Journal articles on the topic 'Допоміжні джерела'

Стаття присвячена аналізу інформаційних можливостей сайту Національного банку України для вивчення історії грошового обігу в Україні (1992-2019 рр.). Розвиток науки і техніки в сучасному світі, особливо активне застосування цифрових технологій в інформаційній сфері, вимагають певних змін у використанні методів наукових досліджень. Ще декілька десятиріч тому до основних нумізматичних та боністичних джерел учені відносили власне окремі грошові знаки, фіксацію місць знахідок грошових одиниць (монет, бон), матеріали та інструменти виготовлення грошових одиниць, а також вагові гирьки в нумізматиці. До допоміжних традиційно зараховували архівні матеріали, правові джерела, мемуари, епістолярну спадщину та періодичні видання. Проте тотальна інформатизація державного управління та суспільства призвели до того, що WEB-ресурси стають вагомим джерелом для історичних досліджень, зокрема й нумізматичних та боністичних. Саме на цих ресурсах містяться як основні, так і допоміжні джерела з історії грошового обігу. Проаналізовано відповідність вебсайту НБУ https://www.bank.gov.ua/ проголошеним у 2019 році напрямкам державної політики, таким як цифровізація, відкритість даних та ін. На думку автора, сайт достатньо зручний для користування, має favicon (графічний логотип), однотипний дизайн усіх сторінок з переважно біло-зеленими тонами, переклад на англійську мову. Розроблена у 2019 році нова версія сайту НБУ відображається на смартфонах та планшетах. Також є версія перегляду, призначена для людей з вадами зору. Доведено, що сайт НБУ має значний інформаційний потенціал для дослідження історії грошового обігу в Україні (1992-2019 рр.). На сайті представлено основне джерело нумізматичних та боністичних досліджень – власне монети і банкноти НБУ, якісні зображення їх основних типів та опис. Певний інтерес для дослідників, особливо на початкових етапах наукових пошуків, мають статистичні дані, роз’яснення НБУ щодо готівкового обігу, обміну банкнот та ін.

Соціально-психологічну реабілітацію розглянуто крізь призму технологій, спрямованих на відновлення і підтримання психологічного здоров’я особистості, що погіршується внаслідок довготривалої травматизації, викликаної гібридною війною. Визначено ключові індикатори психологічного здоров’я: цілісність, самореалізованість, самоврегульованість. Названо допоміжні індикатори на індивідуально-психологічному рівні: креативність, збалансованість, адаптивність; на ціннісно-смисловому рівні: пошук нових сенсів, осмислення досвіду, здатність отримувати задоволення від життя; на соціально-психологічному рівні: схильність до співробітництва, здатність співпереживати, відповідальність перед соціумом. Розроблено критерії відновлення психологічного здоров’я: можливість досягнення особистісної цілісності і безперервності, віри в себе, здатності до самопідтримки і самодопомоги; можливість підвищення самоефективності особистості, її здатності до самореалізації; можливість посилення потребово-мотиваційних, ціннісно-смислових ресурсів особистості як джерела самозмін; можливість відновлення здатності підтримувати конструктивні стосунки з оточенням. Встановлено вектори реабілітаційної роботи, які є компонентами моделі соціально-психологічної реабілітації особистості: спрямованість на досягнення стійкого самоприйняття, відновлення самоефективності, здатності до ціннісно-смислового оновлення та підвищення рівня комунікативної компетентності.

Соціально-психологічну реабілітацію розглянуто крізь призму технологій, спрямованих на відновлення і підтримання психологічного здоров’я особистості, що погіршується внаслідок довготривалої травматизації, викликаної гібридною війною. Визначено ключові індикатори психологічного здоров’я: цілісність, самореалізованість, самоврегульованість. Названо допоміжні індикатори на індивідуально-психологічному рівні: креативність, збалансованість, адаптивність; на ціннісно-смисловому рівні: пошук нових сенсів, осмислення досвіду, здатність отримувати задоволення від життя; на соціально-психологічному рівні: схильність до співробітництва, здатність співпереживати, відповідальність перед соціумом. Розроблено критерії відновлення психологічного здоров’я: можливість досягнення особистісної цілісності і безперервності, віри в себе, здатності до самопідтримки і самодопомоги; можливість підвищення самоефективності особистості, її здатності до самореалізації; можливість посилення потребово-мотиваційних, ціннісно-смислових ресурсів особистості як джерела самозмін; можливість відновлення здатності підтримувати конструктивні стосунки з оточенням. Встановлено вектори реабілітаційної роботи, які є компонентами моделі соціально-психологічної реабілітації особистості: спрямованість на досягнення стійкого самоприйняття, відновлення самоефективності, здатності до ціннісно-смислового оновлення та підвищення рівня комунікативної компетентності.

Статтю присвячено комплексному дослідженню особливостей застосування джерел «м'якого права» під час вирішення податкових спорів. Визначено особливості впливу джерел «м'якого права» на формування судової доктрини. Не зважаючи на те, що джерела «м'якого права» не мають обов'язкової сили до застосування, вони все ж таки відіграють не останню роль під час вирішення судових спорів. Судді нерідко застосовують «м'яке право» під час формування судової аргументації. Відповідно, джерела «м'якого права» виконують допоміжну функцію, яка є своєрідним інструментом, що застосовується під час розв'язання комплексних проблем (подолання колізій, заповнення прогалин, неоднозначного тлумачення оцінних понять тощо). Проаналізовано й вивчено роль джерел «м'якого права» під час формування судової доктрини з розв'язання податкових спорів. Як дослідницьку мету автор розглянув особливості реалізації джерела «м'якого права» під час розв'язання завдань, які виникають у судовій практиці. До таких завдань слід віднести доповнення аргументації суду, який тим самим концептуа-лізує свою правову позицію. Крім цього, джерела «м'якого права» є інструментом подолання негативних явищ у праві. У статті звернено увагу на перелік джерел «м'якого права», які суди використовують під час розв'язання податкових спорів, і детальний аналіз кожного різновиду таких джерел. До переліку джерел «м'якого права», які використовуються судами під час розв'язання податкових спорів, належать: резолюції міжнародних організацій; висновки міжнародних неурядових організацій; науково-правові висновки. Зазначено, що резолюції міжнародних організацій і висновки міжнародних неурядових організацій є авторитетними джерелами права. Водночас такого роду авторитетність є як змістовною, так і формальною. Змістовна авторитетність полягає в комплексності й послідовності висновків, сформульованих у таких рекомендаційних актах. Щодо формальної авторитетності, то вона криється в сприйнятті вагомості самої організації, яка приймає такі резолюції / висновки. Коли ж йдеться про науково-правові висновки, то тут слід розглядати насамперед висновки, джерелом яких є національна наукова правова доктрина.

У статті висвітлено сутність дослідницької компетентності вчителя, розкрито етапи організації дослідницької роботи майбутніх учителів української мови та літератури. Представлено комплекс педагогічних умов для ефективного формування дослідницьких умінь та навичок, який полягає в інтеграції науково-дослідної роботи у процес фахової підготовки майбутніх учителів української мови та літератури під час вивчення фахових дисциплін (написання курсових робіт), проходження практик (передусім педагогічних) та позааудиторної наукової діяльності (підготовка тез, статей, конкурсних студентських досліджень). Визначено показники сформованості науково-дослідної діяльності: вміння формулювати мету й гіпотезу дослідження; вміння опрацьовувати різноманітні джерела з метою збирання необхідних даних; вміння вибирати основні й допоміжні методи проведення дослідження, вміння визначати практичну спрямованість дослідження. Встановлено, що ефективне формування дослідницьких умінь і навичок має відбуватися лише під чітким і постійним керівництвом викладача, мета якого забезпечення постійного контролю й корекції рівнів сформованості дослідницьких умінь, що слугуватиме мотивувальним чинником для удосконалення дослідницьких навичок. Доведено, що сформована дослідницька компетентність майбутнього вчителя української мови та літератури сприяє активізації навчально-пізнавальної діяльності, творчого мислення, дослідницьких навичок фахівця, розвиває наукову інтуїцію, творчий підхід до сприйняття знань і практичного їх застосування під час вирішення поставленої освітньої проблеми, дає змогу викладачеві-філологу стати більш гнучким у парадигмі власних професійних обов’язків, конкурентоспроможним, допомагає бути більш успішним у подальшому житті.

Метою статті є аналіз застосування системи центрального теплопостачання за використання сезонного геотермального акумулювання в комбінації з системою виробництва та споживання водню в загальному комплексі забезпечення енергетичних потреб будівель та супутньої інфраструктури переважно завдяки відновлюваним джерелам енергії (ВДЕ). Щодо частки в теплозабезпеченні, то система з використанням сезонного геотермального акумулювання слугує основним джерелом теплопостачання, а система з застосуванням водню є допоміжним джерелом енергії, призначеним для забезпечення теплоспоживання в період «пікового» навантаження. В даній роботі увагу до використання водню привернуто через необхідність відмови від традиційних джерел енергії, зокрема природного газу, як пікового та резервного джерела енергії в системі комбінованого центрального теплопостачання. Хоча основна частина статті присвячена проблематиці систем центрального теплопостачання, робота також розглядає інші елементи енергозабезпечення житлових будівель та супутньої інфраструктури. Зокрема, увагу приділено ВДЕ, які характеризуються змінним характером генерації електроенергії та теплоти у часі, та їх зв’язку з загальною енергомережею. Також показано, як надлишок електроенергії від ВДЕ слугує джерелом для генерації водню. Отриманий водень й використовуватиметься як для системи водневого теплопостачання, так і для потенційного забезпечення паливом водневого транспорту. Оскільки в процесі генерації теплоти від утилізації водню застосовуються паливні елементи, то окрім теплоти, такі системи здатні виробляти й електроенергію. В роботі надана класифікація систем сезонного геотермального акумулювання, проаналізовано схеми та принцип їх роботи, а також наведено їх порівняння. Було проведено попередній аналіз економічної доцільності систем центрального теплопостачання за використання сезонного геотермального акумулювання в Україні. Для цього було виконано порівняння дійсної вартості центрального теплопостачання в Україні (яке здійснюється переважно за рахунок природного газу) з номінальною вартістю центрального теплопостачання за використання сезонного геотермального акумулювання. Економічний аналіз показав, що у випадку України нормована вартість системи центрального теплопостачання до складу якої входить сезонний геотермальний акумулятор, в якому застосовано технологію свердловин, є вищою на 80…200 % за вартість центрального теплопостачання від традиційних джерел енергії. Водночас, системи з застосуванням штучних озер можуть бути дешевшими на 20 %, але їх встановлення потребуватиме значних початкових інвестицій. Бібл. 50, табл. 3, рис. 4.

Проведено аналіз існуючих методичних підходів для порівняльного оцінювання реактивних навчально-бойових (навчально-тренувальних) літаків та проаналізовано недоліки при практичному використанні кожного методичного підходу. Запропоновано удосконалення існуючої методики визначення кваліметричного значення ступеню пристосованості до базової льотної підготовки курсантів шляхом заміни вхідних факторів початкового простору методики на допоміжні інтерполяційні моделі, до початкових даних, які увійшли в характеристики літака, значення котрих є доступними з наявних джерел науково-технічної інформації. Проведена оцінка отриманих допоміжних моделей за умовами точності апроксимації та правильності поведінки факторів при зміні значень вхідних параметрів.

Ефективність проведення будь-якого експертного дослідженнязалежить від обсягу знань спеціа-ліста, який проводить експертизу.Зважаючи, що судова експертизаБПЛА перебуває на етапі свого ста-новлення, актуальним є питанняпідвищення рівня інформаційногозабезпечення проведення експерт-них досліджень БПЛА. Важливимзасобом інформаційного забезпе-чення експертних досліджень маєстати використання криміналіс-тичних обліків та криміналістич-них колекцій БПЛА. Умовою запро-вадження криміналістичних обліківБПЛА є створення належного пра-вового підґрунтя.Досліджується питання ство-рення та запровадження довідко-во-допоміжних колекцій БПЛА якформи криміналістичного облікуінформаційно-довідкового призна-чення. Довідково-допоміжні колек-ції БПЛА мають стати додатко-вим джерелом інформації у разіпроведення експертних досліджень.За способом формування довідко-во-допоміжні колекції поділяютьсяна натурні та зображувальні.Натурна (предметна) колек-ція компонентів, частин (уламків,фрагментів) БПЛА формується зконструкційних елементів БПЛА,з елементів корисного наванта-ження БПЛА (електронні, опти-ко-електронні, радіоелектроннізасоби), з елементів наземних при-строїв керування. Джерелом попов-нення колекції стануть об’єкти,які фігурували в кримінальних про-вадженнях та в експертній прак-тиці. Довідково-допоміжні колекціїстворюються шляхом збирання,накопичення та систематизаціїоднорідних об’єктів або інформаціїпро них за ідентифікаційними озна-ками.Зображувальна (модельна)колекція БПЛА формується зфотографій, відеозаписів, тех-нічної документації БПЛА та їхскладових частин, наземних стан-цій управління, фірмових планок,бортових номерів, отриманих змережі Інтернет, з виставковихзаходів, від виробників, від роз-відувальних органів тощо. Насучасному етапі розвитку інфор-маційних технологій зображу-вальна колекція є частиною інфор-маційно-комп’ютерної колекції,тому що вона обов’язково маєбути доповнена відповідною базоюданих про виробників, користува-чів БПЛА, технічними характе-ристиками БПЛА, гіперпосилан-нями на відповідну інформацію вмережі Інтернет.

Мета дослідження – вивчити причини фрагментації ДНК сперматозоїдів, встановити взаємозв’язок між порушенням ДНК та якістю еякуляту, а також вивчити вплив фрагментації ДНК сперматозоїдів на настання та виношування вагітності. Матеріали та методи. У дослідженні використано бібліосемантичний та аналітичний методи. Результати дослідження та їх обговорення. Під час виконання дослідження було проаналізовано 46 джерел сучасної зарубіжної літератури щодо фрагментації ДНК сперматозоїдів та її впливу на настання і виношування вагітності. Висновки. Аналіз літературних даних показав, що рівень фрагментації ДНК сперматозоїдів у межах 15–30 % є статистично значущим щодо зменшення позитивних результатів вагітності для in vivo, ВМІ, а також щодо підвищення ризику ранніх спонтанних викиднів. Якщо рівень фрагментації ДНК сперматозоїдів партнера >30 %, найефективнішим методом допоміжних репродуктивних технологій буде IVF або ICSI. Проте потрібно пам’ятати про ризик виникнення вад розвитку у плода, пов’язаних із цими процедурами допоміжної репродукції. Визначення рівня фрагментації ДНК можна використовувати як корисний аналіз у прогнозуванні викиднів, спричинених чоловічим фактором.

В умовах динаміки державно-правових процесів в Україні, що відбулися останнім часом, а також у зв’язку з прийняттям нових процесуальних кодексів, які набрали чинності 15 грудня 2017 р., зокрема й Господарського процесуального кодексу України, обумовлюється необхідність звернення до ключової теоретикоприкладної проблеми господарського процесуального права – системи джерел. Судова реформа в Україні обумовлює перегляд усталених і традиційних уявлень процесуальної науки щодо системи джерел господарського процесуального права як її галузеутворюючої складової. Ефективне правосуддя, досягнення справедливого судо чинства та належний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів суб’єктів господарювання, фізичних осіб, держави у господарському судочинстві є можливим лише за наявності досконалої та зрозумілої (зокрема й для правозастосування) системи джерел господарського процесуаль ного права. Мета статті полягає у визначенні факторів, які впливають на трансформацію джерел господарського процесуального права, розкриття сучасного стану системи джерел господарського процесуального права та визначення принципу застосування і взаємодії її складових. Запропоновано до системи джерел господарського процесуального права віднести не тільки нормативно-правові акти та міжнародні договори, які є основними(традиційними) джерелами, а й нетрадиційні (квазіджерела) (господарські договори, прецеденти тлумачення, правові звичаї, принципи права), які виникають у результаті правозастовної діяльності та є допоміжним інструментарієм, який може суттєво вплинути на упорядкування питання щодо вирішення господарського спору в судах господарської юрисдикції. Визначено принцип субсидіарності, який є в основі застосування та взаємодії традиційних і нетрадиційних (квазіджерел) джерел господарського процесуального права. Окреслено основні фактори впливу на трансформацію системи господарського процесуального права: еволюція предмета господарського процесуального права, тобто звуження чи розширення переліку та характеру господарських спорів та інших правових питань; зміна національної правової системи, зокрема й у результаті конвергенції нетипових (для романо-германської правової сім’ї) процесуальних елементів (інститутів, механізмів, засобів захисту прав та інтересів); зміна режиму національної судової системи під впливом політичного режиму, історичного розвитку суспільства та держави, особливостей правової системи, правової культури населення тощо; посилення впровадження у міжнародний правовий простір, у результаті чого здійснюється розширення та визнання компетенції міжнародних судових установ, зокрема Європейського суду з прав людини; зміщення акцентів із формального підходу у вирішенні господарських спорів до природних основ їх врегулювання (звичаєве право, правила ділового обігу, верховенство права). Авторки наголошують на значенні знань щодо системи джерел господарського процесуального права для правозастосовної та правотворчої діяльності, а тематика змісту системи джерел і взаємодії її складових потребує постійної уваги наукової спільноти.

У статті йдеться про специфіку підготовки вчителів іноземних мов для класичних гімназій Східної Галичини в період її перебування у складі Австро-Угорської імперії. У ній, зокрема, стверджено, що класична гімназія була основним елементом тогочасної системи середньої освіти, оскільки до початку ХХ століття тільки її завершення уможливлювало доступ до університетських студій. Це, з одного боку, засвідчувало особливу роль класичних гімназій у розвитку інтелектуальних сил українського народу та формуванні його еліти, а із другого – розширювало систему вимог до фахової підготовки гімназійного вчителя, його особистісних якостей і загальної ерудиції. Автор наголошує на актуальності гімназійної проблематики в контексті Східної Галичини в сучасному історико-педагогічному дискурсі, увиразнює основні аспекти тих досліджень, що послугували підґрунтям для її розвідки й уможливили досягнення поставленої мети – простежити джерела, чинники й особливості професійної підготовки вчителів іноземних мов для гімназій Східної Галичини в автономічну добу. У статті продемонстровано багатоступеневість процесу формування особистості гімназійного вчителя загалом та вчителя іноземних мов зокрема, названо його ступені, виокремлено завдання та сутнісні ознаки кожного з них. Першим ступенем для вчителів іноземних мов визнано навчання на філософському факультеті університету. До його особливостей зараховано опанування профільних і допоміжних дисциплін, предметів психолого- педагогічного циклу, участь у практикумах і семінарах. Другий ступінь – складання складного і трудомісткого кваліфікаційного іспиту перед комісією, склад і чинність якої реґламентувало віденське Міністерство віросповідань і освіти. Він містив етап домашнього завдання (підготовка письмової роботи на певну тему з основної й допоміжної дисциплін із подальшим їх оцінюванням), етапи письмового й усного екзамену перед комісією. Сутність наступного ступеня становили самоосвіта й саморозвиток, спрямовані на збагачення власного педагогічного досвіду й піднесення свого інтелектуального рівня.

До недоліків суднових допоміжних механізмів (СДМ) існуючих конструкцій слід віднести той фактор, що енергетичне обладнання, якими вони оснащенні є потужними місцевими джерелами шуму і вібрації. Слід також зазначити, що всі СДМ, як правило, жорстко з’єднані з елементами набору корпусу судна і, таким чином, сприяють зростанню загального рівня шуму і вібрації. Схеми компонування і встановлення СДМ показують, що в основному вони згруповані в носовій і кормовій частині судна, що обумовлює виникнення додаткового навантаження на вузли СДМ в залежності від крену, диференту і місця розташування СДМ щодо центра ваги судна. Ці процеси відображаються, на контактуючих поверхнях елементів і від їх інтенсивності залежить надійність і довговічність роботи СДМ. Підвищення ефективності вузлів тертя елементів СДМ здійснюється при використанні нових теорій, матеріалів і технологій.

Вступ. Фармакокінетика відіграє значну роль у фармації. Дослідження залежності швидкості реакції від різних факторів дає можливість інтенсифікувати технологічні процеси виготовлення лікарських засобів (ЛЗ). Фармакокінетичні дослідження, пов’язані з вивченням швидкості всмоктування і виведення ЛЗ із організму, дозволяють інтерпретувати механізми їх фізіологічної дії. Кінетичний процес розпочинається з вивільнення активних фармацевтичних інгредієнтів із фармацевтичної системи (аерозоль), далі – всмоктування та дифундування активних речовин до поверхні всмоктування – ранової поверхні. Сам процес абсорбції також є дифузійним і залежить від багатьох чинників: кількості, властивостей та фізичного стану активної речовини, загального складу та властивостей аерозолю, а також технологічних чинників і фізіологічного стану поверхні всмоктування (перша стадія ранового процесу). Мета: проведення фармакокінетичних досліджень методом in vivo щодо ізолювання та виявлення бензокаїну та мірамістину в крові щурів з використанням однокамерної фармакокінетичної моделі. Матеріали та методи. При проведенні експериментальних досліджень матеріалами слугували активні фармацевтичні інгредієнти – офлоксацин, бензокаїн, мірамістин, а також допоміжні речовини – натрій-карбоксиметилцелюлоза, метилцелюлоза, полівініловий спирт, полівінілпіролідон, пропіленгліколь, гліцерин, поліетиленоксид-400, спирт етиловий, кислота лимонна моногідрат, хладон-134а. Методами in vitro встановлювали порядок кінетичної реакції для вибору моделі визначення фармакокінетичних параметрів методом in vivo. Фармакокінетичні параметри ЛЗ АМО-золь досліджували у крові білих щурів лінії Вістар після його одноразового нанесення на модельну рану. Ізолювання активних фармацевтичних інгредієнтів (бензокаїн, мірамістин) проводили за допомогою хромато-масспектрометра Agilent 6850/5973N виробництва Agilent Technologies, колонка кварцева капілярна НР-5MS 0.25 мм х 30 м. Температура: інжектора – 250 0С, інтерфейса масспектрометру (Transfer line) – 280 0С, джерела іонів – 230 0С, квадруполя – 150 0С. Режим іонізації – електронний удар, енергія електронів – 70 еВ, напруга електропомножувача – на 106 В більше ніж при Autotune. Діапазон сканування 40 – 550 а.о.м. Режим програмування температури термостата: 90 0С – 2 хв. потім підйом до 300 0С зі швидкістю – 20 0С/хв, та витримування при цій температурі 10 хв. Швидкість газу носію (гелію) – 1,0 мл/хв. Режим вводу проби – 2мкл без поділу потоку. Результати. З метою проведення фармакокінетичних досліджень методом in vivo щодо ізолювання та виявлення бензокаїну та мірамістину в крові щурів використо однокамерну фармакокінетичну модель. Розраховані значення констант ke и kа, показали, що аплікаційне нанесення ЛЗ на тканини піддослідних щурів являє приклад фліп-флоп феномену, так як константа швидкості елімінації більше (0,022 1/хв) константи швидкості їх всмоктування (0,007 1/хв), та змінює своє положення по відношенню до моменту часу tmax, що відповідає рівності параметрів швидкостей елімінації і всмоктування. Визначено, що при введенні ЛЗ, що містять 12,5 мкг/г бензокаїну і 1,25 мкг/г мірамістину, максимальна концентрація у крові (0,052 мкг/мл) спостерігається для бензокаїну через 30 хв і 0,072 мкг/мл через 240 хв для мірамістину. Розрахований кліренс, який для бензокаїну складає 0,00011 мл/(хв‧г), а для мірамістину 0,000112 мл/(хв . г) відповідно. В клінічних умовах кліренс служить для розрахунку дози, необхідної для підтримки рівноважної концентрації ЛЗ у крові, тобто підтримуючої дози. Визначений об’єм розподілу, який слугує для розрахунку навантажувальної дози препарату, що необхідно для досягнення його потрібної концентрації в крові. Для даної моделі об’єм розподілу ЛЗ в організмі і для бензокаїну, і для мірамістину складає 0,005 мл/г відповідно. Завершальним етапом досліджень in vivo з використанням однокамерної фармакокінетичної моделі стало визначення періоду напіввиведення. За один період із організму виводиться 50 % ЛЗ, за два – 75 %, за три – 90 %. Так, період напіввиведення бензокаїну на швидкості елімінації складає 30,904 хв, а на швидкості всмоктування – 98,18 хв. Період напіввиведення мірамістину на швидкості елімінації складає 30,942 хв, а на швидкості всмоктування – 92,821 хв. Отже, в фармакокінетичних дослідженнях вище перераховані параметри використовуються для оцінки змін концентрації ЛЗ у часі в специфічній камері, де виявляється бажана терапевтична дія препарату. Висновки. Методом in vivo з використанням однокамерної фармакокінетичної моделі проведені дослідження щодо ізолювання та виявлення бензокаїну та мірамістину в крові щурів. Доведено, що розроблені ЛЗ виявляють переважно місцеву дію, оскільки в даному моменті потік вивільнення активних речовин із аерозолю більше потоку проникнення через природні біологічні бар’єри організму. Проведена якісна оцінка фармакокінетичного процесу зі встановленням 15-и фармакокінетичних параметрів.

Упродовж низки проєктів, що їх останніми роками виконував Український центр вивчення історії Голокосту, було виявлено різноманітні історичні джерела, які загалом містять відомості про понад 140 місць загибелі ромів у зонах німецької окупації України. У цій статті подано п’ять карт, які є результатом пошукової роботи й заповнюють наявні на сьогодні у картографії та історіографії пробіли, дають змогу дати відповіді на такі запитання, що є нагальними при описі долі ромського населення України: 1) кількість і розташування місць страт ромів (що важливо для усвідомлення масштабу, регіональних особливостей і статистичних аспектів геноциду ромів на теренах України); 2) розподіл між кочовими та осілими ромськими жертвами за наявними джерелами (що важливо з огляду на концептуальні дискусії в історіографії щодо засад нацистської «циганської» політики, адже переважання жертв, які були осілими, переконливо демонструє, що у мотивації виконавців злочинів расово-ідеологічні чинники превалювали над уявленнями про «асоціальність» окремих ромів); 3) розподіл між німецькими виконавцями та місцевими співучасниками у злочинах щодо ромів (що важливо у контексті питання про ставлення місцевого населення до переслідуваних ромів та ступінь ініціативи місцевих органів врядування і допоміжної поліції у геноцидних акціях); 4) установа, яка задокументувала злочин (що важливо з погляду політики держави щодо документування злочинів проти ромів – зокрема, їхньої повноти та репрезентативності, – та особливостей формування суспільних уявлень про це); 5) наявність меморіальних об’єктів на місцях загибелі ромських жертв або зазначення наявності ромів серед жертв (що важливо у контексті формування соціальної пам’яті про геноцид ромів та наявності/відсутності механізмів «культурної пам’яті», що покликані увічнити пам’ять жертв). До кожної карти наведено опис методики її складання та аналіз наукової ваги поданих на ній відомостей. Узяті разом або окремо, карти мають потенціал для використання у науковій, освітній та музейній діяльності.

Огляд містить короткі відомості про нові аспекти фізіотерапії (фотобіомодуляції) із застосуванням поляризованого світла апарату БІОПТРОН. Палітра активних біофізичних чинників налічує 12 полі- та монохроматичних видів світла від галогенних і світлодіодних джерел. Їхня протизапальна, протибольова, репаративна та імунонормалізуюча ефективність доведена експериментально та клінічно. Серед основних показів є також різноманітні види патології шкіри та слизових оболонок, лікування ран і наслідків травм, оптимізація реабілітаційних процесів та інші стани, що підлягають фізіотерапевтичному лікуванню. Додаткові специфічні терапевтичні можливості виникають за рахунок створення монохроматичних (лазероподіб-них) діапазонів, модифікації світла фуллереном із тороїдною поляризацією та розширений діапазон із додаванням ближнього ультрафіолетового світла. ПАИЛЕР-світло впливає як місцево на клітини та світлочутливі молекули, нормалізуючи в них електромагнітний баланс, так і системно через дію на структури крові та точки акупунктури. Експериментально доведено бактерицидну та противірусну ефективність БІОПТРОН-світла. Під час холодного сезону безконтактна неінвазивна профілактика та лікування застудних захворювань із застосуванням БІОПТРОН-світлотерапії є суттєвою для зменшення негативних проявів без фармакологічного навантаження на організм. Наведено апробовані протокольні схеми профілактики та лікування гострих респіраторних захворювань. Серед засобів індивідуального захисту доцільно зменшення світлового навантаження та створення механічних перепон для захисту очей шляхом застосування окулярів з фуллереновими фільтрами. Головною особливістю ЦЕПТЕР-технологій у цілому є їхня здоров'я-зберігаюча сутність, реалізована шляхом багаторівневого антиоксидантного захисту. Все це є необхідним компонентом заходів, що застосовуються при гострих респіраторних захворюваннях.

Мета: провести аналіз сучасної вітчизняної та зарубіжної літератури відносно впливу інозитолу в прегравідарній підготовці у жінок з синдромом полікістозних яєчників. Матеріали і методи. У дослідженні використано бібліосемантичний та аналітичний методи. Під час виконання дослідження було проведено огляд та проаналізовано 25 джерел сучасної вітчизняної та зарубіжної літератури щодо питань впливу інозитолу на репродуктивне здоров’я жінок із синдромом полікістозних яєчників. Результати. Дефіцит інозитолу у жінок із синдромом полікістозних яєчників пов’язаний з поганою якістю ооцитів і порушенням фолікулогенезу. Високі концентрації інозитолу в фолікулярній рідині асоціювались з високою якістю ооцитів та розвитком ембріонів хорошої якості. Також знайдена значна позитивна кореляція між концентраціями інозитолу та поділом запліднених яйцеклітин. Прегравідарна підготовка перед програмами допоміжних репродуктивних технологій, яка включала препарати з вмістом інозитолу, давала можливість знижувати дози рекомбінантного ФСГ, та тривалість стимуляції суперовуляції. У пацієнток, які отримували інозитол, спостерігалося підвищення рівня естрадіолу та відновлення овуляції. Застосування інозитолу також сприяло підвищенню рівня ліпопротеїнів високої щільності, зниженню рівнів тестостерону та збільшенні рівні прогестерону. Висновки. Синдром полікістозних яйників асоціюється з ендокринним безпліддям. Інозитол є ефективним у прегравідарній підготовці жінок з синдромом полікістозних яйників, впливаючи на відновлення метаболічних порушень. Відіграє вагомий вплив на репродуктивну функцію жінки (нормалізація регуляції менструального циклу, відновлення овуляції). Позитивно впливає на результати програм допоміжних репродуктивних технологій (покращує якість яйцеклітин та ембріонів, підвищуючи частоту настання вагітності).

Мета: дослідити історію зародження, розвитку та теперішній стан фтизіатричної служби на Кременеччині. Матеріали і методи. Проведено систематичний аналіз наукових джерел інформації щодо історії зародження, розвитку фтизіатричної служби на Кременеччині. Проаналізовано стан захворюваності на туберкульоз у Кременецькому районі у різні періоди боротьби з туберкульозом. Результати. Наведено дані про зародження, розвиток як результат правильної організації роботи в боротьбі з туберкульозом: методи виявлення, консервативну протитуберкульозну терапію та хірургічне лікування туберкульозу легень, профілактичні протитуберкульозні заходи в різні періоди становлення фтизіатричної служби. А також її занепад, внаслідок теперішніх необґрунтованих реформ щодо фтизіатричної служби. Висновки. Кременецький тубдиспансер розташований на території, яка ідеально підходить для лікування захворювань органів дихання. Зберігся невеликий за кількістю, але здібний, працьовитий медичний і допоміжний персонал, який бере за приклад вірне справжнє служіння хворим своїх попередників.

У статті проаналізовано історіографію наукової, педагогічної та громадської діяльності Анастасія Єгоровича Зайкевича (друга половина ХІХ ст. – 1931 р.) дає підставу зробити висновок про те, що в радянській і сучасній історіографії немає досліджень, які б усебічно розглядали постать ученого. Метою роботи є узагальнення дослідження та вивчення багатогранної наукової, педагогічної й просвітницької діяльності професора Харківського університету А. Є. Зайкевича на тлі розвитку сільськогосподарської науки і освіти. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять принципи системності й історизму, котрі передбачають вивчення й узагальнення подій і явищ на основі науково-практичного аналізу різноманітних джерел і літератури стосовно предмета дослідження. При опрацюванні даної теми використані такі методи наукового пізнання: аналізу та синтезу, класифікації, хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний та інші допоміжні методи. На основі історіографічного аналізу показано, що Анастасій Єгорович Зайкевич увійшов в історію агрономічної науки як ініціатор, організатор та один із перших теоретиків сільськогосподарської дослідної справи. Праці ученого з дослідної справи, землеробства, селекції, насінництва відзначаються фундаментальністю та практичною значимістю, свідчать про глибину мислення їх автора. Учений володів винятково широким діапазоном інтересів, дивовижною науковою інтуїцією, чудовим даром передбачення, заклав основи наукових напрямків, програм і концепцій, які є актуальними й становлять науковий і практичний інтерес сьогодні.

Мета: провести аналіз сучасної вітчизняної та зарубіжної літератури відносно протоколів стимуляції овуляції з використанням агоністів та антагоністів гонадотропін-рилізинг гормонів в програмах допоміжних репродуктивних технологій. Оцінити їх ефективність та безпечність. Порівняти переваги та недоліки кожного із них. Матеріали і методи. У дослідженні використано бібліосемантичний та аналітичний методи. Під час виконання дослідження було проведено огляд та проаналізовано 23 джерела сучасної вітчизняної та зарубіжної літератури щодо вибору оптимального протоколу контрольованої стимуляції овуляції в циклах екстракорпорального запліднення. Результати. Контрольована оваріальна стимуляція є першим та одним із найважливіших етапів екстракорпорального запліднення. Тактика вибору оптимального протоколу контрольованої стимуляції овуляції має бути строго індивідуальною. На сьогодні існує безліч видів протоколів стимуляції суперовуляції у пацієнтів, щоякі проходять лікування безпліддя в програмах екстракорпорального запліднення. Кожен із цих протоколів має свої переваги та недоліки, проте найчастіше використовуваними в клінічній практиці є протоколи стимуляції суперовуляції з використанням агоністів та антагоністів гонадотропін-рилізинг-гормонів (ГнРГ). Хоча питання відносно механізму дії агоністів та антагоністів ГнРГ добре відомий, але до сих пір немає чіткої відповіді про те, який аналог дає кращі результати в клінічній практиці. Висновки. Протоколи з використанням антагоністів гонадотропін-рилізинг-гормону є значно безпечнішими, оскільки їх використання суттєво знижує частоту виникнення синдрому гіперстимуляції яєчників за рахунок можливості маневрування при виборі тригера. Є комфортнішими для пацієнтів за рахунок коротшої тривалості та нижчої вартості стимуляції овуляції. Є ефективними у жінок із поганою (бідною) відповіддю на контрольовану стимуляцію яєчників та наявністю синдрому полікістозних яєчників. Натомість при використанні довгих протоколів з агоністами ГнРГ спостерігали вищу частоту настання вагітності.

Вступ. Лікування ран та ранової інфекції є важливою проблемою як для військової, так і загальнодержавної системи охорони здоров’я України. На сучасному етапі основоположним підходом до лікування гнійних ран є патогенетична спрямованість відповідно до фази ранового процесу, що включає наступні етапи: активну хірургічну обробку; додаткову обробку післяопераційної рани; раннє закриття ранового дефекту; дренування рани; антибактеріальну терапію; усунення факторів, що уповільнюють загоєння. Мета дослідження - аналіз сучасних технологічних підходів до створення м’яких лікарських засобів для лікування гнійних ран. Матеріали та методи дослідження. У роботі використані національні та міжнародні літературні джерела; застосовано методи системного аналізу і бібліо-семантичного дослідження. Результати дослідження. Узагальнено підходи Державної фармакопеї України, Європейської фармакопеї, Фармакопеї США та інтегрованих класифікацій, запропонованих рядом науковців, щодо класифікації м’яких лікарських засобів. Визначено основні фармацевтичні фактори, що впливають на ефективність та якість м’яких лікарських засобів: фізичні властивості активних фармацевтичних інгредієнтів та допоміжних речовин, природа та кількості основи-носія і допоміжних речовин, що входять до складу лікарського засобу, вид лікарської форми і технологічні операції, здійснені при її виготовленні. Основи-носії є важливими складовими м’яких лікарських засобів, оскільки становлять 90 % і більше від загальної маси та впливають на активність лікарських речовин і реологічні властивості лікарської форми. Визначено, що відповідно до вимог Державної фармакопеї України, класифікація основ м’яких лікарських засобів проводиться за ознаками спорідненості до води та типу дисперсної системи. Фармакопеєю США використовується додаткова диференціація за здатністю абсорбувати воду, що обумовлює виділення чотирьох класів основ для мазей: вуглеводневих, абсорбційних, водно-змивних та водорозчинних. Проведений аналіз результатів досліджень показав, що клінічно обгрунтованим для місцевого лікування ранового процесу є використання мазей на гідрофільних та емульсійних основах, яким притаманні дегідратуюча дія та здатність ефективно проводити активні фармацевтичні інгредієнти до ранових каналів та порожнин. Висновки. М’яким лікарським засобам належить провідна роль в місцевому лікуванні гнійних ран, оскільки вони забезпечують досягнення оптимальної концентрації активних фармацевтичних інгредієнтів в ділянці ураження, забезпечуючи високу терапевтичну ефективність та пролонговану дію з мінімальними проявами побічної дії складових компонентів. Вирішальне значення при розробці м’яких лікарських засобів для лікування гнійних ран мають фармацевтичні фактори: фізичні властивості лікарських речовин, природа та кількості основи-носія і допоміжних речовин, що входять до складу лікарського засобу, вид лікарської форми і технологічні операції, здійснені при її виготовленні. На сучасному етапі доцільною є розробка комплексних препаратів для певних фаз ранового процесу, що дозволяють одночасно впливати на декілька факторів патогенезу. Визначено, що для лікування гнійних ран в першій фазі ранового процесу доцільно застосовувати м’які лікарські засоби з сильно вираженою і тривалою осмотичною активністю, у другій фазі - з помірною осмотичною активністю, у третій фазі ранового процесу лікарські засоби повинні попереджати висихання ранової поверхні, захищати і стимулювати ріст грануляцій.

Вплив гострої та хронічної недостатності мозкового кровообігу на інтелектуальний потенціал хворих із досить нерівнозначними перспективами відновлення порушених функцій і працездатності визначає медико-соціальну значимість судинної деменції (СД). За даними різних авторів, когнітивні порушення судинного генезу виявляються у 5–22 % осіб старшого віку. СД характеризується множинними поліморфними психопатологічними симптомами — майже у всіх випадках трапляються розлади пам’яті, мовлення, просторової та зорової орієнтації, емоцій, поведінки, абстрактного мислення, а також зміни особистості, обмеження як соціальної, так і побутової діяльності.Мультимодальний метод діагностики СД обґрунтовується не лише використанням загальноприйнятих багатоваріантних міжнародних критеріїв, а й вибором площин обстеження хворого, джерел походження інформації та допоміжних методів дослідження. Для діагностики СД доцільно вибирати такі площини: соматичну, загальнопсихологічну, нейропсихологічну, обстеження неврологічного та функціонального статусів.Завдяки мультимодальному підходу до діагностики СД є реальна можливість проводити диференціальну діагностику з урахуванням конкретних, індивідуальних факторів ризику і механізмів розвитку інсульту і хронічних форм порушення мозкового кровообігу; запобігати розвитку різноманітних ускладнень, у тому числі і такого грізного, як судинна деменція, що спричиняє соціальну і побутову дезадаптацію хворих та стійку втрату працездатності; проводити адекватні терапевтичні заходи з метою зупинки прогресування порушених пізнавальних функцій.

Когнітивна реабілітація є одним із компонентів ерготерапевтичного втручання і фокусується не тільки на відновленні окремих пізнавальних функцій, але й спрямована на підвищення якості життя. Мета дослідження: визначити основні особливості ерготерапевтичного втручання для осіб з когнітивними порушеннями. Матеріали і методи. Аналіз наукової літератури. Результати дослідження та їх обговорення. Згідно з оглядом літературних джерел, для покращення когнітивних функцій та швидшого залучення пацієнта до звичних заняттєвих ролей використовуються методи вдосконалення й компенсації даних дефіцитів. Виходячи з концепції нейропластичності людського мозку та її здатності реорганізуватися після пошкодження, підхід спрямований на реабілітацію, сприяє відновленню компонентів пізнавальної діяльності. Такий підхід передбачає виконання завдань, зміст яких поступово ускладнюється. Компенсаційний напрямок використовує залишкові сили пацієнтів для подолання когнітивного дефіциту та відновлення заняттєвої участі. В даному випадку необхідне використання допоміжних засобів (щоденників, нагадувань). Також обов’язковим елементом програми повинна бути інтеграція людини в суспільство та виконання завдань у звичному середовищі, що дозволяє оцінити реальний стан речей та своєчасно внести корективи до програми. Висновок. Поєднання різних стратегій когнітивної реабілітації та клієнтоцентричний підхід сприяють максимально швидкому поверненню хворого до активного життя в соціумі. Перспективи подальших досліджень. Розробити та перевірити ефективність методики ерготерапії для осіб з когнітивними порушеннями.

Дешифрування видового складу лісових насаджень за супутниковими знімками має важливе значення для оцінювання стану та динаміки лісових ресурсів. Для цього в роботі використано часові ряди знімків Landsat 8 OLI, а як джерело опорної інформації – дані регіональної інвентаризації лісів Сумської області 2013 р., отримані на 333 кругових пробних ділянках. Супутникові знімки відібрано для часового періоду 2014-2016 рр. та скомпоновано в безхмарні мозаїки для трьох сезонів: квітень - жовтень, літо, осінь. Для дешифрування поширення деревостанів різного видового складу, а також деревних видів, які домінують у складі насаджень, на основі методу k найближчих сусідів (k-NN) спрогнозовано значення сум площ перерізів восьми найбільш представлених у лісовому фонді області видів. У дослідженні використано алгоритм k-NN методу, адаптований до платформи хмарних обчислень Google Earth Engine. Як міру пошуку найближчих сусідів застосовано Евклідову відстань у просторі спектральних показників супутникових знімків Landsat і допоміжної неспектральної інформації. За результатами досліджень отримано неперервні попіксельні оцінки сум площ перерізів деревостанів сосни, дуба, клена, липи, берези, ясена, осики та вільхи. На основі отриманих карт встановлено поширення основних лісотвірних деревних видів Сумської області, а за оцінками сум площ перерізів створено карту деревних видів, які домінують у насадженнях. На основі порівняння розподілу площі деревостанів за деревними видами, що домінують у насадженнях, встановлено узгодженість у відсотковому співвідношенні оцінок із офіційними даними обліку лісів області. На основі виконаних досліджень визначено актуальним запровадження в інвентаризацію лісів України методів дистанційного зондування Землі.

У статті зроблено оцінку напрацювань української та зарубіжної історичної та демографічної науки щодо підрахунку жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні й запропонувано нові підходи в досягненні реального результату. Методика дослідження спирається на загальні наукові методи аналізу, порівняння та узагальнення. Також застосовано порівняльно-історичний, структурний і системно-функціональні методи. Уперше здійснено підрахунок жертв Голодомору- геноциду 1932–1933 років на основі виявлених офіційних даних радянської статистики про кількість населення УСРР станом на 1 січня 1932 року і розрахованої його кількости на 1 січня 1934 року. Крім того, як допоміжний метод було застосовано порівняльний аналіз кількости народжених в УСРР в 1924–1932 роках з наповненістю перших класів у 1932–1940 роках дітьми 8-річного віку (саме вони тоді вперше приходили до школи) з врахуванням коефіцієнта природних втрат у цих вікових групах. Автор доходить висновку, що з огляду на відсутність архівних документів про конкретні втрати від Голодомору-геноциду в 1932–1933 роках в Україні лише ретельний аналіз наявних первинних документів дає можливість встановити максимально наближену до реальної кількість жертв цієї трагедії нашого народу. Завдяки саме цьому вдалося встановити офіційну цифру кількости населення УСРР станом на 1 січня 1932 року і розрахувати її на 1 січня 1934 року, що дає підстави стверджувати про мінімальні втрати під час Голодомору-геноциду в 7 мільйонів осіб. Вказана цифра підтверджується і завдяки аналізові наповнености перших класів дітьми 8- річного віку, які в той час саме в такому віці вперше приходили до школи, в багатьох районах Київщини, Черкащини, Вінниччини, Полтавщини. Наприклад, у Таращанському районі Київської області, в 1928 році народилася 2.659 дитини, а 1936 року з них за парти сіли в перших класах всього 1073. Подібна картина і в селах лівобережного Переяславського району – з 3487 немовлят 1931 року до 1939 року дожили лише 1591. Якщо допустити природні втрати за нормальної ситуації навіть до 20 відсотків, то в обох випадках дитяча смертність внаслідок Голодомору мала катастрофічні наслідки: приблизно 40 відсотків від народжених у відповідні роки. Такі ж трагічні результати одержуємо, аналізуючи первинні документи Оратівського, Плисківського та Погребищенського районів Вінниччини, в абсолютній більшості шкіл Полтавщини. Враховуючи те, що в 1924–1932 роках в УСРР народилося близько 10 мільйонів дітей, їхні втрати під час Голодомору-геноциду становили мінімум 3 мільйони, а з числа школярів, народжених до 1924 року, померло тоді ще приблизно 500 тисяч. Тобто, дитяча смертність шкільного віку сягнула в 1932–1933 роках мінімум 3,5 мільйона осіб, а загальна, як і свідчили тоді німецькі дипломати, – від 7 до 10 мільйонів. Остаточний результат можна встановити після підрахунку смертей тих, хто пішов з українських сіл у пошуках хліба і помер у Росії чи Білорусі, або по дорозі до цих реґіонів – у нас досі не досліджено жодного з 837 місць масового поховання біля залізничних станцій чи річкових пристаней, ніхто не порахував тих, хто потонув у Збручі чи Дністрі, тікаючи від голоду в Польщу чи Румунію, або кого там розстріляли радянські прикордонники. Також досі не пораховано, скільки завезено в 1932–1936 роках робочої сили з інших республік, яка під час Всесоюзного перепису 1937 року вже зафіксована мешканцями УСРР.

Мета роботи. Сформувати узагальнене наукове бачення розвитку саморегулівних фармацевтичних організацій (СРФО) у процесі творення української історії. Матеріали й методи. Об’єкт дослідження – громадські об’єднання фармацевтичного спрямування (ГОФС), предмет дослідження – процес їхнього виникнення. Інформаційну та фактологічну базу дослідження становили наукові праці, присвячені питанням саморегулювання фармацевтичної діяльності (СРФД) на українських теренах. У роботі використано системно-історичний підхід, методи вивчення літературно-історичних джерел та аналізу, тлумачення й інтерпретація теоретичних і емпіричних даних. Результати й обговорення. Визначено три періоди та хронологію розвитку СРФД. Показано, що на території України саморегулювання зародилось понад чотири століття тому з організацією у 1609 р. Львівського цеху аптекарів. При цьому лише за 1806–1885 рр. у період знаходження українських земель у складі інших держав було створено дванадцять СРФО: Греміуми аптекарів у Львові і Чернівцях, Аптекарське товариство та Молодіжне фармацевтичне товариство у Львові, Товариство (колегія) аптекарів Буковини, Київське фармацевтичне товариство, Галицьке аптекарське товариство, Таврійське медико-фармацевтичне товариство, Допоміжне товариство одеських фармацевтів, Київське фармацевтичне товариство взаємної допомоги, Харківське фармацевтичне товариство, Товариство власників аптек міста Одеси. З’ясовано, що цей період характеризується, з одного боку, активним територіальним розвитком ГОФС, з іншого – недостатньо показаний у науковій літературі, позаяк відсутні дані про розвиток СРФД у багатьох сучасних обласних центрах України. Результатом періоду радянської доби стало створення єдиної всеукраїнської професійної організації – Наукового товариства фармацевтів України з відділеннями в усіх регіональних центрах. Показано, що попри активний розвиток СРФД у періоді незалежності України (створено 25 і 96 ГОФС, відповідно, міжнародного/національного та регіонального/місцевого статусів), не спостерігається переходу від старої до нової якості у СРФД. Висновки. У роботі набуло подальшого розвитку питання становлення СРФД в Україні на основі реконструкції його історіогенезу, що уможливило узагальнення хронології розвитку ГОФС за три періоди: період знаходження українських земель у складі інших держав, період радянської доби та період незалежності.

У статті на підставі аналізу доктринальних джерел і положень правових актів розглянуто сутність публічної і корпоративної нормотворчості в трудовому праві Укра-їни. Автором з’ясовано, що проблема удосконалення на-ціонального трудового законодавства кілька десятиліть визначає спрямованість зусиль науковців і практиків. Багато правових норм, які регулюють трудові відносини, приймалися за умов, коли основним роботодавцем висту-пала держава, а правам і свободам учасників трудових відносин не приділялося достатньої уваги. Удосконалення правових актів, якими регулюються трудові відносини, потребує розмежування компетенції суб’єктів нормотвор-чості. Мета статті полягає у визначенні кола компетен-ції суб’єктів публічної і корпоративної нормотворчості і здійснення розмежування їх повноважень у досліджува-ній сфері. У статті розглянуто особливості нормотворчості Президента України, Верховної Ради України, Кабіне-ту Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, роботодавців та їх об’єднань, професійних спілок, трудових колекти-вів. Охарактеризовано властивості публічної та корпора-тивної нормотворчості з урахуванням відмінностей між ними. З’ясовано, що завдяки колективним договорам і угодам надається можливість членам громадянсько-го суспільства, роботодавцям і працівникам самостійно встановлювати права і обов’язки, обмежувати втручання держави у сферу, що становить приватний інтерес. Зро-блено висновок, що поряд із державною або централізо-ваною нормотворчістю суб’єктів трудового права існує й корпоративна нормотворчість, суб’єктами якої виступа-ють роботодавці та їх об’єднання, професійні спілки та їх об’єднання, трудові колективи. Автор констатує, що кор-поративні норми заповнюють прогалини в нормативній системі права і мають допоміжний характер. Предметом регулювання корпоративних норм є відносини усереди-ні колективу (встановлення умов праці, заохочення пра-цівників, порядок застосування заходів відповідальності тощо). Корпоративні норми права є результатом правової спеціалізації, встановлюються з метою конкретизації та деталізації, обліку своєрідності конкретних відносин.

Відповідно до «просторового повороту», простір у містах розглядають не лише в контексті соціальних процесів, а і як продукт людської діяльності та уяви. Назви вулиць є невід’ємною частиною людського бачення простору в містах. У середньовічні часи та ранній Новий час назви були нерозривно пов’язані з об’єктами, ремісниками чи громадами, що проживали на цій території. Завдяки цьому можна класифікувати назви вулиць і простежити їх походження.Часто назва вулиць згадується в довідниках перейменувань та вивчається, переважно, на краєзнавчому рівні, особливо у Львові. Це означає, що назви вулиць у Львові іноді ставали предметом спекуляцій і обростали багатовіковими міфами. Моє дослідження спрямоване на з’ясування процесів перейменування, вивчення генезису таких назв та відображення їх на карті за допомогою геоінформаційної системи. Це пояснить і змусить нас краще зрозуміти їх формування. Отже, я представляю вдосконалену методологію дослідження назв вулиць у Львові.Як перший крок у цьому дослідженні було створено базу даних назв вулиць у Львові у 1382–1768 роках. Податкові записи були первинним джерелом, а книги міської ради – допоміжним. У цій базі даних кожна назва вулиці має унікальний ідентифікатор. Потім було створено геоінформаційну систему (додаток QGIS 2.18).Вона має три шари: перший містить карту Львова Фрідріха фон Міга (XVIII століття), другий - сучасну, а третій – об’єкти (вулиці), до яких об’єднані імена з бази даних. Через ідентифікатор додаток витягує лише потрібну назву вулиці та хронологічно відображає її розвиток. Це дає змогу проаналізувати зміни назв вулиць, їх приблизне розташування та зрозуміти витоки деяких міфів у назві вулиць Львова. Наприклад, аналізуючи розвиток назви вулиці «Sutorum / Szewska» (вулиця Шевця), я довела, що будівля та зовнішній вигляд єзуїтської церкви вплинули на сприйняття сусіднього простору, тому назва вулиці стала подвійною: «Єзуїтська або Вулиця Шевська». Другий приклад показує, що назва вулиці «Зарванська / Сербанська» походить від старопольського слова, що означає «гучний ринок», а не від сербів, які приїхали до Львова набагато пізніше, ніж з’явилася назва вулиці.

CALS-концепція є необхідним інструментом супроводження життєвих циклів таких високотехнологічних машинобудівних виробів, як літаки, об’єкти броне- техніки, кораблі тощо. Зародившись у 80-х роках ХХ-го століття для логістич- ного супроводження процесів створення, експлуатації та утилізації озброєння та військової техніки у США, CALS-концепція сьогодні є необхідним інструментом як у спеціальному, так і в цивільному машинобудуванні розвинених країн. На жаль, в Україні, як загалом у Балтійсько-чорноморському регіоні, питанням упровадження CALS-концепції у високотехнологічне машинобудування приділяється дуже мало уваги. Одним із найважливіших інструментів концепції для менеджменту даних є модель даних НАТО CALS. Метою цієї роботи є аналіз моделі даних НАТО CALS на предмет її впровадження в менеджмент даних високотехнологічного маши- нобудування країн Балтійсько-чорноморського регіону. У результаті була розгля- нута модель даних НАТО CALS за NATO CALS Handbook як основним керуючим документом НАТО із впровадження CALS-концепції, а також іншими допоміж- ними джерелами. Як висновки було визначено, що переваги застосування моделі даних НАТО CALS у менеджменті даних високотехнологічного машинобудування дадуть змогу країнам Балтійсько-чорноморського регіону більше інтегруватися в євроатлантичні структури та пожвавлять інтеграційні процеси у високотех- нологічних галузях регіону. Це приведе до підвищення суб’єктності та ваги країн регіону на міжнародній арені за рахунок проєктування та виробництва сучасної високотехнологічної машинобудівної продукції, зокрема озброєння та військової техніки. Перепони на шляху впровадження CALS-концепції в Балтійсько-чорно- морському регіоні взагалі та моделі даних НАТО CALS зводяться до двох основних причин – політичної волі до інтеграції високотехнологічного машинобудування країн регіону та вкрай низького кадрового забезпечення у сфері CALS. Ці проблеми можуть вирішуватися за рахунок збільшення публікаційної активності в напря- мі досліджень для підвищення інтересу наукового співтовариства, менеджменту підприємств та широкої спільноти регіону до CALS-концепції.

Запропоноване дослідження функційно-семантичного поля імператива публіцистичного стилю дає змогу встановити значення імперативності на кожному з кіл поля в українській мові. Фокус нашої уваги спрямовано на інвентаризацію та зіставлення конституентів на рівні лексики, морфології і синтаксису, які належать до організації функційно-семантичного поля імператива публіцистичного дискурсу.Визначено структуру поля імператива (ядро, приядерна частина, ближня та далека периферії), його організацію та кількісне наповнення його ярусів. Визначено особливості парадигматичної структури та реалізацію лексичних, морфологічних та синтаксичних засобів функційно-семантичного поля імператива в публіцистичному стилі.Мета нашої роботи передбачає комплексний аналіз структурної організації функційно-семантичного поля імператива в публіцистичному дискурсі, вивчення його організації та кількісного наповнення його кіл.Потребує докладного вивчення типологія функційно-семантичного поля імператива в сучасній українській мові. Схарактеризовано парадигматичну структуру та лексичні, морфологічні й синтаксичні засоби функційно-семантичного поля імператива в публіцистичному стилі.У статті для відбору та інвентаризації фактичного матеріалу використано описовий метод із прийомами наскрізного виписування та систематизації. Джерельна база дослідження − 5000 одиниць. Її формують імперативні одиниці, зафіксовані в публіцистиці останніх років, інтернет-виданнях. На різних етапах дослідження використано статистичні методи для побудови репрезентативної вибірки дослідження, зокрема кількісних підрахунків – для вивчення відсоткового співвідношення основних шарів функційно-семантичного поля імператива публіцистичного стилю.Проаналізований ілюстративний матеріал дав змогу докладно викласти, обґрунтувати авторську концепцію щодо унаочнення польової структури імператива публіцистичного дискурсу, систематизації та виокремлення різноманітних засобів репрезентації, встановлення основних та допоміжних засобів експлікації імперативності, що утворюють польову структуру імператива в публіцистичному дискурсі.Результати дослідження підтверджують, що в нашому дослідженні найбільш повно репрезентовані ядерні форми імператива (форми 2-ої ос. одн. та мн.), які формують центр та прототипове значення поля імператива в публіцистичному дискурсі, а найменш уживаними є форми спільної дії, що виражають каузацією дії 2-ої і 1-ої особи імператива. Вони формують приядерну структуру, активно розвиваються й змінюються.The study of the functional-semantic field of the imperative in journalistic style makes it possible to define the meaning of imperative on each circle of the field in the Ukrainian language. The papers focuses on the inventory and comparison of constituents at the level of lexical units, morphology, and syntax, which belong to the structure of the functional-semantic field of the imperative in journalistic discourse.The structure of the imperative field (core, core part, close and far peripheries), its organization and quantitative filling of its levels were determined. The characteristic features of paradigmatic structure and the functioning of lexical, morphological, and syntactic means of the functional-semantic field of the imperative in journalistic style were identified.The purpose of this work involves a comprehensive analysis of the structural organization of the functional-semantic field of the imperative in journalistic discourse, the study of its structure, and the quantitative content of its circles.The typology of the functional-semantic field of imperative in the modern Ukrainian language requires detailed research. The paradigmatic structure and lexical, morphological, and syntactic means of the functional-semantic field of imperative in journalistic style were described.The paped uses a descriptive method for the selection and inventory of actual material with the techniques of end-to-end writing and systematization. The source base of the study consists of 5,000 units. It comprises imperative units recorded in journalistic writings in recent years, and also online publications. At different stages of the study, statistical methods were used to construct a representative sample of the study, in particular quantitative calculations were applied to study the ratio of the main layers of the functional-semantic field of imperative in journalistic style.The analyzed material made it possible for the authors’ concept of visualizing the field structure in question to be disclosed in detail and substantiated, it helped to systematize and separate various means of representation, establish the main and auxiliary means used to explicate the imperatives that form the field structure of the imperative in journalistic discourse.The results confirm that within this research, the most highly represented are core forms of the imperative (forms of the 2nd person singular and plural), which form the center and prototype value of the imperative field under consideration, while the forms of joint action causation expressed by the 2nd and 1st person imperative are used the least. They form a near-core structure, actively developing and changing.

У теперішній час розглядають три етапи розвитку дистанційного навчання. Перший етап почався з відомих проектів PLATO і TICET, які виконував Іллінойський університет на замовлення Департаменту освіти США. В основу тоді ще комп’ютерних курсів (лише у 1990-ті роки вони з’явилися в Інтернет) були покладені біхевіористська та когнітивна педагогічні теорії. До основних підходів та технологій можна віднести методику Ганьє (педагогічне проектування), поштові послуги, телебачення та радіо, книги, телефон, презентаційні технології на електронних носіях та інтерактивні технології (анімації, інтерактивні тести, адаптивна гіпермедіа на останніх етапах).Другий етап розвитку дистанційного навчання пов’язаний з використанням соціального конструктивізму, почався орієнтовно у 2000 році, коли в Україні почався розвиток дистанційного навчання. Домінуючими технологіями були електронна пошта, форуми, конференції. Це був крок уперед, але і біхевіористські підходи лишилися актуальними.З 2008 року почався третій етап розвитку дистанційного навчання, який базується на коннективістському підході. Домінуючими технологіями є блоги, вікі, соціальні закладки, обмін файлами, соціальні мережі, агрегатори та інші, які мають узагальнюючу назву «соціальні сервіси». Дистанційні курси на цьому етапі мають вільний та відкритий характер та спираються на вільні освітні ресурси, які почав 10 років тому назад пропонувати Массачусетський технологічний інститут.У теперішній час практично існують дистанційні курси усіх етапів та їх особливістю є наявність інформаційного освітнього середовища, для роботи у якому студент створює персональне навчальне середовище для роботи з навчальними ресурсами. Дехто вважає, що персональне навчальне середовище – це щось на зразок Moodle. Насправді, це набір інструментів (соціальних сервісів, які дозволяють організувати навчальний процес у Інтернет, наприклад, масові відкриті дистанційні курси).Біхевіористський підхід базується на роботах Е. Л. Торндайка, І. П. Павлова, Б. Ф. Скіннера. На основі цього підходу і під впливом ідей кібернетики – науки про оптимально організований процес діяльності, була створена система програмованого навчання, яка показала непогані результати у процесі алгоритмізації діяльності. Для керування навчальною діяльністю тут були запропоновані тести з відповідями «так» – «ні» і обов’язковий зворотний зв’язок для відпрацювання згідно з еталоном потрібної якості виконання дій. У відповідності до цього підходу, саме це свідчило, чи засвоїв студент матеріал заняття і як це відбивається на якості отриманого результату. До речі, ці ідеї вдало контактували з методами психологічної теорії поетапного формування розумової діяльності і методикою алгоритмізації навчальної діяльності (П. Я Гальперін, Н. Ф. Тализіна, Л. Н. Ланда та ін.).Це погляд на навчання, при якому не розглядаються внутрішні процеси мислення, а вивчається поводження, що трактується як сума реакцій на які-небудь ситуації [1]. Один з основоположників біхевіоризму Е. Л. Торндайк (1874–1948) вважав, що навчання людини повинне має будуватися на базі суто механічних, а не свідомих принципів. Тому він намагався описати навчання людини за допомогою простих правил, справедливих одночасно і для тварин. Серед цих правил виділимо два закони, що слугували платформою для подальшого розвитку цього погляду на процес навчання. Перший з них, названий законом тренування, говорить про те, що, чим частіше повторюється визначена реакція на ситуацію, тим міцніше буде зв’язок між ними, а припинення тренування (повторення) призводить до ослаблення цього зв’язку. Другий закон був названий законом ефекту: якщо зв’язок між ситуацією і реакцією супроводжується станом задоволеності індивіда, то міцність цього зв’язку зростає і навпаки: міцність зв’язку зменшується, якщо результат дії приводить до стану незадоволеності. Спираючись на ці закони, послідовник Торндайка Б. Ф. Скіннер (1904–1990) розробив на початку 50-х років минулого сторіччя дуже технологічну методику навчання, названу надалі лінійним програмуванням. В основу своєї методики Б. Ф. Скіннер поклав універсальну формулу: ситуація → реакція → підкріплення.Застосування програмованих посібників Б. Ф. Скіннера в професійно-технічних училищах США виявилося успішним: істотно скоротився час навчання, підвищилася кваліфікація студентів. Але одразу же виявилися і недоліки методики лінійного програмування: нудність і механістичність програмованих текстів; відсутність системності, цілісності в сприйнятті навчального матеріалу (велика кількість дрібних доз не сприяє узагальненням); правильність виконання простих завдань є позитивним підкріпленням лише спочатку читання посібника, надалі правильне виконання простих ситуацій уже не приносить почуття задоволеності; відсутність адаптації (всі учні виконують ту ж саму програму, йдуть по одній лінії).Незважаючи на гостру критику за принципове невтручання в мислення студента (біхевіористи керують лише його поводженням), біхевіористський підхід до навчання одержав широке поширення і був реалізований в ряді технічних навчальних закладів. І сьогодні універсальна схема цього підходу (ситуація – реакція – підкріплення) у її лінійній чи розгалуженій формі є стрижневим фрагментом багатьох комп’ютерних навчальних програм, користується популярністю у корпоративному навчанні СНД.Біхевіористська школа розглядає розум людини як «чорну скриньку» у тому сенсі, що реакція на стимул, зокрема, може розглядатися кількісно, повністю ігноруючи процес мислення.Особливості залучення у цьому випадку студентів до навчаннястудентам треба чітко формулювати кінцеві результати навчання таким чином, щоб вони могли визначитися щодо своїх дій і очікувань та зрозуміти, чи досягли вони результату наприкінці заняття;студентів треба тестувати, щоб визначити, чи досягли вони результатів навчання. Тестування та оцінювання мусять об’єднуватися у навчальну послідовність для перевірки рівня досягнень студентів та забезпечення відповідних відгуків;навчальні матеріали повинні об’єднуватися у такий спосіб, щоб вони забезпечували навчання. Форма об’єднання може бути від простого до складного, від відомого до невідомого, від знань до використання;студенти мають очікувати на своєчасний відгук викладача, щоб вони могли спостерігати за своїми успіхами та приймати відповідні дії для їх досягнення.Але оскільки алгоритми навчальної діяльності відтворювали її досить формально, деякі педагоги зазначали, що навчання – це процес, значно глибший, ніж тільки зміни у поведінці. Тому і з’явився пізнавальний (когнітивний) підхід, де за основу результатів навчання брали знання і роботу з ними.Когнітивний підхід стверджує, що навчання включає пам’ять, мотивацію та мислення, і що міркування грають важливу роль у навчанні. Когнітивісти розглядають навчання як внутрішній процес та звертають увагу на те, що кількість і якість отриманих знань залежить від здібностей студента, від якості і кількості досягнень, які зроблені під час навчального процесу, а також від рівня здібностей та існуючої структури знань студента.Цей підхід знайшов своє втілення у педагогічних технологіях розвиваючого навчання (В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін), проблемного навчання (І. Я. Лернер, М. І. Махмутов, О. М. Матюшкін), особистісно-орієнтованого навчання (І. С. Якиманська) та ін. У цих технологіях знайшли відбиток усвідомлена навчальна діяльність, пошукове і творче мислення, врахування особистісних можливостей навчання у індивідуальному підході та ін.Когнітивний підхід розглядає навчання як внутрішній процес, який включає пам’ять, мислення, міркування, абстрагування, мотивацію та мету пізнання [2]. Цей підхід поглядає на навчання з точки зору процесу інформування, де студент використовує різні типи пам’яті під час навчання. Відчуття попадають через сенсори до сенсорного відділу перед переробкою інформації, де зберігаються протягом не більш за одну секунду. Тривалість короткотермінової робочої пам’яті 20 сек. і, якщо інформацію не буде оброблено, то вона не зможе перейти до довготермінової пам’яті на збереження. Якщо інформація не переходить до робочої пам’яті терміново, то вона втрачається назавжди.Кількість інформації, що запам’ятовується, залежить від уваги, яка була приділена інформації, та готовності структур пам’яті її прийняти.Отже при підготовці навчальних матеріалів, їх бажано поділяти на невеличкі порції, використовуючи принцип 7±2 (нові поняття) для компенсації обмежених можливостей короткотермінової пам’яті.Обсяг інформації, що перейшла до довготермінової пам’яті, залежить від якості та глибини обробки інформації у робочій пам’яті. У процесі засвоєння інформація змінюється, щоб відповідати існуючим у людини пізнавальним структурам.Технологія пізнавальної діяльності стверджує, що інформація розміщується у довготерміновій пам’яті у формі вузлів, які з’єднуються з вже існуючою мережею вузлів. З цієї нагоди корисно використовувати інформаційні карти пам’яті, які виявляють основні правила та взаємозв’язки у просторі відповідної теми. Як показують західні педагоги, карти пам’яті вимагають, у тому числі, критичного мислення і є засобом для формування пізнавальних структур у студента. Бажано рекомендувати студентам створювати особисті інформаційні карти пам’яті. Приклади таких карт і рекомендації з питань їхнього створення можна знайти у книжках відомого британського психолога Тоні Б’юзена [3]РекомендаціїТреба використовувати стратегії, що забезпечують максимальне сприйняття і розуміння інформації. Оскільки носієм окремих порцій інформації у тренінгу виступає поле екрана презентації, треба використовувати всі можливі засоби (колір, розташування, іконки, розмір та характер шрифту, побудову структурних схем та ін.), щоб підвищити ефективність сприйняття і визначення смислових взаємозв’язків між окремими фрагментами наведеної інформації. Це можуть бути такі рекомендації: а) важлива інформація має бути розміщена у центрі поля екрана; б) важлива інформація найвищого рівня має бути виділена у будь-який спосіб порівняно з рештою матеріалу, щоб привернути увагу студента. Наприклад, можна використовувати незвичайні або яскраві заголовки для упорядкування матеріалу; в) студенти мусять усвідомити, чому саме навчальний матеріал даного заняття вони мають опанувати протягом визначеного терміну; г) рівень складності первісного подання матеріалу зобов’язаний відповідати наявним пізнавальним здібностям студентів, щоб вони могли його зрозуміти і не виникало підстав для формування психологічних бар’єрів та інших перешкод.Стратегія пізнавальної діяльності має допомагати студентам формувати зв’язки у довготерміновій пам’яті між новою та існуючою інформацією для швидкого пошуку та вилучення звідти потрібної інформації. З цією метою стратегія мусить використовувати такі допоміжні засоби: ключові слова; вхідні тести для активізації студентів, які спрямовані допомагати у пригадуванні вивченого; питання самоконтролю, які активізують процес навчання і допомагають студентові вибрати особистий шлях вивчення матеріалу.Навчальну інформацію треба розбивати на смислові частини, щоб студент міг уникнути перевантаження під час обробки матеріалу у робочій пам’яті. На полі екрана повинно бути від п’яти до дев’яти пунктів, оскільки ця кількість відповідає умовам ефективної обробки інформації у робочій пам’яті. Якщо пунктів більше – треба конструювати допоміжні засоби навчання, наприклад інформаційну карту пам’яті всього заняття, і під час навчання – розглядати окремі його частини, не втрачаючи з уваги міжфрагментні зв’язки.Треба використовувати інші стратегії для організації аналізу, синтезу, оцінювання, які створюють умови переводу інформації з робочої пам’яті у довготермінову. Стратегії мусять допомагати студентам використовувати інформацію у реальному житті.Швидке зростання обсягів інформації і, у зв’язку з цим, необхідність у розвитку гнучкого ситуативного мислення і пов’язаної з ним діяльності наприкінці минулого сторіччя призвели до появи конструктивізму.Прибічники конструктивістського підходу (базується на роботах Л. С. Виготського) стверджують, що студенти розуміють інформацію та світ залежно від своєї персональної реальності, і вчаться через спостереження, участь та розуміння, які потім інтегрують як інформацію у свої знання. Тобто, конструктивізм певним чином змоделював відомий у техніці процес створення артефактів (у навчанні – особистих знань і умінь), у якому використовуються всі можливі корисні доробки у їх оптимальному поєднанні.Конструктивісти розглядають студентів як активних учасників навчального процесу [4]. Знання не переходять від когось, це індивідуальна інтерпретація студентів та обробка отриманої інформації. Студент знаходиться у центрі навчання з викладачем, який виконує роль радника та підтримує навчання. Основний акцент у цій теорії робиться на навчанні, яке проводиться у контексті. Якщо інформація має використовуватись у декількох контекстах, тоді треба забезпечити багатоконтекстні навчальні стратегії та впевнитись, що студенти можуть широко використовувати отриману інформацію. Навчання – це перехід від однобічних настанов до тлумачень, від відкриттів до знань.Навчання мусить бути активним процесом. Активний процес – це надання студентам завдань на використання отриманої інформації у практичних ситуаціях.Студенти повинні конструювати свої особистісні знання замість сприйняття без перетворення інформації від викладача.Повинні заохочуватись сумісне та кооперативне навчання. Робота студентів один з одним є життєвим досвідом для роботи у групах та дозволяє використовувати успіхи інших студентів і вчитися на них.Студентам треба надавати можливість контролювати навчальний процес.Студентам необхідно надавати час на роздуми і ретроспективний аналіз своєї діяльності (рефлексію).Студент мусить відчувати, що навчання має для нього особисте значення. Отже корисно, щоб навчальні матеріали містили приклади, що близькі інтересам студентів і цікаві як додаткова інформація.Навчання має бути інтерактивним з метою забезпечення його високого рівня та соціальної значущості. Навчання – це розширення простору нових знань, навичок та відношень при взаємодії з інформацією та середовищем.Конструктивістський простір навчання, який формує викладач, складається з 8 складових: активності, конструктивності, співробітництва, цілеспрямованості, комплексності, змістовності, комунікативності, рефлексивності.Конструктивізм набув широкого поширення на другому етапі розвитку дистанційного навчання, який орієнтовно розпочався після 2000 р.У коннективістському підході [5] навчання ‑ це процес створення мережі. Вузли такої мережі ‑ це зовнішні сутності (люди, організації, бібліотеки, сайти, книги, журнали, бази даних, або будь-який інший джерело інформації). Акт навчання полягає у створенні зовнішньої мережі вузлів.Принципами коннективізму є: 1) різноманітність підходів; 2) представлення навчання як процесу формування мережі та прийняття рішення; 3) навчання і пізнання відбуваються постійно – це завжди процес, а не стан; 4) ключова навичка сьогодні – це здатність бачити зв’язки і розуміти смисли між областями знань, концепціями та ідеями; 5) знання можуть існувати поза людиною в мережі; 6) технології допомагають нам у навчанні. Коннективізм базується на концепції, що інновації потребують відкритості, яка породжує себе (масові відкриті дистанційні курси); відкритість та інновації вимагають творчості та участі; особисті знання повинні структуруватися та взаємодіяти; у студента повинна бути можливість розкрити себе. Ключовими компонентами коннективізму є автономія, зв’язність, різноманітність та відкритість. Він робить акцент [6] на використанні Веб 2.0 та вмінні вчитися; спонукає студентів досліджувати нові засоби сприйняття навчання та знань, пропонує їм бути незалежними, брати ініціативу та відповідальність за навчання на себе, заохочує студентів підключатися до інформації, ідеям та людям для створення мережі знань та сумісно конструювати знання, які є відносними та контекстними.Аналіз цих підходів показує, що у багатьох своїх ідеях та правилах вони збігаються, адже основною метою їх всіх є можливість удосконалення діяльності через інформацію.Проектування навчальних матеріалів для навчання може включати елементи усіх трьох підходів. Стратегії біхевіоризму можуть використовуватись для вивчення фактів («що»), когнітивізм – для вивчення процесів та правил («як»), а стратегії конструктивізму – для відповіді на питання «чому» (високий рівень мислення, який забезпечує персональне розуміння та навчання, згідно із ситуацією та контекстом).Всі псих

Мета: проаналізувати джерела наукової літератури щодо впливу віку пацієнтки на результати запліднення in vitro.Матеріали і методи. У дослідженні застосовано бібліосемантичний метод – проаналізовано 35 джерел наукової літератури.Результати. В основі позитивного результату програм допоміжних репродуктивних технологій лежить своєчасна діагностика безпліддя подружньої пари, а також застосування правильної тактики лікування. Алгоритм лікування пацієнток старшого репродуктивного віку потребує комплексного підходу, оскільки дуже часто причиною безпліддя є низка взаємопов’язаних факторів на рівні функціонування окремих систем організму, також пацієнтки даної групи мають підвищений ризик розвитку анеуплоїдних ембріонів та переривань вагітності на ранніх термінах.Висновки. Отримані в ході досліджень результати можуть бути враховані при виборі тактики лікування пацієнток старшого репродуктивного віку для отримання позитивних результатів у програмах допоміжних репродуктивних технологій.

Мета роботи – аналіз власного досвіду використання кредитно-модульної системи при навчанні студентів на кафедрі педіатрії та оптимізування методики викладання до сучасних вимог. Матеріали та методи дослідження. У роботі використано методи аналізу літературних джерел та власного досвіду роботи в умовах кредитно-модульної системи при викладанні педіатрії. Основна частина. Для підвищення зацікавленості студентів ми пропонуємо надати можливість отримання додаткових балів з дисципліни за рахунок самостійної навчальної роботи та інших видів діяльності студентів (підготовка рефератів, доповідей та повідомлень на заняттях, що виходять за рамки обов’язкового мінімуму знань). Додаткові бали додаються до загальної кількості з дисципліни. У зв’язку з тим, що велика частина навчальної програми відводиться на самостійне вивчення матеріалу, ми збільшуємо кількість наочного матеріалу (мультимедійні матеріали, наукові фільми).Оцінювання підготовки студентів до практичних занять включає перевірку базових знань, тестовий контроль, усне опитування, вміння виконувати практичні навички та вміння, тобто роботу з хворими, інтерпретування лабораторних та допоміжних методів обстеження, вирішення ситуаційних задач, які допомагають студентам відпрацьовувати навички клінічного мислення.Важливим компонентом навчального процесу є створення умов самооцінки знань студента, одержання морального задоволення від розуміння теми та вільної орієнтації в ній.Метою практичного заняття також є виховні елементи: студент повинен навчитися дотримуватися правил поведінки, принципів лікарської етики та деонтології біля ліжка хворого, оволодіти вмінням встановлювати психологічний контакт із пацієнтом та його родиною, засвоїти почуття професійної відповідальності за своєчасність та адекватність надання кваліфікованої медичної допомоги.Висновки. Для повноцінної організації практично орієнтованого викладання педіатрії іноземним студентам, які навчаються англійською мовою за фахом “Лікувальна справа”, яке б відповідало європейським стандартам, необхідно збільшити кількість наочного матеріалу (мультимедійні матеріали, наукові фільми). У структуру практичного заняття включати клініко-ситуаційні задачі, роботу з хворими, інтерпретування лабораторних та допоміжних методів обстеження, які дозволять іноземним студентам застосувати отримані фундаментальні знання в прикладному аспекті й у практичній діяльності в майбутньому, що допоможе підвищити мотивацію студентів під час вивчення дисципліни. Для підвищення мотивації самостійної навчальної роботи з дисципліни необхідно уніфікувати можливість отримання додаткових балів за інші види діяльності, шляхом розробки алгоритму та вимог до надання додаткових балів до загального рейтингу.