Journal articles on the topic 'Енергетична стратегія України'

Деревне біопаливо є одним із важливих джерел альтернативної енергії в Україні. Водночас деревна біомаса є одним із найдешевших енергетичних ресурсів. Доведено, що її обсяги у є достатніми для забезпечення енергетичних потреб населення. Проте значний потенційно доступний обсяг деревної біомаси в Україні не використовується для енергетичних потреб, зокрема, залишки деревини на лісосіках. Використання відходів заготівлі та обробки деревини як палива є екологічно та економічно ефективним рішенням. Обгрунтовано доцільність запровадження біоенергетичної політики, що регулюватиме процес вторинного використання деревини. В Україні не прийняті законодавчі норми та положення, які регулюють біоенергетичну сферу, крім «Енергетичної стратегії України до 2035 року». Використання деревної біомаси в енергетичних цілях не регулюється чіткою та прозорою біоенергетичною політикою і набором відповідних інструментів. Раціональне використання потенціалу відходів деревини з позицій економіки замкненого циклу може зробити вагомий внесок у вирішення енергетичної проблеми в Україні. Енергетична стратегія України на період до 2035 р. розглядає деревну біомасу як один із варіантів отримання паливної енергії, але не описує дії та заходи, безпосередньо спрямовані на отримання цього виду енергії. Законодавча база України не розглядає достатньо детально деревну біомасу як самостійний вид палива. Розвиток біоенергетики охоплює питання отримання енергії з лісосічних відходів, відходів деревообробки та неліквідних залишків, а також енергетичних плантацій. Формування біоенергетичної політики та регіональних стратегій сталого розвитку біоенергетики на основі оцінювання потенціалу деревної біомаси є основним завданням біоенергетичного напряму в рамках лісового сектору.

Створення конкурентних енергетичних ринків, що передбачається відповідно до членства в Енергетичному Співтоваристві, надасть змогу забезпечити доступність енергії для населення шляхом становлення споживачів як активних учасників енергетичного ринку, захисту уразливих споживачів енергоресурсів, боротьби з енергетичною бідністю. Енергетичні ресурси для населення залишаються невід’ємним елементом життєдіяльності, а рівень споживання енергії та структура використання палива населенням тісно корелюють із соціально-економічним розвитком суспільства. Зважаючи на сучасний розвиток країн, енергетична бідність може проявлятися по-різному – через відсутність доступу до сучасних енергетичних послуг, надійності постачання, відсутність доступу до енергоресурсів за доступними для населення цінами тощо. Метою статті є висвітлення концептуальних засад соціального явища «енергетична бідність» і на основі цього уточнення його формулювання. Науковою новизною є авторське визначення поняття «енергетична бідність», принциповою відмінністю якого від відомих раніше позицій авторів є формулювання на основі системного дослідження когнітивних ознак енергетичної бідності, аналізу особливостей їх прояву в сучасному світі загалом та в реаліях сьогодення України. Висновок. Під дефініцією «енергетична бідність» пропонується розуміти стан, за якого окремі групи та шари населення вимушено позбавлені можливості задовольнити свої потреби в енергетичних ресурсах у відповідних видах і обсягах, що необхідні для підтримання способу життя, притаманного конкретному суспільству в конкретний період, та для подальшого суспільного розвитку. Для упередження енергетичної бідності пропонується під час розроблення проекту Стратегії енергетичної безпеки, а також у межах опрацювання проекту Закону про енергетичну ефективність передбачити визначення на національному рівні терміна «енергетична бідність».

Актуальність теми дослідження. Модернізація енергетичної системи України є ключовим завданням з огляду на показники енергоємності економіки та зниження конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світових ринках. Вивчення доцільності та можливості використання європейського підходу модернізації енергосистеми на основі розбудови розумних енергомереж дозволить сформувати ефективних механізм трансформації енергосектору. Постановка проблеми. Модернізація енергосектору економіки країни має відбуватися системно з урахуванням світових тенденцій та стратегічного напрямку розвитку. Застосування розумних енергомереж як ключового елементу системних енергетичних трансформацій можливе лише за наявності відповідних передумов, наявність яких необхідно дослідити. Аналіз попередніх досліджень і публікації. Питання впровадження розумних енергомереж в Україні вивчали такі вчені, як: Черемсін М. М., Черкашина М. М., Попадченко С. А., Малогулько Ю. В., Дячук Д. А., Мороз О. М., Друзь В. О. та ін. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Питання доцільності та економічної ефективності системної розбудови розумних енергомереж залишається недостатньо дослідженим у працях вітчизняних науковців. Постановка завдання. Визначення передумов розбудови розумних енергомереж як ключового фактора модернізації вітчизняного енергетичного сектору. Викладення основного матеріалу. У статті розглянуто стан енергосектору України з позицій енергоємності економіки. Визначено напрямки модернізації енергетики. Проаналізовано можливості розбудови розумних енергомереж. Висновки. Розбудова розумних енергомереж сприятиме підвищенню ефективності функціонування енергетичного сектору економіки. Енергетична стратегія України відповідає світовим тенденціям, містить окремі елементи, реалізація яких необхідна для впровадження концепції Smart Grid в Україні, проте не містить чіткого плану дій з її впровадження.

Метою статті є окреслення загального підходу до розуміння енергетичної політики України у контексті конституційної теорії та дослідження її основних конституційно-правових засад. Наукова новизна статті полягає у формуванні єдиного підходу до розуміння енергетичної політики в теорії конституційного права, структуруванні та встановленні зв’язків з дотичними поняттями. Висновки. У конституційно правовому розумінні енергетичну політику доцільно розглядати в якості однієї з основних складових енергетичної безпеки держави, яка (енергетична політика) охоплює енергетичну стратегію, внутрішню і зовнішню енергетичну політику, а також енергетичну дипломатію, як основний інструмент здійснення зовнішньополітичної діяльності у цій сфері. Спрямованість енергетичної політики держави на максимальне підвищення енергетичної незалежності та захист енергетичних інтересів має також враховувати ряд конституційних засад та принципів, які значною мірою впливають на формування такої політики, як то визнання людини найвищою соціальної цінністю, дія принципу верховенства права, забезпечення екологічної безпеки, превалювання мирного вирішення проблем та співробітництва у сфері зовнішньополітичної діяльності України. Ефективне здійснення енергетичної політики, в свою чергу, залежить від вдалої співпраці та взаємодії Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України, які мають ключові повноваження у цій сфері відповідно до Конституції України.

Актуальність проблеми наукового дослідження полягає в критичній енергетичній залежності України від зовнішніх джерел енергопостачання. Наявність більш ранніх науково-практичних підходів до питання про енергозаощадження не в повному обсязі розкриває можливості пошуку шляхів подальшої диверсифікації джерел енергозабезпечення. Тому перед українським урядом щорічно постає проблема вибору не лише закордонного експортера енергоносіїв, але й політико-економічного вектора руху країни. Необхідність приєднання України до європейських стратегічних документів з розробки і впровадження технологій у галузі відновлюваної енергетики нині досить актуальна.Мета написання статі – проаналізувати відповідність запропонованої оновленої версії Енергетичної стратегії всім видам відновлюваної енергетики з урахуванням потенціалу розвитку відновлюваних джерел енергії Україні. Автор у своєму дослідженні спирається на прогнозовані результати, яких прагнуть досягти країни ЄС-28 у практиці енерговідновлення й енергозабезпечення. Тим самим ці країни закріплюють власну енергетичну незалежність від деструктивних зовнішніх чинників (часто політичного характеру) з поступовою мінімізацією та подальшою відмовою від імпорту енергоносіїв.У статті розглянуто чинники, що сприяли приєднанню України до Директиви ЄС 2009/28/EC на шляху просування до технологій відновлюваної енергетики. Окреслено критичну оцінку переваг і недоліків оновленої Енергетичної стратегії України на тлі існуючої кризової ситуації в економіці країні. Згідно із пріоритетами оновленої Енергетичної стратегії України наведено прогнози обсягів відтворення енергетичних запасів і розглянуто можливість їх якнайшвидшого досягнення.Наукова новизна дослідження полягає в систематизації методологічних підходів до аналізу сучасного стану енергозабезпечувальних і відновлюваної складових відповідно до галузевих потреб економіки.Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості використання вітчизняними економістами матеріалів статті у сфері енергозаощадження та енергозабезпечення.

У роботі розглядаються проблеми безпеки нафти у відносинах між Польщею та Україною. Ключовою проблемою в цих відносинах є будівництво газопроводу, що зв'язує Броди та Адамово. Ці інвестиції вважаються ключовими для енергетичної стратегії та диверсифікації напрямків постачання нафти, однак його економічний сенс та економічна ефективність є сумнівними. У документі представлені як причини цієї інвестиції, так і потенційні вигоди від її впровадження, а також слабкі сторони проекту та можливі перспективи її проведення. За словами автора, сумнівно, чи достатня кількість нафти буде проходити через запланований трубопровід, щоб зробити ці інвестиції вигідними. Зокрема, проблематично забезпечити надійне та стабільне постачання сировини. Проте останнім часом все більший інтерес викликає експорт нафти через територію України з Азербайджану, що має багаті родовища сировини. З метою підвищення енергетичної безпеки Польщі та України необхідно створити нові шляхи постачання вуглеводнів. Польща та Україна повинні скористатися геополітичними позиціями своїх держав, розглядаючи як економічні, так і політичні детермінанти. Газопровід Броди – Адамово, крім своєї першої і основної функції, підвищив би енергетичну незалежність Європи та Прибалтики від Росії. Україна теж залишилася б у виграші, адже у кризових ситуаціях газопровід можна використовувати у реверсному напрямку, забезпечуючи регіон нафтопродуктами з Балтійського і Північного морів. Газопровід міг би слугувати козирем у відносинах з Росією. У швидко мінливої реальності, яку можна назвати варіантом постачання нафти з Ірану, важливо забезпечити різноманітні інструменти та альтернативи для збільшення гнучкості. Хоча економічна складова використання газопроводу Броди – Адамово породжує сумніви, все ж його доля залишається невирішеною через постійні зміни в енергетичних стосунках сучасного світу. Реалізацію проекту варто теж розглядати з точки зору прагнення Польщі та України до енергетичної незалежності від Росії, яка залишається ключовим регіональним транспортером нафтопродуктів.

Домінуюча парадигма енергогенерування централізована, високовуглецева і породжує енергетичну бідність. Імператив глобальної зміни клімату пріоритезує процес енергетичного переходу, одним із аспектів якого є стале енергетичне використання деревної біомаси. Обґрунтовано необхідність трансформації енергетичного сектора шляхом використання холістичних методів дослідження і деліберативних методів прийняття рішень. Побудовано причинно-наслідкову модель процесу енергетичного переходу і потокову модель поширення екоінновацій для процесу формування енергетичних кооперативів. За результатами регресійного аналізу макроекономічних показників глобальної конкурентоспроможності країн виконано параметризацію потокової моделі для умов України. За результатами моделювання, проведеного з використанням цієї моделі, встановлено, що процес формування енергетичних кооперативів відбуватиметься повільно, насамперед – через неефективність інституцій. Однак відповідно до здійсненого нами опитування в м. Борислав встановлено, що 18,1 % респондентів знайомі з концепцією енергетичних кооперативів, з яких кожен п’ятий готовий вкласти власні кошти в їхній розвиток, близько половини опитаних бажають змінити системи опалення в своїх помешканнях, що значно простіше зробити членам кооперативів. Використовуючи причинно-наслідкову модель, протестовано запропоновані нами SWOT-стратегії процесу покращення енергетичного використання деревної біомаси в житловому секторі, визначено додаткові важелі впливу, виявлено потенційні небажані наслідки і джерела непевності, що сприятиме глибшому розумінню і кращому управлінню процесом енергетичного переходу.

Метою даної роботи є визначення шляхів зменшення викидів парникових газів. Парникові гази змінюють клімат планети, викликаючи так зване глобальне потепління. Відбувається антропогенний вплив на природу, загроза вимирання біологічних видів та продовольчій безпеці. В роботі розглянуто ринковий механізм кліматичної політики, за допомогою якого можна змінити світовий енергетичний баланс. Сектор енергетики в світі буде в значній мірі екологічно чистим за рахунок широкомасштабного використання відновлюваних джерел енергії. Ринковий механізм – один з основних інструментів кліматичної політики, за допомогою якого держави і компанії можуть продавати або купувати квоти на викиди парникових газів на регіональному, національному або міжнародному ринках. Законом України від 13.07.2016 р. №0105 ратифіковано Паризьку угоду щодо боротьби зі зміною клімату. Окрім міжнародних зобов’язань, запровадження ринку квот на викиди парникових газів передбачені й внутрішніми стратегічними документами України. Згідно з оновленою Енергетичною стратегією України на період до 2035 року оптимізацію структури енергетичного сектора національної економіки доцільно провадити шляхом збільшення обсягу використання енергетичних джерел з низьким рівнем викидів двоокису вуглецю, збільшення обсягу використання відновлюваних джерел енергії. Виробництво електроенергії відновлюваними джерелами енергії прогнозується збільшити з доведенням її частки у загальному первинному постачання енергії у 2035 р. до 25 %, у порівнянні з показником 2015 р. — 4%. Технічно-досяжний електроенергетичний потенціал відновлюваних джерел енергії України достатній для покриття значної кількості споживання електроенергії в країні. Бібл. 7, табл. 1, рис. 1.

У статті акцентовано увагу на зобов’язаннях України з імплементації Директиви 2001/80/ЄС про обмеження викидів деяких забруднюючих речовин у повітря від великих спалювальних установок. Наголошено на пріоритизації векторів ескалації енергетичного сектору економіки відповідно до Енергетичної стратегії України на період до 2035 р. та необхідності трансформації вітчизняної енергетики від застарілої моделі її функціонування до новітньої «низьковуглецевої» моделі. Констатовано критичність ситуації щодо технічного стану існуючих великих спалювальних установок в енергетиці України та системи передачі електроенергії, яка у сукупності з обмеженістю фінансових ресурси операторів, що їх обслуговують, а також значним обсягом робіт з модернізації обладнання та тривалим часом їх виконання перешкоджають своєчасному виконанню, взятих урядом України зобов’язань щодо зменшення викидів в атмосферу парникових газів та забруднюючих речовин. Констатовано прийняття урядом, за існуючої можливості «дерогації», Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок та визначено існуючі перешкоди на шляху його реалізації. Здійснено компаративний аналіз еволюційного розвитку інструментарію механізму державного регулювання енергетичного сектору економіки в Україні та країнах ЄС. Акцентовано на спробах уряду України прискорити перехід до «низьковуглецевої» моделі енергетики завдяки створенню Державного фонду декарбонізації та розробці механізму державної підтримки учасників процесу декарбонізації. Вказано на прогалини законодавства з розробки механізму державної підтримки учасників процесу декарбонізації та наголошено на необхідності його доопрацювання. Обгрунтовано доцільність внесення доповнень до Енергетичної стратегії України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність» щодо припинення перехресного субсидіювання, забезпечення привабливого інвестиційного клімату в енергетичному секторі економіки країни та мобілізації коштів до Державного фонду декарбонізації, створення якого сприятиме виконанню, взятих Україною зобов’язань щодо зменшення викидів парникових газів та забруднення навколишнього середовища.

Обґрунтовано теоретичні засади транскордонної співпраці країн у сучасних умовах. Основою для подальшого окреслення стратегічних напрямів розвитку співпраці визначено підходи, сформульовані у Європейській рамковій конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними громадами. Розкрито зміст та особливості проектів, реалізованих у рамках транскордонної співпраці України і Польщі у сфері енергетики. Проведено SWOT-аналіз сильних та слабких сторін у транскордонному співробітництві між Україною та Польщею в енергетиці. Обґрунтовано потенційні можливості та загрози його розвитку у стратегічній перспективі. Аргументовано, що врахування окреслених на основі проведеного аналізу можливостей України й Польщі на базі використання сильних сторін має бути підґрунтям для налагодження українсько-польського співробітництва в енергетичній сфері у контексті нових його реалій після активізації євроінтеграції. Узагальнено чинні нормативно-правові основи транскордонної співпраці та визначено потенціал реалізації стратегій підвищення її ефективності. Доведено, що важливим завданням для інтенсифікації транскордонної співпраці має бути активна співпраця між органами місцевої влади Польщі та України. Запропоновано напрями інституційно-організаційного забезпечення вирішення назрілих проблем та пріоритети стимулювання співпраці між Україною та Польщею в енергетичній сфері.

Розглянуто проблеми підготовки кваліфікованих кадрів для ядерної енергетичної галузі України та шляхи їх вирішення при реалізації енергетичної стратеги України. Показано, що завдання забезпечення кваліфікованими кадрами підприємств галузі та вищих навчальних закладів має спільне коріння, є пріоритетним й має вирішуватися на основі єдиного підходу

Досліджено основні характеристики газотранспортної системи України, визначено переваги та проблеми експлуатації. Відображено сучасні тенденції та становище на ринку енергоносіїв, адже він став інструментом реалізації інтересів політичної поведінки країн, джерелом міжнародних конфліктів та базою для політичних та економічних змов. Через те, що паливно-енергетичний комплекс країн Європи, учасником якого є Україна, дуже швидко змінюєься, споживачам природного газу запропоновано володіти інформацією та враховувати майбутні та сучасні тенденції. Розробляючи стратегію здійснення енергоефективних робіт, рекомендовано враховувати національні інтереси, потреби в енергетичному паливі в межах раціонального споживання та поділу джерел енергопостачання.

АПК вважають локомотивом економіки України. Він забезпе- чує традиційно 15–20 % ВВП щорічно, генерує валютний виторг від експор- ту сільськогосподарської продукції, в умовах боргового навантаження на на- ціональну економіку є джерелом покриття поточних зобов’язань. Головне завдання АПК: забезпечити продовольчу безпеку країни, а на- селення — якісною продукцією вітчизняного виробництва. Активна участь країни в міжнародних економічних відносинах є визначальним фактором розвитку економіки країни. На зміну теорії економічного зростання виникла концепція сталого роз- витку. Нині в науковій літературі існує багато визначень сталого розвитку. Та- ка ситуація зумовлена двома факторами: складністю концепції, що включає в себе економічні, екологічні, соціальні та інші аспекти розвитку суспільства, а також розбіжністю поглядів вчених, підприємців і політиків. Для кращого розуміння цей термін варто розділити на дві частини. Поєднання термінів “сталий” і “розвиток” дає змогу посилити зв’язок упорядкованих змін системи світового господарства з урахуванням інтеграції різних за характером цілей, територій, часу. Сталий розвиток АПК потребує державної підтримки. Окрім вирішення питання забезпечення продовольчої безпеки країни, сталий розвиток аграр- ного сектору є важливим з точки зору забезпечення зайнятості населення, нарощування експортного потенціалу країни. Україна є одним із ключових гравців на світовому ринку сільськогоспо- дарської продукції. Брак інноваційних підходів до розвитку галузі спричиняє нестачу інвес- тицій, потрібних для її розвитку, сільські мешканці в пошуках роботи їдуть за кордон. В умовах існування об’єктивної загрози вичерпання природних копалин як джерел одержання палива для потреб людства, усе більшої актуальності набуває необхідність вирішення проблеми пошуку альтернативних джерел для покриття енергетичних потреб. Біоенергетика могла б задовольнити значну частину енергетичних потреб житлово-комунального господарства України. Крім того, земля, яка унаслі- док забруднення стала непридатною для вирощування харчових рослин, мог- ла б використовуватись для вирощування енергетичних культур. Аграрна сфера економіки має потужний потенціал, який можна активу- вати за умови реалізації Стратегії сталого розвитку України та архитипіки в публічному управлінні.

У статті охарактеризовано енергетичну ситуацію сучасної України. Обґрунтовано необхідність підвищення рівня енергоефективності та енергозбереження у вітчизняній галузі житлово-комунального господарства та запровадження відповідного європейського досвіду. Теоретично висвітлено європейський досвід державного управління енергоефективністю та енергозбереженням у галузі житлово-комунального господарства з метою його практичного застосування у реаліях сучасної України. Змістовно розмежовано поняття «енергозбереження» і «енергоефективність». Обґрунтовано актуальність і необхідність підвищення рівня енергоефективності та енергозбереження у житловому секторі житлово-комунального господарства України. Визначено напрями європейської державної системи управління питаннями енергоощадності та підвищення енергоефективності. Наведено інструменти підвищення енергоефективності, які активно застосовуються у сучасній європейській практиці. Зазначено найпоширеніші форми державного стимулювання енергоощадності й підвищення рівня енергоефективності та енергозбереження в європейських країнах. Обґрунтовано необхідність вивчення, адаптації та застосування досвіду Федеративної Республіки Німеччина у сфері енергоефективності та енергозбереження у галузі житлово-комунального господарства (створення LEEN (Learning Energy Efficiency Networks) («навчальних мереж енергоефективності»); програми «STEP up!» – проведення відкритих, прозорих, публічних торгів у сфері енергоефективності та енергозбереження; активного стимулювання науково-дослідницької діяльності у сфері енергоефективності та енергозбереження). Охарактеризовано ситуацію щодо енергоефективності та енергозбереження у житловому секторі сучасної Німеччини. Наведено перелік заходів, що здійснюються німецьким урядом з метою заохочення споживачів до підвищення рівня енергоефективності та енергозбереження. Визначено основні засади Енергетичної стратегії України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність»

Обґрунтовано важливість формування та реалізації стратегічних пріоритетів державної по-літики посилення конкурентоспроможності вітчизняної агропродовольчої продукції на внутрішньому та зов-нішніх ринках. Вказано на потенціал вітчизняного агропродовольчого сектора на зовнішніх ринках збуту аг-рарної та продовольчої продукції. Виявлено недоліки системи державної політики програмування розвитку та посилення конкурентних позицій вітчизняного сектора агропродовольчої продукції. Виявлено слабкі місця стратегічного програмування державної політики формування засад конкурентоспроможності вітчизняної агропродовольчої продукції. Визначено напрями та заходи усунення перешкод зміцнення конкурентоспромож-ності агропродовольчої продукції в Україні та її регіонах. Доведено, що пріоритетними напрямами державної політики у цьому руслі потрібно розглядати: удосконалення макроекономічних характеристик середовища виробництва та збуту продукції агропродовольчого комплексу; зміцнення фінансової безпеки суб’єктів – ви-робників агропродовольчої продукції; розвиток експортного потенціалу агропродовольчої продукції; поліпшен-ня інвестиційного середовища в агропромисловому секторі; забезпечення науково-технологічної компоненти розвитку сектора; зміцнення виробничого складника конкурентоспроможності агропродовольчого підкомп-лексу АПК; посилення енергетичної забезпеченості та зростання енергоефективності в підкомплексі; покра-щення екологічної безпеки агропродовольчого сектора. Визначено стратегічні засади політики забезпечення конкурентоспроможності агропродовольчої продукції України, зокрема за такими елементами, як мета стратегії, її нормативно-правова основа та напрями реалізації, засоби забезпечення і засоби контролю реалі-зації стратегії.

Розглянуто актуальні проблеми збереження ядерних знань, показано необхідність створення національної системи керування ядерними знаниями в Україні, заснованої на рекомендаціях МАГАТЕ та практичному досвіді інших країн. Наведено загальні організаційні та методичні рекомендації зі створення такої системи.

У статті проаналізовано нові тенденції в зовнішній політиці США після приходу в Білий дім Дональда Трампа, а також їх вплив на розвиток сучасної системи міжнародних відносин. Співпраця України зі США є ключовим пріоритетом у реалізації національних інтересів нашої держави, тому розуміння нинішніх підходів США до міжнародних відносин є принципово важливим із погляду продовження плідної співпраці з ними. На основі аналізу Стратегії національної безпеки США 2017 р. та інших документів автори доводять, що зовнішня політика США набуває рис ізоляціонізму та унілатералізму. Контент-аналіз публікацій на офіційному сайті адміністрації Дональда Трампа демонструє пріоритетні регіони з погляду Білого дому: Східна Азія, країни-члени НАТО, Близький Схід, Латинська Америка й зростання уваги до питань Арктики. Проаналізовано тенденції розвитку відносин США з Китаєм, Росією, Північною Кореєю, Іраном. Розглянуто ймовірні сценарії подальшої поведінки США на міжнародній арені, які потрібно враховувати офіційному Києву в контексті розбудови українсько-американських відносин. Стверджується, що головне завдання на сьогодні для Києва – зберегти й розширити двопартійну підтримку України в Конгресі США. Серед іншого слід активно розширювати взаємовигідне співробітництво зі США та їхніми країнами-партерами в енергетичній сфері, де увагу Вашингтона сконцентровано на питаннях енергетичної безпеки Європи взагалі й Східної, зокрема. На тлі останніх резонансних подій в українсько-американських відносинах нагальним є створення модерного національного центру з питань американістики, адже допущені прорахунки є наслідком недостатнього розуміння багатьох важливих питань.

В статті розглянуті онтологічні аспекти політичних позицій країн-учасниць норманського формату щодо мирного врегулювання воєнно-політичної ситуації на Сході України. В системі міждержавних відносин між Німеччиною, Францією та Російською Федерацією виокремлено сфера взаємних інтересів, що обумовлює позицію сторін і помітно впливає на динаміку виконання Мінських домовленостей. Акцентовано, що у норманському форматі політика врегулювання Німеччини базується на органічному поєднання економічної складової і феномену «нормалізації» зовнішньополітичного курсу. Франції – на гуманістичних принципах Французької революції 1789 року та політичних ініціативах і лідерстві. РФ – на трьох «червоних лініях»: безпеці східних кордонів (заперечення експансії НАТО), енергетичній стратегії В. Путіна і стратегії просування «Руського миру». України – на перегляді Мінських домовленостей та готовності до імплементації «формули Штайнмаєра». Зроблено висновок, що суперечності інтересів норманської четвірки і неможливість вирішити конфлікт на Сході України військово-силовим способом вимагає від Києва зміни тактики переговорів на площадці норманського формату й у Мінську. Гнучкість позиції повинна бути підкорена стратегічній меті – це об’єднання країни.

Актуальність теми дослідження. Залізорудні підприємства є одними з найбільших споживачів паливно- енергетичних ресурсів України. Водночас аналіз розподілу потоків споживання електроенергії свідчить, що велика частка електричної енергії припадає саме на локальні енергетичні об’єкти, що зумовлює загалом актуальність вивчення питання особливостей прогнозування електроспоживання з мережі в умовах підприємств та актуальності застосування при цьому комбінованого підходу, особливо при впровадженні у структуру електропостачання цих підприємств розосередженої генерації. Постановка проблеми. Проблемою, висвітленою в цій роботі, є синтез особливостей прогнозування електроспоживання підприємств при впроваджені до системи їх електропостачання розосередженої генерації. Аналіз останніх досліджень і публікацій. У попередніх дослідженнях автори обґрунтували позитивний ефект від впровадження джерел розосередженої генерації в умовах промислових підприємств, а саме модульність, надійність, місцеве керування, зменшення негативного впливу на екологію та малий пусковий період. Ці об’єкти, а це в масштабах України сотні гектарів, за всіма своїми параметрами можуть і повинні стати полігоном для розміщення комплексів джерел розосередженої генерації, які, по суті, повинні стати міні- або мікроелектростанціями у структурі систем електропостачання підприємств України, у тому числі залізорудних підприємств. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. В умовах залізорудного підприємства, яке має дуже складну та розгалужену структуру, а технологічні процеси дуже складні й залежать від багатьох факторів, прогнозування є важким і складним завданням, за умови одержання похибки прогнозу, яка б не перевищувала 4 %. Тому в умовах залізорудного підприємства доцільно використання для одержання прогнозу електроспоживання штучних нейронних мереж, які передбачають наявність суттєвих зв’язків між окремими факторами. Постановка завдання. Таким чином, актуальним науково-практичним завданням є дослідження особливостей та механізму прогнозування електроспоживання залізорудних підприємств при використанні джерел розосередженої генерації у складі комплексу їх електропостачання. Виклад основного матеріалу. У результаті аналізу можливості впровадження розосередженої генерації у складі енергетичних систем залізорудних підприємств було виявлено, що джерела розосередженої генерації впливають на розподільні мережі цих підприємств та перетворюють їх на активні елементи. Це призводить до необхідності внесення змін у прийнятті стратегії управління розподільними мережами підприємства та планування структури і режимів локальних енергетичних систем. У статті запропоновано використання штучних нейронних мереж для прогнозування електроспоживання електричної енергії, особливо при впровадженні джерел розосередженої генерації по комплексу електропостачання. За допомогою програми «Statistica» було побудовано графіки електроспоживання із загальної мережі ПАТ Полтавський ГОК з використанням нейронних мереж. Результат прогнозування у порівнянні з реальними даними має незначне відхилення, що є допустимим. Висновки відповідно до статті. Для прогнозування, з достатнім рівнем ймовірності, електроенергоспоживання залізорудними підприємствами необхідно вирішити багатокритеріальну задачу з обов'язковим попереднім визначенням усіх факторів, що впливають та визначають рівні енергоспоживання конкретного підприємства. Застосування нейронних мереж у системах прогнозування електроенергетичних параметрів джерел розосередженої генерації дозволить забезпечити багатофакторне прогнозування, що дасть змогу покращити прогнозованість згенерованої електроенергії розосередженою генерацією в часі, в умовах залізорудних підприємств.

В статті досліджено інституційне забезпечення діяльності газотранспортних підприємств. Окреслено організаційно-економічний базис функціонування газотранспортних підприємств. Здійснено огляд теоретичних підходів до розуміння «газотранспортне підприємство» та шляхом систематизації дано уніфіковане визначення даного поняття. Простежено діюче нормативне забезпечення існування газотранспортної сфери. Розроблено організаційно-економічний базис забезпечення діяльності газотранспортних підприємств, запропоновано наступні організаційно-економічні шляхи ефективності діяльності газотранспортних підприємств. У напрямі лібералізації національного газового ринку: - дотримання правил та обов’язків Енергетичної стратегії України на період до 2030 року; - збільшення частини залучення приватного капіталу; - підвищити якість наданих газових послуг; - залишити трансакційні витрати; - адаптувати вихідні положення Кодексу газотранспортної сфери.

У статті на прикладі Єврорегіону «Верхній Прут» розглянуто сучасні аспекти транскордонної спів­праці регіонів України в рамках ініціативи ЄС Східне партнерство. Дано ретроспективу становлення транскордонних зв’язків Чернівецької області з регіонами Молдови та Румунії, показано їхню еволюцію – від трьохстороннього єврорегіону до реалізації проектів у рамках програм ЄС, проаналізовано ефективність реалізації Спільної операційної програми «Румунія­Україна­Республіка Молдова 2007­2013» для українського боку кордону. Також проведено дослідження громадської думки щодо впливу на неї євроінтеграційних процесів та транскордонного співробітництва. Визначено, що реалізація проектів не тільки позитивно впливає на розвиток регіону, але й є дієвим механізмом формування громадської думки щодо руху України в напрямку ЄС. Зроблено висновок про те, що трансрегіональна співпраця сьогодні відзначається пошуком нових моделей розвитку національних інфраструктур, до яких включаються енергетичні системи, транспортні і комунікаційні мережі. До цього ж долучається розробка спільної політики в галузі техногенно­екологічної безпеки, запобігання забруднення басейнів рік, а також розвиток рекреаційної діяльності і туризму, причому імплементація спільних стратегій має бути заснована і в тому числі на вирівнювання соціально­економічного та політичного розвитку прикордонних регіонів.

Сьогодні для авіабудування ПрАТ “Дніпроспецсталь” виплавляє більше ста марок сталей і сплавів з особливими експлуатаційними властивостями. Подальший розвиток підприємства та забезпечення конкурентоспроможності цієї та іншої продукції пов’язано з управлінням портфелем енергозберігаючих проектів, спрямованих на виконання таких завдань, як оптимізація енергетичного балансу, мінімізація споживання енергоресурсів, оптимізація енергоефективності та ін. На прикладі ПрАТ “Дніпроспецсталь” розглянуто основні етапи процесу управління ризиками для підприємств оборонно-промислового комплексу України. Акцент зроблено на розробці методів і моделей формування портфеля проектів енергозбереження з урахуванням стратегічних цілей обмеженості ресурсів і ризиків, яка дозволяла б здійснювати багатокритерійний вибір проектів, враховуючи при цьому: різноманітність вирішуваних завдань на металургійних підприємствах; планування реалізації проектів в різному часовому аспекті, що існують між проектами взаємозв'язку і координаційні узгодження, ризики, а також механізми фінансування. Розглянуто організаційні аспекти управління ризиками при реалізації проектів енергозбереження на металургійному підприємстві. В результаті реалізації процесів системи управління ризиками визначено перелік критичних ризиків і їх власників, проведена оцінка причин ризиків, розроблені заходи щодо їх управління. Розглянуто методи аналізу ризиків та невизначеності при управлінні портфелем проектів з використанням методів матриць взаємовпливу, векторного аналізу і багатокритеріальної експертної оцінки сукупного ризику. Практичне застосування такого підходу істотно підвищує можливість вибору найкращого проекту для реалізації з урахуванням сукупного ризику проекту в портфелі. Крім того, це дає можливість визначити і оцінити взаємовплив проектів через зміну сукупних ризиків проектів при їх одночасній реалізації. За допомогою запропонованого підходу і моделей оцінювання ризиків був сформований портфель проектів енергозбереження ПрАТ “Дніпроспецсталь”, куди увійшли перспективні до реалізації проекти у відповідності до енергетичної стратегії.

Розглянуто небезпеки, що пов’язані з ліквідацією пожеж та надзвичайних ситуацій на об’єктах із наявністю сонячних електростанцій. Проведено аналіз вітчизняних та зарубіжних праць за напрямом досліджень. Виявлено, що в доступних джерелах інформації надзвичайно мало результатів досліджень вітчизняних науковців щодо питань особливостей гасіння пожеж на об’єктах з наявністю сонячних електростанцій. Підкреслено, що особливої уваги варта робота німецьких дослідників, яка присвячена оцінці пожежних ризиків у фотоелектричних системах та розробленню концепцій безпеки для їх мінімізації. Зазначено, що ці дослідження охоплюють декілька тематичних комплексів, а саме: оцінку пожежного ризику у фотоелектричних системах; оцінку ризиків для служб обслуговування фотоелектричних систем, аварійних служб, зокрема пожежних команд, та стратегію уникнення ризиків; оцінку можливостей мінімізації ризику виникнення пожежі та її поширення на об'єктах із наявністю фотоелектричних систем; розроблення рекомендацій для виробників щодо конструкції компонентів фотоелектричних систем, її складових матеріалів, забезпечення якості під час виробництва, монтажу та експлуатації, що є актуальним для України. Проаналізовано нормативні документи, в яких регламентовано порядок оперативно-тактичних дій пожежно-рятувальних підрозділів під час ліквідації надзвичайних ситуацій та гасіння пожеж на енергетичних об’єктах і спорудах, зокрема й на об’єктах із наявністю сонячних електростанцій, наголошуючи на забезпеченні безпечних умов праці особового складу. Встановлено, що в розглянутих національних нормативних документах міститься ряд положень щодо основних принципів порядку дій у разі гасіння пожеж в організаціях і на підприємствах енергетичної галузі та в електроустановках під напругою. Проте в них не повністю враховано особливості конструкції та експлуатування саме сонячних електростанцій, зокрема й тих, що використовуються у приватному житловому секторі, а також порядок оперативно-тактичних дій пожежно-рятувальних підрозділів під час ліквідації надзвичайних ситуацій і гасіння пожеж на таких об’єктах. Наголошено на актуальності цього напряму досліджень та сформовано задачі, які потребують розв’язання під час подальших наукових досліджень.

Автори досліджують конструктивізм з позиції його експланації процесів, що відбуваються у відносинах між країнами і з’ясовують можливості його практичного застосування у зовнішніх відносинах, зокрема України. Головною метою дослідження є: виявлення дійсних і потенційних можливостей теорії конструктивізму з інтерпретації змістовної динаміки сучасної міжнародної системи і відносин між її суб’єктами. Застосування класичних філософських і постнекласичних методів: діалектичного, структурно-системного та методологічні установки конструктивізму були використані у дослідженні проблеми. Новизна роботи в розкритті дослідницького потенціалу конструктивізму на сучасному етапі в добу поєднання кризових конфліктогенних чинників функціонування світової системи. На основі структурних елементів теорії конструктивізму – ідентичності, інтересів, ідей та дій стаття розкриває методологію побудови зовнішньополітичних рішень, на прикладі США, а також в реаліях України. Національна стратегія енергетичної безпеки потребує гнучкого реагування на нові виклики з позиції конструктивізму. Висновки вказують на умову, за якої інтерес може виникнути. Це можливо тоді, коли позиціонування країни та її образ конгруентні, до того ж, вони привабливі для зарубіжного партнера. Мистецтво дипломатії полягає в тому, щоб сформувати потрібний для міжнародних відносин образ, в якому позиціонування та інтереси гармонічно поєднані. Отже, з позиції конструктивізму ми можемо створити нову реальність, якщо переконаємо світову спільноту у своїй привабливості і заручимося підтримкою міжнародного співтовариства.

Анотація. Капіталізація є важливим показником інвестиційної привабливості, прибутковості та стабільності підприємств у корпоративному секторі. У цьому контексті аналіз факторів, що впливають на ринкову капіталізацію підприємств, є важливим для управління корпоративними фінансами. Метою статті є визначення найважливіших факторів мікро- та макроекономічного середовища, що впливають на капіталізацію українських підприємств, на прикладі енергетичних підприємств шляхом кореляційно-регресійного аналізу і запропонувати шляхи вдосконалення корпоративного управління та алгоритмів прийняття врахування економічних факторів у стратегії зростання ринкової капіталізації. Розкрито взаємозв’язок між макроекономічними показниками розвитку України, фінансовим станом підприємств та їхньою ринковою капіталізацією на основі факторного та кореляційного аналізу. Побудовано математичну модель, яка показує вплив основних макроекономічних факторів і фінансового стану суб’єктів господарювання (підприємств енергетичного сектору України) на рівень їхньої ринкової капіталізації (п’ять прихованих факторів визначають рівень капіталізації підприємств на 93,8%). Запропоновано алгоритм визначення і врахування впливу економічного середовища на ринкову капіталізацію підприємств, що може поліпшити якість управління компаніями корпоративного сектору в контексті збільшення їхньої ринкової капіталізації. Розроблено пропозиції щодо необхідності розвитку системи коропративного управління в корпоративному секторі як запоруки зростання ринкової капіталізації. Зокрема, запропоновано функціональну модель коропративного управління. Використання моделі дозволить забезпечити формування ефективної стабільної та гнучкої організаційної структури управління, регулювати взаємодію між органами управління та акціонерами, дозволить сформувати належну корпоративну культуру та імідж компанії, а також забезпечить належний рівень фінансування підприємства, реалізацію ефективної дивідендної політики, якісне управління власністю та цінними паперами компанії, її фінансовими результатами, інвестиціями та ризиками. Ключові слова: капіталізація, корпоративне управління, ринкова вартість, математична модель, економічне середовище. Формул: 6; рис.: 4; табл.: 5; бібл.: 26.

Актуальність статті полягають в тому, що завдання адміністративно-правового регулювання відносин у сфері електроенергетики виступають критеріями ефективності та систематизованості адміністративного законодавства. Зі свого боку, дослідження адміністративного законодавства надасть можливість зрозуміти, які із завдань уже реалізуються, а які потребують впровадження для досягнення мети з осучаснення та підтримання сталого розвитку усієї сфери електроенергетики. Встановлення переліку завдань адміністративно-правового регулювання дозволить визначити довготривалі плани та стратегії, більш якісно проводити реформування, разом із розумінням сутності існуючих, на сьогодні, проблем у відносинах в сфері електроенергії. У статті проаналізовано види завдань адміністративно-правового регулювання відносин у сфері електроенергетики в умовах євроінтеграції України. Надано їх авторську класифікацію, що сформована на основі аналізу наукових підходів вчених вітчизняної правової доктрини. Охарактеризовано особливі риси кожного із видів. Наголошено, що адміністративно-правове регулювання ціноутворення в сфері електроенергетики повинно відбуватися лише частково щодо обмеження надмірно високих цін, адже лише за умов вільного ринку можливо буде оновити технології та надалі покращувати якість постачання електричної енергії. З’ясовано, що завдання адміністративно-правового регулювання відносин у сфері електроенергетики можливо розподілити на загальні та спеціальні. Різниця між ними полягає у поширеності, адже загальні завдання є властивими для регулювання відносин з використання паливно-енергетичних ресурсів, тоді як спеціальні можуть бути реалізовані виключно у відносинах в сфері електроенергетики. Зроблено висновок, що значна частина завдань, які стоять перед адміністративно-правовим регулюванням відносин у сфері електроенергетики ще потребує втілення. Реалізація таких завдань залежить, як від рівня юридичної техніки в нормативно-правових актах, так їх ефективності в сучасних національних умовах. Об’єднують усі завдання європейські тенденції розвитку відносин у сфері електроенергетики, які обов’язково мають бути відображені в законодавчих актах.

Сучасний стан вищої інженерної освіти в Україні та вимоги. ХХІ сторіччя, як відчуває людство, несе глобальні проблеми, пов’язані, перш за все, з енергетичною та продовольчою кризами, які стрімко наближаються, з вичерпанням запасів корисних копалин, порушенням навколишнього середовища, землетрусами, нетиповими хворобами, суттєвими радіоактивними забрудненнями і таке інше. Необхідність вивчення цих проблем та їх наслідків не підлягає сумніву. Це можливо тільки значно підвищивши рівень, якість освіти, яка відіграє основну, суттєву роль в пізнанні та оволодінні істинною картиною світу, методами її використання та адаптації до її швидкозмінних процесів. Цивілізований світ розуміє, що акцент у ХХІ сторіччі необхідно робити на підготовку людини з більш розвиненим ментальним тілом, здібностями мислення, яка жила б у порозумінні з суспільством, природою та їх інформаційними проявами. Саме фундаментальні кафедри технічних університетів повинні формувати у студентів системне, структуроване, логічне світосприйняття та здійснювати фундаментальну підготовку, закладати базис майбутнього інженера на основі математичних, природничо-наукових та загальноінженерних дисциплін. Сучасні педагогічні дослідження показують [8], що на сучасному етапі розвитку вищої освіти на перше місце виступають саме загальнотеоретичні, фундаментальні та міждисциплінарні знання, а не технологічні, утилітарні знання та практичні вміння , як це має місце останніми роками. Без фундаментальної освіти, без оволодіння системним знанням та без формування цілісної природничо-наукової та інформаційної картини світу підготовка сучасного, здатного до навчання протягом всього життя фахівця, як наголошено у національній доктрині розвитку освіти в Україні, неможлива. Не є панацеєю від усіх негараздів і проблем вищої інженерної освіти в Україні пріоритетні інформатизація та комп’ютерізація. За словами відомого фахівця механіки твердого деформівного тіла В. І. Феодосьєва [7], електронні обчислювальні машини та інформаційні технології, звільняючи та спрощуючи життя інженера у плані чисельних розрахунків, не звільняють його від необхідності знання механіки [1; 2], математики та, особливо, від творчого мислення [3; 4]. Сьогодні важливим показником якісної освіти стає мобільність знань, якої може набути лише якісно освічена людина, з надійною фундаментальною базою, здатна адаптуватися та гнучко реагувати на швидкозмінні процеси, машини та технології. Тенденція «миттєвого прагматизму» [5; 6; 8],орієнтація на вузьких професіоналів, характерна для минулого сторіччя, поступово зникає з виробничої сфери. Виробництву ХХІ століття, у тому числі і агропромисловому, потрібен спеціаліст, здатний гнучко перебудовувати напрям та зміст своєї діяльності у зв’язку зі зміною життєвих орієнтирів та вимог ринку. Досягнення професійної мобільності є однією з найважливіших задач Болонського процесу [8], розв’язання якої можливе лише за умови фундаменталізації вищої освіти. Вузькопрофесійна підготовка, отримання знань на все життя, поступово замінюються освітою впродовж усього життя. Таки реалії, реальні вимоги часу та ринкової економіки.Деякі заходи по підвищенню якості вищої аграрної освіти. Сучасна парадигма системи вищої освіти за ЮНЕСКО полягає коротко у тому, що треба вчитися, вчитися і ще раз вчитися «щоб бути, щоб існувати». У протилежному випадку людство загине, як написано на піраміді Хеопса «від невміння користуватися природою, від незнання дійсної картини світу». Як відгук на виклик та вимоги часу, у Дніпропетровському державному аграрному університеті прийнята стратегія перспективного розвитку університету на 2011-2015 р.р., в основі якої лежить концепція 4-Я, а саме: якість освіти → якість виробництва → якість продуктів харчування → якість життя. Весь цей ланцюг має прямий і зворотній зв’язок та відповідає національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, згідно з якою розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращення людського життя, ствердження національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Основна мета прийнятої концепції спрямована на підготовку якісних фахівців для АПК, для виробництва якісної сільськогосподарської продукції, її переробки та виготовлення якісних і безпечних продуктів харчування. Наприкінці 2010 року у стінах ДДАУ відбулося відкриття центру природного землеробства, головною метою якого є створення інноваційної системи виробництва, переробки , культури споживання сільськогосподарської продукції та створення інноваційної природної системи співіснування людини і довкілля. Не є секретом, що сучасний процес вирощування сільськогосподарської продукції з об’єктивних та суб’єктивних причин давно відійшов від природного, про що свідчать зміни смаку, запаху та якості продукції, що вирощується на землі, іноді багатою на нітрати та шкідливі хімічні елементи, яка, як відомо не є корисною для споживання людини. Глобальним завданням АПК України є перехід на товарне виробництво якісної продукції, яке треба починати з підготовки фахівців. ДДАУ здатний забезпечити повний цикл цієї важливої роботи, бо має необхідну структурну, наукову та кадрову бази. Природне землеробство покращуватиме родючість землі, позбавить від ерозії, позитивно впливатиме на її урожайність. Звичайно, тут теж є свої проблеми і труднощі, які потребують вирішення. Покращивши якість освіти, втіливши наведені концепції в реальність, матимемо якісне виробництво, якісні продукти, якісну державу, якісну Україну та, головне, здорових її мешканців. Якісна Україна – це справа усіх її мешканців, і починається ця справа саме з якісної освіти. Для забезпечення якісної інженерної освіти, вважаємо, необхідно: підвищити рівень шкільної підготовки, особливо з природничих дисциплін; не знижувати фундаментальності вищої освіти; приділяти більше уваги самостійній роботі студентів; втілювати у навчальний процес дієвий контроль; використовувати ринкові важелі управління навчальним процесом; приділяти більше уваги заохоченню (мотивації) студентів до навчання та стимулюванню викладачів до ефективної, результативної роботи; створити необхідну, сучасну матеріально-технічну базу та фінансувати систему освіти на належному рівні. Переймаючись питанням покращення якості освіти та підготовки інженерних кадрів для агропромислового виробництва, на кафедрі теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету за потребою часу у складі авторського колективу С. В. Кагадія, А. Г. Дем’яненка та В. О. Гурідової підготовлено та надруковано навчальний посібник «Основи механіки матеріалів і конструкцій» для інженерно-технологічних спеціальностей АПК, який рекомендовано Міністерством аграрної політики України як навчальний посібник під час підготовки фахівців ОКР «бакалавр» напряму 6.100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» у вищих навчальних закладах II–IV рівнів акредитації (лист № 18-28-13/1077 від 18.08.2010 р.). З урахуванням переходу навчального процесу в Україні на кредитно-модульну систему (КМС), суттєвим зменшенням аудиторних годин на вивчення цієї важливої для інженера-механіка дисципліни після приєднання України до Болонського процесу у навчальному посібнику приділено більше уваги фаховим питанням, а саме розрахункам елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість, які використовуються у машинах та знаряддях агропромислового виробництва [5; 6]. Теоретичний матеріал кожного розділу проілюстровано прикладами із галузі сільськогосподарського виробництва. У зв’язку із скороченням кількості аудиторних годин на вивчення предмету та винесенням великої кількості матеріалу на самостійне вивчення студентами, для кращого розуміння та засвоєння в посібнику наведено багато фахових прикладів з відповідними розрахунками та поясненнями. Маючи на увазі, що більша частина землеробської техніки працює на ріллі та знаходиться у стані вібрації під дією динамічних, знакозмінних навантажень та напружень, велика увага у посібнику приділена розрахункам елементів та деталей під дією динамічних навантажень та питанням їх втомної міцності. По кожному розділу наведені запитання для самоконтролю отриманих знань, навичок та тестові завдання. У навчальному посібнику узагальнено багаторічний досвід викладання теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій, будівельної механіки, накопичений кафедрою теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету. Сподіваємося що навчальний посібник буде корисним для студентів, а його автори зробили свій посильний внесок у справу підвищення рівня та якості підготовки майбутніх фахівців землеробської механіки та в цілому агропромислового комплексу України.В умовах ХХІ інформаційного та нанотехнологічного сторіччя , сторіччя інформаційного буму, перенасиченості новою інформацією не вдається традиційними репродуктивними методами навчання охопити, довести всю інформацію до майбутніх фахівців. У зв’язку з цим при переході на КМС організації навчального процесу у вищій школі, у тому числі і аграрній, біля 50% передбачених програмою навчання питань з технічних дисциплін винесено на самостійне опрацювання студентами. При цьому значно скорочена кількість аудиторних годин, відведених на вивчення технічних дисциплін професійного спрямування, природничо-наукових дисциплін, які закладають основи, формують базу професійних знань майбутніх фахівців народного господарства. А тому, у тій ситуації, яку зараз маємо у вищій інженерно-технологічній освіті в Україні, у тому числі і аграрній, сьогодні варто використовувати інформацційно-комунікаційні технології (ІКТ) при організації навчального процесу. Виникають питання іншого плану – коли, як, скільки, щоб ефективно та оптимально, хто сьогодні використовуватиме, чи є готові педагогічні кадри, які не завжди встигають за розвитком ІКТ і таке інше. Відомо, що інформатизація та комп’ютеризація призначені слугувати підвищенню ефективності, результативності навчання, створенню нових машин та сучасних технологій, а в цілому спрямовані на підвищення якості навчання, якості підготовки майбутніх фахівців агропромислового виробництва та народного господарства в цілому. Особливо це питання актуальне для галузі сільськогосподарського машинобудування, наприклад, тракторного виробництва південного машинобудівного заводу імені О. М. Макарова, де сьогодні на порядку денному стоїть питання створення нових зразків тракторної техніки, які відповідатимуть європейським вимогам по технічному рівню, безпеці та екології навколишнього середовища. Цю проблему здатні розв’язувати нова генерація фахівців землеробської механіки, які володіють знаннями та навичками комп’ю­терного проектування з використанням інформаційних та комп’ютерних технологій. Починаючи з 2011 року викладачами кафедри, які мають вищу освіту класичного університету за спеціальністю «Механіка» та володіють комп’ютерними та інформаційними технологіями, на факультеті механізації сільського господарства за напрямом підготовки «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» викладають варіативну дисципліну «Основи комп’ютерних розрахунків в інженерній механіці». Метою викладання дисципліни є формування у майбутніх фахівців знань та навичок у галузі виконання комп’ютерних розрахунків в задачах інженерної механіки елементів конструкцій та деталей машин сільськогосподарського призначення. За час вивчення дисципліни студенти повинні оволодіти основними методами комп’ютерних розрахунків елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість. Звичайно, тут необхідно привернути увагу до складу, контингенту студентів аграрних навчальних закладів, які у своїй більшості із сільської місцевості, де, чого гріха таїти, і шкільна підготовка не завжди на вищому рівні, особливо з природничих наук, фізики, математики та і інформатики. Зрозуміло, що і технічні дисципліни на лаві студентів їм опановувати значно складніше. Застосовуючи ІКТ, потрібно не забувати , що тільки одними засобами ІКТ проблему якісної підготовки майбутніх фахівців, інженерів, у тому числі і агропромислового виробництва не розв’язати. Базисом є фундаментальна підготовка з математики, фізики, матеріалознавства,теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій та інших інженерних наук, а усе інше є надбудовою над фундаментом інженера. А тому, реформуючи систему вищої інженерної освіти, приєднавшись до створення Європейського простору вищої освіти, не треба втрачати кращих здобутків національної системи вищої інженерної освіти, і в першу чергу – її фундаментальності. Розробляючи заходи по реформуванню, реформуючи освіту, необхідно ґрунтовно розуміти, наскільки це конче необхідно і що в результаті матимемо. Бо дуже часто сподіваємося на краще, а в результаті маємо ще гірше, ніж маємо. Такі реформи краще не здійснювати, залишити галузь у спокої.

У статті обґрунтовуються концептуальні засади стратегії формування та реалізації державної енергетичної політики України. Розглянуто особливості формування та реалізації державної енергетичної політики в сучасних умовах. Окреслено шляхи трансформації стратегії формування та реалізації державної енергетичної політики України з урахуванням існуючих викликів сьогодення.

Стаття присвячена актуальним напрямам вдосконалення виробництва та переробки продукції АПК на біопаливо. Обґрунтовано необхідність виробництва альтернативних джерел енергії з продукції агропромислового сектору як засобу досягнення енергетичної незалежності України. Досліджено стан використання відходів від виробництва продукції АПК як сировини для переробки на біопаливо. Запропоновані напрями розвитку виробництва твердого біопалива особистими селянськими господарствами з відходів виробництва продукції рослинництва. Обґрунтована необхідність модернізації цукрових заводів з їх орієнтацією створення виробничих кластерів. Визначена необхідність переорієнтації приватизованих спиртових заводів на виробництво біоетанолу. Доведена перспективність використання дигестату в сільському господарстві для забезпечення підвищення врожайності сільськогосподарських культур та зменшить собівартість їх вирощування. Аргументована необхідність реалізації запропонованих заходів, що дасть можливість підвищити рівень конкурентоспроможності продукції АПК та слугуватиме доповненням до Енергетичну стратегії України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність».

Розглянуто сучасний стану енергетичної системи на фоні впровадження нових стратегій сталого розвитку з метою підвищення енергоефективності, використання відновлювальної енергії та здійснення «зеленого» переходу. Досліджено зовнішньо-економічні фактори та яким чиною вони впливають на реалізацію сформованих стратегій. Спрогнозовано енергобаланс України на наступних період зважаючи на негативні наслідки, які були спричинені всесвітньою кризою на фоні пандемії.

В межах оновлення державних концепцій для досягнення Глобальних цілей сталого розвитку та формування засад для розповсюдження проривних технологій в умовах становлення Четвертої промислової революції, в різних країнах впроваджуються оновлені стратегії та програми для досягнення цих завдань як комплексно, так і окремо. У статті досліджено низку глобальних ініціатив для забезпечення енергетичного переходу в напрямі сталого розвитку, що передбачає інноваційний розвиток енергетики для досягнення кліматичної нейтральності. Визначені основні програми та заходи для забезпечення функціонування механізмів розвитку енергетичних інновацій, що дозволить зміцнити промислово-технологічний розвиток держави. Структуровано світові ініціативи для забезпечення інноваційного розвитку економіки та енергетики. Досліджено програми та заходи як для забезпечення розвитку Індустрії 4.0, так і для інноваційного розвитку енергетики. Визначені основні підходи для забезпечення інноваційного розвитку енергетики на засадах принципу комплексності. Запропоновано реалізувати такі ключові етапи в межах державного регулювання для ефективного забезпечення розвитку енергетичних інновацій як 1) моніторинг сучасних програм та ініціатив країн з різною структурою промислового розвитку 2) визначення спільних ознак та ідентифікація унікальних характеристик та заходів; 3) співставлення світових програм з українськими та визначення можливості їх реалізації; 4) узагальнення кращих світових практик та особливостей їх впровадження; 5) імплементація світових практик в Україні з врахуванням існуючого потенціалу та поставлених цілей сталого розвитку. Ідентифіковано основні проблеми України на шляху до інноваційного розвитку енергетичного сектору та надано основні рекомендації щодо їх вирішення.

У статті розглядається процес формування в'єтнамської моделі економічного розвитку в контексті стратегії "оновлення" та соціальної модернізації країни за останні 30 років. Основними чинниками успішного розвитку В'єтнаму є нинішня модель експортоорієнтованої економіки та капітальний ремонт законодавства: прийняття нових земельних законів, нових нормативно-правових актів про валюту та банки. Віддаючи належне азіатському консерватизму та розглядаючи реформу політичної системи як загрозу основ державності та національної єдності, лідери В'єтнаму обрали свій шлях соціальної модернізації - стратегію "оновлення" (на в'єтнамській - "doi moi" ”), Який перетворив країну протягом двадцяти років на іншого азіатського тигра. Курс "оновлення" визначався рішеннями VI (1986) та VII (1991) конгресів Комуністичної партії В'єтнаму. Зміст цього курсу полягав у тому, щоб дозволити розвитку всіх соціально-економічних структур, сприяти особистому ініціативу, послабити механізми державного управління та активізувати політику «відкритих дверей» у зовнішньоекономічних відносинах. Зовнішні фактори успішного розвитку економіки В'єтнаму включають членство в АСЕАН. Завдяки безлічі політичних та соціокультурних факторів, спільних для В'єтнаму та країн-членів АСЕАН (В'єтнам приєднався до АСЕАН у 1995 р.) Та тривалої політичної стабільності країни, В'єтнам домігся особливої ​​прихильності з боку інвесторів та торгових партнерів цієї асоціації. Рішення про створення зони вільної торгівлі ASEAN на саміті Асоціації в Сінгапурі в 1992 році зіграло потужний поштовх для розвитку торгівлі, економіки та інвестицій усього субрегіону. Значна увага в статті приділяється також аналізу розвитку політичних і торговельно-економічних відносин між В'єтнамом та Україною в контексті багатостороннього співробітництва. Проаналізовано встановлення дипломатичних відносин між двома країнами та підписання ключових двосторонніх угод. Відсутність принципових розбіжностей у ключових міжнародних питаннях, а також бажання розвивати дружбу та взаємовигідне партнерство створили сприятливі умови для співпраці України та В'єтнаму в рамках міжнародних організацій. Позиції наших країн щодо розповсюдження ядерної зброї та іншої зброї масового знищення, протидії тероризму, реформи організації ООН мають багато спільного. Україна та В'єтнам традиційно підтримували кандидатури один одного на обрання до керівних органів міжнародних організацій. У сфері торгівлі та економіки актуальним залишається питання про підписання угоди про вільну торгівлю між Україною та В'єтнамом. Укладення такої угоди суттєво сприятиме розвитку українсько-в'єтнамської співпраці у торговій сфері, а також подоланню негативного сальдо зовнішньої торгівлі з В'єтнамом. Під час останніх засідань Спільної українсько-в'єтнамської міжурядової комісії сторони обговорили низку важливих питань у перспективних сферах, що становлять взаємний інтерес, зокрема, торгівлю, банківську діяльність, фінанси та інвестиції, інженерні науки, високі технології, енергетика, гірнича промисловість, будівництво , медицини та фармацевтики, сільського господарства та туризму.

Згідно стратегії екологічного розвитку України до 2030 року для підвищення індекса екологічної ефективності (Environmental Performance Index, EPI) планується зменшення енергоємності ВВП з 0.286 кг (2020 рік) до 0,186 кг (2030 рік) умовного палива на один долар США. Оскільки одним із найбільш енергоємних галузей промисловості є енергетика, то така задача безпосередньо стосується цієї галузі. З точки зору екологічних проблем електричні станції взагалі та їх основні елементи повинні відповідати екологічним нормативам. Згідно виробленої електроенергії у 2020 році ТЕС України використали мінімум 5,9 млрд м3 води з якої кількість свіжої води складає близько 10-20%. Основна частина спожитої води ТЕС (близько 90%) використовується оборотними системами охолодження (ОСО) Таким чином, ТЕС потребує великої кількості водних ресурсів, використання яких у кінцевому результаті призводить до зміни природного водного балансу навколишнього середовища, гідрологічних і водно-хімічних режимів водотоків. Все це у свою чергу призводить до небажаних змін в локальних і в перспективі глобальних екосистемах. Метою даної роботи є разрахунок викидів оксиду вуглецю на прикладі ТЕС потужністю 2500 МВт і оцінка наслідків недостатньо ефективної роботи ОСО для паросилової частини ТЕС. Згідно розглянутої методики розраховано основні екологічні показники оксиду вуглецю для ТЕС, потужністю 2500 МВт, що використовує вугілля марки АСШ, які наведені у таблиці. Таким чином, валові викиди шкідливих речовин за рахунок недогріву води ОСО на 1⁰С складають 0,75 тис. т/рік. При цьому досліджувана умовна ТЕС за рік утворює стовп димових газів над містом Київ близько 47 метрів. Такий результат вказує на малу перспективність розвитку вугільної теплової енергетики і важливість розробки заходів покращення її ефективності.