Journal articles on the topic 'Довіра до судової влади'
To see the other types of publications on this topic, follow the link: Довіра до судової влади.
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Довіра до судової влади.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
МОСКВИЧ, ЛІДІЯ. "Довіра до суду: стан та інструменти впливу." Право України, no. 2018/03 (2018): 9. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-009.
Full textAbstract:
Сьогодні в Україні є очевидним існування системних проблем у відносинах державної влади і суспільства, які протягом останніх років призвели до надзвичайного зниження рівня довіри громадян до державних інституцій загалом та до суду зокрема. Утім, довіра громадян – це особливе джерело сили державної влади й одночасно показник її ефективності. Влада, яка не користується підтримкою населення, якій не довіряють люди, не є життєздатною. Збереження подібного становища при загальній психологічній кризі може викликати підвищення соціальної напруги в суспільстві. Ось чому серед найважливіших завдань, що стоять перед судовою владою в Україні, першочерговим є набуття довіри громадян, підвищення свого авторитету й соціального статусу у суспільстві. Наукове опрацювання проблеми довіри суспільства до суду як одного з критеріїв його ефективності дасть змогу окреслити напрями оптимізації діяльності судової системи, підвищити авторитет судової влади в суспільстві зокрема та громадську підтримку судової реформи загалом, налагодити їхнє взаєморозуміння і взаємодію з метою більш ефективного здійснення судової політики. Метою статті є визначення структурних елементів такого системного явища, як довіра до суду, їхній аналіз, з’ясування проблем, що негативно впливають на стан довіри до суду та внесення пропозицій щодо можливих шляхів їхнього вирішення. Фактично виникнення питання недовіри до однієї з гілок державної влади свідчить про кризу єдності державної влади. Питання довіри до суду є елементом системної довіри до державної влади, а отже, має вирішуватися системними заходами. Водночас певні передумови виникнення недовіри до судової влади закладені в нормативних актах, провокуються конкурентними діями гілок влади та окремими носіями державної влади. Виправити ситуацію може правозастосовна та правотлумачна практика, що заснована на принципі верховенства права, і розуміння легітимної мети, закладеної в праві. Оскільки судова влада є державною владою, то загальні засади формування суспільної довіри до державних інститутів повинні мати свою імплементацію і в механізмах формування довіри до суду. Водночас специфіка функцій, способи формування органів судової влади та її функціонування здійснює визначальний вплив на інструменти формування її позитивного іміджу в суспільній свідомості, надаючи їм специфічні характеристики. До змістовних елементів, які впливають на формування довіри до суду в учасників процесу, належать: а) незалежність та неупередженість суду при вирішенні конфлікту; б) об’єктивність і всебічність процесу пізнання, а також правильність його результату; в) справедливість судового рішення у матеріально-правовому сенсі; г) справедливість судового розгляду в процесуальному сенсі (як надання сторонам рівних можливостей для відстоювання в суді своїх інтересів); ґ) законність дій та рішень суду.
2
Удовика, Л., and В. Новоселова. "ПРИРОДА І ЗМІСТ ДОВІРИ ДО СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ КРІЗЬ ПРИЗМУ СВІТОВОГО ДОСВІДУ." Юридичний вісник, no. 4 (October 6, 2021): 127–42. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.2225.
Full textAbstract:
Статтю присвячено визначеннюприроди і змісту довіри до судовоївлади в контексті світового досвідуяк підґрунтя відновлення довіри досудової влади в Україні. Обґрунто-вано, що довіра до судової влади –це складне та комплексне явище,яке має соціальну, етичну, куль-турно-цивілізаційну, психологічну,когнітивну, правову природу, відо-бражає сприйняття і ставленнясуспільства, соціальної групи, інди-віда до діяльності органів судовоївлади, судових рішень, сформованена основі оцінки її діяльності тапереконаності в істинності і пра-вильності професійних, етичних,соціально-психологічних дій суддів,правосудності їхніх рішень, та єдобровільним свідомо-позитивнимставленням, моральною або дієвоюпідтримкою судової влади нині тав майбутньому. В якості комплекс-ного явища довіра до судової владимає інструментальну, соціальну івласну цінність. Інструментальнацінність довіри до судової владиполягає в тому, що, маючи довірудо судової влади як складник пра-вової культури, людина та суспіль-ство вибудовують свою поведінкувідповідно до встановлених пра-вил і вимог, у разі необхідності всудовому порядку захищають своїправа та інтереси, виконуютьсудові рішення. Водночас особли- вості та відмінності національної правової системи, правової куль- тури суспільства накладають від- биток як на форми нормативності, так і на процесуальний характер її забезпечення. Соціальна цінність довіри до судової влади полягає в тому, що вона втілює загальне сприйняття і ставлення громадян та суспільства загалом, сприяє більш ефективній діяльності судо- вої влади, ефективній комунікації між суспільством і судовою вла- дою. Соціальна цінність довіри до судової влади визначається її здат- ністю спонукати осіб до судовоговирішення правових конфліктів.Власна цінність довіри до судовоївлади полягає в тому, що довірадо судової влади виступає як кри-терій, показник і загальне мірилоефективності діяльності судовоївлади, правосудності її рішень.Високий рівень довіри громадян ісуспільства до судової влади надаєїй простір для незалежності, про-зорості, гласності, відкритості,здійснення заходів, спрямованих напідвищення ефективності, набли-ження до європейських стандартівсудочинства.
3
Shulga, Anastasia, and Tetyana Yaroshchuk. "ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ТА ВЗАЄМОДІЯ ІМІДЖУ СУДОВОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ І ДОВІРИ ГРОМАДЯН: ПРОБЛЕМИ ТА СПОСОБИ УДОСКОНАЛЕННЯ." Public Administration and Regional Development, no. 3 (April 11, 2019): 192–218. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.03.12.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовується взаємозв’язок та взаємодія іміджу судової влади і довіри громадян до неї на сучасному етапі. На початку дослідження визначено поняття «імідж» та «імідж судової влади», а також що являє собою довіра в контексті сучасної науки та публічного управління. Наведено різні статистичні дані соціологічних досліджень, на основі яких зроблено висновок, що рівень довіри громадян до судової влади України занадто низький. Описано Індекс довіри до судової влади. Зазначено, що імідж судової влади прямо залежить від рівня довіри громадян до неї. Довіра та імідж судової влади взаємодіють між собою, заради досягнення однієї мети – гідне і справедливе вітчизняне правосуддя. У статті перераховані чинники, які впливають на рівень довіри до судової влади, тим самим погіршуючи її імідж. Результати окремих соціологічних досліджень свідчать про те, що найбільш проблемними факторами в українському правосудді, які впливають на зниження рівня довіри до судової влади є корупція та людський чинник. Підкреслено, що низький рівень довіри до суду є перешкодою для залучення іноземних інвестицій. Наприкінці статті зазначено, що зміна суб’єкта і процедури призначення суддів та строку їх перебування на посаді кардинальним чином не вплине на рівень корупції в системі правосуддя та довіри до судової влади, а також на якість, об’єктивність і незалежність роботи судів. Для покращення існуючої ситуації в системі вітчизняного правосуддя, насамперед, потрібно змінити ставлення самих суддів до того, що вони роблять, їхню свідомість та сприйняття навколишньої реальності. Зроблено висновок, що імідж судової влади відіграє неабияку роль не лише у питанні захисту прав і свобод та відновлення справедливості, а й у питанні економічного зростання всієї держави. Запропоновано напрями підвищення рівня довіри до судової влади та формування її позитивного іміджу.
4
Біла-Кисельова, А. "Погляд Європейського суду з прав людини на роль «publicwatchdog» для інтеграції правосуддя в суспільство." Юридичний вісник, no. 1 (August 6, 2020): 261–66. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1621.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано рішення ЄСПЛ у розрізі діяльності осіб, що перебувають на службі в держави, зокрема судової влади. Досліджено справи ЄСПЛ Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, Thoma v. Luxemburg, CENTRE FOR DEMOCRACY AND THE RULE OF LAW v. Ukraine. Установлено роль організацій, що здійснюють важливу функцію «сторожового пса демократії» (publicwatchdog). Наголошено, що «суди - гаранти справедливості, роль яких є основоположною в державі, де визнається й діє принцип верховенства права, - повинні користуватися довірою громадськості». Для цього необхідний контроль з боку недержавних громадських організацій і ЗМІ як діяльності судової влади, так і персоналу, який надає послуги з правосуддя. Досліджується діяльність судів через призму «довіра суспільства - відкритий суд - особа судді».
У дослідженні приділяється увага статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розкривається її зміст за допомогою рішень ЄСПЛ.
Також автор звертає увагу на позицію Ради Європи щодо судових органів і підкреслює тезу «правосуддя є важливим компонентом демократичних суспільств». Це узгоджується відповідно до універсальних стандартів щодо правосуддя та прав людини.
Зроблено висновок, що опція «publicwatchdog» є чинною в демократичному суспільстві для вдосконалення державних інститутів, ЄСПЛ підтверджує це в практиці. Суддя є фігурою сучасного суспільства, а отже, суспільний інтерес до такої фігури є виправданий для утвердження довіри до всієї судової влади й формування демократичної України. При цьому автор зазначає, що саме завдяки громадським організаціям, ЗМІ, громадянам та адвокатам, які вивчають роботу судів (суддів), аналізують сучасний стан правосуддя, повідомляють про рівень «доступу до правосуддя» та загальну практику в судах за окремими категоріями справ, формується думка про судову владу.
5
Алєксєєва, А. О. "Щодо стандартів участі народу у здійсненні судочинства в Японії." Актуальні проблеми держави і права, no. 87 (November 4, 2020): 3–10. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2792.
Full textAbstract:
Проблема участі народу у здійсненні судочинства є перманентною для української судової системи із часів незалежності. Неодноразово були здійснені спроби реформування інституту народних засідателів та присяжних, які фактично не мали необхідного результату, що підтверджується опитуваннями щодо рівня довіри народу до судової гілки влади та практичними проблемами залучення присяжних до участі в судових засіданнях.
Звичайно, проблема реформування і розвитку судової системи не може бути вирішена у відриві від міжнародного досвіду, особливо країн зі схожим історичним досвідом і тих, які тривалий час присвятили пошуку оптимальної моделі залучення народного елемента та вирішенню питань, найбільш гострих для нашої судової влади.
У даному контексті автор вирішила проаналізувати японську систему залучення народного елемента до здійснення судочинства в контексті останньої судово-правової реформи 2009 року в Японії - країни, яка відмовилась від англо-американської моделі присяжних та створила власну, змішану систему, вдало поєднала основи англо-американської та континентальної моделей. На основі ключових елементів змішаної системи японського судочинства було сформульовано перелік пропозицій для вдосконалення наявної системи залучення народу до здійснення судочинства в Україні, зокрема: забезпечити необхідну кількість присяжних, встановити розумні строки судового розгляду справи із граничними термінами, забезпечити зрозумілість кримінального процесу для присяжних та запровадити у кримінальному процесі обов'язкове проведення «попереднього засідання».
Десятирічний успішний досвід роботи японської системи саібан-ін дозволяє стверджувати, що вказані пропозиції можуть привести до реального залучення народу України до участі в судочинстві та спрощенні кримінального процесу як передумови ефективної роботи змішаної колегії суддів та представників народу. У процесі реформуванням інституту участі народу у здійсненні правосуддя необхідно пам'ятати, що правосуддя, що відправляється «судом рівних», у демократичному суспільстві розцінюється як життєво необхідна соціально-політична підсистема, за допомогою якої реалізуються основні права й обов'язки громадян країни, довіра до судів та віра в торжество справедливості.
6
Дубінко, Д. О. "ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ОСНОВ СУДОЧИНСТВА." Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика), no. 3-4 (November 27, 2018): 299–306. http://dx.doi.org/10.33244/2521-1196.3-4.2018.299-306.
Full textAbstract:
У статті розглядаються основні напрями реформування органів судової влади, метою якої є демократизація усіх форм судочинства, відновлення довіри громадян до судової влади, а також підвищення професійного рівня підготовки суддів та якості прийнятих судових рішень. Чинне вітчизняне законодавство, яке регулювало організацію та діяльність правоохоронних органів, на сьогодні зазнає кардинальних змін. Зміни в правовому регулюванні судової влади відповідають міжнародним стандартам та рекомендаціям міжнародних інституцій Ради Європи та Європейського Союзу. Сучасна судова система покликана забезпечити належний рівень доступу громадян до правосуддя та забезпечити механізм принципів сучасного вітчизняного правосуддя.
7
ЧЕРНЕНКО, ОЛЕНА. "Емоційна складова судового рішення." Право України, no. 2020/07 (2020): 120. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-120.
Full textAbstract:
При здійсненні правосуддя судді повинні утверджувати гарантовану Конституцією та законами України незалежність і самостійність судів, підвищувати авторитет судової влади, забезпечувати обов’язковість судових рішень через справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд та вирішення судових справ, дотримання присяги судді. Суспільство висуває до судді високі вимоги й очікує від нього ідеальної поведінки. Посада судді вимагає не тільки досконалого знання законів та інших нормативно-правових актів, а й дотримання етичних норм, витримки, толерантності, відповідальності, справедливості, наполегливості, принциповості. Від рівня професійної правосвідомості судді залежить не лише якість здійснюваної ним роботи, а й загальне враження суспільства про правосуддя у державі. Метою статті є аналіз впливу внутрішньопсихологічних чинників на ухвалення суддею рішень у справі. Авторка розглядає професійну діяльність судді як таку, що постійно супроводжується нервово-емоційним напруженням і, як наслідок, надмірними нервовопсихічними навантаженнями, які є причиною емоційного вигорання суддів. Професійне вигорання веде до виснаження емоційних, фізичних та особистісних ресурсів людини. Наслідками професійного вигорання судді є зниження авторитету судової влади, прийняття незаконних рішень, поведінка, що суперечить Кодексу суддівської етики, тощо. Суддя, в якого проявляються ознаки професійного вигорання, не може належним чином здійснювати судочинство і потребує психологічної допомоги. У статті наголошується на тому, що лише високопрофесійна, моральна, етична поведінка судді здатна викликати повагу до суду та забезпечити впевненість учасників судового процесу в неупереджених результатах розгляду справи. Суддя проходить постійне випробування на професійну майстерність, людську мудрість і вдале вирішення конфліктних ситуацій. Судові рішення повинні утверджувати справедливість й укріплювати довіру суспільства до судової влади. Совість, чесність, честь, гідність, професіоналізм є головними моральними орієнтирами у здійсненні правосуддя. Тому, незважаючи на різноманітні фактори впливу на суддю під час розгляду справи, він повинен вміти здійснювати контроль за власними емоціями і залишатися неупередженим при ухваленні судових рішень.
8
Рибалкін, Андрій, and Юлія Сєдих. "СИСТЕМА СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ РОЛЬ У РОЗБУДОВІ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ." Молодий вчений, no. 5 (93) (May 31, 2021): 334–37. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-64.
Full textAbstract:
У статті здійснено теоретико-правовий аналіз діяльності органів судової влади у процесі реформації. Визначено конституційно-правові особливості роботи органів судової влади у сучасних умовах. Досліджено зміни, внесені до організації роботи судів внаслідок реформування інституту. Визначено місце судів загальної юрисдикції у системі охорони і захисту прав та свобод людини і громадянинав Україні. Наголошено, що суди мають фундаментальне значення для формування та розвитку демократичної, правової та соціальної держави. Актуалізовано, що реформаційні процеси у сфері судоустрою повинні бути спрямовані на підвищення ролі громадянського суспільства, що забезпечить підвищення довіри до органів судової влади та державних органів в цілому. Визначено, що судові органи сприяють вирішенню найбільш важливих завдань, що виникають перед правовою державою, таких, як захист прав і свобод людини, підтримання режиму правової законності у сфері управління і стабілізації державної влади. У своїй діяльності судові органи знаходяться в постійній взаємодії з законодавчими та виконавчими органами, і у зв'язку з цим потрібно наукове осмислення і законодавче закріплення способів і меж відповідної взаємодії.
9
Щербанюк, Оксана. "Індивідуальна конституційна скарга як засіб забезпечення конституційної демократії." Право України, no. 12/2018 (2018): 77. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-12-077.
Full textAbstract:
Принциповим для кожної структури влади є повновладдя народу (ч. 2 ст. 5 Конституції України). З метою реалізації цього положення для забезпечення права на справедливий суд, конституційно-правовою реформою в частині правосуддя від 2 червня 2016 р. був запроваджений інститут конституційної скарги. Зокре ма, відповідно до ст. 1511 Конституції України громадяни та юридичні особи можуть звертатися до Конституційного Суду України (КСУ) з конституційними скаргами щодо конституційності законів України за умови, що автор клопотання вважає застосований в остаточному судовому рішенні закон таким, що суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана, якщо всі національні засоби правового захисту вичерпані. Для судової влади і судочинства зміни до ст. 55 Конституції України відкрили шлях формування нового конституційно-правового світогляду у відносинах вирішення принципово нових завдань суддів у застосуванні міри верховенства права особи в конфліктах із законами. У ситуаціях порушення законами прав і свобод людини критерієм загального блага є “конституційна скарга”. При цьому у пошуках права суд повинен ґрунтуватися на двох засадах – верховенстві права та справедливості. У таких умовах важливу роль відіграватиме суб’єктивний угляд судді, зумовлений різними підходами до пізнання принципів права, конституційних цінностей, які впливають на його світогляд у конкретній судовій справі. Тому концептуальними обмеженнями суддів у пошуку властивостей права при прийнятті рішень за конституційними скаргами мають бути справедливість та соціальна користь. Актуальність цієї статті та перспективи подальшого дослідження теми вбачаються у її своєчасності, адже саме конституційна скарга обумовлює справедливий судовий розгляд і дотримання права доступу до правосуддя згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Метою статті є аналіз сформованих у доктрині конституційного права (з урахуванням теоретичних і практичних аспектів) підходів до розуміння сутності консти туційної скарги, аналіз міжнародного європейського досвіду функціонування консти туційної скарги для вироблення цілісного уявлення про інститут індивідуальної конституційної скарги в системі гарантій прав та свобод людини, а також викладення власного бачення вдосконалення цього інституту. Встановлено, що конституційна судова практика щодо конституційних скарг повинна стати потужним інструментом формування права, розвитку його на засадах справедливості й загального блага для громадян та органів публічної влади. Це прояв нового феномена “живого права”. Визначено, що для функціонування теорії живої конституції потрібна низка передумов, зокрема: наявність суду, який здійснює конституційний контроль; існування ускладненої процедури внесення змін до консти туції, яка не дозволяє без ускладнень вносити в неї зміни та доповнення, що і ставить питання про необхідність оживлення такої конституції; наявність довіри населення до судової влади; заняття суддівських посад сильними, самостійними, активними суддями, які готові творчо розвивати конституційне право шляхом розширювального тлумачення конституції. Автор доходить висновку, що конституційна скарга громадян через реформу судової влади 2016 р. стала базовим елементом правового життя, підтвердженням пріоритету прав і свобод людини перед будь-яким законом, який їх обмежує, має примусити владу до самообмеження і врахування конституційних цінностей.
10
СКОМОРОХА, ЛЮДМИЛА. "Морально-етичні складові посади судді в Україні." Право України, no. 2019/11 (2019): 281. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-281.
Full textAbstract:
У статті досліджуються питання принципів формування суддівського корпусу в Україні. Звернуто увагу на необхідність законодавчої актуалізації стандартів поведінки судді з урахуванням широкого використання ними соціальних мереж та інших засобів обміну й розповсюдження інформації. Наголошено на одній із головних проблем, яка нині постала перед судовою владою, – необхідності повернення довіри громадян, суспільства до судової влади, щоб кожна людина відчувала повагу до носіїв суддівської мантії. Високий рівень вимог до професійної підготовки, морально-етичних та інших особистих якостей осіб, які претендують на посаду судді, визначає необхідність використання сучасних методів вивчення особистості. Мета статті полягає у висвітленні та актуальності питання морально-етичних вимог, які висуваються до судді (кандидата на посаду судді), їх законодавчої регламентації. Унеможливлення тиску та впливу на суддівський корпус у межах чинного законодавства, дотримання принципу незалежності судової влади в Україні. Україна перебуває у стані постійного пошуку й удосконалення шляхів формування незалежної судової гілки влади. Проте ці процеси не повинні гальмувати діяльність суду та поповнення його новими суддями, оскільки життя не стоїть на місці й суддівський корпус потребує постійного оновлення. Формування суддівського корпусу з кола осіб, які найбільше підходять за своїми професійними й особистими якостями на посаду судді, є одним із головних аспектів успішного завершення судової реформи та створення сильної і незалежної судової влади, що має високий авторитет у суспільстві. Авторка доходить висновку, що стає очевидним питання, чому останнім часом суспільство все більше схильне до розгляду роботи судді виключно через призму негативу, можливості притягнення його до відповідальності, визначення підстав та умов, за яких на суддю буде накладено стягнення. Одним із аспектів цієї пробле ми можна назвати дефіцит моральності в поведінці суддів. Коли йдеться про проблеми в суддівському корпусі, то очевидним стає питання, з кого складається такий корпус і на яких засадах відбувається його формування. Одним з елементів професійності судді є професійний обов’язок, пов’язаний із професійною честю, етичністю, моральністю, постійним підвищенням майстерності, вихованням у людей поваги до закону. Особливе місце у судовій діяльності займає суддівське сумління, яке формується на основі правових та етичних вимог. Суддівське сумління змушує суддю діяти відповідно до своїх моральних переконань і професійних обов’язків. Професійні якості судді – це певний набір характеристик, які мають вказувати на те, яким є або має бути суддя, вони дають змогу висвітлити те особливе, що відрізняє професію судді від інших професій. У діяльності судді реалізується значна кількість спеціальних якостей і навичок, що становлять ментальність особистості і визначають її творчий потенціал, а також індивідуальний стиль роботи. Суддя, здійснюючи державну діяльність, є носієм судової влади, його робота пов’язана з високими психоемоційними навантаженнями, особливо сьогодні.
11
Овсяннікова, О. О. "БЕЗСТОРОННІСТЬ СУДУ ЯК ЕЛЕМЕНТ СПРАВЕДЛИВОСТІ СУДОВОЇ ВЛАДИ." Знання європейського права, no. 2 (October 27, 2020): 90–96. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.81.
Full textAbstract:
У статті розглядається безсторонність (неупередженість) суду як невід'ємний елемент та міра реалізації завдань справедливого суду. Зауважується, що одним із чинників, що позитивно впливає на формування громадської думки щодо судової влади та суддів безумовно, є безсторонність (неупередженість) суддів. Адже безсторонній розгляд і вирішення судових справ - один із головних обов'язків кожного судді, а також складова частина присяги судді, порушенням якої визнається, зокрема, вчинення суддею дій, що можуть викликати сумнів у його неупередженості та підірвати довіру до судової влади в цілому з боку громадськості. Статтю присвячено дослідженню сутності безсторонності суддів та визначенню її основних критеріїв з огляду на міжнародні норми, норми національного законодавства, а також практику Європейського Суду з прав людини. Зазначається, що в Європейському Суді з прав людини напрацьована багаторічна практика щодо з'ясування того, чи був національний суд, розглядаючи конкретну справу, безсторонннім у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, п. 1 ст. 6 Конвенції вимагає, щоб «суд», що підпадає під його дію, був неупередженим. Як правило, неупередженість означає відсутність упереджень або упередженості, при цьому її наявність або відсутність можуть бути перевірені різними способами. Отже, сенс і прояви безсторонності прийнято виводити з оцінок правового поняття «упередженість», яке має окремі усталені практикою Європейського Суду критерії, пов'язані з наданням переваг одній зі сторін спору. Саме на констатації фактів упередженості і на цій основі визнання порушень правил Конвенції про справедливий суд побудована прецедентна практика Європейського Суду. Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод повинна визначатися за об'єктивним та суб'єктивним критеріями. Європейський Суд у своїх рішеннях проводить відмінність між об'єктивним підходом, тобто визначенням, чи були судді надані достатні гарантії, щоб виключити будь обґрунтовані сумніви в цьому відношенні, та суб'єктивним підходом, тобто прагненням переконатися в суб'єктивному обвинуваченні або інтересі певного судді у конкретній справі. У статті також проаналізовані приклади випадків, у яких може постати питання щодо недостатньої безсторонності суду: перший, функціонального характеру, стосується, наприклад, виконання однією особою різних функцій в межах судового провадження, або ієрархічні чи інші зв'язки між цією та іншою особою в межах того ж провадження; другий має особистий характер і є наслідком поведінки судді у даній справі. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок, що безсторонність є ключовою характеристикою судді, головною ознакою судової влади та основою судового процесу і вважається очевидним фактом. Безсторонність суду має означати його діяльність виключно на основі чинного законодавства, враховуючи принцип верховенства права, на підставі професійних знань і власної правосвідомості, виключаючи будь-який сторонній вплив і підконтрольність. Власне безсторонність як ознака справедливого судового розгляду означає рівне ставлення суду до учасників, вирішення спору як нейтральним і безстороннім фахівцем без надання комусь переваг. Саме такий стан речей зможе реально забезпечити право кожної особи на справедливий судовий процес та слугувати стандартом організації судочинства у правовій демократичній державі.
12
Гаврилюк, Р. А. "СОЦІАЛЬНА ЦІННІСТЬ ДИСКУСІЇ ПРО ГНОСЕОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВСТАНОВЛЕННЯ ІСТИНИ У СУДОВІЙ СПРАВІ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (40) (February 4, 2021): 76–84. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-76-84.
Full textAbstract:
Розбудова державного устрою в нашій незалежній Україні відбувається вже майже 30 років. Паралельно з розбудовою суспільних відносин здійснюється і трансформація окремих гілок влади, їх побудова та внутрішня організація. Чи не найбільш радикальні, і з періодичністю змін у політичному керівництві країни, відбуваються і зміни у системі судоустрою. Така періодичність призвела на сьогоднішній день до стану, коли попередній етап розбудови судової влади ще не був завершений, а новий вже починає своє нове будівництво, що призводить до конфліктів у створюваних структурах та визначенні засад і мети їх діяльності. Також це призводить до конфлікту правових норм, що приймаються в забезпечення їх діяльності.
Перегляд основних засад суспільного устрою і розбудова суспільних інститутів вимагає наукового обґрунтування та долучення до процесу розбудови суспільства і наукової думки, яка у свою чергу не може за своєю природою миттєво бути представлена у відповідь на кожну зміну у суспільстві, чи на політичні уподобання, чи на принципові зміни засад функціонування гілок та органів влади. Науці потрібен час, науці потрібна дискусія, науці потрібні думки дослідників для формування концепцій та представлення узагальнень та висновків.
Все вищенаведене стосується і засад судового провадження, відправлення правосуддя та принципів, за якими кожен окремий суддя судової гілки влади буде приймати рішення в окремій справі. При цьому чи не найважливим у цьому процесі залишається питання сприйняття його суспільством, вироблення у суспільства до ного довіри та підтримки.
Ключові слова: істина, об’єктивна істина, формальна істина, теорія доказування, мета судового провадження.
13
ЩЕРБАНЮК, ОКСАНА. "Конкурсний добір суддів: проблеми конституційної реалізації." Право України, no. 2018/03 (2018): 92. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-092.
Full textAbstract:
Конституційно-правова та судово-правова реформи, масова пере оцінка цінностей вимагають перегляду існуючих стереотипів на процес формування іміджу органів судової влади загалом та суддів зокрема. Аналіз норм конституційного законодавства переконує в необхідності не тільки закріплення норм про конкурсні засади добору суддів, а й особливостей їхнього застосування на практиці. Враховуючи зазначене, актуальність цієї статті та перспективи подальшого дослідження теми вбачаються у її своєчасності, адже саме за допомогою конкурсного добору було сформовано Верховний Суд, призначені судді Конституційного Суду України (далі – КСУ) за квотами з’їзду суддів України та Президентом України, в майбутньому очікується конкурс до Вищого антикорупційного суду України та Вищого суду з питань інтелектуальної власності, апеляційних та місцевих судів. Крім того, актуальність дослідження проблеми конституційної реалізації конкурсного добору суддів зумовлена прагненням України шляхом проведення конституційно-правової та судово-правової реформ подолати критичне ставлення до судової влади, судового захисту прав і свобод особи та відновити довіру суспільства до суду. Попри значну кількість наукових публікацій, у яких питання добору суддівських кадрів прямо чи опосередковано зачіпаються, наукою конституційного права ще не вироблено єдиного підходу до розв’язання цієї проблеми, у результаті чого статусні закони України “Про судоустрій і статус суддів” та “Про Конституційний Суд України” не мають належного доктринального підґрунтя. Тому моніторинг застосування зазначених норм на практиці є необхідним з метою забезпечення дотримання конституційних принципів організації та функціонування державної, зокрема, судової влади. Метою статті є аналіз сформованих у доктрині конституційного права (з урахуванням законодавчих і практичних аспектів) підходів до розуміння критеріїв організації конкурсного добору суддів для вироблення цілісного уявлення про проб леми його реалізації, а також викладення власного бачення удосконалення цієї процедури. Встановлено, що конкурсний порядок добору суддів полягає в пошуку найбільш гідних кандидатів на суддівські посади, однак він повинен бути вдосконалений. Запропоновано визначити конкретні критерії професійної етики й доброчесності кандидата на посаду судді та передбачити перевагу професійного критерію при визначенні переможців конкурсу. При цьому спочатку має відбуватися дослідження досьє та проведення співбесіди з кандидатом і лише потім складання іспиту, за результатами якого слід визначати переможців конкурсу. Автор доходить висновку, що необхідно узгодити положення ст. 2084 Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” зі ст. 12 Закону України “Про Конституційний Суд України” та визначити принципи проведення конкурсного відбору суддів КСУ, що дасть можливість запобігти зловживанням і забезпечити прозорий відбір правників із визнаним рівнем компетентності та високими моральними якостями. Такими принципами вбачаються: забезпечення рівного доступу, політичної неупередженості, законності, довіри суспільства, недискримінації, прозорості, доброчесності, ефективного та справедливого процесу відбору.
14
Кошіль, Наталія Михайлівна. "КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО ЕТАПУ СУДОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ." Знання європейського права, no. 3 (February 7, 2020): 55–64. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i3.22.
Full textAbstract:
У процесі проведення кожної реформи виникають певні проблеми, здебільшого пов’язані з прогалинами у її програмних документах, - адже неможливо приділити однаково прискіпливу увагу усім аспектам, які піддають реформуванню. Не є виключенням і судова реформа. Найновішою подією чергового етапу судової реформи є набуття чинності Законом України від 16 жовтня 2019 року «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування». Сформульовано, що, як і на попередньому етапі судової реформи, на її сучасному етапі найбільшу увагу привертає саме орган, який очолює систему судів загальної юрисдикції – Верховний Суд. Рекомендовано приділити більше уваги судам першої інстанції, що є органами, які вирішують найбільшу кількість справ в Україні.
Майже кожний Глава держави в Україні робить свій внесок у розвиток судової системи, пропонуючи черговий етап судової реформи. Ця реформа триває майже безперервно з моменту проголошення незалежності країни. Її необхідність спочатку була викликана нагальністю реформування такої, що «дісталась» у спадок, радянської судової системи. Очевидно, що судова система антидемократичної держави не узгоджувалась з демократичним режимом, а пізніше – з конституційними цінностями та принципами Основного Закону України 1996 р. Необхідність останніх етапів цієї реформи обґрунтовується прагненням підвищити рівень довіри до органів судової влади. У процесі проведення кожної реформи виникають певні проблеми, здебільшого пов’язані з прогалинами у її програмних документах, - адже неможливо приділити однаково прискіпливу увагу усім аспектам, які піддають реформуванню. Не є виключенням і судова реформа.
15
ХОТИНСЬКА-НОР, ОКСАНА. "Дисциплінарна відповідальність vs незалежність судді: у пошуках балансу." Право України, no. 2018/03 (2018): 110. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-110.
Full textAbstract:
Однією з фундаментальних гарантій справедливого судового розгляду, а отже, важливою гарантією верховенства права, є незалежність суддів, що забезпечується завдяки низці законодавчо встановлених приписів. Механізм реалізанцепту незалежності суддів є складноструктурованим, передбачає сукупність елементів, що є різними за своїм змістом і характером. Чільне місце у ньому посідає спеціальний порядок притягнення суддів до відповідальності. Проте показники у цій сфері відображають не лише рівень суддівської незалежності в державі, а й ефективність функціонування судової влади, рівень суспільної довіри до неї. Остання вимагає наявності розумного балансу між незалежністю та підзвітністю представників суддівського корпусу, формою виразу якої є їхня юридична, зокрема, дисциплінарна відповідальність. Оновлення законодавства у сфері судової влади засвідчило зміну підходів у питанні притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Оскільки дисциплінарна відповідальність суддів завжди балансує із забезпеченням їхньої незалежності, гостро постає проблема наявності належних пересторог перетворення її на засіб тиску. Мета статті полягає у тому, аби на основі системного аналізу положень чинного законодавства з’ясувати питання, чи на сучасному етапі судової реформи досягнуто балансу у сфері забезпечення незалежності суддів і притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. Встановлено, що порівняно з попередніми періодами судової реформи, нинішній відрізняється “суворістю” запроваджених змін у сфері нормативного регулювання притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, логіко-структурний і системний методи аналізу окремих положень чинного Закону України “Про судоустрій і статус суддів” дали змогу дійти висновку про невичерпність підстав притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, а також, що більшість із них передбачають можливість застосування найсуворішого виду дисциплінарного стягнення – подання про звільнення судді з посади. У процесі дослідження класифіковано дисциплінарні стягнення: 1) за структурою: прості і складні; 2) за ступенем впливу на можливість здійснювати повноваження судді: такі, що не впливають на здійснення суддею правосуддя, та такі, що спричиняють наслідки, які позбавлять суддю можливості здійснювати правосуддя. Окремо увагу звернуто на такий вид дисциплінарного стягнення, як подання про переведення судді до суду нижчого рівня, існування якого, на думку автора, суперечить положенням про єдиний статус судді. Запроваджена в Україні модель дисциплінарної відповідальності суддів містить у собі високі ризики загрози їх незалежності. Тому пошук необхідного у цій сфері балансу триває.
16
Голобородько, Д. В. "РЕФОРМА МІСЦЕВИХ СУДІВ УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 6(35) (May 7, 2021): 76–80. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).693.
Full textAbstract:
Наукову статтю присвячено актуальній темі для українського суспільства - проблемам та перспективам реформи місцевих судів в Україні. Метою написання наукової статті є окреслення основних проблем реалізації реформи місцевих судів України та визначення перспектив подальшого вдосконалення їх діяльності.
Автор виділяє такі проблеми в діяльності місцевих судів України: кадровий дефіцит (станом на кінець жовтня 2020 року некомплект у судах України становив близько 2 000 осіб); непослідовність судової реформи на місцевому рівні (у 2017 році відбулася підготовка 367 кандидатів на посади суддів, проте дотепер жоден із них не призначений на посаду); робота в умовах погіршення санітарно-епідемічної ситуації (дистанційний розгляд справ на першому етапі карантину не практикувався місцевими суддями через недосконалістьзаконодавчого підґрунтя та програмного забезпечен¬ня); проблеми в реалізації електронного судочинства; низький рівень довіри до судів (66,1% опитаних, у чиїх справах були винесені судові рішення, відповіли, що рішення законні і справедливі); реалізація здебільшо¬го сервісної функції судів; відсутність дієвого механіз¬му громадського контролю над судовою гілкою влади; дотримання права громадян на доступ до правосуддя.Автор пропонує такі перспективи подальшого вдосконалення діяльності місцевих судів України:- перезавантаження проєктів, які потребують цьо¬го, зважаючи на вимоги сьогодення, дотримання прав і свобод людини та громадянина, вимоги європейських експертів тощо (перезавантаження діяльності Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; поновлення конкурсного відбору на посади суддів в Україні тощо);- продовження реалізації перспективних проєктів, які започатковані у попередні роки (призначення на посади суддів осіб, які пройшли підготовку та очі¬кують призначення; подальше вдосконалення реалі¬зації процесу електронного судочинства; подальше вдосконалення діяльності системи «Електронний кабі¬нет»; інформаційна робота із суспільством щодо висвітлення результатів діяльності судів із метою підвищен¬ня рівня довіри населення (доступна) тощо);- створення нових структур для забезпечення на¬лежної діяльності судів з урахуванням потреб сучасного світу;- вироблення механізму ефективного громадського контролю над судовою гілкою влади;- переорієнтація судів у бік надання високоякісних сервісних послуг.
17
Овсяннікова, О. "Громадська рада доброчесності як інститут відновлення довіри громадськості до судової влади та подолання корупції в судовій системі." Право України, no. 1 (2017): 71–79.
Find full text
18
Берназюк, Ян. "Поняття зловживання процесуальними правами в адміністративному судочинстві та його вплив на довіру до судової гілки влади." Expert: Paradigm of Law and Public Administration 17, no. 5 (2021): 23–39. http://dx.doi.org/10.32689/2617-9660-2021-5(17)-23-39.
Full text
19
ІРКЛІЄНКО, АНДРІЙ. "До питання про правову доктрину в українській правовій традиції." Право України, no. 2020/06 (2020): 273. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-273.
Full textAbstract:
Мета статті – здійснити спробу визначити сутність правової доктрини в українській правовій традиції. Установлено, що представники вітчизняного і зарубіж ного політикуму, науково-експертного середовища неодноразово акцентували увагу на незадовільній якості актів, що приймаються суб’єктами нормотворчості та органами судової влади. У зв’язку з цим наголошується на важливості й необхідності наукового (доктринального) забезпечення юрисдикційної діяльності Конституційного Суду України, інших органів державної влади та місцевого самоврядування. Резюмовано, що правові системи більшості країн пострадянського простору вже відповідають двом із чотирьох основних вимог, що пред’являються до правових систем сім’ї романо-германського права, а саме методологічним та інфраструктурним. За цими критеріями сучасні правові системи держав пострадянського простору відрізняються від сім’ї романо-германського права лише деякими особливостями. Встановлено, що правова система України є складовою сучасного європейського права, що природно. За період свого історичного етногенезу український народ проявив себе органічною частиною європейської спільноти. Незважаючи на всю складність політичних взаємин, українці створювали спільну культурну та політикоправову спадщина. З огляду на своє географічне і геополітичне положення Україна перебувала в сфері перехресних впливів азіатсько-кочового, орієнтальновізантійського та європейського світів, по-різному інтегруючи їх. І все ж вирішальним вектором її соціокультурної та політико-правової орієнтації була європейська цивілізація, що першим аргументовано довів М. Грушевський. До кінця XVIII ст. і державність, і правова система України відчували на собі значний вплив правового поля загальноєвропейської цивілізації, хоча і з самобутніми особливостями в державно-правовому розвитку. Констатовано, що українська правова традиція є потужною, унікальною, формувалася протягом тисячоліть, зберегла самобутність і своєрідність, незважаючи на всі державні, політичні, економічні та соціальні катаклізми. І не варто їй побоюватися зарахування до західної традиції – у романо-германську правову сім’ю. Тисячолітня історія Україна довела, що це анітрохи не вплине на її характер і значущість. Не потрібно заперечувати минулого, а, навпаки, з багатої культурноправової традиції України необхідно взяти основне, краще, зуміти його зрозуміти й оцінити, натомість негативні ознаки спробувати нівелювати. Історико-культурному фактору необхідно приділяти особливу увагу, зокрема традиціям: менталітету, способу життя, інститутам української правової традиції. Саме це дасть змогу зберегти унікальність і своєрідність, які неможливо знищити жодними реформами або законодавчими актами.
20
Подорожна, Т. С., and О. С. Котуха. "РЕАЛІЗАЦІЯ ПРИНЦИПУ ПРАВОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЗАХИСТУ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА." Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, no. 10 (November 18, 2021): 72–80. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-10-10.
Full textAbstract:
У статті досліджено принцип правової визначеності, його реалізацію у процесі захисту прав і свобод людини та громадянина. Зазначено, що в широкому розумінні принцип правової визначеності є сукупністю вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового становища людини шляхом удосконалення процесів правотворчості і правозастосування. При цьому для сучасної конституційної держави найвищим досягненням має стати довіра громадян до самої держави та її інститутів. Така довіра може ґрунтуватися тільки на гармонійній взаємодії правової визначеності чинного законодав- ства та аналогічної його дії на практиці. Дотримання принципу правової визначеності чітко позна- чає межі діяльності державної влади, максимально домагається прозорості у відносинах держави й людини, тим самим забезпечуючи дотримання прав і свобод людини та громадянина. Наголошено на тому, що в основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верхо- венства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов’язковим для сторін і не може переглядатися. Зроблено висновок про те, що ідея та поняття «правова визначе- ність» є досить складною, багатогранною, різноаспектною категорією як для правової доктрини, так і для юридичної практики. Правова визначеність є універсальним принципом у всіх сферах юри- дичної діяльності. Це постає з того, що, по-перше, у законотворчій сфері правова визначеність є ключовим критерієм якості та основною метою цього виду діяльності; по-друге, правова визначе- ність є найважливішим інструментом і засобом у процесі реалізації конституційного контролю орга- нами правосуддя. Вищий судовий орган конституційного контролю неодноразово встановлював, що невизначеність норм права сама собою неконституційна, адже дає можливість правозастосовникові зловживати своїм становищем, по-різному тлумачити норми права залежно від власного інтересу, ставить суб’єктів права в нерівні умови.
21
Гапонов, А. "Щодо вдосконалення системи формування суддівського корпусу апеляційних судів в Україні." Юридичний вісник, no. 5 (December 8, 2020): 114–19. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2009.
Full textAbstract:
У статті викладено актуальну проблему необхідності вдосконалення нормативного регулювання процедури формування суддівського корпусу апеляційних судів України у зв'язку зі зниженням кількості суддів, що мають повноваження для здійснення правосуддя.
Розглянуто окремі проблемні аспекти здійснення процедури проведення конкурсу на посаду судді апеляційного суду, а також процедури призначення на посаду судді.
Запропоновано розв'язання проблемних питань нормативної регламентації діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на етапі подання документів для участі в процедурі проведення конкурсу на посаду судді апеляційного суду, зокрема внесення відповідних змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також до Положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді.
Під час дослідження проаналізовано деякі процедурні аспекти розгляду членами Вищої ради правосуддя рекомендацій, наданих Вищою кваліфікаційною комісією суддів України кандидату на посаду судді за результатами проведеного конкурсу. Установлено, що з урахуванням невизначених критеріїв доброчесності до посади судді або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням кандидата на посаду судді, вимога про голосування чотирнадцяти членів Вищої ради юстиції в разі такої ж мінімально допустимої для правоможного пленарного засідання кількості членів є занадто суворою. Тому з метою демократизації цього етапу запропоновано внести відповідні зміни до Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та до Регламенту Вищої ради правосуддя щодо зниження мінімальної кількості необхідних голосів членів Вищої ради правосуддя, необхідних для ухвалення рішення про внесення подання Президентові України про призначення кандидата на посаду.
22
Саленко, О. В. "Дотримання міжнародних стандартів і вимог конституції України щодо дисциплінарної відповідальності суддів у межах застосування механізму відновлення довіри до судової влади." Адміністративне право і процес, no. 1 (11) (2015): 34–40.
Find full text
23
КРЕСІНА, ІРИНА. "Виборність суддів як реалізація принципу народовладдя." Право України, no. 2019/10 (2019): 142. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-142.
Full textAbstract:
В основі численних спроб реформувати судову систему в Україні лежать прагнення тих чи інших політичних сил, що приходили до влади, підпорядкувати своїм інтересам судову владу, зробити суддю залежним від волі не народу, а політичного класу, можновладців, зручним знаряддям у перерозподілі суспільного багатства. На зміну виборності приходить призначуваність суддів чимраз корумпованішими органами та посадовими особами, що легітимується відповідними змінами до Конституції України, прийняттям відповідного законодавства, євроінтеграційними вимогами і стандартами, конкурсами і “доброчесними” комісіями тощо. Мета статті – показати переваги виборності суддів порівняно з призначуваністю – для утвердження в Україні як демократичній, соціальній, правовій державі принципів народовладдя та верховенства права. Повернути довіру до влади і правосуддя можна шляхом переходу до виборності суддів. При цьому варто виходити із засадничої “презумпції” – права народу обирати владу, контролювати і змінювати її, якщо вона не виправдовує його довіри. У науковій літературі склалися дві діаметрально протилежні точки зору щодо виборності суддів – “за” і “проти”. Аргументи “проти” зводяться до: 1) нездатності громадян оцінити професійність суддів; 2) вибори передбачають проведення відповідної агітаційної кампанії, фінансування якої може викликати запитання. Переваги виборності полягають у такому: 1) реалізується принцип, що жодна гілка влади не може і не повинна призначати іншу; 2) зміцнюється незалежність судді; 3) суддя наближається до народу; 4) відбувається запобігання соціальній неспра ведливості, відірваності судді від громадян, замкненості, корпоративності, перетворенню суддів на касту недоторканних; 5) посилюється відповідальність і підзвітність суддів перед громадянами. До того ж інститут мирових суддів добре себе зарекомендував як ефективний інструмент позасудового вирішення спорів і розвантаження судів. Окрім того, призначення суддів у корумпованій судовій систе мі – це легалізація узурпації. Важливим контрольним механізмом є відкличний мандант. Отже, принцип виборності має бути застосований до суддів усіх юрисдикцій. У Виборчому кодексі мають бути визначені чіткі механізми і процедури виборів суддів, а також їх відкликання. Вибори – надійна запорука чесності й прозорості добору суддівського корпусу. Тим паче, що політичні партії будуть позбавлені права висувати своїх кандидатів у судді. Одночасно треба посилити кримінальну відповідальність за правопорушення у цій сфері, внести зміни до Кримінального кодексу України, унеможливлюючи будь-які спроби підкупів, тиску, фальсифікацій тощо, створюючи низку запобіжних механізмів.
24
КОВАЛЬЧУК, ВІТАЛІЙ. "Популізм і конституційна трансформація у країнах Центрально-Східної Європи та Україні." Право України, no. 2021/08 (2021): 168. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-08-168.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз таких явищ сучасної цивілізації, як конституціоналізм і популізм, їх ціннісних та інституційних основ, а також негативних наслідків впливу політики популізму на конституційний процес в умовах демократичної трансформації та можливих шляхів їх запобігання. У статті здійснено політико-правовий аналіз впливу популізму на конституційний процес у країнах Центрально-Східної Європи та Україні. Зазначається, що популізм – це найбільша прихована загроза для конституційних цінностей, якими є гідність, свобода та справедливість. Популізм закладає основи авторитаризму та гібрид ної демократії. Встановлено, що однією з небезпек політичного популізму в умовах демократичного транзиту є нівелювання принципів верховенства права та демократичної легітимації, що має наслідком інволюцію конституціоналізму та системну кризу існуючого правопорядку. Доведено, що популісти негативно ставляться до будь-яких юридичних процедур та інститутів, зокрема тих, які нездатні забезпечити досягнення їх корисних цілей. Одним із засобів політичної боротьби популістських партій є ослаблення незалежності судової влади і зниження ролі органів конституційної юрисдикції. Досвід країн Центральної та Східної Європи демонструє, що поєднати популістське законодавство та незалежність органу конституційної юрисдикції є практично неможливим. Наголошується на тому, що популістські партії, які мають високий кредит суспіль ної довіри, – це намагаються розширити свої владні повноваження через ухва лення популістських конституцій. Популісти використовують конституцію як фасад, який приховує їхню справжню мету – концентрація та утримання влади. Вони готові пожертвувати конституцією у разі, якщо вона перестає слугувати їхнім цілям. Популістські конституції втрачають свою правову сутність і здатність бути установчим актом народу. Всенародні обговорення щодо ухвалення чи внесення змін до конституцій, які ініційовані самими популістами, не враховують альтернативну думку меншості та політичної опозиції. Популістські конституції стають політичним інструментом, за допомогою якого здійснюється владарювання лише однієї партії, яка монополізує право представляти інтереси народу. Встановлено, що популістські режими тяжіють до безпосередньої демократії. З цією метою вони проголошують політику “істинного народовладдя”, складовою якої є ухвалення низки законодавчих актів, що передбачають безпосередню народну ініціативу. Однак демократію, пропоновану популістами, не слід ототожнювати з демократією участі (партисипативною демократією). Остання передбачає активну участь у суспільно-політичному житті країни (регіону) кожного зацікавленого громадянина. Важливими є не тільки кількість учасників таких демократичних процесів чи форма їх проведення, а й причини, що спонукали людей брати в них участь. Як підсумок проведеного системного аналізу, в основі якого покладено аксіологічний підхід, автор статті робить висновок, що дієвим механізмом запобігання політичного популізму в умовах транзиту є правова ідеологія держави, яка заснована на принципах конституційного патріотизму. Остання поєднує у собі конституційну традицію та сучасні цінності конституціоналізму – гідність людини та нації; особистої свободи та народного суверенітету; народовладдя та прав меншості; обмеження дискреційних повноважень державної влади та забезпечення незалежності суду.
25
Кравчук, О., and І. Остащук. "Судові присяги як складник судової символіки." Юридичний вісник, no. 1 (April 12, 2021): 7–19. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2076.
Full textAbstract:
Розглядаються сутність та значення судових присяг як елемен-тів судової символіки. До судових присяг віднесено посадові присяги судових юристів (суддів, адвока-тів, прокурорів), а також присяги свідків, перекладачів, інших осіб, що складаються у суді чи для судо-вого процесу.
Судові присяги полягають у символічній процедурі покладення на особу конкретного приписаного законом обов’язку діяти в спосіб, проголошений присягою. Присяга свідка, експерта, перекладача, в сукупності з попередженням про кримінальну відповідальність, символізує те, що визначені особи відповідають (або принаймні повинні відповідати) на запитання або повідомляють суду певні обставини правдиво, здійснюють правильний переклад; при цьому нібито презю-мується, що свідок під присягою та після повідомлення про кримі-нальну відповідальність говорить більш правдиво й усвідомлено. Саме результат процедури складання присяги (перебування під прися-гою) символізує, що особа діє конкретно так, як приписує складена присяга.
У країнах англо-саксонського права закони врегульовують поса-дові присяги (в т.ч. присяги судді), як правило, в межах одного пра-вового режиму з іншими судовими присягами, зокрема присягами свідка, експерта (він може розглядатися як свідок), присяжного.
На зміст присяги не впливає те, що особа, яка склала присягу, не вірить у надприродні сили у межах певної релігії або не вірить у при-сяги, адже обов’язок говорити правду чи інший підтверджений присягою обов’язок має утилі-тарне значення. Відповідальність за порушення присяги, якщо для конкретного випадку вона перед-бачена законом, залежить не від її процедури або процесу ритуалу, а від наявності її підписаного тек-сту, а також від факту її дотри-мання чи порушення.
Також до судової символіки від-несено присяги посадових осіб, що складаються із залученням суддів. Процедура їх складання символізує наявність і функціонування розпо-ділу влад і системи стримань і про-тиваг та означає, що суд контро-лює виконавчу та/або законодавчу владу, в представників яких суддею приймається присяга.
26
Myshchak, I. M. "Удосконалення механізмів парламентського контролю за діяльністю спецслужб в Україні як складова демократизації та реформування владних інститутів." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (May 29, 2020): 119–27. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.14.
Full textAbstract:
Метою статті є аналіз правових механізмів парламентського контролю за діяльністю спецслужб в Україні у контексті дискусії щодо доцільності створення спеціального контрольного комітету Верховної Ради України.
Наукова новизна у контексті дискусії про необхідність створення спеціального парламентського комітету, який і повинен здійснювати контроль за діяльністю спеціальних служб в Україні, полягає в обґрунтуванні невідповідності самого підходу щодо створення окремого парламентського контрольного комітету за діяльністю спецслужб Конституції й законам України.
Висновки. Чинне законодавство України передбачає механізми контролю держави та суспільства за діяльністю спецслужб і правоохоронних органів спеціального призначення, які реалізовані в повноваженнях Верховної Ради, її Уповноваженого з прав людини й Рахункової палати, а також діяльності судової гілки влади. Водночас в Україні, на відміну від США, Великої Британії чи сусідньої Польщі, Конституція й інші законодавчі акти визначають парламентський контроль у нерозривному зв’язку законодавчої та контрольної функцій Верховної Ради України, а контрольна функція парламентських комітетів не розглядається відокремлено від інших функцій. Такий підхід посилюється правовою позицією Конституційного Суду України, за якою комітети не є самостійними суб’єктами парламентського контролю. Як наслідок, не створено спеціальних парламентських комітетів із функціями контролю за діяльністю спеціальних органів і служб, як і не забезпечується належним чином інформування суспільства з боку Верховної Ради чи Президента про діяльність спецслужб щодо протидії загрозам національної безпеки. Такий підхід скоріше диктується не потребами забезпечення таємності, а усталеною ще з радянських часів практикою та нерозвиненістю інститутів громадського контролю в цілому. Разом із тим посилення громадського контролю за діяльністю спецслужб можливе і в рамках чинного законодавства. Видається за доцільне оприлюднювати щорічний звіт голови СБУ в частині, що не містить таємної інформації, а також законодавчі ініціативи та кроки парламенту, прийняті за результатами такого звіту. Подібне інформування й ознайомлення суспільства з результатами діяльності спеціальних органів і служб не лише сприятиме реалізації на практиці прав і свобод людини та громадянина, а й підвищенню рівня довіри громадян до них та владних інститутів загалом. Водночас створення комітету/комітетів Верховної Ради України з функціями виключно контролю за діяльністю спецслужб і спеціальних органів держави суперечить нормам Конституції України.
27
Palagnyuk, Yuliana. "СОЦІАЛЬНА ДОВІРА ДО ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА." Public Administration and Regional Development, no. 13 (September 8, 2021): 699–725. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.13.07.
Full textAbstract:
У даній науковій статті розглянуто взаємозв’язок між соціальною довірою до органів публічної влади та розвитком громадянського суспільства в умовах проведення реформ у різних сферах в сучасній Україні. Розглянуто сутність таких ключових понять, як «довіра», «соціальна довіра», зокрема у новітніх дослідженнях західних вчених. Проаналізовано рівень соціальної довіри до різних соціальних інститутів у 2020-2021 роках відповідно до міжнародного моніторингового проєкту World Values Survey, а також українських соціологічних центрів. Показано, що низький рівень соціальної довіри, у тому числі, до органів публічної влади, є наслідком негативного досвіду участі українців у довірчих відносинах з цими соціальними інститутами. Наголошено, що в останні роки в Україні збільшується соціальна довіра до волонтерських організацій і до органів місцевого самоврядування. Це є одним із позитивних аспектів реформи децентралізації, свідченням розвитку громадянського суспільства на рівні розвитку громади.
28
КРЮЧКО, НАТАЛІЯ. "Ознаки судової влади: конституційно-правовий аспект." Право України, no. 2018/04 (2018): 251. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-04-251.
Full textAbstract:
Оскільки завданням чергового етапу судової реформи є забезпечення функціонування судової влади, орієнтованої на правові цінності, відображені в міжнародних стандартах у сфері прав людини, то мають закладатися основи принципової поваги до авторитету та статусу судової влади, що, зі свого боку, базуються на її ознаках. Як зазначає авторка статті, проблематика судової влади загалом та її ознак зокрема завжди була предметом наукових досліджень і палких дискусій серед науковців та практиків. Науковці послідовно досліджують певні аспекти судоустрою та судочинства, не оминаючи увагою окремі ознаки судової влади. Проте комплексного наукового дослідження ще немає. Мета статті полягає у дослідженні характеру закріплення загальних ознак судової влади на конституційному рівні; аналізі зазначених ознак із посиланням на відповідні статті Основного Закону України. Як зазначено у статті, в юридичній науці відсутнє чітке визначення поняття ознак судової влади, крім того, немає одностайності у підходах до визначення їхнього змісту та класифікацій. Зокрема, зміст цієї категорії залишився без законодавчого визначення, закріплені лише деякі ознаки судової влади. Аналіз норм Конституції України дав змогу стверджувати, що термін “ознаки судової влади” не набув у ній широкого застосування. Беручи до уваги специфіку інституту судової влади, науковці зазначають, що загальновизнаною є класифікація ознак судової влади на загальні та особливі (автору статті імпонує саме ця класифікація). Усі ці ознаки в сукупності, доповнюючи одна одну, дають можливість визначити поняття судової влади з урахуванням її владної сутності. Загальними ознаками судової влади називають ознаки, що характерні для влади загалом та притаманні судовій владі як її частині зокрема. Їхній аналіз дає змогу з’ясувати, у чому полягає та виявляє себе владний характер діяльності й повноважень суду. Хоча кожна ознака, властива владі загалом, стосовно судової влади, безумовно, набуває певної специфіки. У статті детально розглядаються такі загальні ознаки судової влади: 1) соціальний характер влади; 2) структура владовідносин; 3) цілеспрямованість влади; 4) вольовий характер влади; 5) регулююче й організаційне призначення влади; 6) примусовий характер влади. Щодо кожної з них авторка детально аналізує певне специфічне закріплення у Конституції України із зазначенням відповідних норм Основного Закону. Наприкінці статті наголошується, що судова влада характеризується такими загальними ознаками, які надають їй можливість виконувати функцію розгляду та вирішення правових конфліктів, забезпечувати дію принципу верховенства права, підтримувати стабільність у правовідносинах, здійснювати організаційний та регулюючий вплив у необхідних випадках, забезпечувати дотримання прав і свобод людини та громадянина на належному рівні. Всі ці механізми при визначенні змісту своєї діяльності мають пріоритетно обирати гарантування верховенства прав і свобод людини, самостійність при здійсненні повноважень, дотримання процесуального порядку розгляду та перегляду справи, а також ефективність судового захисту загалом.
29
Свчаренко, О. М. "Доступність судової влади: до визначення поняття." Проблеми законності, Вип. 80 (2006): 168–73.
Find full text
30
Мінка, Т. П. "Державна служба: проблеми адміністративно-правового регулювання її проходження в органах судової влади." Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, no. 2 (January 5, 2022): 9–12. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue2-2021-02.
Full textAbstract:
У статті досліджується проблема адміністративно-правового регулювання проходження державної служби в органах судової влади. Детально проаналізовано адміністративно-правового законодавства про державну службу в органах судової влади. Запропоновано шляхи покращення адміністративно-правового регулювання державної служби в органах судової влади. Автором встановлено, що існуюче законодавство, яке регулює державну службу в органах судової влади не можна говорити про те, що воно вирішує всі питання державної служби. В цій статті обґрунтовано, що з метою покращення нормативно-правового регулювання державної служби в органах судової влади необхідно покращити підзаконну правотворчість у напрямку уніфікації підзаконних правових актів, узгодити їх положення між собою шляхом вилучення банкетних та дублюючих норм. Звернуто увагу на те, що потребує уніфікації та законодавчого регулювання: ситуація з визначенням кваліфікаційних вимог до претендентів на посади державної служби в органах судової влади з особливостей посади та обов’язків за цією посадою.
31
Юхно, Ірина Валеріївна. "ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ЗАСАДИ ПУБЛІЧНО-УПРАВЛІНСЬКИХ ЗМІН У СИСТЕМІ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УМОВАХ КОНСТИТУЦІЙНОГО РЕФОРМУВАННЯ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 4 (December 9, 2021): 50–54. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.4.10.
Full textAbstract:
У статті здійснено комплексний аналіз особливостей реалізації реформи органів судової влади в Україні в контексті конституційної реформи та загальної трансформації публічного управління. Розглянуто особливості становлення системи судової влади в історичному контексті на території сучасної України та у період 1996–2021 років. Досліджені базові засади судової реформи в Україні в умовах змін до Конституції 2004–2021 рр. Охарактеризовані новели вітчизняного законодавства у сфері здійснення правосуддя на етапах конституційної реформи. Встановлено, що однією з найважливіших функцій держави є формування дієвої системи судової влади, що забезпечує дотримання прав і свобод громадян, інтересів фізичних та юридичних осіб. Доведено, що реформування судової влади, пов’язане із внесенням змін до Конституції України (щодо правосуддя), прийняттям нової редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів», актуалізувало доцільність аналізу проблеми правового забезпечення правосуддя в Україні, процесів перезавантаження влади в Україні. На цій основі доведено, що в умовах сучасного реформування публічного управління виникає потреба в оновленні національного законодавства, що регулює діяльність судових органів, забезпечує трансформаційні зміни у системі судочинства. Сформульовано структуру та запропоновано результати наукового дослідження, розроблено пропозиції щодо мінімізації сучасних правових та організаційних проблем проведення судової реформи в умовах змін до Конституції України. У процесі проведення дослідження визначено напрями організації судової системи в Україні в контексті реалізації європейських стандартів здійснення правосуддя, організації судового самоврядування, організації діяльності апаратів судів щодо забезпечення реалізації напрямів конституційної реформи. Наводиться теоретичне узагальнення та вирішення наукового завдання, що полягає у формулюванні теоретично та практично обґрунтованих висновків щодо організації роботи апарату суду в системі організаційного забезпечення судової діяльності у контексті конституційних змін.
32
Ківалов, С. В., Ю. Є. Полянський, В. В. Долежан, Н. М. Бакаянова, and О. Г. Свида. "РЕФОРМУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ ТА СУМІЖНИХ ІНСТИТУТІВ В УКРАЇНІ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 17 (November 1, 2019): 5–24. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v17i0.458.
Full textAbstract:
У статті досліджуються проблеми конституційного і законодавчого регулювання процесів реформування судової влади України та суміжних інститутів. Стаття містить аналіз основних аспектів судової реформи, включаючи зміни до Конституції України в частині правосуддя, та пропонує стратегічний погляд на розвиток судової системи України відповідно до європейських стандартів. Автори висловлюють свої погляди та доходять висновків щодо запропонованих конституційних змін.
33
Булкат, М. С. "До питання про розуміння функцій судової влади." Бюлетень Міністерства юстиції України, no. 6, червень (2016): 40–46.
Find full text
34
Потапенко, В. І. "До питання визначення принципу самостійності судової влади." Проблеми законності, Вип. 112 (2010): 186–95.
Find full text
35
Прилуцький, С. "Концептуальні підходи до реформування судової влади України." Право України, no. 11 (2015): 106–12.
Find full text
36
Малишкіна, Н. О. "ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ ТА СУДОВА ВЛАДА: ОСНОВНІ ФОРМИ ТА ПРАВОВІ ЗАСОБИ ВЗАЄМОДІЇ." Актуальні проблеми держави і права, no. 82 (December 19, 2019): 112–19. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i82.24.
Full textAbstract:
У статті визначено місце Президента України у системі вищих органів державної влади в Укра-їні. Проаналізовані різні аспекти взаємодії судової гілки влади з Президентом України. Зроблено висновок, що на практиці важливий не лише розподіл повноважень вищих органів державної влади задля досягнення цілей, визначених у Конституції України, а й їх безпосередня взаємодія між собою, яка з необхідністю відбувається у чітко визначених правових формах із застосуванням відповідних правових засобів. Наявність будь-якого політичного впливу з боку Президента України та інших вищих органів державної влади, недотримання основних принципів права в діяльності судової гіл-ки влади веде до несправедливого розгляду виникаючих конфліктів. Реальним запобіжником таких ситуацій виступають чинні гарантії функціонування судової гілки влади у взаєминах насамперед з Президентом України та іншими вищими органами державної влади в Україні.
37
Товмасян, Артур. "ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЛЕЖНОГО ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ ЩОДО СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ В УКРАЇНІ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ ВИМІР." Науковий вісник: Державне управління 4, no. 6 (December 1, 2020): 252–65. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-4(6)-252-265.
Full textAbstract:
Належне виконання судових рішень є виявом довіри до органів державної влади, а також однією з умов взаємовигідної співпраці суб’єктів господарювання. Узагальнення даних офіційної статистики, матеріалів соціологічних досліджень, змісту дисертаційних робіт і публікацій у фахових виданнях за даною проблематикою дозволяє стверджувати про наявність як фрагментарних, так і комплексних досліджень, спрямованих на виявлення причин доволі низької результативності державного управління виконання судових рішень щодо суб’єктів господарювання в Україні. Загалом невтішна ситуація обумовлена наявністю декількох проблем, які істотною мірою ускладнюють умови забезпечення економічної безпеки як окремих суб’єктів господарювання, так і територій загалом. Для вирішення чи, принаймні, мінімізації негативного впливу проблем, потрібнечітке розуміння їх специфіки, а тому доречною вбачається вдосконалена класифікація проблем, що унеможливлюють забезпечення належного рівня результативності державного управління виконанням судових рішень щодо суб’єктів господарювання в Україні залежно від масштабу, особи позивача, особи відповідача, специфіки позову, економічного становища позивача, етапу примусового виконання судових рішень щодо суб’єктів господарювання, сфери застосування відповідних механізмів державного. Пропонована класифікація не містить вичерпного їх переліку, оскільки на тлі вирішення «старих», цілком ймовірна поява «нових» проблем. Запропонованакласифікація має доповнити методологію державного управління, а її використання дозволить більш системно підходити до розробки конкретних рекомендацій по усуненню наявних проблем у цій царині. Подальші наукові розвідки за даною проблематикою мають бути спрямовані на розробку для підрозділів Державної виконавчої служби та приватних виконавців практичних рекомендацій, що передбачають вдосконалення наявних і запровадження нових механізмів взаємодії у ланцюгу «державний/приватний виконавець – позивач – відповідач» як запоруки підвищенню довіри до ситеми виконання судових рішень, й (що більш важливо) покращенню умов для ведення легального бізнесу.
38
Терещенко, О. А. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 334–41. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.37.
Full textAbstract:
На сьогоднішній день, тема публічного адміністрування електронного урядування судової влади в Україні по справжньому викликає особливий науковий інтерес. Зарубіжний досвід розвинених демократичних країн світу відіграє особливу роль, оскільки дозволяє перейняти позитивні напрацювання будь якої сфери публічно-правових відносин для нашої держави. Україна вже почала етап публічного адміністрування електронного урядування судової влади, однак як і будь яка «молода» система вона має ряд недоліків, які необхідно виправляти. Розвиток сучасних комп’ютерних технологій розвивається надпотужними темпами, що на сьогоднішній день вже дозволяє замінити механічну людську працю. Тому хочемо ми того, чи ні інформатизація та технологізація усіх сфер публічного адміністрування являється необхідним етапом становлення та розвитку нашого суспільства. Зарубіжний досвід сусідніх країн світу, дозволяє нам рівнятися на них та переймати їхній досвід. Так, становлення публічного адміністрування електронного урядування судової влади викликає закономірний інтерес у таких державах, як Австрія, Велика Британія, Німеччина, Польща, Естонія, Норвегія в яких електронне судочинство вже здійснюється на досить високому рівні. Метою статті є розкриття тематики зарубіжного досвіду публічного адміністрування електронного урядування судової влади. В статті визначено, що запозичення та впровадження позитивного зарубіжного досвіду публічного адміністрування електронного урядування судової влади для України включає виокремлення деяких аспектів електронної діяльності судових органів сучасних, демократичних країн світу й застосування їх у вітчизняній судовій системі, зокрема ми виділили для запозичення досвід Естонії так він найбільше підпадає під втілення таких важливих аспектів як: економія грошей (довгострокова), економія часу економія простору, надання розширеного доступу до суду для суддів, адвокатів та учасників судових процесів. Зроблено висновок, що впровадження за- рубіжного досвід публічного адміністрування електронного урядування судової влади для нашої держави: 1) спрощений та швидший доступ до можливий тільки за допомогою електронного урядування судової системи; 2) необхідне впровадження подання електронних заявок на судовий розгляд; 3) можливість дистанційної форми розгляду судової справи; 4) створення електронної картотеки законних проступків громадян; 5) створення ок- ремих он-лайн сторінок, де кожен може ознайомитися із матеріалами справи; 6) формування онлайн центрів з консультування громадян у сфері онлайн-правосуддя.
39
Ionushas, S. K. "Питання місця і ролі прокуратури України в системі поділу державної влади." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 6 (December 6, 2020): 13–24. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.02.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню місця і ролі прокуратури України в системі поділу державної влади в контексті конституційної модернізації цього інституту. Розглянуто дискусійні питання правового змісту оновлених функцій прокуратури.
Метою статті є аналіз змісту конституційних функцій та повноважень прокуратури України з точки зору їх структурно-функціонального зв’язку із компетенцією органів законодавчої, виконавчої та судової влади.
Наукова новизна статті полягає у дослідженні ролі прокуратури в механізмі поділу державної влади на основі аналізу зв’язку конституційних функцій та повноважень органів прокуратури України з повноваженнями органів законодавчої, виконавчої та судової влади.
Висновки. Зміни до Конституції України щодо правосуддя формально об’єднали інститут прокуратури й інститут правосуддя та зумовили оновлення змісту конституційних функцій прокуратури. Така модернізація прокуратури останніми роками вкотре актуалізує дослідження питання її місця і ролі в системі поділу української влади. За змістом конституційних функцій та визначених у законодавстві повноважень компетенція органів прокуратури є дотичною до компетенції органів усіх гілок державної влади. Водночас, цей інститут має свою конституційно-правову природу і виконує особливу роль в механізмі стримувань і противаг. Компетенційно прокуратура не може бути «утиснута» в рамки якоїсь однієї з гілок влади – законодавчої, виконавчої чи судової. Інститут прокуратури перебуває в межах регулятивного впливу конституційного принципу поділу державної влади та запровадженого в Основному Законі України механізму стримувань і противаг. За своєю соціальною роллю прокуратура України є органом забезпечення законності, а отже, і верховенства права.
40
Кельман, М. С., and Р. М. Кельман. "СУДОВА ПРАКТИКА ЯК БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ПРОЯВ РЕАЛІЗАЦІЇ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА." Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, no. 9 (August 9, 2021): 36–43. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-09-05.
Full textAbstract:
Мета: дослідження верховенства права як принципу в діяльності судової влади в таких аспектах, як з’ясування витоків ідеї верховенства права, співвідношення концепцій верховенства права і судової влади, аналіз відповідної доктрини в Україні. Методи: діалектичний, герменевтич- ний, прогностичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, метод моделювання, декомпозиції, комплексного аналізу, міжгалузевий метод юридичних досліджень, логічні методи, що були вико- ристані як інструментарій для досягнення поставленої мети. Результати. Застосовуючи принцип верховенства права, суддя має пам’ятати про нього як про глобальну мету правосуддя – панування верховенства права в суспільстві. Вирішення кожного спору й будь-якого правового конфлікту має бути спрямоване на дотримання цього принципу. Обговорення. З практичної позиції верховенство право визначає місце судів у системі публічної влади, яке має засвідчувати не лише реальний розпо- діл влади, а й спроможність судової влади обмежувати дискреційні повноваження законодавчої та виконавчої влади і в такий спосіб гарантувати захист від свавілля. Це можливо лише за умови неза- лежності суду (і процедур правосуддя) від інших гілок влади. Такий підхід до взаємозв’язку поділу влади (традиційно – елементу концепції правової держави) зближує концепції верховенства права та ідеї правової держави в сучасних умовах.
41
Шевчук, С. В. "Нормативність актів судової влади: від правоположення до правової позиції." Вісник Верховного Суду України, no. 9 (2008): 23–27.
Find full text
42
СКОМОРОХА, ЛЮДМИЛА. "Про забезпечення формування ефективного, незалежного суддівського корпусу України. Моральний аспект професійної діяльності судді в Україні." Право України, no. 10/2018 (2018): 185. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-10-185.
Full textAbstract:
У статті досліджуються питання забезпечення формування ефективного, незалежного суддівського корпусу України. Звернуто увагу на малодосліджене поняття судового стресу, необхідність підтримки моральних норм з боку права. Запропоновано законодавче закріплення в Україні конкретних, деталізованих вимог та критеріїв, які давали б можливість надати професійну оцінку спроможності судді виконувати професійні обов’язки ефективно з урахуванням його професійних, особистих здібностей протягом всього строку перебування на посаді, що спонукало б до підвищення довіри до судового корпусу. Мета статті полягає у висвітленні важливості та актуальності дослідження законодавчого закріплення морально-етичних засад професійної діяльності судді при забезпеченні формування ефективного, незалежного суддівського корпусу України. Професія судді є однією з багатоскладових і найбільш складних юридичних професій. У діяльності судді реалізується значна кількість спеціальних якостей, навичок та вмінь особи, які становлять відповідну систему і входять до структури особистості судді, що, зі свого боку, формує та визначає його творчий потенціал й індивідуальний стиль професійної діяльності. Учасники судового процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, безперечно, відчувають на собі відповідний емоційний вплив, проте необхідно наголосити, що такі учасники процесу, як суддя, прокурор, адвокат, відчувають на собі весь тягар як морального, так і професійного стресу. Нервові перевантаження часто поглиблюються порушеннями звичного режиму життєдіяльності, зменшенням часу, який людина витрачає на відпочинок, у сукупності це може призводити до розвитку емоційної нестійкості, що має прояв у зниженні комунікативної компетентності. Автор доходить висновку, що доцільно вести мову про комплексність проблеми ефективної “життєдіяльності” суддівського корпусу в Україні, з огляду на існуючі питання як серед самих суддів, так і їхнього оточення. Не треба забувати, що суддя – це передусім людина, яка перебуває у певному просторі і часі, на яку впливають, зокрема, і соціальні, і фінансові чинники. Тиск на суддю може проявитися у будь-якій формі, головне – спроможність протистояти, адекватно реагувати, мати реальний механізм захистити себе та членів своєї сім’ї. Таке питання не може ставитися, так би мовити, по факту, воно повинно мати попереджувальний характер. Спроможність особи протистояти професійним і життєвим напруженням необхідно з’ясовувати і під час прийняття рішення про призначення кандидата на посаду судді, і впродовж здійснення суддею своїх професійних повноважень. Ступінь довіри народу до влади визначає рівень демократизації суспільства, його ставлення до таких понять, як патріотизм, відданість, єдність навколо загальнодержавних ідей та цілей, прагнення до розбудови єдиної і неподільної держави, яка зможе гарантувати своїм громадянам добробут та процвітання.
43
Алексеєва, Катерина Андріївна, and Ірина Миколаївна Грищенко. "УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІДКРИТОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ ШЛЯХОМ ПРАКТИЧНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ." Науковий вісник: Державне управління 3, no. 5 (September 14, 2020): 9–21. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-9-21.
Full textAbstract:
Удосконалення діяльності системи органів публічної влади можливе тільки у разі забезпечення постійного зростання їх інформаційної відкритості. Сучасне розвинене суспільство не може існувати без забезпечення двостороннього зв’язку між органами публічної влади з, одного боку, та громадянами і бізнесом, з іншого боку. Власне, самі органи влади зацікавлені у наявності такого взаємозв’язку, оскільки, зростає довіра до них (органів публічної влади) та, відповідно, наявна підтримка певних, навіть непопулярних, рішень з боку населення країни. Відтак, зростання інформаційної відкритості органів публічної влади є необхідною передумовою для розвитку сучасного публічного адміністрування загалом. На сьогодні підвищення інформаційної відкритості органів публічної влади варто забезпечувати шляхом впровадження системи електронного урядування.
Незважаючи на те, що дана проблема викликає зацікавленість у всьому світі, потреба у розробці конкретних підходів до її вирішення в Україні не викликає сумнівів. Підвищення інформаційної відкритості органів публічної влади шляхом впровадження системи електронного урядування є на теперішній час необхідним кроком, оскільки завдяки ньому можна покращити взаємозв’язок між органами влади та громадянами і бізнесом.
Метою статті є дослідження процесу інформаційної відкритості органів публічної влади шляхом практичної реалізації концепції електронного урядування. Для досягнення даної мети у статті виконуються такі завдання: по-перше, обґрунтовується потреба у підвищення інформаційної відкритості органів публічної влади загалом, по-друге, пропонується удосконалити інформаційну відкритість органів публічної влади шляхом практичного впровадження системи електронного урядування.
У статті наведено авторське бачення підходів до підвищення інформаційної відкритості органів публічної влади, а саме через впровадження системи електронного урядування. Зазначено, що підвищення інформаційної відкритості органів публічної влади повинно відбуватися на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях.
44
Калюжна, А. О., and О. Ю. Поклонська. "Щодо діяльності третейських судів у господарському судочинстві." Актуальні проблеми держави і права, no. 88 (January 14, 2021): 38–43. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3054.
Full textAbstract:
У науковій статті під час дослідження питання у сфері господарського судочинства передусім зосереджено увагу на знаходженні істини в порушених правовідносинах, вирішенні конфліктів, спо-рів, які виникають між суб’єктами та взагалі. Здійснення правосуддя в Україні належить виключно судам. У нашій державі судова система перебуває на досить високому та професійному рівні. Станов-лення системи судоустрою з історичного погляду почалося з найдавніших часів княжої доби та мало таку структуру: княжий суд, вічевий суд, громадський, або народний суд, приватні землевласні суди та церковні суди. Після розпаду Радянського Союзу в нашій незалежній державі Україні почала фор-муватися судова влада, за весь час незалежної України було чотири судові реформи. На сучасному етапі в Україні положення щодо судоустрою регулюється Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року No 1402–VIII та Конституцією України. Систему судоустрою становлять суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд. Найвищим судом у системі правосуддя є Верховний Суд. Згідно з Конституцією України, третейські суди не входять до системи загальної юрисдик-ції. Діяльність третейських судів на території України регулює Закон України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 року No 1701–IV. Варто зазначити, що даний Закон регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових та немайнових прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає із цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Також акцентовано увагу на вдосконаленні законодавства щодо діяльності третейських судів у 2020 році, що полягає у внесенні змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку створення та діяльності третейських судів, що має на меті відновлення довіри до третейського розгляду. На підставі системного аналізу досліджених матеріалів зазначеної проблематики дійшли висновку, що, незважаючи на законодавче врегулювання діяльності третейських судів, усе ж таки у практичній діяльності звернення до даного інституту не є популярним, що доводить статистика.
45
Кошман, О. "Реформування судової гілки влади та прийняття відповідних змін до законодавства." Вісник прокуратури, no. 4 (106) (2010): 68–71.
Find full text
46
Чорнобук, В. І. "До питання щодо принципів фінансового забезпечення судової влади в Україні." Адміністративне право і процес, no. 3 (5) (2013): 53–61.
Find full text
47
Ларкіна, І. В. "Довіра до влади та образ держави у сприйнятті східних та західних європейців." Вісник Національного університету оборони України, no. 3 (46) (2015): 178–83.
Find full text
48
Вишнева, А. В. "ІНСТИТУТ СУДДІВСЬКОГО ВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ СУТНОСТІ." Juridical science, no. 2(104) (July 15, 2021): 108–15. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.13.
Full textAbstract:
Відзначено, що забезпечення незалежності судів та суддів – це комплексний процес, що вимагає реалізації від низки суб’єктів різнобічних заходів щодо функціонування справедливого, безстороннього та неупередженого суду. Ключова роль у забезпеченні вказаного покладається саме на органи суддівського врядування як відповідальних суб’єктів, що мають повноваження як самостійно виконувати такі функції, так співпрацювати з іншими уповноваженими чи заінтересованими особами (органами) у процесі їх реалізації. Оскільки законодавчого та науково-доктринального висвітлення основ інституту суддівського врядування наразі досить мало, це спонукає до більш ґрунтовних наукових пошуків щодо виявлення його теоретико-правової сутності. Акцентовано, що хоч інститут суддівського врядування як самостійний, конституційний механізм забезпечення незалежності суддів в Україні тільки нещодавно отримав своє законодавче закріплення, однак він має довголітню історію становлення, перебуваючи сьогодні на етапі формування своєї функціональності. Сьогодні органи суддівського врядування вирішують та організовують процеси щодо забезпечення належної реалізації низки правових можливостей судової влади й охоронять (захищають, відстоюють) права суддів, що є прямо витікаючими зі змісту правового концепту «незалежність суддів в Україні». Визначено, що Вища рада правосуддя є вищим органом судової гілки влади в Україні у підзвітності якого є інші органи системи суддівського врядування, відносини між якими будуються на різнобічних рівнях та характеристиках. Підзвітність у цьому аспекті передбачає не керівництво діяльністю інших органів системи суддівського врядування в Україні, а те, що Вища рада правосуддя: 1) несе відповідальність за стан реалізації незалежності судової системи, складових її структури плануючи свої дії, а також діяльність інших органів суддівського врядування на основі компромісу та балансу внутрішніх та зовнішніх факторів, формуючи нові адміністративні форми ведення діалогу; 2) залучає до вирішення питань сфери свої компетенції нових учасників (суб’єктів адміністративних повноважень) у тому числі шляхом делегування їм відповідальності за реалізацію конкретних напрямів забезпечення незалежності судової системи; 3) забезпечує комунікативну взаємодію між усіма уповноваженими та зацікавленими сторонами багатоступінчастих процесів представництва судової гілки влади.
49
Янушевич, Я. В. "ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІНСЬКОГО ВПЛИВУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ НА СУСПІЛЬНІ ВІДНОСИНИ, ЩО СКЛАДАЮТЬСЯ У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 6(35) (May 11, 2021): 167–71. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).711.
Full textAbstract:
Янушевич Я. В. Особливості управлінського впливу Президента України на суспільні відносини, що складаються у сфері оподаткування. - Стаття.
У статті розглянуто теоретико-правові засади управлінського впливу Президента України на суспільні відносини, що складаються у сфері оподаткування. Встановлено, що детальне вивчення правового статусу Президента України дає підстави розцінювати його не лише в контексті представника інституту президенства, а ще і як повноцінного суб’єкта публічної адміністрації.
Акцентовано увагу на тому, що ціннісно-функціональне призначення Президента України в державі та суспільстві розкривається через його місце в системі державної влади України і визначається такими характеристиками: у системі поділу державної влади не належить ані до законодавчої, ані до виконавчої, ані до судової влади, займаючи особливе самостійне місце в державному механізмі, але за змістом своїх повноважень Президент України є найбільш наближеним до виконавчої влади; влада Президента України є похідною від влади народу України, який є носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні, що забезпечує формальну незалежність Президента України від інших вищих органів державної влади; забезпечує єдність державної влади і державної політики, цілісність державного механізму; є рівноправним суб’єктом у системі державної влади; зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, які передбачено Конституцією та законами України.
Доведено, що Президент України в інституційному механізмі забезпечення сфери оподаткування займає особливе місце, адже є суб’єктом, якого не віднесено до органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, але якого наділено окремими повноваженнями щодо забезпечення управлінського впливу у вказаній сфері, здійснює інституційне забезпечення сфери оподаткування на загальнодержавному рівні.
50
Биркович, О. "Функціонування органів судової влади Галичини другої половини ХІХ СТ." Юридичний вісник, no. 5 (November 25, 2020): 7–13. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.1995.
Full textAbstract:
У статті здійснюється аналіз і систематизація основних етапів становлення судової влади й системи судочинства в Галичині кінця XVIII - початку XX ст. Встановлено, що після приєднання краю до складу імперії Габсбургів розпочався планомірний процес імплементації австрійського законодавства, яке передбачало змагальність сторін у судовому процесі й кількасту-пеневу структуру судової влади. Усі зміни відбувалися впродовж трьох чітких етапів:1) 1772-1784 рр. - перехідний;2) 1784-1848 рр. - імплемен-таційний;3) 1849-1918 рр. - конституційний.
Водночас для перших двох етапів було властивим збереження численних правових рудиментів і дотримання станового підходу в системі судочинства. Цікавою нормою тогочасного судочинства було збереження інституту прокураторів - вони представляли сторо-ни-учасники судового засідання, .. також процедури «експертизи» судового рішення з боку університетських професорів. «Експертиза» була обов'язковою для справ, що розглядалися судами вищої інстанції, а заможні прошарки суспільства могли «замовити» таку послугу у випадку обвинувачення їх у кримінальних злочинах. Початком якісних і позитивних змін в організації судової влади стали конституційні реформи середини ХІХ ст., Конституція 1849 р, законодавчі зміни 1852-1855 рр., що не тільки запровадили рівнозначну підсудність усіх громадян імперії, а й закріпили чітку структуру судової влади в краї, на вершині якої було два Вищі крайові суди в Кракові й Львові. У 1869 р. було запроваджено інститут присяжних, а згодом розширено кількість кримінальних злочинів і проступків, розгляд яких відбувався за участю присяжних. Не зважаючи на існування низки галузевих судів, австрійська система судочинства, реалізована в Галичині, була досить ефективною та зберігала чинність навіть після проголошення Західноукраїнської Народної Республіки.