Journal articles on the topic 'Закладний елемент'

У пропонованій статті об’єкт дослідження складає системний підхід у галузі освіти; предметом дослідження є системний аналіз освітнього процесу з підготовки вчителів природознавчих дисциплін для закладів середньої освіти; мета роботи – продемонструвати можливості методу системного підходу (системного аналізу) для наукового обґрунтування складових та їх змісту освітньо-професійних програм на прикладі підготовки інтегрованого вчителя природознавства. Для досягнення поставленої мети використовувалися методи узагальнення результатів наявних публікацій різних авторів у науково-педагогічних виданнях та авторських напрацювань з експериментального впровадження означеної проблематики у педагогічну практику. У статті освітня галузь аналізується як складна ієрархічна система, якій притаманні емержентність, самоорганізація, відкритість, взаємо- залежність від ринку освітніх послуг тощо. Спираючись на методологію системного підходу, система освіти розглядається як цілісна єдність, що складається з таких підсистем, як органи управління освітою, науково-дослідні інститути, підвідомчі МОН, мережа дошкільних закладів, мережа закладів середньої освіти, мережа закладів професійно-технічної освіти, мережа закладів позашкільної освіти, мережа закладів вищої освіти тощо. Із виникненням об’єктивної необхідності модернізації (реформування) цих підсистем варто враховувати, що вони складаються з певних взаємозалежних елементів, наприклад: органи управління освітою – це центральний (МОН), регіональні (обласні), місцеві; дошкільні заклади – це дитячі ясла і садки; заклади середньої освіти – це школи, гімназії; заклади профтехосвіти – це ліцеї, училища, коледжі, технікуми тощо; заклади позашкільної освіти – це об’єднання дітей (учнів) за інтересами; заклади вищої освіти – це інститути, академії, університети. Обираючи в якості предмета психолого-педагогічних або ж науково- методичних досліджень функціонування перерахованих елементів системи освіти (за певних умов, які здебільшого визначаються межами автономності), їх теж можна розглядати як підсистеми, адже вони об’єднують у собі, наприклад, такі елементи: органи управління освітою – відповідні департаменти, управління, відділи тощо; НДІ МОН – профільні лабораторії цих інститутів; дитячі ясла, садки – групи дітей за віком; заклади загальної середньої освіти – класи учнів; об’єднання дітей за інтересами – це «станції»: юних техніків, юних натуралістів, моделістів, краєзнавців, слідопитів тощо; університети – факультети, кафедри. У результаті проведеного дослідження показано, що застосування системного підходу до аналізу системи освіти та до процесу підготовки учителів освітньої галузі «Природознавство» на основі відповідної освітньо- професійної програми, як визначеної системної цілісності, що складається з окремих підсистем і елементів, дає можливість методологічно і методично науково обґрунтовано забезпечити планування, організацію і реалізацію відповідного освітнього процесу.

Стаття містить аналіз спального мікрорайону з позиції перспектив його трансформацій, як у минулому, так і в майбутньому. Звернуто увагу на спальні мікрорайони передусім пострадянських міст. Це явище розглянуто з економічного, культурного та просторового поглядів у контексті формування пам’яті про місце в місті та в повсякденному житті окремого соціального суб’єкта – мешканця мікрорайону в його біографічному значенні, як елементу ідентичності. Локальна ідентичність почасти має вагоміше значення для людини, ніж державна або національна. Мешканці поселень загалом досить позитивно оцінюють середовище свого повсякденного існування, ніж сторонні спостерігачі та аналітики, які іноді є доволі упередженими в оцінках. Потрібно формувати оптику аналізу не суто з позицій т. зв. найкращого досвіду, а із зануренням у специфіку місцевої історії та повсякденних життєвих практик. У статті проаналізовано елементи критики спальних районів з позиції адвокації: те, що тривалий час сприймали як негативну характеристику, переосмислено в ракурсі позитивних ефектів і перспектив реновацій. Адже справді є сенс трансформацій соціального простору спальних мікрорайонів, втім поміркованих, з увагою до елементів локального соціокультурного середовища. Зокрема, звернено увагу на той факт, що предикат «спальний» у сучасних реаліях уже не відповідає дійсності й поступово стає рудиментарним, адже так звані спальні мікрорайони перетворюються на житлові масиви, або, як їх називають, «великі житлові комплекси», які охоплюють дрібний бізнес і торгівлю, освітні заклади, спортивні та розважальні локації, розгалужені транспортні системи. Мікрорайони стають просторами широких можливостей для становлення та зміцнення локальних міських громад шляхом розвитку третіх місць – закладів і просторів, що формують комунікаційні зв’язки між місцевими мешканцями в контексті задоволення таких потреб, як дрібні закупівлі товарів, послуги з краси та відпочинку тощо. Спальні мікрорайони, що були сформовані переважно як «перші місця» (домівки), активно формують пам’ять місцевих – тих, хто проводить там досить значний час свого життя, задовольняє основні потреби комфортного відпочинку та вільного від роботи перебування. Тож, аналізуючи соціальну пам’ять, потрібно звертати увагу і на контексти буденності, які не менш важливі у формуванні ідентичності як складової ширшого контексту – історичної пам’яті.

У статті висвітлено сучасні особливості діяльності системизакладів професійно-технічної освіти державної служби зайнятостіУкраїни. Виконуючи завдання ефективної підготовкивисококваліфікованих робітників шляхом професійного навчання,перепідготовки та підвищення кваліфікації, центри професійнотехнічної освіти служби зайнятості відіграють важливу роль уформуванні та розвитку людського капіталу держави, для окремих їїтериторій і галузей економіки. Акцентовано, що заклади освіти службизайнятості активно використовують новітні технології навчання, атакож елементи відділеного, інклюзивного, дуального, неформальногопрофесійного навчання

У статті розглянуто поняття «ціннісні орієнтації особистості» та їх вплив на поведінку людини. Визначено цінності як важливий елемент структури особистості і її гармонійного розвитку та існування у світі. Розглянуто думки науковців щодо питань ціннісних орієнтацій та їх формування. Зазначено, що ціннісні орієнтації – це своєрідна установка свідомості; вона визначає потреби, бажання, прагнення, матеріальні та морально-духовні цінності суспільства. Доведено, що ціннісні орієнтації виступають найважливішим регулятором поведінки людини. Визначено, що поряд із сім’єю, яка є найпершим виховним осередком, заклади освіти мають не менший виховний вплив на особистість дитини. Зазначено, що ефективність виховної роботи закладу освіти залежить від правильної її організації. Описано основні завдання та особливості програми «Українська родина», що має на меті удосконалення технології виховної роботи. Проаналізовано результати впровадження програми «Українська родина» у заклади загальної середньої освіти, шляхом проведення анкетування учнів Білоцерківської спеціалізованої природничо-математичної школи І-ІІІ ступенів № 16 імені М.О. Кириленка. Досліджено позитивну динаміку та результативність запропонованих у програмі форм роботи та їх змісту. Представлено порівняльні таблиці відповідей респондентів щодо визначення ціннісних орієнтацій учнів.

Статтю присвячено дослідженню питань розвитку екотуристичної інфраструктури на природоохоронних територіях Закарпатської області. Розглянуто особливості розвитку екотуризму, указано на недостатнє залучення природоохоронних територій та їхнього потенціалу для розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, виокремлено проблему слабкого впровадження форм сталого туризму. Розкрито суть та потенціал території дослідження щодо можливостей розвитку екологічного туризму та передумов функціонування екотуристичної інфраструктури. Виокремлено структурні елементи екотуристичної інфраструктури, а саме: еколого-пізнавальні стежки, туристичні маршрути, візит-центри, інформаційні туристичні пункти та центри, спеціально обладнані зони, історико-культурні об’єкти, заклади розміщення і харчування туристів тощо.

У статті представлено потенціал електронних освітніх платформ для проведення акультураційної та академічної роботи з іноземними студентами. Виявлено, що заклади вищої освіти США в період адаптаційної підготовки студентів використовують принцип акультураційної тріади, що складається з підготовки до міжкультурної комунікації (лінгвістичний елемент), уміння застосовувати культурні знання в ході практичного контактування (культурний елемент), здатності до психологічної стійкості до культурного шоку (психологічний елемент). Зазначено, що освітні платформи діють на основі системи медіаосвіти, яка містить матеріали відео, аудіо та текстового характеру. Акцентовано, що ці види матеріалів найбільш ефективні при спільному використанні, що можливо під час застосування електронних глобальних освітніх платформ, як-от EDX. Названо основні ознаки, що демонструють достатній рівень формування навичок психологічної стійкості до негативних проявів культурного шоку в межах курсу «Вступ до соціальної психології» (Університет Квінсленда) (участь у якому може використовуватися в якості практичної підготовки під час супроводу іноземних студентів психологічного характеру), серед яких: уміння надати пояснення особистісним висновкам з тієї чи тієї ситуативної тематики, здатність проведення аналітичних дій для розуміння міжкультурних опонентів і себе як представника певного культурного середовища, усвідомлення впливу своєї поведінки на результативність міжкультурної взаємодії, здатність особистісної трансформації через отримані практичним шляхом дані, які вплинули на зміну упереджень та розуміння негативного їхнього впливу на ефективність міжкультурної взаємодії. Показано передбачувані результати роботи іноземних студентів у рамках курсу «Міжкультурна компетенція в освіті» (Ісландський університет), які містять (для студентів): усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної культури, розуміння негативного впливу феномену етноцентризму на процес адаптації до нової культури і до взаємодії з представниками іншого соціуму; (для викладачів/консультантів) формування навичок подолання культурних бар’єрів, розробку стратегічного планування послідовності акультураційних дій. Підкреслено важливу роль курсу «Міжкультурна компетенція в освіті» у ході соціокультурної підготовки іноземних студентів.

В сучасному світі, все більше користуються попитом готелі та ресторани. Це пов’язано з високою зайнятістю та активним життям сучасної людини. Вищезазначені заклади в процесі свого функціонування несуть безповоротний вплив на довкілля. Проведені дослідження відкривають повну картину проблем, пов’язаних з функціонуванням готельно-ресторанного комплексу, серед яких вплив на атмосферу, гідросферу та літосферу; споживання ресурсів; накопичення твердих побутових відходів та ризики. В ході досліджень оцінено фактори, які впливають та спричиняють додаткове навантаження на довкілля. Для досліджуваного готельно-ресторанного підприємства сформована екологічна політика, впровадження якої дозволить знизити негативний вплив підприємства завдяки формуванню організаційної, технічної та технологічної складової. Проаналізовано та оцінено за бальною шкалою вплив готельно-ресторанного комплексу на навколишнє середовище методом релевантних таблиць або Матриць Леопольда.. Розроблено реєстр екологічних аспектів готельно-ресторанного комплексу, а саме вхідні, вихідні та ризикові; визначено підрозділи та процеси, які наносять значний вплив довкіллю. За результатами дослідження зроблено висновки, що суттєвий негативний вплив на довкілля наносять стічні води підприємства, які забруднені синтетичними миючими засобами. Визначено, що основними забруднювачами, що потрапляють у навколишнє середовище в процесі функціонування готельно-ресторанного комплексу є фтор-, хлорорганічні сполуки. В роботі ідентифіковані екологічні аспекти підприємства та надані рекомендації щодо поліпшення рівня екологічної безпеки готельно-ресторанного підприємства. В ході досліджень, визначено, що готельно-ресторанне підприємство наносить на навколишнє середовище суттєвий негативний вплив.

Дослідження фітомаси проведено на прикладі деревостанів, які знаходяться в актуальних межах міста Любліна (Польща). На дослідних площах розмірами 25 х 25 м, закладених у дубових (2 площі), соснових (3 площі) і по одній у грабовому, модриновому та березовому деревостанах, досліджено нагромадження загальної надземної фітомаси і фітомаси за фракціями. Прогнозовано можливі зміни фітомаси до 2035 р. за допомогою моделі FORKOME. Модель FORKOME дає змогу здійснювати щорічні імітації відновлення, росту і випадання дерев, а також враховує вплив екологічних чинників на деревостани. Модель також містить постійно покращуваний презентаційний рівень, який заповнює тривимірну візуалізацію елементів у деревостанах міста.

У статті проаналізовано різноманітні точки зору вчених на поняття «місце вчинення злочину». Визна-чено основні місця вчинення втечі засуджених та осіб, щодо яких обрано запобіжний захід у вигляді триман-ня під вартою. Розглянуто такі місця здійснення втечі засудже-них та осіб, які перебувають під вартою, як устано-ви виконання покарань, установи для попереднього ув’язнення, приміщення та територія органів Націо-нальної поліції, приміщення та територія суду, куди особа доставлена для розгляду питання про продовжен-ня запобіжного заходу, автотранспорт, поїзди, контра-гентські об’єкти, лікувальні заклади тощо. Зазначаєть-ся, що з криміналістичної точки зору інформативним є встановлення конкретного місця втечі – ділянки місце-вості, що має свої межі і на якій безпосередньо були вчи-нені дії, спрямовані на реалізацію злочинного умислу.За результатами проведеного дослідження зроблено висновок, що найбільший відсоток втеч здійснюється з виправних колоній мінімального та середнього рівня безпеки, що, на думку автора, зумовлюється встанов-леним у вказаних установах режимом відбування пока-рання, а також можливістю перебування засуджених на дільницях соціальної реабілітації, які створюються лише у виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки.Доведено, що вибір місця втечі визначається спосо-бом та часом вчинення втечі, а також іншими обставина-ми, зокрема, відсутністю належного нагляду, недоліка-ми в наявній системі охорони, порою року, погодними умовами. Традиційно місцем вчинення втечі назива-ють житлову чи промислову зону, виробничі об’єкти, медичну частину, ділянки соціальної реабілітації.Підкреслюється, що під час розслідування вте-чі з місць позбавлення волі або з-під варти необхідно встановлювати не лише безпосереднє місце вчинення злочину, але й місце, де відбувалися дії, спрямовані на підготовку до вчинення злочину, де залишилися сліди злочину, місце приховання засобів і знарядь вчинення злочину та місце затримання злочинця. Вказане дозволяє отримати максимально повну об’єктивну ін-формацію про вчинений злочин, виявити та вилучити сліди злочину та багато в чому визначає хід подальшо-го розслідування.

Наведені причини необхідності створення методів аналізу структурованих медичних записів при розробці системи обміну медичною інформацією між різними медичними інформаційними системами. Запропоновано теоретико-множинну модель аналізу даних FVA. На основі даної моделі побудовано модель інформаційної системи, що використовує структуровані дані. Проведено дослідження медичних систем за впровадження FVA-моделі, на основі чого було запропоновано принцип роботи системи обміну медичною інформацією «Елемент», в якому перевірка медичних записів складається з чотирьох етапів. При обробці медичних записів встановлюються зв’язки між полями F, їх значеннями V, функціями точності A та медичними записами MR.На основі FVA-моделі запропоновано базу даних системи обміну медичною інформацією, побудовано її структуру та представлено її компоненти. Структура бази даних складається з наступних компонентів: медичні інформаційні системи, медичні записи, пацієнти, лікарі, медичні заклади, медичні стандарти, ключові слова, синоніми до ключових слів, помилки в ключових словах та функції точності. Даних компонентів достатньо для представлення системи обміну медичною інформацією на основі FVA-моделі.

Стаття присвячена розгляду сутності поняття «ліцензування», що є одним із засобів регулюючого впливу з боку держави на діяльність суб’єктів господарювання щодо початку, провадження окремо визначених видів діяльності та подальшого контролю за її здійсненням з метою забезпечення захисту прав, законних інтересів громадян, держави і суспільства. Автором висвітлена роль держави як гаранта забезпечення прав і задоволення потреб у сфері освіти, забезпечення відповідності освітньої діяльності запитам суспільства в умовах глобалізації та інтернаціоналізації вищої освіти, посиленні конкуренції та розвитку автономії закладів вищої освіти. При цьому доведено, що державне регулювання є переважаючою формою впливу на розвиток вищої освіти в Україні, оскільки держава виступаючи одним з суб’єктів макроекономіки, головною функцією якого є організація виробництва суспільних благ, забезпечує регулювання економіки, визначає умови і правила ведення господарської діяльності, встановлює певні вимоги і обмеження діяльності суб’єктів господарювання, включаючи їх відповідальність за правопорушення у сфері господарювання. Тоді як ліцензування є одним із інструментів регулюючого впливу держави на заклади вищої освіти та відноситься до адміністративних методів, коли необхідний результат досягається за допомогою прямого впливу центрального органу державної влади в сфері освіти на заклади освіти. Досліджено роль ліцензування освітньої діяльності як елемента системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти. Автором визначенні функції ліцензування, зокрема: регулятивна, легітимаційна, контролююча, фіскальна, дозвільна, інформаційна, облікова, статистична, охоронна, та розкритий зміст кожної функції.

Предметом вивчення в статті є новий підхід визначення параметрів руху транспортних засобів і особливості сучасної організації моніторингу транспортних потоків (ТП) на таких регульованих перехрестях. Метою є розробка нового способу, що дозволяє підвищити рівень якості та комплексної оцінки визначення елементів циклу світлофорного регулювання (СР) в умовах зміни параметрів руху ТП в зоні перехрестя. Завдання дослідження: аналіз існуючих підходів моніторингу ТП на регульованих перехрестях; розробка нового способу, що дозволяє отримати більш повну інформацію для контролю та ефективного визначення оптимальних значень часу дії елементів циклу СР; розробка способу, що відповідає вимогам універсальних адаптивних систем, що дозволяють ефективно реагувати на зміни умов руху ТП на перехресті. Результати. Розкрито деякі особливості сучасної організації моніторингу ТП на локальних об'єктах, а також проаналізовано їх основні переваги та недоліки. Представлений новий спосіб визначення елементів циклу СР в умовах динамічного зміни параметрів руху ТП і адаптивного реагування системи на дорожню ситуацію. Наведено варіант спрощеної структури пристрою для реалізації запропонованого способу і ефективної обробки вихідної інформації, показана достовірність, і працездатність алгоритмів, закладених в спосіб. Висновки. Ефективне визначення параметрів руху ТП в зоні перехрестя по кожній смузі руху протягом світлофорного циклу дає можливість отримати більш повний комплекс інформації для контролю і подальшого оперативного управління рухом на перехресті. Показано шляхи розширення функціональних можливостей запропонованого способу за рахунок одночасного визначення додаткових параметрів стану ТП на перехресті і критеріїв оцінки якості НГ. Гнучка технологія і комплексна оцінка режимів СР дозволяє в реальному масштабі часу здійснювати як параметричну адаптацію, так і структурну адаптацію за рахунок реорганізації схем управління руху.

Мета статті – виявити особливості інтерпретації творів М. Гоголя в різних видах мистецтва крізь призму закладених у цих творах ознак постмодернізму. Методологія. Застосовано методи аналізу та синтезу, дедуктивний та компаративний методи. Наукова новизна. Вперше розглянуто рецепції літературного доробку М. Гоголя в сучасному сценічному мистецтві в оптиці елементів постмодерністської естетики, закладених у літературних творах письменника. Висновки. Запорукою успішної рецепції творів М. Гоголя в сучасному мистецькому просторі стали закладені в них окремі постмодерністичні риси (принцип гри в розгортанні твору, самоцінність форми висловлення, номадизм, іронія, деконструкція побуту, розуміння тілесності як концепту не тотожного тілу та ін.). У перші два десятиліття ХХІ ст. склалась своєрідна «гоголь-індустрія» (Т. Гундорова), що характеризується численними інтерпретаціями гоголівських тем, сюжетів, образів. Постмодерністські художні підходи передбачають виключення автора з мистецького «ланцюжка» («смерть автора»), коли інтерпретатор, використовуючи текст письменника, відкриває в ньому нові сенси, що не були задумані автором. До таких творів належать опера «Ніс» режисера К. Серебреннікова, насичена фантасмагоричними наративними та сценографічними рішеннями; балет «Ніч перед Різдвом» Є. Станковича у постановці В. Литвинова, якому притаманні цитування, пастиш, іронія, стилістична еклектика; балет «Вій» О. Родіна хореографа Р. Поклітару, де присутні модерністські психоаналітичні та постмодерністські деконструкційні прийоми, «вихід за межі» літературної основи, введення нових героїв та сенсів. Постмодерністські риси, закладені у твори М. Гоголя, актуалізувалися наприкінці ХХ – у перші два десятиліття ХХІ століття й розширили діапазон рецепцій творів М. Гоголя в різних видах мистецтва.

Сервісне обслуговування в автоцентрах в даний час здійснюється на спеціальних діагностичних постах, де використовується досить складне і дороге діагностичне обладнання. Такий спосіб обслуговування призводить до появи черг та супутніх до цього проблем. Використання комп'ютерів в автомобільній діагностиці дозволило зробити процес набагато легшим, точним і швидким. Та все ж, коли ми кажемо про комп’ютерну діагностику, ми враховуємо багато «але». Тому для усунення цих «але» з’являється мультиагентна система – новий крок у сфері обслуговування автомобілів. За допомогою модулю діагностики автомобіля, що включає в себе систему самодіагностики і електронного блоку керування, використання мультиагентного підходу стає більш можливим. В таких технологіях закладений принцип автономності окремих частин, спільно функціонуючих в розподіленої системі, де одночасно протікає безліч взаємопов’язаних процесів З технічної сторони моделювання мультиагентів для автомобіля більш ніж реальне явище. Сучасні досягнення у транспортних сферах мобільної передачі даних, переносних діагностичних приладах і приладах на станціях технічного обслуговування, зчитування показників датчиків автомобіля за допомогою електронного блоку управління та ін. ведуть у своїй сукупності на новий рівень. А саме – компонування усіх діагностичних систем в одну, більш інноваційну і точну мультиагентну систему. Використання агентного підходу дозволить підвищити надійність автомобіля, а особливо тих елементів автомобіля, які, за результатами статистичного дослідження, найчастіше призводять до втрати працездатності. Інформація про те, наскільки зростає рівень надійності після проведення кожного виду робіт, тобто в якій мірі безвідмовність окремих елементів впливає на загальну безвідмовність автомобіля, дозволить проводити додаткові технічні обслуговування в обсягах, достатніх для підвищення працездатності автомобіля до необхідного рівня. В роботі доведено доцільність використання інтелектуальних агентів в мультиагентній системі для реалізації поставлені перед системою завдань програмно-інформаційної підтримки ТО і Р.

Розвиток обчислювальної техніки супроводжується створенням нових і вдосконаленням наявних способів і засобів спілкування «людина – машина», а саме мов програмування (МП). Під мовами програмування розуміють правила подання даних і запису алгоритмів їх оброблення, які автоматично виконуються «машиною». У більш абстрактному вигляді мови програмування є засобом створення програмних моделей об’єктів і явищ зовнішнього світу. Мова програмування є кодом, який потребує інтенсивного осмислення та формалізації. Розуміння такої мови передбачає знання та переосмислення вже наявної інформації в тій чи іншій галузі. Здебільшого, будучи прописаними кодами за допомогою засобів англійської мови, інтерфейси мов програмування дозволяють проєктувати програмні продукти для всього світу. Саме мова програмування та спеціальні коди потребують удосконалення з погляду лінгвістики. Однак вербальне оформлення кодів відбувається за допомогою засобів англійської мови, але їхній лінгвальний базис зазвичай залишається поза увагою. Управління програмами також потребує простішого інтерфейсу. Лінгвістам варто звернути увагу на вербалізацію коду програми засобами англійської мови, її опису для скорішого інтегрування у глобальний дигітальний соціопростір. Мова програмування є кодом, який потребує інтенсивного осмислення та формалізації з погляду інформатики та лінгвістики. Спираючись на знання про інтелектуальні фонди, методи, культуру й універсальність англійської мови, на якій будується мова програмування, інтерфейси комп’ютерних програм дозволяють проєктувати програмні продукти для всього світу. Мова програмування як інтегративний елемент лінгвосеміотичного базису англійськомовного дигітального дискурсу потребує динамічного та мультимодального аналізу. Концептосфера й система знаків англійськомовного дигітального дискурсу (АДД) актуалізує смисловий зміст, закладений у комунікації «людина – машина» у вербальній і невербальній формах. Дотепер створені десятки різних мов програмування, від найпримітивніших до близьких до природної мови людини. Мови програмування є інструментом програміста для створення програм, однак людині зручніше описувати модельований об’єкт у термінах предметної області засобами природної англійської мови, виводити вербальний код мови програмування на перше місце.

Основи алгоритмізації і програмування є однією з основних змістових ліній курсу інформатики у школі. У статті досліджено проблеми вивчення елементів основ алгоритмізації та програмування в шкільному курсі інформатики у 10-11 класах. Формулювання проблеми. Важливою педагогічною проблемою є формування і розвиток алгоритмічних навичок учнів. Проблеми вдосконалення методичної системи навчання інформатики в загальній середній школі потребують подальшого дослідження з метою пошуку більш ефективних форм, методів і засобів навчання. Необхідно забезпечити формування в учнів компетентностей, необхідних для свідомого вибору майбутнього профілю навчання. Учні повинні розуміти зв’язок між теоретичною і прикладною інформатикою, знати способи застосування інформаційних технологій для розв’язування різноманітних задач. А також визначено переваги мови Python у навчанні інформатики та особливості їх педагогічного застосування у навчанні основ алгоритмізації та програмування. Матеріали і методи. Для досягнення поставленої мети застосовано комплекс методів: системного аналізу наукових праць, що охоплюють проблему дослідження, аналіз вітчизняного досвіду вивчення елементів програмування в шкільному курсі інформатики; узагальнення та обґрунтування теоретичних засад використання мови програмування Python в шкільному курсі інформатики. Результати. Розглянуто основні характеристики мови програмування Python та наведено можливості її використання у процесі навчання основ алгоритмізації в шкільному курсі інформатики. Вивчення основ алгоритмізації та програмування є одним із засобів формування операційного стилю мислення. Знання даної змістової лінії передбачає здатність формалізувати задачу, визначити у ній зв’язки між частинам, обирати якнайкращий алгоритм розв’язування завдання, вміння правильно інтерпретувати та аналізувати отримані результати. Висновки. Мова Python – одна з найпопулярніших мов програмування. Вона знаходить своє застосування у різних галузях. Відповідно ринок праці потребує фахівців, які могли створювати програмні продукти мовою Python. Заклади загальної середньої освіти не залишилися осторонь цього процесу. Автори шкільних підручників починають включати мову Python до їх змісту. Таким чином, виникає потреба у розробці навчально-методичних матеріалів з вивчення елементів алгоритмізації і програмування мовою Python. Методологічне значення цього розділу шкільного курсу інформатики полягає у розкритті важливості алгоритмів.

У статті описаний процес розробки та використання власної системи «eLearning», яка представляє новий підхід до систем дистанційного навчання, оскільки навесні 2020 року поширення COVID-19 призвело до закриття навчальних закладів по всьому світу, зокрема в Україні. У результаті освітній процес кардинально змінився: вітчизняні заклади освіти перейшли на дистанційну форму навчання, відповідно використовувався навчальний матеріал в електронному вигляді на різноманітних освітніх платформах. В умовах пандемії така форма навчання продемонструвала свої обмеження і слабкі сторони. Мета роботи – розробка та використання в освітньому процесі закладів вищої освіти системи дистанційного навчання «eLearning» з візуальним відображенням курсу у вигляді графу, що спрощує сприйняття навчального матеріалу в електронному вигляді, а також є елементом гейміфікації, спрямованою на залученість та зацікавленість студентів у навчанні. У роботі досліджено основні теоретичні аспекти використання інформаційно-комп’ютерних технологій у навчанні та питання організації і впровадження систем дистанційного навчання. Описана архітектура та загальна структура системи «eLearning», визначені шаблони проєктування для розробки та структуризації системи, бібліотека для обробки і візуалізації даних. Задля якісного проєктування програмного комплексу було створено необхідні UML діаграми. За результатами проведеного дослідження було спроєктовано та реалізовано систему дистанційного навчання, що надає можливість викладачам створювати курси, візуалізуючи порядок вивчення тем у вигляді графу, а студентам – вивчати дисципліни, у попередньо визначеному викладачем порядку. Продемонстровано основні етапи роботи з системою «eLearning», дана система дистанційного навчання може бути використана для вдосконалення освітнього процесу в закладах вищої освіти.

Автором оглядової статті наголошено на тому, що, незважаючи на важливість онлайн-освіти як елемента формального, неформального та інформального навчання, навчальні заклади все ще неохоче працюють над створенням системної онлайн-моделі навчання. Обґрунтовано, що існує певна залежність від особистої оцінки індивідуума, оскільки альтернативи онлайн оцінювання не мають очікуваного суспільного визнання та надійності. Наголошено, що створення системи електронного оцінювання, яка зможе забезпечити ефективне підтвердження особистості здобувача освіти, його авторство через інтеграцію сучасної технології у поточну навчальну діяльність у масштабованому та економічно ефективному порядку, є актуальним питанням. Зазначено, що система ідентифікації особи під час електронного оцінювання навчання (TeSLA – An Adaptive Trust-based e-assessment system for learning) дає можливість навчальним закладам забезпечити прозорий та зрозумілий користувачам процес електронного оцінювання у процесі онлайн-навчання та під час змішаного навчання на базі різних навчальних середовищ та платформ. Зазначена система забезпечує підтримку як поточного, так і семестрового оцінювання та покликана підвищити рівень довіри до такого типу оцінювання серед здобувачів освіти, викладачів і закладів освіти у цілому. Окрім того, використання інноваційних технологій у навчальному процесі дозволяє підвищити впевненість у собі, мотивацію до вивчення дисциплін та більш ефективної організації самостійної пізнавальної діяльності студентів, створити сприятливе освітнє середовище для дослідницької діяльності, спонукати до проведення дослідницької роботи. Автором наголошено, що якщо брати до уваги сучасну систему онлайн-освіти, яка забезпечується, переважно, віртуальним навчальним середовищем, то доступ до матеріалів в мережі може бути досить простим і здаватися надійним, але рівень захисту результатів оцінювання від шахрайства – ні. Підкреслено, що запобігаючи плагіату та шахрайству, система TeSLA сприяє впровадженню академічної доброчесності, розвиткові індивідуально орієнованого навчання, розширенню полікультурного європейського сектору вищої освіти, створюючи нові можливості для гнучкого навчання упродовж усього життя.Ключові слова: електронне/онлайн оцінювання; здобувач освіти; проєкти ЄС; ідентифікація авторства; плагіат; самоплагіат.

У статті на основі світового і вітчизняного досвіду створення аптекмузеїв, здійснено оцінювання їх правового середовища діяльності. Визначено профіль аптек-музеїв та їх функції. Доведено, що у світі є великий інтерес туристів до галузевих музеїв, зокрема аптек-музеїв. З’ясовано, що відповідно до сучасних принципів планування туризму, підхід до сталого розвитку включає залучення приймаючої громади та різних груп зацікавлених сторін до процесу планування туристичної політики. Визначені стейкхолдери у діяльності музеїв та сфері культурнопізнавального туризму: внутрішні стейкхолдери (персонал музеїв); зовнішні стейкхолдери (установи та організації, з якими співпрацює музей; туристи, освітні заклади; спонсори). Зазначено, що аптеки-музеї є інтерактивними музеями, які поряд із музейною, виконують свою основну функцію – виготовлення та продаж лікарських препаратів. Проведена характеристика відомих аптек-музеїв і проведено їх групування за регіонами світу. З’ясовано, що в Україні нараховується 12 найбільш відомих аптек-музеїв, які розміщені в обласних центрах. Визначені особливості функціонування аптеки-музею в ресурсному потенціалі культурно-пізнавального туризму міста Рівного. Зазначається, що аптеку-музей у Рівному створено на базі товариства «Рівнефармація» за рахунок приватних інвестицій. Рівненська аптека-музей має вигідне місцерозташування, відсутність конкурентів, але малий простір для відвідувачів. Для здійснення ефективної промоції необхідно врахувати усі групи людей, які приїжджають у дану місцевість. Надано рекомендації щодо розробки тематичних занять і майстер-класів, встановлення фотозон, розробки унікальних сувенірів на фармацевтичну тематику, співпраці з туристичними фірмами для залучення туристів. Акцентовано увагу на те, що при розробці екскурсійних сюжетів потрібно поєднувати елементи фармацевтичної спадщини з гастрономічною та іншими видами історико-культурних туристичних ресурсів. Доведено, що аптека-музей сприяє промоції туризму міста, популяризації наукових знань, черезекспонати музею, котрі мають наукову і пізнавальну цінність. Встановлено, що в місті Рівне ведеться системна робота щодо підвищення туристичної привабливості, регулярно створюються нові туристичні об’єкти.

Для дубових деревостанів, які ростуть в Українському Поліссі, опрацьовано алгоритм розрахунку їх біопродуктивності, який дає змогу узгодити розрахунки з розробленими моделями росту і продуктивності досліджуваних лісостанів. Наведено таксаційну характеристику дібров Полісся України та тимчасових пробних площ, методику визначення структурних елементів й алгоритм розрахунку біопродуктивності дубових деревостанів за компонентами надземної фітомаси та обсягами депонованого вуглецю. Запропоновано регресійні рівняння конверсійних коефіцієнтів для кори стовбура, кори гілок і листя дубових деревостанів, які статистично зв’язують фітомасу насадження за фракціями з його таксаційними показниками. Розраховано біопродуктивність дубових деревостанів за компонентами фітомаси в межах класів бонітету, яка включає загальну продуктивність фітомаси із врахуванням зрубуваної частини деревостану, продукції фітомаси та вуглецю, а також киснепродуктивність. Як експериментальний матеріал використано базу даних «Повидільна таксаційна характеристика лісів», представлену ВО «Укрдержліспроект» та 14 тимчасових пробних площ (ТПП), закладених у дубових насадженнях Полісся України віком 10-103 роки, з обліком, рубанням та оцінкою компонентів фітомаси на 82 модельних деревах. Досліджувані дубові деревостани характеризуються Іa, І, ІІ і III класами бонітету та широким діапазоном відносної повноти – від 0,23 до 1,28. Ростуть у свіжих та вологих сугрудах (9 ТПП); у свіжих та вологих суборах (4 ТПП); вологих грудах (1 ТПП). Насадження, в яких закладено пробні площі, мають штучне (9 ТПП) та природне (5 ТПП) походження. Розроблено нормативи для оцінювання біопродуктивності дубових деревостанів Українського Полісся за компонентами надземної фітомаси та обсягами депонованого вуглецю. З’ясовано, що киснепродуктивність дібров Українського Полісся істотно залежить від їх продуктивності і збільшується зі зростанням класу бонітету деревостанів. При цьому її максимум досягається у молодшому віці для менш продуктивних насаджень.

У статті охарактеризовано авторську програму сприяння самоактуалізації викладачів педагогічних коледжів за умови психологічної безпеки освітнього середовища. Розкрито мету, висвітлено основні завдання й обсяг програми тренінгу. Презентовано навчальні модулі програми тренінгу: Модуль 1. «Позитивна спрямованість особистості та розкриття потенційних можливостей викладача», Модуль 2.«Формування адекватної самооцінки, самоповаги та гордості. Подолання бар’єрів, що заважають повноцінному самовираженню у професійній діяльності», Модуль 3. «Розвиток здатності до самоактуалізації. Всебічний аналіз внутрішніх ресурсів особистості», Модуль 4. «Досягнення професійної самоактуалізації та закріплення умінь самовираження й саморозвитку», які спрямовані на розвиток структурних елементів самоактуалізації викладачів закладів фахової передвищої освіти і передбачають реалізацію теоретично визначених психологічних умов психологічно безпечного освітнього середовища, формування впевненості в реалізації значущих особистісних цілей викладача, прогнозування своїх життєвих перспектив, саморозкриття, самопізнання та самоактуалізації, розкриття ресурсів викладачів і подолання бар’єрів психологічного захисту, що заважають повноцінному самовираженню у професійній діяльності, підвищення рівня комунікативно-мовленнєвих навичок і психологічної культури, відкритості щодо нових ідей, умінню достатньою мірою контролювати власну поведінку та емоції тощо.У кожному модулі передбачені різні види й форми роботи: інтерактивні лекції, мультимедійні презентації, обговорення відеофрагментів, ділові ігри, мозковий штурм. Програму розроблено із урахуванням умов сьогодення (пандемії COVID-19) і вимогами розвитку цифрового суспільства, що потребувало технічного і методичного забезпечення для реалізації програми тренінгу в умовах онлайн. Для цього було використано платформу Zoom із використанням онлайн інструментів Miro, Google Jamboard, Mentimeter, Kahoot, Google документ зі спільним доступом. Ключові слова: самоактуалізація, психологічна безпека, програма, соціально-психологічний тренінг, заклади фахової передвищої освіти, викладачі ЗФПВ.

Актуальність теми дослідження. На сьогодні питання корозійної стійкості бетонних та залізобетонних конструкцій (ЗБК) є актуальними в усьому світі, оскільки ступінь корозійного захисту таких конструкцій визначає терміни їх експлуатаційної придатності та рівень стійкого розвитку будівельних процесів загалом. Постановка проблеми. Природно-кліматичні зони України характеризуються певною неоднорідністю як за температурою, так і за кількістю річних опадів, що часто стають причиною протікання певних деструкційних процесів у залізобетоні, здебільшого пов’язаних із кородуванням металевої арматури і, як наслідок, суттєвого зниження термінів її експлуатації. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі корозії арматури залізобетону прикута увага багатьох вітчизняних та закордонних учених. Зокрема, значна увага приділяється способам підвищення щільності цементного каменю бетону, як активного сорбенту вологи із навколишнього середовища та транспортера її до металевої арматури. Також вказується на значний вплив температури навколишнього середовища (повітря) на швидкість протікання хімічних та електрохімічних процесів, що спричиняють корозію арматури та закладних елементів. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Незважаючи на велику кількість публікацій, присвячених корозійним процесам бетону та залізобетону, на сьогоднішній день не вдається в повній мірі виділити той чи інший спосіб запобігання корозії, як найбільш дієвий. На нашу думку, це пов’язано насамперед із відсутністю будь-яких систематизованих даних стосовно сучасних засобів боротьби проти корозії ЗБК, що дозволять значно збільшити строки їх експлуатації. Мета роботи. У зв’язку з цим, метою цієї роботи є аналіз способів підвищення терміну експлуатаційної придатності залізобетонних конструкцій, що працюють в умовах агресивних атмосферних впливів. Виклад основного матеріалу. Проаналізовано основні способи зниження рівня поруватості цементного каменю бетону на етапі його виготовлення з використанням різного роду модифікуючих добавок, та на етапі експлуатації залізобетонної конструкції шляхом його гідрофібізації та кальматації. Наведено наслідки тривалих корозійних впливів на металеву арматуру залізобетону та способи їх запобігання, переважно пов’язаних із просоченням арматури мігруючими інгібіторами корозії. Наведено передумови використання композитної арматури в якості альтернативи металевій. Висновки відповідно до статті. Встановлено, що основним джерелом корозії бетонних та залізобетонних конструкцій є капілярно-пориста структура цементного каменю бетону, що служить активним стоком вологи та різного роду хімічних домішок. Встановлено, що найбільш дієвим способом запобігання корозії металевої арматури нині є використання так званих мігруючих інгібіторів корозії, що на відміну від інших способів (гідрофібізації та кальматації) забезпечує надійний тривалий захист металевих стержнів від взаємодії із навколишнім середовищем.

Досліджено, що система професійної підготовки майбутніх лікарів у вищих медичних навчальних закладах Великої Британії є складною і має ряд відмінних характеристик. Існують різні системи але подібність серед чотирьох (Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії) є більшою, ніж їх відмінності, тому можна говорити про «систему вищої освіти у Великій Британії», однак їй притаманні певні відмінності. Суттєвою відмінністю у системі вищої медичної освіти Великої Британії є діючий документ «Кодекс якості вищої освіти» (Кодекс якості), котрий є орієнтиром для всіх вищих навчальних закладів Великої Британії. Кодекс якості чітко окреслює змістові характеристики роботи вищих навчальних закладів. Кодекс якості охоплює всі чотири країни Великої Британії (Англія, Північна Ірландія, Шотландія та Уельс) та заклади вищої освіти Великої Британії, що діють на міжнародному рівні. Він захищає інтереси всіх студентів, незалежно від того, де вони навчаються, чи вони є на повній формі навчання, абітурієнти, бакалаври або аспіранти. Важливою особливістю є наявність національних кваліфікаційних рамок, що є формальними структурами, які затверджені країнами для визначення їх кваліфікаційних систем. В загальному вони визначають ієрархію кваліфікаційних рівнів у зростаючому порядку та встановлюють основні вимоги до кваліфікацій, що повинні бути присуджені на кожному з цих рівнів. Рамки показують, які кваліфікації знаходяться на одному рівні та вказують на те, як одна кваліфікація може призвести до надання іншої на тому ж, або вищому рівні. Вони описують континуум навчання, що дозволяє помістити будь-які нові кваліфікації в освітню систему. Присудження рівнів кваліфікаціям сприяє точному та послідовному опису та маркетингу кваліфікацій тими, хто їх надає. Національні кваліфікаційні рамки надають контекст поєднанню, огляду та розвитку кваліфікацій. Вони є інструментом як для забезпечення порогу національних академічних стандартів, так і для здійснення правильних порівнянь кваліфікацій на міжнародному рівні (тим самим полегшуючи мобільність студентів). Важливим елементом системи є постійний моніторинг та діагностика рівня відповідності освітнім вимогам.

В умовах зростаючої конкуренції на ринку освітніх послуг провідним фактором, який впливає на розвиток вищої медичної освіти в Україні, є вдосконалення якості підготовки лікарів. Основним його завданням є підготовка фахівців, спроможних успішно конкурувати на вітчизняному та європейському ринку послуг. Інтеграція до європейського науково-освітнього простору спонукає до впровадження новітніх норм і стандартів в освітній процес України та орієнтує заклади вищої освіти на високо мотивовану особу, що прагне саморозвитку, здатну самостійно поповнювати й оновлювати знання, вести самостійний пошук додаткового матеріалу, творчо ставитися до виконання навчальних завдань. Збільшення частки самостійної роботи студентів стало основним елементом розвитку та вдосконалення якості сучасної вищої медичної освіти і свідчить про відхід від пасивної ідеології навчання («нехай мене навчать»). Для реалізації більш досконалих стандартів освітньої діяльності саме така реорганізація дозволяє підготувати майбутнього лікаря, який здатний до професійного зростання, має відчуття соціальної та корпоративної відповідальності, вміє приймати рішення у складних життєвих та виробничих випадках і є конкурентоспроможним на вітчизняному та європейському ринку послуг. Для забезпечення якісного виконання студентами поставлених завдань: позааудиторної, аудиторної, творчої самостійної роботи та максимального покращення їх вмотивованості на кафедрі дитячої стоматології Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України було імплементовано й активно практикується один з інтерактивних методів навчання – кейс-метод. Даний метод аналізу реального клінічного випадку розкриває та формує у майбутнього лікаря аналітичні здібності, накопичення практичного досвіду, самостійність у прийнятті рішення, комунікативність, навички роботи з достатньо великим об’ємом інформації. Формування клінічного мислення у студентів-стоматологів проходить у процесі безпосередньої самостійної спроби розв’язування конкретної клінічної ситуації. Таким чином, розгляд й обговорення ситуаційних задач стимулює індивідуальну активність студентів, формує розвиток працьовитості та креативності, готовність взяти на себе відповідальність за результати власного навчання, дає можливість студентам скооперувати теоретичну підготовку та трансформувати її у практичні вміння, необхідні для майбутньої професійної діяльності.

Законом України «Про вищу освіту», прийнятим у 2014 році, було встановлено, що заклади вищої освіти (ЗВО), яким надано статус національних, мають право самостійно визначати норми часу навчальної та інших видів роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників. До цього для ЗВО було обов’язковим використання норм часу для планування та обліку навчальної роботи, що затверджені наказом Міністерства освіти і науки України 21.08.2002 р. № 450. Після отримання дозволу на самостійне формування норм, багато які ЗВО з різних причин, передусім, у зв’язку з фінансовими труднощами, стали вносити зміни до норм часу, офіційно затверджених Міністерством освіти і науки України. Внаслідок цього у них стали з’являтися свої власні видозмінені похідні системи норм часу. Таким чином, крім офіційно затверджених норм часу, у вищій освіті виникла ціла сукупність систем норм часу на виконання навчальної роботи, які мають загальне походження, загальну «материнську» систему норм часу. У своєму розвитку вони дедалі більше віддаляються від «материнської» системи й одна від одної, що дає змогу говорити про їх дивергенцію. Метою цієї статті є дослідження процесів дивергенції норм часу на виконання навчальної роботи та визначення її основних напрямів. Дивергенція норм часу є адаптивним процесом, який полягає у пристосуванні систем норм часу ЗВО до нових умов функціонування. Як необхідні передумови для дивергенція норм часу у вищій освіті України виступають законодавчі зміни, які дозволяють ЗВО в межах університетської автономії самим встановлювати норми часу на виконання навчальної роботи науково-педагогічними працівниками; різні умови функціонування ЗВО; їх відносна відособленість. Основними чинниками дивергенції виступають хронічне недофінансування вищої освіти, необхідність суттєвого підвищення якості підготовки фахівців, суттєве скорочення випускників середніх шкіл внаслідок демографічної кризи в Україні. У процесі дослідження виявлено п’ять основних напрямів дивергенції, які об’єднують відповідні первинні зміни систем норм часу. Трансформація норм часу дає змогу ЗВО адаптуватися до змін зовнішнього середовища та особливостей елементів внутрішнього середовища (організація навчального та наукового процесів, персонал, організація управління, маркетинг тощо). Подальші дослідження дивергенції норм часу на виконання навчальної роботи мають полягати у визначенні ступеня змін норм протягом певного часу в окремих ЗВО або їх групах, а також у встановленні рівнів дивергенції в різних системах норм часу.

Формулювання проблеми. Неформальна освіта стає все більш затребуваною. До неформальної освіти відносять професійні курси з визначеною цільовою аудиторією, професійне стажування, масові відкриті онлайн курси, громадську освіту. Саме масові відкриті онлайн курси є затребуваними і їх кількість постійно збільшується. Такі курси покликані розширити уявлення про конкретний предмет вивчення або допомогти розібратися в абсолютному новому напрямі. Масові відкриті курси пропонуються як на безоплатній основі, так і платні. На даний час зустрічається думка, що вони стають вимушено популярними з причини того, що заклади вищої освіти мають продемонструвати впровадження в освітній процес елементів неформальної освіти. Метою даного дослідження було з’ясувати ставлення слухачів до масових відкритих онлайн курсів та причин вибору саме такого способу освіти, що дасть змогу вибудувати критерії побудови якісного онлайн курсу. Матеріали і методи: системний аналіз наукової та методичної літератури, порівняння та синтез теоретичних розвідок вітчизняних вчених, анкетування, узагальнення власного досвіду. Результати. Були проаналізовані платформи, на яких доступні платні та безкоштовні масові онлайн курси: ВУМ, Дія. Цифрова освіта, EdEra, Geek Brains, Laba, Prometheus, Wisecow. В роботі наводяться посилання на вказані платформи та тематика представлених курсів. З огляду на популярність саме цих курсів серед українських користувачів було проведено опитування щодо причин вибору конкретної платформи та таких, що спонукали саме до неформальної освіти замість навчання в класах шкіл або аудиторіях університетів. Висновки. Результати дали підстави стверджувати, що головними причинами, з яких користувачі розпочинають пошук та проходження онлайн курсів є власне бажання саморозвитку та вимога навчального закладу. Це може свідчити як про інформування таким чином щодо існування такої можливості, а також про формальний підхід до такої освіти, що і буде вивчатися в подальших розвідках авторів. Найчастіше респонденти обирали платформи Prometheus, Дія. Цифрова освіта та EdEra. При цьому курси на безоплатній основі обирали 65%, а платні проходили 35% анкетованих, що також свідчить про те, що на даний час такі курси є доступними. Масові відкриті онлайн курси є альтернативою для підвищення власної кваліфікації, а також для того, щоб зрозуміти чи підходить конкретний напрям для роботи конкретній людині.

В останні роки швидкими темпами розвивається дистанційна освіта, впровадження якої в Україні передбачено Національною програмою інформатизації. Цьому сприяє збільшення користувачів, які мають доступ до мережі Інтернет, поява нових технологічних рішень платформ дистанційного навчання (ДН), розвиток телекомунікаційних можливостей та ін. Тому на теперішній час поєднання елементів ДН з традиційними формами навчання є перспективним напрямком в освіті. Певні кроки у розвитку та впровадженні дистанційних технологій у навчальний процес зроблені у багатьох навчальних закладах, організаціях та установах України, де накопичені науково-методичний, кадровий та виробничий потенціал, інформаційні ресурси та технології, існує телекомунікаційна інфраструктура.Звичайно, цей процес не оминув педагогічні навчальні заклади. Особливо це є важливим для вищої педагогічної школи, де навчають майбутніх вчителів, які повинні володіти сучасними технологіями навчання. Для якісного оволодіння студентами новітніми інформаційними технологіями необхідні висококваліфіковані педагогічні кадри, які вміють застосовувати сучасні дидактичні засоби. Важливим кроком в цьому напрямку є визначене в програмі розвитку системи ДН завдання про включення до програми підготовки педагогічних кадрів дисципліни з технологій ДН, у тому числі з педагогічних, інформаційних та телекомунікаційних технологій [1].Однією з головних проблем, що постає перед організацією (закладом), яка прийняла рішення впроваджувати ДН (наприклад, у зв'язку з необхідністю розв’язання проблем перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у своїй сфері) є питання вибору платформи підтримки ДН (e-learning platform). Аналізуючи різні дослідження щодо вибору платформи ДН, можна зробити висновок, що серед них ще недостатньо приділено уваги особливостям вибору платформи ДН для педагогічних університетів.На жаль, на сьогоднішній день в Україні вибір e-learning платформ вітчизняного виробництва дуже обмежений. Закордонні системи підтримки ДН, як правило, або мають високу вартість, або складні в технічному обслуговуванні, або не відповідають всім вимогам, потрібним для забезпечення якісного навчального процесу.Серед всіх платформ підтримки ДН для педагогічних університетів доцільніше вибирати ті, які підтримують педагогічний процес, тобто мають інструменти, призначені для підтримки складових елементів процесу навчання, специфічних для педагогіки, оскільки при виборі системи ДН для навчальних закладів дидактичний аспект повинен бути вирішальним.Важливу роль при цьому має функціональна еластичність, тобто можливість налагодження дистанційного курсу в залежності від потреб: можливість додавати або приховувати його окремі елементи.Технічне обслуговування платформи ДН не повинно викликати у користувачів проблем. Тому, для навчальних закладів бажано, щоб платформа не мала клієнтської частини, тобто доступ викладачів і студентів до курсу повинен здійснюватись через веб-браузер. Крім того, робота з дистанційним курсом у браузері має носити інтуїтивний характер (можливість редагування текстових документів, пересилання та зберігання файлів на сервері, зручний перегляд даних в різних форматах, в т.ч. мультимедійних, наявність засобів комунікації за допомогою простих в обслуговуванні інструментів, таких як дискусійні форуми та ін.).Одним з важливих аспектів при виборі платформи ДН є також широкий інструментарій розробника дистанційного курсу. Сюди можна віднести тренінги, лабораторні практикуми, комунікаційні засоби, тренажери, ігрові програми, навчальне моделювання, різноманітні інтерактивні форми навчання, такі як ділові ігри, групові семінари, а також засоби контролю (тестування). Не останнім серед факторів вибору платформи ДН для навчальних закладів є вартість платформи. Не кожний заклад може собі дозволити придбати e-learning платформу. Тому бажано, щоб вона мала невисоку вартість або була вільнопоширюваною (Open Sourse).Спираючись на досвід багатьох дослідників питання вибору систем ДН і практиків їх впровадження можна зробити вибір на користь вільнопоширюваної e-learning платформи Moodle. Вона задовольняє багатьом вимогам, необхідним для забезпечення якісного навчального процесу, зокрема педагогічним.На сьогодні платформа ДН Moodle впроваджується у навчальний процес на кафедрі інформатики Інституту фізико-математичної та інформатичної освіти і науки НПУ ім. М.П. Драгоманова в якості засобу для ознайомлення викладачів і студентів з можливостями роботи e-learning платформ. Посилання на роботу з системою ДН Moodle знаходиться на сайті кафедри інформатики http://www.ki.ifmion.npu.edu.ua. Тут розробляються різні курси. Зокрема для комп’ютерної підтримки дисципліни інформаційні системи і технології в економіці для студентів економічних спеціальностей розробляється відповідний дистанційний курс (в Moodle він називається ІСіТ в економіці), з яким можна ознайомитись, відвідавши сайт кафедри інформатики.

У статті проаналізовано підходи до визначення і тлумачення поняття «нейтральність», а також практичні підходи його реалізації в межах процесу медіації. Психолінгвістика тлумачить медіативний дискурс як розгортання перемикань від внутрішнього коду до зовнішньої вербалізації у процесах породження мовлення та її інтерпретації з урахуванням соціально-психологічних типів мовних особистостей, рольових установок і приписів. За допомогою загальнонаукових методів вдалося спрямувати концептуальне значення слова «нейтральність» у комунікативну площину, а схеми комунікативних стратегій у реалізацію принципу «нейтральність». Принцип нейтральності є основоположним принципом процесу медіації, який закладений не лише у визначальних критеріях реалізації процесу, але є визначальним елементом статусу посередника. На прикладі англомовної художньої літератури виокремлено та проаналізовано низку комунікативних технік (техніки ігнорування, техніки нейтральних запитань, техніки однакових запитань), які виступають основними інструментами дотримання принципу нейтральності. Окремо звернено увагу і на мотиви введення тактик (оптимального контр реагування, рефлексії) у процес медіативного діалогу у форматі бесіди із залученням сторін та індивідуальних бесід із кожною із сторін окремо (у форматі кокус). Принцип нейтральності є плюралістичним і може розглядатись як синонімічна пара терміну «неупередженість» або ж терміну «справедливість». Ці поняття є близькими за значеннями, проте в межах лінгвістики тактики їх реалізації різняться. На прикладі англомовної художньої літератури, виокремлено не лише комунікативні техніки медіатора, вживання яких слугуватиме дотриманню принципу нейтральності, але й проаналізовано тенденції та умови їх застосування. Важливими аспектами в межах художньої літератури зокрема, є можливість передання ролі посередника іншому учаснику діалогу, а впродовж медіації загалом можна говорити про комбінаторний тип застосування технік. Література References Astor, H. (2000). Rethinking Neutrality: A Theory to Inform Practice. Australian Dispute Resolution Journal, 11(1), 73-83. Astor, H. (2000). Rethinking Neutrality: A Theory to Inform Practice. Australian Dispute Resolution Journal, 11(2), 145-154. Astor, H. (2002). Dispute Resolution in Australia. Sydney: LexisNexis Butterworths. Boulle, L. (2005). Mediation: Principles, Process, Practice. Chatswood: LexisNexis Butterworths. Cobb, S. (1991) Practice and Paradox: Deconstructing Neutrality in Mediation. Law and Social Inquiry, 16(1), 35-62. Cohen, O. (1999). The Limits of Mediator’s Neutrality. Mediation Quarterly, 16(4), 341-438. Douglas, S. (2008). Neutrality in Mediation: A Study of Mediator Perceptions. Retrieved from https://lr.law.qut.edu.au/article/view/88 European Code of Conduct for Mediators. Retrieved from: http://www.mediacia.com/documents.htm. Field, R. (2000). Neutrality and power: Myths and reality. The ADR Bulletin, 3(1), 16-19. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс: монография. [Электронный ресурс]. Волгоград: Перемена, 2002. Режим доступа: https://www.scribd.com/doc/52113602/ Lederach, J. (1995). Preparing for Peace: Conflict Transformation Across Culture. Syracuse University Press. Peterson N. (2007). The Mediation Dictionary. Retrieved from http://www.mediation dictionary.com/pdf/mediationdictionary.pdf Романишина І. М. Медіація як ефективний метод вирішення конфліктів у шкільній практиці / І. М. Романишина // Таврійський вісник освіти. 2014. № 3 (47). С. 248-255. The European Code of Conduct for Mediators. Retrieved from http://www.mediacia.com/ documents.htm. References (translated and transliterated) Astor, H. (2000). Rethinking Neutrality: A Theory to Inform Practice. Australian Dispute Resolution Journal, 11(1), 73-83. Astor, H. (2000). Rethinking Neutrality: A Theory to Inform Practice. Australian Dispute Resolution Journal, 11(2), 145-154. Astor, H. (2002). Dispute Resolution in Australia. Sydney: LexisNexis Butterworths. Boulle, L. (2005). Mediation: Principles, Process, Practice. Chatswood: LexisNexis Butterworths. Cobb, S. (1991) Practice and Paradox: Deconstructing Neutrality in Mediation. Law and Social Inquiry, 16(1), 35-62. Cohen, O. (1999). The Limits of Mediator’s Neutrality. Mediation Quarterly, 16(4), 341-438. Douglas, S. (2008). Neutrality in Mediation: A Study of Mediator Perceptions. Retrieved from https://lr.law.qut.edu.au/article/view/88 European Code of Conduct for Mediators. Retrieved from: http://www.mediacia.com/documents.htm. Field, R. (2000). Neutrality and Power: Myths and Reality. The ADR Bulletin, 3(1), 16-19. Karasik, V. (2002). Yazykovoi Krug: Lichnost, Kontsepty, Diskurs. [Language circle: Personality, Concepts, Discourse]. Retrieved from: https://www.scribd.com/doc/52113602/ Lederach, J. (1995). Preparing for Peace: Conflict Transformation Across Culture. Syracuse University Press. Peterson N. (2007). The Mediation Dictionary. Retrieved from http://www.mediation dictionary.com/pdf/mediationdictionary.pdf Romanyshyna, I. (2014). Mediatsiia yak Efectyvnyi Metod Vyrishennia Konfliktiv u Shkilnii Practytsi [Mediation as Effective Method in Conflict Resolution at School Practice]. Tavriiskyi Visnyk Osvity, 3 (47), 248-255. Sources Draper S. (1994). Teas of a Tiger. (Simon Pulse). Retrieved from: http://lgnavigators.weebly.com/uploads/5/8/5/2/58521739/tears_of_a_tiger__hazelwood_hig_-_sharon_m__draper.pdf Stockett K. (2009). The Help. (Penguin Group) Retrieved from: https://gelleresol.weebly.com/uploads/3/0/1/6/30164729/the_help_-_kathryn_stockett.pdf

У теперішній час розглядають три етапи розвитку дистанційного навчання. Перший етап почався з відомих проектів PLATO і TICET, які виконував Іллінойський університет на замовлення Департаменту освіти США. В основу тоді ще комп’ютерних курсів (лише у 1990-ті роки вони з’явилися в Інтернет) були покладені біхевіористська та когнітивна педагогічні теорії. До основних підходів та технологій можна віднести методику Ганьє (педагогічне проектування), поштові послуги, телебачення та радіо, книги, телефон, презентаційні технології на електронних носіях та інтерактивні технології (анімації, інтерактивні тести, адаптивна гіпермедіа на останніх етапах).Другий етап розвитку дистанційного навчання пов’язаний з використанням соціального конструктивізму, почався орієнтовно у 2000 році, коли в Україні почався розвиток дистанційного навчання. Домінуючими технологіями були електронна пошта, форуми, конференції. Це був крок уперед, але і біхевіористські підходи лишилися актуальними.З 2008 року почався третій етап розвитку дистанційного навчання, який базується на коннективістському підході. Домінуючими технологіями є блоги, вікі, соціальні закладки, обмін файлами, соціальні мережі, агрегатори та інші, які мають узагальнюючу назву «соціальні сервіси». Дистанційні курси на цьому етапі мають вільний та відкритий характер та спираються на вільні освітні ресурси, які почав 10 років тому назад пропонувати Массачусетський технологічний інститут.У теперішній час практично існують дистанційні курси усіх етапів та їх особливістю є наявність інформаційного освітнього середовища, для роботи у якому студент створює персональне навчальне середовище для роботи з навчальними ресурсами. Дехто вважає, що персональне навчальне середовище – це щось на зразок Moodle. Насправді, це набір інструментів (соціальних сервісів, які дозволяють організувати навчальний процес у Інтернет, наприклад, масові відкриті дистанційні курси).Біхевіористський підхід базується на роботах Е. Л. Торндайка, І. П. Павлова, Б. Ф. Скіннера. На основі цього підходу і під впливом ідей кібернетики – науки про оптимально організований процес діяльності, була створена система програмованого навчання, яка показала непогані результати у процесі алгоритмізації діяльності. Для керування навчальною діяльністю тут були запропоновані тести з відповідями «так» – «ні» і обов’язковий зворотний зв’язок для відпрацювання згідно з еталоном потрібної якості виконання дій. У відповідності до цього підходу, саме це свідчило, чи засвоїв студент матеріал заняття і як це відбивається на якості отриманого результату. До речі, ці ідеї вдало контактували з методами психологічної теорії поетапного формування розумової діяльності і методикою алгоритмізації навчальної діяльності (П. Я Гальперін, Н. Ф. Тализіна, Л. Н. Ланда та ін.).Це погляд на навчання, при якому не розглядаються внутрішні процеси мислення, а вивчається поводження, що трактується як сума реакцій на які-небудь ситуації [1]. Один з основоположників біхевіоризму Е. Л. Торндайк (1874–1948) вважав, що навчання людини повинне має будуватися на базі суто механічних, а не свідомих принципів. Тому він намагався описати навчання людини за допомогою простих правил, справедливих одночасно і для тварин. Серед цих правил виділимо два закони, що слугували платформою для подальшого розвитку цього погляду на процес навчання. Перший з них, названий законом тренування, говорить про те, що, чим частіше повторюється визначена реакція на ситуацію, тим міцніше буде зв’язок між ними, а припинення тренування (повторення) призводить до ослаблення цього зв’язку. Другий закон був названий законом ефекту: якщо зв’язок між ситуацією і реакцією супроводжується станом задоволеності індивіда, то міцність цього зв’язку зростає і навпаки: міцність зв’язку зменшується, якщо результат дії приводить до стану незадоволеності. Спираючись на ці закони, послідовник Торндайка Б. Ф. Скіннер (1904–1990) розробив на початку 50-х років минулого сторіччя дуже технологічну методику навчання, названу надалі лінійним програмуванням. В основу своєї методики Б. Ф. Скіннер поклав універсальну формулу: ситуація → реакція → підкріплення.Застосування програмованих посібників Б. Ф. Скіннера в професійно-технічних училищах США виявилося успішним: істотно скоротився час навчання, підвищилася кваліфікація студентів. Але одразу же виявилися і недоліки методики лінійного програмування: нудність і механістичність програмованих текстів; відсутність системності, цілісності в сприйнятті навчального матеріалу (велика кількість дрібних доз не сприяє узагальненням); правильність виконання простих завдань є позитивним підкріпленням лише спочатку читання посібника, надалі правильне виконання простих ситуацій уже не приносить почуття задоволеності; відсутність адаптації (всі учні виконують ту ж саму програму, йдуть по одній лінії).Незважаючи на гостру критику за принципове невтручання в мислення студента (біхевіористи керують лише його поводженням), біхевіористський підхід до навчання одержав широке поширення і був реалізований в ряді технічних навчальних закладів. І сьогодні універсальна схема цього підходу (ситуація – реакція – підкріплення) у її лінійній чи розгалуженій формі є стрижневим фрагментом багатьох комп’ютерних навчальних програм, користується популярністю у корпоративному навчанні СНД.Біхевіористська школа розглядає розум людини як «чорну скриньку» у тому сенсі, що реакція на стимул, зокрема, може розглядатися кількісно, повністю ігноруючи процес мислення.Особливості залучення у цьому випадку студентів до навчаннястудентам треба чітко формулювати кінцеві результати навчання таким чином, щоб вони могли визначитися щодо своїх дій і очікувань та зрозуміти, чи досягли вони результату наприкінці заняття;студентів треба тестувати, щоб визначити, чи досягли вони результатів навчання. Тестування та оцінювання мусять об’єднуватися у навчальну послідовність для перевірки рівня досягнень студентів та забезпечення відповідних відгуків;навчальні матеріали повинні об’єднуватися у такий спосіб, щоб вони забезпечували навчання. Форма об’єднання може бути від простого до складного, від відомого до невідомого, від знань до використання;студенти мають очікувати на своєчасний відгук викладача, щоб вони могли спостерігати за своїми успіхами та приймати відповідні дії для їх досягнення.Але оскільки алгоритми навчальної діяльності відтворювали її досить формально, деякі педагоги зазначали, що навчання – це процес, значно глибший, ніж тільки зміни у поведінці. Тому і з’явився пізнавальний (когнітивний) підхід, де за основу результатів навчання брали знання і роботу з ними.Когнітивний підхід стверджує, що навчання включає пам’ять, мотивацію та мислення, і що міркування грають важливу роль у навчанні. Когнітивісти розглядають навчання як внутрішній процес та звертають увагу на те, що кількість і якість отриманих знань залежить від здібностей студента, від якості і кількості досягнень, які зроблені під час навчального процесу, а також від рівня здібностей та існуючої структури знань студента.Цей підхід знайшов своє втілення у педагогічних технологіях розвиваючого навчання (В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін), проблемного навчання (І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, О. М. Матюшкін), особистісно-орієнтованого навчання (І. С. Якиманська) та ін. У цих технологіях знайшли відбиток усвідомлена навчальна діяльність, пошукове і творче мислення, врахування особистісних можливостей навчання у індивідуальному підході та ін.Когнітивний підхід розглядає навчання як внутрішній процес, який включає пам’ять, мислення, міркування, абстрагування, мотивацію та мету пізнання [2]. Цей підхід поглядає на навчання з точки зору процесу інформування, де студент використовує різні типи пам’яті під час навчання. Відчуття попадають через сенсори до сенсорного відділу перед переробкою інформації, де зберігаються протягом не більш за одну секунду. Тривалість короткотермінової робочої пам’яті 20 сек. і, якщо інформацію не буде оброблено, то вона не зможе перейти до довготермінової пам’яті на збереження. Якщо інформація не переходить до робочої пам’яті терміново, то вона втрачається назавжди.Кількість інформації, що запам’ятовується, залежить від уваги, яка була приділена інформації, та готовності структур пам’яті її прийняти.Отже при підготовці навчальних матеріалів, їх бажано поділяти на невеличкі порції, використовуючи принцип 7±2 (нові поняття) для компенсації обмежених можливостей короткотермінової пам’яті.Обсяг інформації, що перейшла до довготермінової пам’яті, залежить від якості та глибини обробки інформації у робочій пам’яті. У процесі засвоєння інформація змінюється, щоб відповідати існуючим у людини пізнавальним структурам.Технологія пізнавальної діяльності стверджує, що інформація розміщується у довготерміновій пам’яті у формі вузлів, які з’єднуються з вже існуючою мережею вузлів. З цієї нагоди корисно використовувати інформаційні карти пам’яті, які виявляють основні правила та взаємозв’язки у просторі відповідної теми. Як показують західні педагоги, карти пам’яті вимагають, у тому числі, критичного мислення і є засобом для формування пізнавальних структур у студента. Бажано рекомендувати студентам створювати особисті інформаційні карти пам’яті. Приклади таких карт і рекомендації з питань їхнього створення можна знайти у книжках відомого британського психолога Тоні Б’юзена [3]РекомендаціїТреба використовувати стратегії, що забезпечують максимальне сприйняття і розуміння інформації. Оскільки носієм окремих порцій інформації у тренінгу виступає поле екрана презентації, треба використовувати всі можливі засоби (колір, розташування, іконки, розмір та характер шрифту, побудову структурних схем та ін.), щоб підвищити ефективність сприйняття і визначення смислових взаємозв’язків між окремими фрагментами наведеної інформації. Це можуть бути такі рекомендації: а) важлива інформація має бути розміщена у центрі поля екрана; б) важлива інформація найвищого рівня має бути виділена у будь-який спосіб порівняно з рештою матеріалу, щоб привернути увагу студента. Наприклад, можна використовувати незвичайні або яскраві заголовки для упорядкування матеріалу; в) студенти мусять усвідомити, чому саме навчальний матеріал даного заняття вони мають опанувати протягом визначеного терміну; г) рівень складності первісного подання матеріалу зобов’язаний відповідати наявним пізнавальним здібностям студентів, щоб вони могли його зрозуміти і не виникало підстав для формування психологічних бар’єрів та інших перешкод.Стратегія пізнавальної діяльності має допомагати студентам формувати зв’язки у довготерміновій пам’яті між новою та існуючою інформацією для швидкого пошуку та вилучення звідти потрібної інформації. З цією метою стратегія мусить використовувати такі допоміжні засоби: ключові слова; вхідні тести для активізації студентів, які спрямовані допомагати у пригадуванні вивченого; питання самоконтролю, які активізують процес навчання і допомагають студентові вибрати особистий шлях вивчення матеріалу.Навчальну інформацію треба розбивати на смислові частини, щоб студент міг уникнути перевантаження під час обробки матеріалу у робочій пам’яті. На полі екрана повинно бути від п’яти до дев’яти пунктів, оскільки ця кількість відповідає умовам ефективної обробки інформації у робочій пам’яті. Якщо пунктів більше – треба конструювати допоміжні засоби навчання, наприклад інформаційну карту пам’яті всього заняття, і під час навчання – розглядати окремі його частини, не втрачаючи з уваги міжфрагментні зв’язки.Треба використовувати інші стратегії для організації аналізу, синтезу, оцінювання, які створюють умови переводу інформації з робочої пам’яті у довготермінову. Стратегії мусять допомагати студентам використовувати інформацію у реальному житті.Швидке зростання обсягів інформації і, у зв’язку з цим, необхідність у розвитку гнучкого ситуативного мислення і пов’язаної з ним діяльності наприкінці минулого сторіччя призвели до появи конструктивізму.Прибічники конструктивістського підходу (базується на роботах Л. С. Виготського) стверджують, що студенти розуміють інформацію та світ залежно від своєї персональної реальності, і вчаться через спостереження, участь та розуміння, які потім інтегрують як інформацію у свої знання. Тобто, конструктивізм певним чином змоделював відомий у техніці процес створення артефактів (у навчанні – особистих знань і умінь), у якому використовуються всі можливі корисні доробки у їх оптимальному поєднанні.Конструктивісти розглядають студентів як активних учасників навчального процесу [4]. Знання не переходять від когось, це індивідуальна інтерпретація студентів та обробка отриманої інформації. Студент знаходиться у центрі навчання з викладачем, який виконує роль радника та підтримує навчання. Основний акцент у цій теорії робиться на навчанні, яке проводиться у контексті. Якщо інформація має використовуватись у декількох контекстах, тоді треба забезпечити багатоконтекстні навчальні стратегії та впевнитись, що студенти можуть широко використовувати отриману інформацію. Навчання – це перехід від однобічних настанов до тлумачень, від відкриттів до знань.Навчання мусить бути активним процесом. Активний процес – це надання студентам завдань на використання отриманої інформації у практичних ситуаціях.Студенти повинні конструювати свої особистісні знання замість сприйняття без перетворення інформації від викладача.Повинні заохочуватись сумісне та кооперативне навчання. Робота студентів один з одним є життєвим досвідом для роботи у групах та дозволяє використовувати успіхи інших студентів і вчитися на них.Студентам треба надавати можливість контролювати навчальний процес.Студентам необхідно надавати час на роздуми і ретроспективний аналіз своєї діяльності (рефлексію).Студент мусить відчувати, що навчання має для нього особисте значення. Отже корисно, щоб навчальні матеріали містили приклади, що близькі інтересам студентів і цікаві як додаткова інформація.Навчання має бути інтерактивним з метою забезпечення його високого рівня та соціальної значущості. Навчання – це розширення простору нових знань, навичок та відношень при взаємодії з інформацією та середовищем.Конструктивістський простір навчання, який формує викладач, складається з 8 складових: активності, конструктивності, співробітництва, цілеспрямованості, комплексності, змістовності, комунікативності, рефлексивності.Конструктивізм набув широкого поширення на другому етапі розвитку дистанційного навчання, який орієнтовно розпочався після 2000 р.У коннективістському підході [5] навчання ‑ це процес створення мережі. Вузли такої мережі ‑ це зовнішні сутності (люди, організації, бібліотеки, сайти, книги, журнали, бази даних, або будь-який інший джерело інформації). Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів.Принципами коннективізму є: 1) різноманітність підходів; 2) представлення навчання як процесу формування мережі та прийняття рішення; 3) навчання і пізнання відбуваються постійно – це завжди процес, а не стан; 4) ключова навичка сьогодні – це здатність бачити зв’язки і розуміти смисли між областями знань, концепціями та ідеями; 5) знання можуть існувати поза людиною в мережі; 6) технології допомагають нам у навчанні. Коннективізм базується на концепції, що інновації потребують відкритості, яка породжує себе (масові відкриті дистанційні курси); відкритість та інновації вимагають творчості та участі; особисті знання повинні структуруватися та взаємодіяти; у студента повинна бути можливість розкрити себе. Ключовими компонентами коннективізму є автономія, зв’язність, різноманітність та відкритість. Він робить акцент [6] на використанні Веб 2.0 та вмінні вчитися; спонукає студентів досліджувати нові засоби сприйняття навчання та знань, пропонує їм бути незалежними, брати ініціативу та відповідальність за навчання на себе, заохочує студентів підключатися до інформації, ідеям та людям для створення мережі знань та сумісно конструювати знання, які є відносними та контекстними.Аналіз цих підходів показує, що у багатьох своїх ідеях та правилах вони збігаються, адже основною метою їх всіх є можливість удосконалення діяльності через інформацію.Проектування навчальних матеріалів для навчання може включати елементи усіх трьох підходів. Стратегії біхевіоризму можуть використовуватись для вивчення фактів («що»), когнітивізм – для вивчення процесів та правил («як»), а стратегії конструктивізму – для відповіді на питання «чому» (високий рівень мислення, який забезпечує персональне розуміння та навчання, згідно із ситуацією та контекстом).Всі псих

Проаналізовано структуру та функціональні особливості системи державногоуправління районного та регіонального рівнів в Україні, виявлено їх слабкі елементи та обґрунтовано принципову необхідність реформування. Визначено особливості взаємодії державного управління та місцевого самоврядування на районному та регіональному рівнях в Україні у контексті підвищення ефективності управління загалом.Проаналізовано процес реформування публічного врядування регіонального рівня в Республіці Польща у контексті використання його елементів в Україні, зокрема: виявлено закономірності та необхідність основних етапів реформування адміністративно-територіальної організації влади; досліджено розподіл повноважень між державними органами влади та місцевим самоврядуванням на кожному з щаблів адміністративно-територіального поділу. Встановлено, що основою проведення адміністративно-територіальної реформи в Республіці Польща став закладений принцип децентралізації публічної влади. Визначено ключові принципи реформування публічного управління в Польщі – це децентралізація та субсидіарність. Окреслено характерні особливості польської моделі публічного врядування.Доведено, що процес реформування забезпечив створення ефективної системи публічного врядування на регіональному рівні в Польщі та показано можливості адаптації окремих елементів цього досвіду при реформуванні державного управління на районному та регіональному рівнях в Україні.

Одним з визначальних факторів здоров’я людини є стиль життя. На жаль, багато пацієнтів не дотримується рекомендацій лікарів щодо усунення факторів ризику (ФР) розвитку серцево-судинної патології. Аналіз даних Національного дослідження стану здоров’я та харчування населення (The National Health and Nutrition Examination Survey, III, США ) продемонстрував низький рівень дотримання рекомендацій Американської асоціації серця з профілактики серцево-судинних захворювань (СС З).Мета дослідження – адаптація “моделі 5А” у пацієнтів із ФР розвитку інфаркту міокарда (ІМ).Матеріали і методи. У дослідженні використано дані з медичних карт стаціонарного хворого 288 пацієнтів з ІМ. Використано методи: викопіювання даних, статистичний, аналітичний.Результати досліджень та їх обговорення. У дослідженні акцентовано увагу на такому факторі ризику розвитку інфаркту міокарда, як гіпертонічна хвороба. Запропоновано модель профілактики та надання інтенсивної медичної допомоги хворим на інфаркт міокарда. Одним із елементів цієї моделі показано адаптовану “модель 5А” для запобігання розвитку інфаркту міокарда у пацієнтів із наявною гіпертонічною хворобою.Висновки. “Модель 5А”, яку ми запропонували для консультування щодо зміни поведінки пацієнтів з наявною гіпертонічною хворобою (ГХ), як фактором ризику (ФР) розвитку ІМ, дозволить підвищити відповідальність пацієнта за стан свого здоров’я та забезпечити їх ранню госпіталізацію у лікувально-профілактичні заклади.