Journal articles on the topic 'Етнокультурні одиниці'

У статті досліджено мікротопоніми поселень Дрогобиччини. Мета розвідки – проаналізувати мікротопоніми двадцяти населених пунктів регіону, довести важливість збору, збереження та систематизації таких онімів. Наголошено, що назви невеликих географічних об’єктів є унікальними лексичними одиниць, оскільки їхнє творення залучає різні фактори: лінгвістичні, історичні, географічні, етнокультурні. Це зумовлено здатністю зберігати в собі різночасові елементи та відображати цілісну лінгвістично-географічну історію окремої території. З’ясовано, що назви частин сіл, лісів, орних та неорних полів, пасовищ, сінокосів, чагарників, берегів, доріг, стежок, горбів, гір, долин, заболочених місцевостей, балок, бродів, потоків, ставів, струмків двадцяти сіл регіону мотивовано апелятивами на позначення назв ландшафтів, назв, пов’язаних із землеробством і тваринництвом, апелятивами гідрографічного походження, флоролексемами. Значну частину мікротопонімів мотивовано онімами – антропонімами, ойконімами, гідронімами. Підкреслено, що мікротопоніми є невичерпним джерелом історичного минулого українського народу, містять цінну інформацію про розвиток краю, ландшафт, господарську діяльність, культуру, традиції. Закцентовано на важливості збереження та опису назв малих географічних об’єктів, позаяк це ще й сфера живого мовлення. Як одиниці цього мовлення мікротопоніми швидко реагують на зміну природних умов, більш рухливі, нестійкі, варіативні порівняно з назвами великих об’єктів. Через те їх потрібно фіксувати й досліджувати повсякчас, поки вони безпосередньо функціонують у живому мовленні. Актуальність статті зумовлена необхідністю подальшого комплексного вивчення мікротопонімії Дрогобиччини з дослідженням семантики та етимології мотивувальної бази. Це уможливить фахово проаналізувати творення й функціонування назв малих географічних об’єктів у лексичній системі української мови.

У статті висвітлюються структурно-семантичні особливості фразеологізмів із британським етнокультурним компонентом. Дослідження проводиться на основі корпусних технологій у квантитативному аспекті. На основі сформованого дослідницького корпусу із 335 етномаркованих фразеологізмів, де наведено їх значення та коментар до нього, вказано тип етнокультурного маркеру, джерело лінгвокультурної інформації, визначено належність кожної фразеологічної одиниці до певного структурного типу, з’ясуються особливості їх змістової організації. Доведено, що фразеологічні одиниці з етнокультурним компонентом – важливий елемент мовної картини світу. Етнокультурний компонент значення фразеологізму представлений в основному онімами і реаліями та вмотивований національною культурою: історичними фактами, традиціями, звичаями, міфами, повір’ями, краєзнавчими, етнографічними, політичними термінами та іншими найменуваннями суспільної діяльності народу.

Purpose. The article reveals the national and cultural peculiarities of English phraseological units with ethnic names. This study aims to present the semantic structure of the English phraseological units denoting foreigners. Methods. The study was conducted using the method of dictionary definitions, the method of continuous sampling for the selection of phraseological units naming foreigners, interdisciplinary method for analysing linguistic aspects considering data from history, ethnology and sociology.Results. The analysis of units under study revealed that the ethnic names used in these phraseological units specify and modify the meaning of the main component of the phraseological unit, as well as create antonymic correlations between direct and figurative meaning of the main component of the phraseological unit (Dutch cure, Irishman’s hurricane). Being the elements of phraseological units official ethnic names modify and reconsider the semantic structure of the phraseological units, thus attributing conventional characteristics and evaluations to the representatives of other nations (to talk to like a Dutch uncle, Jewish lightning), or perform exclusively structural function being the constituent part of such phraseological units and denote historical and cultural realia of a nation with neutral evaluation (Jewish typewriter). The figurative meaning of the phraseological units with ethnic names is build on the psychological universal opposition ‘we vs others’ according to which the culture, manner of life, image of other nation is often evaluated negatively and with unjustified prejudice. Such culturally marked meanings are entrenched in the semantic structure of the phraseological units and recognized due to cultural competence and actualization of specific historical and national context and background of a certain ethnic community.Conclusions. It can therefore be concluded that phraseological units with ethnic names transfer the specific national and cultural vision and perception of the multinational world. As the component of the phraseological unit the ethnic names present characteristics and evaluations of the representatives of other nations and carry out structural function.Key words: phraseological units, ethnic names, cross-cultural communication, extralinguistic factors, cultural competence. Мета. Стаття присвячена виявленню етнокультурної своєрідності фразеологічних одиниць англійської мови, до складу яких входять етноніми. Метою статті є дослідження семантичної структури фразеологічних одиниць англійської мови, які репрезентують іноземців.Методи. У дослідженні використано метод словникових дефініцій, метод суцільної вибірки для добору фразеологічних одиниць на позначення іноземців, міждисциплінарний метод аналізу лінгвістичних аспектів із залученням даних історії, етнології та соціології.Результати. Аналіз фактичного матеріалу виявив, що у семантичній структурі фразеологічних одиниць етноніми уточнюють та модифікують значення основного компонента, викликають переосмислення значення основного компонента фразеологічних одиниць, можуть спричиняти антонімічні відношення між первинним та переосмисленим значенням основного компоненту фразеологічних одиниць (Dutch cure, Irishman’s hurricane). Входячи до складу фразеологізму, етноніми можуть як забезпечу-вати якісну характеристику та якісну оцінку денотату, приписуючи відповідні якості визначеному етносу (to talk to like a Dutch uncle, Jewish lightning), так і виконувати лише структурну функцію, надаючи фразеологічним одиницям національного колориту (Jewish typewriter). Переосмислене значення фразеологізмів з етнонімами ґрунтується на універсальній психологічній опозиції ‘свій – чужий’, відповідно до якої культура, спосіб життя, уявлення про інші нації, спосіб поведінки оцінюються негативно та з упередженням. Такі культурно марковані смисли, що зберігаються в семантиці фразеологічних одиниць з етнонімами, розпіз-наються учасниками комунікації завдяки їх культурній компетенції, вмінню актуалізувати історико-культурологічну інформацію.Висновки. Проведений аналіз семантичної структури фразеологічних одиниць з етнонімами в англійській мові дозволяє зробити висновок, що фразеологізми на позначення іноземців репрезентують специфічне національно-культурне бачення багатонаціонального світу. У складі фразеологічних одиниць етноніми можуть забезпечувати якісну характеристику та якісну оцінку представників інших народів, так і виконувати лише структурну функцію.Ключові слова: фразеологічні одиниці, етнонім, фразеологізм, міжкультурна комунікація, екстралінгвістичні фактори, культурна компетенція

У статті представлено аналіз фразеологізмів з компонентом «мед» вукраїнській мові. Визначено пласт українських фразеологізмів з компонентом«мед» та проаналізовано їх семантику на тлі етнокультури. З’ясовано перспективи розвитку досліджень фразеологічних одиниць з різними компонентами всемантичному та етнокультурному вимірах.

Польовий спосіб дослідження мовних одиниць на етнокультурному тлі дозволяє дослідити мовну систему в її цілісності та встановити зв’язки між лексемами, що її формують. Стаття розглядає структуру лексико-семантичного поля «РІДИНИ» з позицій етнокультури українського народу. Здійснено класифікацію лексем на мікрополя й концептуальні зони з визначенням ядерних сем і складових елементів поля.

У статті досліджено репрезентацію концепту “Любов” на матеріалі білоруської та англійської фразеології крізь призму порівняльного й лінгвокультурологічного аспектів. Акцентовано на основних параметрах інтенсивності прояву відповідного почуття. Виявлено загальні риси та національні особливості культурного образу, закодованого у внутрішній формі білоруських та англійських фразеологічних одиниць. З’ясовано, що аналіз фразеологічної вербалізації концепту “Любов” допомагає відтворити етнокультурний образ і особливості менталітету носіїв білоруської та англійської мов.

У праці здійснена спроба фреймового моделювання концепту російської лінгвокультури «беседа» як такого, який представляє високочастотну форму комунікації, має виражену етнокультурну специфіку, особливо помітну в доцифрову епоху, і не отримав системного наукового опису. У статті визначено базовий термінологічний апарат (зокрема, співвідношення термінів фрейм і схема, скрипт і сценарій); узагальнені уявлення про риси етноментальності росіян; шляхом аналізу даних близько тридцяти лексикографічних джерел (тлумачних, етимологічних, історичних, а також словників діалектів, говорів, синонімів, епітетів та ін.), а також близько тридцяти пареміологічних одиниць (зібраних зі словників та онлайн-джерел) встановлено фреймову структуру концепту «беседа» та особливості заповнення слотів фрейму згаданого концепту.

Протягом останніх десятиліть було поставлене питання щодо узагальнення й осмислення елементів спеціальнонаукової картини світу, притаманної порівняльно-правовим дослідженм і дисциплінам. Проблемою в цьому контексті стало уявне відокремлення філософських засад порівняльно-правових досліджень та сформованої на їхній основі класифікації правопорядків. Метою статті є реконструкція зв’язку між філософськими вченнями, розвитком філософії та теорії різних наук і становленням учення про особливе в праві в контексті становлення теоретичних засад порівняльно-правових досліджень, зокрема, генезою порівняльно-правової наукової картини світу. У статті доводиться, що поява ідеї соціального особливого в праві була закономірною, такою, що випливала із суперечності між апріорним проголошенням всесвітньої стадіальності правового розвитку і вивченням конкретних механізмів взаємодії правових систем. Багато в чому ця ідея була побічним продуктом, по-перше, усвідомлення неуніверсальності значення і реального поширення релігійних учень та римського права, по-друге, регіональності, культурної та іншої обумовленості ідей природного права, по-третє, намагання визначити межі етнокультурних традицій народів, що не збігаються із кордонами держав, по-четверте, виявлення нерівноцінних зв’язків між різними національними правопорядками. У другій половині XVIII – першій третині ХІХ ст. було розвинуто теорію сім’ї правових систем як середньої і максимальної об’єктивної одиниці між національним правопорядком та загальнолюдським правовим розвитком, що є внутрішньо пов’язаним феноменом, існування якого матеріалізується у вигляді особливих іманент них елементів у складі національного права. Це особливе в праві, згідно з поглядами тогочасних учених, можна визначити як суму суттєвих елементів і взаємодій, що склалися історично і є загальними для певної групи правопорядків. Це найвища одиниця правового розвитку і найширший об’єкт юридичної науки; узагальнення ж більш високого рівня є суб’єктивними і входять до предмета філософії. Проблематика правових сімей та їх класифікації у досліджуваний період низкою вчених уже була виокремлена як сфера наукових знань. Найбільш розробленим критерієм виокремлення особливого в праві був мовнокультурний. Окрім нього в основу визначення окремого в праві деякими вченими були покладені: фізико-географічний детермінізм, ареали поширення релігій, належність до римської правової традиції, поділ на західне і східне право. Доводиться, що ці теорії виявили свою непослідовність, а також субсидіарність щодо теорії правових сімей.

Стаття присвячена актуальній проблемі сучасної лінгвістики – аналізу лінгвокультурної природи концептуальних одиниць в українській народно-мовній традиції. Метою запропонованої розвідки є визначення лінгвокультурної специфіки одного з важливих репрезентантів демонологічного простору, а саме етнокультурного сакрально-хтонічного концепту «відьма», предметом дослідження – його семантико-аксіологічні особливості. Робота виконана на матеріалі етнографічних записів про демонологію В. Гнатюка. У результаті дослідження виявлено основні концептуальні смисли та аксіологічні характеристики аналізованого концепту. Висновки. Встановлено, що концепт «відьма» в українській етнолінгвокультурі є полісемантичним, когнітивно багатогранним, більшою мірою негативно маркованим. Констатуємо, що осмислення подібних мовно-ментальних величин посідає важливе місце в сучасній лінгвістиці, оскільки актуалізує подальші наукові зацікавлення сакрально-хтонічними концептами, представленими в етнографічних джерелах. Потужним матеріалом у цьому плані вважаємо записи про демонологію В. Гнатюка, які ще потребують ґрунтовного аналізу. Водночас поліаспектний опис українського демонімікону може також стимулювати вивчення інших етнокультурних концептів у контексті ментальності і духовної культури українців.

У статті розглянуто меми як культурні одиниці суспільства і етносу.Визначено науковий та узуальний зміст поняття мем, його лінгвальну репрезентацію. Встановлено, що більшість мемів мають лінгвальну форму моно чи поліпропозитивних конструкцій, які є висловленнями, що представляють судження.Запропоновано звернутися до лінгвістичної парадигми меметики, тобто долінгвомеметики. Лінгвомеметика – наука про лінгвальні меми.У комунікативній структурі лінгвального мема виокремлено тему і рему,рема у висловленні є домінантою судження. Мем у свідомості мовної особистості є світоглядним, ціннісним та поведінковим стереотипом. Водночас мемипредставляють морально-етичні засади суспільства. Мем виявляє аксіологічніознаки судження та може в морально-етичному аспекті мати конструктивнийчи деструктивний зміст, тобто формувати із носіїв мемів прогресивне чи депресивне суспільство. Указані меми виявляють позитивний чи негативний впливна світогляд мовної особистості як носія етнокультурних стереотипів.Меми властиві усім носіям мови. Засвоєння міфологем, символів чи концептів потребує навчання, інтелектуальних зусиль, зв’язку між поколіннями, дотримання традицій та цінностей. Меми засвоюються через наслідування, копіюються мовною особистістю механічно. Шкідливими для формування громадянського суспільства є деструктивні меми, особливо за умови їхнього домінування. Охарактеризовано низку ключових деструктивних суспільних мемів сучасних українців, які визначають суспільні і професійні відносини. Висловлено думку,що руйнування традиційних для українства морально-етичних суспільних засадчерез домінування деструктивних мемів є ключовою перешкодою у побудовіукраїнцями прогресивного громадянського суспільства.

У статті на матеріалі трилогії Томаса Стоппарда «Острів Утопії» визначено основні фрагменти англомовної картини світу, представленої лінгвістичними особливостями етнокультурного аспекту в мовній об’єктивації російського етносу британською лінгвокультурною спільністю. Увагу зосереджено на спробі дослідження етнічних стереотипів, які існують у пізнанні людиною навколишнього світу іншого народу, є етнономінаціями та створюють своєрідний етнокультурний образ багатонаціонального світу, що впливає на організацію міжетнічної комунікації: на вибір відповідних номінативних одиниць та стратегічне розгортання спілкування. Дослідження та сприйняття іншої культури завжди проходить крізь призму своїх національних цінностей та властивостей характеру, відповідно, сприймання росіян, зокрема, англійцями дає багатий матеріал для вивчення англійського менталітету. Автор аналізує стереотипні уявлення англійців про національний характер та особливості національного менталітету російської етнічної спільноти. Виявляється, що росіянам потрібен сильний жорсткий лідер, оскільки вони звикли до беззастережливого підпорядкування владі та авторитету. У результаті аналізу виявлено, що позитивна оцінка факту, дії або явища надає об’єкту, що описується, характеристик «свого»: за норму, ідеал, щось позитивне сприймаються суспільством лише свої культурні надбання. Те, що оцінюється негативно, належить до класу «чужого». Таким чином, все, що оцінюється позитивно, є характеристикою «свого» та береться за правило; все, що оцінюється негативно, описується як чуже і тому зазнає відторгнення. Саме екстралінгвістичні фактори (політична, соціально-економічна ситуація) визначають, якої форми набуде контакт двох націй: діалогу чи конфлікту. Постулюється ідея, що домінантні риси національного характеру представників інших культур складаються в англійців у певний стереотип, який є стійким утворенням та таким, що не завжди відповідає дійсному стану речей. У ситуаціях міжетнічного спілкування процес комунікації відбувається на основі стратегій ототожнення та дистанціювання. Відповідні стратегії в міжетнічній взаємодії визначають спрямування комунікативних дій мовців із можливим наданням експліцитної або імпліцитної оцінки чи характеристики.

Публікація присвячення питанню формуванню змісту інтегративного курсу «Лінгвокультурологія» у процесі фахової підготовки філологів із додатковою спеціальністю «Історія». Зміст курсу розглядається з огляду на провідну функцію як основу для інтегрування змісту фахового навчання на фундаментальному й методологічному рівнях. У процесі розроблення курсу інтегрування ураховувався ступінь інтегрування предметний (у межах курсу); міжпредметний (у межах суголосних дисциплін, важливим чинником є врахування засвоєння категорійного апарату галузі в тісному взаємозв’язку з іншою (Лінгвістика й Історія); ролі курсу в системі, взаємовплив курсів фахового спрямування (у змісті освітнього процесу). Міждисциплінарна взаємодія у процесі підготовки майбутніх філологів забезпечує ефективність у формуванні компетентностей, необхідних для розширення уявлення про лінгвокультурологію, яка визначає взаємозв’язок і взаємодію культури й мови у їх функціонування й узагальнює цей процес як цілісну структуру одиниць у їх єдності мовного й культурного змісту. Обґрунтовано змістові блоки у структурі курсу «Лінгвокультурологія»: Лінгвокультурологія як наука і навчальна дисципліна. Дискурсивно-прагматичні характеристики лінгвокультурних універсалій. Історико-культурні дескриптори лінгвокультурологічного дискурсу. Категорійно-понятійний апарат у змісті інтегративного курсу подається відповідно до теми. Зміст виокремлених тем (1.1. Онтологія лінгвокультурології. Взаємозв’язки лінгвокультурології з іншими галузями знання. 1.2. Ціннісно-комунікативна природа лінгвокультурології. Поняття лінгвокультуреми в інформаційно-семіотичному полі культури. 1.3. Мовна картина світу. Мовно-культурна особистість. 2.1. Моделі світу як історичний тип культури і когнітивно-культурний сценарій діяльності особистості. Вербалізація моделей світу в українській та інших лінгвокультурах: зіставний аспект. 2.2. Поняття про фонові знання. Функційний і світоглядний складники безеквівалентної й еквівалентної лексики як механізм вираження етнокультурної специфіки. Концепт та його репрезентація в різних видах мистецтва. 2.3. Пареміологічна репрезентація етномовної свідомості в українській й інших лінгвокультурах: зіставний аспект. 3.1. Лінгвокультурема в ґенезі української культури: традиції і трансформації. 3.2. Релігійні й культурно-рефлексійні детермінанти культури. Толерантність й емпатія як дескриптори сучасної моделі міжкультурної комунікації.) описано з урахуванням принципів науковості, наступності і послідовності.

Мета статті – опис лінгвоперсонологійних виявів колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття як літературно-мовного феномена, окреслення динаміки зрушень та стильові тенденції іміджу митців постколоніального українського дискурсу. Джерельною базою розвідки слугують поетичні словесні цілі, з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку одиниць (метафор, епітетів, перифраз, оксюморонів тощо), що маніфестують текстову категорію «колективний адресант». Об̓єктом вивчення є український поетичний дискурс постколоніальної епохи та його складники (колективний адресант↔текст↔адресат), а предметом – художні образи української поезії 1990-х років як виразники колективного адресанта «дев̓ятдесятників». Джерельною базою обрано віршовані твори сучасних українських поетів В. Виноградова, Р. Скиби, І. Павлюка, Л. Мельник, М. Кіяновської, Н. Нежданої, А. Дністрового, В. Балдинюк, С. Жадана, О. Галети, В. Махно, Д. Кубая, Н. Дички, О. Яковини, Н. Федорака, П. Михайлюк, П. Вольвача, А. Бондаря, І. Бондаря-Терещенка, О. Сливинського та ін., що уміщені в літературних часописах, журналах, газетах («Березіль», «Кальміус», «Сучасність», «Курʾєр Кривбасу», «Літературна Україна», «Тернопіль вечірній», «Дніпро», «Світо-вид», «Дзвін», «Дніпро», «Слово просвіти» «Слово і час», «Західний курʾєр», «Світ молоді», «Київ», «Українська культура», «Дивослово» та ін.), антологіях поезій («Іменник» (1997), «Девʾятдесятники» (1998), «Антологія нової української поезії» (1998), «Дивовид» (1997), «Антологія нової української поезії» (1998), «Боян-97», «Пастухи квітів» (1999), «Цех поетів» (1999) та ін.). Результатом наукового пошуку стало опрацювання концепції антропоцентричної природи поетичного тексту, в якому адресант і адресат складають інтерактивний комунікативний ланцюг, а художньо-поетична комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками закодований у віршованій формі. Подано також характеристику стильових мовних ознак іміджу митців. Висновком є те, що кожна культурно-історична епоха витворює мікрообраз часу, виробляє власний спосіб художньо-образного осмислення і бачення світу. Українські поети покоління «1990» – це знакова спільнота письменників, що народилася орієнтовно в один час і має спільний життєвий досвід, і як наслідок – ідентичність способів рефлексії, спорідненість емоцій, проблем, зацікавлень. Ці автори характеризуються спільним досвідом так званого поколіннєвого переживання, що визначило їх подальше духовне зростання й формування свідомості. Молодіжна поетична група «1990» у своїх поетичних збірках нарешті позбулася комплексу меншовартості колоніальної нації, сформувала унікальну манеру письма, виступила проти так званого методу «соціалістичного реалізму» у літературі, зафіксувала протест проти офіціозу й ідеологічної заангажованості у художній словесності, утвердила гендерну рівність у поезії. Визначаємо лінгвоперсонологійні вияви колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття: сарказм, депресивний синдром, почасти мода на деконструкцію, колажність техніки, кліповість, фрагментарність бачення світу, стилістична какафонія, змішування жанрів, гіперболізм та цитатність мислення, антипоетичність, антиестетичність, іронічна позиція щодо усталених зворотів, синтез сучасного європейського світогляду з притаманними тільки українському менталітету способу сприйняття міфів, образів та метафор, гра з етноміфологемами українського віршування, етнототожніми елементами етнокультури, мовно-естетичний радикалізм, пародійність, гротескність, стилістчні варіації, семантично-деструктивні експерименти з усталеними поетизмами, фразеологізмами, відомими у національній і світовій культурі текстами, прецедентними іменами, деконструктивістська гра з узуально-«стертими» метафоричними образами з метою подолання тиражованості, автоматизму їх сприймання, знижена мова як масово-естетична реакція на нормотворчість, стандартність мови та пуризм, зорієнтованість на маси, тобто «середню» людину, без переваг та духовної вишколеності, кітчева естетика письма, уведення у поезію кліше мас-медіа-простору, ідеологізованих висловів тоталітарного режиму, які творчо модифікуються авторами шляхом іронізування та заперечення, нівелювання канонізованого сентиментального ставлення до історичних та релігійних істот, будь-яких авторитетів, розширення мовно-естетичних горизонтів поетичного слова (сленг, суржик, діалектизми), відчуження від соціальних інститутів, політики, панівних ідеалів та ідеологій, семантико-стилістичні мотиви самотності, порожнечі та спустошення.

Мета. Метою представленої статті є встановлення особливостей концептосистеми сучасного німецькомовного медич-ного дискурсу, а саме виявлення ключових одиниць його концептуального простору як ментального ресурсу та визначення взаємозв’язків між ними.Дослідження виконане в межах сучасної когнітивно-дискурсивної парадигми лінгвістичних досліджень, спрямованої, зокрема, на встановлення мисленнєво-мовленнєвих особливостей дискурсивних практик етнокультурних спільнот, особли-востей комплементарності їхніх ментальних і вербальних ресурсів, що дає змогу описати їх ментальну зумовленість.Методи. У роботі була використана методика когнітивного картування, шляхом якої здійснено інтерпретацію смислового плану тексту як складника дискурсу. Вона складалась із поетапного застосування концептуального методу – для встановлення множини концептів-автохтонів та аналізу регулярних суміжних пар, шляхом якого вдалося встановити пари концептів, що вжи-ваються в найближчому контексті, кількісного аналізу, який обґрунтував закономірність встановлених пар для цього типу дис-курсу, а також логіко-семантичного аналізу, на основі якого сформульовані логічні інтерпретації – основні пресупозиції в основі сучасного німецькомовного медичного дискурсу.Результати. На матеріалі 500 дискурсивних актів визначено 2367 концептів, об’єднаних за змістовним принципом у 14 доменів, з яких об’єктивно встановлено 65 концептів-автохтонів, що створюють каркас концептосистеми сучасного німецькомовного медичного дискурсу, а також регулярні міжавтохтонні кореляції імплікації, слідування, каузації та координа-ції, що демонструють певні смислові залежності у свідомості його учасників. Це дало змогу представити встановлені концеп-ти як стрижні німецького уявлення про медичну сферу, зіставити його когнітивну репрезентованість та мовну об’єктивацію.Висновки. Через експлікацію основної структури концептосистеми досліджуваної дискурсивної практики сформульовані ключові етноспецифічні пресупозиції основних актантів сучасного німецькомовного медичного дискурсу, які засвідчують, що кооперативна партнерська атмосфера між сучасним німецьким пацієнтом та лікарем формується як симбіоз усвідомлення й дотримання прийнятих у суспільстві законів, норм поведінки, цінностей, професійних обов’язків у процесі здійснення кон-кретної лікарської діяльності, а також висловлення емоційної підтримки один одного. Purpose. The purpose of this article is to establish features of the conceptual system of modern German language medical discourse, namely to identify the key units of its mental resource as conceptual space, and to determine relationships between them.The research is performed within the modern cognitive-discursive paradigm of linguistic research, aimed, among other things, at establishing mental and speech features of discursive practices of ethnocultural communities, features of complementarity of their mental and verbal resources, which allows to describe their mental conditionality.Methods. The method of cognitive mapping was used in the research, by which interpretation of the semantic plan of text as a component of discourse was carried out. It consisted of a step-by-step application of a conceptual method - to establish a set of autochtonous concepts and analysis of adjacent pairs, which established pairs of concepts used in an immediate context, quantitative analysis which justified the regularity of established pairs for this type of discourse, and logical-semantic analysis, on the basis of which logical interpretations were formulated – the main presuppositions that are in the basis of modern German language medical discourse.Results. Based on 500 discursive acts were identified 2367 concepts, united by a substantive principle in 14 domains, which 65 autochthonous concepts were objectively established, creating the framework of the conceptual system of modern German-language medical discourse, as well as regular inter-autochthonous correlations of implication, following, causation and coordination, demonstrating certain semantic dependencies in the minds of its participants. As result, it allowed to present the established concepts as the core of the German idea of the medical field, to compare its cognitive representation and linguistic objectification.Conclusions. Through the explication of the basic structure of the conceptual system of the studied discursive practice, key ethnospecific presuppositions of the main actants of modern German-language medical discourse are formulated, which testify that the cooperative partnership atmosphere between in the process of carrying out specific medical activities, as well as expressing emotional support for each other.

У статті висвітлено фразеотвірні можливості релігійних фразеологізмів української мови (і тих, що не потребують декодування, і тих, які функціонують в узагальнено-образних значеннях). Ступінь відтворюваності мотивувальних ознак внутрішніх форм фразеологізмів із узагальнено-образним значенням висока. Аналітичним релігійним термінам, крилатим бібліїзмам, народним прислівʼям і приказкам, формулам мовного етикету і божби, власне фразеологізмам ‒ усім фразеологічним одиницям, що містять релігійний компонент і видозмінені за формою чи за семантикою, притаманні підвищена експресія, образність, стилістична маркованість та оцінність. Ключові слова: релігійна лексика, релігійна фразеологічна одиниця, трансформація / усічення / нарощення / компонентна заміна фразеологізму. Покликання Список використаних джерел Великий тлумачний словник сучасної української мови, за ред. В. Т. Бусла. Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. Жайворонок, Віталій. Знаки української етнокультури: словник‑довідник. Київ: Довіра, 2006. Коваль, Алла. Спочатку було Слово: крилаті вислови біблійного походження в українській мові. Київ: Либідь, 2001. Словник української мови, за ред. В. В. Жайворонка. Київ: Видавничий центр «Просвіта», 2012. Словник української мови, за ред. І. К. Білодіда. В 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. Словник української мови, за ред. В. М Русанівського. В 20 т. Київ: Наукова думка, 2010‒2018. Пуряєва, Наталія. Словник церковно-обрядової термінології. Львів: Видавничий відділ «Свічадо» Монастиря Монахів Студитського Уставу, 2001. Українські приказки, прислів’я і таке інше, укл. М. Номис. Київ: Либідь, 1993. Фразеологічний словник української мови, укл. В. М. Білоноженко, В. О. Винник, І. С. Гнатюк та ін. У 2 кн. 2-ге вид. Київ: Наукова думка, 1999. Список використаної літератури Арутюнова, Нина. Метафора и дискурс. Москва: Прогресс, 1990. Бабич, Надія. Богословський стиль української мови у контексті стилістичної науки. Чернівці: Букрек, 2009. Богдан, Світлана. «Біблеїзми в системі епістолярного автопортретування Лесі Українки». Волинь філологічна: текст і контекст, вип. 17, 2014, с. 15‒36. Васильченко, В’ячеслав. «Відображення українськими обрядовими фразеологізмами статусної зміни зовнішності людини». Українська мова, № 1, 2010, с. 67–81. Денисюк, Василь. «Варіантність фразеологічних одиниць (на матеріалі східнослов’янської середньовічної історіографії)». Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету: Філологічні студії, вип. 16, 2017, с. 87‒95. Івченко, Анатолій. Українська народна фразеологія: ареали, етимологія. Харків, 1996. Колоїз, Жанна. «Біблійна алюзія як засіб вираження авторської інтенції в романі В. Шкляра «Залишенець. Чорний Ворон»». Науковий вісник Чернівецького національного університету: Романо-слов’янський дискурс, вип. 659, 2013, с. 3‒9. Куза, Анжела. Українська релігійна фразеологія: особливості функціонування в сучасному мовному просторі. Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01. Львів, 2016. Кузь, Г. «Вплив християнського світогляду на компонентний склад та функції вигукових фразеологізмів». Біблія і культура, вип. 1, 2000, с. 233–7. Мацьків, Петро. Концептосфера Бог в українському мовному просторі. Київ ‒ Дрогобич: Коло, 2007. Мойсієнко, Анатолій. «Aктуалізація фразеологічних одиниць у художньому тексті». Українська лексикографія в загальнослов’янському контексті: теорія, практика, типологія: матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої пам’яті проф. Л. Г. Скрипник. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011, с. 115‒21. Мокиенко, Валерий. Славянская фразеология. Москва: Высшая школа, 1989. Німчук, Василь. «Християнство й українська мова». Українська мова, № 1, 2001. с. 11‒30. Огієнко, Іван. Українське монашество. Київ: Наша культура, 2002. Осінчук, Юрій. Історія української богослужбово-обрядової лексики. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2009. Піддубна, Наталія. Формування номенклатури назв релігійних споруд в українській мові: автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01. Харків, 2000. Потебня, Олександр. Из лекций по теории словесности. Басня. Пословица. Поговорка. Харьков: Госиздат Украины, 1930. Селіванова, Олена. Нариси з української фразеології (психолінгвістичний та етнокультурний аспекти). Київ ‒ Черкаси: Брама, 2004. Скаб, Марія, Скаб, Мар’ян. «Біблійні фразеологізми як об’єкт мовної гри в сучасній українській літературі». Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации, т. 25 (64), № 2 (1), 2012, с. 232–7. Скаб, Марія. «Фразеологізми з релігійним компонентом в українських словниках». Українська лексикографія в загальнослов’янському контексті: теорія, практика, типологія: матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої пам’яті проф. Л. Г. Скрипник. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011, с. 107–14. Скрипник, Лариса. Фразеологія української мови. Київ: Наукова думка, 1973. Слонов В. «Біблія на уроках української мови». Урок української, № 2, 2002, с. 37–42. Сулима, Віра. Біблія і українська література. Київ: Освіта, 1998. Телия, Вероника. Типы языковых значений. Связанное значение слова в языке. Москва: Наука, 1981. Ткач, Л., Шепетюк, І. «Євангелійні мотиви в українській народній фразеології та в дискурсі української мемуаристики початку ХХ ст. (за щоденниками С. Єфремова)». Науковий вісник Чернівецького національного університету: Слов’янська філологія, вип. 87, 2000, с. 109–127. Ужченко, Віктор, Ужченко, Дмитро. Фразеологія сучасної української мови. Київ: Знання, 2007. Царьова, Ірина. «Обрядофраземи північноукраїнських і східнослобожанських говірок». Волинь-Житомирщина, № 22(II), 2010, с. 289‒95. Ципердюк, Оксана. «Біблійні алюзії в поетичних текстах Василя Герасим’юка». Науковий вісник Чернівецького національного університету: Романо-слов’янський дискурс, вип. 772, 2016, с. 110‒5.

У статті на основі когнітивного підходу до аналізу стилістичних одиниць досліджено мовно-символічний код поезії українського символізму кінця ХІХ – початку ХХ ст. на прикладі поетичних текстів одного з яскравих його передставників В. Пачовського. На основі закономірностей функціонування символічної образності у його творах виявлено особливості когнітивного наповнення народнопоетичної символіки у художньому дискурсі поезії символізму зазначеного періоду, встановлено особливості індивідуально-авторського значеннєвого оновлення символів. Проаналізовано фреймово-слотову організацію народнопоетичних концептів і з’ясовано їх роль у вербалізації авторської мовної картини світу. Ключові слова: ідіостиль, мовна картина світу, концептуальна картина світу, когнітивна стилістика, символ, народнопоетичний символ, концепт, фрейм, слот. Покликання Список використаних джерел Пачовський, Василь. Зібрані твори. В 2 т. Філадельфія–Ню-Йорк–Торонто : Об’єднання українських письменників «Слово», 1984. Список використаної літератури Болдырев, Николай. «Концепт и значение слова». Методологические проблемы когнитивной лингвистики, под ред. И. А. Стернина. Воронеж: ВГУ, 2001, с. 25–36. Булашев, Георгій. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Київ : Фірма «Довіра», 1992. Вежбицкая, Анна. Язык. Культура. Познание. Москва : Русские словари, 1997. Виноградов, Виктор. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. Москва, 1963. Войтович, Валерій. Сокіл-Род: легенди та міфи стародавніх українців. Рівне, 1997. Воропай, Олекса. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. Київ : Оберіг, 1991. Гнатюк, Володимир. Нарис української міфології. Львів, 2000. Єрмоленко, Світлана. Фольклор і літературна мова. Київ : Наукова думка, 1987. Жаботинская, Светлана. «Концептуальный анализ: типы фреймов». Вестник Черкасского университета, вып. 11, 1999, с. 3–20. Жайворонок, Віталій. Знаки української етнокультури. Київ : Довіра, 2006. Жайворонок, Віталій. «Проблема концептуальної картини світу та мовного її відображення». Культура народов Причерноморья, № 32, 2002, с. 51–3. Керлот, Хуан. Словарь символов. Москва : REFL-book, 1994. Кононенко, Віталій. Концепти українського дискурсу. Київ-Івано-Франківськ : Плай, 2004. Кононенко, Віталій. Мова у контексті культури. Київ – Івано-Франківськ, 2008. Костомаров, Микола. «Несколько слов о славяно-русской мифологии в языческом периоде, преимущественно в связи с народною поэзиею». Слов’янська міфологія: вибрані праці з фольклористики й літературознавства. Київ : Либідь, 1994, с. 257–79. Костомаров, Микола. «Об историческом значении русской народной поэзии». Слов’янська міфологія: вибрані праці з фольклористики й літературознавства. Київ : Либідь, 1994, с. 44–201. Костомаров, Микола. «Славянская міфологія». Слов’янська міфологія: вибрані праці з фольклористики й літературознавства. Київ : Либідь, 1994, с. 201–57. Кубрякова, Е. С., Демьянков, В. З., Панкрац, Ю. Г., и Лузина, Л. Г. Краткий словарь когнитивных терминов. Москва, 1997. Левченко, Олена. Дослідження вербальних символів у лінгвокультурологічному аспекті. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/ bitstream/handle/ 123456789/73947/07-Levchenko.pdf? sequence=1 Левченко, Олена. Фразеологічна символіка: лінгвокультурологічний аспект. Львів, 2005. Лосев, Алексей. Знак. Символ. Миф. Москва : Издательство МГУ, 1982. Лосев, Алексей. Проблема символа и реалистическое искусство. Москва : Искусство, 1976. Лунькова, Лариса. Когнитивная стилистика: обработка и декодирование художественного текста. Москва : РУСАЙНС, 2018. Маслова, Валентина. Лингвокультурология. Москва : Издательский центр «Академия», 2001. Потебня, Александр. «О некоторых символах в славянской народной поэзии». Символ и миф в народной культуре. Москва : Лабиринт, 2000, с. 5–91. Ріжко, Руслана. «Когнітивне наповнення фольклоризмів у поетичній картині світу кінця ХХ – початку ХХІ століття». Вісник Житомирського державного університету ім. Івана Франка: Філологічні науки, вип. 58, 2011, с. 186–192. Селіванова, Олена. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. Полтава: Довкілля-К, 2008. Сімович, Оксана. Поетична символіка української народної творчості: лінгвістичний аспект. Львів, 1999. Сліпушко, Оксана. Давньоукраїнський бестіарій: генезис і система. Київ: Дніпро, 2001. Юнг, Карл. Человек и его символы. Москва : Серебрянные нити, 1997.