Journal articles on the topic 'Запобігання корупції в Україні'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Запобігання корупції в Україні.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Запобігання корупції в Україні.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Походєєва, В. Є. "Запобігання корупції в україні крізь призму медіа." Актуальні проблеми політики, no. 67 (May 25, 2021): 96–100. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i67.1157.
Full textAbstract:
У статті розглянуто сутність та поняття превентивних заходів щодо запобігання корупції, їх реалізацію в Україні; досліджено дискурс сучасних медіаресурсів щодо корупції в Україні. Корупція в Україні є перешкодою для ефективного функціонування політичних реформ. Безперечно, варто враховувати перехідний стан сучасного українського суспільства, який створює як можливості для відкритості політики, так і складнощі впровадження заходів запобігання корупції. Статистичне дослідження щодо індексу сприйняття корупції показує не надто позитивний рейтинг України, що змушує задуматися про важливість упровадження превентивних заходів із запобігання корупції, а опитування міжнародних агенств свідчать про зневіру українців у боротьбі з корупцією. Всі ці факти, безсумнівно, створюють резонанс на шпальтах рейтингових медіаресурсів. У свідомості громадськості за допомогою медіа формується думка, що корупція не наносить шкоди суспільству, тому окремі громадяни можуть вибирати корупційні шляхи вирішення повсякденних проблем. Потрібно подолати стереотип толерантності щодо корупції. Масштабність корупції та несформованість антикорупційного дискурсу діє на окрему особистість як певна норма. Деякі вчені стверджують, що в Україні представлена особлива корупція – кризового типу, яка вражає як державу, так і медіа та громадянське суспільство. Це одна з головних проблем реалізації антикорупційної стратегії в нашій державі. З одного боку, корупція – це принизливе, аморальне і протиправне явище, з іншого – у медіа так і не сформовано антикорупційний дискурс. Щоб досягти ефективного результату в запобіганні корупції, культуру корупційних впливів має витіснити культура ефективної співпраці громадян та держави і велика суспільна відповідальність. Багато українців готові до змін та прагнуть змінюватися. Щоби здійснити перехід від корумпованої держави до такої, де громадськість не часто стикається з корупцією, потрібна широка дискусія як основа антикорупційного дискурсу.
2
Рева, Юрій Олексійович. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ЕЛЕКТРОННОГО ДЕКЛАРУВАННЯ В УКРАЇНІ." Знання європейського права, no. 4 (February 7, 2020): 69–80. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.7.
Full textAbstract:
В статті на основі положень чинного законодавства та позицій науковців проаналізовано основні проблеми реалізації системи електронного декларування в Україні. Досліджено існуючі проблеми в частині існуючої системи електронного декларування та діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції. Запропоновано шляхи вдосконалення функціонування системи електронного декларування в Україні.
Корупція в Україні за весь час існування незалежної держави стала чи не найважливішою проблемою в суспільному і державному розвитку, яка чинить свій деформуючий вплив на систему публічного адміністрування, забезпечення добробуту населення, розвиток національного капіталу тощо. В цілому ж корупція в більшій чи меншій мірі проймає всі сфери життєдіяльності суспільства. В зв’язку з цим, держава вживає активних заходів протидії та запобігання корупції. Це, в першу чергу, відображено в прийнятті Закону України «Про запобігання корупції», впровадженні антикорупційних програм (державних та відомчих), посиленні кримінальної відповідальності за корупційні злочини, створенні спеціалізованих антикорупційних органів – Національного агентства з питань запобігання корупції, Національного антикорупційного бюро, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури тощо. Дієвим заходом попередження корупції є система електронного декларування. Незважаючи на позитивну динаміку в діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції, результати їх діяльності не вражають, адже, враховуючи значну кількість декларацій, поданих суб’єктами декларування, кількість перевірених декларацій залишається дуже низькою. Незважаючи на достатню прогресивність запровадження в Україні системи електронного декларування, науковці та експерти в сфері антикорупційної політики й антикорупційного законодавства відзначають, що дану систему не можна назвати ефективною через низький рівень її результативності.
3
В., Татаренко Г., Мезеря О. А., and Татаренко І. В. "РЕФОРМА ІНСТИТУТУ ВИКРИВАЧІВ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ: ДОВГООЧІКУВАНІ ЗМІНИ ЧИ ІМІТАЦІЯ ПРОГРЕСУ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (39) (April 21, 2020): 127–42. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-127-142.
Full textAbstract:
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю всебічного аналізу правового інституту викривачів корупції, як нового явища у сфері боротьби з корупцією, наданням рекомендації щодо удосконалення положень та усунення протиріч між нормами діючого законодавства у сфері запобігання та боротьби з корупцією. Об’єктом дослідження є правовий статус викривачів корупції, механізми його захисту та відновлення, правова взаємодія з іншими учасниками антикорупційних правовідносин. Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти регулювання правосуб’єктності викривачів корупції, норми чинного законодавства та правозастосовна практика щодо реалізації положень інституту викривачів корупції. Метою дослідження є аналіз останніх законодавчих змін щодо викривачів корупції в Україні на предмет дієвості та наявності прорахунків, визначення напрямів розвитку правового регулювання інституту. За для досягнення поставленої мети у роботі були визначені та проаналізовані основні міжнародно-правові акти, законодавчі та інші правові акти України, що стосуються правового статусу викривачів корупції; виявлені прогалини в національному законодавстві у сфері функціонування інституту викривачів корупції та запропоновані шляхи їх вирішення.
Ключові слова: викривачі, корупція, анонімні повідомлення, запобігання корупції, злочин, посадові особи.
4
ЗАБАРНИЙ, Максим. "ІСТОРИКО-ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ." Law. State. Technology, no. 4 (January 10, 2022): 89–93. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-15.
Full textAbstract:
У статті досліджується питання історико-правових особливостей запобігання злочинності із використанням методу кримінологічного аналізу. Констатовано, що корупція в Україні є проблемою номер один протягом всієї історії формування та функціонування української державності. Визначено, що концептуальний аналіз у галузі запобігання корупції в Україні варто розглядати крізь певну матрицю формування державно організованого корупційного складника. В Україні протягом всієї історії склалося кілька типів державності, які, безумовно, мали корупційне підґрунтя у вигляді вотчинного, поліцейського і палацового формату. Під час розшифровки вотчинного типу держави ми виявили, що інституційна матриця функціонування зумовлена беззаперечним служінням державі і тотальному холопству, що призводить до роздаткової економіки, побудованої за принципом системи «годування». Найбільш негативні моменти палацової державності в Україні були зумовлені відчуженням влади від суспільства. Цей вододіл зберігається і сьогодні в недовірі до владних структур, чиновників усіх мастей. Сьогодні держава намагається збудувати певні мости між владою і суспільством шляхом створення інститутів громадянського суспільства. Але проблем залишається досить багато. Зроблено висновок, що запобігання корупції в Україні криється в проблемі законодавства. У боротьбі з корупцією повинні задіюватися всі інститути держави, громадські організації, громадяни. Велика відповідальність лежить на владі, яка повинна діяти відкрито і бути підконтрольною суспільству. Відкритість влади означає забезпечення доступу громадян до інформації про діяльність виконавчих органів влади, про корупцію та результати і способи боротьби з нею, про процедури прийняття та виконання владних рішень, про обов’язкове декларування доходів державних службовців, надання відомостей про нерухомість чиновників і членів їхніх сімей тощо. Найважливішим союзником держави у боротьбі з корупцією є громадянське суспільство. Без ефективної взаємодії з неурядовими організаціями, громадянським суспільством, та без включення громадськості і суспільних формувань у цей процес вирішити проблему корупції неможливо.
5
Радецький, Руслан. "СИСТЕМА БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 253–63. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-253-263.
Full textAbstract:
Виявлено проблеми взаємодії суб’єктів у системі боротьби з корупцією в Україні. Досліджено чинне законодавство у сфері боротьби з корупцією та виявлено основні проблеми боротьби з цим явищем в Укра- їні. Проаналізовано інституційну базу у сфері протидії корупції, виявлено основні функції суб’єктів системи боротьби з корупцією в Україні та проаналізовано проблеми взаємодії суб’єктів системи. Також виокремлено превентивну функцію Національного агентства з питань запобігання ко- рупції та перспективи роботи цього органу. З’ясовано, що шляхом якомога швидшої інтеграції до Європейського співтовариства, Україна взяла низ- ку зобов’язань, найпріоритетнішим з яких є ефективна, безкомпромісна та постійна боротьба з корупцією, яка кидає виклик всебічному розвитку всіх сфер життя в нашій державі. З цією метою створено ряд інституцій. Так, у структурі Генпрокуратури створено окремий орган по боротьбі з ко- рупцією — Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру та окремо — Національне антикорупційне бюро України, які є силовими структурами і займа- ються розслідуваннями і покаранням винних у корупційних діяннях осіб. Проте, є ще одне відомство — Національне агентство з питань запобігання корупції, що реалізовує превентивну функцію, до сфери діяльності якого на- лежать запобігання та виявлення корупції, декларування доходів та видат- ків, виявлення конфлікту інтересів, а також протидія політичній корупції. Доведено, що всі зусилля у боротьбі з корупцією в Україні мають відбува- тися з розумінням того, що центром її наслідків є пересічний громадянин. Тому ефективна державна політика в цій сфері є одним з основних чинників турботи державної влади про громадян. Про це свідчить прийняття низки антикорупційних законів та створення інституцій для попередження та бо- ротьби з корупцією.
6
Башкатова, В. "Державна політика у сфері запобігання і протидії корупції в Україні." Юридичний вісник, no. 1 (July 31, 2020): 44–50. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1558.
Full textAbstract:
У статті досліджено держану політику у сфері запобігання і протидії корупції в Україні. Протягом діяльності нашої держави питання запобігання і протидії корупції постійно обговорювалися в державі, до цього процесу залучалися науковці, фахівці, представники правоохоронних органів. Гостро системні явища корупції в нашій державі почали проявлятися на початку дев'яностих років минулого століття, що спонукало державу до вжиття певних дій у цьому напрямі шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів. Першим таким правовим документом, спрямованим на подолання корупції в Україні, варто вважати Постанову Верховної Ради України «Про невідкладні заходи щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією» від 07.05.1993, якою передбачалося підготувати й унести на розгляд Верховної Ради України низку проектів законів, спрямованих на протидію корупції й організованій злочинності. Незважаючи на те що цей документ був політико-право-вим, він заклав підвалини подальшої правової політики держави у сфері боротьби з корупції.
Особливо гостро питання боротьби з корупції постало останніми роками, коли вона стала загрозою правам людини та громадянина, верховенству права й демократії, правопорядку й соціальній справедливості, стала перешкодою сталому економічному розвитку суспільства, а також знижує інвестиційну привабливість України для інвесторів, заважає розвитку бізнесу, руйнує довіру до судової системи та правоохоронної системи. Про це свідчить обговорення цієї проблематики на шпальтах різноманітних засобів масової інформації представниками різних професій, державними посадовцями, оскільки негативне ставлення суспільства до корупції стало одним із багатьох складників, що спонукають державу вживати різноманітних правових заходів щодо запобігання і протидії корупції в державі.
Водночас прийняття значної кількості законодавчих актів і створення відповідних структур у сфері запобігання і протидії корупції в державі поки свідчать, що сьогодні ефективна державна політика України у сфері запобігання корупції ще не вироблена, що потребує подальших наукових пошуків.
7
Калайда, Ю. П. "ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК СКЛАДОВА СИСТЕМИ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, no. 94 (June 30, 2021): 300–311. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.94.300-311.
Full textAbstract:
У статті розглядаються актуальні аспекти участі засобів масової інформації в запобіганні корупції в Україні. Визначено роль і значення засобів масової інформації (далі – ЗМІ – від автора) в системі запобігання корупції в державі, а також вказано на низку проблем, які впливають на оприлюднення викритих корупційних проявів. Розв’язання цих проблем сприятиме підвищенню ефективності антикорупційної політики держави. Також запропоновано перспективні заходи, що сприятимуть посиленню ролі і значення сучасних ЗМІ в існуючій системі запобігання корупції в Україні.
8
Tymofieiev, Serhij. "Місце антикорупційної культури у процесі запобігання корупції в Україні." Public Administration and Regional Development, no. 6 (January 13, 2020): 956–78. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.06.11.
Full textAbstract:
Статтю присвячено актуальним питанням запобігання корупції в Україні. Визначається, що в українському суспільстві діють подвійні стандарти відносно корупційних дій. Це проявляється у розподілові на притаманну елітам корупцію з одного боку, та побутову – з іншого. Якщо перша оцінюється доволі негативно, то друга виправдовується багатьма. Показовою є відчутна різниця між оцінками корупціогенної діяльності інших та поблажливе ставлення до власної поведінки. Розглядається антикорупційна культура як складова антикорупційної політики. Значна увага приділяється участі громадянського суспільства у вирішенні проблеми корупції, моральній та психологічній складовій цього питання. Існування корупції в країні ставить під сумнів спрямування влади на розбудову сучасної демократичної держави, тому варто акцентувати увагу на суперечливому ставленні до різних проявів корупції. Зазначається, що для подолання корупції необхідно не тільки стабілізувати економіку та створити систему правоохоронних та антикорупційних органів. Не менш важлива наявність політичної волі влади та бажання суспільства, оскільки корупційні дії втілюються не тільки у державно-владних відносинах, а й у суспільних. Визначається, що будь-яка діяльність антикорупційного характеру лежить у площині людської психології. Фактично боротьба з корупцією є боротьбою проти негативних якостей та вад індивіда. Різні корупційні дії з етичної точки зору оцінюються по різному: одні з них сприймаються як злочинні, інші в свою чергу вважаються лише аморальними, хоча з точки зору закону вони в однаковій мірі є злочинними. Відмічається, що одним з визначальних напрямів запобігання та протидії корупції в сфері державного управління загалом, соціальній політиці зокрема, є формування антикорупційної культури серед широкого загалу. Основоположним в цьому напрямку є забезпечення негативного ставлення серед громадськості до корупції та бажання протидіяти цьому явищу.
9
Башкатова, В. В. "Правова політики держави у сфері запобігання і протидії корупції в Україні." Bulletin of Alfred Nobel University Series "Law" 1, no. 1 (2020): 118–22. http://dx.doi.org/10.32342/2709-6408-2020-1-1-16.
Full textAbstract:
Протягом періоду незалежності нашої держави питання запобігання і протидії корупції постій- но обговорюються, до цього процесу залучаються науковці, фахівці, представники правоохоронних органів. Гостро системні явища корупції в Україні стали проявлятися на початку дев’яностих років ми- нулого століття, що спонукало державу вживати певних заходів у цьому напрямі шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів. Першим таким правовим документом, спрямованим на по- долання корупції в Україні, слід вважати Постанову Верховної Ради України «Про невідкладні заходи щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією» від 7 травня 1993 р., якою передбачалося підготувати і внести на розгляд Верховної Ради України низку проектів законів, спрямованих на про- тидію корупції і організованій злочинності. Незважаючи на те, що цей документ був політико-право- вим, він заклав підвалини подальшої правової політики держави у сфері боротьби з корупцією. Осо- бливо гостро питання боротьби з корупцією постало в останні роки, коли неправомірні дії і зловжи- вання владою та службовим становищем стали загрозою правам людини і громадянина, верховен- ству права й демократії, правопорядку та соціальній справедливості, перешкодою стабільному еко- номічному розвитку суспільства, а також причиною зниження інвестиційної привабливості України для інвесторів, завадою для розвитку бізнесу, чинником руйнування довіри до судової та правоохо- ронної систем.
10
Antonova, Liudmyla, and Vahif Abdullayev. "Корупція як чинник загрози національній безпеці." Public Administration and Regional Development, no. 12 (May 24, 2021): 336–55. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.12.02.
Full textAbstract:
У статті висвітлено явище корупції як чинник загрози національній безпеці сучасної України й надано пропозиції щодо нівелювання корупційних проявів у вітчизняній системі національної безпеки. Змістовно розкрито сутність таких полікомпонентних понять як «корупція», «національна безпека України», «національні інтереси України», «загрози національній безпеці України», «антикорупційна політика», «антикорупційна стратегія». Зазначено складові національної безпеки України, її основні об’єкти. Визначено основні інституціональні загрози національній безпеці сучасної України. З’ясовано причини та умови виникнення, існування та розповсюдження сучасної корупції. Розкрито корупцію як сучасне транснаціональне й транскордонне явище. Охарактеризовано глобалізаційне явище корупції з позиції транснаціоналізму. З’ясовано характерні риси явища корупції в сучасній Україні. Визначено місію, мету сучасної антикорупційної політики. Здійснено системний аналіз проектів антикорупційних стратегій України. Запропоновано актуальні положення до ймовірної національної антикорупційної стратегії. Надано практичні пропозиції щодо зменшення рівня корупції у вітчизняних органах публічної влади. Аргументовано зв'язок існування корупції з наявністю людського чинника. Визначено роль та значення корупції у питаннях міждержавної взаємодії та міжнародної співпраці. Теоретико-практично обґрунтовано нагальну потребу в удосконаленні та розвитку механізмів запобігання та протидії корупції з урахуванням закордонного досвіду на сучасному етапі розвитку української держави. З метою запровадження дієвих механізмів реалізації вітчизняної антикорупційної політики запропоновано прямі та інституційні заходи протидії корупції.
11
Однолько, І. В. "Запобігання та протидія корупційним злочинам: світовий досвід." Актуальні проблеми держави і права, no. 84 (February 6, 2020): 47–53. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i84.149.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розгляду запобігання та протидії корупційним злочинам в різних державах світу.
У статті встановлено важливість запозичення успішного світового досвіду протидії корупційній злочинності, проаналізовані способи запобігання корупції в країнах Азії, Європи та Америки, визначено, що саме можна було б запровадити в антикорупційній політиці України.
Автором розкривається суть антикорупційних доктрин різних світових держав, а також пропонується, що саме на авторську думку в контексті протидії корупційній злочинності було б доцільно запровадити у вітчизняному законодавстві.
В статті окремо зауважується, що дієве запобігання корупції можливо за умови комплексного використання технологій, створення органів із спеціальними повноваженнями, а також за умови підвищення взаємодії громадських об’єднань із правоохоронними органами. Слід брати до уваги досвід тих країн, де корупція була ще на більш плачевному рівні, аніж в Україні зараз й, надихнувшись успішним досвідом цих держав, самим змінювати українські реалії.
Як підсумок визначено, що Україна в її сучасних реаліях повинна рішуче боротися із корупційною злочинністю, аби успішно увійти в європейське співтовариство й задля ефективності цієї боротьби є потреба використовувати якісні напрацювання щодо запобігання та протидії корупційній злочинності не тільки європейських держав, а й азійських, й американських.
12
Пархоменко-Куцевіл, Оксана. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ АНТИКОРУПЦІЙНИХ ІНСТИТУЦІЙ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ: УКРАЇНСЬКИЙ І СВІТОВИЙ ДОСВІД." Public management 22, no. 2 (February 26, 2020): 154–66. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-154-166.
Full textAbstract:
Система органів запобігання та боротьби з корупцією в Укра- їні на даний час переживає становлення та розвиток, разом з тим цей про- цес відбувається повільно. В Україні створено та діє Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Національне агентство Укра- їни з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та ін., а також сформований кадровий склад Вищого антикорупційного суду. Однак зазначені державні інституції не при- носять користі державі, а випадки запобігання та боротьби з корупцією но- сять поодинокий, а не системний характер.
Крім того, існує проблема заполітизованості формування та розвитку ан- тикорупційних інституцій.
Тому на сьогодні виникла потреба у вивченні закордонного досвіду анти- корупційних інституцій з метою імплементації такого досвіду в українські реалії.
У статті проаналізовано досвід організації антикорупційних інституцій у Фінляндії, Франції, Нідерландах, Сінгапурі, Японії, Південній Кореї та Ки- таї. Обґрунтовано існування різних моделей формування антикорупційних інституцій за кордоном, тоді як ефективність залежить не лише від наявності чи відсутності таких установ, а й від якості персоналу, політичної підтримки діяльності таких органів та розвиток антикорупційних інститутів.
В Україні антикорупційні інститути починають формуватися та розви- ватися. До них належать: Спеціалізовані антикорупційні прокурори; На- ціональне антикорупційне бюро України; Національне агентство з питань запобігання корупції; Державне бюро розслідувань; Національне агентство України з питань виявлення, розслідування та управління активами, отрима- ними від корупції та інших злочинів; Вищий антикорупційний суд.
13
СЕРДЮК, ВАЛЕНТИН. "Проблеми створення Вищого антикорупційного суду: первинний аналіз." Право України, no. 2018/03 (2018): 52. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-052.
Full textAbstract:
Запобігання і протидія корупції в Україні визнані одним із пріоритетних напрямів діяльності держави на сучасному етапі. Проведені за останні роки наукові дослідження з питань запобігання та протидії корупції свідчать, що корупція вразила все суспільство. Мається на увазі не толерантне ставлення суспільства до корупції, а використання корупції як універсального інструмента для отримання позитивних результатів врегулювання практично всього спектру соціальних відносин. Саме таке ставлення суспільства до корупції призводить до її поширення в державі. Наслідки однобічного підходу у подоланні цього явища – лише шляхом застосування репресивного антикорупційного законодавства, спрямованого на покарання публічних службовців, без усунення факторів, що породжують корупцію, – не принесло відчутних результатів щодо зниження її рівня. Нині в державі створені умови для викорінення корупції і реально проявлено політичну волю щодо проведення повного реформування не лише антикорупційного законодавства, а й усієї державної антикорупційної політики. Першим кроком на цьому шляху стало створення Національного антикорупційного бюро України (далі – НАБУ), результатом діяльності якого й активної позиції законотворців стало прийняття Закону України “Про запобігання корупції” та початок функціонування Національного агентства з питань запобігання корупції. Закінченням прагнень суспільства і держави в цій сфері є необхідність прийняття та імплементація Закону України “Про Вищий антикорупційний суд”. Метою статті є первинний аналіз окремих проблемних питань законопроекту № 7440, внесеного Президентом України до Верховної Ради України і прийнятого у першому читанні, та обґрунтування їх вирішення шляхом проходження зазначеного законопроекту у другому читанні і прийняття в цілому як закону. Досліджено основні проблеми, які викликають суспільний і політико-правовий резонанс при прийнятті законопроекту № 7440. Зокрема, висвітлено питання утворення Вищого антикорупційного суду, особливості його юрисдикції та інстанційності розгляду справ про кримінальні корупційні правопорушення, оцінено вимоги до кандидатів на посади суддів цього суду, аспекти діяльності Громадської ради міжнародних експертів (далі – Рада) та її впливу на конкурсну процедуру призначення суддів Вищого антикорупційного суду. Зауважено, що утворення Вищого антикорупційного суду має позитивно вплинути на ситуацію у запобіганні корупції. Платформою для цього повинно стати застосування комплексного підходу до реформування як системи правоохоронної превенції, так і судової системи з метою повноцінного захисту прав і свобод людини, керуючись верховенством права. Міжнародний досвід діяльності антикорупційних судових органів є неоднозначним і деякою мірою ґрунтується на національних традиціях судової організації. Однак підлягає вирішенню низка проблем, які полягають у такому. По-перше, незначними з точки зору ефективності діяльності є напрацювання НАБУ і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі – САП) щодо розслідування справ, пов’язаних із корупцією. По-друге, процедури добору працівників НАБУ і САП суттєво різняться із порядком призначення суддів Вищого антикорупційного суду на посади. По-третє, важливим є досягнення належного рівня незалежності суддів Вищого антикорупційного суду, оскільки для цього необхідно комплексно реалізувати низку заходів: проведення відкритого і прозорого конкурсу на зайняття кандидатами посад суддів, забезпечення інституціональної і функціональної компонент їхньої незалежності, гідний розмір суддівської винагороди, високий рівень довіри суспільства, сприйняття і реалізація суддею своєї місії як незалежного арбітра. По-четверте, значущість громадського контролю в діяльності Ради та її рішень у процедурі конкурсу на зайняття посад суддів Вищого антикорупційного суду. По-п’яте, розуміння сутності і різниці у поняттях “crucial rule” та “binding rule”, позаяк неузгодженості перекладу можуть мати вирішальне значення для визначення ролі Ради у процедурі конкурсу.
14
Мельничук, Р. В. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЙНИМ РИЗИКАМ У ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 258–66. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.29.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що чинне вітчизняне законодавство вже багато років розвиває окремі аспекти тематики запобігання корупції у низці сфер життя держави та суспільства. Натомість досить логічним виглядає відсутність суттєвих позитивних результатів з означених питань, адже тотальне зловживання владними повноваженнями, непрозорість публічного управління та низка подібних потужних чинників здійснюють непереборний гальмівний процес. Така ситуація почала дієво змінюватися лише з 2014 року, коли більшість населення оцінили реальні загрози цього згубного явища, а також з’явилася реальна політична воля щодо боротьби з корупцією. Отже, наразі важливим є визначення та характеристика оновленої адміністративно-правової бази з питань запобігання корупційним ризикам в діяльності Національної поліції України, що дозволить з’ясувати головне законодавче підґрунтя в окресленій сфері. Метою статті є загальна характеристика адміністративно- правового регулювання з питань запобігання корупційним ризикам у діяльності Національної поліції України. У статті з’ясовано та розкрито систему адміністративно-правових актів у сфері запобігання корупційним ризикам в діяльності Національної поліції України, яка включає п’ять блоків. Послідовно охарактеризовано відповідні юридичні документи, де у першому випадку мова йде про закони України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції», «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки», що широко ретранслюються і розвиваються у сукупності інших законодавчих актів в аналізованій сфері. Розглянуто правові акти Кабінету Міністрів України та НАЗК, які врегульовують найсуттєвіші питання реалізації державної політики у сфері запобігання корупції в публічному управлінні, зокрема в діяльності органів поліції. Окремо акцентовано на низці адміністративно- правових актів МВС України та Національної поліції України, а також засадах притягнення працівників поліції до адміністративної та дисциплінарної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, пов’язаних з корупцією.
15
Іщук, Д. О. "До характеристики повноважень Національного антикорупційного бюро України." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 12–16. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).507.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу наукових поглядів вче-них і норм чинного законодавства надано змістовну характеристику повноваженням Національного анти-корупційного бюро України. Здійснено класифікацію обов’язків та прав Національного антикорупційного бюро України. Запропоновано шляхи вдосконалення правового регулювання повноважень Бюро, які мо-жуть бути ключем до посилення боротьби з корупцією в Україні. З’ясовано, що для якісного виконання На-ціональним антикорупційним бюро України завдань із попередження та запобігання вчиненню корупційних правопорушень необхідним є збільшення його повнова-жень щодо участі у нормотворчому процесі, а саме уча-сті в розробці та удосконаленні нормативно-правових актів щодо попередження і боротьби з корупційними правопорушеннями. Під час реалізації своїх повноважень Національне антикорупційне бюро України акумулює значну кіль-кість інформації, яка слугує основою для проведення аналітичної роботи з виявлення причин, умов, інших обставин вияву корупційної поведінки в українсько-му суспільстві. Доцільно було б безпосередньо серед прав Національного антикорупційного бюро України вказати на його участь у розробці стратегії запобіган-ня та боротьби з корупційними правопорушеннями, яке надано Національному агентству з питань запобі-гання корупції. Зроблено висновок, що вдосконалення правового регулювання повноважень Бюро може бути ключем до посилення боротьби з корупцією в Україні. Таке вдосконалення може відбуватися двома шляхами: шляхом збільшення обсягу повноважень Бюро, спря-мованих на посилення його взаємодії з Національним агентством з питань запобігання корупції як із тим ор-ганом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, та з ін-шими владними суб’єктами, діяльність яких безпосе-редньо пов’язана з антикорупційними функціями; об’єднання повноважень таких органів як Національ-не агентство з питань запобігання корупції, Національ-не агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, та Національне антикорупційне бюро України, що дозволить вирішити проблему дублюван-ня функцій органів, які здійснюють боротьбу з коруп-цією, збільшити ефективність цієї боротьби, а також зменшити витрати державного бюджету.
16
Однолько, І. "Моніторинг запобігання корупції в Україні." Вісник Національної академії прокуратури України, no. 4/2 (52) (2017): 99–104.
Find full text
17
Yurchenko, Alla. "ОСОБЛИВОСТІ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА ПРОТИДІЇ ПОЛІТИЧНІЙ КОРУПЦІЇ У ФІНЛЯНДІЇ ТА НІДЕРЛАНДАХ У КОНТЕКСТІ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКИХ АНТИКОРУПЦІЙНИХ НОРМ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 2 (4) (October 25, 2018): 22–29. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-02-22-29.
Full textAbstract:
У статті викладено результати аналізу досвіду країн Європейського Союзу (Нідерланди та Фінляндія) впровадження механізмів запобігання політичній корупції, розробки та імплементації дієвих механізмів протидії політичній корупції в системі державного управління. Відповідно до мети поставлено та виконано завдання: проаналізовано особливості функціонування антикорупційних інституцій, що діють у Нідерландах та Фінляндії; розглянуто міжнародну практику у сфері запобігання та протидії корупції в іноземних органах державної влади та управління, а саме в країні Нідерланди та Фінляндії; досліджено базові принципи закордонних антикорупційних стратегій, які формувалися протягом плину часу на основі внутрішнього та іноземного досвіду. Крім того, автором виділено позитивні заходи протидії корупції, які можуть бути застосовані в Україні протягом становлення та розвитку інституційних суб’єктів протидії корупції. Зроблено висновки про необхідність і важливість запозичення дієвого зарубіжного досвіду протидії політичній корупції для побудови нової та спроможної антикорупційної системи в Україні. Фінляндія й Нідерланди, за результатами щорічного рейтингу, що укладається організацією Transparency International, починаючи з 1995 р., і ґрунтується на комплексі оцінок підприємців та аналітиків щодо рівня сприйняття корупції в різних сферах життя, є лідерами серед країн світу з найменшим рівнем корупції. У межах дослідження проаналізовано основи «фінської моделі» антикорупційної політики, що передбачає формування в різноманітних сферах умов, які не сприяють корупції, а також суттєву мінімізацію суспільно небезпечних наслідків такого соціально-економічного явища, як корупція. Розглянуто стратегічні цілі фінської програми «Національна стратегія боротьби з тіньовою економікою та злочинністю у сфері економіки на 2016–2020». До скандинавської моделі, з огляду на особливості побудови й реалізації підходів у заходах протидії корупції, віднесено також Королівство Нідерланди, де функціонує трьохрівнева система боротьби з корупцією. Розглянуто особливу роль Служби публічного обвинувачення. Проаналізовано положення чинного антикорупційного законодавства, ефективність якого забезпечено широким набором засобів у сфері протидії корупції.
18
Курбатова, І. "Роль органів прокуратури в системі запобігання та протидії корупції." Юридичний вісник, no. 4 (February 5, 2020): 66–71. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.971.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано стан протидії корупції в Україні та роль органів прокуратури в організації протидії цим проявам. Наголошено, що на сьогодні стан протидії корупції досить низький у порівнянні з розвиненими європейськими країнами, що заважає повноцінній реалізації гарантованих Конституцією прав та свобод громадян, всебічному розвитку громадянського суспільства створює негативний імідж української держави на міжнародній арені. Основна мета роботи полягає у тому, щоб на підставі узагальнення чинного кримінального процесуального законодавства, практики його застосування та аналізу спеціальної літератури визначити роль органів прокуратури у криміналь-них провадженнях щодо корупційних злочинів. Сформульовано, що Україна використала досвід передових європейських країн у протидії корупції та з цією метою було внесено зміни у чинне кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство, а також створені та унормована діяльність таких органів як САП, НАБУ, НАЗК, ДБР, на які покладено обов’язок організації та здійснення заходів щодо протидії корупційним проявам та реагування на вчинені корупційні злочини. Крім того приділена значна увага співпраці України з європейськими інституціями щодо протидії корупції. Наголошено, що українська держава виконала значний обсяг рекомендацій європейських інституцій, що дозволило приєднатися до GRECO і як наслідок покращило співпрацю з ЄС у питаннях проти-дії корупції. Підкреслено, що на сьогодні ще не повністю закінчено всі заходи, які направлені на реформування правоохоронної системи України з метою покращення ефективності протидії корупції і цей процес необхідно удосконалювати враховуючи європейські та світові тенденції.
19
Походєєва, В. Є. "ІНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ: РОЛЬ МАСМЕДІА ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 33 (March 26, 2022): 107–10. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1044.
Full textAbstract:
У статті розглядається роль інститутів громадянського суспільства та масмедіа як провідних інститутів у запобіганні корупції в Україні. У роботі обґрунтовано актуальність участі масмедіа та громадянського суспільства у протидії корупції у державі, досліджено їх вплив на діяльність органів державної влади, їх провідну роль як одних із найбільш ефективних провідників антикорупційного дискурсу у суспільство. Проведено аналіз останніх досліджень і публікацій у цій сфері, також визначено проблеми та складнощі у роботі масмедіа та громадянського суспільства, у процесі запобігання корупції. Досліджено, що для ефективної діяльності масмедіа та громадянського суспільства необхідна підтримка з боку інститутів державної влади задля пришвидшення подолання корупційних проявів. Зазначено мету та завдання для ефективної участі громадянського суспільства та масмедіа у формуванні та реалізації державної антикорупційної політики в Україні. Підкреслено необхідність підтримки з боку держави щодо реалізації ефективних заходів для забезпечення реальної діяльності громадських організацій і масмедіа без, перешкоджання їх роботі. Роль громадянського суспільства та масмедіа у запобіганні корупції – значна, вони не лише виконують функцію інформування суспільства про прояви корупційних порушень, але і формують правильну антикорупційну свідомості, сприяють становленню нетерпимості до корупційних вчинків і неприйняття будь-яких форм корупційних проявів. Масштабне включення масмедіа та громадянського суспільства у механізми запобігання корупції є дієвим засобом створення у суспільстві об’єктивної думки про проблему корупції у державі й ефективним засобом протидії цьому деструктивному явищу. Найкращим варіантом взаємної співпраці масмедіа, державних органів і громадянського суспільства буде партнерство.
20
Бондаренко, О. С. "Сутність поняття «корупція»: легальний та доктринальний аспекти." Ірпінський юридичний часопис, no. 1(5) (September 7, 2021): 154–70. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.154-170.
Full textAbstract:
Стаття присвячена важливій та актуальній темі – характеристиці легального та доктринального аспектів формування поняття «корупція». Автор наголошує, що вивчення концепції варто починати із семантичного аналізу. Наукові джерела розрізняють два можливі підходи до походження слова «корупція». Обидва наполягають на своєму давньоримському походженні. Відповідно до першого підходу «корупція» є поєднанням латинських слів corruptio та onis, тому похідна словесна фраза corrumpere, яка є сполученням слів com (разом) та rumpere (ламати), а згідно з іншим підходом слово «корупція» походить від слова corruptio, яке означало підкуп, продажність посадових осіб органів публічної влади, громадсько-політичних діячів.
Водночас представники обох груп є одностайними стосовно негативного значення корупції, адже фактично слово означало спотворювати, спокушати, підкуповувати. На практиці виділяють два основні підходи до побудови юридичного поняття. Перший – це доктринальний, або науковий, заснований на дослідженнях вчених та фахівців у певній галузі. Другий – офіційний, або легальний, заснований на нормативних актах, міжнародних документах та інших джерелах, що мають юридичну силу. Існування легального підходу є вираженням принципів верховенства права, законності та юридичної визначеності.
Визначення корупції сьогодні закріплено в частині 1 п. 1. 1 Закону України «Про запобігання корупції». Якщо буквально аналізувати це визначення, то справляється враження, що корупцією є лише діяння, предмет яких – це виключно неправомірна вигода. Однак, звернувшись до міжнародно-правових актів, можна виокремити й такі корупційні діяння, як підкуп національних державних посадових осіб; підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб міжурядових організацій; розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання майна держави посадовою особою; зловживання впливом; зловживання службовим становищем тощо. Нині існує колізія між положеннями Закону України «Про запобігання корупції» та Кримінальним кодексом України. Адже останній фактично трактує корупцію та корупційні кримінальні правопорушення ширше, ніж відповідний закон. Тому існує об’єктивна потреба оновити значення поняття «корупція». Запропоновано з точки зору легального аспекту під корупцією розуміти навмисне порушення дисциплінарних, цивільних, адміністративних та кримінальних справ, спричинене незаконним використанням особи, зазначеної у статті 3 ч. 1 Закону України «Про запобігання корупції», висловити повноваження або пов’язані з ними можливості.
Відносно доктринального аспекту формування поняття «корупція» з’ясовано, що поняття корупції є міждисциплінарним і широко розповсюдженим, оскільки його вивчають не лише професіонали в галузі права, а й соціологія, політологія, економіка, державне управління та психологія. Кожна з цих наук наповнює її своїм специфічним змістом. Формулювання універсального визначення корупції є надзвичайно складним завданням. Нарешті, розмежування та стандартизація термінів є ключем до реалізації принципу правової визначеності, який зі свого боку є частиною конституційного принципу верховенства права. Водночас доведено, що формування єдиного доктринального уніфікованого поняття є неможливим у зв’язку з тим, що змістовне наповнення поняття «корупція» залежить від сфери, де його застосовують.
21
Однолько, І. В. "ШЛЯХИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ (МЕХАНІЗМ РЕАГУВАННЯ)." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 135–39. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).410.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розгляду існуючих шляхів протидії корупції в Україні та розробці на цій основі механізмів реагування на корупційну злочинність через виконання завдань, пов’язаних з аналізом здо-бутків вітчизняних та зарубіжних науковців щодо за-гальнодержавних шляхів запобігання та необхідності здійснення заходів на зменшення корупційної актив-ності громадян.
Визначено важливість підвищення антикорупцій-ної культури населення для формування негативного ставлення в суспільстві до явища корупції, проаналізо-вано наукові підходи до визначення механізму реагу-вання на корупційні правопорушення, проаналізовано міжнародний досвід реагування на корупційні прояви.
Розкрито наукове обґрунтування певних шляхів про-тидії корупції в українській державі, а також на основі проведеного дослідження запропоновано авторське ба-чення протидії корупції, а також підтримано позицію провідних українських кримінологів щодо ефективної протидії корупції через прояв політичної волі, спрямо-ваної на реальну протидію зазначеному виду злочинів.
Окремо зазначається, що ефективна протидія ко-рупції можлива лише за умови комплексного підходу до мінімізації цього явища. Для цього потрібно шля-хом проведення просвітницької роботи сформувати не-гативне ставлення до корупційних правопорушень гро-мадян. Необхідним є використання сучасних ресурсів, які дають змогу мінімізувати можливість застосування корупційних схем.
Як підсумок визначено, що в Україні, яка обрала за-раз вектор на успішну євроінтеграцію, потрібно належ-ним чином підходити до викорінення явища корупції, використовуючи увесь можливий арсенал способів та заходів запобігання. Найбільш ефективними шляхами протидії корупції сьогодні є формування антикоруп-ційної культури населення, використання міжнарод-ного досвіду та застосування більшої кількості ресур-сів, спрямованих на мінімізацію корупційних ризиків, а також реалізація загальнонаціональної стратегії дер-жави щодо подолання цього явища.
22
Бондаренко, О. "Стан реалізації окремих фундаментальних принципів протидії корупції в Україні." Юридичний вісник, no. 1 (April 12, 2021): 138–42. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2091.
Full textAbstract:
Стаття присвячена важливій та актуальній темі – характеристиці стану реалізації окремих фундамен-тальних принципів протидії корупції в Україні. Автор зосереджує увагу на тому, що ефективність виконання завдання з протидії корупції пере-буває у прямій залежності з необ-хідністю чіткого та виваженого формулювання основних ідей такої діяльності. Правильне формулювання правил поведінки є ключем до її про-дуктивності. Крім того, з’ясовано, що у юриспруденції поняття право-вих принципів тлумачать по-різному, зокрема, вчені використовують такі категорії, як початкові теоретичні визначення, обґрунтування, керівні принципи (ідеї), загальні приписи, керівні принципи, закономірності, зміст тощо.
Зосереджено увагу на тому, що значення верховенства права для кожної діяльності підтверджується його закріпленням у ст. 8 Кон-ституції України. Крім того, тлу-мачення його юридичного змісту міститься у рішенні Конститу-ційного Суду України від 2 листо-пада 2004 р. No 15-рп/2004, в якому зазначено, що верховенство права – це панування права в різних формах у суспільстві.
Наступним фундаментальним принципом є принцип законності. Важливість цього принципу для функціонування держави настільки важлива, що законодавча влада закріплює його у різних формах у декількох статтях Конституції України. На думку автора, сту-пінь того, наскільки цей принцип насправді реалізовується загалом, особливо стосовно запобігання та боротьби з корупцією, викликає занепокоєння. Відсутність законо-давчої основи для вжиття таких заходів є підставою для розробки і прийняття відповідних норма-тивно-правових актів.
Принцип гласності тлумачиться як принцип зв’язків з громадськістю та відкритості всіх органів, упов-новажених боротися з корупцією. Конституція України не містить норми, яка б чітко закріплювала принцип відкритості та прозоро-сті, але він може бути виведений з ряду конституційних норм.
Зроблено висновок, що анти-корупційна діяльність в Україні, як і будь-яка інша діяльність, ведеться за певними основними ідеями, які є керівними принци-пами. Особливе значення серед цих принципів мають фундаментальні. Адже саме ці принципи визначають антикорупційну стратегію та век-тор її реалізації. У контексті все-бічної протидії корупції в Україні важливим є законодавче закріп-лення основних принципів протидії корупції.
23
Оиищук, О. О. "Концептуальні засади запобігання та протидії корупції в Україні." Адвокат, no. 9 (120) (2010): 35–37.
Find full text
24
Богданенко, Анатолій. "ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО АНТИКОРУПЦІЙНОГО БЮРО УКРАЇНИ ТА ЙОГО МІСЦЕ В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ." Public management 24, no. 4 (March 20, 2020): 23–31. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-23-31.
Full textAbstract:
Як особливо небезпечне соціально-політичне явище корупцію почали сприймати лише в останні три-чотири десятиліття. Помітно зріс ін- терес до цієї проблеми на зламі ХХ–ХХІ століть: було підраховано, що на початку 1990-х років слово “корупція” зустрічалося у впливових засобах масової інформації у середньому близько 500 разів на рік, а на початок ХХІ століття цей показник збільшився в десятки разів. Це вказує на наростан- ня загрози корупції національній безпеці будь-якої держави. Таке розумін- ня означеного явища зумовило широкий підхід до розробки міжнародними організаціями й окремими розвиненими країнами поглиблених антикорупційних програм. Перші з них мали головною метою знищення не так коруп- ційної практики, як самих корупціонерів. У світі на сьогодні існує значна кількість спеціалізованих інституцій з протидії корупції, які мають організа- ційні та функціональні особливості залежно від національних, культурних, правових та адміністративних особливостей кожної країни.
5 жовтня 1995 року прийнято Закон України “Про боротьбу з корупцією”, яким визначено правові та організаційні засади запобігання корупції, вияв- лення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізич- них і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь. Закон містить перелік органів з протидії корупції, до складу яких увійшли відповідні під- розділи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та прокуратури України. У 1998 році до них долучилися новостворені підрозді- ли податкової міліції, а в 2003 Військової служби правопорядку в Збройних силах України.
Незважаючи на активізацію роботи правоохоронних органів України що- до протидії корупційній експансії, темпів зростання останньої зупинити не вдалося. Це призвело до сприйняття України у світі як корумпованої дер- жави з несприятливим інвестиційним кліматом, проникнення корупції у більшість відносин між населенням і владою, породження глибокої недовіри людей до спроможності держави забезпечити гарантовані Конституцією їхні права і свободи.
Масштаби поширення корупції в країні наприкінці 1990-х — середині 2000-х років засвідчили, що спроби подолати її в суспільстві з високим рів- нем толерування корупції без створення справді незалежного державного органу з реальними повноваженнями залишатимуться марними.
25
PARKHOMENKO-KUTSEVIL, Oksana. "АНТИКОРУПЦІЙНА КУЛЬТУРА ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНИХ МЕХАНІЗМІВ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ." Theory and Practice of Public Administration 2, no. 65 (April 15, 2019): 25–30. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.02.03.
Full textAbstract:
Мета роботи - здійснення системного аналізу формування та реалізації антикорупційної політики в Україні. Методологія дослідження ґрунтується на системного аналізу, компаративному аналізі, застосування методів дедукції та індукції, узагальнення, що дало змогу систематизувати наукові підходи до поняття «антикорупційна культура», визначити складові поняття, запропонувати шляхи удосконалення антикорупційної політики. Наукова новизна полягає у концептуалізації поняття антикорупційна культура, запропоновано розробити та впровадити Концепції формування антикорупційної культури в Україні. Висновки. Антикорупційна культура – це сформована за допомогою педагогічних методів та методик такий світогляд громадян, який спрямований на нетерпимість та несприйняття корупції, постійне удосконалення своїх знань в системі антикорупційного законодавства, постійне удосконалення своїх знань, поширення своїх знань серед молоді та населення країни. Запропоновано розробка та впровадження розробці Концепції формування антикорупційної культури в Україні. Визначені розділи даного нормативно-правового документи.
26
ЗАГИНЕЙ-ЗАБОЛОТЕНКО, ЗОЯ, and ОЛЕКСАНДР ГЛАДУН. "Поняття чи перелік корупційних кримінальних правопорушень: чого потребує Кримінальний кодекс України?" Право України, no. 2020/09 (2020): 242. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-09-242.
Full textAbstract:
Перелік корупційних кримінальних правопорушень закріплено в примітці ст. 45 Кримінального кодексу України. При цьому більшість науковців звертають увагу на неузгодженість цього переліку із закріпленими у Законі України “Про запобігання корупції” поняттями “корупція” і “корупційне правопорушення”. Використання вичерпних переліків у текстах нормативно-правових актів слугує їх юридичній визначеності, однак ці переліки роблять відповідну норму негнучкою. Метою статті є встановлення доцільності закріплення у Кримінальному кодексі України (КК України) переліку корупційних кримінальних правопорушень і внесення пропозицій щодо вирішення існуючих проблем, обумовлених таким законодавчим прийомом. Визнання певного правопорушення корупційним залежно від формального закріплення його в певному переліку є доволі вразливим рішенням. Це дає можливість постійно змінювати такий перелік без переосмислення змісту та ознак ко-рупції, закріплених на законодавчому рівні. Крім того, таки й підхід відкриває можливості для волюнтаризму в законопроєктуванні та суттєво обмежує суддівський розсуд у кримінальному провадженні, зокрема унеможливлює врахування конкретних обставин кримінального правопорушення при оцінці його суспільної небезпечності. Практика застосування кримінального процесуального законодавства щодо викривачів корупції також засвідчує помилковість обраного підходу до визначення терміна “викривач”. З метою вирішення означених проблем автори пропонують закріпити у КК України поняття корупційного кримінального правопорушення як такого, що містить визначені законом ознаки корупції, уточнити поняття корупції в Законі України “Про запобігання корупції”, визначити в Кримінальному процесуальному кодексі України, що викривачем є особа, за заявою чи повідомленням якої розпочато досудове розслідування корупційного кримінального правопорушення.
27
Ярошенко, А. С., В. В. Лактіонова, and А. С. Буряк. "Ефективність антикорупційної політики: позитивний досвід зарубіжних країн." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 4, 2020): 143–46. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).582.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню позитивного досвіду зарубіжних країн щодо запровадження ефективної антикорупційної політики. Зазначається, що нині під корупцією варто розуміти зловживання службовим становищем, зловживання повноваженнями, отримання неправомірної вигоди, комерційний підкуп або інше незаконне використання фізичною особою свого посадового становища всупереч законним інтересам суспільства і держави з метою отримання вигоди у вигляді грошей, цінностей, іншого майна або послуг майнового характеру, інших майнових прав для себе або для третіх осіб або незаконне надання такої вигоди зазначеній особі іншими фізичними особами. Зловживання може бути однією з форм корупції (формою злочинних діянь посадової особи або групи осіб), але не вичерпує всієї повноти визначення корупції. Акцентується увага на тому, що всі регіони України вражені корупцією. Саме з метою зниження цих показників владою було створено ряд державних установ, покликаних протидіяти корупції. Прийнято виділяти вісім таких органів, проте, на нашу думку, необхідно виділяти ще дев'ятий, а саме «уповноважений підрозділ із питань запобігання корупції в Національній поліції України».
Автори доходять висновку, що українське законодавство, на жаль, майже не містить правових засобів, спрямованих на усунення причин та умов, що призводять до виникнення корупційних ризиків. Також одним із найважливіших напрямів удосконалення антикорупційного законодавства є запровадження соціологічних досліджень у всіх сферах економіки. Зазначені дії допоможуть стежити за поширенням корупції, аналізувати діяльність органів щодо протидії корупції, а також виявити проблемні сфери та недоліки правового регулювання. Отже, для досягнення результатів у протидії корупції в сучасному світі необхідно використовувати не тільки заходи залякування, а й створити такі умови в суспільстві, щоб корупція була чужа суспільним нормам.
28
Ніндипова, В. "Система правового регулювання запобігання і протидії корупції в Україні." Вісник прокуратури, no. 6 (132) (2012): 98–107.
Find full text
29
Чабаненко, С. М. "Прокуратура як спеціальний суб"єкт запобігання корупції в Україні." Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, no. 1 (70) (2014): 368–76.
Find full text
30
Дахова, І. І., and Є. В. Баранова. "РЕАЛІЗАЦІЯ ВИКРИВАЧАМИ КОРУПЦІЇ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА ЗАХИСТ." Актуальні проблеми держави і права, no. 92 (January 24, 2022): 17–22. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3256.
Full textAbstract:
Дахова І. І., Баранова Є. В. Реалізація викривачами корупції конституційного права на захист. – Стаття.
У даній статті розглянуто, як реалізується захист викривачів та використовується на практиці законодавство щодо їх захисту, оскільки це є необхідним чинником розвитку демократичних суспільств. Відповідні елементи такого захисту на міжнародній арені повинні бути враховані під реалізації в Україні норм у даній сфері. Сьогодні внесені зміни в Закон України «Про запобігання корупції» від 01.01.2020 року ще не забезпечують ефективного захисту даної групи. Тому обґрунтованим є дослідження в даній статті проблематики користування правом на захист добросовісними інформаторами та створення механізму такої реалізації завдяки аналізу досвіду міжнародних колег та наступній його імплементації. Політична ситуація у світлі останніх подій достатньо активно змінюється, хоча водночас єдине залишається незмінним – це корупція. Тому, хоча й у різному відсотковому співвідношенні, але викорінити її поки що не вдалося жодному главі держави. У даній роботі висвітлені питання співвідношення теоретично закріплених засад боротьби з корупцією через діяльність добровільних інформаторів та досвід роботи інституту викривачів в інших країнах. Звертається увага на конституційні засоби захисту після викриття інформації, гарантії; здійснюється аналіз рівня їх ефективності. У світлі аналізу цілісної картини світу в боротьбі з даною проблемою актуальним аргументом, який свідчить про необхідність дослідження практики інших країн, є сприйняття того, що корупція – це явище, яке прогресує у соціальній, політичній, економічній сферах життя і є однією з основних причин гальмування демократичного розвитку України. Необхідним є зосередження уваги не лише на політичній корупції чи під час виконання повноважень органами державної влади. Поступово варто розширювати перелік галузей, які потребують боротьби з корупційними елементами в них:
безпечні продукти харчування, фармацевтика, екологія тощо. Постійно варто активізувати діяльність цих осіб у всіх колах суспільних відносин. Не лише корумпованість у цих сферах, але й неналежне виконання обов’язків, недотримання правил виготовлення споживчих продуктів, ліків повинне бути виявлене та зупинене.
Сьогодні наявні певні векторні зрушення стосовно захисту whistblowers у доктринальному аспекті, але незмінним є очікування прецедентної національної практики застосування норм, яка дасть змогу проаналізувати досвід України в порівнянні з практикою інших країн та позиціями Європейського Суду з прав людини й рекомендаціями Ради Європи, які наведені у статті, та забезпечити гідний рівень реалізації викривачами конституційного права на захист.
31
Дем’як, Павло Юрійович. "ДО ПРОБЛЕМИ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК ОБ’ЄКТА КОРУПЦІЙНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ І АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ КОРУПЦІЄЮ." New Ukrainian Law, no. 5 (November 29, 2021): 127–32. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.18.
Full textAbstract:
У статті антикорупційна безпека України розуміється як частина національної безпеки нашої держави, що вимагає належного визначення її викликів, загроз та небезпек, що зумов- лює вироблення належних заходів протидії відповідним негативним явищам. Запропоновано виокремлювати антипорядок, пов’язаний із корупцією, який полягає в порушенні особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівня- ними до них особами, претендентами на відповідні посади, а також особами, які припинили чи припиняють вказану діяльність, антикорупційних вимог, заборон та обмежень, перед- бачених Законом України «Про запобігання корупції». Корупцію й антипорядок, пов’язаний із корупцією, визнано суспільними ризиками, які деструктивно впливають на антикорупцій- ну, а отже, на національну безпеку України, характеризуються різною інтенсивність такого впливу. Корупція є загрозою, антипорядок – викликом для антикорупційної та національної безпеки України. Спільність об’єкта, на який посягають корупційні кримінальні правопору- шення й адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, вказує на те, що відповідні види правопорушень є досить близькими за об’єктивними та суб’єктивними ознаками, що дає підстави розглядати їх як єдине ціле, частинами якого є негативні явища, що посягають на антикорупційну безпеку як частину національної безпеки України.
32
Кимлик, Р. В., and Ю. М. Ярмоленко. "Запобігання та протидія корупції в діяльності органів Державної фіскальної служби України." Ірпінський юридичний часопис, no. 2 (February 26, 2020): 151–57. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2.2019.151-157.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розкриттю питань щодо запобігання та протидії корупції в діяльності органів Державної фіскальної служби України. Досліджено причини та умови, що сприяють вчиненню корупційних дій. Надано перелік суб’єктів протидії корупції в органах ДФС України. Зазначено про важливість наявності інформаційного забезпечення для досконалої діяльності будь-якого державного органу, що забезпечує можливість протидії корупції в органах ДФС України.
33
Борисова, Ю. В., А. В. Біла, and В. В. Воронін. "ОСОБЛИВОСТІ РІШЕНЬ ПРО ВІДМОВУ В РЕЄСТРАЦІЇ ПОДАТКОВОЇ НАКЛАДНОЇ/РОЗРАХУНКУ КОРИГУВАННЯ В ЄДИНОМУ РЕЄСТРІ ПОДАТКОВИХ НАКЛАДНИХ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ." Актуальні проблеми держави і права, no. 92 (January 24, 2022): 9–16. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3255.
Full textAbstract:
Дахова І. І., Баранова Є. В. Реалізація викривачами корупції конституційного права на захист. – Стаття.
У даній статті розглянуто, як реалізується захист викривачів та використовується на практиці законодавство щодо їх захисту, оскільки це є необхідним чинником розвитку демократичних суспільств. Відповідні елементи такого захисту на міжнародній арені повинні бути враховані під реалізації в Україні норм у даній сфері. Сьогодні внесені зміни в Закон України «Про запобігання корупції» від 01.01.2020 року ще не забезпечують ефективного захисту даної групи. Тому обґрунтованим є дослідження в даній статті проблематики користування правом на захист добросовісними інформаторами та створення механізму такої реалізації завдяки аналізу досвіду міжнародних колег та наступній його імплементації. Політична ситуація у світлі останніх подій достатньо активно змінюється, хоча водночас єдине залишається незмінним – це корупція. Тому, хоча й у різному відсотковому співвідношенні, але викорінити її поки що не вдалося жодному главі держави. У даній роботі висвітлені питання співвідношення теоретично закріплених засад боротьби з корупцією через діяльність добровільних інформаторів та досвід роботи інституту викривачів в інших країнах. Звертається увага на конституційні засоби захисту після викриття інформації, гарантії; здійснюється аналіз рівня їх ефективності. У світлі аналізу цілісної картини світу в боротьбі з даною проблемою актуальним аргументом, який свідчить про необхідність дослідження практики інших країн, є сприйняття того, що корупція – це явище, яке прогресує у соціальній, політичній, економічній сферах життя і є однією з основних причин гальмування демократичного розвитку України. Необхідним є зосередження уваги не лише на політичній корупції чи під час виконання повноважень органами державної влади. Поступово варто розширювати перелік галузей, які потребують боротьби з корупційними елементами в них:
безпечні продукти харчування, фармацевтика, екологія тощо. Постійно варто активізувати діяльність цих осіб у всіх колах суспільних відносин. Не лише корумпованість у цих сферах, але й неналежне виконання обов’язків, недотримання правил виготовлення споживчих продуктів, ліків повинне бути виявлене та зупинене. Сьогодні наявні певні векторні зрушення стосовно захисту whistblowers у доктринальному аспекті, але незмінним є очікування прецедентної національної практики застосування норм, яка дасть змогу проаналізувати досвід України в порівнянні з практикою інших країн та позиціями Європейського Суду з прав людини й рекомендаціями Ради Європи, які наведені у статті, та забезпечити гідний рівень реалізації викривачами конституційного права на захист.
34
Деменчук, М. О. "ПСИХОЛОГІЧНИЙ СКЛАДНИК КОРУПЦІЙНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ У СУДОВІЙ ГІЛЦІ ВЛАДИ." Знання європейського права, no. 3 (September 8, 2021): 133–35. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.247.
Full textAbstract:
У статті визначено, що проблематика щодо корупції як соціального явища знайшла своє відображення в працях багатьох учених і практиків та на відміну від інших понять отримала законодавче закріплення в Законі Україні «Про запобігання корупції». Встановлено, що протягом тривалого часу Україна посідає останні сходинки в рейтингу Індексу сприйняття корупції, а її небезпека для всього суспільства та держави загалом зумовила жвавий інтерес із боку вчених до причин виникнення цього явища, його існування та поширення в Україні.
Досліджено перелік факторів, що сприяють розвитку та поширенню корупції. Встановлено його невичерпний характер та доцільність об’єднання факторів у певні групи. Обґрунтовано, що психологічна група відіграє ключову роль під час прийняття рішення особою щодо вчинення або невчинення корупційного правопорушення.
Доведено, що на сучасному етапі ключову роль під час прийняття рішення щодо вчинення корупційного правопорушення відіграє почуття безкарності, що зумовлюється слабкістю принципу невідворотності покарання, передбаченого ст. 7 Кримінального процесуального кодексу України.
Визначено, що керівництво країни приділяє велику увагу реформуванню законодавства в частині кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень та створенню нових антикорупційних органів. Обґрунтовано, що в сучасних умовах, які існують у суспільстві, вказані дії не матимуть належної ефективності. Крім того, проведення лекцій, круглих столів та форумів щодо необхідності дотримання етичних та інших стандартів у професійній діяльності не матиме належного впливу на вже сформовану особистість судді або особи, яка бажає обіймати посаду в судовій гілці влади.
Доведено, що формування особистості та її правове виховання має відбуватися задовго до того, як особа приймає рішення про вибір або зміну професії. Таким чином, повага до принципу верховенства права, законності, рівності громадян перед законом та судом має формуватися під час розвитку та становлення особистості, а наявність міцної системи антикорупційних органів та досконалого антикорупційного законодавства лише сприятиме попередженню вчинення корупційних правопорушень.
35
Боровик, А. В. "Щодо європейських стандартів кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення та їх запобігання." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 22–29. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1820.
Full textAbstract:
У статті з використанням відповідної методології встановлені особливості європейських стандартів щодо кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення (далі - ККП) та їх запобігання, а також визначені напрями і формат удосконалення національного антикорупційного законодавства та кримінально-правової політики.
Враховуючи стратегічний курс України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі (далі - ЄС), значна увага приділена дослідженню неоднорідності кримінального права ЄС та його складникам, які можуть мати значення для боротьби з корупційними виявами. Встановлено, що кримінально-правова уніфікація в площині боротьби з корупційними діяннями передбачає правову інтеграцію специфічних сфер і насамперед захисту фінансових інтересів ЄС та матеріального кримінального й процесуального права.
Проаналізовано зміст відповідних європейських конвенцій, протоколів, директив та інших документів. Встановлено, що питання кримінальної відповідальності за ККП та їх запобігання можуть бути пов'язані з протидією фінансовому шахрайству, підкупу, відмиванню грошей, неправомірному використанню коштів, зловживанню службовим становищем та іншим кримінальним правопорушенням. Крім цього, факти вчинення ККП є ганебним порушенням прав і свобод людини, тому цьому має бути надана відповідна оцінка з боку Європейського суду з прав людини.
Власне корупція в державах ЄС розуміється у двох формах - активній і пасивній, при цьому кримінально караними мають бути будь-які інші її протиправні форми. Щодо запобігання ККП актуальними завданнями є вирішення питань імунітету та юрисдикції, забезпечення міжнародного співробітництва та взаємної правової допомоги, діяльності спеціалізованих органів, захисту потерпілих, викривачів і свідків, сприяння збиранню доказів, контроль за реалізацією правових актів у сфері запобігання корупції, моніторинг виконання положень конвенцій тощо. У висновках запропоновані шляхи вдосконалення кримінальної відповідальності за ККП та їх запобігання в Україні на підставі використання позитивного європейського досвіду.
36
Tatiana Kovalova. "Сучасний стан реалізації окремих напрямів державної антикорупційної політики у сфері публічної служби в Україні." Theory and Practice of Public Administration 3, no. 66 (September 24, 2019): 24–32. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.03.03.
Full textAbstract:
У статті аналізується стан реалізації державної антикорупційної політики в окремих сферах публічної служби станом на кінець 2018 року та формулювання пропозицій щодо підвищення її ефективності. Основну увагу приділено електронному декларуванню та перевірці декларацій, які проводяться Національним агентством з питань запобігання корупції.
37
Дацко, К. П., and О. А. Теличко. "АНТИКОРУПЦІЙНИЙ КОМПЛАЄНС В УПРАВЛІННІ БІЗНЕСОМ." Знання європейського права, no. 4 (February 11, 2021): 59–62. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.128.
Full textAbstract:
У статті досліджено корупцію з позиції національних і міжнародних законодавчих вимог до її протидії. Визначено вплив корупції на діяльність сучасних приватних підприємств як на національному, так і на міжнародномурівнях. Надано характеристику основних факторів, які стримують розвиток антикорупційної реформи в Україні. Досліджено теоретичний компонент та основні принципи ефективної світової практики управління юридичними ризиками підприємства – антикорупційний комплаєнс. Доведено негативний вплив корупційних проявів,через відсутність управління корупційними ризиками, на господарську діяльність і репутацію будь-якого підприємства. Проведено огляд міжнародних нормативно-правових актів Сполучених Штатів Америки та Великобританії з питань запобігання та боротьби з корупцією і шахрайством. Розглянуто світові судові справи провідних міжнародних компаній, спричинені корупційними скандалами приватних підприємств. Визначено, як самеміжнародні антикорупційні вимоги впливають на розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємствата інвестиційний клімат держави загалом. Розглянуто поняття і сутність антикорупційного комплаєнсу у розрізі правової науки, світових і національних практик управління корупційним ризиком приватних підприємств.Визначено, що основна мета комплаєнсу – визначити чутливість бізнесу до ризику. На основі практичного досвіду й теоретичних досліджень визначено основні принципи формування культури антикорупційного комплаєнсуприватного підприємства. Підтверджено необхідність формування у приватних підприємств поваги до законностіта доброчесності бізнесу на основі принципу «тон згори». Визначено, що держава повинна виставити зобов’язаннязапроваджувати практику антикорупційного комплаєнсу приватним підприємствам незалежно від розмірів, видудіяльності та рівня прибутку.
38
Бойко, А. "Проблеми ефективності правоохоронних органів із запобігання та протидії корупції в Україні." Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія юридична, Вип. 55 (2012): 211–15.
Find full text
39
Кадегроб, А. І. "РОЛЬ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ." South Ukrainian Law Journal 1, no. 4 (2019): 109–12. http://dx.doi.org/10.32850/sulj.2019.4.1.24.
Full text
40
Todoriko, Alina. "АНТИКОРУПЦІЙНІ РЕФОРМИ ЯК МЕХАНІЗМ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ДОВІРИ ДО ІНСТИТУТІВ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (5) (May 29, 2019): 64–77. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-01-64-77.
Full textAbstract:
У статті здійснено комплексне дослідження антикорупційних реформ в Україні як механізму підвищення рівня довіри до інститутів політичної системи України. Доведено, що наявні державні органи у сфері запобігання, протидії та боротьби з корупцією мають достатньо повноважень щодо здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства про доступ до публічної інформації, застосування заходів щодо припинення порушень вимог нормативно-правових актів у цій сфері та притягнення винних осіб до відповідальності. У цьому контексті доцільно зауважити, що, на відміну від України, успішна міжнародна практика свідчить про тяжіння до мінімізації кількості органів, відповідальних за протидію корупції при максимальному розширенні переліку притаманних їм функцій. Досвід створення спеціальних антикорупційних інституцій та їхні перші кроки свідчать про те, що процес їх становлення потребуватиме часу й низки політично складних заходів, серед яких найважливіші забезпечення реальної політичної незалежності антикорупційних правоохоронних органів; забезпечення дієвої координації антикорупційних органів; удосконалення антикорупційного законодавства в напрямі «закриття» можливостей уникнення покарання за корупційні діяння; створення Антикорупційного суду; запровадження системи автоматичної перевірки електронних декларацій; реформування системи кримінальної юстиції. Створення, процес кадрового забезпечення та перші кроки нових антикорупційних інституцій відбувалися в умовах жорсткої політичної боротьби та активної протидії з боку представників політичної еліти, правоохоронних органів і суддівського корпусу, які були зацікавлені в збереженні статус-кво.
41
Гречанюк, Р. "Національні антикорупційні стратегії в системі запобігання корупції України." Актуальні проблеми правознавства, Вип. 3 (19) (2019): 29–35.
Find full text
42
Заяць, Б. Р. "Історичний досвід щодо запобігання корупції за часів Стародавнього світу та його значення для подолання корупції в Україні." Правові горизонти, Вип. 18 (31) (2019): 7–12.
Find full text
43
Приходько, А. А. "ДО ПИТАННЯ ПРО ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ." South Ukrainian Law Journal, no. 3 (2019): 146–49. http://dx.doi.org/10.32850/sulj.2019.3-35.
Full text
44
Тильчик, О. В., and Н. А. Шпак. "ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ АНТИКОРУПЦІЙНИХ ТА АНТИЛЕГАЛІЗАЦІЙНИХ СТАНДАРТІВ: ДОСВІД ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ ДЛЯ УКРАЇНИ." Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика), no. 3-4 (November 27, 2018): 81–87. http://dx.doi.org/10.33244/2521-1196.3-4.2018.81-87.
Full textAbstract:
Розглянуто актуальне питання щодо напрямів удосконалення положень загальнодержавної антикорупційної стратегії, а саме в частині гармонізації антикорупційних та антилегалізаційних заходів у системі запобігання та протидії корупції на прикладі позитивного досвіду Великої Британії.
45
Легеза, Є. О. "Щодо розуміння основних термінів Закону України «Про запобігання корупції»." Bulletin of Alfred Nobel University Series "Law" 1, no. 1 (2020): 103–9. http://dx.doi.org/10.32342/2709-6408-2020-1-1-14.
Full textAbstract:
Висвітлено розуміння основних термінів Закону України «Про запобігання корупції». Дано тлу- мачення таким правовим категоріям, як «пряме підпорядкування», «безпосереднє підпорядкуван- ня», «відносно постійне підпорядкування», «непряма правова залежність», «спільне проживання». Визначення змісту поняття «пряме підпорядкування» має значення для правильного застосування ст. 27 Закону щодо обмеження спільної роботи близьких осіб. Це поняття слід відрізняти від суміж- них понять. У деяких законах визначено правила: начальником (керівником) є особа, яка має всю по- вноту розпорядчої влади стосовно підлеглих, повноваження втручатися в законну діяльність підле- глих, одноособово приймати рішення, віддавати (видавати) накази та розпорядження, забезпечу- вати їх виконання та скасовувати їх, застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення або порушувати клопотання про це перед старшим прямим начальником (керівником), усувати під- леглого від виконання службових обов’язків у разі вчинення грубого порушення ним службової дис- ципліни, контролювати стан службової дисципліни серед підлеглих та вживати заходів із запобіган- ня вчиненню дисциплінарних правопорушень.
46
Гвоздецький, В. Д. "Корупція в незалежній Україні: заходи запобігання та протидії." Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ, no. 2 (81) (2012): 99–106.
Find full text
47
Onyshchuk, I. I. "Правове регулювання антикорупційної експертизи законодавчих актів: зарубіжний досвід." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 14, 2020): 29–35. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.01.03.
Full textAbstract:
Метою статті є здійснення аналізу зарубіжного досвіду антикорупційної експертизи та актів антикорупційного законодавства України, а також аргументація доцільності удосконалення законодавчої основи проведення антикорупційної експертизи в Україні.
Наукова новизна полягає у виявленні конкретних прийомів для імплементації в українське законодавство на основі співвіднесення українського досвіду з питань проведення антикорупційної експертизи з досвідом країн ЄС і СНД.
Висновки. Наявність значного обсягу недіючих або таких, що підлягають скасуванню законодавчих актів, може виступати прихованою передумовою для вчинення злочинів, адміністративних правопорушень і дисциплінарних проступків.
Основними проблемними аспектами, пов’язаними з антикорупційною експертизою, є: 1) позитивне оцінювання уповноваженими державними органами проєктів законів, які явно містять корупційні ризики; 2) висновки громадської антикорупційної експертизи не оприлюднюються на веб-сайтах Комітету з питань запобігання і протидії корупції та Мін’юсту, а також на сторінках відповідних законопроєктів веб-сайту Верховної Ради України; 3) необізнаність авторів проєктів, невисокий рівень правової культури, невміння правильно використовувати юридичну техніку.
48
Бердникова, К. В. "Удосконалення чинного антикорупційного законодавства та аналіз оновленої системи запобігання і протидії корупції в Україні." Адміністративне право і процес, no. 2 (8) (2014): 31–38.
Find full text
49
Крук, Є. В. "ГАРАНТІЇ ПРИТЯГНЕННЯ СУБ’ЄКТІВ ВЧИНЕННЯ КОРУПЦІЙНОГО ТА ПОВ’ЯЗАНОГО З КОРУПЦІЄЮ ПРАВОПОРУШЕННЯ ДО ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ." Актуальні проблеми держави і права, no. 93 (April 20, 2022): 11–19. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i93.3309.
Full textAbstract:
Крук Є. В. Гарантії притягнення суб’єктів вчинення корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення до цивільно-правової відповідальності. – Стаття. У статті досліджено питання ефективності механізму відшкодування шкоди, спричиненої вчиненням корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення. Визначено, що його результативність залежить від багатьох факторів, а саме: вчинення корупційних правопорушень не обмежується якимось єдиним способом, досить часто воно пов’язано із вчиненням інших правопорушень, спрямованих на приховання наслідків корупційного діяння. Як правило, реалізувати такі дії у межах юрисдикції однієї країни неможливо, а тому і корупція і подолання її наслідків майже завжди виходить за межі однієї країни. Саме тому у статті зроблено висновок, що невідворотність цивільно-правової відповідальності за вчинення корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення забезпечується системою гарантій. У статті автором запропоновано визначення гарантій як передбачених нормами законодавства або існуючих в державному механізмі способів, засобів та методів забезпечення відшкодування шкоди та збитків особою, що вчинила корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення, а також діяльності спеціальних суб’єктів – гарантів. Автором запропоновано класифікацію гарантій притягнення суб’єктів вчинення корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення до цивільно-правової відповідальності на юридичні гарантії, як в свою чергу поділяються на гарантії національного та міжнародного рівня, та неюридичні гарантій, які поділяються на політичні, економічні, соціальні. До гарантів притягнення суб’єктів вчинення корупційних та пов’язаних з корупцією правопорушень до цивільно-правової відповідальності, автор відносить органи антикорупційної інфраструктури, а саме – Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Вищий антикорупційний суд, Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, а також Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, суди, прокуратуру, правоохоронні органи, державну виконавчу службу, засоби масової інформації. У статті виділено також особливу роль держави серед гарантів невідворотності цивільно-правової відповідальності.
50
П., Суржан Б. "ВПЛИВ АДМІНІСТРАТИВНОГО СТЯГНЕННЯ ЗА КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ НА ТРУДОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ СУДОВОГО ЕКСПЕРТА." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (37) (January 24, 2020): 80–86. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-37-1-80-86.
Full textAbstract:
У теоретико-правовому аспекті досліджено питання спеціальної юридичної відповідальності, що застосовуються до судового експерта під час виконання, невиконання або неналежного виконання ним своїх обов’язків, притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення та правопорушення, пов’язані з корупцією. Автором аналізуються положення Конституції України, Закону України «Про судову експертизу», Кодекс України про адміністративні правопорушення, нормативно-правові акти що регламентують порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності судового експерта МВС України. Проведено аналіз порядку та підстав притягнення судового експерта до адміністративної та дисциплінарної відповідальності за правопорушення у антикорупційній сфері. Окреслено основні недоліки законодавства, зокрема щодо застосування порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності судового експерта за правопорушення, пов’язані з корупцією. Виокремленні неврегульовані та невирішені питання стосовно запобігання корупції в судово-експертній діяльності, та запропоновано шляхи їх вдосконалення.
Ключові слова: судовий експерт, судова експертиза, адміністративна відповідальність, дисциплінарна відповідальність, корупційні правопорушення.