Journal articles: 'Діяльність управлінська'

1

Пержун, Володимир. "ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ НА УПРАВЛІНСЬКУ РОБОТУ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ." Litopys Volyni, no. 24 (July 9, 2021): 223–27. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.36.

Full text

Abstract:

Упровадження результативної системи публічного управління та застосування нових підходів у професійній роботі публічних службовців суттєво залежить від позитивно сформованої управлінської культури самих службовців. Такі складники управлінської культури, як галузева компетентність, знання і досвід, вміння самостійно думати і працювати, моральні якості, самодисципліна, саморозвиток і самореалізація, пова- га до колег і громадян, яким надаються послуги тощо, допоможуть публічним службовцям піднімати рівень своєї професійної управлінської здатності, успішно досягати кар’єрного зросту, підвищувати свій соціальний і професійний статус і т. п. Проблема впливу управлінської культури на управлінську діяльність публічних службовців в Україні нині акту- альна, маловивчена та вимагає подальшого наукового дослідження. Вважаємо, що управлінська культура постає окремим зрізом загальної культури зі своїми особливостями, якостями і ознаками. Тому ми констатуємо факт, що вона є своєрідним і достатнім соціально-політичним і державно-управлінським феноменом суспільного життя. Тут також важливо враховувати, що управлінська культура згідно зі своїми ознаками, якостями і характеристиками досить чітко уявляється як соціокультурний зріз інституційного рівня, котрий впливає на основні соціальні інститути суспільства: політику, економіку, культуру, релігію, освіту, науку тощо. До того ж, важливо зазначити її вплив на державно-управлінські відомчі структури – виконавчі органи влади, органи місцевого самоврядування, управлінські бізнес-структури та ін. Отже, сучасні трансформаційні процеси в українському суспільстві та певні реформи державного управління спонукають до змін у розумінні місця і ролі в них публічних службовців. Насамперед вони мають осмислити свою важливість у державному реформуванні, змінити стиль управлінської діяльності, визначитися й усвідомити, що саме від них багато залежить успішне запровадження в практику публічного управління новітніх управлінських методів і форм роботи, сучасних управлінських технологій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Олексієнко, О. Г., and А. Г. Розсказов. "РОЗВИТОК УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, no. 1 (April 28, 2021): 125–37. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-125-137.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано важливість формування та розвитку управлінської компетентності у здобувачів вищої освіти, яка надає можливостей майбутньому фахівцю приймати адекватні рішення у відповідних ситуаціях, беручи на себе відповідальність за певну діяльність, застосовуючи ці знання, здійснювати адміністративно-управлінські функції, змінювати свої статусно-рольові характеристики у виконанні покладених функціональних обов’язків. Управлінська компетентність є важливою складовою та умовою формування загальної та педагогічної культури здобувачів вищої освіти як фахівців вищого кваліфікаційного рівня. Авторами розкрито теоретичні основи управлінської компетентності здобувачів вищої освіти. У статті розглянуто семантику поняття «управлінська компетентність». Запропоновано розглядати управлінську компетентність здобувачів вищої освіти як здатність і готовність майбутнього фахівця ефективно впливати на хід (виробничого, педагогічного, освітнього та ін.) процесу, виконувати завдання організаційного характеру, планувати та прогнозувати прийняття майбутніх власних управлінських рішень, а також здатність до рефлексії, як особистісної, так і професійної. Досліджено управлінську компетентність як складову частину професійної компетентності майбутнього фахівця, яка являє собою систему внутрішніх ресурсів, необхідних для організації ефективного досягнення поставлених особистих цілей та цілей організації відповідно до мети професійної діяльності. Виокремлено основні напрямки реалізації управлінської компетентності як складової професіоналізму майбутніх фахівців. Проаналізовано компоненти управлінської компетентності. На основі функціонально-аналітичного підходу виокремлено складові структури управлінської компетентності здобувача вищої освіти, такі як: соціально-комунікативна, методологічна, психолого-педагогічна, інформаційна, організаційна, загальнокультурна.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Орєхова, А. І. "УПРАВЛІНСЬКА ЗВІТНІСТЬ ЯК ІНСТРУМЕНТ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА КОНТРОЛЮ." Підприємництво і торгівля, no. 27 (November 17, 2020): 58–61. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2020-27-10.

Full text

Abstract:

Дана стаття висвітлює питання ролі управлінської звітності як інструменту корпоративного управління та контролю та визначає основні підходи до формування та впровадження управлінської звітності на підприємстві, оскільки сьогодні все більшого практичного значення в діяльності організацій набувають питання постановки та ведення управлінського обліку, підсумком чого є формування управлінської звітності, яка є ідеальною інформаційною базою для прийняття належних управлінських рішень. Основний акцент автор робить на питаннях значимості управлінської звітності на підприємстві, що дає змогу проводити огляд усієї діяльності, автоматизацію управлінського обліку, регулювання взаємодії між інформаційною системою і користувачами, що значно підвищує результативність та якість прийнятих керівництвом рішень і має прямий вплив на ефективну й стійку діяльність організації, особливо в умовах цифровізації економіки. Також зазначено, що інформаційне наповнення управлінської звітності з погляду найбільш важливих аспектів діяльності організації все більше розширюється, оскільки зростають потреби користувачів в інформації, а також спостерігається прагнення до відповідності управлінської звітності форматам найкращих світових практик. Доведено, що звітність, сформована в системі управлінського обліку, у тому числі й стратегічного, створює інформаційну базу, ґрунтуючись на якій менеджери приймають належні управлінські рішення, орієнтовані на розвиток економічного суб'єкта. Управлінська звітність поряд із бухгалтерською та податковою формує повноцінне обліково-аналітичне забезпечення управління економічним розвитком організації. Визначено, що використання управлінської звітності на підприємстві дасть змогу менеджерам організації виконувати такі функції: підводити проміжні підсумки по всіх ділянках діяльності підприємства; аналізувати ефективність роботи підприємства в поточних умовах; постійно контролювати розвиток підприємства. Дані такого виду обліку є важливою інформаційною базою для прийняття стратегічних рішень. Використання управлінської звітності допомагає оперативно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі і сприяє швидкій адаптації підприємства в умовах економічних змін.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Конох, А. П., Н. В. Маковецька, and О. Є. Конох. "ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ." Visnyk of Zaporizhzhya National University Physical education and Sports, no. 4 (April 18, 2022): 25–31. http://dx.doi.org/10.26661/2663-5925-2021-4-03.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена висвітленню теоретичних засад формування управлінської компетентності майбутніх фахівців фізичної культури і спорту. Проведений аналіз наукових праць, присвячених формуванню професійної та управлінської компетентностей майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, свідчить про те, що ця проблема як у теоретичному, так і в методологічному аспектах не досить досліджена. Зазначено, що науковці розглядали різні аспекти професійної компетентності та культури майбутніх фахівців фізичної культури і спорту, проблему формування управлінської компетентності. Досліджуються поняття «компетентність», «компетенція», «професійна компетентність», «управлінська компетентність», «управлінська компетентність фахівців фізичної культури і спорту», а також з’ясовується сучасний стан їх сформованості. Встановлено, що управлінська компетентність майбутнього фахівця фізичної культури і спорту – це сукупність компетенцій, які охоплюють систему знань основ теорії управління. Щоб фахівець не тільки мав управлінську компетентність, але й міг би її застосовувати у своїй професійній діяльності, необхідно забезпечити розширення меж професійної підготовки у сфері фізичної культури і спорту, ґрунтуючись на передових підходах до навчання та нових освітніх стандартах. Доведено, що майбутня діяльність фахівця фізичної культури і спорту, а фактично й управлінська компетентність, передбачає її формування під час професійної підготовки, що дасть змогу більш ефективно використовувати творчий, фізичний та інтелектуальний потенціал в теперішніх економічних умовах праці, здійснюючи професійні функції на фоні високого рівня ділових та особистісних якостей, в керуванні процесами і людьми. Автор наголошує, що розвиток фізкультурно-спортивного руху в ринкових умовах неможливий без фахово підготовлених, компетентних фахівців-управлінців фізичної культури і спорту. Встановлено, що формування управлінської компетентності майбутнього фахівця фізичної культури і спорту у процесі професійної підготовки має базуватися на загальнолюдських цінностях, комплексному компетентнісному підході та професійній компетенції майбутнього фахівця, необхідних під час роботи у сучасних соціально-економічних умовах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Скідін, О. Л. "Управлінська діяльність в освітянських організаціях." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка, Вип. 8 (2000): 23–29.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Скідін, О. Л. "Управлінська діяльність в освітянських організаціях." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка, Вип. 8 (2000): 23–29.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Пшенична, Любов. "УПРАВЛІНСЬКА КУЛЬТУРА МЕНЕДЖЕРА ОСВІТИ." Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, no. 8(102) (October 27, 2020): 368–82. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.08/368-382.

Full text

Abstract:

У статті розкрито сутність управлінської культури менеджера освіти та її складових. Визначено, що управлінська діяльність керівника закладу освіти безпосередньо зумовлена специфікою його праці, а тому для повного розкриття її змісту виділено в ній культуру управлінського апарату, культуру самого процесу управління, культуру умов праці, культура управління і психологічний клімат закладу освіти, культуру управління як чинник соціального прогресу і культуру документації та розкрито ці поняття. Доведено, що в сучасних умовах управлінська культура набуває нового статусу: вона перестає бути теоретичним поняттям, і переходить у статус реальної управлінської дії, яка забезпечується цими складниками, а ще – право управляти керівнику необхідно заслужити особистим прикладом спонукання підлеглих до досягнення цілей закладу освіти, високим професіоналізмом, високою мірою володінням всіма переліченими видами культури, чесною й самовідданою працею

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Гонюкова, Л. В., and В. В. Пержун. "Управлінська культура періоду пошуку української державності." Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, no. 1 (June 6, 2021): 44–58. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.1.2021.44-58.

Full text

Abstract:

Запропонована стаття присвячена аналізу ролі і значення управлінської культури у процесі утвердження української державності від доби козацтва до початку ХХ ст. Важливе місце у творенні української державності посіла національно-визвольна боротьба під проводом Б. Хмельницького. В управлінській культурі з’являються нові вартості, що виокремлюють такі ознаки, як: розуміння й усвідомлення необхідності української держави; формування й становлення українців як соціальної спільноти куди входили різні верстви населення; законодавче оформлення основ державотворчих пошуків, що декларуються у таких історичних писемних джерелах – Конституція Пилипа Орлика, літопис Самійла Величка, «Дійствія презільної брані» Григорія Граб’янки.Історичний період кінця ХІХ - 20-х років ХХ століття – це епоха визвольних змагань, коли свою наукову й громадсько-політичну діяльність розпочали видатні українські діячі: М. Костомаров, М. Драгоманов, М. Міхновський, М. Грушевський, В. Липинський, Д. Донцов та ін. Погляди цих науковців і громадських діячів, а також основні управлінські ідеї періоду визвольних змагань залишаються актуальними і сьогодні, а теоретико-практичні напрацювання у галузі управлінської культури малодослідженими і потребують уваги й аналізу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Perzhun, Volodymyr Vasylovych. "УПРАВЛІНСЬКА КУЛЬТУРА ЯК ІМПЕРАТИВ СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ В УКРАЇНІ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 3 (November 12, 2021): 11–16. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.2.

Full text

Abstract:

Дослідження, присвячені аналізу управлінської культури, в яких визначається, що вона постає як державно-управ- лінський феномен, дозволяють стверджувати про її роль і значення в трансформаційних змінах, що продовжуються в Україні й зачіпають також державне управління. Нині досить актуальними залишаються проблеми державного (публічного) управління. Успішно сфор- мована належна управлінська культура як стратегічна ознака державної управлінської діяльності своїми дієвими можливостями складає деяку модель, яка має безпосереднє відношення до процесів поступового переходу від державного управління до управління публічного. Основними завданнями такого переходу, на наш погляд, мають бути такі складові частини: внутрішнє, особисте усвідомлення державних управлін- ців, публічних службовців, менеджерів різного рівня своєї відповідальності в управлінні; усвідомлення влади, політичної еліти, громадянського суспільства зі своєї національно-громадянської ідентичності; просвіт- ницька й соціально-гуманітарна діяльність у проблемах становлення єдиної політичної нації; вироблення пере- думов для впровадження в життя довіри до державних органів влади, інститутів громадянського суспільства, місцевого самоврядування, політичних партій; ефективна й дієва боротьба з корупцією; внутрішня індивідуальна й колективна готовність до зміни пріоритетів у структурі управління державними й суспільними справами. Належне місце в такому процесі має посідати демократична управлінська культура управлінців різних рівнів і рангів та її практичне використання в управлінській діяльності. Отже, управлінська культура уявляється як самодостатній феномен державного управління, управління організаціями й колективами, управління людськими ресурсами тощо, який сприятиме вдосконаленню структури й механізмів складної системи державного й суспіль- ного будівництва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Романенко, Євген, and Тетяна Пономаренко. "Управлінська діяльність у загальноосвітньому навчальному закладі." Науковий вісник: державне управління 2, no. 2019-1 (2019): 107–15. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2019-2/1-107-115.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Ковальчук, З. Я. "Управлінська педагогічна діяльність як психолого-педагогічна система." Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія психологічна, Вип. 1 (1) (2013): 295–305.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Ковальчук, З. Я. "Управлінська педагогічна діяльність як психолого-педагогічна система." Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія психологічна, Вип. 1 (1) (2013): 295–305.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Мосякова, Ірина. "Менеджмент у багатопрофільних закладах позашкільної освіти: питання системності управлінської діяльності керівника." New pedagogical thought 108, no. 4 (January 6, 2022): 141–45. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-141-145.

Full text

Abstract:

У статті порушено питання системної структури управлінської діяльності керівника багатопрофільного закладу позашкільної освіти, а також його управлінської і педагогічної діяльності в сучасних умовах. Висвітлено процеси взаємодії керівника із творчим колективом педагогів. Акцентовано увагу на важливості діалогу для практичної реалізації освітніх послуг. Запропоновано розглядати управління з погляду системності, стратегічності, інноваційності, креативності. Визначено необхідність створення для освітнього менеджменту теоретико-методичної основи, здатної увібрати в себе нові знання та кращі управлінські практики. На основі аналізу теоретичних джерел, досвіду практичної роботи з’ясовано багатовимірність поняття «управлінська діяльність», окреслено основний підхід до розуміння управлінської діяльності керівника, виокремлено актуалізовану мету й завдання, сутність і принципи управлінської діяльності керівника багатопрофільного закладу позашкільної освіти. Розглянуто питання якості позашкільної освіти як синтетичної категорії, наголошено, що якість освітніх послуг пов’язана не лише із задоволенням культурних потреб вихованців, набуттям нових навичок у цікавій для них сфері, а й зі спілкуванням із педагогами і тими референтними групами, чий вибір занять у позашкільний час є близьким для них тощо. Схарактеризовано основні вимоги до професійних та особистісних якостей керівника, виокремлено сутність трьох типів керівників («знає – вміє», «знає – частково вміє», «уміє – частково знає»), що представлені в науково-методичній літературі. Доведено, що багатопрофільні заклади позашкільної освіти передусім мають орієнтуватися на ефективність власної організації, успішність та оптимальну продуктивність у наданні освітніх послуг.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Степчук, Алла, and Сергій Загородній. "УПРАВЛІНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ КЕРІВНИКА АПАРАТУ РАЙДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ: ПОНЯТТЯ, ФОРМИ, ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ." ΛΌГOΣ. МИСТЕЦТВО НАУКОВОЇ ДУМКИ, no. 7 (November 5, 2019): 23–26. http://dx.doi.org/10.36074/2617-7064.07.00.005.

Full text

Abstract:

Україна, впродовж уже майже трьох десятків років, будує демократичну, соціальну, правову державу і процеси, які відбуваються в суспільстві, господарських зв´язках, зовнішніх та внутрішніх відносинах, що виникають і будуються на нових засадах, мають знаходитися під управлінням держави. В усьому світі держави з різними формами правління здійснюють свої функції і впливають на формування відносин в суспільстві, при цьому характер управління і заходи, які його супроводжують, свідчать про характер державної влади та її спрямованість, відповідність проголошеним демократичним принципам розвитку. Предметом для обговорення постають співвідношення понять «державний службовець», «посадова особа», «службова особа». Узагальнено, що службова особа — найширше поняття, яке охоплює собою всі інші, і відноситься як до працівників державних, так і комерційних структур. Установлено, що державний службовець завжди є службовою, але не завжди посадовою особою, адже, посадова особа може працювати як у державних, так і в органах місцевого самоврядування. Конституція України використовує встановлені межі «посадові / службові особи органів державної влади / органів місцевого самоврядування».Виходячи зі змісту поняття публічної служби, також досліджено про «публічних службовців» - осіб, які обіймають державні політичні посади, судді, прокурори, військовослужбовці, альтернативні (невійськові) службовці, дипломати, інші державні службовці, службовці органів влади Автономної Республіки Крим, службовці місцевого самоврядування.Установлено, що державними службовцями є особи, на яких покладається безпосереднє виконання функцій держави на відповідній території, у конкретній галузі державного управління.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Кулініч, Олена. "УПРАВЛІННЯ ПРОЕКТАМИ В СИСТЕМІ ОСВІТИ: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ." Public management 24, no. 4 (March 20, 2020): 202–12. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-202-212.

Full text

Abstract:

Розглянуто визначення та зміст понять “управління”, “про- ект”, “управління проектом” та “управлінська діяльність” в освітній сфері діяльності суспільства. Висвітлено їх аспекти у працях українських та зару- біжних науковців. Проаналізовано зміст поняття проекту та процесу управ- ління проектом у закладах освіти; особливості та характеристики проекту, управління проектами як механізмів планування та організації в управлін- ській діяльності. Управлінська діяльність має на меті створення такого мікроклімату в ко- лективі і відношення до кожного працівника, яке стимулюватиме їх на вико- нання функцій, необхідних керівництву закладу. Сутність управлінської діяльності полягає у виваженій організації вза- ємодії людей під час колективної роботи з метою досягнення основних завдань виробництва. Головною її особливістю є той факт, що впливати при- падає на суб’єкт процесу, на людей, а психологія людини досить тонка наука, що вимагає наявності певних навичок і знань. Процес управління проектами є функціонально більш складним проце- сом, ніж традиційне управління, що реалізується в Україні; використання методів проектного менеджменту сприяє найбільш ефективному та якісно- му розв’язанню завдань щодо створення, модернізації та розвитку діючих систем і процесів різних підприємств та організацій. Тому часто він вважа- ється провідним механізмом планування, організації й управління певними змінами у різних секторах життя суспільства. Концепцію управління проектами в загальному можна визначити як на- бір певних процесів, керують ними і виконують їх люди. Тобто проекти складаються із системи взаємопов’язаних процесів, що становлять певні в часі дії, які призводять до запланованого результату. Така концепція управління проектами дає можливість зробити процес управлін- ня гнучким, надійним і економічним.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Давиденко, О. Г. "Державно-управлінська діяльність у сфері протидії загрозам суспільно-політичної стабільності." Інвестиції: практика та досвід, no. 17, вересень (2015): 134–38.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Поплавський, А. А. "Державно-управлінська діяльність у сфері боротьби з корупцією та організованою злочинністю." Інвестиції: практика та досвід, no. 11, червень (2018): 138–43.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Терещук Г. В. and Янкович О. І. "ОСВІТНЯ, НАУКОВА Й УПРАВЛІНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ВІНЦЕНТА ОКОНЯ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНИЙ КОНТЕКСТ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (November 25, 2021): 226–34. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.327.

Full text

Abstract:

У статті відображено життєвий шлях, освітню, наукову й управлінську діяльність Вінцента Оконя – знаного у світі польського вченого, професора Варшавського університету, члена Польської академії наук, засновника Польського педагогічного товариства, редактора польських педагогічних журналів, почесного члена Польського товариства дослідження ігор.Зазначено вагомий внесок польського педагога в розвиток дидактики, педагогіки вищої школи, педевтології (науки про вчителя), історії педагогіки, порівняльної педагогіки. В. Оконь обґрунтував засади проблемного навчання, багатостороннього навчання; розробляв проблеми психології й педагогіки гри та забави; довів необхідність розвитку активності учня в набутті знань, готовність до навчання впродовж життя, що сьогодні трактується як ключова компетентність. Переконання вченого про партнерські стосунки вчителів, батьків і учнів закладено у формулу Концепції Нової української школи. Визначено перспективи використання ідей В. Оконя в сучасній освітній галузі України та Польщі: підвищення ефективності проблемного навчання за умови реалізації з груповими формами роботи; єдність процесів набуття знань, виховання цінностей, волі, переконань учнів; формування самостійності та відповідальності особистості як шлях до зміни світу; підготовка вчителя до забезпечення суб’єктності учасників освітнього процесу; розвиток педагогічної культури суспільства як чинника досягнення прогресу країни.Акцентовано увагу на тому, що популяризація ідей польського вченого в Україні сприяє поглибленню євроінтеграційних тенденцій, зближенню двох держав і взаємному обміну культурно-моральними цінностями. Наголошено, що життя й діяльність В. Оконя є прикладом для наслідування сучасними науковцями, що досліджують актуальні проблеми педагогіки, психології, менеджменту освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Короткова, Ліна. "ЧИННИКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ПОСЛУГ В УМОВАХ ОСВІТНЬО-ВИРОБНИЧОГО КЛАСТЕРА." Інноватика у вихованні 1, no. 12 (November 21, 2020): 161–67. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.296.

Full text

Abstract:

Анотація. У статті обґрунтовано чинники професійної підготовки майбутніх фахівців сфери послуг в умовах освітньо-виробничого кластера. До зовнішніх чинників віднесено законодавчо-правові, економічні, соціально-демографічні, науково-технологічні фактори. Внутрішніми чинниками визначено управлінську діяльність, інформаційно-освітнє середовище, професійну компетентність педагогічних працівників. Законодавчо-правові чинники, що мають характер чинних законодавчих актів державного, регіонального, місцевого рівнів та правових норм, регулюють відносини між учасниками освітнього процесу й окреслюють перспективи їхнього подальшого розвитку. Економічні забезпечують збалансованість співпраці між учасниками освітньо-виробничого кластера. Серед соціально-демографічних чинників важливе місце займають соціальне замовлення, статево-вікова структура населення країни, зайнятість працездатного населення. Науково-технологічні чинники визначають структуру професійної підготовки, виникнення її нових форм, видів й спеціалізації. Управлінська діяльність в умовах кластерної структури визначається інтеграцією суб’єктів, пов’язаних освітньо-виробничим циклом, передбачає задоволення здобувачів освіти й представників підприємств завдяки впровадженню єдиної для стратегії професійної підготовки та розвитку кадрового потенціалу. Інформаційно-освітнє середовище створено для забезпечення умов ефективної взаємодії учасників освітньо-виробничого кластера, реалізації спільних проектів та ініціатив щодо розвитку професійної компетентності майбутніх фахівців сфери послуг. В умовах кластерного об’єднання підвищення рівня професійної компетентності педагогічних працівників має важливе значення для професійної підготовки майбутніх фахівців й оцінюється за розробленими комплексними критеріями.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Zhuravska, N. "US AGRARIAN EDUCATION DEVELOPMENT TRENDS: MANAGEMENT COMMUNICATION ACTIVITIES." Transactions of Kremenchuk Mykhailo Ostrohradskyi National University 1 (February 27, 2020): 11–16. http://dx.doi.org/10.30929/1995-0519.2020.1.11-16.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

I., Volevakha, and Kukhar T. "Management activities as a psychological factor of competitiveness of organization." Scientific Herald of Sivershchyna. Series: Education. Social and Behavioural Sciences 1, no. 4 (July 21, 2020): 16–29. http://dx.doi.org/10.32755/sjeducation.2020.01.016.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Bondarenko, N. B., and T. O. Hryboiedova. "ПРОБЛЕМA ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДОМ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В СУЧАСНОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ." Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, no. 1 (September 8, 2021): 9–16. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-01.

Full text

Abstract:

У статті досліджується актуальна проблема сучасності – шляхи підвищення ефективності управління закладом дошкільної освіти. Зроблено аналіз останніх досліджень і публікацій, надана характеристика понять, на які спираються автори: «управління», «управлінська діяльність», «менеджер освіти», «освітній простір», «освітнє середовище», «ефективність управління», «компетентність» тощо. Окреслено мету статті, яка полягає у визначенні шляхів підвищення ефективності управління дошкільної освіти у сучасному освітньому просторі. У статті використані сучасні нормативно-директивні документи стосовно організації закладу дошкільної освіти, управління освітнім процесом: Базовий компонент дошкільної освіти, Нова редакція та Положення про заклад дошкільної освіти. Розкриті психолого-педагогічні та методологічні основи управлінської діяльності керівника ЗДО. Охарактеризовано основні складники змісту роботи директора закладу та принципи управління: демократизації, децентралізації, гуманізації та людиноцентризму. Особливу увагу приділено вимогам до сучасного управлінця. У дослідженні виділено основні напрямки роботи керівника: робота з педагогічним колективом та обслуговуючим персоналом; створення досконалої матеріально-технічної бази; удосконалення предметно- розвивального освітнього середовища; планування; контроль; підготовка дошкільного закладу до нового навчального року; проведення літньої оздоровчої компанії; робота з батьками та охорона життя і здоров’я, створення безпечних умов життя. Виділено важливі фактори підвищення ефективності управління ЗДО: представлена виважена стратегія спілкування; партнерська взаємодія колективу закладу освіти і батьків; формування іміджу дошкільного закладу. Особливу увагу приділено впровадженню інформаційно-комунікаційних технологій в управлінську діяльність, що позитивно сприяє переходу на новий якісний рівень всіх структурних компонентів ЗДО. Значна увага приділена використанню кваліметричного підходу в управлінні та необхідності керівнику володіти міжнародною методикою ECERS-3, використання якої надає можливість якісно оцінити освітній процес ЗДО. Проаналізовано значення володіння елементами етикету, поведінковою культурою для підвищення авторитету, покращенню стилю у спілкуванні. Визначено значення комунікативних, сугестивних, перцептивних вмінь управлінця. Особливо важливою є асертивність поведінки як складової частини управлінського потенціалу керівника. Охарактеризовані технології «тайм-менеджмету» та «лідерства-служіння» в управлінні ЗДО. Зроблено висновки та надано бібліографічний список.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Троцький, Руслан, and Олексій Манжос. "УДОСКОНАЛЕННЯ ЗМІСТУ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ У ВИЩИХ ВІЙСЬКОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ В УКРАЇНІ." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 20, no. 2 (November 23, 2021): 144–52. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(20).2021.144-152.

Full text

Abstract:

В оглядовій статті проаналізовано особливості фахової підготовки майбутніх офіцерів у вищих навчальних закладах МВС України. Акцентовано увагу на необхідності вдосконалення змісту фахових дисциплін шляхом збагачення тематики навчальних і робочих програм, розроблення проблемних змістових модулів, лекцій, практичних і семінарських занять, програм ознайомчої практики і стажування; використання інтерактивних форм пізнавальної діяльності (лекція-дискусія, бінарна лекція, рольові ігри, проведення відеолекторіїв), організація виховних заходів (зустрічі з військовослужбовцями, керівним складом); проведення тренінгів (комунікативних, з педагогічної майстерності); використання різноманітних методів (проектів, мозкового штурму, дискусія, професійно орієнтовані ситуації, практикуми та ін.); організація семінарів для викладачів фахових дисциплін з проблем досвіду управлінської культури правоохоронних органів в Україні та зарубіжжі.Автори доводять, що удосконалення змісту фахової підготовки курсантів вищих навчальних закладів МВС України з метою формування готовності до управлінської діяльності має ґрунтуватися на цінностях професійного розвитку фахівця та основних положеннях провідних методологічних підходів (діяльнісного, особистісно орієнтовного, культурологічного, системного, компетентнісного).Наголошено, що на сучасному етапі розвитку правоохоронної сфери актуалізується потреба у підготовці мобільного фахівця, здатного вчитися упродовж усього життя, наділеного позитивним ставленням до свого фаху, прагненням до постійного особистісного та професійного саморозвитку, розумінням фахових функцій, здатністю до їх виконання на високому професійному рівні, розвитку власної моральності, інтелекту, емпатійності, культури, що становить підґрунтя ефективної управлінської діяльності.Ключові слова: фахова підготовка; курсанти вищих навчальних закладів МВС України; управлінська діяльність; майбутні офіцери; фахові дисципліни.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Остапенко, А. "Управлінська діяльність І.П. Львова на посаді завідувача кафедри педагогіки Чернігівського педагогічного інституту (1952?1958)." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогіка, вип. 2 (12) (2020): 39–43.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Остапенко, А. "Управлінська діяльність І.П. Львова на посаді завідувача кафедри педагогіки Чернігівського педагогічного інституту (1952?1958)." Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогіка, вип. 2 (12) (2020): 39–43.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Вдовічена, O., A. Вдовічен, O. Лошенюк, I. Лошенюк, and В. Чичун. "ВПРОВАДЖЕННЯ БРЕНД-МЕНЕДЖМЕНТУ В УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА: УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ." Financial and credit activity problems of theory and practice 5, no. 40 (November 8, 2021): 546–55. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v5i40.245227.

Full text

Abstract:

Анотація. В статті проаналізовано сучасні визначення поняття «бренд-менеджмент». Критичний аналіз існуючих визначень дозволив об’єднати існуючі трактування в підходи: бренд менеджмент як система управління; бренд-менеджмент як управлінська діяльність; бренд-менеджмент як маркетинговий інструмент; бренд менеджмент як елемент (напрям) управління. Запропоновано під бренд-менеджментом розуміти елемент системи управління, спрямований на формування, підтримку та розвиток окремих брендів (корпоративного бренду) підприємства з метою отримання конкурентних переваг. Обґрунтоване трактування відрізняється від існуючих підкресленням підпорядкування бренд-менеджменту системі управління діяльністю підприємства та виокремленням завдань, об’єкта та мети бренд-менеджменту в сучасних українських реаліях. Систематизовано погляди вчених до виокремлення факторів впливу на ефективність впровадження бренд-менеджменту в управління діяльністю підприємства. Окреслені фактори проаналізовано та доповнено. Запропоновано для оцінки факторів впливу на ефективність впровадження бренд-менеджменту в управління діяльністю підприємства використовувати економіко-математичний метод Кендалла, що дозволило розташувати вплив виокремлених факторів за значимістю: наявність інновацій, врахування впливу глобалізаційних процесів, наявність та використання всіх елементів комплексу маркетингу, належний рівень іміджу сформованого бренду, врахування перспектив розвитку бренду на міжнародних ринках, належний рівень розвитку ідентичності бренду, активність бренд-менеджерів, наявність бренд-менеджера, закріпленого за кожним брендом, узгодженість бренд-менеджменту із підсистемами маркетингу на підприємстві, врахування територіальних, культурних та економічних факторів розвитку системи маркетингу на підприємстві. З урахуванням отриманих результатів проведеного дослідження запропоновано та обґрунтовано науково-методичний підхід до ефективного впровадження бренд-менеджменту в управління діяльністю підприємства з урахуванням українських реалій функціонування сучасних підприємств. Ключові слова: бренд, бренд-менеджмент, управління брендом, система управління, ефективність бренд-менеджменту. JEL Classification: Формул: 4; рис.: 1, табл.: 5, бібл.: 15

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Родченкова, Ірина. "Соціально-психологічні особливості взаємозв’язку смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації працівників сфери управління." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т2 (2021): 15–25. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-15-25.

Full text

Abstract:

У статті показано, шо суттєвими аспектами смисложиттєвих орієнтацій працівників управлінської сфери є соціальна взаємодія, ціннісне самоперетворення, взаємопроникнення процесів життєпроектування індивіда в його соціально-психологічний світ. Доведено, що уособлюючими для понять «смисложиттєві орієнтації» й «самоактуалізація» є цінності та цілі. Саме система цінностей визначає життєві цілі особистості й, власне, життєвий стиль опредмечує смисл життєдіяльності, механізмом реалізації смисложиттєвих орієнтацій є життєві плани та стратегії. Розкривається взаємозв’язок зазначених властивостей з самоактуалізацією й спрямованістю до саморозвитку, й виокремлюються соціально-психологічні параметри смисложиттєвих орієнтацій та самоактуалізації, висвітлюється їх змістовно-критеріальні принципи у працівників сфери управління. Смисложиттєві орієнтації розглядаються як складні психологічні утворення, що є підґрунтям міжособистісних взаємовідносин; превалюючи вектори самореалізації особистості; результат узгодження життєвих цілей та системи цінностей. Доведено, що саме система особистісних смислів сприяє самоактуалізації менеджера. Тобто, власне, ресурс, процес та результат є провідними складовими самоактуалізації фахівця управлінської сфери. Так, ресурс розподіляється на: особистісні ресури (особистісно-професйний потенціал: спрямованість, здібності, риси характеру, креативність тощо); управлінські ресурси (компетентність, управлінський досвід, управлінська позиція, задоволеність управлінською діяльністю, стиль управління тощо); організаційні ресурси (сфера діяльності організації, цілі, організаційна культура, психологічний клімат тощо); суспільні ресурси (умови розвитку суспільства, специфіка ринку праці тощо). У структурі процесу виокремлюються етапи від самовизначення й самовираження до особистісної самоактуалізації впритул до «акме». Здобутком самоактуалізації є особистісна й професійна зрілість; ефективність управлінської моделі й соціально-корисний результат організаційної політики компанії. Таким чином, самоактуалізація розглядається, як спрямованість працівника сфери управління щодо вдосконалення, реалізацію власних здібностей в процесі активності та діяльності, сприяє оформленню автентичності й цілісності особистості через її розкриття, усвідомлення та єдність усіх складових власної індивідуальності. Відповідно, процес становлення самоактуалізації особистості працівника сфери управління здійснюється завдяки набутту статусу суб’єкту індивідуального та соціального розвитку впродовж усього життєвого шляху. Ключові слова: життєвий шлях особистості, працівники сфери управління, самоактуалізація, самореалізація, смисложиттєві орієнтації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Анна Запорожець. "ПІДХОДИ ТА МЕТОДИ РОЗРОБКИ, ПРИЙНЯТТЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ." Економічний форум 1, no. 3 (September 25, 2021): 64–69. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-3-9.

Full text

Abstract:

Будь-яка цілеспрямована діяльність людини завжди пов’язана з прийняттям рішень, а процес цей є структурним елементом, найважливішим атрибутом діяльності. У всіх сферах суспільства, на всіх рівнях управління управлінське рішення являє собою основний вид діяльності керівника. Процес вироблення, прийняття, організації виконання та реалізації такого рішення відображає зміст і сутність управління і розглядається в науці як спеціалізована діяльність, покликана впорядкувати відносини між людьми і суб’єктами соціально-економічних відносин. Це механізм наділення суб'єктів управління повноваженнями направляти процес спільної діяльності людей на рішення загальних соціально-економічних проблем. В статті проаналізовані загальні підходи та методи розробки, прийняття та реалізації управлінських рішень. Розробка та прийняття управлінських рішень це певна послідовність дій (операцій), завдяки яким забезпечується прийняття рішень. Розробка та прийняття рішень – це цілий ряд різноманітних, але досить типових процедур, що представляють собою окремі етапи в процесі управлінської діяльності, що дозволяє побудувати загальну схему процесу прийняття управлінських рішень. Проведене дослідження підходів та методів розробки та реалізації управлінських рішень дозволило визначити, що розробка та прийняття управлінських рішень це певна послідовність дій (операцій), завдяки яким забезпечується прийняття рішень. Розробка та прийняття рішень – це цілий ряд різноманітних, але досить типових процедур, що представляють собою окремі етапи в процесі управлінської діяльності, що дозволяє побудувати загальну схему процесу прийняття управлінських рішень. До вироблення управлінських рішень існує два основних підходи: централізований і децентралізований. При розробці та прийнятті управлінських рішень слід би застосовувати традиційні, економіко-математичні, систематизовані та системно-цільові методи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Marusynets, Mariana, and Tetiana Palko. "ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНИХ ЗМІН." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 23 (November 24, 2020): 20–25. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.20-25.

Full text

Abstract:

У статті здійснено рефлексивно-аналітичний аналіз діяльності закладів дошкільної освіти в умовах соціальних змін, вказано на можливі аспекти розвитку та ефективності процесу управління. Закцентовано увагу на тому, що стратегічною метою системи освіти є якісні зміни, зумовлені соціальними та інформаційними запитами, які потребують впровадження компетентнісного підходу в процес управління як на рівні керівника, так і всього педагогічного персоналу. Такі зміни спонукають керівника до особистого цілепокладання, креативності та критичності, самоорганізації та самовдосконалення щодо управління персоналом та закладом загалом. Визначено труднощі, які виникають у відмінностях між новітніми моделями управління і стереотипами, що сформувались упродовж десятиліть і є традицією.За традиційного підходу основною метою освіти є формування гармонійно розвиненої, суспільно активної особистості, яка поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту та фізичну досконалість. Компетентнісний підхід передбачає переорієнтацію на створення умов для задоволення потреб у якісній освіті громадян, суспільства та ринку праці з метою оновлення структури та змісту освіти, формування системи неперервної освіти, освіти впродовж життя. Здійснено пілотне дослідження з оцінювання якості діяльності закладів освіти за критеріями: санітарно-гігієнічні умови, безпека життя, зміст стратегічного планування діяльності закладу дошкільної освіти, професійне зростання педагога, підвищення кваліфікації, надання допомоги педагогу керівником та вихователем-методистом, методична робота тощо. Констатовано, що керівництву закладу дошкільної освіти необхідно звернути увагу на матеріально-технічне оснащення закладу; зміст стратегічного планування діяльності ЗДО, оскільки не завжди приймаються колегіальні рішення спільно з педагогічним колективом з цього питання; можливість професійного зростання педагога, постійного підвищення кваліфікації, чергової та позачергової атестації; надання допомоги педагогу керівником та вихователем-методистом.Зроблено висновки, що управлінська діяльність керівника на засадах компетентнісного підходу потребує створення умов для неперервного розвитку професійної компетентності педагогів з урахуванням їх особистісних потреб, державних вимог та суспільного запиту; створення сприятливого психологічного клімату, атмосфери творчої співпраці в педагогічному колективі; обговорення з колективом необхідності розроблення та впровадження системи управління якістю у закладі, що має починатися із визначення компонентів, за якими здійснюватиметься процес безперервного вдосконалення якості освітньої діяльності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Khilukha, Oksana. "КОРПОРАТИВНИЙ РОЗВИТОК УПРАВЛІНСЬКОГО МИСЛЕННЯ." Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 3, no. 23 (September 29, 2020): 92–96. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2020-03-92-96.

Full text

Abstract:

У статті визначено сутність категорії мислення, що пов’язана з інтелектуальною діяльністю людини, є вищою формою творчої активності, що полягає у здійснені наукової, інноваційної, організаційно-економічної діяльності та розв’язує нове науково-прикладне завдання. У публікації розвинуто такі види мислення: теоретичне та практичне; репродуктивне і продуктивне (творче); наочно-образне, словесно-логічне і наочно-дійове; аналітичне (логічне, рекурсивне) і інтуїтивне; дивергентне і конвергентне. Управлінське мислення характеризується пізнанням сутності, виявленням закономірностей, аналізом, узагальненням, систематизацією одержуваної інформації менеджерами та на цій основі прийняттям управлінських рішень, керуючись професійними знаннями і управлінським досвідом.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Бохонкова, Юлія, and Єлизавета Савельєва. "Особливості психологічної готовності керівників банківських установ до управління персоналом." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 1(54) (2021): 26–36. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-54-1-26-36.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано особливості формування психологічної готовності керівників банківських установ до управління персоналом. Виокремлено два основних теоретико-методологічних підходи психологічної готовності керівника до професійної діяльності: функціональний та особистісний. Автор статтіпід психологічною готовністю до управліннярозуміє загальну схильність керівників банківських установ до керівництва собою та іншими в професійному та особистому житті.Для проведення дослідження застосовано теоретичні методи, які передбачали впорядкування та систематизацію знань про психологічні аспекти управління персоналом в банківських установах; узагальнення теоретико-методологічних підходів до проблеми; розробку та обґрунтування теоретичної моделі.Обґрунтовано теоретичну модель психологічної готовності керівників банківських установ до управління персоналом, основними компонентами якої є: когнітивний, операційно-діяльнісний, особистісний,мотиваційний.Розкрито зміст і структуру, обґрунтовано систему організаційно-психологічних чинників, які впливають на рівень психологічної готовності керівників банківських установ до управління персоналом та визначено організаційно-психологічні умови її формування.Психологічну готовність керівників банківської установи до управління персоналом можна розвивати в процесі самоосвіти та в умовах післядипломної освіти. Найбільш ефективними з них є тренінги, семінари, дистанційне навчання, наставництво, відео курси, стажування. Ключові слова: психологічна готовність, управлінська діяльність, банківська установа, регіональні філії,теоретична модель.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Пержун, Володимир. "ДОСЛІДЖЕННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ІСТОРІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ." Litopys Volyni, no. 23 (April 20, 2021): 143–48. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.25.

Full text

Abstract:

Сучасний етап управління суспільством і державою складний, неоднозначний, до того ж перебуває і зна- ходиться на етапі серйозних змін українського соціуму в усіх сферах суспільного життя. Він потребує нових підходів модернізації управління, розуміння історично глибинних, найважливіших, вирішальних проблем управління та з’ясування ролі в цій стратегічній роботі управлінської культури. Шляхи розвитку й структурні зміни управління всіх рівнів торкнулися й державного управління, що поступово має трансформуватися в більш відкрите в діалозі з громадянським суспільством, має ставати публічним. Окреслені зміни й перетворення зумов- люють і сприяють процесам результативного підходу до проблем досліджень історії та сучасних напрямів фор- мування, розвитку, осмислення управлінської культури. Найбільше цей процес пов’язаний із реальним життям суспільства, держави, владних структур, інститутів громадянського суспільства, дієвої соціальної співпраці держави і громадянського суспільства тощо. Власне від названих чинників істотно залежали й залежать фор- мування складових ознак і якостей управлінської культури, її місце і роль у державному (публічному) управлінні. Усвідомлюємо, що управлінець, який починає виконувати управлінську роботу, вже має деякі сформовані якості управлінської культури. Її формування, а надалі розвиток, становлення та утвердження відбуваються в різноманітних соціокультурних обставинах, соціальному оточенні, у відносинах із колегами, керівництвом, загалом соціумом. До того ж сучасні процеси формування управлінської культури мають як організований, так і стихійний характер. А власне від цих обставин істотно залежить професійна діяльність і робота публічного управлінця. Ми розуміємо управлінську культуру як соціально-політичний та державно-управлінський феномен, навіть більше, вона в процесі свого історичного формування й розвитку структурувалася в самодостатній суспільно-державний інститут, який має вплив на управлінську політику державою, суспільством, різноманітними колективами, територіальними громадами і т. д. Таким складним питанням історії і сучасним перспективам формування та дієвості управлінської культури в публічному управлінні присвячена ця стаття.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Шпортун, Оксана. "ОСОБЛИВОСТІ ДІЛОВОДСТВА КАЗЕННИХ ПАЛАТ НАДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ XVIII – ПОЧАТКУ ХІХ СТ." Society. Document. Communication, no. 8 (February 10, 2020): 351–66. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-8-351-366.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена характеристиці діловодства губернських адміністративно-фінансових органів Російської імперії – казенних палат. Здійснено пошук наукових публікацій за темою дослідження та встановлено, що організація діловодства казенних палат не знайшла комплексного відображення у працях сучасних науковців. Визначено, що казенна палата мала широкий спектр діяльності та задач, які виконувалися відділами палати. Встановлено, що кожен відділ палати мав певні функції, зокрема й діловодні, адже управлінська діяльність установи певною мірою відображена в документах. Також визначено основні етапи документообігу в установі. Охарактеризовано діловодні функції за відділами палати, а також загальної присутності.. Здійснено загальний огляд вхідної та вихідної документації на основі архівних матеріалів Київської казенної палати. Доведено, що організація роботи з документами здійснювалася за загальноімперськими ініціативами, про що свідчить чітке виконання законодавчих діловодних правил Російської імперії. Для здійснення контролю над документами кожного відділу велися відповідні журнали реєстрації, які допомагали інспектувати діяльність чиновників та місцезнаходження справ в організації – це слугувало певним орієнтиром у значному масиві документів. Надано опис настільних журналів реєстрації, як елементу довідкового апарату та контролю над роботою з документами. Визначено перелік реквізитів бланків документів із кутовим розташуванням, мету запровадження ведення діловодства та звітності. Описані етапи життєвого циклу документа та основні аспекти запровадження уніфікації діловодних процесів Російської імперії, з метою підвищення ефективності державного управління. Установлено, що казенні палати були установами, в яких зосереджувався значний різноплановий документальний масив, зокрема документи з кадрових питань, протоколи, укази, рахунки, кошториси, листи, рапорти, приписи, довідки, звіти та ін.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Кулаковський, Олександр. "Компетентнісна модель скника педагогічного закладу вищої освіти у сфері інтелектуальної власності." New pedagogical thought 103, no. 3 (December 14, 2020): 21–29. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-103-3-21-29.

Full text

Abstract:

У статті представлено компетентнісну модель випускника педагогічного закладу вищої освіти у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності, що посідає ключове місце як у процесі розробки,так і впровадження у закладі освіти технології формування певних компетентностей, зокрема й щодо охорони і захисту прав інтелектуальної власності. Здійснено класифікацію професійної діяльності випускників педагогічних закладів вищої освіти на педагогічну та управлінську діяльність. Залежно від різних критеріїв (виду діяльності, спеціальності педагога, напряму діяльності) проведено класифікацію основних видів діяльності. Розглянуто особливості професійної діяльності випускника педагогічного закладу вищої освіти, законодавчо обґрунтовано його функціональні обов’язки у процесі здійснення педагогічної та управлінської діяльності. Розглянуто правовідносини, учасниками яких є педагогічні працівники, їхні функції, компетенції, повноваження. На підставі цього та на основі блочного принципу побудови компетентнісної моделі розроблено компетентнісну модель випускника педагогічного закладу вищої освіти. Запропонована компетентнісна модель випускника педагогічного закладу вищої освіти у сфері охорони та захисту прав інтелектуальної власності охоплює здійснення ним педагогічної діяльності в закладах освіти, методичних центрах, центрах професійного розвитку педагогічних працівників (професійно-діяльнісний (педагогічний) блок, інноваційно-економічний блок), а також управлінську діяльність, яка здійснюється на керівних посадах в закладах освіти, наукових установах, методичних центрах, центрах професійного розвитку педагогічних працівників (інноваційно-управлінський блок).

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Варцаба, В. І., Л. М. Гудзовата, and Я. С. Завадяк. "УМОВИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА НА ФАКТОР РЕГІОНАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СТРАТЕГІЧНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ." Actual problems of regional economy development 1, no. 16 (November 25, 2020): 102–11. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.16.102-111.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена умовам перетворення регіональної економіки на конкурентну територіальну систему на засадах інтенсифікації інноваційної активності. Метою дослідження є огляд світового досвіду трансформації інноваційної діяльності на конкурентну регіональну перевагу, що дозволить визначити умови, за наявності яких інноваційне підприємництво набуває форми та змісту визначального фактору потенціалу територіальної конкурентоспроможності. В процесі дослідження застосовані методи: категоріального аналізу при окресленні сутності поняття регіональної життєздатності, наукової абстракції при відстеженні закономірностей у формуванні регіональної конкурентоспроможності, каузальної індукції при виявленні причин та наслідків дії окремих факторів на рівень інноваційної активності в регіоні та ін. Запропоновано визначення регіональної життєдіяльності як сукупності зусиль територіальної влади, бізнесу, що функціонує в області, соціуму регіону, інших регіональних акторів здійснювати діяльність, підвищувати потенціал розвитку та розбудовувати регіональну стратегічну конкурентоспроможність. Висвітлено досвід Кремнієвої долини (США) у формуванні регіональної конкурентоспроможності. Побудовано трикутник умов перетворення інноваційного підприємництва на фактор конкурентоспроможності, в межах якого першою умовою визначена управлінська, яка являє собою конвергенцію регіональних та ділових інтересів. Другою – наявність людського потенціалу, здатного працювати в високотехнологічних компаніях. Третя умова – створення полінаціональної культури, яка служить «бульйоном» генерування нових ідей та способів їх імплементації. Практична імплементація сформованих умов дозволяє територіальним органам влади розробити адекватну регіональну стратегію та задіяти інноваційну складову для збільшення потенціалу конкурентоспроможності регіону.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Хмелюк, Віта Степанівна. "МОДЕРНІЗАЦІЯ МОДЕЛІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В МІНІСТЕРСТВІ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ." Public management 28, no. 3 (April 12, 2022): 90–95. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-3(28)-13.

Full text

Abstract:

Мета роботи. Публічно-управлінський прогрес суспільства потребує змін, пов’язаних із формуванням нової якості структури та функцій суспільних відносин. Модернізація включає у себе глобальні процеси, що відбуваються в усіх сферах життєдіяльності суспільства, які визначають його рівень готовності та здатності до еволюції. Метою дослідження є роз- криття механізмів модернізації моделі публічного управління Міністерства освіти і науки України. Методологія. Щоб досягнути мети дослідження, в роботі послідовно застосовуються три основні методологічні прийоми: неоінституціональний підхід, структурно-функціональний аналіз і системний підхід. Використання неоінституціонального підходу дозволяє дійти висновку, що в українському суспільстві наявні інституційні передумови для модернізації моделі публічного управління на основі теорії суспільного вибору. Модернізаційний розвиток інститутів при цьому представлено як свідомий вибір акторів змін в управлінській сфері. Завдяки структурно-функціональному аналізу стає можливим виокремлення складників публічного управління та їх функціональної спрямованості. Модернізація моделі публічного управління центрального органу виконавчої влади стосується не стільки існування деяких можливостей перетворення, скільки якості отримуваних освітніх послуг, тобто характеру функціонування певних інститутів, органів і структур. Використання системного підходу дозволяє розглянути два комплекси модернізаційних змін: у МОН як цілісну сукупність публічно-управлінських процесів, і в КМУ, який спрямовує та координує діяльність МОН. Наукова новизна. Дослідження характеризується двома основними положеннями науково-дослідницької новизни: з’ясовано інституційні передумови модернізації моделі публічного управління центральних органів виконавчої влади, а також окреслено публічно-управлінську модель ефективного функціонування МОН України. Висновки. Модернізація моделі публічного управління МОН уможливлюється у разі врахування опти- мізації інституційного та функціонального складників, а також завдяки вдосконаленню характеру функціонування Міністерства.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Матвєєв, Вячеслав, Ольга Матвєєва, and Тетяна Щепіна. "ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКОВОГО ПІДХОДУ ДО ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ ФАХІВЦЯМИ З ФІНАНСІВ, ОБЛІКУ І ОПОДАТКУВАН НЯ." Молодий вчений, no. 4 (92) (April 30, 2021): 111–14. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-24.

Full text

Abstract:

Метою статті є дослідження особливостей поведінкового підходу до прийняття управлінських рішень фахівцями з фінансів, обліку і оподаткування. Доведення необхідності виділення в управлінні із загальної маси фахівців галузі знань «Управління та адміністрування» саме фахівців з фінансів, обліку і оподаткування як певної відмітної «економічної особистості». Проведено критичний аналіз економічної поведінки вищої ланки управління. Досліджено поведінковий підхід в управлінні з точки зору оцінки кваліфікаційних якостей фахівців з фінансів, обліку і оподаткування та менеджерів, яка наближена до ідей історичної школи політичної економії. Охарактеризовано моделі економічної поведінки типові для фахівців з фінансів, обліку і оподаткування та менеджерів. Встановлено, що управлінські рішення фахівців з фінансів, обліку і оподаткування насправді відрізняються від управлінських рішень менеджерів. Визначено особливості поведінкового підходу до прийняття управлінських рішень фахівцями з фінансів, обліку і оподаткування, які є основним показником необхідності та доцільності розмежування підходу до управління класичного менеджера та зазначених фахівців. Представлено послідовність прийняття управлінського рішення у бізнесі фахівцем з фінансів, обліку і оподаткування. Доведено, що різність підходів до управління фахівців з фінансів, обліку і оподаткування та менеджерів виникає з відмінностей функціональних, професійних, кваліфікаційних можливостей та обов’язків. Менеджер виконує схожі економічні функції, але центр ваги його дій знаходиться в області контролю і управління господарською діяльністю, тоді як на фахівця з фінансів, обліку і оподаткування лягає фіксація первинної документації кожної господарської операції, чітке відображення її в обліку, арифметичний та логічний контроль проміжних та підсумкових звітів, підготовка стандартних форм звітності, відстеження змін податкового законодавства, положень та нормативних документів з грошового обігу, зовнішньоекономічної діяльності, поточний та перспективний економічний та фінансовий аналіз результатів господарської діяльності підприємства, розрахунок показників ліквідності, платоспроможності, рентабельності, ділової активності, фінансової стійкості тощо на основі наявної управлінської та фінансової звітності. Фахівець з фінансів, обліку і оподаткування має достатній рівень кваліфікації задля здійснення управління господарською діяльністю завдяки здатності приймати «миттєві» управлінські рішення, що є доцільним, необхідним та обов’язковим з причини організації господарської діяльності в умах постійної зміни законодавчого поля, що в свою чергу впливає на стан і якість звітності, яка є основою прийняття усіх управлінських рішень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Михайловська, О. В. "Наукові підходи до розуміння сутності поняття «взаємодія» в системі «влада-громадськість»." Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, no. 2 (January 5, 2022): 71–75. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue2-2021-13.

Full text

Abstract:

У статті узагальнено підходи науковців до розуміння сутності поняття «взаємодія» в системі публічного управління. Встановлено, що у наукових джерелах термін «взаємодія» часто використовують для опису взаємодії, що виникає в процесі спільної діяльності між співробітниками, службами, органами. З’ясовано, що погляди науковців щодо трактування дефініції «взаємодія» не суперечать один одному. Виокремлено спільні для багатьох визначень ознаки взаємодії: спільна діяльність; наявність декількох елементів; погодженість змісту завдань, що виконуються суб’єктами взаємодії. Наголошено, що взаємодія може відбуватись не внаслідок заздалегідь скоординованої діяльності чи регламентації в нормативному акті, а в результаті прояву ініціативи одного з суб’єктів взаємодії. Підкреслено, що мета різних елементів взаємодії може мати розбіжності, які характеризується складністю соціальних систем. Зазначено, що управлінська система – це єдине ціле, що існує і розвивається завдяки взаємодії його компонентів. За такого підходу взаємодію у широкому розумінні визначають як взаємозв’язок керуючої системи (суб’єкт управління) і тієї системи, якою керують (об’єкт управління). Доведено, що взаємодія у більшості випадків розглядається з точки зору процесного підходу. З’ясовано, що взаємодія є необхідною умовою підвищення ефективності та результативності системи публічного управління. Констатовано, що розвиток громадянського суспільства пов’язаний з координацією структурних елементів в системі публічного управління. Водночас завдання, які стоять перед органами публічної влади, не можуть бути реалізовані без використання сумісної діяльності з інститутами громадянського суспільства. Запропоновано авторське трактування таких понять як «взаємодія» та «публічно-партнерська взаємодія».

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Тимофєєва, І. Б., and О. В. Морозова. "ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САМОСТІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ЗАКЛАДІ ОСВІТИ." Pedagogical Sciences: Theory and Practice, no. 3 (January 10, 2022): 116–22. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-15.

Full text

Abstract:

Концепція Нової Української школи є стратегічною основою для подальшої діяльності уряду щодо реформування середньої освіти до 2029 року. У статті аналізується освітня концепція Нової української школи з погляду нових підходів до управління закладами освіти. Обґрунтовується значення нового способу управлінського мислення як фактору позитивних змін в освіті. Аналізуються матеріали експертів щодо специфіки управління освітою. Докладно розглядається професійний стандарт керівника закладу загальної середньої освіти, основні напрями діяльності керівника щодо самостійного функціонування закладу освіти. Нагальною проблемою сьогодення є місце керівника в організації, що тягне за собою низку підпроблем, таких як: ефективне управління та раціональне використання владних повноважень, формування та збереження як власної репутації, так і репутації організації, а також формування лідерських рис. Розглядається особа керівника, яка має об’єднувати в собі лідера, управлінця і простого громадянина, який буде зацікавленим у добросовісному виконанні покладених на нього завдань, не буде зловживати своїми повноваженнями, а також трудитиметься на благо організації, яку він представляє. Під впливом нових соціально-економічних чинників відбуваються зміни у всіх сферах суспільства, в тому числі й в освіті. Ускладнення професійних завдань, багатоаспектний характер діяльності сьогодні неминуче приводять до того, що все більш очевидним стає професійний характер управління та його ефективність. Не є виключенням й управлінська діяльність менеджера освіти, який виявляється включеним у все різноманіття проблем цілісного педагогічного процесу. Досліджуються актуальні компетентності керівника в умовах Нової української школи. Ретельно розглядається автономія закладу загальної середньої освіти в умовах реформування, а саме академічна, організаційна, кадрова, фінансова.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Semenov, Ye. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРИ МЕХАНІЗМУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УКРАЇНІ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 147–54. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.18.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що реформування місцевого самоврядування, що триває наразі в Україні, потребує належного правового забезпечення такої діяльності. У сфері адміністративного права це вимагає, зокрема, розробки і впровадження дієвого та ефективного механізму адміністративно-правового регулювання діяльності системи органів місцевого самоврядування. Тому важливим завданням має бути побудова теоретичної основи механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні, оскільки це матиме важливе практичне значення для подальшого удосконалення законодавства України, що регламентує правовий статус та діяльність об’єднаних територіальних громад, а також для розвитку науки адміністративного права. Метою статті є визначення поняття та структури механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні. Наголошено, що адміністративно-правові засоби мають впливати на управлінську діяльність відповідних суб’єктів з метою підвищення ефективності їх діяльності в частині належного забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у публічній сфері. Такий висновок дозволяє сформулювати власне визначення розгляданого механізму правового регулювання. Отже, під механізмом адміністративно-правового регулювання слід розуміти сукупність правових засобів, що впливають на управлінську діяльність відповідних суб’єктів публічного адміністрування з метою підвищення ефективності їх діяльності в частині належного забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у публічній сфері. Досліджено поняття та окремі складові механізму адміністративно-правового регулювання діяльності об’єднаних територіальних громад в Україні. З’ясовано, що основними структурними елементами такого механізму є: а) адміністративно-правові норми, що закріплюють права та обов’язки суб’єктів управлінської діяльності об’єднаних територіальних громад; б) адміністративно-правові відносини, що складаються у процесі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності суб’єктами управління у сфері публічної діяльності об’єднаних територіальних громад; в) акти реалізації адміністративно-правових норм, що знаходять свій вираз у виконанні положень нормативних актів у сфері адміністративного права у процесі взаємодії суб’єктів, що беруть участь у процесі управління діяльністю об’єднаних територіальних громад.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Баніт, Ольга. "ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ ЗА НОВИМИ ПРОФЕСІЯМИ В УМОВАХ ФОРМАЛЬНОЇ І НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ (НА ПРИКЛАДІ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН)." ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 1, no. 19 (June 10, 2021): 150–59. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(19).2021.150-159.

Full text

Abstract:

В оглядовій статті проаналізовано нові професії, що з’являються на ринку праці. Дослідження підтверджують, що впродовж 10 років зникає близько 5000 професій і майже стільки ж виникає нових. Найближчим часом близько 40–50% робочих місць зникнуть або зазнають трансформації. Разом з тим, будуть з’являться нові робочі місця, які потребуватимуть компетентнісних трансформацій. Перспективними напрямами для професій майбутнього є: інформаційні технології, біотехнології, робототехніка та машинобудування, екологія, енергетика, медицина, транспорт та ін. Виявлено й узагальнено ключові компетентності фахівців майбутнього. Нові професії потребують фахівців зі спеціальними навичками. Передусім це універсальні компетентності, актуальні для всіх професій і всіх сфер діяльності: 1) інформаційна – активне освоєння ІКТ та нових інструментів роботи в мережі; 2) кросфункціональна – знання в декількох сферах, здатність працювати на межі різних професій, 3) комунікативна – міжгалузева комунікація і клієнторієнтованість; 4) управлінська – оперативне реагування на зміни, прийняття важливих рішень, ефективний розподіл завдань і ресурсів; 5) мовна – багатомовність і мультикультурність; 6) екологічна – будь-яка діяльність повинна розглядатися з позиції екології. З’ясовано, що підготовка до нових професій здійснюється у рамках формальної і неформальної освіти. Аналіз освітніх пропозицій показав, що підготовка фахівців за новими професіями здійснюється в університетах Великобританії, Нідерландів, Канади, Швейцарії, США. Є багато нових професій, що з’являються швидше, ніж заклади освіти створюють навчальні програми для бакалаврату та магістратури. У цьому випадку на допомогу приходить неформальна освіта. Низку нових професій можна опанувати на практиці, пройшовши стажування, інші – за допомогою онлайн-курсів, короткострокових програм тощо. Ключові слова: нові професії; професійна підготовка; формальна і неформальна освіта; університет; онлайн-курс; онлайн-програма.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Lopushynskyi, Ivan, and Olena Durman. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ПРОЕКТУВАННЯ ОСВІТНЬОГО ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА." Public Administration and Regional Development, no. 3 (April 11, 2019): 92–113. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.03.06.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються підходи до вдосконалення організаційного механізму управління освітньою галуззю. Визначено, що на сьогодні існує некомфортний стан управління через недостатню кількість інформації про діяльність ЗВО або про значний час, потрібний для її отримання. Для ліквідації такого стану пропонується застосовувати підходи, засоби та інструменти, що їх пропонують сучасні інформаційно-комунікаційні технології. Так, для оптимізації процесів ухвалення управлінських рішень пропонується застосовувати підходи теорії ухвалення рішень та проектування і створення відповідних інформаційних систем. Зв’язки розподіляються на суб’єктно-об’єктні (прямі), об’єктно-суб’єктні (зворотні), а також суб’єктно-суб’єктно та об’єктні-об’єктні. Зважаючи на те що успіх управлінської діяльності певною мірою залежить від дотримання системного принципу зворотного зв’язку інформаційних потоків, його сутність полягає у зв’язку між отриманим ефектом та управлінським впливом. Для підвищення якості та швидкості ухвалення управлінських рішень в освітній галузі пропонується формування єдиного освітнього інформаційно-комунікаційного середовища, а також використання інформаційних технологій в освітній галузі. Автором зроблено висновки що дальші розробки можуть бути спрямовані на вивчення та вдосконалення механізмів державного управління освітньою галуззю через децентралізацію та дерегуляцію державного управління з метою підвищення його ефективності. Це дасть змогу поліпшити взаємодію різних рівнів управління освітньою галуззю як по вертикалі, так і по горизонталі. Крім того, пропонується також поширити цей підхід і на інші сфери державного управління.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Pavlov, S. S. "Цивільний захист як об’єкт системи публічного управління: питання теорії." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (August 29, 2019): 137–44. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.14.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються теоретичні питання цивільного захисту як об’єкту системи публічного управління в Україні. Розкриті категорії та суспільні відносини в сфері управління цивільним захистом, зокрема досліджено теоретичні надбання та погляди науковців на стан і цілі системи управління в сфері цивільного захисту в Україні.Мета статті. З’ясувати трактування категорій «цивільний захист (ЦЗ)» і «публічне управління в сфері ЦЗ» в якості окремих управлінських категорій, визначення яких пов’язане з використанням сучасних механізмів і методів (інструментів) державного управління в країні. Дослідити новітні теоретичні дослідження та позиції українських авторів щодо формування ефективних суспільних відносин у сфері ЦЗ за умов реформування всієї національної управлінської системи, зокрема в сфері цивільного захисту.Наукова новизна. У роботі комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, новітніх досягнень науки державного управління досліджено теоретичні питання управлінського процесу в сфері цивільного захисту як об’єкту публічного управління. Обґрунтовано теоретичне розуміння змісту категорій «керований цивільний захист», «децентралізація ЦЗ» як механізму публічного управління та адміністрування, що припускає передачу управлінських функцій в сфері ЦЗ на регіональний і місцевий рівень та контролю за діяльністю на цих рівнях.У статті здійснено дослідження напрямів модернізації інституту ЦЗ в Україні та теоретично доведено, що сучасною метою процесу вдосконалення дієвості ЦЗ є реформування та посилення інституційної спроможності керівних органів, формування раціональної та збалансованої місцевої влади в управлінських сферах і необхідність існування децентралізованої управлінської моделі ЦЗ в Україні.Висновки. У роботі обґрунтовані наукові положення щодо удосконалення використання в управлінській практиці в сфері ЦЗ механізмів публічного управління, які знаходиться ще на початковому етапі. В теоретичному контексті наука державного управління потребує розкриття та конкретизації категорій та суспільних відносини в сфері управління цивільним захистом, зокрема за умов військових дій на території держави, тому існує нагальна необхідність подальших досліджень у цій сфері.Крім цього при дослідженні сучасних публікацій та з’ясуванні теоретичної сутності понять «публічне управління», «територіальне управління» і «управління ЦЗ» доведено, що суспільні відносини в сфері цивільного захисту та у конкретних інститутах, наприклад, місцевих державних адміністраціях, не є стійкими, адже змінюються разом з їх розвитком, а також за умов формування сучасних реальних управлінських і фінансових повноважень, зокрема в сфері ЦЗ.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Боровик, Людмила. "АНАЛІЗ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО ЗМІСТУ УПРАВЛІНСЬКИХ ЗАВДАНЬ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОФІЦЕРА-ПРИКОРДОННИКА." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, no. 3 (February 1, 2020): 63–80. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.70.

Full text

Abstract:

Автор статті наголошує на тому, що психологічні, соціально-психологічні та психолого-педагогічні аспекти пронизують усі види і функції управлінської діяльності офіцера-керівника прикордонного підрозділу. Офіцер-командир здійснює загальне планування та проводить повсякденний аналіз змісту завдань діяльності прикордонного підрозділу, проводить систематичний моніторинг соціально-психологічного клімату та оцінку ситуації і умов оперативно-службової діяльності прикордонного підрозділу, обґрунтовує та приймає рішення щодо виконання професійних завдань персоналом прикордонного підрозділу, намічає шляхів їх реалізації та здійснює підбір виконавців, забезпечує взаємодію персоналу, стимулює, координує і контролює їх діяльність, здійснює аналіз якості виконання визначених завдань, формує відповідні висновки, планує та організовує навчання і виховання підлеглих прикордонників. У статті здійснено аналіз психолого-педагогічного змісту управлінських функцій офіцера-прикордонника та акцентовано увагу на необхідності забезпечення якісної психолого-педагогічної підготовки офіцерів. Крім того автор зазначає, що для офіцера-керівника важливими є вимоги до особистісних якостей офіцера-керівника прикордонного підрозділу, які обов’язково слід враховувати при призначенні на посаду. Такими вимогами, що забезпечать якісне вирішення управлінських та професійних завдань є: високий інтелектуальний розвиток, сформованість організаторських здібностей і умінь та вольової сфери особистості офіцера, емоційну стійкість та стабільність, сформованість уміння будувати конструктивні взаємовідносини та спілкування з підлеглими, рефлексивність, уміння реалізовувати індивідуальний диференційований підхід до підлеглого персоналу, вміння управляти собою та своєю діяльністю вміння, внутрішній «локус-контроль», психолого-педагогічна підготовленість, сформованість мотиваційної готовності офіцера до виконання управлінських функцій, висока особистісна психологічно зрілість, самоповага, духовність особистості офіцера, наявність особистісних якостей: морально-ціннісних, комунікативних, організаторських, лідерських, самоактуалізаційних тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Sokolov, V. "ХАРАКТЕРИСТИКА ЕЛЕМЕНТІВ МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ." Juridical science, no. 6(108) (April 4, 2020): 350–59. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.42.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що аналіз механізму забезпечення соціальної безпеки державних службовців матиме не лише теоретичну цінність через встановлення єдиного розуміння правового явища, але й практичне значення у контексті з’ясування обсягу забезпечення, його співвідношення із механізмом реалізації та захисту, а також основних суб’єктів, мети та інструментів здійснення. Складові механізму забезпечення соціальної безпеки державних службовців, які відображають процес його впливу на суспільні відносини та вказують на реальну здатність гарантувати втілення того чи іншого соціального права державного службовця. З’ясовано, що управлінська діяльність щодо забезпечення соціальної безпеки державних службовців проводиться Кабміном та Мінсоцполітики стосовно визначення мінімального розміру заробітної плати, прожиткового мінімуму, соціальних стандартів, які поширюються на усіх осіб, що проживають у державі. Водночас органи місцевого самоврядування забезпечують комфортність умов проживання та рівень інфраструктурного розвитку, що надалі впливає на якість життя та можливість більше часу приділяти виконанню посадових обов’язків державним службовцем. Недержавні інституції, до яких слід віднести громадські організації та професійні спілки, забезпечують соціальну безпеку шляхом надання психологічної допомоги, проведення інформування та роз’яснення для державних службовців щодо їх соціальних прав та способів їх втілення. Визначено, що механізм забезпечення соціальної безпеки державних службовців тісно пов’язаний із реалізацію своїх трудових прав і обов’язків членами трудового колективу, оскільки це впливає на можливість виникнення соціального ризику під час втілення повноважень. Щодо наявності коштів, то це стосується не так наступних компенсацій чи оплати праці державного службовця, як необхідності функціонування державної служби загалом, а також інших органів, що підтримують правопорядок у суспільстві. Правова умова у значенні захищеності державного службовця має лише опосередкований вплив, адже може змінити якість виконання посадових обов’язків.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Климова, Катерина. "ОРГАНІЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УПРАВЛІННІ: ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТА ФАКТОРИ ВПЛИВУ." Society. Document. Communication 12, no. 12 (September 14, 2021): 191–208. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-191-208.

Full text

Abstract:

В сучасних умовах організація інформаційної діяльності в управлінні зазнає суттєвих модифікацій і потребує аналізу тенденцій і визначення перспективних напрямів її розвитку. Основними тенденціями в організації інформаційної діяльності сфери управління є зростання ролі і значення організаційних засад в інформаційній підготовці та реалізації управлінських стратегічних планів і проектів; узалежнення організаційних засад інформаційного забезпечення управління від законодавчо-нормативної бази у сфері інформації, документації та інформаційної діяльності; нормативна база управлінської інформаційної діяльності має потужну правову основу, і саме закони визначають правове поле розробляння нормативних актів, які охоплюють всі аспекти роботи з документованою управлінською інформацією; організація інформаційної діяльності в управлінні охоплює всі стадії життя документів та має тісний зв’язок з питаннями архівування задокументованої управлінської інформації; підпорядкування інформаційного та документаційного забезпечення менеджменту цілям і завданням політики ‒ державної, політики установи/підприємства/організації; розширення предметного поля організаційних засад інформаційної діяльності в умовах демократизації суспільного життя та забезпечення доступу до публічної інформації; швидке пристосування до технічних змін і новітніх технологій створення та функціонування документованої інформації; зростання ролі наукових засад організації інформаційної діяльності важливим фактором якого є діяльність наукових інституцій, університетських кафедр; вплив міжнародного досвіду на організаційні засади інформаційно-документаційного забезпечення менеджменту; поява нових структур ‒ субʼєктів інформаційної діяльності ‒ інформаційних посередників; активізація діяльності інформаційних та інформаційно-аналітичних підрозділів установ; вплив правових питань функціонування та використання інформації, гарантування дотримання прав власності на інформацію, забезпечення доступу до відкритої інформації, що знаходиться в розпорядженні державних органів, органів місцевого самоврядування, окремих установ/організацій.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Співак, М. В. "ЄДИНИЙ МЕДИЧНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ЯК ЗАСІБ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ." Kyiv Law Journal, no. 1 (May 11, 2022): 136–42. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.21.

Full text

Abstract:

Анотація. Стаття присвячена функціонуванню електронної системи охорони здоров’я як ефективному засобу прийняття управлінських рішень в галузі охорони здоров’я. Наголошуєься на тому, що на сучасному етапі реформування, успішна діяльність галузі охорони здоров’я безпосередньо залежить від ефективного використання інформаційних технологій, які виконують особливу роль у вдосконаленні внутрішніх процесів управління. e-Health розглядається автором як технічний елемент системи управління охорони здоров’я, під яким слід розуміти збалансований комплекс окремих видів технічного обладнання спеціальних засобів, або їх поєднання і може в окремих випадках включати людей, що його експлуатують, обслуговують та ремонтують. Кожна частина технічного елементу має певну функцію, що забезпечує реалізацію відповідний споживчої потреби. Наголошується на тому, що у системі треба враховувати вплив на людей які приймають управлінські рішення, як на одну з складових частин технічного елементу. Вказано, що для того щоб управлінське рішення було ефективним і забезпечувало досягнення цілей, воно повинно задовольняти сукупності певних вимог і пройти певні стадії. У статті наводяться етапи провадження е-Health визначені законодавством та розглянуті приклади існуючих систем які підключені до е-Health. Зроблений висновок, що більшість розглянутих систем побудовано на основі клієнт-серверної архітектури, яка забезпечує обмежену кількість функцій – переважно підготовку статистичних звітів і стандартних форм. Не здійснюються заходи щодо впровадження стандартів кібербезпеки на основі стратегічних напрямів розвитку кібербезпеки е-Health. Відсутня інтеграція між системами і вивантаження даних з систем. Розробка управлінського рішення може являти собою як окрему функцію управління, так і входити до складу інших процесів управлінського циклу, тому оптимізацію управління у закладі охорони здоров’я та її ефективний розвиток слід, передусім, пов’язувати з удосконаленням процесів прийняття управлінських рішень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Shaporenko, Olga, and Lyudmila Parshchenko. "ІННОВАЦІЙНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТНЬОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ." Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій, no. 2 (November 8, 2018): 12–19. http://dx.doi.org/10.32750/2018-0202.

Full text

Abstract:

Перехід від індустріального до інформаційного суспільства, так званого «суспільства знань», провокує формування нового типу економіки, заснованої на знаннях, де процеси створення та розподілення знань стають ключовими. В наш час знання вже є капіталом і головним ресурсом держави. Зміна соціальних орієнтацій провокує спрямування акценту на кожну окрему особистість, як основну соціальну цінність. Вибір інноваційного типу розвитку, створення та впровадження наукових технологій, постійно зростаюча роль інформації та знань у соціально-економічному розвитку держави призводять до підвищення попиту на висококваліфікованих фахівців. Крім того, формування інноваційної моделі розвитку суспільства розширює коло функціональних особливостей системи вищої освіти в напрямку поєднання функції передачі накопиченого суспільного досвіду, знань та навичок зі сприянням у розробці нових наукових ідей, технічних рішень і технологічних процесів та підготовкою фахівців нового рівня, які відзначаються розвинутими аналітичними та професійними здібностями. Вища школа покликана стати центром формування інноваційного середовища, що забезпечить спрямованість професійної підготовки на формування готовності майбутніх фахівців до інноваційної діяльності. Враховуючи вище зазначене, у статті проаналізовано правове поле, у якому функціонує система освіти нашої держави, виокремлено класично-управлінські моделі, що можуть бути реалізовані у процесі вирішення нагальних управлінських проблем сьогодення, а також міжнародний досвід, пов’язаний із питанням дослідження інноваційної складової менеджменту освітою. Підкреслено важливість застосування принципу інноваційності для вдосконалення професійної компетентності керівника ВНЗ. У статті розглянуто проблему формування й удосконалення професійної компетентності управлінських кадрів завдяки моделюванню їхньої діяльності. Запропоновано діяльність вищого навчального закладу розглядати як єдину цільову програму. Визначено основні напрямки інноваційного управління, цілі внутрішніх підсистем діяльності вищих навчальних закладів, розкрито їх структурні складові та функції управління освітньою діяльністю.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Козаков, Володимир, and Олександр Лук’янюк. "ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКОЇ КОМУНІКАЦІЇ В СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ." Public management 20, no. 5 (December 29, 2020): 124–34. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-5(20)-124-134.

Full text

Abstract:

Обґрунтовано особливості функціонування державно-громад- ської комунікації у сфері захисту прав споживачів та наданні практичних рекомендацій щодо їх впровадження у практику демократичного врядуван- ня в Україні. Особливу увагу приділено аналізу концепції державної по- літики у сфері захисту прав споживачів, а також напрямів удосконалення взаємодії держави та громадянського суспільства у захисті прав спожива- чів. Визначено, що на противагу звичної практики державного управлін- ня, яка спирається на ієрархії та передбачає безумовне виконання наказів та розпоряджень, головними параметрами публічно-комунікативної сфери (публічна політика, публічне врядування, публічна комунікація) стають зго- да і договір. Традиційна адміністративно-управлінська діяльність приділяє переважно увагу праву та регламентам, публічно-комунікативна — нормам, колективним рекомендаціям, цінностям, пропозиціям, моральним угодам. Змінити існуючу піраміду влади, зробити її відповідальною за розпоря- дження суспільними справами, а не бути розпорядником власності грома- дян, їхньої життєвої долі, загальнонародних ресурсів, — це сучасний шлях організації влади, реальний механізм її демократизації, підконтрольності суспільству і справжнього самоврядування. З’ясовано, що запорукою успі- ху для досягнення високих стандартів якості життя є співпраця державних органів, громадських організацій та споживачів. Споживчій культурі необ- хідно привчати дітей змалечку, адже належна якість товарів та послуг — це не тільки безпека для життя та здоров’я, а й повага до гідності людини. Доведено, що сучасна модель взаємин держави і громадян має вибудову- ватися не за традиційним принципом суб’єкт-об’єктних відносин (керуючі– керовані), а на механізмах “комунікативної поведінки”, тобто суб’єкт-суб’єк- тних відносинах, на принципах визначення рівноправності як людини державної, так і людини “приватної”, що передбачає як головну демокра- тичну процедуру “діалогову комунікацію” державної влади і “вільної гро- мадськості”. Головна “відмінність діалогової моделі полягає в тому, що вона припускає своєрідну “горизонтальну рівність” учасників інформаційного обміну, на противагу “вертикальному” принципу “керівництва-підпорядку- вання”, властивого для моделі “віщання”.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Денисова, Світлана, Оксана Кузьмич, and Ірина Ніколаєва. "МОТИВАЦІЯ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Інноватика у вихованні 2, no. 13 (June 15, 2021): 232–39. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i13.335.

Full text

Abstract:

Стаття розглядає проблему мотивації навчальної діяльності, одну з найбільш теоретично розроблених у педагогіці і в той же час одну з найбільш складних в практиці навчального процесу. Здійснено опис і узагальнення основних різновидів мотивації, її структури і ролі в навчанні іноземній мові у вищій школі, розглянуто основні характеристики мотивації і їх зв`язок з процесом навчання. Мотивація розглядається, як управлінська діяльність під час навчання іноземної мови, як одна з головних проблем методики викладання. Іноземна мова як навчальна дисципліна має ряд специфічних особливостей, і одна з них – це оволодіння іноземною мовою шляхом навчання умінню спілкування на іноземній мові. В умовах сьогодення актуальність вивчення іноземної мови не підлягає сумніву, оскільки нова політична обстановка, розширення міжнародного співробітництва і міжнародних контактів, проведення у вищих навчальних закладах конференцій за участю іноземців вимагають від студентів більш глибокого знання іноземної мови. Досліджено проблему мотивації студентів до вивчення іноземних мов під час навчання у закладі вищої освіти. Проведено низку досліджень, які визначають, наскільки відносини викладача зі студентами впливають на формування мотивації до вивчення іноземної мови. Описано наявні види мотивації. Запропоновано різні способи створення мотивації. Подано результати проведених досліджень. Вказано на домінуючу роль мотивації у процесі вивчення іноземних мов студентами. Окремо розглянуто роль рівня педагогічної майстерності викладача, який сприяє мотивації студентів до вивчення іноземних мов. Розглянуто проблему мотивації під час вивчення іноземної мови, оскільки вивчення саме цього предмета вимагає від студента наявності певної бази і спеціальних комунікативних здібностей. Зазвичай це викликає у студентів певні труднощі і мотивація зменшується. Тому, якщо вважати мотивацію однією з найважливіших рухомих сил у вивченні іноземної мови, слід підкреслити, що мотиви відносяться до внутрішньої сфери особистості і визначаються її внутрішніми спонуканнями. Звідси усі труднощі щодо виклику мотивації ззовні, адже людина буде в змозі вивчити іноземну мову лише за умови, що сама відчуватиме необхідність у цьому, або, інакше кажучи, буде замотивована.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Діяльність управлінська'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles