Journal articles on the topic 'Життєдіяльність людей'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Життєдіяльність людей.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 18 journal articles for your research on the topic 'Життєдіяльність людей.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Гошовська, Дарія, and Ольга Фінів. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ГАНДИКАПІЗМУ ЯК НЕГАТИВНОГО Й УПЕРЕДЖЕНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЛЮДЕЙ З ВАДАМИ ЗДОРОВ’Я." Психологія: реальність і перспективи, no. 14 (April 1, 2020): 53–58. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi14.150.
Full textAbstract:
У статті висвітлено психологічні особливості негативного впливу гандикапізму на життєдіяльність людей з психофізичними вадами. Проаналізовано основні наукові підходи до проблеми негативного впливу гандикапізму на психогенезу неповносправної депривованої особистості. Розкрито сутнісні ознаки та змістово-функціональну специфіку гандикапізму як несприятливого чинника для особистісного і соціального розвитку людей із вадами здоров’я. Гандикапізм синтезує в собі інтолератнте й антигуманне, погордливе і ксенофобське, жорстке й агресивне ставлення до неповносправних людей та досить часто проявляється як байдужість, цинізм та інші аморальні настановлення щодо них. Констатовано, що гандикапізм може слугувати безпосередньою причиною появи розладів невротичного характеру, насамперед підвищеної тривоги та різновидової тривожності, фрустрованості та підвищеної нервово-психічної напруженості, а також мати наслідком пасивність реакцій на соціальні взаємодії, боязкість, замкнутість, неконтактність тощо. Обгрунтовано необхідність комплексного медико-психолого-педагогічного супроводу, насамперед через залучення сучасних психореабілітаційних технологій.
2
Tarabasova, L. G. "Гуманістичні тенденції дошкільної освіти в Японії: теоретико-методологічне дослідження Авторське резюме." Grani 18, no. 1 (August 28, 2014): 34–39. http://dx.doi.org/10.15421/1715006.
Full textAbstract:
Досліджується японська система виховання дітей дошкільного віку, побудована на національних цінностях таких як: повага до старших, уміння розуміти іншу людину, підкорятися загальним правилам, бути толерантним. Головний акцент в освітній стратегії Японії робиться на самоцінності кожної дитини, незалежно від ії характеристик та здібностей. Повага до людини, її суб’єктивності пронизує всю життєдіяльність японців, починаючи з дошкільного віку, і є основним принципом освіти. Гуманістичний принцип освіти в Японії проголошує: «Необдарованих дітей немає!». Мета навчання в японській освіті більш виховна ніж освітня, реалізується в ідеї «кокоро», що в перекладі з японської означає: серце, душа, розум, гуманізм. До змісту поняття «кокоро» включаються: повага до людей і тварин, симпатія і великодушне ставлення до інших людей, пошук істини, здатність відчувати прекрасне та високе, володіти самоконтролем, берегти природу, робити внесок у розвиток суспільства. Цей принцип пронизує зміст усіх програм, предметів та повсякденне життя. Основними цілями дошкільного виховання японські педагоги визначають: виховання як благо для дитини.
3
Юрчинська, Ганна, and Катерина Грузинова. "Особливості взаємозв’язку базових переконань із психологічним благополуччям особистості в період карантинних обмежень." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(53)T2 (2020): 172–97. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-172-197.
Full textAbstract:
Мета. У статті розглядається дослідження, присвячене вивченню взаємозв’язку базових переконань із благополуччям особистості на тлі карантинних обмежень. Метою роботи є виявлення особливостей взаємозалежності базових переконань і психологічного благополуччя особистості; визначення особливостей прояву аспектів і компонентів благополуччя під впливом карантину і карантинних обмежень. Методи. Дослідження було проведено шляхом письмового групового опитування. У ході проведення тестування використовувався наступний інструментарій: Шкала базових переконань Р. Янов-Бульмана; Методика діагностики суб’єктивного благополуччя особистості Р.М. Шаміонова, Т.В. Бескової; Шкала психологічного благополуччя К. Ріфф; отримані результати дослідження було проаналізовано за допомогою методів статистичної обробки. Результати. Проведене дослідження дало змогу встановити, що особливості впливу карантину на життєдіяльність обумовлюють різний рівень емоційного і екзистенційно-діяльнісного благополуччя, визначають прояв таких компонентів психологічного благополуччя, як управління середовищем і самоприйняття. Оцінка впливу карантину на власну життєдіяльність як позитивного або нейтрального явища пов’язана із вищими показниками психологічного благополуччя; констатація негативного впливу карантину на своє життя пов’язана із нижчими показниками благополуччя особистості. Було визначено залежність рівня психологічного благополуччя, різних його аспектів і компонент в залежності від наявних у особистості базових переконань.Переконання у загальній доброзичливості світу і доброті людей, осмисленості світу і переконання у власній самоцінності були визнані сприятливими чинниками благополуччя особистості. Підтверджено наявність залежності між переконанням у доброзичливості світу із емоційним благополуччям і встановленням позитивних відносин з іншими; взаємозв’язку між осмисленістю світу із екзистенційно-діяльнісним благополуччям і особистісним ростом; а також констатовано взаємозалежність між переконанням самоцінності, самоприйняттям, тенденцією до управління оточенням і різними аспектами благополуччя. Висновки. Було зроблено висновок, що базові переконання, а саме переконання в доброзичливості світу, осмисленості світу і самоцінності, в достатній мірі обумовлюють рівень психологічного благополуччя, мають позитивний взаємозв’язок із різними аспектами і структурними компонентами психологічного благополуччя. Карантин можна вважати значимим чинником психологічного благополуччя: вищі показники благополуччя спостерігаються у осіб, які відмічають позитивний або нейтральний вплив карантину на свою життєдіяльність. Ключові слова: доброзичливість світу, осмисленість світу, самоцінність, аспекти благополуччя, карантин, пандемія.
4
A. G. Shumilin and O. A. Naumovich. "Тенденції цифрової трансформації економіки Республіки Білорусь як інструмент інноваційного розвитку." Економіка, управління та адміністрування, no. 4(94) (December 29, 2020): 45–48. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2020-4(94)-45-48.
Full textAbstract:
Сьогодні цифрові інновації та технологічні новинки проникають в усі сфери господарського життя суспільства, впливаючи на саму суть економіки, викликаючи в ній якісні структурні зміни. В результаті формується цифрова економіка, що відрізняється від традиційної активним використанням цифрових технологій. Рівень розвитку цифрової економіки тісно пов’язаний з конкурентоспроможністю країни, що вимагає особливої уваги держави і бізнесу до її розвитку. У статті зроблено огляд цифрової трансформації економіки Республіки Білорусь і показано її сучасні прояви. Також були розглянуті основні галузі, в яких найбільш активно впроваджуються інноваційні розробки. Цифровізація проникає в соціальні процеси: від неї все більшою мірою залежить успішна життєдіяльність людей. Крім того, відбувається широкомасштабне впровадження цифрових технологій у роботу державних та приватних підприємств. У статті зазначено особливості формування вітчизняної цифрової економіки, виявлено проблеми та можливі напрями використання цифрових технологій, що сприяють скороченню технологічного відставання.
5
Pavlik, Yuliia. "Екологічний ризик як складна соціальна ситуація." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 43(46) (July 15, 2019): 158–65. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).35.
Full textAbstract:
Порушується питання конструювання екологічного ризику як соціальної проблеми. Розкривається поняття ризику як феномена з істотною компонентою майбутнього, стану передчуття, усвідомлення катастрофи. Проблематизується зміна ставлення людини під впливом техногенної цивілізації до природного середовища як до “ресурсної бази”, що останнім часом становить предмет багатьох соціально-економічних, політико-економічних, філософських, еколого-біологічних досліджень. Під соціально-психологічним кутом зору аналізуються аспекти усвідомлення та сприймання, характерні для людей, що не залучені до професійного дискурсу політико-економічної спільноти, яка найбільше наразі приділяє уваги на світовому рівні питанням щодо загроз та впливів зміни клімату на існування та розвиток країн, на життєдіяльність їхнього населення. Розкриваються особливості індивідуального та соціального/глобального рівнів усвідомлення екологічних ризиків, відповідних стратегій роботи з ними: як роботи із “симптомами”, наслідками або як роботи з глобальними і складними причинами, що потребує стратегії запобіжних системних заходів. При розгляді соціального рівня наголошується, що більшість людей наразі не мають системного усвідомлення екологічних ризиків, а відтак і сформованого, цілісного образу із взаємопов’язаними та співзалежними ланками в ньому, дискретністю поведінкових реакцій/дій, спрямованих на подолання тих чи тих наслідків. Висвітлюється питання локальності і глобальності екологічних ризиків, підкреслюється актуальність розгляду проблеми та формування цілісного образу саме на глобальному рівні, що зачіпає та змінює екологічну систему загалом, не обираючи “винуватців”. Наголошується на неспроможності практики подолання локальних проблем забезпечити кліматичну справедливість, запобігти переструктуризації суспільства та посиленню соціальної нерівності на основі можливості доступу до сталого розвитку і чистого довкілля.
6
Лич, Оксана. "Особливості життєдіяльності відповідно до сприйняття часу особистістю." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)T.1 (2021): 5–20. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-5-20.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема усвідомлення, використання діяльного наповнення часу у літньому віці, оскільки особливістю похилого віку є конфронтація з часом. Час одночасно поєднує у собі дві взаємовиключні позиції – безкінечність та завершеність, розуміння цього посилюється на останніх етапах життєвого циклу. За часом стоять переживання, вчинки, дії, взагалі життєвий шлях особистості, поєднуючи минуле, теперішнє та майбутнє. Час об’єднує та розрізняє усіх людей, бо люди різних вікових категорій живуть немов у різних часових вимірах, з різним життєвим темпом. У статті аналізуються також джерела безвідповідального ставлення до часу у молодому віці, з тенденцію відкладати або не поспішати втілювати у життя плани. Розглядаються негативні наслідки оманливих тенденцій безкінечності часу та технологій швидкого задоволення потреб, що відволікають від справжнього сенсу життя та можливостей з користю використати час. Обґрунтовується звʼязок особливостей життєдіяльності з використанням часу у літньому віці. Аналізуються причини свідомого застрягання у минулому часі, у минулих спогадах, що спричинюються психологічними захисними механізмами. Розглядаються ідея настання психологічної старості через вичерпність резервуару часу, по-суті, через відсутність мотивації, цілепокладання. Зникнення планів на майбутнє, мрій та задумів спричиняють відсутність у фактичній потребі часу. Адже час є цінністю не сам по собі, а лише з огляду на те, що саме може бути реалізовано в його інтервалах. Час зупиняється у ситуації бездіяльності, тому він слідує за намірами особистості діяти. І коли потреби діяти не виникає, то й час, а разом із ним і життя, стають безцільними та порожніми, особливо це стає актуальним у літньому віці. Пропонуються життєві стратегії літнього віку, в основі яких прояви рівнів життєстійкості та особистісних характеристик. Описується також значення внутрішніх переживань та екзистенційних тривог, що впливають на життєдіяльність людини. Підкреслюється важливість психологічного супроводу літніх осіб, що можна розглядати як зовнішній ресурс. Ключові слова: час, життєдіяльність, життєстійкість, життєві стратегії, людина похилого віку.
7
Сегеда, С. П., and А. М. Андріяко. "Військово-історичний музей — реальна частина буття Національного університету оборони України імені Івана Черняховського." Воєнно-історичний вісник 38, no. 4 (December 2, 2020): 5–16. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2020-38-4-5-16.
Full textAbstract:
Національний університет оборони України імені Івана Черняховського (НУОУ) — вищий військовий навчальний заклад, що має унікальні експонати в колекції свого військово-історичного музею. Тут знаходяться особисті речі людей, які працювали та навчалися в університеті. А також холодна і вогнепальна зброя, військова техніка часів Другої світової війни та сучасності. Кожен експонат музею має власну унікальну історію. Керівниками музею НУОУ були полковник запасу І. М. Мешков (1992–2006), підполковник С. М. Іваненко (2006–2008), полковник А. М. Андріяко (2008–2014), працівник Збройних Сил М. О. Ткаченко (з 2014 і по теперішній час). Серед експонатів музею є 592 унікальних світлини, на яких зафіксовано життєдіяльність університету з часів його заснування як військової освітньо-наукової установи до сьогодення. У Книзі почесних гостей музею залишили захопливі відгуки міністри оборони, начальники генеральних штабів України та зарубіжжя, представники українських та закордонних військових навчальних закладів, мери міст України, відомі політики. Нині з військовою історією Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, яку ілюструють експонати музею, мають можливість ознайомитися відвідувачі з усієї України, іноземні делегації, що бувають із візитами у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського, молодь та школярі Києва. Ключові слова: військово-історичний музей, колекція, вогнепальна зброя, холодна зброя, експозиція.
8
ГУСЄВА, Тетяна, and Юлія БОНДАРЕНКО. "ПРАЦЕТЕРАПІЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ В УМОВАХ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ УСТАНОВИ." Acta Paedagogica Volynienses, no. 6 (February 14, 2022): 136–41. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.21.
Full textAbstract:
У статті автори розглядають процес працетерапії осіб з інвалідністю в реабілітаційних установах. Працетерапія – комплекс реабілітаційних заходів для людини з порушенням психічних чи фізичних функцій організму, спрямований на відновлення нормальної діяльності з урахуванням фізичних обмежень (Wikipedia). Сучасна концепція працетерапії включає комплекс підходів, спрямованих на поліпшення функціонування повсякденних фізичних функцій особи з інвалідністю і створення комфортних умов життя, адаптацію навколишнього середовища для людей з інвалідністю, створення можливостей для інтеграції їхніх професійних навичок і забезпечення соціальної адаптації. Повноцінна життєдіяльність більшості клієнтів реабілітаційних установ неможлива без надання їм різних видів допомоги та послуг, що відповідають їхнім соціальним потребам, у тому числі у сфері реабілітаційних та соціальних послуг, спрямованих на організацію активного життя у суспільстві. Своєчасне задоволення індивідуальних потреб осіб з інвалідністю покликане забезпечити компенсацію наявних обмежень життєдіяльності та вимагає пошуку найбільш ефективних шляхів і засобів вирішення проблем в умовах перебування в реабілітаційних установах. Одним із напрямів підвищення якості соціального обслуговування в реабілітаційній установі є впровадження працетерапії. Працетерапія дає змогу адаптувати особу з інвалідністю до зміни умов в особистому та суспільному житті, які відбуваються внаслідок вікових обмежень, захворювання, інвалідності тощо. Результатом впровадження працетерапії стане залучення осіб з інвалідністю в реабілітаційних установах до діяльності з самореалізації та самообслуговування, ініціювання їхньої соціальної активності без порушення прав людини, впровадження у практику нових форм і методів соціального обслуговування.
9
Линдюк, Сергій. "ТЕОРЕТИЧНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ КОНЦЕПТУ «СОЦІАЛЬНА БЕЗПЕКА» В УКРАЇНСЬКОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ." Науковий вісник: Державне управління, no. 1(11) (April 18, 2022): 92–113. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-92-113.
Full textAbstract:
Цілями статті є дослідження теоретичних інтерпретацій концепту «соціальна безпека» в українському науковому дискурсі, підходів до розуміння його сутності, аналіз ґенези його становлення, що дасть змогу розвинути понятійно-категоріальний апарат дослідження, надати авторське обґрунтування його сутності, враховуючи наявне теоретичне підґрунтя, а також розвинути теоретичний базис дослідження соціальної безпеки та дефініцій, що визначають її сутність. Дослідження пропонує як систематичний огляд літератури щодо концепцій соціальної безпеки, так і емпіричний аналіз. Дані емпіричного дослідження були проаналізовані за допомогою контент-аналізу, аналізу та синтезу, індукції та дедукції тощо. Об’єднані висновки огляду літератури та емпіричного дослідження зумовили обґрунтування концепції соціальної безпеки, яка свідчить про багатовимірний склад понять і тісно пов’язаний характер понятійно-категорійного апарату системи соціальної безпеки. Здійснено огляд наявних визначень соціальної безпеки та їх застосування в науковому дискурсі, з’ясовано базові структурні елементи системи соціальної безпеки. Теоретичний внесок статті полягає в її підході до концептуалізації та узгодження взаємопов’язаної та багатовимірної природи концепцій соціальної безпеки для подальшого розвитку та розширення концептуальних підходів. Досліджено, що концепція соціальної безпеки стосується таких питань, як ідентичність, соціальна узгодженість, включення, виключення та дилема безпеки. Виокремлено два напрями досліджень концепту «соціальна безпека»: перший вивчає суб’єктивну конструкцію та захист ідентичності, другий розвивається відповідно до об’єктивістських онтологій, зосереджених на неминучих загрозах ззовні та важливості захисту соціальних систем, що підтримують життєдіяльність. Методологічний внесок – це чіткий і систематичний дизайн якісного дослідження, щоб сприяти прозорості, структурі та уявленню про майбутні дослідження концепцій безпеки. Хоча висновки статті в певних аспектах збігаються з більшою частиною джерел, що існують, у ній пропонуються нові ідеї та виміри для цих концепцій та подальших досліджень. За результатами дослідження варіантів дефініцій можна стверджувати, що концепт «соціальна безпека» є комплексним, містить економічні, політичні, соціальні, гуманітарні та ціннісні аспекти, відображає все те, що впливає на життєдіяльність, зокрема на середовище існування людини, на якість життя людей, робить суспільство стійким, здатним до розвитку.На підставі аналізу визначень, запропонованих провідними науковцями, удосконалено, сформовано та надано авторське визначення концепту «соціальна безпека», що, на відміну від наявних, розглядається як цілісна система взаємопов’язаних елементів, побудована на взаєминах соціальної системи і середовища з метою запобігання негативним впливам соціальних ризиків та зниження рівня небезпек, а також убезпечення від загроз соціального характеру людини, держави, суспільства, їх соціальних інтересів, цінностей і потреб.
10
Юсупов, В. А. "Актуальні питання правового забезпечення процесу державного управління створення та діяльності технопарків в Україні." Актуальні проблеми держави і права, no. 88 (January 18, 2021): 170–77. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3073.
Full textAbstract:
Досліджено проблеми правового регулювання діяльності технопарків, визначено особливості надання державної підтримки щодо згаданого об'єкта інвестицій. У результаті дослідження, на підставі комплексного, усебічного науково-правового аналізу чинного законодавства й актуальних наукових праць виявлено проблемні питання, надано пропозиції щодо їх вирішення й удосконалення правової реґламентації функціонування технопарків. Правове регулювання - це упорядкування суспільних відносин, здійснюване державою за допомогою права і сукупності правових засобів, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право - через нормативне регулювання. Поняття «правове регулювання» ширше від поняття «законодавче регулювання», оскільки обсяг джерел права перевищує власне законодавчі джерела.
Сфера правового регулювання - це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою права і правових засобів. Сфера правового регулювання - галузь соціального простору, яка охоплена правом. Це насамперед суспільні відносини - економічні, політичні, соціально-культурні. Ідеться про ті суспільні відносини, функціонування яких неможливо без використання правових засобів. Не все в суспільних відносинах урегульовано правом. Скласти сферу правового регулювання можуть лише відносини, що піддаються правовому регулюванню. Право регулює конкретні, сутнісні, глобальні відносини, що проходять через волю і свідомість людей. У встановленні сфери правового регулювання варто виходити не стільки із класифікації суспільних відносин (економічні, політичні тощо), скільки з матерії самого права як нормативного регулятора, мета якого - порядок у суспільстві.
Ознаки сфери правового регулювання такі:- є соціальною, оскільки право регулює соціальні відносини, а не природні процеси (землетруси, тайфуни, фізико-хімічні явища тощо);- є тією сферою соціального простору, де існують суспільні відносини, які можуть врегульовуватися правом, тобто можуть пройти через волю і свідомість людей (не можна регулювати дії, учинені у стані неосудності або фізичного примусу);- містить сукупність конкретних суспільних відносин, які потребують врегулювання правом, а не суспільних процесів, що протікають за об'єктивними законами суспільного життя і не потребують регулювання правом;- охоплює найважливіші суспільні відносини, що в цей момент найбільшим чином зачіпають інтереси суспільства, трудових колективів, організацій, підприємств тощо;- має обмежений обсяг охоплення (межі правової реґламентації) і не може містити ті соціальні явища, які об'єктивно не допускають формально-юридичного впорядкування (дружба, любов тощо).
11
ПЕРЕДЕРІЙ, О. Л. "ПРОБЛЕМА ВПЛИВУ СУЧАСНИХ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ НА ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 3 (November 17, 2021): 212–16. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.32.
Full textAbstract:
В еру інформаційних технологій важко уявити світ без Інтернету та телебачення, які спричиняють значний вплив на життєдіяльність людей. Саме тому проблема впливу засобів масової інформації (ЗМІ) на суспільство загалом та на окремі вікові групи зокрема досліджується багатьма вченими. У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми впливу сучасних ЗМІ на дітей молодшого шкільного віку, адже саме цей віковий період є досить важливим для усвідомлення власної особистості, саморозвитку, вміння керувати психічними процесами та вміння комунікувати в соціумі. З огляду на вікові особливості дитина в цей період стає досить вразливою до певної інформації і не завжди має можливість визначити позитив і негатив у тому, що бачить, чує і читає на екранах телевізорів чи моніторах комп’ютера. Схарактеризовано позитивні та негативні сторони впливу ЗМІ на молодших школярів. Особливу увагу при- ділено проблемі впливу Інтернету на фізичний, емоційний та духовний стан школярів. На думку цілої низки дослідників, використання Інтернету призводить до залежності, погіршує пам’ять, зумовлює розвиток депресив- них станів у школярів. Розкрито проблему ігрової залежності та її наслідків. Доведено, що регулярне «споживання» продукції ЗМІ призводить до того, що у школярів погіршується пам’ять та мисленнєві здібності. Схарактеризовано позитивні сторони використання Інтернету, які полягають в тому, що він надає можливості для вільної комунікації між людьми, а використання освітніх сайтів дозволяє розвивати компетентності, необхідні для успішного навчання. Отже, якщо дозовано та спрямовано споживати ЗМІ, то вони сприятимуть формуванню корисних освітніх навичок школярів, надаючи великі можливості для всебічного саморозвитку, освіти та розширення комунікатив- них зв’язків.
12
Korobka, Larysa. "Психологічні стратегії як засоби реалізації індивідуальної і колективної адаптації до наслідків воєнного конфлікту." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 41(44) (July 6, 2018): 46–56. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).132.
Full textAbstract:
За результатами узагальнення і систематизації даних теоретичного та емпіричного дослідження представлено модель психологічних стратегій адаптації спільноти і розкрито їхній психологічний зміст як засобу реалізації індивідуальної і колективної адаптації до умов і наслідків воєнного конфлікту. Вплив воєнного конфлікту на життєдіяльність людей визначено як соціально травмівний, у процесі пристосування до умов і наслідків якого формуються різні моделі адаптації та засоби їх реалізації – відповідні психологічні стратегії. Показано, що під впливом умов і наслідків воєнного конфлікту суб’єкт адаптації робить спроби осмислити їх, сконцентрувати та мобілізувати зусилля, що спонукає або до використання загальноприйнятих стереотипних моделей поведінки, застосування консервативно-рутинних стратегій та реалізації моделі так званої рутинної адаптації (успішної, у результаті якої відбувається консервація наявного досвіду, чи неуспішної, наслідком якої можуть бути дезадаптивні вияви, безпорадність, зневіра тощо), або ж до продовження адаптаційного процесу, пошуку нових способів розв’язання проблеми, нових стратегій, до активного, усвідомленого пошуку нових можливостей, утілення нереалізованого потенціалу та прихованих резервів, вибору проактивних моделей поведінки, які мають внутрішню зумовленість та виявляються в здатності протистояти зовнішнім впливам та активно впливати на них, орієнтуватися на майбутнє – тобто до вироблення проактивно-трансформаційних психологічних стратегій. За допомогою останніх реалізується модель проактивної адаптації: ефективної, результатом реалізації якої стає набуття позитивного досвіду, готовність до подальшого розвитку, досягнення більш високого рівня функціонування в певних сферах, спрямованість на розвиток нових сил і ресурсів адаптації, або неефективної, коли адаптація відбулася, але вона потребувала значних зусиль, що призвело до виснаження ресурсів, а це може спонукати або ж до застосування консервативно-рутинних стратегій, або ж, після відновлення та входження в стадію мобілізації, до зміни чи вироблення інших – проактивно-трансформаційних – стратегій.
13
Литовченко, В. В., and Є. О. Пустовойт. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНУ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 104–9. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.15.
Full textAbstract:
Визначено, що публічне управління, як вищий тип управлінської діяльності, є вплив суб’єкта на суспільні відносини з метою їх упорядкування, вдосконалення та розвитку, збереження їх якісної специфіки. Управління «є властивість будь-якого суспільства, що випливає з його системної природи, суспільного характеру праці, необхідності спілкування людей у процесі праці та життя, обміну продуктами, їхньої матеріальної та духовної діяльності». Специфіка теорії публічного управління у тому, що «як об’єкту тут виступає діяльність самих суб’єктів пізнання. Тобто самі люди є суб’єктами пізнання, і реальними дійовими особами. Крім цього, об’єктом пізнання стає також взаємодія між об’єктом та суб’єктом пізнання». Інакше висловлюючись, на відміну інших наук у самому об’єкті теорії соціального управління присутній і сам суб’єкт соціального пізнання. Зазначено, що для будь-якої соціальної науки, яка вивчає суспільство, важливо чітко окреслити предмет дослідження соціальної дійсності. Автор згоден з широко поширеною в суспільствознавстві думкою про те, що «предметом науки є зафіксовані в досвіді та включені в процес пізнавальної діяльності сторони, властивості та відносини об’єктів, що досліджуються з певною метою в конкретних умовах та обставинах. Іншими словами, це те, що ця наука досліджує в даному об’єкті, вся та сукупність фактів, явищ, процесів, які вона покликана вивчати в ньому». Соціальна система, як штучно створена цілісність, має певну мету існування. Точніше кажучи, цілепокладання перетворює соціальну систему на соціальну організацію, яка має свою внутрішню та зовнішню специфіку та логіку розвитку, певний комплекс взаємопов’язаних характеристик та елементів. Важливо відзначити, що кількість елементів залишається у цій формулі відкритим для продовження та уточнення відповідно до специфіки соціальної організації. Процес формування та розвитку соціальних організацій у межах певних територіальних масивів, у яких протікає вся життєдіяльність місцевого співтовариства, є складний і неоднозначний чинник соціально-економічного розвитку.
14
РАБІНОВИЧ, ПЕТРО. "Універсальні стандарти людяності як концептуальні засади антропоцентричного праворозуміння." Право України, no. 2021/01 (2021): 76. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-01-076.
Full textAbstract:
У статті висвітлюється низка аспектів фундаментальних прав людини, на яких зазвичай базуються сучасні природноправові концепції. Зокрема, обґрунтовується, що достатньо коректним позначенням таких прав може бути термін “буттєві”. Доводиться, що їхня соціальна сутність полягає у забезпеченні задоволення життєво необхідних потреб людини у соціумі. Найважливішими з таких потреб є насамперед повага до людської гідності, а також достатні для людини та її сім’ї їжа, одяг і житло. Конструюється дефініція поняття “міжнародні стандарти людських прав”. Аналізується універсальний стандарт заборони нелюдського поводження, у зв’язку з чим попередньо обґрунтовується розуміння універсального стандарту людяного (людиннісного) поводження. Спираючись на зазначені всесвітні стандарти, з позиції потребового дослідницького підходу робиться спроба нетрадиційно аргументувати інтегральне людиноцентричне праворозуміння. У його основу покладено уявлення про те, що поняттям “право” можуть бути відображені можливості задоволення потреб людини, які забезпечуються соціальними обов’язками інших суб’єктів суспільства. Правовість (належність до права) тих чи інших явищ обумовлюється їхньою здатністю слугувати умовами або ж засобами задоволення людських потреб. Означена властивість таких явищ формується тільки в процесі соціальної практики людей, їхніх взаємозв’язків, і вже внаслідок цього право є явищем соціальним. Тому воно виникає у результаті “зустрічі” людських потреб із зовнішніми щодо них явищами, які здатні названі потреби задовольняти. У процесі потребозадоволення відбувається інтегрування об’єктивних властивостей певних явищ (як природничих, так і соціальних) в існування людських індивідів та їхніх груп. І тоді такі властивості, набувши (відповідно до зазначеного праворозуміння) правового характеру, занурюються, впроваджуються, втілюються у людське існування. Адекватним відображенням такої ситуації може бути термінологічний вираз “право у людині”. У статті також наводиться авторська дефініція поняття “гідність людини”, опублікована ще у 2002 р. У результаті споживання потребокорисних (правових) явищ людина, реалізуючи відповідні можливості, задовольняє свої потреби, нормалізує, “заспокоює” своє існування у соціумі. Отже, саме людина стає тим системоутворю-ючим стрижнем, навколо якого в її існування, життєдіяльність інтегруються зазначені явища.
15
Купчишина, Валентина. "МІСЦЕ ТА ЗНАЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ-ПСИХОЛОГІВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 14, no. 3 (March 27, 2020): 145–58. http://dx.doi.org/10.32453/5.v14i3.222.
Full textAbstract:
Політична наука – досить молода, інтегративна наука, що виникла на стику різних наук (соціології, політології, психології, культурології тощо). Пред метом її дослідження є соціально-політичні компоненти політичного життя суспільства, що формуються на рівні політичної свідомості народів, станів, етносів, соціальних груп, урядів та окремих представників суспільства. Політичні процеси в Україні активно вивчаються і прогнозуються широким колом українських науковців. Їх дослідження спрямовано на аналіз нулого та сучасного стану розвитку суспільства, визначення ролі і місця в них людини, виявлення впливів політичних процесів на життєдіяльність особистості.Упродовж багатьох років після встановлення незалежності в Україні активно проголошуються демократичні принципи, докладаються зусилля для перевлаштування політичної системи відповідно до цих принципів. Низка науковців зазначає у своїх дослідженнях, що сучасна політична культура українців характеризується необізнаністю про власні права й обов’язки, спостерігається відсутність інтересу до громадських справ і вирішення суспільних проблем, відстороненість щодо до прийняття суспільних рішень.Політична психологія є галуззю загальної психології, яка розглядає та вивчає різноманітні психологічні компоненти, що використовуються у політичному житті суспільства. До таких психологічних компонентів науковці відносять настрої, погляди, позиції, моделі поведінки, ціннісні орієнтації членів суспільства, що виявляються через їх політичну свідомість, політичну участь, політичні цінності. Політичні явища та процеси, які ми маємо можливість спостерігати в нашій державі, значною мірою залежать від природи, психіки, конкретних людей, їх ставлення до того, що відбувається навколо. Політико-психологічні знання і культура необхідні кожній людині, незалежно від її професійного фаху, оскільки кожен із нас у буденному житті постійно взаємодіє з іншими людьми та державою. Будучи громадянином своєї держави, кожен по різному реагує на ті події, свідком або учасником яких він є. Політичні події й явища відображають психологічний стан їх учасників, їх мислення, уяву, погляди, цінності, свідомість, поведінку. Підготовка будь-якого фахівця передбачає вивчення цілої низки навчальних дисциплін, які зазначені в освітньо-професійній програмі за відповідною спеціальністю. Метою вивчення навчальної дисципліни “Політична психологія” є формування у курсантів знань про системне уявлення та розуміння психологічного змісту політичного життя і діяльності, уміння здійснювати психологічний аналіз політики. Удосконалення політичної освіти майбутніх офіцерів-психологів через розширення їх знань про зміст політичної психології, її компонентів є вимо гою сьогодення в підготовці фахівця.
16
Бокшиц, Олена, and Ірина Каменська. "ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПОЖЕЖНИХ ВЕЖ УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ ЗНАНЬ У ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ З ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ ВИРОБНИЦТВ." Society. Document. Communication, no. 11 (May 3, 2021): 246–69. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-11-246-269.
Full textAbstract:
У реаліях сучасного сьогодення здоров’я – це основна фундаментальна ланка в житті кожної людини, яка безпосередньо відображається на її буття, благополуччя, психічне та емоційне самопочуття. Здоров’я є цінним показником цивілізованості сучасного суспільства, одним із основних складників національного розвитку у цілому світі.
У складних умовах пандемії, що відбувається нині у світі, сучасне суспільство все ж потребує компетентних фахівців, які могли б бути конкурентоспроможними на ринку праці, рішуче змінювалися б і організовували активну життєву позицію, які швидко приймали б логічні поставленій меті рішення, уміли раціонально організовувати свою життєдіяльність із позицій збереження, зміцнення здоров’я як свого, так і оточуючих, створювати і забезпечувати безпечні умови життя та праці на виробництві та в побуті, вміти запобігати небезпечним ситуаціям, що загрожують життю людей.
Відомо, що пожежна небезпека одна із найстаріших загроз та проблем із якою стикається людство протягом всього земного життя.
Вогонь залишив свої сліди в історії всіх епох і народів. Тисячі міст і сіл зникли з лиця Землі в гігантських язиках полум’я. Безцінні витвори розуму і талановитих рук попередніх поколінь перетворилися на порох. Протягом всіх століть вогонь знищував мільйони людських життів. За своїми трагічними наслідками пожежі не поступалися епідеміям, посухам та іншим лихам.
Загальна кількість пожеж на нашій планеті досягла 5,5 млн на рік, кожні 5 секунд десь спалахує пожежа. Тому не дивно, що сьогодні пожежі дійсно все частіше стають вагомою проблемою.
У нинішніх реаліях ХХІ століття сучасна людина вже озброєна знаннями й найпотужнішою технікою, і вже може на належному рівні конкурувати з вогнем, здобувати та формувати знання про пожежну безпеку, знання, які отримуються у закладах вищої освіти. Саме у закладах вищої освіти відбувається формування знань, підготовка майбутніх фахівців професійного спрямування як пропагандистів і педагогів у боротьбі з пожежами та безпечної організації життєдіяльності.
У статті розглядаються історичні моменти виникнення та розвитку на території України архітектурних пам’яток, які в свої часи виконували вагому роль та функцію з безпеки життя українського народу і слугували пожежними вежами (каланчами). Розкривається сутність формування знань з пожежної безпеки виробництв при вивченні історичних аспектів розвитку пожежних веж на території України.
Формування знань у студентів закладів вищої освіти з пожежної безпеки виробництв забезпечує розвиток умінь та навичок, здатності (компетенцій) для здійснення ефективної професійної діяльності шляхом забезпечення оптимального управління пожежної безпеки на підприємствах (об’єктах господарської, економічної та науково-освітньої діяльності), формування у студентів відповідальності за особисту та колективну безпеку, розвиток здоров’язберігаючих компетенцій і усвідомлення необхідності обов’язкового виконання в повному обсязі всіх заходів гарантування безпеки праці на робочих місцях.
Саме навчальні заклади зокрема вищі, незалежно від видів їх спрямованості, є тим центром, де відбувається формування знань, умінь і навичок у студентів при вивченні пожежної безпеки зокрема. Людина з вищою освітою, яка має високий рівень здоров’язберігаючої компетентності, є пропагандистом здорового способу життя та спрямовує свої знання й уміння на безпечні умови праці.
17
Шаповал, В. В. "ПОНЯТТЯ «ПРОФЕСІЙНА РЕАБІЛІТАЦІЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ЗСУ»." Теорія та методика навчання та виховання, no. 51 (2021): 185–92. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.51.17.
Full textAbstract:
У статті розглянуто поняття професійної реабілітації учасників бойових дій ЗСУ. Соціально-психологічна реабілітація – процес організованого соціальнопсихологічного впливу, спрямованого на відновлення такого стану психічного здоровʼя воїнів, який знову дозволить їм успішно вирішувати бойові та службові завдання чи бути потрібним в мирному житті. Ця діяльність, спрямована на відновлення психічних функцій й особистісного статусу людини, порушеного внаслідок дії психотравмуючих факторів, з використанням методів і процедури психотерапії. Соціально-реабілітаційні заходи проводяться, як правило, в системі реабілітаційних програм, що допускає не тільки спеціалізовану медичну і психологічну допомогу, але і створення необхідних соціальних умов. З’ясовано, що для забезпечення результативності процесу комплексної реабілітації військовослужбовців-учасників бойових дій необхідно розробити й адаптувати реабілітаційні технології, котрі допоможуть здійснити широкий спектр соціально-економічних та медико-соціальних заходів. У статті представлено різноманітні реабілітаційні технології, які можна використовувати у роботі з військовослужбовцями-учасниками бойових дій, а саме: соціальні технології, котрі безпосередньо спрямовані на вирішення загальнолюдських проблем, що пов’язані з оцінкою не тільки внутрішніх, але й світових тенденцій розвитку, зв’язку суспільства з природою. Їх впровадження пов’язано з життям людей, їх життєдіяльністю та соціальною захищеністю; інноваційні соціальні технології, які зосереджені на створенні та матеріалізації нововведень у суспільстві, реалізації таких ініціатив, котрі викликають якісні зміни в різних сферах соціального життя, призводять до раціонального використання матеріальних та інших ресурсів у суспільстві; регіональні, що передбачають вивчення й реалізацію закономірностей територіальної організації соціального життя та його планомірних змін; інформаційні – охоплюють засоби, прийоми, оптимізацію інформаційного процесу, його відтворення; інтелектуальні, котрі спрямовані на стимулювання розумової діяльності людей, розвиток їхніх творчих здібностей.
18
Ганущин, С. Н. "МЕТОДОЛОГІЯ ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКОГО КОНТЕНТУ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 4 (April 15, 2022): 16–21. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.3.
Full textAbstract:
Вивчено методологію публічно-управлінського контенту формування громадянського суспільства в Україні. З’ясовано, що реальна свобода особи уможливлюється в суспільстві правдивої демократії, де не держава, а політична влада панує над суспільством та його членами, а суспільство має безумовну першість (примат) стосовно держави. Перехід до такого суспільства – історично тривалий процес, пов’язаний із формуванням громадянського суспільства. Якими ж є внутрішні механізми громадянського суспільства, що дають змогу розвиватися економічним, соціально-культурним, політичним відносинам у режимі демократії, поваги до людської особи, гарантування її прав і свобод? Аби відповісти на це питання, найперше в методологічному аспекті, слід звернути увагу на те, що між поняттям «громадянське суспільство» й однопорядковим йому поняттям «суспільство» є не лише очевидний взаємозв’язок, але і доволі суттєві розбіжності. Обґрунтовано, що суспільство як громада, сукупність людей стає громадянським тоді, коли поміж людських відносин виникають принципово нові якісні стани, засновані на розвинених формах його самоорганізації і саморегуляції, на оптимальному співвідношенні публічних (державно-суспільних) і приватних (індивідуально-суспільних) інтересів за визначального значення останніх і безумовного визнання як вищої цінності такого суспільства, такої суспільної організації. Тому громадянському суспільству протистоїть не просто так зване «негромадянське» суспільство, тобто суспільство, що не володіє якостями громадянського, а суспільство насилля, утисків особи, державного тотального контролю за соціально значущою та приватною життєдіяльністю учасників громади.