Academic literature on the topic 'Діагностика захворювань серця'

Мета: вивчити клініко-функціональні особливості ішемічної хвороби серця при коморбідній кардіореспіраторній патології і виявити її найбільш інформативні діагностичні критерії у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень. Матеріали і методи. Обстежено 153 пацієнти, у тому числі 44 зі стабільною ішемічною хворобою серця (ІХС), 53 з діагнозом хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) і 56 хворих із поєднанням ХОЗЛ та стабільної ІХС на базі Вінницької обласної клінічної лікарні імені М. І. Пирогова. Результати. На сьогодні ХОЗЛ в Україні характеризується високим рівнем захворюваності, смертності та інвалідності, що призводить до значних економічних затрат для суспільства, втрати працездатності населення і суттєвого зниження якості життя. У хворих на ХОЗЛ основною причиною смертності є серцево-судинні захворювання (ССЗ), тому набуває актуальності рання діагностика ішемічної хвороби серця, яку найчастіше спостерігають у хворих. У хворих на ХОЗЛ виявлено такі особливості перебігу ІХС: атипові прояви стенокардії, велика частота безбольової форми ішемії міокарда і порушень серцевого ритму за даними добового (холтерівського) моніторування електрокардіограми (ЕКГ), збільшення частоти і ступеня задишки, яке достовірно відрізняється від інших груп, ремоделювання лівих відділів серця, що асоціюється зі ступенем бронхіальної обструкції. Висновки. Приєднання ІХС до ХОЗЛ обтяжує перебіг і модифікує клінічну картину, ускладнюючи діагностику захворювань, що зумовлює необхідність проведення добового моніторування ЕКГ і ехокардіографічного обстеження у хворих на ХОЗЛ.

Основною причиною смертності в усьому світі є захворювання серцево-судинної системи (ССС). За оцінками ВООЗ, у 2008 році від серцево-судинних захворювань (ССЗ) померли 17,3 млн осіб, що становило 30 % усіх випадків смертей у світі [1]. Прогнози експертів невтішні: до 2030 року ішемічна хвороба серця (ІХС) і цереброваскулярні хвороби (ЦВХ) залишаться головними причинами смерті населення в усьому світі, а показник смертності збільшиться до 23,4 млн осіб.

Набряк легень – це загрозливий для життя стан, зумовлений проникненням плазми крові до альвеол та інтерстиційного простору. Кількість тварин з ознаками задишки, які надходять в клініку ветеринарної медицини поступово зростає, а початкові дії лікаря для стабілізації стану тварини мають вирішальне значення у виживанні пацієнта, тому тема досліджень є актуальною. Стаття присвячена питанням оцінки параметрів організму тварини, що можуть бути використані в протоколах щодо стабілізації критичних станів за набряку легень у котів. У досліджувані групи були включені коти з ознаками набряку легень, власники яких звернулись до клініки «Vet House» м. Вінниця у період 2018–2021 рр. Особливу увагу було приділено таким дослідженням: анамнестичні дані, результати клінічного огляду, особливості рентгенографічних змін, результати ультразвукової діагностики легень та серця, лабораторні показники крові. На початкових етапах прояву захворювання коти можуть взагалі не проявляти жодних симптомів, і виглядати абсолютно здоровими. Тому виявити та попередити даний патологічний стан дуже важко. Однак, під час клінічного огляду ветеринарним лікарем, можуть бути виявлені деякі ранні ознаки серцевих захворювань ще до появи будь-яких клінічних симптомів набряку легень. Усі свійські коти належать до групи ризику щодо розвитку серцево-судинних захворювань, однак деякі породи піддаються підвищеному ризику. До таких належать породи регдолл (і споріднені породи), породи мейнкун, сфінкс і рекс. Коти, яких годують неякісними кормами з дефіцитом таурину, також піддаються підвищеному ризику виникнення дилятаційної кардіоміопатії. Уроджені патології серця реєструються у котів нечасто, як правило це стеноз або недостатність клапана, відкритий артеріальний проток, тетрада Фалло, тощо. Набряк легень може бути спричинений різними факторами: серцево-судинні захворювання, обструкції верхніх дихальних шляхів, дія токсичних речовин, астма, сепсис, шок, удар електричним струмом, черепно-мозкова травма, метастатична неоплазія. Лікування котів із ознаками набряку легень є багатоступеневим, що передбачає на першому етапі стабілізацію пацієнта до встановлення остаточного діагнозу. Тварини з набряком легень незалежно від причини виникнення, потребують стандартизованих процедур напочатку стабілізації стану. Однією з переваг початкової стабілізації є те, що у лікаря з’являється час для розгляду відповідного діагностичного та наступного терапевтичного підходу.

Імовірно, що кардіоваскулярна форма діабетичної автономної невропатії серця (ДАНС), а не вік і тривалість цукрового діабету 2-го типу (ЦД 2-го типу), наявність в анамнезі серцево-судинних захворювань (ССЗ) є незалежним чинником ризику серцево-судинної смертності у хворих на ЦД 2-го типу. Отже, рання діагностика вегетативної дисфункції необхідна для зменшення ризику приєднання і/або прогресування ССЗ у хворих на ЦД 2-го типу.

Актуальність. На сьогодні стан здоровʼя українців засвідчує тенденцію до погіршення, причому на першому місці серед причин смертності населення – захворювання серцево-судинної системи. Проведення оцінки функціонального стану серцево-судинної системи й рання діагностика патологічних процесів дають змогу попередити ускладнення та профілактику смертності від захворювань. Інтегральним показником функціонального стану серцево-судинної й дихальної систем є рівень аеробної продуктивності, який характеризує потужність аеробних процесів енергозабезпечення. Аналіз літератури засвідчив, що основою функціональних особливостей організації індивіда є морфологічна специфіка органів і тканин. Саме тому оцінку функціонального стану серцево-судинної системи доцільно проводити з урахуванням соматотипологіч- них особливостей, що дає можливість спрогнозувати залежність розвитку серцево-судинних захворювань в осіб із різним соматотипом і виокремити групи ризику розвитку патології. Завдання роботи – виявити соматоти- пологічні особливості функціонального стану серцево-судинної й дихальної систем та рівня аеробної продуктивності в чоловіків віком 18–30 років. Методи роботи. Установлення соматотипологічної прина- лежності проводили за методикою Хіт-Картера. Аналіз функціонального стану кардіореспіраторної системи проводили за показниками електрокардіографії, спірографії та величиною аеробної продуктивності. Результати. У дослідженні брали участь чоловіки віком 18–30 років, яких розподілено на п’ять соматоти- пологічних груп. Нами проведений аналіз показників біоелектричної активності серця й функціонального стану дихальної системи. Отримані результати засвідчили, що в усіх досліджуваних показники функціонального стану серцево-судинної та дихальної систем перебувають у нормі. Порівняльний аналіз результатів у представників різних соматотипів виявив вірогідно нижчий рівень показників зовнішнього дихання в ендоморфів. У представників ендоморного соматотипу також зафіксовано нижчий рівень величини аеробної продуктивності, порівняно з представниками інших соматотипологічних груп. Отримані результати дають можливість припустити, що особи з перевагою жирового компонента схильні до розвитку серцево-судинних захворювань. Висновки. Отримані результати засвідчили, що рівень функціонального стану кардіореспіра- торної системи в чоловіків 18–30 років відповідає нормі. Водночас у представників ендоморфного соматотипу рівень аеробної продуктивності нижчий, порівняно з результатами представників інших соматотипологічних груп.

Ґрутуючись на даних літератури, автори звертають увагу на труднощі діагностики захворювань плеври, більшість з яких супроводжується синдромом плеврального випоту. Оскільки плевральний випіт подразнює значну площу плеври враховуючи на особливості її іннервації, синдром може супроводжуватися «зміщеною» клінічною картиною, яка інколи нагадує патологічні процеси, віддалені від плевральної порожнини. Одним з таких синдромів є плеврокардіальний, який за перебігом схожий з різними патологічними процесами в серці (ішемічна хвороба, інфаркт міокарда, міокардит, перикардит, порушення провідності серця тощо). Автори описують досвід диференціальної діагностики даного синдрому у 9 (3,7 %) осіб. Завдяки запропонованому алгоритму вдалося верифікувати такі захворювання: туберкульозний плеврит – у 2 (0,8 %), метастатичний плеврит – у 2 (0,8 %), хворобу Лайма (бореліоз) – у 2 (0,8 %), синдром Дресслера – у 1 (0,4 %), неспецифічну емпієму плеври – у 1 (0,4 %), хронічну ниркову недостатність – у 1 (0,4 %). Наведено рідкісні синдроми, з якими необхідно проводити диференціальну діагностику.

Визначення. Легенева гіпертензія (ЛГ) — це гемодинамічний та патофізіологічний стан, що характеризується підвищенням середнього тиску в легеневій артерії > 20 мм рт.ст. та оцінюється за даними катетеризації правих відділів серця (КПС). У більшості випадків ЛГ не самостійне захворювання, а є проявом інших хвороб. Ідіопатична легенева артеріальна гіпертензія (ІЛАГ) — діагноз, який встановлюється методом виключення усіх інших причин ЛГ (ураження лівих відділів серця, захворювання сполучної тканини, ВІЛ-інфекція, захворювання легень, портальна гіпертензія, вроджені вади серця, легенева тромбоемболія в анамнезі та ін.). При ІЛАГ етіологія захворювання невідома. Патогенез та симптоми ЛГ. Вазоконстрикція, мікротромбоз та ремоделювання судин — три основні патофізіологічні елементи при ЛГ. Симптоми ЛГ неспецифічні: задишка, швидка втомлюваність, біль у грудях при фізичному навантаженні, іноді спостерігаються синкопальні стани. У декомпенсованих пацієнтів наявні ознаки правосторонньої серцевої недостатності (нябряки, асцит, здуття живота, пульсація яремних вен). Діагностика. Діагностичний алгорим при ЛГ складається з двох етапів. Перший — поза межами експертного центру, другий — безпосередньо в експертному центрі ЛГ. При підозрі на це захворювання та за наявності типових симптомів та ознак усім хворим проводиться ехокардіографічне обстеження (ЕхоКГ). Далі, за певних умов (наприклад, відсутність основної причини ЛГ), хворий направляється до експертного центру ЛГ, де можливе проведення КПС. Оцінка прогнозу. Оцінка хворих з ІЛАГ необхідна для покращення контролю захворювання та переходу з більш високого ризику до більш низького. Оцінка прогнозу є комплексною та визначається на основі: клінічного статусу, прогресування симптомів, наявності синкопе, результатів тесту 6-хвилинної ходьби та NT-proBNP, результатів методів обстеження (кардіопульмональний тест із фізичним навантаженням, ЕхоКГ або МРТ серця, оцінка гемодинаміки). Лікування. Основними завданнями лікування ІЛАГ є зменшення вираженості симптомів, уповільнення прогресування захворювання, поліпшення якості та збільшення тривалості життя хворих. У першу чергу це загальні заходи (фізична активність, запобігання та ведення вагітності), запобігання інфекційним захворюванням, соціально-психологічна допомога, контроль дотримання режиму, рекомендації щодо подорожей/поїздок, підтримуюча терапія (пероральні антикоагулянти, діуретики, дигоксин, оксигенотерапія). Хворим із позитивним вазореактивним тестом призначаються блокатори кальцієвих каналів. У всіх інших хворих специфічна терапія ЛГ може включати простагландини (інгаляційна, внутрішньовенна та підшкірна форма), антагоністи простациклінових рецепторів, антагоністи рецепторів ендотеліну, інгібітори фосфодіестерази-5, стимулятори розчинної гуанілатциклази. Хірургічне лікування. Одним із варіантів хірургічного лікування ІЛАГ є передсердна септостомія — створення перфорації в міжпередсердній перегородці. Це призводить до декомпресії правих камер серця і збільшує перед-навантаження на лівий шлуночок, що веде до збільшення серцевого викиду. У разі неефективності всіх вищеописаних методів лікування та значного прогресування захворювання пацієнтам показана трансплантація легень або комплексу серце — легені.

Вступ. Первинні пухлини серця (міксоми) досить рідкісні захворювання, що трапляються в структурі кардіальної патології з частотою від 0,0017 до 0,02 %. Аналіз бібліосемантики клінічних проявів міксом та власних клінічних спостережень свідчать про без- чи малосимптомний перебіг патології серця на ранніх стадіях розвитку міксоми та поліморфізм і неспецифічність симптоматики в подальшому, навіть при гігантських розмірах пухлини. Тому в діагностиці міксом серця визначальними є їх візуалізація за допомогою ехокардіоскопічного дослідження та комп’ютерної або магнітно-резонансної томографії для топічної діагностики і визначення рухомості пухлини, її розмірів, ступеня васкуляризації, оцінки стану клапанів серця. Радикальним методом лікування є резекція міксоми з прилеглими тканинами та наступною пластикою тканинного дефекту і корекцією супутньої дисфункції клапанів.

Нами досліджено діагностичну цінність магнітно-резонансної томографії (МРТ) серця та спекл-трекінг ехокардіографії у хворих з клінічно підозрюваним міокардитом. Обстежено 62 пацієнти з клінічно підозрюваним дифузним міокардитом на 1-му місяці від дебюту захворювання та через 12 міс спостереження. В результаті проведених досліджень встановлено, що на 1-й місяць від дебюту дифузного міокардиту спостерігається значна дилатація лівого шлуночка (ЛШ) та зниження його скоротливої здатності, що обумовлено активним запальним процесом, а через 12 міс спостереження на фоні регресу набряку і гіперемії та розвитку фібротичних змін міокарда відбувається поступове відновлення скоротливої функції серцевого м'яза. У хворих на дифузний міокардит запальні зміни міокарда, виявлені при МРТ серця, асоціюються з порушенням глобальної скоротливості ЛШ як в дебюті захворювання, так і через 12 міс спостереження.

Лайм-бореліоз (ЛБ) — найбільш поширена природно-осередкова трансмісивна інфекція, що зустрічається в США, Європі, в тому числі і в Україні. Це мультисистемне захворювання з ураженням шкіри, серця, нервової системи, суглобів, схильне до тривалого перебігу. Офіційна реєстрація захворювання в Україні ведеться з 2000 року. Рівень епідеміологічної реєстрації щороку зростає: показник захворюваності на ЛБ в Україні з 2000 року за 10 років зріс у 29 разів, зокрема у Дніпропетровській області — у 12 разів. Хвороба минає декілька стадій: від появи первинної форми — мігруючої еритеми до формування хронічних форм, що можуть призвести до інвалідизації. У 25–50 % хворих за відсутності адекватного антибактеріального лікування у ранній період ЛБ визначають хронічні форми хвороби, насамперед ураження серця. У цій роботі наведений алгоритм ранньої діагностики «мінорних», клінічно безманіфестних форм ураження серця при ЛБ під час ранніх стадій хвороби з метою раціонального вибору антибактеріальної терапії. Показано, що серологічні маркери ЛБ (антитіла до борелій класів IgM та IgG) не можуть використовуватися для контролю за перебігом захворювання та ефективністю терапії.