To see the other types of publications on this topic, follow the link: Елемент соціальної сфери.
Journal articles on the topic 'Елемент соціальної сфери'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Елемент соціальної сфери.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Shkonda, Irina. "Теоретичні підходи до соціологічних досліджень практик споживання." Sociological studios, no. 1(6) (May 17, 2018): 34–39. http://dx.doi.org/10.29038/2306-3971-2015-01-34-39.
Full textAbstract:
Вихід процесу споживання за рамки економічної сфери зумовив підвищення уваги до проблем споживання серед представників усіх соціальних наук. Споживання стає ядром соціальної структури, домінуючим соціальним процесом, підкорює складники суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл, проявляючись у всіх соціокультурних практиках. Споживацькі практики виявляються як елемент повсякденності, що розкриває основні способи соціального існування в межах певної культури та історичної епохи. Вивчення споживацьких практик уможливлює розуміння не лише процесу споживання, але і його суб’єктів, а також процесу взаємодії між ними.
2
МАРЧЕНКО, Олексій, Павло КРЕТОВ, and Олена КРЕТОВА. "ПОСТПРАВДА ТА КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ: ІДЕОЛОГІЧНІ ІМПЛІКАЦІЇ В ОСВІТІ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 43 (November 29, 2021): 96–102. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.13.
Full textAbstract:
Статтю присвячено розгляду ідеологічних трансформацій світоглядного знання, безпосередньо пов’язаних із функціонуванням суспільної уяви та формуванням як групової, так і індивідуальної ідентичності людини, а також осмисленню соціокльтурної динаміки, пов’язаної з постанням ситуації постправди та впровадженням настанов, стратегій, технік, практик і методології критичного мислення в царині освіти. Метою статті є розгляд феномену постправди в сучасному інформаційному полі у взаємозв’язку з концепцією критичного мислення та їх експлікаціями в соціальному інституті освіти. Основну увагу приділено філософському осмисленню зазначених феноменів у контексті філософсько-антропологічного виміру тенденцій розвитку соціально- комунікативної сфери існування людини. Методологічними засадами є філософія інформації, розвиток парадигми трансгуманізму, пошуки сучасної освітньої теорії та практики, соціальної філософії. У статті розглянуто сутнісні передумови і наслідки для гуманітарної сфери загалом і освіти зокрема наявного стану речей з недостатньою філософською артикульованістю понять постправди і критичного мислення. Наукова новизна. У статті доведено амбівалентний характер кореляції між феноменом постправди та концепцією критичного мислення принагідно до соціального інституту освіти та сфери соціальної уяви. Висновки. З’ясовано, що критичне мислення, оперте лише на настанову скептицизму, функціонує як передумова та смислодеструктивний елемент постправди як теоретичної конструкції та когнітивного механізму. Підкреслено загрозу дегуманізації проблемного поля сучасної гуманітаристики поза актуалізацією символічних та аксіологічних підстав людської ідентичності, що є актуальним як для наукового дискурсу, так і для сфери освіти. Наголошено на необхідності гуманістичної реінтерпретації критичного мислення людини, експлікованого в її соціальній активності, набутті ідентичності та самоактуалізації.
3
Бараняк, Ігор, and Ірина Жеребило. "РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА МІГРАЦІЙНОЇ МОБІЛЬНОСТІ МОЛОДІ (НА ПРИКЛАДІ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ)." Вісник Університету банківської справи, no. 3(42) (December 23, 2021): 81–88. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x3(42)2021253529.
Full textAbstract:
Анотація. Досліджено стан і тенденції розвитку соціальної сфери та економічної системи областей Кар-патського регіону. Узагальнено, що молодь як активний і прогресивний елемент суспільства з високимрівнем капіталізації знань найбільш динамічно реагує на світові тенденції часу та охочіше включаєтьсяв міграційні процеси. Аргументовано, що регіональні особливості демографічного розвитку формуютьтеоретичну основу міграційного потенціалу, у той час активізація міграційних процесів у більшості ви-падків відбувається через причини соціально-економічного характеру. У результаті аналізу ситуації намолодіжному ринку праці оцінено щільність взаємозв’язків між рівнем розвитку соціально-економіч-ної системи Карпатського регіону і мобільністю молоді. Побудовано багатофакторні регресійні рівнян-ня, які описують залежність темпів приросту зовнішніх міграційних процесів у Карпатському регіонівід мінливості значень соціально-економічних факторів. Визначено, що імміграційний та еміграційнийвектори мобільності населення Карпатського регіону в соціально-економічних координатах і залежитьвід темпів зростання середньої заробітної плати, частки сукупних витрат домогосподарств Карпатсько-го регіону на продукти харчування, обсягів прямих іноземних інвестицій у розрахунку на одну особу —мешканця Карпатського регіону і темпів зростання індексу споживчих цін. Здійснено оцінку обсягівпотенційної зовнішньої міграції населення у зрізі еміграційного та імміграційного векторів у контекстіпрогнозних тенденцій соціально-економічного розвитку областей Карпатського регіону до 2025 року.Доведено, що інтенсивність міграційних процесів у працездатному віці та вектор їхнього спрямуванняможуть стати базовим чинником установлення демографічної та соціально-економічної безпеки Кар-патського регіону в разі посилення рееміграційних та імміграційних потоків або її порушення —у разіподальшого вимивання людських, здебільшого інтелектуальних, ресурсів у працездатному віці.Ключові слова: розвиток соціальної сфери, економічна система, мобільність молоді, Карпатський регіон,зовнішня міграція населення, соціально-економічний розвиток.Формул: 2; рис.: 4; табл.: 1; бібл.: 13.
4
Підлипна, Р. П. "ЗАГОСТРЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ В УКРАЇНІ У СВІТЛІ КАРАНТИННИХ ОБМЕЖЕНЬ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, no. 59 (June 18, 2020): 12–19. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-02.
Full textAbstract:
Ключовими проблемами, що суттєво обмежують зростання конкурентоспроможності систе-ми соціального захисту в Україні, є прогалини в державному регулюванні та недосконалості інфраструктури соціальної сфери, що визначає об’єктивну потребу в посиленні соціальних функцій держави. Статтю присвя-чено дослідженню впливу карантинних обмежень, викликаних пандемією Covid-19, на розвиток кризи соціаль-ного розвитку в Україні та виявленню можливих шляхів її подолання. Зазначено, що в період кризи спричинені карантинними обмеженнями негативного впливу зазнали такі елементи соціального розвитку, як система медичного обслуговування населення, надання освітніх послуг, громадський транспорт, рекреаційні установи. Вирішення завдань державної політики соціального захисту запропоновано визначати не лише економічними ресурсами, які може направляти держава на їх здійснення, але і розглядати як найважливіший чинник еконо-мічного зростання у посткризовий період відновлення соціально-економічного зростання, оскільки саме завдяки цілеспрямованій соціальній політиці з’являються умови для зростання і реалізації інноваційного потенціалу трудових ресурсів суспільства. Було встановлено, що перерозподіл видатків Державного бюджету України дозволив направити додаткові кошти на соціальний захист в умовах пандемії, а саме придбання медичних пос-луг, додаткові виплати працівникам, безпосередньо зайнятим у ліквідації Covid-19, або забезпечити засоби до існування, надання фінансової допомоги людям похилого віку та безробітним, субсидування Пенсійного фонду України. Були визначені категорії громадян, які залишились поза увагою програм соціального захисту: наймані працівники через приховане безробіття, приватні підприємці, мігранти, самозайняті особи, молодь, яка впер-ше вийшла на ринок праці. Пропонується на державному рівні врегулювати гнучкі формати зайнятості, за-безпечити їм повноцінні трудові та соціальні гарантії. Визначено основні соціальні проблеми дистанційного навчання та відповідні ризики соціальної нерівності для розвитку людського капіталу. Подальші дослідження доцільно присвятити дослідженню соціальних аспектів впливу карантинних обмежень на пенсійне забезпечен-ня та доступ до медичних послуг, що дозволить виявити можливі інституційні інструменти удосконалення соціальної політики.
5
Потапчук, Т. В., М. В. Клепар, and Н. С. Кравець. "СОЦІАЛЬНО-ВИХОВНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК УМОВА ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ТА ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, no. 3 (June 29, 2020): 183–94. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-183-194.
Full textAbstract:
У статті особливе значення відведено процесу формування соціокультурних та духовних цінностей студентської молоді, що належить соціальному середовищу, соціально-педагогічним факторам. Здійснено теоретичне узагальнення й практичне розв’язання наукової проблеми формування соціокультурних та духовних цінностей студентів в умовах соціально-виховного середовища. Подано, що вихованню властиві всі складові елементи: наявність як мінімум двох індивідів, суб’єктів-об’єктів виховання, дії, вчинки, акти, за допомогою яких відбувається виховний вплив у вигляді прийомів, методів та засобів виховання, а також їхніх елементів у вигляді слів, дотиків, рухів, спрямованих на адресу один одного і таких, що впливають на їхню поведінку.
Соціальне середовище являє собою сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на її свідомість і поведінку. Зазначено, що соціокультурні та духовні цінності мають практичне вираження у реальній поведінці студентів. Серед визначальних завдань соціально-виховного процесу у вищій школі постає забезпечення умов формування соціокультурних та духовних цінностей студентів. Кінцевим результатом педагогічної діяльності в університеті в цілому і кожного викладача зокрема є високодуховний випускник. Для того щоб уявити, якими якостями він повинен володіти у складному і багатоплановому процесі формування соціокультурних та духовних цінностей та орієнтацій, необхідно створити соціально-педагогічну технологію формування соціокультурних та духовних цінностей студентів.
Визначено базові функції соціально-виховного середовища: культурологічна, ціннісно-утворююча, адаптаційна, соціалізована, функція соціального контролю, нормативна, інтегративна.
6
Галіцина, Н. В. "Адміністративні правовідносини у соціальній сфері." Актуальні проблеми держави і права, no. 86 (September 22, 2020): 27–37. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2401.
Full textAbstract:
У статті визначено, що адміністративні правовідносини в соціальній сфері необхідно розуміти як владно-підпорядковуючі відносини, що мають примусовий і позапримусовий характер, виникають, змінюються та припиняються з метою захисту публічного інтересу під час здійснення соціального захисту з надання безповоротних виплат (субвенції, субсидії, дотації, пільги і компенсації) та відповідних соціальних послуг, а приватними є відносини з надання позик, кредитування й інвестування публічною адміністрацією чи іншими уповноваженими суб'єктами публічного чи приватного права.
Встановлено специфічні риси адміністративних правовідносин у соціальній сфері: передусім мають правову форму; через матеріальні норми соціального права втілюється специфіка процедурно-охоронних відносин, які мають похідний характер щодо матеріальних відносин із соціального захисту та надання соціальних послуг та є відносно самостійними під час встановлення «негативних» юридичних фактів (відсутність підстав чи умов для надання конкретного виду соціального захисту); мають складний характер (на основі кількох процедурних правовідносин реалізується конкретне матеріальне право в соціальному праві); орієнтуються на задоволення втіленого в нормах матеріального права публічного соціального інтересу людини як споживача соціальних послуг; відзначаються стадійністю.
З'ясовано, що через публічні (адміністративно-правові) відносини розширюється природне конституційне право на соціальний захист, але водночас до правового становища споживача соціальних послуг додаються ті соціальні блага, яких ця конкретна людина або не мала взагалі, або мала в обсязі, меншому за мінімальні соціальні стандарти, а приватні відносини дають змогу практично втілити природні права такої особи на отримання соціальної допомоги, яка відшкодовується потім державі. Орієнтиром водночас постає спрямованість людської волі (формальний вимір) на отримання блага, задоволення конкретного інтересу (матеріальний вимір).
Для повноцінного розмежування публічних і приватних відносин у сфері соціального захисту запропоновано враховувати особливості елементів цих правовідносин, панівні форми захисту й інтерес, який діє в цій галузі. Водночас досліджено наявні теорії їх розмежування з урахуванням практики публічної адміністрації й адміністративних судів: теорію субординації (теорія влади - підпорядкування), яка застосовується для первинної детермінації статусу, особливостей реалізації компетенції публічної адміністрації, визначення правової природи спору / конфлікту між учасниками адміністративних правовідносин, насамперед конкретною особою та державою в особі її уповноважених органів; спеціально-правову теорію в частині того, що спочатку необхідно встановити, яка саме правова норма застосовується під час здійснення соціального захисту (це має бути чітко визначена конкретна правова норма), а потім перевірити, чи є вона публічно-правовою; багатоступеневу теорію для складних правовідносин, тобто таких, що обтяжені публічними і приватними елементами.
7
Саранча, І. Г. "СОЦІАЛЬНА ПОСЛУГА ЗА БЮДЖЕТНИЙ КОШТ ЯК ЕЛЕМЕНТ ПІДГОТОВКИ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, no. 1 (September 7, 2021): 236–41. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-36.
Full textAbstract:
Пропонований науковий огляд стосується питань підготовки спеціалістів соціальної та освітньої сфер. Зокрема, це стосується питання підготовки соціальних працівників, що має відбуватися в умовах зміни підходів до надання послуг, анонсованих державою. Так, окремо розкривається питання передачі повноважень органів виконавчої влади з числа надавачів послуг недержавним організаціям, об’єднанням громадян та приватним особам для здійснення обслуговування населення певної територіальної громади на засадах доступності та відкритості через механізм реалізації соціальної послуги за бюджетний кошт. Основна увага приділяється питанню використання пропонованого державою механізму для практичної підготовки студентської молоді до професійного самовизначення. Оскільки основне завдання вищої освіти – підготувати компетентного фахівця в певній сфері, ми розглядаємо дане питання в рамках психолого-педагогічної, психологічної, соціально-педагогічної та/чи соціально-реабілітаційної практики, а також у межах волонтерської діяльності в позанавчальному процесі. Так, через включення в процеси надання соціальних послуг за бюджетний кошт та в рамках співпраці вищих навчальних закладів із громадськими організаціями відбувається якісна підготовка спеціалістів. У таких умовах соціальний працівник, майбутній соціальний педагог, фахівець із соціальної роботи тощо знайомляться безпосередньо з практикою використання набутих знань під час надання послуг населенню відповідно до державних стандартів і включаються в усі процеси роботи – від ведення документації, розуміння супутніх юридичних питань, соціально-економічного та соціокультурного ефекту, співпраці з відповідними органами виконавчої влади, комунальними закладами та іншими установами і до питання власне алгоритму співпраці з отримувачами послуг. Усе це сприяє глибокому розумінню майбутнім фахівцем власних можливостей та відповідальності, які належатимуть до його компетенції у разі вибору того чи іншого професійного напряму: власне роботи в закладах освіти, соціальних установах чи громадських організаціях.
8
Петросян, К. Є. "СКЛАДОВІ ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА В АСПЕКТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (42) (January 27, 2022): 147–55. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-42-2-147-155.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз певних аспектів розуміння та тлумачення принципу верховенства пра-ва відносно застосування його основних елементів до сфери соціального захисту. Встановлено, що су-часна доктрина верховенства права є достатньо сталою, однак зважаючи на стрімкий розвиток усіхсфер суспільного життя може набувати нових смислових характеристик, у тому числі, в площинісоціального захисту. Авторкою з’ясовані важливі моменти, які стосуються закріпленню принципу вер-ховенства права як на національному, так й на міжнародному правових рівнях. Важливим є те, що васпекті дотримання права особи на соціальний захист можна виокремити критерії, які впливають наякість закону, а саме: щодо процедури розроблення та прийняття якісних законів; щодо наявності ви-конавчих та юрисдикційних структур, які забезпечують застосування законодавства та щодо станузаконності в суспільстві, що є оцінкою рівня ефективності в цілому. Акцентовано увагу на тому, що вцілому можна констатувати дотримання процедурних питань під час розробки та прийняття норма-тивно-правових актів у сфері соціального захисту, однак щодо другого критерію якості закону, то слідзауважити на проблемних аспектах обов’язку органів у сфері реалізації державної політики з питаньпенсійного та соціального забезпечення щодо єдиного підходу у правозастосуванні. При цьому оцінкавідповідності вимогам закону рішень, дій чи бездіяльності відповідних органів залишається непріори-тетною виходячи з масовості соціальних спорів на розгляді в судах. Також у статті зазначається, щодотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розглядута вирішення справ законодавчого акту, який відповідає критерію «якості закону» та те, що умовазастосування саме «якісного» закону при вирішенні спорів у сфері соціального захисту має бути спрямо-вана і відносно органів соціальної політики.Ключові слова: соціальний захист; соціальне забезпечення; система соціального захисту; реалізації права на соціальний захист; принцип верховенства права; критерії, які впливають на «якість закону»; органи соціальної політики.
9
Насібова, O., Д. Ляшко, Р. Чемчикаленко, O. Шелест, and K. Дяченко. "ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ." Financial and credit activity problems of theory and practice 6, no. 41 (January 10, 2022): 182–90. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251430.
Full textAbstract:
Анотація. У статті розглянуто регулювання державних фінансів, які впливають на розвиток країни та орієнтоване на підтримку населення країни. Наголошено, що для реалізації соціальної функції держави метою доходів та видатків державного бюджету є створення та побудова державних коштів, що забезпечують основні параметри життя особистості та суспільства. Визначено, що соціальна мета трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджеті полягає у забезпеченні цілісності національного суспільства, соціальній гармонії та стабільності у суспільстві шляхом розподілу державних фінансових потоків та суспільних благ між регіонами країни задля сприяння сталого соціально-економічного та культурного розвитку окремих регіонів та країн загалом. Акцентується увага на основних особливостях фінансового забезпечення державних соціальних програм: фінансова підтримка реалізується відповідно до прийнятих нормативних актів, що свідчить про те, що процеси створення та спрямування фінансових ресурсів для реалізації державних соціальних програм контролюються державними органами та громадянським суспільством — це кошти суб’єктів господарювання, домогосподарств, іноземних держав (прямо чи опосередковано), кошти міжнародних організацій та фондів, кошти державного та місцевих бюджетів. Фінансова підтримка соціальних програм — це виділення певної суми коштів на виконання завдань, пов’язаних із цим процесом, визначених у соціальній та фіскальній політиці держави. Окреслено, що фінансова підтримка є одним із факторів, що впливають на якість життя шляхом розвитку конкретного соціального об’єкта. Узагальнено, що функціональна сукупність окремих елементів і процесів соціальної реальності створює систему суспільного відтворення. В окремому господарстві відтворення відбувається у формі безперервного циклу адекватного доходу чи капіталу для забезпечення життя та господарської діяльності окремої особи. Водночас, певні параметри відтворення не тільки реалізуються безпосередніми учасниками процесу, але й навмисно встановлюються та коригуються ними. Визначено, що основним джерелом фінансових ресурсів у сфері соціального захисту населення є ВВП у процесі розподілу та перерозподілу, які можна поділити на три основні групи: централізовані державні фонди; державні децентралізовані фонди; приватні соціальні фонди. Ключові слова: держава, регулювання, податки, фінанси, підтримка, розвиток, населення, реформування. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 10.
10
Галіцина, Н. "Інститут адміністративної відповідальності у соціальній сфері." Юридичний вісник, no. 5 (December 8, 2020): 20–32. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.1998.
Full textAbstract:
У статті визначено призначення інституту адміністративної відповідальності в соціальній сфері. Показано суб'єктивний склад осіб, яких можна притягати до адміністративної відповідальності за проступки, що посягають на адміністративно-правовий механізм реалізації концепції соціальної держави. Доведено доцільність виокремлення юридичних осіб як самостійного суб'єкта, якого можна притягти за вчинення адміністративних деліктів у галузі соціального захисту, що цілком узгоджується із практикою країн-членів ЄС.
Вказано, що для соціальної сфери примус має владно-управлінську природу, здійснюється на основі норм публічного права (адміністративно-правових), вимагає існування елементу державної влади, публічної адміністрації та відповідних методологічних настанов у реалізації нею своєї компетенції. Проілюстровано, що для належного гарантування реалізації концепції соціальної держави слід говорити саме про адміністративно-правовий примус, стосовно розуміння сутності якого можна виокремити доктринальні позиції щодо сприйняття його у владно-управлінському, інструментальному та прагматичному плані.
Запропоновано під штрафом розуміти вид адміністративної штрафної санкції в грошовому еквіваленті, що оперативно стягується в порядку, передбаченому Кодексом України про адміністративні правопорушення та іншими законами України, за вчинені адміністративні делікти з метою виховання та покарання правопорушників, попередження вчинення ними адміністративних проступків у майбутньому. З'ясовано, що це основний та самостійний вид адміністративного стягнення за делікти, вчинені в галузі соціального захисту, надання соціальних послуг. Його основними властивостями у відповідних відносинах є превентивна роль і стримувальний характер.
Запропоновано критерії відмежування від штрафних санкцій адміністративно-господарських санкцій, які застосовуються до порушників норм соціального права. Доведено, що процедура під час їх застосування є адміністративною, тобто має офіційний і публічно-владний характер, а порядок застосування може бути й судовим, але за правилами адміністративного судочинства. Встановлено, що адміністративно-господарські санкції мають публічну (адміністративну) правову природу та відносно самостійний правозахис-ний характер, виконують охоронну функцію в частині забезпечення соціальної справедливості та підтримання громадського порядку в соціальній сфері.
11
Vakulenko, O. "МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ У ПУБЛІЧНІЙ СФЕРІ." Juridical science 1, no. 5(107) (April 3, 2020): 68–79. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.08.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що перехід від планової до ринкової економіки, збільшення прав та свобод для населення, розвиток трудових відносин, а також обраний національний вектор розвитку щодо євроінтеграції вказує на значні зміни в умовах прожиття для населення з моменту набуття Україною незалежності. Процес розвитку та вдосконалення реалізації соціальної функції держави супроводжується значним спротивом з боку суб’єктів, що ведуть протиправну діяльність, а також й ускладняється низьким рівнем правосвідомості населення, складними економічною та геополітичною ситуаціями. Дослідження механізму забезпечення соціальної функції держави в публічній сфері надасть можливість прослідкувати, які саме елементи дозволяють її реалізувати незалежно від впливу негативних факторів. Крім того, аналіз кожного із елементів визначатиме ті аспекти публічного управління, що потребують вдосконалення для безперешкодної дії усього механізму. Наголошено, що втілення соціальної функції стосується не лише органів державної влади, але й органів місцевого самоврядування, адже вони володіють можливістю більш оперативно реагувати на проблеми в соціальній сфері, визначати найбільш пріоритетні напрями підтримки для конкретної території. Це обумовлює й здійснення соціальної функції держави саме в публічній сфері. Зроблено висновок, шо механізм забезпечення соціальної функції держави в публічній сфері є комплексною та динамічною системою, яка формується із взаємодіючих між собою елементів (органів публічної влади, юридичних гарантій й заборон, норм та принципів права, юридичної відповідальності), спільна реалізація яких спрямована на досягнення мети щодо забезпечення реалізації соціальних прав людини та громадянина й гарантування ефективної та правомірної дії системи соціального захисту та підтримки населення владними суб’єктами. Разом з тим, втілення механізму забезпечення для належної роботи потребує удосконалення аспектів законодавчого визначення та систематизації усіх юридичних гарантій та заборон, продовження реформування правового регулювання органів державної влади та місцевого самоврядування.
12
Voropay, L. "КРИТЕРІЇ ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ УЧАСНИКІВ АТО." Актуальні Проблеми Державного Управління, no. 1(57) (May 26, 2020): 318–23. http://dx.doi.org/10.34213/ap.20.01.37.
Full textAbstract:
Статтю присвячено проблемам формування й ефективності реалізації державної політики у сфері соціального захисту учасників АТО. Шляхом повного та всебічного аналізу науково-аналітичної літератури та окремих положень діючого законодавства зроблено висновок, що до числа найважливіших елементів державної політики у сфері соціального захисту слід віднести: рівень їх результативності, який можна визначити на підставі співставлення наслідків реалізації державної політики та ступеня вирішення соціально-економічних проблем; цілісність механізму, який функціонує за таких елементів як економічна, соціальна, комунікативна складова, ефекту соціальної політики.
Запропоновано до критеріїв формування та ефективності реалізації державної політики у сфері соціального захисту учасників АТО віднести: критерій “достатності забезпечення необхідними ресурсами” як основоположна засада державно-регуляторної політики, а також інші критерії, які опосередковано визначають ступінь ефективної державної діяльності, наприклад справедливість забезпечуваних державою прав та гарантій; результативність та ефективність, а також здатність держави відстоювати й гарантувати права й свободи громадян.
13
Tkachenko, N. "МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО СИРІТСТВА." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 84–91. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.11.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що нa cyчacнoмy eтaпi в Укрaïнi cклaлиcя пeвнi ocoбливocтi cycпiльниx вiднocин, внacлiдoк якиx нaйвищoю цiннicтю yкpaïнcькoгo cycпiльcтвa є пoтpeби тa пpaвa iндивiдa. Ocoбливoю цiннicтю кoжнoгo cycпiльcтвa є дiти, ocкiльки caмe вoни є ocнoвoю мaйбyтньoгo кpaïни. Дepжaвa чepeз нopмaтивнo-пpaвoвy бaзy й opгaни влaди пoвиннa зaбeзпeчити кoжнiй дитинi гiднe життя тa cтвopити yмoви для вceбiчнoгo poзвиткy. Пpoтe icнyє cитyaцiя, кoли дiти з piзниx пpичин зaлишaютьcя бeз бaтькiвcькoгo пiклyвaння, тoдi вiдcтoяти влacнi пpaвa тa iнтepecи ïм вкpaй тяжкo. У тaкиx cитyaцiяx дepжaвa бepe нa ceбe зобoв'язaння щoдo yтpимaння тa виxoвaння дiтeй-cиpiт тa дiтeй, пoзбaвлeниx бaтькiвcькoгo пiклyвaння. Cтaвлeння дepжaви дo пpoблeм дiтeй, a ocoбливo дo пpoблeм дiтeй-cиpiт тa дiтeй, пoзбaвлeниx бaтькiвcькoгo пiклyвaння, є пoкaзникoм poзвиткy cycпiльcтвa. Мета статті полягає у тому, щоб на основі аналізу досягнень юридичної науки, положень вітчизняного законодавства та правозастосовної практики, визначити та дослідити проблемні питання щодо місця Міністерства соціальної політики України в системі публічної адміністрації щодо забезпечення формування державної політики у сфері соціального сирітства. У статті визначено місце Міністерства соціальної політики України в системі публічної адміністрації щодо забезпечення формування державної політики у сфері соціального сирітства. Адміністративно-правовий статус Мінсоцполітики складається з таких елементів: мета, завдання та функції, порядок утворення, реорганізації, ліквідації органу, його компетенція, структура, лінійна і функціональна підпорядкованість. Визначено завдання Директорату розвитку соціальних послуг та захисту прав дітей, який є самостійним структурним підрозділом апарату Мінсоцполітики. Зроблено висновок, що незважаючи на значні успіхи з боку держави в особі уповноважених органів виконавчої влади, зокрема, Мінсоцполітики щодо забезпечення формування державної політики у сфері соціального сирітства, доцільно звернути увагу на те, що соціальна політика держави залежить від злагодженої взаємодії зазначених органів ті повинна бути спрямована на посилення соціального захисту сімей в умовах соціально-економічної трансформації українського суспільства.
14
Bohdanov, Ye. "КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯК ОБ’ЄКТ ВИВЧЕННЯ КРИМІНАЛІСТИКИ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 194–203. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.24.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що право на пенсійне забезпечення – це системний, комплексний вид права на соціальний захист особи, що включає можливість матеріальної підтримки особи за рахунок джерел пенсійного забезпечення, у разі досягнення встановленого законом віку, інвалідності, втрати годувальника, з інших визначених законом та/або договором обставин, на умовах та у порядку передбаченому чинним законодавством України. Зі здобуттям незалежності для України, яка успадкувала радянську систему пенсійного забезпечення, яка передбачала тільки солідарний рівень, гостро постало питання формування нової пенсійної системи, яка відповідала б актуальним соціально-економічним умовам. У статті наголошено на високому ступені криміналізації сфери пенсійного забезпечення як частини соціально-бюджетної сфери в цілому, а її особливістю є те, що самі громадяни провокують та «втягують» в реалізацію свого злочинного задуму службових осіб, і не тільки органів, які здійснюють пенсійне забезпечення. Нині відсутні ґрунтовні дослідження проблем розслідування кримінальних правопорушень у сфері пенсійного забезпечення, а тому у криміналістиці ще не сформовано теоретичних основ методики їх розслідування. Криміналістичну характеристику кримінальних правопорушень у сфері пенсійного забезпечення в Україні, визначено як взаємопов’язану сукупність узагальнених відомостей про типові ознаки кримінальних правопорушень цієї категорії, на основі вивчення її основних елементів (предмета злочинного посягання, способу та обстановки вчинення, слідової картини та характеристики особи злочинця), що має значення для вибору оптимальних шляхів та методів їх виявлення та розслідування, а також для встановлення осіб, що їх вчинили. Визначено, що система пенсійного забезпечення в Україні – це сукупність правових, економічних, організаційних, соціальних інститутів та норм права, які мають складну та чітку ієрархічну структуру, що характеризується імперативним методом підпорядкування, має на меті надання матеріального забезпечення певним категоріям населення у випадку настання соціальних випадків, перелік яких затверджений законодавством, наділена адміністратором коштів і здійснює виплати з джерел їх формування. Її елементом є пенсійне забезпечення, мета якого полягає в реалізації правоздатною особою права на той чи інший вид пенсії, виплати.
15
Сізов, В. В., Я. А. Славська, and О. А. Бондаренко. "ДЕТЕРМІНІЗМ Е. ДЮРКГЕЙМА В ТЕОРІЇ ПЕДАГОГІКИ І ОСВІТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, no. 1 (April 28, 2021): 202–18. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-202-218.
Full textAbstract:
У статті аналізуються педагогічні погляди Е. Дюркгейма, що були викладені у виданні «Освіта та соціологія». Відзначається, що педагогічний детермінізм Дюркгейма – це закони розвитку суспільства, які безпосередньо визначають характер освіти, місце та роль у ньому педагогіки. Виявлено, що детермінізм Дюркгейма в теорії освіти має певні межі і визначається основними елементами діалектики, а саме: цілі освіти і культурно-історичний елемент, який містить такі складові, як історія національної педагогіки та вплив суспільства і соціального середовища. Особливий елемент теорії освіти Дюркгейма пов'язується з поняттям національного менталітету. Діалектично всі елементи та складові частини освітньої теорії Дюркгейма формують освітню культуру суспільства. Відзначено, що у Дюркгейма цілі освіти – це її сенс, а культурно-історичний елемент – це обов’язкова умова реалізації цілей; соціальне середовище не є абстрактним явищем, але є конкретно вираженим у специфіці групових соціально-культурних відносин людини особливим простором, який формує особистість і є включеним у систему освіти як компонент культурно-історичного фактору; менталітет – сфера несвідомого, визначеного попередніми етапами культурного розвитку, що й є комплексом стійкої мотивації особистісної та групової поведінки. Імплікативно, виділені елементи педагогічних ідей Дюркгейма дають привід їх поєднати і назвати «Культурно-історичною теорією освіти Е. Дюркгейма». Культурно-історичний компонент в теорії Дюркгейма у сфері освіти і педагогіки, який використовується сьогодні як методологічна основа вивчення і створення конструкції освіти в національному суспільстві, міг би сам по собі володіти ціннісними характеристиками, протидіяти руйнуванню національної свідомості і закладати основи для його збереження та безболісної адаптації. Відзначено, що ідея Дюркгейма полягає в тому, що свідомість повинна бути здатною природним чином сприймати інновацію. Інновація позитивно сприймається свідомістю і забезпечується несвідомим, при цьому обидва чинники виходять з культурно-історичних традицій. Отже, інновація – результат еволюційного природного процесу, вона не відторгається практикою і утворює в повній мірі повноцінний елемент освітньої культури суспільства.
16
РОМАНИШИН, Юлія. "ІНФОРМАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОГО ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ВИЩОЇ ШКОЛИ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 29, 2021): 52–64. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-52-64.
Full textAbstract:
Дослідження присвячене аналізу сучасного стану розвитку й популяризації інформаційно-комунікаційних технологій та інтерактивних засобів навчальної комунікації з метою організації спільної роботи в різних сферах суспільства. Особливу увагу приділено сфері освітніх послуг закладу вищої освіти в контексті стрімкого поширення соціального програмного забезпечення. Воно уможливило об’єднання людей у спеціалізовані групи зі спільними інтересами, які можуть бути не знайомими в реальному житті та не мати попереднього досвіду комунікації. Розкрита сутність новітніх систем соціального програмного забезпечення, що полягає в розбудові та підтримці соціальної мережевої взаємодії й побудові віртуальних спільнот з високим рівнем самоорганізації. Основним результатом дослідження стало обґрунтування ролі та функцій соціального програмного забезпечення в контексті: взаємодії між індивідумами та групами в питаннях веб-публікацій і мережевого спілкування як виду комп’ютер-опосередкованої комунікації; соціального зворотнього зв’язку базованого на мережевій етиці та ефекті віртуальної присутності; формування та розбудови соціальних мереж. Розглянуто важливий елемент соціального програмного забезпечення – блоги. На сьогодні блогосфера є одним із найбільш яскравих феноменів вебу щодо швидкості зростання кількості блогів, збільшення щільності лінків та стрімкого зростання обсягу доступного контенту. Поява та розвиток новітніх соціальних феноменів, таких, як, наприклад, Фейсбук, Quorra, дало новий імпульс для подальшого розвитку блогосфери, її видозміни та адаптації до новітніх потреб користувачів в освітній сфері. Новітнім інструментом, який можна використовувати в процесі навчання у ЗВО, є wiki. Їхньою перевагою є швидка доступність результатів роботи в режимі онлайн, що дозволяє позиціонувати wiki-систему як платформу для спільної роботи на рівні студентів, навчальних груп, університетів тощо та використовувати її як засіб планування освітнього процесу у вищій школі. Ключові слова: веб, соціальне програмне забезпечення, блоги, wiki, мережева активність, освітні послуги.
17
Bilonog, J. S. "Характеристика та аналіз структурних елементів соціальної відповідальності бізнесу." Grani 18, no. 5 (April 7, 2015): 30–36. http://dx.doi.org/10.15421/1715094.
Full textAbstract:
У статті акцентовано увагу на необхідності оцінки стану соціальної відповідальності бізнесу в Україні. Структуровано матеріал стосовно елементів та принципів корпоративної соціальної відповідальності. На основі чого розроблено пропозиції щодо уніфікації кількісних елементів соціальної відповідальності бізнесу, за якими можна проводити аналіз нефінансової звітності. Запропоновано використовувати не тільки кількісні методики аналізу інформації, але й звертатися до якісних. В результаті чого аналіз соціальних звітів буде більш результативним та мінімізує суб’єктивність дослідника чи представників компанії, які відповідають за представлення інформації широкій громадськості. Розглянуто базові принципи, за якими компанії можуть реалізовувати свою стратегію з корпоративної соціальної відповідальності. Завдяки емпіричному аналізу корпоративних звітів доведена доцільність використання зазначених елементів. Більш детально проаналізовано звіти компаній виробничого та невиробничого сектору та визначено особливості відображення інформації про корпоративну соціальну відповідальність. Акцентовано увагу на необхідності проведення моніторингових досліджень у сфері корпоративної соціальної звітності. Зроблено висновок, що, завдяки уніфікації підходів до визначення критеріїв соціальної відповідальності дослідники можуть отримати більш повну інформацію, а отже, точніше розуміти стан реалізації практик корпоративної соціальної відповідальності в Україні.
18
Балика, Б. О. "Публічне управління у сфері соціальної політики." Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, no. 2 (January 5, 2022): 67–70. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue2-2021-12.
Full textAbstract:
У статті розглянуто теоретичні аспекти публічного управління соціальною політикою держави. Зокрема, розкрито сутність соціальної політики, її завдання, об’єкти та суб’єкти. Охарактеризовано методологію формування публічного управління соціальної політики, визначено дефініцію публічного управління, його напрямки реалізації, функції, елементи управлінського процесу. Також представлено напрямки оцінки ефективності, характеристику успішності та проблем публічного управління у сфері соціальної політики. Запропоновано розширити напрямки щодо підвищення рівня ефективності управління, зокрема: боротьба з корупцією, забезпечення міжвідомчої взаємодії та зворотного зв’язку, використання нових технологій у сфері управління (проектного управління, smart-технологій), формування системи моніторингу управління соціальною політикою та методичного інструментарію оцінки її ефективності на різних рівнях, а також вдосконалення підготовки фахівців та постійне підвищення їх кваліфікації.
19
Полторак, В. А., Я. В. Зоська, and А. Г. Стадник. "Соціальні стереотипи і громадська думка." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 27 (April 8, 2021): 115–22. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.931.
Full textAbstract:
У статті розглянуто важливу проблему, пов’язану із застосуванням стереотипів у процесі функціонування громадської думки в соціальний сфері суспільства. Визначено поняття «стереотип», яке трактується як традиційні, звичні канони думки та поведінки, спосіб реалізації різноманітних дій та думок у певній послідовності. Аналізуються різні аспекти процесів стереотипізації, тобто спрощення, схематизації соціальної дійсності, що дають особі та соціальній групі можливість надійно та чітко орієнтуватися в суспільстві. З’ясовано, що якщо установка вже сформувалася під час попередньої діяльності людей, груп, то стереотипи, які змістовно пов’язані з певними установками, допомагають пов’язати подібні «застарілі» установки до конкретної реальної ситуації. Визначено сутність соціальної стереотипізації, соціальних стереотипів як важливих елементів розвитку суспільства загалом і масової свідомості та громадської думки зокрема, коротко позначено деякі ключові аспекти, пов’язані з основними характеристиками та сутнісними рисами соціальних стереотипів для того, щоб у подальшому чітко та об’єктивно розкрити проблему їх «пов’язаності» з громадською думкою. Розглянуто регулюючу, ідеологічну та ідентифікаційну функції соціальних стереотипів. Основний фокус аналізу спрямований на виявлення взаємозв’язку та взаємовпливу між соціальними стереотипами і громадською думкою. Остання виступає як один із важливих механізмів формування соціальних стереотипів, а також середовище, що містить їх використання. Встановлено, що, по-перше, між змістом громадської думки, її функціонуванням та соціальними стереотипами існує зв’язок; по-друге, цей зв’язок насправді не є таким, що «уся» громадська думка повністю складається із стереотипів та без них взагалі не може бути трансльованою; по-третє, позитивні і негативні стереотипи дійсно певним чином впливають на процеси формування, функціонування громадської думки.
20
АВЕРІНА, Катерина. "МОТИВАЦІЯ ЯК ПЕДАГОГІЧНИЙ ЧИННИК РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНИХ ПРОФЕСІЙ В НАВЧАЛЬНІЙ І ПОЗАНАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1, no. 1 (2020): 236–47. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-236-247.
Full textAbstract:
У статті виявляється значення мотиваційного чинника в структурі соціальної активності особистості та його роль в активізації соціальної активності представників соціономічних спеціальностей в системі освітніх впливів під час навчання у ЗВО. Визначаються психологічні, педагогічні, культурологічні та соціологічні аспекти дослідження інтерактивних механізмів розвитку соціальної активності в контексті новітніх психолого-педагогічних напрацювань у сфері професійної освіти та точки ефективного педагогічного впливу на ці процеси. Обґрунтовуються параметри дослідження мотиваційного чинника як змістового елемента структури розвитку соціальної активності особистості та методика емпіричного дослідження мотивів участі/неучасті майбутніх фахівців соціономічних професій у позанавчальній соціальній активності. За результатами емпіричного дослідження визначено найбільш впливові мотиви позанавчальної соціальної активності (прагматичний, пізнавально-гедоністичний, комунікативно-експансивний, нетворкінгу, мотив самореалізації та кооперативний/колабораційний) та найменш впливові мотиви позанавчальної соціальної активності (респектно-репутаційний, егоцентричний та економічний). Виявлено латентні фактори: а) «Мотивації до росту та розвитку» (прагматичний, пізнавально-гедоністичний, мотив самореалізації, кооперативний, комунікативно-екпансивний, альтруїстичний, професійно-тренінговий); б) «Компенсаторні мотиви» (охоплюються мотиви пошуку поваги і визнання, економічний, егоцентричний, мотив впливовості, каузації). Аналізом показників мотивації неучасті виокремлені латентні фактори: а) «Демотиватори» (мотиви «Економічної незацікавленості», «Відсутності здібностей», «Автономності», «Гальмування адміністрацією ініціативи студентів», «Трудової зайнятості», «Формалізму»); б) «Відволікаючих/ конкурентних мотивів» (мотиви «Зайнятості іншими справами», «Романтичних стосунків», «Центрованості на професійній освіті». Ключові слова: соціальна активність, майбутні фахівці соціономічних професій, позанавчальна (дозвільна) активність, мотиваційні фактори розвитку соціальної активності, позанавчальна соціальна активність.
21
Струкова, Олена. "Роль бар’єрності та реалізованості смислів особистісних цінностей у побудові мотиваційної сфери жінок, які займаються бізнесом." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(53)Т1 (2020): 20–35. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-1-20-35.
Full textAbstract:
У статті відображено результати дослідження специфіку реалізації мотиваційної сфери жінок у бізнесі. В групі жінок проявляється широкий репертуар позитивних прогнозів особистісної активності, який детермінується смисложиттєвими орієнтаціями і узгодженістю життєвих цінностей. Основними прогностичними елементами мотивації соціальної активності жінок, які займаються бізнесом, виступають такі важливі характеристики мотиваційної сфери, як: спрямованість на взаємодію, потреба у досягненнях, пізнавальний мотив, мотив самомобілізації, особистісного очікування, ініціації, самооцінки вольового зусилля, особистісного осмислення роботи тощо. Такі прогностичні елементи, як Цілі, Процес та Результат створюють позитивний вплив на досліджувану мотиваційну сферу жінок, а такі, як Локус контролю життя, Локус контролю «Я» та Реалізованість - негативний. Цілісна мотиваційна сфера жінок, які займаються бізнесом, та позитивний прогноз їхньої соціальної активності залежать від задоволеності минулим і власним актуальним станом справ, наявності цілей в бізнесі, спрямованих на майбутні перспективи його розбудови та розвитку, а також від ступеня розузгодження бажаного і можливого, від переконаності в тому, що життя людини не завжди піддається тотальному свідомому контролю свідомому контролю, на який може і не вистачати зусиль. Мета статті – на основі аналізу сучасних досліджень та емпіричного дослідження довести роль бар’єрності та реалізовуваності сенсів особистісних цінностей в побудові мотиваційної сфери жінок, що займаються бізнесом. Особливого значення у цьому контексті набуває специфіка жіночої мотивації у бізнесі, яка дозволяє не тільки досягти високих результатів, але й сформувати нове жіноче обличчя сучасного українського бізнесу.
22
Lazorenko, Borys, and Kateryna Kalnytska. "Теоретична модель соціально-психологічного супроводу реадаптації ветеранів." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 44(47) (December 20, 2019): 26–36. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).114.
Full textAbstract:
Розроблено теоретичну модель соціально-психологічного супроводу реадаптації (СПСР) ветеранів в умовах гібридних війни і миру. За допомогою методик визначення посттравматичних станів та адаптивності у форматі “case study” представлено їхню динаміку у двох ветеранів після завершення ними реабілітаційного етапу відновлення. Виокремлено чинники ретравматичного впливу на їхню особистість в умовах гібридних війни і миру. До зовнішніх соціальних чинників віднесено тривання обстрілів і загибель українських військовослужбовців та мирного населення на сході країни, проросійські настрої певної частини українських громадян, до психологічних чинників – внутрішній конфлікт субособистостей “ворога” і “захисника”, зумовлені ним проєкції і неадекватні поведінкові прояви. Обстоюється необхідність соціально-психологічного супроводу реадаптації ветеранів та членів їхніх сімей, аби нейтралізувати й усунути деструктивну дію цих чинників. З’ясовано мотиви участі ветеранів у супроводі: допомога побратимам, зміцнення психіки, покращення стосунків у сім’ї, забезпечення належної якості життя сім’ї, родини і країни. Розроблено теоретичну модель супроводу реадаптації ветеранів в умовах гібридних війти і миру, показано доцільність використання принципів командотворення і технології взаємодії “рівний – рівному” в реадаптаційному процесі. Центральне місце в моделі відведено команді фахівців і ветеранів – учасників програми реадаптації, до її периферійних елементів віднесено мережу громадських та державних організацій, які працюють у сфері психологічної, медичної та соціальної підтримки ветеранів. Окреслено коло таких організацій: громадські – це організації ветеранів і волонтерів, які працюють у регіонах; державні – це обласні відділи департаментів Міністерства ветеранів України, військові госпіталі, соціальні центри для сім’ї, дітей та молоді, центри зайнятості, територіальні центри соціального обслуговування тощо. У структурі моделі виокремлено такі підрозділи: реабілітаційно-профілактичний, соціальної та професійної адаптації, науково-дослідний та інформаційний. Реабілітаційно-профілактичний підрозділ має убезпечувати ветеранів від ретравматизації, залежностей та суїцидальної поведінки в умовах гібридних війни і миру; підрозділ соціальної та професійної адаптації покликаний допомагати ветеранам у пошуку роботи та набутті необхідної професійної кваліфікації; науково-дослідний підрозділ має забезпечувати ефективність реалізації супроводу, проводити моніторинг отриманих результатів, оптимізувати зворотний зв’язок між основними структурними елементами СПСР і системою в цілому; інформаційна структура має надавати необхідну інформацію користувачам та фахівцям центру щодо обміну досвідом між учасниками супроводу, інформувати потенційних користувачів, партнерські організації, інших представників громади про труднощі і здобутки супроводу ветеранів. У ході подальших досліджень належить з’ясувати ефективність розробленої моделі, умови і засоби її поширення за необхідності в інших регіонах України.
23
Руденко, Лариса. "Підготовка майбутніх фахівців соціономічної сфери до професійного спілкування в конфліктних ситуаціях." Педагогіка і психологія професійної освіти, no. 1 (August 8, 2019): 26–37. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.03.
Full textAbstract:
В умовах суспільної кризи, яка супроводжується загостренням міжособистісних стосунків, розбіжністю інтересів соціуму й особистості, зростанням конкурентної боротьби, актуалізується потреба підготовки майбутніх практичних психологів і соціальних працівників до професійної комунікації в умовах конфлікту. Людиновимірність професій практичних психологів і соціальних працівників пов’язують зі світоглядними домінантами професійних міжсобистісних відносин, що виявляються як на рівні об’єкта (соціальних груп та окремих людей, які потребують психологічної допомоги та соціальної підтримки), так і суб’єкта (фахівців, які цю допомогу та підтримку забезпечують). Їхня професійна діяльність передбачає постійне, часом тривале контактування з людьми, переважно комунікативну взаємодію з ними в різноманітних, у тому числі емоційно напружених і суспільно нестабільних ситуаціях, які можуть призвести до конфлікту. У статті обґрунтовано конфлікт як закономірний компонент професійної діяльності практичних психологів і соціальних працівників; розглянуті конструктивні функції конфлікту, які забезпечують його продуктивність щодо взаємопізнання учасників, оптимізації міжособистісних взаємин, сприяння самовдосконаленню особистості фахівця соціономічної сфери і, як наслідок – поліпшення якості його професійної діяльності. Їх ефективна реалізація опирається на концепцію діяльнісного опосередкування особистості А. Петровського, згідно з якою усталені міжособистісні стосунки можна зрозуміти лише в контексті змісту, цінностей і смислу спільної діяльності. Розкрито сутність раціонально-інтуїтивного методу подолання конфліктів на основі залучення «соціального інтелекту» (Дж. Г. Скотт), дотримання правил ключових елементів спілкування. Висвітлені окремі методичні аспекти підготовки майбутніх фахівців соціономічної сфери до ефективного професійного спілкування в можливих конфліктних ситуаціях.
24
РУДЕНКО, Лариса, and Людмила БОРОВИК. "МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ У КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, no. 1 (May 17, 2022): 134–47. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.982.
Full textAbstract:
В умовах культурно-економічної і політичної кризи у суспільстві спостерігається загострення міжособистісних, міжкультурних, міжетнічних стосунків, неузгодженість інтересів особистості та спільноти, зростання конкурентної боротьби в усіх галузях життєдіяльності. Відповідно помітно зростає роль служб соціального захисту населення, надання йому кваліфікованої соціально-психологічної допомоги, що потребує посилення уваги закладів вищої освіти до якісної підготовки майбутніх фахівців цієї сфери, основний зміст професійної діяльності яких полягає у контактуванні з людьми. Зважаючи на це, одним із ключових векторів освітнього процесу в закладі вищої освіти вважаємо формування й розвиток високого рівня комунікативної культури фахівців соціального захисту, зокрема навчання професійної комунікації у конфліктних ситуаціях. У статті розглянуто конфлікт як елемент суспільної взаємодії, що генерує та розвиває тенденції до збалансування сил у певному соціальному середовищі, та закономірний компонент професійної діяльності фахівців соціального захисту; висвітлені конструктивні функції конфлікту, які забезпечують його продуктивність щодо оптимізації міжособистісних взаємин, сприяння самовдосконаленню особистості фахівця і підвищення якості його професійної діяльності. Розкрито сутність раціонально-інтуїтивного методу подолання конфліктів на основі залучення “соціального інтелекту” (Дж. Г. Скотт), яка полягає в дотриманні основних принципів спілкування та здатності застосовувати алгоритм дій для попередження конфліктної ситуації. Висвітлені окремі методичні аспекти підготовки майбутніх фахівців соціального захисту до ефективної професійної комунікації в імовірних конфліктних ситуаціях.
25
Головань, Т. Г. "ГЕНЕЗА СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 34 (2021): 8–15. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.01.
Full textAbstract:
У статті розглядаються питання становлення соціального діалогу в Україні в контексті необхідності проведення подальших наукових досліджень для формування доктрини соціального діалогу. Оцінюючи досягнення сучасної науки трудового права в сфері соціального діалогу, можна констатувати відсутність комплексних досліджень ідей соціального діалогу, передумов їхнього виникнення, аналізу факторів, що сприяють їхній появі та розвитку, еволюції соціального діалогу на території України, аналізу концепції соціального діалогу як елементу становлення соціально-трудових відносин
26
Yemets, Nataliia Anatoliivna, Olha Yevheniivna Melnyk, and Nataliia Valeriivna Shakun. "ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК ЧИННИК ГЕНДЕРНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ." SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, no. 2(12) (2018): 23–29. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2018-2(12)-23-29.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Сучасні виклики, які постають перед Україною на шляху розбудови демократичної держави та громадянського суспільства, вимагають розробки нових концептуальних підходів в царині гендерної соціалізації особистості. Постановка проблеми. Недостатність теоретичного і практичного опрацювання впливу освіти на гендерну соціалізацію особистості ускладнює чітке системне бачення її сутності. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання розробки концептуальних основ соціалізації особистості в освітньому середовищі розглядалися такими вітчизняними та зарубіжними дослідниками, як В. Андерсон, М. Кіммел та ін. (теоретичні основи), В. Кравець, Т. Говорун, О. Кікінежді (прикладні аспекти), О. Вороніна, Т. Голованова, Н. Світайло, Т. Марценюк та ін. (концепція гендерного підходу). Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Вплив освітньої сфери на процес формування та реалізації гендерночутливої особисті є недостатньо вивчений. Постановка завдання. Визначити засади та принципи створення освітнього середовища, сприятливого для гендерної соціалізації особистості. Виклад основного матеріалу. Розглядається роль освітнього середовища в процесі соціального конструювання статі як елемента культури і соціальної стратифікації та налагодженні міжособистісної взаємодії, що контролюється суспільством і через яку відтворюється уявлення про чоловіче і жіноче як категорії соціального порядку. Висновки. Становлення соціально активної особистості з високим рівнем сформованості гендерної культури можливе за умови трансформації освітнього процесу в напрямку нейтралізації гендерних стереотипів та розширення соціального простору для всебічного розвитку особистості.
27
Бартошевський, Якуб, and Леся Сікорська. "Психотерапія як елемент профілактики соціальної інтеграції." Педагогіка і психологія професійної освіти, no. 1 (August 8, 2019): 141–59. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.15.
Full textAbstract:
У статті показано, що люди, які знаходяться у важкій ситуації, мають вищі очікування від психотерапевтів щодо підтримки, ніж від духівників, оскільки сподіваються, що психотерапевти зможуть перешкодити їх соціальній ізоляції. Вони очікують від психотерапевтів: високої кваліфікації, знань, компетентності, навичок спілкування, наполегливості, працьовитості, навичок планування й організаційних навичок. Проте у сфері розуміння потреб інших людей респонденти вказують, що психотерапевти повинні характеризуватися високою емпатією. Вони очікують від них дружніх і приятельських відносин, що, на жаль, суперечить професійній етиці даного фахівця. Існує реальна різниця між очікуваннями осіб, які потребують соціальної підтримки, щодо професійних особливостей реального й ідеального фахівця-психотерапевта, щодо його самоконтролю, впевненості в собі, особистісної адаптації, ідеального образу себе, почуття мужності та жіночності. Психотерапевти значною мірою не володіють високою оригінальністю, вони використовують так звану театральність у поведінці, мають проблеми з логічним мисленням. Вони, в основному, не прагматики, вони виявляють ригідне мислення. Люди, які потребують соціальної підтримки, очікують від фахівця психолога чи психотерапевта високого інтелекту та здатності вирішувати проблеми. Незначні відмінності між реальним та ідеальним фахівцем виявлено у таких властивостях, як заангажованість у працю, пошук нового досвіду і переживань, прагнення схвалення, творче ставлення до дійсності. Розкриті особливості психотерапевтів, які виконують превентивні завдання в інклюзії, відрізняються від тих, які постулюються і в той же час очікуються тими, хто отримує підтримку. Фахівець, який у своїй діяльності опирається на знання, навички та компетентності, спроможний зібрати інформацію про потреби пацієнта, включаючи і духовні елементи. Він може використовувати ці духовні елементи як психотерапевтичні методи й інструменти. Такий фахівець здатний торкатися теми духовності як елементу психотерапії для запобігання соціальній ізоляції.
28
Васильців, Тарас, Мар’яна Біль, and Марія Бачинська. "РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В КОНТЕКСТІ ПОЛІПШЕННЯ ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ КАРПАТСЬКОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ." Вісник Університету банківської справи, no. 2(41) (September 2, 2021): 73–80. http://dx.doi.org/10.18371/2221-755x2(41)2021249993.
Full textAbstract:
Анотація. Розглянуто базові характеристики якості життя населення. Узагальнено аспекти розвиткусоціальної інфраструктури регіону. Визначено пріоритети соціальної інфраструктури та особливостіфункціонування її елементів у Карпатському регіоні. Відповідно до особливостей соціальної інфра-структури саме в Карпатському регіоні встановлено, що організація соціальної інфраструктури маєсвою територіальну специфіку та повинна охоплювати збалансованість і взаємозв’язок функціонуван-ня її елементів у системі господарського комплексу регіону; забезпечувати свою комплексність на дер-жавному, регіональному і місцевому рівнях, потрібну кількість та оптимальність розмірів об’єктів длязабезпечення населення соціальними послугами, відповідність наявного стану та технічного оснащенняоб’єктів до потреб населення. Сформовано напрями та інструменти регіональної політики розвиткусоціальної інфраструктури в контексті поліпшення якості життя населення, які мають вагомий впливна задіяння екологічних і соціальних детермінант її поліпшення, оскільки безпосереднє завдання со-ціальної інфраструктури — це створення середовища якісної життєдіяльності людей, що охоплює такісфери, як освіта, охорона здоров’я, культура, транспорт, житлове і комунальне господарство. Визначе-но очікувані результати реалізації інструментів розвитку соціальної інфраструктури в контексті поліп-шення якості життя населення Карпатського регіону в розрізі таких напрямів: ефективне використанняоздоровчо-рекреаційного потенціалу Українських Карпат; розвиток транскордонного співробітництвау сфері поліпшення соціальної інфраструктури і захисту довкілля; перехід до смарт-орієнтованого роз-витку житлово-комунального господарства; поліпшення транзитного потенціалу територій Карпатськогорегіону; збереження і поліпшення культурного середовища.Ключові слова: соціальна інфраструктура, якість життя населення, Карпатський регіон України,напрями та інструменти регіональної політики, соціо-екологічні детермінанти.Формул: 0; рис.: 1; табл.: 1; бібл.: 10.
29
Разенкова, Наталя. "ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ МЕТОДИКИ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ." Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, no. 15 (May 14, 2018): 61–67. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.15.61-67.
Full textAbstract:
У статті висвітлено теоретичні проблеми методики експериментального дослідження з формування іншомовної професійної комунікативної компетентності майбутніх бакалаврів фінансово-економічних спеціальностей.
Визначено, що проблема розвитку іншомовної професійної комунікативної компетентності студентів фінансово-економічних вищих навчальних закладів зумовлена соціальним замовленням суспільства на професіоналів, здатних здійснювати свою діяльність на міжнародному рівні соціально-комунікативних технологій передових країн світу.
За допомогою запропонованої системи методів та форм був визначений ефективний підхід для засвоєння та подальшого вдосконалення студентами їхніх навичок у сфері професійного спілкування та підвищення культури мовлення .
Результати експериментального дослідження показали, що використання елементів проблемного підходу сформували у студентів самостійність мислення, відповідальність, дали їм змогу отримати навички пошуку, загартували волю, навчили дослідницькій роботі та покращили ініціативні навички потенційного лідера, що необхідно для майбутнього фахівця фінансово-економічної сфери міжнародного рівня.
30
ПАВЛЮК, Любов. "ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПАРТНЕРСТВА В ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (April 2020): 381–87. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-381-387.
Full textAbstract:
У статті актуалізуються проблеми, пов’язані з професійно-педагогічною підготовкою майбутніх учителів на прикладі соціально-педагогічного партнерства. Підкреслено актуальність і необхідність упровадження партнерських форм організації освітнього процесу. Наведено теоретичний аналіз поглядів учених з проблеми якості освіти, яка обумовлена педагогікою партнерства, при цьому виділені найбільш важливі елементи досліджуваного феномена. Детально представлено досвід європейських країн у формуванні й становленні соціально-педагогічного партнерства як фактора підвищення якості професійно-педагогічної підготовки на прикладі підготовки майбутніх учителів. На основі елементів порівняльного аналізу з досвідом зарубіжних країн представлено впровадження власних ідей при підготовці майбутніх учителів. З’ясовано, що завдяки використанню власних ідей соціально-педагогічного партнерства в освіті можна подолати безліч проблем у цій значущій сфері, вимагати створення нової моделі функціонування організацій, що здійснюють професійну підготовку. Ефективність соціально-педагогічного партнерства з організаціями різного рівня дозволить забезпечити якість підготовки педагогічних кадрів. У статті визначено, що соціально-педагогічне партнерство в підготовці майбутніх учителів передбачає забезпечення високого ступеня конкурентоспроможності випускників, їх професійну мобільність, готовність до інновацій. Дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми педагогіки соціально-педагогічного партнерства в освітньому середовищі при підготовці вчителів. Ключові слова: якість освіти; учитель; педагогічне партнерство; професійно-педагогічна підготовка; майбутній учитель; ринок праці; соціальне партнерство.
31
Роздольська, Ірина. "ПОНЯТТЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ СПІЛЬНОТИ У ПРАКТИЦІ УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ." Studia Methodologica 50 (September 3, 2020): 86–99. http://dx.doi.org/10.25128/2304-1222.20.50.07.
Full textAbstract:
У статті зосереджена увага на функціонуванні поняття літературної групи у дослідницькій практиці українських літературознавців, присвяченій українському літературному процесу ХХ століття, актуалізованому самим історико-літературним матеріалом. Констатовано теоретичну недостатність у дефініції спільноти і її видів, зумовлену тривалим колоніальним статусом України і її гуманітарної сфери. На меті – виокремити ті спільноти, із якими працює українська наука («Молода Муза», «Празька школа», група «Вістника»), і на їхньому прикладі з’ясувати змістові складові робочих визначень, із якими пов’язане ідентифікування явища в межах видового ряду, а також актуалізувати ті методологічні підходи, які дозволяють науковцям повноцінно реконструювати соціальну групу. У підсумку зактуалізовані національні пропозиції можуть стати підгрунтям для подальших теоретико-методологічних напрацювань, зразком для дослідження тих соціальних груп, що входять у дискурс літературознавства. Принцип історизму, постколоніальний, національно-екзистенціальний підхід, елементи структурно-генераційного підходу ціхують розвідки, присвячені спільнотам першої третини ХХ століття, частково актуалізується соціально-економічний, що пов’язано безпосередньо із індустріальними характеристиками літератури періоду «Розстріляного відродження». Загалом під час осмислення спільноти в літературі необхідно залучати немистецькі чинники, які розкривають її в усій історико-літературній повноті як соціальну структуру на певному історичному етапі.
32
Nekrasova, N. "ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ОБІГУ МЕДТЕХНІКИ ТА ТОВАРІВ МЕДИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 61–66. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.08.
Full textAbstract:
Актуальність статті полягає в тому, що на сьогодні в Україні досить непросте становище у сфері обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні через нестабільність ситуації в країні, недосконалість законодавства в цій сфері та низку інших негативних чинників. Адміністративно-правовий механізм є засобом, за допомогою якого громадяни мають право захистити свої законні права та інтереси, а також мати повноцінне забезпечення права на життя та лікування нації. В умовах постійної реформації законодавства в Україні залишається актуальним питання приведення до ладу вищезазначених заходів як елементів механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні. Слід приділити увагу як практичним, так і теоретичним проблемам у цій сфері, оскільки правове регулювання цієї сфери в нашій державі перебуває на досить низькому рівні. Визначено, що елементами механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні є вітчизняна система нормативно-правових актів, яка регулює адміністративно-правовий статус суб’єктів публічного адміністрування цієї сфери; адміністративно-правовий захист прав, свобод і законних інтересів громадян, що взаємодіють та мають публічно-правові відносини в цій сфері; державний та громадський захист прав, свобод та законних інтересів громадян; юридичні гарантії адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів громадян; загальне соціальне забезпечення охорони захисту прав і законних інтересів громадян. Наголошено, що громадяни України відповідно до чинного законодавства мають повне право на реалізацію своїх прав і обов’язків, зокрема й захист від неправомірних посягань на незаконні дії суб’єктів публічної адміністрації, що безпосередньо стосується й елементів механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні. Зроблено висновок, що елементи механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні – це адміністративно-правова система реалізації публічного адміністрування через установлені законодавством інструменти впливу у сфері регулювання механізмів реєстрації, сертифікації та ввезення лікарських засобів, медичної техніки й інших товарів медичного призначення, яка в кінцевому результаті призначена для якісного надання медичних послуг у лікарнях, клініках й інших медичних закладах нашої держави.
33
Polishchuk, O. S. "Довіра як умова утворення колективної дії." Grani 18, no. 2 (January 12, 2015): 21–26. http://dx.doi.org/10.15421/1715033.
Full textAbstract:
Розглянуто довіру як соціально-філософський феномен, що сприяє формуванню та ефективності колективної дії. Доведено, що вона демонструє характер розвитку соціального партнерства як на рівні суспільства, так і окремих його сфер міжособистої, міжгрупової взаємодії, що забезпечує узгодженість та стійкість колективної дії у досягненні мети. Довіра виступає продуктивною соціальною конструкцією взаємодії, і недооцінка цього фактора взаємодії призводить до неефективності колективної дії, до її непередбачуваності ризикам, до зниження ідентифікаційного процесу. Проаналізовано основні концепти, в яких розкривається суть поняття «довіра». Доведено, що воно є суто сучасним поняттям, яке формувалося протягом усього періоду існування людства і в кожному етапі набувало нових значень. Встановлено, що дане явище, з антропологічної точки зору, є важливим складовим елементом колективної дії, який виконує роль «клею». Тобто завдяки їй відбувається згуртування індивідів у процесі досягнення мети. З’ясовано, що довіра проявляється в діяльності, а звідси стає зрозумілим, що її формами, в рамках діяльності особистості, індивіда, будуть солідарність, співпереживання, допомога, співпраця людини з людиною тощо. Відзначається роль довіри у забезпеченні соціального капіталу.
34
Кожура, Л. О. "ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЯК СУБ’ЄКТІВ АДМІНІСТРУВАННЯ ПРАВА ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я." Прикарпатський юридичний вісник, no. 6(35) (May 11, 2021): 101–4. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).699.
Full textAbstract:
У статті здійснено загальну характеристику повноважень та компетенції суб’єктів адміністрування права осіб з інвалідністю на охорону здоров’я.
Визначено, що під поняттям «публічна адміністрація» потрібно розуміти систему різнорівневих органів, які наділені публічно-владною компетенцією, яким делеговані публічні повноваження або які здійснюють публічно-управлінські функції з метою задоволення публічного інтересу.
Публічна адміністрація є елементом системи управління, яка забезпечує функціонування кожної сфери суспільного життя.
Суб’єктами публічної адміністрації у сфері охорони здоров’я є Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; центральні органи виконавчої влади (Міністерство охорони здоров’я України; Міністерство соціальної політики України; Міністерство у справах ветеранів України; Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України; Міністерство фінансів України; Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України; Державний комітет телебачення і радіомовлення України; Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками; Національна служба здоров’я України; Державна архітектурно-будівельна інспекція України; Пенсійний фонд України; Державна служба статистики України; Фонд соціального захисту інвалідів; місцеві органи публічної адміністрації. Розкриємо повноваження окремих суб’єктів.
Ґрунтовний аналіз повноважень та компетенції публічної адміністрації у сфері охорони здоров’я та безпосередньо забезпечення права на охорону здоров’я осіб з інвалідністю дасть можливість узагальнити та структурувати наявну систему органів публічного управління в цій сфері, виявити ті, повноваження, які дублюються, та внести пропозиції щодо вдосконалення їх адміністрування.
35
Кичко, І. "Елементи системного підходу до управління та фінансування соціальної сфери." Україна: аспекти праці, no. 2 (2006): 17–20.
Find full text
36
Кичко, І. "Елементи системного підходу до управління та фінансування соціальної сфери." Україна: аспекти праці, no. 2 (2006): 17–20.
Find full text
37
Кичко, І. "Елементи системного підходу до управління та фінансування соціальної сфери." Україна: аспекти праці, no. 2 (2006): 17–20.
Find full text
38
Кичко, І. "Елементи системного підходу до управління та фінансування соціальної сфери." Україна: аспекти праці, no. 2 (2006): 17–20.
Find full text
39
Novіkova, D. M. "Бажання «бути щасливим» як дисциплінарна норма сучасності." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 11 (November 7, 2017): 100–105. http://dx.doi.org/10.15421/1717153.
Full textAbstract:
Розглянуте щастя як соціокультурний імператив в актуальних умовах сучасного суспільства. Фокус дослідницького інтересу зосереджений переважно на розгляді «щасливого життя» як нормативного стану сучасного індивіда. Увага спрямована на проблематику медійного конструювання емоції щастя як технології соціального контролю. Виокремлені основні елементи сучасного соціального контролю з метою «зчитування» змістовного наповнення культурного коду феномена щастя. Як елементи соціального контролю в умовах емоційного капіталізму виділені такі цінності та норми: здоров’я, успіх, самореалізація, сім’я, любов, краса, гроші, насолода, туризм, емоційна та фізична насолода, безкінечне задоволення потреб, відчуття «повноти життя». Серед механізмів досягнення бажаного стану щастя визначені: рецепти досягнення успіху, стратегії перманентного лікування, фітнес-культура, емоційна та фізична насолода, задоволення потреб через споживання послуг та товарів, публічна демонстрація емоції щастя.Обґрунтована авторська позиція, згідно з якою симптомом актуальної реальності є нормативна регуляція та раціоналізація емоційної сфери кожного індивіда. Наголошено на дисциплінарності та примусовості відчуття «щасливого життя». Акцентована увага на латентності процесів «конструювання щастя» як технології соціального контролю та широкій експлуатації останньої в інформаційному та символічному медійному просторі. Щастя набуває статусу сконструйованої медійним дискурсом «правильної» та дисциплінарної емоції, культурно та соціально легітимізованої норми поведінки.
40
Санжаровець, Валентина, and Юлія Шатило. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК ВЕДЕННЯ ПЕРЕГОВОРІВ У МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, no. 10(55) (April 29, 2020): 100–111. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.10(55).10.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу особливостей ефективного професійного спілкування майбутнього фахівця соціальної сфери. Кваліфікація майбутніх соціальних працівників передбачає сформованість багатьох компетентностей, якими повинен володіти випускник факультету лінгвістики та соціальних комунікацій, щоб бути конкурентоспроможним на ринку праці. До таких компетентностей належать: здатності референта, консультанта й експерта, вміння ведення переговорів з різних питань клієнтів соціальної роботи, надання соціальної допомоги, відстоювання інтересів дитини. Конкурентоспроможність на ринку праці також багато в чому залежить від здатності фахівця адаптуватися до умов, які часто змінюються. Успіх переговорів залежить від ефективності комунікативної поведінки майбутнього фахівця із соціальної роботи. Здатності до здійснення якісного ділового спілкування у різних (зокрема і проблемних) ситуаціях професійної взаємодії, вміння вести переговори на різних рівнях із представниками державних і недержавних організацій, професійно переконувати клієнтів, співрозмовників, встановлювати емоційний контакт, уважно слухати є необхідними компонентами фахівця соціальної служби. Однак, недостатній рівень розвитку в майбутніх соціальних працівників комунікативних навичок ведення переговорів, які є важливим елементом у системі їхньої комунікативної компетентності, призводить до збільшення тривалості адаптації майбутнього фахівця в професійному середовищі і зниження успішності його діяльності. В результаті проведеного дослідження у багатьох досліджуваних виявлено досить високий показник агресії як домінуючої стратегії психологічного захисту; схильність до переважного застосування миролюбства як стратегії психологічного захисту, які, хоч і є позитивними стратегіями, проте їх застосування у деяких ситуаціях професійної діяльності може свідчити про недостатню здатність майбутніх соціальних працівників відстоювати власну позицію, про зайву поступливість їх у спілкуванні з клієнтами. Визначено досить велику кількість досліджуваних із низьким рівнем комунікативного контролю, що, вочевидь, знижує ефективність їх професійного спілкування через зайву прямолінійність і нав’язливість.
41
Smadych, I. "ОБГРУНТУВАННЯ ВИМОГ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЇ ГІРСЬКИХ РАЙОНІВ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ В КОНТЕКСТІ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ." Ecological Safety and Balanced Use of Resources, no. 1(19) (July 12, 2019): 120–29. http://dx.doi.org/10.31471/2415-3184-2019-1(19)-120-129.
Full textAbstract:
Створення рекреаційних інфраструктури в Карпатському регіоні в період з 2000 року зазнало ряд змін, що відбувалися в соціально-економічній, політичній, демографічній, геополітичній та інших сферах. Вони ставлять нові вимоги до створення об’єктів сучасної рекреації. Першочергову роль в рекреаційному освоєнні гірських районів Івано-Франківської області належить врахування вимог екологічності, як базисного елемента збереження середовища для розвитку рекреації.
В попередніх дослідженнях проведено аналіз та оцінку потенціалу незадіяних рекреаційних ресурсів регіону та охарактеризовано особливості та чинники архітектурно-планувальної організації. Виділені чинники формування рекреаційної сфери поділяються на п’ять груп: соціальні; економічні; демографічні; політичні; екологічні; ті що відносяться до матеріальної та духовної культури населення.
В дослідженні обгрунтовано наступні вимоги екологічної безпеки розвитку рекреації в гірських районах Івано-Франківської області, а саме: вимога відповідності стратегіям та планам регіонального розвитку, яка передбачає врахування та узгодження стратегій та програм збереження підвищення екологічної безпеки на всіх рівнях рекреаційного районування та проектування; поглиблення наукової обґрунтованості проектних рішень з врахування даних екологічного моніторингу, соціальної орієнтованості архітектурних рішень при формуванні рекреаційного середовища, що передбачає зміну систем громадських обговорень та роботи з територіальними громадами, енергоефективності та екологічності проектованих об’єктів, що передбачає використання альтернативних джерел енергії, енергоощадних матеріалів та конструкцій, а також екологічної безпеки проектних рішень.
42
Стахів, О. О. "СУЧАСНИЙ МЕТОД АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ." Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, no. 10 (November 18, 2021): 55–61. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-10-08.
Full textAbstract:
У статті розкривається зміст і специфіка сучасного методу адміністративно-право- вого регулювання соціально-трудових відносин в Україні. Встановлено, що ознаками методу адміністра- тивно-правового регулювання трудових відносин є ті його властивості, що закономірно і об’єктивно зумовлені предметом і власне методом адміністративно-правового регулювання. Доведено, що точ- ність у визначенні способів адміністративно-правового регулювання, які впливають один на одного шляхом поєднання і співвідношення, дають змогу врахувати динамізм, трансформацію, диференціацію ознак соціально-трудових відносин, формувати нові форми організації праці, визначити подальше регу- лювання соціально-трудових відносин на різних рівнях з метою оптимального поєднання і врахування інтересів і на рівні підприємства, і на рівні галузі, і на рівні держави. Наголошується, що посилення договірних начал проявилось у відмові держави від регулювання деяких елементів соціально-трудо- вих відносин. Звернено увагу на певну зміну методу, який характеризується не лише поєднанням цен- тралізованого і локального, але й публічного і договірного регулювання соціально-трудових відносин. Наголошено, що в основу диференціації адміністративно-правового регулювання соціально-тру- дових відносин, слід покласти спрямованість методу – способів адміністративно-правового регу- лювання: публічного (централізованого), колективно-договірного (локального) та індивідуально- договірного регулювання соціально-трудових відносин, що будуть враховувати особливий підхід до регулювання спеціальних суб’єктів соціально-трудових відносин, забезпечуючи таким чином рівність прав і можливостей у сфері праці всіх суб’єктів соціально-трудових відносин. Встановлено, що одним з основних засобів забезпечення динамізму методу адміністративно-правового регулювання соціально- трудових відносин є запровадження багаторівневої системи адміністративно-правового регулю- вання, яка зумовлена насамперед дуалізмом самої сфери соціально-трудових відносин, що поєднала в собі елементи публічного і приватного права. В якості напрямку розвитку вітчизняного законодав- ства вказано на посилення диференціації адміністративно-правового регулювання соціально-трудових відносин, що свідчить про певну трансформацію методу, таку його рису, як єдність і диференціація адміністративно-правового регулювання.
43
Кузнець, Тетяна. "ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ РАДЯНСЬКИХ МІСТ 1920–1930-Х РОКІВ." Litopys Volyni, no. 22 (March 16, 2021): 51–56. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.22.08.
Full textAbstract:
У статті на основі вивчення широкого кола наукових праць і об’єктивно представленої у них структури дослідження, наявного емпіричного матеріалу автором актуалізовано питання вивчення повсякденного життя міського населення на історичному відрізку часу другої половини 1920-х – першої половини 1930-х років. У цей період у країні відбувалося формування нової політичної системи, вироблялися елементи нового повсякденного життя. Становлення нового типу суспільства, що відбувалося у той час, потягнуло за собою докорінні зміни у його соціальній структурі, матеріальному середовищі існування і духовній сфері соціального буття. Дослідження повсякденного життя радянського міста у цей період історії представляє значний науковий інтерес для розуміння і комплексного осмислення глибоких трансформацій епохи, які закладали основи радянсь- кого ладу на довгі десятки років. Важливість дослідження повсякдення радянських міст цього періоду дає змо- гу найповніше розкрити складний шлях формування особливого специфічного типу особистості – «радянської людини». Ці роки являють собою важливий перехідний період, що суттєво вплинув на всі боки життя держави і суспільства. Характерною рисою «перехідності» стала поява мільйонів мешканців радянських міст, як столиць, обласних центрів, так і периферійних містечок, яким довелося змінити звичний спосіб життя: стати учасни- ками масштабних внутрішніх міграцій, соціально-економічних зрушень, відчути на собі усі негаразди побутових проблем, що знайшло своє відображення у структурі повсякдення та в менталітеті містян. Соціальні зрушення, якість життя населення мали визначальний вплив на історичний процес, формуючи саму нову людину, її спосіб життя, відповідну їй культуру. У повсякденні другої половини 1920-х – першої половини 1930-х років формува- лися витоки багатьох проблем сучасного життя пострадянського суспільства.
44
Slobodian, N. O. "ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 2 (October 18, 2019): 94–99. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.2.10488.
Full textAbstract:
Мета: виявити проблемні аспекти формування системи громадського здоров’я, проаналізувати сучасний стан розвитку та визначити основні пріоритети у сфері громадського здоров’я.
Матеріали і методи. У дослідженні використано методи аналізу, синтезу та дедукції для виявлення особливостей системи громадського здоров’я в Україні та встановлення цільових орієнтирів щодо здоров’я населення.
Результати. Розглянуто основні проблеми у сфері громадського здоров’я. Система громадського здоров’я як основа профілактичної медицини повинна передбачати основні заходи у сфері охорони здоров’я та бути спрямованою на збереження здоров’я населення і зменшення обсягу витрат на медичне обслуговування.
Існуючі в Україні на сьогодні елементи системи громадського здоров’я діють незлагоджено та потребують оптимізації існуючих ресурсів та суттєвого збільшення ефективності управління ними. Заходи щодо реформування системи охорони здоров’я тільки поглибили кризу профілактичної медицини. Причинами ситуації, яка склалася із станом здоров’я населення, є соціально-економічна криза, несприятлива екологічна ситуація, нездорове харчування, недостатні фізичні навантаження, високий рівень поширеності тютюнокуріння, вживання алкоголю та наркотичних засобів.
Концепція громадського здоров’я в Україні передбачає розвиток регіональних систем громадського здоров’я – створення центрів громадського здоров’я в кожній області. Саме ця нова інституція має стати регіональним координатором заходів громадського здоров’я, бути гнучкою та спроможною в боротьбі як з інфекційними, так і неінфекційними захворюваннями, спрямованою на зміцнення, захист та збереження здоров’я населення, забезпечення визначення соціального детермінанта здоров’я та соціальної справедливості для узгодження дій в усіх секторах державного управління.
Висновки. Оскільки наявна система медичної допомоги в Україні фактично не передбачає профілактичної складової частини, то виникає необхідність визначення нових підходів та розроблення програм для розв’язання проблем у сфері громадського здоров’я і забезпечення функціонування Центру громадського здоров’я МОЗ України як координатора цих програм та проектів.
45
І. Г., ЛУКОВЕНКО. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ РЕЛІГІЙНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ В УКРАЇНІ: ДЕРЖАВНОУПРАВЛІНСЬКИЙ ВИМІР." Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 86, no. 1 (December 14, 2020): 252–63. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2020.86-1-18.
Full textAbstract:
У статті аналізується роль та місце органів публічного управління вУкраїні у забезпеченні та сприянні діяльності релігійних організацій уплощині здійснення ними соціального служіння (надання соціальнихпослуг). Показано особливу роль та значення реалізації державоюполітики щодо релігійних організацій як одного з основних напрямківгуманітарної політики України. Визначено, що діалог держави тарелігійних організацій, взаємодія держави та церкви в галузі соціальноїроботи є одним з важливих елементів всієї системи державногоуправління в гуманітарній сфері. Визначено, що роль держави полягає увсебічному забезпеченні та сприянні соціально значущій діяльностірелігійних організацій.
46
Корнієвський, С. В. "МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ МІЖРЕГІОНАЛЬНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ." Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, no. 3 (February 18, 2022): 47–57. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.7.
Full textAbstract:
У статті зазначено, що актуальність міжрегіональної інтеграції для підвищення ефективності політики регіонального розвитку зумовлена можливостями зміцнення економічних зв’язків між регіонами, оптимізації побудови інфраструктури на основі спільних цілей розвитку, зменшення фінансових витрат, мінімізації негативного впливу міжрегіональної конкуренції на просування регіонів у глобальному економічному просторі, об’єднання потенціалів регіонів для реалізації міжрегіональних інвестиційних проектів, більш ефективного використання спільних ресурсів, обміну прогресивним досвідом у сфері регіонального розвитку тощо. Акцентовано увагу на тому, що органами влади недостатньо використовуються можливості впливу на інтеграційні процеси, які мають суттєвий потенціал для підвищення ефективності політики регіонального розвитку, через що існує необхідність активізації наукових розвідок у цій сфері. Автором поставлена мета – визначити методологічні складові частини дослідження процесів міжрегіональної інтеграції. Визначено, що у сучасних дослідженнях поняття інтеграції пов’язане зі зміцненням взаємозалежності та злагодженості елементів соціальної системи, її основу становить міжсистемна взаємодія суспільно-політичної, соціально-економічної, науково-технологічної, соціокультурної сфер суспільного життя. Встановлено, що особливою формою інтеграції, обмеженої територіальними рамками, є міжрегіональна інтеграція. На думку автора, методологічно міжрегіональна інтеграція має включати сутність, принципи, суб’єкти й об’єкти, головні фактори розвитку міжрегіональної інтеграції, основні напрями, а також форми та механізми міжрегіональної взаємодії, у тому числі її інституційно-правове забезпечення. Зроблено висновки про те, що використання наведених методологічних складових частин міжрегіональної інтеграції має посісти належне місце у діяльності органів публічного управління з метою формування ефективної політики регіонального розвитку. Такий підхід сприятиме визначенню перспективних напрямів міжрегіонального співробітництва, становленню нових форм і механізмів міжрегіональної взаємодії та ін.
47
Литвинчук, Алла, and Тетяна Можаровська. "ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕЖИВАННЯ ПОЧУТТЯ ЩАСТЯ МОЛОДДЮ І ДОРОСЛИМИ В УМОВАХ ЗАХОДІВ ПРОТИДІЇ COVID-19." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, no. 10(55) (June 10, 2020): 47–57. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.10(55).05.
Full textAbstract:
У статті розглянуто актуальність проблеми особливостей переживання почуття щастя в умовах самоізоляції, соціального дистанціювання, обмеження активності й карантинних заходів, пов’язаних із COVID-19. Розкрито особливості переживання почуттів різної модальності, зокрема, почуття щастя. Проаналізовано чинники та детермінанти впливу на емоційну сферу особистості. Визначено, що соціальні зв’язки є першочерговими для переживання почуття щастя. Такі соціальні контакти мають характеризуватись глибиною, якістю та частотою. Описано особливості почуття щастя залежно від його спрямованості: на стан «тут-і-тепер» і на спрямованість у майбутнє, а також наголошено на афективному, когнітивному та евдемоністичному компонентах щастя. Розроблено широку авторську форму-опитувальник, яка містить пакет різноспрямованих методів: опитувальник, елементи проективних методів (незакінчені речення), асоціативний метод, самоаналіз і самоспостереження, психодіагностична рефлексія. За допомогою зазначених вище методів емпірично встановлено, що почуття щастя молоді й дорослих характеризується ієрархією станів від більш до менш значущого: стан фізичного, психологічного, духовного благополуччя близьких, комфорту, безпеки і спокою, стан щастя як трансцендентне переживання, стан почуттєвої орієнтації на майбутнє. Існують відмінності в об’єктивному сприйнятті щастя та його суб’єктивному переживанні: здоров’я рідних і близьких поєднується з прагненням знаходитись у колі родини та найближчого оточення. Почуття щастя у респондентів загалом спродуковане здоров’ям, присутністю близьких, самоздійсненням, самоствердженням і досягненням цілей. Встановлено статистично значущий зв’язок між усвідомленням почуття власного щастя і наявністю стійких стосунків (родинних, сімейних, подружніх, романтичних, дружніх) (0,323); між усвідомленням щастя та частотою й рівнем соціальної активності, у які були включені досліджувані в докарантинний період (0,221). Визначено, що щастя є чинником подолання негативних переживань в умовах сучасних кризових трансформаційних суспільних процесів.
48
Radzyvyliuk, Yelyzaveta. "ОСОБЛИВОСТІ УБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ ІТАЛІЇ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНО- КОМУНІКАТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (7) (March 18, 2020): 112–22. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-112-122.
Full textAbstract:
У статті досліджено особливості убезпечення інформаційного простору Італії в контексті розвитку інформаційно-комунікативних технологій. У роботі наведено нове розвʼязання актуальної наукової проблеми, що полягає в розробленні концептуальних та правових засад забезпечення інформаційної безпеки, а також практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізмів її забезпечення. Отримані в процесі дослідження результати дають підстави стверджувати, що реалізація національних інтересів в інформаційній сфері буде дієвою в разі законодавчого визначення національних цінностей і зумовлених ними національних інтересів. Виходячи з розробленої моделі взаємодії національних цінностей, інтересів цілей та надбань в інформаційній сфері, ми запропонували основними критеріями оцінки негативного впливу на інформаційну безпеку держави вважати деструктивні трансформації національних цінностей в інформаційній сфері, які можливо встановлювати шляхом соціологічних опитувань і вивчення громадської думки. Такі критерії доцільно акумулювати в методологічній базі й на її підставі моніторити стан і динаміку вітчизняної інформаційної сфери, виявляти найбільш вразливі сфери. Запропоновано та обґрунтовано включити до об’єктів забезпечення інформаційної безпеки національні інтереси, цінності, цілі й надбання в інформаційній сфері; розроблено критерії оцінки негативного впливу загроз на стан інформаційної безпеки, якими запропоновано вважати деструктивні трансформації національних цінностей в інформаційній сфері, що дає змогу створити правове підґрунтя відповідної методологічної бази; виділено у вітчизняній системі інформаційного права нову складову частину – забезпечення інформаційної безпеки, а також проаналізовано причини й передумови її виникнення; у системі інформаційно-психологічного складника інформаційної безпеки виокремлено такі елементи, як духовна, воєнна, соціальна, економічна, екологічна та глобальна безпека й змістовно схарактеризовано взаємозв’язки між ними, що дало змогу врахувати сучасні загрози та розробити пріоритетні напрями державної політики забезпечення інформаційної безпеки.
49
Аврамова, О. Є. "Особливості правового статусу підприємств житлово-комунальної галузі." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 12, 2020): 3–10. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1818.
Full textAbstract:
Стаття присвячена визначенню особливостей правового статусу підприємств житлово-комунальної галузі. Вказується, що в державі сформувався ринковий підхід до підприємств житлово-комунальної галузі, який передбачає визначати їх з точки зору господарювання, без врахування соціального значення послуг, які ними виробляються, надаються, та ролі місцевого самоврядування в їх виконанні. Тому найбільш широкий підхід до термінології дослідження полягає у використанні терміну «підприємства житлово-комунальної галузі», який дозволяє враховувати як ринковий підхід до цих підприємств, так і визначити сферу їх діяльності.
Визначено, що спеціальний правовий статус підприємств житлово-комунальної галузі – це сукупність елементів, які характеризують правове положення окремих суб’єктів господарювання в сфері виробництва, постачання та інших дій у сфері житлово-комунальної послуги. Цей статус зумовлено: 1) наявністю трудових ресурсів, матеріально-технічного забезпечення, засобів, що надають можливість здійснювати діяльність у сфері виробництва, постачання, обслуговування у сфері електроенергетики, на ринку природного газу, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільними) тепловими мережами, постачання теплової енергії; 2) незамінністю послуг у споживанні, які надаються суб’єктом; 3) можливістю обмеження правосуб’єктністю підприємств житлово-комунальної галузі у випадках, встановлених законом; 4) ліцензуванням діяльності; 5) соціальним значенням діяльності підприємств житлово-комунальної галузі.
Встановлено, що підприємства житлово-комунальної галузі можуть поділятися залежно від: 1) становища на ринку: суб’єкт природної монополії та суб’єкт господарювання; 2) організаційно-правової форми: індивідуальні та складні підприємства; 3) виникаючого контролю між суб’єктами: вертикально інтегровані суб’єкти господарювання (інтегрована організація) та незалежні суб’єкти від вертикально інтегрованого суб’єкта (оператори систем газотранспортної системи, газосховища).
50
Макаренков, О. "Компоненти структури глобалізаційних трендів антикорупційних перетворень публічного права у відкритому суспільстві." Юридичний вісник, no. 1 (July 31, 2020): 194–201. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1579.
Full textAbstract:
У статті досліджено компоненти структури глобалізаційних трендів антикорупційних перетворень публічного права у відкритому суспільстві. Визначено, що глобалізація і право (зокрема публічні антикорупційні законодавство і практика його застосування) -явища соціальні, динамічні, мінливі, історичні й цивілізаційні. Негідне людини та тварини насильство ХХ ст. проілюструвало необхідність неухильного дотримання загальних для усіх людей цінностей, які стосуються кожного й усіх одразу, у будь-якому місці на Землі та будь-коли. Відбувалося розуміння глобальності правових цінностей і людських чеснот, взаємозалежності людей один від одного. Хоча внаслідок такого перетворення доведених у правовій доктрині аксіом гуманітарного змісту, вищезазначений тип насильства тільки поменшав, а точніше, змістився у регіони, що виявилися економічно, військово, духовно нездатними його попередити та йому протистояти. Ця тенденція творення насильства наслідок тенденції потурання людським вадам, зневажання права у публічних правових національних і міжнародних відносинах. Визначено, що тренди в антикорупційних трансформаціях публічного права становлять усі суттєві перетворення механізмів утвердження людських чеснот у сфері публічно-правових відносин правовими засобами, які впродовж конкретного часу домінують над будь-якими іншими трансформаціями та підпорядковують їх. Глобальним вони стають, оскільки стосуються громадян усіх націй.Підсумовано, що серед ключових елементів глобалізаційних тенденцій антикорупційних перетворень норм публічного права наявні суб'єкт, суб'єктивна сторона (наміри, мотиви та інші елементи психічного ставлення людини), об'єкт та об'єктивна сторона, а також конкретно історичні, цивілізаційні, культурні та інші соціально детерміновані характеристики життєвих обставин. Специфічними для них усіх у контексті порушеної проблематики людські чесноти стають не меншою мірою, ніж соціально детерміновані вади людської природи.