Academic literature on the topic 'Ділянка регенерації'

Мета дослідження. Порівняти та проаналізувати перебіг процесів регенерації слизової оболонки поро-жнини рота після з'єднання країв рани за допомогою шовного матеріалу на основі шовку та n-бутил-2-ціаноакрилатної клейової композиції в експерименті.Матеріал і методи. Дослідження було проведено у відділі експериментальної хірургії Національного ін-ституту хірургії та трансплантології ім. О.О. Ша-лімова НАМН України на 24 безпородних статевозрі-лих кролях-самцях, віком 16-18 місяців, масою тіла від 2260 до 3425 гр (середня вага 2843±100 гр) у зв'яз-ку зі схожістю гістологічної будови слизової оболон-ки з людською. Тварини були поділені на контрольну та основну групи по 12 тварин у кожній. Під внутрі-шньовенним наркозом 3 мл 5 % розчину тіопенталу натрію та 6 мл 1 % розчину пропофолу та місцевою інфільтраційною анестезією 2 % розчином лідокаїну (0,5 мл), за допомогою леза скальпеля №15 наносили різану повздовжню рану розміром 1,5–2,0 см в дов-жину та 0,3–0,5 см в глибину на слизову оболонку верхньої щелепи по перехідній складці присінку поро-жнини рота. В контрольній групі тваринам було про-ведено з'єднання країв рани слизової оболонки порож-нини рота шляхом накладання вузлуватих швів на ос-нові шовку з покриттям (USP (EP): 5/0(2), 0,75м, рі-жуча голка, «OPUSMED»). В основній групі кожній з тварин проводили з'єднання країв рани слизової обо-лонки порожнини рота за допомогою n-бутил-2-ціаноакрилатної клейової композиції «Histoacryl».На 3, 7 та 14 добу тварин виводили з експерименту передозуванням 5% розчину тіопенталу натрію. Зра-зки тканин в зоні втручання для гістологічного дослі-дження видаляли так, щоб в їх межі потрапив рано-вий канал з відступом по 3 мм в обидві сторони від рани.Результати. В основній групі тварин, спостерігалось пришвидшення репаративних процесів у рані за раху-нок швидкої деструкції клейових мас, надійного з'єд-нання країв рани, меншій травмі тканин починаючи з 3 доби. Запальна відповідь, мала пік на 3 добу, інтен-сивність якої стрімко спадала до 7 доби. На 14 добу, спостерігалось рівномірне сполучнотканинне утво-рення, яке місцями візуально не відрізнялось від інта-ктних ділянок СОПР. В контрольній групі, після вико-ристання шовного матеріалу на основі шовку, спо-стерігалась виражена запальна реакція на 3 добу, яка зберігалась до 14 доби. Пік запалення, в контрольній групі припадав на 7 добу. На 14 добу ознаки запалення дещо зменшувались, але були присутні за рахунок «стороннього тіла» у рані, рубець мав ознаки дефор-мації та підвищувався над рівнем інтактних ділянок слизової оболонки.Висновки. Застосування клейової композиції сприяло швидшому відновленню тканин в зоні хірургічного втручання, про що свідчать ознаки регенерації, які спостерігались з 3 доби, а саме, поява молодих кола-генових волокон та тонкого прошарку молодої грану-ляційної тканини, товщиною 16,05±0,92 мкм. Най-більш оптимальне загоєння рани в основній групі, від-бувалось на 7 добу після хірургічного втручання, і проявлялось прискоренням формування ніжного нор-мотрофічного сполучнотканинного рубця, про що свідчить швидша зміна клітин лімфоцитарно-макрофагального ряду та часткове відновлення епі-теліальної пластинки. Вже на 14 добу ділянка втру-чання не відрізнялась від навколишніх інтактних ді-лянок. Перевагою використання клейової композиції в порівнянні із шовним матеріалом, починаючи з 7 до-би, є відсутність в післяопераційній рані «сторонньо-го тіла», швидкість та легкість застосування.

Порівняльний аналіз загоєння пародонтального кіст-кового дефекту в ділянці молярів на нижній щелепі з використанням різних видів біологічно активних ма-теріалів, а саме децелюллярізірованной амніотичної мембрани, децелюллярізірованной амніотичної мем-брани в поєднанні з факторами росту PRP і децелюл-лярізірованной амніотичної мембрани в поєднанні з факторами росту PRP і гіалуроновою кислотою, по-казав , що регенерація кісткового дефекту при уши-ванні його слизовою оболонкою за 2 місяці відбува-ється у всіх порівняльних групах. Але якість отрима-ної кістки дуже відрізняється за наявністю кількості кровоносних судин. Так в першій групі (контрольній) судини практично відсутні, а в 3 і 4 групі наявність судин відзначається на препаратах вже з 14 доби. Так само і сам процес створення новосформованої кі-стки відбувається швидше в 3 і 4 групах порівняно з 1 і 2. Після проведених морфологічних досліджень мо-жна рекомендувати застосування біологічно актив-них матеріалів в комбінації з факторами росту PRP та гіалуроновою кислотою для регенерації кісткових пародонтальних дефектів.

Резюме. На сьогодні для фіксації кісткових фрагментів у щелепно-лицевій хірургії (ЩЛХ) найширше використовують накісткові титанові пластини й шурупи. Необхідність повторної операції із видалення металоконструкції збільшує терміни непрацездатності хворого, економічні витрати на лікування та психоемоційне навантаження на хворого, пов’язане з переживанням і додатковим стресом. Все це призвело до появи альтернативного методу остеосинтезу з використанням біодеградуючих пластин і шурупів, які не мають зазначених вад. Мета дослідження – підвищити ефективність хірургічного лікування хворих із вродженою та набутою кістковою патологією щелепно-лицевої ділянки з використанням фіксуючих конструкцій заданих властивостей із біодеградуючого матеріалу біоактивної дії. Матеріали і методи. При виконанні дослідження були використані такі методи: 1) в експериментальній частині роботи – фізико-хімічні, санітарно-хімічні, токсиколого-гігієнічні – з метою визначення можливості використання ЕПУ–ГАП–ЛЕВ-композиції для виготовлення фіксаторів кісткових фрагментів при проведенні остеосинтезу в ЩЛД, фізико-механічні (для визначення міцніших, еластичних, в’язко-пружних властивостей ЕПУ та його композицій з ГАП та ЛЕВ), рентгенологічні (для контролю якості проведення експерименту на тваринах), морфологічні (гістологічні та морфометричні дослідження кісткових регенератів у ділянці дефекту нижньої щелепи (НЩ) при імплантації поліуретанових і титанових пластин і шурупів) – для вивчення перебігу процесів репаративної регенерації м’яких і кісткової тканин і перебудови кісткової тканини в ділянці травматичного ушкодження; 2) в клінічній частині роботи – клініко-лабораторні (для визначення динаміки основних клінічних симптомів і результатів лікування хворих), рентгенологічні методи (рентгенографія кісток лицевого черепа в традиційних укладках, ортопантомографія, КТ 3D, створення і аналіз комп’ютерних 3D моделей, рентгенденситометрія, рентгенморфометрія) – для визначення характеру патологічного поцесу в кістковій тканині й дослідження архітектоніки кісткової тканини ЩЛД, контролю за перебігом консолідації переломів (у тому числі інтраопераційних), статистичні методи (визначення середніх величин, похибок середніх і вірогідності розбіжностей у групах, кореляційний та регресійний аналіз) – для обробки й аналізу отриманих результатів). Результати досліджень та їх обговорення. Результати дослідження стали основою для пошуку способів отримання матеріалу без металевого дефекту, з якого можна було б виготовити фіксатор у вигляді пластин і гвинтів для остеосинтезу щелепно-лицевої ділянки. Розроблено біорезорбтивний матеріал біоактивної дії (ЕПП-ГАП-ЛЕВ) на основі поліуретанової композиції, що містить 20 % гідроксиапатиту і 6 % левамізолу для остеосинтезу. Результати експериментальних досліджень лягли в основу клініко-рентгенологічних досліджень. Доведено ефективність фіксаторів ЕПУ-ГАП-ЛЕВ для остеосинтезу при лікуванні пацієнтів з переломами і деформаціями лицевого черепа. Висновки. Позитивні результати власних клінічних досліджень в ранні й віддалені терміни свідчили про ефективність і перспективність використання полімерних (у тому числі ЕПУ-ГАП-ЛЕВ) мініпластин у хірургічному лікуванні переломів кісток лицевого черепа зі зміщенням. Завдяки правильному плануванню лікування всі пацієнти, в лікуванні яких застосовували полімерні фіксатори, змогли отримати повну реабілітацію.

У практиці хірургічної стоматології 40,6 % операцій в умовах амбулаторного прийому складають операційні втручання з приводу радикулярних кіст щелеп. В основному застосовують радикальний метод хірургічного лікування – цистектомію. Якщо після хірургічного втручання рана гоїться під кров’яним згустком, то репаративна регенерація кісткової тканини в ділянці дефекту щелепи перебігає повільно, що підтверджується даними рентгенологічного дослідження. Тому розробка нових методів оптимізувального впливу на репаративний остеогенез є актуальною для сучасної медицини і стоматології. За останнє десятиріччя в наукових дослідженнях та в клінічній практиці досягнуто значного успіху у вирішенні цієї проблеми. Мета дослідження – провести поглиблений аналіз сучасної фахової літератури, присвяченої сучасним методам лікування внутрішньокісткових дефектів щелеп, що утворилися після видалення радикулярних кіст. Матеріали і методи. У фондах наукової бібліотеки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького та у відомих наукометричних базах інформації (PubMed, Google Scholar, SciVerse, Embase) проведено пошук, огляд, аналіз та систематизацію фахових публікацій, присвячених проблемі застосування сучасних методів лікування внутрішньокісткових дефектів щелеп, що утворилися після видалення радикулярних кіст. Результати досліджень та їх обговорення. Усі існуючі кістковопластичні матеріали поділяють, залежно від походження, на декілька груп, а саме: аутогенні, алогенні, ксеногенні, алопластичні (штучно синтезовані кісткові замінники) та композиційні. За вираженням індуктивного потенціалу, усі матеріали для заміщення кісткової тканини можна поділити на остеоіндуктивні, остеокондуктивні, остеонейтральні й матеріали для забезпечення скерованої тканинної регенерації. Результати наукових досліджень останніх років показали, що найвищим остеоіндуктивним потенціалом володіє аутогенна кістка, тому її вважають золотим стандартом. Однак відсутність легкості й можливості отримання в достатній кількості істотно обмежує її застосування. В останні роки почали застосовувати методи клітинної терапії, що базуються на застосуванні остеогенних клітин, отриманих із різних тканинних джерел: периферійної крові, кісткового мозку, жирової тканини, окістя щелеп тощо. У міру накопичення й аналізу даних, що стосуються клітинної інженерії, формується новий напрямок: розробка різних конструкцій, які за своїми біологічними властивостями наближаються до нативної кісткової тканини. Мезенхімальні стромальні стовбурові клітини (МСК), отримані з цих тканин, можуть бути диференційовані у фібробласти, а також у клітини кісткової тканини. Розроблено технології формування шару кісткових клітин на штучних носіях і в біоматеріалах шляхом спрямованого остеодиференціювання мезенхімальних стромальних стовбурових клітин. Ці технології використовують з метою корекції розмірів і форми щелеп, інших операцій в щелепно-лицевій ділянці, для заміщення кісткових дефектів після цистектомії. Висновки. Виповнення кісткових дефектів, що утворились після видалення радикулярних кіст різноманітними сучасними остеопластичними матеріалами, забезпечує профілактику вторинного інфікування рани, прискорення регенерації кісткової тканини і відновлення форми і функції щелеп, сприяє стоматологічній реабілітації пацієнтів.

У статті проведено аналіз літературних даних щодо можливості застосування препарату плаценти «Лаеннек» у комплексному лікуванні пацієнтів із захворюваннями щелепно-лицевої ділянки. Розглянуто його склад, властивості, вплив на процеси репаративної регенерації різних тканин організму. Наведено дані доказової медицини про можливості застосування плацентарних препаратів при імунокорекції, нейропротекції, загоєнні ран, нормалізації пігментації шкіри, нефро- та гепатопротекції, при лікуванні захворювань суглобів тощо. Розглянуто дані молекулярної фармакології за механізмами впливу препаратів плаценти. Мета дослідження – проаналізувати джерела науково-медичної інформації щодо можливості застосування препарату плаценти «Лаеннек» у комплексному лікуванні пацієнтів із захворюваннями щелепно-лицевої ділянки. Матеріали і методи. У дослідженні застосовано бібліосематичний та аналітичний методи. Результати досліджень та їх обговорення. Проаналізовано та опрацьовано джерела науково-медичної інформації, що стосуються складу препарату плаценти «Лаеннек», розглянуто його властивості, можливості застосування плацентарних препаратів при імунокорекції, нейропротекції, загоєнні ран, нормалізації пігментації шкіри, нефро- та гепатопротекції, при лікуванні захворювань суглобів тощо. Висновки. Аналіз результатів досліджень, наведених в огляді, вказує на широкий спектр можливих клінічних застосувань препарату плаценти «Лаеннек», у тому числі в комплесному лікуванні пацієнтів із захворюваннями щелепно-лицевої ділянки.

На підставі кореляційних змін на поверхні й електродного потенціалу ідентифіковано характерні ділянки, які відповідають окремим етапам процесу корозійної багатоциклової втоми титанових сплавів різного структурно-фазового стану: руйнування захисних оксидних плівок; пасивація свіжоутворених поверхонь (СУП); утворення мікротріщин та їх розвиток у макротріщину; субкритичний ріст магістральної тріщини та спонтанне руйнування. Утворення захисних оксидних плівок на недеформованих і циклічно деформованих титанових a- і (a+b)-сплавах констатували, усуваючи з їхньої поверхні оксиди і визначаючи зміщення по­тенціалу та поведінку за зовнішньої поляризації, а також після призупинення онов­лення поверхні – за швидкістю зміни електродного потенціалу та струму. З’ясовано, що потенціал СУП титанових сплавів (t = 5 ms) знешляхетнюється та наближається до величини зворотного потенціалу анодної реакції Ті + Н2О = ТіО + 2Н+ + 2 (j0а = –1,31 V), неоднозначно залежить від концентрації Cl–-іонів в діапазоні 0,1–1,5 N розчинів NaCl. Регенерація пасивності сплавів у перші секунди відбувається за лінійним законом із подальшим уповільненням і стабілізацією до 1 h. Регенерація пасивності циклічно деформованих сплавів характеризується етапною зміною і потенціалу, і струму. На перших етапах їхній спад описується прямою лінією в координатах напруга (струм) – логарифм часу експозиції за різних кутових коефіцієнтів. На третьому етапі потенціал СУП досягає значення, що дорівнює потенціалу сплаву до оновлення поверхні. Характер зміни i–t кривих без і за наявності деформацій однаковий, але під дією деформації струм знижується швидше і за час експозиції до 10 s зменшується до стаціонарного значення.

Виражені порушення слуху значно погіршують комфортність життя, змінюють емоційний стан людини, а при розвитку в ранньому дитинстві призводять до порушень психосоціального формування особистості. На сьогодні не існує ефективних способів лікування хворих із сенсоневральною приглухуватістю (СНП). Тому в усьому світі вважають за краще «тактику заміщення», а саме – слухові апарати при приглухуватості, або кохлеарний імплант при глухоті. Мета – вивчити за допомогою електронно-мікроскопічного дослідження вплив НЕК інтратимпанального і субпотиличного на стан структурних елементів внутрішнього вуха морських свинок із експериментальним ототоксикозом. Матеріал і методи. Для вивчення ефективності НЕК при ототоксикозі аміноглікозидів експериментальні дослідження були проведені на 40 морських свинках масою 500–900 г. ОНП був викликаний введенням аміноглікозидного антибіотика – гентаміцину сульфату в дозі 100 мг/кг протягом 14 днів (1 група). Суспензію нейрональних стовбурових клітин вводили в обсязі 2 млн клітин в 0,5 мл інтратимпанально і 2 мільйони клітин в 0,5 мл субокципітально в дні 1 та 15 експерименту. Результати. Проведено електронномікроскопічне дослідження суспензії нейрональних стовбурових клітин, які були отримані для введення морським свинкам зі змодельованою сенсоневральною приглухуватістю та структур органу Кортії 5 морських свинок через 4 доби після субокципітального та інтратимпанального введення НЕК. Ультраструктурне дослідження НЕК, які були отримані для введення, засвідчило, що клітини загалом характеризувались великим округлим або овальним ядром з одним або декількома ядерцями, нерівномірним розподілом хроматину в ядрі та вузьким обідком цитоплазми. Виявлення окремих таких клітин мало місце серед структур Кортієва органа через 4 доби після субокципітального введення НЕК. Виявлялись численні синаптичні контакти переважно аферентних нервових закінчень, що контактували з базальною ділянкою волоскових клітин з різним ступенем електронної щільності, що свідчить про високий рівень синаптичної активності. Отримані результати в зіставленні з даними літератури свідчать про активну міграцію ембріональних клітин після інтратимпанального та субокципітального їх введення, а також про перспективність використання даного методу введення НЕК. Висновки. Отримані дані свідчать про те, що інтратимпанальне і субокципітальне введення НЕК сприяє регенерації пошкоджених клітинних структур внутрішнього вуха.

Застосування малоінвазивних технологій є сучасним напрямком у лікуванні варикозної хвороби нижніх кінцівок. Однак показання до виконання цих операцій на тлі трофічних виразок є обмеженими. Мета – дати клінічне обґрунтування застосуванню PRP, PRF технологій для лікування трофічної виразки у хворих із хронічною венозною недостатністю в стадії декомпенсації з метою їх підготовки до наступного виконання радіочастотної абляції вен. Матеріал і методи. Проведено клінічне обґрунтування застосування PRP та PRF для лікування трофічної виразки у 35 хворих. Контрольною групою були 30 хворих, яким місцево застосовували метилурацилову або актовегінову мазі. Перед лікуванням хворих виконували УЗД для встановлення особливостей гемодинаміки у поверхневій та глибокій венозній системі, локалізації перфорантних вен. Усім хворим проведена оцінка стану трофічних виразок на момент лікування та в процесі його виконання із застосуванням системи МЕASURE. Результати. Застосування PRP та PRF для лікування трофічної виразки суттєво посилює процеси регенерації в трофічній виразці, про що свідчить зменшення термінів появи грануляційної тканини, крайової епітелізації. Також у пацієнтів, порівняно з контрольною групою хворих, зменшилася площа і глибина ранових дефектів на 23,1 %, 37,4 % і 79,9 % відповідно, на 5–6, 8–9, 12–14 добу, порівняно з вихідними даними. До 8 дня у більшості хворих відмічається зміна характеру цитограм на регенераторно-запальний тип. Зникають детрит, мікробні тіла. Характерною ознакою є виражена епітелізація. У 24 пацієнтів трофічна виразка загоїлась. Іншим 11 хворим виконана аутодермопластика трофічної виразки під час проведення РЧА вен. Середній день передопераційної підготовки хворих із трофічними виразками, в яких була застосована PRP та PRF технологія, склав (7,8±4,6) доби, проти (14,6±3,7) доби в контрольній групі. Це дало можливість провести повноцінну РЧА варикозно трансформованих вен із додатковою ліквідацією горизонтального рефлюксу в ділянці трофічних змін шляхом застосування склеротерапії неспроможних перфорантних вен під УЗ-навігацією. Висновки. 1. Застосування технології PRP та PRF активізує процеси регенерації в хронічній трофічній виразці, що дозволяє скоротити передопераційну підготовку хворих. PRP та PRF технологія лікування трофічних виразок у комбінації з малотравматичними операціями (РЧА та склеротерапія) є перспективним напрямком лікування хворих із варикозною хворобою нижніх кінцівок у стадії декомпенсації.

Резюме. На сьогодні в медицині простежується новий напрямок, який включає поєднання волокнистих матеріалів із лікувальними засобами як система доставки ліків чи живих клітин. У зв’язку з цим у реконструктивній хірургії сформувався новий напрямок – тканинна інженерія, метою якої є відновлення біологічних функцій, тобто регенерація тканини, а не тільки заміщення її синтетичним матеріалом. Мета дослідження – вивчити морфологічну структуру та антибіотико-сорбуючу здатність тривимірних нетканинних матриксів для реконструкції дефектів кісткової тканини, які ми створили. Матеріали і методи. У дослідженні використано зразки тривимірних мікроволокнистих нетканинних матриксів для реконструкції дефектів кісткової тканини, виготовлених за розробленою нами методикою із полікапролактону. В якості контролю використовували фрагменти колагену. Результати досліджень та їх обговорення. Оцінку збереження антибіотиків у зразках матриксних матеріалів виконували на 1-й, 3-й, 5-й, 7-й, 14-й, 18-й і 21-й дні експерименту. Одержані експериментальні дані свідчать, що обидва використані препарати (і «Цефазолін», і «Лінкоміцин») у достатній кількості зберігалися як в колагеновому, так і у полікапролактоновому матриксах упродовж усього терміну спостереження. Висновки. Матриксні матеріали, які ми розробили, є засобом одноразової локальної доставки препарату в тканини у зоні ушкодження. Це особливо актуально у хірургічній стоматології, оскільки навіть суворе дотримання правил асептики не може забезпечити потрапляння поодиноких мікробних клітин із поверхні слизової оболонки ротової порожнини та слини в ділянку хірургічного втручання.

Волоконно-оптичні системи є одним з найбільш перспективних напрямків при розробці фізичної основи інформаційного простору. При реалізації оптоволоконних ліній зв'язку часто виникає необхідність узгодження оптоелектронних компонентів з різними поперечними перетинами випромінюючих і приймаючих областей і різними числовими апертурами. Варіантом такого завдання може бути з'єднання одномодового і багатомодового волокон або випромінювачів і фотоприймачів з волокнами різних типів. Одним з методів такого узгодження є створення каскадних волокон, в яких лінзове волокно і кілька ділянок градієнтних волокон інтегровано в одномодове волокно. Предметом дослідження є технології елементів волоконно-оптичних систем передачі. Метою даної роботи є створення компонентів волоконно-оптичних ліній зв’язку, що дозволяють підвищувати ефективність вводу випромінювання від джерела в оптичних світловод, зокрема одномодовий. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішення наступних завдань: розглянути фактори, що впливають на втрати енергії при генерації і вводу випромінювання джерела в оптичне волокно, а також розробити і впровадити систему узгоджуючих елементів і дати послідовність дій для ефективного вводу випромінювання джерела в одномодове волокно. Висновки. Запропонована технічна і технологічна реалізація процесу робить можливим вводити більшу потужність в оптоелектронні лінії передачі інформації, що підвищує ефективність вводу випромінювання до 20 дБ. Визначення точності розташування сполучної площини в пристроях узгодження та взаємного розміщення випромінювачів та оптичного волокна дає можливість знизити втрати в з'єднанні до 0,1 дБ, передавати інформацію з більшою надійністю на більші відстані без регенерації і зберегти працездатність волоконно-оптичної системи в умовах впливу механічних, кліматичних і радіаційних факторів

У кваліфікаційній роботі проведено проєктування волоконно-оптичної міжміської лінії передачі інформації між населеними пунктами Хмельницький та Львів. З метою організації передачі цифрових потоків була обрана оптична система передачі рівня STM-4 SDH, розв’язані питання прокладання волоконно-оптичної лінії, вибору топології траси, вибору типу оптичного кабелю. У розрахунковому розділі проведено розрахунок основних параметрів оптичної лінії, довжини ділянки регенерації, дисперсійні характеристики світловоду, довжину траси.