Academic literature on the topic 'Добросусідські відносини'

Розглянуто питання міжнародної співпраці між Україною та Республікою Польща; узагальнено напрями дипломатичної взаємодії між ними й обґрунтовано принципи за якими будуються добросусідські відносини між цими двома державами. Встановлено, що українсько-польські відносини, які набули характеру стратегічного партнерства, утверджувалися поступово, відповідно до національних інтересів і викликів сучасного облаштування світоустрою. Показано, що по мірі становлення нової моделі взаємин України та Польщі її політична складова є ключовою. Інтенсивність політичних відносин забезпечується на дипломатичному, міжурядовому, міжпарламентському рівнях, у контактах між Президентами та громадськими об’єднаннями.

На основі результатів аналізу розробленої Європейською Комісією стратегії «Надійна перспектива розширення та посилення співпраці ЄС з країнами Західних Балкан» досліджено роль обумовленості ЄС в процесі європейської інтеграції країн регіону. В стратегії чітко зазначено, що сьогодні у країн регіону відкрилось історичне «вікно можливостей», щоб твердо і однозначно пов’язати своє майбутнє з ЄС. ЄС вимагає від західнобалканських країн рішучих дій та термінового подвоєння зусиль щодо проведення життєво важливих реформ – особливо в сфері верховенства права, незалежності судової системи, основоположних прав людини та громадянина, належного врядування – для завершення своїх політичних, економічних та соціальних перетворень. Для забезпечення належної підтримки трансформаційних процесів в регіоні ЄС зобов’язується вдосконалювати політику розширення та інструменти передвступної допомоги. Стратегія визначає План дій із шістьма флагманськими ініціативами, спрямованими на конкретні сфери взаємного інтересу: верховенство права, безпека та міграція, соціально-економічний розвиток, комунікації, цифрові технології, примирення та добросусідські відносини. Встановлено, що обумовленість ЄС залишається рушійною силою європейської інтеграції країн Західних Балкан. В політиці розширення Європейська Комісія продовжує керуватись так званою моделлю зовнішнього стимулювання, поєднуючи у відносинах з країнами регіону певні винагороди і покарання.

У статті досліджено роль національних меншин у розвитку транскордонної співпраці у Карпатському єврорегіоні. Єврорегіон "Карпати" є одним із найбільших єврорегіонів на теренах Східної та Центрально-Східної Європи до якого входять такі держави як: Україна, Польща, Словаччина, Угорщина та Румунія. Стратегія ефективного розвитку єврорегіону дає чудові можливості для розширеного політичного діалогу, а також поглибленої економічної, культурної та міжетнічної співпраці. Чимало проектів в рамках даного єврорегіону покликані перш за все розширити співпрацю з національними меншинами, а також ведені політики культурного різноманіття в регіоні та створення єдиної, добре розвиненої інфраструктури. Від початку свого заснування Карпатський єврорегіон перейшов від декларативного утворення до ефективного та практичного інструменту в багатосторонній дипломатії. Мета створення Карпатського єврорегіону полягала у забезпеченні належного розвитку для членів у координації транскордонного співробітництва, сприянні більш швидкому регіональному та економічному розвитку та - звісно - створенню добросусідських відносин відносини між зацікавленими сторонами. Попри це, Карпатський єврорегіон є чималим, і тому існує деякі нерівномірність у співпраці між державами-учасницями процесу. Аналіз показав, що співпраця між Польщею та Україною є значно потужнішою, ніж співпраця між Польщею та Словаччиною. Звичайно, першою причиною такої нерівномірності у співпраці є спільне історичне минуле, а також наявність національних меншин, які і задають основну тенденцію та є основним елементом практичної реалізації співпраці між сторонами. З іншої сторони, деякі держави-члени мають певні побоювання щодо активної участі окремих національних меншин, перш за все це стосується Угорщини та угорської національної меншини в Україні, Словаччині та Румунії. Центральна влада Угорщини є дуже різкою у висловлюваннях та постійно піддає критиці інші уряди та активно заохочує до розширення прав угорської національної меншини, що негативно сприймається її сусідами. Тому не дивно, що участь Угорщини в транскордонній співпраці є, але вона є непомітною, та не такою ефективною, як з іншими сторонами процесу, зокрема це стосується Польщі-України чи Румунії-України.

Анотація. У сучасному світі зовнішня політика держави є однією із несучих підвалин державності, а тому вивчення досвіду формування та реалізації зовнішньополітичних концепцій є актуальним і необхідним для розбудови сучасних міждержавних і добросусідських відносин України та Республіки Польща. У польської політичної еліти, в різні історичні періоди, чітко вирізнялися бачення щодо України, її ролі та значення для Речі Посполитої, і ці бачення залишалися сталими, актуалізуючись у часі, чи ж навпаки, набували нових обрисів і забарвлення. З початку ХХ століття головними зовнішньополітичними концепціями Польщі були і продовжують залиштися п’ястівська та ягелонська теорії, і, саме на основі них створювалися нові чи розбудовувалися уже існуючі доктрини зовнішньої політики. Представлена стаття є спробою проілюструвати еволюцію зовнішньополітичних концепцій Польщі щодо України, зокрема, та східного вектору польської політики, загалом. Мета статті полягає в аналізі та порівнянні еволюції зовнішньополітичних концепцій Польщі щодо України та дослідженні чинників, котрі впливали на трансформацію цих концепцій. Методологічну основу становлять принципи історизму в єдності всіх його компонентів, системності та науковості. Міждисциплінарне дослідження орієнтоване на залучення історико-порівняльного й історико-системного методів, прийомів мікроісторичного аналізу. Наукова новизна полягає у продовженні студій, започаткованих вітчизняними, польськими та іншими зарубіжними дослідниками, зокрема щодо формування та реалзації зовнішньополітичних концепцій Польщі у східному напрямку і щодо України зокрема. Висновки. Історичні традиції східного зовнішньополітичного вектору Польщі очевидні, і, хоча, могли змінюватися форми польської східної політики, зміст її балансував поміж двома усталеними концепціями: ягелонською та п’ястівською. Використовуючи позитивний досвід минулого, прагнучи мати надійного союзника за своїм східним кордоном Республіка Польща, у кращих традиціях, ягелонської зовнішньополітичної доктрини вибудовує вектор сучасної східної політики у якій Україні відводиться одна із чільних ролей. Ключові слова: Польща, Україна, зовнішня політика, ягелонська концепція, п’ястівська концепція, прометеїзм, інкорпорація, східна політика.

У науковій літературі поняття єврорегіон має різні тлумачення, зокрема більшість науковців характеризують єврорегіон як форму міждержавного регіонального (транскордонного) співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яке спрямоване на координацію їх взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності у відповідності до національних законодавств і норм міжнародного права для вирішення спільних проблем і в інтересах людей, що населяють його територію по обидві боки державного кордону. Основними характеристиками єврорегіону, які застосовуються в науковій літературі, є наступні: географічна – єврорегіон є територією, яка має конкретне географічне положення; політична – частини цієї території знаходяться під юрисдикцією суверенних держав, які мають спільний кордон. Доведено, що єврорегіони утворюють прикордонні регіони держав, що мають спільний кордон; функціональна – єврорегіон є формою міждержавного регіонального (транскордонного) співробітництва. Основні завдання, які за аналізом наукових джерел, слід сформулювати для діяльності єврорегіонів, наступні: обмін досвідом та інформацією; вирівнювання та постійне покращення життєвих умов; підтримка регіонального розвитку; розвиток економіки, торгівлі та туризму; охорона й покращення стану навколишнього середовища; співробітництво в запобіганні та подоланні стихійних лих і катастроф; співпраця в області гуманітарної та соціальної діяльності, у сфері освіти, спорту і охорони здоров’я; культурний обмін і турбота про культурне надбання. Обґрунтовано, що на відміну від утворення та функціонування єврорегіональних структур в Європейському співтоваристві, де ініціатива утворення таких структурних одиниць в основному, належить місцевим громадам, усі єврорегіони за участю адміністративно-територіальних одиниць України були ініційовані структурами державного управління. Це має як позитивні моменти, оскільки з одного боку, це свідчить про те, що на рівні вищих органів влади присутнє усвідомлення в необхідності участі в сучасних інтеграційних проектах, налагодженні добросусідських відносин між сусідніми державами. З іншого боку, в умовах децентралізації необхідним стає підвищення самостійності місцевих властей, активна місцева політика в сфері міждержавного регіонального співробітництва. Визначено, що на сьогодні єврорегіон є основним інструментом для забезпечення співробітництва на рівні регіонів та територіальних громад, виступаючи як транскордонна регіональна асоціація прикордонних адміністративних територій з метою координації міждержавного регіонального співробітництва.