Journal articles on the topic 'Діалог соціальний'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Діалог соціальний.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Діалог соціальний.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Derzhko, I. Z. "Соціальний діалог та соціальний конфлікт як актуальні чинники суспільних трансформацій." Grani 18, no. 2 (January 12, 2015): 11–15. http://dx.doi.org/10.15421/1715031.
Full textAbstract:
Кризовий стан суспільства можна виміряти цілою системою взаємозв’язаних показників - економічних, технологічних, політичних, культурологічних, національно-етнічних, демографічних та ін. Однак не буде перебільшенням стверджувати, що всі вони своєрідно фокусуються у соціальні сфери життя людей, зумовлюють інтегральну кризу життя людини у час суспільних трансформацій. Не існує універсальної моделі соціального діалогу, він є засобом підвищення продуктивності праці та конкурентоздатності. Соціальний діалог - не лише форма управління кризою, іноді уряди звертаються до соціальних партнерів лише у випадку економічної кризи, шукаючи їх підтримки у вжитті непопулярних заходів. Такий підхід докорінно помилковий, оскільки діалог повинен ґрунтуватися на взаємній довірі та впевненості, що досягаються роками співробітництва. Тобто соціальний діалог повинен використовуватися не лише за несприятливих, але й за сприятливих соціально-економічних обставин. Протистояння, опозиція, конкуренція, конфлікт, альтернативність, інакомислення є не тільки неминучими характеристиками складного світу життя людей, а й необхідними факторами, що відвертають застій, стагнацію суспільства, умови його постійного оновлення і розвитку. З’ясування природи і суті соціального конфлікту, як специфічного прояву суперечності суспільних відносин вимагає врахування цілої низки взаємопов’язаних факторів. Насамперед слід взяти до уваги ту обставину, що сучасне суспільство самим ходом змін, що відбуваються у науковому мисленні, соціальній структурі суспільства, втягується в якісно новий стан, адаптація до якого супроводжується суспільними трансформаціями. От чому названа проблема вимагає аналізу умов її появи, розробки методів і засобів попередження і прогнозування відхилень від соціальних норм. Соціальний процес включає способи взаємодії держави і суспільства, інститутів і груп, політичної системи і соціального середовища, уряду і громадянина. Соціальний діалог є одним із способів взаємодії держави і суспільства, його інтереси представляють, у тому числі, професійні спілки та організації. Під соціальним діалогом слід розуміти процес, що включає всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією, спрямований на успішне вирішення питань соціально-економічної політики. Вся історія становлення суспільно-політичної, етичної думки є спробою знайти оптимальні шляхи розвитку суспільства, тобто звільнитися від неприємних порушень, які нерідко є небезпекою для життя і благополуччя людей, відхиленнями від загальноприйнятих цінностей і стандартів. Вся соціальна історія людства уособлює безупинний процес самовиховання і самоорганізації індивіда і суспільства, розвитку і зміни різних типів і форм регулювання взаємин, їх упорядкування, дисциплінованості та нормування. Суспільство за допомогою соціальних чинників регулює норми, створює інститути соціального контролю за поводженням людей з метою гарантування суспільного порядку і спокою; вони включають величезну кількість методів і засобів впливу: звички, моральні принципи, традиції, звичаї, загальноприйняті правила, розпорядження, норми та моменти примусу. Узагальнюючим же поняттям є соціальна норма, як один з важливих засобів орієнтації індивіда чи соціальної групи в досить складних особистісних, групових, соціальних зв’язках і відносинах у період суспільних трансформацій.
2
Головань, Т. Г. "ПИТАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ В УКРАЇНІ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЙОГО ПРИНЦИПІВ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 32 (2020): 24–32. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2020.32.03.
Full textAbstract:
Метою наукової статті є дослідження питань правового врегулювання принципів соціального діалогу в Україні з точки зору можливості їх ефективної практичної реалізації. Автор акцентує увагу на необхідності належного нормативно-правового врегулювання принципів соціального діалогу в Україні. Адже дотримання та реалізація принципів всіма учасниками соціального діалогу на практиці дозволить досягти означеноївизначеної мети, соціальний діалог стане дієвим інструментом розвитку соціальнотрудових відносин, дозволить запобігти появі та ефективно вирішувати вже наявне широке коло проблем у сфері праці. Автором обrрунтована неефективність реалізації норм Закону України «Про соціальний діалог в Україні» та наявність недостатнього дослідження питань принципів соціального діалогу в Україні. Автор статті дійшов висновку щодо необхідності проведення подальших наукових досліджень у сфері соціального діалогу в Україні, доопрацювання та внесення змін до Закону України «Про соціальний діалог в Україні», що дозволить досягти прогресивних змін у становленні інституту соціального діалогу та досягненні його мети.
3
Дружинін, Т. А. "Соціальний діалог та соціальне партнерство в контексті соціальної роботи." Актуальні проблеми психології. Екологічна психологія 7, вип. 46 (2018): 126–34.
Find full text
4
Завадська О.М. "СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ ЯК ОСНОВА РЕФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ." Економічні науки. Серія "Регіональна економіка" 1, no. 15(59) (January 28, 2020): 94–99. http://dx.doi.org/10.36910/2707-6296-2018-15(59)-9.
Full textAbstract:
В статті розглянуто проблеми сутності та ролі соціального діалогу як важливого інструменту реформування соціальної сфери. Міжнародний досвід свідчить, що зміни в соціально-трудових відносинах у XX ст. в усіх країнах із соціальною ринковою економікою супроводжувались налагодженням соціального діалогу, тому для України це питання є доволі актуальним
5
Довгаль, І. В. "Технологічний контекст поняття "соціальний діалог"." Вісник Львівського університету. Серія соціологічна, Вип. 6 (2012): 276–81.
Find full text
6
Зеленко, О. О. "Соціальний діалог та соціальний капітал, як базис економічного розвитку регіону." Часопис економічних реформ, no. 3 (23) (2016): 56–61.
Find full text
7
Давиденко, В. В. "Соціальний діалог як передумова становлення соціальної злагоди і партнерства у громадянському суспільстві." Політологічний вісник, Вип. 23 (2007): 146–60.
Find full text
8
Давиденко, В. В. "Соціальний діалог в системі механізму відтворення людського капіталу." Політологічний вісник, Вип. 19 (2005): 300–313.
Find full text
9
Dreval, Yu D. "Участь Міжнародної організації праці у формуванні та вдосконален- ні програми гідної праці." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (June 21, 2019): 74–80. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.03.07.
Full textAbstract:
Метою статті є систематизація основних документів Міжнародної організації праці з проблематики гідної праці і уточнення на цій основі суті нормативно-правового забезпечення та тематичного структурування програми гідної праці.
Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні концептуальності програми гідної праці як документа, в якому надається та конкретизується комплекс заходів із врегулювання найбільш важливих аспектів сучасних соціально-трудових відносин. На основі застосування комплексного та міждисциплінарного підходів обґрунтовується концепт гідної праці як такий, що має належне нормативно-правове забезпечення та чітке тематичне структурування.
Висновки. У діяльності Міжнародної організації праці виразно спостерігаються декілька ключових рішень, які на десятиліття наперед визначають спрямованість розвитку міжнародних соціально-трудових відносин. У цьому сенсі непересічне значення відводиться програмі гідної праці, в якій розкривається зміст основних принципів і прав у сфері праці.
Програма гідної праці, яку було вперше подано у 1999 р., творчо розвивається та конкретизується на основі Декларації МОП основних принципів і прав у світі праці 1998 року, а також Декларації МОП про соціальну справедливість у цілях справедливої глобалізації 2008 року. Відтак ця програма має розглядатися в якості системного явища, в якому надається та обґрунтовується комплекс заходів з врегулювання найбільш важливих аспектів сучасних соціально-трудових відносин. Першочергово це стосується чотирьох стратегічних цілей МОП: основні принципи та права у світі праці; зайнятість; соціальний захист та соціальний діалог. У базових документах МОП також розкривається зміст та наводиться належне структурування зазначених цілей, що може розглядатися в якості надійної основи для додаткового обґрунтування критеріїв гідної праці.
10
Петроє, Ольга. "Соціальний діалог як інструмент підвищення довіри громадян до органів державної влади." Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, no. 3 (2009): 233–40.
Find full text
11
Sakharuk, I. "A SOCIAL DIALOGUE AS THE BASIS FOR THE CONCEPT OF DECENT WORK IMPLEMENTATION." Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Legal Studies, no. 113 (2020): 56–61. http://dx.doi.org/10.17721/1728-2195/2020/2.113-11.
Full textAbstract:
The article examines the concept of decent work as a strategic direction for the development of labour legislation of the XXI century. The article is devoted to the research on the social dialogue as a part of the concept of decent work and an instrument for the effective realization of its other parts. The author outlines the connections between the institute of social dialogue and such dimensions of the concept of decent work as fundamental principles and rights at work, employment and working conditions, social protection. The legal grounds for social dialogue in the strategic documents of the International Labour Organization, its features for the future of the labour and the special role in the conditions of COVID-19 pandemic are analysed. The importance of the principle of freedom of association and the effective recognition of the right to collective bargaining for the effectiveness of social dialogue is established. The specifics of the influence of social dialogue to the realisation of the concept of decent work at the national and industrial levels are determined. The paper substantiates the interdependence of economic development and social progress and a high-quality social dialogue. The author also identifies the role of social dialogue in the process of labour law development. A social dialogue is important for improving labour and social legislation, bringing it in line with the requirements of the labour market, the employers' and workers' needs. The issues of decent working conditions, harmonization of professional and family life and professional development of employees can be effectively addressed at the production level. The author investigates the peculiarities of application and specific role of social dialogue for management of difficult situations and crises. It is stated that using the social dialogue to find solutions to the full range of problems by COVID-19 is important. It is determined, that it helps to analyse the real situation in various industries and spheres, reduce social tensions, minimize negative socio-economic consequences for all participants of social dialogue. Keywords: the concept of decent work, a social dialogue, the Fundamental Principles and Rights at Work, freedom of association, employers' organizations, workers' organizations, collective bargaining, social justice, social development, COVID-19.
12
Сокол, Любов. "ГІДНІСТЬ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА СКЛАДОВА МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, no. 8(53) (December 27, 2019): 76–85. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2019.8(53).08.
Full textAbstract:
Соціальне партнерство, як співпраця між учасниками освітнього процесу, громадськими організаціями, приватними й державними установами, є засобом залучення підростаючої молоді до процесів реалізації проєктів широкого спектру. Важливість соціального партнерства висвітлена також у статуті Міжнародної організації праці (ILO), який підкреслює вплив особливостей співпраці між усіма ланками робочого процесу на почуття гідності людини. Соціальний діалог як механізм реалізації партнерства є фактором впливу на формування та розвиток особистості як члена суспільства. Отже, соціальне партнерство, ґрунтуючись на безумовному визнанні гідності людини як базової моральної цінності людства, передусім сприяє зміцненню почуття власної гідності на особистісному рівні громадянина. Останній зі свого боку впливає на соціальну поведінку особистості, яка набуває як морального, так і громадянського забарвлення. На сучасному етапі розвитку української державності потреба у вихованні нової генерації самостійної, критично мислячої, демократичної молоді з розвиненим почуттям гідності стає нагальною. Саме надання переваги цінностям свободи, незалежності та вільній, відповідальній самореалізації закладене у Концепцію нової української школи, яка так само є однією із ланок соціального партнерства у вихованні зростаючого покоління свідомих громадян. Так, визначено, що необхідним психологічним компонентом побудови функціонуючої моделі соціального партнерства є почуття гідності особистості. В статті представлений аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду побудови моделей соціального партнерства та взаємодії між інституціями різного типу для виховання компетентних, незалежних, креативних, демократичних громадян, проаналізовано психологічний компонент соціального партнерства, а саме гідність особистості. Автором проведене практичне дослідження, спрямоване з’ясувати смисловий контент, що вкладається у поняття «гідність» студентами психологічних спеціальностей закладів вищої освіти.
13
Kysliy, Anatoliy. "Сучасний екуменізм та формування християнського соціального ідеалу." Multiversum. Philosophical almanac 1, no. 1 (March 31, 2020): 121–36. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.10.
Full textAbstract:
У статі визначено актуальність та тенденції вивчення проблем сучасного екуменізму. Інтерес до цього питання викликаний соціальними та духовними інтенціями нинішнього світу та необхідністю переосмислення нової соціальної реальності в контексті напрацювання теоретичних ідей досконалого суспільного устрою. З’ясовано, що основою всієї історії екуменізму як християнського руху, спрямованого на об’єднання церков, є пошук плодоносних шляхів формування християнської єдності у сфері соціальних питань. Взаємозв’язки і діалог між новими та традиційними християнськими церквами та організаціями є важливими для сталого розвитку соціальної домінанти. Багатовікова історія християнських універсальних цінностей визнається важливим аргументом у конструюванні аксіологічних пріоритетів формування ідеалів сучасного і майбутнього суспільства. Реальна дієвість і результативність екуменізму в соціальній площині бачиться у збереженні власної релігійної самобутності та переосмисленні ставлення до суспільного життя, зміцнення пріоритетів соціального служіння. Досвід боротьби за унеможливлення соціальних негараздів та визначення напрямів формування позитивних стійких духовно-морально координат соціальних змін засвідчує перспективність формування спільних основ християнського соціального ідеалу.
14
Гапочка, К. В. "ІНТЕРЕС ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА КАТЕГОРІЯ, ЩО ВИЗНАЧАЄ СПРЯМОВАНІСТЬ РОЗВИТКУ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 32 (2020): 46–52. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2020.32.07.
Full textAbstract:
Метою статі є характеристика інтересу як фундаментальної категорії, що визначає спрямованість розвитку трудового права України; визначення суб’єкта, інтереси якого мають відображатись у майбутньому кодифікованому акті, що регулює трудові та похідні від них відносини в Україні. У дослідженні автор доходить висновку, що норма трудового права, незалежно від того, ким вона напрацьовуються й ким приймається, не має відповідати інтересам лише працівників чи роботодавців і тим більше нормотворців, а має відображати власні інтереси тих суб’єктів, відносини за участі яких вона регулює: працівника та роботодавця. Зважаючи на часткову різновекторність їхніх інтересів, у приведенні їх до спільного знаменника визначальну роль відіграє соціальний діалог, елементи якого закладені для використання на всіх етапах нормотворення.
15
Синчук, С. М., and Л. П. Амелічева. "Соціальний діалог як механізм підтримки проєвропейських трудоправових реформ в Україні у світлі концепції гідної праці." Правничий часопис Донецького національного університету імені Василя Стуса, no. 1 (2021): 104–15. http://dx.doi.org/10.31558/2786-5835.2021.1.11.
Full text
16
Mykhalchuk, S. O. "Інноваційний характер впливу Інтернет-комунікацій на політичні процеси сучасності." Grani 18, no. 1 (December 29, 2014): 119–24. http://dx.doi.org/10.15421/1715022.
Full textAbstract:
У статті йдеться про інноваційний характер впливу Інтернеткомунікацій на політичні процеси сучасності. Політичні Інтернеткомунікації визначені закономірною тенденцією розвитку політичної системи в епоху інформаційних трансформацій. Сьогодні традиційні форми політичної комунікації не в змозі відповісти на весь спектр публічних запитів, тому важливо залучати інноваційні практики, зокрема йдеться про впровадження Інтернеттехнологій в процес передачі і отримання політичної інформації. Окреслені переваги політичних Інтернеткомунікацій у порівнянні з традиційними формами передачі політичних смислів. Політичні Інтернеткомунікації є інтерактивними, пропонуючи зворотний зв’язок. Діалог, а не монолог, що є характерним для традиційних медіа, є визначальною рисою інноваційних політичних Інтернеткомунікацій. Політичні Інтернеткомунікації відіграють визначальну роль у сучасних політичних процесах. Так, науковці визнають важливість політичних Інтернеткомунікацій у виборчому процесі. Як форма суспільнополітичного дискурсу між партійними функціонерами і громадянами, політичні Інтернеткомунікації змінюють природу внутрішньопартійних процесів. Політичні Інтернеткомунікації впливають на процес мобілізації виборців та рекрутування нових членів партії. Соціальний поступ ХХІ століття позначений тенденцією впровадження Інтернеткомунікацій у практику державного управління, з метою побудови відкритого й транспарентного суспільства.
17
РЕЗУНОВА, О. С., and В. В. РЕЗУНОВА. "ФОРМУВАННЯ КРОС-КУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИКЛАДАЧІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЇХ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ." АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, no. 3 (November 17, 2021): 98–103. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.15.
Full textAbstract:
Професійне спілкування вимагає здатності встановлювати та розвивати нові ділові контакти, вибирати адек- ватний поведінковий сценарій і передбачає не лише оволодіння мовою, а й здатність сприймати соціальний та культурний контекст комунікантів. Згідно з новою філософією освіти основними медіаторами культурного досвіду, пов’язаного з комунікацією людей різних національностей, є викладачі іноземних мов. У статті трактується поняття «крос-культурна компетентність» та розкривається необхідність формування цієї компетентності у викладачів іноземної мови як ефективного засобу підвищення їх професійної компетентності. Згідно з дослідженнями критеріями крос-культурної компетентності є: крос-культурна обізнаність (сукупність знань культурних артефактів, моделей поведінки, розуміння необхідності та дотримання сценаріїв поведінки рідної або іншої культури чи субкультури); культурна ідентичність (результат культурної ідентифікації, тобто співвіднесення і ототожнення з культурними нормами і зразками поведінки); нормативна ідентичність (знання, розуміння і прийняття соціальних норм). Авторками описано форми та способи формування крос-культурної компетентності викладачів іноземної мови, серед яких: участь у міжнародних проєктах та проходження закордонного стажування, вивчення передово- го педагогічного досвіду, пов’язаного з формуванням крос-культурної компетентності, науково-методична діяль- ність у співпраці з іноземними колегами (участь у міжнародних конференціях, «круглих столах» тощо); самоос- віта. Крім того, в статті надаються зразки вправ, які можуть бути використані для формування крос-культурної компетентності викладачів іноземної мови та студентів. Отже, викладач іноземної мови зі сформованою крос-культурною компетентністю матиме змогу виховати нове покоління фахівців з європейською свідомістю, з умінням вести крос-культурний діалог, який не можливий не лише без лінгвістичного, але й без міжкультурного складника.
18
Ivanchenko, C. M., and M. S. Kanibolotska. "НАЛАГОДЖЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ УЧАСНИКАМИ ВПРОВАДЖЕННЯ ОСВІТНІХ РЕФОРМ." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 39(42) (July 17, 2017): 178–87. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).51.
Full textAbstract:
Як актуальна на сьогоднішній день розглядається організація соціально-психологічного супроводу, спрямованого на підтримку освітніх реформ не лише на рівні суспільства, а й окремих навчальних закладів. Звертається увага на необхідність налагодження взаємодії між учасниками процесу впровадження реформи освіти. Cоціально-психологічні підходи до соціальної взаємодії розділено на дві групи: пряма комунікація “обличчям-до-обличчя” і опосередкована комунікація за допомогою, зокрема, соціальних мереж. Представлено результати двох емпіричних досліджень у межах всеукраїнського експерименту: онлайнового опитування учасників експерименту та групової дискусії методом знаходження консенсусу серед педагогів експериментальних шкіл. Результати опитування щодо користування соціальними медіа показали, що педагоги далеко не повною мірою використовують інтернет-ресурси для професійної комунікації, недостатньо проявляють свою особисту позицію через поширення освітнього контенту, обмін думками або коментування. Другий етап експерименту – групова дискусія – передбачав взаємодію учасників (освітян, учнів та їхніх батьків) на основі застосування соціально-психологічних технологій. Апробовано метод знаходження консенсусу, за допомогою якого педагоги вчилися досягати згоди щодо проблемних питань реформування освіти. У різних групах педагогів консенсус досягався неоднаково легко, але загалом цей метод дає змогу підвищити рівень обізнаності громадян щодо освітніх реформ, сформувати проактивну позицію щодо їх упровадження, покращити діалог між учасниками навчально-виховного процесу щодо проблем школи в контексті освітніх нововведень, сформувати готовність до впровадження освітніх інновацій.
19
Martyshyn, D. S. "Становлення та розвиток соціальної політики Православної церкви України в контексті державного управління." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 25, 2019): 173–79. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.18.
Full textAbstract:
У статті наведені сучасні теоретичні засади соціальної політики Православної церкви України і практичної діяльності релігійних організацій у контексті процесів державотворення.
Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше комплексно розглянуто теоретичні засади соціальної політики церкви, визначені поняття та зміст соціальної політики християнства, розроблені нові наукові положення, які в сукупності дозволяють розв’язати важливу наукову проблему в галузі державного управління щодо соціальної політики церкви та науково-практичного обґрунтування соціального служіння християнства в Україні.
Метою статті є вивчення реалій та перспектив розвитку соціальної політики українських православних церков у контексті процесів державотворення.
Для досягнення мети було поставлено та вирішено такі завдання:
– визначено соціальну політику українських православних церков у контексті державотворення;
– описано ключові сучасні підходи до розуміння соціального вчення церкви, соціального служіння релігійних громад;
– обґрунтовано ціннісні пріоритети діалогу держави та церкви, взаємовідносини влади і релігійних організацій;
– розглянуто перспективи розвитку модернізації соціальної політики українських православних церков у контексті процесів державотворення.
Висновки. Соціальна політика церкви набуває особливого значення як для інститутів громадянського суспільства, так і для Української держави. Виникнення соціальної політики церкви стало відповіддю на запити глобалізації, модернізації, секуляризації та багатогранні соціальні потреби людства. І це не випадково, бо нині розбудова високорозвиненої демократичної, правової і соціальної держави потребує значного вдосконалення та корегування соціальної політики церкви. Сьогодні соціальна політика церкви охоплює досить широке коло теологічних питань: від соціальної доктрини християнства, яка спрямована на вивчення соціальної проблематики буття людства до забезпечення цілісності розвитку сучасного соціуму. З точки зору соціального вчення церкви, метою суспільного розвитку людства є саме суспільство, зростання можливостей для реалізації духовної й соціальної місії кожної людини.
20
Melnyk, T. P. "ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО ЗОРІЄНТОВАНИХ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК СТУДЕНТІВ-ІНОЗЕМЦІВ МЕДИЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ." Медична освіта, no. 3 (October 28, 2019): 75–78. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.3.10511.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано одне з основних завдань програми підготовки іноземного фахівця медичної сфери, яке полягає в підвищенні рівня культури усного мовлення, виробленні вміння правильно, логічно та грамотно висловлювати думку. Запропоновано методику формування професійно зорієнтованих діалогічних навичок студентів-іноземців медичних спеціальностей у процесі вивчення української мови як іноземної. Добір завдань спрямовано на реалізацію комунікативних потреб студентів-іноземців у різних сферах спілкування: науковій (для отримання конкурентоспроможної підготовки за обраним фахом), суспільно-політичній і соціально-культурній (для належної адаптації та повноцінного орієнтування в новому соціально-культурному середовищі, особистісного культурного зростання), побутовій (для задоволення потреб повсякденного життя), а також для виховання гармонійної особистості, що здатна до міжкультурного діалогу.
Запропоновано систему вправ, які сприятимуть опануванню вмінь та навичок спілкуватися в усній і письмовій формах відповідно до цілей і соціальних норм мовленнєвої поведінки в типових сферах і ситуаціях. З’ясовано, що виконання окресленого комплексу завдань сприятиме виробленню в іноземних студентів навичок: 1) звертатися до інших із запитаннями та відповідати на запитання; 2) підтримувати та продовжувати розмову відповідно до ситуації спілкування; 3) будувати діалог на запропоновану тему; 4) вдало використовувати форми мовленнєвого етикету; 5) відповідати на запитання за змістом тексту та переказувати зміст текстів. Матеріали, описані в статті, призначені для студентів-іноземців, які володіють мовою на початковому рівні та здатні застосовувати здобуті знання з української мови для досягнення соціальної та професійної взаємодії в українськомовному середовищі.
21
Новіков, Д. О., and І. В. Григор’єва. "ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК СОЦІАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ТРУДОВОГО ПРАВА ТА СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ ПРИ РОЗВ’ЯЗАННІ ПРОБЛЕМ ГНУЧКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 34 (2021): 32–38. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.04.
Full textAbstract:
Автори вивчають взаємозв’язку соціальної функції трудового права та соціального діалогу при розв’язанні проблем гнучкого регулювання праці. Автори вказують, що соціальна функція трудового права у сучасних умовах залежить не лише від державного впливу на правове регулювання трудових відносин. На переконання авторів, сучасна держава у багатьох політико-економічних аспектах зацікавлена у послабленні соціально-правового захисту трудящих через необхідність одержання інвестицій та залучення інозем-них компаній для створення виробництва. Відзначається, що трудове законодавство посту-пово набуває все більшої гнучкості, переносячи все більше питань, що стосуються умов праці, на договірний рівень. Автори вказують, що об’єктивним є те, що на індивідуальному договірному рівні працівникові, який залежить від необхідності отримання роботи, вкрай складно проявляти власну волю при взаємодії із роботодавцем. Автори підкреслюють, що одночасно підсилюється значення та підвищуються колективних договірних засобів регулювання трудових відносин, що вимагає належного рівня організованої солідарності трудящих. Авторами констатується, що солідарність у цьому сенсі представляє собою соціальну єдність індивідів поєднаних певною властивістю при усвідомленні необхідності такого поєднання для досягнення конкретної позитивної мети. Результатом солідарності має стати активне впровадження у практику соціального діалогу укладення міжнародних рамкових угод між транснаціональними корпораціями, державою та населенням, представ-леному спеціалізованими професійними спілками, зокрема, міжнародними. Автори зазначають, що на підставі укладення міжнародних рамкових угод реалізовуватиметься соціальна функція трудового права, котра тепер не будучи прив’язаною до держави та її органів, означатиме дійсний баланс інтересів учасників трудових відносин. На думку авторів, доцільною є розробка національної програми із підтримки профспілкового руху в Україні та колективного співробітництва з міжнародними профспілками на 2021-2031 роки. Результатом цього співробітництва має стати збільшення кількості міжнародних рамкових угод, укладених з транснаціональними корпораціями
22
Апрєлєва, І. В. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО В ОСВІТІ - СУТНІСТЬ, ОСНОВНІ ІДЕЇ." Теорія та методика навчання та виховання, no. 51 (2021): 7–17. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.51.01.
Full textAbstract:
У статті висвітлено особливості соціально-педагогічного партнерства в освіті, його основні орієнтири. Зроблено акцент на тому, що у вітчизняній педагогіці соціально-педагогічне партнерство необхідно розглядати як діалогічне відношення соціальних суб’єктів, що забезпечує єдність, гармонізацію соціальних структур та вироблення освітньої стратегії єдиних дій. Це зумовлює інтеграцію інтересів різних соціальних груп у єдиному освітньому та інформаційному полі. Зазначено види (за формою: договірне, організаційне; за етапами: підготовчий, організаційний, функціональний; за рівнем: макро, мезо, мікро-рівень; за типом взаємодії: благодійність, спонсорство, співробітництво та інвестиції), форми (партнерство в галузі дошкільної освіти; партнерства ЗДО з представниками інших сфер (макросередовища), а саме: послуг охорони здоров’я, культури, фізичної культури, громадських організацій, фондів, органів управління освітою на рівні району, міста, області, служб соціального забезпечення сім’ї та дітей, а також соціальні послуги взаємодії з їх батьками (законними представниками); партнерство зі спонсорами, благодійними організаціями), принципи (добровільності, рівноправності сторін, поваги інтересів один одного, дотримання законів та нормативних актів) соціальнопедагогічного партнерства. Виокремлено основні аспекти процесу реалізації соціально-педагогічного партнерства: розвиток освітнього потенціалу дошкільного закладу; реалізація та розвиток виховного потенціалу сім’ї, партнерство дошкільного закладу та сім’ї; взаємодія соціальних інститутів і дошкільного закладу; включення дошкільнят у суспільно значущу діяльність. Визначено проблеми, що ускладнюють організацію соціально-педагогічного партнерства та запропоновано напрями його подальшого розвитку (підвищення рівня комунікативної компетенції педагогів з взаємодії з батьками для формування сімейних традицій; підвищення рівня психолого-педагогічних знань батьків; розвиток у педагогів та батьків здатності до позитивного діалогу; використання нових нетрадиційних форми та методів роботи з сім’єю, як чинник підвищення освіти дітей; педагогічна та психологічна освіта сім’ї через інформаційні технології).
23
Ольшанський, О. В., М. Д. Крамчанінова, and С. В. Какацій. "Вплив ініціативи корпоративної соціальної відповідальності бізнесу на соціально-економічний розвиток регіонів України." ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, no. 6 (270) (November 10, 2021): 41–46. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-270-6-41-46.
Full textAbstract:
У статті досліджено стан та особливості становлення корпоративної соціальної відповідальності бізнесу (КСВ) в Україні, в контексті її впливу на соціально-економічний розвиток регіонів і країни в цілому. Стратегія впровадження в Україні єдиної державної політики реформ декларує встановлення цілісної системи стратегічних та операційних цілей переходу до інтегрованого економічного, соціального та екологічного розвитку країни. Однак, результати дослідження сучасного стану соціально- відповідальної діяльності в Україні свідчать про відсутність цілісного комплексного підходу, щодо регулювання державної політики підтримки з метою налагодження ініціатив КСВ та їх поширення.Вітчизняний сценарій розвитку КСВ – більшою мірою результат експорту європейської практики ведення бізнесу, а не власного сформованого українським суспільством запиту. У той же час, автори акцентують увагу на тому, що механізм корпоративної соціальної відповідальності здатен генерувати велику кількість синергетичних ефектів. Ці ефекти відіграють значну роль у забезпеченні переходу до нового сталого укладу і спрямовані на зростання соціально-економічного добробуту українського суспільства. Корпоративна соціальна відповідальність розглядається як важливий ресурс розбудови внутрішніх процесів соціально-економічного розвитку нашої країни, формування адекватної моделі інноваційної економіки, яка забезпечує вирішення важливих глобальних завдань сталого розвитку. Результат прийняття принципів КСВ може бути використані урядом для досягнення цілей сталого розвитку, шляхом генерації більшої економічної віддачі і соціальної вигоди. Це також потребує активного розвитку нових форм державно-приватного партнерства та соціального діалогу для подальшого нарощування практики співпраці у сфері КСВ і формування відповідної цілісної фінансово-економічної, організаційно-інституційної, інформаційної та комунікаційної підтримки, яка є важливою для реалізації національної стратегії КСВ.
24
Kravtsov, Y. S. "Історико-філософський дискурс феномена соціальної реальності." Grani 19, no. 4 (March 4, 2016): 23–27. http://dx.doi.org/10.15421/1716073.
Full textAbstract:
У статті автор наводить теоретичне узагальнення з метою визначення феномена соціальної реальності в контексті історико-філософського дискурсу, що знаходить свій вияв у здійсненні нових підходів до аналізу соціальної реальності, а також комплексного осмислення соціального крізь призму трансформацій у системі складових суспільства. На думку автора це дає можливість запропонувати комплементарну концепцію соціальної реальності, у межах якої суспільство подається як особливий вимір буття людини. Дослідження соціальної реальності як предмет філософської рефлексії автором представлено як наявність якоїсь соціальної об’єктності, яка одночасно є умовою і полем діяльності людини, як будь-якого іншого соціального суб’єкта. Поняття реальності володіє величезною пояснювальною силою, звернення до нього знання на кожному новому етапі розвитку абсолютно закономірно. Автор полагає, що сучасне соціальне знання зосереджується на комунікації, діалозі інтерсуб’єктивності, де досягаються ідентичність і самоідентичність особи, оскільки в них важливий не успіх, а пошук взаєморозуміння між різними соціальними суб’єктами.
25
Капустян, Віктор Васильович. "ОЦІНКА ДІЄВОСТІ ІНСТИТУЦІЙНО-ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МЕХАНІЗМІВ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ." Public management 29, no. 1 (May 24, 2022): 52–59. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-7.
Full textAbstract:
Здійснено оцінку дієвості інституційно-організаційного забезпечення механізмів реалізації соціального партнерства в сучасних умовах державотворення. Проаналізовано рівні, на яких реалізується соціальне партнерство в Україні: національний рівень, галузевий рівень та локальний рівень. Досліджено роль Кабінету Міністрів України, котрий виступає в соціальному партнерстві як орган, що здійснює управління об’єктами державної власності. Наголошено на дієвості створення Національної тристоронньої соціально-економічної ради як консультативно-дорадчого органу при Президентові України з представників Кабінету Міністрів України, всеукраїнських професійних спілок та їх об’єднань, всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців. Окреслено її основні завдання та запропоновано удосконалити її роботу шляхом надання Національній раді можливості забезпечення оптимального співвідношення між рівнем заробітної плати і цінами на товари та послуги в країні. У доповнення до функціонування комісії із законотворчої діяльності та мінімальних державних соціальних стандартів наголошено на доцільності створення комісії з цін та ціноутворення. Розглянуто законодавчі колізії функціонування Національної тристоронньої соціально-економічної ради, дотримання регламенту та положень його функціонування. Передбачено результативність створення в складі Національної тристоронньої соціально-економічної ради тристоронньої антикризової комісії за участі представників влади, роботодавців і профспілок, у якій сторони мають консолідувати зусилля для вдосконалення соціально-трудових відносин, недопущення зниження рівня соціальних ґарантій для працівників. З’ясовані основні перешкоди досягнення дієвого соціального партнерства в Україні. Мета статті. Метою статті є дослідження та аналіз дієвості інституційно-організаційного забезпечення механізмів реалізації соціального партнерства в сучасних умовах. Методологія. У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі простежується значна увага з боку представників різних наук до проблем соціальної взаємодії. Так, проблемні питання соціального партнерства розглядали Н. Грошилін, К. Гутуряк, В. Давиденко, Н. Діденко, А. Колосок, А. Колот, С. Процюк, В. Скуратівський, В. Співак, В. Цвих тощо. Наукові здобутки зазначених дослідників слугують теоретичною та методологічною базою даного дослідження. Наукова новизна. Визначено особливості та підходи до діяльності головних інституцій соціального діалогу на національному рівні в Україні, участь в яких визначається на основі статусу «репрезентативності». Висновки. Для підвищення ефективності діяльності профспілок та досягнення поставлених перед ними цілей у формуванні, представленні та забезпеченні прав та інтересів у трудовій діяльності коло напрямів та адресатів повинно бути звужено. Концентрація зусиль на головних напрямах регулювання соціально-трудових відносин дозволить ефективно захищати інтереси осіб найманої праці, а в результаті – підвищити результативність профспілкової діяльності.
26
Лучанінова, О. П. "ТЕХНОЛОГІЇ ВИХОВАННЯ: МІЖНАРОДНІ ТА ВІТЧИЗНЯНІ ОСВІТНЬО-ВИХОВНІ ПРАКТИКИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.1) (September 28, 2021): 117–26. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-117-126.
Full textAbstract:
Через пандемію, швидку зміну технологій, глобалізаційні виклики сьогодні вища школа переживає гуманітарну кризу. Це негативно впливає на підготовку висококваліфікованих фахівців, формування у них ціннісної свідомості, творчого мислення, національно-культурної ідентичності, громадянської відповідальності. Такий підхід ставить під загрозу виконання завдання навчити студентів толерантності, здатності мислити, аргументувати філософськими та духовно-культурними категоріями, вибудовувати свій шлях саморозвитку професіонала й освіченої, культурної особистості. Актуальними є проблеми виховання духовно пробудженої особистості, сприяння міжкультурному діалогу та залучення молоді до побудови мирних і відкритих для участі суспільств, заохочення до творчості та різноманітності форм культурного самовиразу задля забезпечення сталого розвитку. Вітчизняні ЗВО не мають необхідну кількість ефективних спецкурсів, соціально-гуманітарних і культурологічних дисциплін, які б сприяли вирішенню цих проблем. Разом із тим педагоги-вчені й практики зі всього світу та України зокрема мають низку наробок щодо технологій виховання, застосовують освітньо-виховні практики у процесі професійної підготовки студентів.
Автор наголошує, що з-поміж наукових та практичних наробок у вихованні студентів вищої школи виокремлюються питання соціальної відповідальності, формування громадянських компетентностей, громадянська освіта, соціальні й громадянські навички, виховання через освіту тощо. Нарівні з умінням бути культурною, гармонійно розвиненою особистістю постає відповідальність як ключова компетентність у вищій освіті. Саме відповідальна, толерантно вихована особистість майбутнього фахівця є запорукою духовної безпеки будь-якого суспільства. Досвід виховних досліджень і практик європейських та українських вишів є дуже цінним. Актуальними є форми і методи розвитку соціальної відповідальності студентів, їхня громадянськість, морально-культурні цінності, духовна безпека, лідерство в студентському середовищі, засоби заохочення студентів до громадянської активності, роль освітнього середовища, оновлення виховної системи закладу вищої освіти та його освітніх сервісів. Духовне пробудження особистості у добу глобалізаційних викликів може відбутися тільки завдяки прийняттям нею громадянських цінностей через культуру й соціальну відповідальність. Сьогодні в українських вишах відбувається не тільки професійна підготовка студентів, а й генерується суспільна ідеологія
27
КВІТКА, Аліна. "СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, no. 4 (March 26, 2021): 169–82. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.606.
Full textAbstract:
У статті висвітлено проблематику соціально-комунікативної компетентності у різних галузях знань, зокрема філософії, соціології, лінгвістики, психології та педагогіки. З’ясовано, що згідно з філософським підходом, головним у визначенні комунікативної компетентності є те, що спілкування – це процес, що породжує спільність людей. Соціологи акцентують увагу на соціально-комунікативній компетентності як результаті засвоєння досвіду взаємодії із іншими людьми. Мовознавці розглядають соціально-комунікативну компетентність у контексті засвоєння особистістю мовної системи. Педагоги досліджують шляхи формування соціально-комунікативної компетентності, чинники, що впливають на цей процес. Визначено, що соціально-комунікативну компетентність учені пов’язують насамперед зі знаннями, вміннями й навичками конструктивного спілкування, вмінням орієнтуватися в різноманітних ситуаціях професійної взаємодії. Щодо пенітенціарної служби актуальним є забезпечення ефективної комунікації і виконання соціальних ролей у професійному середовищі.
За результатами аналізу психолого-педагогічної літератури можна стверджувати, що соціально-комунікативну компетентність учені пов’язують насамперед зі знаннями, вміннями й навичками конструктивного спілкування, вмінням орієнтуватися в різноманітних ситуаціях професійної взаємодії. Важливими характеристиками соціально-комунікативної компетентності дослідники називають повагу й прийняття. Іншого, дотримання системи моральних норм, налаштованість на співпрацю та діалог, уміння організовувати спільну діяльність, узгоджувати особисті інтереси з потребами організації, суспільства, здатність кооперуватися й співробітничати.
28
Коча І. А. and Лагойський А. О. "ІННОВАЦІЇ У ФОРМУВАННІ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА ЗАСАДАХ КОНЦЕПТІВ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 50 (January 22, 2022): 23–31. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.296.
Full textAbstract:
У статті розкрито інновації у змісті та технологіях формування соціальної та громадянської компетентностей здобувачів освіти в контексті вимог Нової української школи. Зокрема, на основі аналізу наукових джерел та нормативно-правової бази розкрито дефініції «компетентність», «соціальна компетентність», «громадянська компетентність».Розглянуто ключові ідеї інтегрованого курсу «Я досліджую світ» у початковій школі, серед яких значне місце відводиться інтерактивним технологіям навчання, які спрямовані на реалізацію діяльнісного підходу, формування ключових і предметних компетентностей, вироблення соціальних, громадянських моделей поведінки.Авторами висвітлено особливості формування соціальної та громадянської компетентностей молодших школярів у процесі вивчення інтегрованого курсу «Я досліджую світ», зокрема, використання різних груп інтерактивних технологій навчання: кооперативного, колективно-групового, ситуативного моделювання, опрацювання дискусійних питань. Зазначено, що у навчанні інтегрованого курсу «Я досліджую світ» відбувається інтерактивна взаємодія учасників освітнього процесу, під час якої і вчитель, і учні разом виконують творчі завдання, беруть участь у діалозі, дискусії, пропонують спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації, приймають продумані рішення. Новий предмет покликаний розвивати критичне мислення, просоціальні навички, навички міжособистісної взаємодії та інформаційної грамотності школярів у контексті громадянської освіти.Виокремлено інтерактивні вправи, які застосовуються вчителем в освітньому процесі з метою формування життєвих компетентностей, забезпечення позитивного мікроклімату у класі, успіху, толерантної взаємодії.
29
Hirnyak, Andriy, and Olena Vasylkiv. "ПСИХОЛОГІЧНІ БАР’ЄРИ У ВЗАЄМОДІЇ ВИКЛАДАЧА Й СТУДЕНТІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ ЕФЕКТИВНОГО ПОДОЛАННЯ." Psychological Prospects Journal, no. 33 (June 9, 2019): 79–90. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-79-90.
Full textAbstract:
У статті на основі комунікативного, герменевтичного та системно-діяльнісного підходів у психології виокремлено типові психологічні бар’єри, що виникають між викладачем і студентами як основними суб’єктами освітньої взаємодії. Розкрито сутнісний зміст зазначених бар’єрів та критеріально об’єднано їх у чотири групи: 1) бар’єри, зумовлені особистісними й професійними характеристиками викладача; 2) бар’єри, спричинені психологічними та фізичними особливостями студента; 3) бар’єри, детерміновані специфікою предмету взаємодії (навчального змісту); 4) бар’єри, викликані несприятливими чинниками матеріального чи соціального середовищ, у котрих відбувається освітня взаємодія. На основі рефлексивного аналізу формопроявів зазначених груп психологічних бар’єрів укладено своєрідний психологічний портрет людини, яка потенційно створює подібні перешкоди в міжособистісній взаємодії. Також у статті окреслено основні шляхи/способи ефективного подолання психологічних бар’єрів у перманентному процесі діалогічного спілкування суб’єктів освітньої діяльності. До них належать набуття досвіду педагогічної роботи, розвиток складників (передусім соціальної перцепції та рефлексії) соціального інтелекту в межах активного соціально-психологічного тренінгу й підвищення загальної культури викладача (професійної, внутрішньоособистісної та соціальної компетентності, збільшення показників загального рівня особистісного й інтелектуального розвитку). Водночас обстоюється теза, що мінімізація й подолання ймовірних бар’єрів взаємодії найефективніше відбувається за умов застосування чотирьох стратегій ведення діалогу, котрі найкраще використовувати почергово, керуючись логіко-канонічною структурою вчинку: порозуміння (тобто досягнення суголосся значень, смислів, сенсів), переконання (логічне доведення, пропаганда, вербальне навіювання, сугестія), співробітництва (схвалення поглядів і дій, емпатія, взаємодопомога тощо), авторитету (експертування, атрактивні впливи, опертя на традиції, упередження та соціальні норми).
30
Saguychenko, V. V. "Соціальне розшарування як виклик освітнього інституту." Grani 19, no. 2 (January 28, 2016): 126–30. http://dx.doi.org/10.15421/1716035.
Full textAbstract:
У статті розглянуто тенденції посилення прояву соціального розшарування учнівської молоді на ранніх етапах здобуття освіти і виховання: починаючи від дитячих дошкільних закладів до вищих навчальних закладів. Досліджується механізм впливу соціальних інституцій на наступне соціальне розшарування. Запропоновано розглядати цю складну проблему починаючи з особистості вчителя, що впливає, у першу чергу, на якість освіти та наступне за ним соціальне розшарування. Досліджено один з головних, на думку автора, механізмів соціального розшарування, який пов’язаний з поділом учнів за рейтингами успішності та здібностей. Акцентовано увагу на важливість економічного та культурного багажу батьків учнів, які обирають навчальні заклади для своєї дитини. Вирішення проблеми соціального розшарування запропоновано розглядати через філософію освіти як методологію педагогічного проектування освітніх реформ, де центральне місце належить створенню діалогу різнопланових фахівців: педагогів, психологів, фахівців з сучасної філософії комунікацій, управлінців, економістів, залучення батьківських та громадських організацій, фондів, органів місцевого самоврядування до розуміння і підтримки реформованої освітньої політики.
31
Єгорова, А. В. "ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ, ІНТЕРДИСКУРСИВНІСТЬ ТА ГІБРИДНІ ЖАНРИ." Nova fìlologìâ, no. 84 (December 30, 2021): 87–90. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-13.
Full textAbstract:
У статті в рамках когнітивно-дискурсивної парадигми робиться спроба визначити категорії інтертекстуальності й інтердискурсивності й дослідити їх зв’язок із феноменом жанрової гібридизації. Обидві категорії беруть початок від ідей М. Бахтіна про діалогічність текстів і гетероглосію. Однак, як показав аналіз літератури, поняття «діалогічність», «інтертекстуальність» і «інтердискурсивність» істотно розрізняються. З одного боку, діалогічність розглядається як загальний принцип використання мови, дискурсу й пізнання, як вроджена здатність брати участь в діалозі. З іншого боку, інтердискурсивність у найзагальніших рисах розуміється як соціально значуще мовне явище, що фокусується на діалогічних відносинах між різними лінгвістичними нормами, які пов’язані з певними соціальними тенденціями або ідеологією, відбиваються в елементах жанрів, дискурсів і стилів і виражаються зо допомогою певних мовних форм, включаючи лексичні одиниці, синтаксичну структуру речень і просодію. А інтертекстуальність – це поняття, яке означає загальну властивість текстів, що знаходить своє вираження в наявності між ними певних зв’язків, за допомогою яких тексти можуть імпліцитно або експліцитно посилатися один на одного. Таким чином, як видно з наведених визначень, ці категорії хоча й близькі в концептуальному плані, розрізняються насамперед на рівні абстракції. Також примітно, що через зростаючу роль інформаційних технологій і мультимедіа в усіх сферах сучасного людського життя інтердискурсивність і реконтекстуалізація певних соціальних практик у нових соціальних і культурних контекстах часто приводить до виникнення гібридних жанрів не тільки в писемному мовленні, а й у живому спілкуванні. Мало того, жанрова гібридизація часто простежується також у мистецтві, рекламі й кінематографі, що дозволяє аналітикам проводити мультимодальний аналіз дискурсу.
32
Tsukur, Olga H. "Врегулювання соціальних конфліктів засобами когнітивного спілкування." Проблеми політичної психології 22 (December 1, 2019): 153–64. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol22-year2019-37.
Full textAbstract:
Врегулювання соціальних конфліктів представлено як вибудовування цільового діалогічного простору. Такий підхід передбачає створення спільного для учасників взаємодії контуру розуміння проблемної ситуації з метою забезпечення ефективної комунікації між різного рівня суб’єктами та поетапного розв’язання соціальних суперечностей. У контексті дослідження обґрунтовано ефективність застосування низки засобів когнітивного спілкування як цілісних комунікативно-технологічних алгоритмів; кожен покроковий алгоритм передбачає організацію міжсуб’єктної взаємодії на засадах діалогічності та рівності представлення інтересів усіх суб’єктів такої взаємодії. Як основні кроки на шляху до взаєморозуміння запропоновано такі процедурні послідовності: тестування діалогічного простору; формування нових знань у діалозі; завершення діалогу; рефлексія отриманих результатів. Виокремлено та описано чинники соціального середовища (соціокультурні та організаційні), що можуть сприяти врегулюванню соціальних конфліктів у різних сферах суспільної реальності або утруднювати таке врегулювання. Визначено та охарактеризовано критерії змістової структуризації гострих суспільних проблем, як-от: актуальність, обговорюваність, контекстуальність, проблемність, інформаційна насиченість, тематична синхронність. За допомогою означених критеріїв виокремлено труднощі, які виникають у процесі комунікативно-технологічного врегулювання конфліктної взаємодії на різних етапах її розгортання. На основі аналізу теоретичних та практичних напрацювань визначено принципи, що є фундаментом когнітивного спілкування і сприяють формуванню взаєморозуміння в ході діалогічної взаємодії: діалогічної партиципації, пріоритетності інтересів, співробітництва. Зроблено висновок, що застосування технології організації діалогічного простору забезпечує довготривалі результати у сфері врегулювання соціальних суперечностей, зокрема сприяє формуванню ефективних стратегій управління конфліктною взаємодією, активізує процес поширення соціальних інновацій, актуалізує важливість спільної творчої діяльності задля вироблення конструктивних рішень. До кола питань, що є перспективними та актуальними для подальших досліджень, віднесено вдосконалення інструментарію комунікативно-технологічного врегулювання соціальних конфліктів у різних сферах суспільної реальності та пошук конвенціональних умов для спільного осмислення і подолання труднощів.
33
Головань, Т. Г. "РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ ТА ЧАСУ ВІДПОЧИНКУ В УГОДАХ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 34 (2021): 161–69. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.22.
Full textAbstract:
У статті аналізуються питання регулювання робочого часу і часу відпочинку актами соціального діалогу в Україні. Визначена роль актів соціального діалогу для забезпечення гарантування прав працівників, збереження стабільності індивідуальних соціально-трудових правовідносин в умовах стрімкої діджиталізації та інформатизації, коли соціально-трудові відносини стають більш гнучкими і потребують відповідної правової регламентації. Оцінюючи досягнення сучасної науки трудового права в сфері соціального діалогу, можна констатувати відсутність комплексних досліджень та вивчення досвіду європейських держав із зазначених питань.
34
Станіслав, О. В. "ЗВʼЯЗНІСТЬ ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ У СТРУКТУРІ РЕАЛІСТИЧНОЇ ПРОЗИ: ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМУ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ Р. М. ДЮ ГАРА «СІМ’Я ТІБО»)." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", no. 1 (September 17, 2021): 165–69. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-23.
Full textAbstract:
У фокусі нашої наукової розвідки – художнє діалогічне мовлення як форма комунікації, яка традиційно виступає невід’ємною частиною текстової тканини епічного твору, важливий засіб реалізації естетичної, стилістичної функцій тексту, ефективний спосіб творення самохарактеристики персонажів. Предметом нашого розгляду стали синтаксичні структури у структурі діалогів як лінгвокультурологічні виразники художньої картини світу. Проведений нами науковий пошук ґрунтується на дослідженнях В. Кухаренка, який аналізував діалогічне мовлення на лексичному рівні. У результаті узагальнень, на рівні синтаксису ми виокремили три яруси синтаксичних елементів, що становлять мовленнєву партію того чи іншого персонажа. Перший ярус, основу діалогічного мовлення становлять загальнорозмовні, широковживані синтаксичні структури розмовного мовлення. Другий ярус становлять соціально-групові й інші (професійні, гендерні, вікові тощо.) елементи, що визначають суспільне обличчя персонажа та є характерними для певної групи. Над ними надбудовується третій ярус, який відображає неповторну індивідуальність мовленнєвої системи (синтаксису, зокрема) конкретної особи. Як приклади наповнення першого ярусу діалогічного мовлення назвемо: використання простих за структурою синтаксичних конструкцій, еліптичне усічення фрази, зменшення її довжини, різке скорочення вживання дієприкметникових, дієприслівникових зворотів, стягнуті заперечні форми, прямий порядок слів у разі утворення питальних фраз тощо. До другого ярусу ввійшли стилістично забарвленні синтаксичні структури (різного роду повтори, синтаксичний паралелізм, градація, риторичні звертання, риторичні питання, вигуки тощо), незначні порушення синтаксичної норми. До третього – індивідуалізаційного – синтаксичні елементи, що максимально наслідують, імітують усне мовлення, зберігають тон невимушеності, неофіційності, безпосередності, простоти. Проведене дослідження засвідчило, що діалогічне мовлення у структурі художнього тексту реалістичної прози загалом базується на основі першого та другого ярусів синтаксичних елементів. Діалоги літератури реалізму мають здебільшого книжково-літературний характер, підпорядковані законам розвитку літературного письмового мовлення. Обґрунтовано, що у структурі художнього діалогу реалістичної прози зв’язність синтаксичних структур є прямим чи опосередкованим відображенням основних тенденцій антропоцентричної художньої картини світу.
35
Slavina, O. V. "«Pax Technica»: політико-філософська рефлексія впливу інтернет-мереж на природу публічної сфери й демократичного врядування." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 8 (November 1, 2017): 50–57. http://dx.doi.org/10.15421/1717113.
Full textAbstract:
Шляхом проведення епістемологічної оцінки в статті здійснено спробу подолання утопічних й дистопічних міркувань, які превалюють в судженнях щодо впливу Інтернету на організацію публічної сфери, а також проведено постмодерністський перегляд теорії Ю. Габермаса з точки зору сучасної медіа-революції. Обґрунтовано формування не-егалітарної мережевої публічної сфери, яка постає як паралельні дискурсивні арени, на яких члени соціальних груп виробляють і розповсюджують контрдискурси, що в свою чергу дозволяє їм формулювати опозиційні інтерпретації власних ідентичностей, інтересів та потреб. Зроблено висновок про те, що демократія виявляє себе не стільки в кібер-просторі, скільки через реальну структуру суспільних відносин, що дозволяє виконувати ряд завдань, серед яких розвиток інституту громадського діалогу та формування соціальної солідарності. Разом з тим вказано, що відбувається значне послаблення символічної влади традиційних відправників повідомлень (інститутів влади), що здійснюють управління за допомогою історично закодованих соціальних практик (як-то: політична ідеологія, релігія, традиційні цінності). Вказано на ряд факторів, які компрометують репрезентативність віртуальної сфери, а саме: нерівність доступу до інформації, фрагментація політичного дискурсу, мімікрія до існуючої політичної культури, а не створення нової. Підкреслено вагому перспективу в розробці життєздатних варіантів цифрового майбутнього й конфігурації моделей позитивних зрушень.
36
Головань, Т. Г. "ГЕНЕЗА СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ." Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", no. 34 (2021): 8–15. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.01.
Full textAbstract:
У статті розглядаються питання становлення соціального діалогу в Україні в контексті необхідності проведення подальших наукових досліджень для формування доктрини соціального діалогу. Оцінюючи досягнення сучасної науки трудового права в сфері соціального діалогу, можна констатувати відсутність комплексних досліджень ідей соціального діалогу, передумов їхнього виникнення, аналізу факторів, що сприяють їхній появі та розвитку, еволюції соціального діалогу на території України, аналізу концепції соціального діалогу як елементу становлення соціально-трудових відносин
37
Mykolaiets, Anatolii. "МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОВІДНОСИН І ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ З ІНСТИТУТАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ." Public Administration and Regional Development, no. 3 (April 11, 2019): 114–27. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.03.07.
Full textAbstract:
Зазначено, що різноманіття форм діяльності громадських об'єднань створює сприятливі умови для діалогу органів влади і населення, зміцнення соціальної стабільності. Дослідження проблеми дозволяє зробити висновок про позитивну динаміку в діяльності громадських об'єднань. Визначено, що ефективна взаємодія активного громадянського суспільства та сильної держави - найважливіша умова гармонійного розвитку обох. Зрозуміло, ще не всі державні і місцеві органи зацікавлено працюють з громадськими структурами. Розвиненість форм взаємодії органів місцевого самоврядування та громадськості залежить багато в чому не стільки від соціально - економічного становища місцевих утворень, скільки від рівня інституціоналізації і соціальної активності самого неприбуткового сектора. А адже взаємодія між органами влади та іншими інститутами громадянського суспільства - це система, що динамічно розвивається яка складається з наступних субсистем:культурно-ідеологічної субсистеми, яка характеризується активною громадянською позицією; управлінсько-правова субсистема, що представляє собою відмову від ієрархічної системи управління, відкритої до демократичних відносин, встановлення широких горизонтальних зв'язків в системі політичних мереж; економічної субсистеми, яка прагне до відходу від монополізму, націленої на залучення кожного дієздатного людини до участі в справах суспільства.
38
Дьяконов, Геннадій. "Психолого-педагогічні дослідження діалогу та рефлексії в пізнанні та мисленні." Освітній вимір 42 (November 13, 2014): 276–82. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v42i0.2847.
Full textAbstract:
Дьяконов Г. В. Психолого-педагогічні дослідження діалогу та рефлексії в пізнанні та мисленні.
У статті розглянуто особливості діалогу та рефлексії в пізнанні, мисленні та навчанні. З’ясовано багатоаспектний взаємозв’язок багатоплановий взаємозв’язок явищ діалогу та рефлексії і проаналізовано їх роль у пізнавальних і розумових процесах. Сутність і феноменологію діалогу та рефлексії автор розкриває з позицій різних підходів (психолінгвістичного, психолого-педагогічного, соціально-психологічного, загальнопсихологічного, експериментально-психологічного й екзистенційно-онтологічного).
39
Gomonyuk, Olena. "Формування ключових компетентностей майбутніх фахівців соціономічних професій у закладах вищої освіти." Освітній простір України, no. 14 (December 21, 2018): 146–54. http://dx.doi.org/10.15330/esu.14.146-154.
Full textAbstract:
Ключові компетентності є знанням про найефективніші способи досягнення мети; здатністю ухвалювати самостійні рішення й обстоювати власні погляди, дотримуватися вимог, прагнути до розуміння власних почуттів; адекватне розуміння бажань, очікувань і вимог інших людей; повага прав людини та її обов’язків, осмислення свого призначення, життєвих цілей, смислу життя й організації життєвого шляху. Формування ключових компетентностей майбутніх фахівців соціономічних профе¬сій у закладах вищої освіти передбачає розвиток загальнокультурної, комунікативної, психолого-педагогічної, інформаційно-комунікаційної та соціальної компетентностей.Спільною ознакою загальнокультурної компетентності для всіх видів професійної діяльності є культура спілкування, готовність до діалогу в полікультурному комунікативному просторі.Володіння комунікативними навичками, компетентністю у спілкуванні допомагає сучасному фахівцеві виявити себе освіченою, інтелігентною людиною, сприяє кар’єрному росту і розвитку власної особистості. Інформаційна компетентність майбутнього фахівця соціономічних професій перед-бачає здатність його орієнтуватися в інформаційному просторі, одержувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного високотехнологічного суспільства. Психолого-педагогічну компетентність можна представити як узгодженість знань та практичних умінь із реальною поведінкою, що демонструються фахівцем соціономічних професій у процесі діяльності.Соціальну компетентність майбутніх фахівців соціономічних професій можна визначити як комплексну, багатогранну характеристику особистості, що містить систему здібностей, особистісних рис, набутих знань, умінь і навичок, поєднання яких забезпечує формування готовності до ефективної взаємодії, здатності аналізувати, оцінювати ризики, приймати рішення у ситуації невизначеності з урахуванням інтересів, цілей і потреб власних та інших осіб, що не суперечать нормам і цінностям суспільства. Адже саме соціальна компетентність надає можливість зберегти власну унікальність, враховуючи соціальні норми, права та погляди інших людей.
40
Yakubovska, Mariia, and Viktoriia Budzinska. "Я.Дашкевич та І.Калинець: парадигма духовного діалогу як архетип формування аксіологічних засад культурологічної компетентності сучасних студентів." Освітній простір України 17 (November 22, 2019): 38–44. http://dx.doi.org/10.15330/esu.1.38-44.
Full textAbstract:
Дослідження пов’язане із пошуком інноваційних педагогічних засобів системного формування аксіологічних засад у парадигмі становлення особистості сучасного студента як важливий компонент культурологічної компетентності. У статті подано наукове обґрунтування вивчення дискурсу творчого діалогу Ірини Калинець та Ярослава Дашкевича та їх роль у формуванні загальнокультурної компетентності як парадигми професійного становлення сучасного фахівця. Досліджуються особливості шляхів впровадження культурологічної підготовки у навчально-виховний процес закладів вищої освіти. Частково обгрунтовано варіативні технології забезпечення основ культурологічної підготовки майбутніх професіоналів-фахівців.На прикладі вивчення творчого діалогу Ірини Калинець та Ярослава Дашкевича розглядається проблема аксіологічної складової у системі професійної освіти студентів. Досліджуються концептуальні аксіологічні засади творчого діалогу Ірини Калинець та Ярослава Дашкевича на новітньому рівні розвитку інноваційних педагогічних засад, що дозволяє по-новому осмислити проблему співвіднесення розвитку людської індивідуальності і світу. Розглядається роль аксіологічних засад, які сприяють формуванню якісно нового фахівця; становленню взаєморозуміння між людськими індивідуальностями.Досліджується стратегія виховання молоді в дусі збереження, примноження культурологічного спадку, пізнання й усвідомлення й залучення до загальнолюдських цінностей, що вимагає від педагогів високого рівня ерудиції, загальної культури, здатності до самоосвіти, самовиховання та педагогічного хисту, фахової компетентності осо-бистості, яка є носієм і транслятором вартостей духовної культури. Дані концептуальні принципи дозволяють витворювати відповідний навчально-виховний культурологічний феномен сучасної освіти. Досліджуються аксіологічні засади культурології як фактор забезпечення соціальної стійкості системи відносин людини і суспільства, людини й інших людей, що ефективно впливає на формування свідомості, самосвідомості, соціально-професійних якостей особистості.
41
Pidopryhora, Svitlana. "«Facebook-роман» О. Шинкаренка «Кагарлик»: наративна специфіка." Філологічний дискурс, no. 10 (December 13, 2019): 119–30. http://dx.doi.org/10.31475/fil.dys.2020.10.12.
Full textAbstract:
У статті досліджено наративну специфіку роману «Кагарлик» О. Шинкаренка. Акцентовано, що в художньому світі роману зіштовхуються різні наративні потоки, відбувається своєрідне взаємонакладання наративів, що завжди породжує абсурдний діалог. Розміщення фрагментів роману на сторінці соціальної мережі Facebook актуалізує в українській літературі жанр «Facebook-роману», що прикметний своєрідним цифровим наративом, зверненням до взаємозв’язків вербального та візуального (малюнки, фотографії на сторінці Facebook), музичного («музичні інтермедії») рядів, використанням мультимедійних, інтерактивних можливостей соціальної мережі.
42
І. Г., ЛУКОВЕНКО. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ РЕЛІГІЙНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ В УКРАЇНІ: ДЕРЖАВНОУПРАВЛІНСЬКИЙ ВИМІР." Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 86, no. 1 (December 14, 2020): 252–63. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2020.86-1-18.
Full textAbstract:
У статті аналізується роль та місце органів публічного управління вУкраїні у забезпеченні та сприянні діяльності релігійних організацій уплощині здійснення ними соціального служіння (надання соціальнихпослуг). Показано особливу роль та значення реалізації державоюполітики щодо релігійних організацій як одного з основних напрямківгуманітарної політики України. Визначено, що діалог держави тарелігійних організацій, взаємодія держави та церкви в галузі соціальноїроботи є одним з важливих елементів всієї системи державногоуправління в гуманітарній сфері. Визначено, що роль держави полягає увсебічному забезпеченні та сприянні соціально значущій діяльностірелігійних організацій.
43
Колосок, Андрій Мирославович. "Соціальне страхування в контексті становлення соціального діалогу." Актуальні проблеми економіки, no. 3 (2008): 129–35.
Find full text
44
Мартишин, Денис. "ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНА ПОЛІТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОСИЛЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВИ ТА ЦЕРКВИ." Public management 16, no. 1 (January 30, 2019): 110–23. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-16-1-110-123.
Full textAbstract:
Розглядається одна з актуальних тем в державному управлін- ні — розвитку та посиленню конструктивної взаємодії Церкви та держави. Важливим фактором діалогу держави та релігійних організацій є інформа- ційно-комунікативна політика.
Доцільність аналізу сучасного стану взаємовідносин держави та Цер- кви в Україні підтверджується необхідністю розроблення нових моделей державно-церковних відносин, які б відповідали вимогам сучасної демо- кратичної країни та розвиненого громадянського суспільства. Після краху атеїстичного режиму Радянського Союзу, в умовах процесів глобалізації, всебічного впровадження інформаційних технологій та встановлення гума- ністичної концепції розвитку людства, релігійна проблематика осмислення буття набуває нового значення. Розвиток церковної комунікації у цій новій духовній, соціальній, економічній та політичній реальності зазнає певної трансформації. Поглиблення релігійності, духовності й моральності сучасної людини — стають складовою системи державного управління, а взаємо- відносини Церкви та держави — необхідною життєвою умовою для подаль- шого розвитку сучасного світу. Без урахування релігійного чинника державі важко вибудувати гармонійну систему суспільних відносин.
Актуальні питання взаємовідносин держави та Церкви залишаються клю- човими для державного управління. Саме тому необхідно визначити основні контури інформаційно-комунікативної політики, теоретико-методологічні засади взаємовідносин держави та релігійних організацій. Така проблематика набуває важливого значення у контексті посилення впливу Християнських Церков України на процеси розбудови демократичного суспільства. Актуальність цієї теми обумовлена тим фактом, що проблеми взаємо- відносин держави та Церкви постійно перебувають у фокусі державних керманичів, лідерів політичних партій, церковних ієрархів та науковців. Інформаційно-комунікативна політика держави у сфері релігії була і зали- шається темою постійних дискусій між теоретиками та практиками держав- ного управління.
У ході аналізу визначено, що інформаційно-комунікативна політика дер- жави у сфері релігії та розвиток самої церковної комунікації мають великі можливості. Однак, науковцями та управлінцями недостатньо враховується безпосередній вплив Церкви на життя українського суспільства. Зокрема, автор вказує напрями розширення діалогу Церкви та держави. Детально вивчено види церковної комунікації. Визначено, що ефективна організація церковної комунікації та інформаційно-комунікативна політика держави у сфері релігії, яка відповідає принципам демократії, свободи слова та віро- сповідань сприяє суттєвому зміцненню духовної єдності народу.
Запропоновано шляхи вирішення можливих проблем розвитку церков- ної комунікації. На сучасному етапі розвитку української держави, через виникнення політичних і соціальних проблем, напруженості у суспільстві зросла також необхідність інтегрованості релігії, християнської теології, соціального вчення Церкви у процеси державотворення. Водночас виник- нення глобальних проблем людства спонукає до необхідності застосування синергії релігії та науки, пошуку способів розв’язання світових конфліктів шляхом об’єднання зусиль представників релігії, держави, політичних сил та громадянського суспільства. Виходячи з цього, постала значна необхід- ність у постійному діалозі Церкви та держави.
45
Ісаєва, Н. С. "Поетичний діалог Тараса Шевченка і Ду Фу: соціально-історичні "візії"." Україна - Китай, no. 5 (11), березень (2018): 90–99.
Find full text
46
Kosukhina , K. V. ,. "ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ ЯК ЧИННИК САМООРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА ТА СУТТЄВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ." Theory and Practice of Public Administration 2, no. 73 (March 19, 2021): 33–39. http://dx.doi.org/10.34213/tp.21.02.03.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу розвитку громадських ініціатив в Україні, а також їхній ролі у вибудовуванні діалогу між владою і громадянським суспільством. Розглянуто зв’язок громадської ініціативи із наданням соціальних послуг. Визначено взаємодію інститутів громадянського суспільства з органами публічної влади.
47
Rachynska, Olena. "Соціально-комунікативний діалог як форма дискурсивної взаємодії у сфері публічного управління." Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, no. 2(97) (June 30, 2020): 67–75. http://dx.doi.org/10.36030/2310-2837-2(97)-2020-67-75.
Full text
48
Рачинська, О. А. "Соціально-комунікативний діалог як форма дискурсивної взаємодії у сфері публічного управління." Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. Серія "Державне управління", no. 2 (97) (2020): 67–75.
Find full text
49
Чорна, Наталія. "Місце національного фолькльору в структурі музичної свідомості та її вплив на музично-педагогічну діяльність." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T1 (2019): 212–24. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-1-212-224.
Full textAbstract:
У статті досліджується специфіка формування та впливу національного фольклору, як складника структури музичної свідомості, на процес професійного становлення майбутніх учителів музики. Виокремлено, зокрема, такі характеристики музичної свідомості: активність, інтенціональність, тобто спрямованість на предмет, здатність до рефлексії, мотиваційно-ціннісна характеристика. Також виокремлено три основні властивості музичної свідомості, які реалізуються в професійній діяльності: по-перше, це її соціальний характер, включаючи опосередкованість знаковими (в тому числі вербальними) та символічними структурами; по-друге, здатність до рефлексії та внутрішнього діалогу; по-третє, наочність. Відзначені структури формуються послідовно, відіграючи домінантну роль як інструменти конструювання соціальних уявлень, афективної сфери та поведінки. Місце національного фольклору у структурі музичної свідомості корелює із рівнем усвідомленості музично-педагогічної діяльності. У статті зроблено припущення, що для осіб із високим рівнем самоідентифікації з музично-педагогічною діяльністю фольклор має витупати у якості конструкту надсвідомої регуляції професійної поведінки; переходячи у свідомість, національний фольклор переоцінюється та стимулює до вдосконалення музично-педагогічної діяльності. Особам з середнім рівнем професійної самоідентифікації, радше, буде притаманна нестійкість рефлексивних оцінок фольклору. Подібна картина може спостерігається й у групі осіб з низьким рівнем професійної самоідентифікації. Для них національний фольклор є підсвідомим утворенням, яке відграє роль фактора обмеження. Так, при здійсненні діяльності представники цієї групи можуть болісно переживають вихід їх мистецького ідеалу за уявні межі.
50
Мартишин, Денис. "РОЛЬ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ ПРОЦЕСАХ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ." Public management 17, no. 2 (February 27, 2019): 188–99. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-17-2-188-199.
Full textAbstract:
Висвітлено роль Православної Церкви України у зміцненні процесів державності та єднання українського народу у контексті політич- них, економічних та культурних змін у житті України. Проаналізовано ре- альні проблеми та можливі шляхи духовного єднання українського народу, а також головні аспекти державотворення у вітчизняній богословській і полі- тологічній думці. Обґрунтовано, що діалог Української Християнської Цер- кви та суспільства постійно буде базисним елементом суспільного розвитку та платформою процесів демократизації в Україні.
З точки зору соціального вчення церкви, можна дійти висновку, що са- моорганізаційні духовні та соціальні процеси, які відбуваються на рівні цер- ковних парафій горизонтальних зв’язків, ефективно впливають на розвиток процесів державотворення та громадянського суспільства в Україні. Зважаю- чи на ситуацію загалом, виникає потреба переглянути позиції щодо напрямів подальшого розвитку діалогу церкви та держави у процесі державотворення, акцентуючи увагу на мотивації самоорганізаційних процесів в управлінні на рівні церковних громад, на потенційних можливостях співпраці інститу- тів церкви, держави та громадянського суспільства в духовній, культурній, освітній сферах, на досягненні паритету на рівні вертикально-горизонталь- них зв’язків з метою збалансування інтересів суб’єкта та об’єкта державного управління.
Визначено, що для налагодження тісних взаємовідносин держави і церкви у процесах державотворення в управлінні потрібна не локальна і не фрагмен- тарна, а постійна та стійка суспільна самоорганізація церковних парафій (со- ціальне служіння, освіта, виховання, проповідь, спілкування) у поєднанні з ефективним державним управлінням. Слід також зважити на ту обставину, що на рівні церковного життя Православної Церкви України та формуван- ня соціального вчення церкви потрібно сформувати загальне уявлення щодо подальшого розвитку взаємовідносин держави та церкви в управлінні.