Journal articles: 'Забезпечення позову'

1

ШЕРСТЮК, Г. М. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПОЗОВУ." Scientific Journal of Public and Private Law 2, no. 5 (2019): 204–10. http://dx.doi.org/10.32844/2618-1258.2019.5-2.37.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Притика, Юрій, and Юлія Алендар. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ: СПІВВІДНОШЕННЯ ДОКТРИНАЛЬНИХ ПОЛОЖЕНЬ ТА ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Молодий вчений, no. 3 (91) (March 31, 2021): 95–99. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-22.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено дослідженню окремих теоретичних положень у частині тлумачення поняття «забезпечення позову». Проаналізовано окремі доктринальні доробки вчених дореволюційних та радянських часів, а також з’ясовано напрям сучасного вектору розвитку наукових теорій та виявлено їх системні недоліки, зокрема залишення поза увагою важливих характеризую-чих ознак та використання неюридичної термінології, що потребує додаткового тлумачення. Виявлено тенденцію до звуженого розуміння кола суб’єктів, які в силу положень цивільного процесуального закону наділені правом звертатись до суду із заявою про забезпечення позову. Встановлено невідповідність деяких теоретичних положень з окресленої тематики приписам чинного законодавства. На прикладах поточної судової практики доведено, що заходи забезпечення позову мають двояку спрямованість. За результатами проведеного дослідження запропоновано власне авторське визначення терміну «забезпечення позову» з урахуванням його основних змістовних характеристик, а також сформульовано пропозицію щодо удосконалення положень Цивільного процесуального кодексу України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Кузьмич, В. "ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ ВИКОНАННЯ УХВАЛИ СУДУ ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ ШЛЯХОМ ЗУПИНЕННЯ ДІЇ ІНДИВІДУАЛЬНОГО АКТА." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2022): 250–56. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2290.

Full text

Abstract:

У статті доведено, що забезпечення позову є окремим інститутом адміністративного судочинства, який покликаний забезпечувати реалізацію завдання адміністративного судочинства через оперативний та дієвий захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Обґрунтовано, що важливою передумовою для реалізації вищеназваного завдання є не лише належний розгляд питання щодо забезпечення позову, за наслідком якого постановляється законне та обґрунтоване судове рішення, але й реальне та своєчасне виконання цього судового акта. Виокремлено проблеми правового регулювання питання виконання ухвали суду про забезпечення позову шляхом зупинення дії індивідуального акта. Серед основних проблем зазначеної категорії виділено, зокрема такі: невідповідність нормативних положень Кодексу адміністративного судочинства України, які регламентують питання виконання ухвали суду про забезпечення позову фундаментальному принципу правової визначеності; неврахування правовими положеннями адміністративного процесуального закону, які регулюють питання виконання ухвали суду про забезпечення позову, особливостей адміністративного судочинства, де суд на виконання вимог принципу офіційного з’ясування всіх обставин у справі має займати активну позицію в процесі вирішення публічно-правого спору. З метою вирішення вищенаведених проблем запропоновано внесення комплексних змін до статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовано, що внесення відповідних змін до статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України дозволить вдосконалити адміністративне процесуальне законодавство в частині виконання ухвали суду про забезпечення позову шляхом зупинення дії індивідуального акта та створить сприятливі умови для захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб’єктів владних управлінський функцій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Бєліков, О. "Забезпечення позову в цивільному судочинстві." Юридичний журнал, no. 3 (2007): 114–17.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Ковалишин, О. Р. "Забезпечення позову в корпоративних спорах." Держава і право, Вип. 51 (2011): 375–81.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Рим, Т. "Інститут забезпечення позову: новели законодавства." Право України, no. 9 (2017): 137–45.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Бєліков, О. "Забезпечення позову в цивільному судочинстві." Юридичний журнал, no. 3 (2007): 114–17.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Ковалишин, О. Р. "Забезпечення позову в корпоративних спорах." Держава і право, Вип. 51 (2011): 375–81.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Бєліков, О. "Забезпечення позову в цивільному судочинстві." Юридичний журнал, no. 3 (2007): 114–17.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Ковалишин, О. Р. "Забезпечення позову в корпоративних спорах." Держава і право, Вип. 51 (2011): 375–81.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Потапенко, В. "Забезпечення позову в спорі про акції." Юридичний журнал, no. 4 (2003): 97–99.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Діордіца, І. В. "Забезпечення позову в адміністративному судочинстві України." Бюлетень Міністерства юстиції України, no. 3 (125) (2012): 55–61.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Потапенко, В. "Забезпечення позову в спорі про акції." Юридичний журнал, no. 4 (2003): 97–99.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Потапенко, В. "Забезпечення позову в спорі про акції." Юридичний журнал, no. 4 (2003): 97–99.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Діордіца, І. В. "Забезпечення позову в адміністративному судочинстві України." Бюлетень Міністерства юстиції України, no. 3 (125) (2012): 55–61.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Швайка, І. "Окремі питання виконання ухвал про забезпечення позову." Юридичний радник, no. 6 (2006): 20–23.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Опадчий, І. М. "Забезпечення позову в господарському процесі: потреба вдосконалення." Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 45, ч. 2 (2004): 171–77.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Опадчий, І. М. "Забезпечення позову в господарському процесі: потреба вдосконалення." Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 45, ч. 2 (2004): 171–77.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Іванюта, Н. В. "Деякі аспекти забезпечення позову в господарському судочинстві." Держава і право, Вип. 51 (2011): 369–75.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Дубчак, Л. С. "Правове регулювання забезпечення позову в цивільному процесі." Зовнішня торгівля: право та економіка, no. 4 (45) (2009): 167–73.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Опадчий, І. М. "Забезпечення позову в господарському процесі: потреба вдосконалення." Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 45, ч. 2 (2004): 171–77.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Корольов, В. "Поняття та види забезпечення позову в цивільному процесі." Юридична Україна, no. 11 (107) (2011): 60–66.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Мала, О. "Проблемні питання забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні." Вісник прокуратури, no. 2 (164) (2015): 58–65.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Кузнець, О. М. "Деякі аспекти забезпечення позову в контексті можливого зловживання правами." Держава і право, Вип. 66 (2014): 182–91.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Курей, М. "Поняття та особливості зустрічного забезпечення позову в господарському процесі." Підприємництво, господарство і право, no. 4 (278) (2019): 76–81.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Одосій, О. Ю. "Процесуальний порядок вжиття заходів забезпечення цивільного позову: окремі аспекти." Цивілістична процесуальна думка, no. 2 (2016): 37–40.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Булгакова, І. В. "Актуальні проблеми застосування заходів забезпечення позову в господарському процесі." Вісник господарського судочинства, no. 6 (2007): 14–17.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Булгакова, І. В. "Актуальні проблеми застосування заходів забезпечення позову в господарському процесі." Вісник господарського судочинства, no. 6 (2007): 14–17.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Maryniv, Volodymyr, and Maryna Demura. "КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ТА КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ." Science and Innovation 17, no. 2 (April 27, 2021): 84–93. http://dx.doi.org/10.15407/scine17.02.084.

Full text

Abstract:

Вступ. Право на захист інтелектуальної власності з’являється у його власника в момент порушення або оспорювання його прав та охоронюваних законом інтересів і реалізується в рамках цивільних, кримінальних та адміністративних правовідносин, які виникли при цьому.Проблематика. Під час реалізації права на захист інтелектуальної власності у сфері кримінального права та кримінального процесу постає питання реалізації гарантій прав особи.Мета. Вивчення гарантій прав особи, які реалізуються під час захисту прав інтелектуальної власності у кримінальному провадженні.Матеріали й методи. Інформаційну основу дослідження склали законодавство України та міжнародно-правові акти;методологічну — діалектичний, системний, логічний методи, а також метод порівняльного правознавства. Результати. Визначено гарантії забезпечення прав потерпілого від кримінального правопорушення, пов’язаного із порушенням прав інтелектуальної власності.Висновки. Специфічними гарантіями забезпечення прав потерпілого від кримінального правопорушення, пов’язаного із порушенням прав інтелектуальної власності є 1) право подачі заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, подання цивільного позову про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, право укладення угоди про примирення; 2) реалізація потерпілим свого права на подачу заяви, повідомленняпро вчинене щодо неї кримінальне правопорушення породжує правовий наслідок — початок кримінального провадження; 3) обов’язок слідчого, прокурора внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування; обов’язок суду — розглянути цивільний позов та прийняти рішення по ньому та інші обов’язки, які забезпечують реалізацію потерпілим своїх прав; 4) встановлення у кримінальному процесуальному законі відповідальності за невиконання обов’язків щодо забезпечення прав та законних інтересів учасників кримінального провадження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Сприндис, С. І. "УСТАНОВЛЕННЯ ОБОВ’ЯЗКУ ВЧИНИТИ ПЕВНІ ДІЇ ̶ ЯК ОДИН ІЗ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 30 (2019): 72–79. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2019.30.08.

Full text

Abstract:

In this article a question is considered in relation to establishment of duty of feasance of certain actions – as one of events of security for a claim. By an author the analyzed works of scientists on this question and the legislation of Ukraine is analyzed, normatively – legal acts and judicial practice. It is considered why citizens rights for that were broken, does not wish to apply in a court after the protection of the rights, because even won a case, getting the decision of court on the benefit, achievement of the real implementation of decision of court in many cases – it is impossible. Thus, it is possible to assert that, for terms, when the decisions of court are not executed – a protection of the rights in a court is an illusion. Attempts of some unconscientiously debtors not to execute the obligations, by any facilities to avoid responsibility have different legal forms. One of them – is not registration of legacy property, that she a not bull is marked in a register as property of debtor.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Tur, Taras. "FUNCTIONS OF MEASURES OF ENSURING A CLAIM IN ADMINISTRATIVE PROCEEDINGS." Social & Legal Studios 13, no. 3 (September 29, 2021): 35–40. http://dx.doi.org/10.32518/2617-4162-2021-3-35-40.

Full text

Abstract:

The functions of measures to ensure a claim in administrative proceedings are considered. Using the methodology of system analysis of legal phenomena, approaches to understanding the category of legal science "functions of ensuring an administrative claim" in the context of the implementation of guarantees for the protection of rights, freedoms and legitimate interests in administrative proceedings are described. At the general theoretical and methodological levels, the general and special functions of ensuring an administrative claim in the context of the Code of Administrative Procedure of Ukraine and the legal positions of the Supreme Court of Ukraine are distinguished and characterized. The general functions include system formation, information-oriented, security, goal setting, motivational, epistemological, educational, social control ones. The special functions of measures of ensuring the claim include such functions as guaranteeing judicial protection; ensuring compliance with the requirements of the administrative plaintiff; prevention of damage; restrictive; promoting effective judicial regulatory control; regulatory; compensatory; law enforcement; suspension of activity or action. The effectiveness of the legal norms regulating measures to ensure an administrative claim depends on the effectiveness and quality of the content. The criteria for the effectiveness and quality of the functions of ensuring an administrative claim include: validity, correctness, optimality, normativeness, mandatory nature, completeness, specificity. The study of the nature and process of implementation of the functions of measures to ensure a claim in the administrative proceedings allows to reveal in more detail their systemic and dynamic, structural qualities, role and place among other means of influence in resolving administrative disputes.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Сприндис, С. І. "Установлення обов"язку вчинити певні дії - як один із заходів забезпечення позову." Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. "Право", вип. 30 (2019): 72–78.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Сприндис, С. І. "Установлення обов"язку вчинити певні дії - як один із заходів забезпечення позову." Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. "Право", вип. 30 (2019): 72–78.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

ЛАБАНЬ, О. О. "ЗАХИСТ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ВІДПОВІДАЧА ПІД ЧАС ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ." Scientific Journal of Public and Private Law 3, no. 2 (2019): 84–89. http://dx.doi.org/10.32844/2618-1258.2019.3-2.13.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Музиченко, А. "Вжиття заходів забезпечення позову як підстава для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, вип. 88 (2011): 116–18.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Пянтковська, О. "Накладення арешту на майно як спосіб забезпечення позову в цивільному процесі: окремі проблемні аспекти." Юриспруденція: теорія і практика, no. 5 (79) (2011): 13–18.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Бараккі, М. А. "Забезпечення цивільного позову у кримінальному процесі як засіб відновлення порушених прав і законних інтересів громадян." Економіка. Фінанси. Право, no. 5 (2007): 32–35.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Бараккі, М. А. "Забезпечення цивільного позову у кримінальному процесі як засіб відновлення порушених прав і законних інтересів громадян." Економіка. Фінанси. Право, no. 5 (2007): 32–35.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Бараккі, М. А. "Забезпечення цивільного позову у кримінальному процесі як засіб відновлення порушених прав і законних інтересів громадян." Економіка. Фінанси. Право, no. 5 (2007): 32–35.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Лисенко, Л. С. "Щодо віднесення виконання ухвал про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно до компетенції нотаріусів." Юриспруденція: теорія і практика, no. 10 (84) (2011): 30–35.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Андріїв, Д. "Забезпечення цивільного позову у справах про злочини, об"єктом яких є право власності на жиле приміщення." Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія юридична, Вип. 52 (2011): 358–65.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Андріїв, Д. "Забезпечення цивільного позову у справах про злочини, об"єктом яких є право власності на жиле приміщення." Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія юридична, Вип. 52 (2011): 358–65.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Сергієнко, Н. А. "Взаємодія судів та органів державної виконавчої служби, що має маємісце під час забезпечення позову в цивільних справах." Цивілістична процесуальна думка, no. 1 (2015): 48–52.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Товмасян, Артур. "ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЛЕЖНОГО ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ ЩОДО СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ В УКРАЇНІ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ ВИМІР." Науковий вісник: Державне управління 4, no. 6 (December 1, 2020): 252–65. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-4(6)-252-265.

Full text

Abstract:

Належне виконання судових рішень є виявом довіри до органів державної влади, а також однією з умов взаємовигідної співпраці суб’єктів господарювання. Узагальнення даних офіційної статистики, матеріалів соціологічних досліджень, змісту дисертаційних робіт і публікацій у фахових виданнях за даною проблематикою дозволяє стверджувати про наявність як фрагментарних, так і комплексних досліджень, спрямованих на виявлення причин доволі низької результативності державного управління виконання судових рішень щодо суб’єктів господарювання в Україні. Загалом невтішна ситуація обумовлена наявністю декількох проблем, які істотною мірою ускладнюють умови забезпечення економічної безпеки як окремих суб’єктів господарювання, так і територій загалом. Для вирішення чи, принаймні, мінімізації негативного впливу проблем, потрібнечітке розуміння їх специфіки, а тому доречною вбачається вдосконалена класифікація проблем, що унеможливлюють забезпечення належного рівня результативності державного управління виконанням судових рішень щодо суб’єктів господарювання в Україні залежно від масштабу, особи позивача, особи відповідача, специфіки позову, економічного становища позивача, етапу примусового виконання судових рішень щодо суб’єктів господарювання, сфери застосування відповідних механізмів державного. Пропонована класифікація не містить вичерпного їх переліку, оскільки на тлі вирішення «старих», цілком ймовірна поява «нових» проблем. Запропонованакласифікація має доповнити методологію державного управління, а її використання дозволить більш системно підходити до розробки конкретних рекомендацій по усуненню наявних проблем у цій царині. Подальші наукові розвідки за даною проблематикою мають бути спрямовані на розробку для підрозділів Державної виконавчої служби та приватних виконавців практичних рекомендацій, що передбачають вдосконалення наявних і запровадження нових механізмів взаємодії у ланцюгу «державний/приватний виконавець – позивач – відповідач» як запоруки підвищенню довіри до ситеми виконання судових рішень, й (що більш важливо) покращенню умов для ведення легального бізнесу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

МОТА, АНДРІЙ. "Адміністративно-процесуальні повноваження органів Державної прикордонної служби України з примусового повернення і видворення нелегальних мігрантів." Право України, no. 2018/11 (2018): 151. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-11-151.

Full text

Abstract:

Серед широкого комплексу різноманітних способів впливу, спрямованих на протидію нелегальній міграції, особливе призначення належить заходам адміністративного примусу. Вони виявилися універсальним засобом реакції на цю проблему, яка набула масштабного розповсюдження. Процесуальний порядок засто сування і здійснення примусового відновлення органами охорони державного кордону порушеного нелегальною міграцією стану є маловивченим, зважаючи на його неоднозначну юридичну природу. Мета статті полягає у встановленні призначення та сучасного стану процесуальних правил у загальній системі норм, спрямованих на протидію нелегальній міграції, а також практику їх реалізації в охороні державного кордону. У статті використано дані Адміністрації Державної прикордонної служби України за період 2013–2017 рр. щодо кількості рішень про примусове повернення, прийнятих органами охорони державного кордону та рішень адміністративних судів за їх зверненнями про примусове видворення іноземців й апатридів, а також кількості осіб, які виїхали на виконання цих рішень. Проаналізовано національну судову практику в такій категорії справ щодо відмов у задоволенні позовів органів охорони державного кордону та окремі позиції Європейського суду з прав людини стосовно застосування примусових заходів до мігрантів. Встановлено, що в оперативно-службовій діяльності державних органів, завданням яких є охорона державного кордону України, рішення про примусове повернення приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону, а також для забезпечення подання позову до адміністративного суду про їх примусове видворення з України. Відповідно, кількість таких рішень у середньому вдвічі перевищує кількість судових рішень про примусове видворення. Автор доходить висновку, що посадові особи органів охорони державного кордону повинні отримати повноваження вирішувати, чи застосовувати примусове повернення чи звертатися до адміністративного суду з позовною заявою про примусове видворення нелегального мігранта. Відповідним чином повинна скеровуватися діяльність адміністративних судів із прийняття рішень у такій категорії справ на основі оцінки правомірності перебування мігранта на території країни. Застосування органами охорони державного кордону примусового повернення або ініціювання видворення іноземців або осіб без громадянства в таких випадках є адміністративно-юрисдикційними повноваженнями дискреційного типу з окремими елементами контрольно-наглядової діяльності. На стадії виконання рішень про примусове видворення персонал Державної прикордонної служби України, поряд із загальними завданнями щодо супроводу нелегального мігранта, характерних і для інших уповноважених органів, вирішує специфічні завдання, спрямовані на забезпечення перетинання державного кордону іноземцем чи особою без громадянства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Баб’юк, М. П., and О. А. Руденко. "Підстави та порядок передачі справи з одного суду до іншого в цивільному судочинстві." Актуальні проблеми держави і права, no. 90 (August 9, 2021): 11–18. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3201.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено визначенню підстав і процесуального порядку передачі справи з одного суду до іншого у цивільному судочинстві. Під передачею справи з одного суду до іншого запропоновано розуміти направлення справи з суду, до якого особа звернулася за захистом, до іншого органу судової влади для розгляду і вирішення у випадках належності такої справи до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, неможливості утворення нового складу суду для розгляду справи після задоволення відводів (самовідводів) або з інших підстав, а також ліквідації або припинення роботи суду, який розглядав справу. Обґрунтовано, що передачу цивільної справи з одного суду до іншого неправильно ототожнювати зі зміною підсудності справи. Зазначено, що правильним є надання суду першої інстанції протягом усього строку розгляду справи можливості передати справу, провадження у якій було відкрито з порушенням правил підсудності, до суду, якому вона підсудна. Зроблено висновок про те, що за нині чинним цивільним процесуальним законодавством України цивільну справу, що стала непідсудною суду в процесі розгляду справи, може бути передано лише у випадку належності такої справи до виключної підсудності іншого суду внаслідок змін у складі відповідачів (залучення співвідповідача, заміна неналежного відповідача). Аргументовано, що при передачі цивільної справи у випадках, визначених у ч. 1 ст. 31 ЦПК України, до найбільш територіально наближеного суду має враховуватися лише територіальна ознака. З метою забезпечення виконання завдань цивільного судочинства запропоновано до підстав для передачі справи з одного суду до іншого віднести реорганізацію суду, а також зміну законом підсудності справи. Одним із шляхів забезпечення права відповідача на суд, встановлений законом, визначено закріплення на законодавчому рівні необхідності передачі справи до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його проживання чи місцезнаходженням у випадку, коли внаслідок змін у складі відповідачів, зміни предмета і підстав позову справа стала непідсудною суду, яким розглядається, за умови подання до суду відповідного клопотання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

ТИМЧЕНКО, ЛЕОНІД, and ВАЛЕРІЙ КОНОНЕНКО. "Міжнародно-правовий захист морських просторів України в умовах агресії Росії проти України." Право України, no. 2020/12 (2020): 22. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-12-022.

Full text

Abstract:

Звернення до міжнародно-правових засобів вирішення міжнародного спору є єдино можливим способом урегулювання міжнародних суперечок. Мирне врегулювання – це основний компонент забезпечення безпеки, формування системи міжнародних відносин, заснованих на виключенні застосування сили, взаєморозумінні, співпраці та довірі між суб’єктами міжнародного права. Та на скільки ефективні такі засоби, коли взаєморозуміння та довіра вже відсутні і, навпаки, діалог відбувається з позиції сили? Метою статті є аналіз механізмів міжнародно-правового захисту морських просто рів, їхня ефективність і проблеми застосування з метою захисту морських просторів України в умовах агресії Російської Федерації (РФ) проти України в судових закладах Організації Об’єднаних Націй (ООН) – Міжнародному суді ООН і Міжнародному трибуналі ООН з морського права (Трибунал). Подання позову до Міжнародного суду ООН з метою міжнародно-правового захисту морських просторів України в умовах агресії РФ проти України не є ефективним, оскільки існують певні юрисдикційні обмеження, які унеможливлюють звернення до нього у деяких категоріях справ. А тому держави вдаються до певних хитрощів, намагаючись обґрунтувати юрисдикцію Міжнародного суду ООН на підставі міжнародних актів, які опосередковано регулюють спірні правовідносини, але мають арбітражне застереження. У таких справах існує ризик програшу, а тому в таких випадках пропонується подавати позов щодо конкретного міжнародного правопорушення, використовуючи принцип forum prorogatum, який передбачає можливе визнання юрисдикції Суду ООН після звернення до нього. Офіційне вживання термінів “агресія”, “збройна агресія” в юридичній площині може вивести РФ із-під юрисдикції Трибуналу за допомогою застереження останньої відповідно до ст. 298 Конвенції ООН з морського права (Конвенція) (про суперечки щодо військової діяльності, включаючи військову діяльність урядовими суднами та літаками). Хоча РФ зробила застереження щодо юрисдикції Трибуналу про суперечки, які стосуються військової діяльності, Трибунал постановив, що справа щодо затриманих українських моряків не є суперечкою щодо військової діяльності, як це передбачено ст. 298 (1) (b). Це важливе рішення, враховуючи відсутність чіткого визначення поняття “військова діяльність”, яке дає змогу державам-учасницям звільнятися від процедури примусового врегулювання спорів згідно з Конвенцією. Трибунал ухвалив наказ про звільнення членів екіпажів затриманих військових кораблів України всупереч її позиції про саме військову діяльність РФ, якою вона намагалася вивести РФ із-під його юрисдикції. Так, він встановив, що протистояння з приводу мирного проходу було скоріше навігаційним питанням, аніж питанням військової діяльності, а тимчасове припинення РФ мирного проходу для зупинки транзиту українських військових кораблів є правоохоронною, а не військовою діяльністю. Проміжне рішення Трибуналу містить суттєву політичну складову, яка не є сталою категорією і може змінюватися з огляду на політичну кон’юнктуру. З урахуванням позиції представників України необхідний аналіз стану процесуальної реалізації гарантій безпеки держави та захисту її інтересів, визначення шляхів мінімізації негативних наслідків неналежного представництва держави в міжнародних судових інстанціях.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Микуляк, П. "Підстави самоконтролю суду першої інстанції в цивільному процесі." Юридичний вісник, no. 1 (August 6, 2020): 218–24. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1606.

Full text

Abstract:

У статті досліджено підстави самоконтролю суду першої інстанції в цивільному процесі. Автором проводиться розмежування підстав самоконтролю суду першої інстанції як функції та підстав самоконтролю суду першої інстанції як повноваження. На прикладах із положень цивільного процесуального законодавства України робиться висновок, що підстави самоконтролю суду першої інстанції як функція співвідносяться із підставами самоконтролю суду першої інстанції як повноваженнями відповідно як ціле та частина. Відзначається, що одна й та сама підстава самоконтрольних повноважень може охоплюватися різноманітними підставами самоконтролю суду першої інстанції як функції. Автором підтримується виділення як підстав самоконтролю суду першої інстанції в цивільному процесі судової помилки та зміни обставин цивільної справи. Вперше в теорії цивільного процесу до підстав самоконтролю суду першої інстанції автором пропонується віднести реалізацію учасником справи ряду цивільних процесуальних прав, а також невиконання учасником цивільного процесу деяких цивільних процесуальних обов'язків. Вказується, що судова помилка виступає найбільш поширеною підставою самоконтролю суду першої інстанції. На підставі численних випадків із положень цивільного процесуального законодавства України аналізуються ознаки судових помилок. Автором підтримується висловлена в теорії цивільного процесу думка, за якою судова помилка в цивільному процесі може вчинятися як за винної, так і за безвинної поведінки судді. Аргументується, що зміна обставин цивільної справи як підстава самоконтролю суду першої інстанції може мати місце у процесі розгляду цивільної справи та після її вирішення. Наприклад, видужання або значне поліпшення психічного стану особи, котра була визнана недієздатною, зобов'язує суд скасувати своє рішення про визнання фізичної особи недієздатною та поновити її цивільну дієздатність. На підставі положень ЦПК України автор наводить численні випадки, які підтверджують такі підстави самоконтролю суду першої інстанції, як реалізація учасником справи своїх процесуальних прав (заміна одного заходу забезпечення позову іншим за клопотанням учасника справи) та невиконання учасником процесу своїх процесуальних обов'язків (складення неповного або неясного висновку судового експерта, що дає можливість судді винести ухвалу про призначення додаткової експертизи).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Опадчий, І. М. "Проблеми відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову в господарському процесі." Вісник господарського судочинства, no. 5 (2011): 160–66.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

ГЕТМАНЦЕВ, ДАНИЛО. "Взаємозв’язок публічних фінансів і демократичного устрою суспільства на прикладі права на інформацію та права на колективний позов." Право України, no. 2018/11 (2018): 32. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-11-032.

Full text

Abstract:

У статті розглядається важливе питання співвідношення форми політичного устрою суспільства та публічних фінансів. Автор аналізує демократію, яка, прикриваючись суспільним інтересом, все більше і більше втручається у приватне життя особи, тим самим обмежуючи її свободу, яку демократія перш за все покликана забезпечувати. Тобто демократія під егідою благих намірів поступово перетворюється у свого антипода. Мета статті полягає у з’ясуванні взаємозв’язку демократичної форми устрою суспіль ства та публічних фінансів у контексті отриманих результатів, аналіз права платників податків на інформацію та вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства в сфері права платників податків на інформацію, обґрунтування і дослі дження права платників податків на колективний (груповий) позов. Автором пропонується право людини, закріплене в ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розуміти не тільки і не стільки в забезпеченні нерозголошення інформації про особу, що саме по собі, безперечно, заподіює їй шкоду, скільки в тому, щоб забезпечити свободу особи жити вільно без натяку на можливість того, що інформація про неї стане відома третім особам (включаючи державу). Висвітлено думки Європейського суду з прав людини та Європейського суду справедливості, розглянуто законодавство Європейського Союзу щодо цього питання та в їх контексті проаналізовано позиції вітчизняних судів щодо інформації про платників податків, які містяться у базах даних контролюючих органів. Автор порушує питання “золотої середини” між суспільним і приватним інтересом платника податків у сфері публічних фінансів. Так, загальновідомий принцип “No taxation without consent”, пройшовши крізь століття, набув нового змісту, і пріоритет змістився не на користь приватного інтересу (не розширилося коло суб’єктів, згода яких необхідна для оподаткування, а навпаки – зменшилося). Тобто згода платників податків на оподаткування презюмується і навіть якщо останній “заперечує”, то обов’язок зі сплати податку, який введений у встановленому законом порядку, все одно виникає. У статті наголошується, що такий стан речей не означає “грабунку” з боку держави, адже у неї є обов’язок витрачати бюджетні кошти за цільовим призначенням/ ефективно/справедливо. Ефективне використання державою бюджетних коштів становить охоронюваний законом інтерес кожного платника податків, який можна відстоювати у суді шляхом подання як індивідуального, так і групового позову. Розглядається можливість подання групового позову в контексті чинного українського законодавства та, на підставі аналізу міжнародного досвіду, пропонуються шляхи вдосконалення законодавства у вказаному напрямі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Забезпечення позову'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles