To see the other types of publications on this topic, follow the link: Економіка інноваційна.
Journal articles on the topic 'Економіка інноваційна'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Економіка інноваційна.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Сошников, А. "Особливості розвитку інноваційної економіки в умовах боротьби з коронавірусною інфекцією COVID-19". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 185–90. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1940.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз підходів до визначення інноваційної економіки, дослідження її складників та надання оцінки її впливу на розвиток виробництва.
 Проаналізовано стратегічні документи, які окреслюють державну політику в напрямі розвитку інноваційної економіки, зокрема положення: Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», Цілей сталого розвитку України на період до 2030 р., Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 р.
 Підкреслено, що саме інноваційна економіка ґрунтується на інноваційному розвитку і дасть змогу Україні зайняти місце серед розвинених держав світу.
 Інноваційна економіка дає змогу залучити надресурси, нематеріальні, а саме інтелектуальні, яке потім уже комерціалізуються, тобто мають конкретне вартісне вираження.
 Аргументовано, що ідеїнапря-му не перетворюється на товар, ідея може бути етапом створення (модернізації, удосконалення) інноваційного товару або складником ціноутворення інноваційного товару.
 Визначено, що інноваційний розвиток завжди пов'язаний з інвестиціями, залученням значних коштів для створення цього інноваційного продукту або технологічних процесів. Своєю чергою, можна говорити, що інновації дають змогу зменшити собівартість продукції, можуть призвести до її здешевлення, зробити той чи інший товар більш конкурентоздатним. Головна теза -виробництво, що продукує інноваційний продукт або продукт, який має окремі інноваційні складники, це на першому етапі вартісне виробництво, а здешевлення вже відбувається у подальшому.
 Доведено, що саме людина, яка займається впровадженням інновацій, дає змогу суспільству змінюватися, постійно підвищуючи вимоги до продуктів (це і багатофункці-ональність чи універсальність), роблячи їх більш сучасними.
2
Nosyk, О. М. "Відкриті інноваційні системи: головні характеристики і напрями інтернаціоналізації". Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, № 6 (1 липня 2016): 103. http://dx.doi.org/10.15421/191611.
Full textAbstract:
Розкриття особливостей та тенденцій інноваційного розвитку в сучасний період ґрунтується на визначенні його нових характеристик, обумовлених постіндустріальними трансформаціями.Мета написання статті – дослідження головних елементів відкритих національних інноваційних систем та напрямів їх включення у міжнародне інноваційне співробітництво. У ході виконання окреслених завдань використано методи системного та структурно-функціонального аналізу з метою обґрунтувати головні складники відкритих інноваційних систем та чинники і напрями їх формування та функціонування.Наголошено, що головні характеристики відкритих інноваційних систем – це інноваційне підприємництво, інноваційні мережі, інноваційна співпраця і партнерство, інноваційні кластери та екосистеми. Рушійною силою сучасного інноваційного процесу є підприємницька інноваційна діяльність, що охоплює всі стадії та сфери системного інноваційного процесу, спирається на інновації – технологічні, управлінські, ринкові, соціальні і забезпечує інноваційний розвиток суспільства.Виявлено, що інноваційна співпраця передбачає залучення її учасників до інноваційного процесу із застосуванням таких форм, як трансфер технологій, інформаційний обмін, наукові та освітні програми, комерційний обмін інноваційними продуктами. Інноваційне партнерство поєднує інноваційні ресурси та діяльність їх учасників – створення інноваційних підприємств, сумісне здійснення інноваційних проектів. У сучасний період інноваційна співпраця і партнерство розвиваються на рівні корпорацій, галузей та секторів національної економіки й на міжнародному рівні.Розвиток інноваційної співпраці та партнерства залежить від формування й стану інноваційних екосистем як середовища відкритих інновацій. Під впливом глобальних чинників розвитку інноваційних кластерів притаманна тенденція інтернаціоналізації інноваційної діяльності на основі міжнародної кооперації кластерів різних країн.Інноваційний розвиток приводить до певних трансформацій людського капіталу, зростання рівня його інновативності й інноваційності. Інтернаціоналізація людського капіталу інновацій відбувається на основі розвитку міжнародної науково-технічної співпраці, здійснення соціогуманітарних програм.Напрямами формування відкритих інноваційних систем є розвиток інноваційного підприємництва, інноваційних мереж, інноваційного співробітництва і партнерства, інноваційних екосистем та кластерів. Ядро відкритих інноваційних систем складає людський капітал інноваційного розвитку.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні умов та чинників набуття інноваційними системами різного рівня відкритого характеру, обґрунтування їх складників та напрямів інтернаціоналізації. Практичне значення одержаних результатів – використання суб’єктами інноваційної діяльності матеріалів статті для організації інноваційного процесу на основі принципів відкритих інновацій.Подальше дослідження зазначеної наукової проблеми спрямовуватиметься на обґрунтування особливостей відтворення людського капіталу відкритих інноваційних систем.
3
Шевчук, С. В. "Визначення поняття «інноваційна економіка»". Формування ринкових відносин в Україні, № 1 (116) (2011): 83–86.
Find full text
4
Dluhopolskyi, Oleksandr, та Yuliia Karpynska. "РОЛЬ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ І ПОКАЗНИКИ ЙОГО ОЦІНКИ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, № 6 (2020): 217–28. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0220.
Full textAbstract:
На теперішньому етапі розвитку суспільства існування економіки неможливо уявити без акумуляції та розвитку людського капіталу, оскільки в процесі появи та формування висококваліфікованого прошарку працівників, здатних приймати інноваційні рішення, керувати, використовувати знання іноземних мов і з’являється необхідність глибинного вивчення цього явища. В процесі дослідження здійснено оцінку ефективності використання людського капіталу як вектора піднесення економіки України. Оскільки економіка не стоїть на місці і постійно висуваються нові вимоги до роботи працівників, необхідно на перманентній основі накопичувати та розвивати людський капітал за допомогою навчання (lifelong learning), що у свою чергу, призведе до виходу вітчизняної економіки на стрімке на ефективне економічне зростання. На основі аналізу робіт представників класичної політичної економії, неокласичної та інституціональної теорій визначено передумови формування людського капіталу як наукової концепції. Зроблено оцінку якості людського капіталу України, яка вимірюється рівнем життя, грамотності, освіченості і довголіття населення і продукування ВНД на душу населення. Наголошено на необхідності створення умов для безперебійного підвищення рівня розвитку людського капіталу. Здійснено оцінку рівня розвитку та ефективності використання людського капіталу на основі таких показників: індекс продуктивності праці, частка високотехнологічних і наукомістких галузей у ВВП, приріст числа високопродуктивних місць, інноваційна активність організацій, частка внутрішніх витрат на дослідження і розробки у ВВП, коефіцієнт винахідницької активності. Отримані результати оцінки дозволять виявити проблеми у формуванні та використанні людського капіталу та визначити основні напрямки та необхідні умови для підвищення вкладу людського капіталу в економіку.
5
Гончарова, Н. П. "Інноваційна економіка: проблеми і пріоритети". Актуальні проблеми економіки, № 6 (96) (2009): 11–19.
Find full text
6
Старченко, Г. В. "Проєктно-орієнтований технологічний бізнес, як основний елемент моделі інноваційного розвитку національної економіки". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: економіка та управління, № 1 (30 вересня 2021): 29–38. http://dx.doi.org/10.54929/pmt-issue1-2021-05.
Full textAbstract:
Досліджено інноваційна активність українського бізнесу та виявленні його взаємозв’язки з наукою та освітою. Встановлено, що цей взаємозв’язок є важливим для розробки заходів та пропозицій із налагодження ефективної колаборації між освітою, наукою, державою, бізнесом, суспільством та закладення бази для формування проєктно-орієнтованого технологічного бізнесу в національній економіці. Зазначено, що застосування проєктно-орієнтованого підходу до управління інноваційним розвитком національної економіки дає змогу врахувати її складну внутрішню структуру, основні зв’язки між її підсистемами та елементами. Це сприяє появі нових структур та елементів інноваційної моделі розвитку економіки, як то, проєктно-орієнтований технологічний бізнес. Проєктно-орієнтований технологічний бізнес, як основний елемент моделі інноваційного розвитку національної економіки сприяє налагодженню тісних взаємозв’язків між основними суб’єктами інноваційного розвитку. Підкреслено, що на тісній колаборації між суб’єктами освіти, науки та бізнесу базується своєчасне використання генерованих ідей, трансформація ідей у інновації, дифузія інновацій. В роботі для виявлення зон концентрації інноваційних пріоритетів великого бізнесу, запропоновано використовувати модифікацію індексу Херфіндаля-Хіршмана. Проведений аналіз показав, що бізнес спроможний змінювати інноваційне середовище не лише регіонального, але й на рівні національної економіки. Для сучасного етапу розвитку бізнесових утворень характерна неоднорідність економічного та технологічного простору щодо рівня концентрації інноваційних витрат та інноваційних результатів основних суб’єктів бізнесу. Наголошено, що налагодження тісних взаємозв’язків в межах проєктно-орієнтованого технологічного бізнесу вимагає активізації інноваційної діяльності самого бізнесу, що має прояв у постійному використанні результатів діяльності науки задля досягнення цілей свого розвитку. Ґрунтовного вивчення заслуговують питання методологічного забезпечення формування умов для довгострокової взаємодії бізнесу та державних органів на регіональному рівні, зокрема в рамках реалізації проєктів інноваційного розвитку, формування кластерів, підвищення соціальної відповідальності бізнесу та активізації проєктів державно-приватного партнерства.
7
Suriak, Alla. "ІННОВАЦІЙНЕ СПОЖИВАННЯ ЯК СУЧАСНА ЕКОНОМІЧНА ПОВЕДІНКА СПОЖИВАЧА". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 1, № 21 (2020): 137–45. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2020-01-137-145.
Full textAbstract:
У статті розглядається інноваційне споживання як сучасна економічна поведінка споживача через визначення сутності інноваційного споживання, ролі в оновленні споживання мотивації сучасного споживача товарів та послуг.Охарактеризованоосновні складові інноваційного споживання в економічній поведінці споживача, шляхи рівноваги інноваційних процесів у виробництві та споживанні, забезпеченні необхідного обсягу платоспроможного попиту на інновації та інноваційні продукти які досягаються інноваційним споживанням.Обґрунтовано шляхи оновлення сприйняття споживачами інновацій та інноваційних продуктів, запропоновано шляхи формування інноваційного споживання в економічній поведінці споживача.
8
Білик, Р. С. "Інноваційна економіка в системі світового господарства". Науковий вісник Чернівецького університету. Економіка, Вип. 786 (2017): 3–10.
Find full text
9
Рудь Н.Т. та Федас Д. "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ПІДТРИМКА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ". Економічний форум 1, № 3 (2021): 26–38. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-3-4.
Full textAbstract:
В статті показано, що перехід економіки на інноваційний шлях розвитку є безальтернативним для України, для чого необхідне державне регулювання і підтримка розвитку інноваційної діяльності. В даний час механізм державної підтримки в країні слабо розвинений, включає лише його окремі, розрізнені між собою ланки, використання яких не дозволяє створити цілісну систему державної підтримки інноваційних підприємств.
 Проаналізовано найбільш інноваційні країни світу, інструменти їх державного регулювання і підтримки. Розглянута інноваційна політика провідних країн світу, їх механізми сприяння, фінансування та нормативно-правового забезпечення інноваційного розвитку. Проаналізована законодавча база України щодо становлення інноваційної економіки. Актуальним залишається прийняття Закону про інноваційну інфраструктуру.
 Рекомендується створити єдиний державний орган, який відповідає за координацію роботи всіх ланок і напрямів інноваційної діяльності в країні, в тому числі і кадрове забезпечення. У зв’язку з цим пропонується створити Координаційну Раду, яка вписується в існуючу структуру Міністерства освіти та науки України, як окремий орган, що повністю відповідає за інноваційний розвиток в країні.
 Відмічено про необхідність вжиття заходів щодо підтримки національного науково-технічного потенціалу.
 Слід сформулювати відповідальність регіональної влади в області практичного застосування результатів досліджень і розробок з урахуванням специфіки регіонального виробничого комплексу в сфері повноважень регіональної влади щодо розвитку інноваційної інфраструктури, визнання первинності інноваційної діяльності по відношенню до здійснюваних в регіоні структурних перетворень.
 При відборі цільових інвестиційних програм доцільно використовувати критерій: технологія – галузі – регіони з метою поширення найбільш перспективних технологічних систем у всіх тих регіонах, до яких «прив’язані» конкретні галузі, що використовують ці технології: стартова підтримка регіональних галузевих інноваційних проєктів і програм пайовою участю у фінансуванні міністерств і відомств, що враховує фактори розподілу науково-технічного потенціалу за секторами економіки та соціально-економічну обстановку в конкретному регіоні.
 Реалізація інструментів державної підтримки, запропонована в даній статті, дозволить внести певний внесок у формування інноваційної економіки країни.
10
Лазебник, Л. Л., та О. М. Соколова. "Інноваційні кластери як об’єкт державної структурної політики України". Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, № 7 (14 вересня 2021): 74–85. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.7.2021.74-85.
Full textAbstract:
У статті розглянуто основні наукові підходи до визначення сутності інноваційного кластера, з’ясовано основні сутнісні характеристики. Доведено, що інноваційні кластери мають внутрішні властивості, які зумовлюють синергетичний ефект інноваційності на мікро-, мезо- і макроекономічному рівнях. Обґрунтовано, що інноваційні кластери спроможні запустити інноваційний передавальний механізм трансляції змін у масштабні структурні зрушення у національній економіці. Проаналізовано та акцентовано увагу на низькій інноваційній активності промислових підприємств України, що не сприяє формуванню прогресивних тенденцій інноваційно-структурної модернізації економіки.
11
Підоричева, Ірина, та Валентина Антонюк. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗА ТЕХНОЛОГІЧНИМИ СЕКТОРАМИ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ". Science and Innovation 18, № 1 (2022): 3–19. http://dx.doi.org/10.15407/scine18.01.003.
Full textAbstract:
Вступ. Розбудова інноваційно-конкурентоспроможної та високоукладної моделі економіки країни неможлива безсучасної розвинутої промисловості.Проблематика. Для запуску структурно-технологічних перетворень Україні потрібно здійснювати системну, послідовну інноваційну промислову політику, спрямовану на неоіндустріалізацію як основу розвитку внутрішнього ринку, нарощення експорту товарів з високою доданою вартістю, підвищення якості життя населення, зниження рівня бідності, формування середнього прошарку суспільства.Мета. Визначення сучасних тенденцій перебігу інноваційних процесів у промисловості у розрізі технологічних секторів з позиції можливостей і загроз для неоіндустріального розвитку України.Матеріали й методи. Дослідження базується на положеннях неошумпетерівської школи та інституціональної теорії, спирається на теоретичні напрацювання українських і зарубіжних учених з проблем інновацій та реалізації структурно-технологічних змін в економіці. Використано методи аналізу й синтезу, логічного узагальнення, системногопідходу, статистичного аналізу.Результати. Визначено несформованість інституційних засад модернізації та розвитку промисловості України відповідно до сучасних світових трендів. Здійснено аналіз інноваційної діяльності галузей національної промисловості у розрізі витрат і результатів, які систематизовано за рівнями технологічності на основі методики Євростату. Виявлено нестабільну динаміку та суттєву розбіжність між технологічними секторами, зниження наукомісткості інноваційної продукції, низьку ефективність інвестицій в інновації у більшості галузей, тенденцію до примітивізаціїінноваційної діяльності у промисловості.Висновки. Запропоновано напрями й заходи інноваційної промислової політики, спрямовані на неоіндустріалізацію України та виведення її з інноваційно-технологічного занепаду.
12
Shestakovska, T. L., та S. O. Kushnir. "Інноваційні фактори забезпечення економічної безпеки аграрного сектору". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (10 жовтня 2019): 93–104. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.05.10.
Full textAbstract:
Статтю присвячено визначенню інноваційних факторів забезпечення економічної безпеки аграрного сектору у напрямку формування ефективної державної політки й обґрунтуванню відповідних стратегічних імперативів розвитку галузі.
 Метою статті є дослідження науково-прикладних засад оцінки факторів формування державної політики інноваційного розвитку аграрного сектору як напрямку забезпечення його економічної безпеки та підтримки конкурентоспроможності.
 Наукова новизна. Запропонована класифікація інноваційних факторів, що впливають на формування державної політики забезпечення економічної безпеки аграрного сектору: науково-освітній потенціал; впровадження інноваційних розробок; інноваційна зовнішньоекономічна спеціалізація держави; розвиток мережевих технологій; поширення серед населення та доступність сучасних інформаційних технологій. Побудована імітаційна модель забезпечення економічної безпеки аграрного сектору економіки, яка дозволяє дослідити вплив окремих напрямів розвитку інтелектуального та інноваційного потенціалу, визначити заходи активізації інноваційно-інвестиційної діяльності суб’єктів аграрного сектору для забезпечення їх економічної безпеки.
 Висновки. Встановлено, що на сучасному етапі соціально-економічних трансформацій в країні результати наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності є вирішальними факторами, що визначають перехід до інноваційного типу розвитку аграрного сектору, забезпечують її високу ефективність та економічну безпеку у ринковому середовищі. Систематизовано інноваційні фактори забезпечення економічної безпеки аграрного сектору та показники їх оцінки (Науково-освітній потенціал. Впровадження інноваційних розробок. Інноваційна зовнішньоекономічна спеціалізація держави. Розвиток мережевих технологій. Поширення серед населення та доступність сучасних інформаційних технологій).
 Для ефективної інноваційно-інвестиційної політики держави у сфері розвитку аграрного сектору та забезпечення його економічної безпеки важливим елементом є створення інноваційної та інвестиційної спроможності галузі, яка забезпечує їх конкурентоспроможність. Незважаючи на невідворотність процесів посилення залежності успіхів агровиробників від інноваційності агробізнесу, на практиці у вітчизняному агропромисловому секторі темпи продукування і впровадження інновацій залишаються низькими.
 Запропоновано визначати забезпечення економічної безпеки аграрного сектору через результативний показник інноваційного розвитку – валову додану вартість. Пропонується використання методу імітаційного моделювання, зокрема на основі концепції системної динаміки, для виявлення сценаріїв інноваційного розвитку аграрного сектору з метою забезпечення його економічної безпеки та підвищення конкурентоспроможності. Імітаційна модель побудована у відповідності до встановлених зав’язків між факторами інноваційної спроможності в аграрному секторі, які забезпечують його економічну безпеку. Усі цикли в моделі є контурами додаткового зворотного зв’язку, що має призводити до поширення позитивних тенденцій у моделі. Динаміка складових імітаційної моделі визначається побудованими економетричними моделями взаємозв’язків між показниками інтелектуального та інноваційного потенціалу й результатами діяльності.
13
Єрмакова, О. "МЕХАНІЗМИ ПРОВАДЖЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ІННОВАЦІЙНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА НА ОСНОВІ СТИМУЛЮВАННЯ ПОПИТУ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ІННОВАЦІЙ". Science and Innovation 18, № 2 (2022): 16–29. http://dx.doi.org/10.15407/scine18.02.016.
Full textAbstract:
Вступ. Регіони мають потужний потенціал інноваційного розвитку. В умовах реформування місцевого самоврядування для України особливо актуальним є питання формування регіональної інноваційної політики, оскільки забезпечення інноваційної складової є необхідною передумовою економічної спроможності громад.Проблематика. Світовий досвід свідчить, що інноваційний розвиток регіонів потребує формування регіональних інноваційних систем та взаємозв’язків між усіма їх учасниками. В умовах реформи децентралізації в Україні співробітництво регіонів стає одним із інструментів їхнього соціально-економічного та інноваційного розвитку. Водночас цей інструмент недостатньо використовується в сфері інноваційної діяльності.Мета. Розробка методичних і прикладних засад впровадження механізмів інноваційного співробітництва на основі стимулювання попиту та пропозиції інновацій в регіонах України.Матеріали й методи. Інформаційною базою дослідження стали аналітичні матеріали ОЕСР, інноваційні брокерські платформи підприємств та регіонів країн світу, наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, даніДержавної служби статистики України, вивчені методами теоретичного узагальнення, аналізу та синтезу, системного та економіко-статистичного аналізу.Результати. Запропоновано концептуальні засади організації процесу взаємодії суб’єктів попиту та пропозиції інновацій, здійснено систематизацію відповідних механізмів, діагностику стану інноваційного співробітництва між суб’єктами попиту та пропозиції інновацій в регіонах України, класифіковано ключові характеристики механізмів регіонального брокериджу в сфері інновацій та їх варіації для об’єднаних територіальних громад, розроблено механізм регіонального брокериджу, орієнтований на стимулювання суб’єктів інноваційного попиту до співробітництва.Висновки. Механізми регіонального брокериджу сприяють посиленню інноваційної спроможності регіонів шляхом подолання фрагментарності їхніх інноваційних систем.
14
Kovalenko, Larisa Oleksiivna. "СТРУКТУРНІ ЗМІНИ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ БАЗОВИХ ГАЛУЗЕЙ ЕКОНОМІКИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНУ АКТИВНІСТЬ". SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA 1, № 2(10) (2017): 97–104. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2017-1-2(10)-97-104.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження. Представляє інтерес дослідження відповідності заявлених цілей щодо розбудови інноваційної моделі економіки змісту конкретної політики їх реалізації. Постановка проблеми. Показники розвитку інноваційно-інвестиційної діяльності в економіці свідчать про відсутність адекватних законодавчих актів в частині фінансової підтримки інноваційної діяльності та обмеженість фінансових можливостей реального сектору економіки. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значний науковий і практичний внесок в дослідження механізмів фінансового забезпечення інноваційно-інвестиційної діяльності становлять праці провідних науковців В. Гейця, В. Александрової, Л. Федулової, А. Даниленко, С. Онишко та ін. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Високий динамізм розвитку, загострення економічних, політичних протиріч вимагає вдосконалення фінансової бази інноваційної діяльності підприємств. Постановка завдання. Метою статті є дослідження тенденцій зміни структури капіталу в галузях реального сектору економіки та оцінка їх впливу на інноваційно-інвестиційну активність підприємств. Виклад основного матеріалу. Дослідженням виявлені негативні тенденції зміни структури капіталу підприємств базових галузей економіки. Зменшується частка власного капіталу, більше половини джерел фінансування припадає на поточні зобов’язання. Скоротились кредитні програми для бізнесу, що зумовлено високими процентними ставками та низьким рівнем рентабельності підприємств. Негативний вплив на ці процеси здійснила монетарна політика НБУ: трикратне знецінення національної валюти, висока інфляція та облікова ставка поглибили кризу і обмежили доступ підприємств до кредитних ресурсів. Висновки. Стратегія управління економікою країни орієнтована на екстенсивний розвиток. Якщо вона буде консервуватись і на майбутнє, то економіка України залишиться не конкурентноздатною, не спроможною вирішити проблеми бідності значної частини населення, втратить свій науково-технічний, інтелектуальний потенціал. Обгрунтовані напрямки зміцнення фінансової бази інноваційної діяльності бізнесових структур та підвищення їх інвестиційної привабливості.
15
Немченко, Ганна Валеріївна. "Проблеми інноваційного розвитку регіонів в умовах фінансової децентралізації". Economic and food security of Ukraine, № 3-4 (6 березня 2019): 42–49. http://dx.doi.org/10.15673/efs.v6i3-4.1285.
Full textAbstract:
У статті розглядається вплив інноваційної діяльності на фінансову децентралізацію регіонів, вплив Національного фонду досліджень, грантів, кластерів на інноваційний розвиток країни. Обґрунтовано, що в розробці інноваційно-інвестиційної моделі країни зобов'язані брати участь держава, регіони, використовуючи індикативне планування. Інноваційно-інвестиційна непривабливість - найбільша загроза розвитку України.Пропонується запланувати підприємствам держзамовлення, враховуючи ефект від інновацій, вибираючи найбільш важливі і корисні харчові продукти і технології на конкурсній основі. Доведено, що умовою отримання субсидій від держави повинна бути підтримка малого і середнього бізнесу, інноваційна і екологічна діяльність в регіонах.На сьогоднішній день, перед кожним індивідуумом, підприємствами, регіонами, країнами в цілому гостро стоїть проблема інноваційної діяльності. В епоху глобалізації науково-технічної революції, якщо не застосовувати новації - це означає приректи свою продукцію або послуги на відсталість і знизити конкурентоспроможність, гірше - банкрутство. Тому, важливо приділяти увагу вирішенню проблем інноваційного розвитку регіонів, адже це запорука розвитку.Фінансова децентралізація регіонів передбачає наповнення місцевих бюджетів, перевищення витрат. Це передбачає пошук найбільш ефективних витрат, які здатні приносити значні надходження і забезпечити розвиток регіону в майбутньому.Ресурс наповнення місцевих бюджетів за рахунок продажу земель майже вичерпаний. Неможливо нескінченно поповнювати бюджет за рахунок продажу землі, ціна якої іноді знижується і сприяє розвитку корупції. Плата за землю повинна йти на поліпшення її стану, на природоохоронні заходи.Найважливішим джерелом наповнення бюджету повинна стати інноваційна діяльність, забезпечить стабільне зростання економіки регіону. Це не суперечить створенню інноваційно-інвестиційної моделі розвитку держави.
16
Samiilenko, Halyna. "КРЕАТИВНА ЕКОНОМІКА: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ НОВОЇ ЕКОНОМІКИ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 2(22) (2020): 31–42. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2020-2(22)-31-42.
Full textAbstract:
У статті висвітлені питання, що стосуються теоретичних засад формування та функціонування креативної економіки в умовах становлення нової (постіндустріальної) економіки. З’ясовано, що креативна економіка є елементом нової економіки та формує її разом з інноваційною та знаннєвою економікою. Досліджено значення та сутність складових терміна «креативна економіка» та вивчено погляди щодо трактування цієї дефініції закордонними та вітчизняними науковцями, на основі чого виокремлені підходи до сутності цього поняття та запропоновано його власне розуміння. Розглянуто креативну економіку як системне явище, наведено особливості його функціонування з погляду системного підходу. Окреслені основні проблеми функціонування та розвитку креативного сектору економіки, запропоновано шляхи їх вирішення та представлено позитивні наслідки впливу креативної економіки.
17
Сочинська-Сибірцева, І. М. "ЧИННИКИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ". Підприємництво та інновації, № 18 (30 червня 2021): 73–77. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/18.13.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано чинники впливу на інноваційний розвиток країни, розглянуто методи оцінки рівня інноваційного розвитку країни та проаналізовано міжнародний досвід підтримки і стимулювання інноваційного розвитку провідних країн. Із п’яти міжнародних рейтингів особлива увага приділяється глобальному інноваційному індексу, що охоплює усі сфери функціонування економіки країни та є показовим у дослідженні рівня інноваційного розвитку країни. Охарактеризовано рейтинг та результативність інноваційної діяльності України у 2019–2020 рр. Запропоновано шляхи посилення впливу інноваційних чинників на розвиток економіки України, серед яких: формування сприятливого інституційного середовища для розвитку інноваційно-технологічної діяльності; збільшення загального обсягу асигнувань на науково-дослідні та науково-технічні розробки; посилення ролі бізнесу у забезпеченні фінансування науково-технічних та інноваційних процесів; побудова національної інноваційної системи, націленої на підвищення інноваційності та ефективності української економіки; створення дієвого механізму стимулювання і суспільного визнання науково-дослідної та інноваційної діяльності на всіх рівнях національної інноваційної системи.
18
Вецепура, Н. В. "ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ". Підприємництво та інновації, № 12 (3 липня 2020): 42–48. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/12.7.
Full textAbstract:
У статті викладено результати дослідження щодо стану та перспектив розвитку інноваційної системи України в сучасних умовах. Зазначено, що низька активність промислових підприємств України у сфері створення та впровадження інновацій не дозволяє країні наблизитися до лідерів іннова-ційного розвитку. Висвітлено причини, які привели до стагнації інноваційної моделі розвитку країни: низький технологічний рівень виробництва, низька інноваційна активність підприємств реального сектору економіки, слабке державне фінансування інноваційних розробок, відсутність власних коштів на ведення інноваційної діяльності. Зроблено висновки щодо актуальності досліджень у напрямі активізації інноваційної діяльності. У вивченні цієї проблеми центральне місце займає питання розвитку інноваційної інфраструктури.
19
Расевич, І. В. "ОСОБЛИВОСТІ ТРАНСФЕРУ ТЕХНОЛОГІЙ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА УКРАЇНИ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 3 (24 вересня 2021): 12–17. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2021.03.01.
Full textAbstract:
Трансфер є необхідним інструментом існування інноваційної діяльності, мета якої – передача знань і досвіду. У статті розглянуто стадії трансферу технологій у сільськогосподарському вироб-ництві України, обґрунтовано необхідність посилення інноваційно-орієнтованому розвитку аграрної галузі. Розглянуто проблеми функціонування мереж трансферу технологій в Україні. Опираючись на досвід інновацій останніх років, продемонстровано, що ефективні варіанти передачі технологій у сільськогосподарському виробництві базуються на потенціалі наукових та освітніх установ АПК. Підкреслено важливість щорічного державного фінансування і підтримки наукових досліджень, що має безпосередній вплив на науковий рівень та якість інновацій. Надано практичні рекомендації, які сприяють інноваційному розвитку не лише сільськогосподарського виробництва, а також вплива-ють на реформування ринкової інфраструктури в АПК та значно посилять роль наукових та дослід-них установ у сфері наукового забезпечення. Отже, тільки інноваційний розвиток – єдина передумо-ва забезпечення економічної незалежності країни, що дасть можливість скоротити прірву між на-шою країною та передовими державами. Сучасна економічна ситуація зумовлює нові вимоги до інноваційних процесів. Натепер в Україні на жаль існує великий відрив потреб науки і техніки над можливостями сучасного виробництва. Також відсутній системний підхід до управління інновацій-ним розвитком та процесами, що пов’язано із недосконалістю та нестабільністю законотворчої діяльності державних органів. Всебічне керування інноваційним розвитком сільськогосподарського виробництва повинно розв’язати ці проблеми, що дасть змогу перейти на новий рівень економічного зростання та створить сприятливі умови для розвитку, збереження і використання вітчизняного інноваційного потенціалу.
20
Butko, Mykola, Svitlana Povna, Olha Popelo та Halyna Samiilenko. "ВАЖЕЛІ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ: ДОСВІД КРАЇН ЄС ТА ВІТЧИЗНЯНІ РЕАЛІЇ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 3 (19) (2019): 9–20. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-3(19)-9-20.
Full textAbstract:
У статті досліджено європейський досвід кластеризації та шляхи його адаптації в напрямі прискорення інноваційного розвитку економіки України. Проаналізовано особливості європейської моделі кластерного розвитку. У дослідженні визначено, що рівень розвитку кластерів суттєво корелює з ранжуванням країн за ступенем розвитку інновацій, хоча існують деякі винятки. Для України надзвичайно важливим є необхідність підвищення рівня інноваційної активності господарюючих суб’єктів, оскільки їхні показники інноваційної активності суттєво погіршуються протягом 2011-2017 років. На тлі Європейського досвіду процесів кластеризації та інноваційності розвиток вітчизняного кластерного напряму перебуває на початковій стадії і визначається нами як недостатньо розвинутий. Ситуацію можливо докорінно змінити лише за наявності державних чи регіональних програм, які вмотивовували б господарюючих суб’єктів на створення та розвиток кластерів. Розглянуто склад кластерів, до підсистем яких віднесені господарюючі суб’єкти, інноваційне ядро, інститути взаємодії. Також виділено умови формування інноваційних мереж та кластерів. Розроблена схема інноваційного кластера як системи взаємодії в економіці регіону.
21
Дмитрієва, Оксана, та Олексій Тімров. "СТРАТЕГІЧНЕ ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ". Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, № 27 (14 листопада 2021): 37. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.27.37.
Full textAbstract:
УДК 339.187; JEL Classification: М29
 
 Мета. Визначення підходів, принципів і етапів реалізації державного стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури; розроблення типізації інноваційних стратегій на основі встановлення ознак і сутності інноваційної стратегії як ключового елемента в системі стратегічного управління. Методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою є праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, в яких розглядаються питання стратегічного державного управління та напрями інноваційного розвитку транспортної інфраструктури. В роботі використано методи узагальнення та абстрагування; метод аналізу і синтезу. Результати. В умовах ринкової економіки, що характеризується зростаючою невизначеністю розвитку зовнішнього середовища, неповнотою і асиметрією інформації, періодами підйому і спаду економічного розвитку, особлива увага приділяється формуванню системи державного стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури. Державне стратегічне управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури – це науково обґрунтований вплив керівників держави, апарату державного управління, політичних і громадських організацій на соціально-економічне середовище транспортного комплексу та інноваційної системи країни, що забезпечує якість і конкурентоспроможність транспортних послуг та сталий розвиток транспортного сектора економіки. В ході дослідження систематизовано основні концептуальні підходи теорії управління, напрямки державного стратегічного управління, принципи стратегічного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури. У роботі визначено основні елементи ефективної системи стратегічного державного управління, запропоновано етапи і складові стратегічного управління інноваційним розвитком. На основі накопиченого досвіду у науковій літературі авторами представлено класифікацію інноваційних стратегій. Беручи до уваги накопичений досвід у статті розроблено класифікацію стратегій інноваційного розвитку транспортної інфраструктури, що враховує комплекс пріоритетних критеріїв (направленість результату, тип інновацій, характер дій). Наукова новизна. Удосконалено теоретичні основи стратегічного державного управління інноваційним розвитком транспортної інфраструктури, які, на відміну від відомих, включають типізацію інноваційних стратегій за комплексом ознак (корисність результату, тип інновацій, характер дій), що передбачає їх поділ на деструктивні (псевдо- і квазіінноваційні) і конструктивні (адаптивні, оптимізаційні, прогресивні) стратегії. Практична значущість. Запропоновані в статті теоретичні висновки, підходи і рекомендації можуть бути використані для розроблення стратегії інноваційного розвитку транспортної інфраструктури України і дозволять сформувати ефективний інструментарій державного регулювання інноваційних проєктів розвитку інфраструктури транспорту.
22
Григорук, Павло, Оксана Пайонк та Віталій Хрущ. "ІННОВАЦІЙНО ОРІЄНТОВАНІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ ЯК ОБ’ЄКТ МОДЕЛЮВАННЯ". MODELING THE DEVELOPMENT OF THE ECONOMIC SYSTEMS, № 1 (28 квітня 2022): 146–52. http://dx.doi.org/10.31891/mdes/2022-3-17.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню соціально-економічних систем як об’єктів моделювання в контексті їх інноваційної спрямованості. Наведені характерні риси інноваційно-орієнтованих соціально-економічних систем. Розглянуто ієрархічність соціально-економічних систем. Обґрунтована доцільність застосування інструментарію економіко-математичного моделювання для опису таких систем, спрямованих на визначення стану та траєкторій їх розвитку в умовах інформаційної невизначеності та потенційних загрозі і ризиків. Проведений аналіз підходів науковців до вивчення інноваційно-орієнтованих соціально-економічних систем від найвищого ієрархічного рівня інноваційно-орієнтованої економіки до рівня окремих суб’єктів господарювання. Встановлені особливості опису таких систем на кожному рівні ієрархії, узагальнено етапи їх розвитку, визначено процеси та основні економічні функції, що забезпечують результативність інновацій. Проведений аналіз підходів до моделювання інноваційно-орієнтованих соціально-економічних систем визначив домінуючий вплив інтелектуальної складової їх потенціалу на впровадження інновацій. Встановлено, що в зарубіжні науковці свої дослідження переважно орієнтують на використання методів опитування з подальшим узагальненням отриманої інформації та формулюванні висновків, що дещо звужує практичну їх цінність та можливість перенесення на інші типи систем. Також акцентовано на важливості орієнтації інноваційної діяльності на конкурентів споживачів при розробленні стратегії розвитку.
23
Novosad, Oksana. "НАПРЯМИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ НА ГАЗОРОЗПОДІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 1, № 21 (2020): 165–72. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2020-01-165-172.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу стану газорозподільних підприємств України та необхідності реалізації інноваційних заходів на вказаних підприємствах. Окреслено фактори впливу внутрішньої та зовнішньої дії на функціонування вітчизняних газорозподільних підприємств в напрямі інноваційно-інвестиційних зрушень: констатовано, що організаційно-економічна система управління інноваційно-інвестиційною діяльністю знаходиться на етапі занепаду та стагнації усієї газотранспортної системи України на всіх рівнях. Виходячи з кризового стану газорозподільних підприємств Західного регіону, нами запропоновано впроваджувати ряд інноваційних заходів на мікро, макро та мезорівнях, системах діяльності підприємств. Розроблені теоретичні положення та практичні рекомендації, які включають концепцію діючих інновацій, дуальності інноваційно-інвестиційного капіталу, гнучкості тарифу розподілу газу. Результативність запропонованих нами заходів дозволить імплементувати організаційно-управлінські, технологічні, фінансові, кадрові інновації в діяльності газорозподільних підприємств з метою подолання сформованих негативних тенденцій, пов’язаних з входженням їх у стадію занепаду та зміною вектору їх розвитку з орієнтацією на інноваційне впровадження.
24
Фатенок-Ткачук, А. О., та З. І. Гаврилюк. "ОБЛІКОВИЙ СУПРОВІД РОЗРОБКИ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОДУКТУ". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія «Економіка», № 1(57) (2 липня 2021): 141–47. http://dx.doi.org/10.24144/2409-6857.2021.1(57).141-147.
Full textAbstract:
Розвиток суб’єктів підприємницької діяльності можливий лише за умови постійного оновлення готової продукції та послуг. Облікове забезпечення процесу інноваційної діяльності є потребою часу через усвідомлення облікових процедур на кожному етапі розробки інновації. Метою даної статті є удосконалення теоретико-методичних засад обліку та аналізу у процесі інноваційної діяльності підприємства. Систематизовано рахунки бухгалтерського обліку та типові проведення, що можуть використовуватись у процесі розробки інновацій. Згруповано етапи розробки проектно-кошторисної документації. Виокремлено основні етапи життєвого циклу інноваційного продукту та завдання кожного з них. Здійснено аналіз тенденцій інноваційної діяльності у Волинській області. У даній роботі використано такі методи як: системний підхід, економіко-статистичний аналіз, класичні статистичні методи, методи аналізу та синтезу.Ключові слова. Інноваційна діяльність, інновація, інноваційний продукт, життєвий цикл, проектно-кошторисна документація
25
Іванова, М. І., А. В. Дудник та А. В. Бардась. "ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВ ШЛЯХОМ УТВОРЕННЯ ЕКОНОМІКО-ІННОВАЦІЙНИХ ОБ’ЄДНАНЬ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, № 3 (62) (27 жовтня 2021): 18–23. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/62-3.
Full textAbstract:
Метою статті є дослідження використання сучасного інструментарію управління інноваційно-інвестиційним розвитком шляхом утворення економіко-інноваційних об’єднань, основним елементом яких є інноваційний кластер. Використано загальнонаукові та спеціальні методи системно-структурного аналізу. Теоретичне дослідження виявило, що дієвим напрямом активізації інноваційно-інвестиційної діяльності як окремих підприємств, так галузей у цілому є застосування інноваційного кооперування. Наведено авторське визначення інноваційного кластера. З’ясовано, що розвиток інноваційних кластерів потребує впровадження дієвої державної підтримки – кластерної політики. Перспективами подальшого розвитку є визначення чинників, які сприяють підвищенню загального рівня конкурентоспроможності економіко-інноваційних об’єднань.
26
Павлова, В. А., та Н. В. Лохман. "Інноваційно орієнтоване туристичне підприємство: концептуальна модель та місце в інноваційному просторі". Європейський вектор економічного розвитку 29, № 2 (2020): 62–69. http://dx.doi.org/10.32342/2074-5362-2020-2-29-6.
Full textAbstract:
У статті сформовано концептуальну модель автентичності інноваційно-орієнтованого туристичного підприємства та визначено його місце в інноваційному просторі. Визначено роль туризму у розвитку національної економіки. Встановлено, що традиційні підходи до розвитку туристичної галузі стають неефективними в умовах жорсткої конкурентної боротьби. Зважаючи на прагнення підприємств туристичної галузі України до інноваційних змін в діяльності з метою забезпечення конкурентоспроможності максимізації залучення споживачів, слід акцентувати увагу на одному із шляхів досягнення встановлених цілей – орієнтації на інновації, шо стає можливим в межах інноваційного простору. Інноваційний простір стає передумовою ефективного функціонування як економіки цілому, так і кожного суб’єкта господарювання зокрема. Проаналізовано динаміку кількості суб’єктів туристичної діяльності у 2018‒2019 рр. та обсяги доходів від надання туристичних послуг. Інноваційно орієнтоване туристичне підприємство розглядається як підприємство, основною метою якого є доведення нових ідей, розробок, інновацій в туристичних товарах чи послугах до кінцевого споживача та досягнення комерційного успіху шляхом спрямування зусиль інноваційного потенціалу на провадження інноваційного розвитку.
27
Бобеніч Гінтошова А. та Бруотова М. "ДИДЖИТАЛІЗАЦІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДТРИМКИ ІННОВАЦІЙ: ЄВРОПЕЙСЬКА ПЕРСПЕКТИВА". Економічний форум 1, № 1 (2021): 29–34. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-1-4.
Full textAbstract:
Впровадження інформаційно-комунікаційних технологій змінило певні аспекти економіки, включаючи інноваційні процеси та їх результати. Загалом зазначається, що використання інформаційно-комунікаційних технологій сприяє розвитку інновацій. Однак, процес диджиталізації, особливо в країнах з трансформаційною економікою, знаходиться приблизно в середині свого формування, і видимі наслідки для інновацій можуть мати місце лише на більш розвинених стадіях цифровізації. Отже, метою даної роботи є дослідити взаємозв'язок між цифровою трансформацією економіки та інноваційними показниками на рівні держав-членів Європейського Союзу. Для порівняння європейські країни поділяються на певні групи за рівнем їх оцифрування та інноваційними показниками. Результати аналізу показують позитивну взаємозалежність між Зведеним індексом інновацій та Індексом цифрової економіки та суспільства. Ми враховуємо трирічні значення обох індексів із затримкою на рік у випадку другого, оскільки ми очікуємо зсув у часі інноваційних показників, спричинений розвитком цифрової економіки та суспільства. Більше того, матриця цифрового розвитку та інновацій показала, що найбільш оцифровані європейські країни є найбільш інноваційними, і навпаки. Більшість «старих» країн-членів Європейського Союзу належать до групи оцифрованих інноваторів, із відносно високим рівнем оцифровування, пов’язаним з найвищими показниками інновацій. З іншого боку, у більшості «нових» країн-членів Європейського Союзу нижчий рівень цифровізації пов’язаний з інноваційними показниками нижче середнього. В даному аспекті було виявлено лише деякі винятки. Отже, диджиталізацію можна розглядати як інструмент стимулювання інновацій.
28
Orlova-Kurilova, O. "Умови формування інноваційної моделі економічного розвитку економіки України". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, № 81 (2017): 93–97. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet8116.
Full textAbstract:
Досліджено умови формування інноваційної моделі економічного розвитку економіки України. Визначені напрямки державної політики, спрямованої на прискорення інноваційних процесів. На основі розрахунків доведено, що зростання державних витрат на фінансування технічних наук може бути здійснене на основі перерозподілу фінансових ресурсів. Рівень інноваційної активності промислових підприємств України суттєво поступається розвинених країнам ЄС. Особливо критичним є відставання від розвинених країн у реалізації інноваційних товарів, робіт та послуг, які були новими для ринку. Одним із факторів, який би сприяв посиленню комерціалізації науки, повинно стати використання досвіду зарубіжних країн щодо податкового стимулювання впровадження інновацій. Відновлення економічного зростання не супроводжувалося стійкою тенденцією до підвищення ефективності технологічних інновацій.
 Побудова інноваційної моделі економічного розвитку країни потребує мобілізації фінансових, матеріальних та трудових ресурсів держави. В умовах обмеженості фінансових ресурсів вагомим джерелом збільшення витрат на технічні науки може слугувати їх перерозподіл. З метою активізації інноваційної діяльності необхідне впровадження податкове стимулювання зростання інноваційних витрат. Серед провідних напрямків – впровадження прискорених норм амортизації для інноваційного обладнання.
 
29
Shchur, R. I., I. I. Plets' та O. V. Mykytyuk. "МЕХАНІЗМ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ". Actual problems of regional economy development 2, № 12 (2016): 158–67. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.12.158-167.
Full textAbstract:
На етапі переходу країни до інноваційної моделі розвитку економіки дієвий механізм фінансового забезпечення інноваційного розвитку є надзвичайно вагомим та незамінним каталізатором інноваційних процесів. Стаття спрямована на дослідження складових механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку регіонів. Досліджено динаміку джерел фінансування інноваційного розвитку Івано-Франківської області. Зазначено особливості у фінансовому забезпеченні інноваційного розвитку Прикарпатського регіону за рахунок власних, бюджетних коштів, кредитів та зовнішнього фінансування. Виявлено недостатність державних, кредитних джерел фінансування інновацій, або і взагалі їх відсутність, в Івано-Франківській області, хоч за інноваційним потенціалом вона займає лідируючі позиції серед всіх регіонів країни. Відображено проблеми податкового стимулювання інноваційних процесів в області та в державі в цілому. Запропоновано збільшити обсяги державного забезпечення досліджуваної області та удосконалити податкове стимулювання інноваційного розвитку.
30
Кириленко, В. І., та Ю. О. Чалюк. "ІННОВАЦІЙНІСТЬ ЕКОНОМІК СВІТУ". Підприємництво та інновації, № 15 (30 грудня 2020): 7–14. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/15.1.
Full textAbstract:
Статтю присвячено науковому пошуку структурних відмінностей інноваційних економік світу та ролі рейтингових агентств у визначенні інноваційного потенціалу країн. У роботі використано методи структурно-факторного дослідження, статистику, інфографіку, а також аналітику Індексу європейського інноваційного табло, Глобального індексу інновацій, Індексу інноваційного потенціалу. Здійснено групування і ранжування країн, що дало змогу виявити серед них інноваційних лідерів, сильних, помірних та повільних новаторів. Відбувається поступове зміщення центру розвитку інновацій на Cхід. Свої позиції посилюють «азійські тигри» – Сінгапур, Корея і Тайвань. Благополуччя держави, досягнуте на основі інноваційного розвитку, сприяє зміцненню економічного потенціалу країни, поліпшує добробут населення, рівень та якість його життя, посилює політичну, економічну та соціальну безпеку держави. Застосування комбінованого кластерного підходу до оцінки інноваційного розвитку України дасть змогу активізувати державну політику фінансування технічних та науково-дослідних проєктів, знайти пріоритетні напрями технологічного розвитку країни. У 2020 р. Україна зіштовхнулася з пандемією коронавірусу, яка стала каталізатором активізації інноваційної діяльності у приватному й державному секторах економіки.
31
Маркіна, І. А., В. Л. Вороніна та К. Є. Філатова. "МЕНЕДЖМЕНТ ПЕРСОНАЛУ В УМОВАХ СТІЙКОГО ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА". Підприємництво та інновації, № 17 (30 квітня 2021): 39–42. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/17.7.
Full textAbstract:
Метою статті є дослідження проблемних питань менеджменту персоналу в умовах стійкого інноваційного розвитку сучасних українських підприємств. Актуальність теми дослідження підтверджується тим, що в інноваційній економіці, яка супроводжується безперервною трансформацією зовнішнього середовища і зростанням невизначеності, однією з умов стійкого інноваційного розвитку підприємства є зростання його кадрового потенціалу. У статті проаналізовано особливості менеджменту розвитку персоналу в сучасних умовах інноваційних змін. Виявлено недоліки професійної підготовки та розвитку персоналу. Запропоновано підходи до поліпшення використання персоналу під час реалізації інновацій. Розглянуті у статті питання менеджменту розвитку персоналу забезпечують чітке уявлення про те, що головне місце в управлінні підприємством займає працівник, адже вся інноваційна діяльність спрямована на максимізацію прибутку та ґрунтується на задоволенні потреб персоналу підприємства.
32
Лісовська Л.С. "РОЗВИТОК СПІВПРАЦІ З ПИТАНЬ ІННОВАЦІЙ З ІНОЗЕМНИМИ ПАРТНЕРАМИ У РЕГІОНАХ УКРАЇНИ". Економічний форум 1, № 4 (2020): 63–72. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-4-8.
Full textAbstract:
У статті вивчено наведено результати дослідження диференціації інноваційної активності промислових підприємств на основі вивчення показників розвитку співпраці з питань інновацій. Для проведення дослідження було використано кластерний аналіз, зокрема інструменти ізоморфного розподілу та методу куль. Об’єктами спостереження є регіони України та діяльність промислових підприємств, які впроваджували технологічні інновації. Для проведення кластерного аналізу було обрано показники з інноваційної співпраці за місцем розташування партнерів (країни Європи, США, Китай та Індія, інші країни) протягом 2008/2020 рр.
 Здійснено систематизацію регіонів України за показниками співпраці підприємств з іноземними партнерами протягом вказаного періоду та доведено асиметричність та диспропорційність розвитку систем взаємодії у регіональному вимірі.
 Результати кластерування повинні стати інформаційним забезпеченням моніторингу показників ефективності інноваційних процесів у національній інноваційній екосистемі, їх дослідження на предмет виявлення закономірностей зміни їх ознак у різних економіко-соціальних умовах, а обґрунтовані висновки та пропозиції повинні бути покладені в основу формування регіональної інноваційної політики та інноваційної політики суб’єктів господарювання.
33
Бужимська, К. О., та М. В. Желіховська. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ЕКОНОМІКИ". Підприємництво і торгівля, № 28 (5 лютого 2021): 15–19. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-28-02.
Full textAbstract:
У статті уточнено сутність та представлено змістовні характеристики цифрової економіки як основи новітніх зрушень у веденні бізнесу. Запропоновано визначати цифрову економіку, зростаючу на основі інформаційної економіки, як її продовження в новій якості після безпрецедентного та руйнівного технологічного прориву в результаті четвертої промислової революції, яка характеризується нелінійною (експоненціальною) швидкістю поширення інновацій, глибиною та масштабом проникнення цифрових технологій, силою впливу цифрових комплексів та систем. Обгрунтовано необхідність структурної трансформації бізнес-процесів та пошуку нових моделей ведення підприємницької діяльності із застосуванням цифрових технологій. Узагальнено параметри впливу цифровізації економіки на: якісні трансформації у шляхах організації та ведення бізнесу, його маркетингових стратегій; забезпечення бізнесу ресурсами; виробничі та трансакційні витрати, які в цифровій сфері різко зменшуються або взагалі зникають; сітьовий ефект та ефект економії від масштабу, які стають глобальними. У процесі вивчення впливу цифрової економіки на розвиток підприємництва визначено основні зміни, що відбулися в діловому середовищі під впливом «цифровізації», зокрема такі як: зміни в стратегії взаємовідносин із клієнтами; нові умови в роботі з клієнтами; зміни в конкуренції; нові джерела прибутку та фактори конкурентоспроможності; нові форми бізнесу; зміни ділового середовища в цифровій спільноті. Встановлено, що нові бізнес-моделі з’являються в цифровій економіці завдяки створенню та розвитку інноваційних технологій. Серед найбільш актуальних бізнес-моделей, які можуть використовуватися як новими, так і діючими бізнес-структурами в цифровій економіці визначено наступні: електронна комерція; краудсорсинг; безкоштовні послуги; партнерство; додаткові пропозиції; персоніфікований масовий товар; послуги з оренди автомобілів, велосипедів, електричних скутерів, скутерів тощо за допомогою цифрових технологій тощо. Узагальнено, що вказані бізнес-моделі передбачають ведення бізнесу в цифровому просторі і здатні надати компаніям певні переваги: вузький сегмент ринку, низькі витрати, постійна взаємодія зі споживачем тощо.
34
КОТЛУБАЙ, Вячеслав, Євгенія РЕДІНА та Іван ПРИМАЧЕНКО. "СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ІННОВАЦІЙНОЇ СКЛАДОВОЇ СУЧАСНОГО БІЗНЕСУ". REVIEW OF TRANSPORT ECONOMICS AND MANAGEMENT, № 5 (21) (17 червня 2021): 36–44. http://dx.doi.org/10.15802/rtem2021/232860.
Full textAbstract:
Мета. Сформулювати основні стратегічні пріоритети, що обумовлюють управління розвитком вітчизняного бізнесу на інноваційних засадах. Методика. Для здійснення дослідження авторами задіяно загальнонаукові та спеціальні принципи, прийоми та методи наукового пізнання у сфері управління інноваційною діяльністю: динамічний та семантичний аналіз, компаративний аналіз та метод систематизації; метод групування, аналізування і синтезу, абстрактно-логічний та експертний методи. Результати. Сучасний етап розвитку інноваційної складової вітчизняного бізнесу характеризуєтеся повільними та іноді негативними темпами. Показано, що відсутність дієвої політики уряду на протязі останніх 10-15 років призвели до того, що вітчизняний бізнес вимушений самостійно вирішувати питання фінансування розвитку та впровадження інновацій. Доведено, що відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України розпорядження про план заходів щодо реалізації стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на 2020-2022 роки, а також відсутність відповідних державних коштів для реалізації встановлених Стратегією завдань, унеможливлює її виконання. Обґрунтовано, що ефективне впровадження інновацій у сучасному бізнесі неможливе без активної підтримки органів державної влади, що, у свою чергу, неможливо за відсутності чітко визначеної моделі інноваційного розвитку національної економіки та заходів державної політики. Сформульовано основні стратегічні пріоритети, що обумовлюють управління розвитком вітчизняного бізнесу на інноваційних засадах на мікро- та макрорівнях. Наукова новизна. Сформульовано стратегічні пріоритети управління розвитком інноваційної складової сучасного бізнесу на макро- та мікрорівнях. Практична значимість. Запропоновані стратегічні пріоритети можуть бути використані як на мікрорівні тобто безпосередньо для підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств за рахунок впровадження інноваційних складових, так і на макрорівні – під час розробки програмних та законодавчих документів, що стосуються розвитку вітчизняного бізнесу.
35
Гончаренко, О. Г., О. М. Тогочинський, В. О. Аніщенко та К. Ю. Сіренко. "ЕКОНОМЕТРИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ". Science and Innovation 18, № 1 (2022): 20–28. http://dx.doi.org/10.15407/scine18.01.020.
Full textAbstract:
Вступ. Для виявлення напрямків розвитку інноваційних процесів у вітчизняній промисловості та окреслення їх подальших перспектив доцільно застосовувати економіко-математичні методи оцінки. Тому важливим є дослідження динаміки показників інноваційної діяльності та побудова моделі інноваційного розвитку промислового потенціалу України.Проблематика. Економічні процеси та кризові явища спонукають до пошуку нових форм і методів господарювання для забезпечення конкурентоспроможності й економічної стійкості. Застосування економетричного моделювання дозволяє математично розрахувати вплив інновацій на зростання промислового потенціалу, визначити зміну значеньпоказників інноваційної діяльності, а отже, прогнозувати й планувати результати і ступінь інноваційних процесів.Мета. Змоделювати рівень інноваційного розвитку промислового потенціалу України методом багатовимірного статистичного аналізу інноваційної діяльності для прийняття оптимальних управлінських рішень.Матеріали й методи. Методи критичного й економічного аналізу застосовано для обґрунтування економетричної моделі та порівняння, групування показників інноваційної діяльності.Результати. Розроблено алгоритм економетричного моделювання інноваційного розвитку промислового потенціалу, що містить чотири блоки оцінки. Визначено, розраховано та проаналізовано динаміку основних складових елементів-показників, що розкривають інноваційну діяльність вітчизняної промисловості. Сформовано матрицю вихідних даних та здійснено стандартизацію значень елементів матриці спостережень. Змодельовано економетричну модель інноваційного розвитку промислового потенціалу України. Наведено інтегральні показники рівня інноваційного розвитку промислового потенціалу, що відображають сукупні зміни, які сталися в їхніх значеннях за певний період. Ці значення коливаються у межах 0,50—0,71, що вказує на низький рівень інноваційної активності.Висновки. Моделювання інтегральних показників дає можливість прогнозувати зміни інноваційного процесу у майбутньому та альтернативні шляхи його розвитку.
36
Марченко, О. І., та Ю. В. Рожко. "ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНИХ ІННОВАЦІЙНИХ РЕЙТИНГАХ". Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 2 (27 листопада 2018): 193–206. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.2.2018.193-206.
Full textAbstract:
У статті розглянуто місце України в міжнародних інноваційних рейтингах. Особливу увагу зосереджено на двох рейтингах, а саме: Глобальний індекс інновацій (GII) та Індекс глобальної конкурентоспроможності (GCI). Як показало дослідження Україна займає досить низькі позиції в цих рейтингах, що свідчить про низьку конкурентоспроможність економіки країни. Для зростання економіки України необхідно провести цілеспрямовану інноваційну політику зі сторони держави, оскільки саме інновації є тою рушійною силою, яка допоможе піднятися в міжнародних рейтингах та підвищити конкурентоспроможність економіки України.
37
Lyashenko, V., та M. Soldak. "ПРО СУТНІСТЬ ІНСТИТУТІВ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ТА ЇХ РОЛЬ В ІННОВАЦІЙНІЙ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ". Science and Innovation 17, № 2 (2021): 25–38. http://dx.doi.org/10.15407/scine17.02.025.
Full textAbstract:
Вступ. В умовах сучасної промислової революції Україні потрібна реіндустріалізація на засадах інноваційної модернізації, яка неможлива без створення відповідних інститутів.Проблематика. Формування та реалізація сучасної політики регіонального розвитку, яка спрямована за активізацію інноваційної діяльності, вимагає пошуку нових можливостей через створення та ефективну дію інститутів регіонального розвитку. Мета. Обґрунтування теоретичних підходів до розуміння сутності інститутів регіонального розвитку та їхньої ролі в інноваційній модернізації економіки.Матеріали й методи. Використано теоретичне надбання економічного вчення провідних учених з проблем інституційної обумовленості інноваційних процесів. Дослідження базується переважно на інституціональній парадигмі тапередбачає синтез інституціонального та еволюційного підходів.Результати. Інститути регіонального розвитку запропоновано розглядати у широкому розумінні як диференційовані регуляторні режими, які створюють умови для досягнення бажаного соціально-економічного стану системи вцілому через надання можливості господарюючим суб’єктам вилучати інноваційну ренту; у вузькому розумінні, інститути регіонального розвитку — це організації різної організаційно-правової форми, які є елементами регіональноїінноваційної інфраструктури і забезпечують розвиток і підтримку всіх стадій інноваційного процесу, мінімізуючи трансакційні витрати.Висновки. Висунуто гіпотезу що інститути регіонального розвитку — це не тільки організації, механізми, інструменти й норми поведінки, які створені державою, а й результати інституціоналізації на мезорівні правил, вироблених колективом господарюючих суб’єктів. Подальші дослідження полягають у визначені можливостей формування інститутів регіонального розвитку в результаті здійснення колективних спроб подолання умов невизначеності та мінімізації трансакційних витрат в процесі інноваційної активності.
38
Sus, T. Yo. "СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ". Actual problems of regional economy development 1, № 15 (2019): 80–87. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.15.80-87.
Full textAbstract:
В умовах реформування аграрного сектору перед Україною постає проблема вибору стратегії інноваційного розвитку та джерел її фінансування. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування науково-методичних підходів і практичних рекомендацій щодо концепції фінансового забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору.У процесі дослідження монографічний метод дозволив зазначити, що в країнах з сировинною економікою низький попит на інновації, тобто відсутність конкурентного промислового виробництва, не створює бази для формування інноваційного середовища та потенційних споживачів інновацій. Домінування видів діяльності зі спадною віддачею зумовлює реалізацію моделі за якої суспільні фінанси повинні направлятися на реалізацію в аграрному секторі завдань щодо його сталого розвитку в умовах зростаючого попиту на продукти харчування та необхідності збереження родючості ґрунту, розробку механізмів пріоритетного фінансування та реалізації цих завдань.Розглянуто сучасні підходи до фінансування інноваційного розвитку. Зазначено, що в сировинних економіках інновації направлені на збільшення видобутку сировини та вирощування сільськогосподарських культур, на які є попит на міжнародних ринках. Домінування видів діяльності зі спадною віддачею не дозволяє фінансувати інноваційний розвиток належним чином, як зі сторони держави, так і зі сторони потенційних споживачів інноваційних продуктів. Запропоновано для аграрного сектору України поєднання двох моделей, коли модель “держава інвестор” використовується в інноваціях, які мають в більшій мірі суспільний ефект (наприклад екологічні інновації) і, навпаки, модель “держава-регулятор” в інноваційній діяльності, що має яскраво виражений економічний ефект. Окреслено специфіку інноваційних процесів в аграрному секторі. Проаналізовано сучасні підходи до фінансового забезпечення інноваційного розвитку та фактори, які негативно впливають на розвиток агроінновацій в Україні.
39
Зварич, І. Т., та О. І. Зварич. "ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ У СВІТЛІ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ СИСТЕМ". Підприємництво та інновації, № 16 (26 лютого 2021): 26–31. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/16.4.
Full textAbstract:
У статті висвітлюється використання відповідних інституційних засад економічного розвитку вітчизняних регіонів у світлі формування інноваційних систем. При цьому встановлено, що на його рівень впливає насамперед історично сформована інституційна основа економічної системи держави. Водночас виходячи з інституційних принципів формування економічного розвитку регіону можна говорити про створення різних типів систем інновацій. У широкому трактуванні концепція інноваційних систем поєднує у собі всі елементи й аспекти економічної структури та інституційного укладу, яким здійснюється істотний влив на процеси навчання, пошуку і використання інновацій в економіці території. Формування регіональної інноваційної політики в Україні значною мірою є процесом, залежним від зовнішніх умов (у тому числі від доступності ресурсів з європейських фондів). Меншою мірою він є результатом низової потреби та переорієнтації регіональної політики на проблеми, пов’язані з інноваційністю економіки. Водночас викликом для неї має стати розповсюдження і ширше використання регіонального прогнозу. Тому регіональний foresight повинен стати загальним та ключовим інструментом стимулювання економічних змін поруч із розширенням моніторингу інноваційних процесів і відкриттям та розповсюдженням доступу до цієї інформації серед широкого кола суб’єктів господарювання, що має стати фундаментом у побудові регіональних систем інновацій. При цьому отримані у результаті цього знання про механізми, функціонуючі у регіональному середовищі, необхідні не лише для розуміння таких процесів, а й мають стати чинниками регіональної інвестиційної політики.
40
Susidenko, Valentin, та Julia Susidenko. "РЕАЛІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, № 6 (2020): 183–93. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0217.
Full textAbstract:
Розглянуто основні засади формування принципів та методів управління інноваційним розвитком підприємств України на стадії науково-технічної підготовки виробництва. Доведено, що провідні підприємства інвестують у необоротні активи для подальшого вдосконалення інноваційного рівня свого виробництва. Розкрито реалії інноваційної діяльності сучасних підприємств та виокремлено її основні проблеми і принципи функціонування, які полягають у створенні умов для збереження, піднесення і використання науково-технічного та інноваційного потенціалу, забезпечення підприємництвом розвитку науково-виробничої сфери тощо. Визначено перспективи інноваційної діяльності шляхом реалізації інноваційних проектів суб’єктів господарювання різних форм власності. В статті розглянуті проблемні питання впливу системних внутрішніх та зовнішніх факторів на інноваційний розвиток підприємства і управління сучасними організаціями на засадах інноваційного підходу в умовах ринкової економіки. Запропоновані деякі рекомендації щодо впровадження комплексного механізму стимулювання інноваційного розвитку з урахуванням дії загальнонаукових діалектичних закономірностей еволюційного розвитку. Розвиток сучасного підприємства – це процес систематичних динамічних перетворень, трансформацій його підсистем в межах встановлених підприємством стратегічних цілей для забезпечення сталого інноваційного розвитку. Тому нагальною проблемою інноваційного розвитку є раціоналізація та інтеграція всіх процесів в системі управління підприємством. Проаналізовано множиною багаторівневих цілей об’єктів і суб’єктів управління, які повинні мати високий рівень узгодженості, а з іншого, – складністю їх гармонізації. Визначено сучасні умови ведення інноваційної діяльності ставлять перед її ініціаторами завдання організації безперервного процесу нарощування конкурентних переваг у всіх напрямках ресурсного забезпечення впровадження нововведень. Їх головним джерелом на сьогодні є так звані нематеріальні активи і, перш за все, людські ресурси, професіоналізм і знання, як упорядкована специфічна сфера, яка націлена на вирішення певних завдань впровадження інновацій. Встановлено, що людські ресурси, професіоналізм, знання стають першочерговим ресурсом, який є важливою вартістю підприємств та забезпечує їх економічний розвиток.
41
Abramova, Alla, Maksym Marych та Liubov Popova. "КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ БАНКІВСЬКИМИ УСТАНОВАМИ В УКРАЇНІ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 2 (18) (2019): 181–89. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-2(18)-181-189.
Full textAbstract:
У статті проведено дослідження стану кредитного забезпечення комерційними банками інноваційного розвитку економіки України, а саме: проаналізовано динаміку кредитного забезпечення інноваційних змін, встановлено залежність ВВП України від обсягу банківських кредитів під час фінансування інноваційної діяльності, а також вплив окремих тарифних, облікових, нормативних факторів на показники кредитування інновацій. Представлено банки-лідери у сфері фінансування інновацій у країні. У результаті проведеного дослідження встановлено основні тенденції банківського кредитування інновацій в Україні та запропоновано авторське бачення грошово-кредитних, фіскальних, законодавчих, адміністративних та інших заходів сприяння та активізації банківського кредитного забезпечення цього напряму розвитку економічної активності в Україні.
42
Непомнящий, І. О. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ТА ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 65 (28 січня 2022): 172–78. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-65-23.
Full textAbstract:
Успіх розвитку економіки будь-якої країни світу визначається успішними чи невдалими діями керівництва уряду. Такі дії базуються на макроекономічній політиці, яка в умовах постійно зростаючої відкритості національних економік визначається не в останню чергу позицією країни у світовому економічному просторі. У статті проаналізовано сутність глобалізаційних та інтеграційних процесів в економіці, зокрема висвітлено форми прояву впливу глобалізаційних та інтеграційних процесів на національні економіки. Глобалізація відкриває найширші можливості для розвитку та зростання економіки, але темпи її поширення нерівномірні. Процес інтеграції у світове господарство відбувається в одних країнах швидше, ніж у інших. Ті, кому вдалося досягти інтеграції, мають більш високі темпи зростання та скорочення бідності. Підвищення рівня життя створило можливості для розвитку демократії та прогресу у вирішенні таких проблем, як захист економічної безпеки держави. Економічна “глобалізація” – це історичний процес, що є результатом інновацій у суспільстві та технічного прогресу. Під цим терміном розуміють постійно зростаючий ступінь інтеграції країн світу, в основному за рахунок торгових і фінансових потоків. Зрозуміло, що глобалізація впливає на всі сторони соціально-економічного життя практично кожної країни світу, і цей процес є об’єктивним і незворотним. У світовій економіці, що глобалізується, залишається все менше місця для національної економічної автономії, а це означає, що національні уряди поступово втрачають контроль над економічним розвитком країни.
43
Глівінська, Ю. В. "СИСТЕМНА СУТНІСТЬ КАТЕГОРІАЛЬНИХ ПОНЯТЬ МЕХАНІЗМІВ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ". Підприємництво і торгівля, № 30 (1 липня 2021): 17–24. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-30-03.
Full textAbstract:
У статті розглянуто трактування сутності терміна «потенціал» як складного, багатоманітного поняття, що поєднує насамперед ресурси, засоби, джерела, необхідні для функціонування системи, котрі в разі реалізації можливості їх мобілізації i використання за певних умов здатні надати розвитку системи якісно нового імпульсу. Загальновідомо, що стрімкий економічний і науково-технологічний розвиток розвинених економік у другій половині ХХ ст. пов'язаний зі значною кількістю винаходів та нововведень. Поява інновацій, які суттєво вплинули на продуктивність праці та витрати виробництва, стала результатом дії науково-технічного прогресу. Відповідно, трансфер технологій, імплементація нововведень у виробництво потребують великих фінансових ресурсів, інвестицій, що й зумовлює поєднання категорій «інновації» та «інвестиції». Розкрито сутність інноваційного та інвестиційного потенціалів та описано їхні складники. Удосконалено трактування поняття інноваційно-інвестиційного потенціалу економічного розвитку на засадах сталості як здатність економічної системи за збалансованими екологічним та соціальним склaдниками розвитку до здійснення інноваційної діяльності за наявності сприятливoго інвестиційного середовища. Реалізація інноваційно-інвестиційного потенціалу неможлива без механізмів йoго формування та використання, тому, узагальнюючи підходи до трактування сутності понять «господарський механізм», «економічний механізм», «інституційний механізм», було запропоновано парадигму: механізму формування інноваційно-інвестиційного потенціалу, який визначено як систему причино-наслідкових та обернених зв’язків між усіма елементами потенціалу в усіх сферах національної економіки та різних рівнях господарювання для підвищення ефективності його застосування; механізму використання інноваційно-інвестиційного потенціалу, в основі якого лежить узгодження приватних і суспільних інтересів на основі вдосконалення нормативно-правового забезпечення, зміни економічної структури національного господарства, здійснення моніторингу діяльності суб’єктів економіки, інформаційно-аналітичного та кадрового забезпечення процесу залучення інвестиційних ресурсів, що знаходить вираз у цілях, формах і результатах їх взаємодії на всіх рівнях.
44
Березівський, Я. П. "ІДЕНТИФІКАЦІЯ УМОВ ТА ЧИННИКІВ ФОРМУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 64 (7 жовтня 2021): 31–35. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-64-05.
Full textAbstract:
Метою статті є наукове обґрунтування умов та чинників формування технологічної конкурен-тоспроможності національної економіки, сукупність яких досить варіативна та враховує низку аспектів розши-рення і розвитку конкуренції. У статті доведено, що формування технологічної конкурентоспроможності національної економіки відбувається в контексті впливу певних умов та чинників. Встановлено, що в кожній із теорій конкуренції в міру їх історичної еволюції технологічна конкурентоспроможність економіки розглядалася в контексті доступу та здатності ефективно використовувати технологічні ресурси, сформованості ринку інно-вацій та технологій, реалізації державної політики стимулювання інноваційної діяльності. До базових умов фор-мування технологічної конкурентоспроможності віднесено такі, що утворюють середовище, в якому техно-логічні процеси мають загальнонаціональне значення, відповідають глобальним змінам, залежать від соціально-економічного стану держави та поширюються в міру сучасності і прогресивності розвитку національного гос-подарства. Йдеться про певні характеристики, що забезпечують сприятливість середовища щодо розвитку конкурентного середовища, ринку технологій та інновацій, фінансово-інвестиційної та інноваційно-технологічної інфраструктури, інформаційного суспільства та цифровізації економіки, інтелектуально-творчої та високопродуктивної праці, венчурного підприємництва. Здійснено розподіл умов згідно з низкою функціональ-них аспектів формування технологічної конкурентоспроможності – ринковий, інфраструктурний, техно-логічний, інноваційний, інтелектуальний та ресурсний. Такий функціональний підхід застосовано при визначенні чинників формування технологічної конкурентоспроможності національної економіки. До базових чинників відне-сено такі, що мають статистично явний характер, піддаються аналізу та синтезу, структурно-функціонально спроектовані та стратегічно обґрунтовуються при забезпеченні необхідного рівня технологічної конкурентос-проможності економіки.
45
ГОЛОВЧЕНКО, Оксана. "ПОЛІТИКА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління 60, № 1 (2022): 21–26. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2021-1(60)-4.
Full textAbstract:
Наявність в економіці диспропорцій потребує системного їх виявлення та ретельного дослідження, враховуючи перспективні напрямки щодо розбудови високотехнологічних та інноваційних секторів національної економіки, що саме диктується потребами сучасності та глобальними тенденціями розвитку. Балансування національної економіки, протиріччя у соціально-економічних процесах представляють собою рушійну силу, яка викликає нові хвилі змін і, як наслідок, формує можливості щодо розвитку певних елементів макроекономічного середовища. Методичні підходи до моделювання індикаторів соціально-економічного зростання, які впливають на національну економіку, передбачають комплексне мультилатеральне дослідження впливу якісних і кількісних складових макроекономічного середовища, умов мобілізації інноваційних джерел зростання та вдосконалення системи індикаторів економічного розвитку на основі виокремлення типологічних ознак та врахуванні економічних диспропорцій. Зазначені процеси забезпечують оптимальну інструментальну підтримку оцінки соціально-економічних процесів за умови структурних зрушень в національній економіці.
46
Bondarchuk, N. V. "ТЕОРЕТИЧНИЙ ЗМІСТ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ ТА ЙОГО СКЛАДОВІ". Actual problems of regional economy development 1, № 14 (2018): 10–18. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.14.10-18.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню теоретичного змісту людського капталу та визначення його основних складових. Метою дослідження є визначення теоретичного змісту поняття «людський капітал» як об’єкта обліку та його складових. Встановлено, що центральне місце в процесі переходу економіки на інноваційний шлях розвитку, яка повинна мати високий творчий потенціал, бути висококваліфікованим професіоналом. Від професіоналізму працівника залежать результати інтелектуальної, інноваційної діяльності та успіхи в інноваційній економіці. 
 Наведено основні визначення поняття “людський капітал” у працях економістів. Констатовано, що людина та її продуктивні здібності займають центральне місце в психолого-педагогічних та соціально-економічних науках. Відмінності у трактуванні даної дефініції залежать: по-перше, у виокремленні складових людського капіталу (капітал здоров’я, інтелектуальний капітал, мобільність, мотивація, культура, творчі здібності, талант, виховання, менталітет, адаптивність); – по-друге, у сфері використання людського капіталу (економічна, соціальна, психологічна, педагогічна, управлінська, облікова категорія).
 Для формування повного уявлення про сутність, особливості людського капіталу та його значимість у різних сферах діяльності суб’єктів господарювання змістовно розкрито елементи досліджуваної категорії. Визначено основні складові людського капіталу серед яких: капітал здоров’я, інтелектуальний капітал, мобільність, мотивація, культура, творчі здібності, талант, виховання, менталітет, адаптивність). В процесі дослідження уточнено функції кожної із складової людського капіталу.
 Основними напрямами подальших досліджень є конкретизація облікових принципів і процедур людського капталу, формування єдиних методичних підходів у способах оцінювання людського капіталу.
47
Loiko, Daria. "ІННОВАЦІЇ ЯК РУШІЙНА СИЛА СПОЖИВЧОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 1, № 3 (2019): 100–107. http://dx.doi.org/10.32750/2019-0109.
Full textAbstract:
Споживчий сектор економіки є неоднорідним за своїм складом і включає в себе як споживання промислових і непромислових товарів, так і споживання різних видів послуг. За результатами проведеного аналізу зроблено висновок про згортання екстенсивного розвитку споживчого сектору економіки України. Кількість працівників, зайнятих на різних підприємствах споживчого сектору за останні сім років зменшилась на 21,42 %. Зростає важливість розвитку споживчого сектору економіки за рахунок інноваційних чинників. Останні десятиріччя характеризуються тенденцією до динамічних змін споживчих уподобань населення. Споживчий сектор можна вважати індикатором соціально-економічної ефективності інноваційної діяльності підприємств. Питома вага інноваційно активних вітчизняних промислових підприємств склала у 2018 р. 16,1% від їх загальної кількості. Питома вага підприємств, що впроваджували інновації у 2018 р. склала 14,1 % від загальної кількості підприємств і за період 2013-2018 рр. знизилась на 3,67 %. Низький рівень питомої ваги інноваційно активних підприємств є негативним чинником розвитку вітчизняної економіки. Активність українських новаторів за період 2014-2018 рр. зросла за кількістю поданих заявок на реєстрацію прав промислової власності на 24,09 %. Збільшилася кількість заявок за напрямом «Інші споживчі товари» (+35,6 % ). Зважаючи на пріоритетність витрат вітчизняних домогосподарств на продукти харчування та одяг і взуття доцільно стимулювати розвиток інновацій на підприємствах харчової та легкої промисловості. Темпи виробництва продукції у текстильному, швейному та шкіряному виробництвах України зростали в період 2014, 2016-2017 рр., і знижувалися у 2015 р. та 2018 р. Змінюються технології, які використовуються для виготовлення одягу. Використовуються цифрові технології віртуальних моделей одягу, технології 3D-друку моделей одягу і взуття. Це дозволяє задовільнити зростаючі вимоги споживацького попиту та економічно раціонально використовувати матеріальні та трудові резерви виробництва.
48
Gorodianska, Larisa. "АНАЛІЗ ВПЛИВУ ІННОВАЦІЙ НА РІВЕНЬ ВІДТВОРЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ РЕСУРСІВ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 1, № 3 (2019): 27–36. http://dx.doi.org/10.32750/2019-0102.
Full textAbstract:
В статті визначено загальну характеристику економічних ресурсів та напрями їх відтворення. Запропоновано класифікацію економічних ресурсів за видами; виокремлено категорію «відтворювані економічні ресурси», яку утворюють об’єкти основних засобів, нематеріальних активів та інтелектуальний потенціал трудових ресурсів.
 Геополітичний конфлікт і негативні макропроцеси в країні призвели до суттєвого зниження інноваційної активності вітчизняних підприємств. Проаналізовано напрями капіталовкладень підприємств у відтворення об’єктів економічних ресурсів, таких як основні засоби, нематеріальні ресурси (активи) та зростання рівня інтелектуального потенціалу трудових ресурсів. Визначено частки таких вкладень за роками. Дослідження статистичних даних та вивчення зовнішніх і внутрішніх факторів показало, що відтворення інтелектуальних, нематеріальних і матеріальних ресурсів, а також інтелектуального потенціалу персоналу відбувається на досить низькому рівні.
 Аналіз джерел фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств за їх частками виявив, що пріоритетним джерелом фінансування інноваційної діяльності є власні кошти. Економічний аналіз показав, що економіка України залишається не сприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Висвітлено вплив різних факторів на інноваційну активність підприємств. Обґрунтовано потребу формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, яка має відбуватися з врахуванням основного фактору економічної динаміки – інновацій, які орієнтовані насамперед на зростання продуктивності праці.
 Запропоновано проведення прогнозування і моніторингу проблемних аспектів відтворення економічних ресурсів. Планування заходів відтворення дозволить вітчизняним інноваційно активним підприємствам досягти фінансової стабільності, сприятиме підвищенню результативності інтелектуальної праці та її впливу на економічне зростання країни.
49
Романова, Л. В. "МАРКЕТИНГОВЕ УПРАВЛІННЯ ЯК СТРАТЕГІЧНА ІННОВАЦІЙНА СКЛАДОВА СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, № 1(60) (30 квітня 2021): 50–56. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/60-9.
Full textAbstract:
Метою написання даної статті є розробка основних інноваційних напрямків щодо вдосконалення управління маркетинговою діяльністю промислових підприємств в умовах інноваційної економіки. Основними методами дослідження стали системний підхід, ситуаційний, аналіз і синтез, діалектичний і логічний методи. Науковою новизною даної роботи є визначення маркетингового управління базовою складовою системи управління підприємствами і визначення концепції маркетингу як інноваційного напряму розвитку маркетингу на промислових підприємствах з метою забезпечення реальної клієнтоорієнтованості. Запропоновано нові принципи і технології маркетингу. Практична цінність досліджень полягає можливості реалізації запропонованих інноваційних рішень в маркетинговому управлінні промисловими підприємствами. У процесі досліджень визначено роль управлінських і маркетингових інновацій. Встановлено рівень інноваційної активності промислових підприємств України, запропоновано напрями трансформації маркетингового управління з метою забезпечення реальної клієнтоорієнтованості. Запропоновано сучасна класифікація інновацій, концепція маркетингу взаємин в маркетинговому управлінні промислових підприємств. Показані ті трансформації маркетингу, які зумовлюють зміну його ролі і місця в управлінні підприємством. Запропоновано нові технології маркетингового управління та принципи побудови маркетингу взаємовідносин.
50
Murashko, Mykola, та Dmytro Sotnikov. "ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ БУДІВЕЛЬНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 4(16) (2018): 254–61. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-4(16)-254-261.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано сутність функціонування інвестиційного будівельного сектору економіки в сучасних умовах. Доведено, що нині становище вітчизняних будівельних підприємств на ринку інвестицій характеризується їхньою неготовністю до ефективного освоєння основних засобів на інноваційній основі, а також неготовністю потенційних інвесторів вкладати капітал у будівельні підприємства через високі ризики, пов'язані з незахищеністю права власності, з великою ймовірністю неповернення коштів через неефективне управління. Водночас сучасні інноваційно-інвестиційні процеси в будівельній галузі повинні бути спрямовані не тільки на зростання питомої ваги інноваційно орієнтованих підрядних робіт у загальному обсязі будівельно-монтажних робіт, а й на інноваційну перебудову самої будівельної галузі. Обґрунтовано, що основними причинами, що стримують інвестиції в зростання будівельного виробництва та технічне переоснащення будівельної галузі, є нестабільність політичної ситуації, тіньові та різного роду спекулятивні процеси в інвестиційно-будівельній сфері, високі податки та ризики інвестиційної діяльності, велика вартість позикового капіталу та складність отримання кредиту, а також інші чинники, що характеризують інвестиційний клімат України як несприятливий. Тому в контексті вищезазначених причин, інвестиційна політика в будівельній галузі повинна органічним чином поєднувати інструменти державного впливу та дерегуляції з метою створення сприятливого інвестиційного середовища як для вітчизняних, так і іноземних інвестицій. Інвестиційна політика України в середньостроковій перспективі має бути спрямована на стійкий розвиток будівельної галузі на інноваційній основі, забезпечення економічної безпеки країни, формування повноцінного ринку землі, розвиток ринкової інфраструктури, нарощування інвестиційно-будівельного потенціалу та створення сприятливого інвестиційного середовища для трансферу сучасних технологій, застосування узгоджених з нормами ДБН механізмів захисту національного будівельного ринку, створення дієвих стимулів для поступального розвитку інноваційно-інвестиційних процесів у будівельній галузі України шляхом першочергової реалізації проектів із реконструкції, модернізації та технічного переоснащення виробничих потужностей та інфраструктурних об’єктів на інноваційній та екологічній основі.