Journal articles on the topic 'Дніпропетровський національний університет ім'

Традиційною подією у науковому житті України щорічно стає Міжнародна молодіжна науково-практична конференція «Людина і космос», яку проводять під егідою Міжнародної федерації астронавтики Національний центр аерокосмічної освіти молоді ім. О. М. Макарова, Дніпровський національний університет ім. Олеся Гончара, ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля та інші установи і навчальні заклади аерокосмічного профілю України та зарубіжжя. Ініціаторами щорічного проведення молодіжної науково-практичної конференції «Людина й космос» виступили Національний центр аерокосмічної освіти молоді ім. О. М. Макарова, Державне космічне агентств України (ДКАУ), Національна академія наук України (НАНУ), Міністерств освіти й науки України.

У статті з’ясовано й висвітлено основні віхи і окремі фрагменти життєвої та професійної біографії професора Г. Кривчика як представника дніпропетровської історичної школи і одного з відомих дослідників у галузі аграрної історії України новітнього часу. Методи дослідження: історико-хронологічний, історико-біографічний, логічний. Джерела: опубліковані й неопубліковані матеріали епістолярного і мемуарного характеру вченого, його найважливіші наукові, публіцистичні та навчальні праці, деякі публікації, а також особисті згадки і спостереження автора про нього. Основні результати. Встановлено і стисло описано найбільш примітні біографічні дати, події, факти з розмаїття життєвих картин Г. Кривчика від народження до сьогодення, показано родинні впливи на його виховання як особистості; розкрито витоки його становлення як науковця і педагога у Дніпропетровському державному університеті, простежено динаміку кар’єрного зростання на посадах завідувача кафедри у Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті (нині – Придніпровська академія будівництва та архітектури) і Дніпропетровському національному університеті залізничного транспорту ім. академіка В. Лазаряна (нині – Український державний університет науки і технологій), які стали потужним осердям і органічною частиною його професійного життя упродовж кількох десятиліть. Зроблена спроба виявити й позначити певні мотиваційні чинники вибору ним стратегії наукових пошуків, спочатку переважно у площині соціального функціонування українського села у 1960-1980-х рр., а останнім часом – в руслі осмислення актуальних проблем етнополітичної історії України, зокрема, історичних передумов і генези формування української національної ідеї, сучасного розвитку національних відносин в країні, методології історії, філософії, політології, педагогіки вищої школи, державного управління тощо. З’ясовано загальний творчий доробок ученого у вигляді опублікованих праць, захищених дисертацій, підготовлених ним кадрів вищої кваліфікації. Висновки. Професор Г. Кривчик, розпочавши кар’єрне сходження у часи компартійного всевладдя, з відповідних світоглядних й ціннісних орієнтацій, потім пройшов досить тернистий шлях професійного самовдосконалення й теоретико-методологічного самоочищення, завдяки чому зміг створити співзвучні нашому сьогоденню інтелектуальні продукти й залишити помітний слід у фаховому середовищі Придніпров’я та України. Практичне значення. Матеріал статті може бути використаний у відповідних наукових проєктах з української історії другої половини XX – початку XXI ст., в освітньому процесі з підготовки істориків в університетах. Наукова новизна. Вперше актуалізовано й розкрито деякі найбільш виразні штрихи до інтелектуального портрета самобутнього історика. Тип статті: описова.

“[…] И ПОЛОВЕЦЬ МНОЖЕСТВО”, АБО ЯК НЕ ВАРТО ДОСЛІДЖУВАТИ ІСТОРІЮ НОМАДІВ (рец.: Пилипчук Я. В. Соціальна історія кипчаків у IX–XIII ст. Київ ; Вінниця : Національний педагогічний університет ім. М. П. Дра­гоманова, ТОВ “ТВОРИ”, 2018. 340 с.

Зараз ви маєте нагоду ознайомитися із 27-м випуском збірника наукових праць «Теорія та практика судової експертизи і криміналістики». Це вже другий номер, який редакція видає під час російської війни проти України. Співзасновники видання — Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» і Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого — упродовж 22 років дотримуються періодичності наукового видання, і навіть війна не здатна завадити цій благородній справі.

В огляді поіменованої книги відображено два аспекти – щодо відповідності книги заявленому типу наукового видання і щодо повноти висвітлення визначних досліджень українських ґрунтознавців. Показано, що в книзі не дотримано принципів наукових публікацій і вона не відповідає заявленій категорії – монографія. Стосовно історизму в книзі не відображено, що сучасне наукове ґрунтознавство започатковане саме в Україні – в Харківському класичному університеті, нині Харківській національний університет ім. В. Н. Каразіна, за 30 років до діяльності В. В. Докучаєва (Борисяк Н. Д. О чернозёме, 1852. – 74 с.).

У статті розглядаються умови здійснення дослідження музичної культури, які впливають на розвиток наукових знань. Мета статті — з’ясувати особливості розвитку наукових досліджень музичної культури в умовах сучасної України в контексті національних та глобальних процесів. Методологія дослідження полягає у загальнонаукових і спеціальних методах. До перших належать логічний і діалектичний методи, а до других — системний та історико-порівняльний. Висновки. Визначено, що на початковому етапі досліджень музичної культури багатьом доробкам був властивий перехідний формат, однак відкриття нових архівних матеріалів та доступ до світових досягнень змінили ситуацію в напрямку розвитку міждисциплінарного підходу, який змушує переглянути встановлені стереотипи. Наголошується, що в процесі реформування як держави в цілому, так і окремих її інститутів значний вплив на розвиток досліджень музичної культури відіграла боротьба із плагіатом та вимога розширення публікацій у наукометричних базах. Однак вищі навчальні заклади і академічні наукові установи не змогли позбутися бюрократичного контролю, а в процесі реформування не було запропоновано формули, за якою наукова спільнота могла б визначати ефективність оприлюднення наукових результатів. Підкреслюється національний та глобалізаційний вплив на ефективність діяльності науковців. Визначено, що на сьогодні вже можна говорити про існування ряду наукових центрів, де вивчаються проблеми музичної культури, зокрема — це Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського, Київський національний університет культури і мистецтв та інші установи. Тож нагромадження позитивних змін проявилося в наукових ідеях, дослідженні нових тем і впровадженні наукових результатів у навчальний процес чи практичну діяльність державних установ та громадських організацій.

У публікації наведено спогади доктора історичних наук, професора Юрія Мицика про одного зі своїх учнів – професора Гарвардського університету Сергія Плохія. Історики вперше перетнулися в середині 1970-х рр. на історичному факультеті Дніпропетровського державного університету. Юрій Мицик був викладачем кафедри загальної історії, а Сергій Плохій – студентом першого курсу. У спогадах розкриваються обставини знайомства та початку наукової роботи молодого історика під керівництвом Юрія Мицика. Саме з подачі останнього Сергій Плохій почав досліджувати латиномовну історіографію, написав перші наукові розвідки та опублікував статті. Окрім того, професор розповідає про проблеми, які виникли перед його учнем під час вступу до аспірантури,і проте, як йому вдалося їх подолати. Історик згадує і про підготовку Сергієм Плохієм кандидатської дисертації «Латиномовні твори середини XVII століття як джерело з історії Визвольної війни українського народу 1648–1654 рр.» в університеті ім. Патріса Лумумби в Москві. Особливий інтерес становлять сюжети особистих дружніх контактів та міжродинного спілкування істориків. Юрій Мицик розповідає про прихід Сергія Плохія на кафедру загальної історії як викладача, про його зростання, просування кар’єрними сходами та про участь у житті історичного факультету. Про непрості стосунки істориків під час балотування та обрання Сергія Плохія завідувачем кафедри, роботу деканом факультету для іноземних студентів та обставини, за яких він був змушений покинути Дніпропетровський університет. Окрема частина спогадів присвячена закордонним відрядженням Сергія Плохія та враженнями від них, якими він ділився з колегами, про спільну поїздку на міжнародну конференцію в Італію. Частина спогадів присвячена контактам істориків у часи, коли вони обидва припинили працювати в Дніпропетровському університеті та зустрічалися під час стажування Юрія Мицика в Канаді.

Стаття присвячена розгляду історії введення в культуру маловідомої стародавньої рослини амарант, продукти переробки якої вирізняються унікальними, біологічно цінними властивостями. На основі джерелознавчого аналізу та використання предметно-хронологічного і описового методів розкрито окремі біологічні і фізіологічні характеристики, генетичні особливості поширення і започаткування системної селекційної роботи з культурою амаранту. Мета дослідження полягає у висвітленні історичних аспектів селекційних досліджень з амарантом упродовж 80–90-х рр. ХХ ст. в Україні з побіжним відображенням особливостей маловідомої але перспективної культури. Встановлено, що у зв’язку з потребою урізноманітнення зернових культур, збільшення їх сортового і видового асортименту, на початку 1980-х років учені активізували дослідження колекційного фонду та селекції амаранту з огляду на високий вміст поживних речовин, стійкість до посухи та невибагливість до ґрунту. Низкою установ, що в подальшому стануть центрами вивчення амаранту, поряд із добором і випробуванням перспективних видів та вивченням продуктивного потенціалу сортозразків, розпочалось створення нових сортів амаранту кормового і зернового типів. З’ясовано, що одним із перших вітчизняних сортів став Донецький 1, виведений шляхом вільного перезапилення 2-х дикорослих екотипів та 3-х культурних видів амаранту з подальшим відбором потужних гібридного типу рослин. Кількарічні випробування довели його посухостійкість, здатність до стабільно високої урожайності зеленої маси та зерна. Активізація селекційної роботи з амарантом сприяла створенню у досліджуваний період восьми сортів амаранту, зокрема Стерх (Національний ботанічний сад імені М.М. Гришка НАН України), Ультра (Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва), Атлант (Інститут кормів та сільського господарства Поділля НААН) та ін. У селекції амаранту найчастіше застосовували метод міжсортової та міжвидової гібридизації з подальшими індивідуально-сімейними і сімейно-груповими відборами. Новостворені сорти вирізнялися невибагливістю до ґрунтів, стійкістю до хвороб, адаптованістю до різних умов, а також високою насіннєвою і вегетативною продуктивністю.

Серед великого різноманіття плодових рослин, які щоденно споживає людина, особливий інтерес викликають ті, що дають ранню товарну продукцію, багату на вітаміни й поживні речовини. Саме до таких культур належать рослини всіх різновидностей малопоширених плодових культур. Становлення вітчизняного ринку малопоширених рослин тільки починає набувати системної форми. На основі проаналізованих джерел наукової літератури висвітлено аспекти сучасного стану та вирощування малопоширених плодово-ягідних рослин. Розглянуто особливості, значення вирощування нішевих плодових культур в Україні. До перспективних нових плодових рослин на території України належать види аронії (Aronia melanocarpa), глоду (Crataegus azarolus), кизилу (Cornus mas L.), обліпихи (Hippophae rhamnoides L.), мушмули (Mespilus germanica), актинідія (Actinidia argutа), шовковиці (Morus alba), хурми (Diospyros L.) та інших. Плоди цих рослин істотно відрізняються від широко відомих нам фруктів – яблук, груш, абрикос, сливи та інших не тільки за зовнішнім виглядом і смаковими якостями, але і за підвищеним вмістом біологічно активних речовин різної фізіологічної дії. Серед подібних культур часто трапляються такі, які користуються великим попитом на ринках інших країн і при цьому дорого продаються. Завдяки цьому виробництво нішевих культур має підвищену рентабельність. На сьогоднішній день у садівництві, як і в інших галузях сільського господарства, удосконалення сортименту плодових і ягідних, малопоширених культур базується, насамперед, на створенні і використанні генетичних банків джерел та донорів найважливіших ознак для селекції. За останні роки малопоширеними плодовими культурами в Україні успішно займаються Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка, Національний університет біоресурсів і природокористування, садовий центр «Брусвяна», а також в цьому напрямі в останні роки розпочав роботу і Інститут садівництва НААН, щоб прискорити роботу по створенню високопродуктивних малопоширених плодових культур, закладання маточників та удосконалення способів розмноження на більш високому рівні для подальшого закладання і вирощування в господарствах великих масштабів.

Практичне становлення законодавчої реабілітаційної сфери в Україні є важливим аспектом, ураховуючи недостатність кадрового потенціалу в довоєнний період і його загострення в умовах сьогодення. Підготовка фізичних терапевтів, зокрема закладами вищої освіти нашої країни, має максимально враховувати форс-мажорні впливи у цьому процесі (пандемія коронавірусної інфекції, повномасштабне вторгнення тощо) і, відповідно, забезпечувати всі потреби суспільства в реабілітації, ураховуючи при цьому законодавчі зміни на національному та інституційному рівнях. Тому досвід США є одним із чинників, який може спростити нам юридичну процедуру становлення цієї сфери в нашій країні, з одного боку, а з іншого – забезпечує професійний досвід роботи фізичних терапевтів і особливостей їх підготовки. Мета статті: проаналізувати управлінські аспекти професійної діяльності фізичних терапевтів у США на прикладі штату Міссісіпі; дослідити законодавчу базу сфери реабілітації та розкрити понятійно-термінологічний апарат реабілітаційної сфери у США на прикладі штату Міссісіпі. Методи дослідження. Під час написання статті використано методи аналізу, порівняння, обробки та систематизації знайденої інформації щодо юридичних аспектів професійної діяльності та особливостей підготовки фізичних терапевтів у штаті Міссісіпі, США. Там уперше виявили деталізований, логічний, систематичний підхід у структурі реабілітаційного процесу, що, на нашу думку, спрощує роботу цих фахівців. А також звернули увагу на управлінські аспекти контролю діяльності фізичних терапевтів (наприклад, передбачена фінансова система винагород та штрафів за професійну та наукову діяльність фахівців реабілітаційної сфери у вигляді a State Board of Physical Therapy). Основні результати дослідження. Аналізуючи нормативно-правову базу реабілітаційної сфери США на прикладі штату Міссісіпі, ми виявили таке: значущість клінічної підготовки для фізичних терапевтів під час навчання, що, на нашу думку, забезпечує формування практичних фахових компетентностей (наприклад, за рахунок великої кількості годин, передбачених на клінічну практику) в подальшій професійній діяльності цих фахівців; наявність відповідної фахової освіти з метою отримання ліцензії на професійну діяльність; безперервність професійної освіти різними шляхами (неформальна освіта і професійний розвиток за підтримки АРТА, обмін інформацією тощо), а також фінансовий складник (є можливість брати участь у різних проєктах, які фінансово винагороджуються), що забезпечує додаткову мотивацію до подальшої професійної діяльності. Отже, вивчення законодавчої бази реабілітаційної сфери США на прикладі штату Міссісіпі дає змогу впроваджувати певні аспекти підготовки фізичних терапевтів у правовому полі і в нашій країні. Одним із таких прикладів може бути збільшення кількості годин на клінічну практику для майбутніх спеціалістів на інституційному рівні (Тернопільський національний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського, Львівський державний університет фізичної культури ім. В. Боберського, Національний університет фізичного виховання і спорту України тощо). Ураховуючи повномасштабне вторгнення в нашу країну, практична підготовка фізичних терапевтів є надзвичайно актуальною, і майбутні фізичні терапевти сьогодні мають бути універсалами-практиками, здатними працювати в надскладних українських реаліях. Висновки. Проаналізувавши управлінські аспекти професійної діяльності фізичних терапевтів у США можемо констатувати, що фізіотерапевти та асистенти фізіотерапевтів, штатом проживання яких є Міссісіпі, зобов’язані мати ліцензію, яка дає можливість надавати послуги фізіотерапії у цьому штаті. Дослідження законодавчої бази сфери реабілітації у США на прикладі штату Міссісіпі дає змогу зрозуміти чітку структурованість реабілітаційного процесу в цій країні, що, на нашу думку, безпосередньо впливає на якість реабілітаційної допомоги пацієнтам. А також простежуємо сфокусованість управлінських аспектів реабілітаційної сфери США, що, з одного боку, у правовому полі професійно захищає фізичних терапевтів, а з іншого – надає розуміння алгоритму роботи фахівцям реабілітаційної сфери під час складання програм реабілітації для пацієнтів. Окрім того, розкриття понятійно-термінологічного апарату реабілітаційної сфери на прикладі штату Міссісіпі, а саме: «фізичний терапевт», «асистент фізичного терапевта», «пряме спостереження на місці», «право займатися практикою», «ліцензіат», на нашу думку, безпосередньо впливає на розуміння професійних обов’язків цих фахівців у ланцюзі реабілітаційного процесу.

13 грудня 2018 року в ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника” відбулася Всеукраїнська наукова конференція, присвячена 150-річчю від часу створення “Просвіти”. Вона була організована Івано-Франківським обласним об’єднанням ВУТ “Просвіта” та кафедрою історії України і методики викладання історії Прикарпатського університету при підтримці Івано-Франківської обласної держадміністрації, Івано-Франківської обласної ради, Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Історичне значення товариства “Просвіта” в національному житті українського народу важко переоцінити. Вона виникла 8 грудня 1868 р. у Львові в умовах бездержавного існування українців, що перебували під владою двох імперій – Романових і Габсбургів. Імперська влада здавалася непорушною, а простий народ в абсолютній більшості був неписьменним. Майбутнє русинів-українців як окремого народу, відмінного від поляків і росіян-“великоросів”, могло виглядати для багатьох сучасників практично безнадійним. Політичну ситуацію влучно передав поетичним словом російський письменник українського походження (його нащадки були запорізькі козаки, що після заборони Січі переселилися на Кубань) Володимир Гіляровський у 1886 р.: В России две напасти Внизу власть тьмы, А наверху – тьма власти. Цей вірш-експромт стосувався Російської імперії, але схожа ситуація в ХІХ ст. була в Австрійській (з 1867 р. – Австро-Угорській) монархії. За умов імперської влади український народ залишався неосвіченим (рівень писемності на початок ХІХ ст. становив лише 5%), а правляча “верхівка” аж ніяк не хотіла поступатися владою. Виходило своєрідне “зачароване коло”, становище, з якого, здавалося, не було виходу. Однак тогочасна українська інтелігенція, в руслі національних рухів “недержавних народів” того часу, знайшла формулу, що принесла успіх у боротьбі за національне самоствердження. Ця формула вміщувалася в одне, але ємке слово, що дало назву новоствореній культурно-освітній організації – “Просвіта”. Щоправда, успіх в українському національному русі прийшов не відразу, це був шлях копіткої, наполегливої роботи освічених верств населення серед простолюду. Можливість для створення і діяльності “Просвіти” дали демократичні реформи і децентралізація внутрішнього устрою в Габсбурзькій монархії в 1860–1870-х рр.

Археологічні дослідження завжди подаються комплексно, відповідно до обраної тематики книги чи збірника статей. Це допомагає краще систематизувати необхідну для розкриття якогось аспекту вивчення інформацію, сфокусувати її на головному, а не розпорошувати за іменами, роками діяльності, описами знахідок і т. ін. Але інколи для досягнення певної мети зворотний підхід – розгортання теми від імені, особистості аж до цілих науково­дослідних проблем – є виправданим. Саме такий «зворотний» формат і отримав збірник статей «За покликом предків. Матеріали П’ятих Самоквасівських читань, присвячених пам’яті Володимира Петровича Коваленка».

Актуальність. Мікроциркуляторне русло (МЦР) забезпечує обмін речовин між кров’ю і тканинами, залежить від процесів, які впливають на гемодинаміку, таких, наприклад, як фізичні навантаження. Діагностика порушень МЦР розширює можливості лікування, реабілітації та профілактики. Фізичні вправи впливають на гемодинамічні показники, мікроциркуляцію, підвищують толерантність до фізичних навантажень, тому використовуються як один з основних елементів лікування, реабілітації. Мета: шляхом аналізу динаміки показників офтальмоскопічного дослідження МЦР кон’юнктиви ока розробити алгоритм підбору фізичних вправ для покращення мікроциркуляції (МЦ), враховуючи типи реакцій серцево-судинної системи (ССС) на навантаження. Матеріали та методи. В ході дослідження виділили три групи вправ, які впливають на МЦР: динамічні аеробні, динамічні анаеробні, статичні анаеробні. Залучено 30 добровольців (15 жінок, 15 чоловіків) віком 15–33 (22,00 ± 2,73) роки. Кожен з учасників виконував три групи вправ в окремі дні. Проводили пульсоксиметрію, вимірювання артеріального тиску, пульсу, кількісну оцінку стану МЦР до проведення навантаження, відразу після них та через 5 хв. Статистичну обробку проводили стандартними методами біометрії. Результати дослідження та їх обговорення. При виконанні динамічних анаеробних Вплив фізичних вправ з різним механізмом дії на мікроциркуляторне русло у пацієнтів з різним типом реакції серцево-судинної системи на навантаження Вітрова Ю. О., Колісник С. П., Шавула С. П. Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова, м. Вінниця, Україна вправ спостерігалася нормотонічна реакція ССС на навантаження у 73,3 % обстежуваних, а при статичних анаеробних та динамічних аеробних – у 60,0 %. При виконанні статичних і динамічних анаеробних вправ спостерігали значне покращення МЦ (OR = 2,91 та OR = 4,83 відповідно). Найбільше SaO2 підвищувалась при виконанні динамічних аеробних вправ (OR = 3,00). Висновки. Тип реакції ССС на фізичне навантаження – ключовий фактор індивідуального вибору типу вправ. При відсутності протипоказань рекомендовано поєднувати аеробні та анаеробні вправи. Найменший вплив на МЦР мають анаеробні динамічні вправи, особливо у осіб, що не курять, проте вже через 5 хв цей вид навантаження має найбільший позитивний вплив (OR = 4,83), особливо у осіб, що не курять (OR = 7,40), і зберігає найбільш тривалий ефект. Розроблений нами алгоритм дозволяє індивідуалізувати підходи щодо вибору типу навантаження та виявити групи пацієнтів, які потребують уваги фахівців фізичної та реабілітаційної медицини. Перспективи подальших досліджень. Тип реагування ССС на певний вид навантаження може відрізнятися у осіб різних вікових груп і потребує подальшого вивчення, особливо за присутності факторів ризику, шкідливих звичок, коморбідної патології.

Сучасна наука розглядає лісосмуги як культурфітоценози – міжсегетальні або природно-антропогенні екотони зі своєрідними видовими складом і структурою та складними взаємозв’язками біоти. Вони вносять зміни в екологічну й біологічну рівновагу території формуванням особливого мікроклімату, поглинанням частини поверхневого стоку, що в кінцевому результаті впливає на продуктивність, якість та формування різноманітності спонтанної фітобіоти агрофітоценозів. Виконуючи біотопічні функції, полезахисні лісосмуги створюють середовище існування для природних представників флори та фауни і сприяють збереженню біотичного різноманіття та слугують розвитку еволюційних процесів. З плином часу окремі з них набувають рис природних екосистем, перебирають на себе роль місць існування та міграційних шляхів біорізноманіття серед антропогенно змінених ландшафтів. Для різних ґрунтово-кліматичних умов України за понад майже сторічний період були сформульовані принципи поєднання видів дерев і кущів, визначені оптимальні конструкції лісових смуг, параметри ширини, видовий склад та розміщення посадкових груп, розташування на полях, агротехнічні та лісівничі заходи з їхнього догляду, які у комплексі при мінімальній ширині насаджень забезпечували б максимальний екологічний і економічний ефект. Існуюча ситуація з лісосмугами і усвідомлення негативних незворотних змін, що відбулися за останні тридцять років, посилили збільшення наукових досліджень, метою яких є відновлення колишньої ролі і статусу лісосмуг України у захисті довкілля. Зокрема, розроблені методичні рекомендації з екологічної паспортизації, збереження, реконструкції існуючих та створення нових захисних лісових насаджень в Україні (Інститут агроекології і природокористування НААН України), опрацьовані питання упровадження в Україні концепції оцінки економічного значення екосистем, визначення результатів їхнього функціонування як екосистемних товарів та послуг (Інститут еволюційної екології НАН України), визначені загальні положення набуття права власності на лісосмуги в об’єднаних територіальних громадах (Національний університет «Одеська юридична академія»). Виконано також багато інших дослідницьких робіт. Серед них – започатковані (Інститут агроекології і природокористування НААН України, Канівський природний заповідник МОН України) дослідження синтаксономії полезахисних лісових смуг (Середнє Придніпров’я, Північне Причорномор’я). З 2021 р. вони продовжені у лівобережному Лісостепу і в інших регіонах України (Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України). Незважаючи на проведену роботу і зростаючий інтерес до лісосмуг, зумовлений новітніми екологічними викликами, пов’язаними насамперед зі змінами сільськогосподарського виробництва, дослідження стану та їхнього біорізноманіття досі носять фрагментований характер. Залишається відсутнім інтегральний аналіз та оцінка їхнього стану і змін, що відбулися в умовах проведених воєнних дій. Досі не надається достатньої уваги лісосмугам вздовж залізниць та інших транспортних шляхів, які крім основної захисної аеродинамічної відіграють важливі агромеліоративну, природоохоронну, екологічну та багато інших функцій. Мета роботи – доповнити оцінку нинішнього стану лісосмуг України та аргументувати необхідність проведення першочергових заходів з відновлення їхнього функціонування як лісомеліоративних об’єктів у зв’язку з новітніми обставинами, що склалися.

Мета. Дослідити різні аспекти організації медико-психологічної реабілітації військовослужбовців в країнах-членах та партнерах НАТО. Матеріали та методи. З використанням методів системного, бібліосемантичного та ретроспективного аналізу вивчено наукові публікації щодо виявлення особливостей організації медико-психологічної реабілітації військовослужбовців в США, Канади, Німеччини, Франції, Великобританії, Ізраїлю. Для цього здійснено пошук доступних джерел інформації з 1995 по 2017 роки, які стосувались мети роботи та термінологічних фраз “Psycho-medical aid”, “Psycho-medical rehabilitation”, “Medical rehabilitation”, “Psychiatric rehabilitation”, “Psychological Rehabilitation”. На основі thoughtful-аналізу сучасних джерел інформації було узагальнено різні підходи до формування та підтримки належного рівня ментального здоров’я з метою розробки та удосконалення вітчизняних заходів медико-психологічної реабілітації військовослужбовців. Результати. Виявлено особливості організації медико-психологічної реабілітації військовослужбовців в ЗС США, Канади, Німеччини, Франції, Великобританії, Ізраїлю. Показано важливість науково-методичного забезпечення системи контролю бойового стресу армії США, яке забезпечують наукові центри з контролю бойового і військово-професійного стресу родів військ, а також провідні наукові університетські центри США. Найбільш активними учасниками дослідницьких програм з проблем ПТСР в США є Національний інститут психічного здоров’я (NIMH), Національний центр з проблем ПТСР (US Department of Veterans Affairs), Центр психологічного здоров’я Міноборони (DCEPH TBI DCoE), Військово-медичний університет (USUHS), Військовий інститут ім. Уолтера Ріда (WRAIR). Наголошено про необхідність впровадження сучасних інструментів скринінгу ефективності реабілітації (шкала Ренкіна, спеціальні комп’ютерні програми тощо) з урахуванням Міжнародної класифікації функціонування і обмеження життєдіяльності. Основною тенденцією щодо організації ефективної системи збереження психічного здоров’я військовослужбовців збройних сил країн Альянсу є впровадження відповідних тренінгових програм щодо підвищення рівня психологічної стійкості особового складу, розширення серед військовослужбовців знань про когнітивні, поведінкові та фізіологічні процеси в умовах бойової діяльності, нормалізацію реакції на стрес, забезпечення військовослужбовців ефективними копінг-стратегіями подолання стресу і надання допомоги командирам щодо підтримки та зміцнення психічного здоров’я підлеглих. Висновки. Показано, що прояви як самого бойового і військово-професійного стресу, так і його дезадаптивних реакцій, а також умови їх виникнення не тільки підвищують ризики несприятливого перебігу бойових поранень, але й суттєво впливають на перебіг їх наслідків з боку психічного та фізичного здоров’я. Тому зазначений аспект організації медико-психологічної реабілітації за досвідом організації медико-психологічної реабілітації військовослужбовців в збройних силах провідних країн-членів та партнерів НАТО є одним з принципових для впровадження в ЗС України. Потребують детального вивчення на практичному (натурному) рівні техніки психологічної допомоги на 1-му рівні (ешелоні), які за досвідом ЗС Великобританії, дозволяють суттєво зберегти психічне здоров’я військовослужбовців. Показано, що однією з важливих складових якісної реабілітації, є побудова ефективної комунікації між системою здійснення лікувально-евакуаційного процесу постраждалих від фізичних травм та поранень, орієнтованою на соматичні показання і критерії та елементами системи охорони психічного здоров’я військовослужбовців. Такий аспект є актуальним на всіх рівнях надання медичної допомоги. Назріла необхідність удосконалення державної системи комплексної реабілітації військовослужбовців, які беруть або брали участь в бойових діях та перенесли бойові та військово-професійні травми та поранення, а саме в частині, що стосується як програмних заходів, так і методів контролю ефективності та якості проведеної реабілітації. Це дозволить цілеспрямовано здійснювати заходи щодо забезпечення збереження фізичного і психічного здоров'я військовослужбовців, забезпечить профілактику ПСТР, буде сприяти підтримці готовності особового складу до виконання завдань за будь-яких змін обстановки.

Андрієнко Т. Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську). Монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2016. 340 с. ISBN 978-966-489-360-9 Andrienko, T. (2016). Strategies and Tactics of Translating: Cognitive and Discursive Aspect (Based on Literary Artistic Translation from English into Ukrainian and Russian). Monograph. Kyiv: Dmytro Burago Publishing House. 340 p. ISBN 978-966-489-360-9 (in Ukrainian) Рецензент: Сергій Засєкін s.zasyekin@gmail.com Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, Україна Поява монографії Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» в семіотичному просторі українського перекладознавства – непересічна й визначна наукова подія, що засвідчує поступ українського перекладознавства у світі. Її автор – досвідчений український теоретик і практик у галузі перекладу, яка вже понад півтора десятиліття після захисту фундаментальної праці в галузі прагматики художнього дискурсу (Андрієнко, 2002) актуалізує когнітивно-дискурсивний підхід й успішно торує йому шлях у перекладознавстві України. Метою праці є здійснення інтегрального комплексного спеціалізованого аналізу дискурсотворчої ролі стратегій перекладу й механізмів їхньої реалізації. Уведення вченою до перекладознавчого наукового обігу понять стратегії й тактики, на моє переконання, – досить виважене рішення, позаяк синтез когнітивної й прагматичної перспектив слугує профілактикою суб’єктивності дослідника-перекладознавця й сприяє кращому розумінню ним багатогранності процесу перекладу. Антропоцентричність підходу до перекладу зумовила застосування методу моделювання перекладацької діяльності, у центрі якої перебуває мовна особистість перекладача. Саме через мовну особистість тлумача як провідної ланки інтеракційної моделі перекладу пролягає місток між інтенцією автора вихідного тексту (ВТ) та кінцевим інтерпретатором тексту перекладу (ПТ), з’єднуючи різномовні комунікативні «береги» потоку текстової реальності. Із такого погляду, перекладну версію читач бачить як модель світу автора першоджерела. Якість і вірність цієї моделі залежить від ступеня «видимості» перекладача у ПТ. Тому логічно, що Т. Андрієнко послуговується венутівською парою: «очуження» й «одомашнення» (Venuti, 1995). У цьому сенсі перекладач – цілковито проактивна сторона процесу перекладу, або «перемовин», за термінами У. Еко (2004), що мають за мету порозуміння між учасниками проекту. Відтак, здобуття перекладачем агентивного статусу спонукає науковців аналізувати його продукт в аспекті самостійності, що означає результат певної стратегії породження «тексту для когось» (Тороп, 2015:169). Праця робить важливий унесок до чіткішого розуміння перекладацької стратегії, адже термін «стратегія» сьогодні доволі вільно тлумачать не лише лінгвісти, а й перекладознавці, як-от: процедура, техніка, прийом, метод, підхід тощо. Попри те, що ці синонімічні одиниці мають зони спільності значення, навряд чи по-науковому вдало звучать, наприклад, комбінації «локальна процедура» чи «глобальна техніка». Тому локальними чи глобальними можуть бути стратегії, що й доводить автор у своїй монографії, здійснивши спробу об’єднати їхнє когнітивне (Lörscher, 1991) та текстуальне розуміння (Chesterman, 1997). Такий синтез водночас сприяє кращому усвідомленню усталених опозицій «послівний» (word-for-word) та «смисловий» (sense-to-sense) переклад; «орієнтований на джерело» та «орієнтований на рецептора» (source- vs. target-oriented) переклад; «формальна й динамічна еквівалентність» (formal vs. dynamic equivalence) (Nida, 1964); «семантичний і комунікативний» переклад (semantic vs. communicative translation) (Newmark, 1988) і, нарешті, «очуження й одомашнення» (foreignization vs. domestication) (Venuti, 1995). Це – базові речі, без «стратегічного» опрацювання яких у книзі було б дуже непросто опанувати перекладацькі підходи, пояснити цілі й прагматичні ефекти перекладу. Заслуговує на увагу чітке структурування й змістове наповнення авторкою п’яти розділів, логічність викладу інформації. Упадає в око багатий арсенал методів аналізу художнього тексту. Одним із найпомітніших інструментів обчислення смислової інформації на основі семіотичного розуміння багатозначності смислів, що їх інферують читачі (Лотман, 2004), застосовано метод визначення міри інформаційної ентропії тексту оригіналу в зіставленні з даними тексту перекладу. Відтак, дослідниця послуговується в монографії терміном «перекладна ентропія», визначаючи її як суму ентропії ВТ та ентропії мови перекладу. Перша з цих складових реалізується на етапі інтерпретації ВТ, друга – на етапі синтезу – кодування смислу ПТ. Саме з різним рівнем інформаційної невизначеності текстів різних функціональних стилів дослідниця пов’язує можливість стандартизації перекладів конкретних типів текстів (див. Додатки Б, В), а також межі й кількість інтерпретацій і множинності перекладів (с. 111). Авторка монографії органічно інтегрує до власного дослідження ще одну важливу сторону перекладацької діяльності, – аналіз стратегій відтворення реалій, тропів, власних назв. Цікавим видається підхід до алюзій як когнітивних реалій, відтворення яких в іншій культурі еквівалентне відтворенню інтертекстуальних зв’язків у перекладі. Така позиція суголосна ідеї семіотика Тартуської школи П. Торопа стосовно того, що алюзію слід визначати як засіб активізації одночасно двох текстів (Тороп, 2015:169). Підкреслю, що Т. Андрієнко слушно акцентує ті питання, що часто залишалися поза увагою науковців. І позитивом є те, що з набиранням обертів дескриптивного напряму перекладознавство поступово зміщує фокус від сприйняття перекладу як функції до його бачення як перекладацької дії. Авторка своєю монографією доводить, що перекладацька особистість, її когніція, дискурсивний і психолінгвальний статус повинні бути центральною темою наукових дискусій. Хоч і невидимий, перекладач сьогодні таки «говорить», про що свідчить і рецензована праця, і непомітні, на перший погляд, події на загальному науковому тлі. Ось, наприклад, конференція “The Translator Speaks: Literature, Language and the Art of Translation,” що відбулася в м. Вільямстаун, штат Массачусетс (США). Її назва говорить, що перекладачеві потрібно більше приділяти уваги, почути його, шанувати його професію, адже переклади не беруться нізвідки. Вони є результатом напруженої роботи мозку перекладача, наслідком лінгвосеміотичної реалізації його когнітивних планів, балансуванням між домінуванням авторської інтенції та задоволенням читача, між імпліцитними та експліцитними смислами, перекладацьких відкриттів і рутинних рішень, успіхів і невдач. Суголосно цим ідеям, в інтеракційній моделі перекладу перекладач визначається як центральний антропокомпонент комунікативної взаємодії в перекладі, організатор віртуального комунікативного акту «автор – читач», а його комунікативний статус вважається вищим за статуси автора й читача. Отже, монографію Тетяни Андрієнко «Стратегії і тактики перекладу: когнітивно-дискурсивний аспект (на матеріалі художнього перекладу з англійської мови на українську та російську)» вирізняє доступність думок й легкість стилю, чіткість і влучність відбиття наукових ідей. Переконаний, що ця праця стане в пригоді багатьом молодим і зрілим дослідникам у галузі перекладознавства та суміжних галузей науки. References Андрієнко Т. П. (2002). Мовленнєвий акт іронії в англійській мові (на матеріалі художньої літератури XVI - XX століть) : Дис... канд. філол. наук: 10.02.04. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Andrienko, T. (2002). Speech Act of Irony in the English Language (On the Material of Belletristic Literature of the 16th and 20th Centuries). Ph.D. dissertation. Kharkiv: V. Karazin National University of Kharkiv. Baker, M. (1992). In Other Words. London and New York: Routledge. Chesterman, A. (1997). Memes of Translation: The Spread of Ideas in Translation Theory. Amsterdam & Philadelphia: John Benjamins. Eco, U. (2004). Mouse or Rat? Translation as Negotiation. L.: Phoenix. Lörscher, W. (1991). Translation Performance, Translation Process, and Translation Strategies: A Psycholinguistic Investigation. Tübingen: Narr. Лотман Ю. (2004). Семиосфера. СПб.: Искусство СПБ. Lotman, Yu. (2004). Semiosphere. S-Petersburg: Iskusstvo SPB. Newmark, P. (1988). Approaches to Translation. London & New York: Prentice Hall. Nida, E. A. (1964). Toward a Science of Translating. Leiden: Brill. Тороп, П. (2015). Тотальний переклад. Пер. з рос. О. А. Кальниченка, О. І. Оржицького. Вінниця: Нова книга. Torop, P. (2015). Total Translation. Translated by O. Kalnychenko. O. Orzhytskyi. Vinnytsia: Nova Knyha. Venuti, L. (1995). The Translator's Invisibility: A History of Translation. London & New York: Routledge.

Вивчення швидкості простої руховій реакції людини починається у 1796 р., коли глава Грінвічської обсерваторії Маськелайн звільнив молодого астронома, оскільки він спізнювався відзначати проходження зірки через меридіан на півсекунди. Помилковість обчислень Маськелайн встановив порівнянням отриманих даних зі своїми, які він вважав за непогрішимі. Тільки через тридцять років німецький астроном Бессел відновив репутацію молодого астронома, показавши, що неточно відмічають час всі астрономи, у тому числі і Маськелайн, та і він сам, і що у кожного астронома є свій середній час помилки. Цей час з тих пір включався в астрономічні обчислення у вигляді коефіцієнта, що отримав назву «особисте рівняння». Проте особисте рівняння – це не швидкість простої реакції, а точність реакції на рухомий об’єкт. Адже астроном може не тільки запізнитися, але і поквапитися відмітити той час, коли нитка в окулярі телескопу як би перерізує світило навпіл.Проста рухова реакція – це можливо швидша відповідь простим і заздалегідь відомим рухом на відомий сигнал, що раптово з’являється. Більш повно і точно ця реакція називається простою сенсомоторною реакцією, оскільки існує і складна сенсомоторна реакція вибору.Час простої реакції, тобто час від моменту появи сигналу до моменту початку рухової відповіді, вперше виміряв Гельмгольц у 1850 р. Він залежить від того, на який сенсор діє сигнал, від сили сигналу і від фізичного і психологічного стану людини. Зазвичай він дорівнює: на світло – 100–200 мс, на звук – 120–150 мс і на електрошкірний подразник – 100–150 мс. Нейрофізіологічні методи дозволили розкласти цей час на ряд відрізків.Однією з основних властивостей центральної нервової системи (ЦНС), разом із збудженням і гальмуванням, є швидкість проведення збудження. Даний показник характеризує загальний стан нервової системи і показує, наскільки швидко здійснюються процеси, що приводять до реакції організму на який-небудь стимул.Час, протягом якого людина відповідає руховою реакцією на зовнішній стимул, називається латентним періодом (ЛП), тобто, іншими словами, латентний (прихований) період – це час проходження нервового імпульсу від рецептора до м’яза.Час латентного періоду складається з ряду подій, які відбуваються як в ЦНС, так і за її межами. Так в латентний час слухо-моторної реакції входить: 1) час збудження кортієва органу внутрішнього вуха; 2) проведення нервового імпульсу по слуховому нерву; 3) декілька синаптичних перемикань в ЦНС; 4) проведення нервового імпульсу по руховому (моторному) волокну; 5) збудження і скорочення м’яза.За наявності стомлення в ЦНС латентний період реакції збільшується. Крім того, на час реакції впливають типологічні особливості темпераменту і вік людини.З віком час реакції зменшується. У дітей латентні періоди реакцій значно перевищують значення, характерні для дорослої людини. Це пояснюється низьким рівнем розвитку ЦНС і зокрема низьким рівнем мієлінізації волокон і тривалішим часом синаптичних перемикань. У літніх людей спостерігається збільшення латентних періодів реакцій.Залежність латентного періоду реакції від стомлення, віку відкриває можливість управління процесом навчання людини на підставі науково обґрунтованого часового навантаження. Відомо, що при зміні програми навчання, часу занять, тривалість уроків є величиною сталою. Доза нового теоретичного матеріалу і часові рамки його викладання тепер можуть бути визначені рівнем сприйняття школярів і студентів, тобто адекватністю їх реакції. Перманентно контролювати цей процес в наш комп’ютерний час не представляється складним.Тому метою даної роботи є 1) розробка сучасних вимірників простої сенсомоторної реакції і складної сенсомоторної реакції вибору, 2) визначення латентних періодів сенсомоторних і розумових реакцій учнів, 3) на підставі аналізу отриманих даних розробка методик навчання з урахуванням фактору сенсомоторної реакції учня.У цієї статті розглядаються перші два пункти проведеної роботи. Третій етап потребує значно більших зусиль і часу. Тому результати виконання цього дуже важливого для педагогічної практики етапу роботи будуть оприлюднені пізніше.Зробимо короткий огляд пристроїв, методів і результатів вимірювання сенсомоторних реакцій, які відомі у наш час.О. Пиріжків, С. Кочеткова (Кубанська державна академія фізичної культури, Краснодар, Росія) досліджували сенсомоторні реакції 35 бійців спеціальних підрозділів 21–32 років, що займаються різними видами рукопашного бою, що має в основі: самбо (12), карате (11), кікбоксинг (12 чоловік) і 13 чоловіків ідентичного віку, що не займаються спортом. Диференціювання уніполярного світлового подразника досліджуваний здійснював стоячи на платформі, забезпеченій мікровимикачами. Реакцією на спалах верхніх світлодіодів було максимально швидке натиснення кнопки великим пальцем однойменної руки, нижніх – відрив відповідної ноги від платформи. Реєстрували час простої (ЧПРР) і складної рухових реакцій (ЧСРР), розраховували відсоток помилок від кількості проб. Дані обробляли згідно критерію Стьюдента. Отримані результати приведені в таблиці 1.Каратисти виявили найкоротший ЧПРР на звук і при реагуванні на світло руками і ногами. Вони зберегли пріоритет і у ЧСРР руками і ногами, припустивши при цьому мінімальну кількість помилок.Таблиця 1Час рухових реакцій у представників різних шкіл єдиноборства ГрупиЧПРРЧСРРЧСРРрукирукиногирукиногируки-ногизвуксвітлосвітлопомилкасвітлопомилкасвітлопомилкамсмс%мс%мс%Самбо135±8,4170±10,1240±8,6267±9,811,2335±7,411,0395±10,012,4Карате134±9,2155±8,9223±9,3223±7,910,1309±8,911,2368±11,416,0Кікбоксинг148±7,8172±11,4243±11,1264±10,210,0328±6,617,1437±12,319,3Нетреновані146±6,6180±9,9281±12,0285±11,612,8360±9,518,7464±11,325,2Ускладнений варіант реакції (ЧСРР р-н) підтвердив надійність швидкісних проявів центральної нервової системи у представників карате. У цих умовах вони відреагували на 27-96 мс швидше (P<0,05–0,001) за однолітків з інших груп. У нетренованих чоловіків кожна четверта реакція була помилковою при низькій швидкості реагування на хаотично виникаючі світлові сигнали (464 мс).Як показали спостереження, ускладнення умов пред’явлення стимулу подовжує час реагування особливо в ситуаціях, що вимагають прояву екстраполяції, зростає відсоток неадекватних дій на світлові подразники, що хаотично пред’являються.Для оцінки швидкості психомоторної реакції, функціонального стану центральної нервової системи розроблений також реакціометр – вимірник RA–1. Вимірник реакції призначений для вимірювання часу реакції людини на червоне (небезпека), зелене світло, а також звуковий сигналТехнічні дані пристрою: дискретність вимірювання часу реакції 1 мс, абсолютна похибка вимірювання часу реакції не більш ±2мс.Дослідження сенсомоторних реакцій у робітників показало, що зміна часу реакції при стомленні пов’язана із зміною стійкості уваги і швидкості переробки інформації. Час реакції ближче до кінця зміни може перевищувати мінімальне значення більш ніж в 2 рази. Час реакції дуже збільшується при хворобливому стані і після прийому навіть невеликих доз алкоголю.Особливості сенсомоторної реакції людини при флуктуації атмосферного тиску в наш час досліджували Р. Шарафі, С. Богданов, Д. Горлов, Ю. Горго, Р. Коробейників (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). Всього в експериментах брали участь 135 осіб. Віковий діапазон випробовуваних складав від 15 до 30 років і з середнім віком 20±2 роки. Було проведено дослідження латентних періодів простої сенсомоторної реакції за допомогою комп’ютерної програми «React 22». При дослідженнях подавали 100 сигналів середньої інтенсивності з інтервалом 1500-3000 мс, який змінювався випадковим чином у вказаному діапазоні. Випробовувані повинні були сидіти за столом перед монітором (відстань від монітора до очей випробовуваних близько 50 см) і реагувати натисненням на будь-яку клавішу правою рукою на появу кожного квадрата якнайскоріше.Паралельно вимірювали флуктуації атмосферного тиску (ФАТ). Абсолютний тиск весною 2005 р. (Київ) склав 99046±24 Па; восени 2005 р., (Київ) 99922±19 Па; взимку 2006 р. (Шираз) 84618±10 Па.Результати дослідження латентного періоду під час участі чоловіків в експерименті в різний час року на території України і Ірану наведені в табл. 2.Таблиця 2Результати дослідження простої сенсомоторної реакції Весна, Київ, чоловіки (n = 48)I групаОсінь, Київ, чоловіки (n = 15)II групаЗима, Шираз, чоловіки (n = 25)III група222 (197-254)227 (202-260)210 (179-257)Знайдена середня величина часу простої сенсомоторної реакції чоловіків на 30-50 мс більше, ніж наведена в табл. 1. Це можна пояснити тільки постійною помилкою вимірювань.Отже, вимірювання, яки були зроблені у 1970-х роках і за допомогою новітніх комп’ютерних програм XXI-го ст., мають однакові недоліки, пов’язані з недосконалістю техніки і методики вимірювань. Тому до сіх пір є актуальною проблема розробки вимірників як простої, так і складної сенсомоторної реакції людини.Досвід вимірювання багатьох дослідників вказує на ряд факторів, які впливають на реакцію людини. Розглянемо ті фактори, які впливають безпосередньо на ефективність навчання школярів і студентів. Це дозволить скласти програму дослідження, тривалість якої може сягати десятиріч.Особливості рухової асиметрії правої і лівої руки в шкільному віці вивчали А. Т. Бондар, Н. А. Отмахова, А. І. Федотчев.Асиметрія , що є різницею між часом реакції правої і лівої рук, у всіх вікових групах відображає наявність швидших реакцій правої руки. Було виявлено, що вік 11–12 років є критичним періодом в розвитку рухової асиметрії у людини.Особливості динаміки латентного періоду за допомогою правої і лівої руки під час больового стресу у чоловіків і жінок вивчав М. Ю. Каменськов зі студентами 2-3 курсів у віці 18-20 років. Виявлено, що час реакції коротший, а больовий поріг вище у правшей.Для вдосконалення цього методу, на наш погляд, спостереження асиметрії часу руху треба вести на протязі всього часу навчання одних й тих же учнів, тобто, 10-15 років. Це дозволить достатньо детально описати становлення рухової функції і її асиметрії в шкільні і студентські роки навчання.Підведемо підсумки огляду.1. Високоточне вимірювання сенсомоторної реакції людини є актуальним завданням. Результати вимірювань використовуються в найрізноманітніших областях людської діяльності.2. Величина сенсомоторної реакції людини залежить від віку, особливостей темпераменту, рухової ассиметрії, роду занять, погодних умов, стомленості, хворобливості стану, прийому доз алкоголю, наркотиків і тому подібне.3. Дослідження складної сенсомоторної реакції вибору представлені в публікаціях дуже мало, а ця галузь знань найбільш важлива для процесу навчання.Все це вимагає подальшої розробки вимірювальної техніки і удосконалення методик вимірювання та обробки їх результаті.Розробка вимірника простої і складної сенсомоторної реакції в Криворізькому державному педагогічному університеті велась на кафедрі фізики та методики її навчання з урахуванням тих вад, які перекручували результати вимірювань попередників. Особлива увага приділялася врахуванню часу власної затримки вимірювальних приладів, яка не враховувалася, як видно з обзору, деякими дослідниками, особливо при роботі з комп

Предлагаемая статья состоит из трех небольших очерков. Первый очерк посвящен 60-летнему юбилею доктора исторических наук И.Л. Измайлова. Второй очерк содержит критический обзор версии польского исследователя В. Свентославского о реальности использования татаро-монголами в битве под Легницей (1241 г.) «боевых отравляющих газов». Построенная на сведениях польского историка ХV в. Яна Длугоша версия не имеет никаких серьезных оснований. Последний, третий очерк содержит обзор не всегда позитивного опыта характеристики украинским исследователем – доктором исторических наук Я.В. Пилипчуком (г. Киев) комплекса вооружения предков средневековых ингушей. Простой перечень известных категорий вооружения предков ингушей не дает ясного понимания процесса и динамики развития их военного дела, упрощая осознание всей сложности его формирования. Я.В. Пилипчук, уходя от демонстрации историографического наследия своих предшественников, допускает и неоправданные неточности. Среди них есть утверждения об использовании, например, эмиром Тимуром в Грузии «ружей и пушек». Все это превращает рассматриваемые им публикации в работы сомнительного научного качества. Библиографические ссылки Археология Евразийских степей. 2017. № 5. 355 с. Басов В.И., Нарожный Е.И., Тихонов М.П. О двух типах наконечников копий с территории Северного Кавказа // МИАСК. Вып. 2 / Отв. ред. Е.И. Нарожный. Армавир: РИЦ АГПИ, 2003. С. 105−111. Воронин Н.Н. Крепостные сооружения // История культуры Древней Руси. Домонгольский период. Т. I: Материальная культура / Под ред. Н.Н. Воронина, М.К. Каргера и М.М. Тихановой. М.- Л., 1948. С. 439–470. Горелик М.В. Монголы и подвластные народы в Золотой Орде (этносоциальная самоидентификация и ее внешнее выражение) // Золотоордынское наследие.: Материалы второй международной научной конференции «Политическая и социально-экономическая история Золотой Орды», посвященной памяти М. А. Усманова (Казань, 29–30 марта 2011 г.) Вып. 2 / Отв. ред. и сост. И.М. Миргалеев. Казань: ООО «Фолиант», ИИ им. Ш. Марджани АН РТ, 2011 С. 77−89. Горелик М.В. Черкесские воины Золотой Орды (по археологическим данным) // Вестник КБИГИ. 2008. Вып. 15. С. 158−189. Дмитриев А.В., Нарожный Е.И. Два захоронения воинов-кочевников ХIII ХIV вв. из Северо- Восточного Причерноморья (к истории формирования комплекса вооружения Золотой Орды) // Генуэзская Газария и Золотая Орда. Т. 2. / Ред. С.Г. Бочаров, А.Г. Ситдиков. Кишинев: Stratum Plus, 2019. С. 599−641. Дружинина И.А. Шестопер из кургана у станицы Абинская (по материалам раскопок В.Г. Тизенгаузена в Кубанской области, 1879 г.) // Археология Евразийских степей. 2017. № 5. С. 99–107. Дружинина И.А., Чхаидзе В.Н. О старых и новых находках предметов вооружения из североосетинского святилища Реом // Очерки средневековой археологии Кавказа. К 85-летию со дня рождения В.А. Кузнецова / Отв. ред. В. И. Козенкова. М.: ИА РАН, 2013. С.74-81. Золотая Орда: библиографический указатель / Отв. ред. Э.Г. Сайфетдинова. Казань: ИИ им. Ш.Марджани АН РТ, 2013.412 с. Кадырбаев А.Ш. Польша и татаро-монгольские народы в историческом пространстве // История и современность. 2008. №1. С. 76−98. Каргер М.А. Археологические исследования древнего Киева. Киев (Львов): Изд-во АН Укр. ССР. 1950. 252 с. Крупнов Е.И. Средневековая Ингушетия. М.: Наука, 1971. 207 с. Майоров А.В. Завоевание русских земель в 1237–1240 годах // Золотая Орда в мировой истории. / Отв. ред. И. Миргалеев и Р. Хаутала. Казань: ИИ им. Ш. Марджани АН РТ, 2016. С. 89−113. Мамаев Р.Х. Из истории изучения булав, найденных на Центральном Кавказе // Вестник Академии наук Чеченской Республики. 2017. №3(36).С. 54–59 Мамаев Р.Х. Навершие средневековой булавы из ГИМа (К истории археологии Чечни)// Вестник Академии наук Чеченской Республики. 2019. № 7(47). С. 71−75. Мамаев Р.Х. Об одном типе бронзовых булав, найденных на Северном Кавказе // Изучение и сохранение археологического наследия народов Кавказа. XXIX «Крупновские чтения». Материалы международной научной конференции (Грозный, 18–21 апреля 2016 г.) / Отв. ред. Х. М. Мамаев. Грозный: Чеченский гос. ун-т, 2016. С. 229–230. Мамаев Р.Х. Средневековые сабли из Майртупа // Вестник Академии наук Чеченской Республики. 2013. № 3 (20). С. 74−84. Мамаев Р.Х., Мамаева Р.А., Мамаев Х.М. О новых находках сосудов с надписями из склепового могильника «Цой-Пхеде» (Малхиста) // Наука и молодежь. Всероссийская научно-практическая конференция студентов, молодых ученых и аспирантов (Грозный, 27-28 октября 2016). / Отв. ред. Р.А. Кутуев. Грозный: Изд-во:ЧГУ, 2016. С. 333−336. Мамаев Х.М. Мамаев Р.Х. Топор из Мескетов и некоторые вопросы изучения позднесредневековых башен Чечни // Вестник Академии наук Чеченской Республики. 2011. № 1 (14). С. 124−128. Мамаев Х.М. Мамаев Р.Х., Нарожный Е.И. Археологические памятники Гудермесского района ЧР (материалы к археологической карте) // Вестник Академии наук Чеченской Республики. 2012. № 1 (16). С. 121−130. Мамаев Х.М., Чахкиев Д.Ю. О назначении железных позднесредневековых топоров из Чечни // Хозяйство и хозяйственный быт /Отв. ред. В.Б. Виноградов. Грозный, 1983. С. 68–78. Мамаев Х.М., Чахкиев Д.Ю., Даутова Р.А. Лук и стрелы у позднесредневековых вайнахов // Новые археологические материалы по средневековой истории Чечено-Ингушетии /Отв. ред. В.Б. Виноградов. Грозный: ЧИНИИСФ, 1983. С. 44−80. Мужухоев М.Б., Нарожный Е.И., Чахкиев Д.Ю. Воинское погребение №33 Келийского могильника (Горная Ингушетия) // Археология Евразийских степей. 2017. №5. С. 77−185. Нарожный В.Е. Население высокогорной Ингушетии в XIII−XV веках. Автореф. Дисс. ... канд. истор. наук. Владикавказ: СОГУ, 2012. 26 с. Нарожный В.Е., Нарожный Е.И. Горная зона Восточного Придарьялья и золотоордынские владения (К изучению динамики взаимоотношений) // Диалог городской и степной культур на евразийском пространстве // Донские древности. Вып. 10 / Отв. ред. А.А. Горбенко. Азов: Изд-во Азовского музея-заповедника, 2009. С. 373–387. Нарожный В.Е., Нарожный Е.И. Погребение №67 Келийского могильника (Горная Ингушетия) // Поволжская археология. 2012. №2. С. 173–183. Нарожный В.Е., Нарожный Е.И. Находки ремесленного инструментария в горной Ингушетии XIII–ХIV вв. // Третья Абхазская международная археологическая конференция: Проблемы древней и средневековой археологии Кавказа / Отв. ред. М.Т. Кашуба, А.Ю.Скаков. Сухум: ИИМК РАН; АбИГИ им. Д. И. Гулиа АНА; РУП «Дом печати», 2013. С. 321−324. Нарожный В.Е., Нарожный Е.И., Чахкиев Д.Ю. Погребения «копейщиков» Келийского могильника в высокогорной Ингушетии // Археология Евразийских степей. 2017. № 5. С. 67−176. Нарожный Е.И. Пластины доспеха из полуподземного склепа № 10 Келийского могильника (Горня Ингушетия) // Военное дело Золотой Орды. Проблемы и перспективы изучения / Отв. ред. И. М. Миргалеев. Казань: Изд- во: ИИ им. Ш. Марджани АН РТ, 2011. С. 82−85. Нарожный Е.И. К вопросу о происхождении позднесредневековых щитов Северо-Западного Кавка- за // Археологический журнал. 2010. № III-IV. С. 94–95. Нарожный Е.И. Нарожный В.Е., Чахкиев Д.Ю. Погребение №15 Келийского могильника (Горная Ингушетия) // МИАСК. Вып. 5 / Отв. ред. Е.И. Нарожный. Армавир: Международная Академия Наук. 2005. С. 291−304. Нарожный Е.И. О половецких изваяниях и святилищах ХIII-ХIV вв. Северного Кавказа и Дона // Степи Европы в эпоху средневековья. Т. 3. Половецко-золотоордынское время / Гл. ред. А.В. Евглевский. Донецк: ДонНУ, 2003. С. 245−274. Нарожный Е.И. Юбилейные заметки (К 60-летию Сергея Борисовича Буркова) // Археологические раскопки на Северном Кавказе. Сборник избранных научных работ С.Б. Буркова: статьи, материалы, рецензии. К 60-летию со дня рождения /Отв. ред. М.С. Гаджиев. Махачкала: МавраевЪ, 2019. С. 371−393. Нарожный Е.И., Чахкиев Д.Ю. Еще раз о комплексе вооружения из средневекового захоронения у селения Верхний Алкун в горной Ингушетии // МИАСК. Вып.11 /Отв. ред. Е.И. Нарожный. Армавир: РИЦ АГПИ, 2010. С. 237−239. Нарожный Е.И., Чахкиев Д.Ю. О воинских щитах из горной Ингушетии.. О воинских щитах из горной Ингушетии // Десятые чтения по археологии Средней Кубани. /Отв. ред. В.Б. Виноградов и Е.И. Нарожный. Армавир: РИЦ АГПИ, 2003. С. 42−43. Нарожный Е.И., Чахкиев Д.Ю. О находках некоторых образцов ударного и защитного вооружения на Северном Кавказе (ХIII-ХV вв.) // МИАСК. Вып. 2 / Отв. ред. Е.И. Нарожный. Армавир: РИЦ АГПИ, 2003. С. 126–153. Орлов Р.С., Моця А.П., Покас П.М. Исследования летописного Юрьева на Росси и его окрестностей // Земли Южной Руси IХ-ХIV вв. / Под ред. П.П. Толочко. К.: Наукова думка, 1985. С. 41−60. Пашуто В.Т. Монгольский поход вглубь Европы // Татаро-монголы в Азии и Европе /Отв. ред. С.Л. Тихвинский. М.: Наука, ГРВЛ, 1977. С. 210−227. Пилипчук Я.В. Война в жизни кыпчаков. Противостояние с другими кочевниками // Вестник КазН-ПУ им. Абая. Серия: Исторические и социально-политические науки. 2011. № 4 (31). С. 12−17. Пилипчук Я.В. Оружие и защитное снаряжение кипчаков // Вестник КазНПУ им. Абая. Серия: Исторические и социально-политические науки. 2012. №4 (35). С. 26−31. Пилипчук Я.В. Военное искусство кыпчаков // Тюркские кочевники Евразии (кимаки, кипчаки, половцы …) / Отв. ред. С.Г. Кляшторный, В.А. Иванов, И.К. Загидуллин. Казань: Ихлас, 2013. C. 187−209. Пилипчук Я.В. Грузия и тюрки в конце ХIV в. // Вестник КазНПУ им. Абая. Серия: Исторические и социально-политические науки, 2016. №4(5371-1). С. 58−65. Пилипчук Я.В. Кыпчакские наемники на службе у правителей Евразии // Степи Европы в эпоху средневековья. Т. 10. Половецкое время /Отв. ред. А.В. Евглевский. Донецк, ДонГУ 2012б. С. 337−346. Пилипчук Я.В. О месте нахов в политической истории Центрального Кавказа // Amirani. 2019. № 32. С. 129−146. Результаты радиоуглеродных датировок. Заключение по результатам дендрохронологического исследования в 2015 г. URL: http://ing-arheologiya.ru/index.php/nauka/85-otchet-po-dendro-rabotam-2015-g (дата обращения 05.12.2020) Савенко С.Н. Размышлении о юбилеях, общем деле, соратничестве, взаимоподдержке и дружбе: к 60-летию кавказоведа, доктора исторических наук Евгения Ивановича Нарожного // МИАСК. Вып. 18. / Отв. ред. Е.И. Нарожный. Армавир-Краснодар: РИЦ АГПИ, 2020. С. 364−377. Сальников А.В. К вопросу об атрибуции некоторых шлемов Северного Кавказа XII–XVI вв. // Теория и практика археологических исследований. 2017. №3 (19). С. 91−106. DOI: https://doi.org/10.14258/tpai(2017)3(19).-06 Свентославский В. Боевые газы в армии средневековых монголов // Военная археология. Оружие и военное дело в исторической и социальной перспективе. СПб.: Изд-во Гос. Эрмитажа, 1998, С. 295−297. Свентославский В. Боевые газы в военном деле монголо-татар // ЗВОРАО: Новая серия. Т.1(ХХVI) / Отв. ред. В.И. Масон. СПБ: Петербургское востоковедение, 2012. С. 393−379. Студенецкая Е.Н. Одежда народов Северного Кавказа. XVIII-XX вв.М.: Наука, 1989. 288 с. Тарабанов В.А. Средневековые погребения Ленинохабльского могильника (по раскопкам 1975 г.) // Вопросы археологии Адыгеи /Отв. ред. Н.В. Анфимов, П. У. Аутлев. Майкоп., 1984. С. 164–172. Тимохин Д.М., Тишин В.В. Рецензия на монографию о социальной истории кыпчаков в IX–XIII вв.: Пилипчук Я.В. Соціальна історія кипчаків у IX–XIII ст. Київ – Вінниця: Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, Тов «Твори», 2018. 340 с. // История, археология и этнография Кавказа. 2020. Т.16. №1. С. 210−226 DOI: https://doi.org/10.32653/CH161210-226 Чахкиев Д.Ю. , Нарожный Е.И. Погребение знатного горского воина начала XV века из селения Верхний Алкун (Чечено-Ингушетия) // Военное дело древнего и средневекового населения Северной и Центральной Азии / Отв. ред. Ю.С. Худяков. Новосибирск: НГУ, 1990 .С. 129−141 Чахкиев Д.Ю. Копья и дротики у позднесредневековых вайнахов // Новые материалы по археологии и этнографии Чечено-Ингушетии / Отв. ред. М.Б. Мужухоев. Грозный: Чеч.- Инг. кн-е изд-во, 1988. С. 85−95. Чахкиев Д.Ю. Оружие и вопросы военного искусства позднесредневековых ингушей и чеченцев (ХIII-ХVIII вв.). Магас, 2019. 380 с. Чахкиев Д.Ю., Голованова С.А., Нарожный Е.И. О хронологии и методах применения некоторых позднесредневековых образцов вооружения у вайнахов // Проблемы хронологии погребальных памятников Чечено-Ингушетии /Отв. ред. В.Б. Виноградов. Грозный: Чеч.- Инг. кн-е изд-во, 1986. С. 70−80. Чахкиев Д.Ю., Нарожный Е.И. Образцы ударного оружия золотоордынского времени на Северном Кавказе // Научный вестник Ингушского госуниверситета. 2002 №1. С. 4−8. Школяр С.А. Китайская доогнестрельная артиллерия (Материалы и исследования). М.: Наука, 1980. 406 с. Dąbrowska E. Kurhany Rassawskie // Archeologia 1958.VIII, Z.1. S. 122−167 (in Polish). Mamaev R. Kh. On the four-poinied pommel of the Medieval Mace found in Chechnya // The European Proceedings of Social & Behavioural Sciences EpSBS, 2019. Р. 2115−2119 (in English). Tsurtsumia M. Medieval Sword and Sabre from the Georgian National Museum // Acta Militaria Mediaevalia. 2015. Vol. XI. S. 159−172. Tsurtsumia M. The Mace in Medieval Georgia // Acta Militaria Mediaevalia. Vol. 14, 2018. S.. 87−114.

28 лютого 2019 року на українському мовно-літературному факультеті імені Г. Ф. Квітки-Основ’яненка відбулися Всеукраїнські наукові читання, присвячені пам’яті визначного українського мовознавця, професора Сергія Івановича Дорошенка (7.05.1924 – 29.09.2018). Проминуло вже півроку, як відомий учений став частиною вічності, але його духовна енергетика не полишила стіни університету, спрямовуючи колег й однодумців на подальші наукові пошуки. Пошанувати 95-річний ювілей від дня народження Сергія Івановича вирішили у форматі наукового обговорення його мовознавчого доробку, а також актуальних питань сучасної лінгвістики в різних її галузях, методологіях, персоналіях. На цю пропозицію відгукнулися мовознавці не лише харківських університетів, а й усієї України, зокрема з Києва (Київський лінгвістичний університет), Полтави (Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка), Сум (Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка), Дніпра (Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ), Донбасу (Донбаська національна академія будівництва і архітектури), Тернополя (Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка). Зарубіжжя було представлене Університетом ім. Адама Міцкевича (Республіка Польща, м. Познань). Долучилися до читань і представники закладів середньої спеціальної та загальної освіти з Умані (Уманський гуманітарно-педагогічний коледж ім. Т. Г. Шевченка); Сумщини (Сумська ЗОШ І-ІІІ ст. №15 ім. Д. Турбіна; Роменська ЗОШ І-ІІІ ст. №4, Грабовський НВК).

Стаття присвячена аналізу ціннісних орієнтацій української молоді, що є структурним компонентом психологічних стратегій життєдіяльності особистості. Стратегія життєдіяльності визначається як цілісна, динамічна система, що включає часову перспективу, суб’єктивну базу цінностей, смислів, переконань, ставлень особистості до себе, до світу, соціуму, згідно яких будуються та реалізуються цілі й плани, долаються протиріччя та перешкоди, оцінюються результати. Сензитивним етапом для утворення ціннісних орієнтацій як стійких елементів життєвої перспективи визнано старший юнацький вік. Результати. В системі ціннісних орієнтацій студентської молоді перші три позиції у хлопців займають цінності «щасливе сімейне життя», «здоров’я» та «свобода, як незалежність у вчинках та діях». У дівчат у рейтингу цінностей очолюють «любов», «щасливе сімейне життя» та «здоров’я». Проте, саме ці потреби та цінності виявились фрустрованими, оскільки їх бажаність перевищує можливість доступності як у хлопців, так і у дівчат, що спричиняє внутрішні конфлікти. Протилежна тенденція спостерігається у групі цінностей, що посіли останні місця у рейтингу: «активне діяльне життя», «краса природи та мистецтва», які є доступними, але не бажаними сферами також для представників обох статей. Ця тенденція створює умови появи внутрішнього вакууму, порожнечі, спустошеності. Було виявлено, що досліджувані студенти (незалежно від статі) з високим рівнем неузгодженості у ціннісно-смисловій сфері більш песимістично споглядають у майбутнє, ніж ті, у яких узгодженість між цінностями та досягненнями більш збалансована. В цілому, ціннісні орієнтації у пізньому юнацькому віці ще залишаються недостатньо сформованими, причому у хлопців ця особливість виражена дещо більше, ніж у дівчат. Розробка та впровадження стратегій психологічної допомоги, спрямованої на підвищення рівня узгодженості обраних цінностей із досягненнями особистості у відповідній сфері є перспективним напрямком продовження роботи. Також, подальшого вивчення потребує пошук особистісних детермінант дисбалансу у ціннісно-смисловій сфері юнаків та юнок. Література Атаманчук, Н.М. (2017). Практикум із загальної психології. Полтава: Видавництво «Сімон». Боришевський, М.Й. (2003). Ціннісні орієнтації в особистісному становленні сучасної молоді. Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, V(5), 34–42 . Гендерна рівність і розвиток: погляд у контексті європейської стратегії України. (2016). Київ : Видавництво «Заповіт». Гріньова, О.М. (2018). Психологія проектування життєвого шляху особистістю юнацького віку (Дис. доктора психол. наук). Київ. Дмитрук, Н., Падалка, Г., Кіреєв, С. & ін. (2016). Цінності української молоді. Результати репрезентативного соціологічного дослідження становища молоді. Режим доступу: https://mms.gov.ua/storage/app/sites/16/Mizhnarodna_dijalnist/Sociologichni_doslidzhennia/zvit-doslidjennya-2016.pdf Долинська, Л.В., & Максимчук, Н.П. (2008). Психологія ціннісних орієнтацій майбутнього вчителя. (Навчальний посібник для студентів ВНЗ). Кам’янець-Подільський : ФОП Сисин О.В. Кобильнік, Л.М., & Каткова Т.А. (2014). Ціннісне самовизначення особистості в сучасному освітньому просторі. Проблеми сучасної психології, 24, 361–373. Матяж, С.В. & Березянська, А.О. (2013). Класифікація цінностей та ціннісних орієнтацій особистості. Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». Серія: Соціологія, 225(213), 27–30. Мілютіна, К.Л. (2012). Траєкторії життєвого шляху особистості в динамічному середовищі (Монографія). Ніжин : ТОВ «Видавництво «АспектПоліграф». Молодь України – 2017. (2017). Результати соціологічного дослідження. Тернопіль : ТОВ «Терно-граф». Помиткіна, Л.В. (2014). Вікові особливості прийняття стратегічних життєвих рішень у пізній юності. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, 45(69),145–151. Романюк, Л. В. (2004). Психологічні чинники розвитку ціннісних орієнтацій студентської молоді. (Дис. канд. психол. наук). Київ. Русенкевич, Я.І., Зінченко, А.В. (2023). Психологічні стратегії життєдіяльності особистості: теоретичний аналіз проблеми. Журнал сучасної психології. Науковий журнал. Запорізький національний університет, Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України, 3(30), 30–38. Видавничий дім «Гельветика» Субашкевич, І. (2015). Модифікація методики О. Фанталової «Рівень співвідношення «цінності» і «доступності» в різних життєвих сферах». Педагогіка і психологія професійної освіти, 4-5, 77–86. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pippo_2015_4-5_10 . Титаренко, Т.М. (2007). Життєві завдання особистості як соціально-психологічний чинник моделювання майбутнього. Наукові студії із соціальної та політичної психології, 6(19), 304–311. Ямницький, О.В. (2013). Ціннісні орієнтації в життєдіяльності особистості. Науковий вісник ПНПУ імені К.Д. Ушинського, 7-8, 116–121.