To see the other types of publications on this topic, follow the link: Життєві стандарти.
Journal articles on the topic 'Життєві стандарти'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Життєві стандарти.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Скворчевський, Олександр, and Аліна Лаврук. "МІЖНАРОДНІ ТА НАЦІОНАЛЬНІ СТАНДАРТИ ЯК ОСНОВА РЕАЛІЗАЦІЇ CALS5КОНЦЕПЦІЇ В УКРАЇНІ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 79, no. 1 (February 21, 2020): 250–63. http://dx.doi.org/10.32453/3.v79i1.111.
Full textAbstract:
Актуальність теми статті обґрунтовується законодавчо закріпленими прагненнями України впровадити стандарти НАТО в силових структурах та оборонно-промисловому комплексі. Стандарти у сфері логістики, зокрема у сфері інтегрованої логістичної підтримки життєвих циклів зразків озброєння та військової техніки, дозволяють уніфікувати взаємодію між силовими структурами та постачальниками товарів та послуг для них. Поставлене задання вирішувалось шляхом аналізу науково-методичних рекомендацій НАТО по стандартизації в обраній галузі, де НАТО має достатньо гнучку по-зицію. Гнучкість досягається шляхом поділу стандартів на п’ять категорій: тимчасовий стандарт, новий стандарт, рекомендований стандарт, нерекомендований стандарт, стандарт із невизначеним статусом. Це забезпечує високий рівень стандартизації при одночасній відсутності гальмування інноваційних процесів. Основу стандартизації НАТО складають міжнародні стандарти, у тому числі стандарти ISO. Там, де це неможливо, використовують національні та галузеві стандарти. На основі проведеного аналізу розроблені принципи впровадження стандартів НАТО в українську систему інтегрованої логістичної підтримки життєвих циклів зразків озброєння та військової техніки на основі CALS-концепції. Запропоновані в статті принципи впровадження стандартів у сфері CALS-технологій та систем дозволять реалізувати поставлені цілі з мінімальними витратами фінансових та організаційних ресурсів при обмеженому часі їх впровадження. Використання стандартів ISO буде мати не тільки стимулюючий вплив на розвиток українського озброєння та військової техніки, а й підвищить конкурентоздатність нашого цивільного машинобудування.
2
Сизоненко, А. С. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ЗАПОБІГАННЯ ЮВЕНАЛЬНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ." Актуальні проблеми держави і права, no. 92 (January 24, 2022): 106–14. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3267.
Full textAbstract:
Сизоненко А. С. Міжнародно-правові стандарти запобігання ювенальній злочинності. – Стаття.У статті автор розглядає міжнародно-правові стандарти запобігання ювенальній злочинності. Вказується, що запобігання ювенальній злочинності шляхом вироблених та апробованих міжнародною спільнотою правових стандартів є перспективним напрямом подолання дитячої злочинності в Україні.Оскільки у цьому процесі враховуватиметься багаторічний та багатоаспектний досвід застосування у різних країнах світу інструментів запобігання ювенальній злочинності. Звертається увага на те, що зміст системи кримінального правосуддя значно впливає на подальшу життєдіяльність дитини, яка притягується до кримінальної відповідальності. Складники кримінального процесуального та кри-мінально-виконавчого механізму реалізації кримінальної відповідальності формують відношення дитини до держави, її органів, усього соціуму. Репресивна, каральна система правосуддя може викликати у дитини появу бажання та прагнення у майбутньому порушувати кримінальне законодавство,вчинювати кримінальні правопорушення, заподіювати фізичну, матеріальну або моральну шкоду членам суспільства. Автор зазначає, що соціалізацію дітей справді слід визнати важливим стандартом запобігання ювенальній злочинності. Через соціум підлітки розвиваються, вступають у соціальні зв’язки, здобувають життєвий досвід та реалізуються у суспільній діяльності. Суспільство загалом та навколишнє соціальне середовище зокрема потужно вливають на формування психіки, характеру підлітка та зумовлюють майбутні його особисті потреби, інтереси та прагнення. Підсумовується, що, окрім процедурних гарантій та особливостей застосування заходів кримінально-правового впливу, міжнародно-правові стандарти вимагають створення спеціальних ювенальних органів. Міжнародно-правовими стандартами запобігання ювенальній злочинності є: позитивна соціалізація дітей; профілактика ювенальної злочинності, створення системи ювенального правосуддя (правосуддя, друж-нього до дитини).
3
РАБІНОВИЧ, ПЕТРО. "Універсальні стандарти людяності як концептуальні засади антропоцентричного праворозуміння." Право України, no. 2021/01 (2021): 76. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-01-076.
Full textAbstract:
У статті висвітлюється низка аспектів фундаментальних прав людини, на яких зазвичай базуються сучасні природноправові концепції. Зокрема, обґрунтовується, що достатньо коректним позначенням таких прав може бути термін “буттєві”. Доводиться, що їхня соціальна сутність полягає у забезпеченні задоволення життєво необхідних потреб людини у соціумі. Найважливішими з таких потреб є насамперед повага до людської гідності, а також достатні для людини та її сім’ї їжа, одяг і житло. Конструюється дефініція поняття “міжнародні стандарти людських прав”. Аналізується універсальний стандарт заборони нелюдського поводження, у зв’язку з чим попередньо обґрунтовується розуміння універсального стандарту людяного (людиннісного) поводження. Спираючись на зазначені всесвітні стандарти, з позиції потребового дослідницького підходу робиться спроба нетрадиційно аргументувати інтегральне людиноцентричне праворозуміння. У його основу покладено уявлення про те, що поняттям “право” можуть бути відображені можливості задоволення потреб людини, які забезпечуються соціальними обов’язками інших суб’єктів суспільства. Правовість (належність до права) тих чи інших явищ обумовлюється їхньою здатністю слугувати умовами або ж засобами задоволення людських потреб. Означена властивість таких явищ формується тільки в процесі соціальної практики людей, їхніх взаємозв’язків, і вже внаслідок цього право є явищем соціальним. Тому воно виникає у результаті “зустрічі” людських потреб із зовнішніми щодо них явищами, які здатні названі потреби задовольняти. У процесі потребозадоволення відбувається інтегрування об’єктивних властивостей певних явищ (як природничих, так і соціальних) в існування людських індивідів та їхніх груп. І тоді такі властивості, набувши (відповідно до зазначеного праворозуміння) правового характеру, занурюються, впроваджуються, втілюються у людське існування. Адекватним відображенням такої ситуації може бути термінологічний вираз “право у людині”. У статті також наводиться авторська дефініція поняття “гідність людини”, опублікована ще у 2002 р. У результаті споживання потребокорисних (правових) явищ людина, реалізуючи відповідні можливості, задовольняє свої потреби, нормалізує, “заспокоює” своє існування у соціумі. Отже, саме людина стає тим системоутворю-ючим стрижнем, навколо якого в її існування, життєдіяльність інтегруються зазначені явища.
4
Копетюк, М. "Поняття та класифікація міжнародних стандартів прав людини та громадянина." Історико-правовий часопис 15, no. 1 (February 18, 2021): 34–39. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/7.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню правової основи міжнародних стандартів прав і свобод людини та громадянина. Проаналізовано наукові підходи до визначення поняття міжнародних стандартів прав людини і громадянина, а також розглянуті питання забезпечення прав і свобод людини і громадянина відповідно до міжнародних стандартів, закріплених в міжнародно-правових документах. Здійснено аналіз міжнародно-правових актів, які містять відповідні стандарти в сфері дотримання прав людини і громадянина, а також розглянуто їх класифікацію. Міжнародні стандарти прав людини є системою прав, які розкривають сучасну ідею прав людини, закріплену в основних міжнародно-правових документах і, відповідно, визнану в усьому світі. Стандарти основних прав і свобод людини і громадянина регулюються низкою міжнародно-правових актів, що визначають політичні, природні, культурні, соціальні права. Автор зробив висновок про те, що у основу Конституції України закладено принципово нові правові парадигми зовнішньої і внутрішньої державної політики України, що спрямовані на утвердження й забезпечення прав і свобод людини і громадянина. А це об’єктивно вимагає істотної переорієнтації та модифікації всієї національної правової системи. В Україні набуває поширення теорія визнання людської гідності, яка є інтегративною властивістю природи людини та виступає як один з інституційних джерел її основних прав. І з огляду на це у загальній теорії права сформульовано антропогенну інтерпретацію людської гідності, поняття якої визначається як самоцінність людини як унікальної біосоціальної істоти. На переконання автора, зазначені доктринальні позиції у ближній перспективі вимагатимуть відповідної нормативно-правової і навіть конституційної регламентації. Адже держава має охороняти, захищати права і свободи людини та громадянина, гарантувати їх реальне здійснення. Відповідно, держава повинна створювати необхідні умови для гідної праці, надавати соціальну допомогу тим, хто перебуває у складних життєвих обставинах.
5
Vitkova, V. S. "До питання європейських стандартів діяльності територіальних громад в Україні." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (May 29, 2020): 86–94. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.10.
Full textAbstract:
Реформа децентралізації, що відбувається в нашій державі, вимагає переосмислення місця і ролі місцевого самоврядування в державному будівництві. Європейські стандарти місцевого самоврядування утворюють фундамент для функціонування системи місцевого самоврядування загалом, однак, враховуючи євроінтеграційні процеси в нашій державі, доречним та своєчасним було б акцентувати увагу на їхній ролі і значенні для функціонування територіальних громад в Україні. У статті розглядається регламентація організації та діяльності територіальних громад відповідно до міжнародних стандартів. Звертається увага на спірну національну судову практику у застосуванні окремих із цих стандартів. Обґрунтовується необхідність ратифікації Європейської конвенції про участь іноземців у громадському житті на місцевому рівні, що мало б наслідком усунення дискримінації по відношенню до осіб, які постійно проживають у певному населеному пункті, проте не в змозі реалізовувати повний обсяг прав та повноважень членів територіальної громади.
Метою статті є здійснення аналізу та конкретизації європейських стандартів саме відносно організації і діяльності територіальних громад як первинних суб’єктів муніципального права.
Наукова новизна полягає у детальному дослідженні міжнародних стандартів місцевого самоврядування по відношенню до територіальної громади як первинного суб’єкта муніципального права. Пропонується поняття європейських стандартів територіальних громад в Україні.
Висновки. Реалії сучасного світу унеможливлюють розв’язання внутрішньодержавних проблем одноособово. Міжнародні стандарти, що розробляються провідними країнами, виступають орієнтиром розвитку для «більш слабших» країн. Для України в умовах реформування місцевого самоврядування надзвичайно важливим є впровадження та дотримання європейських міжнародних стандартів, і, перш за все, тих, що регламентують питання удосконалення організації територіальних громад. Територіальна громада виступає «цеглиною» місцевого самоврядування, саме тому потребує прискіпливого нормативно-правового регулювання з урахуванням як європейських стандартів, так і вітчизняних традицій і здобутків місцевого самоврядування, політичних, економічних, соціальних, адміністративних особливостей регіонів України.
6
Шишак, А. В., and О. М. Пупена. "Життєвий цикл організації системи тривожної сигналізації." Automation of technological and business processes 13, no. 1 (April 19, 2021): 4–11. http://dx.doi.org/10.15673/atbp.v13i1.1994.
Full textAbstract:
Автоматизована система керування технологічним процесом передбачає наявність функцій тривожної сигналізації, які виконують надзвичайно важливу роль. Від ефективності роботи підсистеми тривожної сигналізації залежить передусім безпека людей, виробництва та функціонування автоматизованої системи керування технологічним процесом в цілому. В Україні розробленню, впровадженню та експлуатації систем тривожної сигналізації приділяється недостатньо уваги. Тому це дослідження присвячено передусім трактуванню сучасного стандарту ISA-18.2 «Management of Alarm Systems for the Process Industries», який є визнаною хорошою інженерною практикою та покликаний забезпечити безпеку, якість та продуктивність технологічних процесів. Даній тематиці присвячено дві публікації. У першій вже опублікованій статті розкриваються основні сутності та положення, на яких базуються механізми організації системи тривожної сигналізації. Ця стаття присвячена роз'ясненню та аналізу робочих процесів життєвого циклу організації, які стандарт передбачає для розроблення, впровадження та експлуатації системи тривожної сигналізації. Організація функціонування системи тривожної сигналізації – це неперервна діяльність, усі робочі процеси якої розділені на десять стадій життєвого циклу, що вказують на функціональний аспект робіт, обов’язкових або рекомендованих до виконання. До них належать означення, документування, проектування, експлуатація, моніторинг та обслуговування систем тривожної сигналізації. Представлення системи через призму життєвого циклу організації її роботи дозволяє систематизувати уявлення розробників/користувачів про процеси, які відбуваються навколо системи за рахунок стадійного структурування вимог та рекомендацій.
7
Бабич-Касьяненко, К. В. "АНАЛІЗ СТАНУ СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(26) (November 28, 2019): 79–83. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).16.
Full textAbstract:
У статті звернено увагу на те, що національне законодавство стосовно соціального обслуговування останніми роками зазнало значного впливу соціально-економічних процесів, що спричинило необхідність розвитку системи соціального обслуговування в контексті правового регулювання суспільних відносин у цій сфері. На думку автора, модернізація вітчизняної системи надання соціальних послуг сприятиме ефективному функціонуванню системи загалом. З огляду на це автором здійснено аналіз соціального обслуговування осіб з інвалідністю в Україні на сучасному етапі розвитку держави, результатом якого є виявлення впливу міжнародних стандартів та виділення недоліків механізму реалізації законодавства у цій сфері. Також зауважено, що соціальні послуги, як правило, задовольняють лише невідкладні потреби вразливих категорій населення, не орієнтовані на запобігання виникненню складних життєвих обставин, не формують в осіб навичок реінтеграції у суспільство, що призводить до утримання значної кількості таких осіб під опікою держави; надаються в стаціонарних інтернатних установах та закладах, внаслідок чого не реалізується право осіб проживати у громаді. Впровадження у повсякденну практику діяльності всіх соціальних служб підходу надання соціальних послуг згідно з державними стандартами дає змогу врегулювати питання встановлення однакових умов та правил для всіх учасників ринку надавачів соціальних послуг. Однак автором акцентовано, що наявної нормативної бази, серед якої є 21 чинний стандарт соціальних послуг, не досить для реформування вітчизняної системи соціальних послуг загалом та обслуговування в інтернатних установах України зокрема, адже ще й досі актуальними лишаються такі недоліки та прогалини, як державна монополія, відсутність альтернативних джерел фінансування соціальних послуг, відсутність ретельного аналізу попиту і пропозицій соціальних послуг в інтернатних установах України, недооцінка ролі громадських, благодійних, релігійних організацій і місцевих ініціатив у наданні соціальних послуг у громаді тощо. Спираючись на отримані дані, автором запропоновано можливі напрями шляхів вирішення наявних проблем.
8
Лавренчук, Володимир, and Марія Лавренчук. "Емоційно-ціннісна складова компетентнісного уроку літератури в Новій українській школі." New pedagogical thought 108, no. 4 (January 6, 2022): 87–91. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-87-91.
Full textAbstract:
У статті схарактеризовано актуальні проблеми компетентнісного підходу до навчання учнів літератури в аспекті Нової української школи, зокрема продемонстровано необхідність виокремлення емоційно-ціннісного компонента у змісті мовно-літературної освіти. Актуальність та доцільність досліджуваної проблематики зумовлено необхідністю переходу до нової за змістом і формою української школи, покликаної формувати насамперед життєві компетентності та систему цінностей здобувачів освіти, на що звертається увага і в державних документах про освіту – Законах України «Про освіту» та «Про повну загальну середню освіту», Концепції «Нова українська школа», Державному стандарті початкової освіти, Державному стандарті базової загальної середньої освіти.
Визначено, що ключовим завданням освіти на сучасному етапі трансформації українського суспільства є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості. Відповідно головним показником якості освіти є духовний світ особистості дитини, що передусім формується в шкільному курсі рідної мови, української та зарубіжної літератури. Доведено, що найважливішим елементом внутрішньої структури особистості, її духовного світу є ціннісні орієнтації як форма відображення особистісних цінностей.
9
Луцький, Олександр. "ОБҐРУНТУВАННЯ НЕОБХІДНОСТІ РОЗРОБКИ НОВОЇ КОНЦЕПЦІЇ ПІДГОТОВКИ ПЕРСОНАЛУ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 85, no. 2-3 (April 11, 2022): 156–64. http://dx.doi.org/10.32453/3.v85i2-3.891.
Full textAbstract:
З прийняттям рішення Ради національної безпеки і оборони України “Про Стратегію воєнної безпеки України” розпочато новий етап удосконалення оборонних можливостей України. Підкреслено, що Стратегічний курс України спрямований на інтеграцію в НАТО. Підписана 10 листопада 2021 року в місті Вашингтон Хартія стратегічного партнерства США–Україна – стратегічний документ, який на десятиліття визначає, за якими напрямами розвиватимуться відносини між Україною і Сполученими Штатами. У цьому документі заявлено про рішучість поглиблювати стратегічне партнерство шляхом розширення двостороннього співробітництва в політичному, безпековому, оборонному, економічному, енергетичному, науковому, освітньому, культурному, гуманітарному напрямах та сфері розвитку. Сполучені Штати та Україна підтвердили життєво важливі національні інтереси щодо незалежної та демократичної України. Зміцнення спроможності України захищатися від загроз її територіальній цілісності та поглиблення інтеграції України до євроатлантичних інституцій є взаємопов’язаними пріоритетами. У цьому процесі чітко визначено місце Державної прикордонної служби України в секторі безпеки і оборони, необхідність імплементації в систему підготовки персоналу ДПСУ відповідних стандартів НАТО, що обґрунтовує необхідність розробки нової Концепції підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. У статті у загальному вигляді розкрито постановку проблеми, понятійний апарат, стисло проаналізовано дослідження щодо сучасного стану геополітичного положення України, законодавчих актів та технологічні аспекти питання розробки концепцій. Розкрито структуру Концепції та її положення, а також окремі етапи розробки положень Концепції, які доцільно імплементувати, ґрунтуючись на результатах оцінювання та порівняння можливої взаємосумісності зі стандартами НАТО.
10
Денисяк Ю. В. "СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ДОШКІЛЬНИКІВ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (January 22, 2022): 10–16. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.294.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано сутність та зміст компетентнісного підходу та його важливої і необхідної складової – здоров’язбережувальної компетенції дошкільників. Доведено, що умови сьогодення вказують на необхідність пошуку нових стратегій та парадигм виховання з урахуванням процесів глобалізації, інформатизації, інтеграції, урбанізації та технологізації суспільного життя, де освіта відіграє вагому роль.Стверджуємо, що формування життєвих компетенцій людини слід розпочинати з раннього віку, коли активізовані усі сензитивні періоди дитини, розпочинається її безпосереднє знайомство зі світом, природою, людьми. Особливо важливими інституціями, які системно впливають на означені процеси, визначаємо родину, заклади дошкільної та позашкільної освіти. Серед ключових компетенцій, які є життєво важливими для кожної людини впродовж усього її життя, є здоров’язбережувальна компетенція. Її формування слід системно розпочати у рамках дошкільного віку, поступово збагачуючи і розширюючи її зміст та прикладний аспект.Метою ключових компетенцій у сучасному їх трактуванні та розумінні визначено створення такого освітнього поля, яке було б орієнтоване на потреби сьогодення та майбутнього. Слід потурбуватися не лише про технологічні, економічні, соціальні реалії, але передовсім про здоров’я дитини з раннього віку. Сутність та зміст здоров’язбережувальної компетентності полягає в тому, щоб системно виховувати і підтримувати природний баланс дитячого життя, найширше використовувати природні чинники для організації життя дітей, розвивати моторні навички, поглиблювати знання дитини про своє здоров’я та здоров’я інших людей, створювати умови для пропаганди здорового способу життя, вчити набуття навичок охорони здоров’я тощо. Загалом слід вважати пріоритетом вироблення стандарту здорового способу життя з раннього віку. Доцільними у цьому процесі вбачаємо також інноваційні технології, які допоможуть педагогу та дитині реалізувати здоров’язбережувальну компетентність і широко втілити її у практику власного життя.
11
Зінченко, І. І., О. О. Шершун, and А. Г. Іванова. "Веб технології в smart бібліотеці." Automation of technological and business processes 12, no. 1 (March 30, 2020): 4–11. http://dx.doi.org/10.15673/atbp.v12i1.1696.
Full textAbstract:
Розглянута проблема неправильного та застарілого трактування діяльності бібліотеки, а також її позиціонування у сучасному світі. Складена інформаційна модель майбутнього програмного забезпечення, тобто ціль та засоби, якими система може оперувати для досягання цієї цілі та, що саме вимагають ці засоби, щоб їх можна було використовувати. За результатами дослідження, для систематизації сучасного уявлення про бібліотеку, було вирішено впроваджувати стандарт Library 3.0, який, в свою чергу, відповідає за модернізацію форми надання послуг бібліотекою за використанням таких технологій, як семантична мережа, хмарові сервіси, мобільні пристрої, у діяльність науково-технічної бібліотеки. Library 3.0 – це стандарт, який відповідає за електронну систематизацію сервісів, що забезпечують життєву діяльність академічної бібліотеки на основі комунікації між підрозділами та користувачем. На даний момент, це є найбільш захоплюючим досягненням у області наукових досліджень та розвитку бібліотек закладів вищої освіти, оскільки представлений стандарт підкреслює контекст, а не тільки засіб надання інформаційних послуг. Було проведено ретельний аналіз на підставі діючих методологій та підходів для створення концептуальної моделі проекту, основних принципів та засад розробки програмного продукту, допоміжних параметрів та засобів для досягнення бажаного результату, аналітичних дані. Був розроблений веб-ресурс для представлення Науково-технічної бібліотеки ОНАХТ за принципами Library 3.0 з урахуванням новітніх можливостей Web 2.0.
12
Чепков, Ігор Борисович, Іван Іванович Олійник, and Сергій Олегович Коробченко. "Процесний підхід в управлінні повним життєвим циклом озброєння та військової техніки на засадах програмно-проєктного менеджменту." Озброєння та військова техніка 32, no. 4 (December 26, 2021): 3–11. http://dx.doi.org/10.34169/2414-0651.2021.4(32).3-11.
Full textAbstract:
У статті проаналізовані недоліки вітчизняної системи управління життєвим циклом, розглянуто підходи США щодо застосування методології програмно-проєктного управління в контексті керування повним життєвим циклом ОВТ, представлена модель життєвого циклу озброєнь в США, визначено переваги використання програмного управління та координації всіх заінтересованих сторін з єдиної структури замовника – програмного офісу, наведено нормативну основу системи управління життєвим циклом ОВТ, що використовується в НАТО, проведено класифікацію стандартів системної інженерії, досліджено застосування процесного підходу для керування взаємно узгодженими процесами життєвого циклу ОВТ і процедурами для здійснення ефективного управління ресурсами, використання інформації і технологій, зосереджено увагу на важливості використання інформаційних технологій, як критичного елементу сучасної системи управління процесами життєвого циклу.
13
ШИНКАРЕНКО, В’ячеслав, Валентина КУПРІЄНКО, Наталія МІХІНА, Людмила КЛІМОВА, and Ірина МАЗУР. "УЧАСТЬ БАТЬКІВ У ПІДТРИМЦІ ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВИХ КОМПЕТЕНЦІЙ ДОШКІЛЬНИКІВ У ОСВІТНІХ НАПРЯМАХ ОНОВЛЕНОГО ДЕРЖАВНОГО СТАНДАРТУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ." Human Studies Series of Pedagogy, no. 45 (December 9, 2021): 85–89. http://dx.doi.org/10.24919/2413-2039.13/45.12.
Full textAbstract:
У статті розглядається одна з важливих проблем участі батьків у формуванні життєвих компетенцій дошкільників. Основна увага звертається на оновлені базові принципи Державного стандарту дошкільної освіти. Висвітлено три основні механізми впливу батьків на дітей: повідомлення; переконання; навіювання. Уточнено напрями співпраці закладів дошкільної освіти з родинами. Обґрунтовано чинники гармонійної взаємодії педагогів та батьків: партнерство у вихованні дітей; розуміння педагогами й батьками мети і завдань виховання; повагу і довіру до дитини; максимальне використання виховного потенціалу колективу й родини під час спільної роботи з дітьми. Уточнено термін «сім’я», яка є одним із найважливіших виховних інститутів, роль і значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити. Визначено, що співпрацю закладу дошкільної освіти з родинами слід реалізувати в таких напрямах: створенні інформаційно-просвітницького простору для батьків та інших членів родини; підвищенні фахової майстерності педагогів через ознайомлення з родинами, досвідом виховання; сприянні інтеграції родинного виховання в суспільне; заохоченні батьків брати активну участь в освітньому процесі; узгодженні понять цінностей, педагогічної позиції, досягнення єдності виховних впливів на дитину в родині та закладі дошкільної освіти; формуванні в педагогічних працівників та батьків позитивного ставлення до партнерської взаємодії, спонукання їх до дій і моделей поведінки, орієнтованих на взаєморозуміння та взаємоповагу. Уточнено форми роботи за участі батьків у освітньому процесі закладів дошкільної освіти: індивідуальні чи групові бесіди та консультації; консультаційні центри; зустрічі з експертами; міні-лекції; фото- і відеопрензентації тощо. Висвітлено активні форми взаємодії: створення й підтримка творчого конструктивного педагогічного середовища; підвищення фахової майстерності педагогів; планування основних завдань і змісту співпраці закладу освіти з батьками; виявлення й упровадження в роботу педагогічного та родинного досвіду; розроблення та організація тренінгів, круглих столів, ділових ігор, майстер-класів; сімейні фото, бенефіси дитини; анкети для батьків.
14
Lysenko, Iryna. "СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ В СИСТЕМІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КООРДИНАТ." PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT 2(14), no. 2 (14) (2018): 13–23. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-2(14)-13-23.
Full textAbstract:
У статті розглянуто сутність та основні складові соціальної інфраструктури. Визначено, що соціальну інфраструктуру треба розглядати як єдину цілісну систему, діяльність якої спрямована на забезпечення гармонійного розвитку людини. Відзначено, що необхідною умовою підвищення рівня та якості життя населення є наявність розвиненої соціальної інфраструктури, головною метою якої є цілісний та всебічний розвиток людини, через створення комплексу життєво важливих благ, необхідних для розширеного відтворення людського потенціалу. Особлива увага приділяється освітній, медичній та культурній підсистемам соціальної інфраструктури як базису формування людського потенціалу в системі європейських координат. Виявлено характерні ознаки системи освіти, медичної та культурної підсистеми соціальної інфраструктури як базису формування людського потенціалу; визначено заходи з їх наближення до стандартів ЄС.
15
Алєксєєва, А. О. "Щодо стандартів участі народу у здійсненні судочинства в Японії." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 4, 2020): 3–10. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2792.
Full textAbstract:
Проблема участі народу у здійсненні судочинства є перманентною для української судової системи із часів незалежності. Неодноразово були здійснені спроби реформування інституту народних засідателів та присяжних, які фактично не мали необхідного результату, що підтверджується опитуваннями щодо рівня довіри народу до судової гілки влади та практичними проблемами залучення присяжних до участі в судових засіданнях.
Звичайно, проблема реформування і розвитку судової системи не може бути вирішена у відриві від міжнародного досвіду, особливо країн зі схожим історичним досвідом і тих, які тривалий час присвятили пошуку оптимальної моделі залучення народного елемента та вирішенню питань, найбільш гострих для нашої судової влади.
У даному контексті автор вирішила проаналізувати японську систему залучення народного елемента до здійснення судочинства в контексті останньої судово-правової реформи 2009 року в Японії - країни, яка відмовилась від англо-американської моделі присяжних та створила власну, змішану систему, вдало поєднала основи англо-американської та континентальної моделей. На основі ключових елементів змішаної системи японського судочинства було сформульовано перелік пропозицій для вдосконалення наявної системи залучення народу до здійснення судочинства в Україні, зокрема: забезпечити необхідну кількість присяжних, встановити розумні строки судового розгляду справи із граничними термінами, забезпечити зрозумілість кримінального процесу для присяжних та запровадити у кримінальному процесі обов'язкове проведення «попереднього засідання».
Десятирічний успішний досвід роботи японської системи саібан-ін дозволяє стверджувати, що вказані пропозиції можуть привести до реального залучення народу України до участі в судочинстві та спрощенні кримінального процесу як передумови ефективної роботи змішаної колегії суддів та представників народу. У процесі реформуванням інституту участі народу у здійсненні правосуддя необхідно пам'ятати, що правосуддя, що відправляється «судом рівних», у демократичному суспільстві розцінюється як життєво необхідна соціально-політична підсистема, за допомогою якої реалізуються основні права й обов'язки громадян країни, довіра до судів та віра в торжество справедливості.
16
Ventsel , V. "СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ МІНІМАЛЬНОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ ТА ПРОЖИТКОВОГО МІНІМУМУ У КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ." Актуальні Проблеми Державного Управління, no. 1(57) (May 26, 2020): 287–95. http://dx.doi.org/10.34213/ap.20.01.33.
Full textAbstract:
Здійснено соціально-економічний аналіз оплати праці як одного з інструментів забезпечення виконання державою соціальної функції. Розглянуто зміст окремих функцій заробітної плати. Акцентовано увагу на оплаті праці як на ключовій соціальній категорії, що впливає на життєвий рівень населення. Проаналізовано законодавчі норми щодо підходів до визначення та встановлення мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму. Проведено порівняльний аналіз показників номінальної та реальної заробітної плати, номінального та фактичного прожиткового мінімуму. Обґрунтовано необхідність вдосконалення підходів до визначення ключових соціальних стандартів, якими виступають мінімальна заробітна плата та прожитковий мінімум.
17
Волощук, В. А., О. В. Некрашевич, and А. О. Ханко. "Методи високоефективного людино-машинного інтерфейсу." Automation of technological and business processes 12, no. 4 (December 30, 2020): 12–21. http://dx.doi.org/10.15673/atbp.v12i4.1930.
Full textAbstract:
Дизайн людино-машинного інтерфейсу відіграє вирішальну роль у визначенні здатності оператора ефективно керувати процесом, особливо у відповідь на нештатні ситуації. По ряду причин поточна архітектура та можливості більшості людино-машинних інтерфейсів далеко не оптимальні для роботи з операторами. Розробка класичної системи диспетчерського управління та збору даних, як правило, починалась з детальної діаграми трубопроводів та контрольно-вимірювальних приладів, як основи дисплеїв операторів при створенні людино-машинного інтерфейсу. Як виявилося існує багато процесів для яких такий підхід не бажаний, а в деяких випадках взагалі є неприпустимим і призводить до дуже перевантаженого та заплутаного зображення без достатнього акценту на інформації, необхідній операторам для ефективного виконання своїх завдань. Як результат, галузі, з сучасними системами управління, зараз використовують примітивний людино-машинний інтерфейс, створений десятиліття тому, у той час, коли було мало знань про належні практики та принципи розробки. Метою цієї роботи є висвітлення принципів правильного та ефективного дизайну графіки, що використовується в сучасних системах диспетчерського управління та збору даних, а також виявлення неприпустимих практик, що згубно впливають на сприйняття інформації оператором. Як виявилося для розробки ефективної графіки елементи інтерфейсу не варто використовувати на власний розсуд, необхідно слідувати деяким правилам, які тлумачить, що є корисним та потрібним, а що може перешкодити правильному сприйняттю інформації. Натомість в порівняльному аналізі використання високопродуктивної графіки доводить свої переваги. Концепція високопродуктивної графіки довела свою актуальність, її принципи та можливості проєктування слугують для створення людино-машинного інтерфейсу, що забезпечує чітке та зрозуміле усвідомлення ситуації опереторами. Ефективний людино-машинний інтерфейс повинен надавати операторам необхідну інформацію у формі, яку вони можуть швидко зрозуміти, щоб приймати правильні рішення. Новий стандарт ISA-101 описує весь життєвий цикл людино-машинного інтерфейсу від задуму до експлуатації, що допомагає інтеграторам краще зрозуміти, що означають ці концепції та як їх застосовувати на практиці. Подальший розвиток стандарту та його імплементація на працюючих підприємствах є перспективним завданням для вчених та інженерів. Стаття носить оглядовий характер та призначена для систематизації знань, по даній тематиці та висвітлення нових перспективних напрямків досліджень.
18
Шевченко, Н. Ф. "ОСОБИСТІСНІ УМОВИ ЗАДОВОЛЕНОСТІ ОБРАЗОМ ФІЗИЧНОГО Я У ЖІНОК РАННЬОГО ДОРОСЛОГО ВІКУ." Problems of Modern Psychology, no. 4 (February 11, 2022): 92–99. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-4-12.
Full textAbstract:
У статті наведено результати емпіричного дослідження особистісних умов задоволеності образом фізичного Я у жінок раннього дорослого віку. Я-образ розглянуто як систему, що включає три компоненти: когнітивний (знання про самого себе); афективний (ставлення до себе, самооцінка); поведінковий (конкретні дії, які можуть бути викликані образом Я), а образ фізичного Я – як образ зовнішнього вигляду. Незадоволеність зовнішністю визначено як конфлікт між реальним та ідеальним образом фізичного Я, тобто між суб’єктивною оцінкою зовнішності на певний момент й уявленням про ідеальний зовнішній вигляд. На підставі теоретичного аналізу особистісної детермінації задоволеності зовнішністю, а також враховуючи соціальну ситуацію розвитку в ранньому дорослому віці та структурну організацію Я-образу, було виокремлено особистісні умови задоволеності образом фізичного Я у жінок раннього дорослого віку: позитивне самоставлення, прояви перфекціонізму, психологічне благополуччя особистості. Емпірично досліджено задоволеність образом фізичного Я за параметрами висоти самооцінки реального та ідеального образу фізичного Я. Конкретизовано роль образів реальної й ідеальної зовнішності у визначенні рівня задоволеності зовнішністю, що залежить від адекватності висоти самооцінок. Вивчено структуру самоставлення жінок раннього дорослого віку. Отримані дані засвідчили, що задоволеність образом фізичного Я впливає на загальне позитивне ставлення особистості до себе (самоповагу, аутосимпатію, самоінтерес, очікуване ставлення від навколишніх). Аналіз рівня перфекціонізму показав, що досліджувані жінки висувають високі стандарти особистості до себе, постійно оцінюють свою поведінку, мають мотив прагнення до досконалості; висувають високі стандарти і нереалістичні вимоги не тільки до себе, а й до інших. Вивчено ступінь прояву основних показників психологічного благополуччя особистості (позитивні відносини з іншими, автономія, управління оточенням, особистісне зростання, мета в житті, самосприйняття). Отримані дані засвідчили, що задоволеність образом фізичного Я впливає на загальне психологічне благополуччя особистості. За допомогою множинного регресивного аналізу встановлено, що на позитивну самооцінку (задоволеність) образу фізичного Я прямо впливають компоненти психологічного благополуччя (самосприйняття, мета в житті, особистісне зростання), компоненти самоставлення (самоповага, самоінтерес) і перфекціонізму (перфекціонізм, орієнтований на себе).
19
СЕМЕНОГ, О. М., О. А. ПОПОВА, and О. І. КОНДРИЦЬКА. "ТРАНСВЕРСАЛЬНІ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ВИМІРАХ ПАРТНЕРСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ: ВИКЛАДАЧ І ЗДОБУВАЧ ВИЩОЇ ОСВІТИ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 3 (November 17, 2021): 111–20. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.17.
Full textAbstract:
У статті на основі аналізу, узагальнення українських та зарубіжних наукових публікацій аналітичного харак- теру, термінологічного аналізу окреслено деякі аспекти поняття «трансверсальні компетентності», узагальнено міжнародний досвід щодо сутності, складників трансверсальних компетентностей, що становить теоретичне під- ґрунтя партнерської взаємодії викладача і здобувача вищої освіти і значною мірою впливають на успішність про- фесійної діяльності фахівця. Проведений аналіз наукових напрацювань та освітнього досвіду дає підстави припускати, що єдиного під- ходу до визначення поняття «трансверсальні компетентності» натепер не вироблено. У міжнародних документах трансверсальні навички / компетенції визначають як необхідні для ефективної адаптації до різних життєвих кон- текстів, які фахівець зможе застосувати в різних професійних та соціальних середовищах. Дослідники загалом окреслюють поняття «трансверсальні компетентності» як групу компетентностей, що забезпечують перенесення набутих знань, навичок і метакогнітивних здібностей особистості на вирішення ситуацій реального життя та різ- номанітних професійних ситуацій і сприяють самореалізації особистості у житті і професії. Визначаючи групи трансверсальних компетентностей майбутніх фахівців та викладачів вищої школи, керує- мось документами ЮНЕСКО та професійним стандартом «Викладачі закладів вищої освіти», з-поміж яких такі, як володіння навичками критичного мислення, комунікативними навичками, здатністю проявляти емпатію, до пошуку, оброблення та аналізу інформації з різних джерел, особистісного і професійного розвитку; креативність; діяти на основі етичних міркувань (мотивів); здатність проявляти толерантність. Практична значущість передбачає можливість використовувати матеріал статті для подальших досліджень в сфері підвищення якості підготовки викладачів вищої школи, модернізації обов’язкових освітніх програм і про- грам підвищення кваліфікації в галузі управління вузами й методики викладання, а також для вдосконалення атестації викладачів вищої школи.
20
Савчин, М. В., М. І. Заміщак, and С. І. Заболоцька. "ОСОБИСТІСНИЙ РОЗВИТОК МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНЕ ТА ЕМПІРИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОГРАМИ." Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, no. 3 (February 17, 2022): 101–6. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.3.20.
Full textAbstract:
Аналізується актуальність проблеми особистісного розвитку майбутнього педагога в контексті державного професійного стандарту та стандарту освіти з підготовки вчителя середньої школи. Викладаються сутність та зміст зазначеного феномену, теоретико-методологічні засади складання програми особистісного розвитку студента-педагога: уявлення про сутність, зміст, феноменологію, структуру та здатності особистості, як-от розвиток свідомості та самосвідомості, спонукальної (мотиваційної) сфери, потенціалу особистості (інтелект, емоційно-вольова сфера, саморегуляція, рефлексія та ін.), індивідуальні характеристики (темперамент, характер, здібності), природні основи становлення особистості (тип н.с., задатки). Розвиток особистості розглядається в єдності з її цілісною життєдіяльністю. Аналізуються складники здорової особистості педагога (психічний, психологічний, соціальний, моральний та духовний) та ознаки здорового стилю життєдіяльності. Характеризується запропонований варіант програми особистісного розвитку майбутнього педагога, в якій виділяють блоки самопізнання особистості та стилю життєдіяльності, розвиток свідомості, самосвідомості, спонукальної сфери, потенціалу особистості та її природні основи. Представлені дані емпіричного вивчення результатів реалізації програми виявили значне зростання мотивації студентів до проблеми особистісного саморозвитку та вивчення психологічних дисциплін, зростання їх суб’єктності та особистісної включеності в цей процес, як-от досягнення в самоаналізі внутрішнього світу, опануванні особистісних здатностей, вдосконаленні стилю життєдіяльності (цілеспрямованість, осмисленість та результативність життя), вирішенні широкого кола особистісних та життєвих проблем, налагодженні міжособистісних стосунків, а також у питанні підготовки до майбутньої професійної діяльності. Викладено особливості діяльності педагога в керуванні реалізацією студентами програми особистісного розвитку.
21
Lytvynenko, V. V. "Клініко-психопатологічні та патопсихологічні особливості алкогольної залежності чоловіків як мішені психоосвіти." Експериментальна і клінічна медицина 83, no. 2 (March 12, 2020): 37–42. http://dx.doi.org/10.35339/ekm.2019.83.02.05.
Full textAbstract:
Проведено комплексне клініко-психопатологічне і психодіагностичне обстеження 150 пацієнтів чоловічої статі з синдромом залежності від алкоголю. Основну групу (пацієнти якої брали участь у психоосвітній програмі) становили 105 осіб, контрольну – 45 хворих, які отримували стандартну регламентовану терапію у лікарні. Установлено, що клініко-психопатологічними особливостями формування алкогольної залежності у чоловіків є специфічна, залежно від переважних особисто-значущих мотивів вживання алкоголю, втрата ситуаційного контролю, дисфорії, афективні реакції, тривожно-депресивні розлади. Розроблено й апробовано систему реабілітації хворих на алкогольну залежність з використанням психоосвіти. Основною стратегією даної системи є підвищення рівня спеціальних (наркологічних) знань хворих, зниження рівня стигматизованості, навчання навичкам співволодіння з хворобою, корекція змінених алкогольною залежністю соціальних позицій пацієнтів, напрацювання навичок вирішення життєвих проблем, корекція «алкогольних» паттернів поведінки, протидія можливості рецидивування захворювання.
22
Zan, Mykhaylo. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ЕФЕКТИВНОГО ПОЛІТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА ЕТНІЧНИХ МЕНШИН: ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАКТИКИ ТА ДОСВІД УКРАЇНИ." Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, no. 2 (December 20, 2020): 119–30. http://dx.doi.org/10.15421/342039.
Full textAbstract:
Починаючи з 1990-х років питання захисту прав етнічних, мовних і релігійних меншин активно впроваджується в міжнародно-правову практику на рівні ООН та Ради Європи. Однією з важливих постала проблема політичного представництва інтересів меншин, яка починає регулюватися на рівні ОБСЄ з запровадженням посади Верховного Комісара у справах національних меншин. На рівні цієї інституції за участі міжнародних експертів вироблені Лундські рекомендації про ефективну участь національних меншин у суспільно-політичному житті (1999), Варшавські рекомендації щодо сприяння участі національних меншин у виборчому процесі (2001), Больцанські/Боценські рекомендації щодо національних меншин у міждержавних відносинах (2008), Люблянські рекомендації щодо інтеграції різноманітних суспільств (2012), Грацькі рекомендації щодо доступу до правосуддя і національних меншин (2017) та ін.Метою статті є висвітлення міжнародно-правового формату забезпечення ефективного політичного представництва інтересів етнічних меншин та практики їх застосування в європейських країнах. Автор розглядає три рівні політичного представництва міноритарних етнічних груп: 1) центральний (загальнодержавний); 2) регіональний та локальний (самоврядування); 3) дорадчий (консультативний).У контексті аналізу політичного представництва етнічних меншин важливу роль займає інститут етнополітичної партії. Впродовж XX – початку XXI ст. він розширив свій ареал із поліетнічних регіонів Західної Європи до країн Центральної та Південо-Східної Європи. Справедливому представництву етнічних меншин у органах влади сприяє створення одномандатних округів (Італія, Албанія та ін.), пропорційна виборча система (Фінляндія, Словаччина та ін.), преференційне голосування (Австралія), зниження відсоткового бар’єру для проходження до парламенту етнополітичних партій (Польща, Сербія та ін.). Ряд країн Європи (Боснія і Герцеговина, Косово, Хорватія, Словенія, Румунія, Угорщина) застосовують практику резервування місць у парламенті для організацій етнічних громад. Представництво меншин на рівні уряду реалізується шляхом створення спеціальних органів центральної виконавчої влади, які зазвичай представлені в структурі міністерств культури та освіти. До роботи в цих урядових інституціях залучаються представники етнічних груп. Позитивний досвід репрезентації етнічних меншин у судових і правоохоронних органах має Республіка Хорватія.Ефективна політична участь та представництво у владі етнічних меншин реалізується через функціональну систему місцевого самоврядування, яка створюється на екстериторіальній та територіальній основі. Корпоративна модель екстериторіальної автономії меншин представлена так званими саамськими парламентами на півночі Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії. Найбільш розповсюджна у світі персональна модель екстериторіальної автономії етнічних меншин забезпечується шляхом створення неурядових організацій. Завдяки процесам регіоналізації та децентралізації ряд етнічних громад Європи мають статус національно-територіальних автономій (Італія, Іспанія, Франція, Данія, Фінляндія, Молдова). Дорадчі (консультативні) органи слугують каналами для діалогу між державною владою та етнічними громадами в питаннях використання земельних ресурсів, житла, захисту освітніх, мовних і культурних прав. Вони формуються як на рівні уряду (Австрія), так на рівні президентської влади (Україна).Враховуючи досвід цих держав, потребують вдосконалення наступні аспекти політичної репрезентації етнічних меншин: 1) відновлення адміністративних меж угорськомовного та румунськомовного виборчих одномандатних округів; 2) перегляд законодавчої норми щодо принципів інституціоналізації етнополітичних партій; 3) застосування на регіональному та локальному рівнях пропорційної системи відкритих списків із можливістю репрезентації партій меншин у регіонах України з поліетнічним складом населення.
23
Rudiuk, Oleh. "ФАКТОРНА МОДЕЛЬ ЦІННІСНОЇ СТРУКТУРИ СУБ’ЄКТІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩІЙ ШКОЛІ." Психологія: реальність і перспективи, no. 13 (December 26, 2019): 116–22. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.131.
Full textAbstract:
В статті представлено результати дослідження ціннісної структури особистості суб’єктів освітнього процесу у вищий школі. В ході проведеного дослідження виявлено, що система індивідуальних ціннісних пріоритетів викладачів закладу вищої освіти і здобувачів вищої освіти має специфічну структурну організацію, яка детермінується комплексом їх інтегральних ціннісних настанов. За результатами дослідження в якості інтегральних ціннісних настанов суб’єктів освітнього процесу у вищій школі виокремлено фактор «ціннісної диспозиції трансцендентності», який визначає спрямованість особистості на реалізацію мотиваційних цілей універсалізму, на забезпечення благополуччя усіх людей незалежно від їх соціальної приналежності, життєвих обставин і ситуацій без прагнення контролю або домінування над ними; фактор «ціннісної диспозиції досягнення», який визначає ціннісну настанову на особистий успіх і досягнення через прояв компетентності у відповідності із соціальними стандартами; фактор «ціннісної диспозиції консерватизму», який визначає особистісну настанову на прийняття і відтворення звичаїв, ідей, норм поведінки, прийнятих в соціумі.
24
Gordieiev, O. O., Mark Israel, and V. S. Kharchenko. "Якість програмного забезпечення: моделі оцінювання доцільності засіву та життєвий цикл профілю дефектів." Scientific Bulletin of UNFU 30, no. 5 (November 3, 2020): 114–21. http://dx.doi.org/10.36930/40300519.
Full textAbstract:
Забезпечення якості програмного забезпечення (ПЗ) є невід'ємною частиною процесу його розроблення. Першочерговим завданням забезпечення якості ПЗ є його оцінювання. Відомий підхід до оцінювання якості ПЗ заснований на засіві відповідних дефектів. Використання такого підходу, з одного боку, зумовлено наявністю в міжнародних стандартах вимог до його застосування у критичних інформаційних системах, а з іншого – практикою компаній-розробників ПЗ, які приймають рішення про потребу застосування методу засіву дефектів, тому часто його використовують. В обох випадках передбачається наявність додаткових ресурсів, якими повинна володіти компанія-розробник ПЗ. У роботі запропоновано модель для оцінювання доцільності застосування методу засіву дефектів ПЗ і модель життєвого циклу профілю дефектів ПЗ. Модель для оцінювання доцільності застосування методу засіву дефектів ПЗ містить такі елементи: константа необхідності розрахунку доцільності оцінювання якості ПЗ, автоматизація етапу, обсяг об'єкта оцінювання, обсяг дефектів, що засіваються. Профіль дефектів ПЗ подано таксономією і множинами дефектів ПЗ, які відповідають їх таксономічним типам. Розглянуто таксономію типів дефектів у вигляді ієрархічної та фасетної структур. У межах зазначеного життєвого циклу профіль дефектів ПЗ, як правило, модифікується у вигляді таких типів профілів: прогнозований профіль, профіль дефектів, що засіваються, профіль всіх виявлених дефектів при тестуванні після засіву, профіль нових виявлених при тестуванні (на додаток до засіяних) дефектів, профіль виявлених засіяних дефектів і профіль невиявлених засіяних дефектів. Під час оцінювання якості ПЗ сформовані типи профілів його дефектів аналізують, обчислюють метрики і на підставі оцінок отриманих неув'язок приймається рішення про рівень якості ПЗ. Усі неув'язки дефектів профілів подано поєднанням таких типів профілів дефектів ПЗ: профіль дефектів, що засіваються, профілі усіх виявлених дефектів та відповідної таксономії типів дефектів.
25
Kominarets, Tatiana. "Актуальність компетентнісного підходу в сучасному освітньому процесі у руслі педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського." Освітній простір України, no. 14 (December 21, 2018): 13–21. http://dx.doi.org/10.15330/esu.14.13-21.
Full textAbstract:
Стаття присвячена актуальності компетентнісного підходу в сучасній українській освіті в порівняння і зв’язку з класичною педагогікою В.Сухомлинського. Метою сучасної світа є формування у учня вміння і бажання вчитися впродовж иття, працювати в команді, здатність до самозміни і саморозвитку на основі рефлексивної самоорганізації. Компетентнісний підхід, який лежить в основі Концепції Нової української школи, Державного стандарту початкової школи, дозволяє ефективно вирішувати зазначені завдання, використовуючи при цьому сучасні педагогічні технології.Школа має стати не підготовчим етапом до життя, а самим життям; сприяти становленню особистості, як творця і проектувальника власного життя.До важливих умов, які сприяють повноцінному розвитку дітей, В. Сухомлинський відносить відповідність методів навчання, структури уроку, взагалі всіх організаційних та психолого-педагогічних елементів навчальній меті уроку, його освітньовиховним і розвивальним завданням та змістуОсобливість у використанні інтерактивних методів полягає в тому, що освітній процес відбувається за умови постійної активної взаємодії учнів та направляючої, корегуючої ролі педагога. Це – співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами процесу.Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, креативно мислити, приймати продумані рішення, виховуються ємпатія та толерантність по відношенню до оточуючих. Застосовування активних форм занять в значній мірі сприяють формуванню компетентнісного підходу в навчанні. Однією з ключових цінностей визначеної діяльності є розвиток творчого і критичного мислення, набуття досвіду та інструментарію дослідницької діяльності, самостійного пошуку, тобто орієнтація не стільки на знання, скільки на набуття учнями позитивного досвіду самостійної роботи.Спрямовуючи освітній процес на формування життєвих і предметних компетентностей у учнів, згідно Державного стандарту початкової освіти, педагог формує навички практичного використання здобутих під час навчання знань та вмінь. Зазначені компетенції дають можливість дитині орієнтуватись у соціумі та вирішувати проблеми, які ставить перед ним життя.
26
Кравченко, Оксана. "ФІЗИЧНИЙ СУПРОВІД ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ: ДО ПИТАННЯ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ." Social Work and Education 8, no. 1 (April 2, 2021): 116–28. http://dx.doi.org/10.25128/2520-6230.21.1.9.
Full textAbstract:
Сталий розвиток ймовірний лише при врахуванні людського потенціалу як основної цінності суспільства, створенні умов і забезпеченні можливостей для повноцінного його розвитку. Особи з інвалідністю правомірно становлять важливу складову людського потенціалу – розуміння і усвідомлення чого є ключовою засадою соціальної інклюзії. Повноцінна участь передбачає, що людина з інвалідністю є повноправним суб’єктом суспільно-політичних, соціально-економічних і соціокультурних процесів. З цією метою на державному і локальному рівнях має бути забезпечена доступність: доступ до здобуття освіти – від дошкільної до вищої, доступ до закладів соціальної сфери щодо отримання визначених законодавством соціальних гарантій, до закладів охорони здоров’я – щодо отримання якісних медичних послуг, доступ до закладів культури у контексті реалізації творчих здібностей та задоволення соціокультурних потреб у відвідуванні театрів, музеїв, пам’яток історії та архітектури тощо.
З огляду на це актуалізується питання підготовки фахівців з надання послуг фізичного супроводу осіб з інвалідністю в Україні.
У цій роботі використано низку методів дослідження. По-перше, ми звернулись до аналізу чинного українського законодавства з питань соціального захисту людей з інвалідністю, в тому числі Наказ Міністерства соціальної політики України № 28 від 12.10.2018, яким затверджено перелік соціальних послуг, що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати. По-друге, здійснено вивчення професійного стандарту за професією «5133 Супроводжувач осіб з інвалідністю». По-третє, розроблено навчально-методичне забезпечення для підготовки фахівців за цією професією, що включає освітньо-кваліфікаційну характеристику випускника закладу освіти, програму професійної та професійно-практичної підготовки, навчальний план, робочий навчальний план, навчально-методичне забезпечення дисциплін, робочу навчальну програму з виробничого навчання, робочу програму практики, методичні вказівки до підготовки і захисту кваліфікаційних робіт. По-четверте, проведено опитування волонтерів, які забезпечують фізичний супровід людей з інвалідністю щодо вивчення реального стану та проблем, пов’язаних із фізичним супроводом.
У контексті мінімізування природно-середовищних бар’єрів у життєдіяльності людей з інвалідністю заслуговує на увагу затвердження професійного стандарту «Супроводжувач осіб з інвалідністю» (наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 1178 від 20.06.2020 р.).
Відповідно до Національного класифікатора ДК 003:2010 «Класифікатор професій» введено нову професію «5133 Супроводжувач осіб з інвалідністю».
Здобуття професії передбачає присвоєння професійної та освітньої кваліфікації «Супроводжувач осіб з інвалідністю» і відноситься до третього рівня Національної рамки кваліфікації.
У межах науково-дослідної теми «Соціально-психологічна реабілітація дітей та молоді з особливими освітніми потребами засобами інклюзивного туризму» (державний реєстраційний номер: 0119U103978) співробітниками Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини у співпраці з Київським міським центром соціальної, професійної та трудової реабілітації інвалідів (від 03.07.2020 р. № 55\20) розроблено навчально-методичне забезпечення підготовки фахівців за професією «5133 Супроводжувач осіб з інвалідністю», що включає: програму професійної та професійно-практичної підготовки; навчальний план; робочий навчальний план; навчально-методичне забезпечення для кожної дисципліни; робочу навчальну програму з виробничого навчання; робочу програму практики; методичні вказівки до підготовки і захисту кваліфікаційних робіт (Супроводжувач осіб з інвалідністю, 2020).
На основі аналізу визначення понять у різних галузях життєдіяльності людини визначемо супровід як створення різноманітних умов, так і цілеспрямовану реалізацію спеціальних заходів у межах надання послуг – освітніх, соціальних, медичних тощо, що передбачає сприяння і допомога людині кваліфікованими фахівцями у межах тривалого часу з метою вирішення складної життєвої ситуації.
Фізичний супровід для осіб з інвалідністю визначено як соціальну послугу для категорії громадян, які мають порушення опорно-рухового апарату, порушення зору, інших нозологій для усунення обмежень життєдіяльності та включення в громаду, зміст якої полягає у супроводженні від місця проживання до місця призначення, а також в інформуванні, наданні побутової та психологічної допомоги особам під час фізичного супроводу.
Висновок. Таким чином, введення в дію стандарту професії «Супроводжувач осіб з інвалідністю» та підготовка фахівців з присвоєнням однойменної кваліфікації є суттєвим кроком на шляху щодо забезпечення доступу до суспільних благ всіх категорій громадян, в тому числі з інвалідністю.
27
Shestopalova, Ya. "ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРОТИДІЇ СЕКСУАЛЬНІЙ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ДІТЕЙ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 415–23. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.49.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що сьогодні у сфері охорони дитинства в Україні склалася ситуація, що характеризується демографічною кризою, погіршенням як кількісних, так і якісних характеристик населення, загостренням проблеми здоров’я дітей, соціального сирітства, значним збільшенням випадків дитячої бездоглядності та безпритульності, зростанням рівня злочинності дітей. Серед інших детермінантів, що сприяють поширенню випадків протиправного насильства стосовно дитини, головними є низький матеріальний і духовний рівень життя населення, зокрема у сільській місцевості, труднощі в оволодінні професією та працевлаштуванні, відсутність налагодженої системи культурного дозвілля, вплив неформальних груп неповнолітніх і молоді тощо. У духовній сфері спостерігається трансформація життєвих пріоритетів, цілей, девальвація загальнолюдської і культурно-моральної системи цінностей. У статті на підставі проведеного аналізу нормативних актів зроблено висновок, що всі діти, незалежно від особистих якостей та ознак в рівній мірі захищаються законодавством України, у тому числі кримінальним. Водночас українське законодавство щодо захисту прав дитини залишається декларативним, адже не всі права дитини, що закріплено в міжнародних конвенціях, забезпечено відповідними законами, а прийняті в різні часи нормативно-правові акти, спрямовані на реалізацію цих положень, характеризуються високим ступенем неврегульованості, а законодавчі новели потребують виваженого наукового осмислення в аспекті з’ясування того, наскільки вдало Україною виконано міжнародно-правові зобов’язання та рекомендації. Ключовим актом законодавства у сфері захисту дитини та протидії усім формам насильства є Закон України «Про охорону дитинства» (2001), що визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет. Зроблено висновок, що питанню дотримання прав дітей в Україні приділено значну увагу, що відповідає загальновизнаним міжнародним стандартам. Водночас, розглядаючи вказане питання в контексті створення кримінальної юстиції, зауважимо, що низка положень чинного законодавства потребує суттєвого оновлення відповідно до вимог сучасності та з урахуванням розвитку правової думки. Недосконалість законодавства неминуче породжує проблеми у сфері правозастосування, унеможливлюючи реалізацію повною мірою профілактичних заходів, спрямованих на запобігання завданню дитині фізичних страждань або приниженню її людської гідності.
28
Кorda, М. М., H. H. Shershun, М. І. Кulitska, and P. H. Lykhatskyi. "ПРИНЦИПОВІ ПІДХОДИ ДО ВИКЛАДАННЯ БІОХІМІЇ У ТЕРНОПІЛЬСЬКОМУ ДЕРЖАВНОМУ МЕДИЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ ІМЕНІ І. Я. ГОРБАЧЕВСЬКОГО З ОГЛЯДУ НА ВИМОГИ КОМПЕТЕНТНОСТІ." Медична освіта, no. 4 (October 2, 2018): 56–58. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2018.4.9389.
Full textAbstract:
Мета роботи – спроба аналізу викладання фундаментальних теоретичних дисциплін у медичному виші, зокрема з огляду на такий елемент, як компетентність. Компетентнісний підхід потребує посилення самостійної і продуктивної діяльності студентів, розвитку їх особистісних якостей і творчих здібностей, що є важливим інструментом модернізації медичної освіти.
Основна частина. Сучасний фахівець медицини повинен мати не лише ґрунтовні знання, певний багаж професійних навичок й умінь, але і здатність творчо застосовувати набуті знання у різних життєвих ситуаціях, гнучко та оперативно адаптуватися в сучасному динамічному суспільстві з його інформативними та інноваційними викликами, не втрачати доленосний орієнтир. Компетентнісна освітня політика і є таким орієнтиром на шляху до міжнародних стандартів освіти. Акцент на виховання компетентності майбутнього клініциста, на наше переконання, повинен бути пріоритетним вже на етапі вивчення базових теоретичних дисциплін, зокрема біологічної хімії як основи клініко-лабораторної діагностики.
Висновок. У професійному розвитку фахівця медицини провідним фактором є реалізація принципів компетентнісного підходу на етапі вивчення базових теоретичних дисциплін.
29
Гриб, Д. А., Б. О. Демідов, К. К. Кулагін, and О. О. Хмелевська. "Проблемні аспекти науково-технічного супроводження процесу управління повним життєвим циклом складних зразків озброєння та військової техніки." Системи озброєння і військова техніка, no. 2(62), (June 8, 2020): 129–40. http://dx.doi.org/10.30748/soivt.2020.62.16.
Full textAbstract:
У статті у систематизованому вигляді подані основні проблемні аспекти, що вирішують у провідних країнах світу, при науково-технічному супроводженні процесу управління повним життєвим циклом (ЖЦ) складних зразків озброєння і військової техніки (ОВТ). Розглянуті особливості побудови системи управління повним ЖЦ. Виділені такі важливі властивості системи і її процесу управління як можливість простежування стану зразка ОВТ на усіх стадіях його ЖЦ та ощадливості усіх стадій ЖЦ в цілому. Поданні деякі доцільні підходи до послаблення негативного впливу факторів ризику, що виникають як на стратегічному, так і на оперативному рівнях управління. Позначено, що розробка і використання автоматизованих систем управління повним ЖЦ зразків ОВТ можуть бути визнані перспективним напрямком оптимізації витрат ресурсів на підтримку необхідного рівня якості системи озброєння збройних сил держави у цілому і її основних підсистем. Доведена необхідність оперативного реагування на ситуації, що виникають, і підтримання при цьому стратегічної спрямованості управління повного ЖЦ зразків ОВТ, що потребує узгодженого програмно-цільового і ситуаційного управління ЖЦ у межах єдиного програмно-ситуаційного підходу до управління, разом із створенням інформаційного середовища повного ЖЦ і міжвідомчих нормативних документів (стандартів), що визначають концептуальну, функціональну і інформаційну моделі системи управління ПЖЦ. Управлінські рішення щодо формування змісту і тривалості ЖЦ і переходу до наступних його стадій мають забезпечувати ощадливість ЖЦ систем озброєння збройних сил в цілому.
30
ЧЕРВІНСЬКА, Інна, and Андрій ЧЕРВІНСЬКИЙ. "МУЗЕЙ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ІНСТИТУТ ТА ОСВІТНІЙ ЦЕНТР ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА." Acta Paedagogica Volynienses, no. 5 (December 30, 2021): 131–36. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.20.
Full textAbstract:
У статті розкривається специфіка організації соціокультурного простору сучасних закладів загальної середньої освіти засобами музейної педагогіки, що здійснюється шляхом увиразнення провідної мети, місії та завдань діяльності музейних установ. Наголошується на тому, що перед бібліотеками, музеями та іншими закладами культури й дозвілля суспільство поставило завдання з утвердження надбань культури як моральних засад полі- тики, економіки, соціальних інститутів суспільства. Головною метою дослідження є процес узагальнення практичного освітньо-виховного досвіду діяльності музеїв та репрезентація провідних механізмів організації соціокультурного простору сучасних закладів освіти засобами музейної педагогіки. Для розв’язання завдань, що визначені у статті, використано такі методи наукових досліджень, як історико-педагогічний аналіз, узагальнення, порівняння наукових джерел, системний і проблемно-цільовий аналіз філософської, науково-педагогічної літератури та ресурсів мережі Інтернет. Вказано на важливість якісної діяльності музейних закладів, освітні середовища яких сприяють формуванню в молодої людини почуття причетності та поваги до минулого, викликають емоційно-оцінні судження й ціннісні ставлення. Акцентується на важливості музейної педагогіки, яка розглядається як міждисциплінарна наукова дисципліна та практична галузь освітньої діяльності, що реалізує передання культурного досвіду через педагогічний процес, в умовах соціокультурного простору регіону Українських Карпат, до якого належать також заклади освіти Прикарпаття, Буковини, Закарпаття та Львівщини. Припускається, що дослідження окресленої проблеми дасть змогу зрозуміти, що саме втрачають підростаючі покоління, а також те, які національні, етнічні й життєві цінності губляться у процесі переходу до масової культури та не завжди виправданого, нерозумно організованого прагнення до високих стандартів споживання культурних надбань і цінностей окремих регіонів. Зазначається, що творче застосування музейної спадщини сприятиме більш ефективному усвідомленню історичної та культурної спадщини українського народу.
31
Сілков, Валерій. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТЕ Й, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ВИВЧЕННЯМ АЛГОРИТМІВ АРИФМЕТИЧНИХ ДІЙ МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ." Інноватика у вихованні, no. 9 (June 11, 2019): 230–39. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.121.
Full textAbstract:
У статті розглядаються проблеми підготовки майбутніх вчителів початкової школи до реалізації особистісно компетентнісного підходу при вивченні математичної освітньої галузі в умовах роботи нової української школи. Щоб успішно формувати компетентну особистість, майбутній вчитель повинен володіти професійними компетентностями, усвідомлювати мету компетентнісно орієнтованого навчання, пов'язувати навчальний матеріал з повсякденним життям та інтересами учнів, залучати до обговорення попередній досвід школярів, оцінювати навчальні досягнення школярів, звертаючи увагу на здатність застосовувати їх у навчальних і життєвих ситуаціях.
На основі аналізу досліджень (роботи Т. Байбари, Н. Бібік, О. Можаєвої, О. Савченко, О. Пометун, Г. Селевка та ін.) встановлено: наявні концептуальні положення компетентнісного підходу; спостерігається неоднозначність трактування та розуміння понять компетенція, компетентність; проблема підготовки студентів до формування ключових і математичних компетентностей недостатньо досліджена й вивчена; пошуки шляхів формування професійних компетентностей у майбутніх вчителів початкових класів не носять системного характеру.
Для підготовки майбутніх вчителів початкової школи до виконання поставлених перед новою українською школою завдань слід розпочинати в курсі математики та методики навчання математики. Для цього студент має оволодіти теоретико-методичними основами формування математичних компетентностей, а зусилля викладачів мають бути спрямованими на оволодіння студентами сучасними педагогічними технологіями, які дозволятимуть зреалізувати вимоги Державного освітнього стандарту початкової школи.
32
Шумна, Л. П., Б. І. Сташків, Т. Ю. Коренькова, and Д. Ю. Чабанюк. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (July 22, 2020): 163–69. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.673.
Full textAbstract:
Статтю присвячено розкриттю й обґрунтуванню поняття та ознак соціальної безпеки у сфері соціального забезпечення. У статті проаналізовано соціальну безпеку у сфері соціального забезпечення як один із підвидів соціальної безпеки, яка характеризується всіма основними ознаками останньої. Специфіка проявляється у сфері забезпечення вказаної безпеки.
Автори дійшли висновку, що індикатором підтримки добробуту на достатньому рівні, який пом'якшує зубожіння населення, виступають державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти, що дають змогу забезпечити людині дохід, достатній для задоволення її потреб.
Аналізуючи нормативні акти, в яких закріплено поняття «гарантований мінімальний дохід» автори співвідносять його з основними (природними) правами людини, такими як право на достатній життєвий рівень і право на людську гідність. А аналіз раніше чинної ст. 6 Закону України «Про основи національної безпеки України» дає нам визначений перелік основних загроз соціальної безпеки у сфері соціального забезпечення, а саме: збільшення кількості осіб із доходом, який нижчий від реального прожиткового мінімуму; зростання кількості населення, яке психологічно відносить себе до бідних; маніпуляції з показниками рівня, що спричиняють соціальну напругу (масові і тривалі мітинги, страйки, пікетування, голодування, петиції, захоплення будівель тощо); збільшення кількості осіб, які за досягнення пенсійного віку не набули права на пенсію; неможливість розвивати та утримувати наявну інфраструктуру надання соціальних послуг; значне зменшення вартості призначених соціальних виплат через інфляцію та девальвацію національної валюти та відмови від своєчасного осучаснення пенсійних виплат; затримки із соціальними виплатами; збільшення кількості осіб, які отримають субсидії, або їх скорочення без достатнього обґрунтування тощо.
33
Сушкова, О. Є. "ЩОДО ОКРЕМИХ НАПРЯМІВ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ПОДАТКОВИХ ТА МИТНИХ ЕКСПЕРТИЗ В УКРАЇНІ." Митна безпека, no. 3 (January 25, 2021): 115–27. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5959.3.2019.115-127.
Full textAbstract:
В статті визначено концептуальні напрями розвитку системи податкових та митних експертиз в Україні за міжнародними стандартами та з урахуванням перспективного та корисного досвіду митних лабораторій ЄС. Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що діяльність митних лабораторій спрямована на забезпечення здійснення контролю за дотриманням митного законодавства та захист економічних інтересів України і тому є важливим інструментом в реалізації митної та податкової політик. Але з метою більш ефективного виконання покладених на Спеціалізовану лабораторію з питань експертиз та досліджень завдань постає необхідність розбудови системи митних експертиз в Україні за міжнародними стандартами. Сформовані в статті пропозиції щодо вдосконалення системи податкових і митних експертиз в Україні засновані на результатах дослідження досвіду роботи митних лабораторій світу, зокрема митних лабораторій ЄС, а також на результатах узагальнення національної практики експертної діяльності. В результаті проведення дослідження визначено, що з метою розширення спектру досліджень, що проводиться СЛЕД, та підвищення якості висновків, виданих СЛЕД та його структурними (територіальними) підрозділами за запитами про проведення експертизи, необхідним є закупити нове лабораторне обладнання та відремонтувати існуючі технічні засоби, запровадити в Україні багатоетапний аналіз зразків товарів та створити на митницях спеціальні технічні умови для зберігання додаткових проб (зразків). Також, враховуючи світовий досвід, стратегічним завданням є розробка та запровадження мобільних лабораторій, які будуть оснащені портативними пристроями для проведення експертиз, що є результатом останніх досягнень в галузі технологій та у роботі самих митних лабораторій. Також встановлено, що з метою забезпечення здійснення комунікації між структурними підрозділами ДМС під час проведення експертиз засобами електронного зв’язку, враховуючи досвід європейських митних лабораторій, запропоновано розробити програмний модуль, який би охоплював весь «життєвий цикл» документального супроводження проведення митних експертиз.
34
Іванова, Я. О., І. В. Федорін, and О. В. Вдовиченко. "ОГЛЯД СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ЯКОСТІ СНУ." Біомедична інженерія і технологія, no. 6 (November 17, 2021): 1–10. http://dx.doi.org/10.20535/2617-8974.2021.6.230253.
Full textAbstract:
Реферат – Сон - це складний психофізіологічний стан, який безпосередньо визначає психічну і біологічну активність людини. Важливість сну обумовлена в першу чергу його необхідністю для організму. Сон – унікальний механізм відновлення та адаптації до умов життя. Одна безсонна ніч знижує стійкість імунітету до інфекційних захворювань і швидкість реакції на зовнішні імпульси. У віддаленій перспективі постійний дефіцит і зниження якості сну підвищують ризик розвитку серцево-судинних і ендокринних захворювань. Золотий стандарт об'єктивної оцінки сну, полісомнографія, зазвичай виконується в лабораторії сну, і дані вручну оцінюються фахівцем зі сну, що робить цей процес незручним, дорогим і менш придатним для довготривалих досліджень. Тому існує потреба в перевіреному недорогому обладнанні для оцінки сну, яке було б зручним і точним. З клінічної та дослідницької точки зору можливість отримання даних про безсоння, може персоналізувати рішення про лікування та оптимізацію здоров'я, а також поліпшити фенотипування захворювання. Мета даної статті – дослідження сучасних методів аналізу якості сну, визначення їх переваг та недоліків, та пошук альтернативних засобів для моніторингу сну. В роботі наведені результати порівняльного аналізу технологій для відстеження сну, а також запропоновано альтернативу полісомнографії, яка може використовуватися для надійного та довгострокового моніторингу. Зокрема, проаналізовані роботи, що вивчали застосування біорадара як засобу аналізу фізіологічного стану людини. Біорадар - це новий вид радіолокатора, що поєднує технології біомедичної інженерії та радіолокації. Його ціль – безконтактне виявлення життєво важливих ознак через неметалеві перешкоди, такі як одяг та стіни, передаючи спеціальну електромагнітну хвилю. Дана технологія може стати кроком вперед в індустрії відстеження сну.Ключові слова: полісомнографія, моніторинг сну, актиграфія, дистанційний моніторинг, біорадари.
35
Спицька, Ліана, and Наталія Завацька. "Диференціація соціально-психологічних чинників розладів афективного спектру особистості: мікро-, мезо- та макрорівні." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 1(54) (2021): 146–52. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-54-1-146-152.
Full textAbstract:
В статті проведено структурно-рівневий аналіз соціально-психологічних чинників афективних розладів особистості зрілого віку в кризові періоди життя та здійснено їх диференціацію на макро-, мезо- та мікрорівнях. Серед чинників макрорівня, які впливають на виникнення і розвиток афективних розладів особистості в цей період виокремлені: соціально-економічні та соціально-політичні (невисокий рівень соціально-економічного статусу, пасивна соціальна позиція); культуральні норми і цінності (патогенні цінності і установки культури, зокрема, стереотипи, повʼязані з культом стриманості, сили, успіху і досконалості); культивування високих перфекціоністських стандартів сучасного суспільства (щодо рівня освіти, зовнішності тощо). Серед соціально-психологічних чинників мезорівня превалюють: дисфункції структури сімʼї та сімейного функціонування; порушення мікродинаміки та ідеології сімʼї; стресогенність життєвий подій, наявність вираженого психологічного стресу; обмеженість мережі соціальної підтримки та її ядра. Соціально-психологічними чинниками мікрорівня щодо афективних розладів особистості зрілого віку в кризові періоди життя виступають: соціально-демографічні (приналежність до жіночої статі, невисокий рівень освіти тощо); вразливість типології особистості (типологічний підхід); вразливість особистісних рис, установок і переконань (параметричний підхід); афективно-когнітивний стиль особистості (стильовий підхід); порушення соціально-психологічної регуляції поведінки та діяльності. Ключові слова: особистість зрілого віку, кризові періоди життя, афективні розлади, соціально-психологічні засоби корекції.
36
Костиря, Інна Олександрівна, and Наталія Миколаївна Янченко. "ВПЛИВ ЦІННІСНИХ ЗАСАД ПРОЦЕСУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ." Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, no. 8 (December 21, 2021): 23–36. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.248193.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу ціннісних засад глобалізації, а саме толерантності як необхідної умови прогресивного поступу людства у ХХІ столітті. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному використанні загальнонаукових та конкретно наукових методів: аналітичний, історичний, концептуальний. Базуючись на доробку С. Федюніної, описано іпостасі толерантності у глобальному просторі: інтеграція життєвих можливостей, культурна інтеграція; політична інтеграція. Науковий досвід М. Уолцера дозволив обґрунтувати п’ять «режимів толерантності» відповідно до суспільно-державного устрою. Показано відмінність цього феномену в умовах багатонаціональної імперії, національної держави та суспільства іммігрантів. Розмежовано поняття толерантності з поняттями терпимості. В результаті дослідження показано труднощі в реалізації абсолютної толерантності, яка не передбачає взагалі жодних стандартів, адже частиною політичної системи визнається будь-яке культурне співтовариство або традиція. Показано необхідність подолання психологічних стереотипів які заважають толерантному ставленню до іншого. Обґрунтовано потребу взаємодії колективного і особистісного аспектів формування соціокультурного контексту толерантності у міжнародних відносинах. Для провадження цього потрібно більше уваги приділяти концептуалізації не лише теоретичних, але й практичних моделей удосконалення міжнародної політики, які враховуватимуть як національні, так і міжнаціональні процеси інтеграції та дезінтеграції, будуть брати до уваги історію конкретної країни, її народів та різних соціальних груп.
37
Tseluyko, V. Y., N. V. Matviychuk, and K. Yu Кinoshenko. "Oсновні тенденції зміни рівня NT-PRO BNP у хворих на хронічну серцеву недостатність." EMERGENCY MEDICINE, no. 3.50 (August 1, 2013): 107–12. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.3.50.2013.89612.
Full textAbstract:
Мета дослідження — аналіз зв’язку рівня NT-pro BNP з клініко-інструментальними показниками у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) і виявлення прогностичного і діагностичного значення даного показника. Матеріали та методи. Всього нами були включені в дослідження 33 хворі з ХСН різної етіології. Усім хворим було проведене комплексне обстеження: стандартна ЕКГ у 12 відведеннях, тест із 6-хвилиною ходьбою, ЕхоКГ, моніторування ЕКГ за методом Холтера, визначення NT-pro BNP у сироватці крові. Період спостереження за хворими в середньому становив приблизно 6 місяців. Отримані дані оброблялися методами варіаційної статистики за допомогою програми Statistica® for Windows 6.0.Результати та обговорення. Дослідження рівня NT-pro BNP при ХСН показало високу варіабельність показника від 89,83 пг/мл до 1095,76 пг/мл (середній рівень NT-pro BNP — 317,5 ± 35,87 пг/мл). За даними нашого дослідження встановлено, що рівень NT-pro BNP у хворих із тривалістю анамнезу ХСН до 1-го року був вірогідно вищим, ніж у хворих із більш тривалим анамнезом ХСН (р < 0,05). Значення NT-pro BNP у хворих на ХСН із СН IIА ст. в нашому дослідженні було вірогідно нижчим за рівень NT-pro BNP у хворих із СН IIБ ст. (р = 0014). За даними нашого дослідження зазначено, що у хворих із вірогідною ХСН, які отримують стандартну медикаментозну терапію, відзначаються суттєві коливання рівня NT-pro BNP. Ми умовно розподілили хворих на дві групи. У 1-шу групу ми включили хворих, у яких рівень NT-pro BNP був меншим за 400 пг/мл (21 особа), а в 2-гу групу — хворих у яких рівень NT-pro BNP — понад 400 пг/мл (12 осіб). При проведенні оцінки наявності серцевої недостатності у хворих на ХСН було виявлено, що пацієнти 1-ї групи у 2,5 раза частіше мають СН IIА стадії, ніж хворі 2-ї групи (р < 0,05). Також нами було виявлено, що серед пацієнтів 2-ї групи у 2,5 раза частіше трапляються хворі на СН IIБ стадії порівняно з хворими 1-ї групи (р < 0,05). Показники ЕхоКС у хворих різних груп не мали вірогідних відмінностей. За даними моніторування ЕКГ за методом Холтера вірогідно більша середньодобова кількість шлуночкових екстрасистол відмічалась у групі з вищим рівнем NT-pro BNP (р < 0,05). Також вірогідно виявлено, що у хворих 2-ї групи зареєстрована вища кількість епізодів нестійкої шлуночкової тахікардії за добу (р < 0,05). Висновки. Визначено, що існує залежність рівня NT-pro BNP від тривалості анамнезу ХСН, найбільш високий рівень визначається при нетривалому перебігу захворювання. Рівень NT-pro BNP асоційований із клінічними проявами ХСН — при більш тяжкому перебігу захворювання (стадія СН, збільшення розмірів камер серця), концентрація пептиду в сироватці крові вища. Встановлена залежність між рівнем NT-pro BNP та частотою порушень ритму. У пацієнтів з рівнем NT-pro BNP понад 400 пг/мл вірогідно частіше зустрічаються шлуночкові екстрасистоли (р < 0,05), у тому числі й життєво небезпечні — епізоди нестійкої шлуночкової тахікардії (р < 0,05).
38
Посоленик, Л. Я. "САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА ЯК ОСНОВА ВИХОВАННЯ МАЙБУТНЬОГО ЛІКАРЯ-СТОМАТОЛОГА." Медична освіта, no. 4 (February 2, 2022): 68–73. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.4.12693.
Full textAbstract:
В умовах зростаючої конкуренції на ринку освітніх послуг провідним фактором, який впливає на розвиток вищої медичної освіти в Україні, є вдосконалення якості підготовки лікарів. Основним його завданням є підготовка фахівців, спроможних успішно конкурувати на вітчизняному та європейському ринку послуг. Інтеграція до європейського науково-освітнього простору спонукає до впровадження новітніх норм і стандартів в освітній процес України та орієнтує заклади вищої освіти на високо мотивовану особу, що прагне саморозвитку, здатну самостійно поповнювати й оновлювати знання, вести самостійний пошук додаткового матеріалу, творчо ставитися до виконання навчальних завдань. Збільшення частки самостійної роботи студентів стало основним елементом розвитку та вдосконалення якості сучасної вищої медичної освіти і свідчить про відхід від пасивної ідеології навчання («нехай мене навчать»). Для реалізації більш досконалих стандартів освітньої діяльності саме така реорганізація дозволяє підготувати майбутнього лікаря, який здатний до професійного зростання, має відчуття соціальної та корпоративної відповідальності, вміє приймати рішення у складних життєвих та виробничих випадках і є конкурентоспроможним на вітчизняному та європейському ринку послуг. Для забезпечення якісного виконання студентами поставлених завдань: позааудиторної, аудиторної, творчої самостійної роботи та максимального покращення їх вмотивованості на кафедрі дитячої стоматології Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України було імплементовано й активно практикується один з інтерактивних методів навчання – кейс-метод. Даний метод аналізу реального клінічного випадку розкриває та формує у майбутнього лікаря аналітичні здібності, накопичення практичного досвіду, самостійність у прийнятті рішення, комунікативність, навички роботи з достатньо великим об’ємом інформації. Формування клінічного мислення у студентів-стоматологів проходить у процесі безпосередньої самостійної спроби розв’язування конкретної клінічної ситуації. Таким чином, розгляд й обговорення ситуаційних задач стимулює індивідуальну активність студентів, формує розвиток працьовитості та креативності, готовність взяти на себе відповідальність за результати власного навчання, дає можливість студентам скооперувати теоретичну підготовку та трансформувати її у практичні вміння, необхідні для майбутньої професійної діяльності.
39
Пономаренко, Д. І., Т. М. Луценко, В. В. Пашук, and Н. В. Щоткіна. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТЕХНІЧНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ НА МЕДИЧНІ ВИРОБИ, ЩО ІМПЛАНТУЮТЬ." Біомедична інженерія і технологія, no. 6 (November 17, 2021): 74–85. http://dx.doi.org/10.20535/2617-8974.2021.6.244561.
Full textAbstract:
Реферат – значні дослідження та розробки в галузі біомедичних імплантатів розширили можливості лікування широкого спектру захворювань. Імплантат є інвазивним медичним виробом, який повністю або частково вводиться в тіло або у природний отвір людини для заміни пошкоджених структур в організмі людини та залишається в організмі людини терміном не менш ніж на 30 днів. Технічна документація (технічний файл) являє собою сукупність документів, які описують медичний виріб. Технічний файл розробляється під час процесу проектування і розробки виробу, підтримується протягом усього життєвого циклу, має бути структурований та підтримувати адекватний рівень деталізації, уникаючи при цьому включення зайвих деталей, щоб полегшити огляд та оцінку. Життєвий цикл медичного виробу складається з шести етапів: концепція, планування, проектування, валідація, запуск та постмаркетинговий нагляд. Для оцінки відповідності імплантатів в українському законодавстві обов‘язковим є відповідність нормативним вимогам двох технічних регламентів: Технічного регламенту щодо медичних виробів, Технічного регламенту щодо активних медичних виробів, які імплантують і стандарту щодо медичних виробів ДСТУ EN ISO 13485:2018 Медичні вироби. Система управління якістю. Вимоги до регулювання. Для проведення процедури з оцінки відповідності імплантатів використовуються методи статистичного оцінювання зібраних даних під час проведення експертизи документації, перевірки виробництва та результатів випробувань. У даній статті проведено аналіз вимог до технічного файлу: основні розділи та особливості їх формування, а також наведено перелік основних нормативних документів, що стосуються імплантатів.
Ключові слова: технічний файл, медичні вироби, імплантат, оцінка відповідності, Технічний регламент
40
Багрій, Ганна. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, no. 1 (February 9, 2020): 5–20. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.134.
Full textAbstract:
Стаття присвячена одному з аспектів професійної підготовки майбутнього філолога – формуванню іншомовної комунікативної компетентності. У статті розкривається значення іншомовної комунікативної компетентності філолога для здійснення професійної діяльності; аналізуються змістові складові компоненти комунікативної компетентності, зокрема лінгвістичний, соціокультурний і прагматичний компоненти; визначається сутність поняття “комунікативна компетентність”, висвітлюються особливості та специфіка іншомовної комунікації на різних етапах навчання. Встановлено, що іншомовна комунікативна діяльність на початковому етапі характеризується загальною емоційною забарвленістю та неопосередкованістю інформації, що передається; орієнтацією в комунікативній діяльності на викладача, його авторитет та схвалення, на особистісно важливі знання; сприйманням себе та інших у комунікативній діяльності на рівні відчуттів і уявлень; сприйманням представників інших культур крізь призму цінностей та стандартів, прийнятих у власній культурі. На завершальному етапі навчання іншомовна комунікативна діяльність майбутніх філологів характеризується формуванням індивідуального стилю комунікативної діяльності; ускладненням висловлювань, вибором мовних засобів відповідно до ситуації спілкування; спрямованістю висловлювання на реципієнта; сприйманням себе та інших через самостійні судження, умовиводи, докази; сприйманням норм власної культури через усвідомлення їхньої відносності та культурної специфічності. Доведено, що моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор сприяють закріпленню іншомовних комунікативних навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії. Автор окреслює основні психолого-педагогічні умови, які впливають на формування іншомовної комунікативної компетентності майбутнього філолога у процесі професійної підготовки.
41
Tkach, Bohdan. "НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСІБ З ДЕВІАНТНОЮ ПОВЕДІНКОЮ." PSYCHOLOGICAL JOURNAL 13, no. 3 (March 29, 2018): 156–71. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol13iss3pp156-171.
Full textAbstract:
У статті представлено казуальну структуру девіантної поведінки, створену на основі комплексного та системного нейропсихологічного дослідження. Запропоновано нейропсихологічне дослідження здійснювати разом із біометричним (окулографія та ЕЕГ) для усунення елементу суб’єктивності при інтерпретації результатів діагностики. Сформовано три компоненти симптомокомплексу психічної стадії девіацій. Показано, що первинний симптомокомплекс представлений мінімальними порушення функціонування передньої частини мозку: орбіто-фронтальної частини префронтальної кори мозку; дорсолатеральної частини префронтальної кори мозку; передньої цингулярної кори мозку; вентромедіальної частини префронтальної кори мозку. Установлено, що вторинний симптомокомплекс зумовлений перебуванням особистості під впливом наївного реалізму, домінуванням евристичного мислення і невміння користуватися експертним мисленням у повсякденному житті; низькою комунікативною компетентністю; дезадаптацією через нездатність вчасно побачити альтернативні шляхи вирішення проблеми. Показано, що третинний симптомокомплекс – це, власне, і є адикція – патологічний гомеостаз. З’ясовано, що вибір форми адиктивної поведінки не є стохастичним процесом, а залежить від соціального походження, ціннісно-нормативних стандартів, матеріальних можливостей та інформаційного оточення. Виявлено, що при нормальному функціональному стані гіпокампу присутня гедоністична мотивація, а при ослабленому – атарактивна мотивація.
42
Гнатенко, К. "До питання всезагальності права на соціальний захист." Юридичний вісник, no. 2 (August 21, 2020): 31–36. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1700.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано один із ключових принципів права соціального забезпечення - всезагальність права на соціальний захист та його роль у розбудові моделі соціальної і правової держави.
Зазначено, що існуюча вітчизняна система соціального захисту характеризується низкою суттєвих недоліків, серед яких доцільно вказати на неохопленність соціальним забезпечення всього населення країни, недосконалість системи державної соціальної допомоги, несправедливість розподілу державних соціальних трансфертів, низьку адресність під час надання соціальної підтримки та орієнтацію на екстенсивне охоплення нею населення, нерозвиненість системи соціального страхування, неефективність фінансового забезпечення заходів державного соціального захисту тощо. Невід'ємним складником процесів просування України на шляху до ЄС та розбудови соціально орієнтованої економіки є впровадження науково обгрунтованої соціальної політики, створення ефективної системи соціального захисту, поширення її на все населення країни, що потребує соціальної допомоги, як утілення принципу всезагальності (універсальності) системи соціального захисту. Водночас вітчизняна наука права соціального забезпечення недостатньо приділяє уваги громадянству як умові призначення державної соціальної допомоги, тоді як міжнародні стандарти соціального захисту закріпили право кожного на достатній життєвий рівень, тим самим гарантуючи надання соціальної допомоги не лише громадянам власної держави, а й іноземцям.
Сформована в нашій країні система державного соціального забезпечення не відповідає сучасним соціально-економічним викликам, які постають перед нею в усе більших масштабах: демографічним тенденціям; структурним змінам в економіці та на ринку праці; характеру умов та організації оплати праці. Звернено увагу на неузгодженість вітчизняного законодавства з досліджуваного питання, що потребує внесення відповідних змін і доповнень. Адже соціальне забезпечення є правом людини, й усім людям незалежно від того, де вони живуть, має бути гарантований принаймні мінімальний рівень базового соціального захисту. Останній повинен бути все-загальним, базуватися на соціальній солідарності і бути спрямованим на соціальну інтеграцію.
43
Мамчур, Ірина. "Психологічні особливості входження підлітків до соціальних референтних груп." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(55) (2021): 101–12. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-55-2-101-112.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано й систематизовано основні теоретичні положення соціально-психологічних особливостей виникнення і функціонування референтних груп. Особливу увагу приділено основним мотиваційним компонентам, що лежать в основі пріоритетних виборів реальних і нереальних соціальних референтних груп у підлітковому віці. Визначено основні методики дослідження особливостей референтних груп в учнів підліткового віку. У статті робиться акцент на емпіричній складовій дослідження мотивів вибору участі підлітків у референтних групах, визначено шкалу соціальної бажаності учнів серед однолітків. Важливою складовою статті є визначення основних детермінант вступу підлітків до асоціальних референтних груп. Встановлено, що 44% досліджуваних підлітків перебувають у складі асоціальних груп. У статті робиться акцент на тому, що референтна група безперервно впливає на особистість, допомагає з ціннісним спрямуванням, визначенням життєвих цілей і шляхів їх досягнення. Підліток може почати гарно вчитись, шукати нові захоплення, планувати успішне майбутнє завдяки тому, що обрав групу, члени якої мають такі цілі, або вже досягли їх. Разом з тим, референтна група може впливати і негативно: підліток може втратити інтерес до навчання, намагаючись відповідати ціннісним стандартам тієї групи, яку вважатиме для себе соціально важливою. Визначено, що важливим напрямом роботи практичного психолога закладу освіти є психопрофілактика вступу підлітків до асоціальних груп. Ключові слова: референтна група,первинна референтна група, вторинна референтна група, асоціальна референтна група, підлітковий вік, шкала соціальної бажаності, соціальне спрямування індивіда.
44
Овсієнко, Анатолій. "КЛЮЧОВІ ФАКТОРИ УСПІШНОГО РОЗВИТКУ СИСТЕМ ВИЩОЇ ОСВІТИ КРАЇН ЄВРОПИ." Society. Document. Communication, no. 6/2 (July 4, 2019): 171–86. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-6/2-171-186.
Full textAbstract:
У статті висвітлюються проблеми розвитку вищої освіти в європейських країнах; визначаються основні цілі та критерії відповідності освіти міжнародному виміру; провідні тенденції сучасної професійної підготовки у вищих навчальних закладах Європи. Виявлено основні завдання, які необхідно виконувати навчальним закладам задля протистояння в конкурентній боротьбі, основною метою якої є максимальне охоплення ринку освітніх послуг та залучення потенційних абітурієнтів.
Мета дослідження – на основі цілісного аналізу соціально-економічних, політичних, соціокультурних процесів становлення й розвитку сучасного європейського університету обґрунтувати сутність, тенденції й особливості функціонування сучасної європейської університетської освіти.
Теоретико-методологічну базу дослідження становлять положення теорії пізнання, категорії загального, особливого й одиничного, сучасна форма діалектичного методу; принципи науковості, об’єктивності, комплексності, історизму, єдності національного й загальнолюдського, логічного й історичного, зв’язку теорії й практики; системного, синергетичного, порівняльного, кількісного та якісного підходів.
Сучасний етап еволюції світового господарства характеризується радикальними соціально-економічними трансформаціями та переходом країн – ключових інноваторів до економіки знань. Її основними атрибутами стають інтернаціоналізація освітньої та наукової діяльності, технологічні зрушення у сфері освіти і науки, диверсифікація механізмів фінансування досліджень, які здійснюються університетами, загострення конкурентної боротьби між ними. Водночас, у результаті посилення взаємозалежності національних економік виникає потреба у новому поколінні високоосвічених людей, які можуть ефективно вирішувати актуальні проблеми людства і брати активну участь у міжнародному суспільному житті. У цьому зв’язку, пріоритетом сучасної державної політики у багатьох країнах світу є розробка та реалізація ефективних загальнонаціональних стратегій розвитку університетів на засадах, які дозволяють їм інтегруватись у глобальну систему знань, забезпечувати найвищі освітні стандарти та результати наукових досліджень і тим самим досягати високого конкурентного статусу.
45
Smoliuk, Vadym, Andrii Shevchuk, and Petro Glushko. "Веслувальний спорт як чинник соціалізації студентів." Physical education, sport and health culture in modern society, no. 3(55) (September 30, 2021): 31–35. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2021-03-31-35.
Full textAbstract:
Вступ. Спортивна діяльність є не лише ефективним засобом фізичного вдосконалення, а й формує ті риси характеру людини, які необхідні їй для соціалізації в суспільстві. Мета – розкрити значення спорту в житті людини та виявити вплив занять веслуванням на соціалізацію студентів. Матеріал і методи дослідження – аналіз і синтез науково-методичних джерел, педагогічне спостереження, анкетування, узагальнення, методи математичної статистики. Учасники дослідження – студенти факультету фізичної культури, спорту та здоров’я Волинського національного університету імені Лесі Українки, які займаються в секціях підвищення спортивної майстерності з веслування на байдарках і каное та човнах «Дракон». Проанкетовано 19 студентів. Результати дослідження. У статті здійснено спробу показати значення веслувального спорту у формуванні суспільних цінностей студентської молоді. Акцентовано увагу на особливій ролі фізичної культури й спорту в системі вищої освіти; розкрито їх вплив на біологічну сутність особистості студента, його соціалізацію в суспільстві. За результатами анкетування студентів виявлено, що веслування приносить їм не лише насолоду, а й додає впевненості у своїх силах та здібностях, навчає працювати в єдиній команді, розвиває вольові й моральні якості. Тривалі однотипні навантаження виробляють у спортсменів стійкість нервової системи до монотонності та відчуття втоми, формують вольові механізми; сприяють підвищенню емоційної стійкості й урівноваженості. Ці якості обов’язково знадобляться студентам у майбутньому. Висновки. Веслування на байдарках і каное та човнах «Дракон» для багатьох студентів є не лише засобом відмінної фізичної підготовки, а й самовираження та самоствердження, розширення кола спілкування за інтересами, формування здорового способу життя. За вмілого й наполегливого керівництва тренера в студентів формуються соціальні стандарти суспільства й стиль життя.
46
Сільченко, Марина Валеріївна, and Юлія Миколаївна Красюк. "Особливості організації процесу навчання інформатики студентів економічних спеціальностей." New computer technology 4 (November 1, 2013): 53–54. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v4i1.28.
Full textAbstract:
Майбутній економіст повинен вміти перспективно використовувати постійно зростаючий об’єм фактологічних даних та ефективно залучати інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) не тільки для вирішення відомих йому проблем, але й для розв’язування нестандартних, не передбачуваних життєвих та професійних ситуацій. Тому формування у студентів основ інформаційної культури, достатніх для впевненого та ефективного використання сучасних ІКТ у власній професійній діяльності стає сьогодні однією з актуальних задач вищої школи.Однак система знань, навичок та умінь стосовно роботи з апаратними та програмними засобами, яка постійно ускладнюється, повинна засвоюватися студентами економічних спеціальностей за значно скорочені терміни навчання (в 2005 р. затверджена нова навчальна програма дисципліни “Інформатика” для підготовки студентів економічних спеціальностей фахового спрямування “Економіка підприємництва”, що передбачає подвійне зменшення кількості аудиторних годин для вивчення курсу). Це потребує пошуку нових підходів та знаходження внутрішніх резервів для інтенсифікації процесу навчання інформатики у вищих навчальних закладах, які б ґрунтувалися на особистісно орієнтованих концепціях підготовки фахівців.Відповідно до перманентності навчання, навчальна програма університетської дисципліни “Інформатика” орієнтована на першокурсника, який досягнув базового рівня знань, умінь та навичок з шкільного курсу інформатики (ШКІ), що відповідає державному стандарту, та володіє навичками самостійного опрацювання навчального матеріалу. Однак аналіз рівня підготовки першокурсників економічних спеціальностей з ШКІ вказує на те, що рівні сформованості знань та практичних умінь студентів досить сильно відрізняються між собою (це обумовлено тим, що абітурієнти економічних факультетів не складають обов’язкових вступних іспитів з інформатики). Тому для значної кількості студентів навчання інформатики не буде проходити на відповідному їм рівні складності.Вирішення цієї проблеми можна досягти через включення до навчального плану вибіркової дисципліни “Вступ до інформатики” та диференціацію навчання інформатики, що передбачає створення сприятливих умов для розвитку кожного окремого студента (рис. 1).
47
Боднар, Т. О. "ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ ЕФЕКТИВНОГО ОНЛАЙН-НАВЧАННЯ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 7, 2021): 52–57. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-08.
Full textAbstract:
У даній статті розглядається проблема ефективності під час навчального процесу у віртуальному середовищі. Доведено, що за сучасних тенденцій, коли студенти і освітяни все частіше зустрічаються з цифровою дистанційною освітою, супутньою проблемою постає втрата мотивації та ефективності під час віддаленого навчання. У зв’язку з пандемією, що видозмінила навчальний процес, перехід на навчання в онлайн форматі був необхідним, і таке поняття, як ефективність, під час віртуального навчання поступово втрачається, від чого в діях студентів почала прослідковуватись мінімальна залученість, взаємодія з викладачами та одногрупниками в ході лекцій/практичних, та нерідко стикаються з поняттям прокрастинації. Після введення обмежень відвідування закладів вищої освіти кількість обговорень, запитів в глобальній мережі про те, як залишатись продуктивним перебуваючи на дистанційному віртуальному навчанні, значно зросла. Сьогодні відсутні чіткі правила чи стандарти продуктивного навчання онлайн. У даній статті було проаналізовано принципи, критерії побудови ефективного онлайн-навчання для студентів та викладачів, зокрема: експертність, змістовність, формат проведення, зворотній зв’язок та інші на основі думок американських дослідників, освітян та практик американських університетів, які здійснювали власні дослідження проблеми впливу цифрових технологій на мотивацію студентів та викладачів у вищій освіті. Було детально розглянуто основні дев’ять принципів побудови ефективного онлайн-навчання з метою переконання в тому, що інформаційні технології завжди займатимуть місце в житті сучасного студента та викладача, відповідно, з нашого боку є потреба розвитку власної гнучкості, адаптивності в нових навчальних умовах, при цьому, в результаті, залишатись продуктивними, вмотивованими, з якісними знаннями. Пропонується безліч варіантів, як не втратити ефективності, отримуючи-подаючи навчальний матеріал крізь екран монітору, які варто проаналізувати і за можливості використовувати на практиці для успішного подання та отримання знань.
48
Shved, M. I., N. M. Kovbasa, L. V. Sadliy, N. M. Vivchar, and O. A. Prokopovych. "КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК РОЗВИТКУ ІНФАРКТУ (НЕКРОЗУ) МІОКАРДА 2 ТИПУ, ІНДУКОВАНОГО ПРИЙОМОМ АНАБОЛІЧНИХ СТЕРОЇДІВ ТА БЕТА-АДРЕНОСТИМУЛЯТОРІВ." Вісник наукових досліджень, no. 4 (February 5, 2019): 61–65. http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2018.4.9818.
Full textAbstract:
Факторами ризику та тригерами інфаркту міокарда (ІМ) у молодих людей можуть бути не традиційні серцево-судинні, а й інші причини, такі, як коронароспазм, зловживання наркотичними та іншими токсичними засобами (екзогенні глюкокортикоїди, анаболічні стероїди, β-адреностимулятори тощо), що пов’язано з активною рекламою бодібілдингу та препаратів, які сприяють нарощуванню м’язової маси і спалюванню жиру.
Мета дослідження – підвищити увагу та мотивацію лікарів до своєчасної діагностики та адекватного лікування інфаркту (некрозу) міокарда 2 типу на тлі прийому високих доз анаболічних стероїдів та β-адреностимуляторів.
Матеріали і методи. Проаналізовано клінічний випадок пацієнта з інфарктом міокарда на тлі прийому анаболічних стероїдів та β2-агоністів.
Результати досліджень та їх обговорення. Особливістю клінічних проявів, діагностики та лікування такого інфаркту (некрозу) міокарда 2 типу є наявність не лише інфарктоподібних електрокардіографічних змін, а й те, що початок хвороби проявляється нетиповим, “стертим” ангінозним синдромом на тлі гіпердинамічного синдрому (вираженої тахікардії та підвищеного систолічного артеріального тиску) й ознак гіперсимпатикотонії. Диференційно-діагностичними критеріями в таких випадках можуть бути інфарктоподібна елевація сегмента ST, але без реципрокності змін, відсутність локальних зон гіпо- та акінезів за даними ЕхоКГ, а також детальне з’ясування факторів ризику та можливих тригерів некротичних змін в міокарді. “Золотим стандартом” для диференційної діагностики в таких випадках вважають контрастну коронароангіовентрикулографію.
Висновки. Неконтрольований прийом пацієнтами молодого віку анаболічних стероїдів та β-адреностимулювальних засобів суттєво підвищує у них серцево-судинний ризик та може бути тригером розвитку зон некрозів міокарда (ІМ 2 типу). Лікування інфаркту міокарда унаслідок передозування β2-агоністів (зокрема кленбутиролу) повинно включати прийом β-адреноблокаторів в адекватних дозах, а також дезінтоксикаційну та антигістамінну терапію, що дозволяють досягти швидкого клінічного ефекту і попередити розвиток життєво небезпечних ускладнень.
49
Kochin, I. V. "Особливості медико-санітарних втрат і організації екстреної медичної допомоги населенню та військовослужбовцям в зоні проведення антитерористичної операції." EMERGENCY MEDICINE, no. 6.69 (October 21, 2015): 44–51. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0586.6.69.2015.78653.
Full textAbstract:
Проаналізовано матеріали офіційної статистики та експертних висновків стосовно безповоротних та санітарних втрат серед військовослужбовців та мирного населення, визначені організаційні та методологічні основи удосконалення спільної діяльності медичної служби Збройних сил України (ЗСУ) з формуваннями Служби медицини катастроф і Служби швидкої медичної допомоги та волонтерів у наданні екстреної медичної допомоги (ЕМД) пораненим у зоні бойових дій. Згідно з офіційною статистикою, співвідношення кількості вбитих українських бійців до поранених у зоні бойових дій становить 1 : 3,8. Серед поранень найбільше зустрічаються травми кінцівок — 62,6 % та травми голови — 37,4 %. До шпиталів надходять військовослужбовці та цивільні особи, поранення яких більше ніж у 60 % є осколковими. Ще близько 30 % — це вогнепальні поранення, решта — опіки від застосування бойових засобів. Найбільше ушкоджуються кінцівки — близько 57 % поранень, серед них 39 % — поранення ніг. Близько 80 % військовослужбовців і цивільного населення в зоні бойових дій мають психолого-психічні порушення — від бойової втоми до гострих психічних травм. Значна частина військовослужбовців потрапила до зони бойових дій, не знаючи елементарних правил та не маючи навичок надання першої медичної допомоги. Досвід надання ЕМД пораненим військовослужбовцям і цивільному населенню зони бойових дій доводить велику залежність конкретних форм організації лікувально-евакуаційного забезпечення від бойової, тилової та медичної обстановки, достатньої кількості підготовленого кваліфікованого медичного персоналу, забезпеченості медичним, санітарно-господарським та спеціальним майном, медичним броньованим автотранспортом і авіаційним транспортом. У наш час, за стандартами НАТО, кожен боєць ЗСУ повинен бути навчений першої невідкладної медичної допомоги і зобов’язаний вміти надавати її. У кожному військовому підрозділі мають бути підготовлені декілька бійців-парамедиків, які вміють надати більш кваліфіковану і в більшому обсязі першу невідкладну медичну допомогу, що дозволяє підтримати пораненому життєво важливі функції організму до прибуття військових медиків та евакуації до шпиталю.
50
Sardarzadeh, Soorena. "Роль когнітивних й емоційних схем у стресі." Psychological Prospects Journal, no. 33 (June 9, 2019): 235–47. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-235-247.
Full textAbstract:
Дослідження стосується аналізу ролі когнітивних й емоційних схем у поясненні механізму формування стресу. Він є однією з найбільш поширених психічних і психологічних проблем, які, якщо мають гострий і хронічний характер, можуть призвести до депресії й тривожних розладів, що, зі свого боку, спричинить надмірне використання медичних послуг та втрату функціональності індивідуумів. Виходячи зі схематичного погляду, ми помітили, що психічна травма/шкода, спричинена формуванням і стабілізацією когнітивних та емоційних схем, а також моделлю мислення й звичної поведінки, які є дуже загальними та всеосяжними, визначає тип уразливості. Методологія. Це стаття є дослідженням після події (причинно-порівняльне порівняння). Із цією метою респондентам одночасно надано три анкети: анкету ШДТС, анкету когнітивної схеми та анкету емоційної схеми. Потім суб’єктів із високими показниками стресу, які отримано на підставі анкети, відібрано й розділено на три групи. Отримані дані було проаналізовано. Після розрахунку дескриптивної статистики досліджуваних змінних, дані дослідження розглянуто з використанням статистичних методів багатоваріантного дисперсійного аналізу (MANOVA), ANOVA та методу Тьюкі.
Результати свідчать, що люди з високим рівнем стресу мають схеми провини й некерованості, які можуть бути пов’язані з впливом когнітивних схем індивідів на аналіз та прийняття різних ситуацій у житті. Особи з високим рівнем стресу отримали високі показники в когнітивних схемах безкомпромісних стандартів/ гіперкритичності.