Academic literature on the topic 'Жива лексика'

У статті йдеться про особливості формування психолінгвістичного образу кіноперсонажа за психологічним архетипом «Жінка-месія». Розвідка є частиною комплексного дослідження цілісної системи психолінгвістичних образів персонажів англомовного кінодискурсу масової культури ХХІ сторіччя, що визначає її актуальність і новизну. Дослідження виконано на матеріалі фентезі-фільму Дж. Кемерона Avatar (2009). Методи роботи: описовий, метод суцільної вибірки, метод контекстуального і статистичного аналізів. За основу визначення основних психологічних рис персонажів взято класифікацію В. Шмідт (2007). До архетипу «Жінка-месія» в досліджуваному фільмі віднесено Ґрейс Оґустін, визначальними рисами якої є такі: 1) «Жінка-месія» – це шлях до любові та просвітництва; її підсилено другорядним архетипом «Ментор», головна функція якого – навчити героя; у мовленні персонажа ця риса актуалізована використанням апелятивів на позначення Джейка Саллі, прямих і непрямих директивів, лексики зі значенням позитивної оцінки; 2) її віра – непорушна, а смисл усього життя – змінити життя тисяч людей; риса актуалізована використанням конфронтативного комунікативного стилю в спілкуванні з антагоністами Паркером Селфріджем і Майлзом Кворічем; 3) її послання можуть бути як фемінними (про любов і співчуття), так і маскулінними (про порятунок, боротьбу, вигнання загарбників); риса актуалізована застосуванням кооперативного й конфронтативного комунікативних стилів; використанням лексем з позитивним і негативним оцінним значенням, зниженої лексики; 4) вона живе в гармонії з природою, кожна жива істота для неї – утілення вищої сили; риса актуалізована за допомогою позитивно маркованої оцінної лексики; 5) вона піклується більше про інших, ніж про себе, і переймається тільки тим, що її сім’я може постраждати внаслідок її дій; риса актуалізована частотним використанням займенника другої особи ‘you’, першої особи множини ‘we’ й апелятивів на позначення команди науковців, яких Ґрейс уважає своєю сім’єю.

В статье рассматривается специфика воплощения основных мотивов романа Андре Жида «Тесные врата» через анализ лексико-семантических особенностей заглавия. Акцентируется внимание на особом художественном языке, анализируется символический слой, связанный с

Рассматривается лексика семантической области «Война» в метафорическом использовании в разных видах дискурса: в семейно-бытовом, спортивном, публицистическом на тему COVID-19. Иллюстративным материалом служат текстовые фрагменты «Национального корпуса русского языка», современные печатные издания и живая разговорная речь с начала ХХI в. и до настоящего времени, приводимые авторами представляемых в обзоре статей.

Статья посвящена анализу стихотворения Бориса Херсонского «фотокамера страшная вещь…» Анализ разделен на три уровня: звуковой, лексико-грамматический, сюжетный. Вы- являются структурные особенности стихотворения, которые подчиняются особенностям фотопоэтики, таким как трансгрессивность, дискретность, замкнутость, документальность и метонимия объекта. Звуковой уровень показывает недостачу упорядоченности, и потому упорядочивающим текст элементом является рифма. Синтагмы, соответствующие силлабо- тоническому метру, разрываются анжамбеманами, которые нарушают также строфические границы. Характер звуковой организации (аллитерации и ассонансы) показывает усиление консонантизма и, напротив, ослабление вокализма. Плотность согласных и гласных звуков и ритмическая схема позволяют выделить слабые и сильные места стихотворения, а также принципы соотношения строф: перекрёстное или парное, как сопоставленное, так и про- тивопоставленное. На лексико-грамматическом уровне выделяются два тематических поля. Первое связано с фотоаппаратом, второе – с душой. Фотоаппарат связан со смертью, непод- вижностью, он может запечатлеть лишь фрагменты, тогда как душа, напротив, живая, под- вижная, она видит и содержит воспоминания. Метафоры и олицетворения, построенные на соединении лексики двух полей, могут восприниматься как попытка преодолеть антино- мии и одновременно как невозможность сделать это. Исходная ситуация ужаса перед фото- аппаратом, при встрече с которым механически организованная память (фотоальбом) теря- ется, а человеческая (душа) оказывается шире и совершеннее, в конце преодолевается через отрицание. Лирический субъект не может появиться в тексте, а там, где он пытается это сделать, оказывается самым беспомощным звеном сюжета. Парное сопоставление – это фо- тоаппарат/душа, перекрестное – мертвое/живое. В первой строфе мир, запечатленный фото- камерой, распадается на части и становится незначительным – он утрачивает уникальность из-за бесконечности автоматических щелчков (фотоаппарат живой). Во второй попытка собрать этот мир в рамках альбома оказывается тщетной (душа мертвая). В третьей стро- фе ситуация переворачивается (душа живая). Завершается стихотворение, по сути, смертью фотокамеры (последнее слово как точка – «склеп»!), потому что ее взгляд нежизнеспособен: «он глух и слеп». Событие, в котором субъект осознает себя в процессе рефлексии, – это момент разграничения своего видения и видения фотоаппарата: он не видит – а лирический субъект видит. Так, фотография, появляющаяся для читателя в первую очередь как тема, ста- новится основой поэтики всего текста. На протяжении всего текста мы сталкиваемся с тем, как, например, преодолевается метрико-ритмическая и синтаксическая дискретность с по- мощью единства строфики, как в образах та же раздробленность через оксюморонные соче- тания превращается в целостность; лексико-грамматическая замкнутость и ограниченность лексических средств не абсолютна; трансгрессия лирического субъекта, заставляющая его лишиться своего «я», преодолевается обретением собственного зрения; наконец, объектная метонимия – замена воспоминаний фотографиями – оканчивается поражением фотоаппа- рата и торжеством субъектной целостности.

Стаття присвячена дослідженню особливостей перекладу англійських фразеологізмів, що описують основні риси людини: її здібності, характер і емоційний стан в англійській та українській мовах. Проаналізовано їхні відмінності та збіжності на лексико-семантичному рівні, виявлено компоненти, навколо яких центруються фразеологізми і які визначають їхнє семантичне наповнення та будову. Виявлено, що семантична та прагматична тотожність досліджуваних одиниць в англійській та українській мовах не завжди корелює з лексичною та синтаксичною, про що свідчать моделі, за якими їх утворено. Компонентний аналіз допоміг з’ясувати, з якими образами найчастіше асоціюється характер людини, її емоційний стан та здібності. Розвідка показала, що до основних способів перекладу фразеологічних одиниць на позначення рис людини відносимо переклад фразеологічним еквівалентом, запозиченим обома мовами з іншої або наявним у мові перекладу; фразеологічним аналогом, який має те саме значення, але базується на іншому образі, переважно нейтральному щодо національного забарвлення; калькою, що полягає у спробі скопіювати англійський образ і створити нову фразеологічну одиницю; описовий переклад, який виявився домінантним з огляду на особливості світосприйняття й уподобань обох народів. Установлено, що основними джерелами постання фразеологізмів та збагачення їхнього складу є запозичення внаслідок міжнаціональних контактів, жива народна мова як відображення звичаїв і традицій, зайнятості носіїв мови в певній сфері, а також Біблія. Фразеологічні одиниці є частиною фольклору, відображенням вірувань, духу народу, його ментальності, тож дослідження їх може привести до розуміння особливостей етносвідомості, допоможе зрозуміти спосіб мислення того чи того народу, що має самобутню манеру вираження.

У статті висвітлено внесок І. Франка в історію становлення і розвитку українського мовознавства, здійснено аналіз мовознавчої спадщини великого вченого-енциклопедиста, митця художнього слова Івана Франка на тлі історичного процесу усталення мовних норм. Закцентовано увагу на його боротьбі за становлення, розвиток та нормалізацію української мови, зокрема її лексики, фразеологічного складу та за усталення фонетичного принципу українського правопису. Аналізуються праці вченого, присвячені розгляду мови як національної самобутності, як елементу художньої творчості, а також окремих компонентів її структури. Наголошується на вивченні дослідником діалектів та лексичних норм української мови, дитячого мовлення, питань загального мовознавства тощо. Визначається персональний внесок І. Франка в історію української лінгвістичної науки. У сучасному світі Іван Франко заслужено постає перед людством передусім як майстер українського слова, митець у сфері вітчизняного художнього поетичного і прозового письменства. Водночас власне цим не обмежувалася інтелектуальна праця великого Каменяра. Людина енциклопедичних знань і неординарних здібностей, Іван Франко створив вагоме підґрунтя для розвитку й функціонування української мови не лише власною мистецькою, а й науковою діяльністю: його перу належать мовознавчі праці, присвячені українському правопису, відстоюванню багатства української мови на народній основі, дослідженню територіальної специфіки української мови; значну увагу приділяв дослідник дитячому мовленню та питанням філософії мови. З огляду на потребу нормалізації сучасного українського правопису та огранення норм народнорозмовного мовлення з особливою актуальністю постає питання аналізу кращих традицій, що історично склалися в лінгвістичній спадщині світочів нації, до яких перш за все слід віднести Івана Франка. Попри значний часовий проміжок, що відділяє нас від періоду, коли жив і творив Іван Франко, його напрацювання та ідеї залишаються на часі, з огляду на що варто окреслити внесок науковця в історію становлення та розвитку мовознавчої науки в Україні. Наукове й духовне коріння національної величі славного сина українського народу І. Франка є безсумнівним. Будучи воістину велетом духу, безсмертний Каменяр залишив по собі неоціненний мистецький скарб для майбутніх дослідників слова. Виходець із народних глибин, він, будучи великим майстром слова, плекав любов до рідної мови, намагався долучитися до її першовитоків, усіляко звеличував, творив і відстоював українське слово, пророчачи йому велике майбутнє. Саме він створив наукове підґрунтя для витворення мовних норм на живій народній основі з урахуванням регіональної розмаїтості, для утвердження у правописі фонетичного принципу. Нині цей принцип є домінантним у сучасній українській орфографії. Послідовники І. Франка вдосконалювали його лексикографічні набутки, лексико-фразеологічні й діалектні вчення. Упродовж тривалого часу в мовознавчих колах велася дискусія з приводу можливості / неможливості розвитку в усталених словосполученнях переносних значень, одначе сучасна лінгвістика на великій кількості прикладів довела правильність Франкових висновків і в цій царині. В аспекті зіставлення ознак фразеологізму і слова сучасні вчені одностайно стверджують, що усталені мовні звороти, як і окремі слова, мають здатність до семантичної трансформації, і ілюструють це великою кількістю прикладів. Перспективи подальших розвідок вбачаються авторами в опрацюванні та аналізі сучасного мовного матеріалу з опорою на започатковані І. Франком ідеї в різних мовознавчих сферах.

Невід’ємною частиною нашого життя являється медицина. Лікарські засоби є іноді життєво важливою складовою нашого існування. На початку 1900 -х років тривалість життя становила лише п’ятдесят один рік; до 1960 року він різко збільшився до 75 років. Наразі середня тривалість життя становить 84 роки. Багато вчених вважають, що з огляду на передові технології, ліки та медичну допомогу, до 2050 р. тривалість життя може становити понад 100 років. Кількість людей похилого віку, які все ще живі і та здорові, зросла вражаючою кількістю, і вчені вважають, що вона продовжуватиме зростати. Медицина, лікарі та технології – дуже важлива причина того, чому люди живуть таким довгим, здоровим життям. Саме зважаючи на цей факт, аналіз лікарських засобів, їх групування та деталізація є необхідною. У даному дослідженні ми розглянули та висвітлили поняття «медичний термін» та провели повний аналіз поняття «медична термінологія». Дана стаття присвячена дослідженню, розгляду та аналізу медичної термінології, її закономірностей, історію розвитку а також ознаки медичного терміну. Для повноцінності та актуальності даного дослідження було проаналізовано інструкції медичних препаратів, їх назви, а також їх походження. Найголовнішим методом нашого дослідження став метод порівняння, оскільки порівнювалася досить велика кількість інструкцій медичних препаратів та згідно з результатами даного порівняння робилися висновки щодо медичної термінології як об’єкта лінгвістичного дослідження. Наступним важливим методом став саме метод групування, оскільки усі препарати та їх назви групувалися на різні категорії для детального та ретельнішого їх аналізу. Так, наприклад, ми групували терміни, які формувалися за допомогою префіксального та суфіксального способу формування. Медична лексика є укладеною на основі латині, і містить величезну кількість латинських запозичень. Словотворення та особливо медична термінологія латинського походження мають вирішальне значення для студентів-медиків. Коли ви працюєте у сфері охорони здоров’я, важливо знати мову медицини. Це важливо, щоб стати невід'ємною частиною команди, і необхідно виконувати свою посадову відповідальність. Вміння розмовляти та розуміти цю мову дозволяє швидко та ефективно виконувати свою роботу. Встановлено різні способи утворення медичних термінів, а також їх закономірності. Наприклад, префіксальний спосіб, суфіксальний, суфіксально-префіксальний, тощо.

У запропонованій науковій статті розглянуто особливості вживання фразових дієслів в англійській мові. Фразові дієслова розглядаються як багаточленні лексичні одиниці, які складаються з дієслів, що виражають життєво важливі поняття та мають високу частотність уживання, та прислівників, що позначають напрямок дії або післялогів. Фразові дієслова – це інтегральна семантична одиниця, що є одним членом речення. Найчастіше значення фразових дієслів значно відрізняється від значення основних. Із точки зору комунікативної цінності їх уналежнюють до розмовного стилю. Значущість вивчення фразових дієслів уважається вагомою. Для підтвердження наведено діалог, у якому продемонстровано належність фразових дієслів до розмовного стилю. Уживання фразових дієслів завжди спрямоване на розмовне мовлення, «живу», повсякденну англійську мову, тобто на ту мову, якою послуговуються більшість її носіїв. Цілеспрямоване використання фразових дієслів дозволить уникнути певних застарілих виразів та значно збагатить мовлення словами та синонімами розмовного стилю. Значущість і висока частотність уживання фразових дієслів полягає у впізнанні і легкості у використанні елементів фразових дієслів. З’ясовано, що належне знання цього пласту англійської лексики дозволяє тому, хто говорить, не тільки висловити велику кількість понять, а й зробити це, використовуючи мінімальну кількість початкових елементів. Фразові дієслова полісемічні. Наявна багатозначність при цьому не завжди визначає очевидний семантичний зв’язок. Початковими значеннями є значення переміщення в просторі і результати дії. Тому одним із їх складників є велика кількість саме дієслів зі значенням переміщення у просторі. Виявлено, що до складу фразових дієслів входить дієслово високої частотності вживання (to be, to do, to bring, to carry, to give, to make, to get, to take, to put, to set, to keep, to hold, to throw, to come, to go, to fall, to turn, to see, to look та інші) та одного (up, down та інші) або кількох (up from behind, out from under та інші) післялогів (часток, що утворились від омонімічних їм прислівників). Фразові дієслова також можуть містити прийменники. Представляючи розмовний стиль, фразові дієслова сприятимуть природності та різноманітності комунікації.

Стаття присвячена аналізу вчення Галини Павлівни Шевченко (доктора педагогічних наук, професора, дійсного члена НАПН України, директора науково-дослідного Інституту духовного розвитку людини, завідувача кафедри ЮНЕСКО «Духовно-культурні цінності виховання та освіти», завідувача кафедри педагогіки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, члена Національної комісії України у справах ЮНЕСКО) щодо основних концептуальних ідей виховання особистості. Новизною роботи є той факт, що до цього часу спроб вивчення, аналізу і концептуального та системного осмислення вчення Г. П. Шевченко ще не було, але які наразі потребують такого осмислення. У всіх своїх працях учена наголошує на особливій значущості виховання, яке спрямоване на формування досконалості особистості, на її окультурення, одухотворення тощо. Всі праці автора спрямовані на розкриття проблем, пов’язаних з двома основними напрямами в вихованні особистості: художньо-естетичним і духовним. В межах цих напрямів побудовані концепції і цікаві концептуальні ідеї, про які йдеться в представленій статті. Окреслені напрями в творчості Г. П. Шевченко не існують окремо. Вони інтегровані один в одному, взаємозалежні. Тож, одна з основних (можливо, головних) ідей полягає в тому, що духовне не можливе без художньо-естетичного; і, навпаки, духовне існує, живе в межах художньо-естетичного, в межах мистецтва. Таке розуміння виховання стає можливим у духовному і художньо-естетичному середовищі через засоби мистецтва, ідеальні образи, особистий приклад тощо. Це нове розуміння виховання і нові в лексиці педагогічної науки поняття (людинотворчість, культуротворчість, духотворчість) розкри­вають увесь сенс виховного процесу – заради Людини, її становлення, розкриття її задатків, розвитку здатностей, найкращих потенцій, становлення її духу, збагачення і творення духовного світу. Здійснене дослідження не вичерпує всіх питань, проблем, ідей і положень, піднятих у наукових розвідках Г. П. Шевченко; воно лише схематично окреслює авторське бачення тих головних положень і ідей, яким присвячено науково-творчу діяльність вченої і які стали базовими положеннями для продовжувачів цих ідей в Україні, для їх розвитку її науковою школою, і знайшли відгук і співзвуччя з ідеями вчених зарубіжжя.

У статті йдеться про особливості формування психолінгвістичного образу кіноперсонажа за психологічним архетипом «Жінка-месія». Розвідка є частиною комплексного дослідження цілісної системи психолінгвістичних образів персонажів англомовного кінодискурсу масової культури ХХІ сторіччя, що визначає її актуальність та новизну. Дослідження виконано на матеріалі фентезі-фільму Дж. Кемерона Avatar (2009). Методи роботи: описовий, метод суцільної вибірки, метод контекстуального та статистичного аналізу. За основу визначення основних психологічних рис персонажів взято класифікацію В. Шмідт (2007). До архетипу «Жінка-месія» в досліджуваному фільмі віднесено Ґрейс Оґустін, визначальними рисами якої є: 1) «Жінка-месія» – це шлях до любові та просвітництва; підсилено другорядним архетипом «Ментор», головна функція якого – навчити героя; у мовленні персонажа ця риса актуалізована використанням апелятивів на позначення Джейка Саллі, прямих і непрямих директивів, лексики позитивної оцінки; 2) її віра – непорушна, а смисл усього життя – змінити життя тисяч людей; риса актуалізована використанням конфронтативного комунікативного стилю у спілкуванні з антагоністами Паркером Селфріджем та Майлзом Кворічем; 3) її послання можуть бути як фемінними (про любов і співчуття), так і маскулінними (про порятунок, боротьбу, вигнання загарбників); риса актуалізована відповідно кооперативним та конфронтативним комунікативними стилями; використанням лексем з позитивним та негативним оцінним значенням, зниженої лексики; 4) вона живе в гармонії з природою, кожна жива істота для неї – втілення вищої сили; риса актуалізована за допомогою позитивної оцінної лексики; 5) вона піклується більше про інших, ніж про себе саму, і переймається тільки тим, що її сім’я може постраждати внаслідок її дій; риса актуалізована частотним використанням займенника другої особи ‘you’, першої особи множини ‘we’ та апелятивів на позначення команди науковців, яких Ґрейс вважає своєю сім’єю.