Academic literature on the topic 'Екологічні терміни'

Екологічні проблеми та невідкладність їх вирішення вимагає зміни екологічних уявлень громадян, дослідження екологічної свідомості та факторів впливу на неї. Формування в суспільстві екологічних цінностей та підвищення екологічної свідомості населення є важливим завданням державної екологічної політики. У статті розглядаються праці зарубіжних науковців, присвячені вивченню питань екологічної свідомості. Актуалізується проблема різних наукових підходів до розгляду поняття «екологічна свідомість», проводиться аналіз зарубіжної наукової літератури з даного питання. Підкреслено важливість екологічних переконань, а також їх зв'язок із соціально-демографічними характеристиками. Зокрема, такі фактори як освіта, вік, стать та політична ідеологія послідовно ідентифіковані як чинники, що корелюються з екологічною стурбованістю. Акцентовано що саме, молоді та добре освічені люди найбільш стурбовані станом навколишнього середовища, а тісний взаємозв'язок між соціальним статусом, рівнем інформованості та соціальною участю підкреслюють таку вирішальну роль, як ідеологія. Показанощо в зарубіжній науковій літературі існує проблема у визначенні терміну «екологічна свідомість» та відокремлення його від інших, схожих за змістом понять. Вивчення екологічної свідомості розвивалося іноді під іншими назвами, такими як «екологічна чутливість» чи «екологічна стурбованість». Вивчаються фактори впливу на екологічну свідомість громадян, зокрема соціально-демографічні (освіта, вік, гендерна приналежність, щільність населення на певній території та поділ населення на міських та сільських жителів) та політико-економічні (рівень доходу, ВВП на душу населення, політична ситуація та економічний рівень країни). Надаються рекомендації щодо підвищення рівня екологічної свідомості громадян.

Стаття присвячена опису мовних особливостей TED-лекцій на екологічну тематику та аналізу специфіки впливу мовних аспектів таких виступів на слухача. У статті наведено визначення терміну «інтонація», зазначено компоненти ритмомелодійного ладу мовлення, розглянуто інтонаційні моделі спікерів та визначено основні фонетичні інструменти впливу на аудиторію. Описано важливість збереження загальновживаної лексики під час виступу та класифіковано екологічні терміни, що вживались в аналізованих TED-лекціях, за структурно-семантичними ознаками. Наведено приклади граматичних особливостей впливу на аудиторію, що використовуються для підсилення емоційного забарвлення виступу та підкреслення важливості висловлювання. Розглянуто найчастотніші синтаксичні конструкції, що використовуються спікерами під час їхніх промов.

Метою статті є розгляд теоретико-нормативних підходів до розуміння змістовно-просторового наповнення феноменології екологічних прав людини в контексті їх онтологічного й аксіологічного значення, об’єктивізації перспектви новелізації їх конституційного розуміння та модернізації, що детерміновані глобалізаційними факторами. Доводиться, що проблематика екологічних прав людини об’єктивується й активізується завдяки складним та суперечливим процесам протидії негативним тенденціям у зазначеній сфері, що можна визначити по відповідних напрямках, інтерпретуючи загрози, які виникли в охоронному та правоохоронному контекстах, а саме: а) завдання мінімізації, а за можливості нейтралізації негативного впливу на навколишнє природне середовище при здійсненні господарської діяльності, експлуатації природних ресурсів та їх вилучення для виробництва матеріальних благ; б) подолання відсутності або обмеженого використання ресурсозберігаючих технологій; в) посилення державного та міжнародного контролю (нагляду) ризиків можливих випадків екологічного лиха і катастроф техногенного характеру; г) підвищення ефективності економіко-соціальних механізмів запобігання та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій; ґ) формування на локальному, регіональному, державному та міжнародному рівнях системи екологічної безпеки як стану захищеності навколишнього середовища, населення, територій, господарських та інших об’єктів від різних загроз, які виникають внаслідок негативних змін компонентів навколишнього середовища в результаті антропогенного впливу, що повинно забезпечуватися комплексом правових, організаційних, фінансових, матеріальних та інформаційних заходів, призначених для прогнозування, запобігання, ліквідації реальних і потенційних загроз безпеки, мінімізації їх наслідків; д) розробка державою та послідовне здійснення екологічно орієнтованої стратегії суспільства, що диктується як національними, так і міжнародними реаліями, бо екологічна безпека може бути забезпечена тільки в результаті дій усього світового співтовариства; е) активізація процесів по формуванню екологічної свідомості, екологічної індивідуальної, групової, колективної психології, в основі якої лежить розуміння того, що забезпечення лише власного екологічного добробуту за рахунок перенесення із власної території екологічно шкідливих виробництв, захоронення відходів та ін. неможливо, оскільки транскордонне та транстериторіальне забруднення знижує загальний рівень екологічної безпеки, призводить до непоправного збитку для біосфери, є зростаючою загрозою політичному, економічному й соціальному добробуту, сталому розвитку суспільства; є) активізація та контекстуалізація заходів щодо подолання низької екологічної культури суспільства на різних рівнях його існування і функціонування, – починаючи від локального, тобто там, де існують і функціонують в умовах місцевого самоврядування в стані повсякденності територіальні громади, соціуму на рівні регіонів та всієї держави, географічних субрегіонів і регіонів, та закінчуючи світовим (глобальним) соціумом, що репрезентується міжнародним співтовариством держав. Наукова новизна дослідження полягає в критичному розгляді процесів виникнення, формування, доктриналізації, легалізації феноменології екологічних прав людини (громадянина) в Україні та зарубіжних державах, а також на рівні міжнародного співтовариства держав та у формулюванні пропозицій щодо нового бачення профільних прав та новелізації їх розуміння на конституційному рівні їх регламентації. Висновки. Зростання значення та ролі екологічних прав людини детермінується кризовим станом розвитку людської цивілізації в умовах глобалізації та змін, що нею викликані, зокрема змінами у сфері промислового виробництва на фоні становлення, формування та розвитку системи світового господарства. Системно аналізуючи та обов’язково враховуючи екзистенційні константи існування та функціонування людської цивілізації, можна стверджувати, що успіх завдань збереження та позитивного посилення екологічного стану природного середовища напряму залежить від формування, існування, легалізації, легітимації, розвитку, вдосконалення феноменології екологічних прав людини. Змістовне навантаження конституційних екологічних прав людини в умовах глобалізації екологічної кризи об’єктивно потребує новелізації свого конституційного розуміння та модернізації через кореляцію й інтерпретацію із відповідним конституційно-проєктним та конституційно-нормотворчим супроводженням і забезпеченням. В основу конституційної кореляції мають бути покладені такі позиції: а) на конституційному рівні треба регламентувати та регулювати не стільки екологічні права громадян, скільки екологічні права людини; б) під сумнів повинен ставитися розподіл екологічних прав людини на галузеві та міжгалузеві, бо саме конституційні екологічні права людини не можуть бути розподілені таким чином, адже це їх нівелює та дискредитує в контексті розуміння їх правової сили; в) із метою підсилення важливості й оптимізації формулювання екологічних прав людини вважаємо некоректним використання термінологічної зв’язки «людина/громадянин», – виступаючи на користь застосування терміну «людина». Важливим фактором, що підкреслює актуалізацію та контекстуалізацію наведених висновків, є феноменологія екологічного конституціоналізму, активні процеси формування та легалізації якого в доктринально-теоретичній та практично-функціональній площинах національного конституційного та загального міжнародного права спостерігаються у вигляді стійкої тенденції.

У статті представлено результати синтезованого аналізу генези та сутності понять «екологічна культура», «екологія культури», «екологія культурна». Крізь призму пострадянського наукового дискурсу розглядаються визначення їхніх дефінітивних контурів і сутнісно-змістового наповнення. Пропонуються підходи до інтерпретації цих термінів та їхнього використання в наукових дослідженнях. Показано, що в радянській та сучасній російській науці утвердилася позиція, згідно з якою запровадження в науковий обіг понять «екологічна культура», «екологія культури» пов’язується з іменем відомого філолога і культуролога Д. Ліхачова. Представлена позиція сучасних українських науковців, згідно з якою походження терміна «екологічна культура» пов’язується з працями представників американської школи культурної екології, що існувала у 20-ті рр. ХХ ст. Доводиться авторська позиція, відповідно до якої термін «культурна екологія» («сultural еcology») увів до наукового обігу 1955 р. американський антрополог Дж. Стюард. Здійснено порівняння поглядів і тлумачень цих понять у працях Д. Лахачова і Дж. Стюарда. На основі аналізу масиву тематичних репрезентативних студій визначено спільні та відмінні підходи до використання і трактування термінів «екологічна культура», «екологія культури», «екологія культурна» у різних галузях знань, в предметно-тематичних науково-педагогічних дослідженнях, в сучасній українській і російській науці та англомовному науковому просторі. Показано, що пріоритетний освітній вектор зумовив найбільш предметне вивчення феномену екологічної культури в царині педагогіки, реконструйовано архітектоніку його рецепції в педагогічній науці України.

Екологізацію суспільного розвитку земної цивілізації розглянуто як інструмент розбудови «зеленої» економіки в контексті подолання глобальних, національних, регіональних і локальних екологічних загроз і зміцнення екологічної безпеки. Досліджено основні проблеми екологізації суспільного життя у політичній, економічній, екологічній, соціальній та духовній площинах. Детально проаналізовано значення і вживання терміна «екологізація» у вітчизняних та зарубіжних наукових працях. «Екологізація» використовується для позначення: будь-яких видів людської діяльності; економічних інструментів, що використовуються в екологічній і лісовій політиці; природокористування; економічних систем; суспільного розвитку. Екологізацію суспільного розвитку трактують як категорію екологічної економіки та інструмент еволюційного переходу до «зеленої» економіки. Екологізація економічної діяльності в Україні полягає в послідовній, комплексній трансформації економічних інструментів в інструменти екологічної політики. Обґрунтовано ключові напрямки екологізації економічної, екологічної, соціальної та духовної сфер природокористування і запровадження «зеленої» економіки в Україні.

Дослідження термінів ґрунтується передусім на законах загального термінознавства, одним з основних завдань якого є дослідження вузькогалузевих терміносистем, до яких належить і термінологічна система екомаркетингу – молода терміносистема науки, яка виникла на стику екології, економіки та маркетингу. Зусилля екомаркетингу спрямовані на задоволення потреб людей за допомогою виробництва, реалізації та споживання товарів, послуг, обміну інформації тощо, при цьому вони не порушують екологічної рівноваги й не впливають на здоров’я людей. Досліджувані терміни забезпечують накопичення та трансфер фахової інформації та задовольняють комунікативні потреби спеціалістів цієї галузі. Статтю присвячено дослідженню семантичних особливостей термінів екомаркетингу. Матеріалом дослідження слугують англомовні публіцистичні тексти з екомаркетингу за період 2011–2017 років (обсяг вибірки – 52 261 слововживання), які ми вважаємо найважливішими засобами вираження терміносистеми екомаркетингу. Крім того, вважаємо, що сфера функціонування є більш важливою в термінознавстві, адже термін – це мовна одиниця, яка проявляє усі свої властивості й ознаки тільки в разі його вживання в текстах різних жанрів. Дослідження показало, що будь-який публіцистичний текст екомаркетингу містить вузькогалузеві, міжгалузеві, зовнішньогалузеві терміни та загальновживану лексику, причому зауважимо, що газетні статті, порівняно зі статтями спеціальних видань, містять набагато менше термінів усіх груп. Також було встановлено, що в публіцистичних текстах наявна велика кількість термінів-синонімів. Синонімія терміносистеми екомаркетингу проявляє свої особливості, функціонуючи власне в публіцистичних текстах. На основі проведеного аналізу було виділено три типи синонімічних рядів у терміносистемі екомаркетингу, найчастотнішим з яких є ряд синонімів, які частково проявляються в публіцистичних текстах. Для впорядкування терміносистеми екомаркетингу важливим є процес уніфікації синонімів, при цьому потрібно дотримуватися критеріїв вмотивованості та абсолютної частоти. Отримані результати нашого дослідження сприятимуть взаєморозумінню науковців у світі та полегшенню процесу передачі інформації.

В статті досліджено науково-теоретичну базу ефективності діяльності підприємств. На основі опрацьованих джерел розширено термін еколого-економічна ефективність діяльності суб’єктів господарювання, яка є результатом ефективних управлінських рішень спрямованих на утримання балансу між економічними та екологічними показниками виробничої діяльності, врахуванням впливу на довкілля в майбутніх періодах виробничих циклів та витратами на природоохоронні заходи згідно стратегії розвитку підприємства. Розглянуто питання економічної та екологічної ефективності природоохоронних заходів лісової галузі спрямованих на утримання балансу між економічною віддачею виробничих процесів та екологічним збитком. Досліджено природохоронні витрати лісової галузі та визначено їх еколого-економічну ефективність в майбутніх періодах. Доведено, що для забезпечення ефективного управління лісовою галуззю є важливим дослідження методів оцінки ефективності природоохоронних заходів лісогосподарських підприємств, розробка нормативно методичних розрахунків екологічних збитків та антропогенного впливу на довкілля. Досліджено принципи екологічної ефективності, що полягають у прагненні отримувати прибуток, але разом з цим знижувати вплив на довкілля і зменшувати використання природних ресурсів, цим самим підвищувати рентабельність лісової галузі.

У статті обґрунтовано важливість виховання у дітей дошкільного віку любові до природи рідного міста в структурі екологічного виховання дошкільників в цілому, визначено основні напрями роботи педагога для досягнення найкращих результатів освітнього та виховного процесу, розкрито суть терміну «екологічна компетентність» як складника екологічної культури. Досліджуваним природним середовищем є місто Батурин, як приклад населеного пункту з багатим розмаїттям флори та фауни, вдалим географічним та екологічним розташуванням, безліччю культурних та природних заповідників, які розташовані на доступній відстані від закладу дошкільної освіти. Наукова новизна статті полягає у вивченні проблеми виховання у дітей дошкільного віку любові до природи рідної місцевості в умовах сучасного світу та з урахуванням особливостей окремого населеного пункту. Авторами проаналізовано та запропоновано найефективніші методи та форми роботи з дошкільниками для досягнення планомірного та поступового вивчення природи рідного міста, запропоновано авторські дидактичні ігри та художні твори як приклад ефективних форм освітнього процесу в сучасному закладі дошкільної освіти.

У статті розглядається створення цивілізованого ринку землі, який може стати міцним поштовхом до залучення інвестицій, розвитку малого і середнього підприємництва на селі. У той же час, Україна ще не готова до створення ринку землі. Для його розвитку необхідне реформування, яке здатне підняти життєвий рівень населення і ціну землі. Формування ринку землі передбачає створення екологічного економіко-інноваційного механізму підвищення її родючості.Незважаючи на те, що існує мораторій, земля продається і купується за різними корупційними схемами. До таких схем відносяться оренда терміном на 49 років, фіктивні договори позики та стягнення неіснуючої заборгованості шляхом позову до суду з оплатою боргу землею, рейдерські захоплення, зміна цільового сільськогосподарського призначення для забудови та багато інших.Обґрунтовано, що значне місце на ринку земельних ресурсів, відводиться державі. Держава повинна не тільки визначати розмір земельної ділянки, але і розмір оренди, її термін. Пріоритет віддається оренді, а не приватної власності. Держава зобов'язана обмежувати діяльність агрохолдингів, оскільки вони створюють загрозу країні, сприяють монополізації виробництва, монокультурного розвитку, завдаючи шкоди біосфері, не підтримуючи малі і середні сільськогосподарські підприємства.Для функціонування ринку землі необхідно створення іпотечного банку, науково-обгрунтована оцінка землі (яка в країні занижена), судова система, здатна захистити власника, боротьба з корупцією.Формування ринку землі передбачає створення екологічно-економічного механізму управління, підвищення родючості. Агресивна використання сільськогосподарських угідь, недотримання сівозміни, суттєве зменшення обсягів природоохоронної діяльності створили реальну загрозу ресурсно-екологічної безпеки розвитку аграрного сектора і в цілому держави. Орієнтація на кон'юнктуру зовнішніх агропродовольчих ринків ще більше її посилить. Ось чому сьогодні викликають інтерес нові екологічні технології, які здатні зберегти грунту, але, на жаль, доступу до них більшість аграрних підприємств не має або їх недооцінює. Землі померлих власників, які не мають спадщини, повинні безкоштовно передаватися державі. У разі наявності спадкоємців і бажаючих продати землю, вона повинна продаватися державі за цінами національного ринку. Такі землі в майбутньому можуть надаватися в оренду або продаватися державою тільки за світовими цінами, які сьогодні значно вище національних.

Мета статті – надати актуальну на сьогоднішній день таксономічну класифікацію порядку Chlamydiales та детально роз’яснити терміни: «Chlamydia-related bacteria (CRB)» (хламідіє-споріднені бактерії,) «Chlamydia-like organisms (CLO)» (хламідіє-подібні організми), «environmental chlamydiae» (екологічні хламідії, хламідії довкілля). Методика дослідження. Використано такі методи дослідження: системний аналіз доступних наукових джерел, історичний метод (для вивчення виникнення, формування та розвитку таксономії хламідійних видів у хронологічній послідовності), емпіричний метод (щодо комплексної оцінки сучасного стану об’єкта дослідження), абстрактно-логічний ‒ для уточнення суті основних понять та графічне відображення даних. Результати дослідження. Внаслідок розвитку молекулярної біології за останні 15 років класифікація хламідій зазнала істотних змін і має тенденцію до подальшого вдосконалення. У статті узагальнено історичний досвід і найбільш важливі зміни в таксономії порядку Chlamydiales за останні роки. Ускладнення сучасної класифікації бактерій порядку Chlamydiales свідчить про накопичені знання щодо нових представників цієї групи мікроорганізмів. На сьогодні до порядку Chlamydiales входять 9 родин: Chlamydiaceae, Waddliaceae, Parachlamydiaceae, Criblamydiaceae, Simkaniaceae, Candidatus Clavochlamydiaceae, Candidatus Rhabdochlamydiaceae, Candidatus Piscichlamydia, Candidatus Parilichlamydiaceae, чотири з яких перебувають у статусі кандидатів. До родини Chlamydiaceae, роду Chlamydia тепер належать 14 видів бактерій (Chlamydia abortus, Chlamydia avium, Chlamydia caviae, Chlamydia felis, Chlamydia gallinacea, Chlamydia muridarum, Chlamydia pecorum, Chlamydia pneumoniae, Chlamydia psittaci, Chlamydia suis, Chlamydia trachomatis, Candidatus Chlamydia ibidis, Candidatus Chlamydia sanzinia, Candidatus Chlamydia corallus), три з яких перебувають у статусі кандидатів. Родини: Waddliaceae, Parachlamydiaceae, Criblamydiaceae, Simkaniaceae, Ca. Clavochlamydiaceae, Ca. Rhabdochlamydiaceae, Ca. Piscichlamydia, Ca. Parilichlamydiaceae з їхніми численними представниками називають хламідіє-спорідненими бактеріями, або хламідіє-подібними організмами, через їх генетичну і фенотипову подібність та філогенетичну відокремленість від родини Chlamydiaceae. Елементи наукової новизни. У цій статті представлено актуальну таксономічну класифікацію порядку Chlamydiales та надано детально роз’яснено терміни: «Chlamydia-related bacteria (CRB)» (хламідіє-спорідненені бактерії,) «Chlamydia-like organisms (CLO)» (хламідіє-подібні організми), «environmental chlamydiae» (екологічні хламідії, хламідії довкілля). Практична значущість. Надана інформація може бути використана в наукових дослідженнях, впроваджена в навчальний процес при підготовці спеціалістів у галузі ветеринарної медицини, а також використовуватися практикуючими лікарями ветеринарної медицини задля покращення лікування та профілактики хламідіозів тварин та людини. The purpose of the article is to provide the currently relevant taxonomic classification of the Order Chlamydiales, and give a detailed explanation of the terms: “Chlamydia-related bacteria (CRB)”, “Chlamydia-like organisms (CLO)”, "Environmental chlamydiae" (ecological chlamidiae). Research methods. The following research methods were used: system analysis of the available scientific sources, historical method (to study the origin, formation and development of the taxonomy of chlamydia species in chronological order), empirical method (concerning the comlex assessment of the current state of the research object), abstract-logical – to clarify the essence of the basic notions and graphical reflection of the data. The results of the study. As a result of molecular biology development during the recent 15 years, the classification of chlamydia has undergone significant changes and has the tendency to further improvement. This review article is aimed at summarizing the historical experience and the most important changes in the taxonomy of the Order Chlamydiales in recent years. The complication of the modern classification of the Order Chlamydiales bacteria is the inevitable consequence of accumulating knowledge about the new representatives of this group of microorganisms. Consequently at present there are 9 families in the Order Chlamydiales: Chlamydiaceae, Waddliaceae, Parachlamydiaceae, Criblamydiaceae, Simkaniaceae, Candidatus Clavochlamydiaceae, Candidatus Rhabdochlamydiaceae, Candidatus Piscichlamydia, Candidatus Parilichlamydiaceae, four of them are in the status of candidates. Currently, 14 species of bacteria belong to the family Chlamydiaceae, the genus Chlamydia (Chlamydia abortus, Chlamydia avium, Chlamydia caviae, Chlamydia felis, Chlamydia gallinacea, Chlamydia muridarum, Chlamydia pecorum, Chlamydia pneumoniae, Chlamydia psittaci, Chlamydia suis, Chlamydia trachomatis, Candidatus Chlamydia ibidis, Candidatus Chlamydia sanzinia, Candidatus Chlamydia corallus), three of which are the candidates. Such families as: Waddliaceae, Parachlamydiaceae, Criblamydiaceae, Simkaniaceae, Ca. Clavochlamydiaceae, Ca. Rhabdochlamydiaceae, Ca. Piscichlamydia, Ca. Parilichlamydiaceae with their numerous representatives are called Сhlamydia-related bacteria, or Сhlamydia-like organisms, due to their genetic and phenotypic similarity, and phylogenetic isolation from the Chlamydiaceae family. The elements of scientific novelty. The currently relevant taxonomic classification of Chlamydiales is presented in the article and also given a detailed explanation of the terms: “Chlamydia-related bacteria (CRB)”, “Chlamydia-like organisms (CLO)”, "Environmental chlamydiae". Practical significance. The provided information can be used in scientific research, introduced into the educational process for training specialists of veterinary medicine, and also be used by practicing veterinary doctors in order to improve the treatment and prevention of animals and human chlamydioses.

В роботі розглянуто проблеми перекладу екологічної лексики у текстах публіцистичного та художнього стилів, виділено основні структурні та семантичні типи екологічної лексики. Виокремлено найбільш вживані шляхи перекладу екологічних термінів, описано характерні прийоми перекладу такої лексики у художній літературі.

У статті розглянуто особливості експлуатації полімерних матеріалів, вплив стійкості до зовнішніх умов на екологічну безпеку навколишнього середовища, та методи дослідження та обчислення межі безпечної експлуатації полімерних матеріалів. Автори за експериментальними дослідженнями довели, що бутадієнові каучуки у порівнянні із сополімерними бутадієновими канчукам мають кращі показники експлуатації, а в цілому, на основі отриманих результатів, можна стверджувати, що досліджувані речовини являються цілком придатними для виготовлення предметів побутового призначення, адже температурні межі їх експлуатації оптимальні і безпечні.

Інтенсивні технології зневоднення дрібнодисперсного вугілля, які сьогодні застосовуються в практиці вуглезбагачення, як правило передбачають термічний або реагентний вплив на матеріал, що одночасно обумовлює підвищене техногенне навантаження на довкілля. Запропоновано новий спосіб зневоднення, який при забезпеченні адекватних технологічних результатів вигідно відрізняється екологічною чистотою.