Journal articles on the topic 'Дослідження культури кіно'

Мета статті — виявити актуальні концепції авторів, що досліджують сучасну аудіовізуальну культуру, аби усвідомити загальні засади її функціонування, розкрити особливості компонентів та зумовленість станом сучасного суспільства. Методологія дослідження. Під час розгляду предмета дослідження були використані загальнонаукові методи: порівняльний — зіставлялися та порівнювалися погляди різних науковців щодо суспільних процесів сьогодення та місця аудіовізуальної культури в них для більш об’ємного та об’єктивного висвітлення досліджуваного явища; методи аналізу і синтезу — предмет розкладався на компоненти та здійснювалося їхнє вивчення окремо задля того, аби наприкінці розвідки сучасна аудіовізуальна культура розглядалася як багатомірне суспільне явище; історичний — для простеження концепцій авторів щодо еволюції екранної культури та її засад. Наукова новизна статті пояснюється вивченням з нового погляду сучасної аудіовізуальної галузі як невіддільного елементу культури, засновуючись на думці українських та закордонних науковців. Висновки. У статті проаналізовано підходи авторів до вивчення культурних та екранних процесів задля висвітлення особливостей існування аудіовізуальної культури в сучасному суспільстві. Розглянуто концепції щодо телебачення та його ролі в соціумі, еволюції різних видів екранного дійства та їхні зв’язки з розвитком людини, а також запропоновано зв’язок сучасного звукового супроводу з такими поглядами на сутність кіно. Окрім цього, розкрито наукову думку щодо специфіки використання звукового елементу аудіовізуальних творів у сучасному контексті та зв’язок екранної культури з технологіями з культурних та мистецьких позицій. Також були досліджені наукові підходи до сучасних суспільних процесів як до контексту функціонування аудіовізуальної сфери.

Мета статті – на основі аналізу сучасних тенденцій каскадерського мистецтва в художньо-ігровому кіно виявити перспективні напрями розвитку галузі. Методи дослідження. Застосовано системно-історичний метод, що посприяв розгляду каскадерського мистецтва як складної динамічної підсистеми кіноіндустрії; методи прямого аналізу, що посприяла дослідженню трюкових сцен сучасних художньо-ігрових фільмів як системи, що складається з елементів, організованих за певними правилами та законами, а також виявлення індивідуальної побудови трюку; метод одночасної інтерпретації, застосування якого дозволило розглянути візуальний текст трюкових сцен як наділену певним сенсом знакову систему, що передбачає виявлення яскравої авторської індивідуальності постановника та виконавця. Наукова новизна. Виявлено та проаналізовано тенденції розвитку каскадерського мистецтва в контексті специфіки еволюції вітчизняної та зарубіжної кіноіндустрії; вперше в українському мистецтвознавстві здійснено спробу дослідити особливості постановки трюкових сцен в художньо-ігровому кіно ХХІ ст. екстраполюючи характерні риси культури постмодерну на сучасне каскадерське мистецтво. Висновки. Каскадерське мистецтво перших десятиліть ХХІ ст. знаходиться в постійному пошуку шляхів самовираження та самовизначення в змінених філософією постіндустріальної культури формах свідомості. Дослідження виявило, що на сучасному етапі розвитку кіноіндустрії в цілому та художньо-ігрового кіно зокрема, провідними тенденціями каскадерського мистецтва є: посилення видовищності трюку; виконання надскладних трюків акторами (передусім, виконавцями головних ролей) без дублерів; звернення до театралізації в процесі постановки трюкових сцен. Сучасні трюки відображають етап розвитку масової культури, зумовлений посиленням естетики культури постмодернізму в системі кіномистецтва. Реалізація постановниками трюкових сцен видовищної компоненти в жанрі художньо-ігрового кіно детермінована основоположними рисами постмодерну – тяжінням до театралізації, гри, сублімуванням різноманітних технік та стилів, парадоксальністю та цитатністю.

Аматорське кіно стало особливим видом самодіяльної творчості, мета якої є кіноосвіта і кінопросвітницька робота, вплив через художні засоби кіномистецтва на свідоме сприйняття художніх творів, ознайомлення з його образною мовою. В ході нашого дослідження нами виявлено та проаналізовано друковані та електронні джерела, проглянуто значну кількість аматорських кіноробіт і вперше описано їх особливості під кутом зору мистецтвознавства. Розглянуто аматорське кіно як особливий вид самодіяльної творчості та описано тематичні та художньо-стильові особливості українських конкурсних кінофільмів XVI Міжнародного кінофестивалю аматорського кіно «Кінокімерія 2021». Аматорська кінотворчість потребує державної підтримки (фінансової, матеріально-технічної, інтелектуальної), що буде сприяти її розвитку як унікального феномену національної культури, самобутньої творчості та самореалізації учасників процесу кінотворчості.

Інтенсифікація процесу навчання, психічне насичення та недостатній обсяг рухової активності обумовлює недостатній рівень фізичного стану студентського контингенту загалом та слабкість м’язового корсету зокрема. У той же час робоча діяльність студентів спеціальності “Музичне мистецтво” характеризується малозручною робочою позою, яка провокує тривале напруження м’язового корсету та, відповідно, ряд порушень постави. В процесі дослідження виявлено особливості стану біогеометричного профілю постави студентів дівчат І–IV курсів мистецьких спеціальностей, наступних спеціалізацій: акторське мистецтво, кіно фотозйомка, теорія музики; вокал, хорове диригування; оркестрові духові та ударні інструменти, народні інструменти; фортепіано, оркестрові, струнні інструменти; хореографія. Встановлено, що залежно від курсу навчання рівень стану біогеометричного профілю постави дівчат має певні особливості. Найвищий процент осіб із низьким рівнем стану біогеометричного профілю постави у дівчат спеціалізації “Фортепіано, оркестрові, струнніінструменти”. Отримані результати являлись підґрунтям для розробки коррекційної технології із використанням сучасних фізкультурно-оздоровчих технологій та урахуванням стану біогеометричного профілю постави студентів освітніх закладів культури та мистецтв.Ключові слова: візуальний скринінг, біогеометричний профіль постави, мистецькі спеціальності, фізичне виховання, студенти.

Мета. Стаття присвячена дослідженню специфіки художніх інтерпретацій національної іден­тичності письменниками «католицької Русі» доби українського Ренесансу, виокремленню характерних рис, які дають підстави кваліфікувати їх творчість як таку, в якій послідовно наголошується на ук­раїнській національній ідентичності. Дослідницька методика. У дослідженні використано синтетичну наукову методологію, основану на різних методах інтерпретації фактів і текстів, зокрема порівняльно-історичного, філологічного, історико-літературного, культурно-історичного. Результати. Творчість письменників «католицької Русі» доби українського Ренесансу, зокрема Павла Русина з Кросна, Григорія Чуй Русина з Самбора, Симона Симоніда, Йосипа Верещинського, Мартина Пашковського, Георгія Ти­чинського Рутенця, Івана Туробінського Рутенця, Себастіяна Кленовича, Станіслава Оріховського, Івана Домбровського та ін. репрезентує систематичне підкреслення ними свого «руського» (українського) по­ходження. Важливим аргументом на користь їх української самоідентифікації є акцентування уваги на українській національній тематиці, актуалізація історичних подій у тогочасному суспільно-культурному просторі. Це була література, створена на межі двох культур і літератур – української та польської. Наукова новизна. У роботі вперше в історії української літературної медієвістики виокремлено специфіку художніх інтерпретацій національної ідентичності у творчості представників «католицької Русі», акцен­товано увагу на їх ідентифікації з українським походженням і світоглядом, що виявляється у зверненні до національної історії, тлумаченні фактів культурно-суспільного простору доби Відродження, додаванні до свого імені прикладки Русин, Рутенець, Роксоланин на означення української ідентичності. Практичне значення. Матеріал дослідження може бути використаний для подальшого вивчення літератури україн­ського Ренесансу, зокрема представників «католицької Русі», осмислення їх національної ідентифікації, студій над українсько-польським художнім контекстом кін. ХV – поч. ХVІІ ст.

Досліджено особливості діяльності неурядових організацій щодо популяризації сучасного українського мистецтва, кіно, літератури та культурної спадщини. Розкрито потенціал та перспективи залучення неурядових організацій до реалізації завдань публічної та культурної дипломатії України в контексті збільшення рівня її пізнаваності в світі та формування позитивного міжнародного іміджу. Встановлено провідні форми діяльності неурядових організацій на прикладі таких фундацій як Український Інститут в Лондоні, Український інститут в Швеції щодо поширення інформації про сучасне українське мистецтво в світі. Зазначено, що практика реалізації культурних та мистецьких проєктів має значний вплив на формування позитивної громадської думки щодо України, дозволяє підвищити рівень інформованості іноземних громадян щодо суспільно-політичних процесів, які відбуваються на її території. Визначено, що попри певні здобутки наразі співробітництво державних органів з неурядовими організаціями у справі промоції української культури за кордоном не носить системного характеру, що значно зменшує можливість оперативного реагування на сучасні виклики у культурній сфері. Підкреслено, що у процес посилення української культурної присутності у світі окрім організацій української діаспори також залучені й громадські організації, що були створені й функціонують на території України (Фонд культурної дипломатії «UART», Міжнародний інститут культурної дипломатії, цент культурних ініціатив «Відповідальне майбутнє»). Розкрито провідні напрямки діяльності неурядових організації щодо поширення знань про Україну: пропагування української культури та мистецтва в світі засобами культурної дипломатії, здійснення благодійної діяльності, спрямованої на популяризацію культурного та художнього надбань України за кордоном, організація культурних обмінів між країнами. Зазначено, що неурядові організації, наприклад Український інститут в Швеції, запроваджують практику реалізації довготривалих проєктів, як-то Нордичний фестиваль українського кіно, що дає підстави сподіватися, що вони перетворяться на постійний майданчик презентації якісного українського культурного продукту.

У статті обґрунтовано доцільність використання синтетичних мистецтв на заняттях гуманітарного циклу для ефективного формування культури особистості студента, розглянуто навчальний процес у контексті дігітальної культури. У дослідженні здійснено теоретичний аналіз культури особистості в контексті становлення ідентичності та ціннісної логосфери студентської молоді; розглянуто вплив синтетичних мистецтв на розвиток естетичної культури особистості, визначено специфіку їх художньо-образної мови; наведено шляхи ефективного використання синтетичних мистецтв на заняттях з гуманітарних дисциплін у закладах вищої освіти. Зафіксувавши тектонічні зсуви в культурно-соціальному устрої нашої цивілізації, зокрема наскрізну цифровізацію життя, мистецтвознавці, методисти визнають необхідність комбінування як різних дисциплін, так і поєднання наук та мистецтв у навчальному процесі. Синтетичні мистецтва, що природно сполучають у собі елементи різних мистецтв, стають підґрунтям для впровадження нових форм і форматів викладання. Дистанційне навчання, з одного боку, даючи можливість отримати освіту в пандемійні часи, ускладнює, а подекуди унеможливлює використання традиційних, класичних методів ̶ з іншого. Залучаючи студентів до виконання завдань, пов’язаних з рецепцією або створенням кіно, музики, живопису, театру в самому широкому значенні слова, викладачі не тільки мотивують, надихають і зацікавлюють студентство своєю дисципліною, а й запрошують здобувачів освіти у співавтори освітнього процесу, розкриваючи творчий потенціал особистості. Синтетичні мистецтва, помножені на технологічні можливості віртуального життя сучасного студента, вирішують новітні виклики, з якими стикнулася педагогіка у ХХІ столітті.

У статті досліджено український фольклор як системотвірну домінанту сучасного медіапростору. Розкрито парадигми масмедіа як наступника усної словесності, орієнтованого на соціальну модернізацію і духовний розвиток особистості у глобалізованому світі; обґрунтовано передумови взаємодії фольклору і масмедіа. Виявлено морально-ціннісний потенціал фольклору як змістовного феномену сучасної масової культури (зокрема, масмедіа), що сприяє утвердженню філософсько-культурологічних основ функціонування людини у природному і соціокультурному середовищі (засади моральності, моралі, права, гармонійних взаємин особистості і суспільства). Охарактеризовано закономірності еволюції традиційної словесності як поліфункціональної соціальної полістадіальної художньої системи, архітектоніка якої зумовлена історико-культурними чинниками. Визначено сенс-змістовні основи фольклору в контексті виявлення філософсько-культурологічних принципів і актуалізації його жанрової природи, що забезпечують усній традиції позачасову затребуваність, зважаючи на її здатність представляти національно- державні і власне індивідуальні (людські) засади. Описано фольклор як унікальну синкретичну, поліфункціональну систему, що відобразила різні світоглядні настанови й історико-культурні реалії. Визначено діалог словесного фольклору і масмедіа, що зумовлений низкою критеріїв, які стали парадигмальними умовами здійснення комунікації. Досліджено фольклор у контексті масової культури, що транслює базові філософсько- культурологічні цінності, які втілені в численних архетипних образах і постають сенс-змістовними домінантами сучасного медіапростору, зокрема масмедіа (телебачення, радіо, інтернет, кіно, фото, анімація тощо). Проаналізовано способи вираження інформації у фольклорі та масмедіа; визначено особливості комунікативного процесу, основи знакової системи, функції та системні принципи як критерії комунікації фольклору та масмедіа.

Стаття присвячена вивченню творчості унікальної особистості – доктора Гамми Скупинського, композитора зі світовим ім’ям, доктора музичного мистецтва Бостонського університету, педагога і виконавця в контексті процесів глокалізації музичного мистецтва міста Чернівців і Буковинського регіону. Метою дослідження є висвітлити внесок Гамми Скупинського в українську та світову музику, виявити та усунути прогалини у вивченні біографії та творчої діяльності відомого голлівудського композитора. Широке коло інтересів Гамми Скупинського дозволяє судити про багатогранність його особистості, що обумовило особливості його світогляду і композиторського мислення. Він працював з легендарними колективами – вокально-інструментальним ансамблем «Смерічка», «Червона рута», писав композиції для Софії Ротару («Ти – сонце в небі», «Дорога», «Скрипка» та ін.), Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, Павла Дворського («Катерина», «Тече вода», «Там, де крута гора») та ін. Творчість митця об’єднує в собі Схід і Захід, християнство і буддизм, академічні традиції і народну пісню. Його авторський почерк виразно індивідуальний і поєднує смислову глибину з високим класом композиторської майстерності, щирістю та емоційністю музичного висловлювання, опертого на українські і зокрема – Буковинські музично-пісенні традиції. Гамма Скупинський – автор більше одинадцяти опер, дванадцяти симфоній, трьох балетів, семи струнних квартетів, а також концертів для фортепіано, скрипки, баяна, дитячих мініатюр, музики для театру і кіно та інші. Сам композитор родом з Чернівців, але в останню чверть ХХ століття (у 1979 році) іммігрував до Сполучених Штатів Америки. Деякий час вчився й проживав у Бостоні, а згодом переїхав до Голівуду (район Лос-Анджелесу). Методологія дослідження заснована на методах історіографічного, біографічного, порівняльного та контекстного аналізу. Історіографічний метод був використаний для аналізу соціального та культурного значення творчості композитора на батьківщині (м. Чернівці) та в еміграції, а порівняльно-контекстуальний метод допоміг сформувати результати досліджень у панораму історичного, культурного та музикознавчого портрета митця.

У статті здійснено аналіз досліджень різних науковців із теми розповсюдження педагогічного досвіду; наведено основні визначення термінів «комунікація», «засоби масової комунікації»; встановлено характерні риси для всіх груп засобів масової комунікації, рівні, на яких реалізується стан масової комунікації. Визначено, що функції засобів масової комунікації зводяться до п'яти «елементарних», зроблено аналіз кожної з них. У статті визначено, що ЗМК притаманні такі риси, як соціальна природа, форми та технології впливу на свідомість людей. Зміст діяльності цього інституту становить інформування широких верств населення про моральні норми та правила поведінки, науково-педагогічні здобутки; розвиток духовної, естетичної, фізичної, трудової, правової культури аудиторії; поширення передового педагогічного досвіду тощо. Доведено, що засоби масової комунікації стали важливим чинником формування особистості, її світогляду та моделі поведінки, вони мають значні можливості здійснювати культурний, виховний, ідеологічний, політичний вплив на людей, формувати свідомість і навіть змінювати спосіб мислення громадян. Масова комунікація як соціально зумовлене явище через систему наявних каналів зв’язку здійснює вплив на аудиторію, доводить різноманітну інформацію до широкої громадськості та суспільства. До засобів масової комунікації як спеціальних каналів, завдяки яким відбувається поширення інформаційних повідомлень для масової аудиторії, належать періодичні видання, кіно, театр, радіо і телебачення, технічні засоби комунікації, інтернет-сайти тощо. Серед численних функцій ЗМК, таких як інформаційна, аналітична, морально-виховна, ціннісно-орієнтаційна, комунікативна, соціальна, гедоністична, чільне місце займає пізнавально-просвітницька. Передаючи різноманітну культуру, історичну, наукову, освітню інформацію, мас-медіа сприяють поповненню фонду знань своїх читачів, слухачів і глядачів. Розповсюдження передового педагогічного досвіду засобами масової комунікації реалізується в інформаційному, комунікаційному, навчальному та експертному напрямі. У статті на основі аналізу значного масиву літератури з’ясовано роль і значення засобів масової комунікації у відображенні теорії педагогічного досвіду і практики його вивчення, узагальнення і розповсюдження.

Мета статті — дослідити становлення пригодницького жанру в українському кінематографі першої половини 1920-х років на основі аналізу жанрових і тематичних особливостей національних фільмів про громадянську війну. Методологічні засади дослідження базуються на системі загальних науково-дослідних принципів, методів і наукових підходів. У статті застосовано комплексний та системний методи; принципи історизму, об’єктивності, всебічності, які забезпечують багатовекторне вивчення об’єкта та предмета дослідження, а також дають можливість розглянути особливості пригодницького жанру українського кінематографа першої половини 1920-х в контексті культурних взаємозв’язків і взаємозалежностей. Наукова новизна. Вперше в українському мистецтвознавстві здійснено системний аналіз жанрових і тематичних особливостей пригодницьких фільмів, знятих вітчизняними кінематографістами в першій половині 1920-х років. Висновки. Еволюція вітчизняного екранного мистецтва продемонструвала різноманітні варіації пригодницьких фільмів про громадянську війну, створених фахівцями Всеукраїнського кіно- фото управління (ВУФКУ) у першій половині 1920-х років. За допомогою аналізу тогочасних українських і російських спеціалізованих часописів доведено, що більшість фільмів пригодницького жанру мали невисоку якість з мистецької точки зору й не мали успіху в глядачів і критиків. Значною мірою це було пов’язано з тим, що формування багатьох традицій пригодницького жанру українського кіно відбувалося за умов переосмислення національних особливостей громадянської війни в Україні й водночас під тиском комуністичної ідеології, яка домінувала в радянському кінематографі.

Стаття присвячена дослідженню проблем духовності та моральності в вихованні майбутніх поколінь. Враховується досвід науковців, які працювали та працюють над проблемою духовного виховання учнів; розкривають сутність педагогіки духовності та її історичні витоки, аргументовано доводять закономірність введення педагогіки духовності. В статті визначено, на чому повинна будуватися освіта; як створити простір, в якому виховна система пронизуватиме увесь педагогічний процес. Зазначається, що основою виховного впливу є духовний контакт учителя та учня; саме від нього залежить ефект суспільного виховання. Надано декілька визначень поняття “духовність”. Розкрите поняття культури як розуміння певного соціального механізму, який відтворює ті чи інші еталони і норми поведінки, духовні цінності людей. Розглядається вплив літературної освіти на формування духовного світу дитини; окреслюються головні завдання, що стоять перед вчителями-словесниками на сучасному етапі. Надаються приклади нових підходів до викладання літератури, як одного з найдоступніших для школярів видів мистецтва, який формує систему цінностей підростаючого покоління; заходи позакласної роботи, які сприяють формуванню морально-духовних цінностей сучасної молоді; критерії та рівні сформованості духовності школярів; основні умови і вимоги формування духовності особистості. Підкреслено вплив фактів і явищ навколишнього середовища, кіно, телебачення, інтернету на учнів і надані рекомендації педагогам щодо цього, щоб спрямувати ці впливи на правильний шлях. Відмічається, що є головним у вихованні старшокласників, бо саме юність – завершальний етап формування особистості. Ключові слова: морально-духовні цінності, духовність, духовна атмосфера життєтворчості, духовні чесноти, культурна спадщина народу, меркантильність, цинізм, цілеспрямованість, образне мислення, емоційна сфера учнів, духовно і морально зріла особистість, критерії та показники духовності, рівні сформованості духовності, ефект суспільного виховного впливу.

Метою статті є постановка питання про про- блему семантики зображення коня в іконографії сюжету «Чудо про царя Калояна» св. Дмитра Солунського. Іконографія як окрема семантична система являє собою особливе джерело у вивченні культурно-ментального спадку минулого (Н. Кондаков, П. Флоренський, Є. Трубецькой, Л. Успенський, Б. Успенський, Е. Панофский та ін.). Методологічні засади. У процесі роботи використані метод порівняльного аналізу, культурно-струк- турний і семантичний метод дослідження. Зображення роз- глядалися за трьома параметрами: колір тварини, напрям руху та поворот голови. Аналіз проходить при використанні пись- мових джерел (життєпису, настанов в іконописі, легенд, казок та ін.) та іконографічних зображень (ХVI–XXI ст.). У сюжет- ному блоці представлені зображення двох видів вершників: який перемагає та переможеного царя. В останнього не завжди є кінь, експліцитно це підкреслює знаковість коня. Наукова новизна. Образ коня в історичній ретроспективі стає латентною руди- ментарною складовою частиною, яка увібрала в себе елемент ментального сприйняття (з огляду на дані народної та релігійної семантики) та ідеалізованого («коня в собі») сюжетного блоку. «Кінь в собі» пройшов шлях від стадії дикості до роз- вилки одомашнення або вживання в їжу. Згодом став маркером соціального статусу; кінь трансформувався в «декоративне створення» та іманентно спрямований на підсвідому соціально- культурно складену ментальну площину. Висновки. Втрата або поява коня (в ході сюжету) має зв'язок із доленосною ситуацією для її власника (удача, доля, благословення на противагу: невдача, нереалізація, поразка). Відрефлексовані та невідрефлексовані конотації сходяться в семантичній знаковості зображення коня як другорядного, а отже, більш схильного до відображення коли- вань зовнішнього середовища утвореного образу.

Стаття присвячена аналізу особливостей кінодискурсу творів режисера Квентіна Тарантіно на матеріалі фільму “Безславні виродки”. Поняття “кінодискурс” розглядається як комплексне, що включає в себе велику кількість аспектів та складових, а саме вербальних, невербальних та екстралінгвальних. У статті досліджено специфічні риси кінодискурсу цього фільму як окремо взяті, так і ті, що формують неповторний режисерський стиль та повторюються в багатьох фільмах Тарантіно. На думку авторів, аналіз кінодискурсу та сам факт виділення його серед інших видів дискурсу є ключовим для розуміння багатьох факторів комунікації, оскільки кіно як мистецтво є засобом відтворення реальності та соціального пізнання. Останні ж, зі свого боку, піддаються впливу кінодискурсу. У статті доведено, що головними та яскраво вираженими рисами кінодискурсу цього фільму є інтертекстуальність, цілісність, широке використання підтексту та створення ефекту саспенсу, при чому більшість із цих ознак є взаємопов’язаними та виступають як результат впливу окремих мовних явищ. Ці характерні риси виступають як засоби передачі інформації (вербальної, невербальної або ж екстралінгвальної), допомагають правильно інтерпретувати внутрішні почуття мовців у певній ситуації та зрозуміти їхнє бачення цих ситуацій, сприйняття інших мовців чи об’єкта дискусії. Автори наголошують, що всі раніше згадані риси, а саме: використання багатьох мов, перемикання мовних кодів, застовування вербальних маніпуляцій, велика кількість сюжетних ліній, які зрештою мають об’єднатись в одне, формують структуру, стиль та розуміння кінокартини. Кінотекст є важливою складовою в синтетичній структурі кіно, поруч із такими значущими для смислової та естетичної завершеності екстралінгвальними складовими, як візуальний ряд, звукова інформація, візуальні та механічні спеціальні ефекти, комп’ютерна графіка та ін. Стаття звертає увагу на важливість аналізу кінодискурсу у світлі збільшення впливу, і, як наслідок, популярності й релевантності мистецтва кіно, яке на сьогодні є не лише розвагою чи частиною масової культури, але й засобом впливу на комунікацію та соціальне пізнання; а окремі фільми є важливою складовою світового кіноресурсу та кінодискурсу.

У статті розглядається, аналізується колекція декоративних тарілок художників-фарфористів М. Козака та З. Олексенко у Музеї класика єврейської літератури Шолом-Алейхема, виготовлених на Полонському фарфоровому заводі. Метою даної статті є висвітлення авторських виробів художників Полонського фарфорового заводу та їх каталогізація в колекції Музею класика єврейської літератури Шолом-Алейхема. Методологічну основу становлять загальнонаукові принципи та методи дослідження. Серед них – пошуку, аналізу та синтезу, узагальнення які дозволили дослідити дане питання та розкрити його. Колекція художньої кераміки у фондовій збірці Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» досить велика. Формувалася збірка кераміки Музею класика єврейської літератури Шолом-Алейхема в декілька етапів. Перші надходження датуються 1983 роком. Збірка авторських робіт М. Козака і З. Олексенко налічує 15 одиниць збереження. Декоративні тарілки умовно можна розділити на дві групи за сюжетними композиціями: перша – тарілки з видами м. Переяслава кін. ХІХ – поч. ХХ ст., друга – тарілки, на яких створено світ образів творівШолом-Алейхема. У дослідженні подаються біографічні дані М. Козака та З. Олексенко, характеризується їх доробок, що експонується в Музеї класика єврейської літератури Шолом-Алейхема НІЕЗ «Переяслав» та каталог авторських робіт із зазначенням автора, назви та інших даних, які характеризують предмети художньої кераміки. Збірка демонструє широкі можливості музейних предметів у відтворенні історії та культури Переяслава кінця ХІХ – початку ХХ ст. В колекції музею знаходяться унікальні предмети, твори декоративно-ужиткового мистецтва, що потребують систематизації, наукової обробки та введення в науковий обіг.

Мета статті — визначити основні аудіовізуальні засоби в процесі кіновиробництва докудрами Дерріла Занука «Найдовший день». Роль батального кіно в культурі завжди була особливою, ці фільми формували свідомість поколінь. З огляду на розвиток вітчизняної кіноіндустрії в сучасних соціальних і політичних реаліях вони затребувані в нашому суспільстві, аналіз особливостей знімального процесу класичних зразків цього жанру з теоретичним узагальненням сприяє розумінню його драматургічної логіки. Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети використано історичний підхід (для розкриття особливостей організації знімального процесу) та культурологічний підхід (посприяв виявленню чинників впливу соціокультурних процесів на кіновиробництво докудрами загалом, так і особливо складних її епізодів зокрема). Застосовано загальнонаукові та конкретнонаукові методи, зокрема: метод мистецтвознавчого аналізу (для виявлення ролі аудіовізуального контенту в драматургії сценарію та його впливу на ступінь емоційного сприйняття фільму) та метод теоретичного узагальнення (для підбиття підсумків дослідження). Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українському мистецтвознавстві аналізуються особливості знімального процесу докудрами Д. Занука у виборі художніх засобів і практичній реалізації художнього задуму. Висновки. Докудрама Д. Занука «Найдовший день» — це унікальний кінопроєкт, який висвітлює події фатального дня Другої світової війни — 6 червня 1944 р. Рішення продюсера зняти чорно-білий фільм вплинуло на майбутнє кіноіндустрії. Сцени спеціальних операцій (захоплення мосту Пегас, висадка парашутистів, підрив залізниці учасниками французького опору) знімали вночі з використанням жорсткого світла для посилення контрасту. Вербальне наповнення фільму різними мовами є експериментальним, а залучення повсякденної лексики змінило сприйняття сценарної роботи. Випуск фільму прискорив занепад «Кодексу Гейза» та подальшу відмову від нього наприкінці 1960-х років. Практичне значення цього дослідження полягає в тому, що досвід Занука, описаний у статті, може бути корисним для сучасних режисерів, які знімають фільми про війну.

Мета статті – виявити знакові особливості при розкритті семантичної варіативності коней у діалозі Платона «Федр». Завдання: виділити варіативність коней використаних у метафоричному та стратегічному контекстах. Методологія. В ході роботи використано компаративний та семіотичний методи при дослідженні поставленого питання. Наукова новизна. Виділено три види тварин за знаковою символікою наближених до коней. До них входять: пегас, кінь як метафора людської душі та образ «коня в собі». До розгляду не було включено коня як матеріальну цінність. Пегас (чарівне створіння) постає трансцендентальною істотою, яка відрізняється від крилатого коня за сутністю природи походження та знаходження. Метафоричне зображення людської душі у формі білого та чорного коней, які поєднані колісницею, дає фундаментальну основу для розкриття дуалізму людської природи в глобальному контексті. Подібний дуалізм дає основу для семантичної варіативності у історичній ретроспективі розвитку бінарних систем. Кінь як приклад «ідеальної істоти» у протиставленні «тіні віслюка» дає розуміння цього виду тварин взагалі, в контексті світогляду тогочасного суспільства. Де експліцитно виражене знакове наповнення цієї тварини у ментальному сприйнятті. Цікаво що другорядні елементи літератури Давньої Греції наближають дослідників сьогодення до витоків джерел ментальності сучасності. Висновки. Глобалізація світу стає наступником у наслідуванні давньогрецької традиції на імпліцитно вираженому рівні засвоєння семантичної знаковості предметів у контексті мікро та макросвіту. Мова, символ та діяльність стають не просто елементами культури, а інструментами діалогу з минулим, де на перший план виходить «діяльність» як особлива форма людського буття.

Актуальність статті передусім пояснюється таким чинником, як відзначення у 2021 році 150-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної письменниці, публіцистки, перекладачки, що посприяло новому сприйняттю її творчості з урахуванням комунікативних та духовних запитів сучасності. Крім того, публікація в часи незалежності України щоденників українських письменників привернула увагу вчених до питань публіцистичної творчості їхніх авторів, поєднання в ній суб’єктивного й об’єктивного, особливостей психології текстотворення, суспільної вартості для сучасного читача доробку мемуаристів та згаданих ними побратимів по перу. Мета дослідження: системно проаналізувати записи в щоденниках Олеся Гончара, у яких згадується ім’я Лесі Українки, з огляду на їхні суспільно-політичні, культурологічні та психологічні чинники; інтерпретуючи їхній зміст з акцентом на його актуальності та перегуках із публіцистикою автора. Щоденникові записи Олеся Гончара про класика української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття суб’єктивно та психологічно точно окреслюють літературний процес своєї доби, містять неординарні публіцистичні оцінки творчості Лесі Українки, розкривають погляди на роль митця в суспільстві та його моральне обличчя. Проблематика дослідження пов’язана з тими дискусіями, що розпочалися ще на світанку незалежності України, а саме: про перегляд місця класики в національній культурі, якість та духовні орієнтири літературної критики. Подаючи у своїх щоденниках проникливу рентгенограму своєї доби, Олесь Гончар залучає й саме ім’я Лесі Українки, наділене різними конотаціями, і її творчість у ролі фактів і аргументів у характеристиках таких суспільних явищ, як історична пам’ять, спадкоємність поколінь, гуманістичний потенціал рідної літератури. Фрагменти біографій самовідданих і мужніх українських жінок – письменниці Олени Пчілки, скульпторки Галини Кальченко та художниці Марії Башкирцевої, – введені до контексту мемуарного потрактування соціального статусу Лесі Українки, відтворюють присутність феміністичних ідей в українському культурологічному просторі, яким Олесь Гончар надав виразно гуманістичного звучання. Щоденникові записи Олеся Гончара про Лесю Українку можна розглядати як феномен соціальної комунікації. Розмова автора нотаток із самим собою через порушення важливих національних суспільних і культурологічних проблем озвучує діалог епох кін. ХІХ – поч. ХХ ст. та другої половини ХХ ст., сприяє кристалізації думок, що відлунюють у його публіцистиці й не втрачають своєї актуальності в наш час.

Сучасне суспільство характеризується швидкими змінами у всіх сферах життя, що особливо впливає на розвиток інформаційного, зокрема й освітянського простору. Освітня сфера, яка є основоположницею формування світогляду, духовного становлення особистості, зазнає значних трансформаційних процесів. Простір, де стикаються нові цінності і технології, нові стилі життя вимагає нових, сучасних освітніх підходів, які б зберегли кращі надбання та підготували б людину, майбутнього фахівця до роботи, творчості, до реалізації особистості в суспільстві.Знання, вміння, які молодь набуває, навчаючись у вищому навчальному закладі є беззаперечно важливими, але поряд з цим є актуальним поняття компетентності. На думку багатьох міжнародних експертів, компетентності є тими індикаторами, що дозволяють визначити готовність випускника вищого навчального закладу до життя, його подальшого особистого розвитку й до активної участі в житті суспільства [1].Уже декілька років європейське освітнє співтовариство існує під знаком Болонського процесу, суть якого полягає в формуванні в перспективі загальноєвропейської системи вищої освіти [2; 3].Сучасна освіта знову трансформується. Почався перехід від «індустріального століття» до «гнучких виробничих технологій», «виробництва на замовлення», стало звичним вести мову про індивідуалізацію навчання, гнучкі освітні траєкторії. Реалізація таких моделей вимагає якісно нового підходу до створення і використання навчальних матеріалів. Потрібні не просто курси, а модулі інформації, за допомогою яких педагог може будувати потрібні йому блоки відповідно до потреб навчального процесу «тут і зараз» [4].Саме тому мультимедійні технології є на сьогодні найбільш перспективним напрямком використання інформаційно-комп’ютерних технологій у сфері освіти. Однак, на наш погляд, упровадження їх в освітній процес повинно стати допоміжним фактором для реалізації та подальшого розвитку проблемного навчання.Термін «проблема» в перекладі з грецької означає «завдання, ускладнення». За словником іншомовних слів, проблема – «складне теоретичне або практичне запитання, що потребує розв’язання, вивчення, дослідження» [5].І. Я. Лернер визначає основну концепцію проблемного навчання: «Проблемне навчання полягає в тому, що в процесі творчого вирішення учнями проблем і проблемних завдань у певній системі відбувається творче засвоєння знань і умінь, оволодіння досвідом творчої діяльності, формування суспільної активності високорозвиненої, свідомої особистості» [6].Одне із найповніших, на нашу думку, визначень проблемного навчання наводить Г. К. Селевко [7]: це така організація навчального процесу, яка передбачає створення у свідомості учнів під керівництвом вчителя проблемних ситуацій і організацію активної самостійної діяльності їх розв’язання, в результаті чого відбувається творче оволодіння знаннями, уміннями й навичками та розвиток розумових здібностей. Проблемне навчання базується на створенні особливого виду мотивації – проблемної, тому потребує адекватного конструювання дидактичного змісту навчального матеріалу у вигляді ланцюга проблемних ситуацій.Проблемні методи передбачають активну пізнавальну діяльність учнів, яка полягає в пошуку та вирішенні складних питань, що вимагають актуалізації знань, аналізу, уміння бачити за окремими фактами і явищами їх суть та закономірності.Проблема в навчанні – це пізнавана трудність, для подолання якої студенти мають здобути нові знання або докласти інтелектуальних зусиль. Коли ще не існує наукового розв’язання проблеми, вона має об’єктивний характер [8].Крім того, у навчанні самих студентів також потрібно впроваджувати мультимедійні технології, які допоможуть зробити навчальний матеріал більш насиченим, наочним, яскравим і доступним.У «Енциклопедії освіти» вказано, що мультимедійні засоби навчання – це комплекс апаратних і програмних засобів, що дозволяють користувачеві спілкуватися з комп’ютером, використовуючи різноманітні, природні для себе середовища: графіку, гіпертексти, звук, анімацію, відео. Відповідно, технології, які дають можливість за допомогою комп’ютера інтегрувати, обробляти і водночас відтворювати різноманітні типи сигналів, різні середовища, засоби і способи обміну інформацією, називають мультимедійними [10].О. П. Пінчук мультимедійною технологією вважає технологію, яка окреслює порядок розробки, функціонування та застосування засобів обробки інформації різних модальностей [11]. Підґрунтям запровадження мультимедійних технологій до освітнього простору є властивість мультимедійних засобів – гармонійне інтегрування різних видів інформації.З появою нових засобів навчання на базі нових комп’ютерних технологій навчальний процес став більш різноманітним і багатовимірним. На сьогодні мультимедійні технології є одними з найбільш перспективних і популярних педагогічних інформаційних технологій, які дають змогу створювати цілі колекції зображень, текстів і даних, що супроводжуються звуком, відео, анімацією та іншими візуальними ефектами. Розвиток мультимедійних засобів в інформаційному суспільстві справедливо порівнюють за значущістю з появою кіно в індустріальному суспільстві [10].Враховуючи всі відомі переваги проблемного та мультимедійного навчання, викладачі кафедр біології і гістології та ембріології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця постійно перебувають у творчому науково-педагогічному пошуку. Протягом кількох років основний наголос у педагогічному процесі ставиться на запровадженні та удосконаленні сучасних новітніх технологій навчання. це стосується як лекційного курсу, так і практичних занять [12-18].На наш погляд, однією з найдавніших і найпоширеніших форм навчання у ВНЗ є лекція. Вона завжди вважалася і вважається сьогодні дієвим способом передавання знань. Лекція є інформаційно насиченою, передбачає системний виклад дисципліни, відображає найважливіший матеріал, який подається в чіткому, лаконічному викладенні, що розвиває аналітичне мислення студентів, допомагає спростити засвоєння знань і підвищити якість навчального процесу.Завдяки використанню мультимедійних технологій лекція набуває нового прочитання. Але досягнення поставленої мети її удосконалення залежить від багатьох причин.Для підвищення інформативності мультимедійної презентації і кращого засвоєння матеріалу студентами вважаємо за доцільне керуватися принципами, запропонованими А. П. Огурцовим та ін. у [19]: логічності (графічний засіб повинен містити лише ті елементи, які необхідні для передавання суттєвої інформації); узагальнення й уніфікації (не слід уводити елементи, які позначають незначні деталі об’єктів, символи, які позначають одні й ті ж об’єкти, повинні мати єдине графічне рішення); акцентування на основних смислових елементах (виділення розмірами, формою, кольором тощо); автономності (зображення, які передають самостійні повідомлення, слід уособити, оскільки розподіл складної графічної інформації на простіші складові полегшує сприймання і розуміння); структурності (найважливіше зображення має відрізнятися від інших частин); стадійності (залежно від стадій – послідовних розділів викладу науково-технічної і навчальної інформації – слід вибрати склад повідомлень, які відображаються в графічній формі); знакового супроводу ілюстрацій (розшифрування цифрових і буквених позначень); зручності користування ілюстраціями (перегляд ілюстраційно-графічного матеріалу без перегортання сторінок); естетичності ілюстрацій (демонстрування культури, а не примітивізму, відбір найкращого матеріалу).Ми також поділяємо думку С. С. Риженко, що мультимедійні засоби навчання дають змогу підвищити інформативність лекції; стимулювати мотивацію навчання; підвищити наочність навчання за рахунок структурної надмірності; здійснити повтор найбільш складних моментів лекції (тривіальна надмірність); реалізувати доступність сприйняття інформації за рахунок її паралельного представлення в різних модальностях: візуальної і слухової (перманентна надмірність); організувати увагу аудиторії в фазі її біологічного зниження (25-30 хвилин після початку лекції та останні хвилини лекції) за рахунок художньо-естетичного виконання слайдів-заставок або за рахунок доцільно застосованої анімації та звукового ефекту; здійснити повтор (перегляд, коротке відтворення) матеріалу попередньої лекції; створити викладачу комфортні умови роботи на лекції [20].І, нарешті, ми вважаємо, що будь-яка мультимедійна презентація лекції студентській аудиторії невід’ємно пов’язана з особистістю викладача-лектора. Ми неодноразово піднімали це питання у своїх роботах [21; 22; 23], але і сьогодні наголошуємо, що для вдалого проведення презентації на високому рівні, викладач повинен нагадувати актора, який грає свій невеликий спектакль. Його особистісні якості повинні включати емоційність, високу ерудицію, багатий словниковий запас, почуття гумору, уміння керувати аудиторією. І, як вдало підкреслено Н. М. Стеценко [24], «основна ж вимога до лектора – це ентузіазм і настрій на досягнення мети, бо саме поставлені цілі визначають вибір форм і методів навчання, які дозволяють швидше досягти мети заняття; впливають на підвищення мотивації студентів та ступінь засвоєння навчального матеріалу, здатність до тривалого запам’ятовування нових знань; сприяють формуванню умінь використовувати одержані знання і навички в роботі; спонукають до творчого підходу використання знань; стимулюють потребу в їхньому вдосконаленні і поглибленні».

The purpose of this study is to characterize the image of the protagonist of the saga of the boxer Rocky through the prism of mythopoetics as a type of new cultural hero in the field of sports. Research methods are historical and cultural, mythopoetic, and comparative. Its application allows to outline the genetic connection of the image of the hero-boxer with the literary tradition; identify its main parameters as a mythohero; allocate the points of intersection of the author's myth with the myth of the American dream; consider the acquisition of the mytheme of Rocky the beginnings of the ideologeme.Results of the research: The genesis of the image goes back to the traditions of neo-romantic literature. The active appeal to a ritual and a myth, and a new wave of interest in sports as an embodiment of the principle of agony and, therefore, the popularity of sports drama, resulted in the mythologization of the boxer character in the culture of the 20th century. The distinct feature of the movie is a genre syncretism; it is a combination of sports drama, film-biography, action, and melodrama with typical for mytho-scenario archetypic situations. This determines the mass audience and the range of interpretation of Rocky’s story, formed as a mythological scenario. Rocky’s biography interweaves the facts of life of the real prototypes (boxers Rocky Marciano, Rocky Graziano), fictional characters (heroes of Hollywood sports movies), and autobiographical (Sylvester Stallone). The connection with sports as a ritual gives the film a mythological connotation. Simultaneously, it highlights the utilitarian aspect, inherent in the American tradition of Enlightenment and focused on the practical application of the context. The stories of Rocky’s boxing matches, and the stories of his relationships we perceive as “steps” of his initiation to a new cultural hero or a hero of mass culture. This occurs in a chronotope with characteristics of large (Philadelphia) and small (boxing ring) topos as places of professional and personal recognition. Rocky IV stands out among the films of the franchise; the protagonist embodies the athlete-defender of the national way of life that fights against a boxer from the “empire of evil”; and from the cult hero from of mass culture he turns into a mytho-ideology.Conclusions. The popular character of world cinema Rocky Balboa realizes the typical for the 20th century need for the new cultural heroes. Belonging to the two entertainment spheres – cinema and sports – the character created by Stallone gained immense popularity and a long screen “life”. Whereas Rocky’s assertion to the mytheme, and then ideologeme, led to a “fantastic” origin as a character, that is, a combination of biographies of real and fictional prototypes; connection of life scenario with rituals; correlation of moral and ethical beliefs of the hero with the ideas of the national myth of the American dream; his life trials as stages of initiation in the sacred chronotope.Key words: Rocky, mythohero, ritual, sports drama, chronotope, mytho-ideology. Мета цієї студії – схарактеризувати образ протагоніста кіносаги про боксера Роккі крізь призму міфопоетики як тип нового культурного героя із царини спорту. Методами дослідження є історико-культурний, міфопоетичний і порівняльний. Їх застосування дає можливість окреслити генетичний зв’язок образу героя-боксера з літературною традицією; визначити його основні параметри як міфогероя; вказати на точки перетину авторського міфу з міфом американської мрії; розглянути набуття міфологемою Роккі обрисів ідеологеми.Результати дослідження: з’ясовано, що ґенеза образу персонажа-спортсмена сягає неоромантичної традиції. Тоді як міфологізація кіногероя-боксера в культурі ХХ ст. зумовлена активним зверненням до ритуалу і міфу; новою хвилею інтересу до спортивних змагань як втіленням принципу агонічності; популярністю жанру спортивної кінодрами. Разом із тим масову глядацьку аудиторію і потужний інтерпретаційний потенціал персонажа Роккі забезпечував і жанровий синкретизм фільмів про нього: поєднання елементів спортивної драми, фільму-біографії, бойовика, мелодрами з типовими для міфосценарію архетипними ситуаціями. Визначено, що в екранній історії Роккі переплітаються факти з життя боксерів Р. Марчіано, Р. Граціано, героїв спортивних кінодрам і факти біографії самого С. Сталлоне. Зв’язок зі спортом як ритуалом надає фільмам про Роккі міфологічного підтексту і водночас окреслює його «утилітарний» аспект, притаманний американській просвітницькій традиції і орієнтований на практичне застосування переглянутого. Історії боксерських поєдинків кіногероя разом з історіями взаємин із «ближнім колом» сприймаються етапами ініціації на шляху до нового культурного героя у хронотопі, де великий (Філадельфія) і малий (ринг) топоси стають місцями здобуття ним професійного і особистісного визнання. Наголошено, що серед фільмів франшизи виокремлюється четвертий епізод, де Роккі втілює спортсмена-захисника національного способу життя, виступаючи проти боксера з «імперії зла». У такий спосіб герой масової свідомості переходить у міфоідеологему.Висновки. У культовому персонажеві світового кінематографу Роккі Бальбоа зреалізована характерна для людини маси ХХ ст. потреба в нових культурних героях. Завдяки приналежності до двох видовищних сфер – кіно і спорт – персонаж, створений С. Сталлоне, здобув величезну популярність і тривале екранне «життя». Тоді як утвердження Роккі у статусі пев-ної міфологеми, а потім й ідеологеми, зумовило «чудесне» походження як персонажа, тобто поєднання біографій реальних і фікційних прототипів; зв’язок життєвого сценарію з ритуалами; кореляцію морально-етичних переконань героя з ідеями національного міфу американської мрії; його життєві випробування як етапи ініціації в сакральному хронотопі.Ключові слова: фільм «Роккі», міфогерой, ритуал, спортивна драма, хронотоп, ідеологема.

В статті проаналізовано підходи до вибору алюзій, що слугують засо-бами творення авторської іронічної інтенції, окреслено їхню роль в тексті як світоглядних, стилістичних, національних маркерів, подано можливі шляхи до трактування смислового навантаження, яке вони несуть. Дискурс роману проаналізовано за допомогою методів компаративістики (зіставлен-ня алюзії, втіленої в художньому образі авторського тексту та можливому джерелі даного засобу), історично-порівняльного підходу (аналіз конкретних історичних реалій, зображених у романі, прийомів творення тексту, притаманних даній епосі та польській культурі), рецептивної поетики та методу читацького відгуку (можливості відчитування іронічних інтенцій, культурних знаків, розуміння роману на рівні ідеального реципієнта), пост-структуралізму та деконструктивізму (аналіз кожного художнього прийому пошарово, виявлення внутрішньої структури алюзій), біографічного підхо-ду (щоденникові записи самого С. Дигата, спогади сучасників, друзів, донь-ки дали можливість виявити можливе смислове навантаження, приховане в конкретній алюзії). Наукова вартісність дослідження полягає в конкретизації розуміння алюзії як засобу, що здатен творити іронічну інтенцію, дозволяє підійти до визначення поняття «іронія» відповідно до світоглядних, літературозначих та культурних норм епохи. В ході дослідження з’ясовано, що С. Дигат використовував алюзію як найбільш продуктивний засіб формування іронічної інтенції. За допомогою даного засобу письменник акцентував увагу на проблемах відсутності кри-тичного мислення сучасників, інфантилізації суспільства, фікційності національних дискурсів та художніх підходів в літературі, кіно. Алюзія провокує реципієнта до активного процесу читання, співтворення нових смислів, гри із знаками літератури і культури в цілому; застосовуючи іронію, автор прагне відокремити симулякри від смислово, онтологічно наповнених знаків. Іронічна гра, яку забезпечує використання алюзії, перетворює текст на діалогічну, поліфонічну структуру.