Academic literature on the topic 'Економічний інститут'

Розглянуто економічну злочинність як загрозу державній безпеці, що охоплює сукупність різних видів навмисних посягань на економічні відносини, що охороняються державою незалежно від форми власності і видів діяльності суб’єктів, які виконують певні функції у сфері виробництва, обміну, обслуговування, а також осіб, пов’язаних з регулюванням цієї діяльності. Поширення кризових явищ в економіці багатьох країн світу у зв’язку з поширенням пандемії Covid-19, загострення політико-економічних відносин із Росією, анексія АР Крим, самопроголошення нових утворень на території Донецької та Луганської областей спричинили підвищення рівня економічної злочинності та тіньової економіки в Україні. Наслідки економічної злочинності для державної безпеки є настільки вагомими, що їх можна визначати як детермінанти дієвості економічної системи держави та можливості її існування в майбутньому. Економічна злочинність є своєрідним каталізатором формування держави та інститутів державного управління. Відповідно до цього мають трансформуватися методи боротьби з економічною злочинністю, розвиватися правові механізми державного управління, видозмінюватися діяльність державних інституцій, на які покладені функції виявлення економічних злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб. У сучасному глобалізованому світі одним з дієвих засобів боротьби з економічною злочинністю є фінансові розслідування, які охоплюють комплекси заходів протидії розкраданням державних фінансів, кіберзлочинності, виявам корупції, ухиленню від сплати податків, легалізації злочинних доходів, фінансуванню тероризму тощо. Окреслено найбільш поширені в Україні та світі економічні злочини, що становлять найбільшу загрозу державній безпеці. Розроблено модель державно-управлінських аспектів запобіганню та протидії економічній злочинності як загрозі державній безпеці.

У статті здійснено аналіз особливостей діяльності економічного факультету Массачусетського технологічного інституту. Акцентовано увагу на тому, що університет відіграє ключову роль у розвитку багатьох галузей сучасної науки і практики. Установлено, що значний внесок у розвиток економічного факультету на базі Школи гуманітарних, художніх і соціальних наук зробив Ф. Уокер – заслужений економіст, член Національної академії наук США, третій президент Массачусетського технологічного інституту. У ході дослідження простежено навчальні завдання, що висуваються перед викладачами під час підготовки бакалаврів, магістрів та докторів філософії з економіки, окреслено фахові дисципліни (обов’язкові та вибіркові), визначено методи навчання, зокрема інтерактивні, наприклад, «case study», ділові ігри, господарські ситуації, робота над реальними проєктами державних службовців чи приватних корпорацій, що використовуються як під час аудиторної, так і самостійної роботи. З’ясовано, що інститут впроваджує новітні методи викладання не лише в межах США, а й шляхом дистанційного навчання, виходить на міжнародний рівень, зокрема за допомогою проєктів MIT OpenCourseWare, MITx та MicroMasters. На підставі аналізу навчальних програм, що пропонуються на економічному факультеті, узагальнено компетенції випускників-економістів Массачусетського технологічного інституту. Досвід МТІ показує, що сучасна економічна освіта США передбачає оволодіння освітніми ступенями бакалавра (Undergraduate level), магістра (Graduate level) та доктора філософії (PhD). Підготовка фахівців економічного профілю полягає у вивченні таких дисциплін, як: політична економія, мікро- та макроекономіка, теорія ймовірності, статистика, економіко-математичне моделювання, економічне застосування теорії ігор, фінансові ринки, маркетинг, економічний розвиток, міжнародна економіка та багато інших. Серед провідних методів навчання визначено інтерактивні методи («case study», ділові ігри, господарські ситуації, робота над бізнес-проєктами, ланч-семінари, польові обіди тощо).

У статті досліджуються підходи до визначення критеріїв ефективності інститутів. Аналізуються підходи неокласичної теорії, неоінституціоналізму, теорії організації, поведінкової економіки до визначення ефективності. У статті показано, що внаслідок того, що інститути є результатом дії стихійних конкурентних сил і усвідомленої діяльності економічних агентів щодо підвищення якості кооперації, можна формулювати критерії ефективності інститутів. Відзначається суттєвий недолік існуючих підходів до оцінки ефективності інститутів, який полягає в ігноруванні при аналізі нерівномірності розподілу переговорного потенціалу між економічними агентами. Доведено, що у разі невідповідності розподілу вигод від створення інституту існуючого розподілу переговорної сили, більш сильна сторона мотивована створювати неформальні інститути, які, скорочуючи індивідуальні трансакційні витрати, збільшують громадські.

У перехідних конституційних демократіях проблема ефективності правового регулювання економічних інститутів зумовлена трансформаційними процесами в політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. Особливо гострою є взаємодія політичних та економічних факторів у функціонуванні економічних інститутів, оскільки це методологічна проблема реалізації реформ. У статті розглядається це питання крізь призму верховенства права, належного урядування та принципів пропорційності втручання в економічні свободи з метою забезпечення економічного добробуту. Це досить абстрактне формулювання питання потребує його аналізу через призму трансформації сучасної економічної системи та переосмислення функцій держави. Метою статті є визначення основних параметрів ефективності правового регулювання економічних інститутів. Доведено, що система гарантій економічних свобод базується на конституційних цінностях, які виражають консенсус щодо цільових установок учасників економічних відносин, їх цілепокладання. Ключовими факторами цього процесу є трансформація глобалізації та регіональне економічне співробітництво між державами, що змінює їхні функції. Зближення держави та приватного сектору виражається у диджиталізації економіки та зростанні ролі штучного інтелекту в економічних процесах, що дедалі більше впливає на зміст правил і процедур на ринку. Оскільки за таких умов змінюється структура професій та зайнятості, це призводить до розширення сфери інтелектуальної діяльності людства. Ключовим фактором трансформації українського конституціоналізму є відмова від постколоніальних практик управління через відносини ієрархії. Їх змінюють відносини гетерархії, які поєднують субординацію та горизонтальні зв’язки в економічній системі. Порядок визнання норм за допомогою поєднання приватного права та публічного механізму правотворення є на порядку денному. Аналогічним чином успіх економічних реформ обумовлений існуванням незалежних інституцій, що важко уявити без політико-правової складової. До таких інструментів належать судовий контроль за конституцією, неупереджене та незалежне публічне урядування, зокрема у діяльності незалежних державних установ, які рівновіддалені від політичних інститутів і ділових кіл. Економічні структури повинні брати участь у збереженні довкілля, впровадженні новітньої структури охорони здоров’я та наданні доступних і якісних адміністративних послуг населенню. Тому цінності та настанови щодо конкурентоспроможності, належної ділової практики на ринку забезпечуються інструментами економічного конституціоналізму, регуляторної держави та демократичної підзвітності. Засобами забезпечення цього є верховенство права, незалежні державні регулятори й вимоги щодо прозорості та належної процедури при ухваленні владних рішень.

Особливим інститутом громадянського суспільства в Україні є інститут адвокатури. Про це свідчить імператив професійного захисту прав та законних інтересів осіб у суді, публічно-правовий статус досліджуваного інституту, надання державою права на отримання юридичної допомоги абсолютно всім фізичним і юридичним особам, також у даній статті розглядається питання призначення, ролі та місця адвокатури в інституті громадянського суспільства. Досліджується та висвітлюється місце інституту адвокатури, фундаментальним та головним призначенням якого – є захист прав людини. Паралельно наголошуються питання діяльності органів адвокатури, а також важливі проблеми їх реформування. На сьогоднішній день розвиток цього інституту відбувається в рамках процесу модернізації правової системи – комплексу соціальних, економічних, правових, політичних, культурних та інтелектуальних трансформацій. Для інституту адвокатури України цей процес є дуже складним і суперечливим, оскільки в державі ще не сформувалися надійні механізми практичної реалізації громадянських прав і свобод.

У статті наведено розв’язання актуальної наукової проблеми визначення ролі молоді в суспільстві в умовах полі- тичної невизначеності й особливості формування державної молодіжної політики. Авторка визначила, що державна молодіжна політика − це система інститутів, що містить різноманітні еле- менти (навчально-педагогічні, політично-правові, інституційно-організаційні й фінансово-економічні), вона чинить управлінський вплив на молодь як унікальний феномен суспільства для забезпечення максимально повного використання молоді як потенціалу й ресурсу для досягнення управлінської мети. У статті доведено, що з боку публічного управління молодь виступає одночасно і як ключовий об’єкт управлін- ського впливу, і як активний, гнучкий і потужний ресурс і потенціал суспільно-економічної та політичної дії. Саме цей суб’єкт – об’єктна роль молоді в суспільстві й у публічному управлінні – робить її найчутливішою до політичних та економічних змін, швидкою під час реагування на заклики й ситуативні дії. Політична невизначеність або кри- за, які загострюють суперечності й проблеми в суспільстві, є ключовими чинниками зростання активності моло- ді щодо участі в суспільно-економічних процесах і стають загрозою ймовірної швидкої ідеологічної «поляризації» молоді. Це може сприяти залученню молоді як цінного ресурсу в «арсенал» публічного управління або привести до його втрати. Авторкою узагальнені ключові особливості формування державної молодіжної політики в умовах політичної та економічної невизначеності чи кризи, які потребують реалізації як через інститути молодіжної політики, так і за участі інших інститутів публічного управління. Ці особливості умовно поділено на два блоки: – стратегічно орієнтований, ідеологічний блок, який формується та реалізується впродовж декількох поко- лінь, сприяє спрямуванню потенціалу молоді на творчість, генерацію позитивних ідей і змін з урахуванням об’єкт- суб’єктності молоді й дозволяє усунути загрози її можливої ідеологічної «поляризації»; – тактично спрямований, соціально-економічний блок, який потребує коротко- й середньотермінового вирішен- ня та сприяє створенню соціально-економічних умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства й держави.

Анотація. Акцентовано увагу на важливій ролі ефективної системи інститутів з метою забезпечення економічного розвитку України. Зазначено, що формуванню цієї системи мусить приділятися увага науковців, а також владних структур. Досліджено зміст економічної трансформації постсоціалістичних країн, зокрема України. Проведено дослідження з використанням методики порівняння капіталістичної та соціалістичної систем, а також історичного підходу. Розглянуто зміст категорій «власність» і «трансформація», а також вплив інститутів власності на динаміку трансформаційних процесів, що відбувалися в постсоціалістичних країнах. Визначено взаємозв’язок і взаємозалежність між впливом інститутів і динамікою процесу постсоціалістичної трансформації. Результати дослідження засвідчили невисокий рівень розвитку формальних інститутів в Україні, тоді як неформальні інститути виступають природним гальмом для подальшого економічного розвитку. Наголошено, що вплив інститутів на динаміку процесів постсоціалістичної трансформації має істотне значення і вирішальну роль в Україні. На основі інституту власності розглянуто ефекти власності. Завдяки їхньому повноцінному використанню західні країни здатні генерувати капітал і максимізувати вигоди від використання об’єктів власності. На відміну від західних країн, в Україні власність розглядається виходячи з об’єкта, а не через систему прав, якими може користуватися власник. Детально розглянуто природу легальних та нелегальних відносин власності, а також передумов, що зумовлюють трансформацію інститутів власності. Визначено вплив формальних і неформальних інститутів на динаміку процесів постсоціалістичної трансформації в Україні. Розглянуто появу нематеріальних об’єктів власності на прикладі інтелектуальної власності, а також важливість дотримання та реалізації прав власності законодавчою системою. Зроблено висновки щодо поточного становища соціально-економічної системи України в контексті трансформації формальних і неформальних інститутів. Ключові слова: інститут, власність, трансформація, капітал, підприємництво. Формул: 0; рис.: 0; табл.: 1; бібл.: 15.

У статті визначено ключові положення теоретико-методологічних засад наукового дослідження інституційного забезпечення державної молодіжної політики. На підставі умовного розмежування теоретичного трактування категорій «інститут» й «інституція» авторкою визначено їх взаємозв’язок як цілого і частки. Виявлено, що у ході еволюційного розвитку суспільства потребують зміни й інститути публічного управління молодіжною політикою, або виникає необхідність створення нових інститутів. Натомість, інститути за своєю побудовою та, власне, й інституції, є доволі інертними і не виявляють гнучкості у відповідь на зміни й нові виклики, а тому відстають від трендів і не відповідають нагальним потребам суспільства. Доведено, що теоретична метаморфоза теорії інституціоналізму щодо перенесення акценту з інституту на особистість, індивіда, стала ключовою у формуванні проактивної ролі молоді у суспільстві в умовах трансформації соціально-економічної системи, постійного реформування окремих систем публічного управління, затвердження геополітичного вектору розвитку України тощо.Наведено авторське визначення категорії «інституційне забезпечення молодіжної політики» як суспільного явища, яке об’єднує статичні й динамічні складові та передбачає одночасну наявність, існування і функціонування певних інститутів молодіжної політики в певних умовах і їх зміну, трансформацію чи створення нових інститутів у відповідь на еволюційні виклики суспільства й геополітичні тренди. Складовими інституційного забезпечення молодіжної політики є інститути, інституції і процес інституціоналізації. Авторка довела, що державна молодіжна політика як об’єкт публічного управління має формуватися і реалізовуватись як комплекс управлінських впливів. Цей комплекс передбачає залучення у процес формування державної молодіжної політики двох узагальнених груп суб’єктів молодіжної політики: суспільства і інститутів публічного управління. При цьому ключовим фактором дієвості публічного управління і забезпечення комплексності управлінських впливів на формування і реалізацію молодіжної політики є система інструментів і механізмів взаємодії цих груп суб’єктів управління молодіжною політикою на різних рівнях і у різних масштабах.

Становлення конституційного законодавства, його розвиток відбувається у зв’язку з уточненням його функцій в загальній системі національного законодавства, а також шляхом структурування його норм у підгалузі, інститути конституційного законодавства.

Під поняттям «громадянське суспільство» зазвичай розуміють сукупність відносин між приватними особами та організаціями, що виникають для задоволення їх інтересів на засадах добровільності та самоорганізації, та розгортаються поза родинними та комерційними відносинами. При цитуванні документа, використовуйте посилання http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/30217

Здійснено огляд теоретичних підходів західних учених стосовно впливу фінансових інститів на економічне зростання країни. Наведено характеристику методологій дослідження впливу складових фінансового сектора на економічне зростання країни.
The survey of theoretical approaches of foreign scientists about the effects of financial institutions on economic growth is described. It is presented the research methodologies characteristic of the components of the financial sector influence on economic growth.

Карпунець, А. С. Механізм реформування державної служби України: соціокомунікативний аспект : дис. ... канд. наук з держ. управління : 25.00.02 / А. С. Карпунець. - Чернігів, 2018. - 253 с.
У дисертації узагальнено теоретичні засади та обгрунтувано пріорітетні напрями та інструменти щодо удосконалення механізму реформування державної служби України. Проаналізовано підходи до дослідження державної служби як соціального інституту, визначено засади її функціонування; визначено підходи до трактування поняття “комунікація” в галузі державного управління; визначено механізм реформування та механізм управління функціонуванням державної служби; проаналізовано зарубіжний досвід організації та функціонування інституту державної служби. Аналіз наукової літератури щодо досліджуваного питання засвідчив, що інститут державної служби є комплексним явищем, який може розглядатися з точки зору правових, організаційних, економічних, культурних, професійних, морально-етичних, соціокомунікативних аспектів. Виділяють два основних підходи до визначення державної служби – діяльнісний та інституціональний. Доведено, що розгляд державної служби як соціального інституту надає можливість ширше поглянути на даний феномен та оцінити його роль і значення у системі суспільних відносин. Установлено, що соціальна сутність державної служби полягає у тому, що вона є відображенням суспільних відносин та цінностей. Водночас, державна служба як інструмент реалізації влади спрямована на виконання функцій і завдань держави, розбудову демократичного суспільства, захист права та інтересів громадян. Запропоновано авторське трактування державної служби як соціального інституту, що у своїй багатоаспектності виступає проміжною ланкою між державою та громадськістю, діє як інструмент реалізації державної політики і канал комунікації між державною та суспільством, має здійснювати свою діяльність на основі партнерства з громадськістю та відкритості задля забезпечення демократії, ефективної реалізації реформ, зміцнення довіри та сталого розвитку держави та суспільства. Установлено, що досягнення ефективності функціонування державної служби можливе за умов формування дієвого механізму управління, що є управлінською системою, яка складається з інституціонального, організаційного, економічного та соціокомунікативного механізмів. Вона включає сукупність норм, методів, інструментів, заходів регулювання усіх аспектів функціонування державної служби; спрямована на забезпечення ефективності виконання функцій держави, якісне надання адміністративних послуг населенню, налагодження ефективної системи комунікації з громадськістю, зміцнення довіри з боку суспільства, забезпечення сталого розвитку держави. З огляду на орієнтацію системи державного управління України на європейські стандарти управління, організацію та функціонування державної служби, установлено необхідність наявності дієвого механізму реформування інституту державної служби. Визначено, що механізм реформування інституту державної служби спрямований на забезпечення адаптації функціонування інституціонального, організаційного, економічного та соціокомунікативного механізмів до викликів внутрішного та зовнішнього середовища; функціонує на засадах гнучкості і орієнтації на новітні та ефективні технології в системі державного управління; має на меті забезпечення сталого розвитку державного управління. Доведено, що реформування державної служби в Україні має бути спрямоване передусім на налагодження ефективних комунікацій як всередині державної служби (горизонтальні, вертикальні рівні управління), так і з зовнішнім середовищем (громадськістю, державними управлінцями української та іноземних держав, організаціями, підприємствами тощо.). Аналіз наукової літератури з питань комунікації в системі державного управління і державної служби надав змогу зробити висновок, що поняття комунікації розкривається науковцями в трьох основних аспектах: з позиції інформаційної взаємодії, інтерактивної (комунікативна взаємодія органів державної влади між собою, взаємодія всередині певної бюрократичної системи, взаємодія їх з суб’єктами громадянського суспільства), управлінської взаємодії (спрямована на формування керуючих сигналів, які посилає певний публічний орган, та отримання зворотного зв’язку з боку регульованої системи). Обгрунтовано необхідність об`єднання цих трьох підходів в єдиний, який найбільш повно визначає сутність“комунікації в системі державної служби”. Це поняття трактується як соціальна взаємодія інституту державної служби з інститутами громадянського суспільства та суб'єктами управлінського впливу (державними службовцями, державними органами та структурами), яка реалізується через інституціоналізовані та неформальні канали комунікації; спирається на традиційні і новітні інструменти та форми взаємодії; має на меті інформування, досягнення консенсусу, врегулювання конфліктів, формування довіри і забезпечення стабільності побудови і функціонування державної служби та суспільства загалом на основі спільної системи цінностей. Зроблено акцент на застосуванні соціальних мереж як одного з інструментів комунікації державних службовців з громадянами, що надасть змогу сприяти поширенню ідей, думок, проектів уряду та підвищенню рівня довіри до влади. Указано на необхідність контролю з боку держави та розробки стандартів роботи державних службовців з соціальними мережами з метою запобігання підриву іміджу, престижу, рівня довіри громадськості до влади у разі надання недостовірної, неетичної інформації або некомпетентного коментаря з боку державного службовця. Узагальнено зарубіжний досвід організації і функціонування інституту державної служби, на підставі чого визначено загальні умови ефективного функціонування такого інституту незалежно від моделі (зокрема, досліджено континентальну, азіатську, англо-саксонську моделі). Установлено, що в основу функціонування системи державної служби має бути покладено відбір компетентних і кваліфікованих кадрів; матеріальна винагорода державних службовців як невід’ємна складова підтвердження їх соціального статусу має переважно відповідати рівню заробітної плати в приватному секторі. Крім того, встановлення заробітної плати має відбуватися на основі рівня кваліфікації, ефективності та досвіду роботи державного службовця. Механізми кар’єрного просування також мають базуватися на заслугах та ефективності та бути невід’ємною частиною кадрової політики. Зарубіжний досвід антикорупційної політики засвідчує, що долання корупції можливе за умов підвищення потенційних витрат і зниження потенційних вигоди від участі в корупційній діяльності шляхом створення чіткої нормативно-правової бази, максимально можливої відкритості для суспільства та наявності політичної волі керівництва. Впровадження системи електронного врядування є також з одним напрямів діяльності уряду щодо запобігання корупції в системі державної служби. Проаналізовано дії інституціонального, організаційного, економічного та соціокомунікативного механізмів функціонування інституту державної служби, досліджено засади їх функціонування, виявлено основні недоліки, розроблено модель формування комунікативного механізму державної служби. Аналіз нормативно-правової бази з питань організації, функціонування та управління в системі державної служби надав можливість дійти висновку, що механізми управління її функціонуванням загалом сформовано. Установлено, що позитивними зрушеннями у напряму реформування державної служби України стало прийняття нового Закону України “Про державну службу” № 889-VIII від 10 грудня 2015 року. Водночас доведено, що потребують подальшого унормування питання: суб’єктного складу конкурсних комісій, формування кадрового резерву державної служби, створення додаткової системи заохочень для кандидатів на посади державної служби в органах місцевого самоврядування, процедури проведення конкурсу на посади державної служби, врегулювання питання політичної неупередженості державних службовців. Дослідження дії організаційного та економічного механізмів функціонування державної служби виявило, що доцільним є посилення уваги до питань фінансового забезпечення інституціального розвитку та проведення прикладних досліджень задля забезпечення подальшого розвитку інституту державної служби. На основі аналізу інституціонального механізму установлено наявність широкого спектру форм і видів участі громадськості в управлінні державними справами та форм взаємодії. Виявлено обмеження, що стоять на заваді реалізації права громадськості на участь в управлінні державою. Установлено, що основними перешкодами на шляху забезпечення ефективних комунікацій в системі державної влади є недосконалість та обмеженість нормативно-правової бази, відсутність єдиної комунікативної стратегії, стандартів інформаційної взаємодії між органами влади та громадськістю, єдиної структури комунікативних підрозділів, правових та організаційних засад функціонування інформаційних підрозділів. На підставі аналізу та виявленні недоліків функціонування системи комунікації державної служби, розроблено соціокомунікативний механізм розвитку державної служби, реалізація якого передбачає систематичну взаємодію всередині системи державного управління та із зовнішнім середовищем; підпорядкованість єдиній комунікативній стратегії; моніторинг і контроль результатів комунікативної взаємодії; послаблення політичного підгрунтя функціонування комунікативної системи державної служби. Установлено, що основними принципами формування соціокомунікативного механізму мають бути: гнучкість; швидка адаптація до змін політичного та соціально-економічного середовища; наукова основа; відповідність технічного забезпечення обсягу та змісту інформаційних потоків; орієнтація на найбільш ефективні технології державного управління; єдність підходу до комунікацій; політична незаангажованість. Обгрунтовано доцільність використання соціологічних досліджень як одного з інструментів налагодження ефективної комунікації в системі державної служби, запропоновано шляхи та напрями удосконалення соціокомунікативного механізму державної служби України. У ході проведеного нами соціологічного дослідження, спрямованого на з’ясування оцінки державними службовцями результатів реформування державної служби України, було встановлено, що: оцінка рівня престижу посади державного службовця корелює з категорією займаної ним посади; державні службовці позитивно оцінюють вплив нового Закону України “Про державну службу” на подальший розвиток державної служби як сервісного інституту. Основою налагодження партнерських відносин між державою та суспільством є долання корупції, інформаційна відкритість державної служби та підвищення заробітної плати державним службовцям. Основною причиною корупції в системі державної служби, на думку респондентів, є бажання компенсувати низьку заробітну плату та відсутність страху щодо наслідків корупційних вчинків. Більшість державних службовців відчувають необхідність розширення кола заходів з підвищення кваліфікації. Загалом має місце негативне ставлення до залучення іноземних фахівців на роботу в органи державного управління. Водночас, державні службовці оцінюють рівень довіри громадськості до їх діяльності як критично низький. Основними причинами зневіри громадян у реалізації реформ, на думку державних службовців, є невиконання обіцянок керівниками держави та депутатами, корупція, відсутність високої кваліфікації та креативного мислення у більшості державних службовців, відсутність прийнятної для більшості громадян стратегії реформування, популізм, невміння або неспроможність втілити в життя найкращі ідеї, “тяганина” у вирішенні будь-яких справ. Основними заходами долання корупції є: залучення до роботи людей із європейським мисленням, належне фінансове забезпечення державних службовців, суворе та безкомпромісне законодавство, невідворотність покарання за корупцію, прозорість доходів і видатків, виховання у молодшого покоління негативного ставлення до хабарництва, залучення до роботи в органах виконавчої влади представників громадянського суспільства, створення дорадчих органів ЦОВВ, подання позитивної інформації у ЗМІ щодо роботи держслужбовців тощо. Виявлено такі проблеми у сфері комунікацій, як: низька ефективність системи реординаційних комунікацій; нерівномірність рівня розвитку сучасних ІКТ на рівні регіонів; невідповідність рівня компетенцій державних службовців рівню розвитку сучасних ІКТ та зростаючому ускладненню технологій; відсутність уніфікованої структури комунікативних підрозділів; невизначеність правових та організаційних засад функціонування інформаційних підрозділів, їх завдань та функції в органі державної влади; несистемність міжвідомчої взаємодії; відсутність довгострокового стратегічного комунікативного планування; невідповідність сучасних програм підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців у сфері урядових комунікацій. Визначено, що удосконалення соціокомунікативного механізму лежить в суб’єктній (долання комунікативної некомпетентності державних службовців) та об’єктній (розвиток сучасних ІКТ, матеріально-технічне забезпечення, усунення комунікативних обмежень на рівні регіонів тощо) площинах. Крім того, розбудова ефективної системи державних комунікацій потребує усунення дисбалансу між суб’єктним й об’єктним аспектами комунікативної діяльності в системі державної служби, а також усунення даного дисбалансу між регіонами України. Він полягає в тому, що рівень кваліфікації трудових ресурсів державної служби відстає від темпів розвитку сучасних ІКТ. Установлено, що демократизація суспільних відносин і розбудова відкритої для суспільства системи державної служби вимагає підвищення рівня комунікативних компетенцій державних службовців як одного з чинників забезпечення ефективності функціонування системи державного управління. Установлено, що усунення дисбалансу між суб’єктним та об’єктним аспектами комунікативної діяльності в системі державної служби потребує нормативно-законодавчого забезпечення розвитку компетенцій державних службовців у сфері ІКТ, впровадження відповідних освітніх програм, збільшення обсягу підготовки державних службовців у сфері ІКТ, розвиток загальнодержавних програм підвищення рівня грамотності щодо застосування сучасних інформаційних технологій, прискорення розвитку ІКТ в регіонах, впровадження відповідних програм технічного та програмного забезпечення регіонів, фінансова підтримка.
The dissertation summarizes the theoretical principles and justifies the priority directions and instruments for improving the mechanism of reforming the civil service of Ukraine. The approaches to the study of the civil service as a social institution are analyzed, the principles of its functioning a determined, the approaches to the interpretation of the notion “communication” in the field of public administration are defined, the reformation mechanism and the management mechanism of the civil service functioning are determined; the foreign experience of the civil service institute organization and functioning is considered. The analysis of scientific literature on the issue under research showed that the civil service institute is a complex phenomenon that can be considered from the point of view of legal, organizational, economic, cultural, professional, moral and ethical, and socio-communicative aspects. There are two main approaches to the definition of civil service – activity-related and institutional. It is proved that the consideration of the civil service as a social institution gives an opportunity to take a broader look at this phenomenon and assess its role and significance in the system of social relations. It has been established that the social nature of the civil service manifests itself in the fact that it is a reflection of social relations, affects the formation of legal consciousness and is an indicator and carrier of existing values. At the same time, the state service as an instrument of power implementation is intended to ensure not only the fulfillment of the state functions and tasks, but also to promote the building of democratic and civil society, to protect the rights and interests of citizens. The author introduces her interpretation of the civil service as a social institution, which in its multidimensional aspect acts as an intermediate link between the state and the public, acts as an instrument for the state policy implementation and a communication channel between the state and society, has to function on the basis of openness and partnership with the public in order to ensure democracy, effective reforms’ implementation, confidence-building and sustainable development of the state and society. It is established that achievement of the efficientcivil service functioning is possible in the conditions of an effective management mechanism formation, which is a management system consisting of institutional, organizational, economic and socio-communicative mechanisms. It includes a set of norms, methods, tools, and measures regulating all aspects of the civil service functioning and is aimed at ensuring the effective performance of state functions, providing high-quality administrative services to the population, establishing an effective communication system with the public, strengthening public confidence, and providing sustainable development of the state. Given the orientation of the Ukrainian public administration system to European standards of management, organization and functioning of the civil service, the necessity of having an effective mechanism for reforming the civil service institution has been established. It is determined that the mechanism of the civil service institute reformation is aimed at ensuring the adaptation of institutional, organizational, economic and socio-communicative mechanisms functioning to the challenges of the internal and external environment; functions on the basis of flexibility and orientation to the latest and most effective technologies in the system of public administration; is oriented to sustainable development of public administration. It is proved that the reform of the civil service in Ukraine should be aimed primarily at establishing effective communication both within the civil service (horizontal, vertical levels of government) and with the external environment (public, government officials of Ukrainian and foreign states, organizations, enterprises, etc.). The analysis of scientific literature on communication in the system of public administration and civil service has made it possible to conclude that the concept of communication is disclosed by scientists in three main aspects: from the standpoint of information interaction, interactive (communicative interaction of state authorities with each other, interaction within a certain bureaucratic system, their interaction with the subjects of civil society), management interaction (directed to the formation of control signals sent by a certain public authority and feedback receipt from the regulated system). The necessity of combining these three approaches into the one that most fully defines the essence of “communication in the system of civil service” is substantiated. This concept is interpreted as social interaction of the civil service with institutes of civil society and actors of managerial influence (civil servants, state bodies, and structures), which is implemented through institutionalized and informal channels of communication; is based on traditional and newest tools and forms of interaction; is aimed at informing, reaching consensus, resolving conflicts, building trust and ensuring the stability of the civil service and society in general construction and functioning on the basis of a common system of values. The emphasis is layed on the use of social networks as one of the tools of communication between civil servants and citizens, which will help to spread ideas, thoughts, and government projects and to increase the level of confidence in government. The necessity of the state control and elaboration of standards of civil servants’ work with social networks is indicated in an effort to prevent undermining of image, prestige, level of public confidence in power in case of providing false, unethical information or incompetent comment by a civil servant. The foreign experience of the civil service institute organization and functioning generalized, which gave an opportunity to determine the general conditions for the effective functioning of such an institution irrespective of the model (in particular, the continental, Asian, and Anglo-Saxon models are investigated). It has been established that selection of competent and skilled personnel should be put in the basis of the civil service system functioning; the material remuneration of civil servants as an integral part of the confirmation of their social status should preferably correspond to the level of wages in the private sector. In addition, wages should be based on the level of qualification, efficiency and experience of a civil servant. Career development mechanisms should also be based on merit and effectiveness and be an integral part of the staffing policy. The foreign experience of anti-corruption policy shows that defeating corruption is possible in the face of raising potential costs and reducing the potential benefits of engaging in corruption through establishment of a clear legal framework, maximum openness to society and availability of political leadership of the government. Therefore, implementation of the e-governance system is one of the government's efforts to prevent corruption in the civil service system. Activities of the institutional, organizational, economic and socio-communicative mechanisms of the civil service institute functioning have been analyzed as well as the principles of their functioning, the main drawbacks have been revealed, the model of the civil service communicative mechanism formation has been developed. The analysis of the regulatory framework related to the organization, functioning and management of the civil service system made it possible to conclude that the mechanisms for managing its functioning were generally formed. It was established that the adoption of the new Law of Ukraine “On Civil Service” № 889-VIII of December 10, 2015 led to positive changes in the direction of reforming the civil service of Ukraine. At the same time, it has been proved that there is a need for further regulation of the following issues: parties of the competition commissions, the formation of the civil service personnel reserve, the creation of an additional incentive system for candidates for civil service positions in local self-government bodies, the procedures for conducting a competition for civil service positions, resolving the issue of political impartiality of public officers. The study of the effectiveness of organizational and economic mechanisms of the civil service functioning has shown that it is desirable to increase attention to the issues of financial provision of institutional development and to conduct applied research in order to improve the civil service institute. On the basis of the analysis of the institutional mechanism, a wide range of forms and types of public participation in the management of state affairs and forms of interaction was established. The restrictions on the implementation of the right of citizens to participate in the management of public affairs have been identified. It is established that the main obstacles to effective communication in the system of state power are the imperfection and limitations of the regulatory framework, the lack of a unified communicative strategy, standards of information interaction between authorities and the public, the unified structure of communicative units as well as legal and organizational principles of information units’ operation. Based on the analysis and detected shortcomings in the functioning of the civil service communication system, it became possible to elaborate a socio-communicative mechanism for the development of civil service, the implementation of which involves systematic interaction within the system of public administration and with the external environment; subordination to a single communicative strategy; monitoring and control of communicative interaction results; weakening of the political basis of the civil service communicative system functioning. It has been established that the main principles of the formation of a socio-communicative mechanism should be: flexibility, rapid adaptation to changes in the political and socio-economic environment, scientific basis, compliance of technical support to the volume and content of information flows, focus on the most effective technologies of public administration, unity of approach to communications; political negligence. The expediency of using sociological research as one of the tools for establishing effective communication in the civil service system is substantiated; ways and directions for improvement of the socio-communicative mechanism of the civil service of Ukraine are proposed. In the course of our sociological research aimed at elucidating civil servants’ assessment of reformation of the civil service of Ukraine, it was established that: the assessment of the prestige level of a civil servant's position correlates with the category of his or her position; civil servants positively evaluate the impact of the new Law of Ukraine "On State service" on the further development of the civil service as a service institute. The foundation for the establishment of partnership relations between the state and society is corruption overcoming, information transparency of the public service and higher salaries to civil servants. According to respondents, the main reason for corruption in the civil service system is the desire to compensate for low wages and lack of fear of the corruption consequences. Most civil servants feel that there is a need to expand the range of advanced training activities. In general, there is a negative attitude towards attracting foreign specialists to work in public administration. At the same time, public officials assess the level of public confidence in their activities as critically low. In the opinion of civil servants, the main reasons for citizens’ disenchantment with reforms’ implementation are unfulfilled promises by the state leaders and deputies, corruption, lack of high qualification and creative thinking in the majority of civil servants, the lack of a strategy for reforms acceptable to most citizens, populism, inability or inconsistency to put into practice the best ideas, “procrastination” in solving any issues. The main measures to overcome corruption are: involvement of people with European thinking in work, adequate financial support for civil servants, strict and uncompromising legislation, inevitability of punishment for corruption, transparency of incomes and expenditures, education in the younger generation of negative attitude to bribery, involvement of civil society representatives in work in executive bodies, creation of advisory bodies of the CEB, the provision of positive information in the media on the work of civil servants, etc. The following problems in the field of communications were identified: low efficiency of the system of reordinating communication, uneven level of development of modern ICTs at the regional level, inconsistency of civil servants’ competence with the level of modern ICT development and the growing complication of technologies, absence of unified structure of communicative units, uncertainty of legal and organizational principles of information divisions’ functioning as well as their tasks and functions in the body of state power, irregular interagency interaction, lack of long-term strategic communication planning, mismatch of modern schooling programs and training of civil servants in government communications. It is determined that the improvement of the socio-communicative mechanism lies in the subject (overcoming the communicative incompetence of civil servants) and the object (the development of modern ICT, material and technical support, elimination of communicative constraints at the regional level, etc.) areas. In addition, the development of an effective system of state communications requires elimination of imbalance between the subject and object aspects of communicative activity in the civil service system, as well as the elimination of this imbalance between Ukrainian regions. It lies in the fact that the level of qualification of the civil service labor resources lags behind the pace of modern ICTs’ development. It has been established that the democratization of public relations and development of a civil service system that is open to the public requires an increase in the level of communicative competence of civil servants as one of the factors ensuring the effective functioning of the public administration system. It is determined that eliminating the imbalance between the subject and object aspects of communicative activity in the civil service system requires regulatory and legislative support for the development of civil servants’ competences in the field of ICT, implementation of relevant educational programs, increase of ICT courses for civil servants, development of national programs raising the level of literacy with regard to the use of modern information technologies, accelerating the ICT development in the regions, introduction of relevant programs for technical and software provison in regions, and financial support.

Видання підготовлено авторським колективом Відділу взаємодії університетів і суспільства Інституту вищої освіти НАПН України за результатами виконання першого етапу НДР «Політика та механізми реалізації соціальної відповідальності університетів України» (2021-2023 рр.). У публікації визначено теоретичні основи реалізації соціальної відповідальності університетів, окреслено ключові сфери соціальної відповідальності, схарактеризовано її виміри (когнітивний, екологічний, етичний, правовий, фінансовий, економічний, управлінський та ін.). Публікація буде корисною для здобувачів, викладачів, дослідників вищої освіти, інших осіб, зацікавлених у модернізації вищої освіти, посиленні соціальної ролі університетів, залученні громадянського суспільства до реалізації структурних реформ, глибинних структурних трансформацій.