Academic literature on the topic 'Договір наймання'

У статті розглянуто сутність принципу свободи укладення трудового договору, який виражає суть значної кількості норм, що регулюють прийом громадян на роботу. Його зміст полягає в тому, що доля трудових правовідносин працівника з роботодавцем визначається трудовим договором, який становить собою фундамент їх виникнення. Зазначено, що свобода укладення трудового договору виявляється в тому, що особа (а) вправі розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати рід діяльності або взагалі відмовитися від неї, (б) може запропонувати себе як найманий працівник будь-якому роботодавцеві, (в) має право вільно обговорювати умови трудового договору, погодитися з ними або відмовитися від них. З метою забезпечення належного балансу прав і законних інтересів роботодавців та осіб, які бажають працевлаштуватися, у новий Трудовий кодекс України необхідно включити статтю, присвячену свободі укладення трудового договору, й викласти її в такій редакції: «Сторони під час укладення трудового договору є вільними й користуються рівними правами. Примус до укладення трудового договору на допускається, за винятком випадків, коли обов’язок укладати трудовий договір передбачений цим Кодексом, іншими законами або зобов’язаннями, взятими на себе роботодавцем добровільно. Забороняється необґрунтована відмова в укладенні трудового договору. Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства (установи, організації) за погодженням між керівником підприємства (установи, організації), не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. На вимогу особи, яка шукає роботу, або спеціально уповноваженого державного органу роботодавець зобов’язаний повідомити їх про мотив відмови в письмовій формі не пізніше трьох днів після звернення. Відмова в укладенні трудового договору може бути оскаржена в суді».

Каракасіді О. Ф., Ліхашева П. І. Колективні до­говори як локальні акти трудового законодавства. - Стаття. Розглянуто роль колективного договору як локаль­ного нормативно-правового акта та форми соціального партнерства за чинним законодавством та за проектом Трудового кодексу України. Він укладається після проведення колективних переговорів між роботодав­цем і трудовим колективом, як правило, представле­ним профспілкою, містить зобов’язальні умови та діє протягом установленого строку, визначаючи локаль­ні норми права для певного підприємства. Тобто ко­лективний договір має змішану юридичну природу та є формою соціального партнерства, його розвиток актуальний і важливий для суспільства. Його наяв­ність дозволяє нівелювати прогалини в трудовому законодавстві, посилити співпрацю соціальних парт­нерів, підвищити гарантії трудових прав працівників, покращити роботу підприємства в цілому. Проаналі­зовано роль профспілкових організацій у розробленні та укладенні колективних договорів Автори вбачають причину порушення трудових прав працівників на деяких комерційних підприєм­ствах у повідомному характері реєстрації колективно­го договору, відсутності представницького органу тру­ дового колективу, внаслідок чого колективний договір взагалі не затверджується. Тому саме в комерційних структурах спостерігається найбільша кількість по­рушень трудового законодавства, а метод соціального партнерства перетворюється на просту декларацію. Крім того, питання встановлення посад із ненормо- ваним робочим днем, порядок надання матеріальної допомоги, пільги працівникам із великим стажем робо­ти на цьому підприємстві та інші питання, які регулю­ються саме колективним договором, тут залишаються неврегульованими. Тому на цьому етапі автори вважа­ють за доцільне у проекті Трудового кодексу України передбачити обов’язкову реєстрацію колективного до­говору замість повідомної, щоб створити реальністю соціальне партнерство найманих працівників із робо­тодавцями під контролем держави.

Суб’єктами соціального партнерства виступають наймані працівники, роботодавці та державні органи влади. Але система, яка вже тривалий час ефективно регулює соціально­трудову сферу в межах держави, на сьогоднішній день майже не має впливу на нову міжнародну систему економічних та соціально­трудових відносин. Тому зараз ми можемо спостерігати швидку модернізацію суб’єктів політики соціального партнерства, особливо організацій роботодавців та найманих працівників. Найбільш інтенсивно розвиваються в сучасних умовах роботодавці та підприємці, які у більшості випадків і є причиною глобалізації економіки та соціальної сфери в світі. Крім того в сучасному світі простежується й тенденція до збільшення чисельності та впливу міжнародних неурядових організацій, зокрема профспілкових. У сучасних умовах необхідним є посилення контролю за виконанням домовленостей, який має здійснюватися на основі врахування положень міжнародних угод і створення механізму оперативного реагування координації діяльності міждержавних органів, профспілок і об’єднань роботодавців. Зокрема, сучасним напрямком діяльності української держави спрямованим на розвиток глобального соціального партнерства є сприяння приєднанню суб’єктів господарювання до Глобального договору ООН, який є найбільшою в світі добровільною ініціативою бізнесу, агентств ООН, трудових, громадських організацій та державних органів у сфері корпоративної соціальної відповідальності. Крім державних органів в Україні активним учасником процесу залучення до Глобального договору є Федерація роботодавців України.

Метою статті є характеристика свободи волі сторін трудового договору як категорії, що є провідником до стабільності трудових правовідносин. Розглядаючи наукові дослідження з питань зміни трудового договору, автор наголошує, що в умовах необхідності прийняття нового кодифікованого акта, що врегулює відносини у сфері найманої праці, головний акцент має бути зроблено на вирішенні питань свободи волі сторін у зміні трудового договору таким чином, щоб віднайти баланс їхніх інтересів. Відстоюється позиція, що зміна трудового договору є правовою конструкцією, яка має за мету вдосконалення організації виробництва й праці. Робиться висновок, що свобода волі сторін трудового договору як провідник на шляху до стабільності трудових правовідносин характеризується збігом векторів бачення цих суб’єктів на зміст нових умов їхньої взаємодії

У статті розглянуто сутність державно-приватного партнерства як механізму узгодження інтересів держави і бізнесу з подальшою користю для суспільства в цілому, розкрито можливості застосування цього інструментарію для реалізації інфраструктурних проектів та надання публічних послуг в Україні, розглянуто переваги ДПП, показано соціальну вагомість та результативність як для громадян, так і для органів державної влади та місцевого самоврядування. Наведено приклади з історії і практики суспільного життя щодо відстоювання інтересів соціальних груп різними способами й методами (середньовічні гільдії, політичні клуби в період Французької революції, професійні союзи найманих робітників у Новий час, підприємницькі організації, страйки шахтарів тощо). Акцентується особлива увага, що узгодження інтересів соціальних груп є історично важливим та необхідним фактором щодо запобігання виникнення соціальних викликів та соціальних непорозумінь. Простежено появу ідеї державно-приватного партнерства та її сприйняття як органами влади, так і приватним сектором і громадянами. Робиться акцент на тому, що укладення партнерського договору між державою та приватною організацією є результатом компромісу між пріоритетом економічної і фінансової ефективності, які є головними для бізнесу, та соціальними пріоритетами, які є головними для органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Наведено приклади державно-приватного партнерства на регіональному рівні – на Півдні України, показано переваги використання механізму державно-приватного партнерства в контексті суспільних інтересів країни та регіону.

Стаття присвячена суб'єктам індивідуальних трудових правовідносин, якими своєю чергою є працівник і роботодавець, що мають трудову правосуб'єктність. Зазначені правовідносини виникають між ними з приводу трудової діяльності працівника. Роботодавець виступає основним суб'єктом індивідуальних і колективних трудових правовідносин. Зазначаємо, що в законодавстві України відсутнє єдине, узгоджене в усіх галузях законодавства поняття «роботодавець». У чинному КЗпП цей термін не вживається взагалі. В одних законодавчих актах роботодавцем визнається власник або уповноважений ним орган, в інших - підприємство, установа, організація. Є суперечності між Господарським і Цивільним кодексами України щодо тих організаційно-правових форм, у яких може здійснюватися господарювання, і юридичних осіб. Навіть у суміжних галузях - трудовому праві й праві соціального забезпечення це визначення відрізняється. У нормативно-правових актах є низка значних розбіжностей щодо визначення поняття «працівник», що своєю чергою свідчить про неналежне нормативне регулювання, а саме про відсутність впорядкування в нормативно-правовому матеріалі. Працівник є однією зі сторін трудового договору. Відповідно до законодавства працівник визначається як фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі й організації незалежно від форми власності та виду діяльності або у фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Звідси, виокремлюючи у працівника як суб'єкта й однієї зі сторін трудових правовідносин основні характеристики, варто зауважити, що саме набуття статусу суб'єкта трудових правовідносин починається з моменту укладення трудового договору. Відзначено, що основні трудові права закріплені в трьох групах актів: 1) міжнародно-правові акти всесвітнього рівня (акти ООН, Міжнародної організації праці - МОП); 2) акти регіонального рівня (акти Ради Європи, Європейського Союзу, інших регіональні акти організацій); 3) акти національного законодавства, якими встановлено гарантії здійснення й захисту основних трудових прав.

У статті розглянуто гідну оплату праці як шлях до розвитку економіки та зростання трудових доходів зайнятого населення. Зазначено, що інститут оплати праці є одним із основних інститутів трудового права, спрямованих на забезпечення права працівників на гідне життя. Заробітна плата є провідним інструментом соціальної політики, яка зумовлює рівень соціальності суспільства, здатності держави підтримувати рівень якості життя соціуму загалом і кожної людини зокрема. Держава виступає гарантом реалізації права на оплату праці. Міжнародні договори є одним із найбільш дієвих інструментів забезпечення реалізації конституційного права людини на оплату працю в Україні, в них установлюються важливі гарантії реалізації цього права, а також дієві шляхи його захисту. Зроблено висновок, що запровадження в Україні концепції гідної заробітної плати необхідне та вигідне для всіх суб'єктів економічної діяльності: для найманих працівників, які за рахунок цього зможуть отримати достатні кошти для задоволення своїх потреб, можливостей людського розвитку та забезпечення високої якості життя і суспільного статусу; для роботодавців, для яких гідна оплата праці сприятиме формуванню висококваліфікованого кадрового ядра, підвищенню якості та продуктивності праці, лояльності персоналу, розвитку соціального партнерства та підвищенню конкурентоспроможності; для держави запровадження гідної оплати праці забезпечить зростання рівня та якості життя населення, формування середнього класу, підвищення рівня соціальної стабільності в суспільстві, розширення ємності внутрішнього ринку. Запропоновано закріпити у вітчизняному законодавстві поняття «гідна оплата праці», характерними рисами якої мають бути: відповідність світовим стандартам, вартості життя та робочої сили; справедлива заробітна плата щодо інших працівників; відповідність кількості та якості праці; своєчасна виплата.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 – етнологія. – Національна академія наук України. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. – Київ, 2012. Дисертація присвячена комплексному дослідженню звичаєво-правового інституту наймитування в українській етнокультурі другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Розкрито основні складові частини договору наймання робітників за звичаєвим правом. Досліджено особливості відносин між господарями і наймитами та їх регулювання. Виявлено, що в звичаєво-правових відносинах наймання традиційні уявлення українців стосовно соціальних ролей у сімейних, громадських та трудових відносинах мали вплив на сфери сільськогосподарського найму чоловіків та жінок, можливості реалізації своєї робочої сили, умови праці та платні, обсяг прав та обов'язків. Показано, що звичаї самоорганізації повинні були забезпечити успішну реалізацію виконуваних за наймом робіт і гармонізувати відносини як між наймитами та господарями, так і всередині наймитського колективу. Проаналізовано основні світоглядні та звичаєво-правові уявлення, пов'язані з відносинами наймання, соціальним і правовим становищем наймита. Формування та функціонування інституту наймитування в українській етнокультурі відбувалося на основі звичаєво-правових і господарських традицій, світоглядних настанов, усталених статевовікових та соціальних ролей українського селянства під впливом нових соціально-економічних явищ.
Thesis for the Degree of Candidate of Historical Sciences, speciality 07.00.05 – ethnology. – M. Ryls’ky Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2012. This thesis offers complex study of the essence, significance and functioning of customary law institute of hiring in Ukrainian ethnoculture. The institute is analysed as a system of interconnected customary law ideas and norms, terms of agreement, ritual practices, social and gender roles, forms of organization, labour activity and lore concerning the hiring agricultural workers. The study reveals basic components of labour contract and analyzes special features of relations between wage labourers and masters and their regulation according to customary law norms. Traditional ideas of Ukrainians concerning social roles in domestic, communal and labour relations influenced spheres of men and women farm labour, availabilities of their workforces implementation, terms of labour and rewards, measures of rights and obligations. These ideas in customary-law relations of hiring consolidated the status of women and children as deficient labourers comparatively to men. The results of research show that customs of worker self-organization were aimed to secure successful execution of hired labour and to harmonize the relations between labourers and masters and within the working association. The objectives of the research are Ukrainian peasantry’s world-view and customary law conceptions that played fundamental role in the relations of hiring, social and law status of wage labourers. It also focuses on the examination of the consequences of this tradition on the social life of peasant community.Agricultural ritualism including magic rituals subserved proper regulation of hiring and accomplishment of works as well as labour contract compliancy. Drawing upon research it becomes clear that the functioning of examined tradition of hiring labourers was based on established customary law and economic practices, social and gender roles that are embedded in Ukrainian traditional culture. Moreover, the customary law practice of hiring labourers had a great impact on core values and relationships within peasant community.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 – етнологія. – Національна академія наук України. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. – Київ, 2012. Дисертація присвячена комплексному дослідженню звичаєво-правового інституту наймитування в українській етнокультурі другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Розкрито основні складові частини договору наймання робітників за звичаєвим правом. Досліджено особливості відносин між господарями і наймитами та їх регулювання. Виявлено, що в звичаєво-правових відносинах наймання традиційні уявлення українців стосовно соціальних ролей у сімейних, громадських та трудових відносинах мали вплив на сфери сільськогосподарського найму чоловіків та жінок, можливості реалізації своєї робочої сили, умови праці та платні, обсяг прав та обов'язків. Показано, що звичаї самоорганізації повинні були забезпечити успішну реалізацію виконуваних за наймом робіт і гармонізувати відносини як між наймитами та господарями, так і всередині наймитського колективу. Проаналізовано основні світоглядні та звичаєво-правові уявлення, пов'язані з відносинами наймання, соціальним і правовим становищем наймита. Формування та функціонування інституту наймитування в українській етнокультурі відбувалося на основі звичаєво-правових і господарських традицій, світоглядних настанов, усталених статевовікових та соціальних ролей українського селянства під впливом нових соціально-економічних явищ.
Thesis for the Degree of Candidate of Historical Sciences, speciality 07.00.05 – ethnology. – M. Ryls’ky Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2012. This thesis offers complex study of the essence, significance and functioning of customary law institute of hiring in Ukrainian ethnoculture. The institute is analysed as a system of interconnected customary law ideas and norms, terms of agreement, ritual practices, social and gender roles, forms of organization, labour activity and lore concerning the hiring agricultural workers. The study reveals basic components of labour contract and analyzes special features of relations between wage labourers and masters and their regulation according to customary law norms. Traditional ideas of Ukrainians concerning social roles in domestic, communal and labour relations influenced spheres of men and women farm labour, availabilities of their workforces implementation, terms of labour and rewards, measures of rights and obligations. These ideas in customary-law relations of hiring consolidated the status of women and children as deficient labourers comparatively to men. The results of research show that customs of worker self-organization were aimed to secure successful execution of hired labour and to harmonize the relations between labourers and masters and within the working association. The objectives of the research are Ukrainian peasantry’s world-view and customary law conceptions that played fundamental role in the relations of hiring, social and law status of wage labourers. It also focuses on the examination of the consequences of this tradition on the social life of peasant community.Agricultural ritualism including magic rituals subserved proper regulation of hiring and accomplishment of works as well as labour contract compliancy. Drawing upon research it becomes clear that the functioning of examined tradition of hiring labourers was based on established customary law and economic practices, social and gender roles that are embedded in Ukrainian traditional culture. Moreover, the customary law practice of hiring labourers had a great impact on core values and relationships within peasant community.