюк, С. (2001). Психологія мотивації. Київ : НікаЦентр. Іванова, Н. (2016). Мотивація фахівця до професійної діяльності: поняття, зміст та функції. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 1, 21–24. Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=VKNU_vsn_2016_1_7 Князян, М.О. (1998). Навчально-дослідницька діяльність студентів як засіб актуалізаціїї професійно значущих знань (на базі вивчення іноземних мов). (Дис. канд. пед. наук). Ізмаїл. Лішин, О. (1997). Педагогічна психологія виховання. Москва : Інститут практичної психології. Максименко, С.Д. (Ред.). (2000). Загальна психологія: підручник. Київ : Форум. Мітіна, О. (2012). Роль мотиваційних чинників у професійній переорієнтації дорослих. Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент, 10, 126–133. Мосол, Н.О. (2009). Формування особистісної готовності до вибору професії психолога. (Автореф. дис. канд. психол. наук). Київ. Сейтешев, А.П. (2008). Вибрані педагогічні твори: наукове видання. Т.С. Садиков (Ред.). Алмати : Гилим. Титаренко, Т. (2003). Життєві домагання і професійне становлення особистості практичного психолога. Практична психологія та соціальна робота, 4, 21–23 Чарнецкі, К. (1999). Психологія професійного розвитку особистості. (Автореф. дис. д-ра психол. наук). Київ. Чистякова, С. (2015). Професійне самовизначення: сучасний аспект. Професійна освіта, 6, 2–6. Чугунова, Е. (1990). Психологія інженерної творчості. Санкт-Петербург : Знання. Izard, C. (1991). The Psychology of Emotions. New York : Plenum Publishing Corporation. McClelland, D. (1987). Human Motivation. Cambridge : Cambridge University Press. Malik, M.E., & Naeem, B. (2013). Towards understanding controversy on Herzberg theory of motivation. World Applied Sciences Journal, 24(8), 1031–1036.

У статті висвітлено повсякденні аспекти професійної діяльності науково-педагогічних працівників Львівського державного педагогічного інституту у перші післявоєнні роки (1944–1953). Встановлено, що впродовж окресленого періоду відбувалося становлення науково-педагогічного колективу інституту, зростання його кількісного та якісного складу. Чисельність викладачів за цей час зросла удвічі, збільшилася кількість працівників із науковими ступенями. Освітня діяльність викладачів підлягала суворій регламентації, що проявлялося у чіткому дотриманні графіків навчального процесу, наданні групових та індивідуальних консультацій студентам, участі в численних засіданнях і нарадах. Під впливом ідеологічних кампаній в СРСР викладачі Львівського державного педагогічного інституту змушені були уводити до програм навчальних дисциплін праці радянських політичних діячів. Навчальна діяльність викладачів суворо контролювалася не лише адміністрацією інституту, але й Міністерством освіти УРСР та Міністерством вищої освіти СРСР. Значну увагу керівництво та викладачі інституту приділяли науковій роботі, наголошуючи на потребі захисту дисертацій, публікації наукових праць. Важливе значення мало започаткування збірника “Наукові записки Львівського державного педагогічного інституту” (1947). Велику частину професійного часу викладачів займала громадсько-політична робота та співпраця зі школами. У згаданий період в інституті працювали низка відомих учених: фізик Роман Цегельський, математик Володимир Левицький, історики Маврицій Горн і Василь Інкін, педагог Олександр Дзеверін, біолог Іван Носкевич, філолог Микола Бойчук.

У статті окреслено проблему становлення індивідуальних стилів на тлі загальнонаціональної мови. Розглянуто афоризми в романі Мирослава Дочинця «Мафтей», здійснено їх семантико-стилістичну класифікацію. Доведено особливості їх використання у художньому дискурсі та роль і місце в індивідуальній мовній картині письменника. Ключові слова: ідіостиль, афоризми, сентенції, концепт, етносемантика. Покликання Список використаної літератури Антологія афоризмів, упор. Л. П. Олексієнко. Донецьк, 2004. Вегеш, Анастасія. «Промовистість назв романів М. Дочинця». Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації, вип. 2 (32), 2014, с. 8–12. Дочинець, Мирослав. Мафтей. Книга написана сухим пером. Мукачево: Карпатська вежа, 2016. Жайворонок, Віталій. «Національна мова та ідіолект». Мовознавство, № 6, 1996, с. 27–32. Єрмоленко, Світлана. «Стиль індивідуальний». Українська мова: енциклопедія, за ред. В. М. Русанівського, і О. О. Тараненка. Київ, 2000, с. 603–4. Єрмоленко, Світлана. «Своєрідність художнього мовомислення Євгена Пашковського». Єрмоленко, Світлана. Мовно-естетичні знаки української культури. Київ: Інститут української мови НАН України, 2009. Мацько, Любов. «Індивідуальний мовостиль Івана Драча». Філологічні науки: Збірник наукових праць. Суми: Сумський ДПУ ім. А. С. Макаренка, 2008, с. 85–92. Мирослав Дочинець – прозаїк, філософ, публіцист. URL: http://miroslav–dochinets.com /?tmpl= unsupported. Потебня, Александр. «Эстетика и поэтика». Мысль и язык. Москва, 1976. Прокопович, Лідія. «Вербалізація концепту час у романі Мирослава Дочинця „Мафтейˮ». Науковий вісник Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія «Філологічні науки». Мовознавство, № 8, т. 2, 2017, с. 66–9. Радзієвська, Тетяна. Комунікативно-прагматичні аспекти текстотворення. Автореф. дис. …докт. філол наук: 10.02.15. Київ, 1999. Русанівський, Віталій. «Знайдене слово (Про мову творів Ю. Мушкетика)». Мовознавство, №4–5, 2000, с. 3–7. Словник української мови, за ред. І. К. Білодіда. В 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. Сологуб, Надія. Мовний світ Олеся Гончара. Київ: Наукова думка, 1991. Ставицька, Леся. Естетика слова в художній літературі 20-30 рр. ХХ ст. (Системно-функціональний аспект). Автоеф. дис. ...докт. філол. наук: 10.02.01. Київ, 1996. Статєєва, Валентина. «Специфіка мовостилю Івана Чендея». Лінговстилістика: Об’єкт – стиль, мета – оцінка. Київ, 2007, с. 288–97. Теребус, Роман. «Функціне навантаження власних назв у романах Мирослава Дочинця „Криничарˮ та „Вічникˮ». Науковий вісник Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія «Філологічні науки». Мовознавство, № 8, т. 2, 2017, с. 110–3. Фізер, Іван. Психолінгвістична теорія літератури Олександра Потебні: Метакритичне дослідження. Київ, 1996.

Переорієнтація сучасної вищої освіти на парадигму студентоцентризму потребує перегляду змісту особистісної підготовки майбутніх фахівців. Особливого значення ця проблема набуває в межах підготовки майбутніх фахівців спеціальної освіти, де особистісна компетентність є однією із провідних умов успішної професійної реалізації. Складність особистісної підготовки фахівця спеціальної освіти полягає й в тому, що перелік важливо необхідних особистісних якостей педагога має корелювати зі специфікою нозології дітей, із якими він у подальшому буде працювати. Важливими якостями в роботі майбутнього фахівця спеціальної освіти є толерантність, емпатійність, емоційна стійкість, сенситивність до емоційних станів дітей, здатність вербалізувати і демонструвати власні емоції, вміти заохочувати та надихати інших. Сукупність зазначених якостей утворює такий складний феномен, як емоційний інтелект майбутнього фахівця. Емоційний інтелект (ЕІ) є багатокомпонентним явищем, що інтегрує внутрішньоособистісну і зовнішньоособистісну складову. Емоційний інтелект належить до ТОП-10 провідних soft skills, які забезпечують успішність професійної самореалізації. В статті висвітлено теоретичний аналіз підходів до розуміння емоційного інтелекту в психолого-педагогічній літературі, подано результати діагностики рівня розвитку емоційного інтелекту майбутніх фахівців спеціальної освіти за тестовою методикою Д. Люсіна «ЕмІн». Проведено якісний аналіз особливостей розвитку емоційного інтелекту майбутніх фахівців спеціальної освіти. З’ясовано, що здобувачі спеціальності 016 Спеціальна освіта без цілеспрямованого формування емоційного інтелекту переважно володіють помірним і середнім рівнем розвитку ЕІ. Розкрито основні напрями змісту тренінгової програми з розвитку емоційного інтелекту в майбутніх фахівців спеціальної освіти. Подана програма сприяє розвитку основних складових емоційного інтелекту (ідентифікації та диференціації емоцій, сенситивності та емпатійності до інших), сприяє підвищенню емоційної стійкості здобувачів спеціальності 016 Спеціальна освіта. Література Бондар, В.І. (2010). Інклюзивне навчання та підготовка педагогічних кадрів для його реалізації дефектолога. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 19. Корекційна педагогіка та психологія, 15, 39–42. Бондарчук, О.I. (2012). Психологічна компетентність фахівця: зміст та основні підходи. Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В.О.Сухомлинського: Зб. наук. праць. Серія «Психологічні науки», 8, 30–35. Мамічева, О. (2011). Психологічні аспекти формування професійної стійкості дефектолога. Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. Серія 19. Корекційна педагогіка та спеціальна психологія, 19, 297–301. Люсин, Д.В., & Ушаков, Д.В. (2004). Социальный интеллект: теория, измерение, исследование. Москва : Изд-во «Институт психологии РАН». Синьов, В.М. (2007). Модернізація підготовки фахівців в галузі корекційної освіти в Україні. Теоретичні та методичні засади розвитку педагогічної освіти: педагогічна майстерність, творчість, технології: збірник наукових праць, 267–270. Шульженко, Д.І. (2009). Основи психологічної корекції аутистичних порушень у дітей (Монографія). Київ : Слово. Bar-On, R. (2011). Emotional Intelligence: An Integral Part of Positive Psychology. South African Journal of Psychology, 40(1), 54–62. Salovey, P., & Mayer, J.D. (1990). Emotional intelligence. Imagination, cognition and personality, 9(3), 185–211.

Вивчення зумовленості сприйняття особистістю грошей, кредитних продуктів виявляється все більш затребуваним проблемним полем досліджень, про що свідчать новітні публікації як західних, так і українських вчених. Проте у більшості досліджень вивчаються лише окремі передумови особистісного сприйняття грошей та кредитів. Мета дослідження – емпіричне вивчення психологічних особливостей сприйняття кредитних продуктів банківських установ здобувачами вищої освіти. Виходячи з мети, завданнями дослідження були такі: визначення типів грошових настановлень у здобувачів, вивчення чинників, які впливають на ставлення здобувачів вищої освіти до грошей, визначення обізнаності здобувачів у питаннях діяльності банківських установ, поведінки користувачів банківських кредитів і доцільності користування кредитними послугами банків. Нами було використано такі методики: методики «Шкала грошових уявлень та поведінки» (Money Beliefand Behaviour Scale) (авт. А. Фернем), анкета О.Г. Ходакевич «Моє ставлення до грошей», опитувальник «Ставлення до горошей та кредиту здобувачів вищої освіти» (авт. С.В. Шевченко), методика «Шкала грошових уявлень та поведінки» (А. Фермен, модифікація М.В. Сімків). Визначено, що в юнацькому віці своєрідно виявляється система базисних ставлень до грошей: у ставленні до себе збільшується ступінь адекватності сприйняття кредитів, водночас оцінка кредитних продуктів здійснюється на основі власних уявлень, які подекуди бувають ілюзорними і поверхневими, зростає ступінь довіри до банківських установ, а власний образ грошей і кредиту менше залежить від оцінок інших. Водночас ускладнення перебігу процесу економічної соціалізації підростаючого покоління нерідко призводить до виникнення неконструктивного сприйняття грошей і кредитів: від надання їм дуже великого значення, бажання збагатитися будь-яким шляхом (аж до незаконних дій) до повного нівелювання їх значення. Література Білоконь, І.В. (2007). Економічні настановлення як складова економічної соціалізації особистості. Максименко С.Д. (Ред.). Актуальні проблеми психології: збірник. наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України 7(12), 15–19. Київ : «Логос». Габбард, Р. Глен. (2004). Гроші, фінансова система та економіка, 50–54. Савлук М. & Олесневич Д. (Ред.). Київ : КНЕУ. Гроші та кредит. (2011) : підручник. Савлук М. І. (Ред.). Київ : КНЕУ. Зубіашвілі, І.К. (2007). Гроші як фактор економічної соціалізації. Максименко С.Д. (Ред.). Проблеми загальної та педагогічної психології: збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України, ІХ (2), 110–119. Київ : «ГНОЗІС», Зубіашвілі, І.К. (2008). Соціально-психологічна сутність грошей. Соціальна психологія,. 1(27), 128–141. Київ. Зубіашілі, І.К. (2008). Дослідження особливостей ставлення старшокласників до грошей. Проблеми загальної та педагогічної психології: зб. наук. праць Інституту психології ім.Г.С. Костюка АПН України, Х (1), 192–204. Київ : Міленіум. Мазараки, А.А., & Ильин, В.В. (2004). Философия денег. Київ : КНТЭУ Москаленко, В. (2006). Методологічні засади дослідження економічної соціалізації особистості. Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України, 8(1), 250–257. Київ. Нікітіна, О.П. (2010). Дослідження психологічних компонентів ставлення до грошей в юнацькому віці. Вісник ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Психологія, 33, 175–183. Харків : ХНПУ. Семенов, М.Ю. (2009). Психосемантическое исследование понятия «деньги»: гендерный и возрастной аспекты Омский научный вестник. Серия Общество. История. Современность, 3(78), 124–127. Ходакевич, О.Г. (2012). Аналіз основних чинників формування ставлення студентів до грошей. Актуальні проблеми психології: зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка НАПН України, 1(34), 348–354. Київ : А.С.К. Шевченко, С.В. (2019). Восприятие денег как отражение социального поведения человека. Психотерапевт и все для его работы, 7. Osadchyi, V.V., Varina, H.B., Prokofiev, E.H., Serdiuk, I., & Shevchenko, S.V. (2020). Use of AR/VR technologies in the development of future specialists' stress resistance: Experience of STEAM-laboratory and laboratory of psychophysiological research cooperation. Paper presented at the CEUR Workshop Proceedings, 2732, 634–649. Varina, H., & Shevchenko, S. (2020). The peculiarities of using the computer complex HC-psychotests in the process of psychodiagnosis of the level of development of future specialists' mental capacity. Paper presented at the E3S Web of Conferences, 166. doi:10.1051/e3sconf/202016610025 Çera, G., Khan, K.A., Mlouk, A., & Brabenec, T. (2020). Improving financial capability: The mediating role of financial behaviour. Economic Research – Ekonomska Istrazivanja. doi:10.1080/1331677X.2020.1820362 Fan, F., & Chan, K. (2019). Young adults’ perceptions of personal loan commercials. Young Consumers, 20(2). doi:10.1108/YC-10-2018-0854 Fogel, J., & Schneider, M. (2011). Credit card use: Disposable income and employment status. Young Consumers, 12(1), 5–14. doi:10.1108/17473611111114740 Kassim, S., & Hussin, S. R. (2016). Do marketing strategies have significant influence on usage of credit cards? Empirical evidence from malaysia. Pertanika Journal of Social Sciences and Humanities, 24 (November), 179–192. Khan, J., Belk, R.W., & Craig-Lees, M. (2015). Measuring consumer perceptions of payment mode. Journal of Economic Psychology, 47, 34–49. doi:10.1016/j.joep.2015.01.006 Khan, K.A., & Akhtar, M.A. (2020). Electronic payment system use: A mediator and a predictor of financial satisfaction. Investment Management and Financial Innovations, 17(3), 246–262. doi:10.21511/imfi.17(3).2020.19 Khan, K.A., Akhtar, M.A., & Tripathi, P.K. (2020). Perceived usefulness of social media in financial decision-making: Differences and similarities. Innovative Marketing, 16(4), 145–154. doi:10.21511/im.16(4).2020.13 Larracilla-Salazar, N., Peña-Osorio, I.Y., & Molchanova, V.S. (2019). Education and financial inclusion. an empirical study in students of higher education. European Journal of Contemporary Education, 8(4), 810–818. doi:10.13187/ejced.2019.4.810 Luukkanen, L., & Uusitalo, O. (2019). Toward financial Capability – Empowering the young. Journal of Consumer Affairs, 53(2), 263–295. doi:10.1111/joca.12186

Статтю присвячено дослідженню особистісно-професійної зрілості майбутнього логопеда як психологічної умови формування комунікативної компетентності. Проаналізовано наукові підходи до вивчення понять «зрілість», «особистісна зрілість», «професійна зрілість», «комунікативна компетентність» та її структуру. З’ясовано, що особистісна та професійна зрілість є складовими особистісно-професійної зрілості майбутнього фахівця, який володіє визначеною життєвою та громадянською позицією, здатний до прийняття себе та безумовного прийняття інших, може швидко адаптуватися до вимог професії та суспільства, прагне самореалізації та професійного зростання. Для вирішення мети та поставлених завдань було використано теоретичні (аналіз, порівняння та систематизація психологічних джерел), емпіричні (тестування, психолого-педагогічний експеримент) та математичні (c2-критерій Пірсона, коефіцієнт кореляції Спірмена) методи дослідження. Для вивчення особливостей розвитку компонентів комунікативної компетентності та визначення особистісно-професійної зрілості як психологічної умови її формування було використано комплекс взаємодоповнюючих психодіагностичних методик. Виявлено психологічні особливості розвитку структурних компонентів комунікативної компетентності майбутнього логопеда, визначено її рівні розвитку. Теоретично визначено та експериментально перевірено психологічну умову її формування – особистісно-професійну зрілість. Зафіксовано наявність позитивного кореляційного зв’язку між рівнями розвитку комунікативної компетентності та особистісно-професійною зрілістю, що є свідченням її позитивного впливу на формування комунікативної компетентності. Впродовж навчання у закладі вищої освіти комунікативна компетентність майбутнього логопеда розвивається недостатньо, а умовою її підвищення є особистісно-професійна зрілість як характеристика особистості. Література Гильбух, Ю.З. (1995). Тест-опросник личностной зрелости: пособие. Киев : НПЦ Перспектива. Дідик, Н.М. (2014). Феномен особистісної зрілості в інтерпретації українських дослідників. Молодий вчений, 1,128–131. Долинська, Л. (2019). Особистісна зрілість як чинник формування психологічної культури майбутнього фахівця. Збірник наукових праць «Проблеми сучасної психології», 16, 285– https://doi.org/10.32626/2227-6246.2012-16.%p. Дружилов, С.А. (2003). Психология профессионализма человека: интегративный поход. Журнал прикладной психологи, 4–5, 35–42. Немов, P.C. (1995). Общие основы психологии: учеб.пособие. Москва : Просвещение: ВЛАДОС. Петровский, А.В., & Ярошевский, М.Я. (1990). Психология: словарь. Москва : Политиздат. Реан, А.А. (1999). Психология изучения личности: учебн. пособ. Санкт-Петербург : Изд-во Михайлова В.А. Темрук, О.В. (2005). Особливості розвитку особистісної зрілості майбутнього вчителя на початковому етапі професійної підготовки. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 12: Психологічні науки, 4(28), 116-122. Цина, В. (2014). Сутність, структура, особливості особистісно‐професійної зрілості майбутнього вчителя. Витоки педагогічної майстерності, 14, 305–310. Штепа, О.С. (2004). Пропріум зрілої особистості. Практична психологія та соціальна робота, 2, 26-35. Coban, A.S. (2005). Predictor of levels of vocational maturity of high school students study some of the variables. Journal of Inonu University Faculty of Education, 6(10), 39-54. Greene, J. (2016). Communication skill and competence. Oxford Res Encyclop Comm. doi:10.1093/acrefore/9780190228613.013.158.

Статтю присвячено аксіопсихологічному обґрунтуванню застосування короткочасної поетичної психотерапії з використанням творів морально-етичного й екзистенційно-духовного спрямування. Мета дослідження: описово-феноменологічне й експериментально-статистичне доведення ефективності терапії поезією в короткочасній перспективі. Завдання дослідження полягали в обґрунтуванні доцільності використання поезії в якості засобу гармонізації поточних психічних станів і фасилітації пролонгованих процесів духовної трансформації особистості; презентуванні аксіопсихологічного (суб’єктно-ціннісного) формату організації та змістового наповнення поезіотерапії; експериментальній і статистичній верифікації ефективності застосованого формату поетичної терапії. Методи дослідження: шкала ситуативної тривожності Ч. Спілбергера і Ю. Ханіна, методика діагностики психічних станів Г. Айзенка, опитувальник якості життя Р. Еліота; описово-статистичні методи, кореляційний аналіз. Формувальний експеримент проводився у формі поетичного вечора-тренінгу. Експериментальну вибірку склали 18 дорослих представників середнього класу.В результаті дослідження було обґрунтовано, що в процесі поезіотерапії відбувається гармонізація поточних психічних станів і фасилітація духовної трансформації особистості згідно з аксіопсихологічним форматом відбору і презентації авторських текстів, що визначається принципом інтегральної суб’єктності, за яким функціонально-динамічні зрушення у смислових переживаннях реципієнтів поезії простежуються на організмічному, психосоматичному (відносний суб’єкт); індивідуальному, адаптаційно-діяльнісному (моносуб’єкт); інтеракційному, морально-комунікативному (полісуб’єкт); автентичному культуротворчому (метасуб’єкт); універсальному, трансцендентному (абсолютний суб’єкт) рівнях. Доведено, що духовно-трансформаційний потенціал поезії визначається інтенсивністю і гостротою втілених у ній моральних дилем і в ближній часовій перспективі виявляється в динаміці психоемоційних станів, поданих на різних рівнях суб’єктності реципієнта поезії.Висновки. Встановлено загальну тенденцію до зростання внутрішньої інтегрованості (гармонізації) психічних станів, що є предиктором зрілої життєвої позиції, сили Я, здатності до самостійного, автентичного смислопокладання особистості. Водночас відбувається позитивна переоцінка реципієнтами поезії якості свого життя, що супроводжується більшим самоприйняттям і асертивністю. Література Акофф, Р., Эмери, Ф.О. (1974). О целеустремленных системах. И.А. Ушаков (Ред.). Москва : Советское радио. Гуляс, І.А. (2020). Аксіопсихологічне проєктування життєвих досягнень особистості. (Монографія). Київ : «Видавництво Людмила». Заіка, В.М. (2006). Особливості трансформації особистості людини в ході вирішення життєвої кризи. Методичні матеріали. Полтава. Карпенко, З.С. (1998). Аксіопсихологія особистості. Київ : ТОВ «Міжнар. фін. агенція». Карпенко, З.С. (2010). Наративний простір терапії поезією: суб’єктно-ціннісний підхід. Актуальні проблеми практичної психології: Збірник наукових праць, 10, 177–180. Карпова, Н.Л., Лейтес, Н.С. (2014). Библиопсихология и библиотерапия в образовании, воспитании и коррекция. Н.Л. Карпова (Ред.), Библиопсихология. Библиопедагогика. Библиотерапия (с.175–180). Москва : Русская школьная библиотечная ассоциация. Маклаков, А.Г. (2001). Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях. Психологический журнал, 22(1), 16–24. Максименко, С.Д., Кузікова, С.Б., & Зливков, В.Л. (Ред.). (2017). Особистість як суб’єкт подолання кризових ситуацій: психологічна теорія і практика. (Монографія). Суми : Вид-во СумДПУ імені А.С. Макаренка. Мелик-Пашаев, А.А. (2014). Искусство и здоровье. Н.Л. Карпова (Ред.), Библиопсихология. Библиопедагогика. Библиотерапия (с. 255–262). Москва : Русская школьная библиотечная ассоциация. Онищенко, В.М. (2020). Трансформація особистості в процесі подолання життєвих криз. Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук України., 1(56), 118–124. Рубакин, Н.А. (1977). Психология читателя и книги. Краткое введение в библиологическую психологию. Москва : Книга. Эльконин, Д.Б. (2001). Психология развития. Москва : Издательский Центр Академия. Allen John D., Carter Karen, & Pearson Mark. (2019). Frangible Emotion Becomes Tangible Expression: Poetry as Therapy with Adolescents. Australian Counselling Research Journal, 13(1), 14–19. Retrieved from https://www.acrjournal.com.au Daboui, P., Janbabai, G., & Siavash, M. (2018). Hope and mood improvement in women with breast cancer using group poetry therapy: A questionnaire-based before-after study. Journal of Poetry Therapy, 31(3), 165–172. doi: 10.1080/08893675.2018.1467822 Hynes, A., & Hynes-Berry, M. (2011). Biblio/poetry therapy: The interactive process: Ahandbook. Saint Cloud, MI : North Star Press. Leedy, J.J., & Reiter, S. (2016). Poetry therapy. International Psychotherapy Institute. Retrieved from https://freepsychotherapybooks.org/product/907-Poetry_Therapy. Mazza, N. (2016). Poetry therapy: Theory and practice (2nd ed.). London: Routledge. Retrieved from https://www.taylorfrancis. com/books/9781317606994 Muto, Takashi, Hayes Steven, C., & Jeffcoat, Tami. (2011). The Effectiveness of Acceptance and Commitment Therapy Bibliotherapy for Enhancing the Psychological Health of Japanese College Students Living Abroad. Behavior Therapy, 42(2), 323–335. Retrieved from https://doi.org/10.1016/j.beth.2010.08.009 Xerri, D., & Xerri Agius, S. (2015). Galvanising empathy through poetry. English Journal, 104(4),71–76. https://www.danielxerri.com/uploads/4/5/3/0/4530212/xerri_xerri_agius_2015.pdf

В статті теоретично й емпірично досліджується вплив сучасних соціальних медіа на формування і розвиток екологічної свідомості підлітка. Розглянуто зміст понять «екологічна свідомість», «соціальні медіа», «екологічна криза». Виокремлено фактори, що впливають на якість публікацій у соціальних мереж і екологізацію соціальних мереж. Встановлено необхідність в екологізації сучасної медіа-освіти, її стійкому розвитку та оновленні у відповідності до вимог сьогодення суспільства і довкілля. Нами було проведено емпіричне дослідження екологічної свідомості, в якому взяли участь учні загальноосвітнього навчального закладу – Гончарівської гімназії Чернігівсього району, Чернігівської області (n=60). В дослідженні було використано такі методи дослідження: контент-аналіз, методика «ЕЗОП» та бланк «Натурафіл». Підібраний банк методик дозволив нам оцінити рівень розвитку екологічної свідомості особистості школяра, що допоможе виокремити пріоритетні напрямки роботи з ними в медіапросторі. За результатами проведеного дослідження та за допомогою контент-аналізу соціальних мереж підлітків, що дало змогу виокремити основну проблематику у взаємодії людини і природи, встановлено, що в середньому близько 18% обстежуваних продемонстрували низький рівень розвитку екологічної свідомості, що характеризується зневажливим і споживчим ставленням дитини до природи. Близько 35% мають найбільш сформоване естетичне й прагматичне ставлення до природи, інакше кажучи, вони сприймають її як «красиву та корисну». Лише 16% респондентів мають задовільний рівень екологічної свідомості, що характеризується тим, що підліток сприймає природу як джерело знань і майбутнього. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у теоретичному та емпіричному вивченні стану розвитку екологічної свідомості у підлітків і можливих шляхів його покращення. Література Андрєєв, А.С. (2009). Психологічні аспекти екологічних проблем й екопсихологічні тренінги. Екологічна психологія: Збірник наукових праць інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, 7(19), 18–23. Гирусов, Э.В. (1983). Экологическое сознание как условие оптимизации общества и природы. Философские проблемы глобальной экологии, 145–153. Євдокимова, Т.О. (2007). Розвиток екологічної свідомості підлітків – учасників скаутського руху. (Дис. канд. псих. наук). Київ. Кулик, Т.М. (2013). Системно-динамічні особливості розвитку екологічної свідомості студентів. (Дис. канд. псих. наук). Луцьк. Лисенко, Т.М. (2013). Особливості екологічної свідомості у студентів. Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Психологія, 46(1), 102–108. Пономаренко, Т. (2019). Особливості побудови зворотного зв’язку в онлайн комунікації психолога при груповій взаємодії. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія № 12. Психологічні науки, 8(53), 66–75. Скребець, В.О. (2006). Екологічна свідомість: визначення поняття змісту і форм прояву. Екологічна психологія. Київ : Стакер. Barker, R.G. (1968). Ecological psychology: Concept and methods for studying the environment of human behavior. Stanford, Calif. : Stanford University Press.

У статті розкрито сутність самоставлення та сучасний погляд науковців на цей феномен. Приділена увага дослідженню теоретико-методологічних проблем феномена самоставлення, його психологічним категоріям та одному з ефективних шляхів корекції самоставлення особистості ) – застосуванню арт-терапевтичних методів. Об’єднання різних видів арт-терапії дозволяє мобілізувати творчий потенціал особистості та знайти найбільш ефективні способи самовираження, які найповнішою мірою надають можливості вираження своїх почуттів і думок. Метою дослідження стало виявлення зміни самоставлення у жінок-учасниць групи довготривалої арт-терапії. Для дослідження було використані такі емпіричні методи, як: «Методика дослідження самовідношення» С.Р. Пантелєєва та тест двадцяти висловлювань «Хто Я?» М. Куна, Т. Макпартленда у модифікації, а також пост-дослідницьке інтерв’ю, спрямоване на виявлення особливостей самоставлення. Результати оброблені за допомогою Т-критерію Стьюдента. У статті визначено, що в груповій арт-терапії завдяки перебуванню учасника групи в атмосфері прийняття та безоцінюванності, може змінюватися форма ставлення до себе. Підтримка та прийняття учасника підвищує його самоприйняття і знижує самозвинувачення, що позитивно впливатиме на загальний рівень самоставлення особистості. Висновки. Встановлено, що довготривале відвідування занять у арт-групі знижує загальний негативний фон самоставлення, оцінка можливостей та якостей особистості стає більш адекватною, високий рівень самоцікавості та цінності своєї особистості підтримується, учасники переважно звернені до своїх почуттів, переживань та визнають унікальність своєї особистості. Ефективне вирішення проблеми самоставлення у жінок, особливо зараз, коли Україна знаходиться у стані війни, коли безліч жінок потрапляють у ситуації, що негативно впливають на їх самоставлення, а в подальшому і на взаємини з оточуючими, дозволить змінити динаміку самоставлення на позитивний фон за допомогою арт-терапії. На основі даних досліджень можливо створення програм щодо пошуку особистих ресурсів у будь-якій фруструючій ситуації. Література Бернс, Р. (1986). Развитие Я-концепции и воспитание. (Монография). Москва : Прогресс. Вознесенская, Е.Л. (2005). Арт-терапевтические технологии в формировании зрелых мужских и женских феноменов «Я» в пространстве внутренней сказки. Простір арт-терапії: можливості та перспективи: Збірник наукових статей, 33–44. Режим доступу: https://www.b17.ru/article/art-therapevticheskie_technologii/ Кідалова, К.С. (2018). Психологічні особливості самоставлення особистості: аналіз концепцій та підходів. Український психологічний журнал, 2(8), 48–58. Колодяжна, А.В. (2016). Поєднання компонентів самоставлення особистості відповідно до її творчих проявів. Scientific Journal, 5, 93–96. Старовойтов, А.В. (2015). Рубежи современной арт–терапии: от теории к практике. Гуманитарные науки, 4, 95–100. Тищенко, Л. (2012). Феноменологія самоставлення в психологічній науці. Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського, 2(9), 230–233. Чеснокова, И.И. (1977). Проблемы самосознания в психологии. (Монография). Москва : Наука. Яворська-Вєтрова, І.В. (2017). Теоретичний аналіз проблеми самоставлення: ціннісний аспект. Актуальні проблеми психології. Психологія обдарованості. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України, 6(13), 198–206. Arnold, R. (2020) Navigating Loss Through Creativity: Influences of Bereavement on Creativity and Professional Practice in Art Therapy. Art Therapy, 37(1), 6–15, https://doi.org/10.1080/07421656.2019.1657718 Erol, R. Y., & Orth, U. (2016). Self-esteem and the quality of romantic relationships. European Psychologist, 21(4), 274–283. https://doi.org/10.1027/1016-9040/a000259 Hattie, J. (1996). Effects of learning skills interventions on student learning: A metaanalysis. Review of Educational Research, 99–136. https://doi.org/10.3102/00346543066002099. Jabbar, S. and Betawi, A. (2019) Children Express: Themes of War and Peace in the Drawings of Iraqi Refugee Children in Jordan. International Journal of Adolescents and Youth, 24(1), 1–18, https://doi.org/10.1080/02673843.2018.1455058 Neff, K.D., & Vonk, R.(2009) Self-compassion versus global self-esteem: two different ways of relating to oneself. Journal of Personality, 77(1), 23–50. https://doi.org/10.1111/j.1467-6494.2008.00537.x Oyserman, D. Self-concept and identity In: Tesser A, Schwarz N, editors. The Blackwell Handbook of Social Psychology. Malden, MA: Blackwell; 2001, 499–517. https://deepblue.lib.umich.edu/bitstream/handle/2027.42/89946/oyserman__2001.pdf?seq Salom, A. (2013) Art therapy and its contemplative nature: unifying aspects of imaging, art therapyю 30(4), 142–50. https://doi.org/10.1080/07421656.2014.846203 . Spiegel, D., Malchiodi, C., Bakos, A., & Colley, K. (2006). Art Therapy for Combat-Related Post Traumatic Stress Disorder: Recommendations for Research and Practice. Art Therapy, 23(4), 157–164. https://doi.org/10.1080/07421656.2006.10129335 . What is Art Therapy? [Электронный ресурс]. Retrieved from http://www.baat.org/About-ArtTherapy