Journal articles: 'Збереження національних традицій'

1

Zaria, Svitlana. "АУДІОВІЗУАЛЬНІ РЕКЛАМНІ ТВОРИ З НАЦІОНАЛЬНОЮ ТЕМАТИКОЮ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ." ART-platFORM 1, no. 1 (May 14, 2020): 351. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.351-365.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються особливості сучасного творчого виробництва таких телевізійних проектів, як аудіовізуальні рекламні твори, що характеризуються використанням українських національних мотивів і позиціонуються рекламними кампаніями як культурний феномен сучасної України. Метою дослідження є простежити сучасну тенденцію використання патріотичного історичного образу, національних традицій і минулого українського народу в україномовній рекламі як ефективного засобу масової комунікації у вітчизняному відеовиробництві, виявити специфіку української національно-культурної складової у рекламі та виділити характерні риси відеоряду аудіовізуальних рекламних творів, де лейтмотивом сюжету є український національний колорит. Сучасні українські торгові марки звертаються до теми національних традицій у культурі та мистецтві, використовуючи їх в аудіовізуальних творах. Кожна країна має свій рекламний стиль, що зумовлено особливостями національної свідомості, історією національних традицій. Менталітет нації та умови, у яких вона побутує, – це основна ознака рекламних повідомлень тієї країни, в якій вони транслюються. Географічна особливість сприйняття та технічні можливості накладають свій стиль на будь-яку рекламну кампанію. Рекламні відеоролики, у яких відображено народні традиції й асоціативні історичні образи, є потужним чинником формування позитивного іміджу як українського виробника, так і українського суспільства у світі. Телевізійна реклама, безумовно, є потужним суспільним і культурним механізмом впливу на масову аудиторію. Як культурологічний феномен вона відіграє важливу роль для збереження національної культури та традицій, закріплення та відродження національної самосвідомості суспільства як в окремих своїх проявах, так і в цілісному розумінні цього питання. Ця розвідка базується на ретельному системному аналізі численних прикладів національної рекламної відеопродукції з погляду ефективності її впливу на вітчизняну аудиторію. Ключові слова: реклама, рекламний відеоролик, аудіовізуальний рекламний твір, національна культура, національні традиції, патріотизм.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Баранова, Наталія Миколаївна. "ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ ТРАДИЦІЇ ЯК ЕСТЕТИЧНОГО ФЕНОМЕНА." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 25 (November 25, 2019): 46–52. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i25.880.

Full text

Abstract:

В статті здійснено теоретичне осмислення національно-культурної традиції як естетичного феномена. Обгрунтувавши засадничі принципи сучасного дослідження проблеми і здійснивши всебічний аналіз, в статті систематизовано досвід вітчизняної та зарубіжної наукової думки, включаючи історичну традицію та сучасний стан щодо естетичної реконструкції такого феномена як національно-культурна традиція. Теоретичний матеріал трансформувався в дослідження особливостей естетичної інтерпретації національно-культурної традиції. Мета дослідження полягає в філософсько-теоретичному аналізі естетичних засад національно-культурної традиції, в репрезентації її своєрідності як естетичного феномена. Національна культура розглянута як цілісна система, багатогранність і різнобічність якої дозволяє глибше розуміти особливості етнічного світосприйняття та світорозуміння. Обгрунтовано, що естетичний аналіз національно-культурної традиції можливий лише в тому випадку, якщо самі естетичні категорії розглядаються в системі, тобто в єдності та взаємозв’язку. Методологічна основа дослідження побудована на міждисциплінарному інтегруванні філософських, естетичних, культурологічних, мистецтвознавчих, психологічних та історичних концепцій. Переосмислення класичної теоретичної філософсько-культурної моделі поєднано з використанням методології феноменолого-екзистенціалістської традиції, герменевтики, негативної діалектики. У роботі також використано й метод біографічного аналізу, який застосовано для дослідження проблеми крізь призму життя та творчості окремих історичних постатей. Обгрунтована парадигмальна роль етноестетичних категорій для збереження самототожності національних культур впродовж їх історичного розвитку. Показано, що національно-культурна традиція кожного народу є результат взаємодії мінливого соціального середовища та відносно незмінного психічного складу (характеру), духовного світу цього народу. Обгрунтовано, що урахування релігійних уявлень, які склалися історично, а також великої кількості пов’язаних із ними традицій, які стосуються внутрішнього світу людей, означає, визнання важливої, хоча й не фатальної ролі цих чинників у долях народів (націй).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Tkach, D. I. "Політико-правовий аспект становища української національної меншини в Угорщині." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (June 17, 2017): 90–97. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2017.03.14.

Full text

Abstract:

У статті аналізується становище української національної меншини в Угорщині, забезпечення прав та свобод цієї спільноти, гарантування збереження рідної мови, культури, національних традицій. Стверджується, що в українсько-угорських стосунках створені всі політично-правові умови для того, щоб національні меншини обох країн відчували себе захищеними та, з одного боку, мали тісні стосунки з материнською нацією, а з іншого – мали в країні проживання всі можливості для розвитку культурних, освітянських та національних потреб нацменшин. Наводяться конкретні дані про забезпечення права української національної меншини в Угорщині.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Островська, К. В. "Збереження та розвиток національних традицій у хореографічних колективах української діаспори." Культура України. Серія: Мистецтвознавство, вип. 59 (2018): 153–62.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Островська, К. В. "Збереження та розвиток національних традицій у хореографічних колективах української діаспори." Культура України. Серія: Мистецтвознавство, вип. 59 (2018): 153–62.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

БАТРУН, Ірина. "ФОРМУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ ТА ГРОМАДЯНСЬКИХ ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ НУШ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 5 (December 30, 2021): 76–83. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.12.

Full text

Abstract:

Розвиток особистості громадянина України, формування інноватора і патріота з метою збереження цілісності вітчизняної держави передбачає формування громадянських якостей. Формування патріотизму в українському суспільстві залишається першочерговим як для держави, так і для системи освіти загалом. Заклади освіти є державно-громадськими установами, які організовують свою діяльність на ґрунті національної культури і національних традицій, які за змістом, формами роботи відповідають національно-культурним потребам України, її розвитку як суверенної держави. Отже, національно-патріотичне виховання є важливою складовою частиною сучасного освітнього процесу. Формування здатності людини, громадянина до активної діяльності у справах суспільства, держави на основі усвідомлення своїх прав та обов’язків із гармонійним поєднанням національно-патріотичних почуттів розглядається як громадянськість. Формування громадянських якостей взаємопов’язано із поняттям патріотизму, що сьогодні ототожнюється із захистом національних інтересів, наведенням порядку, забезпеченням соціальної справедливості. Патріотизм несе в собі повагу до інших народів, країн, їхньої культури. Повага до своєї країни, до її національних традицій, історії і багатої культури є основою будь-якого виховання. У 2017 році почалися реформи в загальній середній освіті – початок реалізації Концепції «Нова українська школа». Це реформа шкільництва Міністерства освіти та науки, яка передбачала створення школи, де діти будуть навчатися через діяльність. У 2017–2018 навчальному році 100 шкіл тестували новий стандарт, з 2018–2019 року усі перші класи навчаються за ним. Шкільне середовище в умовах НУШ має виховували дітей у дусі патріотизму, глибокого розуміння історії свого народу, національної ідентичності, самобутності. Завдання педагогів полягає в тому, щоби слова «Україна», «патріотизм» набували для дитини особливого сенсу. Важливим напрямом є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів − Герба, Прапора, Гімну. Важливим аспектом національно-патріотичного виховання та формування громадянськості є повага та любов до державної мови. Мовне середовище завжди впливає на формування учнягромадянина, патріота України. Багато поколінь українців боролись за незалежність України, яка стала реальністю 24 серпня 1991 року. Сьогодні нашій державі ще тільки 30 років. Відзначаючи і вшановуючи своє державне тридцятиріччя, важливо у дитячому шкільному просторі провести його цікаво, привертаючи увагу до знакових подій і до постатей знакових наших сучасників, які активно брали участь у розбудові України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Чжан, Юй. "Основи методики освоєння національних мистецьких традицій майбутніми вчителями музики та хореографії." Scientific journal of National Pedagogical Dragomanov University. Series 14. Theory and methodology of arts education 27 (December 27, 2019): 112–20. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series14.2019.27.18.

Full text

Abstract:

У статті розглядається актуальна проблема збереження і розвитку національних мистецьких традицій, успішність рішення якої залежить від ефективності масової мистецької освіти, зокрема від ступеню готовності вчителів до виконання даної соціокультурної місії. Основний зміст роботи присвячено обговоренню педагогічних підходів і принципів, які покладено в основу розробленої в руслі дослідження методики підготовки майбутніх учителів музики і хореографії в педагогічних вишах. Визначаються головні педагогічні підходи – полікультурний, художньо-інтегративний (поліхудожній), герменевтичний і діяльнісний. Обговорюються провідні принципи педагогічного впливу (діалогу культур, семіотичного осмислення творів, контекстового аналізу семантики художніх знаків, розвивального навчання та ін.) і найбільш важливі методи навчання (культурологічного і компаративного аналізу, жанрового моделювання, інтерактивного навчання, педагогіки співпраці тощо).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Скопненко, О. І. "Українське та білоруське словникарство 20-30-х років XX ст. з погляду збереження національних традицій." Мовознавство, no. 5 (2016): 28–37.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Скопненко, О. І. "Українське та білоруське словникарство 20-30-х років XX ст. з погляду збереження національних традицій." Мовознавство, no. 5 (2016): 28–37.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Melnychuk, Y. I. "Етичні стандарти та нормативні принципи професійної поведінки в сфері медіації." Grani 19, no. 2 (January 28, 2016): 146–50. http://dx.doi.org/10.15421/1716037.

Full text

Abstract:

Виникнення конфліктів упродовж життя людини є неминучим явищем. Привід до конфлікту призводить до виникнення конфліктної ситуації, котра містить негативне забарвлення, проявом якого може бути правопорушення. Альтернативним способом вирішення конфлікту постає медіація, котра спрямована на залагодження та вирішення конфліктів шляхом безпосереднього спілкування з правопорушником і потерпілим. Базисом процесу медіації постає співробітництво, у результаті реалізації якого з’ясовуються причини розбіжностей та прагнення конфронтуючих сторін пошуку взаємоприйнятних шляхів вирішення ситуації. У цьому процесі третім учасником є медіатор, метою діяльності якого є налагодження та керування комунікативним процесом. Інституалізація норм поведінки, які приписуються певним типам моральних взаємовідносин між людьми є оптимальним для здійснення професійної діяльності. В етичних стандартах медіації фіксується соціально-філософське тлумачення культурних, гуманістичних засад відновного процесу. Етичні норми є ключовими у досягненні справжньої досконалості, тому існує чітка потреба в етичній оцінці практики медіатора для збереження моральних, юридичних норм і підвищення якості функціонування. Професійна практика медіатора базується на усвідомленні ним етичних аспектів і соціального внеску у запобіганні рецидивізму, дотриманні етичних правил і стандартів, відповідного європейського законодавства, національних традицій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Чженьсюань, Фань. "ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ КИТАЮ У ХХ ст.: ПОЄДНАННЯ ТРАДИЦІЙ ТА ІННОВАЦІЙ." Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, no. 51 (2018): 77–87. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2018.51.06.

Full text

Abstract:

У статті розкрито культурно-філософські передумови розвитку музичної освіти Китаю у ХХ ст. На основі аналізу науково-педагогічних джерел доведено, що на розвиток музичної освіти вплинули традиційні ідеї давньокитайської філософської думки, де велика увага надавалася гармонійному вихованню людини в єдності із природою та соціумом, зокрема засобами музичної освіти. З’ясовано, що з початку ХХ століття музичне мистецтво посідає важливе місце у гуманітарній освіті Китаю, відіграючи важливу роль у вихованні дітей та молоді у системі шкільної, позакласної та позашкільної освіти. На основі аналізу державних програм та стандартів для учнів середніх шкіл, затверджених Міністерством освіти Китаю, встановлено, що метою музичної освіти було створення естетичної основи для розвитку особистості, виховання у школярів духовних якостей та чутливості до позитивного впливу музичного мистецтва. Основною формою шкільного навчання виступав хоровий та вокальний спів. У позакласній діяльності акцент було зроблено на розвиток творчих задатків школярів в гуртках, де вони мали змогу навчатися інструментальній грі, зокрема грі на народних музичних інструментах. Позашкільна музична освіта виступала осередком первинної професіоналізації учнів як музикантів та співаків, забезпечуючи творчу самореалізацію дітей у групових та масових формах музичної діяльності. Доведено, що провідною тенденцією розвитку музичної освіти Китаю у ХХ ст. стало поєднання традиційного національного підходу, зокрема збереження узвичаєного для співочої культури Китаю одноголосся, насичення змісту освіти традиційним музичним та співацьким репертуаром, навчання грі на національних музичних інструментах, та музично-педагогічних інновацій, серд яких; спрямування музичної освіти на вирішення нового завдання – індивідуального творчого розвитку дитини; переорієнтація освітнього процесу на хоровий спів; збагачення музичного репертуару світовими дитячими та класичними творами; розвиток нових позакласних та позашкільних форм музичної освіти школярів; проведення масштабних культурно-музичних заходів; створення системи музично-педагогічної підготовки педагогічних кадрів тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Нерода, Інна. "АКЦІЯ «РЕВІНДИКАЦІЇ ДУШ» НА ВОЛИНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1930-Х РОКІВ." Litopys Volyni, no. 25 (December 10, 2021): 17–23. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.03.

Full text

Abstract:

Релігія була для українців не тільки засобом національної ідентичності, а й предметом репресивної політики Польщі проти православ’я. Такою політикою, від якої потерпали українці у другій половині 1930-х років, стала акція «ревіндикації душ», яка відбувалася шляхом навернення православних безпосередньо до латинського обряду. Акція «ревіндикації душ» була започаткована з ініціативи уряду. Незважаючи на протести навіть у самих урядових колах, ревіндикаційні плани цілеспрямовано втілювалися в життя. Саме тому ця політика та методи її проведення мали для православних волинян особливо тяжкі наслідки. Мета роботи. Метою дослідження є аналіз політики польського уряду, спрямованої на реалізацію акції «ревіндикації душ» православних українців. Методологічну основу дослідження складають принципи об’єктивності, історизму та світоглядного плюралізму щодо висвітлення явищ минулого. Застосовані методи систематизації, порівняльного аналізу, періодизації, класифікації, що базуються на пріоритеті документальних фактів. У всій своїй сукупності зазначені методи стали важливим механізмом для розкриття поставленої мети і дали можливість виявити особливості церковно-релігійних процесів на Волині, проаналізувати внутрішні і зовнішні чинники цих процесів, простежити їх динаміку в контексті державно-церковних відносин у міжвоєнній Польщі. Наукова новизна роботи полягає в тому, що на основі опрацювання, систематизації та узагальнення архівних і опублікованих документів, статистичних джерел комплексно досліджено важливу наукову проблему «акція ревіндикації душ» на Волині у другій половині 1930-х років. Дослідження не лише ілюструє події з історії Православної церкви на Волині, але й показує взаємозв’язки та взаємовпливи різноманітних чинників у церковно-релігійних про- цесах в Польщі загалом та на Волині зокрема. У роботі зроблено акцент на постійному прагненні волинян-українців до відновлення і збереження соборних та національних традицій у православ’ї, а також на значенні церковно- релігійного аспекту для усвідомлення і збереження ними власної віросповідної та національної ідентичності. Віднайдення та використання низки маловідомих і невідомих джерельних матеріалів, а також урахування напрацювань вітчизняної та зарубіжної спеціальної літератури дали можливість висвітлити дану тему цілісно. Висновки. Православ’я в міжвоєнній Польщі постійно зазнавало асиміляційних замахів. Найбільш яскраво це виявилося в реалізації на користь католицизму ревіндикаційної акції, яка була спрямована безпосередньо проти православного населення. Перехід до католицизму супроводжувався переманюванням, різноманітними утисками православних, погрозами, репресіями і навіть обіцянками і заохоченнями. На Волині не було жодного випадку, де б населення добровільно заявило про свій перехід у лоно РКЦ. Небажання навернутися викликало реакцію ревіндикаторів, які виправляли положення не проповіддю, а обманом, відкритими репресіями щодо православних. Саме тому «ревіндикація душ» та методи її проведення мали для православних волинян особливо тяжкі наслідки. Незважаючи на постійні асимілятивні замахи, запроваджувані як урядом, так і РКЦ, українська православна громадськість не стала легким здобутком. Ні полонізація, ні спроби окатоличення не могли зупинити національних процесів в українському суспільстві і знищити потребу в його етнічній та релігійній самоідентифікації. Чим активнішим був наступ на православ’я, тим сильнішим ставав супротив українців. Тому можна ствердити, що Православна церква в Польській державі стала для української спільноти потужним об’єднуючим і консолідуючим чинником.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Шапенко, Л. О., and М. В. Райчук. "Принципи правового забезпечення судової влади в умовах євроінтеграції України." Прикарпатський юридичний вісник, no. 5(34) (February 23, 2021): 24–30. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).640.

Full text

Abstract:

Авторами статті на підставі аналізу наукової юридичної літератури та законодавчих положень розглянуто принципи організації та діяльності судової влади в Україні, досліджено правову природу принципів правового забезпечення діяльності вітчизняних судів загальної юрисдикції як основи для формування якісно нового конституційно-правового статусу самостійної гілки державної влади в сучасних умовах євроінтеграційних змін у державі та суспільстві. Особлива увага приділена науковому осмисленню організаційних принципів судоустрою з метою прогнозування нових векторів розвитку системи правосуддя та розроблення подальшої стратегії судової реформи, зокрема, в аспекті підвищення ефективності функціонування судів загальної юрисдикції. Зокрема, вивчено основні характеристики принципів територіаль-ності та спеціалізації як конституційних принципів судоустрою, які є основоположними для побудови системи судів загальної юрисдикції. Також під час дослідження проаналізовано сутність і значення принципу інстанційності для забезпечення розмежування компе-тентностей судів, а також виокремлено принципи етнічності та інтеграційності як невіддільних складників вітчизняної системи правосуддя, без яких унеможливлюється збереження самобутності, унікальності, національних традицій і досвіду судової системи незалежної України в контексті євроінтеграційних прагнень і створення європейських інститутів і політик, які, зі свого боку, еволюціонують у напрямі формування певного наднаціонального центру. За результатами наукового розроблення принципи правового забезпечення судів загальної юрисдикції визначаються як унікальні основоположні засади судової влади, що зумовлені історико-політичним розвитком держави та спрямовані на створення надійних умов для ефективної реалізації судової системи. Особливістю цих принципів є те, що дія кожного з них створює умови для дії іншого принципу, а це все свідчить про системність та узгодженість їхньої дії.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Юй, Хенюань. "Особливості формування вокально-виконавської майстерності китайських співаків у Китаї та в українських закладах вищої освіти." Scientific journal of National Pedagogical Dragomanov University. Series 14. Theory and methodology of arts education 27 (December 27, 2019): 168–74. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series14.2019.27.27.

Full text

Abstract:

Розглядається специфіка системи вокальної освіти, яка склалася в Китаї у процесі оволодіння національно-типовими формами вокального музикування. Розглянуто історичні джерела формування національної китайської вокальної школи у жанрах професійного та народного вокального мистецтва. Висвітлено особливості вокальної техніки, яка формується у артистів Пекінської опери та співаків – виконавців китайських народних пісень. Увагу приділено проблемам, які постають перед китайськими науковцями у визначенні подальших шляхів удосконалення вокального мистецтва та системи підготовки співаків, що зумовлюються потребами суспільства у засвоєнні світових культурних надбань та збереженні національних мистецьких традицій. Розглянуто особливості оволодіння китайськими співаками вокальної техніки західного академічного співу та оволодіння майстерністю вокального виконання світової спадщини різних епох і стилів. Узагальнено типові проблеми, які виникають у китайських студентів у процесі навчання співу і мають вирішуватися під час їхньої професійної освіти в Україні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Grushko, Iryna. "КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ У ТЕОРІЇ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (8) (November 26, 2020): 6–17. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-02-06-17.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано процес концептуалізації наукової категорії національних інтересів у теорії міжнародних відносин. Зазначається, що концептуалізація національних інтересів означає процедуру теоретичної організації їх наукового пізнання з метою побудови відповідної теоретико-методологічної моделі дослідження і виділення сутнісних характеристик феномену та вироблення його понятійного апарату. В якості основної гіпотези дослідження приймається припущення, що стан національних інтересів може виступати універсальним узагальнюючим критерієм національної безпеки. В основу формування цього критерію покладено такі базові характеристики держави: соціально-політичний лад, показники економічного розвитку, міжнародний розподіл праці, геополітичне становище, а також національні та культурні традиції. Використання порівняльно-історичного та діяльнісного методу наукового дослідження дало можливість прослідкувати еволюцію наукового пізнання національних інтересів та процес їх концептуалізації в самостійний науковий напрямок, яким стала американська школа сучасного реалізму. Доведено, що основні наукові дебати відбувалися раніше і продовжуються сьогодні у зв’язку з невирішеністю питання щодо об’єктивності національних інтересів. Автором відстоюється позиція, що національні інтереси є категорією об’єктивною, розбіжності в їх розумінні та оцінці обумовлюється різним сприйняттям загроз та можливостей їх попередження, а також різними оцінками допустимої ціни того чи іншого політичного рішення. Висвітлено особливості побудови національного інтересу на основі двох ключових елементів: перший - це постійна величина, якою виступає держава; другий - змінна величина, що залежить від конкретної історичної епохи. Основним функціональним призначенням першого є збереження фізичної, політичної і культурної самобутності держави, а другий залежить від подій і тенденцій у визначений момент розвитку держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Мірошніченко, В. І., and Т. Ю. Грузевич. "ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ СТАРШОКЛАСНИКІВ НА ОСНОВІ СІМЕЙНИХ ТРАДИЦІЙ." Педагогіка та психологія, no. 61 (April 2019): 113–21. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.13.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена висвітленню ролі сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників. Автори констатують, що кожна сім'я має свої сімейні традиції. Автори розглядають такі чинники, які впливають на формування сімейних традицій: матеріальне та економічне забезпечення, соціальний статус та рівень освіти батьків, місце проживання (місто, село), звичаї та традиції в сім’ї, кількість членів сім’ї, ставлення до дітей тощо. Громадянська культура старшокласника в сучасних умовах розглядається як його готовність та здатність громадянина до активної участі в діяльності суспільства та держави на основі глибокого усвідомлення своїх прав та обов'язків. Запорукою національного відродження України є відновлення духовного багатства, збереження досвіду попередніх поколінь. І, навпаки, кожен незаповнений розрив у системі передачі етнокультурної інформації від одного покоління до іншого продовжуватиме вести до духовного зубожіння етносу, гальмуватиме розвиток патріотичних почуттів. У цьому практичний інтерес до вивчення та примноження українських народних звичаїв та сімейних традицій. Увага приділяється таким звичаям, як розумовий світогляд, втілений в рухах і діях, світосприйняття та відносини між індивідами. Зазначається необхідність проведення найважливіших державних свят у сімейних традиціях для формування громадянської культури старшокласників. Автори звертають увагу на те, що навчально-виховний процес у сім’ї організований педагогічно грамотно, якщо для всієї родини є важливими державні свята, події, історичні дати, а також сімейні традиції. Виокремлено такі напрями впливу сімейних традицій у формуванні громадянської культури старшокласників: інформаційний, емоційний, діяльнісний. Вплив сімейних традицій на формування громадянської культури старшокласників реалізується через них: інформаційний (оволодіння певними знаннями, ідеями, переконаннями щодо соціальних та громадянських цінностей); емоційний (позитивний чи негативний емоційний досвід, уточнення таких понять, як добро, зло, добродушність, грубість тощо); діяльнісний (залучення дітей до спільної суспільно корисної діяльності, надання їм можливості висловити власну громадянську позицію). Основними засобами впливу сім’ї на формування громадянської культури старшокласників є: особистий приклад, батьківський авторитет, духовний і моральний клімат сім’ї, виховні традиції, праця, сімейні звичаї, свята, національна символіка тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Чучук, Соломія. "СОЦІОКУЛЬТУРНА ОСНОВА КОМЕРЦІЙНОЇ ЗНАКОВОЇ СИСТЕМИ СУЧАСНИХ МІСТ КИТАЮ (НА МАТЕРІАЛАХ М. СЮЙЧЖОУ)." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 34, no. 34 (December 23, 2020): 239–44. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v34i34.349.

Full text

Abstract:

Досліджуються історичні, соціокультурні передумови формування стильових, художніх особливостей організації комерційної знакової системи міст Китаю на матеріалах м. Сюйчжоу. Аналізується специфіка китайської цивілізації, класичні філософські, ідеологічні, морально-етичні уявлення, традиційні підходи до мистецтва та їх значення в розвитку зовнішньої реклами сьогодення. Розглядаються різні етапи функціонування комерційної знакової системи, її зв’язок з історичними, політичними соціальними подіями. Прослідковується вплив стильових модифікацій зовнішньорекламних носіїв на трансформацію міського простору Сюйчжоу. Наголошується на значенні діалогу культур в умовах світових глобалізаційних процесів та, пов’язаних із цим, проблемах організації предметного середовища. Розкривається роль канону і традиції в сучасних механізмах організації рекламного простору як засобу збереження національної автентичності. Стаття розглядає способи імплементації сучасних світових художніх тенденцій в систему візуальних комунікацій, при одночасному збереженні унікальних етнічних рис місцевості.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Сінельніков, Іван Григорович, and Валентина Володимирівна Сінельнікова. "НАРОДНО-МУЗИЧНА ТРАДИЦІЯ В СУЧАСНИХ СЦЕНІЧНИХ ПРАКТИКАХ." Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», no. 45 (December 17, 2021): 148–55. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247386.

Full text

Abstract:

Мета статті: проаналізувати трансформації традиційного фольклору під впливом різноманітних соціокультурних чинників; описати тенденції появи й розвитку варіативних форм сценічної трансформації фольклорної традиції; виокремити різновиди втілення автентичного фольклору на сцені — від наближеного до автентичного звучання та поведінкових стереотипів виконання науково-етнографічних колективів до фольклорного театру та стилізацій, а також використання народно-музичної традиції в творчості сучасних музичних гуртів різних жанрів і стилів. Методологія дослідження: у процесі аналізу можливостей застосування фольклорно-етнографічної спадщини українського народу на естрадній сцені використано метод аналогії. Аналітичний метод застосовано для формулювання фундаментальних засад створення фольклористичних творчих проєктів у сучасних соціокультурних умовах. Наукова новизна: визначено та ґрунтовно осмислено тенденції сценічної трансформації фольклорної традиції та різновиди її втілення в сценічну практику на українській естраді. Висновки. Не зважаючи на соціально-економічні труднощі останніх десятиріч, в Україні спостерігається підвищення зацікавленості населення до збереження й поширення народної пісенної культури, що проявляється в її адаптації до сучасних соціокультурних вимог, у підтримці духовної й культурної спадкоємності поколінь. У сучасному суспільстві народна пісенна традиція спроможна виконувати найважливішу соціальну функцію повної чи часткової соціалізації особистості, інтеграції з національною свідомістю. Народна пісня не потребує штучного, насильницького «оновлення» чи консервації. Її розвиток і трансформації в сценічній творчості сучасних аматорських, напівпрофесійних (вторинних) та професійних виконавських колективів / солістів завжди мали й мають природний характер, оскільки народна пісня містить у собі живі, незмінні цінності, збереження яких має надважливе значення для існування українського народу. Історично створені форми фольклору в сучасному суспільстві в значній мірі визначають цілісність, своєрідність і неперервність національної культурної традиції, що обумовлює актуальність розробки системи заходів і технологій збереження, розвитку, поширення й популяризації народної пісні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Danylyuk, Tatyana. "УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ПРИКАРПАТТЯ ЯК ЧИННИК НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 21 (November 27, 2019): 60–64. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2019.21.60-64.

Full text

Abstract:

Українознавство, його складник народна педагогіка, зокрема усна народна творчість, слугують вагомим чинником виховання любові до рідного краю, малої Батьківщини, яка формує високі патріотичні почуття – любові до України, розуміння важливості не тільки любити рідну країну, а й уміти відстояти її незалежність тощо. Цю проблему актуалізують базові державні документи (Закон України «Про освіту»; Закон України «Про позашкільну освіту»; Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді; Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах; Концепція позашкільної освіти й виховання; Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року та ін.), у яких наголошується, що стрижнем системи виховання учнівства є національна ідея, патріотизм, що передбачають формування любові й готовності до захисту Батьківщини, громадянського обов’язку, інтересу і прагнення до збереження національної історії, культури, традицій та поваги до культурних цінностей інших народів. Усна народна творчість, як i ввесь змiст навчання та виховання в початковій школi, здатна сприяти нацiонально- культурному вiдродженню України. Це стосується насамперед повернення тих культурних цiнностей Прикарпатського краю, які за доби радянського тоталітаризму активно не використовувалися в навчально-виховному процесі, нині вони спроможні збагатити освітній процес початкової школи своїм регіональним колоритом, стати важливим чинником формування та розвитку національної самосвiдомостi юних українцiв. Мета дослідження – проаналізувати теоретичні засади використання засобів народознавства / гуцульщинознавства в навчально-виховному процесі сучасної початкової школи, схарактеризувати систему роботи з патріотичного виховання учнів Яворівської ЗОШ І-ІІІ ст. Косівського району Івано-Франківської області на уроках, позаурочній діяльності, позашкільній діяльності, спрямовану на створення етнонасиченого середовища.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Силадій, Іван. "ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ЯК ВІДПОВІДЬ НА ВИКЛИКИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ." Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти 2, no. 14 (July 12, 2021): 35–43. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.14.2021.236866.

Full text

Abstract:

Сучасний світ (зовнішній і внутрішній) стає все більш демократичним, гуманістичним, орієнтованим на людину. І хоча локальні війни ведуться в різних регіонах світу, включаючи Україну, демократизація світу стає все більш помітною реальністю. Відповідні процеси відбуваються і в Україні. Вони визначають необхідність використання новітніх підходів до освіти як головного механізму підготовки людини до життя в майбутньому демократичному суспільстві. Звичайно, освіту для демократії потрібно переформатувати: вона сама повинна стати демократичною. Демократизація освіти є основною тенденцією її модернізації в епоху глобалізації. Основне завдання полягає в запобіганні загрозам та створенні сприятливих умов для позитивного впливу. У відповідь на виклики глобалізації пропонується розвиток національної ідеї освіти, зміст якої полягає у збереженні та примноженні національних освітніх традицій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Гура, Н. П., and М. О. Галахова. "НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ І ЇЇ МОВНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ В РОМАНІ Д. КЕЛЬМАНА «ОБМІРЮВАННЯ СВІТУ»." Nova fìlologìâ, no. 83 (November 10, 2021): 59–64. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-8.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються мовні засоби, які вербалізують національну ідентичність на матеріалі роману Д. Кельмана «Обмірювання світу» (“Die Vermessung der Welt”, 2005). Процеси глобалізації, що пов’язані з усіма сферами життєдіяльності сучасного суспільства, висувають на передній план питання збереження культурної своєрідності, національної культури, традицій і цінностей. Утворюючись у процесі соціальної взаємодії, національна ідентичність виражається в мові, оскільки мова є основним середовищем визначення, збереження та передачі соціального досвіду. Формування німецької нації й німецької національної свідомості відбувалося нелінійно. Питання самовизначення німців, подолання вікової роздробленості й формування єдиної держави, у межах якої закріпився би мовний і культурний простір, залишається однією з найактуальніших проблем для Німеччини. Тому досліджуючи такі непрості теми, як «німецька нація» та «німецька ідентичність», Данієль Кельман звертається до епохи Просвітництва й Веймарівської класики як до періоду, коли почала розбудовуватися німецька держава. Визначено, що важливий внесок у формування спільної німецької культури зробили видатні діячі філософії, літератури та науки. З’ясовано, що Д. Кельман активно використовує топоніми, щоб унаочнити панораму тогочасної Німеччини. Топоніми є осередком знань про країну й концентратом історико-культурної інформації. Оскільки топоніми характеризуються багатством культурно-історичних асоціацій, то вони тісно пов’язані з громадсько-політичними реаліями й антропонімами. Антропоніми в романі Д. Кельмана представлені широким спектром реальних таких історичних імен, пов’язаних із німецькою історією, філософією, наукою та культурою, як Г. Лейбніц, І. Кант, Й. Вінкельман, Ф. Клопшток, А. Вернер, Г. Ліхтенберг, А. Кестнер, В. Вебер, В. Гумбольдт, О. Гумбольдт, К. Ѓаус, А. Мебіус, Ф. Ян, Й.В. Ѓете, Ф. Шиллер, К. Віланд, Й. Гердер. На широкому культурно-історичному тлі вирізняються образи головних героїв роману – О. Гумбольдта й К.Ф. Ѓауса. Будучи яскравими представниками наукової думки епохи Просвітництва Німеччини, вони втілюють типові німецькі риси. Історичні антропоніми є найбільш яскравою маніфестацією національного лінгвокультурного компонента в мовній картині світу. Доведено, що етнографічні та суспільно-політичні реалії відіграють значну роль у романі, оскільки вони сприяють відтворенню атмосфери епохи німецького Просвітництва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Tsybaniuk, O., and A. Bohdaniuk. "ГЕНЕЗИС ТА ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРОГРАМИ РУМУНІЇ “ВІДКРИЙ ДЛЯ СЕБЕ ОЙНУ” У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ ШКОЛЯРІВ." Вісник Прикарпатського університету. Серія: Фізична культура, no. 33 (January 3, 2020): 114–19. http://dx.doi.org/10.15330/fcult.33.114-119.

Full text

Abstract:

Мета. Розкрити генезис та особливості реалізації програми Румунії “Відкрий для себе ойну” у фізичному вихованні школярів. Методи. Для реалізації мети дослідження використано комплекс методів: загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація) – для обґрунтування актуальності дослідження, визначення понятійно-категоріального апарату, формулювання висновків; конкретно-наукові (теоретичний аналіз архівних документів, періодичних видань, історико-педагогічної літератури, методичних та програмових матеріалів) – для систематизації та класифікації історикопедагогічної, методичної літератури; конкретно-історичний – для визначення змісту, методів й форм фізичного виховання за вимогами шкільної програми “Практична спортивна підготовка. Ойна”; проблемно-хронологічний – для з’ясування трансформації та розвитку змісту фізичного виховання на прикладі румунської національної гри – “ойна”. Результат. В статі розглянуто генезис рухливої гри “Ойна”, яка стала основою для створення нового виду спорту в Румунії і започаткування національної програми “Відкрий для себе ойну”. В статті визначено, що результатом реформ системи освіти у 1998 році стало визнання “ойни” державною національною грою. Визнано, що відродження цього виду спорту стало одним із векторів роботи по збереженню і зміцненню власних національних традицій, зокрема, впровадження “ойни” як повноцінної складової шкільної програми “Практична спортивна підготовка” для 5–12 класів. В статті проаналізовано структуру програми, основні знання, специфічні компетенції для всіх рівнів підготовки та методичні рекомендації щодо організації тренувального процесу. Висновок. Отже, ідея відновлення та популяризації державної національної спортивної гри “ойна”, реалізувалась планом по розповсюдженню самої гри та її елементів шляхом введення шкільної програми “Спортивна підготовка. Ойна” циклу “Фізичне виховання і спорт” для 5–12 класів загальноосвітніх шкіл з інтегрованою програмою поглибленого вивчення предметів. Запровадження даної програми стало можливим у зв’язку з налагодженням співпраці між Федерацією “ойни” Румунії та Міністерства освіти, науки та інновації. Крім того, до передумов відносимо історичну популярність та ступінь розповсюдження гри, а також регламентування організації занять, уроків та тренувань на законодавчому рівні

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Гумницька, Н. "Культурна традиція: першооснова збереження національної ідентичності та формування глобального українського простору." Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Серія "Культурологія", вип. 8 (2011): 3–11.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Гумницька, Н. "Культурна традиція: першооснова збереження національної ідентичності та формування глобального українського простору." Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Серія "Культурологія", вип. 8 (2011): 3–11.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Пось, Андрій, and Тетяна Кобзєва. "АНТИКОРУПЦІЙНА СТРАТЕГІЯ ЯК ОСНОВНИЙ ПРОГРАМНИЙ ДОКУМЕНТ В БОРОТЬБІ З КОРУПЦІЄЮ, ТА ШЛЯХИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ." Молодий вчений, no. 1 (101) (January 31, 2022): 207–11. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-1-101-43.

Full text

Abstract:

Корупція стала однією з основних загроз національній безпеці України, провідним фактором стагнації економіки, збереження і розвитку вираженого соціальної нерівності всупереч зусиллям держави. У зв'язку з цим потрібно вироблення і здійснення цілеспрямованої антикорупційної політики держави. Корупція постійно еволюціонує і як будь-яке складне соціальне явище не має кордонів. Вона характеризується універсальністю - існує у всіх державах незалежно від ступеня соціально-економічного і політичного розвитку, набуває все нові транснаціональні форми. У зв'язку з цим протидія корупції та боротьба з нею придбали в Україні системний і наступальний характер. Антикорупційна стратегія сучасного правотворчості і правозастосування спрямована не тільки на невідворотність покарання за корупційні дії, а й на послідовну ліквідацію умов виникнення корупції. Антикорупційна політика полягає в розробці і здійсненні різнобічних і послідовних заходів держави і суспільства по усуненню (мінімізації) причин і умов, що породжують і живлять корупцію в різних сферах життя. З огляду на, що корупція без постійного протидії їй має властивість розширюватися, необхідно, щоб з часом була виділена антикорупційна функція держави як одна з його базових задач. У цій статті розглядаються такі поняття, як корупція, антикорупційна політика, її основні принципи, цілі та завдання антикорупційної стратегії, аналізується її ефективність. Пропонуються варіанти, спрямовані на боротьбу з корупційними правопорушеннями. У статті акумульовані результати міждисциплінарних наукових досліджень правових та інституційних засад протидії корупції, отримані в рамках реалізації Національної стратегії та національних планів протидії корупції. Розкрито підходи до протидії корупції з урахуванням нових загроз і чинників, що сприяють поширенню цього негативного соціального явища. Відображено теоретико-методологічні основи моніторингу проявів корупції та антикорупційних заходів, сформульовані пропозиції щодо їх орієнтації на усунення причин і умов корупції. Розглядаються традиційні та нові технології протидії корупції, потенціал заходів юридичної відповідальності за корупційні правопорушення. На підставі тенденцій розвитку міжнародного права і позитивного досвіду розвитку законодавства розглядаються рекомендації щодо вдосконалення національної антикорупційної політики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Mazur, T. V. "Правовий статус громадських об’єднань та окремих громадян у сфері охорони культурної спадщини України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (October 10, 2019): 8–20. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.01.

Full text

Abstract:

У світовій практиці склалася традиція, згідно з якою основним суб’єктом у сфері охорони культурної спадщини є органи публічної влади – державні спеціалізовані органи й установи та органи місцевого самоврядування. Водночас нині все більшу роль у справі збереження культурного надбання людства відіграють неурядові інституції – громадські об’єднання та окремі небайдужі громадяни. Відповідні об’єднання та громадяни досить активно діють у багатьох державах світу, а їхній правовий статус визначається як на рівні національного законодавства, так і поступово стає предметом регулювання міжнародного права. Метою статті є аналіз національного законодавства, яким урегульовано діяльність громадських об’єднань та окремих громадян у сфері охорони культурної спадщини України. Наукова новизна полягає у виокремленні й аналізі правового забезпечення діяльності громадських об’єднань та окремих громадян як окремих важливих суб’єктів у сфері охорони культурної спадщини України. Висновки. Аналіз світової практики у сфері захисту культурної спадщини свідчить про активне залучення до цього процесу громадських об’єднань та окремих небайдужих громадян. Україна також має давні традиції залучення громадськості до пам’яткоохоронної діяльності. Необхідна правова основа такої діяльності була закладена ще в радянський період, а нині гарантована Конституцією України та нормами як загального, так і спеціального законодавства. Серед найпотужніших профільних громадських організацій слід відзначити багаторічну роботу Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, правовий статус якого визначено Законом України «Про охорону культурної спадщини» та власним статутом. Серед міжнародних пам’яткоохоронних громадських організацій, які провадять роботу в нашій державі, виділяються Український національний комітет Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць та Український комітет ради музеїв «ІКОМ», які діють відповідно до норм міжнародного права та українського законодавства, зокрема Закону України «Про громадські об’єднання», а також власних статутів. Крім того, національне законодавство надає право окремим громадянам долучатися до пам’яткоохоронної діяльності на правах громадських інспекторів, проводити громадську експертизу об’єктів культурної спадщини, встановлювати над ними шефство з метою забезпечення їх збереження тощо. У цілому українське законодавство щодо забезпечення права участі громадських організацій та окремих громадян в охороні культурної спадщини відповідає основним міжнародним нормам та поширеній зарубіжній практиці.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Євгеньєва, Марія. "ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛАРИСИ АТАМАНЧУК У КОНТЕКСТІ БАНДУРНОГО ВИКОНАВСТВА ТЕРНОПІЛЬЩИНИ." УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 38 (January 30, 2022): 183–89. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v38i.488.

Full text

Abstract:

Розглянуто життєтворчість і здобутки педагога-методиста Комунального закладу «Острівська музична школа» Великоберезовицької селищної ради, бандуристки та культурно-громадської діячки Тернопільщини, членкині Національної спілки кобзарів України Лариси Атаманчук. Проаналізовано етапи її концертно- виконавської діяльності. Акцентовано увагу на практично-творчій роботі зі зразковим ансамблем бандуристів «Диво-струни». Визначено особливості збереження та розвитку бандурних традицій Тернопільщини, проаналізовано навчально- методичний посібник «Грають Диво-струни» (пісні для ансамблів та капел бандуристів) та аудіо-й відеоматеріали.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Кобетяк, А. "ІНСТИТУТ АВТОНОМНИХ ЦЕРКОВ У СТРУКТУРІ СУЧАСНОГО ВСЕЛЕНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ'Я." Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, no. 1(89) (September 3, 2021): 168–78. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(89).2021.168-178.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано процес системотворення структури Вселенського православ’я, який пройшов складний шлях свого становлення. Доведено, що з часів Візантійської імперії державна влада нав'язувала власний принцип адміністративного поділу та методи управління, формується чітка ієрархічна структура управління церквою, яка призвела до формування древніх патріархатів. Проте заснування перших апостольських спільнот відбувалося винятково на основі автокефального принципу. Встановлено, що тривале домінування древніх патріархатів у Вселенській церкві скінчилось з проголошенням національних церков. Проголошені національні Помісні церкви прагнули рівності і абсолютної незалежності, як релігійної, так й політичної. Вектор сучасної трансформації автокефальної проблематики, засвідчує відсутність загальноприйнятого механізму набуття церквою автономного статусу з його подальшою реорганізацією до повної незалежності. Досліджено, що православна церква стала важливим фактором для консалідації української діаспори, збереження їх культурної й національної ідентичності. Для православних українців одним з важливих питань була необхідність формування церковної структури. Розширення діаспори зумовило виникнення нової еклезіологічної моделі в церковному устрої, яка була обґрунтована потребами часу та особливими історичними умовами. Вона передбачає діяльність декількох єпископів різних помісних церков, що суперечить низці канонів та самій традиції православної церкви. У статті встановлено, що інституційні суперечки Помісних церков, пов’язані із межами впливу та "канонічною територією", а отже і набуттям автономного статусу, можуть бути вирішені соборним шляхом та за участі всіх православних ієрархів. Наявні підходи до вирішення автокефальної проблеми автономії та "паралельних юрисдикцій" призвели до інкорпорації неканонічних та самопроголошених утворень до визнаних церков. Зроблено висновок, що адміністративне облаштування церкви та можливості його трансформацій залежать від консенсусу між Помісними церквами. Це стимулює подальші дослідження тематики пов’язаної із церковним устроєм та можливостями набуття статусу автономії та автокефалії. Майбутні наукові розвідки щодо церковного устрою та канонічної творчості святих отців доповнять виконане дослідження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Біловус, Л. І. "Українські духовні традиції в україномовній періодиці США як чинник збереження національної ідентичності." Соціум. Документ. Комунікація. Сері "Історичні науки", вип. 4 (2017): 113–31.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Біловус, Л. І. "Українські духовні традиції в україномовній періодиці США як чинник збереження національної ідентичності." Соціум. Документ. Комунікація. Сері "Історичні науки", вип. 4 (2017): 113–31.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

БОЙКО, ІГОР. "Західноукраїнська Народна Республіка та її місце в історії національного державотворення (до 100-річчя проголошення)." Право України, no. 10/2018 (2018): 164. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-10-164.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано передумови утворення, процеси становлення і розвитку Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), а також визначено її місце в історії національного державотворення. Метою статті є аналіз становлення та розвитку ЗУНР, визначення її місця в історії національного державотворення. Зазначено, що проголошення ЗУНР було знаковою подією у тисячолітній історії національного державотворення. Ця подія свідчила про реалізацію українським народом свого права на політичне самовизначення і відповідала тогочасним європейським та світовим стандартам і традиціям, які визнавали право народу на самовизначення. Проголошення ЗУНР мало епохальний вплив на формування українського народу і його боротьбу за національну гідність та державну незалежність у ХХ ст. Наголошено, що однією з вагомих причин падіння ЗУНР була військова агресія Польщі та Румунії. Крім цього, до краху призвели надзвичайно складні міжнародні обставини, підтримка післявоєнною Європою експансіоністських, загарбницьких дій щодо ЗУНР Польщі та Румунії. Власне, зовнішньополітичні фактори й були основ ною причиною загибелі обох українських держав: щодо Української Народної Республіки – це наступ російських більшовицьких військ, підтриманих місцевими більшовиками, що зайняли значну частину українських земель; щодо ЗУНР – це захоплення її території Польщею й Румунією. З внутрішніми негараздами та проблемами обидві українські держави напевне могли б впоратися, а ось із зовнішньою агресією з боку значно сильніших сусідів не змогли. Зазначено, що ЗУНР мала важливе історичне значення. Це була чергова спроба українського народу відновити державу, звільнитися від вікової влади чужинців, влади, яка різними способами нав’язувала своє панування, право, ідеологію, історію. Великим позитивом було й те, що ЗУНР формувалась як національна держава на демократичній основі: визнання народу джерелом влади, рівність усіх перед законом, прагнення забезпечити конституційне оформлення новоствореної держави, проголошення принципів поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, гарантування широких політичних і культурних прав національним меншинам та ін. Українці заявили про себе всьому світові як окрема нація, яка має право на власну державу. Значно підвищився рівень національної свідомості тогочасного українського народу. Українці здобули досвід державотворення, який міцно вкоренився в історичну пам’ять і став надбанням наступних поколінь борців за Українську державу, зокрема й ХХ ст. Історичне значення ЗУНР також полягає у тому, що було збережено ідентичність української нації й поглиблено процес українського державотворення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Новородовська, Наталія. "РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МОВНИХ ПРОЦЕСІВ НА ТЕРИТОРІЇ УРСР У 1960-ті – 1980-ті рр." Society Document Communication, no. 13 (January 10, 2022): 160–84. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-13-160-184.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто особливості мовних процесів у різних регіонах УРСР. Розкрито основні тенденції русифікації по всій території Радянської України і її наслідки у різних регіонах. Здійснено порівняльний аналіз регіональних особливостей процесів русифікації та їх наслідків. З’ясовано чинники, які вплинули на зміну мовної структури населення Донбасу та створювали сприятливий ґрунт для поширення антиукраїнських настроїв у регіоні. Встановлено головні напрями формування російської мови як головного засобу комунікації на Кримському півострові. Сприятливим ґрунтом для тотальної русифікації стало виселення кримських татар з Криму і масове заселення регіону росіянами. Південні області зазнали аналогічних процесів, щоправда їхній вплив був менш значним у порівнянні із Сходом України чи Кримом. Висвітлено місце української мови на території півострова, а також розкрито тенденції її витіснення з офіційного й побутового ужитку. З’ясовано, що русифікація мала дещо відмінні особливості на Заході України у порівнянні з Південно-Східними регіонами й Кримом. Попри посилений мовно-культурний тиск з боку радянської влади, жителі Заходу зберігали власні мовні традиції. Дещо інша ситуація була у Закарпатті, де партійне керівництво мало на меті штучно збільшити частку росіян та сформувати плацдарм для русифікації регіону. Строкатість етнічного складу області й компактне проживання окремих етнічних груп зумовило збереження мовних традицій серед румунів, угорців та українців. Північним і Центральним областям були притаманні загальні тенденції русифікації: зросійщення міст і закриття україномовних шкіл та збереження української мови у сільській місцевості. Детальний аналіз усіх аспектів радянської мовної політики в різних регіонах дозволив виокремити ключові мовні, культурні, національні й цивілізаційні особливості українського населення на сучасному етапі державотворення.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Rudenko, Olexandr. "Українська школа вокального мистецтва: традиції та сучасність." Музичне мистецтво і культура, no. 26 (April 25, 2018): 246–55. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2018-26-264-255.

Full text

Abstract:

Мета статті — дослідити основні віхи розвитку української вокальної школи, зокрема факти діяльності духовно розвинутих особистостей у докласичний та класичний період становлення українського вокального мистецтва. Наукова новизна роботи полягає у виявленні ґенезу тогочасного вокального новаторства, що мала вплив на посткласичні тенденції розвитку мистецтва співу. Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети використано метод вивчення наукової літератури з досліджуваної проблеми та ретроспективний аналіз ідей музичного виконання у різні історичні періоди. Висновки. Навчання мистецтву співу, вивчення фактів традиційності та сучасності у розвитку практичних аспектів вокального навчання — це кропіткий, але необхідний процес, спрямований на формування, збереження та примноження самобутньої музичної національної культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Зайковський, О. С. "ЗРУШЕННЯ У ГЛОБАЛЬНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ (РЕГІОНАЛЬНИЙ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ВИМІРИ)." Actual problems of regional economy development 2, no. 16 (November 25, 2020): 126–38. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.16.126-138.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню сучасних глобальних процесів, які суттєво впливають на трансформацію у системі вищої освіти. Інтернаціоналізація стала не тільки невід'ємною частиною безперервного процесу змін у вищій освіті, фактично процеси інтернаціоналізації вищої освіти стали важливою детермінантою розвитку та реформування вищої школи. В умовах глобальних трансформацій сучасного світу міжнародна співпраця стала важливим показником розвитку освіти, а самі університети стають глобальними установами, вплив яких на формування конкурентних переваг національної соціально-економічної системи постійно посилюється. Оскільки в умовах інтернаціоналізації вищої освіти докорінно змінюється місце та роль університетів, існує потреба дослідження та виявлення відповідних тенденцій, що враховують трансформації, що відбуваються на національному, регіональному та глобальному рівнях і які матимуть відповідний вплив на подальший розвиток процесів інтернаціоналізації вищої освіти у майбутньому, що визначило мету наукової статті. Для досягнення мети використано загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, а саме: методи аналізу, абстрагування та синтезу (при дослідженні тенденцій, що враховують як внутрішні трансформації, так і глобальні зміни, і які визначають розвиток вищої освіти); методи класифікації та системного узагальнення (для систематизації структурних трансформацій, що відбуваються на освітніх послуг); статистичні методи (для кількісної оцінки трансформацій, що відбуваються у глобальному освітньому просторі в сучасних умовах). Доведено, що врахування змін, що відбуваються у вищій освіті, передбачають розширений розвиток міжнародних науково-дослідницьких та освітніх програм і проектів, створення розгалуженої мережі між університетської співпраці одночасно із урахуванням та збереженням кращих національних традицій і культурних цінностей.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Савчин, Галина, and І. В. Сивак. "ТВОРЧІСТЬ ГРИГОРІЯ ПІЗНАКА В КОНТЕКСТІ НАЇВНОГО МАЛЯРСТВА." Молодий вчений, no. 3 (91) (March 31, 2021): 141–44. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-31.

Full text

Abstract:

У статті наголошено, що осмислення споконвічних цінностей, звернення до національної свідомості, культурної ідентичності – це шлях збереження української нації у сучасному глобалізованому світі. Показано, що важливим чинником націозбереження є наївне мистецтво. В галицькому наїві втілилися християнська віра, світосприйняття, ментальність та традиції українського народу. Проте багатогранний мистецький доробок митців-самоуків Галичини 20 ст. ще не став об’єктом дослідження мистецтвознавства. У статті висвітлено наївне мистецтво в змісті сучасної культури України як особливого виду народної художньої творчості; охарактеризовано художньо-стилістичні особливості творів народного наїву Галичини другої половини 20 – початку 21 ст.; проаналізовано життєвий шлях та творчий доробок Григорія Пізнака крізь призму наїву.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Боярська-Хоменко, А. В., and С. С. Науменко. "ПРОГРАМА НАВЧАННЯ ГРАМОТИ ДЛЯ ОБДАРОВАНИХ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ КИТАЮ." Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, no. 55 (2020): 63–75. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2020.55.05.

Full text

Abstract:

У Китаї розроблено Ключову національну стратегію, згідно з якою освіта переорієнтована на високу якість, розвиток цілісного підходу гармонійного розвитку особистості учнів, які повинні перейнятися духом новаторства, діловими здібностями й розвивати моральні, інтелектуальні, фізичні та естетичні аспекти. Міністерство освіти Китаю також підтримало позицію індивідуального підходу до кожного учня та урахування його фізичного і психологічного розвитку. Реформа має на меті створення сприятливого освітнього середовища для розвитку кожного учня, активне дослідницьке навчання, підвищення гнучкості і різноманітності курсів. Серед усіх предметів освітньої програми грамота визначена як найбільш фундаментальна для успішного засвоєння інших освітніх областей і цілісного розвитку особистості дітей, незамінну стратегію для збереження культурної спадщини, національної єдності і творчості. Програма визначила такі принципи навчання: залучати всіх учнів до освітнього процесу і розвивати їх інтелектуальні здібності, розуміти особливості мовної і літературної освіти, пропагувати незалежне навчання, спільне навчання та навчання на основі запитів учнів, ураховувати їх індивідуальні відмінності і потреби у навчанні, створювати навчальні програми, засновані на відкритості і життєздатності. Такі позитивні зміни в педагогічній практиці створюють сприятливе освітнє середовище, яке пристосовується до різного темпу навчання учнів. Програма покликана розвивати широкий спектр навичок учнів, таких як літературна грамотність, фінансова грамотність, математична грамотність та наукова грамотність. Програма забезпечує інклюзивне освітнє середовище, яке може залучити обдарованих учнів з точки зору педагогічних стратегій (наприклад, індивідуалізоване навчання, дослідницьке навчання і незалежне навчання), збагачені матеріали для читання і динамічні, множинні оцінки). Основними проблемами впровадження нової програми навчання грамоти є такі: недостатня компетентність вчителів, складність трансформації глибоких традицій з педагогіки передачі і колективізму до педагогіки конструктивізму, велика наповнюваність класів у Китаї веде до перенавантаження вчителів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Dikhtyaruk , A. B. "Конституційне право на вищу освіту: порівняльні аспекти правового регулювання держав Європи та США." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (September 27, 2020): 39–48. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.04.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз конституційно-правового регулювання права на вищу освіту в сучасних державах Європи та США. Наукова новизна полягає у дослідженні конституційно-правових аспектів регулювання права на вищу освіту в сучасних демократичних державах та, на основі аналізу положень конституцій і відповідного законодавства зарубіжних країн, виділенні конституцій тих держав, у нормах яких зміст права на вищу освіту закріплений найбільш повно, а також конституцій, у яких відбулося формальне його закріплення. Висновки. Кожною державою, представленою у дослідженні, пройдено власний шлях розбудови та становлення системи вищої освіти і правового визнання та регулювання права на вищу освіту. Слід констатувати, що поряд із підтримкою загальносвітових тенденцій розвитку вищої освіти, визнанням пріоритетності забезпечення та гарантування права на вищу освіту, у більшості зарубіжних країн збережено національну особливість та самобутність системи вищої освіти. Підтримка національних традицій вищої школи задекларована у конституційно-правових актах ряду зарубіжних країн. Спираючись на загальні світові стандарти та принципи закріплення та забезпечення прав людини, більшість демократичних держав визнає на конституційному рівні світськість вищої освіти та її відділення від релігії, рівність та доступність здобуття вищої освіти без дискримінаційних обмежень, здобуття вищої освіти відповідно до здібностей кожного. Аналіз засвідчив активну діяльність держав щодо забезпечення різноманітності форм та видів здобуття вищої освіти, що, в першу чергу, позитивно відображається на можливості реалізації особою свого права на вищу освіту. Конституалізація питань, пов’язаних із забезпеченням якості вищої освіти, законодавче запровадження механізму мобільності у сфері вищої освіти як основного елементу досягнення наукового, індустріального, інформаційного прогресу дає підстави вести мову про пріоритетне положення вищої освіти в процесі формування державної політики більшості зарубіжних держав.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

РАДЗИВІЛЮК, ВАЛЕРІЯ. "Кооперативна ідентичність за законодавством України у світлі кооперативних принципів." Право України, no. 2018/06 (2018): 43. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-043.

Full text

Abstract:

Питання ефективного функціонування кооперативних форм господарювання в Україні – це проблема створення дієвої стратегії розвитку національної кооперації, що має базуватися на позитивному історичному, міжнародному та зарубіжному досвіді її правового регулювання і на вироблених догмою права положеннях. В основу кооперативної догми покладені кооперативні принципи. Наскільки у національному законодавстві знайшли своє правильне вираження принципи міжнародної кооперації, настільки воно втілює основні вимоги гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів та збереження кооперативної ідентичності. Метою статті є аналіз основних принципів, на яких базується діяльність кооперативів в Україні, принципів кооперації, що містяться у міжнародному законодавстві, та дослідження відповідності приписів національного законодавства міжнародним керівним ідеям, а також викладення власного бачення напрямів удосконалення кооперативного законодавства у зазначеному аспекті, що сприятиме подоланню існуючих у національному кооперативному законодавстві проблем та реалізації його норм на практиці. Встановлено зв’язок основоположної концепції кооперації, іманентних особливостей організації кооперативів із фундаментальними кооперативними принципами. Незважаючи на актуальність для суспільства та економіки України питань розвитку вітчизняної кооперації, проблемам відтворення національним законодавством міжнародних кооперативних принципів та їх практичного застосування у вітчизняній теорії кооперативного права приділено недостатньо уваги. Саме тому ці питання потребують подальшого дослідження. З’ясовано, що розвинуте кооперативне законодавство України свідчить про затребуваність кооперативної форми господарювання, проте воно вельми недосконале і це передусім пов’язано з недостатнім закріпленням у ньому міжнародних кооперативних принципів та їхнім дотриманням у практичній діяльності. Автор доходить висновку, що в основі економічної моделі та юридичної організації кооперативів лежить найспецифічніша форма господарювання, яка щоб визнаватися такою повинна відповідати міжнародним кооперативним принципам, мати їх в основі організації своєї діяльності. Досвід України у цьому аспекті має швидше негативний відтінок, що пов’язано з ігноруванням деяких із названих принципів або їхнім перекрученням. Отже, для нашої країни нагальним є повернення у русло світових юридичних традицій, вироблених кооперативною теорією, та дотримання універсальних положень міжнародного кооперативного законодавства шляхом закріплення їх на рівні національного законодавства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Kassian, A. I. "Статус та повноваження волосних посадовців на Правобережжі (друга половина ХІХ ст.)." Grani 19, no. 4 (March 14, 2016): 119–23. http://dx.doi.org/10.15421/1716088.

Full text

Abstract:

Проаналізовано деякі аспекти політико-правового статусу та повноважень волосних посадовців на Правобережжі пореформеного періоду. Вони визначалися низкою нормативно-правових документів, насамперед положеннями Великої реформи 1861 р. Доведено, що характерним для них було збереження й навіть посилення клановості, що в свою чергу суттєво модифікувало місцеві традиції, мінімізувало ефективність самоврядування як такого. Встановлено, що посадові особи волосної адміністрації здебільшого були виборними (за винятком волосних писарів). Проте між юридичним та фактичним станом речей існували серйозні відмінності. Вони були зумовлені як традиційними відносинами на селі, де панувало звичаєве право, усілякі задобрювання, так і недосконалістю новоприйнятого законодавства. Часто влада перебувала в руках місцевих кланів, на які вказують усі дослідники, включно з радянськими. Крім того, особливістю Правобережжя було те, що в підборі посадовців для волосного правління в цьому регіоні важливим лишався етнічний (національний) чинник. Роль поляків у формуванні місцевих органів, зокрема й волосних, залишалася значною. Усе це відгороджувало сільських людей від «своїх» волосних урядовців, бюрократизувало й формалізувало діяльність останніх.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Осауленко, С. В. "РІШЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ПРО ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ: УРОКИ ДЛЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 20 (November 8, 2019): 126–32. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v20i0.546.

Full text

Abstract:

У статті автор звертає увагу на те, що прийняте в 2008 р. Європейським судом з прав людини рішення в справі «Корецький та інші проти України». Це рішення традиційно аналізується як таке, що здійснило істотний вплив на національне законодавство про громадські організації, - адже пан Корецький та інші заявники прагнули здійснити державну реєстрацію утвореної ним громадської організації «Громадянський комітет за збереження дикої (корінної) природи Березняків». Це є цілком логічним та закономірним, тому що через кілька років, у т.ч. на підставі цього Рішення, було скасовано Закон «Про об'єднання громадян» та прийнято Закон «Про громадські об'єднання». Автор доводить, що оскільки свобода асоціацій передбачає утворення не лише громадських організацій, але й політичних партій, аналізоване Рішення має стати у нагоді при вдосконаленні законодавства про політичні партії України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Тороповська, Т. М. "Роль українського селянства у збереженні мови та культурних традицій як основи національної ідеї (20-30 pp. XX ст.). Історіографічний аспект." Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія, вип. 40 (1998): 12–13.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Балера, О. "Роль музичних та пісенних колективів української діаспори Російської Федерації у збереженні і розвитку національно-культурних традицій українського народу (1991-2014)." Українознавчий альманах, Вип. 19 (2016): 107–14.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Matushchak, Tetiana Volodymyrivna. "СТРУКТУРНО-КОМПОЗИЦІЙНІ ПАРАМЕТРИ ТА СТИЛЬОВІ ОЗНАКИ ЖАНРУ ЛІТАНІЇ В МУЗИЧНО-ІСТОРИЧНОМУ КОНТЕКСТІ." Музичне мистецтво і культура 1, no. 31 (November 17, 2020): 184–96. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-1-15.

Full text

Abstract:

Мета дослідження – зібрати відомості про жанр літанії, виявити ключові ознаки жанру, дослідити жанр літанії у творчості компози- торів різних національних шкіл, здійснити комплексний аналіз жанру із виявленням усіх закономірностей структури і за наявності текстової складової частини. Методологія дослідження об’єднує такі підходи, як компаративний метод, історичний метод для лінійного розгляду пробле- ми трансформації жанру літанії, метод системного аналізу, семіоло- гічний, герменевтичний. Наукова новизна полягає в систематизації на- явних відомостей про жанр літанії та виявленні основних характерних рис жанру в композиціях світського та церковного характеру, створенні цілісної картини розвитку та модифікацій жанру в хронологічному роз- гортанні у творчості композиторів на основі знайдених зразків. Висно- вки. На основі виконаного аналізу наявних теоретичних відомостей про жанр та вивчення композиційних зразків літаній ми дійшли висновків, що даний жанр є досить рухливим відносно структурних характерис- тик, що зумовлюється його значною історією розвитку, яка об’єднує сімнадцять століть. У перші століття існування жанру в літанії вже була закладена ця двоякість: церковне застосування літанії як молитви у храмі та вихід жанру із храму – хресні ходи під час перенесення мощей чи інших процесій. Із часом ця багатозначність тільки посилюється і тепер літанією можна назвати: молитву у храмі (включена у службу молитва у притворі храму як додаткова частина до служби), хресні ходи від од- ного храму в інший, композиції духовного характеру, які застосовуються в світському варіанті зі збереженням основних структурних закономір- ностей, композиції світського характеру, де відсутні майже всі харак- терні риси притаманні жанру. У різний історичний період існувала своя характерна літанія зі своєю структурою і особливостями, що особли- во значно виявилось у літаніях Ф. Пуленка, С. Монюшка, Дж. Кейджа, Ж. Алена. Літанія, як жанр церковної музики, зустрічається і у право- славній, і в католицькій традиціях. У православній традиції даний жанр практично не виходить за межі храму, в католицькій – отримує розви- ток і в канонічній, і в світській сферах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Новоскольцева, Людмила. "Україна в сучасних глобалізаційних процесах: виклики національній державі." Історико-політичні проблеми сучасного світу, no. 42 (February 23, 2021): 70–76. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.70-76.

Full text

Abstract:

В умовах формування глобального порядку і пов’язаної з цим зміни міжнародної системи, що склалася, все гостріше стоїть завдання визначення історичних перспектив держави. Зростаючу напруженість між суб’єктами міжнародних відносин супроводять і зміни наших уявлень про найкращу форму організації публічної влади - ідеальний політичний інститут, його роль, місце і призначення в сучасному суспільстві. У ХХ-ХХІ столітті світ зіштовхнувся з прискоренням транснаціоналізації, посиленням взаємозалежності держав і становленням міжнародного порядку за допомогою ООН та інших міжнародних організацій, а також з таким явищем як ”розмивання” державного суверенітету. Інформаційна революція та взаємодія культур і цінностей посилили тенденцію до побудови демократичних суспільств і боротьби за права та свободи людини. Глобалізація підриває здатність держави підтримувати кордони та здійснювати суверенітет. Держави сьогодні можуть бути юридично суверенними, але на практиці вони вимушені вести переговори з усіма акторами світової сцени, унаслідок чого свобода їхніх дій значно обмежується. Держава, що виступала на різних етапах історичного розвитку в якості упорядковуючого начала суспільства, у своєму нинішньому стані стала недостатньо ефективним інструментом для досягнення глобальних цілей цивілізації. Розвиток сучасного світу характеризується процесами глобалізації, що посилює універсалізацію всіх сфер життя суспільства і безумовно не може не впливати на функціонування національних держав. Глобалізація змушує переглядати традиційні принципи суверенітету у зв’язку зі змінами уявлень про різницю між внутрішньою і зовнішньою, державною і міжнародною, територіальною й не територіальною політикою. Основним ризиком сучасних глобалізаційних процесів є утвердження принципів загальної стандартизації та уніфікації суспільного життя, яке супроводжується втратою національної специфіки й позначається на етиці стосунків між людьми, організаціями і державами. В сучасних умовах глобалізації й інтенсивної трансформації цивілізаційних процесів розвитку посилюється тенденція до збереження і захисту права на ідентичність кожного окремого соціуму. Набуття Україною незалежності передбачає формування цілісної громадсько-політичної, самоідентифікованої спільноти, спроможної протистояти внутрішнім і зовнішнім викликам. В Україні триває процес становлення повноцінної держави-нації зі своїми інтересами. Дана проблема також актуалізована амбітною метою, що поставлена, щодо входження України до сорока найрозвиненіших країн світу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Hnatovska, Kateryna. "КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 23 (November 24, 2020): 96–100. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.96-100.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена вивченню проблем толерантності та культурологічному підходу як засобу формування толерантності майбутніх спеціалістів. Толерантність визначено як особистісно значущу якість особистості. Зміст толерантних якостей визначається здатністю особистості до морально зумовленого вибору, спрямованістю рис її характеру, впливом навколишнього середовища, прихильністю до тих чи інших ідей. Проаналізовано значення культурологічного підходу з позиції формування толерантності молодого покоління. Описано, що поняття «толерантність» з огляду на його інтегративний характер є предметом вивчення різних наук: філософії, етики, політології, соціології, психології, культурології, педагогіки тощо. З'ясовано, що у формуванні толерантності майбутніх фахівців чільне місце приділяється розвитку демократичного мислення, пошуку нових підходів до виховної діяльності, урахуванню історично-культурних традицій різних регіонів України. Визначено, що стратегія формування толерантностіза допомогою культурологічного підходу полягає в тому, щоб забезпечити особистості всі необхідні умови для її духовного розвитку, інтелектуально-моральної свободи, вибору поведінки, формування почуття громадянськості, патріотичної й національної самосвідомості, вільної світоглядної позиції, уміння відстоювати свої переконання щодо збереження миру на Землі, гуманного та толерантного ставлення до оточуючих. Мета статті – узагальнити підходи щодо визначень культурологічного підходу в контексті дослідження проблеми формування толерантності майбутніх фахівців. Відповідно до мети дослідження було визначено такі завдання: проаналізувати теоретичні основи понять «толерантність» та «культурологічний підхід»; розкрити сутність та особливості культурологічного підходу як засобу формування толерантності майбутніх фахівців. Для розв’язання поставлених завдань використано теоретичні методи аналізу й узагальнення наукової та методичної літератури з досліджуваної проблеми.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Сізов, В. В., Я. А. Славська, and О. А. Бондаренко. "ДЕТЕРМІНІЗМ Е. ДЮРКГЕЙМА В ТЕОРІЇ ПЕДАГОГІКИ І ОСВІТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, no. 1 (April 28, 2021): 202–18. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-202-218.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються педагогічні погляди Е. Дюркгейма, що були викладені у виданні «Освіта та соціологія». Відзначається, що педагогічний детермінізм Дюркгейма – це закони розвитку суспільства, які безпосередньо визначають характер освіти, місце та роль у ньому педагогіки. Виявлено, що детермінізм Дюркгейма в теорії освіти має певні межі і визначається основними елементами діалектики, а саме: цілі освіти і культурно-історичний елемент, який містить такі складові, як історія національної педагогіки та вплив суспільства і соціального середовища. Особливий елемент теорії освіти Дюркгейма пов'язується з поняттям національного менталітету. Діалектично всі елементи та складові частини освітньої теорії Дюркгейма формують освітню культуру суспільства. Відзначено, що у Дюркгейма цілі освіти – це її сенс, а культурно-історичний елемент – це обов’язкова умова реалізації цілей; соціальне середовище не є абстрактним явищем, але є конкретно вираженим у специфіці групових соціально-культурних відносин людини особливим простором, який формує особистість і є включеним у систему освіти як компонент культурно-історичного фактору; менталітет – сфера несвідомого, визначеного попередніми етапами культурного розвитку, що й є комплексом стійкої мотивації особистісної та групової поведінки. Імплікативно, виділені елементи педагогічних ідей Дюркгейма дають привід їх поєднати і назвати «Культурно-історичною теорією освіти Е. Дюркгейма». Культурно-історичний компонент в теорії Дюркгейма у сфері освіти і педагогіки, який використовується сьогодні як методологічна основа вивчення і створення конструкції освіти в національному суспільстві, міг би сам по собі володіти ціннісними характеристиками, протидіяти руйнуванню національної свідомості і закладати основи для його збереження та безболісної адаптації. Відзначено, що ідея Дюркгейма полягає в тому, що свідомість повинна бути здатною природним чином сприймати інновацію. Інновація позитивно сприймається свідомістю і забезпечується несвідомим, при цьому обидва чинники виходять з культурно-історичних традицій. Отже, інновація – результат еволюційного природного процесу, вона не відторгається практикою і утворює в повній мірі повноцінний елемент освітньої культури суспільства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Сбітнєва, Л. М. "ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА У ПРОЦЕСІ ФАХОВОГО НАВЧАННЯ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.1) (September 28, 2021): 179–87. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-179-187.

Full text

Abstract:

У статті розкрито сутність професійної підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва до роботи у сучасній школі. Наголошено, що у ХХI столітті важливим завданням ЗВО виступає професійна підготовка майбутніх вчителів музичного мистецтва, які будуть здатні впливати на розвиток музичної культури підростаючого покоління, збереження й збагачення національно-культурних традицій українського народу. Зазначено, що інноваційні процеси, що відбуваються в галузі української освіти, виявляють істотні протиріччя між потребами сучасного світу та реальним станом підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до роботи в загальноосвітній школі. Професійна компетентність є необхідною у музично-педагогічній діяльності майбутнього вчителя музичного мистецтва, який буде соціально та психологічно адаптований та здатний до постійного професійного росту. Доведено, що проблемам компетентнісного підходу у фаховому навчанні, питанням змісту і структури компетенцій присвячено праці багатьох відомих вчених. Обґрунтовано, що концепція цілісної системи підготовки вчителя музики включає в себе єдність загальнопедагогічної (знання педагогіки, психології, культурології) і спеціальної підготовки (музично-теоретичні знання, володіння музичним інструментом, співацьким голосом, навичками ансамблевого виконання, диригентською технікою, методикою музичного навчання і виховання). Доведено, що професійна діяльність вчителя музичного мистецтва є багатоаспектною і включає в себе виконавський, педагогічний і управлінський аспекти, вона є неможливою без вокальної, інструментальної і диригентсько-хорової підготовки. Автор вважає, що професійну компетентність майбутнього вчителя музичного мистецтва слід розуміти як інтегративну якість, яка виявляється в: умінні використовувати свої знання в розвитку музичного сприймання, розвитку музичних здібностей учнів; здійснювати художньо-педагогічний аналіз творів, володіти методиками розвитку дитячого голосу та знаннями про особливості організаційної роботи у дитячих музичних колективах; розуміти сутність позакласної музично-естетичної роботи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

I.K., Kobyakova, and Chaika T.Yu. "THE ISSUE OF PRESERVING THE TEXT DEEP STRUCTURE IN TRANSLATION (USING THE EXAMPLE OF ECONOMIC TEXTS)." South archive (philological sciences), no. 83 (November 4, 2020): 84–93. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2020-83-16.

Full text

Abstract:

Мета статті– уточнити основні положення класичної концепції глибинних структур речення в контексті перекладацьких трансформацій і перекладацької майстерності, виявити основні труднощі при використанні концепції глибинних структур під час перекладу і визначити оптимальні шляхи їх вирішення.Методи. У процесі дослідження були використані такі методи: аналізу і синтезу (визначення сутнісних характеристик поняття «глибинна структура»); зіставлень (дослідження моделей трансформації і їх особливостей у процесі перекладу тек-стів економічної спрямованості); системно-структурний (виявлення взаємозв’язків і взаємозалежностей глибинних та поверх-невих структур).Результати. Одна з найважливіших умов успішної перекладацької діяльності – максимально повне збереження змісту тексту в процесі перекладу. В умовах перетворення глибинної структури вихідного тексту на поверхневу структуру мовою перекладу перед перекладачем постає проблема вибору з безлічі допустимих поверхневих структур тієї єдиної, яка най-кращим чином здатна передати не тільки експліцитні, а й імпліцитні компоненти тексту. У процесі перекладу спеціальних галузевих текстів ця задача особливо актуальна. Так, ігнорування фонових знань про національно-культурні традиції ділового спілкування може привести до серйозного спотворення первинного сенсу тексту. А це своєю чергою може стати причиною невдачі ділових контактів. Концепція глибинних і поверхневих структур є досить корисним інструментом, який дає змогу успішно здійснювати перекладацьку діяльність при перекладі складних із семантичної і синтаксичної точок зору конструкцій. Збереження семантики вихідного тексту при максимально повному врахуванні імпліцитного контексту і фонових знань – першочергове завдання перекладача. Теорія глибинних і поверхневих структур є одним з інструментів, який здатен допомогти перекладачеві не тільки структурувати текст, але й максимально ефективно працювати з його семантикою, синтаксисом і фонологією.Суттєвою перекладацькою проблемою залишається пошук найбільш релевантного варіанту поверхневої структури, яка здатна зберегти глибинну структуру тексту-оригіналу з урахуванням усього масиву імпліцитних смислів. З огляду на це, тек-сти економічної спрямованості становлять певний інтерес, оскільки традиції ділового спілкування в різних культурах є свого роду додатковими фоновими знаннями, які необхідно враховувати у процесі перекладу.Висновки. Знання про особливості глибинних і поверхневих структур текстів тих чи інших жанрів дають пере-кладачеві змогу більш якісно здійснювати перекладацьку діяльність. Систематизація перекладацької діяльності в цьо-му контексті передбачає організацію роботи поетапно: спочатку аналізується поверхнева структура вихідного тексту, з використанням правил синтаксичних трансформацій перекладач описує глибинну структуру тексту, а потім з урахуван-ням специфіки мови перекладу переводить цю глибинну структуру в поверхневу структуру мови перекладу. Результати дослідження можуть бути використані в практичній перекладацькій діяльності для забезпечення більш чіткого уявлення про глибинну структуру і семантичної еквівалентності вихідного і цільового текстів. Результати дослідження сприяють удосконаленню практичних напрацювань щодо особливостей роботи з глибинними структурами перекладацьких текстів економічної спрямованості. Подальші перспективи дослідження можуть бути пов’язані з уточненням найбільш доціль-них у конкретних перекладацьких ситуаціях моделей трансформації глибинної структури вихідного тексту в поверхневу структуру тексту перекладу. Purpose. The paper intends to clarify basic provisions of the deep structure as a theoretical construct in the context of translation skills. The purpose of the article is also to identify the main difficulties in using the deep structures concept in the translation process and to determine the best way of addressing them.Methods. The following methods are used in the research process: analysis and synthesis (in determining the substantive characteristics of the concept “deep structure”); comparison (in studying models of transformation and their peculiarities in context of economic texts translating); systemic-structural (in identifying relationships between deep and surface structures).Results. One of the most important conditions for successful translation activities is the preservation of the content in translation. When transforming the deep structure of the source text into a surface structure in the target language, the translator is faced with the problem of choosing from the set of admissible surface structures the only one that is best able to convey not only explicit, but also implicit components of the text. This task is especially relevant when translating specialized industry texts. So, ignoring the background knowledge about the national and cultural traditions of business communication can lead to a serious distortion of the original meaning of the text. And this, in turn, can cause the failure of business contacts. The concept of deep and surface structures is a very useful tool for successfully translating complex semantic and syntactic constructions. Preservation of the original text semantics with maximum consideration of the implicit context and background knowledge is the first task of the translator. The theory of deep and surface structures is one of the tools that can help the translator not only structure the text, but also work as efficiently as possible with its semantics, syntax and phonology.Conclusions. Knowledge of the different genres text’s deep and surface structures peculiarities enables the translator to perform better translation activities. The systematization of translation activities in this context involves the organization of work in phases: first of all the source text surface structure is analyzed, then using the rules of syntactic transformations the translator describes the text deep structure, and then, taking into account the specifics of the translation language, translates this deep structure into the target language surface structure. The study results could be used in practical translation to provide a clearer understanding of the deep structure and to ensure semantic equivalence between the source and the target texts. The study results contribute to the improvement of practices, which are related to the peculiarities of working with deep structures of economic translations. Further prospects for the study could be related to the clarification of the most appropriate models in specific translation situations for transforming the underlying structure of the source text into a surface structure of the text.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

ЗАХАРЧЕНКО, ПЕТРО. "Історія українського права: поняттєва, історіографічна та компаративістична складові її ідентифікації." Право України, no. 2020/01 (2020): 52. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-052.

Full text

Abstract:

Проаналізовано підходи істориків права до категорії “історія українського права”, пропонується її авторське визначення та періодизація в історичному вимірі. Наголошено на прикладах у відмінностях в еволюції, сутності та змісті українського права від російського. Визначено доктринальний підхід кафедри історії права та держави юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що полягає у визнанні первинності права перед інститутом держави. На думку автора, з появою держави історія права постає як історія національного законодавства в його взаємозв’язку і взаємозалежності з регулюючою діяльністю держави – її адміністративними і судовими установами, організацією та діяльністю армії, поліції, каральними і тюремними установами тощо. Історія свідчить про те, що суспільство може стабільно розвиватися у координатах замиреного середовища, а функцію інструмента замиреного середовища виконує право. Стверджується, що вперше визначення поняття “історія українського права” здійснено не в Україні, а поза її межами. Плеяда юристів, а серед них й історики права, після поразки Української революції 1917–1921 рр. змушені були покинути Батьківщину й оселитися у сусідніх країнах Східної Європи. Підручник із такою назвою з’явився в умовах української еміграції на початку 1920-х років. Першість у цьому належить кільком дослідникам української діаспори, які, проте, не мали жодних історичних, історико-правових джерел та архівних матеріалів, адже в абсо лютній більшості вони збереглися в бібліотеках та архівних фондах Радянської України. Однак і в цих умовах вчені змогли закласти підвалини для становлення відповідної галузі наукових знань. Зазначається, що спадкоємицею збережених у діаспорі традицій можна назвати кафедру історії права та держави юридичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, члени якої впродовж багатьох років обстоюють не лише назву навчального предмета “Історія українського права”, а й доводять його генетичний зв’язок із правом Руської держави, інших національних державних утворень пізнішого періоду. З-під пера викладачів кафедри вийшло декілька посібників з історії українського права. Особливий наголос зроблено на творчості О. Шевченка, який став автором кількох підручників і навчальних посібників, що й досі широко використовуються у навчальному процесі юридичних факультетів України. В одному з них учений актуалізував проблему періодизації українського права, де головним критерієм визначив еволюцію джерел права. На цих позиціях стоїть і автор статті.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Попов, В. Ю., and О. В. Попова. "ΕΠΙΣΤΗΜΗ – SCIENCE – WISSENSCHAFT." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 3, 2022): 91–97. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1032.

Full text

Abstract:

Попов В. Ю., Попова О. В. Επιστημη – science – wissenschaft: до проблеми культурно-філософської визначеності поняття «наука». – Стаття.У статті здійснено аналіз ґенези та інтерпретацій поняття «наука» в давньогрецькій, латинській, французькій, британській та німецькій культурно-філософських традиціях. Показано, що відмінності в розумінні цього поняття пов’язані з соціально-історичними і духовно-релігійними особливостями розвитку цих національних культур. Зокрема, проаналізовано сенс та значення давньогрецького поняття “επιστημη”, показано його відмінності від концептів “δόξα” та “τέχνη”. Вказано на провідну роль розуміння επιστημη Аристотелем та вплив його інтерпретації на латинсько-середньовічний концепт “scientia”. У статті доводиться, що сучасного тлумачення поняття «наука» набуло після першої наукової революції. Унаслідок докорінної зміни картини світу відбувся переворот у розумінні науки як головного знаряддя осягнення світу та його підкорення. У статті показано основні відмінності в критеріях науковості знання в британській, французькій та німецькій парадигмах. Вказано на експериментальне підтвердження, логічне обґрунтування та систематичність як три головних критерії європейської раціональності. У роботі простежуються виникнення та трансформації поняття “Wissenschaft” в німецькому науковому лексиконі. Вказано на докорінні відмінності між європейською наукою – science – та німецьким поняттям “Wissenschaft”, що охоплювало як природниче, так ігуманітарне знання. У роботі аналізується специфіка розуміння Wissenschaft-науки в концепціях І. Канта, В. Дільтая, В. Віндельбанда, Е. Гуссерля. Стверджується, що саме широке розуміння науковості, тісний зв’язок з освітою – Bildung, уособленням якої є університет Гумбольдта, та державна підтримка зі збереженням академічної свободи призвели до розквіту німецької науки наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. У статті вказується, що зовнішні соціально-політичні події (поразки в світових війнах, панування тоталітарного режиму) та внутрішні суперечності призвели до втрати німецькою наукою лідерських позицій. У роботі вказується, що в сучасному глобалізованому світі відбувається уніфікація розуміння науки та критеріїв науковості. Цьому сприяє домінування США в наукових дослідженнях, що призводить до формування єдиної мови наукового спілкування та єдиних технократично-інструментальних підходів до науки як провідної сили технічного та соціального прогресу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Збереження національних традицій'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles