To see the other types of publications on this topic, follow the link: Життя людини.
Journal articles on the topic 'Життя людини'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Життя людини.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Ганаба, Світлана. "МОЖЛИВОСТІ ЛОГОТЕРАПІЇ У НАДАННІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ УЧАСНИКАМ БОЙОВИХ ДІЙ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, no. 1 (February 9, 2020): 55–66. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.137.
Full textAbstract:
У статті розглянуто можливості логотерапії у наданні психологічної допомоги учасникам бойових дій. Логотерапія є своєрідною психотерапевтичною стратегією, що передбачає лікувальний вплив на людину. Її основною ідеєю є визнання того, що особистість постійно прагне до пошуку та реалізації сенсу життя. Це своєрідний світогляд, який допомагає людині залишитися людиною навіть у моменти, коли вже здається, що вона втрачає останні надії у житті, коли вона не бачить більше ніякого сенсу у власному існуванні. Загалом це теорія, яка сприяє пошуку людиною власного призначення та місця у житті. Зо середження людини на пошуку сенсу власного існування є основною мотиваційною силою її життя. Сферою її устремлінь є перспективи майбутнього. Особливістю цієї психотерапевтичної стратегії є її фокусування на майбутньому людини, тобто на тому, що вона може й прагне досягнути у майбутньому. Її мета полягає у необхідності переорієнтувати сенс людського життя із проблем, невдач минулого життя та можливості майбутнього. Результатом пошуку людиною власного життєвого сенсу є внутрішня рівновага. Вона досягається у результаті внутрішньої напруги. Напруга – це нормальний природний стан людини. Вона завжди існує між тим, що досягнуто, й тим, що ще необхідно досягти. Її наявність свідчить про те, які й задля чого здійснює людина устремління. Вона не може використовуватися абсолютно в усіх випадках, при вирішенні усіх психологічних проблем. Це специфічний вид терапії, який доцільно використовувати для подолання ноогенних неврозів. Ноогенний невроз походить не з психічного, а з “ноологічного” (розумного) виміру людського існування. Причиною їх виникнення є екзистенційні проблеми, зумовлені моральною кризою свідомості чи екзистенційним вакуумом. Власне, ці проблеми є досить поширеними у сучасному суспільстві. Вони виявляють себе у нудьзі та внутрішній порожнечі й можуть зумовити розчарування й розпач. Створена В. Франклом теорія логотерапії є складною системою психологічних, філософських, медичних поглядів на природу та сутність людини. Ідеї й принципи цієї теорії розкривають механізми розвитку особистості у нормі та патології, способи корекції аномалій і розвитку особистості.
2
Skzydlewski, Pavel. "РОЗВИТОК ЛЮДИНИ В ЇЇ СОЦІАЛЬНОМУ ЖИТТІ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 23 (November 24, 2020): 45–49. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.45-49.
Full textAbstract:
Автор розглядає питання буття людини в соціальному житті. Важливим питанням є розвиток самої людини, це залежить від правової політики держави, розвитку економіки, освіти, від того, який політичний напрям веде держава тощо. Усе це створює певну систему соціальних відносин. Поняття людської природи є основою формування суспільного життя, його структури та діяльності людей у соціумі.Порушену проблему розглядають такі науки, як педагогіка, психологія, соціологія, історія, антропологія та інші. Найглибше це питання розглядає філософія, яка має на меті пізнати людину в її соціальному житті, пізнати відносин, які пов’язують природу людини із соціальним життям.Автор розглядає філософські знання, набуті західною культурою, а саме: «персональне бачення людини», в основі якого людина постає як щось найдосконаліше в усій природі, самоіснуючий суб’єкт, який керується своїм розумом та волею. Людина, яка живе в суспільстві, є вільною, має честь та гідність, які повинні постійно стверджуватись в її благо у сфері соціального життя.Ця теорія, за думкою автора, стверджує, що кожна людина, яка живе у світі товарів (матеріального), повинна прагнути до мети свого життя, що є Нескінченним і Нематеріальним Благом. Цим добром є Бог, який постає не лише причиною та джерелом усього того, що існує, але й кінцевою метою і кінцем людського життя, до якого людина схильна за своєю природою. Бог є також безпосередньою причиною існування людської душі, тобто принципом життя, ідентичності та існування людської особистості. Отже, на основі персоналізму кожна людина сприймається як прямий«плід» втручання Абсолюта у світ, це визнається як особливий доказ Його творчої сили та любові. Автор розглядає ідеї та концепції провідних філософів минулого та сучасності. У цьому контексті істотне завдання реалістичної філософії представлено не лише як засіб подолання ідеологізації та утопізації суспільного життя, але передовсім як тип пізнання, що розкриває правду про людину, необхідну для створення та функціонування соціального життя відповідно до природи людини та її долі.
3
Франц, Малгожата. "САМОПРЕЗЕНТАЦІЙНА ТЕРАПІЯ ЧЕРЕЗ МИСТЕЦТВО." Мистецька освіта: зміст, технології, менеджмент, no. 14 (December 28, 2019): 80–93. http://dx.doi.org/10.37041/2410-4434-2019-14-6.
Full textAbstract:
У статті констатується, що сучасний рівень розвитку наукового знання не дозволяє говорити про психотерапію як науку. Проте досвід переконує, що психотерапія є актуальною практикою, з допомогою якої можливо змінити особистість. Автор позиціонує арт-терапію як дієвий спосіб використання творчості в терапевтичних цілях. На заняттях із арт-терапії підкреслюється важливість творчого процесу (а не ефекту), суть якого – набуття пізнавального, експресивного і комунікативного досвіду. Стверджується, що кожна творча діяльність – це особистий досвід людини, і, отже, кожен вид творчості певною мірою виражає особистість творця. Таке відображення автор розглядає як розкриття психічного змісту почуттів, емоцій індивіда. Творча діяльність, яка є процесом розкриття себе, свого внутрішнього світу і процесом самого життя, показує людину як вмотивовану і творчу особистість із усвідомленою потребою саморозвитку. Кожна особа – це те, що вона створив для себе та інших в ході індивідуального процесу самореалізації. Людина представляє своє мистецтво: погляди, емоції. Людина розповідає про події, які відбуваються в її житті. Людина створює нові образи, явища і події. Це схоже на створення образу. Художній образ стає об’єктом самопрезентації. Автопрезентації з мистецтва – це реальна картина людини, це відображення того, ким людина хоче бути і бачить інших. Екзистенційний аналіз в самопрезентації мистецтвом дозволяє людині бути істотою, яка намагається досягти мети, знайти сенс життя. Старість не повинна мати безглуздих марок. Автопрезентації мистецтвом викликають захоплення в інших людей, які визначають автора як відкриту, виразну, щасливу людину. Самопрезентація арт-терапією – це духовний засіб відродження людини.
4
Олейник, А. О. "НОВА ЛЮДИНА В ЕРІ ТЕХНОЛОГІЙ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 3, 2022): 133–37. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1042.
Full textAbstract:
Олейник А. О. Нова людина в ері технологій. – Стаття.Сучасна філософія, займаючись вирішенням аналізованих нами проблем, не може дійти консенсусу. Метою дослідження є виявлення проблематики інформаційних технологій на основі праць Маршалла Маклуена. Завдання – провести емпіричний експеримент для виявлення перспективи розвитку людини та дослідження поняття «глобальне село», його актуальності у сучасному житті та майбутньому. Стаття розглядає проблематику інформаційно-технічної революції, її розвиток і вплив на сучасну людину. Проведене дослідження висвітлює проблеми, з якими зіштовхується людина протягом життя, новітні філософські поняття, що відображають потенційне майбутнє людини сьогодення та світу навколо неї. Автор наводить власні думки із приводу розвитку інформаційних технологій, вводить новий термін і розглядає людину як частину інформаційно-технологічного світу. Методи розв’язання цього питання включають у себе введення нових законів у існуючих сферах життя людини та тих, що з’явилися із приходом інформаційних технологій. Використання цих методів розширює обсяг філософських вчень і їхню направленість, дає змогу узгодити розвиток технології паралельно з новими введеними законами у сферах сучасного людського життя. З’ясовано, що філософська проблема інформаційних технологій залишається відкритою. У майбутньому актуальність цієї проблеми ростиме, оскільки давно триває перелашту-вання життя суспільства в онлайн-простір, що відбувається завдяки технологіям. Вирішенням поставленої проблеми може стати обмеження впровадження технологій у життя людей. Отже, інформатизація має регулюватися, тобто людству необхідно контролювати її вплив на розвиток, світогляд і відчуття цивілізації. Це допоможе зберегти homo sapiens як у філософському контексті існування, так і у фізичному сприйнятті у сьогоденні та майбутньому.
5
ХАРЧЕНКО, Лариса. "ЦІННІСНІ ВИМІРИ КОНЦЕПТУ ЩАСТЯ У ФІЛОСОФІЇ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 41 (March 1, 2021): 327–38. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.22.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз концепції щастя Григорія Сковороди як основи особистісного буття, самореалізації та творчої діяльності людини. Розглянуто проблему людини, її існування. Методологічними засадами дослідження стали герменевтика, філософський символізм, релігійна та синергійна антропології. Наукова новизна. Сенс життя людини полягає в тому, щоби бути джерелом світла й тепла, свідомістю та сумлінням світу, перетворювати та удосконалювати все в ньому. Розкриваючи ідею єдності людини і світу, Г. Сковорода намагається розуміти сенс життя у відношенні до його мети, адже здобуття свободи мислити, визначення смислу життя, пошук у ньому радість є щастям життя. На думку Г. Сково- роди, свобода вчинку реалізувалась у пізнанні людиною своїх природжених здатностей і відповідній спорідненій діяльності. Висновки. Показано глибокий зв’язок у творах Григорія Сково- роди між ідеєю самопізнання, пошуками смислу життя та його реалізацією в діях і вчинках людини, оскільки сам мислитель жив, як учив. Своєю творчістю філософ демонстрував проник- нення у таємниці біблійної символіки, адже віддавав перевагу не пізнанню зовнішнього світу, а пізнанню «істинного чоловіка», тобто справжнього Божого творіння, яке може бути щасли- вим у земному житті. Всю свою творчість він спрямував на те, щоби вказати людині шлях до справжнього щастя, яке розумів не як володіння примарними «мирськими забавами», а як «кураж», «душевний мир», «спокій серця». Отже, щастя люди- ни залежить не від її конкретного становища у світі, а від того, як вона сприймає і внутрішньо оцінює своє включення у світ. Г. Сковорода переконаний у тому, що треба виважено, розумно й вільно, легко і з радістю сприймати всі приготовані невбла- ганною долею перипетії життєвих обставин, різні випробуван- ня на життєвому шляху. Так, пошук власними зусиллями поря- тунку від негараздів і шляху до щасливого життя означає ніщо інше, як самовиховання.
6
Побокіна, Галина. "Соціально-психологічна специфіка життєвого вибору в період ранньої дорослості." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 1(51) (2020): 178–85. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-51-1-178-185.
Full textAbstract:
Показано, що поняття «життєвий вибір» є складним, багатозначним і багатоаспектним за змістом – це переломний момент на життєвому шляху людини, який має свою структуру і внутрішні тенденції, що свідчать про спрямованість людини, рівні її розвитку, способи відносин з іншими людьми і взаємодії зі світом. Життєвий вибір вписує людину в певний соціальний контекст, сприяючи самовизначенню, а, в результаті, самоздійсненню. Наголошується, що вибір варіанту життя набуває особливого значення в період ранньої дорослості в ситуації життєвого самовизначення. Вибір варіанту життя обумовлюється психологічними детермінантами, в якості яких виступають: рівень інтелектуального розвитку, система життєвих сенсів, смисложиттєві орієнтації та зміст самоставлення людини. Оптимальність вибору варіанта життя пов'язана з рівнем інтелектуального розвитку людини. Негативні аспекти самоставлення і недостатня сформованість смисложиттєвих орієнтацій можуть привести до вибору неоптимальних варіантів життя.
7
Бібленко, В. "Проблемні питання визначення родового об’єкту злочинів проти життя та здоров’я особи." Юридичний вісник, no. 3 (February 4, 2020): 146–50. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.956.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню поняття життя та здоров’я людини як об’єкту злочину. Здійснено огляд сучасних проблем конструювання даного об’єкту кримінально-правової охорони. Дається авторське розуміння життя та здоров’я як родового об’єкту злочинів, передбачених розділом ІІ КК України. Законодавец ніколи не користувався і не користується при перерахуванні у відповідних статтях Кримінальних кодексів об’єктів кримінально-правової охорони терміном «суспільні відносини». Для того щоб усунути виникле протиріччя між описом об’єкта в законі як певних соціальних цінностей та концепції про розгляд його як суспільних відносин, деякі вчені пропонують виділяти матеріальне та формальне визначення об’єкта. Суспільні відносини стають об’єктом кримінально-правової охорони відтоді, коли кримінальне право, яке покликано охороняти саме ці суспільні відносини, набуває чинності, тобто вони здобувають таку якість із того моменту, коли кримі- нальний закон взяв їх під свою охорону. Родовим об’єктом для злочинів розділу ІІ Особливої частини Кримі- нального кодексу України є життя і здоров’я людини. При аналізі родового об’єкту злочинів проти життя суттєве значення має значення має з’ясування співвідношення поняття «особа» і «людина». Поняття «людина» у нормах КК України означає фізичну особу, людину в біологічному значенні цього слова. При цьому КК України охороняє людину і як біологічну істоту, забороняючи посягання на життя, здоров’я, тілесну та статеву недоторканність, особисту свободу, і як соціальну істоту, особистість – у цьому випадку забезпечується охорона честі та гідності, політичних, соціально-економічних та інших прав і свобод людини. Відповідний розділ Кримінального Кодексу для уникнення розбіжностей слід було назвати «Злочини проти життя і здоров’я людини».
8
ЯЦУЛА, Тетяна. "РОЗУМІННЯ МАГІСТРАНТАМИ СМИСЛОЖИТТЄВОЇ ЦІННОСТІ ЗДОРОВ’Я ПІД ЧАС ВИКЛАДАННЯ КУРСУ «ФІЛОСОФІЯ ЗДОРОВ’Я»." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 43 (November 29, 2021): 143–46. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.19.
Full textAbstract:
Мета статті – визначити основні характеристики здоров’я людини як смисложиттєвої цінності та запропонувати напрями її осмислення магістрами під час опану- вання курсу «Філософія здоров’я». Методологічними засадами дослідження стали принципи системності та аксіологічного підходу. Автор стверджує, що усвідомлена орієнтація людини на здоровий спосіб життя є важливим показником розуміння смислу свого життя. Здоров’я людини як індивідуальна і соціальна цінність дає їй можливість пройти життєвий шлях на максимальному рівні самоздійснення. Людині необхідно зрозуміти, у чому смисл подій, що відбуваються в її житті, які фактори сприяють успішності в досягненні мети тієї або іншої діяльності, а які можуть ста- ти перешкодою на життєвому шляху. Процес професійного становлення, досягнення професійних здобутків, повноти відчуття самореалізації неможливий без ціннісного ставлення людини до свого здоров’я як смислоутворювальної цінності життя. Визначено доцільність опанування теми «Здоров'я як смисл і цінність життя людини» у процесі здобуття знань із зазначеного курсу для формування відповідних умінь і навичок у студентів. Основними напрямами опанування курсу стали такі: цінність здоров’я як засіб досягнення мети; цінність здоров’я як результат подолання життєвих труднощів та перешкод; захисні механізми організму; гармонія розвитку особистості як умова самореалізація та усвідомлення смислу життя. Автор наводить приклади висловлювань майбутніх фахівців, які демон- струють результативність запропонованого напряму курсу. Наукова новизна полягає у практичній спрямованості курсу «Філософія здоров’я». Важливою його темою є «Здоров'я як смисл і цінність життя людини». Саме зазначена тема не тільки розкриває зміст основних категорій, а й мотивує майбутніх фахівців на самовдосконалення, на збереження власного здоров’я як умови самоздійснення в житті. Висновок. Спрямованість курсу «Філософія здоров’я» на особистісний розвиток май- бутнього фахівця та його успішність у професіональній діяльності вимагає не тільки ознайомлення з концептуальними основами філософського тлумачення здоров’я людини, суспільства, а й мотиву- вання на здоровий спосіб життя як смисложиттєву цінність.
9
Rudenko, Tamara, and Olga Potishchuk. "Антропологічні виміри творчості в контексті європейської та української філософії." Multiversum. Philosophical almanac 2, no. 2 (December 23, 2020): 88–105. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.2.07.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу антропологічних вимірів творчості в контексті європейської та української філософії. Творчий потенціал особистості є неповторним елементом перетворення навколишнього середовища людиною. Однак протягом історії становлення та розвитку творчості в контексті філософської традиції відбувалися значні зміни. Аристотель розглядає людину з точки зору природної істоти, що наділена розумом, духом, а творчість постає суспільним явищем. У теологічній концепції людина розглядається як надприродне утворення, що має свій сенс, призначення і свою історію виникнення. Творчість властива Богу, а не людині. Таким чином, у теологічній концепції людина втрачає свій творчий потенціал. Це стає передумовою розуміння людини як творця власного життя та долі. Відбувається антропологічний поворот до розуміння творчості. На пізніх етапах розвитку людства творчість ототожнюється з мисленням. Творчість людини залежить від творення, що постає діяльністю Абсолютної ідеї, яка у нього є «вічною творчістю, вічною життєвістю». Творча сила людського серця розкривається у філософській концепції Г. Сковороди. В екзистенціальній філософії свобода постає як специфічна складова людського буття, що є ірраціональної ідеєю, яка надихає на творчість. А творчість розкриває величезні можливості людського духу.
10
КОЗАК, Г. А. "ТЕРМІНАЛЬНІ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ ЦІННОСТІ ПЕДАГОГІВ ІЗ РІЗНИМ СТАЖЕМ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 4 (April 18, 2022): 100–105. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.15.
Full textAbstract:
У статті розглядаються цінності, які свого роду виступають векторами поведінки людини та визначають те, як індивіду потрібно діяти в певних ситуаціях вибору, керуючись при цьому власними внутрішніми поглядами, якостями характеру, тобто всім тим, що є для нього важливим і значущим, яке формується в людини протягом її життєдіяльності. За основу було взято модель ціннісних орієнтацій М. Рокіча, згідно з якою цінності людини розподілені на дві великі групи: інструментальні (переважні способи поведінки, засоби досягнення кінцевих цілей) та термінальні (цілі, яких би людина хотіла досягти протягом свого життя). Саме вивчення цих двох груп цінностей було здійснено у педагогічних працівників, які є, на нашу думку, їх трансляторами, людьми, які здійснюють їх опосередковане перенесення на інших учасників системи професійних відносин «людина – людина», а саме на учнів, у процесі своєї трудової діяльності. Дослідження інструментальних та термінальних цінностей у контексті цієї статті здійснювалось у педагогічних працівників, які перебувають на різних етапах професійної діяльності. Як відомо, класична модель професійного становлення особистості включає в себе етапи вибору, навчання, адаптації та особистісної реалізації у професійній діяльності, тож нами у вибірці досліджуваних було виділено три групи досліджуваних із різним стажем професійної діяльності, а саме: період професійної адаптації (педагоги зі стажем роботи до 5 років); період професійної реалізації (педагоги зі стажем роботи до 10 років); період професійної стагнації (педагоги зі стажем роботи більше 10 років), в яких здійснювалося вивчення їх термінальних та інструментальних цінностей. Як діагностичний інструментарій була взята «Методика смисложиттєвих орієнтацій Д. Леонтьєва», яка дає змогу оцінити джерело сенсу життя, що може бути знайдено людиною в минулому, теперішньому і майбутньому або на усіх етапах життя індивіда. Ця методика також дала змогу виявити позитивні риси, які проявляються в поведінці людини (термінальні цінності та інструментальні цінності – цілі, до яких людина прагне).
11
Одинець, О. А., О. С. Шукалова, А. А. Даніліч-Скакун, А. В. Нежута, and М. В. Хижняк. "ПРИЧИННО-СИСТЕМНИЙ ХОЛІСТИЧНИЙ ПІДХІД ДО ПРОБЛЕМИ ПСИХОСОМАТИЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ." Problems of Modern Psychology, no. 2 (February 15, 2021): 105–14. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-11.
Full textAbstract:
У статті розглядається сучасний міждисциплінарний холістичний підхід до людини як багатогранної та багаторівневої системи у разі розвитку психосоматичних захворювань. У роботі наведено дослідження причин виникнення психосоматичних захворювань через універсальну семирівневу модель, запропоновану новою міждисциплінарною наукою універсологією. Розглянуто взаємозв’язки психологічної самоактуалізації людини в семи сферах життя з формуванням захворювань опосередковано через вплив енергосистеми людини на ендокринні залози організму та вторинного впливу ендокринних залоз на пов’язані з ними системи та органи. У статті наведено дослідження взаємозв’язку своєї оцінки семи сфер життя людини з наявністю захворювання, опосередковано пов’язаного зі сферою життя, і доведено статистично достовірний зв’язок між наявністю низької або завищеної оцінки людини в тій чи іншій сфері життя з наявністю захворювання, пов’язаного з цією сферою. У статті розглянуті поняття вищої мрії (як вищої цінності, сенсу життя, стимулюючої до духовного зростання, розкриття творчого потенціалу) і поняття повсякденної мрії – мрії-бажання, нереалізованої потреби людини на поточний момент, стимулюючої людину до реалізації мрії. Розглянуто мрії людини як потребу до реалізації в тій чи іншій сфері, у статті наведені дослідження взаємозв’язку мрії з наявністю захворювання, пов’язаного з тією чи іншою сферою життя, і статистично достовірно підтверджений взаємозв’язок виникнення психосоматичних захворювань від відсутності самореалізації людини у певній сфері життя. Таким чином, дослідження, наведені у статті, відкривають новий погляд на причини психосоматичних захворювань, їх взаємозв’язок не тільки в цілісній холістичній системі організму і психіці людини, а також зв’язок людини зі своїми внутрішніми відчуттями і відчуттями зовнішнього світу через семирівневу модель життя. Крім того, цілісна система внутрішніх відчуттів та зовнішніх проявів людини має причинну частину у мріях людини, що дозволило сформувати таке нове поняття у сфері психосоматики, «як причинно-системний холізм».
12
Климишин, Ольга. "АКСІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР АВТЕНТИЧНОЇ ПРИРОДИ ЛЮДИНИ З ПОЗИЦІЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ПСИХОЛОГІЇ." Psychology of Personality 10, no. 1 (February 20, 2020): 54–62. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.54-62.
Full textAbstract:
У статті представлено християнсько-орієнтовану парадигму аксіологічного виміру автентичної природи людини. В християнській психології людина постає як цілісна комплементарна єдність тіла-душі-духа. Суть автентичної природи людини визначає сакраментальність. Остання постає як аксіологічна характеристика та трансцендентальне джерело розвитку особистості – передумова її самопізнання, самовизначення та самовдосконалення. Сакраментальність як аксіологічну характеристику людини розкриває положення, за яким людина є носієм незнищенного трансцендентного Божого образу. Усвідомлення цієї даності ініціює в людини прагнення своїми думками, вчинками, діями відповідати образу Бога, бути гідним Його. Дві закономірності характеризують реалізацію сакраментальності як трансцендентального джерела розвитку особистості: онтологічний синергізм та онтологічний динамізм. Онтологічний синергізм полягає у співдії божественного з людським, яку визначають три важливі моменти. По-перше, божественне і людське в людині становлять єдину природу, а не дві. По-друге, божественне є завжди відкритим до впливу та діючим. По-третє, співдія людського з божественним є виявом онтологічної свободи волі та свободи вибору. Онтологічний динамізм як закономірність визначається тим, що людина містить у собі образ Божий, що є мотиватором внутрішньої духовної динаміки – прагнення до вершин досконалості у гідних вчинках. Сакраментальність наділяє людину спроможністю та перспективою осягнення трансцендентної сакральної реальності. Це пізнання відбувається через власний життєвий досвід людини, що ознаменований прагненням помножувати добро та любов. Це прагнення є свідомою відповіддю на онтологічний заклик. Бог як любов в онтологічному дарі свободи об’являє Себе людині, даючи їй можливість все більше уподібнюватися до Себе. Свобода дає їй потенційну можливість відповідати образу Бога в собі, а з іншого боку, свобода зобов’язує людину в дієвий спосіб стверджувати цю відповідність. На сакраментальності вибудовується самодостатність людини, оскільки вона є відкритою до співпраці з Творцем, а її життя є неперервним онтологічним і якісним зростанням особистості, не лише щодо її Альфа (початку), але й щодо її Омеги (призначення), до якого вона динамічно прямує
13
Zharkova, Valeriia Borysivna. "МЕТАФІЗИЧНІ ПРОЄКЦІЇ «ЖИТТЯ ЗВУКУ» В МУЗИЦІ КАЇ СААРІАХО." Музичне мистецтво і культура 1, no. 31 (November 17, 2020): 5–17. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-1-1.
Full textAbstract:
Мета роботи – аналіз основних характеристик «життя звуку» як ви- значального метафізичного концепту в музиці Каї Сааріахо, що відкриває шляхи до розуміння художньо-філософського смислу її творів. Методологія дослідження спирається на системно-аналітичний, концептологічний та метафізичний методи, які відповідають актуальному на початку тре- тього тисячоліття спрямуванню музичної науки до міждисциплінарного аналізу. Наукову новизну визначає включення в український музикознавчий науковий дискурс засадничих положень композиторських стратегій та звукової практики видатної представниці сучасної культури Каї Саарі- ахо. Висновки. Концепт «життя звуку» створює передумови розуміння генерального напряму пошуку композиторів кінця ХХ – перших десятиліть XXI століття у сфері можливості представляти слухачеві «невидимий світ сутнісного». Він включає музичний доробок Каї Сааріахо у сферу он- тологічних запитань сучасної людини. Концепт «життя звуку» відкри- вається в кожному творі композиторки в неповторних проєкціях через розгортання музичної тканини твору від «серця звуку» (К. Сааріахо) до космічної безмірності його «метафізичних обертонів». Його дослідження проявляє визначальні риси духовного життя сучасної людини, що змушена існувати в багатовимірному музичному універсумі і страждає від «забруд- нення звукового середовища» (К. Сааріахо, “la pollution sonore”). Тотальна невизначеність координат, за якими можливе формування звукового світу у відповідності до запитів сьогодення, підсилює гостру актуальність пошуку маркерів для створення «чистого» простору кому- нікації, в якому б людина почула голоси цього світу (світла, ночі, подиху вітру, співу птахів, часового проміжку століть, діалогу артефактів тощо) неспотвореними та унікальними в їх єднанні із неповторним «я» кожного, хто віддає частину себе самого в побудову комунікаційного «моста». Як у справжньому житті, де зустрічається початок і кінець певної людської долі, щоб врешті-решт набути позачасовий вимір і пе- рейти у містичне «ніщо», яке є «всім», у музиці Каї Сааріхо звук має власне життя і його проєкції відтворюють для уважного слухача ті вічні духовні цінності, які є далеко за межею повсякденного і дозволя- ють людині залишатися людиною.
14
Грігалашвілі, Дмитро. "МІСЦЕ СВОБОДИ В ІЄРАРХІЇ ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ПРАВОВИХ ЦІННОСТЕЙ." Молодий вчений, no. 12 (100) (December 30, 2021): 70–74. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-12-100-15.
Full textAbstract:
Наявність в особистості знань про ті чи інші правові цінності засвідчує про рівень її правової культури. Коли особистість має уяву про правові цінності, то вона краще розумітиме їх взаємозв’язок та значення у державно-правовому житті. Знайомство з правовими цінностями варто розпочинати саме зі свободи, адже саме вона є однією із фундаментальних цінностей правових цінностей, що визначають напрями розвитку не лише держави, а й суспільства та особистості. Метою статті є визначення свободи в ієрархії так званих фундаментальних правових цінностей. Автором досліджено, які правові цінності належать до класу фундаментальних, а також взаємозв’язок свободи з визначеними правовими цінностями. З’ясовано, що суть ієрархії даних цінностей полягає у тому, що найголовніші з них (людина, її життя та здоров’я) виносяться на перший план, менш значимі у порівнянні з найголовнішими (честь та гідність людини) виносяться на другий план. Найвищою правовою цінністю не тільки серед фундаментальних, а й з усіх, є життя, оскільки саме воно слугує підґрунтям для розмови про інші цінності. Здоров’я як правова категорія знаходиться на одному рівні з життям. При дослідженні правових цінностей багато уваги приділяється життю, здоров’ю і честі, однак майже не згадується таке важливе поняття, як гідність людини. що свобода посідає важливе місце в цій ієрархії, так як вона пов’язана з усіма перерахованими правовими цінностями. Для честі свобода виступає захисником від втручання іншими особами у такий процес життєдіяльності конкретної особи, як усвідомлення свого значення. Разом з гідністю, свобода є ключовим філософським поняття, що стосується людини і суспільства; свобода виступає умовою реалізації гідності. Це дає підстави дослідити місце свободи серед таких правових цінностей, як безпека, свобода віросповідання, приватна власність.
15
Petrenko, M. "Ідея суверенності та гідності людини у філософській антропології Блеза Паскаля." Multiversum. Philosophical almanac, no. 1-2 (May 18, 2018): 116–26. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.1-2.10.
Full textAbstract:
Предмет дослідження статті – основні поняття філософської та політичної антропології Б. Паскаля, який, разом зі своїм знаменитими сучасниками Ф. Беконом та Р. Декартом, стояв у витоків формування сучасної філософії людини. Запропонований нами аналіз роздумів Паскаля про суверенність та гідність людини надає можливість глибше зрозуміти сутність історичної трансформації проблеми людської гідності та розмаїття її історико-філософських дискурсів. З’ясовано, що окреслені в статті глибинно-трагічні мотиви в осмисленні Паскалем людського буття, «величі» та «нікчемності» людини привертали увагу не лише С. К’єркегора, А. Камю, Ж.-П. Сартра, але й новітніх представників філософсько-антропологічної думки. Всебічно розгорнуто тезу про те, що саме людина була осердям його роздумів Паскаля. А її самосвідомість, самопізнання, якщо не допоможе людині віднайти істину, то напевне допоможе прожити гідне життя. Це також – чи не єдиний шлях до подолання людиною своїх істотних недоліків та до вдосконалення власної недосконалої природи. Філософській антропології Паскаля притаманне як розчарування в людині, так і щире захоплення нею і її розумом.
16
Петренко, Оксана Борисівна. "РОЛЬ ТЕОРІЇ ДОМІНАНТИ О. УХТОМСЬКОГО (1875–1942) У РОЗВИТКУ КОМПЛЕКСНОЇ НАУКИ ПРО ЛЮДИНУ." Інноватика у вихованні, no. 9 (June 10, 2019): 6–16. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.127.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано спадщину видатного ученого Олексія Олексійовича Ухтомського, філософсько-світоглядна концепція якого про людину не лише підводить підсумки накопичених знань й отриманих результатів, але й визначає перспективи подальшого розвитку комплексної науки про людину. Доведено, що вчення О. Ухтомського про домінанту належить як фізіології, так і філософії та психології, а також стало підґрунтям окремих ідей кібернетики й синергетики. Схарактеризовано роль теорії домінанти у розвитку комплексної науки про людину: О. Ухтомський погодив її з фундаментальними питаннями людського буття й пізнання, її особистої соціальної сутності, поширив теорію на найбільш складні форми психічного відображення дійсності й духовного життя особистості, визнав її потужним системотворчим фактором у комплексному науковому описі найбільш складної живої системи – людини. З’ясовано, що О. Ухтомським розроблена струнка концепція людини, побудована на новому синтетичному підході до природи людини, на стику природничо-наукових і гуманітарних знань, що дало можливість ученому органічно пов’язати природничо-наукові уявлення про поведінку й психіку людини із законами моральної поведінки людини у світі, що виводять зміст і сенс життя людини за її чисто фізіологічні, природні межі. Учений довів, що людина – істота не тільки біологічна, але й історична та соціальна, вона включена у суспільну взаємодію й у процес зміни поколінь, і цим багато в чому визначаються її реакції на зовнішні виклики. Крім того, людина активна, має волю, здатна до цілеспрямованої діяльності, відносно вільна, і в міру цієї волі відповідальна. І, що дуже важливо, сприймає себе цілісно.
Розкрито якісно нове розуміння ученим «середовища» у контексті культури, яка об’єднує як індивідуальний внутрішній світ, так і колективне несвідоме, назване О. Ухтомським «досвідом батьків».
У статті доведено, що теорія домінанти О. Ухтомського може використовуватися у таких прикладних галузях, як психологія праці, спорту, медична психологія, педагогічна психологія тощо.
17
Шевченко, Г. П. "ВПЛИВ МИСТЕЦТВА НА ВИХОВАННЯ У СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ЯКОСТЕЙ ЛЮДИНИ КУЛЬТУРИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, no. 3 (June 29, 2020): 269–81. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-269-281.
Full textAbstract:
У статті здійснено теоретичний аналіз впливу мистецтва на виховання у студентської молоді якостей Людини Культури. Підкреслено, що культура є фундаментальною основою збереження людини від тих негативних впливів сучасної цивілізації, які спрямовані на руйнування власне людського в людині. Автор зауважує, що культура формує особливий тип людини, яка у різні історичні епохи відповідає духу свого часу; а також вона є стрижнем людської особистості, який втілює в собі світоглядну культуру особистості, світовідношення, систему цінностей і смислів людського життя і виділяє людську людськість над жорстокістю та байдужістю; важливою умовою удосконалення особистості, вибору культурних ідеалів людського життя. Автор підкреслює, що окультурення – це є олюднення особистості, здатної жити в людському суспільстві. З’ясовано, що виховання культури покладено на гуманітарні науки. Особлива роль автором відводиться саме живому знанню, яке дає студентам можливість «саморефлексувати», «бути самим собою», «пізнавати себе», «говорити про себе».
Автор статті акцентує особливу увагу на збереженні у людини саме людських якостей, пов’язаних з життєлюбством, працелюбством, вірою, любов’ю, добротою, світорозумінням, світовідношенням, патріотизмом. У статті наголошується на тому, що людина повинна бути гармонійно розвиненою, духовно-моральною, художньо-естетичною і висококультурною. Доведено, що важлива роль у вихованні найкращих людських рис, морально-естетичних ідеалів належить мистецтву, адже його використання в освітньому процесі ЗВО сприяє взаємозбагаченню, взаємодоповненню образного і абстрактно-логічного мислення та сприяє сутнісним змінам в духовно-культурному та художньо-естетичному відношенні особистості до світу. Автор робить висновок – мистецтво має навчити людей культивувати Добре, Прекрасне, сприяти формуванню найвищих людських ідеалів, прагненню до творчості, що дозволить виховати в майбутньому зі студента справжню Людину Культури.
18
Скляр, А. В. "ФЕНОМЕН ПРИЧЕТНОСТІ ЯК СКЛАДОВА СТАНУ ЕВДЕМОНІЇ У ФІЛОСОФІЇ СТОЇЦИЗМУ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 3, 2022): 107–13. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1035.
Full textAbstract:
Скляр А. В. Феномен причетності як складова стану евдемонії у філософії стоїцизму. – Стаття.У статті розглядається феномен причетності та розкривається залежність цього феномену від стану евдемонії у філософії стоїцизму. Виявлено, що духовність – це певна вдячність за спільне буття, що наповнене любов’ю, прагнення до причетності, а причетність – це духовний зв’язок з іншою людиною за наявності сміливості залишатися самим собою – мудрим, відважним, скромним, справедливим та людинолюбним. Показано, що причетність до чеснот призводить людину до стану евдемонії. Досліджено 4 головні чесноти-причетності у філософії стоїцизму, які роблятьлюдину щасливою. Розглянуто мудрість як причетність до правильних думок (вміння відокремлювати те, чим людині дано керувати (категорія влади), від того, що не в її владі (категорія байдужого)), причетність до речей, які вона здатна контролювати та вдосконалювати (цінності, бажання, прагнення). Розглянуто відвагу як причетність до самого себе та правильних намірів (закликає людину до сміливості та активних дій; це мужність бути собою, впевненість, життєлюб-ність, боротьба зі страхами). Скромність розглядається як причетність до правильних бажань (вибірковістьуваги, контроль бажань, самовладання, стриманість, вдячність за сьогодення, усвідомлення, прийняття та любов до життя). Справедливість розглядається як людинолюбство та причетність до інших (розуміння того, що любов здатна поєднати усіх людей в світі, все живе народжене для того, щоб любити інших, своє життя, сьогодення). Доведено, що усі ці чесноти об’єднує внутрішній контроль, який допомагає концентрувати увагу на важливому, тобто це володіння людиною самою собою та причетність до тих речей, якими вона можете керувати, що є шляхом до щасливого життя. Виявлено, що чесноти стоїцизму здатні вирішувати проблему нелюбові до самого себе, людей, своїх цінностей та правди. Показано, що причина негативного та агресивного мислення людини – це особливі хвороби розуму, які можна вилікувати за допомогою причетності до певних чеснот. Відзначено, що до щастя веде усвідомлення чіткого розподілу між тим, що людина може контролювати, а що ні, а також розуміння того, що є речі, які від людини залежать або не залежать. Показано, що реакція на те, що відбувається навколо, формується за допомогою причетності до чеснот. Зазначено,що прагнення до виділених чеснот має змогу допомогти кожній людині досягти психологічного благополуччя, тобто стану задоволення, спокою, самодостатності та впевненості. Зроблено висновок, що філософія стоїцизму допомагає вирішити проблему дегуманізму сучасного суспільства, веде до регуманізації.
19
Романів, Христина Богданівна. "БІОСОЦІАЛЬНИЙ ВИМІР ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ ЯК ОСНОВНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА НА ЖИТТЯ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 50–56. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.8.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в новому погляді на поняття «право на життя» через філософ- сько-правовий підхід, який передбачає визнання життя та невід’ємні від нього здоров’я, честь та гідність найвищими соціальними цінностями. Це означає, що надання переваг іншим цін- ностям не допускається. Внаслідок аналізу значного наукового матеріалу вдалося встановити такі ознаки права на життя: воно є невід’ємним, невідчужуваним і непорушним, а отже, при- роднім правом; право на життя характеризується рівністю (загальністю) та універсальністю; є фундаментальним та абсолютним правом; немайновий, особистісний характер права на жит- тя, неможливість поновлення та неможливість правонаступництва; передбачає тісний зв’язок з людиною як носієм цього права; об’єктом правової охорони права на життя є життя як єдність буття у трьох його формах: фізіологічній, соціологічній та внутрішній (духовній). Розкриття основних ознак права на життя допомогло нам установити, що людину як носія цього права необхідно розглядати як біосоціальну істоту, яка володіє здатністю жити не лише як біологічний вид, але і як соціальний. Відповідно, людина включає поняття «особистість» й «індивід», де поняттю особистості відповідають соціальна і духовна сторони людського буття, а поняттю «індивід» – біологічна, природна сторона. Враховуючи це, характеристика людини має виходити з її біологічних ознак з акцентом на соціальну, культурну, духовно-моральну сто- рону. Людина – це біосоціальна істота, яка володіє такими тільки їй притаманними ознаками, як: свідомість, свобода, творчість, мислення, мова тощо та поєднує в собі фізичний, соціаль- ний, духовний та моральний аспекти. Тому об’єктом правової охорони права на життя є життя як єдність трьох форм буття: фізіологічного, соціологічного та духовного.
20
Lopuha, Oresta Ivanivna. "СУЧАСНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ЯК ПРОСТІР СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЛЮДИНИ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, no. 1 (July 10, 2020): 67–74. http://dx.doi.org/10.15421/352008.
Full textAbstract:
Постмодерне суспільство – це період інтенсивного розвитку інформаційного простору. Однак цей процес носить нерівномірний характер, в цей час коли в сучасному суспільстві стає домінуючим соціальна мережа, Інтернет, які позитивно впливають на людину, збагачуючи її інформацією, але паралельно можна також і побачити негативні їх наслідки – перетворення життя в гру, людина стає «гравцем» життя, де втрачає реальність буття, що пов’язано з віртуальною реальністю. Під соціалізацією особистості мають на увазі процес входження людини в соціальне середовище через засвоєння соціального досвіду. В широкому розумінні – це включення індивіда в суспільні процеси, процес становлення особистості. Метою статті є висвітлення впливу сучасного інформаційного простору на соціалізацію найважливішої когорти нашого суспільства – молоді. Відображено авторський аналіз та основні шляхи дослідження впливу масової культури на сучасну людину. Стверджується, що масова культура, яка стала панівною в суспільстві, не має життєздатної альтернативи. Уніфікація масової культури робить людину збіднілою в культурному плані. Масова культура сучасної епохи йде по суті всупереч її основним настановам відносно пріоритетності індивідуальної самореалізації кожної людини. Вона замінює сприйняття людини як індивідуальності, вона ідентифікується з суспільством, уподібнюється даними стереотипами, які диктує мода, яка дуже мінлива.Автор спробував дослідити ще одну атрибутивну ознаку постмодерну і показати її вплив на людину – віртуальну реальність як соціокультурного феномену і середовища соціалізації молоді. За допомогою неї людина здобула свободу у всьому, але одночасно набула небаченого розмаху загроза для підростаючого покоління стати рабами віртуального простору. Узагальнюючи результати дослідження автор доходить до висновку, що в цілому інформаційний простір дуже впливає на людину, особливо на молодь, яка тільки починає формувати своєю особистість. Соціокультурні зміни в суспільстві, які проходять в нас на очах показують, що ми знаходимся на порозі переходу в якісно нову стадію сучасного розвитку, де імперативами в соціокультурній сфері є самоцінність особи, толерантність, плюралізм тощо.
21
Падалка, Г. М. "СОЦІОКУЛЬТУРНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ТА ДИНАМІКА ЦІННОСТЕЙ У СУЧАСНОМУ ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 32 (February 3, 2022): 138–43. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1041.
Full textAbstract:
Падалка Г. М. Соціокультурна диференціація і динаміка цінностей у сучасному інформаційному суспільстві. – Стаття.У статті було досліджено вплив науково-технічного прогресу (у рамках нового етапу цивілізаційного розвитку суспільства) на соціокультурний, побутовий простір сучасної людини та її ціннісні орієнтири (матеріальні та моральні). Так, було відзначено, що інформаційне суспільство характеризується новими матеріальними цінностями, які відрізняються від традиційних, такими як: вільне пересування за фінансами та роботапо всьому світу (машина та квартира в оренді, відсутність постійного кола друзів), робота (вільний графік робота онлайн і віртуально, швидка зміна у разі неможливості проводити багато часу із сім’єю, час для подорожей та екстремальних видів спорту). Також нова сучасність формує віртуальну реальність, поширення соціальних мереж і соціальних медіа. Вказане створює нові підходи до взаємовідносин між людиною – суспільством – владою через нові можливості контролювати дії влади та публічних людей через порівняння особистого життя та політичних (публічних) вчинків і поглядів. На сучасну людину здійснюється вплив через національну та глобальну інформаційні політики (через різні інформаційні та медіа проекти у сфері кіно, музики, ток-шоу), які формують нову соціокультурну, побутову та ціннісну реальність. Поєднання реальності та віртуальності створює таку складну конвергенту комбінацію, де людина втрачає можливість реально мислити та враховувати потоки інформації та дезінформації. Водночас цифрова реальність (глобалізація та віртуалізація) знищує традиційний поділ життєвого світу та людського буття на «свій» і «чужий» і на їх базі формує глобальний універсальний життєвий світ і людське буття. Постійне перебування у віртуальному світі (соціальних мережах і соціальних медіа) впливає на соціокультурний, побутовий і ціннісний простір людини, забирає у людини (блогера) її особисте і навіть інтимне життя, а підписники (фоловери) впливають на людину (блогера). Незважаючи на десятки тисяч підписників у віртуальному світі, у реальному людина залишається самотньою наодинці з собою, своїми почуттями, думками, проблемами, радощами.
22
Тюріна, Т. Г. "ФЕНОМЕН ДУХОВНОСТІ: ДУХОВНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ПІДХІД." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 95, no. 2 (May 13, 2020): 201–13. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-95-2-201-213.
Full textAbstract:
У статті визначено людину як цілісну істоту, ієрархічну трирівневу структуру, єдність духу, душі й тіла, синтез двох начал: духовного, космічного, вічного і земного, смертного, мінливого.
Розглянуто феномени «дух», «духовність», використовуючи релігійні, педагогічні та міждисциплінарні підходи. Визначено поняття «дух» як божественне начало в людині, а «духовність» – відповідний рівень розкриття та розвитку в неї Божого Духа згідно християнського віровчення.
Охарактеризовано сутність і зміст понять «дух», «духовність» з погляду сучасної духовно-педагогічної науки (академік Г. Шевченко), яка визначає дух як животворящу силу, яка йде від Бога, а духовність – як ціннісний стрижень особистості. Дослідниця виділяє такі вищі духовні цінності людини, як істина, добро, краса, віра, надія, любов, мудрість, наслідування, які одухотворяють особистість, наближують її життя до ідеалу.
Проаналізовано етапи самоодухотворення людини, що поєднують в собі духовне самопізнання та самовдосконалення тілесно-фізичної, душевної і духовної складових цілісної людини.
Визначено та охарактеризовано еволюційні рівні розвитку духовності людини, які тісно взаємопов’язані і взаємообумовлюють одне одного: особистісна духовність, соціальна духовність, ноосферна (космопланетарна) духовність. Кожний наступний щабель розвитку духовності ґрунтується на попередньому, поступово еволюціонуючи із нього.
Теоретично обґрунтовано, що духовність – це визначальний чинник еволюції людини і світу, оскільки, вдосконалюючись духовно, людина через свою інформаційно-енергетичну (духовно-душевну) складову гармонізуючим чином впливає на зовнішній світ, сприяючи його подальшій еволюції.
23
Гапочка, К. В. "ЩОДО СПІВВІДНОШЕННЯ ЗАДОВОЛЕННЯ ІНТЕРЕСУ У ЗБЕРЕЖЕННІ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ ТА ІНТЕРЕСУ У РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ПРАЦЮ В ЕПОХУ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА В ПЕРІОД ПАНДЕМІЇ COVID-19." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 34 (2021): 146–52. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.20.
Full textAbstract:
Мета наукової статті полягає у тому, щоб визначити та охарактеризувати співвідношення задоволення інтересу у збереженні життя і здоров’я людини та інтересу у реалізації права на працю в епоху цифрової трансформації суспільства в період пандемії COVID-19. Підкреслюється, що в епоху цифрової трансформації суспільства в період пандемії COVID-19 виникла проблема, яка торкнулася і переплела не тільки інтереси різних суб’єктів: суспільства, держави, працівників, роботодавців, але й різносторонні інтереси – інтерес в охороні свого життя та здоров’я, інтерес в особистісній реалізації, зароблянні собі життя працею. Робиться висновок, що амальгама інтересу, що рухає людину у реалізації нею свого права на працю якраз і характеризує взаємозв’язок інтересу збереження життя і здоров’я людини та інтересу у зароблянні собі на життя працею.
24
Сенченко, М. "Життя Людини і Книги." Вісник Книжкової палати, no. 11 (268), листопад (2018): 3–4.
Find full text
25
Сенченко, М. "Життя Людини і Книги." Вісник Книжкової палати, no. 11 (268), листопад (2018): 3–4.
Find full text
26
Сенченко, М. "Життя Людини і Книги." Вісник Книжкової палати, no. 11 (268), листопад (2018): 3–4.
Find full text
27
Вікторова, Л. В., and М. М. Роганов. "ВИКОРИСТАННЯ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У РОБОТІ З ЛЮДЬМИ ПОХИЛОГО ВІКУ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, no. 5 (November 29, 2019): 30–40. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-30-40.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема соціально-педагогічного супроводу людей похилого віку; розкриваються чинники (біологічні та соціально-психологічні), особливості та можливості цієї групи населення для активного життя в літньому віці; наголошується на самооцінці як фактору успішної адаптації людини в літньому віці та надається аналіз інтелектуальним особливостям людей похилого віку. Розкривається роль освіти як усвідомленого вибору літніми людьми тематики навчання, освоєння знань, умінь і цінностей; наголошується на тому, що незалежно від предмета вивчення, освіта в похилому віці допомагає адекватному сприйняттю людиною нової ролі у суспільстві й у власному житті, що допомагає реалістично оцінювати власні ресурси і можливості; також освоїти новий «інструментарій», що допомагає долати проблеми, які виникають в цій життєвій фазі. Наголошується на труднощах, що виникають при організації навчання літніх людей, зокрема, у підборі викладачів та у можливості використання ними андрагогічної майстерності; термінах проведення навчання; застосуванні новітніх технологій; підтримці (технічній, адміністративній, організаційній); визначенні основних навичок і ключових компетенцій. Розкриваються зміст, методи і засоби використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій через масове залучення людей похилого віку до навчання навичкам роботи з комп’ютером та Інтернетом, а також забезпечення спілкування в соціальних мережах, блогах, форумах, для вдосконалення набутих ними знань, впевненого спілкування в мережах, залучення до життя у суспільстві та використання інформаційно-комунікаційних технологій в своєму повсякденному житті.
Ключові слова: геронтологія, людина похилого віку, освіта дорослих, інформаційно-комунікаційні технології, андрагогічна майстерність.
28
Потапчук, Тетяна Володимирівна. "ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО ВИКОРИСТАННЯ ЗДОРОВ′ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ." Інноватика у вихованні 1, no. 12 (November 21, 2020): 58–65. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.314.
Full textAbstract:
У статті зазначено, що загальним благом суспільства є турбота про людину, уміння любити ближнього, а головною цінністю суспільства – життя і здоров’я людини. Стан здоров’я населення є важливим показником розвитку суспільства, тому турботі про здоров’я людини, мотивації її на здоровий спосіб життя приділяється велика увага в усьому світі. Ця турбота має стати першорядною за значущістю і починатися з моменту планування дитини.
У сучасному суспільстві змінюється життя на захист людини. Діти шкільного віку, які характеризуються не лише віковими, психофізіологічними особливостями, а й специфікою соціального становлення, заслуговують на особливе місце в структурі суспільства. Вони потребують особливої уваги щодо створення сприятливих умов до їхнього життєвого самовизначення і самореалізації, у їхньому становленні як соціально – ціннісної, соціально – адаптивної, соціально – продуктивної особистості, успішної людини. Зазначено, що для того, щоб забезпечити високий рівень професіоналізму майбутніх учителів початкових класів у конкретних умовах складного сучасного педагогічного процесу необхідна єдність теоретичної та практичної педагогічної підготовки.
29
Shlapak, V. P. "Життя людини на землі в контексті руху матерії та законів фізики." Scientific Bulletin of UNFU 28, no. 10 (November 29, 2018): 139–53. http://dx.doi.org/10.15421/40281027.
Full textAbstract:
Стосовно матерії та законів фізики на підставі матеріалізації антиречовини в речовину розглянуто галактичний кругообіг органічної речовини, зокрема в Сонячній системі. Посилаючись на Біблію, він показує, що життя тваринного світу є на всіх планетах, але на різних їх рівнях і в різних формах, оскільки основою життя тваринного світу є вдосконалення біологічної клітини вищого світу, яка потрапила в Сонячну систему на планету Плутон і, рухаючись по її планетам, формується та вдосконалюється для самостійного життя поза її межами. Проведено дослідження прикладної науки Стародавнього світу, що зашифрована в Біблії, яка дає можливість розкрити фізичне явище послідовних близнюків, яке науці невідоме і суть якого не розкрито. Життя органічного світу Землі автор пов'язує з основою руху космічної водневої і сонячної вуглецевої матерії, як явищ природи. Зазначено, що воднева матерія, рухаючись з космосу по планетам Сонячної системи, які наділені різною енергетичною густиною, вимушена через життя тваринного світу змінювати свою полярність, рухаючись на Сонце, поставляючи йому водень, як паливо, для його життєдіяльності. Воднева матерія через життя тваринного світу змінює полярність матерії і лише тоді переходить на вищий енергетичний рівень. Вуглецева матерія, як продукт процесу синтезу на Сонці, виноситься квантами світла і розсіюється по планетам своєї системи, утворюючи рослинний світ. Наголошено, що тваринний світ стоїть на вході матерії в Сонячну систему, а рослинний світ – на її виході. Визначено три форми життя людини на Землі та її фізіономічні видозміни залежно від рівнів ядрового наповнення: Земного, Місячного і Сонячного. Доведено, що енергетично немовля в утробі матері живе на водневій космічній матерії, яка поступає на земну поверхню з ядра Землі. На цій матерії живе і розвивається плід упродовж 270 діб. Народившись, людина переходить жити впродовж природних 120 років на вуглецеву сонячну матерію, яка поступає на земну поверхню місячними циклами руху матерії. Вперше розкрито суть третьої форми життя людини на Землі, коли людина із 120-літного віку переходить жити впродовж 1000 років на вуглецеву матерію, але вже не місячними, а сонячними циклами. Розкриваються властивості людини, переведеної у третю форму життя, та її інтелектуальний рівень. Наголошено, що Біблія, як інструкція життя людини на Землі, є священною книгою християнського світу, яка має рішення будь-якої проблеми, а тому дає людям надію та впевненість у завтрашньому дню, захищає людство від прогресу, якого людина побоюється.
30
ТОКАРСЬКА, Іванна. "ОБРАЗ-СИМВОЛ ЄВХАРИСТІЇ У ТВОРІ «ЖОВТИЙ КНЯЗЬ» ВАСИЛЯ БАРКИ." Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, no. 47 (January 27, 2022): 224–30. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.30.
Full textAbstract:
У статті досліджено вплив християнської віри на життя людини, її вчинки навіть у найважчих обставинах життя, значення Євхаристії в житті героїв твору та спосіб її засвідчення в текстах української літератури. Твір Василя Барки «Жовтий князь» зацікавлення яким помітно активізувалося в нинішній постколоніальний період, вивчено в релігійному аспекті. За допомогою порівняльного аналізу пояснено значення Євхаристії в богослов’ї та українській літературі, показано її значущість у житті людей, їхніх учинках, словах, думках, настановах. З’ясовано, що символ чаші у творі виконує функцію об’єднання людей для спільної мети – збереження та захисту святині від тогочасної панівної верхівки, її загарбницької діяльності. У статті схарактеризовано образи-символи Євхаристії, чаші, церкви, хліба, української хати, місяця. Також розкрито конотативне значення жовтого кольору-символу. Проаналізовано символ любові в контексті почуттів переживання, турботи й опіки. З’ясовано, що герої вірять у воскресіння людини й переконані, що після смерті людини душа переходить до вічного кращого життя. У статті наведено уривок із проповіді священника, яка є причастям словом, щоб показати, наскільки важливими для людей були церква та Євхаристія. Проповідь є своєрідним посланням від Бога, заспокоєнням для людей і сприйняттям ситуації з усіма її наслідками. Автор чітко показав ставлення людей до тогочасної влади, розкрив її лихі наміри. У статті проаналізовано стан людини в ситуації голоду, смерті та неможливості протидіяти насильству. Значущість релігійного аспекту цього твору дає можливість стверджувати, що герої померли для земного життя, але живуть у вічності.
31
Лях, Тетяна. "ХУДОЖНЯ АНТРОПОЛОГІЯ В НОВЕЛІСТИЦІ МАРКА ЧЕРЕМШИНИ." Молодий вчений, no. 5 (93) (May 31, 2021): 237–43. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-45.
Full textAbstract:
Український літературний процес кінця ХІХ – початку ХХ століть значну роль відводив людині, котра прагне віднайти себе у світі. Митці відображали як реалії життя людини, її психологічні стани за певних обставин, так і внутрішнє єство, почуття та настрій персонажа, що було ознакою модернізму. Творчість Марка Черемшини формувалася під впливом сучасних йому культурно-історичних реалій, європейської філософії. Попри значну увагу дослідників до відображення письменником своїх персонажів виникає потреба вивчення художньої антропології письменника у зв’язку з його власним філософським розумінням існування людини у світі. Марко Черемшина зображує світ і людину в ньому метафізично, акцентуючи на несвідомому персонажів, їх внутрішньому єстві, часто ставить їх в екзистенційні межові ситуації. Такому підходу автора до творення художньої антропології сприяли як модерністська рецепція фольклорно-міфологічних образів та мотивів, так і новітні напрямки європейської філософії, зокрема філософія життя Ф. Ніцше. Одним із маркерів художньої антропології Марка Черемшини є вітаїстичний мотив повноти людського життя, любові, що набув найпотужнішого звучання у збірці новел «Парасочка». Аналіз художньої антропології письменника допомагає глибше зрозуміти невичерпний феномен його творчості. Дослідження доповнює уявлення про особливий філософічний тип мислення Марка Черемшини, накреслює подальші аспекти вивчення його новелістики, зокрема в руслі міждисциплінарних досліджень.
32
Подорожна, Т., and О. Котуха. "Соціальна компетентність як основа концепту «права людини»." Вісник Пенітенціарної асоціації України, no. 3 (December 12, 2020): 60–68. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2020.3.06.
Full textAbstract:
У статті розглянуто концепт «права людини» з точки зору соціології права. Зазначено, що однією з центральних проблем теорії прав людини, а також формування особистості, є необхідність володіння так званою соціальною компетентністю. Її визначення зводиться до такого: соціальна компетентність являє собою певні – соціально значущі – знання і навички, якими володіє людина, соціальні та професійні групи, населення загалом; вони відображають соціальні явища і процеси; люди отримують їх впродовж особистого й суспільного життя, а також під час професійної діяльності. Значення цього поняття визначається наявними соціальними умовами – загальними, пов’язаними з характером суспільних відносин, соціальною структурою, загальною культурою, ступенем освіченості, релігійності населення; і специфічними, які пов’язані з розвиненістю демократичних інститутів суспільства, забезпеченістю прав і свобод громадян, враховуючи свободу слова і думок, отримання і передачі інформації, совісті тощо. Зроблено висновок, що права і свободи людини постають у вигляді важливої риси будь-якого типу цивілізації, який розкриває становище особистості в суспільстві, правові й моральні умови її існування та розвитку. Вони завжди пов’язані із задоволенням інтересів в особистому, політичному, економічному, соціальному та культурному житті і повинні відповідати реальним можливостям соціуму.
33
Нестеренко, П. О. "Потяг до безсмертя Осіріс у людському бутті." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 29 (July 6, 2021): 19–23. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.954.
Full textAbstract:
Проблема смерті та безсмертя особистості особливо актуальна та гостро постає у сучасному українському суспільстві у зв’язку з трагічними розстрілами на Майдані (Небесна Сотня) та тисячами вбитих молодих українських військових у зоні АТО. Ця робота присвячена відповіді на ключове філософське питання людського буття: чому людина шукає та хоче безсмертя?
У статті розглянута психоаналітична структура особистості та проблема смерті і безсмертя у праці З. Фройда «Ми і смерть». За З. Фройдом, людська особистість (психіка) складається з трьох структур: Ід (Воно), Его (Я) та Супер-Его (Над-Я). Ід співвідноситься з підсвідомістю, Его – зі свідомістю, СуперЕго – моральний регулятор поведінки, який контролює роботу Его і оберігає його від панування Ід за допомогою двох підструктур Над-Я: его-ідеалу та совісті.
У праці «Ми і смерть» З. Фройд розглядає філогенетичний розвиток уявлень про смерть та її природу. У первісної людини, окрім кровожерливості до чужаків, була також любов до близьких людей, і саме смерть близької людини, друга чи кровного родича сприймалася первісною людиною дуже боляче та трагічно. У зв’язку з цим первісна людина починала часто наділяти померлих не тільки добрими і хорошими якостями, але і боятися їх, асоціюючи з лихими та небезпечними духами тощо. Це пояснюється тим, що смерть близьких людей була тією ситуацією для первісної людини, коли хороші та негативні «уявлення про смерть змикалися і вступали між собою в конфлікт» [6].
На основі праці З. Фройда «Ми і смерть» як методологічної основи у статті вперше запропоновано авторську концепцію про потяг до безсмертя – Осіріс, яка продовжує вчення З. Фройда про існування двох вроджених інстинктів, таких як: Ерос (інстинкт життя) та Танатос (інстинкт смерті). Суть ідеї полягає в тому, що первісна людина так боялася і не хотіла помирати, що в якийсь момент філогенетичного розвитку людства у первісної людини виник потяг до безсмертя Осіріс. Він проявився в тому, що люди почали вірити в основну заповідь всіх релігій світу – «не вбивай».
Пошук безсмертя закладений у людину природою або Творцем. Осіріс – це вроджений потяг, програма поведінки, яка проявляється в бутті людини у бажанні жити вічно та залишатися при цьому особистістю.
34
ЛІМОНЧЕНКО, Віра. "ФАТАЛІЗМ СТОІЧНОГО СВІТОГЛЯДУ І АНТРОПОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ НАШИХ ДНІВ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 44 (May 20, 2022): 178–93. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.44.12.
Full textAbstract:
Мета роботи. Метою статті є осмислення ситуації сучасної людини у контексті суголосного читання Марка Аврелія і книги Донни Тартт «Щиголь. Методологія. У статті застосований метод поглибленого рефлексивного читання, що передбачає таку критико-аналітичну експлікацію, яка стосується не стільки самого твору, скільки тих рис антропологічної ситуації, свідченням яких в даному випадку постає мистецтво. Теоретичною основою дослідження є таке розуміння філософії, коли вона постає самосвідомістю думки, з’ясуванням шляху формування суб’єктивності. Наукова новизна. Якщо академічне історико-філософське коментування концентрується навколо питань узгодженості гармонійного життя з принципами розуму і розкриттям специфіки розуміння його, то для сучасного сприймання характерне евдемоністичне сприймання, коли чесноти і пізнання значущі тією мірою, якою вони дають можливість зберегти спокій у душі і тим не менше досягти успіху. Стверджується, що логіка щасливого життя має дещо сумний відтінок – це життя у гармонії з всесвітом, над яким людина не має прямого контролю, отже людська до переродження постає ефемерною. Філософський зміст нівелюється до техніки психологічної стійкості. На противагу соціальній терапії поп-стоїцизму мистецтво, яке орієнтується на класичну тему становлення людського в людині, засвідчує вихід людини у вимір реального філософствування, відмінного від практик психологічного заспокоєння. Висновки. Сучасне евдемоністичне відродження стоїцизму приводить до викривлення стоїчної програми: звернення до еволюційної теорії розуміння людських емоцій і цінностей редукує людське буття до життя, що розуміється біологічно, і це обумовлює зневагу до філософії, якщо вона не постає терапевтичним засобом рівноваги і спокою. Технічно-свідоме вироблення установки на невразливість блокує творчі здатності людини підніматися над самою собою і долати власні обмеженості. У секулярній цивілізації засобом виходу за межі поцейбічного стає класичне мистецтво, приймаючи на себе традиційне релігійне завдання – любити те, над чим Смерть не владна.
35
Мельничук, В. В., and О. М. Шевченко. "Трансформація релігійності в умовах урбанізації: соціально-філософський аналіз." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 29 (July 6, 2021): 14–18. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.953.
Full textAbstract:
У статті досліджено особливості формування та трансформації релігійності в урбанізованому суспільстві. Доведено, що урбанізаційні процеси здійснюють вплив на буття людини та соціуму, в тому числі й на релігійну сферу. Навіть в умовах секуляризації, що характерна для урбанізованого суспільства, релігія не зникає, а трансформується. Відбувається, з одного боку, розділення сфери релігійного і світського, а з іншого – за необхідності релігія може залучатися до вирішення проблем, які знаходяться поза її межами. Окреслену ситуацію можна охарактеризувати як постсекулярну, коли релігія під впливом соціальних обставин змінює свою функціональність, навіть здійснює вплив на ті сфери, від яких вона була відокремлена секуляризацією.
Проаналізовано окреслену проблематику в контексті розвитку українського суспільства. Обґрунтовано, що традиційна релігійність українців, яка здебільшого була орієнтована на сільський спосіб життя, не зовсім сприймається сучасним жителем міста. Проте це означає не зникнення релігійного складника духовності, а його трансформацію відповідно до потреб людини, адже релігія не втрачає своєї затребуваності.
Досліджено, що в умовах урбанізації релігійність характеризується такими рисами, як приватність, анонімність, вибірковість, пошуком нових форм і засобів задоволення релігійних потреб. Оскільки існування міських жителів здебільшого є раціонально обґрунтованим, орієнтованим на корисність, а спілкування характеризується поверховістю та швидкоплинністю, то релігія посідає чільне місце в житті людини як один із засобів подолання викликів, які постають перед нею в урбанізованому суспільстві. Показано, що релігійність набуває нових рис, адже людина сама вибирає час, місце, форми її вияву. За таких умов значного поширення набувають неорелігійні рухи, яким властива значна динамічність та гнучкість, що також притаманні міському способу життя. Вказано, що одним із процесів, який супроводжує урбанізацію, є віртуалізація, яка також впливає на релігійність, адже дає змогу сучасній людині реалізовувати свої релігійні потреби не за допомогою традиційних засобів, а у віртуальному вимірі.
36
Karhina, Natalia. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ В ЕКЗИСТЕНЦІЙНОМУ РОЗУМІННІ." Psychological Prospects Journal, no. 33 (June 9, 2019): 127–38. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-127-138.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання розуміння феномену психологічного благополуччя особистості в контексті екзистенціальної філософії та психології. Поняття «психологічне благополуччя» описує стан й особливості внутрішнього світу людини, які визначають переживання благополучності, а також поведінку, що продукує та проявляє благополуччя. Екзистенціальна філософія стосується проблематики вивчення психологічного благополуччя. Зовнішній (предметний) світ ця філософія розглядає як «відчужене буття» людської екзистенції. Так, зокрема, проблеми благополуччя особистості розглянуто в працях екзистенційних філософів Ж. –П. Сартра, С. К’єркегора, А. Камю, П. Тілліха, В. Франкла. Екзистенціальна психологія також займається вивченням психологічного благополуччя. Серед представників екзистенційної психології, котрі досліджують психологічне благополуччя, можемо виокремити імена Л. Бінсвангера, Дж. Б’юдженталя, Д. О. Леонтьєва, Р. Лейнг, О. Ленглі, Р. Мея, Е. Фромма, І. Ялома, К. Ясперса й ін. Цей підхід у психології виник як опозиція природничо-науковому підходу, у якому людину описано як об’єкт, подібно до інших об’єктів світу, представлених свідомості та вивченню. В основу покладено тезу про постійний екзистенційний пошук, усвідомлення внутрішньої свободи та відповідальності, здатність людини до саморозвитку, наявність сенсу життя, екзистенційної сповненості, відчуття власної психологічної цілісності й задоволеності життям, що впливають на психологічне благополуччя людини. Сьогодні, у часи соціально-економічних, етнічних та культурологічних трансформацій, глобальної інформатизації суспільства, людині треба буде пройти набагато важчий, із погляду здійснюваних екзистенціальних виборів, шлях особистісного розвитку заради укріплення власного психологічного благополуччя.
37
Тюріна, Т. Г. "ДУХОВНЕ ПРОБУДЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ: ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ, УМОВИ ТА ЧИННИКИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.1) (September 28, 2021): 197–209. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-197-209.
Full textAbstract:
У статті розкрито поняття «духовне пробудження» особистості, використовуючи християнський, духовно-філософський, ноосферний і науковий підходи.
Представлено авторське визначення цього поняття, де духовно пробуджена людина трактується як особистість з космопланетарним рівнем свідомості, носій духовності і духовних знань, активно діюча інформаційно-енергетична одиниця Всесвіту, через яку транслюються духовні космічні енергії. Головне призначення духовно пробудженої людини – одухотворяти світ, привносити у життя людства красу і гармонію, любов і добро, мир і істину, сприяючи його еволюції. Духовний саморозвиток, духовне зростання є вищим смислом її життя.
Розглянуто образи духовно пробудженої людини та їх характерні особливості у творчості видатних вчених: філософів, психологів ХХ–ХХІ століття (А. Маслоу, М. Савчина, послідовників вчення В. Вернадського).
Охарактеризовано умови, які сприяють духовному пробудженню особистості: духовний спосіб життя; пріоритет духовних цінностей; вміння керувати своїми емоціями, почуттями, думками, поведінкою; стійка самодисципліна; позитивна налаштованість особистості, установка на творчість, гармонізацію взаємостосунків зі світом; усвідомлене прагнення до духовного саморозвитку, самовдосконалення; духовно-моральний, особистісний, соціальний рівні зрілості; високий духовно-моральний і духовно-естетичний рівні розвитку; просвітлена свідомість, досягнення стану внутрішньої гармонії через молитву, медитацію та інші духовні практики.
Визначено чинники духовного пробудження особистості: класична музика, література, поезія, мистецтво, спілкування з людьми високого духовного рівня, інформаційно-енергетична взаємодія з літературою духовного спрямування тощо.
38
Rus-Poltavskaya, A. V. "INCREASING THE ROLE OF THE VALUE SYSTEM IN THE CONTEXT OF THE RADICALIZATION OF SOCIO-ECONOMIC TRANSFORMATIONS." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 33 (March 27, 2022): 77–82. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1051.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема кризи системи цінностей в умовах радикальних соціально-економічних перетворень. Автор описує роль системи цінностей у житті суспільства. Наведено причини та наслідки процесу атомізації суспільства. Окреслено можливі шляхи вирішення цієї проблеми. Дослідник пропонує універсальну концепцію системи цінностей. Досліджено традиційну систему цінностей та продемонстровано її зв'язок з оптимальними умовами життя людини. Автор порівнює оптимальні та радикальні соціально-економічні умови існування людини. Також показано вплив системи цінностей на поведінку людини як в оптимальних, так і в радикальних (екстремальних, кризових) ситуаціях. Проведено аналіз взаємозалежності особистісної системи цінностей та екстремальних умов життя. Згадуються види радикалізації та їх специфіка. Автор досліджував «штучну» (створену з певною метою) та «природну» (спонтанну) радикалізації. Крім того, автором досліджено три основні варіанти, що демонструють наслідки впливу радикальних умов на поведінку людини в авторській інтерпретації (стійкість, кон'юнктурність, деструкція) та їх зв’язок з особистісною системою цінностей. Обґрунтовано необхідність перегляду та зміни системи цінностей відповідно до умов, що змінюються. Наголошується на важливості вжиття проактивних заходів для вироблення можливих варіантів поведінки людини в екстремальних умовах. Автор торкається таких питань, як час перебування людини в ситуаціях кризи, якість і ціна людського життя, обмеженість ресурсів та сковуюча роль системи цінностей. Дослідник наголошує на необхідності врахування пріоритетного показника «живучості системи» при оцінці рівня соціально-економічного розвитку суспільства. Висвітлено пріоритетні напрямки вирішення проблеми суперечностей у системі особистісних цінностей в умовах радикалізації соціально-економічних перетворень.
39
Shashkova, O., and Y. Lanovenko. "Смисложиттєва значущість звичок." Herald of Kiev Institute of Business and Technology 46, no. 4 (January 8, 2021): 57–66. http://dx.doi.org/10.37203/kibit.2020.46.07.
Full textAbstract:
Звички є важливою та невід’ємною частиною нашого життя. Багато звичок формується, починаючи з раннього дитинства. Протягом життя звички формуються також паралельно з формуванням характеру, прийнятих соціальних норм, установок та інших, здебільшого зовнішніх, обставин, в яких знаходиться та розвивається людина. Ритуали та звички утворюють основу нашого дня, це те, на що можна спиратись. Вони впливають на нашу працездатність, ефективність, фізичне та психічне здоров’я. Звички виконуються автоматично та, часто, непомітно для самої людини, тому що вони знаходяться в нашій підсвідомості. Це економить наш час та внутрішню енергію для більш важливих дій, які вимагають концентрації уваги та сил. Враховуючи те, як формуються звички, їх відстеження може дати нам цінну інформацію стосовно людини: на що вона спрямована, які в неї життєві цінності, що стоїть на першому місці в її житті, а що є другорядним. Наше емпіричне дослідження спрямовано саме на розкриття неусвідомленого значення звички, оскільки, зазвичай, причина появи звички забувається, а сама звичка стає неусвідомленим автоматизмом. Наші досліджувані, відстеживши свої звички, змогли усвідомити, задля чого їм ці звички, яку потребу вони закривають таким чином, та які мають смисложиттєві цінності.
40
Afanasieva, Liudmyla V., and Roman І. Оleksenko. "СЕНС ЩАСТЯ В СУЧАСНИХ КОНТЕКСТАХ ІНДИВІДУАЛЬНОГО І СУСПІЛЬНОГО БУТТЯ." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 11, no. 1 (July 13, 2019): 3–12. http://dx.doi.org/10.15421/351901.
Full textAbstract:
Актуальність дослідження полягає в тому, що згідно зі своїм повсякденним розумінням щастя, люди вибудовують і свою життєву стратегію, бо саме щастя – це такий феномен особистісного і суспільного життя, в якому як у фокусі віддзеркалюється все різноманіття їх потреб і прагнень. Тому, на наш погляд, питання щастя – це не просто питання про те, як бути щасливим, а про те, в чому саме полягає щасливе життя і до чого людині слід прагнути насамперед. Отже, актуальність обраної проблеми визначається суспільним запитом на розуміння шляху до віднайдення продуктивного балансу між природним бажанням кожної людини бути щасливою та необхідністю вирішення багатьох існуючих суб’єктивних і об’єктивних протиріч на цьому шляху. Багатогранність і багатовимірність феномену щастя вказує на потребу системного аналізу, який дає можливість узагальнити вже напрацьовані науковою думкою основні положення концепції щастя, а також розглянути це явище в контексті багатьох проявів людського буття на рівні суспільної й особистісної свідомості сучасної людини.
41
Романова, А. С. "ПРАВОВЕ ЖИТТЯ ЯК ФОРМА БУТТЯ ПРАВА." Знання європейського права, no. 2 (October 27, 2020): 125–27. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.87.
Full textAbstract:
У статті розглянуто особливість правового життя як форми буття права, що поєднує в собі галузеві види правового життя та характеризує специфіку і рівень правового розвитку певного суспільства. Правове життя складається з набору елементів позитивного і негативного спрямування.
Стверджується, що філософські концепції життя діаметрально відрізняються, ототожнюючи його (життя) з ідеальним існуванням, що має божественний початок; наділяючи рисами живого навіть неживі об'єкти.
Обґрунтовується теза про те, що право є важливим не тільки юридичним і політичним, а й природним інститутом, який разом із мораллю і моральністю відіграє вирішальну роль у контролі і регулюванні життєдіяльності людини. Право є важливим не тільки юридичним і політичним, а й природним інститутом, який разом із мораллю і моральністю відіграє вирішальну роль у контролі і регулюванні життєдіяльності людини. Саме право, правові явища і процеси не можуть бути всебічно і повно вивчені поза їхнім зв'язком із суспільством.
Доведено, що правове життя виступає одним із різновидів суспільного життя, яке є найбільш об'ємним поняттям з усіх, якими характеризують різноманітні стосунки, що певним чином розкривають людину як першооснову суспільства.
Стверджується, що право є складним, багатовимірним явищем, яке охоплює соціальні, економічні, політичні та інші чинники суспільства і вимагає всебічного філософського осмислення, оскільки проникає в усі сфери життя людини і суспільства загалом. Регулюючи різноманітні суспільні відносини, право виступає потужним регулятором, засобом управління соціальними процесами. У праві освоюються специфічні просторово-часові характеристики правової дійсності.
Аргументовано, що правове життя, окрім усього іншого, не просто тісно пов'язане, але і невід'ємне від юридичних правил поведінки, тобто формально певних правових норм, а отже, і від юридичних наслідків, які настають у результаті добросовісного виконання або невиконання (неналежного виконання) даних правил.
42
Kostiuchkov, S. K. "Cоціально-культурний аспект людської природи в контексті філософської антропології." Grani 18, no. 3 (February 10, 2015): 102–7. http://dx.doi.org/10.15421/1715067.
Full textAbstract:
У статті розглядаються підходи до соціокультурного розуміння людської природи у контексті філософської антропології; аналізується сутність протиріч людської природи, закладених у контрадикції між біологічною і соціальною складовими; автор акцентує увагу на розгляді поняття «особистість» у контексті філософської антропології та характеристиці статусу людського життя; висувається аргументоване твердження, що світогляд, як рівень філософського осмислення світу, поєднує в собі як біологічні, так і соціальні компоненти людської природи. Підкреслюється, що універсальним, трансісторичним принципом суспільного ставлення до людського життя є визнання його безумовної цінності у різних вимірах – релігійному, філософському, науковому. Автор зауважує, що релігійне, зокрема, біблійне вчення наголошує на тому, що цінність людського життя витікає із відчуття власної гідності людини, створеної по Божому образу, розумної істоти, котра приходить на Землю, як, у певному сенсі, представник Бога. У статті наголошується на актуальності нової філософської парадигми, як важливого світоглядного орієнтиру, що вимагає сприймати і розуміти біологічну основу людини не як неодмінне, але нейтральне підгрунтя соціального життя, проте як основу, на якій і завдяки якій людина трансформується у культурну і цивілізовану істоту.
43
Лук’янченко, С. О. "РЕЛІГІЙНИЙ МОТИВ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕННЯХ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2 (August 31, 2021): 88–90. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.880.
Full textAbstract:
Лук’янченко С. О. Релігійний мотив у кримінальних правопорушеннях проти життя та здоров’я: проблемні питання. - Стаття.
У статті розглянуто поняття та сутність релігійного мотиву в кримінальних правопорушеннях про
ти життя та здоров’я. Запропоновано внесення змін до відповідних норм Кримінального кодексу України в розділі ІІ Особливої частини. Розділ II Особливої частини Кримінального кодексу України «Кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я особи» містить низку норм, в яких присутній мотив «релігійної нетерпимості». Життя людини слід розглядати як природне поєднання її біофізіологічного існування із соціальним функціонуванням її особистості. Здоров’я на відміну від життя треба розуміти як елемент людського існування, що характеризує умови життя, його якість і визначається Всесвітньою організацію охорони здоров’я як сприйняття людьми свого положення в житті залежно від культурних особливостей і системи цінностей та у зв’язку з їхніми цілями, очікуваннями, стандартами, турботам. Ураховуючи найвищу цінність для людини й суспільства таких об’єктів кримінально-правової охорони, як життя та здоров’я, великий суспільно небезпечний характер умисного вбивства й тяжкого тілесного ушкодження, катування та погрози вбивством, у тому числі з мотивів релігійної нетерпимості, вважаємо за доцільне збереження такої кваліфікувальної ознаки в частині другій статті 115 Кримінального кодексу України, частині другій статті 127 Кримінального кодексу України, частині другій статті 129 Кримінального кодексу України. Щодо частини другої статей 122, 126 Кримінального кодексу України, то вітчизняна судова практика й аналітичні матеріали вітчизняної кримінально-правової науки свідчать, що ці кримінальні правопорушення відсутні в практиці, і в разі їх вчинення доцільніше було б використання релігійного мотиву як обставини, яка обтяжує покарання за пунктом 3 частини першої статті 67 КК України: «вчинення кримінального правопорушення на ґрунті расової, національної, релігійної ворожнечі чи розбрату або на ґрунті статевої приналежності».
44
Максим, Ольга, and Тетяна Рябовол. "УСВІДОМЛЕННЯ ЧАСОВОЇ ПЕРСПЕКТИВИ – УМОВА СТАНОВЛЕННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ОСОБИСТОСТІ." Молодий вчений, no. 5 (93) (May 31, 2021): 282–85. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-53.
Full textAbstract:
Стаття висвітлює результати теоретичного дослідження часових перспектив та їх впливу на формування ціннісних орієнтацій. Визначено базові підстави осмислення поняття «часова перспектива особистості», дано аналіз його змісту. Сучасні наукові дослідження часових перспектив показали їх провідну рoль в управлінні особистістю часом власного життя, підтвердили, що життєві цілі, поставлені адекватно її здібностям, можливостям, системи знань і досвіду, а такoж способи їх pеалізації в заданому соціальному контексті служать опорою в організації активності в сьогодення. В парадигмі західної психології людина – творець власного життя і події, які в ньому відбуваються залежать саме від очікувань особистості. Очікування тісно пов’язані зі світоглядом, системою цінностей та переконань особистості. Здатність до прогнозу тісно пов’язана з освоєнням, володінням людиною часу та простору – двох фундаментальних даностей життя. З точки зору психології розвитку, становлення цінностей та здатності пpогнозувати в процесі росту та фoрмування людини відбувається в один і той же час.
45
Onyshchuk, I. I. "Співвідношення норм міжнародного права і біомедичної етики як систем регулювання суспільних відносин." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 27, 2021): 66–73. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.07.
Full textAbstract:
Метою статті є теоретико-правовий аналіз питань співвідношення і взаємодії норм права та біомедичної етики як систем нормативного регулювання суспільних відносин.
Наукова новизна полягає в характеристиці основ правового регулювання прав людини у сфері трансплантації людських органів, генної інженерії, пов’язаної з експериментами над людиною. Аргументовано, що право як нормативна система обмежена у своїх можливостях розв’язувати проблеми регулювання відносин, пов’язаних із захистом права на життя і здоров’я, на свободу і особисту недоторканність у питаннях евтаназії, абортів, трансплантації людських органів і тканин, втручання в геном людини. Тому норми біоетики можуть бути регулятивними засобами, розв’язувати завдання попередження конфліктів і соціокультурних відмінностей розуміння сутності права людини на життя і здоров’я в різних національних правових системах.
Висновки. Право на життя визначається ціннісними установками державної політики, історико-культурним і духовно-моральним контекстом формування правової системи, детерміноване історично встановленими культурними, політичними та юридичними умовами його захисту в правоохоронній системі. Розбіжність між етичним і правовим регулюванням евтаназії і абортів є свідченням нестабільності правової системи, що вкорінена в колізії концептуально-правової та доктринально-етичної інтерпретації права на життя. Подолання цієї суперечності пов’язано із виробленням нових норм права, прийняттям законодавчих та інших нормативно-правових актів, що встановлюють когерентність відносин правового та етичного значення права на життя, а також враховують релігійні норми.
46
Сінельникова, М. В. "Ніцшеанське вічне повернення як шлях до самого себе." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 29 (July 6, 2021): 28–32. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.956.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню ніцшеанської ідеї вічного повернення та проблемі її різностороннього трактування. Зауважено, що такий концепт є фундаментом всієї ніцшеанської філософії, який об’єднує в єдине ціле інші ключові ідеї мислителя, такі як надлюдина, «остання» людина, воля до влади, «смерть» Бога, amor fati. Наголошено, що людина зображується Ніцше як дуальна істота, оскільки в ній рівною мірою представлено два протилежних начала – людське й надлюдське. Підкреслено, що, на переконання Ніцше, кожен із нас потенційно вже є надлюдиною, нам лише потрібно «видобути» її з себе, «подолавши» в собі своє людське начало, «вижити» із себе слабку «останню» людину.
Відзначено, що подібне вивищення власної (надлюдської) сутності над усім низьким, незмінним і людським («занадто людським») можливе лише в колі вічного повернення, через яке людина здійснює своє призначення, реалізує мету власного життя та вершить свою долю – самоперевершується та стає надлюдиною. Саме тому ніцшеанське вічне повернення може бути трактоване як ідеальна програма людської самореалізації, вічне становлення людини, її шлях до самої себе, її повернення до власної сутності, до себе справжньої, до оновленого, «покращеного» варіанту себе самої.
Акцентовано, що, лише долаючи саму себе, людина підіймається до найвищого утвердження життя, адже, переживаючи постійний «жах» вічного повернення та радісно вітаючи всі перспективи, які воно перед нами відкриває, людина не тільки створює саму себе, вона ще й перестворює наново увесь світ. Для цього їй потрібна неабияка сила волі, точніше, воля до влади, яка у філософії Ніцше виступає не як жага до панування, а як влада людини над собою, як свобода її самовираження через внутрішню силу духу й самовладання. Таким чином, вдосконалюючись і самоперевершуючи себе, людина досягає більших висот власної самореалізації.
47
Потапчук, Тетяна, Марія Клепар, and Ольга Фабрика-Процька. "МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ." Інноватика у вихованні, no. 14 (November 17, 2021): 100–107. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i14.346.
Full textAbstract:
Визначення статусу мистецтва, зокрема, музичнoго, та рoзуміння діяльнісної перспективи впливу музики на мoральність та духoвність учня, допоможе розв’язати основне питання музично-педагогічної освіти, постулатом якої стає становлення особистості (інтелектуальне та художнє) як pезультат її самopoзвитку і poзвитку її твopчих пoтенцій, що забезпечить всебічну підгoтoвку молодшого шкoляpа.
Відомо, що музичне мистецтво має властивість не лише формувати емоційний досвід, але й просвітлювати, очищати людські переживання. Цей очищувальний вплив - катарсис - є доказом зв’язку музичної творчості з вищими людськими цінностями.
Музичне мистецтво перш за все мистецтво емоцій, проте це мистецтво здатне впливати на інтелектуальну сферу особистості, збагачуючи її знання про морально-духовні цінності. В цьому випадку музичний твір є джерелом інформації про художній світогляд певного періоду, напряму, національної школи митця.
Впливаючи на людину насамперед через переживання, музичне мистецтво володіє унікальною здатністю активізувати емоційну сприйнятливість, збагачувати досвід почувань, а, отже, всебічно розвивати особистість, її ціннісні установки, загальну культуру.
Завдяки морально-духовним цінностям, музичне мистецтво, особливо духовна музика, дає людині можливість пережити чуже життя як своє, збагатитися досвідом багатьох поколінь, зробити його фактом свого буття. Мистецтво спонукає до співпереживання (емпатії), співчуття, здатності зрозуміти емоційний стан іншої людини (синтонії), сприяє формуванню людських відносин, зокрема й морально-духовних цінностей.
Із усіх мистецтв, музика найбільш яскраво виражає сутність внутрішнього, особистісного життя людини, а значить і життя взагалі, оскільки самоспостереження є взагалі єдиним джерелом пізнання глибин буття.
48
Мацура, Н. А., and О. В. Сосніна. "ЩОДО ОБ’ЄКТА СКЛАДУ ПОРУШЕННЯ НЕДОТОРКАННОСТІ ПРИВАТНОГО ЖИТТЯ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, no. 9 (August 9, 2021): 50–56. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-09-07.
Full textAbstract:
Наявність інформаційних технологій створює реальні можливості порушення права людини на таємницю приватного життя людини, яке закріплене в ст. 32 Конституції України. Для забезпечення права недоторканності приватного життя держава встановила кримінальну відпові- дальність за порушення даного права. Однак, незважаючи на існування кримінально-правової охорони права недоторканності приватного життя особи, порушення цього права залишається досить вели- кою проблемою, вирішення якої не втрачає своєї актуальності. У статті досліджується один з еле- ментів складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 182 КК України, а саме порушення недоторканності приватного життя. Метою наукової статті є дослідження проблемних аспектів об’єкта складу кримінального правопорушення, передбаченого диспозицією ст. 182 КК України, роз- криття особливостей кожної з ознак даного елементу цього складу. Відповідно до поставленої мети визначені наступні результати наукового дослідження. По-перше, розкрито зміст поняття приват- ного життя. По-друге, проаналізовані сутнісні риси права на недоторканність приватного життя, зокрема дане право означає надану людині недоторканність інформації про саму себе, відомостей, які становлять її особисту чи сімейну таємницю, і ця недоторканність, водночас, охороняється держа- вою. По-третє, висвітлено погляди науковців щодо предмету порушення недоторканності приват- ного життя. Для досягнення поставленої мети в ході дослідження було застосовано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Методологічну основу дослідження становлять загальнонауковий, формально-логічний, системно-структурний, теоретичний методи, а також метод збирання й уза- гальнення інформації.
49
Panfilov, Dmitriy. "ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ЕКЗИСТЕНЦІЙНИХ ДАНОСТЕЙ БУТТЯ ОСОБИСТОСТІ." PSYCHOLOGICAL JOURNAL 12, no. 2 (March 29, 2018): 99–110. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol12iss2pp99-110.
Full textAbstract:
У статті представлені результати експериментального дослідження екзистенційних даностей буття особистості. Отримані дані дали змогу визначити три фактори, що характеризують екзистенційну ситуацію особистості. Фактор «усвідомлення самості» є змістовою характеристикою, яка розкриває особистісні, сутнісні особливості, що визначають прийняття себе особистістю. «Життєва самоперетворювальність» − цей фактор визначає результативні та регулятивні якості особистості: «мету в житті», «загальний показник осмисленості життя», «процес життя», «результативність життя», «локус контролю-я», «локус контролю-життя». «Самоактивація життєстійкості» − розкриває такі сутнісні якості особистості: життєстійкість, контроль, залучення, прийняття ризику, тривога. Наведені фактори в цілому визначають екзистенційну ситуацію особистості і дають змогу розробити ефективну стратегію практичної роботи з клієнтом. Створення моделі конструктивного, осмисленого життя людини – багатомірний процес.
50
Скибицька, Юлія Віталіївна. "Трансформація постмодерної поетики в драматургічній творчості Анни Багряної." Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 6 (September 25, 2015): 95–105. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v6i0.1225.
Full textAbstract:
У статті на матеріалі п’єс Анни Багряної продемонстровані трансформаційні зміни в творчості письменниці, а також зроблено спробу, незважаючи на присутність в аналізованих драматичних творах окремих елементів постмодерної поетики, довести їх приналежність до якісно нового літературного напряму.Замість постмодерністських деконструкції та сприйняття світу як хаосу Анна Багряна пропонує читачеві цілий спектр гармонізуючих начал, які здатні врятувати зневірену людину ХХІ століття від абсурдності життя, тотальної самотності й навіть страху смерті. Драматург відновлює шкалу загальнолюдських цінностей, реанімує історичну пам’ять,повертає віру у велич Людини, її доброту, щирість, наголошує на важливій ролі мистецтва і митців у житті суспільства.