Academic literature on the topic 'Запобігання корупції в Україні'

У статті розглянуто сутність та поняття превентивних заходів щодо запобігання корупції, їх реалізацію в Україні; досліджено дискурс сучасних медіаресурсів щодо корупції в Україні. Корупція в Україні є перешкодою для ефективного функціонування політичних реформ. Безперечно, варто враховувати перехідний стан сучасного українського суспільства, який створює як можливості для відкритості політики, так і складнощі впровадження заходів запобігання корупції. Статистичне дослідження щодо індексу сприйняття корупції показує не надто позитивний рейтинг України, що змушує задуматися про важливість упровадження превентивних заходів із запобігання корупції, а опитування міжнародних агенств свідчать про зневіру українців у боротьбі з корупцією. Всі ці факти, безсумнівно, створюють резонанс на шпальтах рейтингових медіаресурсів. У свідомості громадськості за допомогою медіа формується думка, що корупція не наносить шкоди суспільству, тому окремі громадяни можуть вибирати корупційні шляхи вирішення повсякденних проблем. Потрібно подолати стереотип толерантності щодо корупції. Масштабність корупції та несформованість антикорупційного дискурсу діє на окрему особистість як певна норма. Деякі вчені стверджують, що в Україні представлена особлива корупція – кризового типу, яка вражає як державу, так і медіа та громадянське суспільство. Це одна з головних проблем реалізації антикорупційної стратегії в нашій державі. З одного боку, корупція – це принизливе, аморальне і протиправне явище, з іншого – у медіа так і не сформовано антикорупційний дискурс. Щоб досягти ефективного результату в запобіганні корупції, культуру корупційних впливів має витіснити культура ефективної співпраці громадян та держави і велика суспільна відповідальність. Багато українців готові до змін та прагнуть змінюватися. Щоби здійснити перехід від корумпованої держави до такої, де громадськість не часто стикається з корупцією, потрібна широка дискусія як основа антикорупційного дискурсу.

В статті на основі положень чинного законодавства та позицій науковців проаналізовано основні проблеми реалізації системи електронного декларування в Україні. Досліджено існуючі проблеми в частині існуючої системи електронного декларування та діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції. Запропоновано шляхи вдосконалення функціонування системи електронного декларування в Україні. Корупція в Україні за весь час існування незалежної держави стала чи не найважливішою проблемою в суспільному і державному розвитку, яка чинить свій деформуючий вплив на систему публічного адміністрування, забезпечення добробуту населення, розвиток національного капіталу тощо. В цілому ж корупція в більшій чи меншій мірі проймає всі сфери життєдіяльності суспільства. В зв’язку з цим, держава вживає активних заходів протидії та запобігання корупції. Це, в першу чергу, відображено в прийнятті Закону України «Про запобігання корупції», впровадженні антикорупційних програм (державних та відомчих), посиленні кримінальної відповідальності за корупційні злочини, створенні спеціалізованих антикорупційних органів – Національного агентства з питань запобігання корупції, Національного антикорупційного бюро, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури тощо. Дієвим заходом попередження корупції є система електронного декларування. Незважаючи на позитивну динаміку в діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції, результати їх діяльності не вражають, адже, враховуючи значну кількість декларацій, поданих суб’єктами декларування, кількість перевірених декларацій залишається дуже низькою. Незважаючи на достатню прогресивність запровадження в Україні системи електронного декларування, науковці та експерти в сфері антикорупційної політики й антикорупційного законодавства відзначають, що дану систему не можна назвати ефективною через низький рівень її результативності.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю всебічного аналізу правового інституту викривачів корупції, як нового явища у сфері боротьби з корупцією, наданням рекомендації щодо удосконалення положень та усунення протиріч між нормами діючого законодавства у сфері запобігання та боротьби з корупцією. Об’єктом дослідження є правовий статус викривачів корупції, механізми його захисту та відновлення, правова взаємодія з іншими учасниками антикорупційних правовідносин. Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти регулювання правосуб’єктності викривачів корупції, норми чинного законодавства та правозастосовна практика щодо реалізації положень інституту викривачів корупції. Метою дослідження є аналіз останніх законодавчих змін щодо викривачів корупції в Україні на предмет дієвості та наявності прорахунків, визначення напрямів розвитку правового регулювання інституту. За для досягнення поставленої мети у роботі були визначені та проаналізовані основні міжнародно-правові акти, законодавчі та інші правові акти України, що стосуються правового статусу викривачів корупції; виявлені прогалини в національному законодавстві у сфері функціонування інституту викривачів корупції та запропоновані шляхи їх вирішення. Ключові слова: викривачі, корупція, анонімні повідомлення, запобігання корупції, злочин, посадові особи.

У статті досліджується питання історико-правових особливостей запобігання злочинності із використанням методу кримінологічного аналізу. Констатовано, що корупція в Україні є проблемою номер один протягом всієї історії формування та функціонування української державності. Визначено, що концептуальний аналіз у галузі запобігання корупції в Україні варто розглядати крізь певну матрицю формування державно організованого корупційного складника. В Україні протягом всієї історії склалося кілька типів державності, які, безумовно, мали корупційне підґрунтя у вигляді вотчинного, поліцейського і палацового формату. Під час розшифровки вотчинного типу держави ми виявили, що інституційна матриця функціонування зумовлена беззаперечним служінням державі і тотальному холопству, що призводить до роздаткової економіки, побудованої за принципом системи «годування». Найбільш негативні моменти палацової державності в Україні були зумовлені відчуженням влади від суспільства. Цей вододіл зберігається і сьогодні в недовірі до владних структур, чиновників усіх мастей. Сьогодні держава намагається збудувати певні мости між владою і суспільством шляхом створення інститутів громадянського суспільства. Але проблем залишається досить багато. Зроблено висновок, що запобігання корупції в Україні криється в проблемі законодавства. У боротьбі з корупцією повинні задіюватися всі інститути держави, громадські організації, громадяни. Велика відповідальність лежить на владі, яка повинна діяти відкрито і бути підконтрольною суспільству. Відкритість влади означає забезпечення доступу громадян до інформації про діяльність виконавчих органів влади, про корупцію та результати і способи боротьби з нею, про процедури прийняття та виконання владних рішень, про обов’язкове декларування доходів державних службовців, надання відомостей про нерухомість чиновників і членів їхніх сімей тощо. Найважливішим союзником держави у боротьбі з корупцією є громадянське суспільство. Без ефективної взаємодії з неурядовими організаціями, громадянським суспільством, та без включення громадськості і суспільних формувань у цей процес вирішити проблему корупції неможливо.

Виявлено проблеми взаємодії суб’єктів у системі боротьби з корупцією в Україні. Досліджено чинне законодавство у сфері боротьби з корупцією та виявлено основні проблеми боротьби з цим явищем в Укра- їні. Проаналізовано інституційну базу у сфері протидії корупції, виявлено основні функції суб’єктів системи боротьби з корупцією в Україні та проаналізовано проблеми взаємодії суб’єктів системи. Також виокремлено превентивну функцію Національного агентства з питань запобігання ко- рупції та перспективи роботи цього органу. З’ясовано, що шляхом якомога швидшої інтеграції до Європейського співтовариства, Україна взяла низ- ку зобов’язань, найпріоритетнішим з яких є ефективна, безкомпромісна та постійна боротьба з корупцією, яка кидає виклик всебічному розвитку всіх сфер життя в нашій державі. З цією метою створено ряд інституцій. Так, у структурі Генпрокуратури створено окремий орган по боротьбі з ко- рупцією — Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру та окремо — Національне антикорупційне бюро України, які є силовими структурами і займа- ються розслідуваннями і покаранням винних у корупційних діяннях осіб. Проте, є ще одне відомство — Національне агентство з питань запобігання корупції, що реалізовує превентивну функцію, до сфери діяльності якого на- лежать запобігання та виявлення корупції, декларування доходів та видат- ків, виявлення конфлікту інтересів, а також протидія політичній корупції. Доведено, що всі зусилля у боротьбі з корупцією в Україні мають відбува- тися з розумінням того, що центром її наслідків є пересічний громадянин. Тому ефективна державна політика в цій сфері є одним з основних чинників турботи державної влади про громадян. Про це свідчить прийняття низки антикорупційних законів та створення інституцій для попередження та бо- ротьби з корупцією.

У статті досліджено держану політику у сфері запобігання і протидії корупції в Україні. Протягом діяльності нашої держави питання запобігання і протидії корупції постійно обговорювалися в державі, до цього процесу залучалися науковці, фахівці, представники правоохоронних органів. Гостро системні явища корупції в нашій державі почали проявлятися на початку дев'яностих років минулого століття, що спонукало державу до вжиття певних дій у цьому напрямі шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів. Першим таким правовим документом, спрямованим на подолання корупції в Україні, варто вважати Постанову Верховної Ради України «Про невідкладні заходи щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією» від 07.05.1993, якою передбачалося підготувати й унести на розгляд Верховної Ради України низку проектів законів, спрямованих на протидію корупції й організованій злочинності. Незважаючи на те що цей документ був політико-право-вим, він заклав підвалини подальшої правової політики держави у сфері боротьби з корупції. Особливо гостро питання боротьби з корупції постало останніми роками, коли вона стала загрозою правам людини та громадянина, верховенству права й демократії, правопорядку й соціальній справедливості, стала перешкодою сталому економічному розвитку суспільства, а також знижує інвестиційну привабливість України для інвесторів, заважає розвитку бізнесу, руйнує довіру до судової системи та правоохоронної системи. Про це свідчить обговорення цієї проблематики на шпальтах різноманітних засобів масової інформації представниками різних професій, державними посадовцями, оскільки негативне ставлення суспільства до корупції стало одним із багатьох складників, що спонукають державу вживати різноманітних правових заходів щодо запобігання і протидії корупції в державі. Водночас прийняття значної кількості законодавчих актів і створення відповідних структур у сфері запобігання і протидії корупції в державі поки свідчать, що сьогодні ефективна державна політика України у сфері запобігання корупції ще не вироблена, що потребує подальших наукових пошуків.

У статті розглядаються актуальні аспекти участі засобів масової інформації в запобіганні корупції в Україні. Визначено роль і значення засобів масової інформації (далі – ЗМІ – від автора) в системі запобігання корупції в державі, а також вказано на низку проблем, які впливають на оприлюднення викритих корупційних проявів. Розв’язання цих проблем сприятиме підвищенню ефективності антикорупційної політики держави. Також запропоновано перспективні заходи, що сприятимуть посиленню ролі і значення сучасних ЗМІ в існуючій системі запобігання корупції в Україні.

Статтю присвячено актуальним питанням запобігання корупції в Україні. Визначається, що в українському суспільстві діють подвійні стандарти відносно корупційних дій. Це проявляється у розподілові на притаманну елітам корупцію з одного боку, та побутову – з іншого. Якщо перша оцінюється доволі негативно, то друга виправдовується багатьма. Показовою є відчутна різниця між оцінками корупціогенної діяльності інших та поблажливе ставлення до власної поведінки. Розглядається антикорупційна культура як складова антикорупційної політики. Значна увага приділяється участі громадянського суспільства у вирішенні проблеми корупції, моральній та психологічній складовій цього питання. Існування корупції в країні ставить під сумнів спрямування влади на розбудову сучасної демократичної держави, тому варто акцентувати увагу на суперечливому ставленні до різних проявів корупції. Зазначається, що для подолання корупції необхідно не тільки стабілізувати економіку та створити систему правоохоронних та антикорупційних органів. Не менш важлива наявність політичної волі влади та бажання суспільства, оскільки корупційні дії втілюються не тільки у державно-владних відносинах, а й у суспільних. Визначається, що будь-яка діяльність антикорупційного характеру лежить у площині людської психології. Фактично боротьба з корупцією є боротьбою проти негативних якостей та вад індивіда. Різні корупційні дії з етичної точки зору оцінюються по різному: одні з них сприймаються як злочинні, інші в свою чергу вважаються лише аморальними, хоча з точки зору закону вони в однаковій мірі є злочинними. Відмічається, що одним з визначальних напрямів запобігання та протидії корупції в сфері державного управління загалом, соціальній політиці зокрема, є формування антикорупційної культури серед широкого загалу. Основоположним в цьому напрямку є забезпечення негативного ставлення серед громадськості до корупції та бажання протидіяти цьому явищу.

Протягом періоду незалежності нашої держави питання запобігання і протидії корупції постій- но обговорюються, до цього процесу залучаються науковці, фахівці, представники правоохоронних органів. Гостро системні явища корупції в Україні стали проявлятися на початку дев’яностих років ми- нулого століття, що спонукало державу вживати певних заходів у цьому напрямі шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів. Першим таким правовим документом, спрямованим на по- долання корупції в Україні, слід вважати Постанову Верховної Ради України «Про невідкладні заходи щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією» від 7 травня 1993 р., якою передбачалося підготувати і внести на розгляд Верховної Ради України низку проектів законів, спрямованих на про- тидію корупції і організованій злочинності. Незважаючи на те, що цей документ був політико-право- вим, він заклав підвалини подальшої правової політики держави у сфері боротьби з корупцією. Осо- бливо гостро питання боротьби з корупцією постало в останні роки, коли неправомірні дії і зловжи- вання владою та службовим становищем стали загрозою правам людини і громадянина, верховен- ству права й демократії, правопорядку та соціальній справедливості, перешкодою стабільному еко- номічному розвитку суспільства, а також причиною зниження інвестиційної привабливості України для інвесторів, завадою для розвитку бізнесу, чинником руйнування довіри до судової та правоохо- ронної систем.

У статті висвітлено явище корупції як чинник загрози національній безпеці сучасної України й надано пропозиції щодо нівелювання корупційних проявів у вітчизняній системі національної безпеки. Змістовно розкрито сутність таких полікомпонентних понять як «корупція», «національна безпека України», «національні інтереси України», «загрози національній безпеці України», «антикорупційна політика», «антикорупційна стратегія». Зазначено складові національної безпеки України, її основні об’єкти. Визначено основні інституціональні загрози національній безпеці сучасної України. З’ясовано причини та умови виникнення, існування та розповсюдження сучасної корупції. Розкрито корупцію як сучасне транснаціональне й транскордонне явище. Охарактеризовано глобалізаційне явище корупції з позиції транснаціоналізму. З’ясовано характерні риси явища корупції в сучасній Україні. Визначено місію, мету сучасної антикорупційної політики. Здійснено системний аналіз проектів антикорупційних стратегій України. Запропоновано актуальні положення до ймовірної національної антикорупційної стратегії. Надано практичні пропозиції щодо зменшення рівня корупції у вітчизняних органах публічної влади. Аргументовано зв'язок існування корупції з наявністю людського чинника. Визначено роль та значення корупції у питаннях міждержавної взаємодії та міжнародної співпраці. Теоретико-практично обґрунтовано нагальну потребу в удосконаленні та розвитку механізмів запобігання та протидії корупції з урахуванням закордонного досвіду на сучасному етапі розвитку української держави. З метою запровадження дієвих механізмів реалізації вітчизняної антикорупційної політики запропоновано прямі та інституційні заходи протидії корупції.

Зуб, О. В. Вдосконалення державної політики у сфері запобігання корупції в органах державної влади в Україні : випускна кваліфікаційна робота : 281 «Публічне управління та адміністрування» / О. В. Зуб, В. В. Зуб ; керівник роботи Н. В. Філіпова ; НУ "Чернігівська політехніка", кафедра публічного управління та менеджменту організацій. – Чернігів, 2021. – 92 с.
Актуальність теми дослідження. Цивілізаційно-історичний зміст підтверджує, що корупційні дії супроводжують майже всю історію існування людства. Розвиток корупції з окремих спорадичних симптомів у вигляді хабарів стало складним і багатогранним явищем. Але в цивілізованій та економічно розвинутій країні корупція спорадична. В Україні це систематичне явище, що ґрунтується на низці протиправних дій та дій, спрямованих на отримання неправомірних прибутків та статків. Метою дослідження є соціальні відносини, які виникають у суспільстві при виявленні корупційних злочинів і мають насамперед негативний характер для суспільства. Предметом дослідження є рівень корупції в Україні та боротьба з корупцією. Основною метою кваліфікаційної роботи є визначення рівня корупції та її розвитку та виявлення недоліків у боротьбі з цим явищем. Проте це дослідження має на меті вивчення корупції як негативного явища та розробку напрямів запобігання та протидії корупції.
Relevance of the research topic. The content of civilization and history confirms that acts of corruption accompany almost the entire history of mankind. The development of corruption from individual sporadic symptoms in the form of bribes has become a complex and multifaceted phenomenon. But in a civilized and economically developed country, corruption is sporadic. In Ukraine, this is a systematic phenomenon based on a number of illegal actions and actions aimed at obtaining illegal profits and wealth. The aim of the study is social relations that arise in society in the detection of corruption crimes and are primarily negative in nature for society. The subject of the study is the level of corruption in Ukraine and the fight against corruption. The main purpose of the qualification work is to determine the level of corruption and its development and identify shortcomings in the fight against this phenomenon. However, this study aims to study corruption as a negative phenomenon and to develop ways to prevent and combat corruption.

Визначаються поняття та сутність адміністративно-правових засад діяльності органів державної влади щодо протидії корупції, встановлюються місце та особливості органів прокуратури в системі інших суб’єктів протидії корупції. Характеризуються правові засади протидії корупції в Україні та визначається місце серед них адміністративно-правового регулювання. Розкриваються поняття та структура організації діяльності органів прокуратури щодо протидії корупції. Узагальнюються форми та методи діяльності органів прокуратури щодо протидії корупції. Систематизуються адміністративно-правові повноваження органів прокуратури у сфері протидії корупції. Виявляються основні недоліки адміністративного законодавства, яке регулює діяльність органів прокуратури України щодо протидії корупції, та надаються пропозиції щодо його удосконалення. Узагальнюється зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання діяльності органів прокуратури щодо протидії корупції та визначаються можливості його застосування для удосконалення відповідного законодавства України. Окреслюються напрямки удосконалення взаємодії органів прокуратури з іншими суб’єктами протидії корупції в Україні.
Диссертация посвящена исследованию административно-правовых основ деятельности органов прокуратуры по противодействию коррупции в Украине. В работе рассматриваются нормы административного законодательства Украины в сфере регулирования деятельности уполномоченных субъектов противодействия коррупции в Украине, определяется место органов прокуратуры в системе этих органов. Рассматриваются понятия «административно-правовые основы противодействия коррупции», «противодействие коррупции как одно из направлений деятельности органов прокуратуры», «полномочия органов прокуратуры по противодействию коррупции» и др., определяются особенности, формы, методы и полномочия органов прокуратуры в сфере противодействия коррупции. Противодействие коррупции, как одно из направлений деятельности органов прокуратуры, рассматривается как система действий, мероприятий, методов и способов их осуществления, которые применяются соответствующими отделами и управлениями или отдельными прокурорами, которые специализируются на противодействии коррупции, в целях предотвращения или снижения уровня коррумпированности публичной власти и обеспечения законности деятельности других субъектов в сфере противодействия коррупции, а также координации их действий в данном направлении. Особое внимание уделяется характеристике зарубежного опыта деятельности органов прокуратуры и аналогичных им органов по противодействию коррупции с целью разработки практических предложений по совершенствованию национального законодательства в данной сфере. Обосновываются конкретные предложения и рекомендации о необходимости внесения изменений и дополнений в законы Украины «О прокуратуре», «О предотвращении коррупции» и др., что позволит повысить эффективность деятельности органов прокуратуры Украины в сфере противодействия коррупции.
The concept and essence of administrative and legal principles of the activity of state authorities in combating corruption have been determined; the place and peculiarities of the prosecutor’s offices in the system of other subjects of combating corruption have been established. Legal principles for combating corruption in Ukraine have been characterized; and the place of administrative and legal regulation among them has been determined. The concept and structure of activity organization of the prosecutor’s office in regard to the counteraction to corruption have been revealed. The forms and methods of the prosecutor’s office activity on combating corruption have been generalized. Administrative and legal powers of the prosecutor’s offices in the field of combating corruption have been systematized. The main shortcomings of administrative legislation regulating the activity of the activity of the prosecutor’s office of Ukraine in the field of combating corruption have been revealed; and propositions for its improvement have been provided. International experience of administrative and legal regulation of the prosecutor’s office activity on combating corruption has been generalized; and the possibilities of its application for improving the relevant legislation of Ukraine have been determined. The ways of improving the interaction of the prosecutor’s offices with other subjects in combating corruption in Ukraine have been outlined.

Дисертацію присвячено аналізу адміністративно-правового механізму забезпечення прав викривачів в Україні. Уточнено поняття викривача, його права та обов’язки, гарантії діяльності та відповідальність, а також принципи викривання. Запропоновано закріпити на законодавчому рівні вичерпний перелік прав та обов’язків викривачів. Визначено сутність, елементи, етапи механізму забезпечення прав викривачів. Удосконалено підходи до адміністративно-правових засобів та способів забезпечення прав викривачів. Розкрито інформаційне забезпечення адміністративної діяльності у сфері забезпечення прав викривачів в публічному та приватному секторах. Розглянуто повноваження Національного агентства запобігання корупції та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері забезпечення прав викривачів. Охарактеризовано різні види публічного контролю за забезпеченням прав викривачів. Розглянуто забезпечення прав викривачів як складову Європейського адміністративного простору. Узагальнено досвід зарубіжних країн, досліджено політику Європейського Союзу та практику Європейського суду з прав людини у сфері захисту прав викривачів та запропоновано напрями використання позитивного досвіду в українській законотворчості та правозастосуванні.
Диссертация посвящена анализу административно-правового механизма обеспечения прав разоблачителей в Украине. Уточнены понятие разоблачителя, его права и обязанности, гарантии деятельности и ответственность, а также принципы разоблачения. Предложено закрепить на законодательном уровне исчерпывающий перечень прав и обязанностей обличителей. Определена сущность, элементы, этапы механизма обеспечения прав разоблачителей, и место в них норм административного права. Усовершенствованы подходы к административно-правовым средствам и способам обеспечения прав обличителей. Раскрыто информационное обеспечение административной деятельности в сфере обеспечения прав разоблачителей в публичном и частном секторах. Рассмотрены полномочия Национального агентства предотвращения коррупции и Уполномоченного Верховной Рады Украины по правам человека в сфере обеспечения прав разоблачителей. Охарактеризованы различные виды публичного контроля за обеспечением прав разоблачителей. Рассмотрено обеспечение прав разоблачителей как составляющую Европейского административного пространства. Обобщен опыт правового регулирования защиты прав разоблачителей в зарубежных странах. Исследованы политика Европейского Союза и практика Европейского суда по правам человека в сфере защиты прав разоблачителей и предложены возможности использования положительного опыта в украинском законотворчестве и правоприменении.
The thesis deals with the study of legislative and theoretical issues of the administrative legal mechanism for protecting the rights of whistleblowers in Ukraine. The thesis research aims to improve the notions of "whistleblower" and "whistleblower reporting on corruption", "legal status of the whistleblower", "mechanism for protecting the rights of whistleblowers", "administrative legal methods for protecting the rights of whistleblowers", "administrative legal methods for protecting the rights of whistleblowers", etc. The thesis specifies the concept of the whistleblower, its rights and obligations, guarantees of activity and responsibilities. It is proposed to enshrine the exhaustive list of rights and obligations of the whistleblowers at the regulatory level. The principles of disclosure of corruption cases by whistleblowers are as follows: good faith; honesty; reliability; voluntary participation, and reasonability. It is argued that the whistleblower, as a person, acting warranted by law knowingly and voluntarily, exclusively in the interests of security and welfare of the society, having a reasonable belief that the information is reliable, reports violation of the law by another person, is the subject of police activity. The thesis determines the essence, elements, stages of the mechanism for the protection the rights of whistleblowers, and the place of administrative rules. A mechanism for protecting the rights of whistleblowers is disclosed as a separate area of the legal mechanism for ensuring human rights; as a whole, it is a combination of interconnected regulatory elements, with the help of which conditions and opportunities are created for the implementation and protection of the rights of whistleblowers. The stages and elements of the mechanism for protecting the rights of whistleblowers are highlighted. The thesis improves approaches to administrative legal methods for the protection of the rights of whistleblowers. The information support of administrative activities in the field of protecting the rights of whistleblowers in the public and private sectors is disclosed. The author investigates the powers of the National Agency for the Prevention of Corruption and the Ukrainian Parliament Commissioner for Human Rights in the field of ensuring the rights of whistleblowers. Various types of public control over ensuring the rights of whistleblowers are characterized. The thesis considers the rights of whistleblowers as a component of the European administrative space. The experience of foreign countries in the legal regulation of the protection of the rights of whistleblowers is summarized. The thesis studies the policy of the European Union and the practice of the European Court of Human Rights in the field of protection of the rights of whistleblowers and proposes areas for using positive experience in Ukrainian lawmaking and law enforcement. The Directive of the European Parliament and the Union on the Protection of Persons Reporting on Breach of the Union Law, adopted in April 2019, was examined, and it was argued that Ukraine should in any form agree to be bound by the rules of this international treaty to create a national concept and further a strategy for ensuring the rights of whistleblowers. The practical significance of the thesis is reflected in the proposals for amendments and supplementation of a number of legislative acts in the terms of the legislative consolidation of the rights of the whistleblowers on the protection of health, life and property, as well as the right to free legal aid. For this purpose, it was proposed to introduce changes and additions to Part 1 of Article 14 of the Law of Ukraine "On Free Legal Aid" No. 3460-VI dated June 2, 2011, as well as Part 1 of Article 2 of the Law of Ukraine "On Ensuring the Safety of Persons Participating in Criminal Proceedings" No. 3782-XII dated December 23, 1993; to develop and adopt the Law of Ukraine "On Public Anti-Corruption Expertise"; to amend the questionnaire that is contained in the guidelines for organizing work with reporting on corruption by whistleblowers (decision of the National Agency for the Prevention of Corruption No. 286 dated July 6, 2017), the issue of evidence (written, electronic, photo, video, audio) and liability for knowingly false reports of a crime, with links to articles of the law with the mandatory indication of sanctions.

Корупція – протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів. Поєднання нестримної корупції, нестабільності ринку і політичної нестабільності в Україні представляє основні бізнес-ризики для іноземних інвесторів.

У дисертації досліджені теоретичні засади механізмів запобігання та протидії корупції в органах місцевої влади. Розкрито й охарактеризовано сутність, зміст, форми та основні детермінанти соцієтального феномену корупції. Проаналізовано світовий досвід та сучасний стан запобігання й протидії корупції в органах місцевої влади України. Здійснено суб’єктний аналіз органів місцевої влади України та виокремлено сім груп суб'єктів корупційних відносин - покривачів корупції-організаторів корупційних мереж; власне корупціонерів-посадовців органів публічної влади; посередників корупційних дій; корупціонадавців; представників силових антикорупційних органів; постраждалих від корупції та мовчазних спостерігачів корупційних відносин. Доведено, що дієва антикорупційна політика в Україні неможлива без послідовних, спланованих і скоординованих системних дій органів публічної влади як на загальнодержавному, так і особливо на місцевому рівнях. Така антикорупційна політика має поєднувати три стратегічні напрямки - стратегію суспільного усвідомлення, стратегію попередження та стратегію невідворотної відплати. Охарактеризовано інституціонально-управлінський, політико-правовий, соціально-економічний, суспільно-громадянський та етично-психологічний механізми запобігання корупції в органах місцевої влади.
В диссертации исследованы теоретические основы механизмов предотвращения и противодействия коррупции в органах власти. Проанализирован мировой опыт и современное состояние предотвращения и противодействия коррупции в органах местной власти Украины. Осуществлен субъектный анализ органов местной власти Украины и выделены семь групп субъектов коррупционных отношений - покрыватели коррупции-организаторы коррупционных сетей; собственно коррупционеры-чиновники органов публичной власти; посредники коррупционных действий; коррупциодатели; представители силовых антикоррупционных органов; пострадавшие от коррупции и молчаливые наблюдатели коррупционных отношений, где первые четыре группы в условиях попустительства и недостаточного общественного контроля, а также безответственности политической власти и правоохранительных органов тяготеют к тотальной коррупционализации системы публичной власти в государстве. Сделан вывод о том, что коррупция как системное явление, требует системных подходов к борьбе с ней, применения новейших механизмов и современного инструментария предотвращения и противодействия коррупционных проявлений в государственно-властных отношениях, в частности, предложенного автором муниципального Антикоррупционного совета, предусматривающего совместные скоординированные системные антикоррупционные действия представителей шести общественных институтов - государственной исполнительной власти; органов местного самоуправления; силовых органов, включая суды; бизнеса; гражданского общества и средств массовой информации как "четвертой ветви власти". Доказано, что действенная антикоррупционная политика в Украине невозможна без последовательных, спланированных и скоординированных системных действий органов публичной власти как на общегосударственном, так и, особенно, на местном уровнях. Такая антикоррупционная политика в программно-целевом измерении должна сочетать три стратегических направления - стратегию общественного осознания непримиримости с коррупцией, стратегию предупреждения коррупционных действий и стратегию неотвратимой расплаты. Выделены структурные элементы антикоррупционной стратегии - механизмы предотвращения коррупции в органах власти: институционально-управленческий, политико-правовой, социально-экономический, общественно-гражданский и морально-психологический с учетом того, что наибольшая эффективность проявляется в случае синергетического сочетания всех этих механизмов в едином комплексном механизме предотвращения и противодействия коррупции, закрепленном в Национальной антикоррупционной стратегии - стержневом инструменте общегосударственной, региональной и местной антикоррупционной политики.
In the thesis the theoretical basis of the mechanisms of preventing and combating corruption in local government were examined. The insights into the fundamental nature, contents, forms and basic societal determinants of the phenomenon of corruption were provided and defined. The international experience and the current state of preventing and combating corruption in local government in Ukraine were analyzed. The subjective analysis of the local authorities in Ukraine was performed and seven groups of subjects of corruption relations were distinguished: accomplices in corruption -organizers of corruption networks; corrupt officials of public authorities as such; intermediaries in corruption; corruptors; representatives of anti-corruption law enforcement agencies; victims of corruption; and silent observers of corrupt relations. The thesis established that the effective anticorruption policy in Ukraine can not be effective without a coherent, planned and coordinated systematic actions of public authorities both on the national and especially on the local levels. Such anti-corruption policy should combine three strategic directions - a strategy of public awareness, a prevention strategy and a strategy of the inevitable responsibility. The institutional administrative, political and legal, socio-economic, socio-civic and ethical and psychological mechanisms of preventing corruption in local authorities were characterized.

На сьогодні значною загрозою сталому розвитку нашої країни є корупція і її негативні прояви. Корупція входить до топ – 10 актуальних проблем сьогодення, а більшість вчених запевняє, що корупція та її прояви це хвороба XXI століття.

У дисертації обгрунтовано теоретичні інтерпретації формування корупційної поведінки правоохоронця, антикорупційної діагностики особового складу та визначена типологізація правопорушників серед посадових осіб правоохоронних органів. Запропоновано використання основних принципів проактивного управління персоналом правоохоронних органів для протидії та запобігання корупції в правоохоронних органах та розроблено проект антикорупційної програми в правоохоронних органах на період 2016-2017 pp., яка дозволить забезпечити узгоджене застосування правових, економічних, освітніх, виховних, організаційних та інших заходів щодо запобігання корупції у правоохоронних органах для досягнення найбільшої ефективності запобіжних заходів, відповідальності та відшкодування шкоди, заподіяної корупційними правопорушеннями.
The dissertation lays groiinds to theoretical interpretation of the forming of law enforcement official’s corrupt behavior, anti-corruption diagnostic of personnel, and proposes the typology of law-breakers among law enforcement officials. It proposes implementation of personnel proactive management basic principles to combat and prevent corruption in law enforcement bodies, and developed a draft of anti-corruption program in law enforcement bodies for the period of 2016-2017, which will enable consistent application of legal, economic, educational, instructional, organizational and other measures to prevent corruption in law enforcement bodies, to achieve the best effectiveness of preventive measures, liability, and compensation of corruption caused damage.

Представлені у хрестоматії статті досить повно відображають спектр сучасної пресової публіцистики. Це оглядові статті, публіцистичні коментарі, проблемно-аналітичні, подорожні, судові нариси, памфлети, есе, журналістські розслідування, твори як представників старшого, так і молодшого покоління журналістів, присвячені темам відновлення правдивої історії українського народу, розвитку демократії і свободи слова в сучасній Україні, моральності влади, корупції, тіньової економіки, соціального, правового захисту людей, охорони довкілля, дотримання прав громадянина.