Journal articles on the topic 'Завдання педагогіки'

У статті описано досвід українських педагогів щодо організації роботи з дітьми дошкільного віку засобами музейної педагогіки. У статті розкрито роль музейної педагогіки в освітньому процесі закладу дошкільної освіти. Автори акцентують увагу на тому, що сьогодні в Україні значна роль відводиться створенню відповідного розвивального середовища, пошуку нових форм і методів роботи з вихованцями. У статті визначено основні принципи й завдання музейної педагогіки як інноваційної технології, схарактеризовано особливості роботи музейних працівників і критерії їх педагогічної майстерності.

Стаття присвячена вивченню проблеми толерантності та педагогіки толерантності у наукових дослідженнях. Поняття «толерантність» визначається як принцип правового, соціально-політичного аспекту. Феномен «толерантність» з огляду на його інтегративний характер є предметом вивчення різних наук: філософії, етики, політології, соціології, психології, культурології, педагогіки та ін. Насамперед відзначимо, що слово «толерантність» походить від латинського «tоlегаnсіа», що має три значення: стійкість, витривалість; терпимість; допустиме відхилення. Ключовим змістом усіх цих слів є відсутність небажаної реакції індивіда в ситуації, коли вона можлива або практично вимушена. Толерантність зароджує довіру, готовність до компромісу та співпраці, а також радість, доброзичливість, комунікабельність. У загальному розумінні толерантність – це відсутність негативної реакції індивіда у всіх тих випадках, коли вона можлива та очікувана зовнішнім спостерігачем. Педагогіка толерантності розглядає свободу як діяльність, що тісно пов’язана з поняттям «дисциплінованість». На думку вчених, мета виховання полягає в тому, щоб не втручатися в природній хід дозрівання дитини, а спостерігати за нею, допомагати її нормальному розвитку. Дослідники закликають орієнтуватися на самостійність і самодіяльність, шанобливо ставитися до дитини.Мета статті – теоретично обґрунтувати поняття толерантності у наукових дослідженнях і дати визначення поняттю «педагогіка толерантності». Відповідно до мети дослідження було визначено такі завдання: проаналізувати теоретичні основи понять «толерантність» та «педагогіка толерантності»; розкрити сутність та особливості педагогіки толерантності.Для розв’язання поставлених завдань використано теоретичні методи аналізу й узагальнення наукової та методичної літератури з досліджуваної проблеми.

Стаття присвячена вивченню проблеми толерантності та педагогіки толерантності у наукових дослідженнях. Поняття «толерантність» визначається як принцип правового, соціально-політичного аспекту. Феномен «толерантність» з огляду на його інтегративний характер є предметом вивчення різних наук: філософії, етики, політології, соціології, психології, культурології, педагогіки та ін. Насамперед відзначимо, що слово «толерантність» походить від латинського «tоlегаnсіа», що має три значення: стійкість, витривалість; терпимість; допустиме відхилення. Ключовим змістом усіх цих слів є відсутність небажаної реакції індивіда в ситуації, коли вона можлива або практично вимушена. Толерантність зароджує довіру, готовність до компромісу та співпраці, а також радість, доброзичливість, комунікабельність. У загальному розумінні толерантність – це відсутність негативної реакції індивіда у всіх тих випадках, коли вона можлива та очікувана зовнішнім спостерігачем. Педагогіка толерантності розглядає свободу як діяльність, що тісно пов’язана з поняттям «дисциплінованість». На думку вчених, мета виховання полягає в тому, щоб не втручатися в природній хід дозрівання дитини, а спостерігати за нею, допомагати її нормальному розвитку. Дослідники закликають орієнтуватися на самостійність і самодіяльність, шанобливо ставитися до дитини. Мета статті – теоретично обґрунтувати поняття толерантності у наукових дослідженнях і дати визначення поняттю «педагогіка толерантності». Відповідно до мети дослідження було визначено такі завдання: проаналізувати теоретичні основи понять «толерантність» та «педагогіка толерантності»; розкрити сутність та особливості педагогіки толерантності. Для розв’язання поставлених завдань використано теоретичні методи аналізу й узагальнення наукової та методичної літератури з досліджуваної проблеми.

У статті розглядаються сучасні підходи до організації процесу підготовки майбутніх педагогів для закладів дошкільної освіти (ЗДО) під час вивчення навчальних фахових дисциплін. У числі обов’язкових фахових дисциплін “Педагогіка дошкільна”, яку пролонговано вивчають від І-го (ІІ семестр) – до ІІІ (VІ семестр) курсів на денній та дистанційній формах навчання. Її викладання спирається на низку теоретико-методоло-гічних підходів (аксіологічний, системний, діяльнісний, компетентнісний, міждисциплінар-ний та ін.), що неподільно функціонують в освітньому процесі (ЗВО) закладів вищої освіти. Фахова дисципліна покликана підготувати студентів до практичної діяльності з дітьми в руслі аксіо-гуманістичної педагогіки. У статті розлого розглянуто концепцію фахової підготовки “навчання через завдання” і охарактеризовано її три важливі орієнтації: гума¬ністичну (збагачення індивідуального та особистісного потенціалу; оволодіння способами творчого самовираження і самореалізації), функціональну, технологічну.

У статті розкривається особливості використання методу тестового контр- олю на заняттях з педагогіки з метою виявлення навчальних досягнень студентів. Актуальність проблеми зумовлена необхідністю отримання викладачем надійного зворотного зв’язку від студентів, який уможливить визначення рівнів їх навчальних досягнень з педагогіки. Одним із методів виявлення рівня професійних компетенцій з педагогіки у здобувачів вищої освіти є тестовий контроль. Мета статті полягає в обґрунтуванні сутнісних характеристик тестового контролю та його ефективного використання на заняттях з педагогіки в закладах вищої освіти. Задля реалізації мети важливим є вирішення таких завдань: 1. Визначити сутність та особливості тестового контролю як методу перевірки успішності здобувачів вищої освіти. 2. Проаналізувати специфіку використання тестів на заняттях з педагогіки з метою виявлення рівнів сформованості педагогічних компетенцій. 3. Визначити умови ефективного використання тестового контролю на заняттях з педагогіки. Тест потрактовано як фіксоване в часі випробування з виявлення та вимі- рювання навчальних досягнень студентів чи вихованості в них певних рис і якостей. Установлено, що тест складається з тестових завдань, а процедура розв’язування тестових завдань – це тестування. Відзначено, що тест з педагогіки – це система тестових завдань педагогічного змісту, упорядкована за логікою їх подання, яка забезпечує інформативність оці- нювання рівня і якості освітніх результатів, здобутих студентами в ході вивчення навчального предмету; інструмент контрольно-оцінювальної діяльності викладача, який сприяє об’єктивному вимірюванню й бальній оцінці сформованості в здобувачів вищої освіти педагогічних компетенцій. Тестові завдання з педагогіки можуть використовуватися в процесі різ- них видів контролю. Ефективному проведенню тестування сприяє дотри- мання принципів індивідуального характеру перевірки й оцінки знань, систематичності та системності, тематичності, всебічності контролю, об’єктивності, гласності та диференційності оцінки успішності студентів.

Стаття присвячена дослідженню проблем компаративістики у галузі педагогічної підтримки обдарованих школярів. Розкриті завдання, функції та фактори педагогічної підтримки обдарованих школярів в Україні та закордоном в контексті компаративістики. Підкреслено, що порівняльна педагогіка покликана об’єктивно вивчати міжнародний досвід становлення теорії і практики освіти. Це стосується й педагогіки обдарованості, основними завданнями якої є пояснення, передбачення і перевірка. Із цих завдань випливають такі її функції як пояснювальна, прогностична, критична та функція перенесення. Відмічається, що рекомендації компаративіста можуть впливати на політику в галузі досліджень і практики шкільної обдарованості у вітчизняній педагогіці, що не можна допускати неточностей у цих порадах. Рекомендації мають бути чіткими, зрозумілими виконавцям і адресовані керівникам освіти, шкільним управлінцям, педагогам, батькам та самим учням. Втім, розробляючи рекомендації, слід пам’ятати, що традиції, які склалися у тій чи іншій країні, не завжди можна переносити на національну систему освіти через рівень економічного розвитку країн, цінності народу тощо. Таксономія результатів, які мають бути враховані при аналізі педагогічної підтримки обдарованих учнів, має бути такою: освітня політика; організація підтримки (національний, регіональний, муніципальний, шкільний рівні); фінансування заходів; навчальні плани й навчальні програми, посібники (слід пам’ятати, що їх зміст в різних країнах орієнтується на різні філософські системи – прагматизм, раціоналізм, гуманізм тощо, різні педагогічні концепції); орієнтація змісту освіти. Також слід врахувати досвід підготовки педагогічних кадрів до роботи із обдарованими школярами, сімейне виховання, допомогу різноманітних благодійних фондів, позакласну роботу.

У статті обґрунтовано актуальність теоретичних ідей німецького вченого Ф. Фребеля в умовах сьогодення української системи дошкільної освіти та підготовки фахівців для цієї ланки освіти. Акцентовано увагу на необхідності та важливості використання його спадщини в сімейній педагогіці. Увага зосереджена на концептуальних засадах спадщини Ф. Фребеля щодо ролі батьків у формуванні особистості в родинному середовищі. Доведено, що вчений надавав питанням формування і розвитку дитини в сім’ї виключне значення. У пропонованій статті увага акцентується на положенні, що історично і в умовах сьогодення сім’я, сімейне виховання, педагогічна просвіта батьків об’єднували і об’єднують вчених різних країн та періодів розвитку дошкільної освіти. Основний меседж публікації – сучасні освітні завдання виконати неможливо без переосмислення педагогічного досвіду минулого, який збагачує сучасну педагогіку новими фактами, технологіями, концепціями і що на особливу увагу в цьому контексті заслуговує Концепція дошкільної освіти Ф. Фребеля яка включала: мету і завдання функціонування дитячого садка – на основі ігрової діяльності через навчальні ігри і використання дидактичного матеріалу («природніх дарів») наповнити освітній процес корисними пізнавальними вправами, формами роботи задля повноцінного розвитку дитини, становленню її як особистості. У статті обґрунтовано шляхи втілення педагогічних ідей, положень, концепцію дошкільної освіти Ф. Фребеля у сучасну практику. Розкрито важливість розуміння його вчення і використання крізь призму історичної ретроспективи. Науковий пошук дав можливість виокремити провідні напрями роботи в різних типах освітніх закладів: дошкільних, початковій школі, системі підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів для дошкільної ланки освіти. При цьому ми наголошуємо, що в цій системі провідне місце посідає сімейна педагогіка.

В оглядовій статті актуалізовано проблему впровадження музейної культури в зміст сучасної освіти, адже музей розглядається як важливий соціальний інститут, носій духовних цінностей та ідей, необхідних для виховання людини. Зазначено, що музейна педагогіка стає суспільно важливою дисципліною як інтегрований, міждисциплінарний дискурс у багатофункціональній системі націєдержавотворчого процесу, зокрема національно-патріотичного виховання молоді. Громадянськість, патріотизм, національна ідентичність, українськість, європейськість – якісні характеристики, цінності, які слід виховувати й утверджувати в свідомості, переконаннях, поведінкових нормах суспільства. Проаналізовано європейську і вітчизняну практики педагогічно-просвітницької діяльності музейних інституцій на засадах культуроцентризму, діалогічної стратегії функціонування, якісної трансформації музейної політики, методології, комунікативної функції музейної педагогіки тощо. Наголошено, що у сучасній Україні музеї є значним, креативним і творчим доповненням до навчально-виховного і дослідницького потенціалу освіти. Важливим є використання педагогічною практикою виховного (державотворчого, націєтворчого, професійного, громадянського, естетичного, морального) потенціалу більшості музеїв. Автор доводить, що музейні матеріали відтворюють історичні події, життя і творчість видатних українців, представлених багатьма генераціями національних діячів у сферах науки, мистецтва, політики і державного будівництва, літератури, що дозволяє пізнати не лише своєрідність конкретної суспільної доби, але й формується відповідне емоційно-ціннісне ставлення до людини, народу, країни, культури, духовних сенсів. Окреслено завдання, які потребують негайного вирішення в контексті реформування освіти, зокрема у розбудові нової української школи (створити політико-правові, організаційно-педагогічні умови для доступу до культури). Ключові слова: музейна педагогіка; музейна культура; духовні цінності; культуровідповідність; освіта; виховання; національна ідентичність.

У статті розкривається специфіка організації соціокультурного простору сучасних закладів загальної середньої освіти засобами музейної педагогіки, що здійснюється шляхом увиразнення провідної мети, місії та завдань діяльності музейних установ. Наголошується на тому, що перед бібліотеками, музеями та іншими закладами культури й дозвілля суспільство поставило завдання з утвердження надбань культури як моральних засад полі- тики, економіки, соціальних інститутів суспільства. Головною метою дослідження є процес узагальнення практичного освітньо-виховного досвіду діяльності музеїв та репрезентація провідних механізмів організації соціокультурного простору сучасних закладів освіти засобами музейної педагогіки. Для розв’язання завдань, що визначені у статті, використано такі методи наукових досліджень, як історико-педагогічний аналіз, узагальнення, порівняння наукових джерел, системний і проблемно-цільовий аналіз філософської, науково-педагогічної літератури та ресурсів мережі Інтернет. Вказано на важливість якісної діяльності музейних закладів, освітні середовища яких сприяють формуванню в молодої людини почуття причетності та поваги до минулого, викликають емоційно-оцінні судження й ціннісні ставлення. Акцентується на важливості музейної педагогіки, яка розглядається як міждисциплінарна наукова дисципліна та практична галузь освітньої діяльності, що реалізує передання культурного досвіду через педагогічний процес, в умовах соціокультурного простору регіону Українських Карпат, до якого належать також заклади освіти Прикарпаття, Буковини, Закарпаття та Львівщини. Припускається, що дослідження окресленої проблеми дасть змогу зрозуміти, що саме втрачають підростаючі покоління, а також те, які національні, етнічні й життєві цінності губляться у процесі переходу до масової культури та не завжди виправданого, нерозумно організованого прагнення до високих стандартів споживання культурних надбань і цінностей окремих регіонів. Зазначається, що творче застосування музейної спадщини сприятиме більш ефективному усвідомленню історичної та культурної спадщини українського народу.

Зазначено, що сучасний музейний простір, що вибудований на основі принципів науковості, історизму, культуровідповідності, значно розширює пізнавальні можливості навчальних освітніх програм різного рівня, спрямованих на отримання нових знань, на формування особистості, здатної до критичного мислення, з активною громадянською позицією. Наголошено на важливості ролі музейних закладів, покликаних сприяти розв’язанню стратегічного завдання – творення української національної ідентичності. Наголошено, що музейні матеріали для педагога, учня, студента містять широку палітру культурно-історичних, морально-етичних, духовних, соціально-політичних, естетичних цінностей, ідей, поглядів, що акумулюються в життєтворчості видатних українців, представлених багатьма генераціями національних діячів у сферах науки, мистецтва, політики і державного будівництва, літератури. З’ясовано, що сучасна політична, соціальна, духовна, безпекова ситуація актуалізує впровадження цінностей української ідентичності, єдиної ідеологічної концепції утвердження національної ідеї. До таких дій спонукає необхідність реалізації положень багатьох нормативних, законодавчих документів. Сучасні музеї повинні мати спільну філософію діяльності – виховання громадянськості й патріотизму, формування національної свідомості, державної і особистої гідності, пізнання культурної спадщини, надбань науки, розвиток критичного мислення, творчих здібностей, громадянської активної позиції. Обгрунтовано, що узейна педагогіка має оптимальні можливості для формування у молоді таких необхідних якостей, як критичність, активність, креативність. Ключові слова: музейна педагогіка, музей, національна ідея, національна ідентичність, громадянськість, сучасний музейний простір, пріоритети музейної педагогіки.

Використання інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі в закладах дошкільної освіти – це одна з актуальних проблем дошкільної педагогіки. Діти з великим задоволенням виконують завдання та активно працюють на заняттях з використанням комп’ютерних засобів. Підвищують увагу дітей через різноманітні мультиплікації, звук, яскраву кольорову гаму та динаміка рисунків. Саме через це майбутній вихователь повинен вміти добирати, використовувати, гармонійно поєднувати та створювати актуальний зміст для дітей дошкільного віку. Основи комп’ютерної грамотності та знайомство з навколишнім світом за допомогою комп’ютера входить до циклу природничо-наукової підготовки фахівців. Студенти, які навчаються за галуззю знань 01 Освіта/Педагогіка спеціальність 012 Дошкільна освіта освітньо-кваліфікаційного ступеня «Бакалавр», повинні бути готовими до використання комп’ютерних технологій в роботі з дітьми. Предметом навчання дисципліни «Комп’ютерні технології в роботі з дітьми» є процес формування у майбутніх вихователів основних етапів організації навчального процесу з використанням комп’ютерних технологій. Метою навчання дисципліни «Комп’ютерні технології в роботі з дітьми» є підготовка майбутніх вихователів до використання комп’ютерних технологій в роботі з дітьми. Головний акцент зроблений на особливостях використання технічних характеристик комп’ютера як нового специфічного засобу діяльності дитини та використанні під час роботи з дітьми програмних засобів навчального призначення (дидактичні ігри, розвивальні програми, навчально-ігрові комплекси тощо); формування у студентів обізнаності щодо ефективного використання існуючих інформаційних технологій з метою організації навчально-виховного процесу для використання різноманітних навчально-виховних завдань. В статті описано лабораторні роботи для студентів, які навчаються за галуззю знань 01 Освіта/Педагогіка спеціальність 012 Дошкільна освіта освітньо-кваліфікаційного ступеня «Бакалавр».

Наукова розвідка продовжує цикл публікацій автора щодо особливостей навчальної діяльності в умовах реформування української освіти. У статті подано методичні рекомендації до вивчення курсу «Історія соціальної роботи» для спеціальності «Соціальна робота» денної та заочної форм навчання у ЗВО України. Розкрито теоретичні та практичні аспекти вивчення названого курсу у виші, подано практичні рекомендації до викладання навчального предмету, акцентовано увагу на основних аспектах під час вивчення «Історії соціальної роботи» на педагогічному факультеті Донбаського державного педагогічного університету. Автором визначено мету, предмет, основні завдання курсу «Історія соціальної роботи». Науковцем зроблено моніторинг наявних думок щодо кваліфікаційних вимог до посади соціального працівника, положень чинного законодавства, де прописано ті чи ті аспекти діяльності соціального працівника. Окреме місце в статті приділено питанням різних чинників, які так чи так впливають на роботу соціального педагога, зумовлюють зміни у мовах, у яких працюють такі фахівці, проблемах, що наявні в сучасній освіті, науці щодо цього напрямку. У пропонованому дослідженні автор, для прикладу, подає три види вправ, які можна використати під час проведення як поточних, так і контрольних занять. Названі завдання, передусім, спрямовані на розвиток мислення, формування ключових компетентностей (професійної, загальнокультурної, громадянської тощо). Усвідомлюючи те, що на сучасному етапі студенти, які в переважній більшості не мають зацікавлення до навчання, пізнавання довкілля, живого спілкування, потребують іншого, виваженого, нестандартного підходу від педагога в процесі підготовки та викладання навчальних предметів. Спираючись на власний досвід, аналіз основних надбань української та зарубіжної педагогіки як науки (так cамо соціальної педагогіки, соціальної роботи), ученим розроблено завдання, які пройшли апробацію на педагогічному факультеті ЗВО. Ключові слова: соціальна робота, соціальний педагог, методи, прийоми, засоби, освітня діяльність, кваліфікаційні вимоги.

У статті проаналізовано основні закономірності та принципи театральної педагогіки як галузі наукового знання. Вивчення філософських, психологічних, культурологічних та мистецькознавчих джерел і зв‟язків театральної педагогіки з науками про людину дозволило провідні закономірності театральної педагогіки як науки поділити на: закономірності, котрі є спільними для філософії та театральної педагогіки; закономірності, які є спільними для психології та театральної педагогіки; закономірності, що властиві виключно для педагогічної науки; закономірності, котрі властиві театральній педагогіці. З‟ясовано, що до провідних закономірностей театральної педагогіки належать: залежність змісту театральної педагогіки від соціальної політики держави; взаємозв‟язок та взаємозалежність між метою соціального розвитку та рівнем розвитку театральної педагогіки; вплив навколишнього середовища на формування особистості; сумісний інтерес актора і глядача в кінцевому результаті їхньої взаємодії; цілісність впливу акторів на глядачів; єдність мети, завдань, змісту, методів і форм театральної діяльності; відповідність повноважень та відповідальності усіх учасників театрального дійства. До специфічних принципів театральної педагогіки як самостійної галузі наукового знання можна віднести: принцип добровільності; принцип дотримання законності; принцип відповідальності суб‟єктів театральної діяльності за дотримання етичних та правових норм; принцип універсальності; принцип клієнтоцентризму; принципи справедливості та комунікативності; принцип доповнювання, котрий передбачає підхід до розвитку людини як сукупності взаємопов‟язаних процесів (природного, культурного, соціального та ін.); принцип інтеграції, який включає взаємодопомогу всіх соціальних інституцій у процесі формування особистості; принцип партнерства та взаємної довіри та деякі інші. Отже, проаналізовані нами питання закономірностей та принципів театральної педагогіки переконливо доводять, що зазначена педагогіка є самостійною галуззю наукового знання, має категорії, які є спільними як з філософією, педагогікою та психологією, так і власні категорії, котрі притаманні суто театральній педагогіці.

У статті проведений аналіз психолого-педагогічної літератури з питань визначення сутності інклюзивної освіти, умов її здійснення, типології інтеграції. Охарактеризована соціальна концепція інвалідності. Розкриті переваги інклюзивної освіти,вимоги до інклюзивного розвивального середовища, вимоги до педагога інклюзивного класу, функції корекційного педагога, завдання інклюзивної педагогіки. У статті розкриваються сутнісні характеристики інклюзивного освітнього процесу в закладах освіти, особливості та функції управління ним. Встановлено, що інклюзія є провідною тенденцією в розвитку системи освіти в усьому світовому співтоваристві. Сформульовано комплекс взаємопов’язаних чинників, спрямованих на активізацію розвитку інклюзивної освіти в Україні. Адже в її основі лежить індивідуальний підхід до кожного учня, що є актуальним сьогодні у демократичному суспільстві.

Постановка проблеми. На сьогоднішній день викладачі ВНЗ активно використовують комп’ютеризований контроль знань студентів перш за все для спеціальностей, які передбачають роботу на ПК. Однак, не завжди обрані викладачами програми повністю відповідають вимогам якісного персоналізованого контролю знань, тому що в них не закладено врахування критеріїв якості, а саме одного з них – значущості навчального матеріалу, який підлягає контролю.Невирішені частини проблеми. За наявності різнопрофільних груп на одному потоці студентів потрібно, щоб під час перевірки знань викладач використовував завдання для перевірки важливих – значущих знань саме для студента конкретної спеціалізації. Відсутність цього може призвести до недостатньої об’єктивності перевірки знань студентів і до неякісної підготовки спеціалістів одного з профілів.Аналіз актуальних досліджень. Проблеми тестового контролю, якість тестових завдань, у тому числі використання критерію значущості тестових завдань, розглядали в своїх працях такі науковці: О. М. Майоров, В. В. Семенець, Г. О. Мірських, І. А. Морєв, І. В. Куцевич, М. Б. Челишкова, М. Ф. Бондаренко, Н. Ф. Єфремова, Ю. Ф. Зіньковський та інші.Однак питання, пов’язані з розподілом значущості завдань за спеціалізаціями одного напрямку студентів не знайшли в них вичерпного вирішення.Викладачі у більшості випадків не завантажують себе добором завдань із загальнопрофільних дисциплін для студентів одного потоку, але різнопрофільних спеціальностей, і дають їм завдання, не розподілені за значущістю відповідного профілю (в тому числі і в тестовій формі) для перевірки якості їх знань.Метою статті є вдосконалення методики перевірки якості знань студентів напрямів підготовки «Початкова освіта. Інформатика», «Початкова освіта. Англійська мова» і «Дошкільна оcвіта» шляхом спеціалізації тестового контролю знань за рахунок одного із критеріїв якості контрою – значущості контрольованого матеріалу в сегменті дисциплін математичного циклу.Основний матеріал. На сьогодні, у силу демографічної ситуації, яка склалася у країні, і як наслідок проблеми набору студентів, Інститут педагогіки і психології СумДПУ не повністю покриває свої можливості по ліцензіях із деяких спеціальностей, але в той же час має не поганий показник на фоні інших структурних підрозділів у силу своєї гуманітарної спрямованості. Студентів зводять у потоки; при цьому деякі групи студентів мають загальні дисципліни, по яким, на нашу думку, треба б було здійснювати спеціалізоване надання матеріалу, що і виконується на практичних заняттях із зазначених спеціальностей. Тому доречним було б запропонувати спеціалізовану перевірку знань, а саме, тестовий контроль відносно обраного профілю.Щоб виконати якісну і спеціалізовану перевірку контрольованого матеріалу, викладач повинен підготувати такі завдання, які б дали змогу встановити якість набутих знань у межах програмної тематики, а також надати можливість студентам оволодіти максимальним об’ємом знань відповідно обраного ними профілю.Відповідно до цього, для студентів спеціальностей «Початкова освіта. Інформатика», «Початкова освіта. Англійська мова» і «Дошкільна освіта» проводилося дослідне тестування з використанням програмного комплексу SSUQuestionnaire (http://www.test.sumdu.edu.ua), теоретичною основою якого є імітаційна модель тестування [2], що надає можливість отримати результати контролю, зіставлені за критерієм значущості.Підготовчий етап контролю починався з аналізу робочих програм зазначених спеціальностей у сегменті дисциплін математичного циклу, які надаються студентам в однаковому об’ємі, тому мають однакову кількість годин.У ході аналізу, виходячи з цілей навчання, конкретизувалися програмні вимоги спеціальностей. Для включення в базу тестів відбиралися завдання, які б відповідали задачам навчання дисципліни в цілому і змісту окремих модулів і тем, але з поправкою на профіль навчання. При цьому розробник, обираючи прототип тестового завдання, мав визначити значущість завдань – міру необхідності, актуальності включення їх у тест для перевірки ключових знань із конкретної дисципліни, повноту відображення в тестовому матеріалі її змісту. Тобто при попередньому відборі прототипів тестових завдань викладач (навіть апріорі) керувався значущістю цього матеріалу в темі, розділі чи дисципліні в цілому, його приналежністю до основних або додаткових тем дисципліни кожної спеціальності окремо.Значущість навчального матеріалу є одним з основних критеріїв, що визначає результативність оцінювання якості навчання і однією з найважливіших характеристик, обов’язкових для врахування у процесі тестування. Достовірність установленого рівня значущості для окремих спеціальностей одного напрямку навчання, в значній мірі, залежить від необхідності створення банків тестових завдань, які можуть включати одні і ті ж питання, але при цьому знаходити різне відображення в окремих групах студентів, тобто від правильного встановлення рівнів нерівнозначності прототипів тестових завдань.Саме тому всі передбачені програмою теми були поділені на загально значущі і спеціалізовано значущі відповідно зазначеним спеціальностям. Перші враховували загальну значущість для студентів всіх спеціальностей, інші – спеціалізовану значущість окремо для кожної спеціальності.Відмітимо, що у процесі навчання усі теми давалися з однаковою значущістю, а диференціація матеріалу відбувалася за рахунок практики, коли на одні й ті ж самі теми на практичних заняттях виконувалась різна кількість завдань і варіювались завдання самостійної роботи.Це, безперечно, накладало додатковий тягар на роботу викладача, але привело до спеціалізованого оволодіння знаннями з контрольованої дисципліни студентами зазначених спеціальностей.Під час створення прототипів тестових завдань визначалася значущість тем контрольованої дисципліни. При цьому встановлювалася відносна значущість відображеного в завданні елементу теми, модуля, дисципліни, яка пропорційна відносній кількості праці, витраченій студентом на виконання цього тестового завдання. На етапі експертного аналізу дисципліни думка групи експертів указувала на значущість змісту теми, що рецензується, по відношенню до інших тем дисципліни відносно профілю спеціалізації. Відповідно до цього аналізувалися не окремі тестові завдання кожної теми, а завдання усіх тем дисципліни в цілому, і причому через призму кожної спеціальності окремо.Тобто при однакових темах в зазначених групах добирались завдання спеціалізованої значущості для кожної групи окремо, але так, щоб для контрольованої групи вони мали спеціалізоване значення, а для інших – були загально значущими, і розглядали їх у сукупності з іншими спеціальностями цього напрямку навчання. Тому сукупність тестових завдань набула вигляду узагальненої, і в ній віддзеркалилися всі теми, зазначені програмою через призму спеціалізованої значущості кожної групи студентів.Наступним етапом було встановлення рівнів значущості завдяки узагальненню думки групи експертів і прийняттю її як кількісної міри значущості – індексів значущості [1].За результатами створення прототипів тестових завдань формувалась узагальнена база із їх надлишковою кількістю, яка після експертного оцінювання набула вигляду спеціалізованої для підготовки студентів кожної спеціалізації. На її основі було сформовано різні тести для дисциплін одного напряму підготовки, але різної спеціалізації. При цьому завдання добирались із урахуванням цілей конкретної дисципліни – кожен набір завдань виражав значущість контрольованої спеціальності. Для об’єктивності і спеціалізації процесу перевірки знань було досягнуто зіставлення цих наборів за значущістю, тобто, щоб числові значення окремих тестів урівноважувалися один з одним.У сформованих тестах критерієм значущості виступали індекси значущості і кількість тестових завдань у них, причому у кожному випадку своя, відповідно значущим темам кожної спеціальності.Прикладом спеціалізовано значущої теми для студентів спеціальностей «Початкова освіта. Англійська мова» і «Початкова освіта. Інформатика» стала тема «Цифрові аудіовізуальні технічні засоби», завданнями якої були – запис звуку (вимови) за допомогою програми-утиліту Windows «Запис звуку» та спеціалізованої програми «Camtаsia Studio». Ця програма для перших дасть змогу перевірити набуті навички і застосовувати її в подальшій професійній діяльності під час мовлення (зможуть відточувати вимову з англійської мови) та аудіювання (прослуховувати власну вимову, корегувати її і виправляти власні помилки), а для других – стати стартовим етапом більш поглибленого вивчення спеціалізованих і вбудованих програм на наступним спецкурсах.Що ж стосується студентів спеціальності «Дошкільне навчання», то завдання цієї теми теж будуть мати індекс значущості, але їх кількість буде мінімальною.Тема «Налаштування і робота електронної дошки», а саме завдання на розгляд програмного забезпечення elitePanaboard для роботи з електронною дошкою для студентів спеціальності «Початкова освіта. Інформатика» мають спеціалізовано значущі індекси, а для студентів спеціальностей «Початкова освіта. Англійська мова» і «Дошкільна освіта» матимуть загально значущі, тому і при формуванні тесту, кількість завдань цієї теми для студентів спеціальності «Початкове навчання. Інформатика» буде більшою, а для двох інших – зведеною до мінімуму.При формуванні тестів з узагальненої бази тестових завдань для зіставлення їх за значущістю тем для групи «Початкова освіта. Інформатика» включаються саме ті завдання, які при експертному оцінюванні набули індекси спеціалізовано значущості з важливих тем цієї спеціальності, також можуть увійти і загальнозначущі завдання, але кількість перших буде переважно більшою для відображення повноти перевірки всього матеріалу дисципліни через призму контрольованої спеціальності. У свою чергу в тест для групи «Початкова освіта. Англійська мова» можуть увійти такі самі завдання, що й для попередньої групи, але вони будуть мати інший індекс значущості. В іншому випадку програмою може бути запропоновано іншу кількість завдань, а завдання загально значущі увійдуть із тією ж кількістю, але так, щоб відбулося зіставлення результатів за критерієм значущості, або кількість завдань може і не змінитися, але завдання увійдуть з іншою значимістю, за рахунок більшої складності кожного завдання. Відповідно теж саме відбувається і по групі «Дошкільна освіта».Розглянемо приклад застосування наведеної методики контролю знань студентів зазначених спеціальностей.Згідно робочої програми дисципліни «Технічні засоби навчання і обчислювальна техніка» кількість годин для зазначених спеціальностей складає 54 години, з них: 36 аудиторних та 18 годин самостійної роботи (що при розподілі за модулями складає: 1 модуль – 6 год., 2 модуль – 27 год., 3 модуль – 21 год.).Наведемо приклад спеціалізації тестового контролю за значущістю для 3-х спеціальностей «Початкова освіта. Інформатика», «Початкова освіта. Англійська мова», «Дошкільна освіта» для трьох модулів відповідної дисципліни (таблиця 1).Таблиця 1Розподіл кількості годин за критерієм значимості Аудиторнігодини ДисципліниМодуль 1 Модуль 2 Модуль 3 ВсьогоАуд.С/рТ1Т2Т36Т4Т5Т618Т7Т8Т9123618ПО (І)13266+*6+*63244+*4+*1654ПО (А)1326666+*2744+*4+*2154ДО1326666+*244+*4+*42454Значущість ЗЗСЗСЗ54* = кількість годин самостійної роботи, для кожної теми свояПО (І) – спеціальність "Початкова освіта. Інформатика"ПО (А) – спеціальність "Початкова освіта. Англійська мова"ДО – спеціальність "Дошкільна освіта"Т1…Т9 – теми контрольованої дисципліни згідно робочої програмиЗЗ – загально значущі темиСЗ – спеціалізовано значущі темиС/р – самостійна роботаУ першому модулі завдання для всіх трьох зазначених спеціальностей є загально значущими. Теми ж наступних модулів будуть спеціалізовані за значущістю відповідно профілю навчання.Формування тестів відбувається з використанням загальної бази тестових завдань, у яку включені 90 завдань з дев’яти тем, вивчення яких передбачено навчальними планами спеціальностей (таблиця 2).Таблиці 2Розподіл вагових коефіцієнтів питань Вагові коефіцієнти питаньТеми Завдання

У сучасному науковому світі щодня з'являються різні напрями досліджень, що приводить до виникнення нових дисциплін. Здобутки нейропсихології, нейробіології та нейрофізіології є новим поштовхом для розвитку педагогічного напряму корекції психофізичних порушень у дітей з особливими освітніми потребами. Спеціальні педагоги встановлюють цілі та завдання розвитку дитини з розладами аутичного спектру (РАС), нейрології допомагають їх виконувати. Вирішення проблеми вимагає компетентності психологів, клініцистів, педагогів, які можуть забезпечити відповідну нейрокорекцію. Спільна робота вчених різних сфер діяльності – фізіологів, психологів, викладачів – допоможе зрозуміти та розробити нові методи допомоги дітям із РАС. Мета статті – висвітлити клінічні особливості функціональних порушень нервової системи дітей з РАС. У статті зроблено аналіз стратегій, технологій, емпіричних здобутків сучасних нейронаук та їхній вплив на розробку педагогічних технологій допомоги дітям з особливими освітніми потребами. На основі всебічного дослідження було визначено ряд питань. Діти з аутизмом мають неврологічні розлади. У галузі корекційної педагогіки виникають труднощі дітей з РАС у імітації, розподілі м’язового тонусу, рухи погано скоординовані, порушена орієнтація в просторі, відчуття тіла, звуків, фарб, форм навколишнього середовища. Неповна інтеграція рефлекторних моделей може спричинити функціональні та структурні проблеми в організмі. Нейрофізіологічною основою центральної нервової системи став початок нових підходів до діагностики та педагогічної допомоги дітям з РАС. Розробка авторської методики "Сенсомоторний розвиток" базується на знаннях нейрофізіології. На основі комплексного дослідження зроблений аналіз авторської методики, що спрямована на стимуляцію органів вестибулярної системи та пропріоцепцію дітей з РАС. Спеціальні вправи стимулюють мозочок, стовбур мозку, мієлінізацію нервових волокон. Теоретичні та експериментальні дослідження дали можливість розробити структуру діагностики сенсомоторних навичок. На основі результатів діагностики було розроблено авторську методику формування сенсомоторних навичок.

У статті розкрито мету, завдання, результати і зміст навчальної програми «Грантова та проєктна діяльність» у процесі підготовки здобувачів третього освітньо-наукового рівня вищої освіти. Здійснено аналіз понять «метод проєктів», «проєкт», «проєктна технологія» та «проєктна діяльність». Визначено підходи, які використовувались під час розробки навчальної дисципліни (системний, діяльністний, акмелогічний, компетентнісний, андрагогічний) та обґрунтовано доцільність такого вибору. Метою навчального курсу є формування проєктної компетентності здобувачів вищої освіти щодо розробки і реалізації наукових проєктів відповідно до норм європейської проєктної культури; забезпечення їх необхідним методологічним та методичним інструментарієм щодо ефективного виконання дослідницькоінноваційних завдань у майбутній професійній діяльності. У статті зазначено, що провідними завданнями навчальної дисципліни є такі: формування здатності до командної роботи, розроблення індивідуальної траєкторії особистісного і професійного розвитку, співпраці з міжнародною науковою спільнотою, громадськими організаціями, грантодавцями, інтеграції наукових знань та деякі інші. У результаті вивчення навчальної дисципліни здобувачі набуватимуть таких умінь та навичок: визначати цілі наукових проєктів, продемонструвати знання концепцій і методологічних підходів грантової та проектної діяльності, володіти педагогічною рефлексією для професійного самовдосконалення, застосовувати інтернет-технології, володіти знаннями і вміннями з патентознавства та захисту інтелектуальної власності, застосовувати технології проектного менеджменту та деякі інші. Провідними формами навчання визначено роботу у групах, індивідуальну та самостійну форми роботи, практичні заняття та тренінги. Серед методів реалізації запропоновано надавати перевагу інтерактивним методам навчання. Зміст програми розроблено згідно вимог теорії педагогіки, реалізується під час лекційних, семінарських занять та самостійної роботи. Навчальна дисципліна розрахована на 3 кредити ЄКТС (90 годин), із них С.О. Васильєва, А.В. Боярська-Хоменко 11 аудиторних – 30 годин, позааудиторних – 60 годин, та вивчатиметься впродовж двох семестрів.

Ретроспективно-історичний підхід з одночасним баченням перспектив дає можливість більш чітко висвітлити не тільки помилки та окремі досягнення минулого досвіду, а й краще зрозуміти ті, що мають місце зараз. Вдумливо вдивляючись у сучасні педагогічні завдання, ми маємо дати собі раду у тому, що питання, які назріли, народжені не сьогоденням, а виношені й умотивовані минулим. Без такого розуміння можна допуститися історичної неправди. У статті авторами робиться спроба вивчення, аналізу основних систем спеціальної освіти з боку педагогіки і психології. Окремо аналізується явище інфантициду, що було характерно для Європейського «темного» мас-простору, і, разом з тим, доводяться протилежні факти, які свідчать про історичне формування толерантного ставлення суспільства до людей з різними феноменами відхилення в розвитку протягом ХIV – XIX століть. Аналізується внесок видатних педагогів-філософів, лікарів, психологів та терапевтів, як Вітторино да Фельтре, Й. Песталоцці, Й. Рейль, Й. Вайзе, К. Керн, Є. Сеген тощо, наводиться і співставляється досвід роботи різних видатних науковців в сфері роботи з дітьми і дорослими із патологіями. Автори зазначають, що на початку ХХІ століття суспільство висуває різні вимоги до навчання «особливих» дітей. Вже зараз в Україні батьки й діти мають право вибору закладу навчання. Отже, основною думкою статті є питання вибору між диференціацією й удосконаленням структури паралельної освітньої системи, та повною інтеграцією й інклюзією, а також визнання права людини бути «не такою, як всі».

У статті визначається роль та місце виховного потенціалу української народної педагогіки у процесі національного виховання дітей дошкільного віку. Авторами розглянуто деякі аспекти патріотичного виховання дошкільнят, що вирішує ширше коло завдань, а саме виховання любові до рідного дому, сім’ї, дитячого садочку, зокрема, виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів його праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят. Звертається увага, що методи виховання дошкільнят забезпечують оволодіння ними знаннями про рідний народ, його Батьківщину і, на цій основі, розвиток національних рис і якостей молодого покоління. Найбільш дієвими методами для ознайомлення дітей із народознавством є пізнавальні та практичні методи. Це знайомство з предметами, обстеження його чи прослухування, використання в побуті – погляд в історію нашого народу, нашого краю. До практичних методів відносимо зображення творів мистецтва, дотримуючись їх особливостей та притаманним їм елементам зображення. Автори вважають, що інтеграція сучасних методів виховання з українською історією, традиціями народної педагогіки, фольклором, різними видами національного та світового мистецтва дає можливість всебічно розвивати дитину як особистість в освітньому середовищі дошкільних навчальних закладів, реалізуючи педагогічні завдання на національному ґрунті. Звертається увага, що ознайомлення сучасних дошкільників з народними традиціями, українською народною творчістю, малими фольклорними жанрами становить найкращий матеріал для розвитку їх мовлення, для пошукової роботи дітей, їх активності, зацікавленості на занятті. Розмаїття виховних заходів народознавчої тематики як за змістом так і за формою дозволить поповнити активний словник дітей, виховати у них любов до рідної мови, до свого краю, українського народу, чесність, працьовитість, доброту, почуття прекрасного. Автори доводять, що сучасний дошкільний навчальний заклад повинен виховувати майбутніх громадян України на основі культурно-історичного досвіду нашого народу, його багатовікової мудрості та духовності. Відтак, мета народного виховання в освітньому середовищі дошкільного навчального закладу повинна полягати у піднесенні загальної культури вихованця, підготовці до життя і праці, виховання справжнього патріота і громадянина своєї держави.

У статті здійснено ретроспективний аналіз інтегрованого початкового навчання (1-3 класи) в контексті освітніх реформ у Республіці Польщі, започаткованих у цій сфері наприкінці минулого століття. Констатовано, що в процесі реформування початкової освіти кардинально змінено навчальні плани; впроваджено інтегроване навчання спершу в перших-третіх класах, а пізніше і в четвертому класі; введено в навчальний процес інтегровані підручники та безкоштовні урядові підручники, а також як обов’язковий у початковій школі метод проектів. Розглянуто особливості та умови проектування початкового навчання, що ґрунтуються на засадах емансипаційної, аналітично-критичної та гуманістичної педагогіки. З’ясовано, що початок навчання дітей з шестирічного віку зумовив дослідження показників готовності дитини до школи, підготовку програм для роботи з дітьми з різними дефектами розвитку, налагодження співпраці педагогів дошкільних установ і вчителів початкової школи, організацію науково-методичної підготовки педагогічних кадрів до навчання дітей цієї вікової категорії, створення відповідного освітнього середовища в школі, застосування нових методичних підходів в організації пізнавальної діяльності учнів. Обґрунтовано провідну роль учителів в організації освітнього процесу та створенні дидактичного середовища, основу якого складають інноваційні педагогічні технології, що забезпечують досягнення цілей навчання, виховання і розвитку особистості молодшого школяра. Провідними серед них є різноманітні форми навчальної активності учнів початкових класів – спостереження, експериментування, дослідження, спільне прийняття рішень, відкриття власних методів пізнання світу, тощо. Стимулюють її такі педагогічні умови: ступінь складності навчального завдання, почуття безпеки учня, час тривання стимулюючої ситуації, наявність попереднього досвіду вирішення подібних завдань та самооцінки. Проаналізовано освітні програми, які потребують суттєвого вдосконалення з урахуванням новітніх досягнень педагогічної науки і практики, тому що вони ще в незначній мірі зорієнтовані на розвиток творчих здібностей дітей, на перетворення їх у суб’єктів освітнього процесу. Такий стан сприяв появі авторських навчальних програм, які відповідають запитам школярів і вимогам сучасного суспільства.

Стаття присвячена вивченню проблем толерантності та культурологічному підходу як засобу формування толерантності майбутніх спеціалістів. Толерантність визначено як особистісно значущу якість особистості. Зміст толерантних якостей визначається здатністю особистості до морально зумовленого вибору, спрямованістю рис її характеру, впливом навколишнього середовища, прихильністю до тих чи інших ідей. Проаналізовано значення культурологічного підходу з позиції формування толерантності молодого покоління. Описано, що поняття «толерантність» з огляду на його інтегративний характер є предметом вивчення різних наук: філософії, етики, політології, соціології, психології, культурології, педагогіки тощо. З'ясовано, що у формуванні толерантності майбутніх фахівців чільне місце приділяється розвитку демократичного мислення, пошуку нових підходів до виховної діяльності, урахуванню історично-культурних традицій різних регіонів України. Визначено, що стратегія формування толерантностіза допомогою культурологічного підходу полягає в тому, щоб забезпечити особистості всі необхідні умови для її духовного розвитку, інтелектуально-моральної свободи, вибору поведінки, формування почуття громадянськості, патріотичної й національної самосвідомості, вільної світоглядної позиції, уміння відстоювати свої переконання щодо збереження миру на Землі, гуманного та толерантного ставлення до оточуючих. Мета статті – узагальнити підходи щодо визначень культурологічного підходу в контексті дослідження проблеми формування толерантності майбутніх фахівців. Відповідно до мети дослідження було визначено такі завдання: проаналізувати теоретичні основи понять «толерантність» та «культурологічний підхід»; розкрити сутність та особливості культурологічного підходу як засобу формування толерантності майбутніх фахівців. Для розв’язання поставлених завдань використано теоретичні методи аналізу й узагальнення наукової та методичної літератури з досліджуваної проблеми.

Офіцери Державної кримінально-виконавчої служби під час виконання професійних обов’язків стикаються із цілою низкою комплексних проблем, що пов’язані з реалізацією квазіпрофесійних службових завдань, необхідністю встановлення комунікативних зв’язків, в тому числі з контингентом установ виконання покарань слідчих ізоляторів, уповноважених органів з питань пробації, здійснення процесу ресоціалізації осіб, які знаходяться в умовах несвободи, пошуку мотиваційних факторів, що сприяють процесу їх виправлення та подальшої адаптації в суспільстві тощо. Тому дослідження педагогічних умов, що забезпечують формування професійної компетентності офіцерів-пенітенціаріїв під час здобуття вищої освіти є важливим завданням педагогіки в цілому, в тому числі й пенітенціарної.Ступенева підготовка майбутніх офіцерів ДКВС України базується на системному, компетентнісному та інших підходах, що забезпечує можливість гнучкої зміни концептуальних засад щодо відтворення складної, цілеспрямованої, динамічної системи підготовки офіцерів ДКВС України та створення педагогічних умов для формування сучасних знань, умінь та навичок ефективно виконувати службові завдання. Тому на теперішній час виникла необхідність у дослідженні педагогічних умов, що сприяють удосконаленню системи підготовки формування професійних компетентностей офіцерів ДКВС України в умовах ступеневої вищої освіти.Мета статті – обґрунтування педагогічних умов, що забезпечують систему ступеневої професійної підготовки офіцерів Державної кримінально-виконавчої служби України.За результатами дослідження виокремлено та теоретично обґрунтовано педагогічні умови, що сприятимуть підвищенню рівня професійної компетентності майбутніх офіцерів Державної кримінально-виконавчої служби України.Найбільш оптимальними педагогічними умовами в процесі професійної підготовки є такі: інтеграція фахової підготовки майбутніх офіцерів ДКВС шляхом реалізації міждисциплінарних зв’язків професійно орієнтованих та гуманітарних дисциплін і фахової практики; професійне спрямування змісту підготовки майбутніх офіцерів ДКВС України з урахуванням контексту майбутньої професійної діяльності на основі критеріїв відбору; розвиток мотивації майбутніх офіцерів ДКВС України через застосування методів активного навчання, що моделюють ситуації професійної взаємодії майбутніх офіцерів ДКВС України; підвищення рівня професійної підготовки викладачів професійно орієнтовних дисциплін; удосконалення системи контролю якості та моніторингу навчального процесу майбутніх офіцерів ДКВС. Зазначені педагогічні умови потребують практичної реалізації через методи, форми й засоби навчання, а також етапи професійної підготовки.

У статті порушується проблема системного підходу до методичного супроводу формування й розвитку педагогічної майстерності викладача спеціальних дисциплін, зокрема викладача фахового технічного коледжу. Зазначається, що насиченість сучасного освітнього онлайн-простору пропозиціями щодо вдосконалення педагогічної діяльності викладача викликає безсистемність і фрагментарність отриманих у такий спосіб знань. Авторами представлено розробленість наукового дискурсу теоретичних і практичних аспектів проблеми систематичної методичної роботи закладів освіти. Підкреслено, що вирішення питання розвитку педагогічної майстерності викладачів спеціальних технічних дисциплін полягає в системності їх педагогічного й методичного вдосконалення в межах закладу освіти, а як базову форму роботи, що забезпечує розвиток педагогічної майстерності, запропоновано методично-тренінговий спецкурс «Розвиток педагогічної майстерності викладачів спеціальних дисциплін». У процесі ознайомлення з основами педагогіки, психології, теорії та методики викладання спеціальних навчальних дисциплін відбувається формування методичної компоненти психолого-педагогічної компетентності викладача коледжу. У статті визначено методологічну основу спецкурсу, його завдання та спрямованість, представлено зміст програми. Розкрито механізм організаційного впровадження спецкурсу в науково-методичну роботу закладу освіти, охарактеризовано особливості його етапів, а саме підготовчого, організаційного, процесуально-інтегративного, оцінно-результативного. Наведено особливості запропонованого спецкурсу, а саме: а) гнучкість його застосування, варіативність завдань; б) тренінговий складник поєднання теоретичних знань (педагогічних, психологічних) та їх практичне впровадження під час виконання дидактичних завдань; в) спрямованість на інновації та самовдосконалення слухачів; г) професійне зростання всього педагогічного колективу. Апробація запропонованого спецкурсу в системі науково-методичної роботи фахового коледжу доводить його ефективність та свідчить про зростання рівня педагогічної майстерності викладачів. У статті представлено подальші перспективи наукових розробок із зазначеної проблеми.

Стаття присвячена дослідженню проблем духовності та моральності в вихованні майбутніх поколінь. Враховується досвід науковців, які працювали та працюють над проблемою духовного виховання учнів; розкривають сутність педагогіки духовності та її історичні витоки, аргументовано доводять закономірність введення педагогіки духовності. В статті визначено, на чому повинна будуватися освіта; як створити простір, в якому виховна система пронизуватиме увесь педагогічний процес. Зазначається, що основою виховного впливу є духовний контакт учителя та учня; саме від нього залежить ефект суспільного виховання. Надано декілька визначень поняття “духовність”. Розкрите поняття культури як розуміння певного соціального механізму, який відтворює ті чи інші еталони і норми поведінки, духовні цінності людей. Розглядається вплив літературної освіти на формування духовного світу дитини; окреслюються головні завдання, що стоять перед вчителями-словесниками на сучасному етапі. Надаються приклади нових підходів до викладання літератури, як одного з найдоступніших для школярів видів мистецтва, який формує систему цінностей підростаючого покоління; заходи позакласної роботи, які сприяють формуванню морально-духовних цінностей сучасної молоді; критерії та рівні сформованості духовності школярів; основні умови і вимоги формування духовності особистості. Підкреслено вплив фактів і явищ навколишнього середовища, кіно, телебачення, інтернету на учнів і надані рекомендації педагогам щодо цього, щоб спрямувати ці впливи на правильний шлях. Відмічається, що є головним у вихованні старшокласників, бо саме юність – завершальний етап формування особистості. Ключові слова: морально-духовні цінності, духовність, духовна атмосфера життєтворчості, духовні чесноти, культурна спадщина народу, меркантильність, цинізм, цілеспрямованість, образне мислення, емоційна сфера учнів, духовно і морально зріла особистість, критерії та показники духовності, рівні сформованості духовності, ефект суспільного виховного впливу.

Під час підготовки майбутніх учителів основна увага має бути приділена формуванню готовності моделювати й проводити урок (заняття) в умовах варіативності сучасної початкової освіти; утілювати ідеї педагогіки партнерства, дитино центризму, створювати психологічно-комфортну атмосферу. Аналіз педагогічної теорії з проблеми професійної підготовки майбутніх учителів до моделювання уроку в умовах варіативності початкової освіти дозволяє виокремити взаємопов’язані її складники: дидактичний, методичний і технологічний. Теоретичний огляд проблеми дозволив уявити процес професійної підготовки майбутніх учителів до моделювання уроків в умовах варіативності початкової освіти як оволодіння алгоритмом послідовної взаємопов’язаної діяльності з планування уроку, вибору його ресурсного забезпечення, конструювання моделі та рефлексії реалізації педагогічного задуму. Удосконалення професійної підготовки майбутніх учителів до моделювання уроку в умовах варіативності початкової освіти спрямовувалося на формування в студентів професійної компетентності. Методологічною основою цього процесу було впровадження таких наукових підходів: аксіологічного, особистісно зорієнтованого, компетентнісного, креативного. Оновлення підготовки майбутніх учителів до моделювання уроків в умовах варіативності початкової освіти відбувалося послідовно за етапами: підготовчий, операційно-діяльнісний, особистісно-рефлексивний. У результаті педагогічного експерименту ми дійшли висновків, що з метою формування в майбутніх учителів початкової школи готовності моделювати і проводити уроки (заняття) викладачі дидактико-методичних дисциплін мають збалансовано поєднувати у змісті теорію і практику, визначати обсяги самостійної роботи, застосовуючи завдання практико-орієнтованого характеру; уміння працювати зі спеціальною навчально-методичною літературою, включаючи електронні видання (підручників, посібників, методичних рекомендацій); використання інтерактивних технологій навчання. Ключові слова: підготовка майбутніх учителів початкової школи, моделювання уроку, підготовка майбутніх педагогів до моделювання уроків в умовах варіативності початкової освіти.

У статті обґрунтовано актуальність необхідності формування валеологінчого світогляду майбутніх учителів фізичної культури. Проаналізовано зміст наукової категорії «світогляд». Конкретизовано, що філософи під світоглядом розуміють узагальнену систему поглядів людини на світ, на місце окремих явищ і самої себе в ньому, розуміння та емоційну оцінку людиною сенсу її діяльності й долі людства; психологи – психічне утворення, яке підводить особистість до розуміння свого місця у світі, визначеності та впевненості в житті, завдяки чому людина зміцнює свої мотиви; педагоги – усвідомлення людиною довкілля, свого місця в ньому, свого ставлення до цього світу й до самої себе, своїх намірів стосовно світу; знання людини про світ, оцінку його й самої себе. На основі історико-ретроспективного аналізу проблеми конкретизації педагогічних принципів формування того чи іншого досліджуваного феномену встановлено, що: в історії педагогіки є низка класифікацій педагогічних принципів, які запропоновані різними вченими; наявні класифікації істотно відрізняються між собою, що пояснюється відмінністю історичних умов, за яких розвивалася вища школа, методологічних основ, на яких будувалися принципи навчання. Орієнтуючими векторами виокремлення конкретних педагогічних принципів у різні історичні періоди розвитку педагогічної науки були мета і завдання, закономірності освітнього процесу підготовки майбутніх фахівців. Установлено, що система валеологізації професійної освіти базується на основних педагогічних принципах, які перебувають в ієрархічній взаємозалежності і водночас можуть слугувати базовими для виведення все нових похідних засад. У межах вибраної проблематики проаналізовано різні класифікації педагогічних принципів, на які опиралися науковці, котрі присвятили свої наукові доробки питанню валеологічного виховання та навчання студентів. Виокремлено та теоретично обґрунтовано педагогічні принципи формування валеологічного світогляду студентів, до яких віднесено: принцип природовідповідності, пізнання, єдності фізичного і розумового розвитку, демократизації, гуманізації, культуровідповідності, народності тощо.

На основі аксіологічного підходу до вивчення феноменів професійної педагогіки визначено реперну точку модернізації системи професійної освіти, якою має бути особистість людини як найвища цінність держави і найголовніший двигун оновлення її виробничих відносин. Охарактеризовано трансформацію феномена «праця» в системі внутрішніх цінностей українців. Статистично проілюстровано найбільш помітні трансформаційні зміни в системі цінностей сучасної української молоді, відображені в уявленнях про престижність освіти, професіоналізм та професійний успіх. Визначено основні чинники трансформації професійної освіти, що вплинули на зміну цінностей української молоді: глобалізаційні світові процеси, освітнє законодавство, стан економіки та стан самої освітньої системи. Представлено актуальні завдання вітчизняної системи освіти, покликані стабілізувати систему цінностей сучасної української молоді: подолання рольового дисбалансу між професійною та вищою освітою, зміцнення рівноправного партнерства і забезпечення їх рівноцінного внеску в економічну безпеку країни, якій однаково потрібні як компетентні вчені, так висококваліфіковані робітники; налагодження дієвих механізмів забезпечення наступності всіх рівнів освіти (загальної, професійної, вищої), організація ефективної професійної орієнтації молоді на всіх рівнях професійного самовизначення; удосконалення змісту професійної освіти та забезпечення її якості відповідно до завдань Нової української школи, запитів суспільства та економіки; розвиток державно-приватного партнерства, здатного покращити мотивацію всіх осіб, зацікавлених у підвищенні якості професійної освіти; вдосконалення форм і механізмів мотивації роботодавців для організації на своїх базах різних видів навчально- виробничої діяльності, підвищення кваліфікації та стажування педагогічних працівників для підвищення престижності професійної освіти; поширення в закладах професійної освіти досвіду функціонування центрів професійної кар’єри, організації системи консультування з розвитку професійної кар’єри; забезпечення умов для впровадження інклюзії в заклади професійної (професійно-технічної) освіти.

У статті проаналізовано особливості педагогічної освіти батьків молодших школярів в умовах Нової української школи. Виокремлено й охарактеризовано соціально-психологічні й педагогічні вимоги до батьків.Визначено два основні шляхи успішної співпраці школи та батьків для розвитку партнерства: постійне, чітке, двостороннє спілкування; різні способи залучення батьків до освітнього процесу. Презентовано основні напрями роботи з педагогічної освіти батьків молодших школярів в умовах Нової української школи: загальне ознайомлення дорослого населення з основами сімейного виховання – через засоби масової інформації (мережа Інтернет – електронна платформа «Нова українська школа»: портал «Учительська кімната» – інформаційна, методична та консультативна підтримка вчителів і директорів шкіл, організації спільнот учителів, портал «Батьківський комітет/рада» – призначений для створення спільнот батьків, підтримки їхнього спілкування; телебачення, преса); підготовка батьків до виховання дітей – у закладах освіти; підготовка молоді до сімейного життя – в закладах загальної середньої освіти; в клубах молодої сім’ї; в системі семінарів, курсів тощо; підготовка до материнства – в жіночих і дитячих консультаціях; підготовка вчителів і вихователів до роботи з батьками – у закладах вищої освіти, на курсах, семінарах тощо. Презентовано досвід роботи Міської батьківської ради Департаменту освіти Харківської міської ради. Представлено короткий силабус практикуму з педагогічної освіти батьків учнів молодшого шкільного віку «Навколо дітей разом», в якому визначено тривалість і структуру навчання (4 місяці, 2 модулі, 8 тем, 17 завдань), форми навчання (мікровикладання, самостійна робота, індивідуальні завдання, консультації) та результат навчання – засвоєння батьками знань з психології, педагогіки, фізіології дитини, педіатрії, нормативно-правових основ функціонування сім’ї, вироблення відповідних умінь і навичок з виховання дітей.

У статті описуються сутність та особливості реалізації в освітньому процесі гірських шкіл нової галузі педагогічного знання – музейної педагогіки. Акцентується увага на те, що музейна педагогіка сьогодні розглядається як міждисциплінарна наукова дисципліна та практична галузь освітньої діяльності, яка реалізує передачу культурного досвіду через педагогічний процес в умовах музейного середовища. Автор розкриває інструменти взаємодії музеїв Прикарпаття з освітніми закладами крізь призму музейної педагогіки, вказує на її актуальність та значний дидактичний потенціал в організації виховного та освітнього процесу, окреслюються провідні напрями використання надбань музейної педагогіки Прикарпаття в освітньому процесі. Вказується на те, що вітчизняна музейна педагогіка активно шукає нові форми та способи організації навчальної діяльності. Одним з провідних завдань наближення музейної педагогіки до навчального процесу гірських шкіл є визначення й апробація принципів, методів, прийомів роботи музеїв з учнями. Все більша низка музеїв адаптують свої пропозиції до потреб освітян, проводять консультації та тренінги для вчителів, щоб максимально використати свій потенціал музейної колекції. У дослідженні розглядаються проблеми сутності музею як соціокультурного інституту в контексті глобалізаційних процесів початку ХХІ століття. Визначаються соціальні функції музею, розглядаються механізми об’єднання традиційної і інноваційної складових музейної діяльності. Наголошується на необхідності поєднання історичної пам’яті невичерпних знань і духовного багатства, довершених зразків матеріальної культури, музейних експонатів та їх вплив на всебічний розвиток та формування особистості, залучення жителів краю до надбань національної та світової історико-культурної спадщини. Автор аналізує соціальні і культурні умови, які впливають на перетворення музеїв на центри культурно-духовного відродження народу, скарбниці національної культури, які сприяють гуманізації суспільства. Наголошується на великий дидактичний потенціал феномену музею, якому притаманний багатий резерв для науково-пізнавального, художньо-естетичного, розумового, морально-духовного та творчого розвитку учнів та професійному розвитку педагогів гірських шкіл.

Автором статті приділяється особлива увага арт-супроводу професійної підготовки студентів педагогічних університетів – майбутніх вчителів. Метою даної статті є висвітлення необхідності створення арт-педагогічного простору як інноваційного середовища для творчого розвитку і професійної підготовки студентів педагогічних вишів. У статті представлена проблема підготовки вчителів до реалізації цілей і завдань педагогіки, здатністю застосовувати арт-технології у професійній діяльності. Оволодіння майбутніми педагогами арт-методами забезпечує можливість контакту з дитиною і спирається на різні види візуальної, пластичної, аудіо комунікації. Аналіз наукової літератури, педагогічного досвіду у статті дозволяє зазначати актуальність і перспективність впровадження в освітній процес підготовки студентів вузів арт-технологій, синтез мистецтва і педагогіки, заснованої на взаємодії особистості з різними видами мистецтва і галузями художньої творчої діяльності. У підготовці майбутніх вчителів необхідна науково-методична і теоретична основа використання арт-технологій. Автором статті охарактеризовані технології і методики, які використовуються у власному педагогічному досвіді та дозволяють майбутнім педагогам набути компетенції для майбутньої професійної діяльності в школі, розглянуті питання професійної підготовки педагогів та їх професійного становлення.

У статті відображено актуальні просвітницькі та громадські проблеми та потреби українського суспільства крізь призму діяльності західноукраїнських письменників-педагогів, та проаналізовано чинники виховання національно-свідомої особистості у творчості письменників-педагогів Західної України кінця ХІХ 30-ті рр. ХХ ст. Зображено організаторів просвітницького руху на західноукраїнських землях, суперечності між традиційною, офіційною концепцією щодо навчання та виховання та підходами, що брали за зразок західну педагогіку і досвід європейської школи.Аналіз життя і діяльності, літературних творів письменників-педагогів надає нам можливість зробити висновок, що просвітництво, громадянська свідомість, патріотизм, відданість інтересам народу властиві, в першу чергу, самим митцям. Аналізуючи літературні твори громадську та просвітницьку діяльність, ми бачимо, що вони насичені різноманітними виховними ситуаціями, характерами, поглядами, вчинками людей, які жили в першій половині ХХ століття на територіях сучасної Західної України.За результатами дослідження встановлено, що важливу роль у реалізації освітньо-виховних завдань і формуванні педагогічно-просвітницьких орієнтирів мала діяльність громадських культурно-освітніх та педагогічних, заснованих й очолюваних визначними представниками західноукраїнської інтелігенції: педагогами, письменниками та освітніми діячами Західної України.

Стаття присвячена висвітленню однієї із актуальних проблем сучасної вищої педагогічної освіти – підготовці фахівців дошкільної освіти, оскільки на сьогодні певною мірою саме від них буде залежатиме осучаснення підходів до освітнього процесу на першій освітній ланці. Увага зосереджується на таких ключових питаннях як особистісно-професійне становлення майбутнього фахівця, розвиток культури самовираження молодої людини на основі аналізу наукових праць з філософії, психології та педагогіки. У публікації окреслені основні аспекти науково-дослідної діяльності у означеному напрямі, а саме: визначено мету та першочергові завдання, передбачено науково-обгрунтовані шляхи вирішення проблеми. Досліджуване явище кваліфікується як особливості (відмінні від інших людей властивості особистості), способи (систематизовану сукупність дій, використаних для досягнення мети), результати (проміжні та кінцеві продукти) самоорганізованої професійної діяльності. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури розглядаються структурні компоненти (когнітивний, емоційно-ціннісний, поведінковий). Визначаються критерії та показники оцінки міри сформованості культури самовираження, роль яких виконують властивості особистості майбутніх фахівців дошкільної освіти, що відповідають основним векторам педагогічної діяльності (діловому, аксіологічному, комунікативному, перетворювальному та на цій основі визначається типологія сформованості досліджуваного явища. Зокрема, значний акцент надається аналізу важливих чинників розвитку культури самовираження майбутніх фахівців дошкільної освіти; висвітленню організаційно-педагогічних умов, ефективних форм, методів та прийомів; окреслюються перспективи наукової розвідки. Зазначається також, що концепція дослідження забезпечується єдністю методологічного, теоретичного та методичного аспектів.

Цілі дослідження: вивчити можливості реалізації дослідницької діяльності учнів за допомогою навчального фізичного експерименту в хмаро орієнтованому навчальному середовищі. Завдання дослідження: визначити роль дослідницької діяльності учнів в хмаро орієнтованому навчальному середовищі через навчальний фізичний експеримент. Об’єкт дослідження: методика навчання атомної і ядерної фізики в хмаро орієнтованому навчальному середовищі загальноосвітнього навчального закладу. Предмет дослідження: дослідницька діяльність старшокласників при навчанні атомної і ядерної фізики в хмаро орієнтованому навчальному середовищі. Використані методи дослідження: теоретичний аналіз сучасних методичних доробок, синтез та узагальнення висновків, аналіз літератури з педагогіки, методики навчання фізики, космологічних теорій. Результати дослідження. Розглянуті наявні електронні бібліотеки застосунків та віртуальних лабораторій для забезпечення хмаро орієнтованого навчального середовища навчальним фізичним експериментом з атомної і ядерної фізики в старших класах загальноосвітнього навчального закладу. Проаналізовано доцільність використання фізичного експерименту в хмаро орієнтованому навчальному середовищі фізики. Розроблена програма «Теорія Великого вибуху». Основні висновки і рекомендації: застосування хмаро орієнтованого навчального середовища при навчанні атомної і ядерної фізики є доцільним так, як удосконалює методику навчання даного розділу фізики, урізноманітнює освітній процес, сприяє міжпредметним зв’язкам між фізикою та інформатикою, забезпечує інформативність та наочність явищ, теорій та процесів. Впровадження навчального фізичного експерименту для досліджень в хмаро орієнтованому навчальному середовищі сприяє формуванню дослідницької компетентності суб’єктів навчання та забезпечує дослідження ядерних процесів за певних визначених параметрів.

Описано методичну підготовку майбутніх учителів інформатики в закладах вищої освіти як сучасну педагогічну проблему. Розкрито актуальність та доцільність удосконалення методичної підготовки майбутніх учителів інформатики як складової неперервного професійного становлення та як процесу оволодіння методичними знаннями, формування методичних умінь, розвитку професійних та особистісних якостей. Акцентовано увагу на окремих напрямках методичної підготовки, зокрема, на поєднанні навчально–методичної та науково–методичної діяльності студентів, які здобувають вищу освіту за спеціальністю 014 Середня освіта (інформатика). Визначено, що потрібно орієнтувати майбутніх учителів на сьогодення й майбутнє, навчити їх гнучко й виважено реагувати на зміни у професійній діяльності, прогнозувати методичні завдання, які будуть сформовані внаслідок динамічного розвитку інформатики як фундаментальної науки та як шкільного предмету. Основою таких перспектив є: формування у студентів фундаментальних знань з інформатики, методики навчання інформатики, психології і педагогіки; розвиток у студентів готовності до неперервного всебічного саморозвитку і самовдосконалення в професії й суміжних галузях знань; вироблення у майбутніх учителів умінь самостійно організовувати освітній процес у закладах загальної середньої освіти відповідно до профілів вивчення шкільного курсу інформатики, аналізувати здобуті результати навчання, приймати професійні рішення і нести за них відповідальність. Методичну підготовку майбутніх учителів інформатики розглядаємо як: етап і результат професійного становлення; систему, що об’єднує в єдине ціле інші компоненти професійної освіти; процес оволодіння методичними знанням і вміннями, розвитку професійно значущих особистісних якостей, що спрямований на підвищення якості вищої педагогічної освіти.

Статтю присвячено висвітленню історико-педагогічного аспекту особливостей роботи шкіл передового педагогічного досвіду для педагогічних працівників дошкільних закладів УРСР у IІ половині XX століття.У ході дослідження було встановлено, що перша спроба організувати обмін таким досвідом відбулася у 1948 році під час обласної конференції педагогічних працівників дошкілля. Виявлено, що з 60-х років XX століття узагальнення й розповсюдження кращого педагогічного досвіду роботи дитячих садків або окремих вихователів − одна з найпоширеніших форм підвищення кваліфікації. Розглянуто та схарактеризовано зміст документів, які регламентували організацію та напрями роботи школи передового педагогічного досвіду, зокрема її мету, завдання, особливості організації та зміст роботи. Встановлено, що школи передового педагогічного досвіду працювали на базі опорних дошкільних закладів, які було створено з метою впровадження у практику роботи досягнень у галузі дошкільної педагогіки, а також для підвищення кваліфікації педагогічних працівників і проведення експериментальної роботи. Визначено категорії педагогічних працівників та особливості організації роботи шкіл передового педагогічного досвіду для них. Окреслено коло питань, які розглядалися, форми навчально-методичної роботи та особливості комплектації таких шкіл. Детально описано етапи вивчення й узагальнення передового педагогічного досвіду.Висвітлено роль шкіл передового педагогічного досвіду в удосконаленні професійних знань педагогічних працівників дошкільних установ зазначеного хронологічного періоду, а також особливості керівництва ними з боку кабінетів дошкільного виховання обласних інститутів підвищення кваліфікації вчителів.

У статті розглянуто необхідність інноваційної підготовки фахівців,індикаторами якої є наступні елементи: попередні успіхи студентів у роки навчання в педагогічних навчальних закладах, інформованість про інновації і готовність до їх практичного втілення. Висвітлено зарубіжний досвід інноваційної підготовки майбутніх бакалаврів дошкільної освіти в системі вищих навчальних закладів Європи й Америки, структуру та особливості навчання і викладання в них. Проаналізовано зміст та методику підготовки до використання інноваційних технологій на практиці. Висвітлено новаторські методи роботи (коопероване навчання, методи критичної педагогіки, педагогічної антропології, аутентичної та етнічної бесіди, тощо), форми організації (кооперативне навчання, мікронавчання, моделювання, мінікурси, виїзні семінари, тощо) та інноваційні моделі навчання студентів-бакалаврів з пошуковою спрямованістю, способи і засоби їх введення у навчальний процес. Виділено необхідні компоненти для створення ефективних ситуацій кооперованого навчання: позитивна взаємозалежність, взаємодія підтримки «пліч-о-пліч», індивідуальна відповідальність, вміння спільно працювати в малій групі, групова обробка результатів. Розглянуто практичні уміння та навички викладача закладу вищої освіти (володіння пояснювальними та дослідницькими методами навчання), які необхідні для ознайомлення студентів із нововведеннями, формування у них стійкої зацікавленості до вивчення та використання в своїй професійній діяльності інновацій, також указано функції викладача у ході навчального процесу (координатор, партнер). Описано методи надпредметної пошукової навчальної діяльності, до якої входять дослідницька, комунікативно-діалогова, дискусійна, ігрова, моделююча діяльність. Висвітлено завдання які стоять перед викладачем закладу вищої освіти в процесі викладання дисципліни.

Обґрунтовано дидактичні засади ефективної організації самостійної навчальної діяльності магістрів соціальної педагогіки. Розроблено зміст самостійної навчальної діяльності. Виділено діагностичні матеріали. Визначено основні ознаки самостійності. Доведено необхідність оптимального поєднання самостійної діяльності з професійно-практичними завданнями, націленими на становлення і розвиток професійного мислення майбутніх соціальних педагогів.

У статті розглядаються просвітницька діяльність громадського об’єднання, яке виникло в Харкові на початку ХХ століття на тлі гендерних проблем. Актуальність дослідження зазначеної проблеми обумовлюється тим, що в сучасному Українському суспільстві активно відбувається процес формування громадянського суспільства, отже, вивчення цього процесу з історичного погляду є соціально необхідним, а дослідження просвітницької та педагогічної діяльності таких об’єднань буде сприяти розвитку як історії педагогіки, так і педагогічної науки. Метою наукової рефлексії є дослідження просвітницько-педагогічної діяльності Харківського товариства взаємодопомоги трудящих жінок. Завдання статті полягають 1) у виявленні конкретних справ зазначеного громадського об’єднання, що мали просвітницький характер; 2) у з’ясуванні їхнього педагогічного наповнення. Методами наукового вивчення, що було застосовано у даній статті, стали теоретичні когнітивно-узагальнюючі методи, а саме: аналіз та синтез архівних матеріалів наукової літератури. Результатом дослідження стало 1) виявлення таких конкретних справ просвітницького характеру: організація численних курсів, дитячого садку «Осередок», початкової школи, змішаної гімназії, бібліотеки, літературно-художнього гуртку, курсів дошкільного виховання, Вищих жіночих курсів; 2) досліджуване громадське об’єднання бачило організовані ним освітні заходи заклади доступними для дітей (з урахуванням їхніх індивідуальних потреб та особливостей), заснованими на партнерській взаємодії з учнями та тісній співпраці з батьками; прагнуло підняти розумовий рівень жінки, розвинути її кругозір та її становлення як повноправного члена суспільства, а також пом’якшити грубощі хлопців і надати молоді можливості для взаємного ознайомлення в обстановці повсякденної праці; основною метою став розвиток самостійності, самосвідомості, творчості та солідарності.

У статті висвітлено питання культурно-релевантної педагогіки як невід’ємного компонента професійної педагогічної підготовки в Канаді. Актуальність полягає в тому, що освітнє середовище стає все більш різноманітним в культурному сенсі. Така різноманітність робить величезний внесок в організацію освітнього процесу. Автор зазначає, що викладачі несуть відповідальність за досяжність, рівноправність та успішність навчання для всіх учнів, незалежно від культури, етнічної приналежності, раси, соціально-економічного статусу, мови, або релігійного походження. Один із шляхів досягнення цієї мети – застосування культурно-релевантної педагогіки. Головним завданням культурно-релевантної педагогіки є навчання студентів, що належать до різних етнічних груп. Термін також використовується для визначення ефективного використання педагогіки в глобальному мультикультурному освітньому просторі. Викладачі мають бути підготовлені з глибоким розумінням ставитися до різноманітних культур учнів, яких вони навчають. Педагогам в процесі освітньої діяльності треба усвідомлювати, як саме ця культура впливає на навчальну поведінку учнів та як трансформувати навчальний процес в класі таким чином, щоб врахувати відмінності. Викладачі, що поважають культурні особливості, демонструють тверду прихильність підвищенню успішності абсолютно всіх учнів, як представників більшості, так і меншин. Вони усвідомлюють цінність рідної культури учнів, співпрацюють з родинами студентів та прагнуть до расової рівності та соціальної справедливості. Особливе місце орієнтована на культуру педагогіка має для викладачів англійської як другої мови. Культурно-релевантна педагогіка спонукає вчителів сприймати культуру студентів та їх рідну мову як актив і включати питання культури учнів в навчальні програми по вивченню мови.

Автор проводить думку, що сучасні інноваційні перетворення в позашкільній освіті принципово змінюють наші погляди та оцінки щодо ролі зазначеної освітньої інституції в системі безперервного навчання протягом життя. Зміни, що мають стійку тенденцію до накопичення, поступово трансформують позашкільну освіту в нову освітню інституцію. Дані зміни обумовлені, в першу чергу, невизнаністю неформальної освіти України на законодавчому рівні. Проблема розповсюджується і на позашкільну освіту, як один із її секторів, враховуючи структуру освіти в Україні. По-друге, зміни обумовлені теорією та практикою реалізації компетентнісного підходу в позашкільній освіті, що також є наслідком приєднання до європейської концепції освіти. Автор наголошує на тому, що позашкільна педагогіка компенсує недоліки і протиріччя шкільної педагогіки завдяки своїй дитиноцентричності. Саме тому практика сучасної позашкільної освіти демонструє сталі приклади успішного вирішення завдань виховання особистості, кінцевим результатом яких є самореалізація та самоствердження вихованців позашкільних установ. Автор зазначає, що сучасний позашкільний педагогічний процес при вирішенні вищеозначених завдань спирається на категорії та ідеї, якими оперували відомі західні педагоги-прагматики минулого століття. Наразі перераховані зміни дають підставу стверджувати, що позашкільна освіта в нинішньому столітті акумулює в собі певну кількість ознак, які дозволяють характеризувати її як нову освітню інституцію, з переліком усіх притаманних їй характеристик.

Стаття присвячена дослідженню практичного аспекту формування професійної мобільності майбутніх інженерів-педагогів. У статті здійснено аналіз практичної підготовки формування професійної мобільності здобувачів вищої освіти з урахуванням результатів психолого-педагогічних праць вітчизняних та зарубіжних науковців. З’ясовано, що організація практичної підготовки інженерів-педагогів зорієнтована з урахуванням потреб ринку праці.Акцентовано на перевагах контекстного та технологічного підходів у процесі практичної підготовки майбутніх фахівців професійної освіти. Визначено, що в організації освітнього процесу високий потенціал мають когнітивно зорієнтовані технології (діалогічні методи навчання, лекції-конференції, мультимедіа лекції, семінари-дискусії, семінари-«круглі столи», проблемне навчання тощо), особистісно зорієнтовані технології (інтерактивне навчання; креативні, інтелектуально-творчі, рольові, імітаційні, ситуативні ігри; тренінги тощо), діяльнісно зорієнтовані технології (контекстне навчання; організаційно-ділові ігри; метод проєктів, зокрема науково-дослідні проєкти, кейс-метод, пізнавально-пошукові завдання тощо). Доведено, що впровадження таких технологій сприяє реалізації практичної підготовки фахівців: інтенсифікації, підвищенні ефективності та якості освітнього процесу; диференціації навчання; системну інтеграцію предметних завдань; професійно-особистісному зростанню, самореалізації і самовдосконаленню.З’ясовано, що одним із найбільш ефективних шляхів підвищення практичної підготовки формування професійної мобільності майбутніх інженерів-педагогів є забезпечення міжгалузевої інтеграції, яка виступає індикатором якості професійної підготовки. Теоретичні дослідження спрямовують подальший науковий пошук на впровадження системи формування професійної мобільності майбутніх інженерів-педагогів. Ключові слова: практична підготовка, професійна мобільність, інженери-педагоги, міжгалузева інтеграція.

У статті вперше розглянуто проблему формування дзвонознавчих компетенцій у системі підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва. Встановлено, що якість їхньої фахової освіти у сфері педагогіки дзвонарства значною мірою залежить від розроблених дидактичних умов. Серед них важливе місце займає виконання системи творчих завдань, що моделюють майбутню професійно-педагогічну діяльність педагогів-музикантів.

Стаття присвячена одній з актуальних проблем соціальної педагогіки – проблема психокорекційної роботи з дезадаптованими підлітками. На основі теоретичних та соціально-психологічних досліджень розкриваються ті важливі значення, які харак-теризують психокорекційну роботу з соціально дезадаптованими підлітками. В роботі досліджено та проаналізовано особливості психокорекційної роботи соціального педагога з соціально дезадаптованими підлітками, визначено сутність та завдання соціально-педагогічної роботи з дітьми різної форми дезадаптованої поведінки. Соціальному педагогу, який прaцює в cиcтeмі ocвіти, кoнcультaтивних службах, реабілітаційних центрах, чacтo дoвoдитьcя прoвoдити психокоригуючу роботу. Meтoю діяльнocті coціaльнoгo пeдaгoгa є дoпoмoгa в усуненні перешкод, що заважають успішному самостійному рухові підлітка у світі. Прaвильнo організована coціaльнo-пeдaгoгічнa діяльніcть cпрямoвуєтьcя на надання комплексної дoпoмoги у рoзв’язaнні ocoбиcтіcних прoблeм тoгo чи іншого клієнта.Пcихoкoрeкційнa робота з підлітками зacнoвaнa нa таких жe принципaх, щo й з дітьми, однак, дoдaютьcя нoві компоненти, що відповідають віку. Приcтупaючи дo рoбoти, соціальний педагог та пcихoлoг зaвжди пoвинні пaм’ятaти, що головне у віднocинaх з підліткoм – цe взaємoпoвaгa й довіра.Прoвeдeний aнaліз іcнуючих підхoдів дo вивчення проблеми психологічної кoрeкції ocoбиcтocті coціaльнo дeзaдaптoвaних нeпoвнoлітніх пoкaзaв, щo важливим фактором корекції дeзадаптованої пoвeдінки є coціaльний кoнтрoль. Сутніcть coціaльнoгo контролю в тому, щo він пeрeдбaчaє зуcилля нaйближчoгo coціaльнoгo oтoчeння, спрямовані на попередження дeзадаптованої пoвeдінки, пoкaрaння дeвіaнтів у рaзі вчинeння ними свідомих асоціальних дій, пcихoлoгічнe кoригувaння їхньoї пoвeдінки, ocoбиcтіcних відхилeнь.Результати дослідження будуть цінними у роботі соціального педагога. Це дає можливість соціальному педагогу підібрати адекватні засоби впливу для налагодження взаємовідносин між підлітками, що мають схильність до дезадаптованої поведінки.

Стаття присвячена проблемі формування духовно-моральних цінностей дошкільників. Проаналізовано погляди вітчизняних та зарубіжних вчених щодо змістового наповнення понять «духовність», «цінності». З’ясовано, що духовно-моральні цінності пов’язані із сформованими гуманістичними якостями, зокрема, любов’ю, повагою, гідністю, турботою про інших, співпереживанням, взаємодопомогою, добром, дружбою, взаємопідтримкою, толерантністю, непримиренністю до проявів зла тощо. Цінності є продуктом духовної культури, вони формуються і створюються в ході розвитку людської цивілізації, тому вони є загальноприйнятими і зберігаються в загальній культурній традиції. Вони виступають у якості орієнтира діяльності та існують у свідомості людини. Показником сформованих цінностей служать дії і вчинки, а не існуюча дійсність, і виявити їх можливо лише в дії. Розглянуто освітньо-виховний процес закладу дошкільної освіти з позиції упровадження педагогіки підтримки зростаючої особистості, в основі якої - ціннісне ставлення до навколишньої дійсності та самого себе, що в свою чергу спонукає до нового осмислення ролі педагога в освітньому процесі на основі суб’єкт-суб’єктної взаємодії, що передбачає діалог, спільну участь в організації освітньо-виховного процесу, орієнтацію на кожну дитину як ціннісно зорієнтованої, життєво компетентної особистості. Виокремлено мету, завдання, форми роботи з дошкільниками з формування в них духовно-моральних цінностей, що розкриваються у контексті реалізації напрямів виховання «Я і сім’я», «Я і природа», «Я і країна». Запропоновані форми і методи виховання відповідають віковим та індивідуальним особливостями дошкільнят, мотивовані на їх гуманізацію, ураховують особистий життєвий досвід дитини дошкільного віку, підвищують їх бажання до активної співпраці і спрямовані на засвоєння духовних цінностей, норм і правил моральної поведінки у взаємодії з собою та іншими.

Где лгут и себе и друг другу,и память не служит уму,история ходит по кругуиз крови – по грязи – во тьму.И. Губерман Людину з царини тварин виділила не праця, не розвиток мови і не інші дуже важливі, але все ж другорядні чинники. Головним чинником переможної еволюції людини є накопичення, зберігання і негенетичний спосіб передачі знань про себе і навколишнє середовище. Саме для цього необхідно було розвивати мову, об’єм черепу і прямоходіння, щоб використовувати накопичені знання, тобто працювати. Щоб зрозуміти, як інформаційні технології впливають на суспільний уклад, розглянемо три епохальні винаходи. Десь близько півтори тисяч років до нашої ери почали з’являтись фонетичні алфавіти, які значно спрощували складні писемні технології з використанням ієрогліфів. Все настільки спрощувалось, що засвоїти писемність отримала змогу навіть дитина. Наступний епохальний винахід відбувся приблизно п’ятисотого року вже нашої ери. Це був винахід позиційних систем числення. Наприклад, до цього часу в Європі панувала непозиційна римська система числення, для якої алгоритми арифметичних дій були дуже складні з великою кількістю виключень з правил, тому для того, щоб вміти виконувати арифметичні розрахунки, необхідно було закінчувати університет. І, нарешті, ще через півтори висячи років винайшли персональний комп’ютер. Звичайно обчислювальні пристрої існували і раніше, але з’явились кавоварки, які розмовляють, в’язальні машини і кухонні комбайни, які необхідно програмувати і таке інше. Тепер пересічний громадянин, хоче він того чи ні, повинен засвоювати новий для нього алгоритмічний спосіб мислення так само, як щойно описані винаходи не тільки надавали нові можливості, але й вимагали засвоєння нових вмінь читати, писати і рахувати. Вже давно неписьменна людина є не тільки не бажаною, але й несе в собі певну загрозу суспільству. На жаль, досі не всі зрозуміли, що персональні комп’ютери – це не чергова «друкарська машинка», що це значно серйозніше.Зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) виникло під гаслами боротьби з корупцією. Корупція в черговий раз перемогла, але ЗНО все ж таки дало корисні результати. Вперше ми отримали більш-менш об’єктивну оцінку стану освіти. Не дивлячись на шалені спроби, не вдалося повністю приховати реальні результати. По-перше, зсув оцінки на 100 балів може справити враження лише на тих, хто геть не розуміє, що таке обчислення. Наприклад, якщо успішність 50%, то додавання 100 балів може перетворити ці бали на 150 і, враховуючи, що тепер максимальна сума балів дорівнює 200, ми отримаємо загальну оцінку 150/200=75%. Кому потрібні подібні числові кульбіти? По-друге, навіщо потрібно натягувати реально виміряний розподіл результатів на геть недоречний в цьому випадку нормальний розподіл. Зрозуміло, що нормальний розподіл виникає, коли середнє значення зумовлене однією причиною, а відхилення від нього випадкові й незалежні. Коли студент шукає відповідь на завдання, він використовує декілька механізмів: просто вгадування, банальну ерудицію (побутовий досвід), знання і навіть помилково сформовані поняття (на жаль, буває і таке). Можливі й композиції наведених механізмів пошуку відповідей. Наприклад, за допомогою власного досвіду відсікається частина запропонованих відповідей і тим самим збільшується ймовірність, а далі йде просте вгадування.Існують два типи тестів, які мають відношення до освіти. Це тести для визначення здібностей і тести на визначення досягнень у навчанні. Перші цікаві більше для наукової діяльності, а використання їх для практичної діяльності, м’яко кажучи, дискусійне. Але тести на досягнення в навчанні мають суто практичне значення. Однак ці типи тестів сильно відрізняються один від одного. По-перше, діапазоном вимірювання. Наприклад, як вказати межі геніальності? А діапазон вимірювання тестів на досягнення завжди обмежений об’ємом навчальної програми. По-друге, на форму закону розподілу результатів вимірювання здібностей повинен впливати лише об’єктивний стан речей, а на форму закону розподілу тестів на досягнення може впливати і завжди впливає технологія (методика) навчання, яка не є об’єктивною причиною. До речі, форма закону розподілу результатів тестування на здібності не зобов’язана бути симетричною, як то прийнято в багатьох досить поширених теоріях тестування. Так, наприклад, якщо можна допустити, що кількість народжуваних із задатками геніїв приблизно однаково з кількістю народжуваних з задатками суперйолопів, то при вимірюванні у зрілому віці цей баланс, напевно, не зберігається. Дійсно, не всі діти з задатками геніальності зможуть розвинути їх в повній мірі. На те є дуже багато причин, при цьому відсоток тих, кому вдалося досягти максимального результату, буде складати значно менше, ніж 50. Те ж саме можна сказати про тих, хто зумів вибратись із дуже неприємних задатків і стати нормальною людиною. Таким чином, врешті решт суперйолопів буде значно більше, ніж геніїв.Оцінка в навчанні грає роль оберненого зв’язку і тому ні в якому разі не можна її спотворювати різними заохочувальними й іншими виховними змістами. Необхідно повернутися до попередньої практики, коли використовувались дві окремі оцінки: оцінка за навчання і оцінка за старанність. На жаль, п’ятибальна система оцінки була спочатку спотворена, а потім взагалі відкинута. Оцінка «задовільно» означала, що учень відтворив 100% навчального матеріалу. Оцінка «добре» відповідала осмисленому використанню знань для практичних завдань. І, нарешті, оцінка «відмінно» виставлялась у разі використання знань у нестандартних (в тих, які не згадувались у процесі навчання) випадках. Оцінка «незадовільно» виставлялась у всіх інших випадках, окрім тих, коли учень не міг або був не здатним, або не хотів навчатись. Для такої ситуації використовували оцінку «дуже погано» з обов’язковим повторним навчанням. Сучасна дванадцятибальна шкільна і, певною мірою, семибальна система вищих навчальних закладів відповідають лише градації сірого, тобто інтервалу від «незадовільно» до «задовільно» п’ятибальної системи. Слід згадати ще одну ваду сучасної системи оцінювання. Це плутанина коду оцінки з кількісною характеристикою. Мова йде про так звану середню оцінку або показник якості навчання. Якщо ми закодуємо числом «1» яблуню, числом «2» – вишню і числом «3» сливу і якщо далі з’ясується, що половина дерев у саду це яблуні, а половина – сливи, ми ж не будемо стверджувати, що у нас гарний вишневий садок? І ще гірше, якщо ми станемо оцінювати якість художнього твору за середнім кодом літер, які використані для його написання.Однією з головних вад комп’ютерного тестування є практична неможливість використати в тесті завдання, що вимагають неформальної перевірки експертом-людиною. Щодо неможливості корегувати завдання під час опитування, то це скоріше є перевагою комп’ютерного тестування, ніж його недоліком. До переваг комп’ютерного тестування слід віднести формальність, тобто незалежність від людського фактору проведення і оцінювання.Зупинимося на труднощах складання завдань для тестування. Перша перепона при розробці завдання – це визначення складності завдання. Добре відомо, що використання часу, необхідного для виконання завдання, не може бути критерієм його складності. Однак і популярний спосіб визначення складності за допомогою пробного тестування теж не витримує критики. Дійсно, якщо студента ретельно тренували бачити повний диференціал, то для нього знаходження деяких інтегралів буде дуже легким завданням, у випадку ж якщо студенту лише повідомляли про повний диференціал, але не тренували його розпізнавати, подібне завдання буде значно складнішим. Можна продовжувати подібні приклади, але і так зрозуміло, що технологія навчання радикальним способом впливає на складність виконання тестових завдань. Оскільки результати тестування мають бути незалежними від методики навчання, то зрозуміло, що використання пробного тестування для оцінки складності завдань не слід використовувати. Комп’ютерний тест – це інструмент для вимірювання. Як і будь-який прилад, він має певний діапазон, у якому він працює достеменно. Це означає, що частину балів студент може набрати, не володіючи знаннями, а просто вгадуючи відповідь. Щоб корегувати оцінку тестування, слід визначити кількість балів, яку студент може набрати, просто вгадуючи, відняти її від отриманої оцінки завдання і при визначенні підсумкової оцінки за тест провести нормування того, що залишилось, на максимальний бал тесту. При складанні завдань належить всіляко зменшувати ймовірність вгадувань. Наприклад, якщо відповідь подається у вигляді числа, то не бажано формулювати завдання у вигляді запитання з переліком можливих варіантів відповіді, а пропонувати студенту ввести число з клавіатури. Бажано відходити від практики використання завдань тільки з однією вірною відповіддю. Студент повинен сам вирішувати, скільки запропонованих відповідей він повинен вибрати: одну, дві, декілька, всі або навіть жодної. При такому підході перевіряються не тільки знання, а й впевненість у них.Рівень освіти знижується. В цьому легко переконатися, запропонувавши студентам завдання, наприклад, з посібників 30-літьої давнини для підготовки абітурієнтів. З багатьох причин необхідно створювати загальний для країни банк тестових завдань. Щоб завдання не старіли, їх треба робити багатоваріантними, тобто варіантів завдання повинно бути так багато, що запам’ятовувати без розуміння кожний з них окремо було б недоцільно. До того ж кожний варіант повинен вирішувати одну й ту саму дидактичну задачу, тобто повинен перевіряти знання конкретного теоретичного положення навчальної програми. Такий банк можна було б використовувати як для підготовки, так і для безпосередньо тестування. При наявності такого банку тестових завдань стане можливим реальне порівняння результатів тестування за різні роки, тоді як зміна завдань кожного року несе велику загрозу зменшення рівня складності. Звісно, таку базу необхідно доповнювати і розширювати на предмет все більшого і якісного охоплення навчального матеріалу. Однак слід дуже ретельно пильнувати і не дозволяти спрощення вимог до складності завдань. Необхідно уніфікувати підсумковий контроль у процесі навчання, і комп’ютерне тестування для цього на часі.Треба щиро сказати, що занепад освіти зумовлений суб’єктивним фактором, а саме недолугим і недалекоглядним керівництвом. Підтвердимо цей висновок наступними тезисами.Перша системна помилка полягає в тому, що замовник, виконавець і приймальник ‑ це одна й та ж установа, а саме МОНмолодьспорту. Якщо виконавця відокремити від замовника, то можна було б конкретніше з’ясувати, яку якість навчання можна вимагати вид виконавця і за яке фінансування. Це дуже непросте з’ясування, бо з одного боку ‑ грошей завжди не вистачає, а з другого ‑ розвиток суспільства напряму залежить від якості освіти.Друга системна вада управління освітою зумовлена недосконалістю теоретичної педагогіки. Наприклад, розглянемо теорію tabula rasa щодо освіти. Офіціальна педагогіка дуже ретельно критикує першу тезу цієї теорії, стверджуючи що «чистих дошок» не існує, але геть не розглядає другу тезу, яка стверджує, що якщо на «дошці» є вільне місце, то там можна написати що завгодно. А чи це так? Ні в кого не виникає заперечень, що процес навчання ‑ це інформаційний процес. Якщо це так, то для інформаційного процесу необхідно мати три структурні одиниці: передавач, канал і приймач. При цьому передавачів і каналів може бути декілька, а приймач один – учень. Саме на ньому відображається результат навчання і саме він є ключовою структурною одиницею в навчанні. Запитайте студента: «Що важливіше: знання чи диплом?». Ви отримаєте цілком обґрунтовану відповідь: «Звичайно ‑ знання, маючи їх завжди можна скласти іспити і отримати диплом». Але ж чому, деякі студенти попри всяку гідність вимолюють неадекватно завищені оцінки? Справа в тому, що крім недосконалостей теорії, існує варварське невігластво керівної ланки. Наприклад, варварський вираз: «Ви не учню ставите негативну оцінку, ви її собі ставите!», або більш хитромудрий: «Якщо студента відраховано з третього курсу, то гроші, які витрачені на його навчання ‑ це нецільове використання коштів». Чому саме платять хабар за вступ до навчального закладу, якщо майбутній студент справжній телепень? Тоді ж треба буде платити за кожний залік, за кожний іспит і кожну контрольну або курсову роботу. А якщо зустрінеться викладач, який не бере хабарів? Дуже довгий і ризикований ланцюжок. Чи не простіше піти і одразу купити диплом? Відповідь на ці запитання проста. Управління освітою відбувається з використанням недолугих і до того ж суперечливих показників. Наприклад, показник успішності, так званий показник якості, геть технологічно необґрунтований показник відношення кількості викладачів до кількості студентів, штучне обмеження кількості стипендіатів, і таке інше. За кожним з цих показників стоїть певна проблема керівної установи. Наприклад, популістський закон підвищення розміру стипендії без підвищення стипендіального фонду. До чого призводить цей суперечливий клубок вимог до керівництва навчального закладу і врешті-решт до викладачів? Негативні оцінки стають винятковим явищем. Тоді, якщо студент веде себе тихо, ходить на заняття, але нічого не вчить, він має свою чергову задовільну оцінку і, «відмотавши» певний строк, отримує диплом. Якби ж можна було перенести хоча б трохи відповідальності за результат навчання на студента, як того вимагає інформаційний характер процесу навчання, і при цьому використати незалежне від людського фактора комп’ютерне тестування, то можливо було б подолати описане ганебне явище.Нарешті, третя системна біда – невтримна вакханалія оптимізації і новаторства. Справа в тому, що оптимізація може бути дуже шкідливою, коли система знаходиться у збудженому нестійкому стані [1] тим, що оптимізаційні дії посилюють нестійкий стан і приводять до катастрофи. Як це не дивно, але діяльність вчителів-«новаторів» може наносити більше шкоди, ніж користі. Інновації можуть бути дуже локально корисними і шкідливими у загальносистемному сенсі. Так, багато століть учнів не спонукали зазубрювати таблицю додавання на кшталт таблиці множення, а замість цього дуже старанно привчали до виконання алгоритму переходу через розряд. Така методика сприяла глибшому розумінню того, як працює позиційна система числення. В наш час все більше вчителів змушують школярів заучувати таблицю додавання, що дійсно прискорює навчання швидкому рахуванню, але повністю знищує розуміння будови позиційної системи числення. Наступний приклад стосується викладання мови. Тенденція полягає в тому, що збільшується навчальний час на написання творів за рахунок навчання робити перекази. В результаті такого підходу учні не вміють писати доповідні, вести лабораторні журнали і взагалі пояснювати щось письмово. Замість цього вони списують з книжок незрозумілий у їхньому віці опис глибинних страждань Лариси Косач.Розглянемо деякі проблеми оптимізації з використання діаграми потенціального рельєфу рівня навчання. На рис. 1 локально стійкі стани мають номери: 1, 3, 5 і 6. Зрозуміло, що освіта може бути ефективною лише в стійких станах. Для того, щоб поліпшити ситуацію, систему треба перевести зі стійкого стану 1 до стійкого стану 3. Будемо збуджувати систему у стані 1 доти, поки система стане здатна сама переходити від збудженого стану 1 до збудженого стану 3 і навпаки. Потім, коли система буде знаходитись у збудженому стані 3, різко увімкнемо гальма, тобто використаємо відповідні стандарти, щоб система «охолола» до стійкого стану 3.Гальма ‑ це незмінний на певний час рівень тестування набутих знань. Якщо потроху знижувати рівень тестів, скажімо для покращення деяких показників, то система сама собою опиниться знов у стані 1. Описаний революційний спосіб оптимізації системи самий простий, однак він не завжди доступний. Наприклад, для переходу від стану 3 достану 5 такий спосіб не підходить. Дійсно, якщо поступово збільшувати збудженість стану 3, ми не досягнемо потрібного рівня і ймовірніше за все опинимося в стані 1. Для того, щоб перевести систему зі стійкого стану 3 до стійкого стану 5, необхідно швидко, протягом однієї чверті періоду коливань системи, збудити систему до необхідного рівня і зробити реформу, тобто змінити «правила гри», і знову увімкнути гальма, але вже на іншому вищому рівні. На рисунку такий перехід позначений штриховою лінією. Тепер зрозуміло, чому так важливо мати дієвий інструмент стабілізації системи. Комп’ютерне тестування, взагалі кажучи, відповідає вимогам для такого інструмента.

Проаналізовано значення розвитку інформаційно-цифрової компетентності сучасних педагогів у контексті стратегічних завдань розвитку в Україні інформаційного середовища та реформування системи освіти, підвищення якості підготовки педагогів для системи професійної освіти. Показано, що проблема розвитку інформаційно-цифрової компетентності майбутніх педагогів професійного навчання в галузі економіки ще не отримала достатнього наукового обґрунтування. Описано зміст дисциплін інформативного спрямування в освітньо-професійних програмах підготовки педагогів професійного навчання. Розкрито цілі і завдання дисципліни «Інформаційні технології в освіти та ТЗН» для розвитку інформаційно-цифрової компетентності майбутніх педагогів професійного навчання в галузі економіки. Доведено важливість оволодіння майбутніми педагогами професійного навчання навичками використання сучасних Інтернет-ресурсів, створення власних сайтів, блогів, використання хмарних технологій, соціальних мереж у навчанні тощо. Показано зв’язок дисципліни з іншими компонентами освітньо-професійної програми підготовки педагогів. Визначено перелік програмних результатів навчання з дисципліни відповідно до категорій Національної рамки кваліфікацій (знання, уміння, комунікація, автономія). Описано зміст та специфіку дисципліни. Наведено результати опитування студентів щодо оцінювання їхньої інформаційно-цифрової компетентності та володіння сучасними ІТ. Показано, що електронні засоби займають дуже важливе місце у житті сучасних студентів. Водночас, ці ресурси використовуються переважно для спілкування в соціальних мережах. Потребують розвитку навички використання в навчанні сучасних хмарних технологій, засобів проведення онлайн-опитувань, створення інтерактивних презентацій, сайтів, блогів та ін. Окреслено важливість організації у процесі вивчення дисципліни проектної діяльності з використанням сучасних інформаційних технологій. Така діяльність дає змогу розвинути інформаційно- цифрову компетентність студентів, сформувати комплексні вміння щодо пошуку інформації, комунікації, синхронного та асинхронного спілкування, організації спільної діяльності, обміну інформацією та матеріалами, проведення он-лайн опитувань, створення веб-портфоліо та мультимедійної презентації результатів проекту, розробки електронних освітніх ресурсів як продуктів проектної діяльності.

Високий рівень професійної компетентності є ознакою педагогічної майстерності педагога. Професійна компетентність педагога характеризується глибокими професійними знаннями, навичками та вміннями, професіоналізмом у галузі психології та педагогіки, досконалою методикою здійснення навчально-виховних заходів [3, 10]. Обов’язковою умовою професійної компетентності сучасного педагога є володіння інформаційно-комп’ютерними технологіями. Тому формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання засобами педагогічної інформатики є важливим завданням дидактики вищої школи.Як показав аналіз наукових джерел, проблема формування професійної компетентності педагогів постійно знаходиться в центрі уваги науковців. Утім, в умовах переходу від знаннєвої до компетентнісної парадигми вищої освіти виникло протиріччя між вимогами до готовності випускників практично вирішувати професійні завдання й змістом підготовки педагогів, який залишається переважно орієнтованим на засвоєння теоретичних знань. То ж, для вирішення проблеми формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання необхідно розв’язати зазначене протиріччя.Мета статті – обґрунтувати значущість розроблених практичних завдань для формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання.Формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання потребує створення у ВНЗ умов для формування цінністно-мотиваційного, когнітивного, праксеологічного та суб’єктного компонентів майбутньої професійної діяльності.Праксеологічний компонент як системне психічне утворення педагога визначає практичну готовність фахівця до виконання професійної діяльності, виражену в системі практичних знань, умінь і здатностей. Найвища якість людини як фахівця, виявляється в його професійних уміннях, які є кінцевою метою навчального процесу професійної підготовки й визначаються О. М. Новіковим як структурні психічні утворення, що містять почуттєві, інтелектуальні, вольові, творчі, емоційні якості особистості, завдяки яким забезпечується досягнення поставленої мети діяльності [2, 125].Педагога-майстра характеризує високий рівень педагогічної самоорганізації, який виявляється у здатності до самостійного проектування професійної діяльності. Самоорганізація індивіда стає можливою лише за наявності стратегічних умінь, необхідних для самостійного визначення мети діяльності, етапів її досягнення, оптимального вибору засобів, методів, технологій навчання й творчого їх застосування.Проектна компетентність педагога професійного навчання є складовою його педагогічної компетентності, отже, її формування має бути етапом загального процесу формування педагогічної майстерності майбутнього фахівця. Застосування засобів педагогічної інформатики для розв’язання педагогічних задач ми розглядаємо як операційно-технологічний компонент проектувальної діяльності педагога і поділяємо думку Г. М. Алєксєєвої про ресурсність електронного навчання для успішного формування операційно-технологічного компоненту у підготовці майбутніх педагогів [1, 43].На нашу думку, впровадження в процес підготовки інтегрованих практично орієнтованих дисциплін сприятиме формуванню професійної компетентності майбутнього фахівця. Тому для формування проектувальної компетентності як складової педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання металургійного профілю нами було розроблено навчальну програму й методичне забезпечення дисципліни «Педагогічний практикум».Для підготовки до практичних занять студентам пропонується виконати ряд вправ, деякі з них наведені нижче.Вправа 1. Ознайомтесь із переліком адрес наукової періодики України, розміщених он-лайн:http://library.uipa.kharkov.ua/library/ – архів номерів збірника наукових праць «Проблеми інженерно-педагогічної освіти»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzspp/ – архів номерів збірника «Наукові записки. Серія «Психолого-педагогічні науки»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ptipo/index.html – архів номерів збірника «Проблеми трудової і професійної підготовки;http://intellect-invest.org.ua/pedagog_editions_collection_of_scientific_ labours_arhiv_gnvp/ – архів номерів збірника наукових праць «Гуманізація навчально-виховного процесу»;http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpbdpu/index.html – архів номерів збірника наукових праць Бердянського державного педагогічного університету (Педагогічні науки);http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znppn/index.html – архів номерів збірника наукових праць (педагогічні науки) Херсонського державного університету.Дослідіть їхню професійну спрямованість, структуру, інформаційні ресурси. Підготуйтесь до обговорення на тему «Застосування ресурсів електронних бібліотек для формування педагогічної майстерності викладача».Вправа 2. Створіть електронний каталог «Проблеми інженерно-педагогічної освіти». Створіть файл «Зміст номерів за останній рік» і помістіть його в каталог. Відкрийте архів збірника наукових праць «Проблеми інженерно-педагогічної освіти». Скопіюйте у файл зміст усіх номерів збірника «Проблеми інженерно-педагогічної освіти» за останній рік. Проаналізуйте зміст одного номера збірника. Визначте одну актуальну проблему організації навчання майбутніх інженерів-педагогів у ВНЗ і підготуйтесь до її обговорення.Вправа 3. Створіть електронний каталог «Збірник «Проблеми трудової і професійної підготовки». Створіть файл «Зміст номерів за останній рік» і помістіть його в каталог. Зайдіть в архів збірника наукових праць «Проблеми трудової і професійної підготовки». Скопіюйте у файл зміст усіх номерів збірника «Проблеми трудової і професійної підготовки» за останній рік. Поверніться до архіву номерів, оберіть один збірник і проаналізуйте його зміст. Визначте одну актуальну проблему формування професійної компетентності педагога професійного навчання і підготуйтесь до її обговорення.Вправа 4. З переліку тем оберіть одну, найцікавішу для Вас: «Технології формування внутрішньої навчальної мотивації учнів ПТНЗ», «Використання ресурсів мультимедійних засобів на уроках в ПТНЗ», «Методи організації педагогічної взаємодії у ПТНЗ», «Інноваційний урок у ПТНЗ», «Робота куратора групи у ПТНЗ», «Формування професійно мобільного кваліфікованого робітника», «Робота куратора групи з батьками учнів ПТНЗ», «Психологічна культура педагога у роботі з дітьми-сиротами», «Педагогічна фасилітація як фактор гуманізації освіти», «Педагогічна майстерність педагога професійного навчання».Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, підготуйте інформацію з обраної теми. На її основі розробіть конкретну ситуацію для аналізу.Вправа 5. Створіть каталог «Мультимедійні засоби у викладанні технічних дисциплін». Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, знайдіть публікації, присвячені зазначеній проблемі й помістіть їх у каталог. Підготуйтесь для обговорення проблеми. Здійсніть рефлексію: з якими проблемами Ви стикнулись при виконанні завдання? Які прийоми, на Вашу думку, сприяють оптимізації пошуку і обробки інформації?Вправа 6. Відкрийте створений раніше електронний каталог «Проблеми трудової і професійної підготовки». Створіть в ньому підкаталог «Методики викладання технічних дисциплін». У підкаталозі «Методики» створіть наступні підкаталоги: «Методики викладання у ПТУ і технікумах», «Методики викладання у ВНЗ». Поверніться в каталог «Проблеми трудової і професійної підготовки» і відкрийте файл під назвою «Зміст номерів за останній рік». Прогляньте його, знайдіть в архіві номерів статті, які стосуються проблем методики викладання технічних дисциплін, скопіюйте і розподіліть їх по підкаталогах «Методики викладання у ПТУ і технікумі» й «Методики викладання у ВНЗ». Проаналізуйте по одній статті з кожного каталогу. Підготуйтесь до обговорення.Вправа 7. З наданого переліку тем оберіть найцікавішу для Вас: «Технології формування внутрішньої навчальної мотивації в учнів технікуму», «Використання ресурсів мультимедійних засобів на нетрадиційних уроках у технікумі», «Інноваційний урок у технікумі», «Специфіка роботи куратора групи з формування професійно мобільного кваліфікованого робітника», «Робота куратора групи з батьками учнів ПТНЗ», «Психологічна культура педагога професійного навчання в роботі з дітьми-сиротами», «Стратегії вирішення педагогічних конфліктів», «Педагогічна фасилітація», «Педагогічний тренінг», «Кейс-метод у викладанні технічних дисциплін», «Роль педагогічних працівників в організації соціального партнерства».Використовуючи пошукові сервери мережі Інтернет, попередні наробітки з дисципліни, підготуйте інформацію з однієї обраної теми. Підготуйтесь до її обговорення.Вправа 8. Відкрийте створений раніше каталог «Методики викладання в ПТУ і технікумі». В ньому створіть файл «Бібліографія», в якому складіть бібліографічний перелік з 20 номерів, оформлений за вимогами ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».За допомогою поштового сервера обміняйтеся з одним із студентів Вашої групи електронним листом-повідомленням і файлом з бібліографією. Перевірте один одного щодо слушності оформлення бібліографічних переліків. Обміняйтесь листом-коментарем, у якому, пам’ятаючи про етику ділового спілкування, повідомте про результати взаємоперевірки.Висновок. Запропоновані вправи з дисципліни «Педагогічний практикум» спрямовані на формування практичних умінь студентів, враховують сучасні вимоги щодо формування професійної компетентності педагога засобами педагогічної інформатики, що свідчить про доцільність їх застосування для формування професійної компетентності майбутніх педагогів професійного навчання. Перспективи подальшого дослідження вбачаємо в експериментальній перевірці впливу дисципліни «Педагогічний практикум» на формування педагогічної майстерності майбутніх педагогів професійного навчання.

Анотація. Доробок письменників-учителів кінця ХIX – 30-тих років ХХст, які працювали у школах Західної України, є достовірним джерелом інформації про розвиток шкільництва та становище вчителя в зазначений історичний період. Будівництво освітньо-виховної справи досліджуваного періоду вимагало ініціативних, відданих своїй справі людей, які б узяли керівництво цим процесом у свої руки, і засобів, що б забезпечили виконання поставлених завдань. Зображено організаторів просвітницького руху на західноукраїнських землях, суперечності між традиційною, офіційною концепцією щодо навчання та виховання та підходами, що брали за зразок західну педагогіку і досвід європейської школи. Аналіз життя і діяльності, літературних творів письменників-педагогів надає нам можливість зробити висновок, що просвітництво, громадянська свідомість, патріотизм, відданість інтересам народу властиві, в першу чергу, самим митцям. Аналізуючи літературні твори громадську та просвітницьку діяльність, ми бачимо, що вони насичені різноманітними виховними ситуаціями, характерами, поглядами, вчинками людей, які жили в першій половині ХХ століття на територіях сучасної Західної України. За результатами дослідження встановлено, що важливу роль у реалізації освітньо-виховних завдань і формуванні педагогічно-просвітницьких орієнтирів мала діяльність громадських культурно-освітніх та педагогічних, заснованих й очолюваних визначними представниками західноукраїнської інтелігенції: педагогами, письменниками та освітніми діячами Західної України. Ключові слова: освіта, письменники-учителі, Західна Україна, доробок, шкільництво.

Наукова стаття включає теоретичне вивчення з проблеми дослідження мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку з порушеннями зору. Метою наукового дослідження є теоретичне обґрунтування позицій щодо мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку з порушеннями зору до навчання у шкільних умовах. Завдання статті передбачає теоретичний аналіз наукової літератури з вивчення досвіду класичних та сучасних досліджень вітчизняних та зарубіжних учених, які висвітлюють проблему мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку з порушеннями зору; визначення основних порушень мовлення; вивчення впливу порушень зору на особливості розвитку мовлення та мовленнєву готовність до школи дітей старшого дошкільного віку. Методами дослідження в нашій роботі є використання наукових експериментальних та методичних джерел з спеціальної педагогіки та психології. Підчас аналізу науково-теоретичного дослідження було визначено, що в залежності від тяжкості порушень зору (сліпі, що мають повну відсутність зорового відчуття або діти зі зниженим зором, у яких порушується сприймання кольору, світла) розвиток мовлення в цієї категорії дітей набуває своєрідних особливостей, що відповідно впливає на їх мовленнєву готовність до школи. Встановлено, що діти з порушеннями зору (сліпі та зі зниженим зором) мають специфічне сприймання навколишнього світу. Компенсаторні можливості відбувається за допомогою збереженої аналізаторної системи (слуху, тактильного відчуття тощо). Спостерігається порушення предметного, дієвого співвіднесення зі значенням слова; страждає комунікативне мовлення. Мовленнєва готовність до шкільного навчання дітей старшого дошкільного віку з порушеннями зору передбачає використання спеціально розроблених навчально-корекційних програм. Основою мовленнєвої готовності вважають сформованість у дітей усіх компонентів мовлення фонематичного (сприймання мовлення), фонетичного (звуковимова), лексичного, розуміння смислу слів, збагачений словниковий запас, граматичного, дискурсивного, соціокультурного, етнокультурного. Ключові слова: мовленнєва готовність, діти старшого дошкільного віку, порушення зору.

Для розбудови держави потрібно діяти в напрямі створення нових робочих місць, а отже, має вдосконалюватися та якісно функціонувати система освіти. Наявні новітні ідеї та розробки здебільшого продукують неякісні механізми інновацій у сучасну освітню систему України. Отже, це створює потребу аналізу здобутого досвіду. Гострою проблемою розвитку професійної освіти західноукраїнських земель кінця ХІХ – початку ХХ ст. був вплив технічного прогресу на потребу в розробленні нових навчальних галузей. Таке ж завдання постає в сучасному світі, тому реорганізація закладів професійної освіти є проблемою сьогодення. Автор розкриває складнощі цього процесу під час правління Австрійської імперії, зокрема вплив таких взаємопов’язаних чинників, як: особливості історичного, політичного та соціально-економічного розвитку, відкриття державних та приватних закладів, діяльність різноманітних товариств, боротьба українців за створення україномовних шкіл та запровадження української мови в уже наявних. Акцентується увага на діяльності громадських організацій (товариств), таких як «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар» тощо, які активно займалися пробудженням національної свідомості українського народу, формуванням потреби у здобутті освіти та її реорганізацією; аналізуються найважливіші напрями роботи цих товариств. У статті розглядається структура системи шкільництва Галичини, висвітлена науковицею І. Курляк, що повністю зображує систему Буковини та Закарпаття в досліджуваний період. Наведено інформацію про історичний період, в якому існувала система освіти, головні проблеми, з якими стикались освітні заклади, та позитивні риси в освіті. З’ясовано питання контролю та звітності в Австро-Угорській імперії, а також безпосереднього впливу української інтелігенції на розвиток освіти і педагогічної думки. Проаналізований історичний досвід дає можливість виявляти недоліки та переваги фахової освітньої системи, розробляти нові навчальні галузі з урахуванням здобутків національної педагогіки, а також ґрунтуючись на засадах духовності, культури і традицій.