Academic literature on the topic 'Доктор фізичних наук'

20 жовтня 2021 р. виповнюється 80 років видатному українському вченому в галузі фізичної та колоїдної хімії, хімії, фізики, біології та технології води, лауреату Державної премії України в галузі науки і техніки (2003), заслуженому діячеві науки і техніки України (1998), лауреату премії Кабінету Міністрів України (2013), премій імені Л.В. Писаржевського (1993) та О.І. Бродського (2005) НАН України, академіку Міжнародної академії наук вищої школи (2004), почесному члену АН Молдови (2009), іноземному члену НАН Республіки Казахстан (2013), директору Інституту колоїдної хімії та хімії води ім. А.В. Думанського НАН України (з 1988), доктору хімічних наук (1988), професору (1990), академіку НАН України (1997) Владиславу Володимировичу Гончаруку.

Статтю присвячено пам’яті відомого українського вченого в галузі ядерної фізики, фізичної і квантової електроніки, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки (1995), заслуженого діяча науки України (1985), лауреата премії ім. К.Д. Синельникова НАН України (1994), одного з патріархів фізичної науки на Закарпатті, засновника кафедр оптики і квантової електроніки в Ужгородському національному університеті, ініціатора створення і першого керівника Ужгородського відділення Інституту ядерних досліджень АН УРСР (нині — Інститут електронної фізики НАН України), доктора фізико-математичних наук (1967), професора (1967) Івана Прохоровича Запісочного. З його ім’ям пов’язані важливі результати, які сприяли розвитку в Україні фізики електронних і атомних зіткнень, спектроскопії вакуумно-ультрафіолетового діапазону, нелінійної оптики, електрон-фотонної та іон-фотонної емісії металевих поверхонь, газової квантової електроніки. Він та його учні зробили вагомий внесок у створення цілої серії оригінальних, у тому числі й унікальних, установок та прецизійного інструментарію для досліджень нових явищ та ефектів в електронній фізиці.

Мета: визначити експертну оцінку потреби покращення управління фізичною культурою і спортом на місцевому рівні, а саме в регіонах та територіальних громадах. Матеріал і методи: експертне опитування через анкетування у цифровому та заочному форматі. Для створення експертної групи були опитані науково-педагогічні працівники закладів вищої освіти. Отримано 38 правильно оформлених анкет, які заповнили 38 науковців (докторів наук, професорів) зі спеціалізованих закладів вищої освіти та факультетів фізичного виховання. Результати: дана експертна оцінка твердженням, включеним до анкети, спрямованих на встановлення відношення провідних науковців до покращення управління фізичною культурою і спортом на місцевому рівні. За усіма наданими до оцінювання твердженнями експерти висловились на підтримку покращення рівня управління і використання для цього результатів наукових досліджень. В даному випадку рекомендовано застосування здобутків спортивної науки як важливого тригеру підвищення рівня управління розвитком спорту. Висновки: 97,4% (з них 81,6% повністю згодні і 15,4% тих, хто швидше згодні) експертів висловились, що рівень управління суттєво визначає стан розвитку спорту і якість фізкультурно-спортивних послуг на місцевому рівні. З твердженням, що існуючий рівень управління розвитком спорту на місцевому рівні недостатній, згодні 89,5% (50% і 39,5%) експертів. З тим, що існують значні можливості і резерви для покращення управління розвитком спорту на місцевому рівні, згодні 95,7% (65,8% і 28,9%) опитаних. 100% респондентів (84,2% і 15,8%) підтримують думку, що до покращення управління розвитком спорту на рівні регіонів і громад має долучитись спортивна наука. Усі фахівці, 100% (81,5% і 18,4%), вважають, що впровадження у практику якісних наукових розробок покращить управління спортом у регіонах. Отже, передбачення, що управління розвитком спорту на місцевому рівні вимагає суттєвих змін та якісного вдосконалення було підтверджено експертами у повній мірі. Ключові слова: експертна оцінка, управління, розвиток фізичної культури і спорту на місцевому рівні, використання результатів наукових досліджень.

Пріоритетним напрямом реформування системи підготовки сестринського персоналу в Австрії визначено впровадження вищої медсестринської освіти і подальший розвиток сестринської справи як науки. Наукові дослідження з проблем догляду за хворими виокремилися в окрему наукову спеціальність «Сестринствознавство». Предметом наукових досліджень у догляді за хворими є вивчення впливу захворювань і фізичних вад на життя людини і наукове обґрунтування найбільш доцільних форм медсестринської діяльності та медсестринських втручань у процесі догляду за хворими. Магістерська науково-дослідна робота повинна відповідати профілю магістратури, бути самостійною творчою роботою із вивчення актуальної проблеми медсестринства. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з медсестринства – це незалежна дослідницька робота, яка вносить значний вклад у подальший розвиток медсестринської науки. На першому етапі написання докторської дисертації докторант самостійно або з допомогою наукового консультанта складає розгорнутий проект дисертаційного дослідження. На цьому етапі докторант на практичних заняттях отримує необхідну допомогу в плануванні дисертаційного дослідження. Матеріали планування докторської дисертації вивчає спеціально створена комісія. Докторанти повинні брати активну участь у конференціях, у тому числі і щорічних Європейських докторських конференціях з проблем догляду за хворими. Науково-дослідні роботи виконуються в руслі наукової роботи інституту, в якому навчається докторант. Основні положення дисертації висвітлюються у щонайменше чотирьох одноосібних публікаціях у провідних наукових журналах. Дисертація складається зі вступу, опису методики і отриманих результатів проведеного дослідження, основної частини, у якій викладені основні положення дисертаційного дослідження, і висновків. Текст дисертації повинен бути написаний англійською мовою, висновки – англійською і німецькою мовами. Наукові дослідження у медсестринстві Австрії сприяють формуванню наукового підґрунтя для медичної практики працівників середньої ланки, забезпечують науковий підхід до сестринської діяльності на засадах доказової медицини.

Інфаркт міокарда був і залишається хворобою, яка приводить до смерті та інвалідизації населення. Раніше хворі на інфаркт міокарда на менше місяця повинні були дотримуватись суворого ліжкового режиму абсолютно без активних рухів для максимального розвантаження серця. Проте, такий ліжковий режим мав несприятливий психологічний вплив, сприяв застою в легенях та гіпостатичним пневмоніям, атонії кишок, порушенню сечовиділення. У 1952 р. американці Levine S.A. і Lown B. запропонували використовувати у лікуванні хворих на інфаркт з перших днів сидяче положення у кріслі. У 1964 р. проф. Мясніков А.Л. називає єдиного радянського професора, який визнавав ідею ранної реабілітації – проф. Олійника С.Ф. Про досягнуті успіхи застосування ранньої фізичної реабілітації у хворих на інфаркт міокарда проф. С.Ф. Олійник зробив доповідь на Українському з’їзді терапевтів у 1965 р., а у 1972 р. у союзному журналі «Кардиология» було офіційно визнано, що рання фізична реабілітація при інфаркті міокарда вперше в СРСР почала застосуватися у Львові. Тепер в жодного лікаря не виникає сумнівів у необхідності використання довільних рухів, масажу та лікувальної гімнастики, більш ранній підйом з ліжка, ходьбу вже з перших днів хвороби. Монографія «Сучасна діагностика та лікування гострого інфаркту міокарда» авторського колективу у складі Антоненко Л. М., Жарінова О. Й., Іваніва Ю. А., Павлюка В. І., Чубучного В. М., Ютанова В. І. - присвячується «пам’яті професора Степана Олійника, який вперше в Україні організував лікування хворих на гострий інфаркт міокарда в блоках інтенсивної терапії та впровадив ранню реабілітацію, сміливо ламаючи застарілі стереотипи».Основною метою реабілітації хворих є відновлення максимально повноцінного життя пацієнта, включаючи повернення до праці. Під час реабілітації потрібно брати до уваги фізичні, психологічні і соціально-економічні фактори. Процес потрібно починати якомога раніше після поступлення в стаціонар і продовжувати протягом наступних тижнів і місяців.Висновки:В Україні з кожним роком зростає рівень захворюваності на хвороби системи кровообігу, збільшується тимчасова і стійка втрата працездатності, що приводить до значних економічних витрат.Необхідно впроваджувати чіткі програми щодо реабілітації кардіологічних хворих.Недостатнє впровадження сучасних програм кардіореабілітації є загальноєвропейською проблемою, призводить до високого розповсюдження факторів ризику, пов'язаних з коронарними ускладненнями, низького рівня фізичної активності пацієнтів.Фізична реабілітація є складовою консервативного і хірургічного лікування кардіологічних хворих. Вона повинна проводитися на ранніх етапах, щоб зменшити ризик розвитку ускладнень і покращити процеси відновлення порушених функцій. Фізична реабілітація має бути комплексною: включати в себе фізичну, психологічну, трудову і соціальну складові.Міжнародна практична конференція (22-23 березня 2018 року) з кардіореабілітації, організована школою реабілітаційної медицини Українського католицького університету, очолюваною доктором гуманітарних наук, отцем Богданом Прахом, за підтримки експертів Європейської асоціації профілактичної кардіології професорів Хуго Санера і Джопа Перка, стане стимулом для подальшого впровадження реабілітаційних заходів в Україні не тільки для спеціалізованих відділень, але й для первинної ланки - сімейних лікарів.

У дисертації сформульовані теоретико-методологічні і методичні положення конструктивної географії та отримані практичні результати, які дали можливість розкрити важливу науково-прикладну проблему – функціонування приморських парадинамічних ландшафтних систем як форми організації ландшафтного простору. Це важливий інтегративний напрям конструктивно-географічних досліджень, спрямований на виявлення нових форм організації ландшафтного простору, який у дисертації апробований на регіональному рівні на прикладі Приазовської парадинамічної ландшафтної системи. Сформульовано термінологічну базу наукового дослідження на основі розкриття суті понять «парагенез», «парагенезис», «парадинаміка», «параландшафтна сфера», «парадинамічна ландшафтна система» з врахуванням передового досвіду наукових досліджень в Україні та світі. Виявлено, що явища парадинаміки розвиваються у зоні безпосередньої взаємодії контрастних середовищ літосфери, гідросфери, атмосфери та біосфери. Однією з таких контрастних зон з проявом процесів активної взаємодії є прибережна смуга моря. У її межах проявляються гідрологічні, гідрогеологічні, геоморфологічні, кліматичні, геофізичні, геохімічні, біотичні, антропічні зв’язки і взаємодії. На основі виявленої системи взаємозв’язків визначено межі Приазовської ПДЛС на суходолі по межах вододілів та межі між плакорних та передгірським ландшафтними ярусами Криму. Обґрунтована межа в акваторії Азовського моря відповідає ізобаті 10 м, глибше якої зв'язок суходолу та акваторії максимально ослаблений. Розроблено та апробовано підходи і методи до визначення просторових особливостей структури та функціонування Приазовської ПДЛС. Розроблена модель її наукового дослідження, запропонована оригінальна методика. Розкрито геопросторові особливості організації Приазовської ПДЛС та її ієрархічне місце у ландшафтному просторі. Проаналізовано причини її внутрішньої структурно-функціональної неоднорідності, виділено складові ландшафтні комплекси та виявлено морфофункціональні відмінності між ними. Північно-Приазовська, Присивасько-Приазовська та Керченсько-Приазовська підсистеми у складі Приазовської ПДЛС відрізняються за геолого-тектонічною будовою, рельєфом, конфігурацією берега, гідрографією та гідрологією, інтенсивністю прибережної міграції та донної диференціації відкладів. Берегові антропогенні ландшафти суттєво відрізняються від своїх суходільних та акваторіальних аналогів, а за деякими видами (рекреаційні, портові, берегозахисні) не мають аналогів. Риси унікальності Приазовської ПДЛС спричинені багатогранністю, складністю і неповторністю двоспрямованих системоформуючих речовинно-енергетичних потоків, високою динамічністю та просторово-часовою мінливістю станів. Сформовані у тісному взаємозв’язку з вітро- та водоциркулюючими процесами, вони суттєво відрізняються у різних частинах азовського узбережжя і визначають специфіку кожного з ландшафтних комплексів. Морфофункціональні відмінності між ландшафтними комплексами Приазовської ПДЛС спричинені просторовою неоднорідністю та різною інтенсивністю зв’язків при загальній їх подібності у межах виділених регіонів. Головними системоутворюючими факторами організації Приазовської ПДЛС є натуральні та антропогенні. Провідними процесами при цьому виступають кліматогенні зі значною долею гідрогенних та антропогенних. Доведено двоспрямованість системоформуючих речовинно-енергетичних потоків, в результаті яких суходіл взаємодіє з акваторією. Різниця гіпсометричних рівнів визначає переважаючий напрям переміщення речовини – із суходолу в море з річковим та площинним стоками, абразією, антропогенним каналізаційним, промисловим та зливовим стоками, гравітаційною міграцією хімічних речовин, теригенного твердого матеріалу та живих організмів з водним та вітровим потоками. Так само із суходолу в море домінує енергетичний потік. Вплив суходолу є ключовим у функціонуванні акваторії моря і суттєво відбивається на властивостях прибережних вод – їх прозорості, температурі, хімічному складі, біологічній продуктивності. Внаслідок горизонтальних потоків з моря на суходіл формуються своєрідні фронтальні смуги прибійного, гідрогеологічного та кліматичного впливів. З’ясовано, що тісна взаємодія між середовищами спричинила високу біопродуктивність акваторії Азовського моря, найвищі показники якої забезпечуються солоністю морської води у діапазоні 10,5-11,6‰. Відхилення в обидва боки супроводжуються суттєвим її зниженням та зміною видового різноманіття. Висока продуктивність молюсків в акваторії пов’язана також з суходолом, а саме з високою карбонатністю річкового стоку. Тенденції до зниження останнього супроводжуються відповідним зниженням біопродуктивності молюсків. Доведено, що тісна мікрокліматична взаємодія акваторії з прилеглим суходолом спричинила формування у прибережній смузі моря найвищого вітроенергетичного потенціалу. Це знайшло відображення у проектуванні і будівництві мережі вітрових електростанцій, більшість з яких сконцентрована саме в прибережній смузі Азовського моря. Виявлено особливості взаємодій у фронтальних смугах «море-суходіл», «височина-низовина», «річка-море», «річка-лиман-море», «вода-повітря», «вода-дно», з проявами в їх межах горизонтальних і вертикальних потоків речовин, енергії та інформації. Фронтальні смуги урізноманітнюють та ускладнюють парадинамічну взаємодію. Виявлено значне різноманіття більш дрібних контактних смуг, які входять до складу Приазовської ПДЛС і визначають її системну сутність. Виявлено тісну взаємодію між середовищами Приазовської ПДЛС на контакті природного довкілля з антропогенними водоймами, лісосмугами, масивними насадженнями, транспортними магістралями, лініями електропередач, вітровими електростанціями, населеними пунктами, сільськогосподарськими угіддями, белігеративними просторами, рекреаційними закладами, морськими портами. Такі взаємодії урізноманітнюють структуру та функціонування Приазовської ПДЛС. Проаналізовано плановані, реалізовані та існуючі господарські і наукові конструктивні проекти в межах Приазовської ПДЛС. Запропоновано впровадження світового досвіду через інтегроване управління природокористуванням у прибережній смузі Азовського моря з врахуванням натуральних особливостей, традиційних і специфічних видів природокористування. Визначено правові, інформаційні, організаційно-управлінські елементи успішного управління прибережною смугою моря, які мають стати основою планувальної структури Приазовської ПДЛС – від детального врахування особливостей функціонування прибережних систем, аналізу існуючих та перспективних ресурсів та загроз, виявлення потреб та пов’язаних з ними проблем, чіткого розподілу обов’язків між різними органами управління, організації та активного залучення місцевого населення, аналізу існуючої діяльності з комплексного управління до розуміння безперервності процесу управління. Зроблений прогноз розвитку Приазовської ПДЛС засвідчив високу динамічність системи. Виявлені тренди засвідчують процес змін клімату у бік потепління. Це супроводжується підвищенням рівня моря, змінами вітроциркуляційних процесів, збільшенням кількості атмосферних опадів та їх перерозподілом за сезонами року, збільшенням антропогенного тиску на прибережну смугу моря. Дослідження за темою дисертації були складовою частиною наукових досліджень кафедри фізичної географії і геології Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького «Динаміка геолого-геоморфологічних процесів Північно-Західного узбережжя Азовського моря та їх екологічні наслідки» – № ДР 0107U001440 (2011-2013 рр.), «Геоекологічний стан довкілля урбанізованих територій середніх міст (на прикладі м. Мелітополь та Мелітопольського району) – № ДР 0112U002350. Матеріали дисертаційного дослідження лягли в основу проектів з «Розроблення Проекту організації території Азово-Сиваського національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів» – № ДР 0108U008832 (2008 р.), а також «Розроблення проекту організації території Приазовського національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів» – № ДР 0111U005663 (2011-1013 рр.).