Journal articles on the topic 'Завдання шкоди'

Стаття присвячена вивченню, аналізу проблем, які виникли у зв'язку з епідемією та встановленням карантину, визначення засобів забезпечення дотримання санітарно-епідеміологічних вимог та наслідків їх порушення. Зокрема, важливим є з'ясування можливостей цивільного законодавства для попередження загрози завдання шкоди учасниками цивільних відносин під час COVID-19 (в умовах карантину, адаптованого карантину тощо) та відшкодування шкоди, завданої створенням або «неліквідацією» такої загрози. Із урахуванням тієї обставини, що успіхи країн, які використовували жорсткі обмеження для подолання CGVID-i9, водночас є головним чинником загострення конфлікту інтересів, а також категорій «доцільність» і «правовідповідність», робиться висновок, що юридичне забезпечення прав людини-приватної особи має формуватися таким чином, аби уникнути когнітивного дисонансу, який виникає внаслідок колізії базових положень приватного та публічного права: «Дозволено все, крім того, що заборонено законом» і «Можна лише те, що дозволено законом». При цьому слід виходити з того, що звичайним способом правового буття людини-приватної особи є її участь у цивільних відносинах приватного типу. Найбільш дієвою формою захисту прав приватної особи у таких випадках є відшкодування шкоди, завданої її інтересам внаслідок неусунення загрози. При цьому право заінтересованої особи вимагати відшкодування завданої шкоди може бути реалізоване внаслідок створення загрози та її неусунення тим, хто створив небезпеку, життю, здоров'ю, завдано шкоду. Аналіз недостатньо активного застосування норм глави 81 ЦК України показує, що чинником цього є видима простота публічно-правових засобів, переконаність влади у швидкому досягненні за допомогою цих засобів позитивного результату, низький рівень правової культури, відсутність спеціального механізму подання позовів про усунення загрози. Ці вади можна усунути шляхом запровадження так званих «популяторних» позовів, з якими до того, хто створює або не усуває загрозу, міг би звертатися будь-хто, вимагаючи усунення небезпеки, яка загрожувала не тільки йому, але й іншим громадянам.

Стаття присвячена дослідженню проблеми розуміння об’єкта злочину у кримінальному праві та ме-ханізму завдання шкоди об’єкту злочину. Розглянуті основні наукові концепції вчених-криміналістів щодо розуміння об’єкта злочину у кримінальному праві. Встановлено, що проблема розуміння об’єкта злочину є однією з найважливіших і водночас найскладніших у науці кримінального права, а тому вибір, зроблений на підтримку того чи іншого підходу до розуміння об’єкта злочину, не може бути інтуїтивним або політично «забарвленим». Такий вибір має бути насамперед ретельно обґрунтованим, підкріпленим вагомими аргументами і зумовленим потребою дослідження конкретного соціально-правового явища. Останнім часом все більше вчених-юристів пропонують повернутися до концепцій, в основі яких лежить розуміння об’єкта злочину як охоронюваних кримінальним законом цінностей, інтересів і благ, проте, незважаючи на важливість зазначених цінностей, ототожнювати їх з об’єктом злочину не зовсім коректно у зв’язку з тим, що не в усіх злочинах законодавець ставить під охорону саме благо або інтерес (наприклад, злочини у сфері службової діяльності). Крім цього, злочини вчиняються не тільки стосовно чи у зв’язку з існуванням благ і цінностей, а і в деяких випадках стосовно явищ із певними негативними властивостями, так званих «антиблаг», «антицінностей». Найбільш обґрунтованою серед теорій розуміння об’єкта злочину крізь призму завдання йому шкоди варто вважати теорію суспільних відносин, адже таке розуміння об’єкта злочину надає можливість встановити характер і обсяг шкоди, що завдається правоохоронюваним відносинам, отже, визначити суспільну небезпечність злочину. Водночас характер і обсяг завданої шкоди тісно пов’язані зі структурою суспільних відносин. Саме триелементна структура суспільних відносин, яка складається з носіїв (суб’єктів) відносин, предмета, щодо якого існують відносини, та соціального зв’язку як змісту відносин, допомагає встановити механізм завдання шкоди об’єкту кримінально-правової охорони, адже під час учинення злочинів завжди відбувається посягання на той чи інший структурний елемент суспільних відносин.

У статті розглядається тварина як об'єкт речового права, аналізуються ознаки тварини як об'єкта речового права, склад правопорушення та підстави настання відповідальності за завдання шкоди тварині, особливості нормативно-правового регулювання щодо тварин як об'єктів речових правовідносин за законодавством України, порушується питання про тварин як джерела підвищеної небезпеки.

У даній статті розглянуті основи DoS, DDoS-атак як інструменту протидії певним організаціям, що проводяться конкурентами, зловмисниками та іншими особами, що мають на меті завдання шкоди організації. Проаналізовані основні види флуд-атак, відмінність DoS,

Метою дослідження є проектування та дослідження креативно-оздоровчого освітнього простору початкової освіти. Завдання дослідження: здійснити теоретичний аналіз наукових досліджень з філософських, психологічних та педагогічних проблем сучасного навчання в початковій школі та визначити його принципові особливості; розробки педагогічної початкової креативно-оздоровчої діяльності учнів молодшого шкільного віку; експериментально перевірити ефективність педагогічної системи урочної діяльності учнів початкової школи та її відповідність критеріям, визначеним в основних документах про освіту; теоретично обґрунтувати педагогічну технологію креативно-оздоровчої початкової освіти; впровадити технологію креативно-оздоровчої освіти в практику освітньої діяльності початкового ступеня вітчизняної середньої школи; застосовувати сучасні інформаційно-комунікаційні технології в освітній діяльності без шкоди для здоров’я всіх учасників. Об’єкт дослідження – креативно-оздоровчий модернізований освітній процес у початковій школі з врахуванням сучасних інформаційних технологій; предмет – умови та роль вчителя у створенні розвивального освітнього інформаційного процесу урочної, позаурочної діяльності учнів початкової школи, що сприяють їх формуванню як креативних, фізично здорових особистостей. З метою оцінки ефективності даного проекту заплановано проведення педагогічного експерименту. Результати дослідження планується узагальнити для впровадження в практику роботи початкової школи.

Статтю присвячено визначенню культурно-специфічних маркерів токсичності в дискурс-портретах сучасних політиків Сполучених Штатів Америки, Великої Британії й України. Об’єкт дослідження – політичні дискурси Сполучених Штатів Америки, Великої Британії й України, предмет – культурно-специфічні (вербальні та невербальні) маркери токсичності як компоненти дискурс-портретів Дональда Трампа (Сполучені Штати Америки), Найжела Фаража (Велика Британія), Олега Ляшка (Україна). Під дискурс-портретом токсичної мовної особистості розуміємо таке дискурсивне утворення, що містить сукупність смислових, стилістичних, жанрових та комунікативних засобів, які характеризують мовленнєву манеру такої мовної особистості, поведінці якої властивий високий ступінь агресії та яка скерована на завдання моральної шкоди або дискримінацію опонента. До вербальних маркерів токсичності відносимо ідеологічні, національні, ґендерні оцінні висловлення, що принижують особистість іншої (не обов’язково присутньої) людини й завдають їй психологічної або іміджевої шкоди. Невербальні маркери токсичності поділяють на просодичні (принизливо-заступницький, істеричний, пафосний тон мовлення), жестові (розмахування руками й указівка на співрозмовника вказівним пальцем, заступницькі обійми, поплескування, дотики до рук або плечей співрозмовника) та мімічні (пихатий вираз обличчя, погляд зверху вниз, скривлений рот, розширені зіниці, надмірні кривляння) засоби оформлення вербальних експлікатів токсичності. Культурно-специфічні маркери токсичності в дискурс-портретах трьох політиків визначені актуальними для кожної із країн інформаційними контентами, як-от: расова й ґендрна дискримінація (Сполучені Штати Америки), євроскептицизм (Велика Британія), боротьба з корупцією (Україна), агресивно-емоційним типом мовців, виступам яких властива тенденція до завдання психологічної шкоди опоненту через вербальну маніпуляцію і фейкові звинувачення, а також використання агресивної невербаліки – істеричної манери говоріння, імпульсивних рухів рук, голови, тіла й надмірно активної міміки.

Автором здійснено спробу обґрунтувати запровадження в цивільному законодавстві презумпції завдання моральної шкоди особі, яка постраждала від незаконного рішення, дії (бездіяльності) суду (суддів). Такий підхід спрямований на зміцнення базових цінностей демократичного суспільства – відповідальності держави й удосконалення інституту захисту прав, свобод та інтересів особи, розширення регулятивного потенціалу цивільно-правової відповідальності як різновиду юридичної відповідальності. Об’єктивну необхідність потрібно шукати в площині значення юридичної відповідальності в суспільстві, її пов’язаності з правами та свободами людини.

Статтю присвячено дослідженню окремих аспектів фінансової безпеки держави, а також питань, пов'язаних із удосконаленням механізму відновлення функціонування банків. Наголошено на тому, що здійсненню сталої грошово-кредитної політики має сприяти злагоджена робота органів державної влади, перш за все Парламенту України, шляхом прийняття відповідних законодавчих актів. Аргументовано, що окремі правові норми сучасного банківського законодавства здатні завдати негативного впливу на фінансову безпеку країни через наявність в їхньому тексті окремих норм, що: 1) ігнорують охоронну функцію права, спрямовану на недопущення порушення законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, підриваючи, відповідно ідеологію правової держави, якою Україна визнана в тексті Основного Закону; 2) нівелюють систему правосуддя; 3) легалізують можливість поширення в Україні практики прийняття незаконних актів/рішень, зокрема, з боку НБУ; 4) обмежують коло осіб, права яких порушено внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, учасниками банку; а також способи захисту прав таких осіб - відшкодуванням завданої шкоди у грошовій формі за кошти Державного бюджету України, зокрема сформованого за кошти платників податків, зокрема клієнтів банку; тощо. Зазначено, що вольову частину дій чи бездіяльності органу влади реалізують відповідні посадові або службові особи, які мали б ужити всіх заходів із метою запобігання порушенню актів законодавства України та недопущення завдання шкоди правам і законним інтересам третіх осіб. З метою запобігання перекладенню тягаря відшкодування завданої учасникам банку шкоди у грошовій формі виключно на громадян України, які шляхом сплати податків і зборів беруть участь у формуванні Державного бюджету України, вбачається внесення змін до кодифікованого нормативно-правового акта.

Стаття присвячена дослідженню поняття і сутності моральної шкоди, завданої втратою здоров'я працівників внаслідок нещасних випадків та професійних захворювань. Моральну шкоду, завдану втратою здоров'я працівників внаслідок нещасних випадків та професійних захворювань, запропоновано розуміти як сукупність моральних та/або фізичних страждань особи, яких вона зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; це втрати немайнового характеру, які породжують в особи, яка зазнала цих втрат, право на їх відшкодування. Моральна шкода, будучи негативним наслідком нещасного випадку чи професійного захворювання, виражається в моральних втратах потерпілого, порушенні його нормальних життєвих зв'язків, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під час визначення її характеру і ступеня необхідно виходити із суб'єктивних (індивідуальних) особливостей потерпілого і сприйняття ним негативних наслідків заподіяння такої шкоди. Зазначено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей у зв'язку з внесеними змінами в Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вже не є страховою виплатою, а Фонд соціального страхування України звільнено від відшкодування потерпілому моральної шкоди, яка отримала професійне захворювання з наступною втратою працездатності або була понівечена на виробництві. Наразі відшкодувати моральну шкоду, завдану працівникові внаслідок професійного захворювання на виробництві, зобов'язаний роботодавець. Обов'язок роботодавця відшкодувати моральну шкоду працівникові вважаємо логічним, адже саме він є гарантом безпечних та нешкідливих умов праці, відповідає за охорону праці на виробництві. При цьому тягар аргументації та формування доказової бази заподіяння моральної шкоди і її розміру лягає на працівника, якому така шкода була заподіяна. За умови доведеності заподіяння йому моральної шкоди суди задовольняють його вимоги і присуджують відшкодування завданої моральної шкоди. Хоча і до цього часу неврегульованими залишаються питання щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди, а в судовій практиці бракує єдиного підходу до нього.

У статті досліджено питання запобігання злочинності. Вказано, що злочинність неповнолітніх постійно привертає до себе особливу увагу вчених та практиків. Нині це зумовлено не тільки тим, що неповнолітні завжди визнавались злочинцями особливого роду, але й тим, що неповнолітні - одна з найбільш кримінально уражених верств населення. Соціально-економічна криза в Україні, безробіття, невирі-шені завдання культурно-виховного характеру інтенсивно впливають на формування молодого покоління. В окремих випадках ці явища зумовлюють відчуження неповнолітніх від офіційних інститутів соціалізації, таких як сім'я, школа тощо. Констатовано, що злочинність неповнолітніх постає наріжним каменем у загальній злочинності, оскільки має певні особливості, а заходи запобігання їй певною мірою можуть відрізнятися від загальних. Водночас висока суспільна небезпечність цього виду злочинності полягає в довготривалості завдання шкоди всьому суспільству, оскільки, вчиняючи той чи інший злочин, неповнолітня особа не лише завдає шкоди безпосередньо особі, а й залишає державу і суспільство без потенційно корисного соціального елементу, який здатний дати поштовх до розвитку та прогресувати самостійно. Проте теоретичне осмислення відповідного питання не є широким та потребує детального теоретичного осмислення. Зроблено висновок, що для сучасної світової спільноти запобігання злочинності неповнолітніх та боротьба з нею є одним із найбільш пріоритетних напрямів розвитку, оскільки її існування ставить під загрозу не лише індивідуальні права окремих громадян, а й безпеку суспільства та світової спільноти загалом. Питання запобігання злочинності неповнолітніх є широким, а проблеми у цьому аспекті виникають не лише із забезпеченням попередження злочинності у відкритому просторі.

Колізійне регулювання недоговірних зобов’язань у міжнародному приватному праві України здійснюється відповідно до положень Закону України “Про міжнародне приватне право” (Закон про МПрП). Основними формулами прикріплення, що використовується згідно з Законом про МПрП, є прив’язка до місця вчинення дії, що призвела до виникнення зобов’язання або правопорушення – lex loci actus і lex loci delicti commissi. Незважаючи на те, що зазначені формули прикріплення є традиційними для недоговірних зобов’язань, уніфіковане колізійне право країн Європейського Союзу (ЄС) щодо недоговірних зобов’язань, втілене у Регламенті ЄС № 864/2007 щодо права, що підлягає застосуванню до недоговірних зобов’язань, відійшло від використання зазначених прив’язок на користь прив’язки до місця настання шкідливих наслідків – lex loci damni. Метою статті є аналіз колізійного механізму застосування до недоговірних зобов’язань, закріпленого у чинному законодавстві України з метою визначення наявних проблем його використання, зокрема й через аналіз судової практики застосування існуючих формул прикріплення і через аналіз чинного права ЄС щодо недоговірних зобов’язань, з метою визначення необхідності реформування чинного законодавства України та формулювання пропозицій щодо внесення змін до Закону про МПрП. У результаті проведеного дослідження було визначено, що основними формулами прикріплення, які використовуються для визначення права, яке підлягає застосуванню до недоговірних зобов’язань згідно з чинним законодавством України, є прив’язка до місця вчинення дії, що призвела до виникнення зобов’язання або правопорушення – lex loci actus і lex loci delicti commissi. Крім того, Законом про МПрП передбачено низку спеціальних прив’язок, зокрема: до права спільного доміцилію сторін та права найбільш тісного зв’язку. Також правом України передбачено спеціальні формули прикріплення зобов’язань, що виникають зі шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) та щодо зобов’язань із набуття, збере-ження майна без достатньої правової підстави. Регламент ЄС № 864/2007 щодо права, що підлягає застосуванню до недоговірних зобов’язань, закріплює як основне правило прикріплення – прив’язку до місця настання шкоди lex loci damni, якщо сторонами не було реалізовано вибір права відповідно до lex voluntatis, а також містить низку спеціальних колізійних прив’язок, згідно з якими визначається застосовне право у численних окремих видах правовідносин. Було сформульовано висновки щодо доцільності внесення змін до законо давства України, а саме Закону про МПрП, направлені на закріплення місця настання шкоди lex loci damni на рівні основної формули прикріплення та закріплення спеціальних колізійних прив’язок для окремих видів правовідносин, зокрема щодо зобов’язань, які виникають унаслідок завдання шкоди навколишньому середовищу та внаслідок страйків чи локауту й усунення інших прогалин законодавства.

Стаття присвячена висвітленню питання захисту майнових прав творців комп’ютерних програм у судовому порядку в разі порушення умов авторських (ліцензійних) договорів, адже часто трапляються випадки використання комп’ютерних програм фізичними особами, організаціями та підприємствами без ліцензії, усупереч чинному законодавству, яке покли- кане регулювати відносини між автором і особами, які використовують твір. Мета наукової роботи полягає у проведенні аналізу сучасного стану захисту й охорони майнових прав автора, його правонаступників на комп’ютерні програми на прикладі судової практики. Позивачами даної категорії справ є: автори творів, їхні спадкоємці й особи, які набули права на твори відповідно до договору чи закону (суб’єкти авторського права, їхні право- наступники); виконавці творів, їхні спадкоємці й особи, які набули суміжні права відповідно до договору чи закону щодо виконань [10]. Відповідачами є користувачі (набувачі) автор- ських прав, які використовують твір за ліцензійним договором або авторським договором. Позивач зобов’язаний довести факт наявності в нього авторського права і суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем, розмір шкоди, завданої відповідачем. Суду варто виходити з наявності матеріально-правової презумпції авторства. Відповідач, який заперечує проти позову, зобов’язаний довести дотримання вимог Закону № 3792–XII під час використання ним об’єкта авторського права і суміжних прав, а також спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди. Згідно зі статтею 18 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та частиною 4 статті 433 Цивільного кодексу України комп’ютерні програми охороняються як літературні твори [3]. Також у судовій практиці, зокрема в постанові Верховного Суду України № 5 від 4 червня 2010 року зазначено, що комп’ютерні програми охороняються як об’єкти авторського права, а саме як літературні твори. Відповідна правова охорона застосовується і до комп’ютерних програм незалежно від способу їх вираження відповідно до норм статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

У статті досліджуються суспільні відносини щодо питання відповідальності за шкоду, завдану роботами, а також пов’язане із цим питання можливості визнання роботів квазісуб’єктами цивільно-правових відносин. Авторами висувається теза про те, що для відшкодування шкоди, завданої механізмами, зокрема й роботизованими, всі правові підстави існують. Висновком за результати дослідження є твердження, що вже зараз необхідно доповнити Цивільний кодекс України спеціальною нормою, яка б передбачала правила відшкодування шкоди, завданої роботами.

Мета статті – окреслити особливості призначення і проведення судової товарознавчої експертизи в межах кримінальних проваджень, пов’язаних, зокрема, із привласненням, розтратою майна або заволодінням ним, крадіжками, одержанням неправомірної вигоди тощо. У процесі дослідження уточнено предмет, об’єкт, завдання судової товарознавчої експертизи, окреслено загальні принципи побудови методики її проведення. Узагальнено перелік питань, які ставлять на вирішення судової товарознавчої експертизи. Запропоновано приклад (з експертної практики), у якому висвітлено можливості судової товарознавчої експертизи з вирішення завдань у межах кримінального провадження за фактом отримання неправомірної вигоди. Обґрунтовано необхідність призначення судової товарознавчої експертизи в межах кримінальних проваджень щодо крадіжок майна, одержання неправомірної вигоди, виготовлення недоброякісної продукції, позовів про відшкодування шкоди за ушкодження майна при аварійних ситуаціях, пожежах тощо, розглянуто її можливості. Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено загальнонауковими і спеціальними методами пізнання, зокрема: системно-структурним з’ясовано сутність досліджуваних категорій і правових явищ, їх елементно-компонентний склад; науковою абстракцією сформульовано позиції щодо оцінки теоретичних, правових та організаційних засад проведення судової товарознавчої експертизи в межах кримінального провадження; логіко-аргументаційним проаналізовано чинні нормативні положення щодо їх повноти; догматичний сприяв поглибленню та уточненню понятійно-категоріального апарату дослідження; метод моделювання – формулюванню висновків щодо можливостей судової товарознавчої експертизи в межах кримінального провадження.Ключові слова: судово-експертна діяльність; судова товарознавча експертиза; товар; спеціальні знання; експерт; товарознавчі знання.

Захист громадян України є одним із завдань держави, визначені в Конституції України та інших нормативних актах. Відновлення порушених прав також вважається захистом громадян. Майнова або моральна шкода є серйозними наслідками кримінального правопорушення, які можна відновити, довівши наявність такої шкоди. Проте, законодавство містить низку прогалин, які вимагають вирішення та реформування. Стаття присвячена дослідженню функціонування процесу відшкодування завданої шкоди потерпілому. А також виявленню проблем, які існують на даний час. Чітке визначення прогалин у законодавчому закріпленні механізму відшкодування майнової та моральної шкоди, а також конкретне окреслення проблем при процесуальному захисті прав громадянина допоможуть знайти шляхи вирішення цим проблемам.

Актуальність статті полягає у необхідності дослідження місця інституту цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у системі страхового права. Під час написання дослідження були використані такі методи дослідження: порівняльно-правовий, аналізу, синтезу, індукції, дедукції тощо. Метою цієї статті є визначення місця інституту страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у системі страхового права. Для досягнення вказаної мети були поставлені такі основні завдання: проаналізувати загальнотеоретичні питання щодо визначення інституту страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; визначити основні ознаки інституту страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів. Авторкою був зроблений висновок про те, що страхування цивільної відповідальності як правовий інститут – це сукупність правових норм, що забезпечують правові, економічні та організаційні основи добровільного та обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з метою ефективного захисту прав потерпілих на відшкодування шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров’ю або майну у разі використання транспортних засобів іншими особами. Страхування цивільної відповідальності можна розглядати (в широкому сенсі) і як підвид – страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, де, як і за інших видів майнового страхування, основна мета полягає також у відшкодуванні шкоди, яка може ви-ражатися не лише як майнові збитки, але і як обтяження майна страхувальника новими зобов’язаннями. Однак слід зазначити, що в юридичній науці немає досить чітких критеріїв для визнання як правового інституту тієї чи іншої групи норм права. Тому вчені і практики часто зловживають цим терміном і, як правило, механічно, без необхідної аргументації застосову-ють його до будь-якого правового явища.

Конституція України гарантує право кожній особі на відшкодування за кошт держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. А також право особи на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням, у разі скасування вироку суду як неправосудного. Ці конституційні положення відтворені у ст. 130 Кримінального процесуального кодексу України, в якій указується, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оператив-но-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за кошт Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом. Стаття присвячена дослідженню теоретичних та практичних особливостей компенсації моральної шкоди, завданої у кримінальному провадженні, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює опе-ративно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. У роботі проаналізовано законодавство (зокрема, КПК України, ЦК України та Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшуко-ву діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури й суду»), наукові позиції та судова практика щодо питання компенсації моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. З'ясовано поняття, суть, підстави та умови компенсації державою моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю її органів. Охарактеризовано особливості компенсації моральної шкоди особі у кримінальному провадженні. Досліджено основні законотворчі та правозастосовні проблеми забезпечення права особи на компенсацію моральної шкоди. На основі аналізу наукових джерел та чинного кримінального та цивільного законодавства обґрунтовується доцільність запровадження презумпції моральної шкоди особі, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Сформульовано теоретичні висновки з вивчених питань та практичні положення, спрямовані на вдосконалення інституту компенсації моральної шкоди.

Проблема контролю і корекції навчальної діяльності не нова, і педагогічний досвід, накопичений у цій області, багатий і різносторонній. У зв’язку з інтенсивним впровадженням у навчальний процес ІКТ змінюються форми, методи та засоби навчання математики, зокрема контролю навчальних досягнень. Питаннями контролю навчальних досягнень учнів / студентів з математики займалися такі дослідники, як М.І. Бурда [2], Н. В. Вовковінська [3], З. І. Слєпкань [7], Л. П. Черкаська та ін.Можливості використання комп’ютерних технологій під час навчання математики, впровадження дистанційних технологій у навчальний процес висвітлені у роботах таких науковців, як В. Ю. Биков [1], Н. В. Морзе, М. І. Жалдак [4], В. М. Кухаренко, С.О.Семеріков, Є. М. Смирнова-Трибульська [8], Ю. В. Триус та ін.Серед функцій контролю М. М. Фіцула [9], З. І. Слєпкань [7] виділяють навчальну, виховну, розвиваючу, діагностичну, стимулюючу, оцінювальну, управлінську. За місцем у навчальному процесі розрізнять попередній, поточний, періодичний, підсумковий контроль. Перевірка має бути цілеспрямованою, об’єктивною, всебічною, регулярною та індивідуальною. Головна мета перевірки результативності навчання – це забезпечення ефективності шляхом приведення до системи знань, умінь, навичок студентів, самостійного застосування здобутих знань на практиці, стимулювання їх навчальної діяльності, формування в них прагнення до самоосвіти. Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, який передбачає врахування досягнень студента, а не його невдач [9, 221]. Контроль та оцінка в будь-якому виді діяльності завжди суттєво впливають на її якість та ефективність, на ставлення людини до виконання обов’язків, на розвиток почуття відповідальності за стан справ і мотивації цілеспрямованої діяльності.У процесі контролю з використанням засобів ІКТ важливо забезпечити розв’язання низки таких завдань, як виявлення готовності студента до сприйняття, усвідомлення і засвоєння нових знань; отримання відомостей про характер самостійної роботи в процесі навчання; визначення ефективності організаційних форм, методів і засобів навчання; виявлення ступеня правильності, обсягу і глибини засвоєних майбутніми учителями математики знань, умінь та навичок; стимулювання інтересу студентів до предмету та їхньої активності у пізнанні. Важливо забезпечити зворотний зв’язок між викладачем і студентом, між студентом і програмним забезпеченням, отримання викладачем об’єктивних даних про ступінь засвоєння студентами навчального матеріалу, своєчасне виявлення недоліків і прогалин у їх знаннях.На заняттях математики та методики її навчання, і зокрема, в курсі «Інформаційно-комунікаційні засоби навчання математики», застосування самоконтролю розвиває самостійність, швидкість, впевненість у розв’язанні поставленого завдання, логічне мислення студентів. У процесі роботи виділяємо наступні етапи здійснення самоконтролю: усвідомлення студентами мети діяльності; ознайомлення зі зразком кінцевого результату і способами його досягнення; порівняння прийомів розв’язування, кінцевого результату зі зразком; самооцінка виконаної роботи; внесення коректив у власну діяльність.Самоконтроль, зокрема розв’язування тестових завдань, є своєрідним тренуванням, яке дозволяє усунути почуття дискомфорту, підсилити впевненість у своїх діях, підвищити рівень успішності. Тестові завдання найчастіше розміщуємо в електронних навчальних курсах, розроблених на платформі Moodle. Використання тестів як у контрольному, так і у навчальному режимі слугує гуманізації освіти, орієнтації процесу навчання на розвиток особистості студента, реалізації особистісно-орієнтованого навчання, підвищенню якості й об’єктивності оцінювання [6].Варто зазначити обмеженість використання тестів для контролю і корекції навчальних досягнень майбутніх вчителів математики, і особливо умінь, пов’язаних з проектуванням навчальної діяльності учнів. Навчання повинне вести через розуміння до знань, від знань – до умінь по їх застосуванню на практиці. Тому широко використовуємо у роботі такі інструменти, як відповідь текстом, обговорення на форумі, розробка спільних документів. В числі документів, які студенти можуть спільно удосконалювати, є розробки різних уроків, добірки посилань за певними темами тощо.Крім того, залучення студентів до розробки матеріалів для контролю навчальних досягнень учнів таких як тестові завдання, зокрема, кросворди і ребуси для різних програмних засобів навчання математики, сприятиме формуванню уміння володіти методиками використання прикладних програмних продуктів для підтримки навчального процесу.При проектуванні і розробці навчальних тестів, кроків дистанційних уроків математики доцільно дотримуватися певних принципів. Є. М. Смирнова-Трибульска виділяє сім таких принципів [8, 461]. Важливо визначити, як застосовуватимуться засвоєні знання, тобто чітко сформулювати змістовні завдання, які повинен уміти вирішувати майбутній учитель. Для цього слід формувати уміння виділяти ключові терміни і встановлювати їх взаємозв’язки. По-друге, кількість типів завдань в тесті визначається кількістю ключових слів першого рівня. Третій принцип – кількість питань в кожному типі завдань визначається кількістю ключових слів другого рівня. Ключові слова другого рівня також можна розглядати як логічно неподільні одиниці навчального матеріалу, що мають свої властивості і характеристики, виступаючі ключовими поняттями третього рівня занурення, і так далі. Кількість рівнів не повинна перевищувати чотири, а кількість понять одного рівня повинна відповідати кількості окремих одиниць навчального матеріалу, які можна утримати в короткочасній пам’яті, тобто 7±2 логічно неподільних одиниць. Навчальна тема ділиться на порції, кожна з яких направлена на відробіток певних ключових слів або зв’язків між ними. В одному тестовому завданні доцільно «відпрацьовувати» ключові поняття тільки сусідніх рівнів, не допускати логічного стрибка через рівень.Оскільки коректування «неправильної» суб’єктивної моделі знань відбувається в учня/студента в процесі осмислення власних помилок, то необхідно надати їм можливість пропрацювати з тим же тестовим завданням, але на іншому фактичному матеріалі, що зберігається в базі даних і вибираному випадковим чином на наступному занятті після опрацьовування помилок. Отже, доцільна організація циклічної роботи з тестовим завданням. Застосування комп’ютерних навчальних тестів, розроблених на науковій основі, дозволяє організувати ефективну самостійну роботу студентів/учнів по коректуванню власних індивідуальних моделей навчання, зокрема, в дистанційній формі.Проте не можна не звернути увагу на певні труднощі, які виникають у процесі контролю з використанням ІКТ. Рівень інтерактивної взаємодії користувача з програмним забезпеченням ще доволі низький і далекий від рівня спілкування між людьми. Під час індивідуальної роботи учня / студента з програмним забезпеченням, часто «зворотний зв’язок» обмежується контролем відповідей на рівні «правильно-неправильно», хоча деякі автори вже почали враховувати цей недолік.Детальніше зупинимося на реалізації функцій контролю засобами ІКТ. Ці проблеми досліджувалися нами спільно з К. В. Міщенко [6].Діагностична функція. Для реалізації діагностичної функції ми пропонуємо різні шляхи: тестові завдання, контрольні роботи, задачі за готовими малюнками, математичні диктанти. Яскравим прикладом здійснення діагностичної функції контролю є розроблені нами на основі посібників [2; 5] тематичні атестації, диференційовані за рівнями складності. Основа контролю – старанно відпрацьований навчальний матеріал. Контролюється засвоєння матеріалу, який вивчався в класі або вдома. Мета перевірки – визначити рівень засвоєння матеріалу. Перший рівень (початковий) містить тестові завдання, наступні три рівні (середній, достатній і високий) подані у вигляді задач. Запитання в завданнях ми прагнули зробити однозначними, зрозумілими і конкретними. Кожне виконане завдання оцінюється відповідною кількістю балів.Навчальна функція. Навчальна функція полягає в удосконаленні знань і вмінь, їх систематизації; перевірка допомагає учням виділити головне, основне в матеріалі, що вивчається, зробити знання і вміння більш зрозумілими і точними. Щоб реалізувати навчальну функцію контролю, необхідно показати учню, що він зробив правильно, а де є неточності. Учень повинен мати зворотній зв’язок про правильність виконання роботи. Для забезпечення цього зв’язку у процесі навчання з використанням дистанційних технологій потрібно, щоб відразу за запитанням і відповіддю учня давалась правильна відповідь, здійснювалась перевірка, коментувалась відповідь учня. Реалізація таких можливостей може бути забезпечена, якщо для розробки електронного курсу використовувати платформу Moodle. Нами розроблено тестові завдання навчального характеру, за допомогою яких учні мають змогу з’ясувати стан засвоєння навчального матеріалу, причому результати перевірки можна отримати одразу по проходженню тесту; в разі необхідності проаналізувати свої помилки; отримати додаткові пояснення після вибору тієї чи іншої відповіді. Доцільно запропонувати тести з різними типами запитань – питання на вибір правильного твердження, на відповідність, питання з короткою відповіддю, питання з числовою відповіддю, питання на множинний вибір. При цьому основними етапами роботи вчителя є добір завдань для учнів, створення коментарів до можливих варіантів відповідей, розробка алгоритмів розв’язування задач.Як зазначалося вище, окрім кінцевої оцінки, учень має змогу отримати коментар, заздалегідь створений вчителем, до кожної своєї відповіді. Особливістю даних коментарів є те, що вони не акцентують увагу на помилках, а прагнуть показати учню, на що потрібно звернути увагу, або вказати шляхи усунення недоліків. Так забезпечується реалізація позитивного принципу оцінювання, тобто фіксація досягнень, а не недоліків учнів. Якщо не буде врахована навчальна функція тестів, вони можуть завдати шкоди учням та реалізації програми навчання загалом. Реалізація навчальної функції контролю виражається ще й у попередженні помилок учнів. Так до того, як учні перейдуть до самостійного розв’язування задач, доцільно представити зразки виконання аналогічних завдань.Розвивальна функція. Під час розв’язування запропонованих нами завдань для контролю, завдань навчального характеру учні мають змогу розвивати пам’ять, мислення: логічне, критичне, креативне, інтуїтивне. Недоліком роботи з комп’ютером є те, що учень не може в повній мірі реалізувати розвиток правильної, точної математичної мови. Але це стосується лише усного викладу думок. Вміння правильно формулювати думку можна формувати шляхом спілкування з учнями за допомогою форумів та чатів, а також створюючи завдання і запитання, на які учні мають надавати відповіді в режимі on-line.Виховна функція. Реалізація виховної функції контролю в значній мірі залежить від вчителя. Адже виховна функція полягає в формуванні в учнів свідомого ставлення до навчання з використанням ІКТ, усвідомлення, що використання Інтернет-ресурсів, перш за все, виконує інформаційну функцію; в формуванні потреби до самоконтролю та самооцінки. Під час організації контролю бажано звертати увагу на розвиток в учнів основних особистісних блоків: законослухняності, старанності, відповідальності, позитивного сприйняття себе як особистості. Наприклад, для формування законослухняності необхідно попередити списування. Завдання в ЕНК «Геометрія, 8 клас» дозволяють забезпечити дану вимогу, принаймні під час роботи учнів на уроці в комп’ютерному класі. Пропонуючи учням тести, вчитель має можливість застосувати певні опції, які дозволять щоразу змінювати порядок висвітлення питань та варіантів відповідей на них. Крім цього, створюючи, наприклад, узагальнюючі тести, можна автоматично обирати випадкові питання певного рівня з декількох раніше створених завдань. Це дає змогу синтезувати різноманітні варіанти завдань для учнів певного рівня складності. Ще одна вимога до контролю, яка полягає у забезпеченні позитивного принципу оцінювання та формуванні в учнів позитивного сприйняття себе як особистості, приводить до думки, що навчання повинно бути під силу кожному учню. Такий підхід дозволяє забезпечити диференціація завдань за рівнями складності (наприклад, тематичні атестації). Обираючи певний рівень складності, учень має можливість будувати індивідуальну траєкторію навчання.Стимулююча функція. Контроль повинен стимулювати бажання дитини займатися математикою. Для цього необхідно довести до розуміння учнів свій підхід до виставлення оцінок. В ЕНК «Геометрія, 8 клас» за кожне правильно виконане завдання виставляється певна кількість балів. Наприкінці проходження тесту або після кожної своєї відповіді в залежності від обраного режиму тесту (контролюючого чи навчального) учень має можливість отримати повну інформацію про максимальну кількість балів та кількість балів, яку він набрав, стосовно кожного завдання окремо. При цьому завдяки платформі Moodle учень має змогу отримати не лише числове вираження оцінки, а і її обґрунтування, побажання щодо наступних дій учня. Ця можливість створюється шляхом спілкування на форумі. Найголовніше в забезпеченні стимулюючої функції є реалізація принципу позитивних досягнень учнів. Велику роль у стимулюванні учнів відіграє вчитель. Адже в силу вікових особливостей учнів та недостатньо сформованої пізнавальної самостійності вони потребують постійного спонукання до навчання.Управлінська функція. Використання платформи Moodle дозволяє вчителю одержати вичерпні відомості про успіхи і недоліки кожного учня, з’ясувати, які знання та уміння були засвоєні, а які потребують уточнення та корекції. Результати кожного пройденого учнями тесту можна переглянути, перейшовши на вкладку «Результати». З’являється таблиця, в якій вказано прізвища тих користувачів, які зареєстровані в Інтернет-ресурсів, номер тесту, який вони пройшли, час проходження тесту, загальна оцінка кожного учня та окремо оцінка по кожному з питань. Окрім цього, існує можливість з’ясувати середній бал серед учасників по даному тесту, а також середній бал по кожному з питань тесту. Задля полегшення сприйняття відомостей можна висвітлювати результати лише окремих груп учнів. Moodle автоматично створює діаграму, яка дозволяє порівняти результати групи з загальними результатами усіх учасників курсу. Отримані учнями результати можна завантажити на персональний комп’ютер у текстовому форматі або у форматі Excel, що надає можливість зручного доступу до таблиці у будь-який час. Володіння даними відомостями створює можливість для вчителя встановити, які питання для учнів виявилися легкими, а які більш складними. Аналіз даних результатів дозволить створювати тести, які відповідатимуть можливостям учнів, не будуть ні надмірно складними, ні надмірно легкими. Таким чином, у вчителя існує можливість скорегувати і спланувати роботу учнів та свою, в чому і полягає управлінська функція контролю.Корекція знань учнів. Розглянемо, як за допомогою ІКТ, зокрема під час виконання завдань з ЕНК «Геометрія, 8 клас», можна забезпечити корекцію знань учнів. Цьому сприяє багато факторів. По-перше, це відомості про кількість балів, яку отримав учень. Це і загальна кількість балів, і максимально можливий результат, і бали окремо із кожного завдання. Це дає змогу учневі проаналізувати свою відповідь та з’ясувати, де були помилки. По-друге, це наявність в тестових завданнях коментарів до відповідей учнів. Вони не просто вказують на помилку, а допомагають знайти шлях розв’язання того чи іншого завдання. По-третє, нами створені спеціальні підказки до завдань, які допомагають учням або побудувати малюнок, або згадати необхідні теоретичні відомості, або усвідомити алгоритм розв’язання тієї чи іншої задачі. По-четверте, швидка перевірка отриманих результатів сприяє аналізу учнями своїх помилок «по гарячих слідах». Адже під час перевірки в учнів з’являється інтерес до результату своєї роботи і їм цікаво, чому і де саме вони помилились. Якщо ж оголошення оцінки віддалене в часі, то цей інтерес поступово зникає.Таким чином, використання ІКТ дозволяє забезпечити всі функції контролю, деякі в більшій, деякі в меншій мірі. В умовах інтеграції очної й дистанційної форм навчання пріоритетним є не лише підсумковий результат перевірки, а забезпечення навчальної функції контролю, самоконтролю та корекції знань учнів.

У процесі опрацювання концепції кримінального законодавства пропонується передбачити новий для України захід кримінально-правового впливу - заходи безпеки. До таких заходів у перспективі планується відносити: примусову психіатричну допомогу, обмежувальні заходи, оприлюднення інформації про засудження особи. Окремими розділами пропонується виділяти заходи реституції та компенсації, заходи конфіскації та вилучення майна. У кримінальному законодавстві різних країн схожі або однакові за своєю сутністю заходи безпеки називаються по-різному, враховуючи специфіку термінології кримінального законодавства, що викликано культурою суспільства та правовими ідеологіями, які домінують у певному суспільстві. Підставами призначення заходів безпеки визнаються: «суспільно небезпечний стан» особи, що виявляється у вчиненні нею суспільно небезпечного діяння та схильністю до його вчинення, злочинною діяльністю; підвищена криміногенність елементів конкретних життєвих ситуацій, а їх основною метою - захист суспільства від антисоціальної активності таких осіб, кримі-ногенність ситуації. Визначення правової природи та призначення (підстави та мети) заходів безпеки дозволить оптимально відпрацювати систему таких заходів та порядок їх застосування. Відповідно до концепції також пропонується ввести такий захід, як реституція та компенсація. Це є позитивною тенденцією, але одночасно з їх нормативним закріпленням слід виходити з того, що держава повинна забезпечити безпеку кожного члена суспільства, а якщо її органи не в змозі попередити злочин, відшкодування спричиненої злочином шкоди має стати завдання держави. Слід передбачити можливість своєчасної компенсації, тобто до винесення обвинувального вироку суду чи до розшуку особи, яка вчинила злочин, коли потерпілий гостро потребує в матеріальній допомозі для термінового лікування. Державна компенсація має відбуватися у випадках, коли відсутні відомості про особу, яка вчинила злочин. Виплата матеріальної допомоги має виключатися, якщо особа, якій спричинена шкода, уклала угоду страхування життя та здоров'я, майна, та отримує страхову премію, або особа своїми діями сприяла вчиненню злочину.

Статтю присвячено визначенню та дослідженню теоретичних засад правомірного обмеження екологічних прав громадян в умовах реалізації концепції сталого розвитку. Сталий розвиток, як відомо, означає такий розвиток суспільства, який забезпечує задоволення потреб нинішнього покоління без завдання шкоди для можливостей майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Тому сьогодні серед актуальних завдань проголошуються забезпечення екологічної безпеки та рівноваги на планеті, збереження основних природних ресурсів та екосистем, що забезпечують життєдіяльність людини, охорона навколишнього природного середовища. Визнається, що тривала незба-лансована та нераціональна експлуатація природних ресурсів призводить до погіршення економічного потенціалу нашої країни, ставить її у ресурсну залежність від інших держав. Отже, у сучасних реаліях важливим є формування в суспільстві екологічних цінностей та переваг. У цьому зв'язку досліджуються філософсько-правові засади розвитку екологічного права, еволюція формування еколого-правового статусу людини у сфері взаємин її з природним оточенням. На основі цього доводиться, що, маючи певні правові можливості у сфері природокористування у вигляді суб'єктивних екологічних прав, людина одночасно має бути відповідальною за наслідки будь-якої своєї діяльності, що може впливати на довкілля. У статті проаналізовано поняття обмежень прав людини та громадянина, правових обмежень та їх співвідношення. На основі аналізу теоретико-правових позицій учених наводиться поняття правового обмеження в екологічному праві в широкому та вузькому розумінні. Досліджуються критерії обмежень екологічних прав громадян. Зокрема, опрацьовуються такі теоретичні категорії, як «екологічний інтерес», «публічні інтереси в екологічному праві», які можуть стояти в основі правомірних обмежень екологічних прав. Деталізуються форми обмежень екологічних прав та особливості їх застосування залежно від виду природного ресурсу, що використовується, та ступеню впливу на довкілля.

Мета. Основною метою дослідження було розроблення концепції управління безпечністю харчових продуктів з врахуванням ризик орієнтованого та процесного підходу та вимог міжнародних стандартів щодо систем управління безпечністю харчових продуктів. Для досягнення поставленої мети потрібно було вирішити наступні завдання: дослідити сучасні концепції управління безпечністю харчових продуктів, проаналізувати вимоги та підходи міжнародних стандартів і схем сертифікації до систем управління безпечністю харчових продуктів і управління ризиками та керуючись методами аналізу, синтезу та узагальнення розробити концепцію управління безпечністю харчових продуктів, яка застосовна на організаційному та операційному рівнях систем управління з врахуванням принципів НАССР, VACCPі TACCP. Методика. У роботі застосовувались методи системного аналізу спрямовані на виявлення альтернативних варіантів вирішення проблеми, а саме системний підхід і загальна теорія систем Методика системного аналізу застосовувалась до дослідження систем управління безпечністю харчових продуктів. Крім того, нами був застосований метод моделювання, який є науково обґрунтованим методом оцінок характеристик складних систем, що використовуються для прийняття рішень в різних сферах економічної, та соціальної діяльності. Результати. Розроблено концепцію управління безпечністю харчових продуктів, яка включає застосування процесного і ризик-орієнтованого підходу та застосування принципів НАССР, VACCPі TACCP, як взаємопов’язаних елементів системи управління безпечністю харчових продуктів. Встановлено, що управління ризиком щодо ненавмисних загроз базується на методології відповідності (якість), та методології попередження (безпечність, НАССР). Управління ризиком щодо навмисних загроз базується на методології захисту (шахрайство VACCP, навмисна шкода ТACCP). Крім того встановлено, що з точки зору сфер впливу як на оператора ринку харчових продуктів, так і споживача управління ризиками стосовно якості та шахрайства з харчовими продуктами лежить в економічній площині, управління ризиками стосовно безпечності та навмисної шкоди лежить в площині впливу на здоров’я споживачів. Слід брати до уваги, що в окремих випадках управління ризиками навмисних загроз (шахрайство VACCP, навмисна шкода ТACCP) може лежати в площині впливу як на економічну складову так і на здоров’я споживача. Практична значимість. Запропоновано концепція та новий підхід до управління безпечністю харчових продуктів, які відображають поєднання методологій процесного та ризик-орієнтованого підходів з врахуванням вимог міжнародних стандартів до розроблення та функціонування систем управління безпечністю харчових продуктів.

Відносно самостійне існування держави і церкви, не виключає їх духовної єдності через суспільство. З відомих причин, на сучасному етапі розвитку демократичної України питання захисту свободи совісті і віросповідання в контексті міжконфесійних відносин все частіше привертають до себе увагу науковців. Метою статті є дослідження історико-правових та соціальних передумов релігійних взаємостосунків в Україні в контексті забезпечення релігійної безпеки держави. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки завдань, як-от: 1) дослідження взаємозв’язку права на свободу совісті та міжрелігійних відносин в Україні; 2) розкриття сутності поняття релігійних конфліктів та конфліктів на релігійному ґрунті; 3) визначення факторів, що впливають на радикалізацію релігійного чинника в сучасних умовах в Україні. Наукова новизна. У статті історико-правові та соціальні передумови релігійних взаємостосунків в Україні розглядаються як складова забезпечення невід’ємного права людини на свободу совісті, що безпосередньо впливає на стан релігійної безпеки держави в умовах зовнішньої гібридної агресії. Як висновок, у статті наголошується, що на внутрішню нестабільність в Україні суттєво впливає ускладнення та радикалізація релігійного чинника, під впливом низки зовнішніх факторів, таких, як інформаційна та гібридна війна з боку суміжних держав, пряма підтримка антиукраїнських сил та рухів, що виступають під гаслами порушення існуючої територіальної цілісності України або завдання іншої шкоди її національним інтересам. Основними методами використання релігійного фактора в Україні сьогодні є: проведення акцій інформаційного впливу та спеціальних інформативних операцій, поширення чуток і пліток про расову, релігійну чи національну нетерпимість в Україні, маніпулювання свідомістю населення тощо. Цілями окремих політичних сил іноземних держав є використання існуючих конфліктів на релігійному ґрунті для проведення антиукраїнської діяльності; провокація ескалації релігійної ворожнечі з метою дестабілізації внутрішнього суверенітету України; диверсифікація громадської думки; використання релігійної ворожнечі, як окремої складової гібридної війни.

Статтю присвячено аналiзу зобов’язань щодо вiдшкодування шкоди з позиції практич­ного застосування ст. 1166 Цивiльного кодексу України, яка визначае загальнi пiдстави вiдповiдальностi за завдану майнову шкоду. Проаналiзовано основнi вимоги законодавства щодо притягнення до вiдповiдальностi особи за завдану шкоду та застосування засобiв захисту прав потерпiлої особи на матерiалах судовоi практики.

Стаття присвячена проблемі моделювання процесу формування дослідницьких умінь майбутніх учителів початкової школи. Детально розкрито підходи учених до визначення поняття «модель», проаналізовано моделі професійної підготовки та формування дослідницьких умінь майбутніх фахівців У роботі наголошується, що модель формування дослідницьких умінь майбутніх учителів початкової школи передбачає дотримання певних умов. Першою умовою щодо реалізації моделі є спрямування змісту професійної підготовки на поєднання наукової та навчальної роботи студентів. Наступною умовою є впровадження спеціальних занять з організації проєктної діяльності. Третьою умовою та важливим засобом формування дослідницьких умінь є використання в процесі професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи спеціально змодельованих навчально-дослідницьких завдань. У статті зазначено, що розроблення навчально-дослідницьких завдань доцільно здійснювати з урахуванням: специфіки наукових методів і шляхів пошуку; визначення кола проблемних ситуацій; рівня самостійності, активності й відповідності дослідницьких дій; контрольних та оцінювальних заходів. Подається авторське визначення навчально-дослідницького завдання як проблемного, яке передбачає вивчення певних фактів та явищ, актуалізацію знань про них з метою вироблення й систематизації суб’єктивно нової інформації про дійсність. Авторкою розкрито особливості видів навчально-дослідницьких завдань, а саме: завдань на з’ясування сутності організації педагогічних досліджень; завдання на засвоєння змісту та послідовності проведення педагогічних досліджень; завдання на розвиток умінь здійснювати самоаналіз щодо проведеного педагогічного дослідження. Зазначено, що розв’язання навчально-дослідницьких завдань доцільно включати до змісту усіх методичних освітніх компонент освітньої програми 013 Початкова освіта на першому рівні вищої освіти. Результатом дослідження є висновки про те, що врахування організаційно-педагогічних умов формування дослідницьких умінь майбутніх учителів початкової школи дозволить підвищити ефективність цього процесу під час реалізації експериментальної моделі підготовки здобувачів вищої освіти. Ключові слова: модель, моделювання, формування дослідницьких умінь, професійна підготовка майбутніх учителів початкової школи, навчально-дослідницькі завдання.

Відповідно до законодавства України, цивільно-правові відносини, зокрема зобов'язання, виникають із договорів, правочинів та інших юридичних фактів, а також із протиправних дій, у тому числі у разі завдання майнової та моральної шкоди. На відміну від договірних зобов'язань, які виникають на підставі договору, в якому чітко прописано де, коли й як мають бути виконання зобов'язання, недоговірні зобов'язання виникають із різних підстав, що значно ускладнює можливість здійснення їх класифікації і визначення моменту їх початку та завершення. Незважаючи на те що у законодавстві закріплено систему недого-вірних зобов'язань та підстави їх виникнення, проблема їх класифікації є недосконалою, тому вивчення даного питання постійно привертає до себе увагу науковців. Аналізом цієї проблематики займалися такі науковці, як О.О. Красавчиков, Б.Б. Черепахін, В.М. Ігнатенко, В.В. Луць, О.В. Ніколаєнко, В.Т. Смір-нов, Н.Ю Голубєва, П.Д. Гуйван, В.П. Маковій, М.М. Агарков та ін. Ураховуючи, що недоговір-ні зобов'язання, так само як і зобов'язання загалом, не однакові за своїм змістом та характером, їх класифікація є дуже необхідною, саме тому багато науковців намагаються систематизувати всі здобутки та побудувати на їх основі єдину класифікацію недого-вірних зобов'язань, але, на жаль, мети досягнуто не було, тому дане питання залишається актуальним для дослідників і сьогодні. Метою даної роботи є вивчення поняття недоговірних зобов'язань, установлення підстав їх виникнення, видів та способів класифікації. У статті проведено аналіз нормативно-правових актів та думок науковців стосовно даного питання.

У статті досліджено питання допустимості, належності та достовірності доказів в контексті їх тлумачення в межах цивільного, господарського, адміністративного та кримінального процесів. Конкретизовано правові ознаки даних ДЗЗ як електронного доказу, зокрема визначення електронного цифрового підпису як його обов'язкового реквізиту, а також на перспективу передбачено можливість використання інших інструментів криптографічних шифрувань, зокрема приватних ключів в мережі блокчей-ну. Допустимість розглядається в двох ракурсах, а саме позитивному та негативному. Останній аналізується в контексті ризиків завдання шкоди правам та свободам людини й громадянина, розкриття комерційної таємниці та навіть посягання на національні інтереси в разі неналежного порядку використання даних ДЗЗ. Відповідно, авторами здійснюється широкий опис національних режимів надання доступу до даних ДЗЗ різної роздільної здатності, особливостей їх експортного контролю, а також специфіки між-народного-правового регулювання використання космічних знімків. З точки зору достовірності досліджувались особливості використання висновку експерта в судовому процесі будь-якої юрисдикції та висновку спеціаліста в кримінальному процесі. В результаті автори дійшли висновку про необхідність доповнення переліку експертиз аналізом даних ДЗЗ та забезпечення проведення атестації судових експертів. В контексті залучення спеціалістів для надання висновків у кримінальному процесі запропоновано створити перелік акредитованих спеціалістів задля цього, а також передбачити порядок їх взаємодії з правоохоронними органами в КПК України. Крім цього, авторами запропоновано передбачити за спеціальними органами, до повноважень яких належить здійснення нагляду (контролю) за законодавством про охорону культурної спадщини, повноваження щодо збирання даних ДЗЗ як доказів доведення правопорушень у цій сфері.

Стаття присвячена вибору сезонного акумулятора тепла (САТ) для первинного контуру теплового насосу в системі опалення та гарячого водопостачання приватного житлового будинку. В Україні в індивідуальному житловому будівництві впровадження найсучасніших ефективних систем акумуляції енергії стримується значною вартістю обладнання та відсутністю державної підтримки. Проте неухильне зростання тарифів на енергоносії спонукає домогосподарів до пошуку прийнятних варіантів САТ серед того, що пропонується споживачеві на вітчизняному ринку технологій та обладнання відновлюваної енергетики. Перехід на відновлювані джерела енергії (ВДЕ) супроводжує додаткове енергетичне завдання – узгодження нестабільних ВДЕ з навантаженням, яке також змінюється і впродовж доби, і впродовж року. Це особливо притаманне краї­нам, що потребують опалення в холодну пору року. Потужність, що генерується більшістю ВДЕ, істотно залежить від мінливих природних явищ. В статті запропонована німецька технологія крижаного теплоакумулятора – Wärmepumpe Eisspeicher-System. Вона розроблена спеціалістами фірми Viessmann як реакція на заборону німецьким природоохоронним відомством ґрунтових теплових насосів – як колекторних, так і з ґрунтовими зондами. В умовах густонаселеної Німеччини і високої вартості землі, відчуження значних її площ для улаштування первинних контурів ТН є неприйнятним – земля виводиться з сільськогосподарського обігу – і суперечить державним інтересам. Тому використання крижаних акумуляторів як первинних контурів ТН знімає проблему як прямої, так і опосередкованої екологічної шкоди. Наведені в статті розрахунки теплового балансу первинного контуру теплового насосу Eisspeicher-System для найхолоднішого місяця опалювального періоду підтверджують можливість функціонування системи опалення та ГВП у моновалентному режимі

Соколова І. О., Філіппова А. Ю. Аналіз судової практики щодо булінгу в освітніх закладахУкраїни. – Стаття.У статті проаналізовано п’ять судових справ щодо вчинення булінгу (цькування) в освітньомусередовищі в Україні. Підкреслюється, що така серйозна проблема, як булінг, у всьому світі існуєдосить давно. Україна, як і більшість зарубіжних країн, перебуває на початковому етапі становлення антибулінгової протидії.Визначено поняття та основні ознаки, риси та соціальну природу булінгу, його характеристикуз точки зору чинного законодавства та наукових досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців.Проаналізована практика деяких країн світу щодо протидії явищу булінгу.Наголошується, що натепер в Україні спостерігається відсутність одного критерію для вирішення справ, в яких склад адміністративного правопорушення є однаковим або дуже подібним. Складність винесення уніфікованих постанов зумовлена тим, що явище булінгу для сучасної юриспруденції є досить новим.З’ясовано, що нині відсутнє чітке розуміння сутності булінгу, його характерних ознак. Через це на практиці досить складно ідентифікувати булінг як під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, так і судового розгляду.Встановлено, що в кримінально-правовій науці явище булінгу не має об’єктивізації. Дії, у якихпростежується перехід до агресивних дій (завдання шкоди здоров’ю людини), виходять за межі визначення адміністративного проступку і мають ознаки злочину. У такому разі має місце запровадження окремої кримінально-правової відповідальності за вчинені дії.Зауважується, що необхідне створення дієвого правового механізму протидії явищу булінгу, якемає ґрунтуватися на досвіді інших країн світу, адже досліджувaна нами проблема не має кордонів.

Стаття є результатом реалізації другого етапу наукового проєкту «Правові та організаційні аспекти використання аерокосмічної зйомки для дослідження й охорони археологічної спадщини України», виконуваного в межах Програми НАН України «Гранти НАН України дослідницьким лабораторіям/групам молодих вчених НАН України для проведення досліджень за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки 2020-2021 рр.». Вона складається з двох змістовних блоків, перший з яких розкриває основні проблеми вітчизняної моделі моніторингу нерухомих об’єктів культурної спадщини. На прикладі конкретних проєктів розкривається доцільність проведення систематичного моніторингу нерухомих об’єктів культурної спадщини засобами аерофотозйомки. Обґрунтовується доцільність визначати періодичність обстеження залежно від критеріїв, які б визначали ризик завдання шкоди нерухомому об’єкту культурної спадщини. Друга частина дослідження ґрунтується на емпіричних даних, здобутих в результаті використання безпілотних літальних апаратів для обстеження Городища літописного Торчеська (с. Ольшаниця урочище Шаргород), а також аналізі зарубіжної практики використання даних аерфотоозйомки для охорони об’єктів культурної спадщини та правових засад такої діяльності. Як результат, було запропоновано внести зміни до вітчизняного законодавства, які б полегшили використання безпілотних літальних апаратів органами влади, до повноважень яких належить охорона об’єктів культурної спадщини, зокрема спростити за допомогою міжвідомчих договорів порядок отримання дозволів на використання дронів для цілей охорони культурної спадщини, а також імплементувати підходи держав-членів Європейського Союзу щодо обліку та ідентифікації приналежності дронів. Крім того, в статті пропонується зафіксувати форми та методи періодичного моніторингу нерухомих об’єктів культурної спадщини за рахунок збору даних засобами космо- та аерозйомки.

Аналіз юридичної літератури свідчить, що майновою або матеріальною вважається шкода, яка має певну економічну цінність і виражається в грошах. Види шкоди, що підлягають відшкодуванню, передбачені в Законі Україні «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійсню­ють оперативно-розшукову діяльність, органів| досудового розслідування, прокуратури і суду» й у Положенні про застосування цього Закону, затвердженому Наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністер­ства фінансів України.

Бугрій В. С. Завдання, зміст та структура історичної освіти в навчальних планах і програмах трудової школи в Україні (20-ті рр. ХХ ст.). Статтю присвячено аналізу завдань, змісту та структури історичної освіти у трудовій школі в Україні у 20-ті рр. ХХ ст. Встановлено, що в навчальних планах і програмахісторична освіта підпорядковувалася головному завданню, яке ставилося перед трудовою школою – підготовці майбутніх працівників промисловості чи сільського господарства, їх вихованню в дусі відданості соціалістичним ідеалам. Історичні знання обмежувалися вивченням трудової діяльності людей і радянської дійсності як абсолютної цінності у порівнянні з минулим. У зв’язку з цим у програмах 1920-х рр. історія як самостійний шкільний предмет скасовувалася, а історичні знання були інтегровані спочатку в курс історії культури, а пізніше в курс суспільствознавства.

Cтаттю присвячено розгляду проблемних питань, що стосуються особливостей згладжування заподіяної шкоди при звільненні особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з її дійовим каяттям. Проаналізовано існуючі в науці кримінального права різні точки зору науковців щодо визначення понять шкода та збитки. Доведено, що збитками слід називати втрати, які наносяться майну особи в результаті суспільно небезпечного діяння. У зв’язку з чим ст.45 КК України передбачає саме відшкодування збитків, а не їх ліквідування чи усунення. Зазначено, що під відшкодуванням збитків необхідно розуміти добровільне відновлення по можливості тих майнових благ, яких винний позбавив потерпілу особу в результаті вчинення злочину. Дії по відшкодуванню збитків полягають: у поверненні незаконного вилученого майна або майна аналогічного викраденому; відновленні пошкодженого або знищеного майна (як своїми силами, так і з чиєюсь допомогою); у передачі потерпілому певної суми грошей тощо, тобто відшкодування збитків – це повернення, заміна чи компенсація результату злочину, який має майнове вираження і завжди відповідає певному грошовому чи майновому еквіваленту. Доведено, що під шкодою в ст. 45 КК слід розуміти будь-які моральні чи фізичні втрати, яких зазнала потерпіла особа в результаті вчинення злочину. Звідси, усунення заподіяної шкоди передбачає компенсацію законними засобами того негативного результату, який був завданий вчиненим злочином. Саме тому шкоду необхідно усувати, а збитки тільки відшкодовувати. Визначено, що залагоджування заподіяної шкоди – це добровільне відновлення тих прав і благ, яких злочинець позбавив потерпілу особу в результаті вчинення злочину.

Стаття присвячена аналізу реалізації особистих немайнових прав користувачів соціальних мереж та проблемам доказування під час судового захисту таких прав. Визначені основні інформаційні загрози та порушення особистих немайнових прав у процесі користування соціальними мережами. Проаналізовано такі дії користувачів соціальних мереж як кіберзалякування чи кібер-булінг, спрямовані на завдання шкоди психічному або фізичному здоров’ю потерпілого, образи чи приниження. Досліджено чинні нормативно-правові акти України, які розкривають поняття булінгу та встановлюють юридичну відповідальність за нього. Проаналізовано ознаки булінгу та характерні для нього види поведінки. Досліджено досвід країн Європейського Союзу та США щодо поняття булінгу, визначення особистих немайнових права особи, на які він посягає та встановлення відповідальності за нього. З’ясовано, що в цих країнах наявне досить розгалужене законодавство в сфері захисту від кібербулінгу. Окреслено проблеми ідентифікації кібербулінгу через відсутність часових і просторових обмежень. Визначено предмет та критерії доказування, а також коло можливих доказів у справах про факти цькування в соціальних мережах. Розкрито поняття такого засобу доказування як електронні докази та порядок їх оформлення. Наголошено на необхідності відображення на електронних доказах дати, часу та місця їх створення. Особливу увагу приділено дослідженню електронних доказів в судових процесах, а також проблемам доказування під час судового захисту особистих немайнових прав користувачів соціальних мереж. Проаналізовано судову практику в справах про захист особистих немайнових прав користувачів соціальних мереж, зокрема честі, гідності від кібербулінгу. Наголошено на необхідності доопрацювання чинних процесуальних кодексів, зокрема внесення до них чітких правил оперування цифровими даними, а також запровадження кримінальної відповідальності за кібербулінг.

У статті автори звертають увагу на те, що застосування теорії «інформаційної війни» у сьогоднішньому геополітичному кліматі – це робота, яка ніколи не закінчується. Попри всі публічні заклики до мирного використання кіберпростору в інтересах усіх людей і держав, уряди тих самих країн, які до цього закликають, активно долучилися до гонки кіберозброєнь, відтворюючи класичну «дилему безпеки» на якісно новій основі. Російська Федерація, взявши свій успіх у Криму за основу, активніше, ніж її противники, почала використовувати інформаційний простір для розширення можливостей поширення пропаганди, послань та дезінформації на підтримку своїх геополітичних цілей. Розглянуто різні погляди на російську концепцію інформаційної війни, базовану на симбіозі бойових дій у кіберпросторі та інформаційних операцій, механізми якої активно застосовуються в процесі «гібридної війни» проти України. За результатами розгляду авторами розкрито два ключових аспекти, які відрізняють російське розуміння інформаційного протистояння від підходу американських військових до інформаційних операцій. Підкреслено, що основні механізми, які РФ використовує для завдання шкоди в кіберпросторі та інформаційному просторі, відповідно до їх ефекту поділяються на: інформаційно-технічні (несанкціонований доступ до інформаційних ресурсів) та інформаційно-психологічні (вплив на волю, поведінку та бойовий дух противника). Автори стверджують, що російська стратегія інформаційного протистояння продовжує еволюціонувати, що свідчить про її динамічний характер, багато в чому подібний до того середовища, в якому вона застосовується. Наприкінці авторами сформульовані напрямки подальших досліджень щодо необхідності вивчення стратегічних наслідків кібератак для національної безпеки та міжнародних відносин. Також, актуалізовано необхідність об’єднання кількісних та якісних методів та аналітичних досліджень на оперативному та стратегічному рівнях, щоб розробити нові теоретичні та концептуальні підходи для розуміння кіберпростору.

Анотація. Мета дослідження – розкрити витоки російсько-українського збройного конфлікту на початку ХХІ століття, його передумови та обставини. Методологія дослідження спирається на принципах історизму, системності, науковості, авторської об’єктивності, а також на використання загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в історії російсько-українських відносин на основі невідомих раніше джерел з’ясовано яким чином політичне керівництво Російської Федерації наприкінці ХХ століття закладало підвалини для виникнення російсько-українського збройного конфлікту 2014 року. Висновки: починаючі з 1991 року російське керівництво ефективно розпалювало конфлікт в окремих регіонах, зокрема в Криму, “не дозволяючи” Україні бути незалежною державою з правом на європейській розвиток. При цьому, з метою завдання шкоди територіальній цілісності і суверенітету України як основний важіль впливу був використаний Чорноморський флот. Зазначимо, що вплив на населення Кримського півострову скрізь призму подій навколо Чорноморського флоту здійснювався у багатьох сферах, насамперед воєнній, політичній, інформаційній, мовній тощо. Вирішення питання навколо розподілу Чорноморського флоту в 1997 році, на наш погляд, ознаменувало те, що к цьому моменту у більшості населення території Криму було сформовано негативне ставлення до української влади та, як слід, до Збройних Сил України. Тому, швидка окупація Кримського півострова в 2014 році та події на Донбасі стали закономірним наслідком недружньої політики російського політичного керівництва по відношенню до України, яку воно здійснювало починаючи із 1991 року. Ключові слова: Україна, Російська Федерація, Військово-Морські Сили, Чорноморський флот, Крим, збройний конфлікт

Проблема моральної шкоди, завданої громаді (зокрема, в разі екологічних правопорушень), встановлення факту заподіяння, чинників та міри цієї шкоди є вкрай актуальною. Питання ж компенсації моральної шкоди та методика її розрахунку належить до найскладніших у юридичній практиці. У різних країнах його вирішують по-різному; в Україні після призупинення використання методики О. Ерделевського проблема відшкодування моральних збитків набула особливої гостроти. Тим паче, коли це стосується групових позовів. У зв’язку з цим очевидною є потреба теоретичних і методологічних розробок у цьому напрямі. Метою статті є аналіз правового, психологічного та соціально-економічного аспектів проблеми моральної шкоди, завданої громаді, а також розробка (на практичній основі) альтернативного методу розрахунку її відшкодування з можливістю подальшої конвертації у грошовий еквівалент. Встановлено, що існуючий процесуальний інструментарій і правова невизначеність у матеріальному праві на сьогодні не сприяють розвитку інституту екологічних class-action в Україні, хоча право на class-action для природоохоронних не урядових громадських організацій гарантоване спеціальним законодавством (ст. 21 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” та Закон України “Про громадські об’єднання”). Отже, постраждала громада може обрати групову форму захисту права, стаючи суб’єктом відшкодування. Принциповим та обов’язковим є лише зазначення меж групи за просторовим принципом, часом та іншими обставинами. Саме така група (громадська організація “Фонд подолання наслідків Васильківської трагедії”) звернулася до Асоціації психологів України (далі – АПУ) з проханням розробити методологічний інструментарій визначення розміру моральної шкоди, заподіяної постраждалим. Оскільки факт заподіяння моральної шкоди встановлює лише суд, нашим завданням було визначити обсяг моральних страждань потерпілих внаслідок техногенної катастрофи та виявити рівні вираженості посттравматичного стресового розладу. Впродовж декількох місяців таке дослідження було проведено фахівцями АПУ на основі теоретичного аналізу проблеми та методологічного обґрунтування діагностики тяжкості й глибини моральних страждань, яких зазнали члени громади. У статті докладно представлено алгоритм дослідження та його результати. На основі проведеної роботи було розроблено формулу монетизації завданих громаді моральних збитків. Базуючись на Цивільному кодексі України та загальній судовій практиці визначення моральної шкоди, ми використали низку психологічних коефіцієнтів, а за грошову основу взяли середнє арифметичне від суми мінімальних заробітних плат за час, що минув від техногенної катастрофи. У статті обґрунтовується компетентність фахового висновку за сукупними результатами проведених психодіагностичних процедур і наводиться остаточна формула монетизації моральних страждань. Аргументується також важливість соціально-психологічного та соціально-економічного аспектів проблеми.

Проблема компенсації моральної шкоди є однією з найбільш дискусійних у сучасній цивілістичній науці. Недосконалість норм, що регулюють досліджувані правовідносини, а також суперечливість судової практики з приводу їхнього застосування зумовлюють існування різних підходів до визначення розміру компенсації моральної шкоди та, як наслідок, недосконалість механізмів компенсації. Тому вирішення теоретичних і практичних аспектів цієї проблеми є досить важливим для дотримання прав та законних інтересів осіб. Мета статті полягає у висвітленні різноманітних наукових позицій і правозастосовної практики щодо визначення розміру компенсації моральної шкоди та розкритті способів удосконалення механізму компенсації моральної шкоди. У статті досліджено зміст поняття “моральна шкода”, зокрема з’ясовано сутність категорії “страждання”, охарактеризовано різні методики, запропоновані науковцями для визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації, а також розкрито підхід Європейського суду з прав людини з цього питання. Доведено, що “моральна шкода” повинна охоплювати негативні наслідки немайнового характеру, що заподіяні фізичній особі внаслідок завданих їй фізичних, психічних, моральнісних та (або) соціальних страждань, що пов’язані з порушенням її прав чи охоронюваних законом інтересів, або загрозою вчинення такої поведінки. На підставі аналізу юридичної літератури та судової практики запропоновано власну методику грошового відшкодування моральної шкоди, в основу якої покладено підхід, відповідно до якого визначення розміру компенсації моральної шкоди має певний комплексний характер і складається із декількох рівнів: першого “загального” (гарантованого) рівня і другого – рівня “експертного”. У статті також розкрито початковий критерій визначення моральної шкоди, яка підлягає компенсації (ним може бути усереднений рівень соціальних гарантій), та перелік коригувальних коефіцієнтів, які є факторами, що впливають на розмір моральної шкоди.

Кримінальному процесуальному закону, як джерелу права, приділяється фрагментарно-констатуюча увага, з аксіоматичним сприйняттям його існування. Будучи динамічною категорією, закон еволюціонує із розвитком суспільних відносин і потребує постійного правового моніторингу його якості і дієвості. Визначення й узагальнення проблемних питань застосування кримінального процесуального закону сприяє його удосконаленню та ефективному правозастосуванню. Метою статті є висвітлення проблемних питань реалізації кримінального процесуального закону та авторського бачення шляхів їх вирішення. Наукова новизна пов’язана з тим, що закон в системі кримінального процесуального законодавства покликаний визначити завдання кримінального провадження, забезпечити їх реалізацію, врегулювати порядок кримінального провадження і належну правову процедуру, при поєднанні політики держави у боротьбі зі злочинністю та дотримання прав і свобод осіб. Провівши моніторинг існуючих різновекторних думок щодо проблемних питань застосування кримінального процесуального закону в якості джерела кримінального процесуального права, узагальнено напрями його реформування та висловлено авторську думку щодо пріоритетності його удосконалення. Вказано, що виокремлення правозастосовних проблем та бачення шляхів їх вирішення відбувається за характером діяльності суб’єктів кримінальних процесуальних правовідносин, а саме – за виконанням ними відповідної процесуальної функції у кримінальному провадженні. Звідси формуються правові інститути і категорії кримінального процесуального права, що потребують законодавчого уточнення. Зауважено, що проблема закріплення в кримінальному процесуальному законі певного правила здійснення кримінального провадження і дотримання належної правової процедури встановлюється завдяки виявленню колізій і прогалин правового регулювання як на праксіологічному, так і науково-доктринальному рівні. Запропоновано критерії моніторингу колізій та прогалин законодавчого забезпечення кримінальних процесуальних відносин. Висновки. Підсумовано, що серед пріоритетів і перспектив кримінального процесуального закону залишаються: понятійно-термінологічне узгодження, практичні механізми забезпечення реалізації принципів кримінального провадження, розгляд справи судом присяжних, порядок перегляду вироків, за якими особи були засуджені без належної доказової бази та відшкодування завданої шкоди, питання, пов’язані із реформою адвокатури, судово-експертної діяльності, оновленням методів боротьби із злочинністю. Щодо застосування кримінального процесуального закону, його чинності (зворотної дії, аналогії) в наукових колах існують діаметрально протилежні точки зору: від беззаперечного сприйняття до категоричного заперечення. У цьому контексті правової визначеності потребує застосування аналогії у КПК України, необхідне також теоретико-методологічне оновлення сприйняття у галузевому розумінні (зокрема, поширення дії) інституту чинності закону за колом осіб. Відправною точкою удосконалення кримінального процесуального закону є системне встановлення прогалин і колізій правового регулювання кримінального провадження.

Где лгут и себе и друг другу,и память не служит уму,история ходит по кругуиз крови – по грязи – во тьму.И. Губерман Людину з царини тварин виділила не праця, не розвиток мови і не інші дуже важливі, але все ж другорядні чинники. Головним чинником переможної еволюції людини є накопичення, зберігання і негенетичний спосіб передачі знань про себе і навколишнє середовище. Саме для цього необхідно було розвивати мову, об’єм черепу і прямоходіння, щоб використовувати накопичені знання, тобто працювати. Щоб зрозуміти, як інформаційні технології впливають на суспільний уклад, розглянемо три епохальні винаходи. Десь близько півтори тисяч років до нашої ери почали з’являтись фонетичні алфавіти, які значно спрощували складні писемні технології з використанням ієрогліфів. Все настільки спрощувалось, що засвоїти писемність отримала змогу навіть дитина. Наступний епохальний винахід відбувся приблизно п’ятисотого року вже нашої ери. Це був винахід позиційних систем числення. Наприклад, до цього часу в Європі панувала непозиційна римська система числення, для якої алгоритми арифметичних дій були дуже складні з великою кількістю виключень з правил, тому для того, щоб вміти виконувати арифметичні розрахунки, необхідно було закінчувати університет. І, нарешті, ще через півтори висячи років винайшли персональний комп’ютер. Звичайно обчислювальні пристрої існували і раніше, але з’явились кавоварки, які розмовляють, в’язальні машини і кухонні комбайни, які необхідно програмувати і таке інше. Тепер пересічний громадянин, хоче він того чи ні, повинен засвоювати новий для нього алгоритмічний спосіб мислення так само, як щойно описані винаходи не тільки надавали нові можливості, але й вимагали засвоєння нових вмінь читати, писати і рахувати. Вже давно неписьменна людина є не тільки не бажаною, але й несе в собі певну загрозу суспільству. На жаль, досі не всі зрозуміли, що персональні комп’ютери – це не чергова «друкарська машинка», що це значно серйозніше.Зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) виникло під гаслами боротьби з корупцією. Корупція в черговий раз перемогла, але ЗНО все ж таки дало корисні результати. Вперше ми отримали більш-менш об’єктивну оцінку стану освіти. Не дивлячись на шалені спроби, не вдалося повністю приховати реальні результати. По-перше, зсув оцінки на 100 балів може справити враження лише на тих, хто геть не розуміє, що таке обчислення. Наприклад, якщо успішність 50%, то додавання 100 балів може перетворити ці бали на 150 і, враховуючи, що тепер максимальна сума балів дорівнює 200, ми отримаємо загальну оцінку 150/200=75%. Кому потрібні подібні числові кульбіти? По-друге, навіщо потрібно натягувати реально виміряний розподіл результатів на геть недоречний в цьому випадку нормальний розподіл. Зрозуміло, що нормальний розподіл виникає, коли середнє значення зумовлене однією причиною, а відхилення від нього випадкові й незалежні. Коли студент шукає відповідь на завдання, він використовує декілька механізмів: просто вгадування, банальну ерудицію (побутовий досвід), знання і навіть помилково сформовані поняття (на жаль, буває і таке). Можливі й композиції наведених механізмів пошуку відповідей. Наприклад, за допомогою власного досвіду відсікається частина запропонованих відповідей і тим самим збільшується ймовірність, а далі йде просте вгадування.Існують два типи тестів, які мають відношення до освіти. Це тести для визначення здібностей і тести на визначення досягнень у навчанні. Перші цікаві більше для наукової діяльності, а використання їх для практичної діяльності, м’яко кажучи, дискусійне. Але тести на досягнення в навчанні мають суто практичне значення. Однак ці типи тестів сильно відрізняються один від одного. По-перше, діапазоном вимірювання. Наприклад, як вказати межі геніальності? А діапазон вимірювання тестів на досягнення завжди обмежений об’ємом навчальної програми. По-друге, на форму закону розподілу результатів вимірювання здібностей повинен впливати лише об’єктивний стан речей, а на форму закону розподілу тестів на досягнення може впливати і завжди впливає технологія (методика) навчання, яка не є об’єктивною причиною. До речі, форма закону розподілу результатів тестування на здібності не зобов’язана бути симетричною, як то прийнято в багатьох досить поширених теоріях тестування. Так, наприклад, якщо можна допустити, що кількість народжуваних із задатками геніїв приблизно однаково з кількістю народжуваних з задатками суперйолопів, то при вимірюванні у зрілому віці цей баланс, напевно, не зберігається. Дійсно, не всі діти з задатками геніальності зможуть розвинути їх в повній мірі. На те є дуже багато причин, при цьому відсоток тих, кому вдалося досягти максимального результату, буде складати значно менше, ніж 50. Те ж саме можна сказати про тих, хто зумів вибратись із дуже неприємних задатків і стати нормальною людиною. Таким чином, врешті решт суперйолопів буде значно більше, ніж геніїв.Оцінка в навчанні грає роль оберненого зв’язку і тому ні в якому разі не можна її спотворювати різними заохочувальними й іншими виховними змістами. Необхідно повернутися до попередньої практики, коли використовувались дві окремі оцінки: оцінка за навчання і оцінка за старанність. На жаль, п’ятибальна система оцінки була спочатку спотворена, а потім взагалі відкинута. Оцінка «задовільно» означала, що учень відтворив 100% навчального матеріалу. Оцінка «добре» відповідала осмисленому використанню знань для практичних завдань. І, нарешті, оцінка «відмінно» виставлялась у разі використання знань у нестандартних (в тих, які не згадувались у процесі навчання) випадках. Оцінка «незадовільно» виставлялась у всіх інших випадках, окрім тих, коли учень не міг або був не здатним, або не хотів навчатись. Для такої ситуації використовували оцінку «дуже погано» з обов’язковим повторним навчанням. Сучасна дванадцятибальна шкільна і, певною мірою, семибальна система вищих навчальних закладів відповідають лише градації сірого, тобто інтервалу від «незадовільно» до «задовільно» п’ятибальної системи. Слід згадати ще одну ваду сучасної системи оцінювання. Це плутанина коду оцінки з кількісною характеристикою. Мова йде про так звану середню оцінку або показник якості навчання. Якщо ми закодуємо числом «1» яблуню, числом «2» – вишню і числом «3» сливу і якщо далі з’ясується, що половина дерев у саду це яблуні, а половина – сливи, ми ж не будемо стверджувати, що у нас гарний вишневий садок? І ще гірше, якщо ми станемо оцінювати якість художнього твору за середнім кодом літер, які використані для його написання.Однією з головних вад комп’ютерного тестування є практична неможливість використати в тесті завдання, що вимагають неформальної перевірки експертом-людиною. Щодо неможливості корегувати завдання під час опитування, то це скоріше є перевагою комп’ютерного тестування, ніж його недоліком. До переваг комп’ютерного тестування слід віднести формальність, тобто незалежність від людського фактору проведення і оцінювання.Зупинимося на труднощах складання завдань для тестування. Перша перепона при розробці завдання – це визначення складності завдання. Добре відомо, що використання часу, необхідного для виконання завдання, не може бути критерієм його складності. Однак і популярний спосіб визначення складності за допомогою пробного тестування теж не витримує критики. Дійсно, якщо студента ретельно тренували бачити повний диференціал, то для нього знаходження деяких інтегралів буде дуже легким завданням, у випадку ж якщо студенту лише повідомляли про повний диференціал, але не тренували його розпізнавати, подібне завдання буде значно складнішим. Можна продовжувати подібні приклади, але і так зрозуміло, що технологія навчання радикальним способом впливає на складність виконання тестових завдань. Оскільки результати тестування мають бути незалежними від методики навчання, то зрозуміло, що використання пробного тестування для оцінки складності завдань не слід використовувати. Комп’ютерний тест – це інструмент для вимірювання. Як і будь-який прилад, він має певний діапазон, у якому він працює достеменно. Це означає, що частину балів студент може набрати, не володіючи знаннями, а просто вгадуючи відповідь. Щоб корегувати оцінку тестування, слід визначити кількість балів, яку студент може набрати, просто вгадуючи, відняти її від отриманої оцінки завдання і при визначенні підсумкової оцінки за тест провести нормування того, що залишилось, на максимальний бал тесту. При складанні завдань належить всіляко зменшувати ймовірність вгадувань. Наприклад, якщо відповідь подається у вигляді числа, то не бажано формулювати завдання у вигляді запитання з переліком можливих варіантів відповіді, а пропонувати студенту ввести число з клавіатури. Бажано відходити від практики використання завдань тільки з однією вірною відповіддю. Студент повинен сам вирішувати, скільки запропонованих відповідей він повинен вибрати: одну, дві, декілька, всі або навіть жодної. При такому підході перевіряються не тільки знання, а й впевненість у них.Рівень освіти знижується. В цьому легко переконатися, запропонувавши студентам завдання, наприклад, з посібників 30-літьої давнини для підготовки абітурієнтів. З багатьох причин необхідно створювати загальний для країни банк тестових завдань. Щоб завдання не старіли, їх треба робити багатоваріантними, тобто варіантів завдання повинно бути так багато, що запам’ятовувати без розуміння кожний з них окремо було б недоцільно. До того ж кожний варіант повинен вирішувати одну й ту саму дидактичну задачу, тобто повинен перевіряти знання конкретного теоретичного положення навчальної програми. Такий банк можна було б використовувати як для підготовки, так і для безпосередньо тестування. При наявності такого банку тестових завдань стане можливим реальне порівняння результатів тестування за різні роки, тоді як зміна завдань кожного року несе велику загрозу зменшення рівня складності. Звісно, таку базу необхідно доповнювати і розширювати на предмет все більшого і якісного охоплення навчального матеріалу. Однак слід дуже ретельно пильнувати і не дозволяти спрощення вимог до складності завдань. Необхідно уніфікувати підсумковий контроль у процесі навчання, і комп’ютерне тестування для цього на часі.Треба щиро сказати, що занепад освіти зумовлений суб’єктивним фактором, а саме недолугим і недалекоглядним керівництвом. Підтвердимо цей висновок наступними тезисами.Перша системна помилка полягає в тому, що замовник, виконавець і приймальник ‑ це одна й та ж установа, а саме МОНмолодьспорту. Якщо виконавця відокремити від замовника, то можна було б конкретніше з’ясувати, яку якість навчання можна вимагати вид виконавця і за яке фінансування. Це дуже непросте з’ясування, бо з одного боку ‑ грошей завжди не вистачає, а з другого ‑ розвиток суспільства напряму залежить від якості освіти.Друга системна вада управління освітою зумовлена недосконалістю теоретичної педагогіки. Наприклад, розглянемо теорію tabula rasa щодо освіти. Офіціальна педагогіка дуже ретельно критикує першу тезу цієї теорії, стверджуючи що «чистих дошок» не існує, але геть не розглядає другу тезу, яка стверджує, що якщо на «дошці» є вільне місце, то там можна написати що завгодно. А чи це так? Ні в кого не виникає заперечень, що процес навчання ‑ це інформаційний процес. Якщо це так, то для інформаційного процесу необхідно мати три структурні одиниці: передавач, канал і приймач. При цьому передавачів і каналів може бути декілька, а приймач один – учень. Саме на ньому відображається результат навчання і саме він є ключовою структурною одиницею в навчанні. Запитайте студента: «Що важливіше: знання чи диплом?». Ви отримаєте цілком обґрунтовану відповідь: «Звичайно ‑ знання, маючи їх завжди можна скласти іспити і отримати диплом». Але ж чому, деякі студенти попри всяку гідність вимолюють неадекватно завищені оцінки? Справа в тому, що крім недосконалостей теорії, існує варварське невігластво керівної ланки. Наприклад, варварський вираз: «Ви не учню ставите негативну оцінку, ви її собі ставите!», або більш хитромудрий: «Якщо студента відраховано з третього курсу, то гроші, які витрачені на його навчання ‑ це нецільове використання коштів». Чому саме платять хабар за вступ до навчального закладу, якщо майбутній студент справжній телепень? Тоді ж треба буде платити за кожний залік, за кожний іспит і кожну контрольну або курсову роботу. А якщо зустрінеться викладач, який не бере хабарів? Дуже довгий і ризикований ланцюжок. Чи не простіше піти і одразу купити диплом? Відповідь на ці запитання проста. Управління освітою відбувається з використанням недолугих і до того ж суперечливих показників. Наприклад, показник успішності, так званий показник якості, геть технологічно необґрунтований показник відношення кількості викладачів до кількості студентів, штучне обмеження кількості стипендіатів, і таке інше. За кожним з цих показників стоїть певна проблема керівної установи. Наприклад, популістський закон підвищення розміру стипендії без підвищення стипендіального фонду. До чого призводить цей суперечливий клубок вимог до керівництва навчального закладу і врешті-решт до викладачів? Негативні оцінки стають винятковим явищем. Тоді, якщо студент веде себе тихо, ходить на заняття, але нічого не вчить, він має свою чергову задовільну оцінку і, «відмотавши» певний строк, отримує диплом. Якби ж можна було перенести хоча б трохи відповідальності за результат навчання на студента, як того вимагає інформаційний характер процесу навчання, і при цьому використати незалежне від людського фактора комп’ютерне тестування, то можливо було б подолати описане ганебне явище.Нарешті, третя системна біда – невтримна вакханалія оптимізації і новаторства. Справа в тому, що оптимізація може бути дуже шкідливою, коли система знаходиться у збудженому нестійкому стані [1] тим, що оптимізаційні дії посилюють нестійкий стан і приводять до катастрофи. Як це не дивно, але діяльність вчителів-«новаторів» може наносити більше шкоди, ніж користі. Інновації можуть бути дуже локально корисними і шкідливими у загальносистемному сенсі. Так, багато століть учнів не спонукали зазубрювати таблицю додавання на кшталт таблиці множення, а замість цього дуже старанно привчали до виконання алгоритму переходу через розряд. Така методика сприяла глибшому розумінню того, як працює позиційна система числення. В наш час все більше вчителів змушують школярів заучувати таблицю додавання, що дійсно прискорює навчання швидкому рахуванню, але повністю знищує розуміння будови позиційної системи числення. Наступний приклад стосується викладання мови. Тенденція полягає в тому, що збільшується навчальний час на написання творів за рахунок навчання робити перекази. В результаті такого підходу учні не вміють писати доповідні, вести лабораторні журнали і взагалі пояснювати щось письмово. Замість цього вони списують з книжок незрозумілий у їхньому віці опис глибинних страждань Лариси Косач.Розглянемо деякі проблеми оптимізації з використання діаграми потенціального рельєфу рівня навчання. На рис. 1 локально стійкі стани мають номери: 1, 3, 5 і 6. Зрозуміло, що освіта може бути ефективною лише в стійких станах. Для того, щоб поліпшити ситуацію, систему треба перевести зі стійкого стану 1 до стійкого стану 3. Будемо збуджувати систему у стані 1 доти, поки система стане здатна сама переходити від збудженого стану 1 до збудженого стану 3 і навпаки. Потім, коли система буде знаходитись у збудженому стані 3, різко увімкнемо гальма, тобто використаємо відповідні стандарти, щоб система «охолола» до стійкого стану 3.Гальма ‑ це незмінний на певний час рівень тестування набутих знань. Якщо потроху знижувати рівень тестів, скажімо для покращення деяких показників, то система сама собою опиниться знов у стані 1. Описаний революційний спосіб оптимізації системи самий простий, однак він не завжди доступний. Наприклад, для переходу від стану 3 достану 5 такий спосіб не підходить. Дійсно, якщо поступово збільшувати збудженість стану 3, ми не досягнемо потрібного рівня і ймовірніше за все опинимося в стані 1. Для того, щоб перевести систему зі стійкого стану 3 до стійкого стану 5, необхідно швидко, протягом однієї чверті періоду коливань системи, збудити систему до необхідного рівня і зробити реформу, тобто змінити «правила гри», і знову увімкнути гальма, але вже на іншому вищому рівні. На рисунку такий перехід позначений штриховою лінією. Тепер зрозуміло, чому так важливо мати дієвий інструмент стабілізації системи. Комп’ютерне тестування, взагалі кажучи, відповідає вимогам для такого інструмента.

У статті досліджуються непереборна сила, випадок та умисел потерпілого як підстави звільнення від обов’язку щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Окрема увага приділяється вивченню особливостей причинно-наслідкового зв’язку між надзвичайною ситуацією і завданою шкодою та питанню вини суб’єктів відповідних правовідносин у контексті наявності вказаних підстав.

У статті досліджено розвиток стосунків школи і релігії у країнах Західної Європи, зокрема у Франції, проаналізовано нові підходи до реалізації освітніх завдань, розглянуто засадничі принципи навчання релігії в державних школах Західної Європи, державні документи, які регулюють діяльність державних і приватних закладів шкільної освіти, визначено зміст, цілі, завдання релігієзнавчої освіти, окреслено вимоги до викладачів релігієзнавчої освіти.

В умовах докорінних змін, що відбуваються нині у нашому суспільстві й системі вищої освіти, різко зростає роль і значення самостійної роботи інтернів у закладі вищої освіти, яка поступово перетворюється на провідну форму організації навчального процесу. У статті висвітлено роль самостійної роботи при підготовці фахівців фармацевтичної галузі на післядипломному етапі. У навчально-виховному процесі вищої школи самостійну роботу інтернів прийнято вважати завершальним етапом розв’язання навчально-пізнавальних завдань. На сучасному етапі розвитку вищої освіти окремої уваги заслуговує проблема використання інтернет-технологій у самостійній роботі інтернів. Завдання кафедри – сформувати вміння інтерна самостійно виконувати завдання з дисциплін з циклу професійної підготовки за певних умов та самостійно керувати своєю діяльністю з реалізації планів кафедри.

У статті обґрунтовано сучасний стан реалізації принципу наступності у підготовці дітей до навчання в школі. Акцентовано на важливості особистісного розвитку дитини, зосередженості навчально-виховного процесу на потребах її навчання і виховання. Конкретизовано і розмежовано поняття “підготовка до школи”, “готовність до школи” та “шкільна зрілість”. Визначено, що однією з важливих якостей педагога в контексті реалізації принципу наступності є вміння діагностувати – доброзичливо, цілеспрямовано, вибірково спостерігати за дитиною у різних видах діяльності, використовуючи індивідуальні навчальні, ігрові завдання, в яких будуть проявлятися специфічні риси її особистості (навчальні уміння, мотивація, витривалість, пам’ять, самоорганізація, креативний підхід до вирішення завдань), а також узагальнювати факти, нагро-маджувати й аналізувати дитячі роботи упродовж тривалого часу.